Поляки на Єнісеї

реферат:

Поляки на Єнісеї

зміст

Вступ

1. Польські повстання

1.1 Польська політична посилання в XIX столітті

2. Поляки в Єнісейської губернії (XVIII - початок XX ст.)

2.1 Умови життя засланців поляків

2.2 Положення католицьких священиків

2.3 Проблеми асиміляції

2.4 Польські селяни-переселенці і католицькі церкви

2.5 Польські біженці початку XX століття

3. Поляки після революції 1917 р

висновок

література

Вступ

Поляки (самоназва Поляціте) - народ, основне населення Польщі (близько 39 млн чол., 2003). Загальна чисельність в світі - близько 60 млн чоловік. Великі польські діаспори знаходяться в США (10,6 млн чол.), Німеччини (2,0 млн чол.), Франції (1,1), Білорусії (0,4), Канаді (0,8), Литві (0, 24), Україна (014), Чехії (0,1). Громади поляків є також в Латвії, Великобританії, Бразилії, Аргентині, Словаччині, Казахстані та ін.

У Російській Федерації налічується 73,0 тисячі поляків (2002 р). Територіями переважного проживання є: м Москва (4,5 тис.), Г. Санкт-Петербург (4,5), Калінінградська (3,9), Тюменська (3,4) області, Республіка Карелія (3,0), Краснодарський край (3,0), Московська (2,8), Омська (2,8) області, Красноярський край (2,5), Іркутська область (2,3).

Кажуть польською мовою слов'янської групи индоевроп ської мовної сім'ї. Писемність на основі латинського алфавіту. Віруючі поляки - в основному католики, є протестанти і православні.

Етнічну основу польського народу склали об'єднання західно-слов'янських племен полян, слензан, віслян, мазовшан, поморян. Їх консолідація здійснювалася в ході формування і розвитку давньопольське держави (X-XI ст.). Ці процеси гальмувалися політичної роздробленістю і посиленням німецького впливу в західних і північних територіях. Лише після об'єднання земель в рамках єдиного Польської держави в XIV-XV ст. і освіти в XVI в. потужної Речі Посполитої сформувалася в цілому основа майбутньої польської нації.

В кінці XVIII ст. Польща втратила свою державність, а її територія виявилася розділеною між Росією, Австрією і Пруссією. У 1918 р утворилося незалежне Польська держава. Після Другої світової війни відбулося остаточне формування кордонів сучасної Польщі з майже однорідним національним складом населення.

З XVI століття Зауралля - Сибір була внутрішньою колонією царської Росії, потім Рад. Хрестові походи, великі географічні відкриття були підпорядковані цілям придбання нових земель.

Дорогу до Сибіру іноземці знали задовго до Єрмака 1582 р Так француз Гійом де Ребрук 1255 і венеціанець Марко Поло 1292 р побували в Хакасії і залишили описи. Існує бібліографія іноземних авторів з XVI по XX століття про Сибір.

Перші поляки потрапили до Сибіру ще в XVII ст. разом з загонами козаків-землепроходцев. Це були «служиві люди» з числа добровольців або колишніх полонених епохи постійних воєн Росії з Річчю Посполитою. Так, з 1622 р воєводою будується Єнісейського острогу (нині м Єнісейськ) був призначений Павло Хмелевський. Можливо, що польське походження мав і Андрій Дубенський - засновник Красноярського острогу. Не випадково ж у «Списку жителів Красноярського острогу» від 30 вересня 1671 року була пойменована група «поляків і інших іноземців». Поляки-католики потрапляли в Енисейскую губернію і в результаті репресій російського уряду. "Ще з часів Іоанна IV [1] в Сибір посилалися військовополонені поляки, литвини, німці та ін. Хорват Ю. Крижанич [2] відбував заслання в Тобольську. Він один з перших описав Туруханск, Єнісейськ, Красноярськ. У XVII столітті в Енисейске в засланні перебував полковник Семен Палій - соратник Мазепи. до Сибіру були заслані панські конфедерати генерала Кречетникова 1769 прихильники генерала Костюшко - 1774, Павло I в 1776 звільнив їх. у 1812 - військовополонені поляки з армії Наполеона заслані в Сибір. їх амністував Олександр I в 1815 м

1. Польські повстання

У Росії були свої шляхи і методи внутрішньої колонізації, починаючи з XVI століття. Розділи Польщі між Пруссією, Австрією та Росією в 1772, 1793, 1795 роках - новий етап цього процесу. Польща зникла з політичної карти Європи, була економічно знекровлена. 62% її земель з 45% населення відійшли до Росії, на відібраних землях вводилися закони і суди імперії.

Треба було перемістити населення за Урал і в далекі губернії (Пенза, Оренбург) і зайняти польські землі.

У XIX столітті відбулася низка провокацій і, як реакція на них, повстання польського народу за незалежність в 1831 1848, 1863 роках. І так як ці повстання спалахнули вже на російській території, то розглядалися як бунти, заколоти. Бунтівників карали посиланням, каторгою в Сибіру. У царську скарбницю надходили доходи від конфіскації поміщицьких земель, переходу в казну від адміністративно-засланців. 1600 маєтків було конфісковано в Царстві Польському і 1800 маєтків у західних губерніях. Вони були роздані, як і землі церков і монастирів, російським поміщикам і учасникам придушували повстання. У скарбницю з XX століття стали надходити доходи від колоній за Уралом. Після 10 років заслання поляки переводилися в стан державних селян. Вони платили податки. Поляки були зайняті у всіх галузях господарства губернії: в золотодобувної, залізно-рудної, лісової промисловості, будували залізні дороги, гужові дороги і т.д.

З кінця XVIII в. сибірські губернії постійно поповнюються тисячами каторжан і засланців з числа учасників польських повстання 1794, 1830-1831, 1846, 1863-1864 років.

До 1830 року близько сотні поляків (в основному політичних засланців) проживало в Єнісейської губернії [3]. Поляки - учасники національно-визвольного повстання 1831 р перебували на засланні до амністії Олександра II в 1855 р Так в Сухобузімского волості Красноярського повіту в 1836 р проживало 23 поляка засланців. У Кежемского волості Єнісейського повіту - 15 поляків, учасників повстання 1831 року. У Ладейской волості в селі Ладейко і селі Тертеж проживали в 1816 році 21 засланець католик і 58 лютеран [4].

З 1863 року почалася найбільша заслання до Сибіру від Пензи до Тихого океану. "Засланці поляки зустрічаються на великій дорозі етапом до Сибіру ..." Видовище щемливе душу ", - розповідав в одній з газет місцевий житель". У колонію направляли безкоштовну робочу силу.

1.1 Польська політична посилання в XIX столітті

Одним з видів покарань, яким піддавалися поляки в Російській імперії в 1860-х рр., Був висновок в арештантські роти цивільного відомства.

Перші арештантські роти були створені в 1823 р 1864-1868 рр. багато арештантські роти використовувалися для ізоляції політичних ворогів режиму.

М.Н. Гернет [5] підкреслював, що в 1864 р з 11 503 засуджених 6,0% були засуджені до позбавлення волі в місцях позбавлення волі, а саме 19,5% (2243 чол.) Потрапили на каторгу і 40,6% (4666 чол .) - в арештантські роти.

Поляки мали утримуватися окремо від інших арештантів. Працювати поляки повинні були окремо від інших арештантів і під охороною. Після закінчення терміну ув'язнення в ротах, поляки повинні були надсилатися на оселення в Сибір [6].

Згідно зі спогадами М.Н. Муравйова, від загальної кількості висланих з Царства Польського арештанти склали 27,11%, тобто майже 1/3.

Після польського повстання 1863-1864 рр. в Енисейскую губернію було заслано 3719 поляків [7]. Посилання тривала до 1867 року. У Канському повіті - 1 457 осіб, в Мінусинськом - 1026 чоловік [8] ...

Жителі Єнісейської губернії були свідками, як по Московському тракту і інших дорогах губернії йшли тисячі поляків, напівроздягнені, майже жебраки, всі втративши, крім почуття власної гідності, гордості за свою Батьківщину .. Збереглися документи про прибулих з поляками добровольцях (швидше за все, це були рідні).

У 60-80 роках XIX століття в Енисейскую губернію були заслані революційний демократ М.В. Буташевич - Петрашевський, народники соціал-демократи П.І. Войнарельскій, і ін ;. марксисти Г.М, Кржижановський і багато інших.

2. Поляки в Єнісейської губернії (XVIII - початок XX ст.)

Що представляла з себе Енисейская губернія в XVIII - XIX століттях? Які були умови життя, в які потрапили поляки [9], що мають європейський рівень виховання та освіти, в більшості дворянського походження.

"Площа Єнісейської губернії до початку I Всеросійського перепису населення 1897 р становила 2 233 929 кв. Версти, населення 570 161 особа. 89% жителів проживали в селі". Наділи засланців, який перейшов з них в державні селяни, виділялися з розрахунку 15 десятин. І всі ці простору потрібно було освоювати заселенням без державних капітальних вкладень. Єнісейськ заснований в 1619 році, Красноярськ - 1628, Канск - 1637, Ачинськ - 1641, Абакан - 1707 році, Минусинськ - 1740. Поляки потрапляли в середу на 2,5 століття віддалену від культури Польщі XVII, срібного століття польської культури у всіх сферах життя. У містах не було мостових, водопроводу, електрики. Села з однією вулицею на 1-2 версти, 3 бібліотеки, 4 лікарні, кілька магазинів, щорічні 5 ярмарків на всю губернію. Соціальні програми забезпечувалися за рахунок пожертвувань. Малося 3 банки, притулки, школи, православних церков (на 1907) - 34 і 6 монастирів. Золотодобувна, вино-горілчана, солеваріння промисловість були монополією царської сім'ї. Шляхових золото добували по 114 пудів на рік. Малося кілька тютюнових і сукноделательних фабрик, хлібопекарень, кондитерських, пивоварень, ковбаси - і рибокоптілен, лісопилок, спеціальних заводів, лимарних, мідно-лудильних, каретних майстерень і т.д.

2.1 Умови життя засланців поляків

Якщо додати до убогої економіці Єнісейської губернії морози до 50ºС взимку, що триває 8 місяців, гнус (комарі, мошка) влітку, бездоріжжя, тайгові нетрі, відсутність інформації через недоступність книг і періодики, злочинність, з якою не справлялася поліція, мовний бар'єр, невиплату допомоги на утримання засланців з казни в розмірі 7.46 руб. в місяць, грубість волосного начальства і селян-старожилів, незадоволених розміщенням у них вихованців-засланців, заборона на переміщення з місця приписки, поліцейський негласний і гласний нагляд, то стане ясно, в яких умовах жили засланці.

Але незмірні страждання, моральні, духовно-моральні, засланці поляки зазнавали через відсутність костелів, припинення громадської діяльності, втрати сімей, знущання над вірою батьків, наклепу, доносів.

Поляки важко переживали побутові незручності, залежність від своїх "господарів" - селян, в минулому засланців з центральних районів Росії за грабежі, вбивства. Поляки розселялися по дворах (подворнікі, вихованці [10]) з метою забезпечити податкових сибірських безграмотних селян безкоштовними працівниками на період до 10 років. За це господарі повинні були годувати засланців, заодно і стежити за їх поведінкою. Казна, таким чином, економила на утриманні засланців.

Розміщення по дворах політичні злочинці та інші категорії засланців виконували найчорнішу роботу. Догляд за худобою, городом, будинком, заготівля дров - селянські роботи входили в їх обов'язки. Засланці під час сінокосів, ріллі, збирання врожаїв, посівів групувалися в артілі і на зароблені гроші жили. Засланці поляки зазнавали волосним начальством тілесних покарань.

2.2 Положення католицьких священиків

Трагічним було становище католицьких священиків, яким за участь в заколотах або співчуття інкримінували політичний злочин, позбавили прав власності і сану, заслано довічно до Сибіру під гласний нагляд поліції на становище "громадян-мерців", "громадян неіснуючих". За даними дослідження Яна Зюлека "в Сибір в 1863 році заслано 344 (або 324) ксьондза і ченця.

Свавілля влади над засланцями ксьондзами досяг межі після повстання поляків на будівництві Навколобайкальській залізниці. Про повстання журнал "Дзвін [11]" повідомив: "За визначенням військово-польового суду в Іркутську у справі обурення поляків в Східному Сибіру до страти засуджені: Арцимовіч (Квятковський), Шарамовіч, Целінський, Ілляшевич, Вронський, Реймер, Катков і 19 людина за жеребом з 10 чоловік з II і III категорії злочинців страчено 26 осіб. 194 засуджені до покарання батогами по 100 ударів і до заслання в рудники без терміну. ​​92 людини звинувачені в співтоваристві з бунтівниками і засуджені до покарання за ст. 799 і 890 статуту "про засланців". 133 людини залишені в подозре ії, 260 абсолютно звільнені, 4 віддані звичайному суду.

За політичну агітацію і релігійну діяльність серед засланців ксьондзів поселили в д. Тунк Іркутської губернії. Нагляд за поселенням ксьондзів в д. Тунк здійснювали 150 козаків. Заборонялося знову здійснювати меси, листуватися без цензури, відлучатися з місця поселення, не сподіватися на амністію. Навіть за амністією 1905 р ксьондзів не пустили в Польщу. Їх перевели в парафії центру Росії.

Але царський уряд розумів, що без костелів для засланців католиків - безкоштовної робочої сили - не обійтися.

Ксьондзи були під постійними наглядом поліції і місцевої влади, і, все-таки, становище їх було краще, ніж становище священиків, позбавлених права пасторської діяльності, ксьондзів - політичних засланців до Сибіру 60-х років XIX століття. Але не настільки кращим, щоб не відчувати себе священиками в "тюрмі під відкритим небом". До 1888 року губернська влада Іркутська і Красноярська наказували своїм римсько-католицьких парафіях складати списки і подавати періодично відомості про прибуття осіб католицького віросповідання. Фактично ксьондзам пропонувалися поліцейські функції.

Головне в службі ксьондзів - робота з паствою і вони багато зробили для протидії асиміляції [12].

2.3 Проблеми асиміляції

Перед поляками-поселенцями (переселенцями) гостро стояло питання про шлюб, тісно пов'язаний з релігійною проблемою. Досить поширеними були і "разноверние" російсько-польські шлюби.

Після 1883 р полякам було дозволено повернутися на батьківщину, але багато хто з них залишилися в Сибіру, ​​так як у них вже були сім'ї.

У 1897 році в краї налічувалося 5941 чоловік, рідна мова яких був польський, що становило один відсоток населення регіону. Уже тоді питома вага городян (14%) у поляків був вище, ніж в середньому по губернії (11%). Ще одна відмінна риса - превалювання чоловічої частини населення (74%), наслідком чого стало велике число шлюбів з російськими жінками [13].

"Класична" модель змішаних шлюбів: глава сім'ї - католик, поляк за походженням, інші члени сім'ї - православні. Такого роду сім'ї зберігали елементи польської культури і світовідчуття, а також конфліктний потенціал для віддаленого майбутнього. Вкрай рідкісними були випадки, коли виходили заміж за католиків дівчата переходили з православ'я в віру чоловіка [14].

До 1911 року намітився приріст населення в групі засланців. Приріст польського населення на засланні склав 3,12%, що є ознакою відсутності природної асиміляції. Справа в тому, що діти, народжені в засланні від змішаних шлюбів, записувалися за національністю батька. Цей захід ксьондзів і є головна в протидії асиміляції. На відібраних же землях в Західних губерніях після повстання в листопаді 1831 року, Микола I скасував автономію Королівства Польського, провів репресивні заходи. Зокрема, немовлят від змішаних шлюбів записували росіянами і православними.

Точне число народжених на засланні невідомо. У 20-х роках XX століття діти засланців записувалися в ЗАГС російськими [15]. Це врятувало багатьох від репресій 30-х наступних років. При визначенні громадянства (отриманні паспортів) після 1917 р поляки автоматично оголошувалися громадянами Радянської Росії, часто записувалися росіянами, число поляків різко скоротилося.

2.4 Польські селяни-переселенці і католицькі церкви

З 1890 по 1918 рр. відбувалося насильницьке і добровільне переселення із західних губерній. В Сибір в пошуках кращої долі і вільних земель кинулися польські селяни. Цей потік посилився в роки столипінської аграрної реформи. Саме в цей період було утворено десять польських сіл і близько 70 хуторів. Найбільші з них д. Конок (1898) Красноярського повіту і д. Миколаївка (1900) Канського повіту. До 1926 року в них налічувалося по 135 господарств і майже 700 жителів. Саме з цим явищем пов'язана поява католицьких церков в невеликих селищах і селах Сибіру.

Відразу після заселення нових ділянок в 1896-1897 рр. селяни-переселенці католицького віросповідання почали клопотати про освіту парафіяльних ділянок і спорудженні католицьких церков. Костели були побудовані в Красноярську і Ачинськ, селах конок, Креславка, Лакіна.

Християнська католицька релігія і мова для поляків - фундаментальні цінності. Релігія визначає національну особливість - польськість, польський дух.

Ця релігія - надгосударственная в усі віки, з 966 року (року хрещення Польщі), що відстоює верховність духовної влади над світською. Прийняттям документа Дагом Юдекс в X столітті Польща оголошувалася духовної провінцією Святого Престолу на чолі з римським єпископом - татом. Жителі Польщі виділяли подушно по 1 денарію престолу Св. Петра. Верховним суддею поляки вважали духовну владу. Релігія вчила, що людина віруюча подібний до Бога, особистість людини і його душа священні. Тому поляк не терпить несвободи, насильства, брехні, морально гидливий і безмежно відданий своїй Батьківщині. Офіційно католицька церква з'явилася в Росії в 1684 році. Царівна Софія дозволила побудувати в Москві католицьку церкву з місією єзуїтів.

За переписом 1897 р в Єнісейської губернії налічувалося 6342 католика; а з 5941 представника польської національності 5712 чоловік сповідували католицизм, отже, більшість католиків в Сибіру і в Єнісейської губернії, становили поляки [16].

2.5 Польські біженці початку XX століття

На початку XX століття соціальний склад польської діаспори в Єнісейської губернії змінився. Основу становили засланці поселенці і їх нащадки. Амністією, дарованої маніфестом царя 17 жовтня 1905 р багато не скористалися, тому що були обтяжені сім'ями. До цієї групи поляків в Сибіру ставилися вільні і насильницькі переселенці (столипінська реформа), біженці, військовополонені.

Під час I Світової війни, з 1914 по 1916 рік через Польщі змушені були виїхати 3,8 млн. Чоловік в усі країни світу. У цей період в Красноярську, Канську і інших містах починають виникати польські громадські організації, які надавали допомогу біженцям, займалися освітньої культурно-просвітницькою роботою.

У Східну Сибір перемістилося 10 955 чоловік, в Енисейскую губернію 2593 біженця [17]. Поляки знову показали вміння в самоорганізації та захисту нації у важкі часи. Було зареєстровано 353 794 біженця в 500 населених пунктах Росії.

3. Поляки після революції 1917 р ода

У Росії 1917-1918 - 3 млн. Поляків. У Сибіру - від 300 до 500 тисяч поляків. Більше половини становили засланці і їхні нащадки, а також добровільні переселенці.

В роки громадянської війни в Єнісейської губернії була сформована V-я польська дивізія [18], яка увійшла до складу корпусу білочехів.

Після вигнання Колчака в Красноярську розмістили військовополонених з 20-ї польської дивізії. Репресіям піддалися навіть і ті поляки, які були причетні до участі в V Польської дивізії, переслідували тільки за те, що вони були поляками. Після укладення мирної угоди між Радянською Росією і Польщею в 1920 р багато польських переселенці стали повертатися на батьківщину.

Тільки за 1921-1922 рр. через Красноярськ пройшло 9,7 тисячі польських репатріантів.

За переписом 1897 р в Єнісейської губернії налічувалося 5941 поляк. За переписом 1926 [19] м - 14512 людини (військовополонені, переселенці, ссильнопоселенци, біженці).

На місцях стали відкриватися школи з польською мовою навчання, національно-культурні установи, надходили газети і література польською мовою.

Однак з кінця 1930-х років освітня і видавнича діяльність польською мовою була згорнута.

У 1930 році створена система ГУЛАГ - система для здійснення примусової колонізації на російських Северах, в Казахстані, Сибіру і Далекому Сході. Станом на 1 жовтня 1937 року в 9 таборах укладені 3942 поляка, ще в 10 таборах - 1386, всього - 5438 осіб. Станом на 1 січня 1939 року - 551 осіб, на 1 січня 1941 року - 16 243 поляка [20].

З 1940 р в Сибір потягнулися нові ешелони з поляками, яких депортували із Західної України, Білорусії та Прибалтики. У Красноярському краї їх число перевищило 20 тисяч чоловік [21].

З початком Великої Вітчизняної війни всі польські громадяни були амністовані, з них стали формувати військові підрозділи (армія Андерса, а потім Військо Польське) для боротьби з фашистською Німеччиною. У Красноярську до 1945 року регулярно виходили в ефір радіопередачі польською мовою, працювало кілька дитячих будинків і шість шкіл для дітей польських мігрантів, причому навчання в них велося за старими польським програмами та підручниками.

У повоєнні десятиліття тисячі поляків повернулися на батьківщину. У 1953 р була оголошена амністія і репатріація, в 1956 р для іноземних громадян [22]. Перепис 1959 р зафіксувала в Красноярському краї 6,4 тисячі осіб польської національності, після чого чисельність діаспори стала неухильно зменшуватися, досягнувши в 2002 р позначки в 2 519 чоловік. З них на частку чоловіків припадає лише 42%. Питома вага городян - 76,6%. Третина чисельності діаспори проживає безпосередньо в Красноярську, ще 10,5% - в Норильську, 4% - в Канську. Збереглися такі польські села, як Олександрівка в Краснотуранський районі і конок в Партизанському районі Красноярського краю, а також Знам'янка в Боградском районі Республіки Хакасія, проте число поляків у них невелика.

висновок

За деякими підрахунками в Красноярському краї проживає близько 20 тисяч нащадків, засланих колись в Сибір, поляків, і багато хто може підтвердити документально своє походження, свою національність за даними переписом 1897 року і частково за документами пізнішого часу.

Національна група в 20 тисяч чоловік, в яку влилася частина репресованих поляків 40-50-х років XX століття, і становить польську діаспору в сьогоденні.

Підйом національно-культурного самосвідомості у красноярських поляків відбувається з початку 1990-х років. У 1990 р вони створюють крайову польську громадську організацію, перетворену в 1997 р в національно-культурну автономію (НКА) «Будинок Польський» - першу автономію на території регіону.

НКА «Будинок Польський» проводить величезну роботу по збереженню і розвитку національних традицій, культури, рідної мови.

Щорічно в Красноярську проводяться Дні польської культури, в рамках яких проходять виставки, фестивалі мистецтв, науково-практичні конференції, шопенівські вечора, покази польського кіно.

Члени автономії проводять в архівах серйозну дослідницьку та пошукову роботу по вивченню історії перебування поляків в Приенисейской краї.

Поляки залишили помітний слід в історії і культурі краю.Багато поляків володіли різними ремеслами. Серед них були вправні слюсарі та столяри, кондитери і шевці, кравці і перукарі, дрібним торговцям і пивовари, садівники і городники. Так, засланець поляк Валицкий влаштовував оранжереї і теплиці в Енисейске і на тайгових золотих копальнях. У 1877 р поляк Матушінскій відкрив в Енисейске магазин «Варшавський». Надалі т. Н. «Варшавські» магазини, перукарні, кондитерські виникли в Красноярську, Канську, Томську.

З польської середовища вийшли багато вчених-натуралісти, які внесли значний внесок у вивчення освоєння приенисейской краю. Геолог і палеонтолог А. Л. Чекановський вивчав басейн р. Нижня Тунгуска, де виявив родовища кам'яного вугілля і графіту; І. Д. Черський склав геологічні карти ряду територій Єнісейської губернії. Картографічної прокладкою траси під будівниц тво знаменитого Транссибу керував геолог К. І. Богданович; основні вугільні родовища Єнісейської губернії були детально вивчені П. К.Яворовським.

На ниві вивчення корінних народів Сибіру і Далекого Сходу виявили себе поляки Бенедикт Дибовський, Броніслав Пілсудський, Вацлав Серошевский, Фелікс Кон, Едуард Пекарський. Красноярську гімназію закінчив Олександр Скочинського, що став згодом видатним вченим в галузі гірничої справи. З поляків був один з енисейских губернаторів - Іван Крафт [23].

Сибірські поляки залишили помітний слід в історії і культурі Красноярського краю минулого століття. Засновником Народній консерваторії в Красноярську був композитор П. І. Іванов-Радкевич. Відомий архітектор В. А. Соколовський [24] спроектував близько ста будинків, церков і мостів, багато з яких (в т. Ч. Красноярський костел) збереглися до теперішнього часу і визнані пам'ятками культурної спадщини. Архітектор В. С. Непокойчіцкій, що потрапив не по своїй волі в Норильськ, стає лауреатом Ленінської премії і головним архітектором цього заполярного міста. Директором інституту «Гражданпроект» в Красноярську працював заслужений архітектор Росії Євген Зубковський. У Норильську і Красноярську писав вірші поет Казимир Лісовський.

У роки революції та громадянської війни редактором газет «Красноярський робітник» і «Сибірська правда» був Франтішек Врублевський; в колчаківських катівнях загинули керівники красноярського підпілля Вінцент Матушевський і Віктор Маерчака. Іменем останнього названо одну з центральних вулиць Красноярська.

У 1930-ті роки перші авіамаршрути у віддалені райони Таймиру і Евенкії прокладав почесний полярник, льотчик Ян Ліппі. Обеліск Герою Радянського Союзу Анелі Кживонь Анеля Тадеушівна споруджений в Канську, звідки вона була покликана до складу 1-ї Польської дивізії ім. Костюшко. Це ж почесне звання отримав льотчик Іван Яновський.

З поляків був знаменитий архієпископ Лука (В. Ф. Войно-Ясенецький), який відбував заслання на берегах Єнісею. Сьогодні в Красноярську йому споруджено пам'ятник, а на фасаді будівлі, де в роки війни він працював головним хірургом евакогоспіталю, встановлено меморіальну дошку.

Засновником Красноярського заповідника «Стовпи» був учений-енциклопедист Олександр Яворський. З Красноярському зв'язали свою долю Генрика Миклашевская - ботанік зі світовим ім'ям, конструктор і бібліофіл Мечислав Трухніцкій [25], краєзнавець Неллі Лалетіна, Горбачова Ніна Аверьяновна. Редактор газети "Przyjazn". Краєзнавець-любітель.Ведет збір інформації про польських похованнях [26] на території Красноярського краю.

література

1. Митина Н.П. "У глибині сибірських руд", М., 1966 р

2. Неллі Лалетіна, Т. Улейская і ін. Поляки на Єнісеї. Збірник статей. Випуск I Красноярськ 2003 180 с. "Будинок Польський"

3. Поляки в Приенисейской краї, Збірник статей, Красноярськ, 2005

4. Перша загальний перепис населення Російської Імперії 1897 Енисейская губернія.

5. Поляки в Росії: історія і сучасність. Збірник статей представлених на конференції в Краснодарі 6-7 липня 2007 Краснодар, Кубанський держ. університет, 2007, 288 с. року.

[1] C 1533 Іван IV Васильович Грозний (1530 - 1584). Перший російський цар (з 1547 г.). Син Василя III.

[2] Приїхав до Росії в 1659 р з надією знайти в ній другу батьківщину!

[3] У фондах Архівного агентства адміністрації Красноярського краю (колишній Гакк) містяться відомості про особисте життя польського населення (про народження, шлюб, смерть), є відомості про учасників польського повстання 1863 р, політичних засланців. Хто, звідки висланий, за які злочини ...

[4] Люція Абдулліна. Освіта польської діаспори Красноярського краю. (Поляки на Єнісеї. Збірник статей. Випуск I Красноярськ 2003 180 с. "Будинок Польський")

[5] Гернет М. Н. Указ соч. т.2 с. 535

[6] Л.Г. Подлевских. Г. Кіров. Система арештантських рот цивільного відомства і її роль в історії польської політичної посилання початку 1860 рр. Джерело: Поляки в Росії: історія і сучасність. Збірник статей представлених на конференції в Краснодарі 6-7 липня 2007 Краснодар, Кубанський держ. університет, 2007, 288 с. року.

[7] Мітіна Н.П. "У глибині сибірських руд", М., 1966 р

[8] Гакк - державний архів Красноярського краю (тепер агентство). Обрані особисті статейні справи поляків, засланих ще і в XVIII столітті в Енисейскую губернію. Список складається з 2540 прізвищ. (В 2003 році). Має бути закінчити збір постатейних справ.

[9] С.В. Леончик р Абакан. У Красноярському архіві знаходяться дані про 4419 поляків, які прибули в Енисейскую губернію в 1863 - 1870 рр. З чим це пов'язано? Перш за все, з розподілом засланців на категорії висланих на каторгу, проживання (життя), поселення і оселення. В архівних документах часто зустрічається термін, що відноситься до певної групи засланців поляків - "західно-польський переселенець", тим самим акцентується нібито неполітичний характер цього поселення. З виділених 4419 засланців найбільше було представників польської шляхти - 1865 (з них особливо титулованої шляхти - 230). Джерело: Поляки в Росії: історія і сучасність. Краснодар, Кубанський держ. університет, 2007, 288 с. Збірник статей представлених на конференції в Краснодарі 6-7 липня 2007 року.

[10] Гакк фонд 312 опис 1 справа 66 (1896 г.) стор. 72, поселенська дівчина Мотря по виховному батькові - Вавилова ...

[11] Журнал "Дзвін", заснований революційними демократами А.І. Герценом і Н.П. Огарьов за кордоном, з 1857 по 1867 р поміщав з номера в номер під рубрикою "Польське питання" інформації про події в Польщі, критикуючи аморальне російський уряд Олександра II.

[12] Асиміляція (етногр.) Злиття одного народу з іншим з втратою одним з них своєї мови, культури, національної самосвідомості.

[13] Гакк Фонд 312 опис 1 справа 66 - 1896 р Шлюби: стр. 66: наречений - православний, наречена - римсько-католицького віросповідання. Стор. 71 - наречений - римсько-католицького, наречена - православного віросповідання.

[14] І.В. Ціфанова р Ставрополь. Проблеми сімейно-шлюбних відносин польських переселенців на Північному Кавказі в XIX в. Поляки в Росії: історія і сучасність. Збірник статей представлених на конференції в Краснодарі 6-7 липня 2007 Краснодар, Кубанський держ. університет, 2007, 288 с. року.

[15] У 1926 р в свідоцтві про народження батько й мати Іверсена В.Б. записані росіянами! 1949 рік - видано повторне свідоцтво про народження Олександри Борисівни (рідна сестра Володимира Борисовича): мати - полька, батько - росіянин.

[16] Тетяна Улейская. З історії виникнення костелів в Єнісейської губернії. Поляки на Єнісеї. Збірник статей. Випуск I Красноярськ 2003 180 с. "Будинок Польський"

[17] За даними створеного в 1924 р в Варшаві Центрального цивільного комітету з надання допомоги біженцям і постраждалим у війні.

[18] Польські склади 7 січня 1920 р дісталися під станцію Журавлинна (в даний час - станція Уяр). 10.01.1920 року - капітуляція, проте частини офіцерів і солдатів разом із залишками колчаківських військ вдалося дістатися до Іркутська, а потім і до Харбіна. Близько 1000 поляків вдалося досягти Харбіна.

[19] У Єнісейської губернії перепис 1926 року була визнана недійсною, тому що було "втрачено" близько 1 млн. чоловік. Тому точні статистичні дані за національним складом відновити сьогодні важко.

[20] Загальна картина по ГУЛАГу: 1926 - 180 000, 1930 - 200 000; 1933 - 230 000; 1935 -1936 - 270 000; 1937 - 800 000 чоловік. Найбільший% смертності в таборах був в 1942 р - 24,9%, вмирав кожен 4-й ув'язнений.

[21] Броніслава Ісідоровна Здзітовецкая, колишня польська спецпереселенка 1930 років, коли-то жила в спецпоселке на Базаіха. У 1930 році з України (секретар сільради вирішував, кого призначить на висилку, кого заарештувати). Заарештували батька і брата на початку лютого, у вересні всю сім'ю вислали до Сибіру. З нашого спецпоселка ніхто, жоден з молодих людей не здобув вищої освіти, середнє тільки кілька людей .. У паспортах стояла серія, яка позначала, що ми спецпереселенці, тобто люди другого сорту, ненадійні. Тетяна Улейская. Важкі спогади про прожите життя. Поляки на Єнісеї. Збірник статей. Випуск I Красноярськ 2003 180 с. "Будинок Польський".

[22] Але не всіх поляків ретельно випустили, були і такі, яких ховали по таборах, серед них були і ксьондзи - долі яких ми не дізнаємося.

[23] Крафт Ів. Ів. Енисейский губернатор (1913 - 1914 рр) Народився в 1862 році. Батька в 1864 році заслали за службовий злочин (в 1895 році він помер) .. Приїхав до Сибіру з дружиною і дочкою Марією і сином Іваном 2-х років. Троє дітей, які народилися в Сибіру, ​​були позбавлені дворянського звання і належали до стану засланців. Двоє старших дітей (Марія та Іван). Народились до конфірмації могли зберегти дворянське звання батька, так як в його злочині не брали участь. Марія поступила ученицею до кравчині. Іван закінчив парафіяльне училище. Молодші діти могли вчитися і вчилися. Молодший брат кар'єру як син засланців, народжений на засланні, незважаючи на здібності, не зміг зробити. Почав пити і помер молодим.

[24] У 1900-і роки в Красноярську жило всього 27 тисяч чоловік. У 1895 р до Красноярська дійшла ж / д: будувалася вона від Москви на схід, пронизуючи всю сибірську частину імперії до Владивостока і Маньчжурії. Місто стало рости як на дріжджах і стрімко будувався .. Соколовський В.А. (Походив з шляхти Вітебської губернії) закінчив в 1901 г. Санкт - Петербурзький інститут інженерів і був визначений в Єнісейське губернське управління молодшим архітектором. У 1909 р - призначений Єнісейським губернським архітектором.

Іноді доводиться чути, що "Красноярськ побудував Соколовський". Це - велике перебільшення, але так кажуть. І костел побудував Соколовський. Це приклад поляка, який вибрав шлях асиміляції в країні. (Андрій Буровский. Поляк, який побудував Красноярськ (Поляки на Єнісеї. Збірник статей. Випуск I Красноярськ 2003 180 с. "Будинок Польський")).

[25] Мечислав Трухніцкій. Світ аквареллю освятив. Валерій Кудринський, правнук польського конфедерата, народився 15 березня 1947 в селі Третьяково Кемеровської області. У 60-ті роки XIX століття це село було одним з місць масової посилання польських повстанців, учасників повстання керованого кактусів Калиновським. Художник. (Поляки на Єнісеї. Збірник статей. Випуск I Красноярськ 2003 180 с. "Будинок Польський")

Мечислав Трухніцкій. Світлої пам'яті Андрія Поздєєва.

1926 року народження. Правнук засланця поляка. Прізвище Поздеев пішла від прабабусі. Його прадід і прабабуся в церковному шлюбі не перебували, так як належали до різних конфесій: він - католик, вона - православна. Батько Андрія Геннадійовича прізвище свого польського предка знав, але чомусь не захотів назвати її своїм дітям і забрав це знання з собою в могилу. Відомо, що жили вони в Енисейске і прадіда звали Костянтин. (Поляки на Єнісеї. Збірник статей. Випуск I Красноярськ 2003 180 с. "Будинок Польський")

[26] Троїцьке міське кладовище мКрасноярська існує з 1843 р