|
Не слід вважати, що в правління імператора Нерона основні події відбувалися тільки в самому Римі. Дещо цікаве відбувалося і в провінціях. Наприклад, війна в Вірменії або повстання в Британії. Ось про останній події я трохи і розповім.
Йде 61 рік від Р.Х. Провінція Британія порівняно недавно була підкорена і упокорення імператором Клавдієм, а воєначальники Нерона жодних наступальних операцій на острові не проводили. Провінцією керував в той час Светоній Паулін, якого з'їдає пекуча заздрість до військових успіхам полководця Корбулона в Вірменії. Щоб добути собі військову славу, він вирішив захопити острів Мону (нині о. Англсі), який був густо заселений і служив притулком для перебіжчиків та інших асоціальних елементів. Так як острів Мона було відокремлено від решти Британії мілководним протокою, то Паулін наказав побудувати для переправи безліч мілководних кораблів, на яких і була перевезена піхота. Вершники ж перебралися на острів по мілководним обмілинах, а місцями і їм доводилося плисти поруч зі своїми кіньми.
На березі римлян вже чекало вороже військо, в рядах якого було і безліч жінок, так як всі британці вирішили дорого продати свою свободу. Деякі з жінок носилися серед війська як фурії, з розпущеним волоссям і палаючими смолоскипами в руках. Біля бійців перебували і друїди, які молилися своїм богам, насилали прокляття на римлян і приводили своє військо в несамовито стан. Видовище це справило на римлян дуже сильне враження, так що вони не наважилися відразу ж атакувати ворогів. Але все ж під наполяганнями своїх командирів римляни перейшли в напад, розбили змішане військо аборигенів, частина ворогів знищили, а інших розсіяли по острову.
Після цього Паулін зайнявся розміщенням на острові гарнізонів та іншими корисними речами, на кшталт вирубки священних дубових гаїв. В цей час надходить повідомлення про те, що буквально вся провінція Британія охоплена сильним обуренням. А справа була ось у чому. Нещодавно помер цар племені іценів Прасутаг, що мав величезне багатство, який у своєму заповіті оголосив своїми спадкоємцями імператора і двох своїх дочок. Так він сподівався зберегти частину свого багатства і захистити своє плем'я від безчинств і насильств римських чиновників.
На ділі ж все вийшло зовсім не так, як розраховував цар. Після його смерті багатства царя стали розкрадати раби і вільні люди прокуратора, а територію племені іценів стали грабувати центуріони. Словом, римляни вели себе не як у своїй провінції, а як ніби вони перебували на ворожій території, тільки що захопленої силою зброї. Спочатку була висічена батогами дружина Прасутаг Боудікка і осоромлені його дочки. Потім у всіх видних іценів стали вилучати їх спадкове майно (можна було подумати, що Прасутаг заповіла римлянам всю область свого племені), і навіть з родичами царя стали звертатися як з простими рабами.
Обурені такими насильствами, і побоюючись ще гіршого, іцени взялися за зброю й залучено до повстання плем'я трінобантов, а також всіх тих, хто ще не був зломлений і поневолений римським пануванням. Особливу ненависть мали повсталі до римських ветеранам, що оселилися на острові, які поводилися вкрай жорстоко з місцевими жителями. Так в колонії Камулодун ветерани буквально викидали трінобантов з їхніх помешкань, зганяли з полів і вважали їх своїми бранцями або рабами. Римські солдати потурали такої поведінки ветеранів, бо, по-перше, вели схожий з ними спосіб життя, а, по-друге, сподівалися, що і їм буде дозволено те ж.
Тим часом сама колонія була практично ніяк не укріплена. Адже римські воєначальники більше думали про наживу і своїх задоволення, ніж про безпеку війська. Камулодун ні навіть обнесений валом і ровом, і самим укріпленим місцем колонії був місцевий храм Вікторії. Паулін в цей час був далеко, і місцеві жителі вирішили звернутися за допомогою до прокуратору Кату Деціану, який в свою чергу проявив безтурботність. Для охорони колонії він надіслав всього близько двохсот погано озброєних людей, та й в самому Камулодун стояв нечисленний загін. Ось такими були сили римлян в цьому неспокійному місці.
А в Британії тим часом було безліч різних знамень, які тлумачилися місцевими жерцями як сприятливі для британців і обіцяють швидку загибель римлянам. Незабаром повстанці оточили безтурботне колонію, напали на неї, розграбували і спалили все, крім храму, який після дводенної облоги також був узятий і зруйнований. Легат Дев'ятого легіону, дізнавшись про повстання, рушив своє військо на допомогу Камулодун, але британці зустріли легіон несподіваною атакою, розсіяли його і перебили всю піхоту. Давно вже римляни терпіли таких жорстоких поразок! Церіалу з кіннотою вдалося сховатися в оборонному таборі, а прокуратор Кат, зляканий таким розгромом римського війська, втік до Галлію.
Отримавши звістки про руйнування Камулодуна і загибелі Дев'ятого легіону, Паулін з військом пробився до Лондіній. Тут він зміг оцінити нечисленність залишилися військ і слабкі укріплення міста. З огляду на сумний досвід Церіала, Паулін вирішив не вплутуватися в бій з сумнівним результатом і, незважаючи на гарячі прохання городян про допомогу, залишив Лондіній. З собою він узяв тільки тих мешканців, які побажали брати участь в бойових діях проти британців. Решта мешканці Лондіній незабаром були повністю винищені британцями. Така ж доля спіткала і місто Веруламій. Але фортеці і укріплені міста з сильними гарнізонами повсталі обходили стороною. Так як британці не знали ні рабства, ні взяття в полон, то в захоплених ними містах і поселеннях загинуло близько сімдесяти тисяч римських громадян і їх союзників.
Паулін тим часом збирав сили римлян і чимало досяг успіху в цьому. Незабаром в його розпорядженні опинилися весь Чотирнадцятий легіон і вексілларіі Двадцятого легіону. Хто ж такі були вексілларіі? Перекладачі і коментатори Тацита обходять даний момент. Справа в тому, що в останні десятиліття республіки і при перших імператорів так називалися загони змішаного складу і озброєння, створювані для виконання спеціальних завдань. Щось на кшталт давньоримського спецназу. А до кінця правління Флавіїв так вже називали кінні загони в складі легіонів. Що ж малося на увазі під вексілларіямі в епоху Нерона, історики поки що так і не вирішили.
Паулін також приєднав до свого війська підрозділи допоміжних військ, розташованих неподалік. Так що в його розпорядженні незабаром виявилося близько десяти тисяч чоловік. Тепер Паулін вже не боявся зустрітися з повстанцями у відкритому бою, хоча об'єднані сили британців у кілька разів перевищували його власні сили. Він був упевнений в боєздатності зібраних сил, а недавню поразку римлян начисто вибило з них легковажне ставлення до ворога. Місце для битви Паулін вибрав теж дуже обачно. Перед позиціями римлян розташовувалася тесніна, що переходить в рівнину, замикаються густим лісом. Перед боєм римляни провели глибоку розвідку і переконалися в тому, що ніяких засад і додаткових сил у ворогів в районі битви немає.
А британці через свою численність були абсолютно впевнені у своїй перемозі. Вони були так впевнені у своїй перемозі, що розмістили своїх дружин на возах, які стояли по краях поля. Ці вози зіграли свою фатальну роль в ході битви. Але поки Боудікка з дочками на колісниці об'їжджала загони повсталих британців. Вона закликала повсталих до боротьби за свою свободу і до помсти римлянам за завдані ними лиходійства. Боги протегують справедливому помсти, говорила Боудікка, і британці в цій битві повинні перемогти або впасти, а інакше їм доведеться животіти в рабстві.
Паулін теж звернувся до своїх військ з промовою, в якій закликав римлян дотримуватися бойову дисципліну, тримати лад і не ганятися за хвилинної здобиччю. В цьому випадку вороги будуть розбиті, і все дістанеться римлянам. Після цього він дав сигнал до початку бою. У центрі позиції римських військ перебували піші легіонери, що тримали зімкнутий лад. З флангів до них примикали допоміжні війська, а по краях розмістилися загони кінноти. Піхота випустила в підступили ворогів свої дротики і обрушилася на них зімкнутим ладом. Настільки ж сильні виявилися і удари допоміжних військ і кінноти. Британці були зім'яті і почали відступати, але організованого відходу заважали розставлені всюди воза. У лавах повстанців почалася паніка, і незабаром вони почали тікати.
Римляни методично переслідували ворогів і винищували їх. Вони не щадили ні жінок, ні старих, ні, навіть, їх коней. Всього в цей день за даними римських істориків було знищено близько вісімдесяти тисяч британців. Римляни ж втратили близько чотирьохсот чоловік убитими і не набагато більше пораненими. Побачивши поразку британців, Боудікка отруїлася.
Невдовзі прибули підкріплення з Німеччини, римляни пройшлися вогнем і мечем по територіях підозрілих чи ворожих племен, і в Британії настав стан не світу, але примирення. Переможець британців Паулін за свої перемоги над британцями не отримав жодних нагород чи заохочень. Інтригуючі римські чиновники і командири доносили в Рим, що всі свої перемоги Светоній Паулін здобув завдяки неймовірному везінню, а ось його поразки (зовсім навіть незначні) пояснювалися повною нездатністю Пауліна до верховного командування. Незабаром після одного не надто вдалого зіткнення з британцями, в ході якого римляни втратили на березі кілька кораблів, Паулін був зміщений зі своєї посади, так як ця подія була визнана продовженням війни з повсталими.
|