|
- громадянин Української РСР, СРСР, в 1918-1936 позбавлений виборчих прав відповідно до Конституції Української РСР.
Категорії «позбавленців»
Конституція РРФСР 1918 р встановлювала статтею 65, що:
Чи не обирають і не можуть бути обраними, хоча б вони входили в одну з перерахованих вище категорій:
а) особи, які вдаються до найманої праці з метою отримання прибутку;
б) особи, які живуть на нетрудовий дохід, як-то: відсотки з капіталу, доходи з підприємств, надходження з майна і т. п .;
в) приватні торговці, торговельні і комерційні посередники;
г) монахи та духовні служителі церков і релігійних культів;
д) службовці і агенти колишньої поліції, особливого корпусу жандармів і охоронних відділень, а також члени царювали в Росії будинку;
е) особи, визнані в установленому порядку душевнохворими або божевільними, а також особи, які перебувають під опікою;
ж) особи, засуджені за корисливі та порочать злочину на термін, встановлений законом або судовим вироком.
Конституція РРФСР 1925 містила аналогічний список осіб, позбавлених виборчих прав, в ст. 69 і надавала такі права трудящим іноземцям в ст. 11.
Статтею 15 «Інструкції про вибори міських і сільських Рад і про скликання з'їзду Рад» від 26 листопада 1926 року вказувалися такі групи населення, які підлягають позбавлення виборчих прав. По-перше, це «хлібороби, які застосовують найману працю, що мають поряд з землеробськими господарствами власні або орендовані промислові та промислові заклади і підприємства із застосуванням постійного або сезонного найманої праці, які займаються поряд із землеробським господарством скупкою та перепродажем ...». По-друге, до цієї ж категорії були віднесені «особи, поневолювали навколишнє населення шляхом систематичного надання в користування наявних у них сільськогосподарських машин».
Інструкцією про вибори був встановлений і порядок відновлення у виборчих правах «за умови, якщо ці особи в даний час займаються продуктивною і суспільно-корисною працею і довели лояльність по відношенню до Радянської влади». Лішенци мали можливість оскаржити рішення виборчих комісій в тижневий строк з дня опублікування або ознайомлення зі списком позбавлених виборчих прав.
За підсумками Всесоюзним переписом 1926 року населення в СРСР становило 93 млн осіб. Позбавлених права голосу в країні було 1040894 людини (1,63% від загальної кількості виборців). 43,3% з них становили торговці і посередники. Потім йшли священнослужителі і ченці - 15,2%; живуть на нетрудові доходи - 13,8%; колишні царські офіцери і інші чини - 9%. Повнолітні (понад 18 років) члени сімей позбавленців також не мали права голосу. Таких було 6,4%.
У 1927 році не мали права голосу вже 3038739 чоловік (4,27% виборців). До цього часу серед позбавленців скоротилася кількість торговців (до 24,8%) і священнослужителів (до 8,3%), але зросла кількість членів сімей уражених в правах - до 38,5%
Лішенци не мали можливості «займати відповідальні посади, а так само бути засідателем в народному суді, захисником на суді, поручителем, опікуном». Вони не мали право отримувати пенсію і допомогу з безробіття.
У 20-ті роки по розпочалася кампанія з виселення позбавленців з комунальних квартир, а також виключення їх дітей зі шкіл. Вони були позбавлені можливості вчитися в старших класах і здобувати освіту у ВНЗ. Замість призову в армію сини позбавленців зараховувалися в так зване «тилове ополчення».
Конституція РРФСР 1937 року м надала виборчі права всьому населенню. У радянських анкетах, заповнених при прийомі на роботу, зберігався пункт «позбавлялися права голосу, коли і за що», так як до 1 січня 1961 року діяв п. «Д» ст. 20 КК РРФСР 1926 р і аналогічні статті КК союзних республік, що встановлювали, що поразка політичних і окремих цивільних прав може застосовуватися судами як міра соціального захисту по відношенню до злочинців.
Джерело: http://ru.wikipedia.org/wiki/Лишенец
|