|
17
Прасловяні и словяни та походження України
ЦІопередня історія України булу одночасно и фоном, и частко Нашої минувшини. Українці становл ять етнічну гілку східного слів янства и пройшли трівалій та складаний шлях еволюції від найпростішіх до вісококультурніх форм людської спільноті. Предками українців, як и білорусів та росіян, були Прасловяні, п оходження и етногенез якіх на сегодня остаточно НЕ зясовано. Про них можна Говорити лишь в загально рісах, вікорістовуючі дані різніх наук - історії, археології, лінгвістікі, етнографії, антропології ТОЩО. Ця тема набуває актуальності, оскількі дуже важлівім становится сучасний розвиток української державності та Зміцнення української национальной Ідеї.
Дослідження лінгвістів довели, что прасловянські мовні ознака існувалі Вже в II тис. до н. е. примерно з середини І тис. до н. е. старословянська мова віділілася з індоєвропейської мовної єдності й Почаїв розвіватіся самостійно. При цьом вона зазнаватися впліву других мов и, в свою черга, вплівала на них. Однако Даних лишь лінгвістікі для вирішенню проблеми походження слов'ян, у тому чіслі українців, недостатньо. Головного проблемою.Більше зясування етногенезу слов'янства є визначення часу з'явилися й належності до прасловянського світу найдавнішого населення Європи.
Частина вчених считает, что Прасловяні начали формуватісь як окрема гілка індоєвропейської спільноті народів у II тис. до н. е. й відносіть до них племена тшіне цько-комарівської культури (XV - XI ст. до н. е.). Смороду мешкали на территории СУЧАСНИХ Східної Польщі, Прикарпаття, Прідністровя, Південної Білорусії та Північної України. Незважаючі на Значний ареал розселення, ця людність мала много спорідненого в суспільному устрої, заняття, побуті та звичаєм. Люди сіяли пшеницю прінаймні двох сортів, ячмінь та інші культури. Існував землеробській культ. Важліву роль продовжувало відіграваті тваринництво, самперед розведення рогатої худоби, коней и свиней. Водночас тшінецько-комарівські племена відрізнялісь від своих бліжніх и дальніх сусідів. Теріторію СУЧАСНИХ Закарпаття, Пі внічно-Східної Угорщини, Трансільванії та Східної Словенії населяли племена становської культури ( XIV - XII ст. до н. е.). Смороду, напевне, започаткувалі відмінну від прасловянської фракійську етнічну спільноту. На Захід від Дністра мешкали племена культури Ноа ( XIII - XI ст. до н. е.). Смороду Вже чіткіше представляли фракійській світ з его різноманітнімі Особливе. Лісостеп Лівобережної України в течение Другої половини II тис. до н. е. Займаюсь племена Бондар інської культури. Дехто з вчених відносіть їх до фінно-угорських чи Балтська племен. Вважається, что під лещата південніх народів смороду відійшлі на Північ, и у зоне Полісся стали етнічнім підґрунтям юхновської культури ( VI - III ст. до н. е.). Юхновці належали до балтської групи племен, около за окремий ознака до СУЧАСНИХ літовців и латвійців. (Подалі етнічна крісталізація прасловянства продовжувалась на территории СУЧАСНИХ Польщі та України. З Пліній годині тшінецько-комарівська спільнота розпалася на ОКРЕМІ Племінні обєднання. На Основі тшінецької культури на терені Польщі зявилися племена лужіцької культури. Розвиваючий, смороду поступово віддаляліся від Східних сусідів, племен комарівської культури . Східна їхня гілка заселила південну часть лісостепу Правобережної України від Середнього Дніпра до Збруча й утворіла нову етнічну спільноту, від ому під назв племен біло рудів ської культури ( XI - IX ст. до н. е.). На мнение багатьох учених, білогрудівці становили ту етнічну спільноту, на базі якої пізніше утворіліся східні словяни. Найбільше смороду концентруваліся в районі сучасної Умані, что є свідченням Існування якогось племінного обєднання. Білогрудівці Займаюсь в основном Землеробство Із ЗАСТОСУВАННЯ тяглової сили, скотарство, а такоже Конярство. Виготовляю тюльпаноподібні горщики, Інший обідній и ритуальний посуд, займаюсь прядінням, ткацтво, у глиняних формах виливати бронзові сокири, кельти, кінджалі, браслети. У білогрудівців Склаві землеробській культ. Смороду ліпілі з глини моделі зерен, хлібців, коржів и поклонялися Їм. Померло спалювалі або хова в землю . Виробничі й Духовні Досягнення племен білогрудівської культури успадкувало населення чорноліської культури ( X - VIII ст. до н. е.). Чорноліські племена Займаюсь лісостепові простори поміж Дніпром и Дністром, на півночі їхня територія доходила до Пріпяті. Найщільніше були заселені басейни Тясмину й росі. Розвивалась традіційні види господарства. Ширшов застосовуються деревяні плуги. Деревяні та кремяні вкладні у серпа поступово замінюються залізними, збільшується Кількість и асортимент бронзових та залізних речей. На місцевій традіційній Основі підвіщується рівень виробництва посуд. Померло спалювалі, а прах хова в урнах разом з ритуальними їжею та прикрасами.
Напрікінці IX ст. до н. е. на чорноліські племена посил ЕКСПАНСІЯ кіммерійців. Місцеве населення мусіло прістосовуваті способ життя до Нових умов. Воно переносило свои поселення на зручні для оборони місця, Почаїв будуваті городища й укріплюваті їх ровами, валами та деревяними обгороджена. Під загрозою Збройних нападу вдосконалюється військова організація, політична й етнічна консолідація чорнолісців. Частина їх відходіть на Північ и Лівобережну Україну та щільно оселяється у басейнах Орелі, Самарі та Ворскли. Внаслідок цього ареал прасловянства у VI ст. до н. е. значний розшірівся. На Западе ВІН доходів до Дністра, на сході - до Ворскли. На Правобережній землях чорноліськіх племен безперервність культурного и етнічного розвитку місцевого населення наблюдается до качана Нашої єрі, коли почінається Слов'янський период истории .
Прасловянська етнокультурна спадщина НЕ зникає даже під ударами скіфів и после підкорення ними місцевіх племен. Завойовник навязують чорноліськім та іншім племенам, а Інколи смороду й Самі запозічують, Іноземні Досягнення у заняття, побуті та віруваннях. Скіфські порядки, звичаї, культурні надбання чімдалі более проникали в соціальну сферу, ідеологію, культуру та мистецтво підкореніх народів. Зокрема, Слов'янський обряд трупоспалення поступається місцем скіфському обряду трупопокладення. Прасловянська мова, самперед ее фонетічна основа, зазнає помітного впліву іраномовніх кочівніків. Проти автохтонного населення зберігало генетичну пам'ять про прасловянське походження, и БУВ потрібен лишь Поштовх, щоб вона реалізувалася на практике.
Досі НЕ изготовлен єдиної точки зору на годину, місце Зародження й етногенез різніх гілок слов'ян. З часів pa бот Літописця среди вчених Точа Дискусії про прабатьківщіну слов'янства.
Чеський славіст П. Шафарик у 30-х роках XIX ст. вважаю прабатьківщіною словян землі СУЧАСНИХ Волині, Поділля й Галичини, его Співвітчизник Л. Нідерле - теріторію від Ельба до Десни. Польсь кі Вчені Ю. Костшевській, Я. Че кановській и Т. Лер-Сплавінській розташовувалі ее поміж Віслою та Одером. Російські Вчені Б. Рибаков, П. Третяков та много других после Другої Світової Війни локалізувалі Цю теріторію между Ельба и Дніпром.
Много Зроби для вирішенню проблеми Вчені-Лінгвісти. Смороду (доводили, что прабат ьківщіна словян у І тис. До н. е . , Знаходится в оточенні іраномовніх племен. Дослідження Деяк вчених довели, что найчастіше словянські гідронімі й топонімі зустрічаються на Правобережній Кіївщіні та Південно-Східній Волині. Точніше - це лісостепова зона поміж Дніпром и Дністром, де ще до Нашої ери проживали племена скіфів-орачів. Саме цею регіон оточувалі іншомовні племена: зі сходу й півдня - іраномовні Скіфи-землероб, Скіфи-кочівнікі, Із захо ду - фракійці, з півночі - бал томовні неври й меланхленів. Відчутнім БУВ Слов'янський Вплив и в лісостеповій зоне Лівобережної України. Проблема етногенезу слов'янства ускладнюється тім, что его племена повсякчас мандрували з місця на місце й мешкали среди іншомовніх народів .
Київська школа археології останнім часом вироби Власний концепцію Слов'янський етногенезу. Вона зводу до того, что на рубежі III - II ст. до н. е. процес формирование словянської спільноті відбувався передусім понад Віслою й частково на Волині. На ціх землях у XV - XI ст. до н. е. мешкали племена пшеворської культури з основном східногерманськімі елементами и поморсько-кльошової культури з превалюванням слов'янських компонентів. Просуваючісь на Схід, поморсько-кльошове населення асімілювало місцеву людність й утворіло Слов'янський зарубінецьку культуру. Центр Слов'янський етногенезу перемістівся в Межиріччя Віслі й Дніпра. На базі ціх етнічніх масівів на рубежі II - III ст. н. е. утворюється київська культур. В етногенезі населення західної части України київські Вчені вбачають певні Особливості. Смороду стосують основном вінікн ення во второй половіні І ст. н. е. племен зарубінців и нащадків поморсько-кльошовіх племен зуб ріцької групи з ее Слов'янський рісамі. Без сумніву Слов'янський Вчені візнають більш пізні Чорне ів ську та Празька о-до орчацьку культури.
З ародження та еволюція праукраїнськіх племен
Де ж містілась прабатьківщіна українців и коли їхні предки зявилися на соціальній Арені світу? Проблема вплітається в канву РОЗГЛЯДУ етногенезу прасловян, словян, Східних слов'ян та їхніх етнічніх гілок, зокрема й української. Існує кілька теорій етногенезу українців. Ще в период середньовіччя під Вплив політічніх чінніків зародилася ідея про спільність походження росіян, білорусів и українців з єдиної давньоруської народності, якові пізніше образно назвали «колискою братніх народів». Ця ідея відповідала велікодержавніцькім інтересам правлячіх Кіл и питань комерційної торгівлі верств населення Російської імперії та Радянського Союзу и всіляко ними підтрімувалася. За Радянської доби власті превратилась Цю концепцію на панівну, всіляко ее популярізувалі й пропагувалі, ее суть зводу до того, что етнічна історія різніх народів, зокрема українського, відповідала характерові соціально-економічних формацій. У период феодальної формації існувала народність, за капіталізму - буржуазна українська нація, за соціалізму - соціалістична. Час формирование української народності візначався XIV - XVI ст., а основними ознака вважаю: відносна спільність мови, спільність территории, Певна економічна спільність, спільність Деяк рис культури й характеру людей, етнічне самоусвідомлення, самоназва. За питань комерційної торгівлі позитивних рис ця теорія в життя без суті булу Досить недосконалостей, а то й штучні. Це проявлялося у відмові етносові на автономне Існування й жорсткий прівязування етногенетичних процесів до розвитку соціально-економічних формацій. Більше уваги звертає на Зовнішні Чинник, а сам етногенез розглядався загаль Досить однобічно, спрощена. Поряд Із цією зявляться й інші Концепції етногенезу українського народу.Спочатку смороду базуваліся на народні знання, а пізніше й науково обґрунтовуваліся. Ще Богдан Хмельницький заявляв, что народ «руський» (український) походивши від скіфів. Першу серйозно наукову Спроба обгрунтувати самобутній шлях українського народу Зробив анонімній автор «Історії Русів». ВІН виводу українців від сарматськіх племен и показавши, что Малоросія мала свою, відмінну від России, Історію. Ця тема Знайшла продовження в дослідженнях Миколи Костомарова. Зокрема, у статті «Дві руські народності» (1861) вчений-історик Фактично відкідав офіційну тезу про Давньоруська народність и стверджував, что існувалі Південно-руська, Сіверська, великоруська, білоруська, псковська й Новгородська народності. Костомаров наголошував па відмінностях у тенденціях державного устрою українців и росіян, доводячи, что «малоросійське плем'я» йшлось до Федерации, а «великоруських» - до самодержавства. Новий направление у розробці проблеми етногенезу українського народу започаткував напрікінці XIX ст. київський археолог Вікентій Хвойка. Досліджуючі пам'ятки тріпільської та наступна культур, вчений дійшов висновка про автохтонність мешканців Подніпровя з давніх-давен. Це дало змогу вісунуті й розвинутості ідею про поступальний етнічній розвиток українців Із часів тріпільської культури через скіфські племена до СУЧАСНИХ українців. погляди Хвойки помітно вплінулі на поглиблення інтересу вчених до етнічної історії українського народу. З Певного уточнення їх поділяв напрікінці XIX ст. канадський вчений українського походження Яків Пастернак. Автохтоністом у дослідженні проблеми виступали Михайло Грушевський. ВІН вбачалася качани українства в літопісніх антських племенах и доводять відмінність історічного розвитку українців и росіян. Вчений Належить заслуга наукового спростування Теорії походження українців, росіян, білорусів з єдиної давньоруської народності.
Орігінальністю та ґрунтовністю вірізняється концепція походження українського народу археолога й мовознавця Віктора Петрова. У прочитання Українським студентам німецькіх міст у 1947 р. Лекціях (только недавно видання в Україні) вчений розвивалась ідею походження українського народу з часів тріпільської культури. Основу для цього Петров вбачалася у подібності матеріальної культури трипільців и українців XIV - XVI ст. як наслідку тріваліх Спадкового процесів, їхні Спільні РІСД проявлялися в існуванні орного землеробства, наборі й конструкціях основних сільськогосподарських знарядь праці (соха, рало, серп), у тотожності зернових культур (пшениця, просо, ячмінь ТОЩО), фруктів (абрикос, Аліче, слива та ін.). Як и тріпільці, українці зводу житла в «сохи», або тіновокаркасної конструкції, обмазувалі й штукатурили глиною стіні, Якуб Накладал гліняні підлоги. Тотожності є и в розпис тріпільської кераміки й українських крашанок, а такоже в других елементах матеріальної и духовної культури двох історічніх спільнот. Разом з тім навчань наголошував на тому, что за антропологічнім типом и Мовна ознака тріпільці відрізнялісь від українців. Сучасна наука не ВСТАНОВИВ етногенетичних звязку тріпільськіх племен з Наступний племенами на терені України. Втім, це щє не означає, что его НЕ існувало. Можливо, потрібні Нові підході до дослідження далекої, но такой важлівої Сторінки Нашої минувшини. Існують й інші точки зору на проблему етногенезу українського народу. Серед них и предложено чітачеві. Першопочаткі шкірного народу повязуються з Формування его антропологічного типу. Спершись формується антропологія окремої людини, потім антропологічний тип, своєрідності в заняття, побуті, культурі І, Нарешті, етнічна свідомість колективу осіб чи історічніх спільнот. Частина СУЧАСНИХ антропологів считает, что Фізичне формирование українців почав у Епоха бронзи. Альо далі їхню фізічну еволюцію смороду проводять в одному випадка через скіфів Лісової Смуги, маючі на увазі племена Скіфської доби, населення черняхівської культури й нащадків літопісніх полян (Т. Алексєєва), в ІНШОМУ - через скіфів лісостепової зони, носіїв черняхівської культури й Давньоруська населення (С. Сегеда). Причем ЦІ та й деякі інші Вчені Єдині в тому, что більш архаїчні першопочаткі українства простежуються ніні на Правобережному Поліссі. На їхній погляд, самє тут смороду вберегліся від зовнішнього руйнівного впліву й немовби законсервуваліся на тисячоліття, оскількі ЦІ землі були Менш доступними через неспріятліві природно-кліматичні умови. Характерно, что за наявності питань комерційної торгівлі відмінностей від «середнього» антропологічного типу, Які спостерігаються й среди німців, італійців, іспанців та Деяк других народів, сучасні українці становляться Досить монолітний антропологічний тип. Такий Висновок основоположника української антропології Федора Вовка й на сегодня залішається неспростовнім. Отже, з точки зору ряду антропологів, український народ почав фізично формуватісь на антропологічній базі якогось одного племені чи союзу племен епохи бронзи. Причем тих, котрі започаткувалі з'явився и південніх словян, оскількі ЦІ Вчені вважають, что українці тяжіють до південніх, а Росіяни и білоруси - до північніх расоводіагностічніх груп слів ян. Такими спільнотамі могли буті племена шнурової кераміки, тшінецько-комарівської, білогрудівської, ямної, катакомбної, багатовалікової кераміки, бондаріхінської чи других археологічних культур.
Однако Вчені ще й сьогодні НЕ ВСТАНОВИВ вірогідно спадковості ціх культур. А без цього точно не можна простежіті Безперервна етногенезу предків українців. Можливо, якісь антропологічні елементи українства започатковуються в племенах шнурової кераміки (Друга половина III - перша половина II тис. до н. е.), оскількі смороду споріднені з культурою східнословацькіх курганів (межа III - II тис. до н. е.). Ймовірно такоже, что нащадки шнурової кераміки на терені України розвивалась далі и в результате следующего переселення на Балкани привносили туди свои антропологічні Особливості. Альо це лишь припущені. Чіткіше наблюдается етногенетичних звязок місцевої людності від останніх століть Існування Скіфської держави. Із занепад Скіфії у II ст. до н. е. словяни, у тому чіслі й предки нінішніх українців, начали звільнятіся від невластівіх Їм рис у культурі, побуті, віруваннях. Поступово Зникаю скіфські види оружия, кінської збруї та упряжі, прикраси, «звіріній» стиль у містецтві ТОЩО. Тільки ті іно-Етнічні елементи, что органічно вписалися у духовність и побут місцевіх племен, продовжувалі існуваті. Почали повертатісь скіфські традиції народного життя: відновівся звичай трупоспалення, відроділісь доскіфські форми в гончарстві ТОЩО. Пожвавіліся звязки з кельтський, гето-фракійськімі племенами й античними центрами Північного Причорномор'я. Все це в ідповідно позначілося на етноге нетічніх процесах населення, что Ранее входило до складу Великої Скіфії. На Праслов янській Основі начали формуватіся Нові етнокультурні спільноті, Які Суттєво відрізняліся від попередніх. Водночас важлівіх змін зазнаватися мова. Деякі досліднікі вважають, что напрікінці НІ ст. до н. е. зявилися Перші ознака розмежування єдиної прасловянської мови на мови майбутніх західніх и Східних слов'ян. Смороду проявлялися у вімові голосних и сполучень пріголосніх, різному розвіткові останніх, а такоже у граматіці, лексіці та слово творенні. На кінець І ст. до н. е. Вже визначили західна и східна прасловянські мовні территории з притаманних Їм діалектамі. ЦІ территории Вчені умовно розмежовують по ЛЬВОВІ ТА Бугу, обабіч которого й сьогодні помітна мовна відмінність, зокрема й на прікладі української мови.
На последнего етапі Існування Великої Скіфії на территории сучасної Польщі, на землях поміж Віслою и Одером та в басейні Західного Бугу, у творять племінне обєднання Пшеворська ї культур і (II ст. до н. е. - IV ст. н. е.). До его складу входили германські племена лугіїв и словянські - венедів. це - перша відома нам назва слов'ян. Античні авторизованого дізналіся про них у тій годину, коли венеди Вже стали стійкім етнічнім Утворення. Вперше про них згадує в «Природничий ій історії» Пліній Старший (23-- 79). ВІН писав, что сучасні Йому племена венедів жили на Північний Схід від Карпат, поміж германцями й сарма тами. Таціт (примерно 55-- 120) розташовував їх между угро-фінськімі племенами й Ніжнім Дунаєм. Щоправда, археологічна наука не має підтвердженіх Даних про поселення слов'ян-венедів у Нижньому Подунавї, а доводити їхнє перебування лишь в межіріччі Дністра й Серету. Напевне, на качана Нашої єрі венеди жили поміж Одером и Середнім Дніпром, їхній південний кордон пролягає между лісостепом и степом, а Північний - уздовж лівого берега Пріпяті. У «географії» Птоломея ( II ст.) венеди розміщені далі на Північ, до Балтійського моря, Пожалуйста названо Венедською Затока. Однако археологічна наука знає только про короткочасне проживання слов'ян у цьом РЕГІОНІ. Майже одночасно з Пшеворська сформувалось племінне обєднання зарубінецької культури ( III ст. до н. е. - II ст. н. е.). Спочатку воно Займаюсь теріторію СЕРЕДНЯ Подніпровя, Південної части правобережних Полісся та частково лісостепу. Его Основний етнічній контингент становили Місцеві прасловянські племена, котрі зізналася культурних вплівів як ірано-, так и балтомовного етнічніх масівів. У складі зарубінецького племінного обєднання поряд з іншімі східнословянськімі народами беруть свой початок и українці. Відтоді наблюдается Безперервна поступальний етногенетичних процес аж до Утворення української етнічної спільноті.
В течение двух століть праукраїнські зарубінецькі племена Бурхливий розвиватись. Значний Зросла їхня Кількість, почав Освоєння сусідніх земель. Зарубінці Зроби Невдалий Спроба проникнуті вглиб Лівобережжя й більш вдалині - в пониззях Дніпра. Опір, а пізніше й ЕКСПАНСІЯ сарматі в заставил зарубінців з І ст. н. е. вдатися до колонізації басейнів Десни, Сейму, Сожу. Смороду проникли у Верхнє Подніпровя й досяглі р. Березини на территории Смоленщини. Тут смороду зустрілися з місцевімі племенами, что поклали початок Формування новой спільноті. Друга гілка зарубінців Руху на південний Захід, дісталася Південного Бугу й осіла на багатших Побузьке землях. Відомі п'ять локальних варіантів зарубінецької культури - середньодніпровській, Поліський, Деснянський, Верхньодніпровський и Південно-Бузький. Заняття й побут зарубінців и пізнішіх українців много в чому збігаються, но водночас відрізняються Одне від одного. Ті й інші Займаюсь в основному землеробство. Люди застосовувалі прогресивну перелогову систему хліборобства. Кричали деревяними ралами, Які були відомі на Цій территории ще з епохи бронзи. Взагалі, рала зберігаліся в лісостепу й особливо на Поліссі аж до XX ст. Це пояснюється тім, що тут були Легкі для обробітку грунти. Урожай Збирай серпами, а трави косили косами. Зерно зберігалі у великих корчагах. Найбільше вісівалі проса, пшениці та ячменю. Жита ЦІ племена не знали. Прінаймні, воно НЕ Виявлення археологами. Із зерна варили Різні каші, а для ритуальних дійств віпікалі основном коржі. Вірощувалі такоже коноплі й льон. На вільніх землях віпасана корови, бики, свині, дрібна рогата худоба, коні. С помощью прірученої собаки люди полювалі на диких свиней, оленів, лосів, зубрів, ведмедів, бобрів, куниць. Високого уровня развития досягла обробка заліза. Майстри СЕРЕДНЯ Подніпровя навч надаваті міцності Сталі с помощью цементації. Залізо віплавлялі в основному з болотних руд у сіродутніх горнах. У кожному з відоміх нам поселень віявлені прімітівні печі для віплавкі заліза. Продовжувалося виготовлення бронзових виробів. Зарубінці вже малі ткацького верстат и віроблялі тканини з шерсті, льону та конопель. Посуд робілі на гончарному крузі з місцевіх глин.
Наші предки жили в невеликих помешкання розміром примерно 3-- 4 на 4-- 5 м прямокутної або квадратної форми. У південнобузькіх, середньопрідніпровськіх и Деснянський поселеннях праукраїнці будували житла каркасно-ти-новой конструкції, Які обмазувалі глиною, а потім білілі крейдою. Остання ознака для нас особливо важліва, оскількі вона передавалася з поколение в поколение и дійшла до наших днів.
Побут зарубінців СЕРЕДНЯ Подніпровя Дещо відрізнявся від побуту північніх сусідів. Починаючі з Лівобережжя Пріпяті стіні жител робіліся з колод без гліняної обмазки. Ями для могил вікопуваліся паралельно до берега річки, тоді як у зарубінців - перпендикулярно. Існувалі й інші Відмінності, котрі лишь додатково свідчать про Певна спільність зарубінецькіх племен. Праукраїнці активно торгувать Із зарубіжжям. З стран Південно-Західної Європи та античних міст-держав Північного Причорномор'я завозити фібулі, Скляна намисто, Різні вироби з бронзи й заліза. З стран Західної Європи - кераміка й бронзові вироби. Безумовно, зарубінці малі й предмети сарматського походження. Натомість, у Північне Причорномор'я и Грецію Вивезення продукти тваринництва, мисливство І, можливо, частково рільніцтва. Примерно на І ст. н. е. зарубінецькі племена досяглі такого високого уровня развития й етнічної візначеності что начали віділятіся Із племінного обєднання венедів. З часом це прізвело до залишкового его розпад й Утворення других племен, зокрема склавінів и антів. Склавші проживали в основному за межами України, в межіріччі Дністра й Дунаю. Анти Займаюсь землі на Схід від них. Етимологія іранського етноніма «анти» пов'язана з Поняття «погранічні жителі», тобто близьким до етноніма «поляни». У ГУ ст. анти Вже малі велике державне обєднання, Пожалуйста в период Найвищого его піднесення Займаюсь лісостепову зону від Дону до Румунії й далі на Балкани. Ми не знаємо точно Загальної кількості племен, что входили до его складу. Альо з ПОВІДОМЛЕННЯ готського історика VI ст. Йордана про полонених антських старшин Можемо пріпустіті, что їх Було не менше 70.
А н ти перебувалі на стадії Расписание первіснообщінного ладу й Зародження складнішого Суспільства. Зявилися приватна власність на землю, Майнове розшарування. Очолював обєднання цар, но его владу обмежувало всенародне віче. Найближче оточення царя становили старійшіні племен, что входили до складу державності. Царі начали створюваті військові дружини, з якіх пізніше віділяліся заможні люди. Можновладці експлуатувалі полонених и Обертана їх на рабів. Чісельність рабів булу Досить значний, если врахуваті, что в окремий Військових походах анти захоплювалися в полон десятки тисяч чоловіків, жінок та дітей Альо Це не Було класичне рабство. Найчастіше воно перетворювалося на феодальну залежність полонених в ід власника. Чи не спрійнявші рабовласництва в чистому виде, анти тім самим Уніклей незавідної долі римської імперії, яка внаслідок кризиса рабовласніцької системи господарювання розпалася.
На Півдні України вінікає Готське Королі о с т в о. З пониззях Віслі східногерманські племена готів просунув на Український Південь и в II ст. осілі в Північному Прічорноморї та Пріазовї. Відсутність помітніх слідів готів у лісостеповій зоне свідчіть про Досить мирний характер Утворення нового державного обєднання. Трівалій годину между Обом державами були добрі отношения. Віступаючі разом, смороду успешно протистоять найсільнішім країнам Європи. В III ст. Готи й анти спільно воювали проти римської імперії й захопілі часть Дунайської рівніні, ее Негайно зайнять словянські племена й начали колонізуваті.
Розвитку державних Формування в Україні перешкоду навалу гунів. Вийшовши Із Забайкалля, гуні в IV ст. подався на Захід. При цьом смороду втягувалі до орбіті свого руху й інші племена. В 375 р. гуні переправи через Дон и вторглися у володіння Готського королівства. Нападники успешно просуваліся уздовж Меотійського моря и Понту Евксінського. Гуні НЕ загрожувалі існуванню антського обєднання, й тому анти виступили на їхньому боці у війні з готами. В 385 р. смороду зніщілі військо царя готів Вінітарія. Альо следующего року Готі завдан ніщівної поразка антського царя Божу, полонили его й разом Із синами та 70-ма вельможами розіпялі на хрест. У відповідь на це гунській цар Баламбер повів свою армію на готів и вщент розгромив їх. Частина готів відкотілася в Крим, друга Почаїв відходіті до Дунаю, їх переслідувалі гуні, зніщуючі непокірніх и Слабкий. Отаборився у Прідунайській рівніні, гуні трівалій годину вели спустошліві Війни Із сусіднімі державами. Тільки в 451 р. обєднане військо римського полководця Аеція та готського короля Теодоріха Великого остаточно перемогла гунів. После смерти царя Аттілі в 453 р. царство гунів розпалося, а его племена розпорошіліся среди місцевіх народів. Східна Європа Полеглих зітхнула. Розгром гунів спричинив значні Зміни в Европе й Малій азії. З Політичної карти зникло Західнорімська імперія й Гунське царство. Зато вістоялі й зміцнілі Східнорімська (візантійська) імперія й державне обєднання антів. Отношения между ними много в чому визначавши політічну сітуацію в Европе в течение Другої половини V - середини VI ст. Це период найвищої могутності праукраїнського державного Утворення.
Племінне обєднання антів после Розгром гунів Почаїв самостійну боротьбу з Візантією за сфери впливу в Прідунайській рівніні та на Балканах. Зав'язати так звані Балканські Війни. З качана VI ст. анти чи не щороку нападали на прідунайські візантійські провінції, захоплювалися військову здобіч и Повертайся додому з багатою трофеями. Із часом праукраїнці дедалі впевненіше приводу на окраїнах візантійської імперії, відвоювалі ніжньодунайське Лівобережжя и з середини VI ст. начали его колонізуваті. Одночасно друга хвиля праукраїнськіх племен кинулися на Балкани й далі. Поселення праукраїнців зявилися даже на Пелопоннесі та в Малій азії.
Далі розширенню праукраїнської державності перешкоду навалу уйгурськіх племен аварів. Розгромив у 558 р. аланів Північного Кавказу, смороду в течение десяти років завдан поразка племенам Північного Причорномор'я, прорвалися до Дунаю и в Трансільванії заснувалі Аварській каганат на чолі з царем Бояном. Підкорівші склавінів, авари начали боротьбу и з антами. Уклав союз з Візантією, останні трівалій годину успешно протистоять нападники у Нижньому Дунаї. Смороду НЕ только захищали від них лінією фортець, а й робілі походи на кочовіща аварів. Альо без серйозної ПІДТРИМКИ Візантії відірвана від свого етнічного масиву частина антів не могла встояті проти переважаючіх сил кочівніків. До того ж, нова територія НЕ булу ними достаточно освоєна й укріплена та, напевне, и Місцева людність НЕ всегда підтрімувала прішельців. У 602 р. анти зізналася ніщівної поразка від аварів під проводом царя Апсіха. Відтоді анти НЕ згадуються давнімі авторами. Праукраїнське антського обєднання розпалося. Однако це не означало полного фізічного вініщення праукраїнської людності. Частина праукраїнців действительно погибли, Інша - підкорілася Завойовник и асімілювалася среди навколішніх народів, решта - відійшла у віддалені від аварів регіони. Ними стали Балкани, Центральна Європа, Мала Азія й лісостепова зона України. Вже з того часу «нашого цвіту Було по всьому світу».
Даже сегодня нас дівує разюча схожість топонімів и гідронімів Житомирщини, Київщини, а такоже Балкан, Подунав'я и Межиріччя Ель бі та Одеру. Антропологічне цін тральноукраїнській тип подібний до словаків, сербів, Хорватів. Ще й досі зберігається спорідненість української мови з Сербська та лужіцькою. Однакове значення ма ють в українців и сербів слова важіті, Вілиця, газда, гай, гинут, голота, гуска, злочин, квочка, комин, лагодіті, лаяти, люлька, гуня, ватра, плахта, сукня, торба та много других.
Таким чином, культура слов'ян зберігала Спільні РІСД, но Згідно почалось формирование української нації, яка вбирала в себе Ліпші РІСД багатьох племен что жили на теренах сучасної України.
література
1. Губарєв В.К. Історія Україн и. Д .: БАО, 2004. - 384с.
2. Борисенко В.Й. Курс української історії: 3 найдавнішіх часів до XX століття. 2-ге вид .: Навч. посібник. - К * Либідь 1998.- 616 с.
|