Претензії Московії, Молдові, Кримського ханства, Турции, Угорщини на українські землі в XIV-XV столітті
1. Претензії Московії, Молдові, Кримського ханства, Турции, Угорщини на українські землі в XIV-XV столітті
Основні Поняття та Терміни
Буковина - історичний регіон, что охоплює долини верхнього Пруту й Сірету. Ніні ця територія входити до складу України (Північна Буковина) та Румунії (Південна Буковина). Назва краю вінікла в 14 ст. и походити від значення «буковий ліс».
Закарпаття - історичний регіон, что займає передгір я та Південні Схили Карпат Із прилягла до них низиною в басейні річки Тиси. Назва цієї української землі промовляє сама за себе, Аджея вона, єдина з українських теренів, розташована за головним Карпатська хребтом.
Ясир - Бранці, что їх захоплювалися татари и турки во время грабіжніцькіх походів на українські землі.
Яничари - турецька регулярна піхота, Створена в 2-й пол. 14 ст. султаном Мурадом І. Складанний основу турецької армії. Спочатку комплектувалась Із військовополоненіх, пізніше - Шляхом насільніцького набору хлопчиків Із християнського населення Османської імперії. Хлопчиків насильно наверталі в іслам, віховувалі в Дусі мусульманського фанатизму и суворої дисципліни, відданості султанові.
Гетьман (від німецького Hauptman, польського hetman - начальник) - у Польщі, Літві, Чехії так називали головнокомандуючіх. У Польсько-Литовській державі Було Чотири гетьмани: два польських (коронних) и два литовських, причому один Із них БУВ головного (великим), а другий БУВ его заступником (польним).
Молдавська князівство утворілася в першій половіні 14 ст. в долині річки Молдови як васальне князівство Угорщини. У 1359 р. здобуло незалежність. У второй половіні 14-15 ст. до складу Молдавська князівства увійшлі Молдова (історична область на північному сході сучасної Румунії), Буковина и Бессарабія. Столицею Молдавська князівства у 14 ст. були міста Сірет и Байя, в 15 ст. - Сучава, а з 16 ст. - Ясси. Найвища влада належала господареві (князеві), при якому велику роль відігравала Боярська рада (диван). Дерло господарем БУВ Богдан І. (1359-1365 рр.). Господар Штефан ІІІ Великий (1457-1504 рр.) Домігся значної централізації держави и боровся проти іноземних загарбніків. У 1538 р. Молдавська князівство попал под владу Османської імперії.
Трансільванія (Семиграддям) - історична область на півночі сучасної Румунії. З 11 ст. належала угорським королям. На чолі 7 трансильванському областей стояв Воєвода з широкими повноваженнямі. После Розгром турками Угорська королівства в 1541 р. Трансільванія стала князівством - васалом Османської імперії, сплачувала Даніна султану и не мала право вести самостійну зовнішню політику. После битви під Мохачем 1526 р. до складу Трансільванії увійшлі землі Закарпатської України.
Більшість українських земель (Київщина, Волинь, Східне Поділля, Чернігово-Сіверщина) перебувала під властью Великого князівства Литовсько. Чернігово-Сіверщіну Вже на качана 16 ст. захоплює Московське царство.
Під властью Польщі перебувалі Галичина з Холмщини та Белзчиною (від одна тисяча триста вісімдесят сім р.) Та Західне Поділля (від 1430).
Буковина від середини 14 ст. належала Молдавії. У 1538 р. Молдавія візнає зверхність Османської імперії, а відтак и для Буковини почінається доба турецького панування.
Закарпаттям від 13 ст. володіла Угорщина. У 1526 р., После поразка угорського війська від турків у Битві під Могачем, Закарпаття поділено между князівством Трансільванією (васалом Турции) и Священного Римського імперією, в Якій правили імператорі з австрійської дінастії Габсбурґів.
Перед монгольського навалом Прічорноморські степи належали половцям. Підкорівші їх, монгольські хани прієдналі половецькі землі до своих безпосередніх володінь.
У 15 ст. з Посилення боротьбу за владу в Золотій Орді Володарі Кримського улусу - так називали Цю часть своих володінь золотоордінські хани - начали й Собі прагнуті одноосібного володарювання. Частка посміхнулася Хаджі-Гірею, Який року 1449 проголосує собі Незалежності Володарем Кримського ханства.
Отже, Кримське ханство як незалежна феодальна держава утворілося внаслідок розпад Золотої Орди й охопіло территории Кримського півострова, пониззях Дніпра, Приазов я та Прикубання.
Досліднікі наголошують, что здійсніті намірі хан Хаджі-Гірей зміг за ПІДТРИМКИ великого князя литовського Вітовта.
Одначе світ трівав недовго. Вже наступником Хаджі-Гірея, его син Менглі-Гірей, прагнучі більшої влади, знайшов для себе других союзніків, и це стало трагедією для українського народу.
Володіння Турции (Османської імперії) у +1475 р. підсунуліся безпосередно до кордонів Кримського ханства. Сталося це внаслідок підкорення Туреччина Чорноморських портових міст.
Османського імперія виросла Із невеликого князівства и в течение 14-16 ст. завоювала много стран на трьох континентах (в азії, Афріці та Європі).
Небезпека завоювання Туреччина ставила під загрозою життя й розвиток Європи. Турки володілі почти всією Угорщиною, впрітул підійшлі до Відня, воювали проти Венеции та Испании. Перед тім міста північного Узбережжя Чорного моря належали Італійській Генуезькій Республіці.
Дерло Генуезька колонією в Північному Причорномор'ї ї булу Кафа (Феодосія), де генуезці оселились у второй половіні 13 ст.
У 1357 р. генуезці захопілі Чембало (Балаклаву), 1365 - Солдайю (Сурож, тепер Судак), Південне и східне Узбережжя Криму, де Згідно вінікла нова колонія генуезців Боспоро (на місці сучасної Керчі).
Одночасно смороду утвердилися у гірлі Дону (колонія Тана) и на Кавказі. Генуезькі КОЛОНІЇ Північного Причорномор'я я були підпорядковані Кафі.
Турецький султан року 1 475 здобув портові міста й утворів на північному узбережжі Чорного моря свою провінцію (еялет) Із центром у Кафі.
Кроме значення торговельних осередків, захоплені міста цікавілі турецький уряд як Важливі військові про єкти, Аджея Кожне місто за звичаєм тих часів Було потужного Фортеця.
Турецький султан віддав наказ всіляко підвіщуваті їхню військову потугу. До міст поквапіліся відрядіті турецькі військові залоги. Кроме того, закладаліся й Нові фортеці.
Зважено на військову міць турецького султана, Менглі-Гірей у +1478 р. признал за краще буті его васалом. Така зміна зовнішньополітічніх орієнтацій Кримського ханства спричинили руйнівні грабіжніцькі походи Кримська орд на українські землі.
Перший великий похід на Україну хан Менглі-Гірей здійснів 1482 р. Тоді Було спалено Київ, а его церкви пограбовано. У полон попала безліч люду, що не зміг урятувати й сам київський Воєвода з родиною. Від +1482 р. татарські походи відбуваліся щорічно, а то й двічі - Тричі на рік.
Орді кримського хана спустошувалі Поділля, Кіївщіну, Волинь, Холмщину й Галичину и малі для українського народу страшні Наслідки. Ордінці плюндрувалі й ніщілі все на своєму шляху, залішаючі за собою пустка. Чоловіків, жінок, хлопчиків, дівчат забирали в полон, а тих, хто чинів Опір, вбивали. Ясир потрапляв на невільницькі ринкі в містах Османської імперії. Опинившись у рабстві, невільнікі були пріречені. Найчастіше їх чека віснажліва праця на земляних та будівельних роботах.
Чоловіки зазвічай ставали веслярів на турецьких галерах-каторгах. Жінки й дівчата потраплялі до гаремів. Хлопчиків-підлітків складали до султанської Гвардії, де з них віховувалі янічарів.
У второй половіні 16 ст. до складу Кримського ханства увійшлі ногайські орди. Смороду й стали ударною силою грабіжніцькіх походів.
Литовський уряд намагався організуваті оборону своих південніх володінь. Захист кордонів перебрали прікордонні старості й Великі магнати.
Хроніки 16 ст. з-поміж організаторів Відсічі Ординці назівають князя Костянтина Острозького, Який більш як 60 разів бівся проти крімців, зокрема 1512 р. під Вишневцем на Волині та +1527 р. на р. Ольшаніці на Кіївщіні. Острозький визволу Із неволі Тисячі бранців.
Одначе невелікі загони боярської варти не могли ефективного протідіяті татарським ордам. Термінового укріплення потребувалі замки, розташовані в Каневі, Черкасах, Звенігороді, Вінниці, Брацлаві. Місцева залога не мала ні коштів, ні людського сил на Здійснення масштабних робіт.
Чи не Було й надії, что держава, віснажена почти столітньою війною проти Московії, заради небезпеці. Спустошліві набігі татарсько-ногайської орд засвідчілі цілковіту неспроможність давньої захісної системи Південного Прикордонний.
Здавна заселених слів янських племенами Закарпаття спершись Було тісно пов язане з Київською Руссю. Проти на качана 11 ст., После смерти Володимира Великого, воно попал под владу угорських можновладців, Які, однак, змоглі закріпітіся в краї лишь в 13 ст. Напрікінці 14 ст. Закарпатські землі попали в коло інтересів литовських князів, однак верховна влада належала Угорська королю.
Один Із нащадків Ґедіміна - Федір Коріатовіч, Який володарював на Поділлі, через складаний внутрішньополітічну сітуацію у Великому князівстві Литовсько передавши свои права Угорська королю, за що получил землі в Закарпатті. Федір Коріатовіч много подбав Задля культурного, економічного и национального розвитку краю. За его владарювання на Чернечій горі під Мукачевим Було закладами монастир Із бібліотекою, якому судилося в течение трівалого годині буті головного культурно-освітнім центром Закарпаття.
У 1526 р. после поразка угорського війська від турків у Битві під Могачем, Закарпаття Було поділене между князівством Трансільванією (васалом Турции) и Священного Римського імперією, в Якій правили імператорі з австрійської дінастії Габсбурґів.
Буковинські землі входили до складу Київської Русі від Другої половини 11 ст. Із занепад Галицько-Волинської держави частина Буковини попала під владу Молдавська князів. Напрікінці 14 - в першій половіні 15 ст. теріторію Буковини Було переділено на кілька волостей (повітів). Волості очолювалі старості, Які спочатку належали до українського, певно, місцевого боярства. Упродовж 1387-1497 рр. Молдавія візнавала зверхність Польщі.
Від 70-х років 15 ст. через татарсько-турецькі напади становище Буковинських земель під властью Молдавська князів Почаїв погіршуватіся. Тодішній правитель Молдавська князівства Штефан ІІІ (1457-1504 рр.) Сподівався на допомогу з боку Польщі.
Одначе польський король не Надав війська для захисту володінь Штефана ІІІ, тому Молдавська господар БУВ змушеній 1486 р. укласті з Туреччина мирних догоду. Согласно з нею Молдавська князівство Було зобов язане доповідна турецькому султанові щорічну Даніна в размере 5 тис. золотих. ЦІ кошти Збирай зі селян, что віклікало їхні протести. Щоб якось Врятувати сітуацію, молдавські можновладці вірішілі спрямуваті їхній гнів проти Польщі.
Польський уряд Було звінувачено в тому, что ВІН НЕ виконан своих зобов язань перед князівством и не захистів его від зазіхань Турции, відтак кошти для сплат данини Було дозволено здобуваті в сусідніх польських володіннях.
Влітку 1490 р.загін з 9 тис. озброєніх селян, очоленій досвідченім воїном на прізвісько Муха підійшов до Буковинських-Галицького кордону. У серпні це військо Швидко захопіло галицькі міста Снятин, Коломию и Галич, пограбувавші Чима маєтків. Частину здобічі Було Відправлено на Буковину. Загони Мухи підтрімалі галицьке селянство й частина боярства.
На Цій підставі досліднікі Зроби Висновок, что тієї селянський Виступ почав набіраті характеру соціальної, національно-візвольної БОРОТЬБИ українського населення проти польського гніту.
У вересні 1490 р. селянське військо переправилося через Дністер и руйнувало на Рогатин. Проти битва, что стало тут, чи не булу вдалині для повстанців. Селяни зізналася великих Втрата. Муха та інші ватажки, а такоже 600 повстанців попали в полон и невдовзі почти всі були Страчені. Проти жорстока розправа НЕ зупини селян.
Навесні тисяча чотиреста дев'яносто один р. смороду поновили напади на польські володіння. Тепер їхнім ватажка БУВ Андрій Барула. Загони Барула зайнять все Покуття, но їхній похід БУВ придушений. ОКРЕМІ напади Буковинських селян на польські маєтки трапляє й 1492 р. Внаслідок тих подій у второй половіні 1 497 р. проти Молдавії Було організовано великий польський похід.
Проти успіху ВІН НЕ досяг. У відповідь Навесні 1498 р. Штефан ІІІ одночасно з турками й татарами спустошів Галичину й Поділля й окупувавши Покуття. Король Польщі НЕ Хотів мирить Із Втрата Покуття. Тож боротьба за землі трівала.
У 1509 р. польське військо вібіло молдаван Із Покуття, спустошіло Буковину и спалило Чернівці. Одночасно на Молдавська князівство посілювався Тиск Із боку Турции, что, зрештою, прізвело до его підкорення у 1538 р. Відтак и Буковина попала під владу Османської імперії та ее ставленіків.
Течение Другої половини 15 ст. Московське царство превратилась в Могутнє державу. Під властью Івана ІІІ Було про єднано всі північноруські землі. Молода держава прагнула Нових територій. Тож від 80-х рр. 15 ст. розпочаліся Війни между Московією та Великим князівством Литовсько.
Формально войну так и не Було оголошено, проти прікордонні конфлікти на московсько-литовських порубіжжі НЕ вщухалі впродовж Усього передостаннього десятиліття 15 ст., Що дало досліднікам Підстави назіваті ті події «дивною війною».
Війни та збройні сутички НЕ вщухалі й в течение дерло десятіліть 16 ст. На качану 16 ст. кілька дрібніх удільніх князів Сіверщини за власним бажанням віддаліся під владу держави Івана ІІІ, більшість же опинилась у складі Московского царства внаслідок Збройних Протистояння.
Отож внаслідок воєнніх Дій 1500 - 1503 рр. до держави Івана ІІІ перейшлі всі Сіверські міста, зокрема, Чернігів, Стародуб, Путивль, Рильського, Новгород-Сіверський, Любеч.
Послідовно втілюючі загарбніцьку політику, московський уряд 1507 р. розв язав нову войну против Великого князівства Литовсько.
Во время кампании 1514 р. Московське військо захопіло білоруський Смоленськ и руйнувало під Оршу - важлівій стратегічний пункт на перетіні торговельних Шляхів между Києвом, Мінськом, Вільно и Москвою.
Назустріч московитам вірушіло 30-тисячний українсько-білорусько-Литовське військо на чолі з князем Константином Острозьким. Основу 80 тис. московського війська становила кавалерія. Проти князь Костянтин діяв рішуче й розважліво. ВІН удава до Військових хітрощів: зімітувавші відступ и завівші московітів у пастку під залп своєї артілерії, полководець здобув переконливим победу.
Сталося це 8 вересня 1514 р. Історики високо оцінюють значення битви під Оршею. Аджея в Надзвичайно складаний історичний момент Було Збережи теріторіальну цілісність держави. Перемога піднесла моральний дух прігніченого Попередніми поразка воїнів, а такоже перекресліла можлівість союзу Московії з Європейськими країнамі.
Одначе перемога НЕ поклала край Протистояння Великого князівства Литовсько й Московії за українські землі.
До 1537 р. Велике князівство Литовське у війнах проти Московії поступово Втрата почти третина своєї территории, зокрема Чернігово-Сіверщіну й Смоленськ.
2. Реформи Петра І та їх втілення в Україні. Юридичне оформлення кріпацтва та Остаточна ліквідація автономного устрою
ханство царат кріпацтво
Із часу встановлення над Козацька Україною зверхності Москви остання прагнула ввести пряме управління. Зі свого боку козацька Верхівка, ще за доби Руїни розчарована пропольський й протурецькою політікою, больше не ставила під сумнів необходимость підтрімуваті зв'язок з Москвою. І все ж Козацькі гетьмани виступали за Збереження того, что лішілося від прав, гарантованого Переяславська угідь 1 654 р. Смороду сподіваліся, что, віявляючі лояльність до Москви, переконають царів у життя без надійності й дістануть згоду на автономію.
Іван Мазепа (1687-1708). Вірішальній етап у стосунках между Гетьманщини та Москвою настав за гетьманування Івана Мазепи - одного з найвідатнішіх и найбільш суперечлівіх політічніх діячів України. Народився Мазепа 1639 р. у знатній українській родіні, что корістувалася великою повагою у Війську Запорозькому. ВІН дістав Досить скроню освіту. Провчівшісь у Київській Колегії,
Мазепа перейшов до Колегії єзуїтів у Варшаві й Згідно вступивши на службу до польського короля. Це надавало Йому можлівість много подорожувати країнамі Західної Європи, а такоже виконувати обов'язки королівського посланця в Козацькій Україні. У 1669 р., Повернувшись на Правобережжя, Мазепа вступає на службу до гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка. Віконуючі свою Першу дипломатично місію, ВІН потрапляє в полон до запорожців, Які видають его гетьманові Лівобережної України Іванові Самойловичу. Тонкий політик, Мазепа намагається превратить потенційно катастрофічну для себе сітуацію на особистий тріумф. Своєю досвідченістю в міжнародніх справах для и бездоганно манерами ВІН переконує Самойловича сделать его довіреною особою. ЦІ ж РІСД допомагають Мазепі Встановити контакти з високопосадовців Царське урядовці. У 1687 р., Коли змістілі Самойловича, его наступником Було звертаючись не кого Іншого, як Мазепу, підтріманого російськімі вельможами.
Течение почти Всього 21-річного гетьманування Мазепа проводив традіційну для гетьманів Лівобережної України політику. З небаченою послідовністю ВІН (зміцнює становище старшини, розданих їй понад тисячу Дарчіа на землі. Чи не забуває ВІН и про Власні Захоплення. Завдяк щедрим дарам від царя Мазепа накопічує около 20 тис. Маєтків и становится одним Із найбагатшіх феодалів Європи. Людина досвідчена й вітончена. Мазепа скеровує значний часть своих особістом прібутків на розвиток релігії та культурних установ. ревнує покровитель православ'я, и ВІН будує по всій Гетьманщіні цілу низьку чудовим церков, спорудження у пішноту стилі, что его годиною назівають Мазепинського, аб Козацька, бароко. За Мазепиного гетьманування Києво-Могилянська академія змогла Завдяк его підтрімці спорудіті Нові корпуси и збільшити до 2 тис. Кількість студентів. кроме того ВІН заснував много других шкіл и друкарень, щоб «українська молодь могла в повну міру своих можливий користуватись благами освіти ».
У 1689 р. на трон зійшов молодий и енергійний Петро І. Гетьман вже вкотре застосувались свой незбагненній дар чаруваті можновладців. ВІН надававши царю активну допомогу в грандіозніх походах на турків и татар, кульмінацією якіх стало здобуття у тисячу шістсот дев'яносто шість р. Азова - ключової турецької фортеці на Азовському морі. Старіючій гетьман такоже Постійно давайте недосвідченому молодому монархові поради у польських справах для: Згідно между ними вінікла тісна особиста дружба. Козацькі полковники Із сарказмом зауважувалі, что «цар скоріше НЕ повіріть ангелові, чем Мазепі», а російські урядники заявляли. что «ніколи Ще не Було гетьмана коріснішого и вігіднішого для царя. Як Іван Степанович Мазепа ».
Завдяк близьким стосунки Із Петром І Мазепа зміг скористати великим Козацька Повстань, что вібухнуло на підлеглому полякам Правобережжі у 1702 р. После того як цею район знову Було заселено, польська шляхта спробувала вігнаті звідті козаків. Правобережне козацтво на чолі з популярним у Народі полковником Семеном Палієм підняло повстання: перелякані польські урядники повідомлялі, что Палій хоче «піті Слідами Хмельницького». Сили повстанців уже налічувалі 12 тис. коли до них прієдналіся інші Козацькі ватажки - Самійло Самусь, Захар Іскра, Андрій Абазин. Незабаром перед повстанцями впали Такі польські твердіні, як Немирів, Бердичів та Біла Церква. З витекти на Захід польської шляхти. Отже Було на ті, что розгортається Щось на зразок менше варіанту 1648 року. Однако полякам удалося відвоюваті значний часть втрачених земель и взяти Палія в облогу в его «столиці» Фастові. Саме в цею годину у Польщу вторгається Найбільший ворог Петра І - король Швеции Карл XII. Скоріставшіся замішанням Мазепа переконує царя дозволіті Йому окупуваті Правобережжя. Знову обідві части Наддніпрянської України були об'єднані, и заслугу Здійснення цього МІГ пріпісаті Собі Мазепа. Щоб гарантуваті собі від Загрози з боку популярного в Народі Палія. Мазепа за Згідно Петра І наказує заарештуваті того й заслаті до Сібіру.
Проти на качана XVIII ст. у взаємовігідніх стосунках Із царем, что їх Мазепа так Спритний підтрімував, з'являється напруженість. У 1700 р. вібухнула велика Північна війна. У віснажлівій 21-річній борьбе за володіння узбережжях Балтійського моря Головними ворогами виступали російський цар Петро І 18-річний король Швеции Карл XII - обдарований полководець, но кепській політик. Зізналася ряду катастрофічніх поразок на качана Війни, Петро І, цею палкий Прихильники західніх звічаїв, вірішує модернізуваті армію, управління й суспільство Взагалі. Значний зміцнювалася централізована влада, пільніше контролюваліся всі ділянки життя, відміняліся такоже «застарілі звичаї». В межах цієї політики під загрозою потрапляла гарантована у тисячу шістсот п'ятьдесят-чотири р. традиційна автономія Гетьманщини.
Во время Війни цар вісунув перед українцями нечувані Ранее вимоги. Козаки Вперше повінні були воювати Виключно за Захоплення царя. Замість того щоб захіщаті свою землю від безпосередніх ворогів - поляків, татар и турків, українці були тепер змушені битися зі шведського арміямі у далекій Лівонії, Літві чи Центральній Польщі. У ціх походах стало до болю очевидним, что козаки не могли рівнятіся з регулярними Європейськими арміямі. Рік у рік їхні загони Повертайся з півночі, зізналася Втрата, что сяга 50, 60 и даже 70% складу. Коли, намагаючися узгодіті Дії своих войск, Петро І поставив на чолі козацьких полків российских и німецькіх командирів, моральний дух козаків занепали. Чужоземні офіцері ставити з презірством до козацького війська, Пожалуйста вважаю гіршім и часто вікорістовувалі просто як Гарматна м'ясо. Коли поповзлі чуйні про намірі Петра І Реорганізувати козаків, старшина, положення якої Було пов'язане з військовімі посадами, занепокоїлася.
Війна віклікала ремствування такоже среди украинских селян и міщан. Смороду скаржилася, что в їхніх містах и селах розмістіліся російські війська, Які завдавалі утісків місцевому населенню. «Звідусіль, - писав цареві Мазепа, - я отримайте Скарги на свавілля российских войск». Даже гетьман ставши відчуваті загроза, коли ПІШЛИ поголосі про намірі царя замініті его чужоземнім генералом чи російськім вельможею.
Петро І дізнався про «вчинок нового Іуді Мазепи з великим здівуванням». Через кілька днів после переходу Мазепи до шведів на Гетьмановим столиці Батурин напав Командуючим російськімі військамі на Україні князь Меншиков и вірізав усіх жителей: 6 тис. чоловіків, жінок и дітей. Звістка про бойню в Батуріні й терор, что его розпочалі на Україні російські війська, заарештовуючі й страчуючі за найменшого підозрою в сімпатіях до Мазепи, змінила плани багатьох Із потенційніх прібічніків гетьмана. Тім годиною Петро І наказав старшіні, что НЕ Пішла за Мазепою, зверни нового гетьмана, й II листопада 1708 р. ним став Іван Скоропадський. Страхітлівій приклад Батурина, жорстокість российских войск сіяли жах среди украинцев, водночас протестанти-шведи віклікалі в них настороженість. Тому велика частина українського населення не захотіла підтримати Мазепу. Вона воліла почекаті й Побачити, як розвіватімуться події. Як Не дивно, но Єдиною значний Груп українського населення, что таки стала на БІК гетьмана, були запорожці. Хоч смороду й часто зварити з ним за потурання старшіні, та все ж вважаю Мазепу меншим злом порівняно з царем. Альо за це решение смороду малі дорого Заплатити. У травні 1709 р. російські війська зруйнувалися Січ, а цар видав Постійно діючий наказ страчуваті на місці шкірного пійманого запорожця.
Течение осені, зими й весни 1708-1709 рр.військові сили суперніків маневрувалі, прагнучі найти для себе стратегічно Вигідні позіції та заручітіся підтрімкою українського населення. Нарешті 28 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва - одна з найважлівішіх битв у Європейській історії. Переможця у ній Вийшов Петро І, у результате чого провал плану Швеции підпорядкуваті Собі Північну Європу. Росія ж тепер забезпечен контроль над узбережжях Балтійського моря й Почаїв перетворюватіся на Могутнє європейську державу. Щодо українців, то битва поклала кінець їхнім намаганням відокремітіся від России. Тепер залишкової поглінення Гетьманщини міцніючою російською імперією Було только харчування й годині. І действительно, Петро І вважаю англійське поневолення Ірландії прідатною моделлю для Здійснення своих намірів относительно України.
Втікаючі после поразка від переслідування російської кінноті. Мазепа і Карл XII нашли притулок у Молдавії, что належала Туреччині. Тут, біля м. Бендери, 21 вересня 1709 р. вбити горем 70-річний Мазепа помер.
После провалу Мазепиних планів українці були змушені перейти до оборони. Та поглинання Гетьманщини російською імперією Було довга і затяжна. Чи не всі російські правітелі XVIII ст. були такими прібічнікамі централізму, як Петро І. Потребуючи ПІДТРИМКИ у чисельності війнах Із турками, царський уряд ретельно Унікал антагонізмів з «малоросами». Проти Росіяни послідовно намагались обмежіті українське самоврядування. Для цього смороду застосовувалі всі звічайні Способи імперськіх політіків. Найулюбленішім Із них БУВ принцип «поділяй и володарюй», Яким заохочували чвар между гетьманами и старшиною. Іншім способом Було упокорення старшини під острахів підбурювання проти неї селянства. Кожний прорахунок української адміністрації, шкірні скарга простого люду на старшину вікорістовуваліся центральним УРЯДОМ як привід для Впровадження адміністратівніх «покращень». ЦІ нововведення незмінно упроводжуваліся благочестивими деклараціямі про ті, что в їхній Основі лежить монарше Піклування про Суспільний добробут.
Російська централізаторська політика на Україні передбачало три основних мети: 1) Цілком підкоріті Собі русский верхівку и простий люд; 2) підпорядкуваті українське врядування, економіку, культуру; 3) максимально корістатіся Людський й господарськими ресурсами України. Слід зауважіті, что Україна не стає у цьом відношенні вінятку, оскількі царський уряд Провадо аналогічну політику як в других сусідніх з імперією землях, так и в самому ее центрі.
Іван Скоропадський (1708-1722). Хоча Скоропадський и фігурував у планах Мазепи та підтрімував ідею автономії України, Петро І погодівся на его избрания, бо тою БУВ ЛЮДИНОЮ старою й ненаполеглівою. Скоропадський Фактично НЕ чинів опору реформам Петра І, но й сделать МІГ Небагато. Одразу после его избрания у 1708 р. цар відрядів до Скоропадського свого намісніка Ізмайлова та два российских полки, давши Їм таємні вказівки заарештуваті гетьмана зі старшиною, если їхні Дії віклічуть підозру. Примерно в цею самий час Петро І підтверджує договір 1654 р., Проти у найзагальнішіх рісах. На прохання Скоропадського підтвердіті ОКРЕМІ Пункти цар відповів різкою відмовою, сказавши, что «українці й так ма ють більші вольності, чем будь-який Інший народ на землі». Незабаром стала проводитись політика підпорядкування. Резіденцію гетьмана перенесли з Батурина до Глухова, Ближче до російського кордону. Головнокомандуючім козацького війська Було поставлено росіяніна. На посади управляючих теріторіямі полків призначила чужінців и росіян. Уперше Росіяни (й самперед фаворит царя Олексій Меншиков) Отримала на Україні Великі землеволодіння. Даже за Видавнича справа здійснювався нагляд, щоб українські книжки бува НЕ суперечілі великоруська виданням ».
Експлуатація українських ресурсов мала різноманітні форми. Між 1 709 та 1722 рр. Україна винна булу утрімуваті десять российских полків, розміщеніх на ее территории. Десятки тисяч українців посіла на Північ працювати на будівництві Ладозького каналу та новой царської столице Санкт-Петербурга, де у Надзвичайно Суворов условиях много з них погибли. У 1719 р. українцям запретили експортуваті зерно безпосередно на Захід. Натомість смороду малі довозіті его у російські порти Ригу та Архангельський, де воно продавалося за встановлення УРЯДОМ ценам. Нарешті, російськім купці створюваліся пільгові умови для продажу в Гетьманщіні своих товарів, у тій годину як українці мусіли доповідна величезне мито за крам, что везли на Північ.
Альо найбільшім ударом для українців стало, что у 1722 р. Малоросійська колегія - Урядовий орган Москви, что складався з шести российских урядовців, Які Постійно перебувалі на Україні, - дістала право діліті з гетьманом владу. Це вже Було Занадто даже для терплячого Скоропадського. ВІН поїхав до Санкт-Петербурга просити царя переглянутися Цю дело. Петро І відмовів Йому, и невдовзі, повернувшись до Глухова, старий гетьман помер.
Павло Полуботок (1722-1724). После смерти Скоропадського старшина звертається до царя з Проханов дозволіті їй зверни нового гетьмана. А тим часом наказним гетьманом смороду обірають Чернігівського полковника Павла Полуботка - людину шановану й тверду. Полуботок Негайно вжіває енергійніх ЗАХОДІВ, щоб стати на заваді Малоросійській Колегії, повторюючі прохання про вибори нового гетьмана. Роздратованій его наполеглівістю цар відповідає, что всі гетьмани виявило зрадниками и віборів НЕ проводітімуть Доті, доки НЕ знайдуть Варта довіри кандидата. Альо відважній Полуботок НЕ відступався. Якраз коли Петро І ВІВ войну в Ірані, наказний гетьман добився того, что імперській Сенат віддав Колегії Розпорядження, аби та знайомиться гетьмана зі своими планами й узгоджувалося свои Дії з українською адміністрацією. Оскількі колегію Було Створено нібіто для РОЗГЛЯДУ Скарги українців на адміністрацію й особливо на корумповану систему судочинства, Полуботок вірішує сам розв'язувати ЦІ справи, а не позбавлять їх на розсуд росіян. ВІН реорганізовує суди на засадах колегіальності, забороняє хабарі та прізначає інспекторів для Нагляду за виконання его наказів. Щоб Зменшити Кількість Скарги від селян, ВІН тисне на старшину, аби вона пом'якшіла визиск своих підданіх.
ЦІ Зміни дуже розгнівілі царя. Влітку 1723 р. ВІН віклікає до столице гетьмана та его спільніків, вімагаючі поясніті, чому смороду заважають работе Колегії.
Побачивши нагод підірваті становище Полуботка, президент Колегії Вельямінов Переконайся кількох українців Написати на того донос, а такоже просити впровадіті у Гетьманщіні російські порядки. Наказний гетьман посілає на Україну емісара, щоб організуваті кампанію петіцій, что засвідчіла б підтрімку українського самоврядування Переважно частина населення. Ще более розлюченій его непокірністю, Петро І ув'язнює Полуботка й усіх, хто подписал петіцію. Лише смерть царя у 1725 р. рятує їх від заслання до Сібіру. Більша частина старшини повернулася додому, окрім Полуботка: за кілька місяців до смерти Петра І ВІН помирає в Санкт-Петербурге у камері Петропавловської фортеці.
После Завершення Візвольної Війни Україна попала у скрутне соціально-економічне и політичне становище. Лівобережжя та Слобожанщина перебувалі у складі Російської держави, Правобережжя - Речі Посполитої й частково під протекторатом Турции. Південь, что только-но почав освоюватіся, відчував блізькість володінь и власти кримського хана. Пошматована на ОКРЕМІ частині, вона зізналася значний матеріальніх и Людський Втрата. Десятки великих міст и містечок, сотні СІЛ були зруйновані, а їх мешканці погибли чи змушені були Залишити їх під лещата ворога. Сучасник тих подій арабської мандрівник П. Алеппський (Халебський, около 1627-1669 рр.) Так записавши про Україну в своєму нотатник: «Що нам Сказати про цею благословенний народ? З них убіті за ЦІ роки во время походів сотні тисяч, и татари забрали їх у полон Тисячі; пошестівоні не знали, но в ЦІ роки вона з'явилась у них, забравши з них сотні тисяч у сади блаженства ».
Проти дух козацький, волелюбність українців залишились нездоланнімі. Поступово в них дедалі яскравіше проявлялось національне самоусвідомлення. Найчісленніша група населення (розкріпачене селянство Гетьманщини порівняно з кріпакамі России, з ее консервативним монархічнім правлінням) мала более можливий для суспільного розвитку та візрівання самобутніх етнічніх рис у Галузі художнього життя, побуту та звічаїв. Порівнюючі свои враження від перебування в Москві, а потім у Києві, П. Алеппський позначають: «Цілі два роки в Москві колода вісіла на наших серцях, а розум БУВ геть чисто стиснений и придушенням, бо в тій стране (России) ніхто НЕ может почуваті собі хоч немного вільним и удовольствие, хіба лишь ті люди, що там виросла ... Зато Козацька країна булу для нас начебто рідний край, а ее мешканці були нашими добрими приятелями та людьми, наче ми самі ». Цар Петро І одна тисяча шістсот дев'яносто вісім р. позначають у розмові з патріархом: «Священики у нас грамоти мало знають ... Якби їх ... у науку послати до Києва у школи ...» Зрозуміло, что Загальний рівень освіти простого люду России БУВ ще нижчих.
Що ж являли собою напрікінці XVII ст. українські землі, котрі відійшлі до Російської держави? Согласно з Андрусівською угідь тисячу шістсот шістьдесят сім р. между Уряду России й Польщі, за Якою Повністю ігноруваліся Захоплення власне України, територія на правому березі Дніпра опінію під властью польської корони. Тільки Київ з навколишнього місцевістю (декілька верст навкруги) передавалися на два роки під московський скіпетр. Польща Повертайся такоже Сіверську землю та Офіційно візнавала входження Лівобережжя до складу Російської держави.
Запорозька Січ законодавчо підпорядковувалась адміністрації обох стран (воля гетьмана тимін браласядо уваги). Певного мірою візначався Західний кордон между річчю Посполитою и російською державою по Дніпру, починаючі від порогів до ніжньої течії р. Сож. Від неї по Межі Річіцького повіту (охоплював «кут» Південно-східного району пізніше Мінської губернії на берегах Дніпра, Прип'яті та Березані) й частково Мстиславська воєводства демаркаційна лінія Української держави Повертайся на Схід за Сож и дуже лама окреслювала східний кордон, встановлений ще Поляновськім трактатом від 1 634 р.
Отже, Фактично більшість здобутків українського народу, завойованіх течение почти двадцятілітньої кривавої Війни за національне визволення, розчерком пера Було принесено в жертву дипломатичним міркуванням России та Польщі. Оцінюючі цею факт, літописець Самійло Величко зазначилися, что «всім козакам НЕ корисний Андрусівській торг». «Страшного удару» для Української держави назвавши его відомій історик Омелян Терлецький. Одразу после Підписання Андрусівської догоди шляхта Почаїв «вогнем і мечем» приводити населення Правобережжя до покори.
Договір про «Вічний мир» від 26 квітня (6 травня) тисячі шістсот вісімдесят шість р. между Россией и Польщею знову підтвердів попереднє решение про поділ України, но в категорічнішій форме. ВІН остаточно НЕ только юридичне, а й Фактично закріпів за Москвою право на володіння Гетьманщиною. За ним по р. Орель окреслено південну межу краю, а Польща відмовілася від протекторату над Запорозьким Січчю. Північно-Західний рубіж володінь Війська Запорозького и Речі Посполитої пройшов від Січі вгору по Дніпру та гирлу р. Тясмин, а звідті до Чигирина и далі до Чорного лісу.
Нейтральні незаселених зоною проголошувалися Південна Київщина, и Брацлавщина, спустошені польсько-шляхетського військамі та турецько-татарськими нападників. Західноукраїнські землі, Волинь и Північна Київщина Повертайся Речі Посполітій, а Поділля Залишайся під властью Турции.
Росія продовжувала чинити диктат на українських землях. Петро І (1672-1725) з самого качана свого правления (тисячу шістсот вісімдесят-два) розгорнув активну (то приховану, то явну) боротьбу за підпорядкування гетьманської влади російському урядові. ВІН насторожено стежа за всіма міжнароднімі контактами Запорожжя, представителей старшінської адміністрації Гетьманщини та Слобожанщини, Суворов забороняв Їм вести будь-які самостійні переговори з іноземними послами. Законодавчо це ще раз затверджувалі «Коломацькі статті» - ДОГОВІРНІ умови между старшинами и УРЯДОМ России, прійняті на козацькій раді в Коломаку 25 липня тисячі шістсот вісімдесят сім р. во время скінення з гетьманства Івана Самойловича й избрания на цею ранг (посаду) одного з найвпливовіших діячів Лівобережжя генерального осавул Івана Мазепи (1687-1708).
ЦІ статті порівняно з Попередніми містілі кілька принципова Нових пунктів, согласно з Якими посілювалась влада царату на українських землях, что входили до складу єдиної Російської держави.Например, гетьманові Лівобережної України заборонялось позбавлятись старшину керівніх посад без прямої Згоди на це царя, а старшинам не дозволяється обирати гетьмана. Завдяк політічному Хісту І. Мазепи низка шкідливих для України ухвала Коломацької догоди залиша нечінною.
З початком нового століття после проголошення Війни Швеции 1700 р. Петро І перетворює Україну (в Першу Черга ее прікордонні землі з Польщею) Фактично на свою заручницю при вірішенні велікодержавніцькіх проблем. Так, укладаючі догоду з польським королем Августом II сильно (1697- 1706, 1709-1723) про Спільні Дії проти шведського короля Карла XII (1697-1718), ВІН, нехтуючі інтересами Української держави, обещает уступіті Речі Посполітій кілька міст на Правобережжі й деякі села Стародубського полку. А Вже после цього відправляє до Мазепи (з метою розвідаті, як тієї поставити до такого решение) дяка Бориса. Михайлова з «таємнімі» статтю. У них, зокрема, йшлось про можлівість відріву від України та повернення у володіння Речі Посполитої задніпровськіх містечок Трахтемирова, Стайок и Трипілля; заселення Чигирина та Деяк Прикордонний районів, что за «Вічнім світом» малі залішатісь без осілої людності; передачі найближче до Польщі СІЛ на Стародубщіні.
Гетьман добре розумів тактику и Загальну політику относительно України Царське двору. У Цій делу для него почти НЕ існувало секретів. Тому Мазепа як досвідчений дипломат, Щоб не йти на конфронтацію з Петром І, решил Повністю НЕ відмовляті посланців и после дворазової зустрічі з ним Таємно Наодинці погодівся Трахтемирів, Верстати и Трипілля віддаті полякам. Альо зажадав, ВРАХОВУЮЧИ Попередній досвід и непостійність поляків, зафіксуваті Цю угоду в конституції на сеймі, а Зміст ее Офіційно опублікуваті. Очевидно, так ВІН Хотів уберегті Українську державу від подалі зазіхань и королівської, и царської власти.
На всі інші Пропозиції гетьман не пристав. ВІН тактовно, но принципова заявивши: «... польській стороні уступаті Ніяк нельзя з таких причин: если ті міста уступаті, то на тому боці залишились у державі его царської велічності один Київ, и буде велика Небезпека, оскількі у ті Чігірінські місця й інші міста переселятися з того боку Дніпра ... і оволодіють берегом того боку річки Дніпро й станут назіваті его своим ... а тому, гетьману, если послушенство, Пожалуйста и вчинять, то хіба что невільно, й від того будут як від мешканців з того боку Дніпра, так и от запорожців Труднощі й непорозуміння зна ні, и все піде на сторону царської велічності неспокійно и до Втрата Великої ». Ї далі конкретно про Стародубшіну І. Мазепа Наголос: «Стародубській полк від поляків відділіла ріка Сож, и за тією рікою, на польському боці его, Гетьманська володіння Ніякого немає, а за Річку в Стародубській полк полякам вселятіся непристойно ж ...».
Отже, Цілком очевидно є, по-Перш, гостре небажаним гетьмана ще БІЛЬШОГО «звуження» его власти на правому березі Дніпра та обмеження впліву на Запорозьку Січ; по-друге,! застосування ним у форме політічного «аргументу» чи тиску (до певної Міри, звичайна) Загальна на російську сторону можливий вибух протесту запорожців и части мешканців Лівобережжя проти пропольської орієнтації царя; по-Третє, Визнання Мазепою того незаперечно фактом, что Гетьманщина, в тому чіслі й Київ, перебувають у складі «держави его царської велічності», а такоже є «Гетьманська володінням».
Через Різні Політичні Чинник, а такоже народногосподарські умови регіони України були Населені нерівномірно. Так, на середину XVII ст. только на Кіївщіні мешкали около 1 млн. 400 тис. чоловік, а в межах Слобожанщини - 50 тис. На территории Киевского и Чернігівського воєводств на 1 кв. км у Середньому припадало 10-12 чоловік. У межах країни проживали тоді представник 21 народності. Найчісленнішімі среди них (кроме українців) були Росіяни, білоруси, поляки, серби, болгари и чехи. Більшість з них осіла на РОДЮЧА землях Наддніпрянщіні. Значний менше тут проживало віхідців з Молдова і Волощини, Литви, Угорщини та Німеччини. Течение Другої половини століття Кількість населення зростан порівняно Швидко. Зокрема, 1657 р. на Слобожанщіні Було 64 міста й села, в якіх мешкали до 100 тис. чоловік, а лишь через неповну 30 років налічувалося Вже 232 населених пункти з 250 тис. жителей. Тобто Кількість міст и СІЛ збільшілася в 3,6, а людність - в 2,5 рази. Власне українці становили около 98%.
В цей час у Російській державі проводилися значні реформи, что не могло не вплінуті на Суспільно-політичне, економічне та культурне життя українців. Цар Петро І особисто кілька разів відвідав Україну, зустрічався з гетьманами І. Мазепою и І. Скоропадський, представник місцевої еліти. Реформи России об'єктивно Певного мірою спріялі и розвіткові господарства та виробничих отношений «окраїнніх областей». Зокрема, деякі царські укази та заходи передбачало в сільському господарстві України Значне Поширення окремий технічних культур, культівування Нових овочів и фруктів, Збільшення виробництва полотна и канатів, розвиток скотарство и т. Д.
Іменній указ від 31 грудня 1719 р. про рудокопні «заводи» и согласно з Яким МАЙСТРОВА рудокопних підприємств звільнялі; від державних повинностей и податків, Виконання ВІЙСЬКОВОЇ служби, віклікав Значне переселення ПРАЦЕЗДАТНИХ людей з Правобережжя на Лівобережжя, а такоже зумов Прибуття з Польщі фахівців цієї Галузі. Указ 18 січня тисячі сімсот двадцять один р. Деяк мірою спріяв збільшенню кількості місцевіх заводів. На качану 20-х рр. утворюється спеціальна контора для Нагляду за хліборобством и ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ корінніх мешканців хлібом во время неврожаїв и стіхійніх лих. Імператор особисто Вимагаю надсилати Відомості про Кількість зібраного хліба, Поліпшення обробітку землі й Збільшення освоєніх земель.
У вересні 1723 р. Петро І видав указ про ПОСИЛАННЯ «навмисне» на р. Дніпро для поиска руди й кам'яного вугілля, Яким започатковувалісь поиск и розробка Родовище корисних копалин на українських землях. Цій делу надавати загальнодержавним значенням. Ще на качана XVIII ст., Во время подготовки до Північної Війни, Петро І підтвердів своєю жалуваною грамотою колішні права и прівілеї на вільну торгівлю населення Харківського, Охтирський, Сумського, Ізюмського и Острозького полків.
Водночас Величезне тягара реформаторські державніцькі Дії Петра І лягали на Україну, якій ВІН Цілком намагався підпорядкуваті Російській державі. Відвертій деспот и кріпоснік, прібічнік абсолютістської власти, ВІН писав закони, за вислови О. Пушкіна, батогом, жорстокі й прімхліві, что Ніби вірвалісь у нетерплячого, самовладного поміщіка.
Зміцнення позіцій царату в Україні і ще более послаблення гетьманської влади стало после подій, пов'язаних з Північною війною 1700-1721 рр., А саме -з переходом до табору Карла XII части козаків на чолі з гетьманом І. Мазепою. Взимку 1708-1709 рр. армія России актівізувала свои Дії на кордонах Північної України. Карл XII вторгся в Межі Слобожанщини, де під Красним Кутом давши великий бой спільнім Російсько-Українським військам. После его Завершення победу приписали Собі обідві сторони. Проти шведів Незабаром відступілі и отаборилися на территории від р. Десна до Полтави, яка перекрівала Їм прямий шлях на Москву.
Розраховуючі на підтрімку іноземців та неминучий поразка Петра І у війні, І. Мазепа спробував підняті повстання проти засилля московського правительства й відірваті Україну від России. Альо в цьом гетьмана мало хто підтрімав - головні чином «низовикам» під керівніцтвом кошового отамана Костя Гордієнка та порівняно невелика Кількість старшини и козаків Гетьманщини. Цар проголосує І. Мазепу та его прібічніків зрадниками, покаравши ганьбіті їх всілякімі способами в церквах и перед народом усієї Російської держави. Ранком 27 червня (8 липня) 1709 р. під Полтавою ставить вірішальній кривавий бой между військамі Петра І і Карла XII (Козацькі полки через недовіру сюзерена НЕ відігравалі більш-Менш важлівої роли), внаслідок которого шведський король и гетьман з рештками розгромленої армії втекли в Межі володінь турецького султана.
З 1708 р. практично призначення царем (хоча формально й избран на старшінській раді в Глухові) новий гетьман Іван Скоропадський Одразу підпав під Особливий нагляд довіреної особи Петра І - боярина Андрія Ізмайлова, котрому Таємно наказувано при будь-якому «народному невдоволенні» або «чіїй-небудь зраді» застосовуваті «велікоросійські полки». +1722 р. сюзерен видав Особливий указ про создания на Україні так званої Першої Малоросійської Колегії. Ее безпосередні Функції (нагляд за всією діяльністю гетьмана, генеральних, полкових и сотень старшин, Дозвіл на видачу ними Розпорядження по управлінню краєм ТОЩО) як вищої апеляційної інстанції на территории регіону ще более зміцнілі позіції российских сановніків.
Такого політічного удару престарілій гетьман І. Скоропадський незміг пережитого и Незабаром после Вихід Царське указу від хвілювання занедужав и помер. Проти й ця смерть не стала на заваді Петру І в здійсненні его велікодержавніцькіх планів. Навпаки - ВІН Взагалі заборонено вибори следующего гетьмана. Наказний (у сучасности розумінні слова: віконуючім обов'язки) гетьманом призначила Павла Полуботка (1722-1723), якій дуже Швидко за свои порівняно незалежні погляди попал до Петропавпівської фортеці, де после тяжких моральних и фізичних страждань помер (1724). Імператор Фактично придушивши Спроба угруповання козацької старшини обстояті свои Політичні й соціальні права.
Взагалі репресії й нехтування людським життям були характерними для російського самодержця, что весь час відчувалі на Собі особливо ті, хто пробував вести самостійну незалежну політику. Так, после переходу І. Мазепи на БІК Карла XII цар наказав покараті много людей, причому постраждало нетількі прихильники гетьмана, а й зовсім невінні. Значний, Кількість старшини ВІН позбавів маєтків и Урядовий посад. Їх місця позаймалі «Вірні» чиновники з росіян, а такоже іноземці або ж космополіті. У жорстокості Стосовно українців НЕ відставалі від сюзерена и его «Васа», Такі, например, як Олександр Меншиков. Саме ВІН покаравши жорстокости вініщіті НЕ только застави, а й все населення Батурина - від малого до старого - за ті, что мешканці міста виступили на боці І. Мазепи. Гетьманська столиця булу варварськи спалена.
Неймовірно тяжким випробувань стали прімусові канальні роботи, спорудження фортіфікаційніх споруд, воєнні «нізові» походи ТОЩО. Козаків и посполитих нерідко «Ганя» до Петербурга, Астрахані, на Кавказ. Українців змушувалі воювати в Білорусії, Літві, Ліфляндії й Фінляндії за чужі Їм Захоплення. До цього, як правило, залучалісь найбільш фізично здорові й Економічно забезпечені рядові козаки, селяни та міщані. З них додому повертаюсь Усього від 30 до 60%, а інші вмирає від нестерпніх умів життя, епідемій, каліцтв и т. Д.
Така внутрішня політика царату Фактично вела до поступового знищення українського генотипу (Аджея мова Йшла про смерть десятків тисяч людей). Правда, до нижчих верств власне російського населення ВІН ставівся нічім НЕ краще. В одному з документів того часу - опісі полковником Іваном Черняком праці козаків на Ладозькому каналі тисяча сімсот двадцять два р.- так йдет про це: «... Велика Кількість козаків Хворов и померли перебуває, и дедалі множаться тяжкі хвороби - найбільше вкорінілася гарячка и набряк ніг, и мруть з того. Однако пріставні офіцері, незважаючі на таку нужду бідних козаків, за наказом пана бригадира Леонтьєва ... б'ють їх при работе палицями, - хоч и так смороду ее НЕ только на день и в ночі, а даже и в дні недільні й святкові відправляють - без спочінку ... »Далі полковник зазначилися:« Боюся я, отже, щоб козаків тут не погубити, як торік - что їх хіба третя частина в мінулім году додому повернулася ... ».
Нетерпімість царя до українського народу наочно виявило у ліквідації в травні 1709 р. Запорозької (Старої) Січі. Альо й перед ЦІМ запорожці Неодноразово скаржилася, что при Петрі І потерпають у вільностях, здобічі й промисли.
Напрікінці XVII - першій чверті XVIII ст.ширше деякі обмеження Царське правительства в сфері економіки України. Зокрема, дедалі Частіше місцевім купці и торговим людям заборонялось займатіся торгівлею з закордоном. Запроваджувалася державна монополія на много товарів. Широко практікувалось перекуповування різноманітніх товарів лишь у российских купців, з чого останні малі неабиякий Зіск. Нерідко центральною властью наперед визначавши торги, ярмарки, а особливо порти в России, де саме могли торгуваті українці.
У зв'язку з ЦІМ особлівої гостроті на тій годину Набуль питання торгівлі з Запорожжям. СПЕЦІАЛЬНІ Розпорядження царату Взагалі заборонялі ее. За Порушення такого роду указів жорстокости карали и засілалі до Сібіру. Так, 9 червня один тисячі сімсот двадцять одна р. гетьману І. Скоропадський царський уряд надіслав «грамоту» про наказание «батогом» и заслання до Сібіру полтавців С. Кирильченко та А. Пархоменка за недозволену торгівлю на Запорожжі. Кроме того, незважаючі на ті что Імператор, як правило, позитивно ставівся до будь-якої промислової ДІЯЛЬНОСТІ, ВІН значний обмежена українців, Які їзділі на Південь країни за сіллю, рибою та звіром. Отже, російський царат в особі Петра І Фактично скасував вільну українську торгівлю. Однією з негативних економічних санкцій російського правительства Було збування на территории українських земель мідніх грошей, щоб срібні й золоті Залишайся по возможности в обігу в России и зосереджувалися у державній казні.
Українську економіку дуже підрівалі постійне перебування в Україні Великої кількості российских войск (годиною понад 10 тис. Чоловік), Які утрімувалісь здебільшого за рахунок простого люду, а такоже швидке зростання податків. Так, только з Лівобережжя в Царське Скарбниця 1722 р. надійшло 45,5тіс.крб., 1723р. - 85,9 тис., А Вже 1724р. - 241,3 тис.крб.
З 1 690 р. значний частина книг, видруковані чи написання у «Малоросії», булу Визнана єретічною, а Місцеві Вчені віклікалі в Москві дедалі більшу недовіру. Напрікінці XVII - першій чверті XVIII ст. цілеспрямовано звужував вживання национальной мови (особливо в офіційніх установах, великих містах и т. д.), скоротівся відрук українських книг, здобуття освіти Було взято під нагляд дуже підозрілої й непріязної до «інородців» державної цензури. Українська церква підпала під Значний Вплив московської Патріархії, что не раз віклікало невдоволення и протест не только среди українського духовенства, а й широких Кіл простих християн. 1721 р. даже Святе лист заборонялося передруковуваті з давніх книжок, видання в Україні. Це дозволяє делать только з «московських».
Українському козацтву НЕ удалось создать рівноправне суспільство. У XVIII ст. соціальний устрій Лівобережної України БУВ привидів у відповідність з устроєм сусідніх земель. З Виникнення у Гетьманщіні дворянської верхівкі селяни знову стали кріпакамі, а козаки за своим статусом зрівняліся з селянами.
На Правобережжі відновіла свой режим польська шляхта, яка повернула старі порядки. У російській части України соціальне напруженного Дещо пом'якшувалося Завдяк відкріттю для колонізації неозора РОДЮЧА земель Причорномор'я, захоплень у запорожців и Кримська татар. Альо у тисячу сімсот шістьдесят вісім р. на Правобережжі, что перебувало під властью Польщі й де соціально-економічне гноблення погліблювалося релігійною діскрімінацією, українські селяни піднялі криваве повстання проти шляхти. Це повстання зізналася поразка, а шляхта відновіла свою владу.