Рокоссовський Костянтин Костянтинович

Реферат по Історії на тему: Рокоссовський Костянтин Костянтинович 21. 12. 1896 - 3. 8. 1968

Загальноосвітня середня школа № 650

учня 9 "А" класу

Кулёва Сергія

Учитель: Дронова Н.М.

Оцінка: -

Москва, 2003

зміст:

1) Біографія Рокоссовського К.К.

2) Воспомінаніяоднополчан К.К. Рокоссовського.

Список літератури:

1) Герої Радянського Союзу: Короткий біографічний словник. Т.2. М.: Военіз.1988.

2) Леонід кучерява «Зрілість таланту»

Р окоссовскій Костянтин Костянтинович - видатний радянський військовий діяч. Роділся21 грудня 1896 року в місті Великі Луки Псковської області в сім'ї залізничного машиніста. За національністю поляк. Член КПРС з 1919 року. Учасник першої світової війни 1914 - 1918 років. Під час громадянської війни 1918 - 1920 років командир кавалерійського ескадрону і полку. У 1925 році закінчив кавалерійські курси, а в 1929 році закінчив курси удосконалення вищою начальницького складу при Військовій академії імені М.В. Фрунзе. В цьому ж році брав участь в боях на КСЗ. В серпня 1937 був заарештований за підозрою в зв'язках з іноземною розвідкою. Звільнений у березні 1940 року і повністю відновлений в цивільних правах. У роки Великої Вітчизняної війни К. К. Рокоссовський командував 9-м механізованим корпусом. З липня 1941 року призначений командувачем 4-ю армією і переведений на Західний фронт (Смоленське напрямок). Ярцевская група військ, очолювана Рокоссовским, зупиняє потужний натиск фашистських військ. Потім. під час наступу німців на Москву, командував 16 армією. Полководницький талант Рокоссовського яскраво проявився під час командування (з 1942) військами Брянського, Донського, Центрального, 1-го і 2-го Білоруських фронтів. Нагороджений орденом "Перемога", сімома орденами Леніна, шістьма орденами Червоного Прапора, орденом Суворова I ступеня і Кутузова I ступеня. Кавалер ряду іноземних нагород: Польщі - ордена "Віртуті Мілітарі" I класу із зіркою і Хреста Грюнвальда I класу, Франції - ордена Почесного легіону і Військового Хреста, Великобританії - Лицарського Командорського Хреста ордена Лазні; Монголії - ордена Червоного Прапора, багатьох медалей. У червні 1944 року К.К. Рокоссовскому присвоєно звання Маршала Радянського Союзу.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни Костянтин Костянтинович Р окоссовскій був головнокомандувачем Північною групою військ. З 1949 по 1956 рік К.К. Рокоссовський - заступник голови Ради Міністрів і міністр національної оборони Польської Народної Республіки, член Політбюро Польської об'єднаної робітничої партії, депутат сейму, Маршал Польщі. З 1956 року заступник міністра оборони СРСР. З 1957 командир військами Закавказького військового округу. З 1958 по 1962 рр. знову на посаді заступника міністра оборони і головний інспектор міністерства оборони СРСР. З 1962 в групі ген. спік. Міністерства Оборони СРСР. Був депутатом Верховної Ради другого, п'ятого, шостого та сьомого скликань. На XXII і XXIII з'їздах партії обирався кандидатом в члени ЦК КПРС. У 1961-1968 Член ВЦВК. У 1968 році з друку вийшла його книга "Солдатський борг". У тому ж року 3 серпня К. К. Рокоссовський помер після важкої тривалої хвороби.
З вання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі "Золота Зірка" Костянтину Костянтиновичу Рокоссовському присвоєно 29 липня 1944 року.
В торою медалі "Золота Зірка" удостоєний 1 червня 1945 року.

Військова діяльність К.К. Рокосовського під час Великої Вітчизняної війни.

На початку Великої Вітчизняної війни корпус Рокоссовського брав участь в танковій битві в районі Луцьк - Рівне. Виявилося, що у радянських військ практично немає снарядів. Щоб забезпечити свої частини боєприпасами, Рокоссовський наказав розкрити окружні склади без дозволу вищого командування. Очолюваний ним 9-й механізований корпус, як і інші, які брали участь в першому контрудар по німцях, був розбитий, але Рокоссовський зумів зберегти порядок у частинах під час відступу. У мемуарах він критикував Ставку і командування фронтом за постановку свідомо нездійсненних завдань: «... їх розпорядження були явно нереальними. Знаючи про це, вони все ж їх віддавали, переслідуючи, впевнений, мета виправдати себе в майбутньому, посилаючись на те, що наказ для «рішучих» дій таким-то військам ними був відданий. Їх не турбувало, що такий наказ - посилка мехкорпусів на винищення. Гинули в нерівному бою хороші танкістський кадри, самовіддано виконуючи в боях роль піхоти ».

У липні 1941 р Рокоссовський був відкликаний під Смоленськ. Тут складалася критична обстановка, і Тимошенко, який командував Західним фронтом, сказав генералу: «Збирай, кого зможеш зібрати, і з ними воюй». Рокоссовскому вдалося з розрізнених загонів, відходили без наказу, створити в районі Ярцево боєздатну групу військ і зупинити просування німців. За допомогою декількох свіжих дивізій Рокоссовський не допустив повного оточення залишилися в Смоленську військ. Незабаром він був призначений командувачем 1б-ю армією.

На початку 20-х чисел вересня 1941 року розвідка армії стала приносити відомості про те, що в глибині розташування противника відбувається перегрупування сил: колони автомашин, гармат, танків пересувалися з Смоленська в район Духовщіни, на північний захід від Ярцева. У той же час розвідка показувала, що проти 16-ї армії, як і раніше знаходяться тільки піхотні частини противника. Проте, затишшя на фронті насторожувало, слід було бути напоготові.

Замкнув на початку вересня в кільце блокади Ленінграда, і домігшись великих успіхів в середині вересня на Південно-Західному фронті, на схід від Києва, командування німецько-фашистської армії вирішило в перших числах жовтня розпочати здійснення операції, яка повинна була завершити кампанію на Східному фронті. Німецький генеральний штаб розробив ще один план, який отримав відповідне його цілям, з точки зору гітлерівських генералів, назва: план «Тайфун».

Про те, що противник готує наступ на центральній ділянці радянсько-німецького фронту, командування Червоної Армії попередило командувачів Західним, Резервним і Брянським фронтами директивою від 27 вересня. Військам цих фронтів наказувалося мобілізувати всі сили на зміцнення оборонних рубежів, накопичувати фронтові і армійські резерви, посилити пильність і боєготовність військ.

Командувач 16-ю армією, вже давно насторожено стежив за принишклим ворогом, наказав здійснити розвідку боєм. Вдалося захопити полонених, які повідомили, що в тилу з'явилися танкові частини. Це ще більше стривожило Рокоссовського, він наказав вжити заходів до посилення дивізій, які захищали магістраль Вязьма - Смоленськ.

На світанку 2 жовтня німецько-фашистська артилерія відкрила вогонь по позиціях Західного фронту, і незабаром гітлерівці перейшли в наступ. На ділянці 16-ї армії на них чекав неприємний сюрприз: командування армії спланував заздалегідь і здійснило артилерійську контрподготовку.

Першу частину плану «Тайфун» німецько-фашистським військам вдалося здійснити: в лісах на захід і південний захід від Вязьми вони оточили війська 16, 19, 20, 24 і 32-ї армій, армійської групи генерала Болдіна, і в той самий час, коли штаб Рокоссовського рушив на нове місце, німецькі танки з півночі і півдня поспішали до Вязьмі, щоб замкнути внутрішнє кільце оточення. Положення радянських військ погіршувався і тим, що на південь від, на захід від Брянська, гітлерівці оточили ще дві наші армії - 3-ю і 13-ю.

Вночі та з ранку 7 жовтня безперервно працювали кілька груп розвідників. До середини дня стало остаточно ясно, що внутрішнє кільце оточення замкнулося під Вязьмою. На автостраді господарювали гітлерівці. Більш того, розвідники принесли відомості, що німецько-фашистські танки просунулися далеко у напрямку до Гжатску і, очевидно, зайняли його. Становище ставало все більш складним.

Увечері 13 жовтня штаб армії рушив з Можайська в Шалікова, а звідти через Рузу - до Волоколамськ.

К 14 жовтня загальна обстановка на Західному фронті стала ще більш напруженою. Гітлерівські війська продовжували просування до Москви.

Починаючи листопадове наступ, гітлерівське командування, як і раніше мало далекосяжні цілі. Створені ним в групі армій «Центр» дві потужні рухомі угруповання повинні були завдати по флангах Західного фронту на стиках з сусідніми фронтами одночасні удари, розгромити наші війська і, обійшовши Москву з півночі і півдня, замкнути кільце оточення на схід від столиці СРСР. Північний фланг Західного фронту становили 30-я армія (вона була передана Західному фронту з 23.00 17 листопада) і 16-а армія Рокоссовського. За ним-то і нанесли основний удар війська 3-й і 4-ї танкових груп противника.

В середині листопада наступу гітлерівців слід було чекати з дня на день. Позиції армії Рокоссовського піддалися атаці вдень 16 листопада. Бій велося спочатку в центрі і на лівому фланзі армії, в районі Волоколамська, і першим довелося зустріти ворога солдатам 316-ї дивізії.

З спостережного пункту Панфілова стежили командарм та Лобачев за тим, як після сильної артилерійської та авіаційної бомбардування рвонули до позицій панфіловців десятки ворожих танків, а слідом за ними - німецькі автоматники. Протитанкова артилерія 316-ї дивізії відкрила вогонь, німецькі танки стали спалахувати один за іншим, зупинятися з розбитими гусеницями. У міру того як бій наростало, командарм переконувався, що тут оборона знаходиться в надійних руках. Панфілов керував боєм впевнено, твердо. Тому Рокоссовський вирішив повернутися на свій КП в Устинова. Варто було бути в курсі всіх подій, що відбувалися на фронті армії. В дорозі він говорив Лобачову:

- Нам поки тут робити нічого. Панфілов сам впорається. Якщо вже буде дуже важко, то треба давати йому підкріплення. Як їх використовувати, він знає, в підказках, думаю, не потребує.

Командарм мав рацію. На ділянці 316-ї дивізії ні в цей, ні в наступні дні ворог не прорвався. І якщо Рокоссовський міг покластися на Панфілова, на його вміння і рішучість, то Панфілов, в свою чергу, безроздільно міг розраховувати на своїх солдатів, на їх стійкість і мужність. Саме в цей день, 16 листопада, на висоті 251-й у залізничного роз'їзду Дубосєково 28 солдатів - винищувачів танків 4-ї роти 2-го батальйону 1075-го полку на чолі з політруком В. Г. Клочкова вели нерівний бій з кількома десятками німецьких танків.

Подвиг 28 героїв-панфіловців добре відомий. Але так билися під Волоколамському сотні і тисячі радянських людей. Часто про бій Клочкова та його солдатів у Дубосєково говорять лише як про подвиг мужності. Бій мав і серйозне тактичне значення, так як герої на кілька годин затримали просування противника і дали можливість іншим частинам 16-ї армії зайняти оборонні позиції і не допустити ворога до Волоколамському шосе. В результаті бою 16 листопада ворогові вдалося потіснити частини 316-ї стрілецької дивізії, але фронт ніде не було прорвано.

З ранку 17 листопада гітлерівці відновили наступ, і протягом всього дня, зосереджуючи танки й піхоту; на вузьких ділянках, при сильній підтримці артилерії і пікіруючих бомбардувальників наполегливо атакували бойові порядки 16-ї армії, намагаючись прорвати оборону і розвинути наступ на Волоколамському-Істрінському напрямку.Бійці проявили безприкладну стійкість і мужність. Як і раніше героїчно билися бійці і командири 316-ї дивізії. 17 листопада Президія Верховної Ради СРСР нагородила її орденом Червоного Прапора, а на наступний день, 18 листопада, дивізія отримала найменування 8-ї гвардійської. Однак її командиру не довелося водити в бій гвардійців. У бою біля населеного пункту Гусенево 18 листопада Панфілов був убитий осколком міни.

Цей день виявився надзвичайно важким для 16-ї армії і її командувача. Як він і припускав, гітлерівці, скориставшись тим, що земля замерзла, маневрували танками поза доріг. Вони прагнули обійти населені пункти, рухалися перелісками і дрібнолісся. Тоді Рокоссовський протиставив ворогові маневр які кочують батареями і окремими знаряддями і танками, які перекривали дорогу танкам противника і впритул розстрілювали їх. Зустрічати ворога доводилося тепер на самих різних напрямках. У командарма-16 не вистачало сил і засобів.

Його війська оборонялися все так само стійко, і глибокий оперативний прорив гітлерівцям не вдавався. Рішучі контратаки частин і з'єднань, героїчні дії саперів, мінували під вогнем танконебезпечні напрямки, влучний вогонь протитанкової артилерії - все це затримувало і виснажувало противника. Несучи великі втрати в людях і техніці, гітлерівці просувалися в день по 3-5 кілометрів. Німецько-фашистські танкові клини замість передбачуваних швидких оперативних проривів та стрімкого просування виявилися втягнутими в затяжні кровопролитні бої за окремі, добре укріплені пункти оборони 16-ї армії.

У ці дні Рокоссовський цілодобово знаходився або в частинах, або на командному пункті, і подрімати вдавалося лише в машині при переїздах з однієї ділянки оборони на інший. Ці поїздки були небезпечні: гітлерівські льотчики патрулювали над дорогами, полювали за окремими автомашинами, і ЗІС-101 командарма-16 багаторазово служив об'єктом такої погоні. Бої не тільки не слабшали, вони розгорялися з ще більшою запеклістю. 19-20 листопада 3-тя і 4-а танкові групи гітлерівців продовжували наполегливо наступати проти 16-ї армії і її сусіда праворуч - 30-ї армії. З ранку 19 листопада противник послабив натиск в центрі армії Рокоссовського, але продовжував нарощувати удари на обох її флангах.

Утримуючи що рветься до Москви ворога, знищуючи його танки і солдатів, 16-я армія і сама втрачала дуже багато людей. На кінець 20 листопада по наказом командування фронту (підкреслю - за наказом командування фронту) вона організовано і в повному порядку відійшла на новий оборонний рубіж: Павельцово, Морозова, Аксьонова, Ново-Петрівське, Румянцево. Відхід носив характер заздалегідь підготовленого маневру, що мала на меті не допустити прориву фронту противником і змусити його зупинитися для підготовки наступу на новому рубежі оборони. Чітке здійснення такого маневру в неймовірно складних умовах доводило велике мистецтво як командарма і його штабу, так і військ 16-ї армії.

До кінця листопада оборонна битва на правому крилі Західного фронту досягло найвищого напруження. Після запеклих боїв на Солнечногорском і Істрінському напрямках противник знову потіснив війська 16-ї армії і вийшов в райони, віддалені від межі міста всього на 25-35 кілометрів. Сильно поріділі під час кровопролитних боїв 7-а, 8-а, 9-а гвардійська і 18-та стрілецька дивізії були відтіснені до кордону Клушино, Матушкина, Крюково, Баранцево, де вели відчайдушну боротьбу, з головними силами 4-ї танкової групи противника .

Останнє просування вперед до Москви супротивник зробив 30 листопада між Червоної Поляною і лобових. На лівому фланзі противнику вдалося відтіснити частини 16-ї армії до кордону Баранцево, Хованський, Петровське, Леніно. Але це був межа наступу німецько-фашистських військ на північних підступах до Москви. «Тайфун» видихався!

Починаючи контрнаступ, Радянське Верховне Головнокомандування припускало насамперед розгромити ударні танкові угруповання противника, на північ і на південь від Москви. Військам правого флангу Західного фронту належало розгромити Клинское-Сонячногірське угруповання противника, тобто його 3-ю і 4-у танкові групи. 16-я армія повинна була почати наступ на день пізніше інших армій, 7 грудня і, звільнивши у взаємодії з 20-ю армією райони Льялово - Крюково, наступати основними силами на Істру.

Від оборони до контрнаступу 16-ї армії довелося переходити без якоїсь паузи, бої тривали весь час. 2 грудня противнику вдалося захопити Крюково, цей важливий вузол доріг в безпосередній близькості від Москви. Уже в ніч на 3 грудня Рокоссовський наказав командиру 8-ї гвардійської дивізія повернути селище, і така спроба була зроблена, але відбити вдалося лише східну частину Крюкова. З 3 по 6 грудня дивізія дев'ять разів атакувала крюківський вузол опору. Селище переходив з рук в руки. Остаточно його вдалося звільнити лише в ході загального контрнаступу.

У 1942 році Червоної Армії знову, як і в 1941-му довелося пізнати гіркоту поразок і відступу, знову ворожі війська рухалися по нашій землі на схід. Але 1942 рік був і роком Сталінграда. У битві під цим волзьких містом Червона Армія розгромила і знищила найбільшу стратегічну угруповання німецько-фашистських військ, і 1942 рік став кордоном, який змінив весь хід Другої світової війни.

На початку жовтня 1942 р Рокоссовського призначили командувачем Донським фронтом, який мав зіграти важливу роль в контрнаступ під Сталінградом.После оточення армії фельдмаршала Фрідріха Паулюса Сталін доручив Рокоссовскому командування усіма військами, що діяли проти Сталінградської угруповання противника. Саме йому Паулюс при капітуляції віддав свій пістолет. У 1944 р К. Рокоссовський особливо відзначився під час наступу в Білорусії, командуючи 1-м Білоруським фронтом. Тоді він запропонував нанести не один, а два головних удару по противнику. Рокоссовський згадував, що Сталін, що схилявся до того, щоб удар був один, двічі пропонував йому вийти в сусідню кімнату і подумати, але, врешті-решт, затвердив його пропозицію зі словами: «Наполегливість командувача фронтом доводить, що організація настання ретельно продумана. А це - надійна гарантія успіху ». Рішення наступати відразу з двох напрямків принесло перемогу. У німців не вистачило сил відбити атаку. Група німецьких армій «Центр» була оточена і розгромлена в Білорусії. За заслуги в цій операції, що мала назву «Багратіон», Рокоссовському 29 червня 1944 року було присвоєно звання Маршала Радянського Союзу. У листопаді Рокоссовського перевели з 1-го Білоруського фронту, що наступав на Берлін, у 2-й Білоруський. Цей фронт, який наступав на північ від, в Померанії, за наказом Ставки повинен був рушити значні сили в Східну Пруссію.

ЗРІЛІСТЬ ТАЛАНТУ
(Зі спогадів однополчан)

У героїчні тижні і місяці зимових боїв 1941/42 року, які отримали у військовій історії назву "Битва під Москвою", 16-я армія, якою командував К.К. Рокоссовський, була на одному з найгарячіших ділянок. У цій армії діяли і своїми подвигами заслужили безсмертну славу 3-й кавалерійський корпус під командуванням Л.М. Доватора, 316-а стрілецька дивізія, якою командував І.В. Панфілов, яка прибула з Сибіру 78-та стрілецька дивізія - в ту пору нею командував полковник А.П. Бєлобородов - і багато-багато інших.

Цей період у військовій біографії К.К. Рокоссовського можна назвати вирішальним. Тут, в битві під Москвою, проявився людський іполководницький характер майбутнього Маршала Радянського Союзу. Примітно і те, що на цей час доля звела К.К. Рокоссовського з Г.К. Жуковим, призначеним командуючим Західним фронтом. Обидва генерала - командувач фронтом і командувач армією - не тільки добре знали один одного, а й довгі роки дружили, хоча часом часто їх розлучають. Зустрілися вони ще в 1924 році в Ленінграді, у Вищій кавалерійської школі. У тридцяті роки К.К. Рокоссовський в Мінську командував дивізією в кавалерійському корпусі С.К. Тимошенко, а Г.К. Жуков був командиром полку в цій дивізії. За півроку до війни генерал армії Г.К. Жуков командував округом, а генерал-майор К.К. Рокоссовський - корпусом в тому ж окрузі.
На початку березня 1942 року, коли 16-а армія, розвиваючи наступ, звільнила місто Сухиничи, К. К. Рокоссовський був важко поранений осколком снаряда, що влетів у вікно штаб-квартири армії. Командарма доставили в Москву, в госпіталь. Це було його третє поранення за роки служби в армії. А служити в армії син варшавського залізничного машиніста почав ще в роки першої світової війни. Перше кульове поранення К.К. Рокоссовський отримав в ніч на 7 листопада 1919 року, коли він командував окремим уральським кавалерійським дивізіоном. Дивізіон зайшов у тил колчаковцев, розгромив штаб їх групи, захопив багато полонених. У хвилину сутички з колчаківському генералом Воскресенським К.К. Рокоссовський був поранений в плече. Непереливки та Воскресенському. Рокоссовський завдав йому смертельного удару шаблею. Друге поранення - у червні 1921 року на кордоні з Монголією, коли 35-й кавалерійський полк, яким командував К.К. Рокоссовський, атакував унгеровскую кінноту. Командир червоного полку зарубав кілька ворожих вершників, а й сам був важко поранений в ногу. І ось - третій раз, через двадцять з гаком років ...
Перший рік війни був роком важких випробувань і неповернутих втрат. Але цей рік був і великою школою мужності. У бойових умовах армія виховувала і виділяла з-поміж себе такі командні кадри, які, ставши на чолі дивізій, корпусів, армій і фронтів, не тільки утримали свої війська перед полчищами гітлерівців, а й завдавали ворогу удар за ударом, а потім повели свої війська на захід - аж до переможного закінчення війни в Берліні.
У числі талановитих воєначальників був, звичайно, і К.К. Рокоссовський. У липні 1942 року він став командувачем Брянським фронтом. Гітлерівці вже вийшли до Дону, рвалися до Волги. Йшли запеклі бої за Воронеж. Брянський фронт прикривав оголюються тили з півночі і вів відволікаючі бойові дії, врізаючись у фланги німецьких з'єднань, що рвуться на схід.
Про днажди, повернувшись з передових частин в село Нижній Ольшанец, розташовану в п'ятнадцяти кілометрах на схід від Єльця - тут розміщувався штаб Брянського фронту, - я прийшов до недавно прийняв командування фронтом К.К. Рокоссовскому. Вартові і ад'ютант мене знали, тому відразу пропустили в кімнату, що служила кабінетом і спальнею генерала. Я увійшов без попередження. За столом генерала не було. Не було його і в ліжку. Я озирнувся. З-під ліжка стирчали ноги. А незабаром з'явився і сам генерал. Він, трохи збентежений, привітався і сказав:
- Лежав, читав книгу. Задрімав, а вона випала з рук. Між стіною і ліжком провалилася. Ось дістав ...
Дуже хотілося знати, що то була книга. Поки йшла наша розмова, я кілька разів кидав погляд на що лежала на столі книгу. Вона дуже нагадувала томик відомих видань "Академія", що виходили у нас в кінці двадцятих років. А розмова наша, якщо можна сказати так, носила загальний характер.
Розпитавши, де я був і що бачив, - а був я у військах армії генерала Н.Є. Чибісова і спостерігав активну оборону в районі села Сурікова в дії, де наші частини здорово поколошкала противника, - Рокоссовський порадив:
- Поїдьте в 13-у армію до Миколі Павловичу Пухова. Відмінний генерал, енергійний, підприємливий. У нього хороша військова підготовка і багатий практичний досвід. У його армію недавно прибула стрілецька бригада. Подивіться, як воює ця бригада.
Звичайно, я поїхав в 13-у армію і в "неспокійну", як її звали на фронті, бригаду. І був дуже радий рекомендації. З 13-ю армією я подружився надовго, і з командиром бригади, тоді полковником А.А. Казаряном, згодом генерал-майором, Героєм Радянського Союзу, фронтові шляхи-дороги зводили мене не раз. Поїздка в бригаду дала мені багато, я побачив сміливих воїнів, які не давали противникові перепочинку: то йшли в розвідку боєм, то безшумно підкопувалися під окопи противника, змушуючи його поступатися позиціями, то відправлялися в глибоку розвідку і пріволаківает з кляпом у роті німців найрізноманітніших військових звань.
Командування Брянським фронтом для К.К. Рокоссовського було недовгим, послужило як би своєрідною школою. Потім він командував фронтами на багатьох вирішальних рубежах битви з німецьким фашизмом.
У вересні 1942 року, коли обстановка на Сталінградському напрямку різко загострилася і противник, розвиваючи наступ в межиріччі між Доном і Волгою, де-не-де навіть прорвався до Волги, К.К. Рокоссовський був викликаний в Ставку Верховного Головнокомандування. Йому наказали прийняти командування Сталінградським фронтом, який незабаром був перейменований в Донський.
Як відомо, згодом на воїнів Донського фронту під командуванням К. К. Рокоссовського випала історична місія: взяти участь в листопадовому настанні під Сталінградом, що закінчився повним оточенням 6-ї німецької армії, а потім в розгромі і полонення оточеній армії німецького фельдмаршала Паулюса. З цією місією війська фронту впоралися відмінно, а який командував ними генерал Костянтин Костянтинович Рокоссовський здобув любов і повагу не тільки в керованих ним військах, а й у всього радянського народу.
2 лютого 1943 року здалися в полон залишки оточеного в районі Сталінграда німецького угруповання - всього понад 90 тисяч полонених, в тому числі 2500 офіцерів, 24 генерали на чолі з фельдмаршалом Паулюсом. Та й трофеї виявилися величезними. 3 лютого командувач Донським фронтом допитував полонених, роз'їжджав по полях минулих боїв. На 5 лютого в Сталінграді готувався міський мітинг в ознаменування здобутої перемоги. Але Рокоссовскому не довелося не тільки виступити, навіть бути присутнім на цьому мітингу. 4 лютого він був викликаний в Ставку. Штаб і управління Донського фронту перейменовували в Центральний. Потрібно було спішно передислокувати величезне штабне господарство з-під Сталінграда в район Єльця, куди також перекидалися 21-я, 65-а загальновійськові армії і 16-а повітряна армія, яка входила до цього в Донський фронт.
Перед командувачем новим фронтом була поставлена ​​задача: розвернутися між Брянським і Воронезьким фронтами, які в цей час розвивали наступ, і нанести глибоко охоплює удар у фланг і тил орловського угруповання ворога. Через кілька днів штаб і управління Центрального фронту були вже в районі Єльця. 12 лютого правий сусід - Брянський фронт - перейшов у наступ і місцями просунувся на 30 кілометрів, але незабаром змушений був зупинитися, зокрема на підступах до Малоархангельск. 13-а армія в ході боїв була передана з Брянського в Центральний фронт.
В цей час я перебував в частинах 13-й армії. За глибоким сніговим траншеях, прокладених в різних напрямках, ми на "емке" пробралися в містечко Малоархангельск і потрапили в штаб полковника А.А. Казаряна. Його бригада отримала значне поповнення і була переформована в дивізію.
Закінчивши бій за містечко, полки дивізії, виконуючи наказ командування, закріплювалися на зайнятих рубежах, окопувалися. Гостинний Андронік Абрамович Казарян почастував обідом. Зазвичай лаконічний в судженнях, він за обідом розговорився:
- Ви вже знаєте, що наша 13-а армія з Брянського фронту передана в Центральний? А хто командує Центральним?
Теж знаєте. Повинен вам сказати, Рокоссовський - незвичайна людина! Чолов'яга! Ось уже третю добу я перебуваю під враженням зустрічі з ним. Справа була так: нашої дивізії і сусіднім - праворуч і ліворуч - було наказано з ходу штурмом оволодіти Малоархангельск. Але це містечко виявився міцним горішком. Коли ми вийшли до нього і почали штурм, німецький гарнізон цього вузла оборони отримав великі підкріплення, сюди було перекинуто єгерські батальйони. "За всяку ціну утримати Малоархангельск плацдарм", - вийшов наказ з Берліна. Майже два тижні ми і наші сусіди вели важкі бої. А містечко взяти ніяк не могли. Командарм Микола Павлович Пухов і усовещивать, і лаявся, телефонував і сам кілька разів приїжджав на спостережний пункт дивізії. А ми все тупцюємо і тупцюємо на місці. Точно в стіну вперлися. Морально були пригнічені. Скрізь успіхи, а у нас ... Раптом командарм подзвонив: "Негайно виїжджайте в штаб фронту. Буде вам прочухан по перше число". Созвонился я з сусідами, обидва комдива - генерали. Поїхали разом. По дорозі в штаб фронту я їм і кажу: "Я - полковник, дадуть мені полк, буду ним командувати. А вам, генералам, незручно в полки-то йти. А?" День був хуртовинний, морозний. В дорозі ми трохи змерзли. Зустрів нас член Військової ради і каже: "Ідіть до командувача, він вас так зігріє, що жарко буде!" Йдемо, мовчимо, заглибилися в тяжкі роздуми. Ад'ютант, доповівши, запросив нас до кімнати командувача. Рокоссовський разом з начальником штабу Малініним працював над картою. Зустрівши нас, поглядом наказав ад'ютантові: "Організуйте чайок". Ну, думаю, спочатку чайком побалує, а потім ... А потім ось що було. Випили ми чай, сидимо, мовчимо. Командувач фронтом, закінчивши роботу над картою, підходить до нас. Високий, стрункий, ну просто чарівний. З першого погляду я в нього закохався. Привітався з кожним за руку і запитав: "Здогадуєтеся, навіщо я вас запросив сюди?" "Так точно", - відповідаємо ми. "Раз знаєте, то чи варто витрачати час на розмови? Швидше добиратися до своїх частин. Завтра чекаю хороших повідомлень. Щасливої ​​дороги!" Не знаю, як надійшли командири сусідніх дивізій, а я, не заїжджаючи в штаб дивізії, відразу пішов в полки і батальйони, розповів все, що міг розповісти про зустріч з К.К. Рокоссовским. Штурм Малоархангельська був призначений на шостій ранку. А опівдні я вже перебував тут, підписував рапорт командуючому фронтом. Такий підхід до управління військами сміливо можна назвати класичним.
Н а Центральному фронті я провів багато місяців, не раз чув розповіді про своєрідний характер К.К. Рокоссовського в керівництві військами і підлеглими, про все поглиблюється повазі до нього в військах. Як відомо, полководницький талант проявляється не тільки в способах керівництва військами - це одна сторона таланту. Полководницький талант проявляється в точної і єдино вірною оцінкою обстановки і необхідних рішень, що випливають з цієї обстановки. Знання сил противника, його потенціалу, найближчих і далеких намірів. Уміння передбачити можливий хід подій і підготуватися до них. Випередити ворога, зірвати його задум. А в ході бойової операції вміло розпоряджатися резервами, оперативно змінювати напрямок ударів. Поєднувати ризик з найменшою витратою сил і засобів. Одним словом, полководницький талант всеосяжний. Справжній полководець перевершує противника в усіх відношеннях, і це забезпечує йому перемогу.
В се ці, та й багато інших якостей, які можуть входити в поняття полководницький талант, чітко і яскраво проявив командував Центральним фронтом К.К. Рокоссовський на Курській, або, як її ще називають, Вогняної дузі.
Бій на Курській дузі почалося вранці 5 липня 1943 року.
Сім діб німці безперервно атакували наші війська на вузькій ділянці в напрямку на Понири. У бій вводилися потужні колони "тигрів", на прорив нашої оборони кидалися нові і нові стрілецькі частини, гармати і міномети вивергали смертоносний метал, в повітрі безперервно висіла ворожа авіація. Однак ворогам не тільки не вдалося вирватися на оперативний простір, вони не змогли подолати багатошарову нашу оборону і ціною великих втрат лише зробили як би вм'ятину в районі понирі. К 12 липня потужність їх атак явно стала слабшати, сили підходили до кінця. У битві на Курській дузі, на її північній ділянці, фашистська операція "Цитадель" прийшла до свого критичного завершення. 48, 13 і 70-а армії Центрального фронту, що прийняли на себе головний удар німців, до 12 липня контрударом відкинули противника на вихідні позиції; а 15 липня всі війська фронту, взаємодіючи з правими сусідами, перейшли в наступ. 5 серпня в Москві прогримів перший салют: війська Центрального, Брянського і Західного фронтів звільнили Орел, а Воронезького і Степового - Бєлгород.

У серпні 1943 року, коли війська Центрального фронту, розвиваючи наступ, виходили до Дніпра, я повертався з передових частин до фронтовому вузлу зв'язку та на одній з просік лісу помітив машину командувача. Зупинився. Хотів дізнатися у ад'ютанта, чому тут знаходиться К.К. Рокоссовський, але не встиг це зробити - з лісу з двостволкою на плечі вийшов Костянтин Костянтинович. Не чекаючи мого питання, він сказав:
- Справи у нас йдуть непогано, вирішив відпочити. А полювання - найкращий відпочинок.
Більше місяця, в найгарячіші дні боїв на Курській дузі, я не зустрічав К.К. Рокосовського, хоча бував у частинах нерідко, особливо в дивізіях 13-й армії. Розмовляючи з командувачем, я запитав:
- В якій армії ви найбільше знаходилися в гарячі дні оборони?
- Ні в який! - була відповідь. - Я не відлучався зі свого командного пункту, який знаходився на головному напрямку в районі 13-ї армії. Фронт - це не армія. Командуючи армією, я часто бував на самому вогняному п'ятачку подій. Командувачу фронтом потрібно знати і бачити загальну картину бою, вчасно маневрувати силами. Але, звичайно, не завжди і не у всіх випадках командувач фронтом повинен бути прикутий до свого пункту. Залежно від обставин командувач повинен бути там, звідки йому зручніше і краще управляти військами.
Передавши двостволку ад'ютантові і цим як би попрощавшись з годинним відпочинком, Костянтин Костянтинович продовжував:
- Знаєте, що особливо важливо? У найвідповідальнішу хвилину бою (початок операції, критична фаза її або відображення контратаки) командувач повинен показувати приклад спокою і впевненості. Якщо командувач спокійний, якщо він не хвилюється, не метушиться, значить, в успіху операції він впевнений, і ця впевненість передається підлеглим йому військам.
І тут я згадав томик видавництва "Академія", який читав К.К. Рокоссовський трохи більше року тому, коли він тільки що прийняв командування Брянським фронтом. Дійсно, змінився час, накопичився досвід, ускладнилися завдання. Якщо під Ярцев, в лісі біля Мінського шосе, присутність генерала на передньому краї піднімало бійців в атаку, то тепер спокій генерала Рокоссовського вселяло впевненість в успішному результаті фронтовий операції.
М ожно привести ще чимало прикладів зрілості таланту полководця К.К. Рокосовського, коли він командував 1-м Білоруським, а потім 2-м Білоруським фронтом, керував потужними наступальними операціями, завершуються розгромом ворожих сил на білоруської та польської землях, в Східній Пруссії і Померанії, на Одері, аж до переможного виходу на Ельбу. Кожна з цих операцій вплітала ще одну гілку в лавровий вінок слави, яким наш народ вінчав героїв Великої Вітчизняної війни.
Заключний, переможний етап війни. Війська, націлені безпосередньо на Німеччину, вели командувачі трьома фронтами: у центрі - 1-й Білоруський під командуванням Маршала Радянського Союзу Г.К. Жукова, праворуч - 2-й Білоруський під командуванням Маршала Радянського Союзу К.К. Рокоссовського і ліворуч - 1-й Український під командуванням Маршала Радянського Союзу І.С. Конєва. Три найбільш відзначилися і прославлених подвигами своїх військ полководця йшли на чолі військ, які завдавали німецькому фашизму останній, смертельний удар. І це було символічно. Як символічним був і наказ Верховного Головнокомандувача:
"В ознаменування перемоги над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні призначаю 24 червня 1945 року в Москві, на Красній площі, парад військ Дієвої армії, Військово-Морського Флоту і Московського гарнізону - парад Перемоги ...
Парад Перемоги прийняти моєму заступникові Маршалові Радянського Союзу Г.К. Жукову, командувати парадом - Маршалу Радянського Союзу К.К. Рокоссовскому ".
П віслюку закінчення війни К.К. Рокоссовський був головнокомандувачем військами групи військ, командувачем військами округу, заступником міністра оборони СРСР. У 1949 році на прохання польського уряду К.К. Рокоссовський поїхав до Польщі, де був призначений міністром національної оборони і заступником голови Ради Міністрів Польської республіки. Йому було присвоєно звання Маршала Польщі.
У березні 1956 року я був у Польщі. Був в частинах Війська Польського. У ті дні від солдатів, офіцерів в генералів Війська Польського я чув слова любові і великої поваги, адресовані К.К. Рокоссовскому, під командуванням якого радянські війська звільнили значну частину території Польщі, країну дитинства і юності Костянтина Костянтиновича, і сприяли возз'єднанню з Польщею її прибалтійських земель.
Повернувшись з Польщі, К.К. Рокоссовський був заступником міністра оборони СРСР. Видатний військовий діяч, талановитий полководець, К.К. Рокоссовський вів велику партійну і державну роботу. Він обирався делегатом кількох партійних з'їздів, входив до складу ЦК КПРС, був депутатом Верховної Ради СРСР багатьох скликань.
П оследніе роки життя К.К. Рокоссовський тяжко хворів. На початку шістдесятих років я зустрівся з ним в підмосковному санаторії, куди він приїхав на короткочасний відпочинок після довгого перебування в лікарні. Разом з відпочиваючими він гуляв по алеях парку, жваво розмовляв, згадував бойові епізоди часів громадянської та Великої Вітчизняної воєн, охоче розповідав веселі історії.
Наполеглива праця, величезна працездатність, великі знання, висока загальна культура, мужність і хоробрість, помножені на досвід і талант, здобули в нашому народі велику повагу і сердечну любов до Костянтину Костянтиновичу. Хтось із відпочиваючих сказав йому про це. Він зніяковіло відповів:
- Я з дванадцяти років займаюся працею, в армії з 1914 року, тобто з перших днів першої світової війни. У жовтні 1917 року вступив до Червоної гвардії. Пройшов весь шлях від солдата до маршала. Все, що є у мене, все це дав мені завзятий, повсякденну працю. Я - син славної Комуністичної партії і самий пересічний серед інших.
У грудні 1966 року країна відзначила сімдесятиріччя улюбленого полководця. 3 серпня 1968 року К.К. Рокоссовський помер після важкої тривалої хвороби.

Я вважаю, що К.К. Рокоссовський був видатним військовим діячем свого часу. Одне з основних битв Великої Вітчизняної війни - Сталінградська битва-була виграна воїнами Донського фронту під його командуванням. Його любили і поважали солдати керованих ним військових підрозділів. На початку війни, коли він командував армією, Рокоссовський намагався бути на передовій, і це піднімало солдатський дух і вело їх в атаку. Його спокій і впевненість у перемозі передавалася підлеглим.

Коли після важкого поранення Рокоссовського його армія (за наказом Жукова) робила безуспішні атаки на німецькі позиції, то Рокоссовський розцінив їх як безцільні; він писав: «Генералісимус Суворов дотримувався хорошого правила, згідно з яким,« кожен солдат повинен знати свій маневр ». І мені, командувачу армією, хотілося теж знати загальну задачу фронту і місце армії в цій операції. Таке бажання - аксіома у військовій справі. Не міг же я задовольнитися піднесений мені комфронтом формулюванням завдання - «вимотувати противника», усвідомлюючи і бачачи, що ми вимотували насамперед себе ».

К. К. Рокоссовський навіть в критичних ситуаціях залишався коректним з підлеглими, за що користувався їх заслуженою повагою.

Авторитет К. К. Рокоссовського був настільки великий, що саме йому була надана висока честь командувати Парадом Перемоги у Москві, який брав Маршал Жуков.

Пам'ять про Костянтина Костянтиновича Р окоссовском увічнена в Москві: його ім'ям названо бульвар, що знаходиться в Куйбишевському районі м Москви.