|
зміст
Вступ
1. Суд присяжних в Російській імперії як результат судової реформи в 1864 р
2. Суд присяжних сучасність
3. Спірні гідності і очевидні недоліки суду присяжних в Росії
висновок
Список використаної літератури
Вступ
Традиційно основну роль суду присяжних в кримінальному судочинстві бачать в забезпеченні права людини бути визнаним винним у злочині не інакше як за рішенням рівних обвинуваченому людей, народних представників. Для громадян це важлива гарантія від необгрунтованої репресії з боку держави. Суд за участю присяжних засідателів, по суті, являє собою ще одну форму реалізації права громадянина брати участь у здійсненні правосуддя, фактично це одна з форм контролю громадськості за даним видом діяльності.
Батьківщиною інституту суду присяжних в його сучасному вигляді вважається Великобританія. Його витоки слід шукати в обискних людей - місцевих жителів, що володіють певним суспільним становищем і користуються довірою, - яких закликало собі в допомогу уряд для розслідування значних справ економічного і судового характеру. Поступово обвинувачені стали домагатися участі цих осіб у судовому розгляді.
На даний момент суд присяжних в Російській Федерації діє вже кілька років. Згідно КПК України вердикт про винуватість чи невинуватість обвинуваченого виносить колегія присяжних, т.е.12 громадян, відібраних шляхом випадкової вибірки зі списку виборців району. Подібний суд, з точки зору суспільства, є найсправедливішим і дає гарантію, що жоден невинний ніколи не буде засуджений.
Той факт, що суд присяжних проіснував в дореволюційній Росії досить тривалий термін, спонукає при аналізі багатьох питань звертатися до теоретичних розробок вчених-процесуалістів того періоду.
1. Суд присяжних в Російській імперії як результат судової реформи в 1864 р
Одним із значущих результатів Судової реформи 1864 р стало нормативне закріплення інституту присяжних засідателів у Статуті кримінального судочинства і в Установі судових установлень.
Одним з головних аргументів проти введення суду присяжних було наявність спеціальних знань для вирішення кримінальних справ. Відомо, що необхідно не тільки володіти такими знаннями, а й уміло їх застосовувати, для чого потрібно навик, що купується тільки в процесі судової діяльності.
Заперечення проти цього аргументу грунтувалися на тому, що процесуальна діяльність розпадається на дві частини: встановлення фактичної сторони справи і застосування правової норми. Остання передбачає спеціальні юридичні знання, але перша зводиться до "звичайної логічної діяльності, в основі якої лежать загальні початку мислення і дані досвіду". Тому, чим ширше перші і багатше представлені останні, тим більш здібні суд до належного вирішення питання.
Прихильники інституту присяжних засідателів відзначали також, що у професійних суддів виробляється однобічність мислення, упередження на користь винності.
Аргументом проти суду присяжних була і неосвіченість російського народу. Передбачалося, що незнання законів присяжними спричинить значну кількість виправдувальних вердиктів. Як показала судова практика, основною причиною постанови виправдувальних вироків було слабке попереднє слідство у кримінальній справі, а не відсутність спеціальних знань у присяжних. У зв'язку з цим можна стверджувати, що інститут присяжних засідателів був стимулом кращої роботи судових слідчих, спонукував виробляти розслідування кримінальної справи якісно, досконально, об'єктивно, звинувачувати обґрунтовано, тим самим сприяв реалізації цілей кримінального судочинства: покаранню винних та недопущенню покарання невинних у скоєнні злочинів.
Необхідно відзначити, що кримінальне законодавство того часу було сильно застарілим і багато в чому вже не відповідало реальному житті. Нерідко санкція кримінального закону була явно не відповідає вини підсудного. Тому формальне рішення справи по букві закону нерідко суперечило здоровому глузду. Причини злочинності взагалі і кожного окремого злочину зокрема в той період в чималому ступені були обумовлені соціально-економічним становищем Росії. Такі мотиви, як голод і злидні, нерідко ставали причиною поблажливості присяжних при винесенні ними вердикту. [1]
Присяжні засідателі все частіше показували свою незалежність від адміністрації, що призвело уряд до необхідності зміни законодавства. У циркулярі Міністерства юстиції від 28 лютого 1874 р головам окружних судів зазначалося, що в деяких окружних судах відсоток виправдувальних вироків склав 40 - 50%, і справлялося вимогу про надання в Міністерство юстиції особливих роз'яснень, якщо кількість виправдувальних вироків перевищить 20% від загального числа . [2] У період з 9 травня 1878 р по 7 липня 1889 був прийнятий ряд законів, які змінили Судові статути 1864 р юрисдикція суду присяжних була істотно скорочена, з компетенції суду присяжних були вилучені справи про опір влади, про вбивство і замаху на вбивство посадових осіб. За підрахунками А.М. Бобріщева-Пушкіна, в 1864 р в компетенції присяжних знаходилося приблизно 410 статей Уложення про покарання кримінальних та виправних, після 1889 р залишилося приблизно 300 статей. [3]
На винесення вердикту сильний вплив надавали ряд самих різних факторів: компетентність прокурора і адвоката, поведінку і зовнішній вигляд підсудного, потерпілого і свідків на суді, громадську думку [4].
Разом з тим не можна заперечувати і наявність винесених несправедливих вироків. А.Д. Попова слушно зауважує, що правосвідомість присяжних було відображенням повсякденного правосвідомості, тому часом звинуваченням було важко відстояти свою позицію: діяння, за яке судився підсудний, могло не сприйматися як злочинне [5].
Не можна не відзначити, що проходили відкрито судові слухання за участю присяжних сприяли зміні повсякденного правосвідомості, правової грамотності населення. Відкритість і гласність процесу мали велике виховне значення. Крім того, населення все більше переймалася довірою до судової влади, авторитет суду підвищувався.
Заснований Судовими статутами 1864 р інститут присяжних засідателів проіснував до 1917 року, після чого був ліквідований Декретом про суд N 1 нарівні з іншими судовими установами.
2. Суд присяжних сучасність
З 1 січня 2004 р суди за участю присяжних засідателів діють на всій території Російської Федерації. Надане ст.20 Конституції РФ і ст.30 КПК України обвинуваченим право на розгляд їх справ за участю присяжних засідателів виявилося дуже затребуваним. У 2004 р цим правом скористалися близько 17% осіб, обвинувачених в скоєнні особливо тяжких злочинів, підсудних обласним та прирівняним до них судам. Всього у 2004 р зазначені суди розглянули по суті за участю присяжних засідателів 595 справ щодо 1292 осіб, що становить 10,6% від усіх розглянутих судами цього рівня кримінальних справ.
За участю присяжних засідателів суди розглядають справи про найбільш небезпечних тяжких і особливо тяжких злочинах. Помилки тут повинні бути максимально виключені [6].
Виробництву кримінальних справ в суді за участю присяжних засідателів присвячений цілий розділ в кримінально-процесуальному кодексі Російської Федерації.
Кримінальну справу, в якому бере участь кілька підсудних, розглядається судом за участю присяжних засідателів у відношенні всіх підсудних, якщо хоча б один з них заявляє клопотання про розгляд кримінальної справи судом в даному складі. [7]
Після заяви клопотання про розгляд справи за участю присяжних засідателів, суддя виносить постанову, яка є остаточним і подальша відмова підсудного від розгляду справи за участю присяжних засідателів не приймається.
Участь представників народу в якості суддів в кримінальному судочинстві, безсумнівно, є ознакою демократичної держави. Формою такої участі є суд присяжних. Суд присяжних відрізняють чотири ознаки:
1) розмежування компетенції між професійним суддею і колегією присяжних засідателів;
2) організаційна відокремленість і незалежність у здійсненні суддівських функцій колегії присяжних і професійного суду;
3) формування колегій присяжних з осіб, що не володіють професійними знаннями норм матеріального та процесуального права, що не мають досвіду суддівської діяльності;
4) необізнаність присяжних з матеріалами справи до процесу, винесення ними вердикту тільки на підставі відомостей, отриманих в ході судового слідства. Присяжні засідателі обираються з представників усього суспільства шляхом випадкової вибірки. [8]
Згідно з чинним законодавством РФ вищий виконавчий орган державної влади суб'єкта Російської Федерації кожні чотири роки становить загальний і запасний списки кандидатів у присяжні засідателі, включаючи в них необхідне для роботи відповідного суду число громадян, які постійно проживають на території суб'єкта РФ.
Число громадян, які підлягають включенню до загального списку кандидатів у присяжні засідателі суб'єкта Російської Федерації від кожного муніципального освіти, має приблизно відповідати співвідношенню числа постійно проживаючих в муніципальній освіті громадян з числом громадян, які постійно проживають в суб'єкті Російської Федерації. [9]
Вимоги, що пред'являються до присяжних засідателів
1. Присяжними засідателями можуть бути громадяни, включені в списки кандидатів у присяжні засідателі і покликані в установленому Кримінально-процесуальним кодексом України порядку до участі в розгляді судом кримінальної справи.
2. присяжними засідателями та кандидатами у присяжні засідателі не можуть бути особи:
1) які не досягли на момент складання списків кандидатів у присяжні засідателі віку 25 років;
2) мають непогашену чи не зняту судимість;
3) визнані судом недієздатними або обмежені судом у дієздатності;
4) перебувають на обліку в наркологічному або психоневрологічному диспансері у зв'язку з лікуванням від алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, хронічних і затяжних психічних розладів.
До участі в розгляді судом конкретної кримінальної справи в порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом Російської Федерації, в якості присяжних засідателів не допускаються також особи:
1) підозрювані або обвинувачені у скоєнні злочинів;
2) не володіють мовою, якою ведеться судочинство;
3) мають фізичні чи психічні вади, що перешкоджають повноцінній участі в розгляді судом кримінальної справи. [10]
Вердикт - рішення про винність або невинність підсудного, винесене колегією присяжних засідателів. Винесений присяжними засідателями вердикт має значення непорушного акту правосуддя. Суддя зобов'язаний покласти його в основу свого рішення без будь-яких змін. Виправдувальний вердикт колегії присяжних засідателів обов'язковий для головуючого і завжди тягне за собою постанову виправдувального вироку; обвинувальний вердикт обов'язковий, за винятком випадків, коли головуючий визнає, що діяння підсудного не містить ознак злочину або не встановлено подію злочину або не доведено участь підсудного у його вчиненні. [11]
приклад:
Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційного подання та касаційних скарг, Судова колегія вважає, що вина засуджених в скоєному відповідно до вердикту колегії присяжних засідателів визнана доведеною.
Як видно з касаційних скарг засудженого Н., В них заперечується вердикт колегії присяжних засідателів, які визнали його винним в інкримінованих йому злочинах.
Тим часом, відповідно до ч.2 ст.379 КПК України вердикт колегії присяжних засідателів оскарженню не підлягає. Особливості розгляду справи в суді присяжних і підстави для перегляду вироку роз'яснялися засудженому при виконанні вимог ст.217 КПК України.
Порушень кримінально-процесуального закону при провадженні досудового розслідування не допущено, в тому числі, і при виробництві виїмки, обшуку, особистого огляду, при вчиненні інших слідчих дій, при призначенні судового засідання, при судовому розгляді Неслушні доводи засудженого Н. про те, що укладення судово-медичних експертиз про причини смерті Д.А., є неприпустимими доказами, оскільки у справі видно, що порушень закону при призначенні та проведенні експертиз не допущено.
Судове слідство у справі проведено відповідно до вимог ст.335 КПК України. В ході судового слідства в присутності присяжних засідателів досліджувалися тільки ті фактичні обставини кримінальної справи, доведеність яких встановлювалася присяжними засідателями відповідно до їх повноважень, передбачених ст.334 КПК України. Доводи скарги засудженого Н. про те, що судом досліджувалися дані про його особу не в тій мірі, в якій передбачено в законі (ст.335 КПК України), не можна визнати заможними. З протоколу судового засідання вбачається, що закон судом і в цій частині був дотриманий. Питання присяжним засідателям поставлені суддею в повній відповідності з вимогами ст.339 КПК України. Всі учасники процесу висловили свої зауваження щодо змісту і формулювання питань. Цим правом скористався і засуджений Н. і його адвокат. У питально аркуші по кожному інкримінованого діяння поставлено 3 основних питання і отримані відповіді присяжних засідателів. Напутнє слово відповідає закону, вердикт - обвинувальний - винесено присяжними засідателями більшістю голосів. Відповіді присяжних засідателів на поставлені питання протиріч не містять. [12]
3. Спірні гідності і очевидні недоліки суду присяжних в Росії
Російська практика суду присяжних поки не так багата; однак прогалини і протиріччя в законодавстві, пов'язані з функціонуванням цього інституту, вже чітко видно.
Суперечливість конституційного права на розгляд справи судом присяжних. Як зазначає В.В. Мельник, "в різних правових актах по-різному описано зміст конституційного права обвинуваченого на розгляд його справи судом за участю присяжних засідателів" [13]. Згідно ч.5 ст.217 КПК України, після закінчення ознайомлення обвинуваченого з матеріалами кримінальної справи слідчий роз'яснює йому право клопотати про розгляд кримінальної справи судом за участю присяжних засідателів - у випадках, передбачених п.1 ч.3 ст.31 КПК України.
"Право на розгляд справи за участю присяжних, - зазначає І.М. Алексєєв, - за своєю значимістю стоїть вище інших кримінально-процесуальних прав" [14]. Бажання одного з обвинувачених постати перед судом присяжних може виявитися обов'язковим і для всіх інших обвинувачених, навіть якщо вони всіляко заперечували проти цього.
Суд за участю присяжних засідателів був введений не одночасно на всій території Росії, а в якості експерименту лише в декількох суб'єктах, отже, право громадянина на розгляд його справи судом присяжних реалізовувалося в залежності від місця його знаходження, що видається юридичним нонсенсом.
Питання освіти колегії присяжних засідателів, покликаних для вирішення справи, практично відданий на розсуд апарату суду і на совість самих присяжних засідателів, випадковість вибірки кандидатів не гарантована. Можливо, було б доцільно створити комісію по складанню списків присяжних засідателів в кожному суб'єкті РФ. Заборона на включення в списки присяжних засідателів осіб, раніше судимих і відбували покарання в місцях позбавлення волі.
Законодавець зовсім не цікавиться здатністю присяжних засідателів приймати розумні рішення взагалі і їх морально-психологічної підготовленістю до прийняття відповідальних рішень.
Слід доповнити законодавство вимогою про освітній ценз, заборонивши включати в списки присяжних засідателів осіб, які не мають хоча б середньої освіти. Особи, які призиваються в якості присяжних, повинні пройти тестування / співбесіду за участю лікарів-спеціалістів визначають їх ступінь готовності і здатність до прийняття у справі обгрунтованого і справедливого рішення.
Процедура відводів кандидатів у присяжні засідателі не виглядає досить продуманою. Невмотивований відвід присяжним можуть заявляти тільки державний обвинувач, підсудний або його захисник (п.2 ч.5 ст.327 КПК України). Тим самим права потерпілого, цивільного позивача / відповідача та їх представників виявляються ущемленими, а принцип рівноправності сторін порушується [15].
Можливість прийняття обґрунтованого рішення присяжними засідателями сумнівна. Щоб мати можливість винести об'єктивний і неупереджений вердикт, присяжні засідателі повинні бути досить повно ознайомлені з матеріалами кримінальної справи. Однак це порушується вже при формуванні колегії - головуючий зобов'язаний повідомити їм лише скупу, мізерну інформацію про справі, що розглядається.
У той же час законодавець гранично обмежив присяжних в можливості збору і отримання необхідної для прийняття належного рішення навіть фактичної інформації (тим більше юридичної).
Присяжних засідателів не покладається знайомити з доказами, визнаними неприпустимими (ч.6 ст.335 КПК України). Будь-які питання учасникам процесу, в тому числі підсудному, присяжні мають право ставити тільки через головуючого. Така дія голови оскаржене бути не може, і, таким чином, право присяжних на отримання необхідної їм інформації свідомо потенційно ущемлені.
Процесуальні повноваження присяжних (ч.1 ст.333 КПК України) абсолютно недостатні. Вони навіть не наділені такими елементарними правами, як заявлення клопотань і відводів; подання доказів; отримання копій процесуальних документів; ознайомлення з матеріалами кримінальної справи; заявлення клопотань (не кажучи вже про прийняття рішень) про відновлення судового слідства і / або веденні судових дій, в тому числі про призначення судової експертизи.
Вердикт присяжних (на відміну від вироку) не мотивується, що різко обмежує можливості сторін по його оскарження. У підсумку він може бути скасований касаційною інстанцією тільки на підставі процедурних порушень.
Присяжні не несуть ніякої юридичної відповідальності і не можуть бути покарані за винесення завідомо неправосудного рішення.
висновок
Особливість розгляду кримінальних справ за участю присяжних засідателів полягає в тому, що питання про винуватість чи невинуватість підсудного виносять не судді-професіонали, а такі ж громадяни, як сам підсудний. Рішення приймаються не на підставі положень закону, а на підставі подань присяжних про справедливість, їх життєвого досвіду і здорового глузду. Даний особливий вид судочинства передбачає поділ завдань в процесі.
Якщо обвинувачений виправданий судом за участю присяжних засідателів, всяке кримінальне переслідування проти нього припиняється. Звинувачення ніяк не може відновити кримінальну справу за тим же обвинуваченням.
Передбачається, що сторона звинувачення, так само як і захист, зробила все можливе для того, щоб представити справу найкращим чином, а тому рішення присяжних по даній справі і є остаточним.
Згідно з чинним російським законодавством присяжний засідатель повинен вирішувати справу за своїм внутрішнім переконанням і совісті, як личить вільному громадянину і справедливому людині.
Поряд з внутрішнім переконанням закон визначає і таку основу для винесення рішення присяжними, як совість. Совість визначають як внутрішню оцінку людиною морального гідності своїх вчинків і намірів з урахуванням існуючих в суспільстві норм моралі і моральних ідеалів даної особистості і обумовлене цією оцінкою почуття моральної відповідальності за свою поведінку перед оточуючими людьми і суспільством.
Недарма присяжних називають суддями совісті. Ще в дореволюційній Росії в теорії кримінального процесу вважалося, що всякий вирок суду присяжних повинен перш за все задовольняти моральному почуттю людей, в тому числі і підсудного.
Введення суду за участю присяжних засідателів допомогло частково подолати одну з тенденцій нашого правосуддя на обвинувальний ухил. Без присяжних виправдувальні вироки виносилися вкрай рідко.
Але головний позитивний момент все ж в іншому.
Суд присяжних вимагає високої якості слідства, докази провини повинні бути незаперечні, виступ обвинувача має бути не менш переконливим, ніж мова адвоката. Все це здатне поставити абсолютно новий тон нашій правоохоронній системі, зримо підвищити її ефективність, а як результат - і довіру до неї суспільства в цілому.
Ймовірно, слід визнати, що на нинішньому етапі колегія присяжних працює недостатньо ефективно. Але це не привід повертатися до елементів обвинувального процесу, а лише сигнал до вироблення механізмів оптимізації участі суспільства і його представників в прийнятті рішень. Виробленні цих механізмів має передувати серйозна теоретична опрацювання цього питання, вивчення існуючого світового досвіду та, на жаль, забутого вітчизняного. Очевидно, цьому має бути присвячено окреме дослідження, а може, і не одне.
Необхідно доповнити і положення закону про підбір присяжних засідателів. Механізм відбору кандидатів повинен бути бездоганним, щоб там не виявилося осіб, які неспроможні приймати відповідальні рішення. [16]
Список використаної літератури
1. Кримінально-процесуальний кодекс Російської Федерації "від 18.12.2001 N 174-ФЗ (прийнятий ГД ФС РФ 22.11 2001) (ред. Від 23.07.2010);
2. Федеральний закон від 20.08.2004 N 113-ФЗ (ред. Від 27.12.2009) "Про присяжних засідателів федеральних судів загальної юрисдикції в Російській Федерації" (прийнятий ГД ФС РФ 31.07.2004);
3. Ухвала Верховного Суду РФ від 26.10.2009 № 48-О09-85сп;
4. Стаття: Суд присяжних засідателів в Російській імперії як результат Судової реформи 1864 г. (Урлеков Н. В) ( "Суспільство і право", 2009 N 3);
5. Центральний архів Нижегородської області. Ф.1854. Оп.1899. Д.14. Л .;
6. Бобрищев-Пушкін А.М. Емпіричні закони діяльності російського суду прісяжних.М., 1896;
7. Демічев А. Судді громадської совісті // Батьківщина. 2003. N 10;
8. Попова А.Д. Правда і милість так панують в судах (з історії реалізації Судової реформи 1864 р). Рязань, 2005;
9. Суд присяжних: кваліфікація злочинів і процедура розгляду справ: Науково-практ. сел. / Под ред. А.В. Галахова. М .: Норма, 2006. С.8 - 9, 11 - 476 .;
10. Стаття: Історичні передумови створення Громадської палати Росії: правовий аспект (Гриб В. В) ( "Історія держави і права", 2010 N 6);
11. Стаття: Присяжні засідателі в системі судового розгляду (Кухтяева Е. А) ( "Адміністратор суду", 2009 N 3);
12. Мельник В.В. Зміст конституційного права обвинуваченого на розгляд його справи судом за участю присяжних засідателів // Журнал російського права. 2001. N 5;
13. Алексєєв І.М. Суд присяжних засідателів як загроза російській правовій системі // Кримінальний процес. 2005. N 5;
14. Дежньов А.С. Організаційні та правові проблеми формування колегії присяжних засідателів // Відомості Верховної Ради. 2005. N 7;
15. Стаття: Суд за участю присяжних - суд совісті та здорового глузду (порівняльно-правовий аналіз) (Багдасаров Р.В.) ( "Міжнародне кримінальне право і міжнародна юстиція", 2009 N 2).
[1] Стаття: Суд присяжних засідателів в Російській імперії як результат Судової реформи 1864 р(Урлеков Н.В.) ( "Суспільство і право", 2009 N 3)
[2] Центральний архів Нижегородської області. Ф. 1854. Оп. 1899. Д. 14. Л. 13.
[3] Бобрищев-Пушкін А.М. Емпіричні закони діяльності російського суду присяжних. М., 1896. С. 51.
[4] Демічев А. Судді громадської совісті // Батьківщина. 2003. N 10.
[5] Попова А.Д. Правда і милість так панують в судах (з історії реалізації Судової реформи 1864 г.). Рязань, 2005.
[6] Суд присяжних: кваліфікація злочинів і процедура розгляду справ: Науково-практ. сел. / Под ред. А.В. Галахова. М .: Норма, 2006. С. 8 - 9, 11 - 476.
[7] п. 2 ст. 325 Кримінально-процесуальний кодекс Російської Федерації "від 18.12.2001 N 174-ФЗ (прийнятий ГД ФС РФ 22.11.2001) (ред. Від 23.07.2010)
[8] Стаття: Історичні передумови створення Громадської палати Росії: правовий аспект (Гриб В.В.) ( "Історія держави і права", 2010 N 6)
[9] У розділі ст. 4 Федеральний закон від 20.08.2004 N 113-ФЗ (ред. Від 27.12.2009) "Про присяжних засідателів федеральних судів загальної юрисдикції в Російській Федерації" (прийнятий ГД ФС РФ 31.07.2004)
[10] ст. 3 Федеральний закон від 20.08.2004 N 113-ФЗ (ред. Від 27.12.2009) "Про присяжних засідателів федеральних судів загальної юрисдикції в Російській Федерації" (прийнятий ГД ФС РФ 31.07.2004)
[11] Стаття: Присяжні засідателі в системі судового розгляду (Кухтяева Е.А.) ( "Адміністратор суду", 2009 N 3)
[12] Ухвала Верховного Суду РФ від 26.10.2009 № 48-О09-85сп
[13] Мельник В.В. Зміст конституційного права обвинуваченого на розгляд його справи судом за участю присяжних засідателів // Журнал російського права. 2001. N 5.
[14] Алексєєв І.М. Суд присяжних засідателів як загроза російській правовій системі // Кримінальний процес. 2005. N 5.
[15] Дежньов А.С. Організаційні та правові проблеми формування колегії присяжних засідателів // Відомості Верховної Ради. 2005. N 7.
[16] Стаття: Суд за участю присяжних - суд совісті та здорового глузду (порівняльно-правовий аналіз) (Багдасаров Р.В.) ( "Міжнародне кримінальне право і міжнародна юстиція", 2009 N 2)
|