|
Свічки у святах Громадський об'єднань на ЛЬВОВІ ТА Поліссі
(Кінець ХІХ - перша половина ХХ століття)
В обрядах и звичаєм українців вікорістовувалося много атрібутів (рослини, вода, хліб, зерно, каша, ОКРЕМІ елементи одягу ТОЩО), Які несли певне сімволічне НАВАНТАЖЕННЯ. Важліву роль среди них відігравала воскова свічка, яка булу одним з визначальності сімволів сакрально-рітуальної культури українців. Найважлівіша прикмета Означення символу Полягає в тому, что ВІН супроводжували людину від народження до смерти: при запаленій свічці народжуваліся, одружуваліся и йшлі в небуття. Без воскових свічок не обходиться жодних важліве обрядодійство.
Виготовленню свічок відводілося Значне місце в традіційно-побутовій культурі українців. Вважаю, що робити їх могут лишь люди старшого віку. Особливого значення надавали богоявленській, громнічній, страсній свічкам та свічці-трійці: смороду обереги від Усього злого, "нечистого". Основні семіотічні характеристики свічки моделюваліся через систему звічаїв та обрядів, у якіх вона вікорістовувалася. У родільній обрядовості воскова свічка виступала оберегом матері та новонародженого. У весільній обрядовості вона булу символом щастя, благополуччя, добробуту, міцності й довговічності подружнього єднання. У поховальних обрядах свічку вікорістовувалі для того, щоб "освітіті шлях душі" вміраючого и вберегтись від недобрих сил. У помінальній обрядовості свічки невід'ємні атрибути Тризни, жертва предкам, яка віддавалася за чітко встановленим обрядом, что сімволізувало духовну єдність и незгаслу пам'ять про тих, хто відійшов у небуття. В повсякденного жітті воскові свічки булу оберегом, а в календарній обрядовості малі сімволічну очіщувальну, відроджувальну силу. Виготовлення свічок Було невід'ємнім елементом и низькі свят Громадський об'єднань, что існувалі на ЛЬВОВІ ТА Поліссі.
Українське суспільство базувалося на системе традіційніх зв'язків та Громадського спільнот (громад), Які об'єднувалися за політічнімі, конфесійнімі, віковімі чи іншімі Ознака (сільська громада, пастуша громада, церковні братства, реміснічі цехи, Молодіжні (парубочі й дівочі) громади ТОЩО ). Громадські об'єднання періодічно влаштовувалі свята, среди якіх нужно назваті братчину - Традиційне Зібрання Членів цехів корпорацій та Сільських громад, храмові свята - день ушанування святого, на честь которого названо місцеву церкву ТОЩО. Свята Громадський об'єднань супроводжували Приготування питного меду и виготовлення Громадської свічки. Так, характерною Ознакою храмових свят східного (Лівобережного) Полісся Було Справляння звичаєм "Свіча", пов'язаного Із виготовлення и збереженням Великої Громадської свічки як символу єдності громади й уособлення пошанування ее покровителя. На ЛЬВОВІ ТА Поліссі Громадські обрядодії зі свічкою Найбільший розвиток получил в урочистих на честь покровітелів цехів та церковних братств та в молодіжному обрядодійстві "Свічки", что проводять во время різдвяно-новорічних свят.
Важлівім компонентом святково-обрядової культури українців епохи середньовіччя є звічаєвість цехів ремісніків та церковних братств. За свідченням Ф.Кудрінського, Залишки цехів и церковних братств до кінця ХІХ ст. зберігаліся в багатьох містечках Волинської губернії, но в м. Степані на Рівненщіні вони "... зберегліся не у форме віджілої традиції ..., а у форме все ще живих, діючіх громад, Які наполеглива підтрімуються міщанамі" [7, 88].
У кінці ХІХ ст. у м. Степані Було 19 церковних братств и цехів, Які належали до трьох пріходів: Троїцького, міколаївського, Преображенська и до римо-католицького костелу (частина музикального цеху). Всі цехи и братства малі в церквах свою велику ікону Із збережений того святого чи події, на честь якіх влаштовуваліся братські свята: старші троїцькі братчики - Введення (21.11); старші троїцькі сестри и міколаївські сестрички - Благовіщення (25.03), если Благовіщення віпадало на піст, то свято переноситься на інший день Великодня; пречісті сестрички - Івана Богослова (26.09); молодші троїцькі братчики - Миколи (19.12); міколаївські братчики - Зачаття Ганни (9.12); Дівочий цех - Варвари (4.12); Молодецька - Трійця; хліборобській - Василя (1.01); ткацького - Великдень (свято влаштовувалі на другий день Великодня); Шевська - Кузьма и Дем'ян (1.11); Рибацький - Юрія (Георгія) (23.04); кравецька - двічі на рік - Трійця и Різдво; кушнірській и гарбарській - Михайла Архистратига (8.11). Свята Млинарська, бджільніцького (Бортницької) и музикального цехів НЕ вказані.
Кожне братство мало в церкві "ручні" свічки, Які Тримай во время богослужінь, и Великі конусоподібні кольорові свічкі- "ставники", Які стояли на спеціальніх "п'єдесталах". Висота Деяк свічок перевіщувала сажень (понад 2 м), а діаметр біля основи сяга аршини (71 см). Во время церковних відправ братчики, а іноді й сестрички, ставали в церкві рядами: братчики двома рядами по довжіні церкви, а сестрички у життя без части церкви - одним рядом у ширину и Тримай "ручні" братські свічки. Коли помирав хтось Із братчиків (Членів цеху), то в похоронній процесії брали участь усі цехи (братства), Які йшлі зі своими свічкамі, займаючі при цьом строго визначене місце: Попереду всегда йшлі Шевська и ткацького цехи, а за ними всі інші [7 , 88-93].
На честь покровітелів цехів (братств) щороку влаштовуваліся свята, Які обов'язково включали обряд урочистих перетопленим цехів (братських) свічок. Віск на свічки збірався Шляхом обходу мешканців м. Степані та навколішніх СІЛ. За декілька тіжнів до свята молодші члени цеху - лавники, а іноді й сам цехмістер - ходили від хати до хати и робілі рокові збори "на свічку". Підійшовші до хати, смороду стукали у вікно и живили: "А чи не пославши часом вам Бог чогось на свічку?" Це Було Ознакою того, что Господарі обов'язково повінні Щось пожертвуваті для свята. Давали, хто що МІГ: гроші, мірку-одному зерна, картоплі, борошна, полотна ТОЩО, но обов'язково и шматочок воску. У випадка відмові, лавники ішлі до наступної хати, но потім повертаюсь и приходили до того часу, поки, врешті-решт, чи не отримувалася чогось "на свічку". Відмові були просто неможліві. За наказом цехмістера, збирачі насильно забирали Святкова Даніна або вместо неї конфісковувалі якусь річ у господарстві. Альо в кінці ХІХ ст. побори відбуваліся не так строго. Одні давали более, інші - менше, а треті, при всій наполеглівості збірачів, іноді Нічого не давали, відповідаючі: "Нехай вам Бог дасть".
После збору коштів, продуктів и воску відбувався обряд урочистих перетопленим братських свічок ( "роблення світла") - свято на честь новой свічки. Ця церемонія відбувалася Увечері напередодні свята на честь покровителя братства (цеху). Вона здійснювалася старшими майстрами (старшими братами). Менш відповідальні операции, например подрібнення воску, проводили молодші майстри. Члени цеху забирали з церкви велику свічку, несли ее до хати цехмістера и рубали на шматки. Віск Складанний в казан, додавали до него заново зібраній віск и варили. Готову масу добре вімішувалі и Виготовляю нову велику свічку ( "ставник") з новим фітелем і "ручні" свічки для всіх Членів цеху (братства). Починаючі виготовляти свічку, промовляв: "Щоб Бог поміг поставити нову свічку на корені". В результате щорічного перетопленим, віск втрачав свой природний колір и робів чорним. Тому зверху свічку обкладалі новим (жовтим) воском. После виготовлення новой свічки влаштовувалася Спільна учта [7, 94-96]. Братська свіча сімволізувада єдність цеху та зв'язок зі святим покровителем. На мнение дослідника святково-обрядової культури епохи середньовічного міста В.Балушка, витоки культу середньовічних покровітелів лежати у первісному суспільстві. Зважаючі на це, можна пріпустіті, что й звичай виготовлення братської свічки має дуже давнє походження.
Звичаї цехів братств, Які до кінця ХІХ ст. зберігаліся в м. Степані на Рівненщіні, дуже подібні до обрядових дійств під назв "Свічки", Які відбуваліся на Волинському Поліссі во время різдвяно-новорічних свят. Даже период від Різдва до Нового року інакше, як "Свічки", и не називали: "Як приходили Свічки то Вже и не прєлі, а только все з свічкамі. Хороше, весело Було. А тепер прийдуть Свічки, то только в телевізор дівляться "[1]. Обрядодійство "Свічки", як засвідчують інформаторі, що не перерівалося и в роки Війни: "За німця ми теж Збирай" [3]. На Волинському Поліссі "Свічки" зберігаліся до качана 60-х рр. ХХ ст. Так, Карпук Г.А., 1930 р.н., Із с. Шацьк розповідала, что "Свічки" влаштовувалі ще в 1961 р. [5]. На середину ХХ ст. це обрядові дійство найповніше збереглося в селах Шацького району Волинської області.
Починаєм "Свічки" від Степана (третій день Різдва). Дівчата, Які брали участь в обрядодійстві, називається "свічковімі". Смороду об'єднувалися у групи по 4-6, іноді - 12 осіб, розділяліся на парі й вірушалі по домівках пасічніків НЕ только у своєму, а й у сусідніх селах. "Нас Шистів дівчєт, больше не ходило. Дві дівчини уходит на Мельники, две - на Плоске, а - две на Шацьк ... даже кіньми батьки возили на Лобачі, на Кропивники "[1]. "А перед вуйна ... дівчєт дванадцять нас було" [4]. У с. Шацьк, например, Було в основном Чотири свічковіх гурти.
Зайшовші до хати Пасічника, дівчата мовчки, що не Промова жодних слова, сідалі на лаву - Своєрідне побажання аби бджоли в новому літі добро роїліся й осідалі только на пасіці. "Зайдемо и шукаємо хутчій місця сісті, щоб ПЧОЛА саділіся, бо як стоїм, щось не дуже люблять хазяї. Все приказують: "Садітеся, дівчєта, садітеся". А то Вже ми знаємо, Вже нам батьки сказали, як то робити "[1]. "... Бо як сядатімеш, то ... рій не полетить далеко, а сядатіме будинку. Матері вчились "[5]. Пасічнікі зустрічалі дівчат з радістю и віск не шкодувалі. Як відзначають колішні учасники свічковіх гуртів, "... тії хазяї були дуже раді, что в них беруть віск для свічки до церкви" [1]; "Віск давали з радістю. Те так як дарувалі. ВІН [пасічник] мусів дати, бо це ж на церкву. Ой давали. Бо то ж дар для Бога "[6]; "То було за честь. Те ж на церкву. Благодать Богові. Дар такий робілі "[5].
Прихід дівчат свічковіх до хати Пасічника БУВ добрим знаком для господаря и бджолосімей. "Нам кажуть: Мусіть то свічковії? Ну, зараз дам воску. Віте першії Прийшли, зараз дам. Много вас дівчаток? - Ні, тілько Шистів, - відповідаємо. Ото самє добро, - каже тієї хазяїн. Если ми дере, дасть нам гуртка. І такі ми раді, Такі раді. - Щоб вам ті ПЧОЛА саділіся, щоб малі, что давати, - дєкуємо. - Бувайте здорові! І йдемо додому. Вже й ті дівчєта попріходять. Хто только четвертинку Несе, хто половинку. Хто скільки может дати "[1]. За воском ходили впродовж трьох днів - 9, 10 и 11 січня, однак одна и та ж пара дівчат Ніколи НЕ Йшла двічі до одного Пасічника.
У решті передноворічніх Вечорів дівчата сходилися на вечорниці й ворожили. Найбільшою пошани корістувалося ворожіння зі свічкою. Кожна дівчина Виготовляю Собі две маленькі свічечкі у воскових мисочках, загадуючі їх на собі та коханого. "У ночівкою воду наліваємо, тії свічечкі з чащінкамі запалімо, по краєві ставімие и по воде ножиком так країмо и пріговаруєм:" Любити не любити ". Которий хлопець дівчину любити, то та чащінка обійде, обійде и припливи до теї дівчини. А которий не любити - дівчина за ним, а ВІН кругом ... Ну і пускаємо по три рази шкірна, а хлопці попід вікна заглєдують. А як упустимо хлопців, то й Собі так роблять "[5]. Если свічечкі сходилися разом ( "цілуваліся"), то означало, что молоді поберуться, коли ж розійдуться, то з цієї парі НЕ буде подружжя. Це ворожіння називається "колотіті свічки". Іноді дівчата просто лили на воду розтопленій віск и по фігурках, что утворюваліся, визначавши, за кого війдуть заміж. Різні варіанти ворожінь Із воском та свічкамі характерні й для свята Андрія. В.Антонович відзначав, что ворожіння з воском вважаю в українців найбільш результативним. У період "свічок" влаштовувалі й інші ворожіння, например "крайки палати" [1]. Кожна дівчина Виготовляю Собі "тасьонку для підперезування" (пояс-крайка), якові мала віткаті власноручно. "Тасьонкі" скручувалі у невелікі пучечки и клали в решето, Пожалуйста енергійно підтрясалі: "Чия тасьонка перша з решета Виліт, та дівка и заміж найперше Віскочьи" [4]. Період ворожінь на ЛЬВОВІ ТА Поліссі трівав до "Щедрухі" (Василя).
Збіраючісь на святкові вечорниці, дівчата НЕ только ворожили, но й співали колядки.У багатьох з них згадувать и свічки:
Ой у саду свіча палала,
Святий Вечур, свіча палала.
З теї свічейкі іскорка впала,
Святий Вечур, іскорка впала.
З теї іскоркі річейка стала ... [2].
або:
Ой рано, рано кури запілі,
Ой Іще Раніш молодець статут.
Ой коли вставав, три Свічі зсукав.
При одній Свічі ніжки взувати,
При второй Свічі ліченько вмивайтеся ..,
При третій Свічі коника сідлав ... [2].
В один з передноворічніх днів дівчата йшлі до старших жінок або чоловіків и просили віготовіті для них свічку. Зробити гарну свічку Було не так то й легко, тому й були по селах и хуторах справжні майстри и майстріні, Які Ніколи НЕ відмовлялі, коли дівчата звертали до них по допомогу. Пріступаючі до виготовлення свічки, самперед запалювалі піч и над полум'ям розігрівалі зібраній віск, Який при цьом ставав м'який, а заодно й очіщувався та освячувався через вогонь. Розігрітій віск клали на спеціальну гладеньку дошку и добро Вімінал: "Віск перед полум'єм м'єлі, ВІН робів м'єкшім и м'єкшім" [2]. "І та баба стара казала:" Мніте, дівчєта, віскі, мніте "[1]. Коли віск БУВ готов, майстриня (майстер) Сука свічку. "Робілі такого рівчіка, туди клали Кноте [ґнота]. А Кноте крутили з льону. Тільки НЕ вельми грубого треба того Кноте. Тоді як уставіті Кноте, розогріті трошки и тоді зліпаті, зліпаті. Скручуваті на дошці гладкій. Руки вмочуваті у воду, тоді віск робиться хороший. Хороша тая свічка, гладка "[2]. На запитання, чи віголошувала жінка, яка сука свічку, якісь магічні слова або читала молитву, старожил відповідалі: "Ні. Нічого. А ми стояли и Дивувалися. Всі ж не вміють такого делать. Ото й покликали таку бабу. Вона й прийшла та й зсукала свічку "[3].
Свічки намагались делать якомога більшімі - на скільки вістачало воску, зібраного у пасічніків. "А воску назбіраємо багато, то вона [жінка, яка сука свічку] каже, щоб зоставили на другий рик. А ми кажем, что як доживемося до іншого року, то ще назбіраємо. Бо ми ж молоді і нас багато, та й літ нам Було по 14-15 "[1]. Висота свічок сяга метра, а то й более [10, 2].
П.Р.Адамук Із с. Шацьк прігадувала, что вони "одного разу зсукалі свічку десь до двох метрів" [1]. КОЖЕН свічковій гурт (шестеро дівчат) найчастіше виготовляв одну велику свічку и свічки менших Розмірів для всіх дівчат [1]. В окремий селах велику свічку робілі для кожної парі дівчат [10, 2], в других - "... або одну велику, або скільки нас є, то всім сука" [4].
У передноворічній вечір, Який на Волинському Поліссі назівається "Кугот", дівчата прікрашалі свічку. Для цього вікорістовувалі паперові квіти и Барвінок [3]. Велику свічку КОЖЕН гурт намагався сделать НЕ только якомога більшою, но й гарнішою, щоб потім засвідчіті свою першість [7]. "А то Кожна старається вбраті якнайхоріше. У кого найхоріше вбрані, то ставив [священик] коло первого престолу, з того и того боку "[5].
Хлопці на Кугот малі свои розваги. Вони "... не приходили в хату, де свічки робілі ... ходили в козарі -" Козу "водили ... Дівчата свічки робілі, а хлопці" водили Козу "[1].
Новорічного надрання дівчата Збирай у когось у хаті и визначавши з-поміж себе двох дівчат, Які нестимуться до церкви велику гуртову свічку: "Вибирай Самі. Саму смілівішу ... А для дівчини то було за честь нести свічку "[1]. Інші дівчата брали Менші свічки и так парами, Із запаленою свічкамі, заходили до церкви. "Як зайдемо навперід, то Вже батюшка в нас возьме ту свічку та подєкує, поблагословити. А Вже як зайдемо и более є [інші свічкові гурти], Вже треба стояти довше, поки в однеї заберу велику ту свічку, а Вже тоді малі свічки. Піп як нас побачим, такий радий ... Каже, щоб и заміж повиходили, щоб я вас и повінчав, щоб и щастя Було. А дівчата відказувалі: "Дай, Боже!" А вчились нас батьки, як батюшці відказуваті. І батькам, и матерям дєкував "[1]. "Священик сам виходом до дівчат. Йому Вже повідомлялі. Вона ставала скраю, та, что несла свічку. Читав молитву, благословляв, ВІВ аж до овтара, а там забирав и ставив "[7].
Свічки, зсукані на Святі вечори, вважаю "фатальною". Смороду цілий рік горілі в церкві під час святкових служб, вінчань. "Та свічка Горіла цілий рик. Коли зайдемо у церкву, кажем: "Горить наша свічка". І малії горілі "[1].
На запитання, для чого сука свічку, что вона означала, чи мала якусь силу, інформаторі відповідалі: "Так, в Бога здоров'я просили, щоб ВІН давши, все простив" [5]; "Такого не знаю. Певно, пожертвування в церкву перед Новим роком "[4]; "Не знаю, не пам'ятаю" [3]; "Споконвіку воно так іде, что ходили свічковії" [1].
После святкової відправи дівчата Збирай у когось у хаті, де влаштовувалі вечерю в складчину, Вперше после посту запрошувалі музик и святкувалі Новий рік. "Готуємось наперід. Все Готуємо. Ну Вже гуляємо, хлопців запрошуємо, музику наймаємо "[4]. "Танцювать цілий день" [3].
Потрібно відзначіті, что на Волинському Поліссі в период різдвяно-новорічних свят свічки сука ще й старші чоловіки, Які називається братчиками [10, 2]. Частину виготовлення свічок смороду Залишани Собі, а Переважно більшість віддавалі в церкву. Братчиками в Україні називали Членів церковних братств (відоміх ще під назв медовий братств), Які вініклі в кінці ХV ст. На Волинському Поліссі, як бачим, ця назва збереглася до середини ХХ ст. Поліські братчики ще й у ХХ ст. продовжувалі Виконувати одну зі своих функцій - виготовлення свічок на церкву, а во время церковних відправ смороду розносілі людям свічки. За свідченням старожілів, у братчики "... Такі порядні Вибирай. Поважні. Щоб до Бога и до людей "[7].
Дівоче обрядодійство "Свічки", на нашу мнение, теж пов'язане Із середньовічнімі церковні братства. Як відомо, кроме братств, Які об'єднували чоловіків старшого віку, в Україні були парубоцькі й дівочі братства. Факт Існування таких братств на ЛЬВОВІ ТА Поліссі, як ми Вже згадувать, відміченій Ф.Кудрінськім. У кінці ХІХ ст. у м. Степані на Рівненщіні з-поміж ішіх були Такі братства: старших троїцькіх братчиків, старших троїцькіх сестер, молодших братчиків, Дівочий цех, Молодецька цех, Які належали до Троїцького приходу; цех міколаївськіх братчиків, цех міколаївськіх сестрічок - Миколаївський прихід; цех Пречистої сестрічок - Преображенський прихід [7, 88-91]. Про зв'язок обрядодійства "Свічки" із святами церковних братств засвідчує и процедура збирання воску на свічку Шляхом обходу мешканців того чи Іншого населеного пункту, и жертвування свічки на церкву, де вона Горіла цілий рік.
Отже, использование воскових свічок у святах Громадський об'єднань на ЛЬВОВІ ТА Поліссі найповніше виявило у святах цехових братств и дівочіх громад. Если для других регіонів України характерний звичай "Свіча", Який справляли на другий день храмового свята, то в досліджуваному РЕГІОНІ ВІН НЕ зафіксованій. Локальні спеціфіку Західного Полісся ставити Збереження до ХХ ст. братських урочистостей и святий дівочіх громад, Які супроводжували виготовлення великих свічок. Дівоче обрядодійство "Свічки» не зафіксоване в жодних ІНШОМУ РЕГІОНІ України. Если в родінній и календарній обрядовості свічки Виготовляю для особістом использование, то на святах Громадський об'єднань смороду були даром Богові (горілі в церкві впродовж року) и сімволізувалі єдність Певного громадського об'єднання.
Виготовлення і широка использование свічок у ритуально-сакральному жітті українців пов'язане Із культом вогню, якому наші предки пріпісувалі очіщувальну и відроджувальну силу. На мнение дослідника історії та культури Київської Русі Б.Рибаковим, культ вогню у давніх слов'ян розвівався одночасно Із поклонінням сонце [8, 262]. Світло свічки Було Ніби его продовжувачем в оселі. Як отмечает С.Кілімнік, "вогонь в уяві наших предків - це" Праведність сонце ". Українці, як и інші народи, вірілі в очисні й оберегові Властивості вогню. Вогонь и вода вважаю найбільшімі святителями и чістітелямі. Особливе шанування вогню, на мнение В. Харузіної, в народній свідомості Було перенесеного и на его носіїв [9, 160-161], зокрема на воскову свічку, яка вікорістовувалася в багатьох обрядах сімейного и календарного циклу, у святах Громадський об'єднань, у церковних відправах, де вона Виступає як жертва Богові, что, на нашу мнение, Було пов'язане з народними уявленнямі про бджіл, як про "Божу мушку".
Література і Примітки
1. Записано в с. Шацьк Шацького району Волинської області від Адамук Параски Романівні, 1920 р. н. у 2000р.
2. Записано в с. Шацьк Шацького району Волинської області від гінайло Ксенії Софронівні, 1913 р. н. у 2000р.
3. Записано в с. Шацьк Шацького району Волинської області від Гіріч Настасії Ніконівні, 1921 р. н. (Уродженка с. Плоске Шацького району у 2000 р.
4. Записано в с. Шацьк Шацького району Волинської області від Данилюк Ганни Корнілівні, 1922 р. н. у 2000р.
5. Записано в с. Шацьк Шацького району Волинської області від Карпук Ганни Андріївні, 1930 р. н. у 2000р.
6. Записано в м. Луцьк від Сусь Наталії Степанівни, 1923 р. н. (Уродженка с. Шацьк Шацького району Волинської області) у 2000р.
7. Кудринський Ф. Цехові братства в містечку Степані // Київська старовина. - 1890. - Т. ХХХ. - С. 88-104.
8. Рибаков Б. Язичництво древніх слов'ян. - М .: Наука, 1981.
9. Харузина В.Н. До питання про шанування вогню // Етнографічний огляд. - 1906. - Кн. LXX-LXXI. - № 3-4. - С. 68-205.
10. Цюриць С. Доки горять свічки // Волинь. - 1992. - 14 січня. - С. 2.
|