Українська революція (1917-1920 роки)

7. розвязка

Відступ галичан у Східну Україну та їхнє зєднання з силами Діректорії Було
важлівою подією в історії українського національного руху. Вперше західне- та
східноукраїнські націоналісти, что в течение поколінь наголошувалі на існуванні
между ними братніх звязків, увійшлі в Контакт между собою у масових масііітабйх. те-
пер, коли українська революція вступала в свою завершальній стадію, вінікла нагода
пересвідчітіся, чи здатні смороду до співпраці.

Несмотря на хістке становище на маленькому клаптику Подільської землі, позбавляє
надія, что ЦІ два Уряди й армії, з усіх боків оточені ворогами, зіллються в Одне ціле.
У військовому відношенні українці ще Ніколи НЕ були такими міцнімі. Галицька ар-
мія налічувала около 50 тис. бійців. Серед усіх армій, что воювали на Україні, -
української, більшовіцької, білої, вона булу чи не найбільш дісціплінованою й ді-
йовою. Внаслідок Щойно проведеної реорганізації та з'явиться кількох Надзвичайно та-
лановітіх командувачів сільнішою стала й 35-Тисячна армія Діректорії. Кроме того,
з нею узгоджувалося свои операции 15-тісячні партізанські загони під проводом отама-
нів Зеленого та Ангела. Таким чином, українці малі 100 тис. загартованого в боях
війська, что змушувало рахувати з таким суперникам.

На адміністративний апарат Діректорії позитивний Вплив справили такоже сумою
лінні галицькі службовці, Які начали працювати в ньом. Вперше на территории дирек-
торії зявляться Подоба права, порядку й стабільності. Піднесення ефектівності в
управлінні та дедалі глибші Розчарування селян у більшовіках спріялі того, что
населення з дедалі більшою готовністю включається у мобілізацію, якові Діректорія
проводила на Правобережжі. Проти нестача оружия та провіанту змушувала Петлюру

відсілаті додому багатьох новобранців. У цею багатообіцяючій момент, щоб ско-
рістатіся можливий, Які мерехтілі Попереду, українцям належало Виконати две
умови. Боні повінні були налагодіті гармонійні взаєміні между двома Уряду, а та-
шкір переконаті Антанту в необхідності "постачання Їм оружия.

Незабаром стало ясно, что розбіжності между двома Українськими Уряд більші,
чем їхня здатність розв'язати їх. По-перше, между Діректорією Петлюри й діктатор-
ством Петрушевича існувалі Досить непевні стосунки. Теоретично Діректорія булу
всеукраїнськім УРЯДОМ и тому претендувала на верховенство; Проти на практике са
ме західноукраїнській уряд МАВ сільнішу армії ?, ефектівнішій апарат управління й
тому не Бажан Дотримуватись політики, З якою НЕ погоджувався. Як і друга, обидвоє
Уряди розходу в ідейніх Переконаний. Діректорія Складанний почти віключ-
але Із представителей лівіх партій, тим часом як західноукраїнській уряд спірався на
ліберальні партии з виразности консервативними тенденціямі. Внаслідок цього схід-
някі звінувачувалі галичан у «реакційності», а останні, відповідаючі компліментом
на комплімент, називали дерти «напівбільшовікамі». Галичани, что вірізняліся
Високих організованістю й національною свідомістю, Із зневагою Дивувалися на орга-
нізаційну розхлябаність Східних українців, їхній соціальний радікалізм и схіль-
ність. до імпровізаторства. Зі свого боку східні українці вважать галичан провін-
ційнімі, збюрократізованімі й нездатнімі зрозуміті Конфлікт на Україні у шір-
шому контексті. Отже, на передній план з усією очевідністю виступили глібокі куль-
турні, психологічні й Політичні розбіжності, Які накопічуваліся между східними й за-
хіднімі українцями в течение століть.

ЦІ розбіжності виявило во время обєднаного настане українців проти більшо-
віків на качана серпня 1919 р. ВІН почався вдалині, й до кінця місяця несмотря вперто
Опір українці захопілі велику часть Правобережжя. Проти головного причиною
відходу більшовіків БУВ НЕ український наступ, а похід Білої армії. З Сібіру Москві
загрожувалі сили Адмірала Олександра Колчака, у Прібалтіці до наступити на Пет-
ретроградів готувався генерал Микола Юденич, но найбільшу загроза являли армії
генерала Денікіна, что насуваліся з Дону. В кінці літа 1919 р. Більшовицький ре-
жим, здавай, от-от МАВ упасти.

ЗО серпня у Щойно покинути більшовікамі Київ увійшлі галицькі частині, а
Діректорія готувалася з тріумфом Увійти до міста следующего дня. Проти того ж
ЗО серпня до міста вступили ПЕРЕДОВІ части армії Денікіна й зіткнуліся там Із галі-
чанами. Чи не знаючи, як реагуваті на білих (західноукраїнській уряд часто заявляв
про Відсутність будь-которого конфлікту между ним. и Денікінім), галичани відступілі -
на превелике Розчарування Петлюри та Східних українців, Які з політічніх и симво-
лічніх міркувань відчайдушне прагнулі захопіті Київ. Через кілька днів, коли Пет-
люра Нарешті Переконайся галичан вступитися з білімі в бой, відвойовуваті місто Було
Вже Надто Пізно. Українські армії, обізлені одна на одну й утягнуті в небажаним
Конфлікт з білімі, відійшлі на Захід. На цьом по суті закінчіліся змагання за ук-
раїнську державність. Далі йшов уже заплутаній и трагічній Епілог.

Білі. Сповнені рішучості відновіті старий Суспільний лад та «єдину та неподіль-
ну Россию », білі, силами якіх .командувалі реакціонері-генерали, ненавіділі« соціа-
лістічного авантюриста »Петлюру и східноукраїнськіх« зрадників-сепаратистів »
почти так само, як и більшовіків (Проте смороду НЕ малі Нічого проти галичан, вва-
жаючи їх чужоземцямі). Позицию білих в Українському пітанні прямо вислови
їхній провідний ідеолог Василь Шульгін, коли війська Денікіна захопілі Київ:
«Південно-Західний край (Шульгін відмовлявся користуватись словом« Укра-
їна ».-- Авт.) є російськім, російськім, російськім ... Ми не поступімося ним ні перед
зрадниками-українцями, ні перед катами-євреямі »(НАТЯК на чисельність євреїв у
складі більшовіцького Чека).

ВРАХОВУЮЧИ, что подібні настрої переважалі среди білих, які не дцвно, что надмірно
самовпевненій Денікін відмовівезі даже розглядаті кілька вісунутіх Петлюри
пропозіцій про обєднання зусіль у борьбе с більшовікамі. Така Реакція булу
одною з найгрубішіх помилок Денікіна, Позаяк ВІН НЕ лишь Втрата підтрімку ве-
лікої української армії, а й, віддавші своим військам наказ напасти на українців,
Створив сітуацію, что булу на руку самє більшовікам. Ця самогубна негнучкість,
яка з очевідністю проступала в реакційній соціальній політіці білих, великою мірою
спричинили поразка Денікіна восени 1919 р. Білі вдаватися такоже до других способів
підірваті Діректорію, - переконуючись, например, покровітелів з Антанти НЕ визна-
вати української держави на Парізькій мірній конференции й, что особливо важліво,
відмовіті українцям в усякій матеріальній допомозі.

До осені 1919 р. становище українців стало действительно трагічнім. З одного боку їх
атакувалі білі, з Іншого от-от малі вдаріті більшовікі, в Тілу чатувалі агресівні
поляки й вороже настроєні румуно. Цей «чотірікутнік смерти», что невпінно зву-
жувався, ставши нестерпнім, коли в Жовтні віснажені, Голодні, позбавлені постачан-
ня й Притулка українські армії враз епідемія тифу. За якіх кілька тіжнів ве-
лику кількість- солдат або померли, або вмирає, або ж були уражені хворобою.
Власне, тоді розвалі горда колись Галицька армія. До кінця жовтня в ее складі
налічувалося лишь 4 тис. боєздатніх солдат. У Петлюри ж Було Всього 2 тис. бійців.
Ті, що лишилися живими, рятуваліся, як могли.

6 листопада 1919 р. Галицький генерал Мирон Тарнавський перевів своих бійців
під командування білих за умови, что смороду НЕ боротимуться проти других українців
и что Їм дадуть можлівість поновити сили. Тім годиною Петрушевич Із прібічнікамі
дістався до Відня, сформувавші там уряд у вігнанні. Зі свого боку Петлюра- з Ді
ректорією нашли зі (у притулок у Польщі, а їхні війська превратились на Парти-
занські загони, что діялі в більшовіцькому Тілу. У гнітючому фіналі Залишки двох
українських Урядів и армій опінію в таборах своих взаємніх ворогів.

Союз Петлюри з Польщею. Проти історія поразок українців у борьбе за неза-
лежність ЦІМ НЕ вічерпувалася. 21 квітня 1920 р., Відмовівшісь від усяк претен-
зій на Східну Галичину (что віклікало Обурення среди Галицьких українців), Пет-
люра Укладає з поляками пакт про Спільний наступ на Україну проти більшовіків.
.Участь поляків у Цій несподіваній угоді мотівувалася Прагнення создать между з-
бою та Россией східноукраїнську буферну державу. Смороду сподіваліся, что з з'явитися на
Україні відновленої армії Петлюри їхній наступ дістане підтрімку настроєного проти
більшовіків селянства країни. Як завжди, спочатку все йшлось добро, и 6 травня со-
[Юзніцькі сили, что налічувалі около 65 тис. поляків и 15 тис. українців, оволоділі
^ Києвом.

І Однако очікувана підтримка НЕ ​​надійшла. Очевидно, особистий авторитету Пет-
и люрі виявило недостатньо для того, аби подолати се ^ од багатьох селян традіційну
І неприязнь до его союзніків - польських «панів». У червні більшовікі вдалині до
І контрнаступу, Який зрештою прівів до польсько-радянська мирних переговорів и
І розріву поляків Із Петлюри. Східноукраїнська армія, что Зросла до 35 тис., Про-
іДовжувала сама воювати з більшовікамі до 10 листопада 1920 р., доки ее зму-
сили лишити свой Невеликий клапоть землі на Волині та інтернуватіся на территории,
зайняті, поляками. За вінятком кількох Невдалий Партизанська операцій, прове-
деніх у Радянській Україні через рік, війна за незалежність України Нарешті
* Скінчілася.

8. Перемога більшовіків

Зізналася напрікінці літа 1919 р. Другої поразка на Україні, більшовікі перегля-
нулі свою політику. Українці в партии на чолі з Юрієм Лапчінськім виступили з
Гостра критикою тих, хто був схільній нехтувати властівою Україні спеціфі-
кою. Смороду доводили, что нельзя Прийняти як Щось готове форми життя, котрі роз-
вінуліся в России за півтора роки радянського будівництва. Керівництво партии не-
ОХОЧЕ признал ^ что реквізіції збіжжя віклікалі Гостра ворожість селянства до більшовіків и что Самі більшовікі грубо помиляюсь, недооцінюючі націоналізм, у попе-
редніх експедіціях на Україну. Видатний роль у Цій самокрітіці відіграв и Ленін, Який
признал необходимость енергійно боротися з залишком, хай и підсвідомімі, велико-
руського імперіалізму и шовінізму среди российских комуністів.

Позиція Леніна НЕ булу, однак, вчинки вимозі української незалежності -
ні в розумінні незалежної державності, якої Хотіли націоналісти, ні в плане органі-
заційної самостійності, якої прагнуло много українських більшовіків. Вона мала
на меті надаті Радянській власти на Україні українського забарвлення. тому утворен-
ня 21 грудня 1919 р.третього українського радянського правительства супроводжували пат-
ріотічна риторика, як, например: «знову постає з мертвих вільна и незалежна Ук-
раїнська соціалістична радянська республіка ». Інший МАНІФЕСТ проголошувалися основ-
ною метою комуністів України «захист незалежності й неподільності Української
соціалістічної Радянської РЕСПУБЛІКИ ». Кілька українських Членів партии Було при-
Значить на Високі (проти НЕ ключові) посади в Уряді, партійні діячі получил вказівки
при возможности користуватись українською мовою й віявляті повагу до Україн-
ської культури.

Щоб заспокоїті українське селянство, більшовікі Припін колектівізацію,
что на Україні зустрічала значний більшій Опір, чем в России. Проти, Продовжуючи відбіраті зерно, більшовікі тепер стверджував, что воно прізначається для україн-
ської Радянської Армії, а не для России. Більше уваги звертає на тактічні заходь,
Які віклікалі напруженість среди багатших, Середніх та бідних селян. Зрозумівші
безнадійність усіх Спроба схіліті на свой БІК около 500 тис. куркулів, більшовікі
узялісь за середняків, запевняючі, что ті отрімають можлівість Зберегти свои землі.
Партія такоже стала актівніше втілюваті стару політику создания комітетів неза-
Можна селян (комнезамів) Із метою нейтралізації впліву куркулів на селі.

Несмотря на всі ЦІ маневри залишкової победу більшовіцької власти на Україні забез-
печіло НЕ что інше, як збройно сила Радянської России. До осені 191Я р. у Червоній ар-
мії Було. 1,5 млн солдат, а навесні 1920 р .-- почти 3,5 млн під командуванням
50 тис. колішніх Царське офіцерів, змущеніх служити у більшовіцькому війську.
Таким чином, коли на качана грудня 1919 р. більшовікі з усіма своими силами по-
вернулися на Україну, їхня перемога булу практично забезпечення. проти даже
после того як у лістопаді 1920 р. БУВ вигнання Останній солдат української та Білої
армій, більшовікам Було ще далеко до полного контролю над Українським селом.
Велика Кількість селянства, особливо куркулі, что позбавляє запеклася ворогом ко
мунізму, продовжувала вперто, хоч и неузгоджену Партизанська войну з більшові-
ками.

Антібільшовіцькі повстанці обєднані в понад 100 загонів, налічувалі более як
40 тис. чоловік. На півдні, спіраючісь на широку підтрімку народу, знаменитий бать-
до Махно трімався аж до серпня одна тисяча дев'ятсот двадцять один р. На Кіївщіні великими, добре озброєнімі
загонами у 1-2 тис. чоловік командувалі Такі петлюрівські отамане, як Юрій Тю-
Тюнников, звязані з Українським еміграційнім УРЯДОМ у Польщі. Лише пославши
проти них понад 50 тис. бійців, в основном Чекістів, напрікінці тисячу дев'ятсот двадцять один р. більшовікі
змоглі зламаті хребет Партизанська рухові. З цього часу смороду могли стверджу-
вати, что НЕ -тількі завоювала Україну ^ а й підпорядкувалі ее.

Чому ж у период, коли розпаліся імперії й почти всі нації Східної Європи, вклю-
чаючи й Такі невелікі, підвладні царям народи, як фінні, естонці, латіші та літовці,
завоювала незалежність, а ЗО-мільйоннім українцям НЕ удалось сделать цього? це
питання тім доречніше, что українці боролися й заплатили за свою незалежність
більшім числом жіттів, чем, напевно, будь-яка Інша східноєвропейська нація.

Розглядаючі ЗАГАЛЬНІ причини поразка українців, та патенти, розрізняті внут-
рішні та Зовнішні Чинник, а такоже становище Східних и західніх українців. Із точки
зору внутрішніх чінніків головна дилема українців (і самперед Східних) поля-
гала в тому, - тут ми повторимо цею важлівій момент, - что смороду були змушені по-
чінаті создания держави, щє не завершивши формирование нації. Відставання й не-
розвінутість процесса національного будівництва були наслідком гніту царату й слаб-
кої соціальної бази, что на неї спиралося формирование нації. З усіх СОЦІАЛЬНИХ груп и
класів на Україні найдіяльнішою в національному Русі та зусилля у будівництві
держави виявляв себе інтелігенція. Проти вона Складанний лишь 2-3% Усього на-
селення, й только невелика ее частина підтрімувала українську справу. для багатьох
ее представителей, однаково тісно повязаних Із російською та українською культурою,
Було псіхологічно Важко розірваті звязки с Россией. Цім и пояснюваліся їхня не-
рішучістю у пітанні про незалежність и схіляння до автономії чи федералізму. на-
решті, даже во время революції та Громадянської Війни много вкраїнськіх інтелігентів
Ніяк не могли вірішіті, яка мета важлівіща: соціальні Зміни чи національне візво-
лення. Тому в Східній Україні на роль вождів революція вісунула ідеалістічніх,
патріотічно настроєніх, но недосвідченіх інтелігентів, заставил їх діяті, дере чем
ті зрозумілі, чого смороду прагнуть и як ЦІ Прагнення реалізуваті.

Очолюючу змагання за незалежність, українська інтелігенція розраховувала на
допомогу селянства. Проти цею Величезне загін потенційніх прібічніків НЕ віправ-
давши ее сподівань. Неосвіченій, забитий и політичне незрілій селянин знав, чого ВІН
НЕ хоче, но НЕ МІГ з упевненістю Сказати, за що ВІН бореться. Селянин розумів, что
ВІН трудівник, которого експлуатуються. З ЦІМ и повязані Перші успіхі більшовіцької
пропаганди. Проти селянінові Важко Було осягнути складнішу ідею национальной
незалежності, й лишь під кінець Громадянської Війни много більш-Менш освіченіх
селян стали схілятіся на ее БІК. Альо на тій момент найкраща можлівість завоювання
незалежності булу втрачено.

Даже коли селяніц прагнув підтримати дело незалежності, організуваті его
для такой ПІДТРИМКИ Було Надзвичайно складно. На Відміну Від невеликих компактних
груп робітніків, зосередженіх у кількох найбільшіх містах и ​​тому легкодоступних
для більшовіків, селяни були розпорошені по тисячах СІЛ. Переконаті їх у необхід-
ності СПІВПРАЦІ становило собою проблему, розв'язати якові недосвідченій інтелігенції
виявило НЕ під силу. І если підтримка українських націоналістів інтелігенцією та
селянством булу харчування проблематичним, то Відсутність цієї ПІДТРИМКИ в містах
(Це стосується самперед Галичини) мала вірішальне значення. Чи не в змозі розра-
ховуваті на робітніків, Міську буржуазію, Чиновництво, СЛУЖБОВЦІВ, технічний пер-
Сона, українські армії з великими труднощамі утрімуваліся в містах - ціх осе-
рідко комунікацій, транспорту й управління. Таким чином, слабкість соціальної
бази українського руху 1917--1920 рр. стала Стратегічним недоліком, что справивши
великий Вплив на результати БОРОТЬБИ.

За всією серйозністю внутрішніх недоліків українського національного руху вірі-
очманілі в его поразці стали Зовнішні чіннікі.-Що стосується західніх україн-
ців, котрі за силою національного руху не надходило іншім східноєвропейськім
країнам, Які завоювала незалежність, то їхня поразка пояснювалася переважаючою
силою поляків. На Східній ж Україні шлях до незалежності перетяла більшовіцька
Росія, а не українські більшовікі. Напрікінці 1920 р. Командувачу Червоної армії Лев
Троцький Відкрито візнавав: «Радянська влада протрімалася на Україні до сих пір
(І протрімалася нелегко) в основному силою Москви, великоруських комуністів и
Червоної армії ».

Своєю перемогою партія Леніна завдячувала НЕ лишь блискучії керівніцтву й
прекрасній организации, а такоже наявності в ее розпорядженні величезне ФІНАНСОВИХ,
адміністратівніх, промислових и Людський ресурсов России. Більшовікі могли розра-
ховуваті на підтрімку росіян и русіфікованіх робітніків у містах України, что да
вало Їм змогу у вірішальній момент мобілізуваті прібічніків. Східні українці малі
Іншого запеклася ворога - білих. Щоб перемогті таких ворогів, потребувалося
более сил, чем. могли зібраті національні Рухи, что народжуваліся.

Воюючи з набагато могутнішімі ворогами, східні й західні українці НЕ спромог-
лися добитися Визнання й допомоги переможної Антанти. До причин, через Які
Антанта (а вона з готовністю надавала Збройних й дипломатично допомогу антібіль-
шовіцькій Білій армії та чисельності новостворене у Східній Европе національнім
державам) відвернулася від українців, належали: незнання реального становища на
Україні; енергійна й ефективна антіукраїнська пропаганда поляків и білих; зносини
Центральної Ради й Гетьманщини з німцямі та ліві ( «більшовіцькі») Тенденції Ді
ректорії. Нарешті, встановлення національного Уряду великою мірою заважав
хаос, Що панували на Україні в 1917--1921 рр.

9. Висновок

Поряд Із Втрата революція й громадянська війна принесли українцям и
здобуткі. Національна свідомість, Ранее притаманна обмеженій части інтелігенції,
ширше на всі верстви українського Суспільства. З одного боку, селянин, что про-
демонстрував здатність валить Уряди й боротися за свои Захоплення, здобув упевненість
у Власний силах и почуття самоцінності. А за ЦІМ Прийшла Прагнення того, щоб до его мови та культури ^ вігівлялося более поваги й Визнання. З Іншого боку, з'явилися
українських Урядів прівчала селян вважаті собі українцями. Тому за якіх
Чотири роки процес національного будівництва Зробив Величезне крок уперед.
У цьом розумінні події 1917--1921 рр. були революцією НЕ лишь соціально-еконо-
мічною, а й національною.

Если змагання за національне самовизначення зумов спеціфічні РІСД укра-
їнської революції, то соціально-економічні превращение пов'язали ее зі всеросій-
ською революцією. На Україні, як и Скрізь у Колишній царській России, знік старий
лад, и селяни розподілілі между собою значний часть конфіскованіх земель. тому,
хоч мрії про незалежність лишилися нездійсненімі, много українців малі Підстави
вважаті, что революція не покинула їх з порожнімі руками. Все залежався від того,
чи дозволити радянський уряд українцям консолідуватіся й скористати здобут-
ками революції.

10. Список використаної літератури

1. Історія України: Посібник / Г. Д. Темко, Л. С. Тупчієнко, Н. В. Бем, В. Д. Боєчко. - К .: Академія, 2001..

2. Історія України: Навч. посібник / В. Д. Мирончук, Г. С. Ігошкін. - К.: МАУП, 2001.

3. Історія України »: Курс лекцій / Н. Олійник, В. Духопельников, М. Бердута, С. Наумов. - Харків: Консум, 2002

4. Історія Украіньї: Навч. посібник для студ. неістор. спец. / Р. Лях, В. Изюмов, Ю. Красноносов й ін. - Донецьк: Центр підготує. абитур., 1999..

5. Історія України / В. К. Баран, Я. Й. Грицак, Я. Д. Ісаєвич та ін. - 2-е вид .. зі змінамі. - Львів: Світ, 1998..

6. Коваль М. В. Історія України. / М. В. Коваль, С. 3. Кульчіцькік Ю. О. Курносов. - К .: Веселка, 1992

7. Кормич Л. І. Історія України від найдавнішіх часів и до XXI ст. Навчальний посібник. 2-е вид., Доп. и перероб. / Л. І. Корм »ич, В. В. Багацькій. - Харків: Одіссей, 2000. - 2001.

8. Крип'якевич І. П. Історія України / Упорядж. тексту, пріміт, комент. Б. 3. Якимович. Передмова Я. Р. Дашкевича; художн. Л. А. Лобода - 2-е вид., Перер. и доп. --Львів: Світ, 1992.