Українське козацтво Запорозька Січ

Дніпропетровський національний університет

факультет систем та ЗАСОБІВ масової комунікації

Кафедра української історії та етнополітики

Контрольна робота

з історії України

на тему:

«Українське козацтво. Запорозька Січ »

виконавець:

студентка групи ЗЖ-06

Романюк Оксана Ігорівна

Дніпропетровськ 2006

План контрольної роботи:

1. Виникнення козацтва.

2. Заснування Запорозької Січі, ее устрій.

3.Реєстрові та нереєстрові козаки. Петро Конашевич - Сагайдачний

4.Українське козацтво в борьбе против турків и татар.

5.Козацькі повстання кінця XVI - Першої половини XVII ст.

6.Значення Запорозької Січі в історії України

1.

а) Зрозуміті будь-яке історичне явіще Глибока и всебічно можна лишь через Звернення до его коренів. Важліво окреслити, хоча б набліжено, хронологічні рамки, в межах якіх останні простежуються. Кроме того, необходимо врахуваті весь комплекс економічних, політічніх та СОЦІАЛЬНИХ чінніків цього трівалого процесса.

Серед первісніх теорій з'явилися українського козацтва Значне місце Належить етімологічній, побудованій на семантичного Висновки. Польські Шляхетські Історики Павло Пясецький, Самуель Твардовський, Веспасіан Каховський виводу срок "козак" від слова "коза", зважаючі на спрітність козаків. Український літописець Григорій

Грабянка [1], а за ним и російський Дворянська історик Олександр Рігельман [2] вбачалася в останніх нащадків хозарськіх племен.

В ряду пріхільніків гіпотезі про походження українських козаків від чужоземніх народів слід назваті російського історика MM Карамзіна [3], Який вважать попередниками козацтва половців и чорних клобуків. Слідом за В. М. Татіщевим [4] версию о том, что козаки Вийшла з Кавказу, повторили Г. Ф. Міллер [5] и П. І. Сімоновській [6].

"Козак" - срок тюркських походження и запозичення українцями від південніх сусідів [7]. Щодо его генези існує Чима версій, більшість якіх Розглянуто в дослідженнях Д. І. Яворницького та Г. І. Халимоненка. У широкому розумінні "козак" - це вільна людина, Шукач пригод, бурлака. Водночас цею срок застосовувався для означення Прикордонник, вправно вершника, найманими воїна, степового розбійніка, добічніка ТОЩО [8].

Чи не віклікає сумніву Існування тюркських козаків у Криму та Північному Прічорномор'ї Вже в XIII-ХІV ст. У Половецька словнику за 1303 р. слово "козак" означає вартового, або ж людину, яка перебувала на передовій сторожі. Термін козаки стосувався й нижчих прошарку татар, осадженим князем Вітовтом південніше столице Вільно [9].

Соціальні причини Виникнення українського козацтва пролягав у поглібленні суспільного поділу праці, змінах у земельних відносінах. После превращение українських князівств на воєводства традіційній принцип общинного землеволодіння поступово підмінювався Роздача маєтностей князем, як верховним сюзереном, особам ВИЩОГО (князі, пани, зем'яни-шляхта) и Середньому (бояри) станів, Які перебувалі на військовій та адміністративній службі. Відповідно з розряду землевласніків віключає найбільш чисельний верств - селянство. Природнім явіщем ставши Зростаючий відхід селян з центральних регіонів на окраїні, что в тій годину не зустрічало перешкоду з боку влади. Навпаки, при відсутності регулярного війська переселенців планувалося вікорістаті у борьбе с полчищами кочівніків.

Разом з тим, з кінця XV ст. у Великому князівстві Литовсько спостерігалося Зародження товарно-копійчану отношений. На Загальнодержавне Рівні его чітко ілюструвала статуту 1514 р., Спрямована на Збільшення прібутковості велікокнязівськіх маєтностей за рахунок Розширення площади дворової ріллі, якові передбачало обробляті Із ЗАСТОСУВАННЯ праці тяглих людей. Збільшення відробіткової ренти віклікало відповідну реакцію з боку селянства. Однією з найпошіренішіх форм протесту проти СОЦІАЛЬНОГО гніту стали втечі. Відсутність документальних свідчень НЕ дает права ствердно Говорити про долю цієї категорії селянства у козакуванні до середини XVI ст., Хоча й для заперечення возможности такого явіща немає підстав [10].

Отже, самє охоронці Південного Прикордонний й уходники-промісловці, Які перебувалі в постійніх контактах з татарськими кочівнікамі, Вперше зустрічаються у джерелах Другої половини XV ст. під назв "козаки". З цього часу джерельні Свідчення про козацтво на терені південноукраїнського степу простежуються регулярно. Давнє побутове явіще козакування поступово набувало широких масштабів, залучаючі представителей різніх СОЦІАЛЬНИХ верств. умови Прикордонний витвором своєрідній тип людини, характерною рісою якої Було поєднання в одній особі воїна и трудівніка [11].

б) Перші згадка про козаків стрічаємо під кінець XV ст .: первого разу року тисячі чотиреста вісімдесят дев'ять-го. Того року БУВ похід проти татар, и в польського історика Бєльського є звістка, что провіднікамі его були козаки. Іншим разом про козаків на галицькому Поділлі маємо звістку року 1491-го. Кромер и Бєльській оповідають, что того року на галицькому Поділлі скоїлася ворохобна селян проти шляхти, что забрала у свои руки всі землі. На чолі ворохобніків стояв козацький отаман, на прізвище Муха. Перший документ, де Згадаю про козаків, Належить до року 1499-го. Те прівілей великого князя Олександра місту Києву. Грамотою тією визначили, Пожалуйста мито ма ють міщані брати з козаків за Рибальський промісел.

З качана XVI ст. козаки займають уже визначний теріторію. Стрічаємо їх по староствах Київському, Канівському, Черкаська, Переяславська, Білоцерківському, вінницькому, Хмельницькому та ін. До середини XVI ст. козаками називали людей, Які Займаюсь уходнімі промисли на південному порубіжжі та боротьба з татарами. На жаль, в актових Матеріалах про них зберегліся лишь фрагментарні згадка, но й смороду дають підставу для конкретних вісновків относительно джерел формирование козацтва.

Документальні Свідчення про долю у козацьких походах представителей місцевої адміністрації, зокрема, південноукраїнськіх старост Предслава Лянцкоронського, Остафія Дашковича, Єжи Отруся, Миколи Сенявський, Берната Претвича, Семена Пронського та ін. стали основою для проголошення їх історіографією XVII-XVIII ст. організаторамі українського козацтва, дерло гетьманами и т. ін. [12] Насправді ж, віконуючі обов'язки по охороні кордону, старості замовчувалі факт спільніх Дій з козаками, бо це загрожувало немілістю великого князя або ж сплата з Власного Рахунку за збитки, заподіяні козаками.

Через брак документальних свідчень нелегко судити, Наскільки вдаватися старостам Виконувати поліційні Функції. Більше відомі випадки, коли смороду в обхід закону очолювалі загони служебніків та козаків и здійснювалі сміліві рейди в Південні степи аж до Чорноморського Узбережжя [13]. Для Боротьба з татарами власті активно залучалі і місцеве населення. Так, у прівілеї, Надання місту Лісянці, підкресювалося, что его мешканці ма ють ставити палісаду, а Кожний з міщан повинен запастися рушниця, двома фунтами пороху и копою куль [14].

Чимало информации про джерела формирование українського козацтва містіться в кореспонденції правітелів сусідніх держав, зокрема турецького султана та кримського хана. Так, на качану 40-х років хан Сагіб-Гірей писав з Бахчисараю польському королеві Сігізмунду І: "Приходять козаки Черкаського і канівські, стають на Дніпрі під нашими улусами і лагодять шкоди нашим людям. [15] Майже аналогічній лист турецького султана Сулеймана II до того ж короля від 1546 р., в якому позначають, что з "далеких замків, належачіх до Польщі Минулого року козаки, очолювані Претвіч, Сангушком и Пронськім, здобувана приступом Очаківську фортецю [16].

Отже, актові матеріали и наративні джерела переконливою свідчать про вихід козаків з українських міст. Та це зовсім НЕ означає, шо козакували власне міщані - реміснікі чи торгові люди. Саме смороду НЕ всегда Складанний більшій Відсоток населення, самперед, Прикордонний міст, призначення для оборони краю від ордінської агресії. Щоб вважатіся повноправнім громадянином, тобто, перебуваті Під захистом міського самоврядування, користуватись прівілеямі, Які надавали городяни, зокрема правом займатіся ремеслом, вести торгівлю на міському Сайти Вся, та патенти, Було володіті нерухомости майном, як мінімум - власним будинком. Цім пояснюється тією факт, что в південноукраїнськіх містах ревізорі фіксувалі значний Кількість бездомних, або ж "людей прихожих". На Волині та Північній Кіївщіні среди них переважалі селяни, Які намагались здобути свободу за міськімі мурами. На протівагу міщанам більшість козаків НЕ малі власної осідлості и ходили в степ на промисли або ж служили у заможніх городян.

З середини XVI ст. спостерігається новий етап в історії українського козацтва. За слушно зауваження І. П. Крип'якевича, на цею годину: "в степах віробівся оригінальний тип Господарка, а в его обороні нова воєнна організація; знов під Вплив сеі Господарка и в війні зі степовими ордами повстала нова козацька Суспільність, зі своим окремим побуту и ​​окремим світоглядом. вироби собі новий лад в степах, переходять козаки до давніх українських центрів, до городів; тут променя з міщанською опозицією проти Нових міськіх порядків, переймаються на себе ее боротьбу з локальними урядниками и реорганізують міста за своим ідеалом. Цілий цею процес відбу вається дуже скоро; козацький лад так знаменито відповідав прикордонної відносінам и в своим поході показавши Стільки сили, что в течение двох-трьох десятіліть скозачілі всі міста над Степове поясом "[17]. Отже, перенесення козацького устрою на волості стало важлівою передумови формирование окремий СОЦІАЛЬНОГО стану. Цей процес збігається з характерним для середньовічних держав переосмислені панівнім класом свого місця в суспільстві.

Зростання престижу козаччини залучало до королівської служби Нових представителей прівілейованої верстви як українського, так и польського походження. Проект католицького біскупа Йосипа Верешінського по створеня козацького князівства за Дніпром, очевидно, ґрунтувався на реальних фактах наявності значної кількості шляхти среди українського козацтва [18]. Шляхтічі НЕ лишь очолювалі реєстровіх, а й становили основнову масу козацької старшини. Тім более, что в ее середовіщі перебувало Чима представителей польського Етнос [19], зокрема шукачів Військових пригод, авантюрістів. Під егідою Ватикану створювалась ліга європейськіх Християнсько держав для БОРОТЬБИ проти турецької агресії, на что відпускаліся значні кошти [20]. Головну військову силу ліги мало становитися запорозьке козацтво.

2.

а) Виникнення Запорозької Січі Було зумовлене колонізацією Середнього Придніпров'я феодалами Великого князівства Литовсько, посилений феодально-кріпосніцького та національного гніту и Пробудження самосвідомості українського народу [21]. За Перші десятіріччя 16 ст. панству удалось підкоріті життя без власти значний теріторію СЕРЕДНЯ Придніпров'я й обернути більшу часть українського козацтва на феодально залежних або напівзалежне населення. Однако частина козаків, щоб позбутіся феодального гноблення, відступіла на Південний Схід, у пониззях Дніпра. Перші козаки тут з'явилися, ймовірно, на поч. 16 ст [22]. Вже 1527 р. кримський хан Сапіг-Гірей скаржівся Литовсько урядові на Черкаських и канівськіх козаків, Які около татарських кочовіщ ставили "уходи" (Займаюсь промисли), а рибу, хутра й мед Вивезення звідсі на продаж у "волості" (державну теріторію Литви). Багаті угіддя за Дніпровімі порогами прінаджувалі литовських та українських феодалів. Пані з загонами озброєної челяді не раз вдіраліся в Козацькі володіння. Таким чином, біля порогів, як и Ранее на Середньому Прідніпров'ї, зіткнуліся две колонізаційні Хвилі: Панська - в особі магнатів, в основном старост Південно-східного Прикордонний Великого князівства Литовсько, та народна, якові представляли Запорізькі козаки. Чи не менше булу для запорожців загроза й з Півдня, від кримсько татар, Які Безперервна спустошувалі "йди" та захоплювалися в полон козаків. Постійні напади ворогів заставил козаків будуваті укріплення для оборони. Спочатку смороду заснувалі ОКРЕМІ містечка або січі в різніх місцях, у т. Ч., Напевне, й на о. Великій Хортиці. Пізніше, в зв'язку з Посилення настане панів и Кримська татар на Запоріжжя, козаки для згуртування своих сил об'єдналися в одну Січ [23].

Першу письмовий згадку про Січ залиша польський хроніст М.Бельський. За его розповіддю, козаки за Дніпровімі порогами влітку Займаюсь промисли (рибальство, мисливство, бджільніцтвом), а взимку розходу по найближче містах (Київ, Черкаси та ін.), Залішаючі в безпечності місці на острові в Коші кількасот озброєніх вогнепальна зброєю и Гармата козаків. Оповідання м.Бєльсько про запорожців дает змогу сделать Висновок, что об'єднання окремий січей у З.С. відбулося, ймовірно, десь у 1530-х рр. М.Бєльсько подає Відомості и про размещения козацького Коша на о. Томаківка (поблизу суч. М. Марганця Дніпропетровської обл.), Затопленого ніні водами Каховська водосховища. Острів Томаківку (назв пізніше Буцька, а такоже Дніпровськім и Городищем), Який панували над НАВКОЛИШНЬОГО місцевістю и БУВ чудовим природним укріпленням, можна вважаті місцем, де Було засновано Запорозьку Січ як організацію Всього козацтва за порогами.

б) Утворення Запорозької Січі Було видатних подією. Січ стала для українського народу Могутнє підпорою в борьбе против феодально-кріпосніцького та національного гніту і проти турецько-татарської агресії. Разом з тім феодала намагались укріпітіся за порогами. Ще в 1533 р. черкаський староста Є.Дашкевіч подавши Литовсько сеймові проект побудова фортеці на Дніпрових островах. Вона мала буті форпостом у борьбе против турків и татар і проти козацтва, щоб Забезпечити Панська колонізацію Запоріжжя. Оскількі для Здійснення цього проекту в литовського правительства НЕ Було коштів, організацію боротьбу за оволодіння Прикордонний узялі на собі магнати, передусім черкаський и Канівський старості. В цьом аспекті треба розглядаті и діяльність Черкаського и канівського старости князя Д.І.Вішневецького. За свідченням Д.Яворницького [24], існувалі 8 січей: Хортицький, Базавлуцька, Томаківська, Мікітінська, Чортомлицька, Олешківська, Кам'янська и Нова (Підпільненська), хоча после жорстокости зруйнування у 1775 р. Запорізька Січ росiйськім царатом Певень годину існувала ще й Задунайський Січ. Запорозька Січ булу обведена скроню валами, на якіх БУВ частокіл и Зруб, что на них ставити Гармата. Між валами булу широка площа, на краю якої стояли курені, будинки, де мешкали запорожці. Козацька застави на Запорозькій Січі, что звали такоже кошем, нараховувала кілька тисяч (іноді це число доходило до 10 тис.) Озброєніх козаків. На площади містілася церква, будинки старшини, школа та інші господарські та військові споруди. Січова церква и духовенство перебувалі під зверхністю Києво-Межігірської архімандрії. Площа біля церкви булу центром Суспільно-політічного життя Запорозької Січі, де відбуваліся Січові заради ТОЩО. Поза валами БУВ Січовій базар, куди пріїжджалі купці зі своими товарами. Січовікі продавали тут продукти своєї праці - рибальства и Мисливство. На Січі НЕ Було ні феодальної власності за на землю, ні кріпосніцтва. На Запоріжжі панували НЕ феодальний примус, а принцип найму. Панівну верств Запорозької Січі стають не феодала як прівілейованій стан, а ВЛАСНИКИ рибна проміслів, багаті скотарі й торговці, а пізніше, в міру розвитку землеробства та других галузь господарства - ВЛАСНИКИ великих зімівніків, водяних Млинів, Чумацький валок ТОЩО [25]. Цім багатіям протистоять сірома (голота) - маса бідняків, позбавленіх ЗАСОБІВ виробництва и власного житла. Між цімі двома протилежних класового групами стояв прошарок дрібніх власніків. Із середовища багатого козацтва Вихід правляча Верхівка - старшина, яка зосереджувалися у своих руках адміністратівну владу и суден, керували військом и розпоряджалася фінансами. Вона представляла Запорозьку Січ у зносинах Із зовнішнім світом. Усю старшину обирали на військовій козацькій раді, причому у ВИБОРИ мало право брати участь усе козацтво. Однако, незважаючі на це, козацька Заможне Верхівка в більшості віпадків домагатися вігідніх для себе ухвала козацької ради. Відзначаючі спеціфічні РІСД Політичної организации запорозького козацтва, Січ назівають "Козацька республікою". Запорізькі козаки становили товариство - громаду, яка поділялася на курені. Найвищий органом влади на Січі булу військова козацька рада, у Якій брали участь усі козаки. Рада грабувала кошового отамана, Козацьку старшину, спільно вірішувала найважлівіші питання. На Запорозькій Січі діяв козацький військовий суд [26], Який нещадно карав за вбивство товариша, крадіжкі у побратимів. Кара такоже приведення у Січ жінок, піяцтво во время походів, кривда жінки, зухвалість до начальства ТОЩО. На Запоріжжі при церквах діялі школи, де діти козаків навчаюсь листи, церковного читання, співу та музики. Ще одним Показники розвитку культури на Січі Було шанобліве Ставлення запорожців до книги. Звичайно, купуваті та даруваті книги могли дозволіті Собі лишь заможні козаки.

в) Економічна система запорозького козацтва Складанний Із двох секторів: січового та індівідуального. У свою черга січове господарство поділялося па загальносічове та курінне. На цьом Рівні переважалі ті форми господарської ДІЯЛЬНОСТІ, Які потребувалі спільніх зусіль, артільної роботи [27]. Ядром соціальної организации Січі БУВ курінь, де й минало все козацьке життя. Як самостійна економічна одиниця Кожний курінь МАВ майно и доходи, Якими Кіш як центральний запорозький уряд НЕ розпоряджався. Саме между куренями Кіш Жеребкування переділяв щорічно найбільш Прибуткові угіддя - рибні лови, пасовища та сіножаті. Кіш утрімував загальновійськові табуни коней, череди худоби, отари овець и торгувать ними з Сусідами. Індивідуально-трудовою діяльністю па приватному Рівні запорожці Займаюсь в паланках - адміністративно-територіальних округах на землях Вольностей запорозьких козаків. Сімейні козаки іменуваліся гніздюкамі. Смороду були позбавлені статусу січовіка І, віділівшісь з громадського курінного господарства, заводили власний хутір.

Характер запорозького господарювання візначався природно-кліматічнімі умів краю. У Дніпрових плавнях Ніколи НЕ бувало по сухому и тому в посушліві роки туди пріганялі сотні тисяч голів худоби [28]. Трави, лісу, очерету, риби - всього Було вдосталь. Тому плавні давали запорожцям незліченні вигоди: там смороду рубали ліс, заготовляли сіно й косили очерет па паливо, полювалі на звіра та птицю, розводить пасіки, ловили рибу и раків. Особливо багатим БУВ рослинний и Тваринний світ Межиріччя Дніпра та Бугу

В економіці Запорожжя землеробство Довго відігравало другорядну роль. Через свою трудомісткість воно Було малорентабельних. Скотарство порівняно з ним приносило в 5 разів більшій дохід. [29] Чима козаків Займаюсь ремеслом и промисли. Осідаючі около укріпленіх пунктів, смороду ставали Коваль, бондарями, ткачами

У Запорозькій Січі дедалі актівніше здійснювалісь товарно-Грошові отношения. Запорозькі козаки посідалі важліве місце в торгівлі південною сіллю. На річках Буг, Самара, Оріль були СПЕЦІАЛЬНІ митниці для збирання соляного мита з кожного возу.

Поворотним у розвитку господарства Запорозької Січі став 1734 р. - Рік вихід запорожців з підданства Кримського ханства, повернення в Україну и Заснування Нової Січі. Почався перехід від епізодічніх проміслів до регулярного господарювання, від натурального господарства до товарного.

Природні й соціальні умови визначили організаційну форм запорозького господарювання в степу - зімівнік (хутір). Зімівнік запорозької старшини и багатших козаків - це були Великі тварінніцькі фермі Із значними посівамі зернових.

Аналіз документів свідчіть, что у дніпровськіх козаків в основу економічного устрою Було покладаючи ідею володіння, а не право власності за. Землею володіло військо, вона належала всім и кожному козакові, аби Тільки він сам БУВ причислений до Коша.

Загальнокозаче володіння землею не віключає індівідуального землекористування Членів війська, Які належали до січового и паланкового одружений козацтва. Особисте господарювання на землі війська дозволялося звічаєвім правом Вільної займанщини земельної ділянки, что обмежувалося лишь таким самим правом будь-которого Іншого козака. На землю МІГ претендуваті Кожний запорожець там, де поспівав дере и скільки ЇЇ Браво обробіті. З економічної точки зору козаччина починаєм там, де були можлівість і право такой займанщини.

Бездомні, безсімейні козаки, "товариство" не могли мати ніякої власності за, кроме плати за службу, грошей, заробленіх промисли чи добутіх шаблею, а у паланці - такоже худоби й зімівніка, что оброблявся найманими робітнікамі. Право власності за па здобіч на війні обмежувалося звичаєм. Перед походом Кожний запорожець давав присягу, что НЕ затаїть воєнної здобічі й віддасть ее всю для поділу па Користь війську та курінному товариству.

У Вольностях з фактичного володіння візрівало право власності за. Там для запорожців переставало діяті публічне військове право. З безособово-публічного воно ставало індивідуально-приватне, вояк робів купцем, Курінний товариш - самостійнім підприємцем. Господарські осілості запорожців започаткувалі майбутні села и даже Великі міста. Например, Катеринослав (тепер Дніпропетровськ) віріс на місці запорозького поселення Половіні, Запоріжжя сформувалося вокруг знаменитого острова Хортиця.

Заняття промисли на Запорожжі вважаю прівілеєм козаків. Серед проміслів важліву роль в економіці краю відігравало рибальство. Рибні промисли були па Дніпрі, Бугу, Кальміусі та їхніх притоках, у дніпровськіх лиманах та па Азовському морі, де широко вікорістовувалі Найману працю. Найнята "Тафа" (Артіль) рибалок отримувалася половину віловленої риби, якові діліла между собою. Така форма оплати праці, ширше за тих часів, булу Вигідна господареві, бо стімулювала рибалок до Збільшення вілову. Кроме того, на рибний промісел Найман робітніків за почасову оплату праці, яка становила примерно 6-7 крб. на рік [30].

Торгівля та фінанси Запорожжя визначавши особливо его господарства, способу життя и суспільного ладу.

Внутрішня торгівля обмежувалася продуктами харчування й предметами побутового вжитку. Попит па ЦІ товари забезпечувалі місцеве виробництво и кустарні ремесла. Для Запорожжя велосипеді значення мала зовнішня торгівля. На Січ завозили предмети найпершої необхідності в козацькому жітті: хліб, горілку, тютюн, порох, інші Бойові припаси, а такоже тканини и готов одяг, смушки, дорогу зброю и кінську Збруєв. Вивезення сіль, рибу худобу, хутра На теріторію Запорожжя НЕ допускався "царів шинок", тобто російська державно-монопольних торгівля горілкою. Тут зберігалося стародавнє, что сяга ще часів Київської Русі, право па вільний продаж спиртних напоїв Ними па Січі й у Вольностях ми торгувать шкірний, хто заплативши збір у військову скарбницю.

Кіш провівши політику Відкритої економіки. У середіні XVIII ст. ОБСЯГИ зовнішньої торгівлі Запорожжя Складанний около 1 мли крб. з пасивним торговим балансом або перевіщенням імпорту над експортом. Головного торговим партером та імпортером з территории запорозьких Вольностей булу Росія. Широку торгівлю Запорожжя вело такоже з Крим і Польщею. Скарб на Січі БУВ сховище НЕ только грошей, а й різніх цінностей, Які Надходить в Розпорядження кошового отамана и кола (заради) Скарб БУВ кож архівом та складом Військових клейнодів и оздоб, віконував роль арсеналу, де зберігалася вогнепальна зброя та Бойові припаси кроме того січовій скарб функціонував як державна скарбниця

Всього у Владніл структурах Січі налічувалося более двадцяти різніх посад з загальною чісельністю адміністративного персоналу 130 осіб. Кроме курінніх отаманів и полковніків, діяльність якіх охоплювала всі Сторони життя Запорожжя, статус безпосередньої скарбової старшини малі два шафари, два підшафарі та кантаржей (хранитель мір и ваги) з невеликим штатом канцелярістів. Ресурси Січі формуван з зелених сандалів податків, натуральних и особістом повинностей, оренди, регалій. Регалії як способ одержаний доходів характерізуваліся монопольним правом Коша розподіляті между куренями рибні та звіріні лови, ліси й сіножаті при віключенні конкуренції з боку сторонніх, тобто Кіш за прикладом європейськіх монархів зосереджувалися у своих руках найдохідніші статті господарювання. За суті запорозькі регалії були пріватноправовім інститутом.

Податки на Запорожжі стягувалі через ціни на товари (непрямі або Прямі податки), а такоже Із доходів від проміслів.Козаки НЕ сплачувалі податків на споживчі товари На Відміну Від некозаків. Кіш тимчасово або Постійно звільняв від податків заслужених або збідніліх козаків.Запорозька Січ НЕ мала власної банківської та грошової систем. В обігу перебувалі гроші різніх стран.

На Січі здійснюваліся Досить значні кредіті операции й продажів цінностей з відстрочкою платежів. При ліквідації Січі в інвентарніх описах конфіскованого майна старшини разом з готівкою зазначені Векселі й боргові Розписка на Тисячі карбованців.

Господарський и Взагалі державний устрій Запорозької Січі, что складався в процесі самостійного розвитку українського Суспільства, БУВ, без сумніву, и продуктом

МІЖНАРОДНОГО впліву. Запорозька господарська система Несе в Собі колорит епохи, передает характер жіттєдіяльного українського народу - працелюба, ПРОМИСЛОВЦІВ, воїна-колонізатора степової окраїні. Засновуючи па національному грунті, вона відповідала народний звичай, способу тогочасного життя.

3.

Скарги турецьких и татарських правітелів заставил уряд Великого князівства Литовсько Вже напрікінці XV ст. звернути Рамус на діяльність українського козацтва. Південноукраїнські адміністратори, основним завдання якіх БУВ нагляд за несенням ПРИКОРДОННОЇ служби, стверджував, что именно Козацькі експедіції стрімувалі агресівні Дії ордінців. Київські воєводи Дмитро Путятичі (1492-1505), Костянтин Острозький (1559-1608), старості Черкаські та канівські Остафіі Дашкович, Андрій Пронській, Василь Тишкевич, Іван Пенько, Онікій Горностай, Федір Сангушко підтрімувалі тісні контакти з козаками, постачалі Їм коней, зброю , провіант [31] За таке заступництво над козаками смороду отримувалася часть здобічі, захопленої во время походів. З Іншого боку, Зміцнення зв'язку между представник місцевіх влади и козаками відбувалося в процесі служби останніх у конвойних командах, Які вікорістовувалісь для охорони воєводськіх чи старостінськіх осіб во время поїздок або ж Відсічі нападів татар на замок. [32]

Щоб пріборкаті непокірну запорізьку вольницю, польський уряд вдаючись до випробуваного вікамі принципом - розділяй и володарюй. Саме для цього ВІН задумавши перетягті на свой БІК часть козаків и протіставіті їх решті як офіційне вояцтво. При цьом переслідувалася й мета посіліті Власні військові сили на українсько-татарському порубіжжі. Ще в 1524 р. король Сігізмунд І Старий доручили київському намісніку Сенька Полозович й Чорнобильська державців Криштофу Кмітич создать в Середньому Подніпров'ї найманими з місцевіх жителей військо чісельністю до 2 тис. чол. Смороду малі служити в основном на перевезеннях и охороняти Литовські володіння. Альо з різніх причин це Розпорядження король не Було Викопать. І только в 1572 р. король Сігізмунд-Август видав універсал про формирование найманими загону з 300 чол., Які малі перебуваті на державному утріманні. Зараховані на службу козаки впісуваліся до реєстру (списку), звідки й дісталі Назву реєстровіх. Так Було покладаючи початок реєстровому козацькому війську. Відтоді польський уряд візнавав козаками лишь тих чоловіків, котрі були внесені до реєстру. А Переважно більшість людей, что вважаю себе козаками, попала у становище невізнаної масі й тім самим булу доставлена ​​поза законом. Старшим реєстру король призначила шляхтича Яна Бадовського, одночасно нада Йому й вищу Судову владу. Правда, загін проіснував недовго й Незабаром розпався.

Альо невдачі в Лівонській війні й загрозліва обстановка на Подніпров'ї знову заставил уряд вернуться до Ідеї Відновлення реєстрового козацького війська. У 1578 р. король Стефан Баторій взяв на державну службу 600 козаків и Надав Їм певні права и прівілеї. Реєстровці звільняліся від різніх податків и поборів, одержувалі землю ва правах рангового володіння, військово-адміністратівну незалежність від місцевої влади, судів імунітет. Військо Запорізьке реєстрове розташовувалося на территории вищє Січі, від Чигирина до Трахтемирова включно. Реєстровці дісталі військові клейноди - корогв (прапор), бунчук, печатку, інші атрибути влади, а такоже кілька гармат, труби, литаври ТОЩО. Військо Запорізьке реєстрове Було зобов'язане тримати на Січі постійну залогу, чісельність якої чітко НЕ визначавши. Поза тім реєстрове військо опінію у скрутному становіщі. З одного боку, воно мусило картає правительства й Виконувати его накази, з Іншого, - складаючісь з місцевіх жителей, не могло стояти осторонь тих проблем, Які стосуваліся як невізнаного владою козацтва, так и Всього українського народу. Таке двоїсте становище позначілося на всій подальшій долі реєстровіх козаків.

Зазнаючі утісків від державців, реєстровці малі утрімуваті в покорі запорожців и шірокі селянські масі. З цією метою уряд у 1590 р. збільшів реєстр до Тисячі чоловік и розпорядівся збудуваті в урочищі Кременчук фортецю для недопущення зв'язку Запоріжжя з іншімі Українськими землями. У ній планувалося розташуваті застави, Утримання якої покладали на навколішніх селян. Начальником реєстру Було Призначено Снятинського старосту Миколу Язловецького, комісаром при ньом - старосту Теребовлянського Якова Петровича, а безпосереднім командиром залишавсь Іван Орішевській. Щоб заручітісь підтрімкою козацької старшини, король того ж року падарував їй Містечка Бориспіль, Володарку й Ракитне. Подібнімі заходами й вчинками уряд Речі Посполитої прагнув утріматі реєстровців на своєму боці й вікорістаті у Власний Військових и політічніх цілях.

У зв'язку з кількіснім зростанням козацтва характерним явіщем стали его вимоги до правительства Визнати Козацькі права за тимі, хто з різніх причин опинивсь поза межами реєстру, якіх шляхта намагались покріпачіті. Хоча, за Слушний вислови Григорія Гладкого, "лише на папері випищики перетворюваліся в кріпаків, насправді ж смороду продовжувалі НЕ лишь буті, альо й назіватіся козаками" [33]. В окремий випадки козаки намагались здобути права и прівілеї даже з помощью оружия.

Про позитивний результат таких Спроба свідчать статті Переяславської догоди (+1630), зокрема, Збільшення реєстрового війська на две Тисячі козаків. Цьом спріяло, Безумовно, Закінчення терміну Дії Деулінського перемир'я Речі Посполитої з московсько державою. Вже следующего року король надіслав до Канева "до козацького гетьмана Кулаги корогв, булаву і бубни, велів йому, гетьману, скликати по литовським (українськім.- В. Щ.) містах, щоб всі бажаючі записувалися в козаки, і які козаки були виписані, тим велено знову бути козаками "[34]. Тім самим візнаваліся Козацькі права за всіма бажаючих вступитися до війська. У петіції козацького посольства на конвокаційній сейм вісловлювалася надія, что после избрания нового короля козаки станут повноправнімі членами Суспільства. Кроме того, наголошувалося в документі, "... певні ми, что колись таки дочекаємось тієї Щасливої ​​години, дістанемо« поправу »наших прав и вольностей Лицарський и доручаємо просити пильно, аби сейм Зволен ласкаво вложити до майбутнього короля, аби нас Обдарована вольностями, Які належати людям Лицарський "[35]. Проти у ВІДПОВІДІ, надісланій Їм, Вказував лишь на обов язковість "послушності" козацького війська и непріпустімість самовільніх МОРСЬКИХ походів.

Напрікінці 1632 р. з українського козацтва знову формуються значні воєнні контингенту для Війни з Московією [36] Одночасно необходимо Було утрімуваті в безпеці й Південні кордони Речі Посполитої через реальну загроза турецької агресії. Масштабне использование запорожців польсько-шляхетського УРЯДОМ наблюдается у листі гетьмана Тимоша Орендаренко до шляхтича Леонтія Кам'янецька від 10 липня 1633 р. Пояснюючі затримки з виступа у похід, старший реєстру підтверджував Готовність Війська Запорозького, но зауважував, что "лише Неможливо зрозуміті, як нас хотять розірваті на кілька штук: чи ту Україну оберігаті від московитянина, чи теж від неприятеля святого Христа, чи зрештою іти до Смоленська "[37]

После Завершення Війни Речі Посполитої з Московією Варшавський сейм прийнять нову Постанову про козацтво (1635). "По Волі нінішнього сейму, - позначають в ній, - ми ставімие умову, щоб цього Запорозького Війська на службі Нашій и Речі Посполітій в Майбутнього Ніколи НЕ Було более як ​​7000, за чим ма ють стежіті наші гетьмани. А для вписання цієї 7-ї Тисячі ми пошлемо наших Комісарів. платним в Каневі всегда має контролюваті це військо, Пожалуйста перебуватіме в реєстрах 7000. Якшо б хтось Із реєстровіх козаків оказался бунтівніком и неслухняних гетьманам нашим, або 'їх наміснікам чи своим старшинам, або ж оказался прізвідцем чорної ради, той не лишь мусіть буті вікресл ним Із реєстрової служби, но й наказание смертю "[38] Як и в попередніх констітуціях, Місцева адміністрація зобов'язували запобігаті Втеча на Запорожжя. Під загрозою позбавлення всех прав и прівілеїв козакам наказувано НЕ давати приводу для Порушення світу з Туреччина.

Наступний период, аж до 1648 р., Витлумачення польською історіографією як "єра повернення світу в Україну", або ж "десятіріччя золотого Спок" [39] НЕ ВНІС змін у статус реєстрового козацтва. За словами Літописця, козаки "не краща селян бути стали, прийшли в крайнє відчай і смуток і для того деякі з них, щоб оного уникнути, бажаючи краще за всіх своїх земель і жител позбутися, ніж так в презирстві і утисків жити, віддалися якоїсь під перед тими московське "[40] І действительно, уже з кінця 1637 р. спостерігалося Масове переселення українців, в тому чіслі й реєстровіх козаків, на Слобожанщину и в Межі московської держави. Польські шляхтічі на чолі з Петром Коморовським, поставлені для управління Військом Запорозьким, чітко проводили Урядовий політику, вдаючися нерідко до репресивно ЗАХОДІВ.

Залучення козаків на державну службу спріяло Вироблення правових основ Функціонування козацької верстви. Незважаючі на Опір шляхти та місцевіх влади, права и прівілеї надавати значній части українського козацтва. Згідно "вольності" Набуль чіткіх рис, наповніліся конкретним змістом, что находится виявило у деклараціях реєстровіх до польських правітелів: звільнення від податків та повинностей, кроме ВІЙСЬКОВОЇ служби, особливе Адміністративне підпорядкування та судочинство, свобода Вибори місця проживання та заняття промисли, право на землеволодіння.

5.

З качана свого Існування Запорізька Січ Перебрала на собі державну функцію захисту України. Здебільшого це здійснювалось НЕ только без допомоги, а даже всупереч Волі правительства Речі Посполитої. [45] Тим самим ВІН підставляв під постійні удари татарських орд Україну. Недалекоглядно татари плюндрувалі українські, а козаки - татарські землі. У 70-х роках XVI ст. Запорізька Січ боролася в основном за визволення Молдавії від турецького поневолення.

Всупереч урядовій забороні Кіш Запорізький у березні 1574 р. спорядів на допомогу повсталому Молдавська народові 12 сотень козаків на чолі з гетьманом Іваном

Свірговськім (Сверчевськім). Прибуття запорожців актівізувало визвольний рух молдаван. Спільно з козаками смороду розгромили велике турецько військо під Фокшанами,

визволу столиці Волощини Бухарест, фортеці Бреїла й Бендери. Альо у Битві під Кагул 10 червня 1574 р. Молдавська-козацьке військо зізналася поразка. Тяжко поранений Свірговській попал у полон и БУВ Страчених турками. Майже одночасно з цімі подіямі козацький загін отамана Покотила захопів Аккерман и кілька менших прідністровськіх замків. Успішніше діяв запорізький отаман, молдаванин за походження, Іван Підкова, Який Ранее не знаючи поразок від «нечестівців». Разом з патріотічно настроєнімі молдаванами ВІН у 1577 р. розгромив військо султанського ставленика Петра Мірчіча и 31 листопада взявши Ясси й ставши Молдавська господарем. Альо следующего року під натиском турецьких войск Підкова почав відступаті на Запоріжжя, у Немірові попал до рук польської шляхти й на вимоги султана БУВ прилюдно Страчених у Львові. Побратими перевезли его прах на Запоріжжя й поховали у Канівському монастирі. З Другої половини 70-х років XVI ст. актівізуються морські походи козаків проти Кримського ханства й Турции. Запорізька Січ створі власний Чорноморський флот, Який успешно протистоять флоту наймогутнішої на Чорному морі держави. Умілі майстри за два тіжні відовбувалі з колод човен завдовжкі примерно 45 стіп и завширшки 10-12 стіп з нарощеними бортами [46]. З обох кінців човни прілаштовувалі стерна, что дозволяло Йому рухатіся назад і вперед, не розвертаючісь.Щоб човен добро трімався на плаву, обабіч прікріплювалі в'язки очерету. Ставили щогла для Вітрил, 10-12 пар весел, и човен під назв «чайка» БУВ готов до плавання. Кожна чайка вміщала 50-70 чоловік, Які поперемінно веслувалі. Навантажувалі сухарями, борошно, в'яленім м'ясом, салом, боєпріпасамі й невеличка гармата. Козацькі чайки легко маневрувалі й могли вільно долаті морський простір. Запорожці вікорістовувалі такоже трофейні турецькі галери та інші плавальні засоби. Вироби ефективна тактика ведення МОРСЬКИХ боїв з турецьким галерами. Січовікі на чолі з відважнімі проводира здійснювалі успішні комбіновані походи сушею й морем у татарські та турецькі володіння. Легендарною славою Було овіяно имя Богдана Ружинський. ВІН походивши з велікокнязівської родини Гедіміновічів, МАВ чімалі маєтності у Рутіні Волинського воєводства, МІГ жити безтурботно й розмінно. Альо ВІН вболівав за Україну та ее людей, и молодий княжич залиша хороми й Пішов захіщаті Батьківщину. З 60-х-на качана 70-х років XVI ст. ВІН не раз відбівав татарські загони від Поділля й Волині, візволяв з полону бранців, стояв на смерть у Прикордонна містах-фортеця. у балансуванні между життям и смертю Ружинський зблізівся з козаками, переконався у жівотворній сілі Бойового побратимства, мужності й ліцарстві славного січового товариства. ВІН залішає державну службу, відправляється на Запоріжжя, здобуває тут Визнання прославлених запорізькіх рубак, становится кошовим отаманом и заслуговує загальнонародне Визнання й шану. Саме на Запоріжжі его воєнній талант розкрівається з ПОВНЕ силою. Народ, напевне, недаремно з любов'ю називали его «Богданко».

Дізнавшісь про похід Кримська татар на Русь и Польщу, Ружинський У жовтні 1575 р. завдан ніщівного удару Кримська ханству. Запорожці прорвалися за Перекоп, вогнем і мечем пройшли усім Кримська півостровом [47]. Ніхто НЕ МІГ їх Зупинити. Козаки руйнувалі все на своєму шляху, без жалю розправляліся з чоловікамі й жінкамі, зі старими й малими. Потім дісталіся малоазійського Узбережжя Чорного моря, взяли Трапезунд, Сіноп, настрахалі Константинополь и повернув на Запоріжжя. Тут смороду дізналіся про Намір турків блокуваті козацький край від Чорного моря системи оборони споруд и рушили вниз по Дніпру прорубуваті шлях на Південь. Запорожці зруйнувалися фортецю Іслам-Кермен, но від Вибух в зроблений ними підкопі загінув и їхній уславлених Ватажок. Про причини лютої ненавісті Ружинський до татар и турок Сучасники Нічого не говорять. [48]

Таких героїчніх вояків зі Зламане частиною Було безліч, діялі смороду нема за Холодним розрахунком, а за покликом зраненого серця й болю душі й Не задумуючісь жертвувалі власним життям заради кращої долі свого народу. У тисячу п'ятсот сімдесят шість р. козаки разом з ратниками А. Верьовкіна знову штурмували Іслам-Кермен [49]. Потім самостійно промішлялі під Козловому (ніні Євпаторія) и Кафою, ходили до Трапезунда та Синопа. У 1586 р. січовікі розгромили татарські чамбули в поніззі Дніпра, наблізіліся до Очакова й захопілі місто. Морем добралися до Козлова, спалили фортецю й Чима турецьких галер, витримала запеклася бой з татарами, потім попливли до Білгорода, зніщілі турецький загін и з тріумфом повернулася на Томаківську Січ. Успішні Дії запорожців на півдні прикрутив Рамус російського правительства, и на качана 90-х років ВІН Неодноразово Робить Спроба залучіті їх на свою службу. Однако далі коордінації спільніх Дій проти татар впоратися не Пішла. Це не Завада козацтву в его подальшій борьбе с Кримська ханством.

[1] Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянкі.- С. 16-23.

[2] Рігельман О. L Літопісна оповідь про Малу Россию та ее народ и козаків узагалі.- К., 1994.- С 34.

[3] Карамзін Н. М. Історія держави Россійского.- Спб., 1897.- Т. 4 5.- С. 231.

[4] Татищев В. Н. Історія Россійская.- М.- Л., 1962.- Т. 1.- С. 328.

[5] Міллер Г. Ф. Історичні твори про Малоросію і малороссіянах.- М., 1846. - С. 3.

[6] Симоновський П. І. Указ. соч. - З 1.

[7] Віталій ЩЕРБАК УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО: формирование СОЦІАЛЬНОГО стану.

[8] Віталій ЩЕРБАК УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО: формирование СОЦІАЛЬНОГО стану.

[9] І. І. Велике князівство Литовське за час від укладення Люблінської унії до смерті Стефана Баторія (1569-1586) .- Спб., 1891.- Т. 1.- С. 461

[10] Щербак В. О. Формування козацького стану в Україні (друга половина XV - середина XVII ст.) .- К., 1997.- С. 24

[11] Віталій ЩЕРБАК УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО: формирование СОЦІАЛЬНОГО стану.

[12] Акти ЗР. - Т. 1.- С. 194.

[13] Грушевський М. Історія України-Русі.- T. 7.- С. 59-63.

[14] Архів ЮЗР.- К., 1869.- Ч. 5.- Т. 1.- С. 137

[15] Акти ЗР.- Спб., 1847.- Т. 2.- С. 75.

[16] Жерела до історії України-Русі.- Т. 8.- С. 21.

[17] Крип'якевич І. П. Богдан Хмельніцькій.- С. 44.

[18] Жерела до історії України-Русі.- Т. 8.- С. 165.

[19] Жерела до історії України-Русі.- Т. 8.- С. 165.

[20] Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назв и поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.

[21] Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назв и поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.

[22] Довідник з історії Україні.За ред. І.Підкові та Р.Шуста.- К .: Генеза, 1993.

[23] Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назв и поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.

[24] Довідник з історії Україні.За ред. І.Підкові та Р.Шуста.- К .: Генеза, 1993.

[25] Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назв и поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.

[26] Довідник з історії Україні.За ред. І.Підкові та Р.Шуста.- К .: Генеза, 1993.

[27] Довідник з історії Україні.За ред. І.Підкові та Р.Шуста.- К .: Генеза, 1993.

[28] Радий. енциклопедія історії України.- К., 1969.- т.2.

[29] Радий. енциклопедія історії України.- К., 1969.- т.2.

[30] Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назв и поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000..

[31] Стороженко А. В. Указ, соч.- С. 27.

[32] В.Й.Борісенко, Курс української історії, - С150-152

[33] Жерела до історії України-Русі.- Т. 8.- С. 167.

[34] Пісьма Станіслава Жолкевського, 1861

[35] Голубєв С. Т. Київський митрополит Петро Могила і його сподвіжнікі.- К., 1883.- Т. 1.- С. 406.

[36] Антонович М. Козацьке військо у Смоленській війні. - Варшава, 1937. - С. 3-5; Флоря Б. Початок Смоленської війни і запорізьке козацтво // Марра mundi. Збірник наукових праць на Пошани Я. Дашкевича з нагоді его 70-річчя.- Львів-Київ-Нью-Йорк, 1996.- С. 443-445; Целевич Ю. Участь козаків у Смоленській війні (1633-1634) // ЗНТШ.- Львів, 1899.- Т. 28.- С. 1-3.

[37] Археографический збірник документів, що відносяться до історії північно-західному Русі (далі - Археографический збірник ...) .- Вільно, 1870.- Т. 7. - С. 94.

[38] Так само.

[39] Козацька Україна, Ліьвів, 1939

[40] Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського (ІР) .- Ф 8, спр. 158м (200), арк. 48-49.

[41] Антонович В. Петро Сагайдачний. // Гетьмани України. Історичні портрети. Збірнік.- К., 1991.

[42] Сас П. Петро Конашевич Сагайдачний. // Київська старовина, 1992, № 2.

[43] Яворницький Д. Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний. // Дніпро, 1990, № 11.

[44] Антонович В. Петро Сагайдачний. // Гетьмани України. Історичні портрети. Збірнік.- К., 1991.

[45] В.Й.Борісенко, Курс української історії, - С150-152

[46] В.Й.Борісенко, Курс української історії, - С155-158

[47] В.Й.Борісенко, Курс української історії, - С156-158

[48] Віталій ЩЕРБАК УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО: формирование СОЦІАЛЬНОГО стану.

[49] В.Й.Борісенко, Курс української історії, - С157-159