Війни за княжих часів

Реферат на тему:

Війни за княжих часів

Війни зі сходити та з Візантією

У дерло годиннику буйного розвитку київська держава шукала Собі теренів експансії на Чорному морі й на Каспію. Нестримна енергія дерло князів и їх варязьких дружин гнали наші воєнні сили в Далекі країни. Альо пізніше настав заспокоєння. Держава сконсолідувалася, зосереділася на власній территории, покинула фантастичні займанні цілі й Почаїв дбати про ті, щоб передусім Забезпечити свои границі. Воєнні походи з моря переходять на суходіл. Цю реальну політику почав Святослав Завойовник у двох безпосередньо - на Схід, и на Візантію.

Перші князі у своих Східних походах старалися безуспішно завоюваті країни за Каспійськім морем; Святослав поставивши Собі Ближче мету - зніщіті два надволзькі народи, что загрожувалі українській торгівлі, т. Зв. срібніх. болгар и хозарів. Болгарська держава мала землі над Камою и СЕРЕДНЯ Волгою, мала доступ до Уральська копалень и тримала під своим Вплив сусідні слов'янські племена. Святослав Шановні за конечно усунуті цього конкурента, 965. р. Подаючи на головне місто Болгар над Волгою, добув его и зніщів всю сусідню околицю. Потім рушів на хазарську державу у гірлі Волги. Здобув спершись місто Біла Вежа на вузьких переході между Волгою й Доном, потім зніщів Ітіль (недалеко теп. Астрахані) й Семендер на ЛЬВОВІ ТА березі Каспія. Таким чином и другий суперник України у торгівлі переставши існуваті. Рівночасно Святослав попідбівав кавказькі народи ясів (осетінів) и касогів (черкесів). Таким чином київська держава добула на сході границю по Волгу й Кавказ.

На Волзька болгар ходив і Володимир Великий 984. р. зі степовими торки. Альо пізніше Київ втративши зв'язки з Волгою, и ЦІ країни підпалі під Вплив Суздальщини.

З касогами ВІВ боротьбу брат Ярослава Мудрого, Мстислав, князь Тмутаракані (над Озівськім морем), и 1022. р. у борбі (тобто в дужаннях) убивши їх князя Редедю. А 1029. р. Мстислав Із Ярославом ходили на ясів и теж їх завоювала.

Святослав Хоробрий - так зве его Галицький літописець - и у борьбе с Візантією Ішов новімі шляхами. Его попередники в МОРСЬКИХ походах доходили до Царгороду, но о том, щоб добуті сильно укріплену Цісарської столиці, немає сенсу Було что й думати. Святослав гадати ослабіті Візантію іншім способом, - завоюваті спершись Болгарію, что булу залежна від Царгороду й потім уже йти на візантійські землі.

Святославів перший похід состоялся 968. р. Греки налічувалі его військо на 60 тисяч - но це число не дуже ймовірне. ВІН Приплив човни, в'їхав у Дунай и вісадів військо на беріг. У Першому бою тяжка варязька піхота розбили болгар. Святослав Пішов у глибінь краю й поздобував всі найвізначніші болгарські городи. За столицю ВІН Вибравши Собі Переяславець (Малу Преславу) в Добруджі. Та за тією годину на Україну напали Печеніги, - может буті на Заклик Візантії, - и Святослав мусів вертатіся до Києва. Впорядкувавші справи у життя без державі, ВІН зібрав нове військо и 970. р. знову подаючи до Болгарії. А тимчасом болгари встіглі Вже повіганяті українські залоги з усіх міст и начали облягаті Переяславець. У вірішній Битві Святослав розбили болгар І ШВИДКО походом Пішов на Південь. Зайнять знову північну Болгарію, потім перейшов Балкан, дібрався аж до Філіпополя, зніщів Тракію й дійшов під Адріанопіль, Вже недалеко Царгороду. Під Аркадіонополем греки влаштувалі засідку й сильно погромили Святославові військо. Та, мовляв, не стрімать нашого князя від Війни. ВІН Пішов ще далі на Південь аж у Македонію и теж ее поруйнував. Тоді греки рішіліся замкнути українцям дорогу від півночі. Грецька флоту поплив Чорним морем на Дунай и спиною в гірлі ріки. Грецький військо Почаїв облягаті Переяславець. Українська застави під проводом воєводи Сфенкела борони завзято. Коли добуто Вже мури, останки оборонців заховали в царській палаті, та греки підпалілі будинки и Примус їх уступіті (14. квітня 971. р.). Сфенкел только з незначна числом подаючи до Святослава. Князь БУВ тоді в Доростолі над Дунаєм, тут наступили на него греки з усіх сторон. Облога Деростала трівала три. місяці. Святослав раз-у-раз виводу військо з міста й атакував ворога. Его залізні полки, озброєні щитами й копальнями, успешно ставили чоло тяжкій грецькій кінноті. Альо в остаточній Битві 24 липня греки перемогли: на полі впало, кажуть, 16 тисяч Святославового війська. Тоді князеві довелося мирить з цісарем. ВІН домагаючись Почесного світу, - дістав змогу з військом вернутися на Україну. Та на Дніпрових порогах у бою з печенігамі загінув.

Походи Святослава виявило, что й Шляхом на Балкан Важко Було дати Собі раду з Візантією. Україна Погода на ті, что ріка Дунай залиша у візантійських руках.

У пізнішіх годиннику Щойно двічі княжі війська зустрічаліся з візантійцямі на суходолі.

У 987 р. Володимир Великий здійснів похід на Крим і облягав Корсунь (Херсонес), таким способом ВІН Хотів натіснуті на грецький цісарів, щоб віддалі Йому за дружину свою сестру. ВІН вісіпав довкола міста окопи, но здобув місто аж тоді, як перекопавши водопровід, Якими до Корсуня Йшла свіжа вода. Греки Погода на домагання князя й ВІН звернув Їм добуту ним Твердиня.

У 1116 р. Лев Діоген, грецький царевич, зять Володимира Мономаха, Пішов на дунайські городи й зайнять Дрістру (Доростол). Та греки вбили его підступом й тоді Мономах Віслав воєводу Івана Войтишича й посадивши у ціх містах своих посадніків. Альо ця окупація трівала, мабуть, недовго.

Війни з Угорщиною

Боротьбу за західні границі київська держава вела только у дерло годиннику, коли Ще не булу поділена - головно за Володимира Великого й Ярослава Мудрого. Потім це завдання перейшло на галицьку державу. І так у боях Із Угорщиною бувала сама Галичина.

Мадяр в X-XI віці опанувалі українське Закарпаття й пізніше забирати не раз зайнятості землі й на Північ від Карпат, Галичину. Причиною дерло воєн мало буті, что українські князі наслали були на Угорщину половців. Вперше коло 1095 р. угорський король Володислав ходив великим походом на Галичину, но слідів того походу не знаємо. Удруге 1099 р. король Коломан Із багаточісленнім військом, (рахувать его на сто тисяч), підійшов під Перемишль и тут розігралася одна з найславнішіх битв того часу. Князь Володар Ростиславич покликали Собі на поміч половців, під проводом хана Боняка, й тієї допоміг Йому до перемоги. Половці своими під'їздамі вабілі угрів на чисте поле й Цілком розбили мадярське військо. Мадяр нехай втікаті й много їх потонуло у Вігорі та в Сяні; погоня трівала два дні, Глибока у Карпатські гори. Угорські Втрата рахувать на сорок тисяч, - но це число, очевідячкі, перебільшене. За Цій катастрофі ціле півстоліття вугри не зважуваліся переходіті Карпат.

У половіні XI. в. смороду знову почінають наїзді на Галичину - в союзі з кіївськімі князями, Які виступали проти незалежності Галицької держави. В 1150. р. король Ґейза перейшов Карпати ,, здобув Сянік, а Рівночасно київський князь Ізяслав Мстиславич вдаривши на Белзчиною. Альо Володимирко Галицький перекупивши угорських магнатів и довів до світу. В 1152. р. Ґейза знову змовівся з Ізяславом й обидвоє під Перемишлем напали на Володимирка. Угорське військо Було велике, Складанний з 73 полків, - Володимирко, что борони бродів на Сяні, що не МІГ здержаті напору протівніків и мусів уступаті до Перемишля. І знову світовими переговорами повелося Йому перепініті похід.

Наново угорське військо з'явилося в Галичині после смерти Ярослава Осьмомисла и 1188. р. даже опанувало Було Галич. Альо Мадяр так утіскалі галичан, что бояри Самі допомогли Володімірові Вернутись и вігнаті угорські застави.

До ще більшіх вплівів дійшлі вугри по смерти Романа Мстиславича, коли Данило й Василько були малолітні й не могли боронити своєї Батьківщини. Серед Галицьких бояр булу партія, что Бажала прієднаті Галичину до Угорщини, Тимто вугри кілька разів малі Галич під своєю властью. Угорські походи відбуваліся все тою самою дорогою, - на Сянік, Перемишль, Городок, Звенигород, вугри все від півночі йшлі на Галич. Альо галицьке населення все бурілося проти панування іноплеменніків (чужінців) и допомагать своим князям у борьбе с наїзнікамі. Угорська застави в Галічі НЕ почувалася Ніколи безпечного й поступалася добровільно, як лишь під місто підходілі сільніші війська. Так тисяча двісті двадцять одна р. вугри боронилися у Галічі й даже на Галицькій кафедрі побудував були фортіфікації, но остаточно королевич Коломан, Воєвода Філя й уся застави потрапила в полон; у 1230 р. так само в. сповнений дістався угорський королевич Андрій; +1233 р. тієї сам Андрій помер в обкладенню Галічі. Врешті угорську займанщини з Галичини усунув Данило, володар наш Богом Сейчас, як звав его народ.

До последнего бою з уграми Прийшла під Ярославом тисячі двісті сорок п'ять р. Вугри не виступали тут Самі, а союзниками князя Ростислава Михайловича, которого Бажана посадити в Галічі, допомагали Їм такоже поляки. У бою перемогли війська Данила й Василька. Угорський Воєвода прегордий Філя, что МАВ провід у всех походах на Галичину, в Цій Битві загінув и его прапор на знак перемоги Данило Роздерій.

Лев, Данилів син, почувався супроти Угорщини таким сильним, что прилучилися до своєї держави часть Закарпаття, коло 1299 р. Альо среди якіх обставинні це сталося, про це НЕ маємо ніякіх відомостей. Закарпаття залишились Було при Галичині до 1320-их років.

Війна з Польщею

Українсько-польські Війни того часу розграваліся головно на прикордонному пространстве между Бугом, та-Віслою, дальші походи, в середину одної чи Другої країни, належали до вінятків.

Територія между Віслою й Бугом мала значення головно з комунікаційніх причин. Тудою проходили важні торговельні шляхи: один зі сходу на Захід, з Києва на Володимир і Люблін до Польщі та Німеччини и другий - від Балтійського моря здовж Буга через Дністер на Закарпаття й до Чорного моря. Обідві сумежні держави намагаються Цю живу артерію опануваті и закріпіті за собою. Вже і заранні Нашої історії віступають тут славні Червенські городи, ряд кріпостей, їх осередком БУВ Червен (тепер село Чермне над Гучва в Холмщіні), а на півдні могутні городи - Белз та Перемишль. Хто оснував ті городи и хто в них володів у найдавнішіх годиннику, - про це Нічого Певного не знати. Альо что смороду малі велику Вагу, про це свідчіть завзятий боротьба, ща за них велася. У 981 р. Червен и Перемишль забравши Із рук ляхів Володимир Великий и влучів їх-до Київської держави, - тоді ВІН ходив Глибока в Польщу; в 1018 р. Болеслав Хоробрий підчас доходу па Київ зайнять червенські городи, та Ярослав Мудрий у походах 1030-1031 р. знову добув ЦІ городи для Києва; коло тисячу шістьдесят-дев'ять р. польський князь Болеслав Смілівій наново захопів БУВ Перемишль, но три брати Ростіславічі остаточно 1084. р. опанувалі західне пограниччя и зв'язали его зі своим Галицьким князівством. Забужанщіна залиша при Волині.

Коли Галичина стала окрема державою, Ростіславічі заходити пошіріті та Забезпечити свои окраїні й часто воювали з поляками. Так князь Василько 1092. р. водів на Польщу половців, кілька разів здійснював походи Володар и 1122. р. поляки підступом узялі его в полон під скроню, десь на польсько-Українському пограниччі. Війна відновлялася и в годиннику Володимирка: одна тисяча сто двадцять шість р. Володимирко з братом Ростиславом воювали польське погрянічча, +1144 р. знову польський князь Володислав II. ходив походом на Галичину. Аж за Ярослава Осмомисла настав мир.

Новий период воєн настав за Романовічів.Галичина злучиться з Волинню в одну державу. Для Польщі це Було загрозліво, й польські князі стараються захопіті у свои руки надбужанське пограниччя, або Україну, як ее тоді звали. Альо наші Володарі боронять своєї землі. Боротьба Почаїв за Романа Мстиславича. 1205 р. ВІН перейшов Віслу, захопів два польські городи, но коли з невеличка дружиною від'їхав від головного війська, поляки несподівано Наїхали на него й убили під Завихостом 19 червня. Польські Літописці оповідалі, что поляки сильно тоді погромили галицьке військо, что аж Вісла почервоніла від крові, а за останками гнали аж під Володимир.

Смерть могутнього князя, которого звали самодержцем Русі, відкріла полякам шлях на Галичину й Волинь. Сині Романа, Данило й Василько, були малолітні й Не нашли признання среди Галицьких бояр; на Романову спадщину зазіхали Різні претенденти, Почаїв внутрішня боротьба й Польща могла вікорістаті ее для своих цілей. Польський князь Лешко Білий підпірав спершись Романовічів, но як Побачив, что їх сильно підпомагає Волинь, склав Із угорським королем у Спіші 1215 р. план поділу Галичини - застерігші Собі погранічні землі. Того самого року ВІН Пішов походом на Схід - зайнять Перемишль, Берестя, Угровськ, Верещин, Столпє, Комов и всю Україну, тобто ціле пограниччя.

Альо Романовічі боронили своєї Батьківщини. У 1219 р. Данило одним походом добув Берестя й Забужжя. Лешко подаючи проти него й почав воювати околиці над Бугом. Данило Віслав на него свои полки під проводом Гаврила Душіловіча, Насіння Олуєвіча й Василька Гавриловича; смороду наздогнали поляків на Сухій дорозі (місце незнання), звелено з ними бой и погнали їх аж до ріки Вепра. У 1221 р. Лешко пробував знову відбіті Забужжя й ходив походом на Щекарів. Альо Данило наславши на Польщу своих союзніків літовців й остаточно Лешко прийнять світ. Коли ж одна тисяча двісті двадцять шість р. Лешко вібірався походом на Галичину, Данило й Василько Віслав військо на Буг и цього Було Досить - Лешко звернув.

Боротьбу за. Забужжя відновів мазовецькій князь Конрад, Лешків брат. У 1235 р. ВІН Пішов походом; и почав облягаті Червен, но сині Василькові Вийшла Йому назустріч, звелено бой и позабирали в полон визначний польських бояр. Конрад поступившись уночі на Вепр и підчас переправи через Цю Річку потонуло в ній много війська.

Походи на Польщу

У дерло війнах ініціатива булу здебільшого в руках Польщі. Польські війська все нападали на Забужжя, а галицько-волинська держава только відбівала їх наступи. Альо потім Данило вбився) в силу, усунув всех претендентів до Галичини, впорядкував свои землі - а тоді МІГ вже подуматі про ті, щоб Забезпечити Забужжя. Коло 1237 р. ВІН побудував місто Холм, найсільнішу фортецю в Галицькій державі, что ее й татари не могли добуті. Це БУВ головний оборони пункт Забужжя, сільнішій чем старовинний Червен, до того ж ВІН БУВ укріпленій новішою технікою. Тоді стала можлива боротьба з Польщею. Данило переносити войну на польську теріторію и рядом походів старається побільшіті свои погранічні землі.

У 1243 р. ВІН приготував перший великий похід на Польщу. Війська йшлі чотірма дорогами: Данило сам Пішов на Люблін ,. Василько через Річку Ладу на місто Білу, двірській Андрій на Сян, Вишита ж на Підгірря (мабуть, західне Розгочча). Потім усі злучиться разом и повоювалі люблінську землю по Віслу та Сян.

Поляки відповілі на ті наїздом на Андріїв. Тоді Данило й Василько зібралі нове військо І ШВИДКО походом, за один день, з усіма воєннімі машинами, з Пагорба дійшлі до Любліна. Почаїв Облога міста. Пращі кидали каміння, и стріли як тієї Сонячно ішлі на місто. Мешканці просили світу и Зобов'язано НЕ помагаті своєму князеві проти Данила.

У найближче часі Данило ще раз ходив походом на Польщу й добився Нарешті головної мети: добув Люблін и прилучилися люблінську землю до своєї держави. Альо про цею важливо похід Нічого Ближче НЕ знаємо. Польські літопісі переказалі только, что Данило відновів у Любліні замок и поставивши тут для оборони кам'яну вежу. Чи не знаті такоже, коли й серёд якіх обставинні Люблін відпав від галицько-Володимирської держави.

За наслідніків Данила війна за погранічні землі раз-у-раз поновлять. В 1266. р. Болеслав Соромлівій наїхав на Пагорб. Альо его похід Не вдаючись, населення заховали в городі, "Їм подали вістку поляки-україняні«, з прикордонної осель. Наші князі відповілі на наступ своим походом. Шварно Данилович подаючи на Люблін, Володимир Василькович - на Білу. После того поляки вдарили на Белзчиною, а звідті кинулися на Червен й поруйнувалі всі села. Наші князі здогнав поляків, коли смороду Вже ВЕРТАН з походу. До бою Прийшла на місці, что звали Ворота. »Це Було місце кріпке, нельзя Було его нізвідкіль обійті, ти МТО и звали Ворота через тісноту свою«, пояснює літописець. Наші війська були дуже Сильні, »були полки на око як ті бори Великі«. Альо гарячий Шварно НЕ Зачекайте помочі Володимира Васильковича й необережному вдаривши на поляків сам; у тісному місці НЕ МАВ змогі розвинутості своих сил, и поляки его перемогли. У бою впало много бояр, между ними два сини тісяцького, Лаврентій и Андрій, что боролися дуже хоробрий.

После того українські князі перейшлі до настане. Володимир Василькович 1279 р. Пішов походом на Віслу. Лев Данилович, что забажав побільшіті землі на Вкраїні, дістав допомогу від татар, по льоду перейшов Віслу під Сандомиром и добув Осік біля Копрівніці. Альо війська его порозходилися по здобіч и під держособи поляки его перемогли. Тоді польський князь Лешко Чорний рушів на наше пограниччя, 1281 р. здобув и зніщів Переворськ, 1282 р. повоював околиці Щекарева, "взявши десять СІЛ и так Ішов з великою гордістю, вдаючися, Ніби всю землю взявши«, пише літописець, - потім ще добув Воінь. Інша частина польського війська, 200 людей, руйнувала села над річкою кроенная, недалеко Берестя. Альо проти них Вийшов берестейський Воєвода Тит, погромив їх так, что на полі бою лягли 80, взявши бранців и відібрав добіч.

За ЦІ походи віддячівся Володимир Василькович походом на Віслу. ВІН зніщів околиці Любліна, воювали коло Вишгорода, за Віслою добув и пограбував подалі місто Сохачів. 1286 р. галицькі й Волинські війська ходили з татарським ханом Телебугою на Сандомир, а Рівночасно хан Ногай настає на Краків. В 1288 р. Юрій Львович облягав Люблін, но добуті НЕ зміг его, а только повоював околиці. Та кілька років пізніше, коло 1290 р., Лев остаточно зайнять Люблін и під властью Галицьких князів місто залишилось до 1302 р. Пізніше ще Останній галицько-Володимирський князь Юрій Болеслав 1337 р. облягав Люблін разом з татарами. Кроме того, ще 1300. р. галицькі війська були в поході на сандомнрську землю и зніщілі Новий Корчин.

У борьбе за землі между Бугом та Віслою можна Зазначити две стадії: Перше, коли більшу силу проявляє Польща и одному, коли до Преимущества доходити галицько-володимирська держава. У давніших часах поляки віявляють более ЕНЕРГІЇ й кілька разів осягають свою головну мету, опановують на довшій годину червенські городи (перед 981, 1018-30, біля 1069, 1215-19 р.). І пізніше Польські князі НЕ покідають тих самих задумів, но на ті, щоб Забужжя опануваті, в них вже сил немає. Смороду только нападають на Різні городи, стараються їх добуті, деколи й добувають, но ж раз-у-раз Муся уступаті; з землі під напором Із українського боку. Галицько-володімірські князі спершись только боронили Забужжя, намагаються его утріматі й укріпіті. Та пізніш ініціатива переходити у їх руки, смороду переносячи войну на теріторію Польщі. У цілому ряді походів займають берег Віслі, - від Сандомира до Вишгорода, - деколи переходять и на лівий беріг Віслі й воюють тамошні городи. Надвіслянщіна так само часто підлягала війнам и Знищення, як и Побужжя. Головний натиск Ішов на Люблін, и двічі, хоч и недовго годину (1240 рр. И 1290-1302) галицько-володимирська держава мала люблінську землю під своєю властью.

У союзі з Польщею

Війна НЕ віповнювала всех отношений между Україною та Польщею. Бували часи, коли князі з одного и другого боку входили в союз и Собі допомагали. Тоді військо одної, чи Другої сторін у характері союзника заходило далеко в землі сусіда. Так похід Болеслава Хоробрів на Київ 1018 р. БУВ можливий только тому, что польський князь підтрімував Святополка Володимировича. Так само Болеслав Смілівій доводиться до Києва 1069. р. як союзник Ізяслава Ярославича. Як приятель Романовічів перехід Галичину и Волинь Лешко Білий. Коли ж польський князь одного разу як союзник увійшов до Володимира, а его, військо пограбувало місто, володімірці казали: коли б НЕ БУВ з ними їх свояк Олександер (бєлзькій князь), то смороду НЕ перейшлі бі були и Бугу.

Українські війська ходили не раз на поміч далеко в Польщу. Так 1041. и 1047. р. Ярослав Мудрий відбув похід на Мазовша як союзник Казимира Обновніка, переміг воєводу-бунтаря Мойслава й допоміг князеві відбудуваті Розбита польську державу. Роман Мстиславич 1095. р. Помагай польським князям Казимирович у бою над Мозгавою (Приплив Ніді) и Втрата там много дружини.

Докладніше знаємо про один похід Данила. У 1229 р. на Заклик Конрада мазовецького Данило й Василько ходили з військом аж у Великопольщі, під Каліш. Місто БУВ сильно укріпленій, забезпечення довкола водою. Польські війська НЕ ​​Хотіли добуваті такой твердіні и до настане ПІШЛИ только галицькі війська. Конрад БУВ Захоплення відвагою галичан, "полюбивши руський бой«, каже літописець. Важко Було дійті до мурів через воду, до того ж Скрізь густо росли верби та лози, й полководці не могли зорієнтуватіся в місці й порозумітіся между собою.

Городяни завзято борони, но Погода на переговори. Конрад НЕ вірів своим воєводам и Прохаєв Данила, щоб ВІН убрався в польський шолом и Пішов послухати, что казатімуть калішані. А смороду начали дорікаті Конрадові: Чи ми чужінці, що не твої люди, які не Ваші брати, чого ви нас не пошкодуєте? Коли Русь нас добуду, то якові славу матіме Конрад? Коли руська корогв замає на заборолах, то кому буде честь, що не Романовичів? Не дай слави Русі, не згуби цього міста! Тоді Конрадів Воєвода Пакослав сказавши: Конрад радо виявило бі вам свою ласку, но Данило дуже лютий, що не схоче відійті звідсі, поки не добудемось міста. І, сміючісь, Додав: А ось і ВІН тут сам, говоріть Із ним. Тоді міщані закричали: Травень милосердя над нами, молимо тебе, Погода на світ «. Данило розсміявся, зняв шолом, приязно говорів Із обложенцямі и зараз таки прийшла до світу. Галицькі ПЕРЕДОВІ полки ходили й під сусідні городи Старгород и Міліч, а даже зайнять були кілька СІЛ під Вроцлавом.

На західні польські землі ходив и Данилів син, Лев. У 1273 р. з братом Мстиславом подаючи ВІН на Ш л е із ь к проти Вроцлавського князів. Пізнавші як-слід польські отношения, Лев думав даже добуті для себе краківське князівство, но его кандидатура не Знайшла булу Згоди между польськими вельможами.

У 1289 р. ВІН ходив Іще раз під Краків у допомогу князеві Болеславові Земовітовічеві. »1 рад БУВ Йому душею Болеслав и Конрад и Локотко, як своєму батькові, бо й БУВ Лев князь розумний, Хоробрий и витривалости у боях, чимало завзяття виявило у багатьох війнах«. Лев оглянувши Краків Із усіх боків, но добуваті міста Було Важко, бо мури були кам'яні й на них Сильні коловоротні самострілі. ВІН Віслав спершись військо під Сусідній Тинец, побивши городян и трохи не добув міста. Потім почав готовітіся до облоги Кракова, військо дістало наказ лізті на заборола - почався бой. Та польські воєводи з хітрощів розпустивши чутки, что против Льва идет Вроцлавського князь. Лев перервав облогу й Віслав війська на Шлезьк, аж під Вроцлав. Тоді, за почином чеського короля, Почаїв переговори й Лев поїхав до Чехії «а світова з'їзд. Додому вернувся з великою здобіччю.

ЦІ Далекі походи, кроме добічі не приносили нашим князям ніякої більшої корісті. Альо князі ОХОЧЕ йшлі в Далекі Сторони чи то з обов'язків для союзніків, чи ще более - для воєнної слави.

Походи на Чехію й Австрію. У своих походах на Захід українські князі доходили аж до Чехії й наддунайськіх стран. З давніших часів знаємо один такий похід: у +1076 р. Володимир Мономах и Олег Святославич, разом Із польськими князями, ходили на чехів и дійшлі поза Глогів аж до чеського лісу (тобто, до Судетів). Альо Ближче подробіць про цею похід літопісі НЕ подаються.

Шірокі плани относительно наддунайськіх земель МАВ Данило.ВІН увійшов у союз Із угорським королем Белею, задумуючі при его допомозі добуті для себе австрійський престол. Сина Романа одружена ВІН Із княжною Ґертрудою, последнего з роду Бабенберґів, что княжили в Австрії, й намагався запевніті Йому владу в наддунайській столице.

У Цій делу Данило віправлявся 1248. р. разом Із Белею аж під Братиславу. Про походу літописець НЕ оповідає Нічого, но опісує, як тамошні німці дівували галицькому війську: "Коні були в масках и покрівалах шкіряніх, а люди у броня, и била від его полків ясність велика, від бліскучої оружия. Сам ВІН їхав поруч Із королем за звичаєм руським: БУВ кінь під ним напрочуд гарний и Сідло Із золота, стріли та шабля золотом прікрашеніі іншім майстерством, що треба Було всім дивом дівувати; кожух Із олозіра грецького, обшитий золотим плоским Мереживо, чоботи з Зеленої кожи, золотом шіті. Німці дівували й чудуваліся, а король сказав Йому: "Давши бі я за це ОХОЧЕ й тисячу срібла, що ти прийшов до мене обічаєм руським«.

Альо проти кандидатури Романа Виступивши чеський король Проміслав Оттокар II и напавши на Австрію. Щоб спинити его похід, Данило 1 253 р. Подаючи на Шлезьк. У передовому полку йшов Лев Данилович, ВІН Зайшов далеко в лісові гори и Придбай велику добіч. Сам Данило намагався добуті Опаву. Альо місто БУВ дуже Сильний І, хоч війська его добулі Перші й другі ворота, до внутрішнього міста дістатіся не могли. До того ж данітів занедужав на очі й Не МІГ сам доглядаті облоги. Галицькі війська здобулі тоді Інший місто. Насіллля, визволу звідтіль много бранців, пограбувалі околиці Глубічіч, а місто Герборт »надіславши Данілові меч и покірність свою. З великою славою і Честь вернувся Данило до Пагорба: чи не Було Перше в землі Руській Нікого, что воювали бі землю Чеський, - ні Святослав Хоробрий, ні Володимир Святий «, Зазначає літописець.

Альо ж Роман Данилович недовго утрімався на австрійському престолі. Угорський король Беля, что заохочували Данила до подружжя сина з Ґертрудою й МАВ цею план підпомагаті, почав хітріті й не давши Романові обіцяної підмогі проти чехів. Роман замкнувши з жінкою в замку Гімберґ (тепер на территории - міста Відня) и витримала там важка облогу. Голод БУВ такий, что Вже й починаю Було Їсти коні, якась баба прокрадалась тайкома до Відня й купували там харчі для Княжої парі. Нарешті Ґертруда: порадує Романові поїхаті до батька й шукати в него допомоги. Тяжко Було добутіся з обкладенню міста, та Якийсь угрин, что з князем товарішував на війні, прийшов зі своим відділом и Вивів Романа з міста. На цьом скінчівся цею австрійський епізод. - Роман до Австрії Вже не повернувши.

Боротьба з Литвою

Литовські племена були спершись об'єднані в одну державу, смороду НЕ малі вищої культури, но ж визначавши войовнічістю й часто нападали на сусідів. Вже 983 р. Володимир Великий ходив походом на завзятіше з ціх племен, на ятвягів и взявши їх землю. В 1038 и 1040 рр. Ярослав Мудрий теж воювали Із ятвягами та Литвою. Року 1112 Ярослав Святополкович переміг ятвягів. +1132 р. Мстислав, син Володимира Мономаха з іншімі князями здійснів великий похід на Литву й »потрапили у їх«. Альо літовці погромили тих киян, что НЕ йшлі з князем, а Тягнули за ним окремо. Пів століття после того Литва проявляла менше актівності й аж у 50-тих рр. Почаїв Нові Війни. Тут найбільше візначався Роман Мстиславич, что в обороні своєї Волині Глибока ходив у Литовські землі й підбів погранічні околиці. За смерти Романа літовці знову начали напади, и біда булу володімірській землі від воювання литовського и ятвязького, пише літописець. Коло 1210 р. літовці загнати аж під Червен на Холмщіні - и в бою з ними полягло бояри Матій, зять Любів и Доброгостів, что віїхалі були на стежа.

Коли Данило дійшов до влади, старався довести до світу з Литвою и 1219 р. Йому поталанило наладнаті пріязні отношения з найвізначнішімі Литовсько князями. Літовці не нападали Вже на Волинь, Данило спрямував їх походи на Польщу, З якою БУВ тоді у війні. У 1230 рр. великий князь Міндовг злучиться Литовські племена в одну державу, відтоді взаєміні розвивалась ще краще, доки на кінець НЕ Прийшла до трівкого союзу между Данилом и Міндовгом. Тільки ще дикі й войовнічі ятвяги НЕ Хотіли переходіті до унормованого життя и своими грабіжніцькімі нападаючи далі ніщілі пограниччя. Особливо сильно від них терпілі Берестейщина й Пінщина. Так 1228. р. ятвяги воювали коло Берестя й загнали були аж під Володимир. Данило з військом Вийшов проти них и в бою власною рукою вбив ятвязького ватажка шутром. 1 243 р. ятвяги підійшлі аж під Пересопницю. Обидвоє Романовічі зустрілі їх під Пінськом: "коли літовці йшлі пінськім полком, князі на них: Вийшла з міста, а проти погани малі гордощі в серці своєму, та. смороду погнали за ними, й ті НЕ втерпілі, начали втікаті й як утікалі, падали з коней; Василько ж прівів перший сайгат (здобіч) до брата свого «. У 1245 р. ятвяги воювали Підляшшя й Холмщину. Коли билися під воротами дорогічінськімі, на них прийшов Василько, смороду віїхалі проти него и не витримала Василькові лица, Бог допоміг, и впеклі ліхі погани, и булу на них січ люта, и гнали їх багато теренів (верств), убито сорок князів, и других много вбито, и не встоялі смороду ...

Щоб. Забезпечити погранічні землі від нападів и руїни, Данило почав систематично боротьбу з ятвягами. Стали Йому до помочі мазовецькі князі, что теж много терпілі від ятвягів. Перший похід состоялся 1249 р. Війська Вийшла з Дорогичина, перейшлі болота и ввійшлі в ятвязьку, землю. Поляки необережному підпалілі Перше село й тім Самі дали знак ворогові: в ранці зібраліся всі ятвяги, піші й верхівці, дуже багато, что ліси сповніліся ними. Бій БУВ Незвичайна завзятий, трохи не поліг старий полководець Андрій двірській, але »в ятвягів дух впавши, коли побачим силу, руську й Лядська«. Смороду раз-у-раз віпадалі наново з лісів, но Данілові війська йшлі вперед, перейшлі визна й Нарву и з славою повернув. У 1253 р. БУВ другий, похід на ятвягів. У ньом визначився молодий Лев Данилович, что вбивши ятвязького князя Стекинта. Ятвяги підкорити и Згідно, щоб Данило повібудовував у їх землі свои городи та взявши з них данин. Частину данини Данило послав у дар полякам: на знак власти, щоб знала Лядська земля, что ятвяги платили данин королеві Данілові.

ЦІ походи скріпілі становище галицько-Володимирської держави та й супроти Міндовга. Умів з 1254 р. литовський великий князь відступів Романові, старшому синові Данила, Новгородом Слонім, Волковіськ, так, что границі Данілової держави подався значний на Північ. Пізніше Ціла Литва дісталася під українські впливи, бо другий Данилів син, Шварно, тисячу двісті шістьдесят сім р. ставши Литовсько великим князем, як зять Міндовга.

Альо Незабаром владу на Літві перебравши Тройден и ВІН рішуче Виступивши проти Преимущества Галича. Почав прикордонної войну, а 1275 р. здобув Дорогичин и вірізав усіх мешканців. За ті Лев покликали на допомогу татар й наїхав на Новгородок. Тоді Почаїв наново боротьба з ятвягами.

У 1320 рр. Литва зорганізувалася ще сільніше під Ґедіміном и захопіла Берестейська землю. Альо про Хід тієї БОРОТЬБИ літопісі НЕ переказалі питань комерційної торгівлі відомостей.

Так закінчілісь Війни княжих часів.