Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Культура України в 1940-1950-х роках





Скачати 13.64 Kb.
Дата конвертації02.12.2018
Розмір13.64 Kb.
Типреферат

Учня 11 - В класу

Цокало Сергія


План.

1. Українська культура в роки другої світової війни.

А) наука і література;

Б) образотворче мистецтво.

2. Побоювання сталінського режиму з приводу втрат ідеологічного характеру.

3. «Чистка» в середовищі українських культурних діячів, викорінення «українського буржуазного націоналізму».

4. Смерть Сталіна. «Хрущовська відлига».

А) утворення наукових центрів;

Б) утворення союзу журналістів і спілки кінематографістів;

В) видання першої «Української Радянської Енциклопедії»;

Г) українська література в період «хрущовської відлиги»; твори «самвидаву»;

Д) кінець «сталінщини» в образотворчому мистецтві;

Е) успіхи архітекторів і художників;

Ж) будівництво Виставки народних досягнень УРСР.

5. Список вивченої літератури.


У важкій обстановці другої світової війни, кінцевий результат якої неможливо було передбачити, Сталін і його українські ставленики не могли не рахуватися з основними новими життєво важливими вимогами українського народу, які зросли в даній ситуації. І саме в цьому - головна причина всієї «ліберальної політики» в національному питанні в роки війни, а це в свою чергу не могло не позначитися на науковій, культурній та літературного життя країни.

З роками війни 1941 - 1945 рр. / Включно / пов'язаний відносний української історичної науки, культури, літератури і образотворчого мистецтва. «Вперше за багато років - писав М. Рильський, - українські вчені та письменники одержали право вголос висловитися про національний дух українського народу».

З кінця 1941 р в українській радянській літературі одна за одною починають друкуватися статті істориків та письменників, присвячені видатним сторінкам національного минулого. Відроджується тяга до національного традиціоналізму. Відомі діячі культури виступають з узагальнюючими роботами про український національний театр / Іван Кочерга /, музичну культуру / Пилип Козицький /, мова / Леонід Булаховський /. Саме в цей час, вперше після терору 1933 - 1938 рр., Інститут історії академії наук УРСР мав сміливість підготувати до друку багатотомний працю «Історія України», перший том якого вийшов у переломний період війни / 1943 р /. Одночасно вийшов популярний «Напис історії України», якого українська школа і читач не мали більше 10 років.

Художня література дала ряд романів, повістей, оповідань / О. Гончар «Прапороносці» - трилогія Ю. Яновський «Жива вода», Ю. Смолич «Вони не пройшли», Л. Сміленскій «Софія», О. Кундзіч «Українська хата» /. Роки війни стали часом появи значних, пронизаних патріотичним пафосом, поем / М. Рильський «Слово про рiдну матiр»; П. Тичина «Голос матері»; В. Сосюра «Любіть Україну»; Л. Первомайський «На Полтавщині»; А. Малишка - «Україно моя» ...

Вагомий внесок в історію радянського мистецтва 1941 - 1945 рр. внесли українські художники. Вже на другий день війни розширений пленум ЦК спілки працівників мистецтва звернувся із закликом розгорнути активну художню роботу в армії, на фронті, в тилу. У багатьох містах України були створені штаби, які налагодили роботу з випуску плакатів.

Помітним явищем в історії українського образотворчого мистецтва періоду Великої Вітчизняної війни став плакат В. Касіяна «В бій, слов'яни!», Відзначений першою премією на московській виставці оборонного плаката влітку 1943 р великою популярністю користувалися присвячені визволенню столиці України плакати В. Касіяна «Київ наш », П. Супонина« Київ », к. Агніта - Следзевского« Під славним містом Києвом »та ін.

У роки війни активно розвивається графічна живопис. Трагічні події війни знайшли відображення в малюнках І. Кружкова «Дівчинка на дорозі» / 1943 /, В. Гливенко «Ведуть заручників» / +1941 /, А. Гнилова «В« санчастини »концтабору Шталаг 326» / один тисяча дев'ятсот сорок п'ять /.

Численні фронтові малюнки українських художників, які дійшли до нас на пожовклих листках паперу, сторінках блокнотів, стали безцінним внеском в героїчну військову літопис.

Незважаючи на важкі умови, українськими художниками було створено чимало картин, етюдів / Н. Сирота «Полонені німці», 1942; С. Кравченко «Розгром німців під Ростовом» 1942; Ю. Балановський «На дніпровських переправах» 1944; Ф. Самусев «Під Корсунь - Шевченківському» 1944 /

У воєнний час в українській радянській живопису розвивається і історичний жанр / «Московські посли вручають грамоти Богдану Хмельницькому» І. Шульга, створена в 1943 р для центрального історичного музею; серія картин М. Дергуса «Хмельниччина»; «Після Корсунської перемоги» та ін. / ...

Все це свідчило, що ознаки нового культурного і суспільного підйому України, яка пережила дивний шквал війни і німецьку окупацію, були очевидними.

Однак, незважаючи на найбільший моральний підйом, пережитий радянським суспільством, завдяки перемозі в Другій світовій війні, Сталін вважав, що вона завдала його режиму серйозні втрати ідеологічного характеру. Прагнучи підняти бойовий дух радянських людей під час війни, радянська влада стимулювала національні почуття, як російського, так і інших народів СРСР, а також зняла обмеження з релігії. Але найбільше занепокоєння режиму викликала та обставина, що близько 70 млн. Радянських людей - жителі окупованих німцями територій, які викрадають на примусові роботи, військовополонені - познайомилися із Заходом і вкусили деякі сторони західного способу життя. Крім того, шляхом анексії до складу СРСР були включені території з мільйонами людей, які в більшості негативно або в кращому випадку скептично ставилися до радянської ідеології, політичній системі і економічного устрою.

Тому Сталін вважав: режим повинен знову здавити в своєму кулаці суспільство.

Новий розмах культурної, наукової та суспільно - політичному житті України, починаючи з другої половини 1946 р змінився новим систематичним і плановим розгромом.

Людиною, якому Сталін довірив завдання відновлення «ідеологічної чистоти» був його найближчий помічник Андрій Жданов.

Почалася жорстока «чистка» в середовищі українських учених, письменників, діячів пера, кіно і мистецтва.

Результати цієї чистки виявилися спустошливими. Досить сказати, що всі роботи по історії України, історії художньої української літератури, критики, історії театру, написані в роки війни, тобто в період вимушених з боку Москви послаблень і відносних свобод в національному питанні, всі кращі твори літератури / проза, поезія / тепер вдавалися анафемі, як пройняті духом «українського буржуазного націоналізму». Від багатообіцяючих можливостей нового культурного і суспільного підйому України не залишилося і сліду.

Апогеєм ідеологічного «закручування гайок» став 1951 рік, коли було віддано анафемі вірш В. Сосюри «Любіть Україну!», Написане на хвилі патріотичного піднесення в 1944 р і отримав сталінську премію. Автора звинуватили в націоналізмі та змусили публічно виступити з принизливим каяттям.

З кінця 1948 року в Україні розгорнулася компанія боротьби проти «низькопоклонства» перед Заходом, а згодом і «космополітизму» єврейських письменників, художників, зокрема, О. Борщаковского, І. Стебуна, Е. Адельгейма, А. Каунельсона.

Вчені та письменники, композитори і художники в таких умовах не здатні були творити, і це негативно позначилося на розвитку літератури і мистецтва. Однак, саме тоді, коли все приготувалися до чергової сталінської примхи, 5 березня 1953 г. «батько народів» відійшов у кращий із світів. Здавалося, було чутно, як Україна полегшено зітхнула.

Після смерті Сталіна почалася нова ера. Виснажливі, нераціональні, марнотратні, диктаторські методи правління були засновані на терорі і масовому примусі, не могли існувати нескінченно. Назріла нагальна потреба в загальному ослабленні жорстокого сталінського контролю над усіма сферами життя суспільства.

Н. С. Хрущов, який став переможцем у боротьбі за владу, розумів, що, врешті-решт, прогрес Радянського Союзу можливий на основі насильства, а переконання, зростання продуктивності та ініціативи, а не революційного запалу. Для того щоб перейти на новий шлях розвитку, слід було спочатку порвати з минулим.

На ХХ з'їзді КПРС в 1956 р Н. С. Хрущов зробив один з найдраматичніших у радянській історії доповідей. Посіявши найбільший жах і розгубленість в рядах «твердих партійців», він розгорнув перед делегатами велику, детальну і страхітливу картину сталінських злочинів.

Цей «секретна доповідь» означав початок процесу «десталінізації», супроводжується відчутними змінами в культурному житті країни. Цей процес був складним і суперечливим, але в цілому, без сумніву, сприяв громадському, національному та культурному відродженню в Україні.

Серед різних верств населення зріс інтерес до української мови та культури, до історії свого народу. З'являються нові періодичні видання, зокрема, журнали «Знамя» /1956г./, «Радянське літературознавство» / 1957 г. /. В цей час були утворені такі наукові центри, як Академія будівництва і архітектури, Українська сільськогосподарська академія наук / 1956 г. /; нові творчі спілки - Спілка журналістів України / 1958 г. /.

Почалося видавництво «Українського історичного журналу» та першої «Української Радянської Енциклопедії». Велика увага стала приділятися розвитку літературознавства і мовознавства, яке знайшло відображення у виданні багатотомних праць з історії української літератури і літературної мови, «Антології української поезії» і т.д.

В цілому, лібералізація і десталінізація суспільства мали позитивне значення для розвитку української літератури. У цей час були написані «Зачарована Десна» і «Поема про море» О. Довженка, «Гомоніла Україна» П. Панча, «Людина і зброя» О. Гончара і «Правда і брехня» М. Стельмаха. Призупинилися нападки на письменників, які на початку 50-х були об'єктом критики борців з космополітизмом і буржуазним націоналізмом. На розвиток української культури, на громадське життя України дуже вплинуло нове покоління талановитих діячів. Твори цих поетів, прозаїків, літературних критиків з труднощами пробивали собі дорогу на сторінки журналів, але користувалися особливою популярністю серед молоді. Саме з кінця 50-х беруть свій початок українські позацензурній видання, простіше кажучи, «самвидав». Великий інтерес викликали у читачів збірки поезії Л. Костенко «Промiнь землі», / тисяча дев'ятсот п'ятьдесят сім /, «Вiтріла» / +1958 /. У 1953 р Д. Павличко дебютував зі збіркою «Любов і ненависть».

Критика культу особи поклала край «сталініане» в мистецтві УРСР. З музеїв, виставок, галерей вилучалися численні полотна і скульптури, присвячені «вождю всіх народів». Художники України, перш за все графіки, почали пошуки нових форм в образотворчому мистецтві, виходячи за рамки соціалістичного реалізму.

У зв'язку зі святкуванням 150-річчя від дня народження Кобзаря в Москві був споруджений пам'ятник Т. Г. Шевченка / роботи М. Грицюка, Ю. Сенкевича, А. Фуженка / в 1956 р був відкритий пам'ятник у Львові І. Франка роботи Б. Борисенко, Д. Кравіча.

Значних успіхів було досягнуто українськими художниками в розвитку історичної тематики. Помітним явищем в українському живописі цього періоду стали полотна М. Хмелько, О. Хмельницького, В. Задорожного; також слід зазначити роботи М. Дергуса «Тарас на чолі війська» / 1 952 /, Л. Чернова «Вечірня пісня».

Художники все більше звертаються до традицій народної творчості.Найбільш яскраво це простежується в роботах художників закарпатської школи живопису. Яскравим прикладом цього є картина Г. Глюка «Лісоруби» / 1 954 /, полотна А. Ерделі «Заручини» та О. Коук «Верховинка» / 1956 /.

Розквіт переживає в післявоєнний час пейзажний живопис. І в зв'язку з цим необхідно, перш за все, відзначити роботи М. Глущенко - одного з видатних в українському живописі майстра пейзажу - «Тихий вечір» / 1 951 /, «Весняна лірика» / 1958 /, «Над Дніпром» / 1952 /. «Шторм» / тисяча дев'ятсот п'ятьдесят два /.

Дихання самого життя, його аромат відчувається в роботах А. Петрицького «Певоніа», С. Бесєдіна «Троянди» / 1952 /, М. Глущенка «Квіти на тлі моря» / тисячі дев'ятсот п'ятьдесят п'ять /.

Значних успіхів добилися художники монументалісти С. Думенко, О. Попов, В. Токарева, які виконували монументально-живописні роботи в Одеському Палаці культури моряків / 1951-1953 /.

Досягнення і особливості українського монументально-декоративного мистецтва в першій половині 50-х років найбільш чітко простежуються в художньому оформленні павільйонів Виставки народних досягнень УРСР / 1958-1959 /. У виконанні цього проекту брали участь живописці і скульптори Харкова, Одеси, Києва та інших міст.

Падіння Н. С. Хрущова негативно позначилося, в тому числі і на культурному житті України. Лібералізація культурно-національного життя змінилася посиленням русифікації на Україні.


Список вивченої літератури.

1. Субтельний О. Україна: історія. -К., 1993.

734 с.

2. Історія України / за ред. Ю. Зайцева. - Львів. 1996.

3. Шаповал Ю.І. Україна 20 - 50-ті роки: сторінки ненаписаної історії -К. +1993.

4. Костюк Г. Сталінізм в Україні. Генезис і наслідки -К. +1993.

5. Українське радянське мистецтво. 1941 - 1960-ті рр. / Під ред. Юхимця / Г. М. - К. 1983


  • Учня 11 - В класу