|
план
Вступ
1 Передумови Першої Балканської війни
1.1 Передісторія
1.2 Політика великих держав
1.3 Ідеї максимального розширення меж
2 Перша Балканська війна
3 Друга Балканська війна
4 Підсумки обох воєн
4.1 Націоналістичний підйом в протиборчих державах
4.2 Перша світова війна
Список літератури
Вступ
Балканські війни - дві війни 1912-1913 і 1913 років, що сталися незадовго до Першої світової війни, в результаті яких країни Балканського півострова потіснили турків з європейської території.
Перша війна носила визвольний, антитурецької характер. Балканський союз (Сербії, Чорногорії, Греції та Болгарії) планував повністю позбавити Османську імперію володінь в Європі, що йому і вдалося зробити (за Туреччиною зберігся лише Стамбул і невеликі території біля нього).
Протиріччя між переможцями привели до початку війни між Болгарією з одного боку і Сербією, Грецією, Румунією, Чорногорією і Туреччиною з іншого. Болгарія була переможена і втратила більшу частину своїх придбань в першій війні, Османська імперія повернула Адріанополь з околицями.
1. Передумови Першої Балканської війни
1.1. Передісторія
Ще за часів Великого переселення народів на Балканському півострові стали з'являтися народи, які раніше не проживали там. До моменту розділу Римської імперії регіон входив до складу Східної Римської імперії, і нові народи вели постійну боротьбу з константинопольськими імператорами.
Ситуація змінилася на початку XV століття, коли турки з Малої Азії почали проникати на Балкани. Ліквідація Візантійської імперії і падіння Константинополя дозволили Османської імперії, міць якої постійно зростала, повністю зайняти Балканський півострів. Народи, які проживали там, також виявилися в складі імперії. Ситуацію ускладнювало те, що всі вони розрізнялися за походженням, віросповіданням і національної приналежності [1] [2]. На Балканському півострові часто відбувалися антитурецькі повстання, більшість з яких завершувалися поразкою повсталих. Незважаючи на це, в XIX столітті почали формуватися етнократична держави. Процес відбувався за підтримки зацікавленої в ослабленні Туреччини Російської імперії. В результаті до початку XX століття зі складу Османської імперії вийшли Греція, Болгарія, Сербія, Чорногорія і Румунія. Незважаючи на це, не всі населені тим чи іншим народом землі належали відповідній державі. Так, велика кількість болгар і сербів проживало в Македонії, на островах Егейського моря жили греки, на кордонах з Чорногорією проживало певну кількість чорногорців [3]. Албанці взагалі не мали своєї держави, хоча окремі вілайєти Османської імперії були повністю ними населені [2].
1.2. Політика великих держав
Османська імперія, починаючи з XVII століття, поступово слабшала, втрачаючи свої території. У розпаді імперії були зацікавлені багато держав, зокрема Росія, Німецька імперія, Австро-Угорщина, Великобританія і Франція. Кожне з цих держав бажало отримати якомога більшу частину слабшає імперії для задоволення своїх стратегічних потреб. Гостро стояло «Східний питання» про протоки. Одночасно між блоками великих держав велося політичне протистояння, яке спостерігалося і на Балканах [1] [2].
Після Італо-турецької війни країни Балканського півострова, противники Османської імперії, усвідомили необхідність в консолідації. Об'єднуючими факторами послужили загальні цілі, спорідненість народів (болгар з сербами і чорногорцями) і християнська віра. Цим скористалася Російська імперія, за підтримки якої на Балканському півострові почалося формування військового оборонного союзу. 13 березня 1912 року Сербія і Болгарія підписали договір про формування військового альянсу. 12 травня того ж року були підписані додаткові угоди, які дозволяли країнам співпрацювати в інших сферах. 29 травня Греція, побоявшись залишитися без територіальних виграшів за рахунок Османської імперії, включилася в систему болгарсько-сербських відносин. Влітку Чорногорія уклала союзний договір з Болгарією, після чого формування Балканського союзу завершилося.
Росія в першу чергу розраховувала на те, що союз почне протистояння з її суперником - Австро-Угорщиною. Однак країни-члени союзу не були в цьому зацікавлені, і почали протистояння з Туреччиною [1] [2].
1.3. Ідеї максимального розширення меж
Балканському союзу були цікаві європейські володіння Османської імперії, в яких проживали греки, болгари, серби. Всі країни-члени союзу планували максимально розширити свої кордони за рахунок Османської імперії, але часом їх територіальні інтереси перетиналися.
Болгари бажали створення целокупності (Великої) Болгарії - держави, яка включала б у свій склад всі землі, населені болгарами і території, що колись належали Другому Болгарському царству. Серби хотіли включити до складу своєї держави всю Албанію і Македонію, на яку в свою чергу претендували Греція і Болгарія. Чорногорія прагнула отримати північ Албанії і великі портові міста Адріатики, а також Новопазарський санджак. Греки хотіли отримати Македонію і Фракію, на які претендувала Болгарія. Таким чином, у союзників були серйозні розбіжності і претензії один до одного [1].
2. Перша Балканська війна
3. Друга Балканська війна
4. Підсумки обох воєн
Націоналістичний підйом в протиборчих державах Перша світова війна
Список літератури:
1. Жогов П.В. Дипломатія Німеччини і Австро-Угорщини і Перша Балканська війна. - Москва: 1969.
2. Задохін А., Низовский А. Порохової льох Європи. - Москва: Вече, 2000. - ISBN 5-7838-0719-2
3. Рябінін А. Малі війни першої половини XX століття. Балкани. - Москва: ТОВ «Видавництво ACT», 2003. - 5000 екз. - ISBN 5-17-019625-3
Джерело: http://ru.wikipedia.org/wiki/Балканские_войны
|