Берестейська унія: причини, Хід, Наслідки

Київський національний університет внутрішніх справ навчально-науковий інститут права та психології

Факультет правового забезпечення підпріємніцької ДІЯЛЬНОСТІ та психології

Кафедра гуманітарних дисциплін

Реферат на тему:

Берестейська унія

Підготувала:

студентка 11 групи

Нестерук С.П

Київ-2010

Зміст

Вступ

Берестейська Унія: причини, Хід, Наслідки

Україна после Берестейської унії

Висновок

список літератури

Додаток

Вступ

Берестейська унія (пол. Unia brzeska, англ. Union of Brześć, біл. Берасьцейскаяунія, ріс. Брестскаяунія) - рішенняКіївськоїмітрополіїРуськоїправославноїцерквінатеріторіїРечіПосполітоїрозірватістосункізКонстантінопольськімпатріархатомтаоб'єднатісязАпостольськоюСтоліцею у +1596 за умов підлеглості православних Папі римському, Визнання основних католицьких догм и Збереження православної обрядності. Унію (від лат. Unio - союз) формально й Офіційно проголошено на церковному Соборі в Бересті 1 596 року.

Ця Подія, одна з найважлівішіх подій в історії церковного життя в Україні. Внаслідок чого утворілась Українська Греко-Католицька Церква. Була віклікана необхідністю виправити Наслідки церковного розкол между Римський Престолом та Константинопольського Патріархатом, Який состоялся у 1054. Кроки до цього робіліся не один раз, но реальні возможности полагодження цього питання склалось лишь в 16 ст. Спріяла цьом, самперед, кризова ситуация, у Якій перебувала православна церква в Україні. Проявив ее були занепад церковної дисципліни, непорозуміння между церковних братств та ієрархією, зазіхання новостворене (1589) Московского Патріархату, непродумані кроки Константинопольського та других Східних патріархів, тощо. Важлівім фактором, что спонукав до Укладення унії з Апостольський столицею, булу необходимость протістояті подальшій латінізації та полонізації української світської еліти, а такоже добитися зрівняння в правах українського духовенства з Латинська. Ідея Укладення унії Знайшла пріхільніків и в польських державних та церковних колах, Які малі тут свои розрахунки. Однако, як показавши далі розвиток подій, їхні Сподівання НЕ справділіся.

Основна мета польської влади. Для Подальшого Зміцнення Речі Посполитої, як вважать польська влада и католицькі кола, Було необходимо об'єднати православних українців и білорусів з поляками-католиками. Православні єпископи такоже виступали за об'єднання церков, но при цьом Захоплення православних и католицьких ієрархів, так само як и їх бачення роли и становища майбутньої уніатської церкви, були зовсім різнімі.

Основні причини Укладення унії для православних єпіскопів. Для православних єпіскопів основними причинами укладання унії були:

а) невдоволення втручанням у церковні справи організованого в братства міщанства;

б) бажання візволітіся від життя без підпорядкованості східнім патріархам, Які НЕ малі достатньої влади для захисту стану православної церкви в Речі Посполітій;

в) необходимость Зберегти своє прівілейоване становище в новій державі и добиться рівності з католицькими єпіскопамі, Які засідалі в сенаті, малі титул «князів церкви» и підкоряліся только власти Папи та короля;

г) саму унію православні єпископи розглядалі як рівноправне об'єднання церков під керівніцтвом Папи Римського, Який после Захоплення турками Константинополя залишавсь Єдиним віщим церковних ієрархом, Який МАВ реальну владу.

Основні причини Укладення унії для католицьких священіків и польської шляхти. Католицькі священики и польська шляхта розглядалі унію як:

а) необходимость ідеологічного обґрунтування Захоплення польськими магнатами українських земель;

б) можлівість збільшити Кількість підвладніх Ватикану парафій за рахунок православної церкви при неможлівості прямого насадження католицизму в Україні, яка мала стійкі довголітні традиції православ'я.

в) майбутня уніатська церква спріймалася ними як другорядна тимчасова організація для підкореніх українських «хлопів», покликавши зміцніті польсько-католицький Вплив на прієднаніх українських землях.

Таємні переговори. У 1590 р. частина православних єпіскопів вступила в таємні переговори з польським королем Сігізмундом III, вислови бажання прієднатіся до католицької церкви. У 1595 р. єпископи Луцький К. Терлецький и Володимирський I. Потій после видання королем універсалу, у якому ВІН сповіщав про перехід православних єпіскопів до унії, вірушілі до Риму и признал владу Папи Римського. У жовтні 1596 р. король Сігізмунд III и київський митрополит М. Рогоза за дорученням Папи Римського Кліментія VIII скликали в Бресті церковний собор для офіційного проголошення унії.

Розкол собору. Проголошення унії. Проти собор Одразу розкол на два ОКРЕМІ собори - православний и уніатській:

Православний собор відхілів унію; уніатській - проголосуй унію, признал владу Папи Римського, прийнять основні догмати католицької церкви, зберігші проти православні обряди та церковнослов'янську мову. Уніатськім єпіскопам обіцялі сенаторські звання (ця Обіцянка залиша невиконання). Уніатське духовенство, як и католицьке, звільнялося від податків, уніатська шляхта дістала право обійматі Державні посади Нарівні з католицькою шляхтою, а уніаті-міщані зрівнюваліся у правах з католицьким міщанством.

Наслідки Підписання унії. Польській уряд вважаю унію обов'язковою для всіх православних на территории Речі Посполитої. Православна релігія опінію на становіщі незаконної. Унія насаджувалася силою. С помощью Берестейської церковної унії польські пани й католицьке духовенство сподівалісь денаціоналізуваті й ополячіті український и білоруський народи. Українські та Білоруські селяни, міщані, козаки стійко боролися проти нав'язування католицтва та унії. Це булу боротьба проти феодально-кріпосніцького и національно-релігійного гніту, проти панування шляхетських-католицької Польщі. Вона мала національно-визвольний характер.

Берестейська Унія: причини, Хід, Наслідки

Ідея унії - злуки Православної и Католицької Церкви Ніколи НЕ Зникаю. Уже в XI ст. Було кілька Спроба поєднаті Церкви, что розділіліся в 1054 году. У XII ст. Петро Клюнійській та Ансельм Кентерберійській Шукало Шляхів для їх поєднання.18 * Альо обопільна ворожнеча, фанатічні ексцесі збільшувалі відчуженість. Взаємну неприязнь розпалювала літературна Полеміка поміж греками та католиками, яка «копала прірву между Обом Церквами», - пише митрополит Іларіон.

Тяжкий стан візантійської імперії, Якій загрожувалі вороги з усіх боків, віклікав Спроба цісаря Михаїла VIII шукати допомоги у папи Григорія X, якому ВІН обіцяв за це Прийняти унію. У 1274 р. БУВ скликання у Ліоні собор, на якому ухвалено, что Грецька Церква, зберігаючі свои догмати та обряди, має лишь Визнати примат папи, но унію НЕ прийнять ні духовенство Греції, ні народ.

Чи не торкаючи давніх часів історії України, нагадаємо деякі події останніх двох з половиною століть. У 1 396 году говорили про можлівість сполучення Православної та Католицької Церкви на нараді Яґайла з митрополитом Кіпріяном Цамблаком; поділяючі бажання об'єднати Церкви, митрополит вважать за конечно склікаті для цього собор, про что сповістів патріарха. На тому справа й закінчілася.

Року 1418 питання унії Було порушеннях на Констанцькому Соборі, но знову в площіні скликання собору з участю з обох сторон знавців канонічного права.

Найактуальніше Постав питання унії на Флорентійському Соборі в 1439 году, коли митрополит Ісідор, грецький патріот, прієднався до унії, Розуміючи ее, як творення Єдиної Церкви. В Україні, кроме невеликого числа магнатів, шірокі масі залиша при життя без вірі, хоч НЕ виявляв ворожості до унії. Проти, Латинська польське духовенство виявляв до неї ворожість.

З середини XVI ст. появляються палкі полемісті, Які ведуть боротьбу проти Православної Церкви. Серед них визначавши Бенедикт Герберст, галичанин з Перемищини, та Петро Скарга (Павензській), єзуїт. У життя без Книзі «Про єдність костьолу Божого» (1577) p.) Скарга Гостра засуджував православну віру и доводять звичайно потребу злуки з Римом, посилаючися при тому на перспективи розвитку освіти та культури и на матеріальні вигоди для української шляхти, Які дала б їй унія , а ще более для православного духовенства, Пожалуйста Вийшла б Із приниженого стану. ВІН вважать, что дело злуки повинен вірішіті Собор Із православних та католиків. Цю блискучії написання книжку присвячено князеві Костянтінові Острозькому.

Справу унії підтрімувалі - папській леґат Антоній Поссевінс. Який їздив у Цій делу до Москви, та другий леґат Нунцій Бальонетто, Який МАВ у тій делу конференции з кн. К. Острозьким та его синами.

Костянтин Острозький (1527-1608), «некоронованій король України», БУВ одним Із наймогутнішіх маґнатів, власником значної части Волині и великих поселень в Галичині. ВІН БУВ патроном понад 1000 церков у своих маєтках, бачив занепад Православної Церкви и прагнув ее об'єднання з Католицькою Церквою, но не в форме підкорення одної второй. Острозький МАВ однодумців и великий авторитет в колах української шляхти, міщан, ВИЩОГО духовенства.

Напрікінці XVI ст. Заново заходь в делу унії, при чому ее ініціаторамі, несподівано, були православні владики. Значний мірою спричинилися до цього політика двох патріархів - Йоакима І, особливо, Єремії - во время подорожувань їх по Україні: смороду стали на БІК братств, дозволить Собі зневажліво поставити до владик. Незадоволення владик віклікалі позбавлення сану митрополита Онисифора за двоєженство (БУВ двічі одружений), висвята на митрополита Михаїла Рогози, обраних лишь світськімі особами, и призначення єпіскопа Луцького, Кирила Терлецького, Екзархо патріарха, нібіто контролером над митрополитом, - сан, которого НЕ Було Ранее. Наслідком всех ціх умів поволі в різніх колах православних стала ширить думка про унію, в надії, что вона оздоровити церковну атмосферу.

Напрікінці 1 589-го або на качану 1590-го року єпископ Львівський Гедеон Балабан перший порушив питання про унію. До него прієдналіся - Кирило Терлецький, Леонтій Пельчіцькій, єпископ Пінській и Туровський, Діонісій Збіруйській, єпископ Холмська та Белзький. Наслідком таємної конференции в Белзі у 1590 году БУВ лист до короля, в якому єпископи заявляли про свою згоду Визнати владу папи.

Справу Тримай у Великій Таємниці, и даже НЕ всі єпископи знали про переговори з королем.

Число спільніків среди єпіскопів зростан. Року 1591 на Переміську кафедру по смерти єпіскопа король номінував шляхтича Михайла Копистенського, что МАВ жінку. Патріарх заборонено вісвячуваті его, но грамота спізнілася. Року тисячу п'ятсот дев'яносто три на звільнену Володимирська кафедру висвячено сенатора та каштеляна Адама (Іпатія) Потія, Який прієднався до пріхільніків унії.

Православні, знеохочені непорядками в Церкві, прийомів чуйні про унію в значній мірі індіферентне. Пішов за унією Тишкевич, один Із стовпів Православної Церкви. Інакше поставівся до тієї справи князь Костянтин Острозький. На -Собор, что состоялся 1 593 року, ВІН надіслав «артикула-умови, на якіх Українська Церква может об'єднатися з Католицькою: 1) Збереження обряду; 2) Заборона католикам забіраті православні церкви; 3) Заборона переходіті на латинський обряд; 4) зрівняння православного духовенства в правах з католицьким; 5) ПОВІДОМЛЕННЯ в делу унії патріархів; 6) ПОВІДОМЛЕННЯ про ті Москви и Молдавії; 7) Поліпшення внутрішніх справ Православної Церкви та 8) Відкриття шкіл для православного духовенства. ЦІ «артикули» князя К. Острозького НЕ проголошено на Соборі.

Князеві Костянтінові Острозькому Довгий не розкрівалі конспірації переговорів, а коли Нарешті ВІН про них довідався, то БУВ дуже обраних, что таку велику, всенародну дело робілося потайки. Володимирський єпископ Іпатій Потій, что БУВ его приятелем з давніх часів, з сльозами, на колінах благаю князя прієднатіся до унії, но князь остался непохитно и попереду, что буде боротися проти унії, проведеної в такий способ. Вимоги князя Острозького склікаті собор, щоб обговорити дело унії. Потій та Терлецький передали королеві, но ВІН, чи не рахуючісь з соборноправністю Православної Церкви, рішуче відмовів, мотівуючі тім, что лишь владики без мирян могут рішаті дело злуки. Король боявсь, что на Соборі виявило сильна опозиція, и покаравши делегатам їхати Негайно до Риму.

Чи не діставші Згоди на скликання собору, кн.Острозький видав «окружниками» проти унії, особливо проти тактики владик. «Окружниками» справив велике враження. У тій же година кн. Острозький виряді посланців на з'їзд протестантів, Який зібрався в Торуні, запрошуючі їх взяти участь в протіунійному Соборі.

Напрікінці 1595 року делегати владик - єпископи Іпатій Потій та Кирило Терлецький - прібулі до Риму и на аудієнції у папи Климента VIII склалось Визнання віри й признал его примат. Папа урочистих прийнять Українську Православну Церкву Із збереженням ее обрядів.

Вісткі про ті, что єпископи пристали на унію, віклікалі в Україні хвілювання. На сеймиках воєводств Волинського, Київського, Брацлавського, Руського шляхта доручили депутатам заявіті протест проти самовільного вчінку владик, Які НЕ малі Уповноваженому та Згоди на Прийняття унії.

Внаслідок Проханов православних, віїхав до Литви протосінкел Царгородського патріарха Никифор, видатних особа в патріархаті: Він БУВ ректором еллінськіх наук в Падуанському університеті и Деяк годину БУВ намісніком кількох патріархів. За дорозі до Литви протосінкел БУВ заарештованій, но втік Із в'язниці, треба гадати, Завдяк допомозі кн. К. Острозького.

На 6 жовтня 1596 року БУВ призначення Собор у Бересті. Никифор запросив на него Кирила Люкаріса, протосінкела Александрійського патріарха, кількох грецький єпіскопів, митрополита Білгородського.

З Українськими Владик, з якіх НЕ прібуло лишь двоє, з'явились католицькі єпископи: Львівський - Осніковській, Луцький - Мацейовській та Холмська - Гомоліцькій, четверо віднішіх єзуїтськіх проповідніків: кроме того воєводи: Троцький - Микола Радзівілл-Сірітка. канцлер Сапіга, Берестейська староста Халецький.

На боці православних були: два єпископи - Гедеон Львівський та Михаїл Переміській, Які розірвалі з унією, протосінкелі Царгородській та Александрійській, Сербська митрополит Лука, архимандрити, ігумені, понад 200 осіб білого духовенства; воєводи:

Київський - князь Костянтин Острозький, Волинський - князь Олександр Острозький, каштелян Новгородська - Полубенській, депутати шляхти воєводств: Київського - 3, Руського - 3, Перемиської землі - 2. воєводства Волинського - 10, Брацлавського - 2, Пінського повіту - 1, трибуналу Литовсько - 2, много без мандатів шляхти, міщан. Князь Острозький прівіз з собою військо. что охороняло будинок Райського, де засідав Православний Собор. Прихильники унії зібраліся в церкві св. Миколая.

Православні засідалі за грецьким звичаєм: миряни та Духовні окремо. Три прохання Православного Собору до владик - самперед до митрополита Михаїла Рогози прибут на Собор - залишилось без ВІДПОВІДІ. Справа булу тяжка: об'єднати ЦІ две части Собору Було Неможливо - самперед через участь протосінкела Никифора та других греків, якіх король наказав арештувати и якіх охороняв князь К. Острозький. Не погода прієднатіся й православні до католицької части Собору, що не зважаючі на намовляння королівськіх послів. Так постав два Собори.

9-го жовтня одна тисяча п'ятсот дев'яносто шість року Никифор з хрестом и Євангелією в руках проголосують, як Екзарха патріарха, декрет, Яким позбавляв митрополита Михаїла Рогозу та п'ять єпіскопів - Володимирська, Луцького, Полоцького, Холмська та Пінського - їх сану за самовільне піддання папі. Цей декрет підпісалі Духовні члени Собору и надіслалі мітрополітові Рогозі. Світська частина Собору звернули до короля з Проханов позбавіті владик-уніатів церковних дібр, Якими володіті могли только православні.

Уніатській Собор проголосуй публічно унію, а на владик Гедеона Балабана та Михаїла Копистенського и все духовенство, что брало участь у Православному Соборі, кинувши клятьбу.

На проголошення унії Православний Собор відповів протестом, бо, Мовляв, вчинили ее без відома православних кілька владик. Альо міські суди, кроме Володимирська, відмовіліся впісуваті протестацію. Акти переслано до патріархату, и патріарх Мелетій Пігас затвердивши усі постанови Собору. Управління Церквою, до избрания Нових єпіскопів, ВІН доручили Екзархо: Гедеонові Балабанові, протосінкелові Кірілові Люкарісові та князеві К. Острозькому.

Король затвердивши ухвала Уніатського Собору, а ухвала Православного признал неправильними.

Так Україна розділілася на две части. По одному боці став увесь православний зага и два владики, по іншому - уніаті: митрополит, п'ять владик и купка прихожан. Який же Собор право-сильний? Почаїв Полеміка.

Уряд вважаю правосильною Уніатській Собор, що не рахуючісь з тім, что владики, над Якими булу влада патріарха, самовільно вірішілі прієднатісь до Іншої Церкви и Изменить канони. В практике православних доля мирян у Соборі булу Цілком правильна. З подивимось православних Уніатській Собор БУВ неканонічній.

Закид Уніатського Собору: 1. Никифор БУВ «шпигун»; 2. у Православному Соборі брали участь іновірні. Хоч вини Никифора нельзя Було довести, его замкнемо до в'язниці, де ВІН и помер.

Ідеї ​​и практике патронату протіставлено владу короля, в делу номінації. Православна Церква наче НЕ існувала. Прохання НЕ давати дібр уніатам уряд відкінув, бо, Мовляв, уніаті - грецького обряду.

Україна после Берестейської унії

Берестейська унія не внесла Спок и не поєднала Церкви. Навпаки, кроме двох - православної и католицької - з'явилася третя, уніатська. На боці уніатської були: митрополит, п'ять єпіскопів, Визнання польським уряд, а головне - Могутня рука папи. На боці православних: два єпископи, много чорного та білого духовенства і - народ, їх зверхника, Царгородській патріарх, що не БУВ у стані боронити їх. Спроба православних звернути до короля за посередництво сейміків та сеймів Нічого не дали. Уніатська Церква Залишайся в очах правительства Єдиною правних русски Церквою.

Тяжкий стан Православної Церкви погіршував Внутрішній двоподіл: владики, частина шляхти та міщан ПІШЛИ за унією, но більшість духовенства, шляхти з кн. К. Острозьким, більшість міщан та братств, селяни, а головне та нова сила, что організувалася за Дніпровімі порогами - козацтво - залиши при вірі батьків.

Менші чисельного прихильники унії розгорталі колосальний Енергію, зміцнюючі свои позиции та прієднуючі Нових пріхільніків.

Слабкого митрополита Михаїла Рогозу замінів в 1600 году єпископ Володимирський, талановитий Іпатій Потій, что БУВ до того Володимирська старостою, людина з великими зв'язками, добрий промовець и дипломат. Роки 1595-1613 - це «Потієва доба», характерізує его роль О.Б. Курилас. Твердою рукою взявши ВІН керівництво Опис мітрополією и Провадо дело до своєї смерти в 1613 году. «Не з рогозу, а зо мною маєте діло», - писав Потій в 1600 году до Слуцького кліру, Який НЕ слухав его.

На тій годину православне духівництво не мало Рівного мітрополітові Потієві, но мало князя Костянтина Острозького, Який останні роки свого життя Присвятої борьбе с унією та обороні Православної Церкви. Шукаючи ПІДТРИМКИ, князь К. Острозький зблізівся з кальвіністамі. У 1599 году у Вільні відбулася Генеральна Конференція, на Якій ВІН заступає православної шляхти, а князь М. Радзівілл - кальвіністічну. Альо співпраця двох конфесій НЕ наладналась, бо Духовні кола вороже поставити до кальвіністів и Вимагаю благословення патріарха. Благословення патріарх не давши, и Віденська Генеральна Конференція Фактично на тому й скінчілася.

Найбільше значення п делу оборони Православної Церкви мала релігійна Полеміка, доля В якій взяло Чима видатних, талановитих авторів. Ця Полеміка велася з завзяттям, твори пошірювалося в основном в рукописах, и смороду віклікалі Захоплення чітачів. "1 Тим часом православні втрачалі свои храми, церковні маєтки, Які переходили до уніатськіх владик.

Справу православних та уніатів розглядалося почти щороку на сеймі, в сенаті. "Важлівім Було, что Нарешті король прімушеній БУВ Визнати, что український народ поділівся на две части, и что уніаті НЕ могут репрезентуваті Всього народу.

Року 1603-1605 польський уряд Пішов на вчинки: з мітрополії уніатського митрополита вилуч Києво-Печерський монастир и дозволено зверни там православного архимандрита - Єлісея Плетенецьким; признал права братств и вилуч їх з-під юрісдікції митрополита-уніата.

Безоглядна політика Сігізмунда III віклікала незадоволення протестантів та православних, до якіх прієдналося Чима дісідентів католиків, и 1606 p. проти короля вибухло повстання ( «рокош») на чолі з Краківськім воєводою Зебжідовськім. Хоч це повстання Було придушене польським військом, но в ньом чітко вислови свои вимоги православні, зокрема - деградуваті уніатськіх владик, роздавати церковні добра только Православної пріпініті всі судові процеси проти духовенства.

После смерти Кирила Терлецького король поспішів надаті луцьку кафедру уніатові Остафієві Єловічу-Малинська.

На тлі ціх подій погліблювалася денаціоналізація української шляхти: нащадки знатних родів переходили на католицтва або унію. Року 1608 помер князь К. Острозький, і серед української шляхти Вже НЕ Було Нікого, хто МІГ бі заступіті его. бо й діти князя перейшлі на католицтва.

У перший час после Берестейської унії уніаті відчулі Глибоке Розчарування: смороду сподіваліся на допомогу и співпрацю Латинська духовенства Польщі, на что нібіто Вказував его Ставлення до Собору в Бересті, насправді ж зустрілі відкріту ворожість. Вже в королівському універсалі 15 грудня 1596 року немає згадка про право уніатськіх єпіскопів засідаті в Сенаті, що не зважаючі на ті, что в цьом пітанні тато звертався до короля. Релігійна боротьба підкопувала силу народу; полемічна література роз'ятрювала пристрасті. После Берестейської унії оказался трагізм Української Уніатської Церкви, - пише Вінтер: православні ненавіділі уніатів за зраду, а Римо-Католицька (Польська) Церкви не вважаю їх за повноцінніх громадян, бо вірішальнім для неї Було питання національності. Поляки прагнулі такого об'єднання Церков, щоб православні цілковіто відмовіліся від своих догматів, історичної традиції, обрядів. Уніатська Церква стала только «терпимою» в Польщі, як терпимою булу Православна. Польський історик, єпископ Ліковській, пише, что польське духовенство, вместо прітягаті до себе уніатів, їх только прініжувало. Альо внаслідок цього Українська Католицька Церкви не зв'язана з польським УРЯДОМ «стала головним заборолом української народності проти польонізації», - писав Д. Дорошенко.

Висновок

Проаналізувавші історічну інформацію, можна сделать Висновки. Ватикан, Який здавна намагався пошіріті свой Вплив на східнослов'янські народи и активно підтрімував політику польських феодалів относительно України та Беларуси, давши почин Унії. У підготовці унії чималий роль відігравалі и єзуїти, якіх у 60-х роках 16 століття для Боротьба з протестантами покликали в Польщу польські католицькі єпископи. Саму ідею унії підтрімувала ще й Верхівка українського духовенства та світськіх феодалів, что прагнулі добитися однакової політічного становища з польськими магнатами, зміцніті свою позицию в борьбе против антифеодального народних рухів.

Безпосереднімі приводами до унії були:

- невдоволення руських православних єпіскопів тім, что у церковні справи дедалі более втручалося міщанство, організоване у братства;

- бажання єпіскопів звільнітіся від підлеглості східнім патріархам, Які підтрімувалі братства;

- намагання верхівкі руського православного духовенства добитися рівності з католицькими єпіскопамі, Які засідалі в сенаті та тітулувалісь «князі церкви» - и залежався только від Папи та почасті від короля.

Оскількі унія іноді насаджувалася силою, українські та Білоруські селяни, міщані, козаки стійко боролися проти нав'язування католицтва. Це булу боротьба проти феодально-кріпосніцького та національно-релігійного гніту, проти панування шляхетських-католицької Польщі. Вона мала національно-визвольний характер - и водночас булу Боротьба українського та білоруського народів за Збереження й Зміцнення зв'язків между ними. Вірішальну роль у ній відігралі Селянська-Козацькі повстання кінця 16 століття - 20-30-х років 17 століття, спрямовані проти СОЦІАЛЬНОГО гніту польських та українських феодалів та іноземного панування.

Проти унії протестувала такоже значний частина православної шляхти, деякі магнати (князь Костянтин Острозький), більшість духовенства (зокрема, Києво-Печерський архімандріт Никифор Тур, его наступником Єлісей Плетенецьким та інші).Було видано ряд полемічніх антіуніатськіх творів. Особливе місце среди них Займаюсь твори славетних українського письменника І. Вишенського.

1620 року, за сприяння гетьмана Петра Сагайдачного, єрусалімськім патріархом Теофаном Було відновлено вищу ієрархію православної Київської мітрополії та висвячено Митрополита Київського, Галицького та всієї Русі Іова Борецького.

Внаслідок опору українського и білоруського народів польсько-шляхетський уряд на качана 1630-х років змушеній БУВ Видати «Статті для заспокоєння руського народу», Які узаконювалі Легальне Існування православної церкви. Проти ЦІ «Статті" не Припін настане католицизму та унії. Народна визвольна війна 1648-1654 років привела до цілковітої ліквідації унії на Лівобережжі.

Ця історична Подія показує величезне Вплив церкви на управління населенням. Та ще раз підкреслює, что свобода віри дает можлівість унікат Великої кількості національніх державних та суспільніх непорозумінь.

Если перенести події Берестейської унії на сьогодення, ми Розуміємо, что Різноманітність вірувань людей могут створюваті певні конфлікти. Що підтверджує необходимость создания та ПІДТРИМКИ релігійніх інстітутів, та Вивчення різніх вірувань, поиск спільніх рис та поступову глобалізацію релігії, для ПІДТРИМКИ світу на планеті.

література

1.Історія України. Посібник. За ред. В.А.Смолія. - К: Просвіта, 1997.

2.Історія України. Навчальний посібник для студентів неісторічніх спеціальностей. - Донецьк: Центр подготовки абітурієнтів, 1998.

3.Грушевскій М.С. Нарис історії українського народу. - 2-е вид. - К .: Либідь, 1993

4.Енціклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійовіч. - Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954-1989.

5.Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назв и Поняття. - Луцьк: Вежа, 2000..

6.Довіднік з історії Україні.За ред. І. Підкови та Р. Шуста. - К .: Генеза, 1993.

7.ГАЛІЧІНА. Берестейська унія - поступ у Європу

8.Рад. енциклопедія історії України. - К., 1969. - т.1.

9.УРЕ. - К., 1962. - т. 2.

10. Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. - К .: Либідь, 1997..

11. Діяння Собору Греко-католицької церкви у Львові 8-10 березня 1946 Видання ПРЕЗИДІЇ Собору, Львів 1946.

Додаток

Рис.1. - Поштова Марка та вітраж на честь Берестейської Унії