Вступ
Україна з качана 16 століття опінію перед наростаючою зовнішньою небезпеки, самперед з боку Московского князівства та Кримського ханства. Московія, яка скинула татаро-монгольське іго, сама Почаїв зазіхаті на чужі землі. Московський князь Іван ІІІ проголосують, что всі землі колішньої Київської Русі повінні належати Москві. Згідно Литва Втрата Сіверські землі. У 1500-1503 роках велася литовсько-московська війна. У тисяча п'ятсот двадцять-два году Москва відібрала у Литви Чернігів и Стародуб. Становище Литовської держави ускладнювалося й з'явилися на півдні новой Загрози - Кримського ханства, Пожалуйста в 1449 году відокремілося від Орди, а в 1478 году признал собі васалом Турции. У 1482 году за намови Івана ІІІ Кримські татари напали на Україну, спаливши Київ. Відтоді Кримчак почти щороку нападали и ніщілі українські землі. У середіні 16 століття наростаюча криза у Великому князівстві Литовсько сягнула крітічної Межі. У тисяча п'ятсот сорок-дев'ять та 1 552 роках воно НЕ змогло протістояті двом великим вторгненням татар. У 1558-1583 роках Литва ув'язла в трівалу войну з Московією - Лівонську войну. Віснажені Величезне воєннімі Втрата и Опинившись перед загроза московського вторгнення, літовці звернули до Польщі по допомогу. Поляки ПОГОДИЛИСЯ надаті допомогу, но поставили головного умів об'єднання в Одне політичне ціле Польщі и Литви. Було Затверджено Люблінську унію, яка передбачало Утворення Речі Посполитої. Ця унія надавала полякам неабіякі прівілегії.
Прийняття Люблінської унії мало для українців Фатальні Наслідки. Если до 1569 року становище українських и білоруськіх земель у складі Литви Було стерпнім, то тепер ситуация докорінно змінілася: розпочався повсюдне наступ польсько-литовської адміністрації на права українського населення. ВІН охоплював самперед економічну сферу, де уряд новоствореної Речі Посполитої всіляко підтрімував магнатство, в руках которого даже король зоставався маріонеткою. Різко посілівся національний, Релігійний и культурний гніт. Із переходом українських земель від Литви до Польщі Було поставлено під сумнів Існування українців як окремої етнічної спільноті. Чи не Єдиним позитивним наслідком Люблінської унії для України Було об'єднання більшості ее земель у складі однієї держави - Польщі. Решта українських земель перебувала під властью других іноземних держав: Чернігово-Сіверщина - Московского князівства, а з 1618 - Речі Посполитої; Закарпаття - Угорщини, а з 1 526 - Турции та австрійської дінастії Габсбургів; Буковина - Молдавська князівства, а з 1514 - Турции; Берестейщина и Пінщина залиша у складі Великого князівства Литовсько.
Согласно з новим адміністративно теріторіальнім устроєм, українські землі что опінію у складі Польщі, Було поділено на 6 воєводств: Руське, Белзьке, Подільське, Волинське, Брацлавське, Київське. У +1635 году Утворення Чернігівське воєводство з центром у Чернігові. Кожне воєводство мало свои сеймики и посіла своих депутатов на сейм до Варшави. Спочатку на Кіївщіні, Брацлавщіні та Волині зберігаліся Литовський статут та Урядова українська мова, но Незабаром смороду поступаються Загальнодержавне праву та латінській и польській мовам. Український народ не мірівся з підневільнім становищем, піднімався на боротьбу з іноземними гнобителем. Це виявляв у масових повстань. Особливого розмахом смороду набрали напрікінці 16 - у першій половіні 17 століття, коли Україною прокотилася две потужні Хвилі народних повстань (1591-1596 та 1625-1638 роки), рушійною силою якіх стало козацтво. Це булу боротьба за Збереження особістої свободи, за вільну хліборобську працю. Всі ЦІ події вплінулі на розвиток українського господарства.
1. розв ок Лівобережжя та Слобожанщини
За рівнем розвитку промісловості й торгівлі Україна відставала від Німеччини, Англии та Нідерландів. І все-таки на цею годину вже окреслівся процес Расписание цехів ремесел, и в багатьох промисло відбувалося зародж ення початкових форм мануфактур ного виробництва. Особливо виразности подих новой цівілізації проявлявся, На Відміну Від Нідерландів и Німеччини, не в промісловості й торгівлі, а в сільськогосподарському ВИРОБНИЦТВІ Півдня України. Аджея становлення козацького стану супроводжували розвитку якісно нового типу господарства - за суттю фермерського. І суперечності между ні м и Наступний фільварково-панщ іннім господарством, Пожалуйста ґрунтувалося на пр а ЦІ закріпаченого селянина, стали однією з основних причин СОЦІАЛЬНОГО Вибух в 1648 р.
Тому невід'ємною складового революції булу соціальна боротьба. Основна ее мета пролягав в ліквідації всех різновідів феодальної залежності й форм визиску, у вібурюванні особістої свободи и Вільної (фермерського бланках) власності за на землю. Влітку тисячі шістсот п'ятьдесят-два р. селяни й міщані де-факто Добилися Визнання з боку українського правительства найголовнішіх соціально-економічних завоювань.
Створена после Селянської Війни (так ще назівають войну 1648--1654 рр.) Нова модель соціально-економіч них отношений мала свои Особливості. Було ліквідовано, за незна чним вінятком, велике й Середнє землеволодіння, феодально-панщина систему господарювання й кріпацтва. Більшість земельного фонду вигнання феодалів, королівщіні й католицької церкви перейшла у власність державного сектора. Зросла землеволодіння православних монастирів, Пожалуйста захищали від козаків та селян Гетьманські універсали. Ними ж даруваліся села, млин ТОЩО. Київська Митрополія булу одним Із найбільшіх землевласніків. Було започатковано становлення Гетьманська й старшинському землеволодіння, завершувався процес утвердження козацької земельної власності за. Значний частина земель перейшлі до рук селян, котрі виступали ее співвласнікамі Нарівні з державою. Було шляхетське землеволодіння, закріплене Гетьманська універсаламі, а пізніше договорами гетьманів України з московсько царями. Старшинському землеволодіння зростан Шляхом займанщини або купівлі неосвоєніх ґрунтів. Для Збільшення їх розорювалі "дикі поля", вірубувалі ліси й засновувалі Нові хуторі. Пізніше - здебільшого Шляхом купівлі землі, Гетьманська наділів и Царське прівілеїв. Старшінські володіння найбільше охоплювалі Чернігівщіну та К іївщіну. За універсаламі гетьмана монастирі отримай більш як 80 маєтків, шляхта - почти 50, старшина - 20. Магнатно-шляхетське землеволодіння збереглося на территории західноукраїнськіх земель.
Тогочасні старшинському володіння землею існувало у двох формах - у приватно-спадковій и тимчасово-умовній. Характерною рісою Спадкового (вічного) володіння булу его незалежність від службового становища. Як правило, воно вінікало в процесі купівлі-продажу, обміну, Дарування, застави, у торгових операціях, Які фіксувалі у відповідніх юридичних документах. Тимчасово-умовно (рангове) володіння землею мало іншу природу и способ формирование - ділянки відавалі за службу н а Певний рядків або до смерти. Формально це булу власність Війська Запорізького, и рангові землі передавали у володіння Генеральної ВІЙСЬКОВОЇ канцелярії.
Гетьманський уряд стімулював, підтрімував процес зростання та Зміцнення старшінської земельної власності за. На іншу позицию стала Росія. Щоб ліквідуваті практику стіхійної займанщини и посіліті контроль за процесом зростання старшинському землеволодіння, царський уряд запровадів порядок наділення й затвердження придбаних земель Виключно за царський указами. За ціх обставинні у 30-х роках XVIII ст. більш чем 35% орніх земель Гетьманщини Вже перебувалі в приватній власності за старшини. У период гетьманування Д. Апостола (1727--1734) Основний земельний фонд Було роздано. У цею годину межа между Спадкового и рангових володіннямі практично стерлася. У второй половіні XVIII ст. центральна влада в России на місцях перестала візнаваті займанщини юридичною підставою для володіння земельними угіддямі. У цею период розпочінається процес зосередження землеволодіння в руках российских поміщіків, Який ще более посілівся после ліквідації української державності. Неймовірно тяжкі прімусові канальні роботи, будівництво фортіфікаційніх споруд, воєнні нізові походи ТОЩО руйнувалі міцне козацьке господарство. Чи не маючі змогі за власний кошт відбуваті військову службу, значний частина козаків змушені були віпісуватіся з козацького стану и займатіся промисли, торгівлею, заробітчанством.
Ще гіршім Було становище селянства. Напрікінці XVII ст. дедалі БІЛЬШОГО Поширення набуває феодальна рента, зокрема відробіткова, інтенсівність якої во второй половіні XVIII ст. сягає п'яти и более днів на тиждень. Зберегліся й натуральна та грошова ренти. Обмеження селянських прав розпочалося з п зупини Генеральної ВІЙСЬКОВОЇ канцелярії в 1727 р., Согласно З якою после "пішли" (втікачів) підданіх у власності за державців малі залішатіся їх "ґрунти, двори, куплені и некуплені". Указ Сенату +1738 р. Заборона землевласнікам у межах российских губерній приховуватися у своих маєтках посполитих и козаків, Які переходили зі Слобідської України. Генеральна військова канцелярія ПОСТАНОВА від 20 липня 1739 р. самочинно ширше его дію на теріторію Лівобережжя. Логічнім фіналом цього процесса ставши указ Катерини II (1783), Який узаконивши закріпачення селянства. на Лівобережжі та Слобожанщіні, а тисяча сімсот дев'яносто шість р. у Степовій Україні. У Матеріалах ревізій, перепісів ТОЩО Слобожанщини Досить широко великих дідічів назівають НЕ только власник ами, а й поміщікамі, Яким Було пожалував помісну землю. У цьом Вже в 40-х роках XVIII ст. прос тежується спроба ототожніті на практике місцеву старшину з російськімі сановниками-дворянами. Указом від 21 квітня 1785 р. українська старшина получила права російського дворянства. На неї пошірювалася Чинність "Грамоти на права, вольності й Преимущества благородного російського дворянства". Согласно з "Гра мотою на права и вигоди містам Російської імперії" (21 квітня 17 85 р.) За тимі, хто живий у містах, закріплювалі й охоронялі законом "власн ість и володіння, что кому по спр аведлівості й законно Належить, як Рухом , так и нерухомості ". Селяни такого права Вже НЕ малі.
У второй половіні XVIII ст. Було проведе але секулярізацію Монастирська маєтків на Лівобережжі, Слобожанщіні а Півдні України. Більшість церковних у гідь превратились на державну вл асність або опінію в руках світськ їх можновладців. У цею период спосте рігається поступова заміна земельних п одатків копійчаний, як видно, просто жується тенденція до Швидкого зростання їх на Користь кари.Так, ще до 1765 р. НЕ Було чітко регламентовано дер жавного податку. Консістенські збори, что стягуваліся як натурою, так и гр ішмі, то збільшуваліся, то зменшіть уваліся (відповідно до умов и Господарсь ких можливий самих посполитих). У 1765 р. Було запроваджен "Рубльова оклад", якому підлягалі всі д вори селян, міщан, козаків-підпомічніків, а такоже підсусідкі.
За указом 17 83 р. обкладалі Вже все посполите населення чоловічої статі та рядового козацтво: казенні - вместо робіт и монастірські - по 1 рублю на рік, а козаки на Утримання ВІЙСЬКОВОЇ їх служби, вместо колішніх нерівніх поборів, что залежа чи від Волі начальства, - по 1 руб . 20 коп. Частина податків вгашалася согласно з ЦІМ самим указом у ро зпорядженні поміщіків "на кращий и господарський розсуд". З 1797 р. відпові дно до Урядового Розпорядження у межах реорганізованіх Київського, Новгород-С іверського, Чернігівсько го та Харківського намісніцтв Загальнодержавне ий податок хлібом такоже замінялі на грошовий. Усе це спріяло розвитку товарно-копійчану отношений на территории України. Щоправда, чи не Було власної национальной грошової одиниці, карбування якої намагався запо чаткуваті Б. Хмельницький: ще у сіни тисяча шістсот п'ятьдесят-два р.
2. Правобе режжя
Дещо інакше розвивали сіль ське господарство на Правобережжі. Спустившись ошені війною землі Правобережної України відроджуваліся Завдяк народній колонізації. Течение кінця XVII - Першої половини XVIII ст. на Центральному и Східному Поділлі Південно-східній Кіївщіні осілі десят ки тисяч переселенців Із Лівобере жної України, Молда в ського князівства, білорус ькіх земель та власне польського воєводства. Процес ВІДБУДОВИ місцевої економіки р озтягся на много десятіліть. Основний земельний фонд Правобережної України належали польським магнатам и шляхті, тут переважало велике поміщіцьке землеволодіння. На качану XVIII ст. магнати Київщини володілі 75% всех дворів и відповідно такою самою земельною площею, тоді як дрібна шляхта - л і ше 1%. Це Було характерним и для других правобережних регіонів. Поряд Із магнатсько-ш ляхетськім володінням були землі понад Дніпром, від Києва до Чигирина, Які за розум про вами Вічного світу малі залішатіся незаселених нейтральних теріторією. Незважаючі на запретили, тут заснуваліся Козацькі хуторі, розвивалась селянське господарство. Частина земельної фонду Правобережної України стала такоже здобутком українського селянства та козацтва, Які освоюва чи відвойовані в шляхти райони.
Тут селяни вільно продавали й дарувалі свои дідічні поля, луки, ліси, сади, ставки та хуторі іншім селянам и міщанам. После Довгих років козацьких воєн польська шляхта повернулася до своих маєтків. Унаслідок НЕ только Відновлення батьківськіх володінь, а й зах про полон королівськіх та колішніх шляхетських земель на середину XVIII ст. около 40 магнатськіх родин контролювалі 80% территории Правобережжя. Тут поміщікі змуш е ні були проголошуваті так звані слободи, за Якими селяни, что осіли на панській землі, на Певний час звільняліся від усіх повинностей. В інструкції війтам Киї вського староства за +1766 р. го ворілося: "Від всілякіх повинностей, як замкових, Орендного, так и Громадський, звільніті до 6 років".
У цею годину господарство функціонувало на основе фільварково-панщинної системи, яка в середіні XVIII ст. Набуль Поширення на всій территории Правобережжя. Було три види маєтків: у Першому переважалі слободи, грошова рента (чинш) и продуктовий податок; у іншому - поряд Із чиншем запроваджувалі відробіткову ренту (панщина); у третьому - переважала панщина.
В економічному жітті більшості земель Правобережжя, як и Ранее, основнову роль відігравало землеробство, Досить розвинута Було тваринництво. Сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, просо, льон и коноплі, розводить корів, волів, свиней, овець та коней. Заможні селяни Правобережної України, н езважаючі на Різні перешкоду, Вивезення продукти власного господарства на ринкі Лівобережжя. Потоцькі, Чарторійські, Сангушки, Оссолінські, Жевуські, експортуючі продукти фільваркового виробництва через порти Балтійського Узбережжя до Західної Європи, малі монопольне право на продаж Власний товарів на внутрішньому Сайти Вся. Кроме того, магнати малі право обмежуваті, а в Деяк випадка и забороняті Селянська торгівлю, что негативно вплінуло на розвиток товарно-копійчану отношений. ЦІ заборонено поступово вели до повторного закріпачення селян, Які после Закінчення пільговіх років у слободах змушені були Виконувати копійчаних та відробіткову ренти.
Проти, несмотря на всі негаразди (неврожаї, стіхійні лиха, епідемії ТОЩО), сільське господарство розвиватись. У второй половіні XVII - першій чверті XVIII ст. зростання Попит на сільськогосподарську продукцію зумов Значне Розширення оброблюваніх площ, відбулося поглиблення спеціалізації окремий райо нів. Лівобережжя и Слобожанщина спеціалізуваліся на вірощуванні жита, Волинь - на вірощуванні пшениці, Полісся вірощувало льон и коноплі, на землях между Дністром и Прутом - тютюн, Який переважав и на всеросійському Сайти Вся. Розвиток товарно-копійчану отношений спріяв збільшенню площ під посівамі технічних культур, зокрема Тютюн, льону, конопель. Стало Позитивні Зміни в системе обробітку ґрунту, хоча сільське господарство розвивалась в основном за екстенсивних методом.
Відбуліся НЕ только істотні зрушення в аграрному секторі, а і якісні та кількісні Зміни в других секторах економіки - у промісловості, торгівлі, фінансах. Основу тодішнього промислового розвитку в Україні становили ремесла та промисли. Характерними рісамі реміснічого виробництва цього ПЕРІОДУ Було, по-Перш, розширення спектру реміснічіх спеціальностей (если в першій половіні XVII ст. Їх налічувалося 270, то н а прикінці - Вже 300). Як і друга, поглиблення спеціалізації ремесел (існувало 34 спеціальності з деревообробки, 25 - будівельної справи, 17 - виробництва одягу ТОЩО). Як і Третє, втягування ремесел у процес товарно-копійчану отношений.
3. Реміс ниче и мануфактурне виробництво
Нові РІСД особливо виразности проявити в мануфактурного ВИРОБНИЦТВІ, Пожалуйста розвинулася на базі дрібніх селянських проміслів и міськіх ремесел. Саме з'явився та Функціонування мануфактур вплівалі на руйнацію старих отношений и заміну їх більш прогресивний - буржуазна. Відхід від землеробства, а такоже праця в наймах на підприємстві чи підробіткі "в людях" перетворювала найбільшу часть населення в пролетарізовану масу, яка спріяла зростанню міст в Україні. У Нових товарно-копійчану условиях, Завдяк розвитку ремесел и торгівлі, містечко давало панові прибуток у 5-10 разів більшій, чем село. Уже в середіні XVIII ст. ч ісло міст на Лівобережній України порівняно з XVII ст. Зросла з 100 до 200.
Провіднімі промисли в українських землях цієї доби були млинарство, вінокуріння, селітроваріння, чумацтво. У ВИРОБНИЦТВІ почінають впроваджуваті прімітівні Механізми, Які вікорістовувалі силу води та вітру. Особливе роль відігравало Широке Впровадження у виробничий процес водяного колеса, что зумов перехід від ручного виробництва до механізованого. Напрікінці XVIII ст. вініклі Перші доменні мануфактури, на якіх спочатку віплавлялі чавун, а потім сталь.
Реформи Петра І пришвидшити процес мануфактурного виробництва на Лівобережжі та Слобожанщіні. Ще в 20-х роках XVIII ст. тут розпочалося будівництво великих централізованіх мануфактур, число якіх у второй половіні XVIII ст. становило 40. До того ж на ціх землях діяло більш як 200 підприємств, что були початково формами мануфактури. У Західній та Правобережній Україні розвінуті мануфактури вінікалі в 70-х роках XVIII ст. Например, на Немірівській ткацькій мануфактурі у 80-90-х роках Працювало около 3000 осіб. У 1795 р. на Волині налічувалося 18 мануфактур Із виробництва поташу, на якіх Працювало більш чем 700 осіб. Правобережжя слави виробництвом сукна, оружия, скла, Порцеляновий та ш кіряніх виробів ТОЩО. Східна Галичина Залишайся центром українського паперовий виробництва XVII - XVIII ст. у XVIII ст. в Україні значного розвитку Набуль централізована мануфактура. Тільки в текстільній Галузі во второй половіні XVIII ст. Працювало почти 40 таких мануфактур. Смороду були казенними, посесійнімі, вотчини та купецькімі. До введення кріпацтва в 1783 р. ПРИВАТНІ мануфактури Лівобережжя та Слобожанщини вікорістовувалі вільнонайману працю. Частину казенних підприємств держава передавала найбільш умілім, чесним и багатим підприємцям, Їм надавали позики на пільговіх условиях, багаті корисних копалин й лісамі земл І, підневільну РОбочий сила. Указом 1721 р. дозволяє купуваті до заводів села и продавать заплави з людьми. Ця категорія робітніків дістала Назву посесійніх. З'явилися державних мануфактур зумовлена передусім браком значний капіталів у приватних осіб. ЦІ підприємства обслуговував Державні й самперед воєнні спожи. Уже в 1785 р. 57% їх перейшло в руки приватних підприємців.
Основною підтрімкою мануфактурного виробництва були кріпосні порядки. І казенні, и ПРИВАТНІ заплави, особливо металургійні, забезпечувалі підневільнімі робітнікамі. Практікувалася "приписка" до других мануфактур цілімі селами, и лишь найбільш кваліфіковані робітники, як правило, були найманими. Виробничу сферу доповнювало значне число вотчини мануфактур, на якіх панщину відроблялі Панські селяни. В про ні перероблялі сільськогосподарську сировина, Вироблення в самому помісті (фільварку). З наведеного видно, что за своєю Економічною природою та характером праці, что застосову валась, українські мануфактури Лівобережжя у XVIII ст.були кріпоснімі, змішанімі або капіталістічнімі. На казенних мануфактурах застосовувалі працю державних або посесійніх селян, на вотчині - кріпосніх селян. У второй половіні XVIII ст. купецькі, а такоже селянські мануфактури п очалі широко залучаті Найману працю.
4. Торгівля
Важліву роль у розвитку товарно-копійчану отношений відігравала торгівля. Основними місцямі, де відбуваліся товарно-Грошові операции, були ярмарки, базари й торги. В Україні напрікінці XVII ст. на Лівобережжі Збирай 390 ярмарків, на Слобожанщіні - 271. З відродженням Правобережжя в 40-60-х роках XVIII ст. тут відбулося 42 ярмарки. Як правило, ярмарки Збирай кілька разів на рік и пріурочуваліся до релігійніх святий. Збільшілася Кількість торгів и базарів та днів їх проведення. Напрікінці XVIII ст. в Україні щороку їх проводити більш як 16 000. Найбільші и найбагатші за асортиментом продукції ярмарки були в Києві, Ромнах, Ніжіні, Кролевці, Стародубі, Харькове, Сумах, Львові. У Київ на Хрещенській контрактовий ярмарок, Відкритий один тисяча сімсот дев'яносто сім р. вместо ярмарок в Дубні на В оліні, пріїжджало около 5000 осіб. Товарообіг ніжінськіх и ромен ських ярмарків сяга 4 млн. Рублей. Напрікінці XVIII ст. Ярмаркова торгівлю вітісніла Постійна торгівля в КРАМНИЦЯ, магазинах, а такоже щотіжневі торги, что свідчіло про зростання внутрішнього Сайти Вся. Наступний Ланка системи внутрішньої торгівлі после ярмарків булу торги, Які спеціалізуваліся на продаж Певного товару (Глухів - хліба, Ромни - Тютюн, Львів - худоби ТОЩО). На них скуповувалі товар для оптового продажу на ярмарках. На территории України велася такоже Транзитна торгівля. Купці России відвідувалі ринкі до раїн Західної Європи та Балкан.
Важліве значення малі торговельні зв'язки з країнамі Відразу. Через Україну из России везли на Схід вироби із заліза, льняні та конопляні тканини, сукно, шкіру, папір, посуд ТОЩО. Ввозили барвники, предмети розкоші (дорогі тканини, вина, каву ТОЩО) з Європи, чай, шовкові й бавовняні тканини - з Китаю, худобу, бавовняні тканини, смушок, урюк - Із Середньої азії. Значний частина ціх товарів осідала на ринках України. До середини XVIII ст. зовнішня торгівля в основному розвивалась через головний Балтійський порт - Гданськ. Здобути у второй половіні XVIII ст. вихід до Чорного моря давав змогу розшіріті торгові операции через Одесу, Таганрог, Севастополь та ін. До кінця XVIII ст. Зовнішній товарообіг зріс почти в п'ять разів (із 24 млн. до 110 млн. рублей.).
Отже, незважаючі на ті, Що російський царат в особі Петра І та Катерини II Фактично скасував вільну українську торгівлю, у XVIII ст. вона мала важліве значення для товарізації виробництва и формирование внутрішнього Сайти Вся. На селі вона булу розвинута Слабко: Ще не Було постійніх магазинів и Крамниця для торгівлі. Тут діялі офені (коробейники), Які носили весь свой товар на руках (у коробці), більш заможні малі підводі. Гальмувався розвиток торгівлі через брак хороших Шляхів сполучення. Основним видом транспорту Залишайся підвода. Тільки у 20-х роках XIX ст. з'явились Перші пароплава на Дніпрі, а у 60-х роках Було проклад Перші залізниці: одна тисячі вісімсот шістьдесят одна р. - Львів - Перемишль, 1865 р. - Одеса - Бал та.
5. Грошовий ринок
Розвиток промісловості й реміснічіх виробництв, внутрішньої и зовнішньої торгівлі потребував реформ у копійчаних обігу. У XVII ст. на территории України в обігу Залишайся празькі гроші, Литовські та польські динарії, та й півгрошові монети, срібні таляри ТОЩО. З проведенням реформ монетної справи в России в 1700--1704 рр., В основу якої п про клали десятковій принцип (рубль, гривеник, копійка), у копійчаних обігу на территории України запанувалі російські гроші. Випускає мідні, срібні та золоті монети. Проти однією з негативних економічних акцій російського правительства Було Поширення на Украї н ських землях "лихих" мідніх грошей, щоб срібні й золоті в міру возможности Залишайся в обігу в России и зосереджувалися у державній казні. Срібн ий рубль для полегшення зовнішньоторговельніх операцій Було прірівняно до талера. У тисячу сімсот шістьдесят дев'ять р. російський уряд почав віпускаті паперові гроші - асігнації вартістю 25, 50, 75 и 100 рублей. До кінця XVIII ст. курс асігнацій впавши до 68 коп. Із +1786 р. вільний обмін їх на срібні гроші прізупінівся, что еще более знецініло їх. Отже, напрікінці XVIII ст. відбулося об'єднання копійчаних систем России й України в єдину копійчаних систему, что мало позитивний Вплив на розвиток виробництва и торгівлі Взагалі.
У середіні 50-х років XVIII ст. Почалося Заснування банківської системи. Особлівістю цього Було, что, На Відміну Від західноєвропейськіх, Створення Багата купців, лихвар, в Україні, як и в России, банки засновувала держава. Банківські позики з великими відсотками (Дворянська банк - 6% річніх) під заставу землі й селянських душ відавалі на три роки, з 1786 р. - на 20 років. Проти значний часть їх українське дворянство направляло нема на Поліпшення господарства, а на споживчі витрати, что гальмувало прогресивний соціально-економічний розвиток України и розоряло народні масі.
6. Соціально-економічний розвиток України в першій половіні XIX ст.
У першій половіні XIX ст. почти всі українські землі увійшлі до складу России. За ее межами Залишайся только Галичина, Буковина и Закарпаття, Які входили до складу Австрійської імперії. Україна в складі России Офіційно називається "Малоросія", ОКРЕМІ ее части малі свои назви. Зокрема за Лівобережною Україною утвердилась назва Гетьманщина, а південна (степова) Україна получила назви "Новоросія". Господарство України в досліджуваній период стало невід'ємною частина економіки России. Перша половина XIX ст. и для России, и для України характерізується розпад феодально-кріпосніцького влаштую и Формування капіталістічніх отношений. ЦІ процеси визначили і лися Вже напрікінці XVIII ст., И у першій половіні XIX ст. розвіваються більш інте н пасивного. У середіні XIX ст. феодальну систему России охопіла глибока криза.
6.1 Розвиток СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО виробництва
У пер шій половіні XIX ст. СІЛ ь ське господарство Залишайся ося головного галуззя економіки України. Розвиток сільс ь когосподарського виробництва відбувався в основному екстенсивних шляхом, за рахунок Збільшення про б роблюваніх земель, дере за все південніх (Степове) районів. Проти І у феодальних володіннях, Які п родовжувалі и снуваті за рахунок жорстокої ЕКСПЛУАТАЦІЇ селян, відб у валися певні Зміни. Поміщікі були змушені прістосовуватіся до потреб Сайти Вся: спеціалізуваті власне господарство, удосконалюваті технічні засоби виробництва. Поміщіцьке господарство все более набувало товарного характеру. На з е Редіна XIX ст. у поміщіцькіх володіннях віроблялося 90% товарного хліба. Поряд Із виро б ництвом товарного хліба розшірювалісь посівні площади під технічні культури, Які кор і стувалісь Попит з боку зростаючої промісловості. Найбільш характерним Було вирощування конопель и Тютюн в Полтавській та Чернігівській губерніях, льону - в Катерінославс ь кій та Херсонській, цукрових буряків - на Правобережжі та Лівобережжі. Отже, спостерігаємо Певний спеціалізацію районів на виробництві тих чи и н ших культур. Вирощування їх Займаюсь у різному обсязі як поміщіцькі маєтки, так и се лянські господарства.
Зрозу у міло, что степень товарізації поміщіцькіх и селянських господарств БУВ різнім. Найуспішніше перехід до товарного виробництва здійснювався у господарство Південної та Правобережної України. В товарне виробництво втягуваліся й де р жавні селяни. Внаслідок особістої свободи, сплата грошового оброку смороду малі біл ь ше можливий для підпріємніцької ДІЯЛЬНОСТІ. Грошова рента, яка змінює натуральну, Вже є свідченням Певного ступенів розвитку торгівлі, промісловості, грошового про и гу Взагалі. Вона булу важлівім стимулятором товарізації господарства. Зростаючий роль грошей в соціально-економічному жітті змушувала віробніків пров е творюваті часть продуктів у товар, розшірюваті своє підприємство, шукати Нові форми діял ь ності для удовольствие Зростаючий потреб у кіш тах. Пристосовуючи до умов товарного господарства, поміщікі прагнулі збільш у вати виробництво хліба на продаж. Це відбувалося за рахунок СКОРОЧЕННЯ надільної землі. Аналогічні процеси т о варізації СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО виробництва спостерігаліся у садівніцтві, городніцтві та тваринництві. Смороду були Яскрава проявити прістос у вання віробніків до Нових потреб внутрішнього Сайти Вся країни Таким чином, Із Заснування базових галузь ін про місловості - машінобудівної, металургійної и вугільної - закладаліся основи Майбах т него індустріального розвитку. Важлівім кроком на цьом шляху Було запровадження м а шин и парових двигунів, что дало могутній Поштовх зростанню продуктивного и праці.
Особливо помітнім БУВ прогрес у промісловості Півдня України, де торговельна буржуазія, маючі достатні кошти, займаюсь Сильні позіції в економіці. Одночасно з м а нуфактурнім та фабрично-заводська виробництвом продовжувала діяті значний Кількість реміснічіх закладів, что зосереджувалися у містах и мі з тічки. Течение Першої половини XIX ст. реміснікі вітісняліся більш крупними формами виробництва, но продовжувалі зб е рігаті провідне місце в ряді галузь - кравецькій, Шевській, ткацькій, фарбувальній т про що. У тисяча вісімсот п'ятьдесят вісім р. на Україні налічувалося около 78 тис. ремісніків. Кроме того, Промислова діяльністю займаюсь значний частина селян, господарства якіх втягуваліся в тов а рне виробництво.
6.2 Становище селян
Переважаючою формою ЕКСПЛУАТАЦІЇ кріпосніх селян б у ла панщина. На Правобережжі, де одна шоста, а на Лівобережжі - третина поміщіцькіх селян не малі надільніх земель, дуже Поширення стала піша панщина. Офіційно па н щина обмежувалась трьома днями на тиждень. Проти поміщікі вдаватися до урочної сист е ми, тобто давали селянину Такі завдання, Які НЕ під силу Було Виконати за три дні. Щоб ширше вікорістаті працю малоземельних и безземельних селян, поміщікі пров е водили їх до розряду дворових, на місячіну. За суті, це булу форма примусових найму селян. Панщина доповнювалася різноманітнімі натурального и копійчаних поборами. На д Звичайно тяжким ее видом булу праця на поміщіцькіх промислових підпріємствах. Експлуатація кріпаків супроводжували повну соціальнім безправ'я. Свідченням нездатності кріпосного господарства до дальшого саморозвитку булу низька продукт і вність праці. Задавлений малоземеллям, зліденністю Існування, селянин НЕ МАВ стим у лів для Підвищення врожайності землі. Весь прибуток, Який вдаватися про тримати від г о сподарства, у переважної більшості селян йшов у казну або ж поміщікові. Лише певній части поміщіцькіх и селянських госп про дарств, Які тісніше були пов'язані з РІНКОМ, вдаватися запроваджувати більш досконалі знаряддя праці, пошірюваті Кращі сорти сільськогосподарських культур, передову технологію обробітку ґрунту. Капіталістична організація сільського господарства успішніше здійснювалась на Півдні України. Наявність великих земельних площ, сприя т ливих умов для збуту сільськогосподарських продуктів, незначна Поширення кріпосн і цьких отношений, использование вільнонайманої праці створювалі умови для поступової заміні прімітівної техніки машини. Проти це були лишь поодінокі зрушення, д а льшие розвиток якіх гальмувався феод ального системою господарювання.
6.3 Розвиток промісловості
Промисловість ПЕРІОДУ Расписание феодально-кріпосніцької системи булу представлена розгалуженою Мережа кустарних закладів (дрібні селянські промисли та ремесла в містах), вотчина и капіталістічнімі ман у фактурами, дерло фабрично-заводська підприємствами. Течение Першої підлогу про вини XIX ст. йшлось кількісне зростання промислових підприємств. Значний предпочтение м а ла Обробна промисловість, что Було зумовлене сільськогосподарською спеціалізацією України в загальноросійському масштабі, но розвиватись й Галузі з відобутку корисних копалин, засновуваліся Перші МАШИНОБУДУ и вні заплави, механічні та металообробні підприємства. Провідного значення у проми з ловості України Набуль две Галузі, харчова і обробка тварінніцької сировини. До їх розвитку залучаліся Різні соціальні стани: поміщікі, купці, заможні селяни та міщані. Засновником промислових закладів віст у пала такоже и скарбниця. Монополію у ґ у ральніцтві та цукроварінні захопілі поміщіцькі капіталі. Починаючі з 30-40-х років XIX ст. у промисловому розвитку відбуваються якісні Зміни. Смороду самперед були пов'язані з початком технічного перевороту у пр про місловості, переростання мануфактури в фабрично-Заводське виробництво.
Капітал и стічні мануфактури и Перші фабрики, что ґрунтуваліся на вільнонайманій праці, поч і нают вітісняті посесійні, казенні та вотчінні. Переважно це були підприємства, з а сновані на купецькі капіталі. Купці-підприємці в іборюють позіції в обробній гал узі, поступово пронікають в скляній, п а Перова, МЕТАЛООБРОБНИЙ, полотняну. У їхніх руках зосереділіся підприємства по обробці Тютюн и виготовленню канатів, значний частина вовномієнь, олійніць, здійснюються Перші Спроба по оволодінню Цукрове проми з ловістю. Занепад кріпосної мануфактури БУВ значний мірою спрічіненій непродукт і вністю праці підневільніх селян. Преимущества по використаних вільнонайманої РОБОЧОЇ сили на купецькіх, селю н ських та міщанськіх підпріємствах були незаперечно. У Деяк галузь промісловості продуктивність вільнонайманої праці булу почти в ч о тири рази віщою за кріпосну. Це починалося розуміті даже поміщікі. На годину реформи 1861 р. капіталістічні підприємства здобули повну победу над поміщіцькімі. Отже, на кінець дореформеної доби поміщіцьке підприємство занепадає, І це з усією ясністю відображає кризу феодальної системи. Течение останніх передреформніх десятіліть виросла Питома вага вільнонайманої праці у промісловості: если у +1825 р. в про на становила 25%, то на 1861 р. - Вже почти 74%. Вже у 30-50-х роках у ряді галузь ін про місловості спостерігається использование удосконаленої техніки і технології виробництва. У текстільній промісловості, яка булу дуже розвинення в России, впроваджуваліся Нові моделі пасма і льних, ткацького, шовкомотальніх машин, у паперовій - машина устаткування, в гі рнічозаводській - гаряче Дутта.
Відчутні зрушення відбуліся в суконній та цукровій проми з ловості, зокрема в Останній утверджується паровий способ виробництва вместо Менш продуктивного вогневого. Зростання спожи в машинах пришвидшити розвиток маш і нобудівної промісловості. До 1853 р. на Україні з'явилося до двох десятків механічніх заводів, Які щорічно виготовляв машини, зн а ряддя праці та промислове устаткування загаль на суму бли зько 930тіс. крб.
Машинобудування, для которого були потрібні метали, спричинило розвиток металургійної промісловості. На зміну дрібнім Руднєв кустарного типу приходять Чавун-Ливарні та залізоробні підприємства на Чернігівщіні, Луганщині, Кіївщіні, Одещині. Актівізувався Видобуток вугілля. До 1860 р. на Донбасі ВІН набравши промислового характеру и стає 6 млн. пудів. За кількістю відобутого вугілля Донбас Вийшов на одному місце в стране. Таким чином, Із Заснування базових галузь промісловості - машин про будівної, металургійної и вугільної - закладаліся основи майбутнього індустріального розвитку. Важлівім кроком на цьом шляху Було запровадження машин и парових двигунів, что дало могутній Поштовх зростанню продуктивності праці.
Особливо пом и тним БУВ прогрес у промісловості Півдня України, де торговельна буржуазія, маючі достатні кошти, займаюсь Сильні позіції в економіці. Одночасно з мануфактурне та фабрично-заводська виробництвом продовжувала діяті значний Кількість реміснічіх з а кладів, что зосереджувалися у містах и містечках. Течение Першої половини XIX ст. реміснікі вітісняліся більш крупними формами виробництва, но продовжувалі зб е рігаті провідне місце в ряді галузь - кравецькій, Шевській, ткацькій, фарбувальній ТОЩО. У тисяча вісімсот п'ятьдесят вісім р. на Україні налічувалося около 78 тис. ремісніків. Кроме того, Промислова діяльністю займаюсь значний частина селян, господарства якіх втягуваліся в тов а рне виробництво.
6.4 Торгівля
Збільшення кількості сільськогосподарської та промислової продукції до ції на ринках збуту спріяло пожвавлення торгівлі на Україні. І хоча внутрішня торгівля п про чатку XIX ст. НЕ змінілась порівняно з XVIII ст. ні за структурою, ні за змістом, та Вже Ближче до середини XIX ст. Частка виробів великих промислових підприємств в тов а рообороті значний збільшілась. Збут и купівля товарів здійснювалісь через ятір ярмарків, торгів та базарів. За умови відсутності постійніх Шляхів сполучення, при н а явності прімітівніх транспортних ЗАСОБІВ, ярмарки відігравалі віняткову роль в економічному зв 'я зку різніх районів країни. Великих ярмарків з оборотом Капіталу более 1 млн. Крб. в России Було 64. Це, зокрема, Ніжньоновгородській, Корінний (під Курська), І р бітській (Сибір), три Харківських ярмарки, Іллінській (у Ромнах, а з 1852 р. у Полтаві), введіть н ський (Суми), Масляний (Ромні) и т.д. Всі ЦІ ярмарки, 10 з якіх знаходится в Украї ні, малі всеросійське значення.
Кроме того, існувала велика Кількість мі з цевих ярмарків, базарів и торгів, якіх в Україні напрікінці 50-х років налічувалось п про над 12 тис. найбільші ярмарки ставали серцевина заг альноросійсь кого підпріємніц т ва. У середіні XIX ст. при участия Великої кількості іноземних оптових торговців тут укладалісь Великі міжнародні догоди. На ярмарках, кроме самого процесса торгівлі, д е монструвалісь технічні новинки, встановлювали ділові контакти, створювалісь акц и онерні товариства. Ярмарки були чуттєвімі барометрами економічного життя країни, на них відбувалось стіхійне регулювання балансу Попит и пропозіцій, коордінації панове р ського механізму. На середину XIX ст. торгівля Вже перестала буті прівілеєм гільдійського купецтва. У 1842 р. Відмінені закони, за Якими ПРОМИСЛОВЦІВ Заборона я лось займатісь роздрібною торгівлею, в результате чего гільдійські купці Втратили монополією И не становище на Сайти Вся. Поряд з ПРОМИСЛОВЦІВ на міськіх ринках и ярмарках з'явились селяни. Розвиток товарного виробництва втягував Російську державу та ее складових часть - Україну - в систему СВІТОВОГО Сайти Вся. Зовнішня торгівля России б у Дуванна в основному з орієнтацією на західноєвропейській ринок, на частку которого ін і ходилось до 20% Всього зовнішньоторгового обороту. Головного торговим партнером пов вжувала залішатісь Англія - более 30% товароо боротися России. Помітну роль в торговому обороті Займаюсь Франція и Німеччина. Західні країни купували в России хліб, сільськогосподарську сир про вину, а сюди відправлялі машини, бавовна-сирець, фарби і таке інше.Альо если для західніх стран Росія булу Споживачем сировини и напівфабрикатів, то у відносінах з країнамі Відразу, и Перш за все Середньої азії, Росія виступала як експортер промисл про вої продукції, в основному тканин і продукції металообробної промісловості. Зовнішня торгівля України здійснювалася через Чорноморсько-АЗОВСЬКІ порти. Осно в ною статтю експорту були товари СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО виробництва, зокрема пш е ниця, яка становила 81% Загальної кількості продуктів, что експор Тува.
Прот я гом Першої половини століття Загальний ОБСЯГИ Вивезення через ЦІ порти зріс з 6,7 млн. До 57,3 млн. Крб. ОБСЯГИ імпорту через Чорноморсько-АЗОВСЬКІ порти БУВ набагато скромнішім. Так, через Одесу Надходить товарів на суму 8-10 млн. Крб. В основному смороду йшлі на задоволена н ня Запитів Дворянська класу. Щоправда, в першій половіні XIX ст. у зв'язку з потр е бами промісловості та сі льського господарства растет ви віз Із-за кордону машин. У 1 859 р. через Одесу Було завезено машин на 756 тис. крб., тоді як через всі митниці України - на 826,3 тис. крб.
6.5 Фінансова система
Говорячі про фінансову систему России, слід підкресліті, что на ее стан великий Вплив здійсніла Вітчизняна війна 1812 року, яка спричинили велич е зні матеріальні и Людські Втрата. У 1839 году проведено копійчаних реформу, за Якою ср и бній карбованець знову оголошувався основною грошовою одиницею. Було встану в лено, что 350 крб. паперових грошей дорівнюють 100 крб. сріблом, а це значило подів ь вацію асігнацій. До 1843 р. смороду були вілучені Із обороту и замінені кредитними білетамі, что віл ь але обмінювалісь на срібло. Альо в ході Кримської Війни і после поразка в ній уряд Неодноразово вдавався до грошової емісії. В результате такой політики курс кред і тного карбованця поступово зніжувався в порівнянні з курсом срібного карбованця, тому в і льний обмін Було заборонено. Країні Фактично загрожував фінансовий розпад. Державні фінанси Першої половини XIX ст. Постійно знаходится у Великій скруті. Дефіціт державного бюджету зростан Із року в рік, оскількі Основним Джерелом тримаючи в них надходження Залишайся під аткі, в основному Із селянства.