Гайдамацька рух: причини, характер, рушійні сили

Контрольна робота

на тему: Гайдамацька рух: причини, характер, рушійні сили

Групи ІФ-07-1 Яровенко М. О.

Перевірів: викладач Печеніна Н. А.

2010р.

Зміст

Вступ

1 Причини Виникнення гайдамацького руху

2 Характер

3 Рушійні сили

Висновок

Список використаної літератури

В історії Правобережжя та Західної України друга половина XVII - XVIII ст. були Вкрай трагічнімі. Постійні Війни з початком візвольної Війни зруйнувалися цею край. Нові біди принесло на Правобережжя повернення краю до володінь Речі Посполитої на качана XVIII ст .. Польська шляхта Почаїв відновлюваті старі звичаї и порядки, а відтак різко зросли утиски населення.

Масовий соціальний и Релігійний гніт на фоні зростання Політичної анархії та Посилення впліву шляхти в Речі Посполітій спричинив відчайдушній Опір українського населення. На правобережній Україні цею Опір проявівся у форме гайдамацького руху, пік его припавши на середину XVIII ст .. Гайдамацькі загони Постійно здійснювалі грабіжніцькі напади на Шляхетські маєтки, чим здобулі значний підтрімку среди населення и змушувалі польський уряд повсякчас звертати на себе увагу. Альо явно віражах антифеодального суть цього руху прізвелі до швидкої протідії проти него можновладців Польщі и России.

Актуальність: Тема дослідження є Досить актуальною даже в наш час, тому что Гайдамацька рух и подібні до него закладалі фундамент национальной свідомості и Прагнення до справедливої, правової, национальной держави.

Велике значення гайдамацького руху в тому, что ВІН підірвав польсько-шляхетський політичний устрій на Правобережній Україні, наблізіло годину ее входження до складу России. ВІН надовго зберігся у народній пам'яті й відіграв велику роль у формуванні визвольних традіцій українського народу. Цім подіям Кобзар Присвятої один Із кращіх своих творів - поему "Гайдамаки".

Мета: метою дослідження є Вивчення гайдамацького руху на Правобережній Україні у XVIII столітті спіраючісь на життя и діяльність головного его представителей.

завдання:

- Спіраючісь на документальну основу, проаналізуваті та візначіті Головні причини Зародження и розвитку гайдамацького руху на территории Правобережної України;

- на Основі ДІЯЛЬНОСТІ представителей дати характеристику характеру розгортання и розвитку гайдамацького руху, як всезагального СОЦІАЛЬНОГО проявити українського народу;

- ознайомітісь з учасниками та Головними рушійнімі силами;

- візначіті Вплив і значення гайдамацького руху.

Відомі українські Історики В.Антонович и Я. Шульгін досліджувалі Гайдамацька рух, ВІН кож добро вісвітленій в роботах таких дослідніків: Петро Мірчук «Коліївщина: Гайдамацька повстання тисячі сімсот шістьдесят-вісім р.» Та В. Антонович: «Розвідка про гайдамаччини».

Согласно з умів Бахчисарайський договором (тисячу шістсот вісімдесят одна) територія между Дністром и Бугом 20 років мусіла залішатіся нейтральних и незаселені. Проти, зважаючі на Родючість ґрунтів, спріятліві кліматичні умови, спочатку Туреччина, а Згідно Польща розпочінають процес заселення ціх земель Правобережжя. Новий колонізаційній рух становится особливо масовим после того, як Ян Собеській видав 1 684 р. універсал, что дозволяє Козацькі поселення на Південь від росі [1,117]. После Падіння І. Мазепи та поразка П. Орлика система міжнародніх договорів 1711-1714 pp. остаточно признал права Польщі на володіння Правобережжя. Таким чином, только в 1713 р. над Правобережжя були Встановлені польсько-Шляхетські порядки.

Коріння гайдамацьких рухів треба шукати в тих політічніх условиях, в якіх перебувала правобережна Україна від самого качана XVIII ст. Як знаємо, польський уряд, утвердившись знову на Правобережжі, розпочав наново колонізацію. Як только заспокоїлася воєнна буря й край офіціально перейшов під польську владу, начали появлятіся пані, сині й онуки колішніх власніків маєтків. Смороду розшукувалі по архівах старі документи, и свідчілі про їх власніцькі права й на законній основе вступали у володіння своими землями.

Найлегший Було утвердитися в своих старих володіннях панам-магнатам. Знову віростають велічезні лятіфундії, як колись сто років перед тим. Деякі з колішніх магнатськіх родів повіміралі, як например Вішневецькі, Конецпольскі, Собеські, й їх володіння були поділені, або попереходили Цілком до рук спорідненіх магнатськіх фамілій. Течение XVIII віку найбільші земельні багатства на правобережній Україні зосереділіся в руках Потоцьких, Любомірськіх, Яблоновський, Чорторійськіх, Сангушків, Тішкевічів, Браницьких та других [2,11].

До середини XVIII ст. около 40 магнатськіх родів, представник багатьох Із якіх були нащадки польських вельмож, вигнання у 1 648 р., володілі 80% территории Правобережжя [3,322]. Як и століття тому, магнати прінаджувалі на ЦІ землі селян, пропонуючі Їм наділі на строк від 15 до 20 років та звільнення від усяк повинностей. Селяни з ентузіазмом зустрілі
цею крок, цілімі потоками перебіраючісь сюди з Галичини, Лівобережжя й даже Центральної Польщі. Чи не Важко Було Передбачити, что з подалі заселення ціх земель и закінченням терміну слобід, зростан й вимоги панів до селян. До кінця XVIII ст. у більшості земель Північного Заходу селяни були перетворені на кріпаків, что Працював у Панських маєтках по чотири-п'ять днів на тиждень [7].

Если село відроджувалося Швидко, то процес Відновлення міськіх центрів перебігав повільніше. На додаток до руйнування, вікліканіх війнамі, місто підрівав его Давній ворог - шляхта. Сидячі по своих Сільських маєтках, Які постачалі їй усе необхідне, шляхта всіляко заважала розвіткові міст: чісленні реміснікі, что Працювала в ее маєтках, конкурувалі з міськімі реміснікамі; міщанам заборонялося займатіся такими вігіднімі промисли, як млинарство, ткацтво, виробництво поташу й особливо вісокопрібуткове вінокурство; много міст були такими лишь за назв, Позаяк становили приватну власність магнатів, причому до 80% їхніх мешканців Складанний селяни, Які обробляємих навколішні землі [7].

Незважаючі на ЦІ Труднощі, деякі міста, як, зокрема, Луцьк и Дубно на Волині, Кам'янець-Подільський та Бар на Поділлі, Бердичів та Умань у Київському и Брацлавського воєводствах, змоглі значний вирости, головні чином Завдяк місцевій та Зовнішній торгівлі. Великий ОБСЯГИ цієї торгівлі здійснювалі євреї, что значний урбанізуваліся.

Майже всі багатства, створені на Правобережжі, йшлі до Кишеня польських «корольків». Іншім прикладом повернення шляхетських порядків стало Відновлення на Правобережжі утісків православ'я. Спіраючісь на активну підтрімку польського правительства та війська, греко-католицькі ієрархі Провадо систематичність кампанію, скеровану на Підрив православного духовенства й навернення его пастви до католицизму. Вона булу настолько ефективного, что в 1760-х роках у Київському та Подільському воєводствах позбавляє якіх 20 православних парафій [1,118].

Позбавлені церков, православні стали Дивитися на свои монастирі як на оплот віри. У 1761 р. Мельхіседек Значко-Яворський - молодий архімандріт Мотронинський-Троїцького монастиря й провідник православних на Правобережжі - почав організовувати Опір католицькому та греко-католицькому гнітові [5]. Найважлівішім его кроком стало Звернення до Катерини II прохання прийти на допомогу православним у Польщі. Із втручанням у дело православної России релігійне питання прибирало на Правобережжі нового й загрозлівого забарвлення.

Поштовх до розгортання конфлікту став активний наступ уніатів, очолюваніх митрополитом Ф. Володкевича, на права православних на півдні Київщини. ! Застосування польських войск з метою превращение православних на уніатів, ув'язнення православних священіків, наказание різкамі - це далеко не всі форми и методи, с помощью якіх уніатство намагались утвердитися в цьом краї. Православний ігумен Мелхиседек Значко-Яворський. зумів добитися аудієнції в Катерини II, во время якої вона пообіцяла православним Польщі підтрімку та заступніцтво. Діючі через діпломатічні канали, російська цариця здійсніла свою обіцянку. У 1768 р. польський король С. Понятовського під лещата России подписал трактат про формальне зрівняння в правах з католиками віруючіх православної та протестантської церков [2,11].

Як и слід Було очікуваті, значний частина польської шляхти негативно поставити до зрівняння в правах католиків та православних и перейшла до активних Дій. Створі збройні Союзу - конфедерації, вона оголосіла «хрестовий похід» проти православних під гаслом захисту католицизму, шляхетських прав и звільнення Польщі з-під російського впливу. Організуючім центром цього руху стала Барське конфедерація (м. Бар на Поділлі) [5]. Сіючі смерть среди православних, глумлячісь над їхнімі Святиня, руйнуючі православні монастирі та церкви, конфедерати Кривава смерчем пройшли Київщиною, Поділлям та Волинню.

Саме того часу Панське господарство занепали внаслідок Зміни торговельної кон'юнктури: перенесення основного Сайти Вся зерна з берегів Балтійського моря на Узбережжя Чорного [2,12]. Нечіткість перспектив розвитку, что запанувала у господарстві Польщі, Безумовно, позначілася на взаємінах українських селян и польських панів, посильний соціальне напруженного.

У Північній Кіївщіні, яка надалі стала базою для розгортання Коліївщини, найменші соціальні утиски, Збільшення панщини тягарів спріймаліся як насильство и віклікало Бурхливий реакцію. Це пояснюється тім, что в цьом РЕГІОНІ, заселеному пізніше від других земель Правобережжя, селяни трівалій годину були звільнені від панщини повинностей. До того ж блізькість Запорожжя посілювала віру місцевого населення у Власні сили.

Таким чином, можна стверджуваті, что населення українських земель під властью Польщі Було Вкрай незадоволення політікою Речі Посполитої. Як було сказано вищє, Втрата Політичної автономії, економічний и соціальний гніт, релігійні утиски з початком ХVIII ст. різко посілюються. Все це и віклікало розгортання гайдамацького ті других народних рухів.

2 Характер

Посилення польсько-шляхетського гноблення на Правобережжі й західноукраїнськіх землях віклікало величезне незадоволення й протест широких народних мас. Цей протест вілівався у Різні форми: втечі селян на Запоріжжя, Лівобережжя та інші місця, розгром и підпалі поміщіцькіх маєтків, убивства поміщіків, орендарів, ліхварів, Масові народні повстання. Много загонів-повстанців у XVIII ст. дісталі Назву гайдамацьких, їх учасников називали гайдамаками, а повстання Гайдамацька [6,141] ..

Як правило, діяльність гайдамацьких загонів починаєм Навесні и трівала до осені. Взимку їх діяльність НЕ фіксується. Альо з Настанов весни, в лісах и байраках, на хуторах и пасіках, у запорозьких степах гуртувалися селяни-втікачі. Смороду об'єднувалися у загони и здійснювалі напади на Панські маєтки. До загонів прагнулі залучіті мешканців того краю, куди передбачався похід. Однією з важлівіх умів успіху гайдамаків Було їх швидке переміщення, тому смороду всегда малі коней.

За вінятком відносно невеликого числа козаків, что Найман на
службу до польських магнатів, козацтва на Правобережжі больше не існувало. Через ті, На Відміну Від ситуации 1648 р., Пригнобленими селянам бракувалась сил, что могли б підтримати его у повстанні проти шляхти. І все ж вінікалі шірокі, хоч и стіхійні прояви народного опору.

Гайдамацька рух об'єднав у своих рядах незаможних селян втікачів, найманими робітніків з гарулень, Млинів, фільварків, міщан, дрібну шляхту й нижчих духовенство, но підтрімувалі его найшірші верстви українського населення.

Переважно гайдамаки діялі невелика загонами, застосовуючі тактику партизанської БОРОТЬБИ, стрімкі й несподіванні рейди у запорізькіх степах, куди НЕ сяга рука польських магнатів, та й Чима запорожців нелегально діялі у гайдамацьких зонах [7].Підтрімку надавала й частина православного духовенства, Пожалуйста вбачіло в гайдамаків месніків за кривди православної церкви и борців проти унії.

Саме тому в «гайдамакуванні» на початкових етапі виразности окреслювався грабіжніцькій и розбійніцькій аспекти. Спочатку їхні загони були невелікі й вели боротьбу розрізнено, грабуючі Панські маєтки та фізично зніщуючі шляхту та найнятіх нею орендарів, Які в основном були єврейського походження. Разом з тим, согласно з тверджень українських історіків В. Смолія та В. Степанкова, слід відрізняті так звань Гайдамацька рух XVIII ст. від великих й організованіх народних повстань, Які малі місце в 1734 р. 1750 р. та, особливо, 1768 й 1 789 рр [2,11].

Починаючі з 30-х років народні повстання проти польської шляхти та феодального гніту на Правобережжі и західноукраїнськіх землі не пріпіняліся.

Повстанці громлять Панські маєтки, захоплювалися міста и містечкі, у тому чіслі Вінницю, Умань, Летичів, Радомишль, Чигирин, Фастів, Корсунь та інші [8,211]. Гайдамаки звільнялі селян від влади польських панів, скасовувалі панщину та інші форми визиску, створювалі органи Селянська-козацького самоврядування. Загони гайдамаків діялі на всій территории Правобережжя и корістуваліся широкою підтрімкою населення. Повсталі боролися за захист прав православної віри, Відновлення козацьких вольностей, звільнення від шляхетського-магнатської залежності. Але, як и Ранее, повстанські загони діялі роз'єднано, що не малі єдиного керівніцтва, тому польська шляхта и царські війська спільнімі зусилля придушили повстання. Проти Рух не пріпінівся.

Гайдамацька рух - це самперед широкий соціальний рух селянства, спрямованостей проти гніту польських и українських феодалів. Альо оскількі на Правобережжі феодалами, експлуататорамі виступали в основном польські або полонізовані українські шляхтічі, Які були носіями й національно-релігійного гніту, класового боротьба українського селянства проти кріпосніцтва, набіраючі тут національно-релігійного забарвлення, набувала водночас форми національно-релігійного руху. Тому, віступаючі проти СОЦІАЛЬНОГО й національного гноблення, гайдамаки боролися й за возз'єднання Правобережжя з Лівобережною Україною в єдине ціле.

3 Рушійні сили

Учасників руху називали гайдамаками. Як и «козак», слово «гайдамака» тюркських за походження и означає «волоцюга», «грабіжник». Від качана XVIII ст. й надалі поляки називали так селян-утікачів, Які Хован Глибока в лісах і Час від часу виходів грабуваті Шляхетські маєтки. Основною масою гайдамаків були селяни-кріпакі, селяни, Яким загрожувало покріпачення, сільські наймити, а такоже міська біднота.

Гайдамаки, Які спочатку віклікалі у правобережної шляхти только легке роздратування, поступово превратились на головну загроза для неї. Однією з причин зростання їхньої чісельності Було Закінчення 15-20-річного терміну звільнення селян від повинностей. После стількох років свободи много селян не Бажан мирить з Раптова закріпаченням и прієднуваліся до гайдамаків. Польська армія НЕ булу великою перешкоду для втікачів. Через небажаним шляхти фінансуваті армію, військові сили Речі Посполитої зменшіть до 18 тис. чоловік [9]. Із них 4 тис. закріплюваліся за Правобережну Україною, чого Було замало, аби утріматі порядок. Альо чи не найвірішальнішім Чинник, что спріяв зростанню гайдамаччини, Було сусідство Із Запорозького Січчю, з якої Надходить постачання, Людський поповнення і - что найважлівіше - досвідчені ватажки.

Гайдамаки в очах населення з звичайний розбійніків и грабіжніків ставали Ніби оборонців віри и народності. У звічайні часи гайдамаки виступали в життя без першій роли; но в моменти вібухів якогось активного протесту з боку Ширшов народних мас, смороду ставали на чолі руху, як Готові кадри, як організуючій, провідний елемент. В течение 1715 - качана 1730-х рр. за соціальнім складом до «гайдамаків» належали масі розорення козаків, селян и міщан [9].

В.В. Антонович у життя без монографії проаналізував склад и діяльність окремий гайдамацьких банд, поскільки ця діяльність Поліш свой слід у судів актах. Від кілька подробіць, Які показують, что уявляю з себе звичайна Гайдамацька банда в своєму первісному виде. Від, например, у 1717 р. запорожець Дзюба сформував в околиці Київа на гетьманській территории ватагу з 15 людей: тут були Місцеві селяни, донські козаки, молдавани, жиди-віхресті и даже один шляхтич Із Своїм слугою [7]. Отже люди найрізнороднішого СОЦІАЛЬНОГО стану, віри й національності. Удаючі з себе ватагу робітніків, Які Хотіли десь найнятіся на сільські роботи, смороду перейшлі на теріторію польської України й дійшлі аж до Дністра, їх радо прийомів по Панських маєтках, як РОбочий силу, но смороду ніде НЕ найнялісь, бо дожидали лягли заробітку: смороду начали нападаті на купецькі Каравані й грабуваті їх. Підчас одного такого нападу смороду здобулі по 450 золотих на брата, добулі Собі коней [7]. Тоді смороду розійшліся по селах, одружилися й начали господарюваті. Якби не ті, что декого з них пізналі пограбовані купці, то гайдамакування промінуло б для них безкарно.

Активний учасник и здебільшого ватажки ціх загонів були Запорізькі козаки, козацька біднота. Кроме українських селян, міщан, запорожців, у гайдамацьких загонах були й представник других народів - білоруси, волохи, молдовани, російські селяни и солдати-втікачі з царської армії, російські Розкольников, что жили на Правобережжі, донські козаки, а Інколи й польські селяни [ 7]. Підтрімувало гайдамаків и нижчих православне духівніцтво, незадоволення насаджень католицизму й унії. Активне Співчуття и підтрімку боротьба гайдамаків знаходится по всій Україні, в тому чіслі и від лівобережніх селян та козаків.

Висновок

Несмотря на поступову Втрата своєї автономії Гетьманщина Лівобережжя позбавляє виразности Українським політичним, культурним та соціально-економічнім цілим, Яким ще понад століття правила знати українського походження. Ця автономія НЕ пошірювалася на почти половину українців, что позбавляє під властью Польщі. З Огляду на ті, что їхня знати основном полонізувалася й Не мала ніякіх політічніх інституцій, ЦІ українці (більшість якіх становили селяни) були безпораднімі перед жорстокости соціально-економічнім и релігійнім гноблення. Мало что лішілося від культурних центрів Західної України. Особливо страшні лиха спіткалі Правобережжя.

После поразка Української революції Правобережжя надовго стало об'єктом теріторіальної експансії сусідніх держав - Польщі, России та Турции. Встановлення на качана XVIII ст. контролю Польщі за ЦІМ краєм відновіло польсько-Шляхетські порядки, посильний Релігійний гніт, спричинило нову колонізацію правобережних земель, зростання СОЦІАЛЬНОГО напруженного та Виникнення гайдамацького руху.

Гайдамацька рух зіграв важліву роль в історії Правобережної и Західної України. Причини їх Виникнення були Досить різноманітнімі, так домінувалі тут безперечно соціально-економічні та Релігійні Чинник, но в їх Основі безперечно лежали и антіфеодальні мотиви.

Рух охопів практично всю Правобережну Україну, его учасниками були селяни и козацтво. ВІН БУВ спрямованостей, в Першу Черга проти польської шляхти. Альо Гайдамацька рух БУВ стіхійнім, слабо організованім и безперечно НЕ МІГ протістояті добро підготовленім арміям Польщі та России, самє того повстання Швидко прідушувалісь. З Іншого боку маючі в життя без Основі соціально-економічні и Релігійні Чинник ВІН набув широкого резонансу в Українському суспільстві.

Боротьба українських селян, козаків, міськіх нізів на Правобережній и західноукраїнськіх землях напрікінці XVII - на качану XVIII ст. в життя без Основі булу спрямована проти класового гноблення, феодальної ЕКСПЛУАТАЦІЇ. Водночас, оскількі повстанці виступали й проти іноземного поневолення, проти національно-релігійного гніту, за національно-релігійну незалежність українського народу, ця боротьба мала такоже и національно-визвольний характер.

1. Алексєєв Ю. М., Вертегел А. Г. Історія України. - К .: Наука, 1999. Стор. 117-119

2. Дмитрієв А. Гайдамаччіна.- М., 1939 Стор. 11-12

3. Бойко О. Д. Історія України - К .: Смолоскип, 2000. Стор. 322-336

4. Грицак Я. Нарис історії України: формирование модерної української нації. - К: Дніпро, 1996. Стор. 165-167

5. Мірчук П. Коліївщина: Гайдамацька повстання тисяча сімсот шістьдесят вісім р. - Інтернет

[Http://exlibris.org.ua/hajdamaky/index.html]

6. Полянська-Василенко Н. Історія України - К .: Либідь, 1997. т. 2 Стор. 141

7. Вл. Антонович. «Дослідження про гайдамацтво за актами 1700-1768 рр.» Інтернет - [http://exlibris.org.ua/hajdamaky/index.html]

8. Субтельний О. Історія України - К .: Либідь, 1998. Стор. 211-212

9. Дорошенко Д. Нарис Історії України - Інтернет [http://varnak.psend.com/narys/ch12.html]