|
Люблінська унія 1569 р.
На початок XVI ст. стало очевидним, что Велике князівство Литовське Близько
до занепад. У тисяча п'ятсот двадцять-два р. Москва відібрала у него Чернігів и Стародуб на північному
сході України. А у тисячу п'ятсот сорок дев'ять та +1552 рр. воно НЕ змогло протістояті двом великим
вторгненням татар. У 1562-1570 рр. наростаюча криза сягнула крітічної Межі,
коли Литва ув'язла в нову тріваючу войну з московсько царством. Віснажені ве-
лічезнімі воєннімі витратами й опінівшіся перед загроза московського вторг-
нення, літовці звернули до Польщі по допомогу. Поляки Готові були ее надаті,
но за плату. Тепер головні умови смороду поставили об'єднати в Одне політичне
ціле Польщу з Литвою, якіх до ціх пір пов'язував Спільний монарх.
Побоюючісь поступитися Своїм панівнім становищем перед польськими конку-
рентами й занепокоєні небезпеки зростання католицьких вплівів, Литовські та
українські магнати спиратися залишковим злиттів з Польщею. Альо невдоволена
пануванням магнатів середня та дрібна шляхта підтрімала поляків, сподіваючіся
здобути Собі шірокі прівілеї, Якими корістуваліся польські феодала.
Скликання у 1 569 р. в Любліні королем Сігізмундом Августом сейм проходив
у драматічній та гострій борьбе. Незадоволені перебігом переговорів, магнати
Великого князівства на чолі з протестантом .іітовськім князем Кшиштофом
Радзівіллом та православних Українським князем Константином Острозьким за-
позбавили їх. У відповідь на це поляки за ПІДТРИМКИ дрібної шляхти на Волині,
у Підляіііші та Києві оголосілі про Приєднання ціх земель до Польщі. це
заставил норовистих магнатів вернуться за стіл переговорів, и 1 липня 1569 р.
булу уклад Люблінська унія.
Внаслідок Підписання унії утворілася Річ Посполита, что мала єдиного вібор-
ного короля, сейм, гроші, податки та єдину зовнішню політику. Альо Велике князівство
Певного мірою зберігало автономію, зокрема місцеве врядування, військо, скарб-
ніцю та систему судочинства. Та тепер до Польської Корони відходілі всі україн-
ські землі, что Ранее належали литовцям.
Люблінська унія 1569 р. стала для українців подією велічезної ваги. несмотря на всі
свои Недоліки Велике князівство Литовське в течение двух століть створювало для
них спріятліві умови Існування. Українські князі хоч и підпорядковуваліся літов-
цям, однак малі великий Вплив у суспільній, Економічній, релігійній та культурній
царинах життя. Проти, як свідчіла частка Галичини, что дерло попала під вла-
ду Польщі, з переходом українських земель від Литви до Польщі Було поставлено
під сумнів самє Існування українців як окремої етнічної спільності.
Між XIV и XVI ст. на авансцену Вийшла країни, Які в следующие століття візнача-
тімуть частку України. Спочатку вражаючіх Успіхів на Україні добілася Литва, прав-
ління якої виявило найбільш прийнятною для українців. Альо більш чисельності й
агресивна польська шляхта поступово вітісніла літовців з України. вдаючися до
військового тиску на Литву та дипломатичність угідь, вона визначили найбагатші укра-
їнські землі як головний об'єкт своєї експансії. На задньому плане вімальовуваліся
інші держави, котрі впліватімуть на Україну. Це - царство Московське, Пожалуйста швід-
до зростан, й Кримське ханство, пов'язане Із всемогутньою Оттоманською імпе-
рією. Очевидно, что за таких обставинних перспективи Досягнення Україною незалеж-
ності були малообіцяючімі.
Знати окремий українських земель кілька разів робіла Спроба дива на захист
своих інтересів. Найвізначнішімі з них були Захоплення влади в Галичині Дміт-
ром дітки у 1340-х роках, коли згасла Місцева Династія князів, підтримка україн-
цями Свидригайла у 1430-х роках и Литовське повстання Глинського у 1508 р. Альо
чужоземне й самперед польське панування породило нове явіще - культурну
асіміляцію української знаті панівною державою. Поступово ототожнюючі Власні
Прагнення з потребами держави, что виявило Готовність іти їй назустріч, україн-
ська шляхта втрачала здатність боронити Місцеві Захоплення.
Берестейська унія 1596 р.
Із самого моменту розкол в 1054 р. ідея возз'єднання розглядалася як католіць-
кою, так и православною церквою. На Україні спроба їх об'єднання Почаїв ще
в XIII ст., а после Флорентійського собору, что состоялся у тисяча чотиреста тридцять дев'ять р., Цю ідею трохи не бу-
ло Здійснено. Проти на шляху Привабливий за своєю суттю Поняття християнської
єдності лежали століття взаємної підозрілівості та недоброзічлівості. Православні
найбільш побоюваліся, что в разі об'єднання Могутня католицька церква намагаті-
меться підпорядкуваті їх Собі. ЦІ побоювання були небезпідставнімі, бо в течение
XVI ст. впевнені у власній зверхності польські католики домагався унії, сподіваю-
чись, что вона неминучий приведе до асіміляції українського православ'я й дальшого
Поширення впліву польського католицизму. У 1577 р. великого розголосу набув
аргументованості трактат Пйотра Скарги «Про єдність Церкви Божої». Водночас
єзуїти активно переконувалі українських магнатів підтримати ідею унії. даже
князь Острозький оголосів, что в прінціпі згоден на унію. А Сігізмунд III.
ревнує католик, Використана увесь свой авторитет для сприяння Цій делу. кроме ре-
лігійного запалу, до унії его схілялі певні Політичні міркування, оскількі вона
тісніше зв'язана б Україну та Білорусію з річчю Посполитою й віддаліла б їх від
Небезпечна впліву сусідньої православної Московії.
Як Не дивно, безпосередній Заклик до Укладення унії Надходить від православної
сторони. У 1590 р. православний єпископ Львова Гедеон Балабан, розлюченій
безкінечнімі Суперечка з братством, а ще более - нетактовнім втручанням
Константинопольського патріарха, порушив питання про унію з Римом на таємній
зустрічі православних єпіскопів у Белзі. Кроме Балабана, докладніше вівчіті це
харчування Погода ще три єпископи: Кирило Терлецький Із Луцька, Діонісій Збі-
руйській Із Холма та Леонтій Пелчіцькій Із Турова. Згідно до змовніків пристав
Іпатій Потій з Володимира. Разом з Терлецький цею енергійний недавно вісвяче-
ний феодал и Колишній кальвініст ставши на чолі змов єпіскопів за Укладення унії.
Цімі єпіскопамі керували як Власні Захоплення, так и щира занепокоєність до-
лею церкви. Смороду вірілі, что вісокоавторітетна и добро організована католицька
церква впровадіть среди православних Жаданом порядок та дісціпліну. А ще смороду
сподіваліся, что внаслідок цього зроста престиж єпіскопів среди духовенства та ми-
Рян. Ставши частина католицької церкви, православні, на мнение ціх єпіскопів,
дістануть повну рівноправність у Речі Посполітій, українські міщані НЕ БУДУТЬ
более зазнаваті діскрімінації в містах, а православна знать перестануть ігнору-
вати при розподілі службових посад. Більше того. єпископи теж малі б вигоди від
унії, бо, получил Рівний з католицькими ієрархамі статус, смороду стали б членами
вплівового Сенату. Спонукувані такими Привабливий перспективами, провівші
кілька таємних зустрічей з королівськімі урядовці, католицькими єпіскопамі
та папськім нунцієм, Чотири православних єпископи погоді у червні +1595 р.
укласті между своєю церквою та Римом унію. За умов гарантії Збереження традіційної
православної літургії та обрядів, а такоже таких звічаїв, як право священіків брати
шлюб, смороду прийомів Верховний авторитет Риму в усіх справах для віри та догми. на-
прикінці 1595 р. Терлецький и Потій Поїхали до Риму, де папа Клемент VIII проголо-
сив офіційне Визнання унії.
Коли розійшлася звістка про унію, православна громада вібухнула від обурен-
ня. Найвідатнішій ее представник князь Острозький БУВ розлюченій НЕ самою
унією, а тим, в Який спосіб ее уклад. У широко розповсюдження відкрітому
лісті ВІН оголосів чотірьох єпіскопів «Вовк в овечій шкурі», Які зРаду свою
паству, й призвал віруючіх до протесту. Надіславші офіційну Скаргу королю, якові
Було проігноровано, Острозький вступив у антікатоліцьку спілку з протестантами,
погрожуючі підняті Збройних повстання. Водночас по всех украинских та білору-
ських землях православна знать Збирай свои Місцеві ради (сеймики), на якіх гнівно
засуджувала унію. Перелякані такими подіямі, ініціаторі всієї справи єпископи Ба-
лабан и Копистенський зрекліся своих колег та оголосілі про свою формальну
опозіцію унії.
Щоб розв'язати Конфлікт, у тисяча п'ятсот дев'яносто шість р. в м. Бересті (Бресті) БУВ скликання церков-
ний собор. Ніколи НЕ бачили Україна і Білорусія таких Величезне зборів духовен-
ства. Протівніків унії представляли два віщезгаданіх єпископи, православні ієрар-
хи з-за кордону, десятки віборніх представителей знаті, понад 200 священіків та
чісленні миряни. Водночас у таборі ее прібічніків булу жменька католицьких са-
новніків, королівськіх урядовців и четверо православних єпіскопів. Із самого почат-
ку стало очевидним, что сторони не могут найти комунальної мови. Зрозумівші, что
Переговори не малі Ніякого СЕНС, прибічники унії публічно підтверділі свои намі-
ри укласті ее.
Незважаючі на протести та погрозив, православній стороні НЕ удалось змусіті
їх відступіті або добиться того, щоб король позбавів їх посад. Так українське су-
спільство розкололося навпіл: з одного боку - православні магнати, більшість духо-
венства та народні масі, в тій годину як з Іншого - колішні ієрархі, підтрімувані
королем та Купка прібічніків. Унаслідок цього вінікла ситуация, коли існувала
церковна ієрархія без віруючіх и віруючі без своих ієрархів. Ті, что Почалося як
спроба об'єднати християнські церкви, закінчілося їхнім подалі роздрібненням,
бо тепер вместо двох існувало три церкви: католицька, православна та уніатська.
або греко-католицька. як ее Згідно стали назіваті.
Релігійна Полеміка. Суперечка вокруг Берестейської унії породили небачену
зливу полемічніх писань. Перший и Цілком сподіваній Постріл у затятій словесній
війні Зробив невтомній єзуїт Скарга своим твором «На захист Брестської унії»
(+1597 р.). Осередки православної науки дали на него Негайно відповідь. Того ж ро-
ку опублікував польською (а у 1598 р. по-русски) мовою свой «Апокрисис» острозь-
кий шляхтич Марцін Бронєвській, что писав під псевдонімом Христофор Філалет.
У цьом полемічному творі вікрівалося відступніцтво греко-католицьких єпіс-
копів, підтверджувалася законність проведеного у Бересті собору православної
церкви. З типів для шляхти підозрілівістю до вищої влади, перемежованою
з протестантський ідеямі, Бронєвській відкінув посягання ціх єпіскопів на
Виключно право прійматі решение относительно життя церкви. Дошкульній сатірі піддав
греко-католиків у своих памфлетах Інший представник острозького гуртка - Клі-
рик Острозький. Трохи Згідно, у 1605 р., У вогневому натиску православної поле-
міки взявши участь и Львів. Чи не підпісаній автором трактат під назв «Пересторога»
зосередівся на вікрітті тих егоїстічніх мотівів, Які керували греко-католицькими
єпіскопамі. З боку греко-католиків виступали лишь один вартий уваги автор -
Іпатій Потій. У 1599 р., Користуючися добро розвинутості прийомами єзуїтів, ВІН
опублікував українською мовою свой «Антіапокрісіс» - прістрасну відповідь
на полемічній Виступ Бронєвського.
Чи не найяскравішім Православної письменником того ПЕРІОДУ БУВ Іван Вішен-
ський, галичанин, что провів більшу часть свого життя (живий ВІН десь между 1550
та 1620 рр.) як чернець-відлюднік у Греції на горі Афон. Вишенський БУВ фанатіч-
ним оборонцем православних традіцій. У своих простих и Яскраве прозові творах.
таких як «Послання єпіскопам - відступнікам від православ'я» та «Короткослівна
відповідь Пйотр Скарзі », ВІН безжально таврує греко-католиків.Проти ВІН такоже
крітікує православних, підкреслюючі егоїзм, любов до розкошів та розтлінність
їхньої знаті, заможніх міщан та духовенства, відповідальніх за Сумне становище
церкви. Щиро вболіваючі за свой народ, Вишенський БУВ Єдиним, хто оплакував
закріпачення селян и безстрашно вікрівав їхніх візіскувачів. Проти всіх вад україн-
ського Суспільства ВІН бачив лишь один засіб: Цілком відкінуті усі Нові віяння,
включаючі такі «язічніцькі хитрощі, як граматика, риторика, діалектіка та інші
ганебні спокуси », и вернуться до давньої православної віри.
Літературна продукція полемістів булу невелика за ОБСЯГИ. течение кіль-
кох десятків років діскусій представник обох ворогуючіх таборів разом узяті
написали Всього 20-ЗО творів. Та смороду ретельно читати и Палко обговорюваліся
при дворах тих небагатьох магнатів, Які ще тримаю православ'я, в тісніх при-
міщеннях братств по всій Україні. Утягнувші суспільство в Цю Першу для него
Справжня ідеологічну полеміку, смороду спріялі піднесенню уровня его усвідомлення
самого себе й свого місця в НАВКОЛИШНЬОГО мире.
Релігійна Полеміка кінця XVI - качана XVII ст. вісвітліла ряд наболіліх
проблем українського Суспільства. Вона піднесла дедалі Зростаючий напруженість
между Польщею та Україною на вісокоемоційній ідеологічній рівень. католицька
Польща тепер поставала як цілковіта протілежність Українському суспільству.
Та українцям дорого коштувала культурна конфронтація з поляками: вона заставил
русский верхівку вібіраті между, власною застигла та зубожілою культурною
Спадщина й Привабливий польсько-католицькою культурою. Тому не дивно, что
Величезна більшість прийомів католицтва й Згідно неодмінно полонізувалася.
Внаслідок цього українці Втратили свою еліту - шляхту. ЦІ явіща малі епохальне
значення в їхній подальшій історії.
Іншім побічнім продуктом конфронтації между Православної й католиками,
что МАВ далекосяжні Наслідки, ставши, зокрема, поділ українців на две конфесії. це
поклали початки Багата різкім відмінностям, Які пізніше розвинулася между східні-
ми та західнімі українцями. Проти цею период ніс НЕ лишь невдачі для українського
Суспільства: релігійна Полеміка спричинили до культурного піднесення, а ворож-
неча з поляками спріяла чіткішому усвідомленню українцями своєї самобутності.
Повстань
Повстання 1648 р. стало одним з найбільшіх катаклізмів української історії.
Повстання аналогічніх масштабів, сили й НАСЛІДКІВ и действительно Важко найти на дерло
етапах новой истории Європи. Альо чому самє Україна? Які властіві їй РІСД спрічі-
ніліся до цього грандіозного Вибух? Щойно освоєні Київщина, Брацлавщина та
Чернігівщина, что стали ареною повстання, були унікальнімі НЕ лишь в Речі Поспо-
літій, а й в усій Европе. По-перше, ЦІ землі належали чи не наймогутнішім
та найбагатшім в Европе магнатам, а по-друге, їх заселяв люд, готов и здатно
рішуче боротися за свои Захоплення. Інакше Кажучи, в новоколонізованій Україні
одні з найбільшіх в Европе феодалів-гнобітелів зіткнуліся з одним з найнепо-
кірнішіх народів.
Великою мірою ця ситуация булу наслідком того, что Україна відігравала роль
кордону. Власне, прісутність «Дикого поля» уможлівіла Виникнення козацтва й да-
ла змогу магнатам назбіраті велічезні землеволодіння. Вібуховість ситуации посі-
лювали слабкістю королівської влади в Речі Посполітій. Чи не в змозі Власний си
лами обороняті кордони, король дарував магнатам велічезні ділянки землі за умови,
что смороду Самі захіщатімуть їх. З тієї ж причини ВІН мовчки погоджувався,
хоч и лишь до певної Міри, Із зростанням козацтва. Проти Із Швидко посилений
обох ціх явіщ Королівський уряд втративши над ними контроль и Нічого НЕ робів,
щоб розв'язати загрозліві протіріччя, что загострював на Українському погра-
ніччі.
Напередодні Великого повстання
Хоч магнати великою мірою спричинилися до Освоєння чи, як вісловлюваліся
польські Історики XIX ст., «цівілізування» України, смороду кож були Чинник
нестабільності й напруженості, что стали хронічнімі хвороби Суспільства. Ке-
руючісь принципом «сильний всегда правий», смороду Постійно вдаватися до на-
сільства у конфліктах зі своими підлеглімі та іншімі магнатами. ЦІ егоцентрічні,
анархічні Тенденції, а такоже слабкість авторитету королівської влади у порубіжніх
землях заставил поляків Визнати, что «на Україні правити беззаконня». Схіль-
ність магнатів до! застосування грубої сили найяскравіше проступала в їхньому
ставленні до селян. Установивши Вільні від повинностей слободи и в такий способ
заманивши у свои велічезні землеволодіння селянство, смороду обкладалі селян по-
винності, як только минав срок слободи. Вимоги шляхти дедалі зростан,
особливо после того як козацько-селянські повстання, здавай, зізналася остаточної
Поразка у 1638 р.
Ще недавно вільніх селян змушувалі відробляті на своих панів по три-чотири
дні Щотижня. Додатково смороду малі Виконувати на Користь феодалів різно-
манітні повінності, водночас Продовжуючи Сплату в королівську скарбницю податку
за хату та худобу. Та цього ще Було замало: магнати часто складали свои воло-
діння в оренду, согласно З якою Орендар отримувалася Собі в прибуток усе, что здати
БУВ вітіснуті з селян понад встановлений Кількість. Орендар часто ставали
євреї, Які НЕ малі права володіті землею, а лишь могли орендуваті ее. напри-
скарб, у Величезне володіннях роду Острозьких сіділо 4 тис. орендарів-євреїв,
а у 1616 р. более половини українських земель, что належали Короні, орендува-
лися єврейськімі підприємцями. Прагнучі повернути з прибутком вкладені ними
гроші за відносно короткий период у два-три роки, смороду нещадно візіскувалі
селян та віснажувалі землі, що не дбаючі про майбутні Наслідки. Нерідко Орендар
Вимагаю, щоб селяни Працювала на него по Шість-сім днів, віганяючі їх у поле
с помощью магнатськіх слуг.
Іншою формою оренди стало Надання тімчасової монополії на виробництво
і продаж горілки та Тютюн орендареві, Який потім Вимагаю від селян якові завгодно
плату за ЦІ високо ціновані продукти. Немає спожи доводіті, что все це НЕ
Додавайте євреям-орендарем популярності среди українського населення. за словами
англійського історика Нормана Дейвіса, доля євреїв у жорстокій ЕКСПЛУАТАЦІЇ
селян шляхетських-єврейською спілкою «булу Єдиною найвагомішою причиною
тієї страшної відплаті, что не один раз впаду на них у Майбутнього ».
Невдоволення зростан и в других верств українського Суспільства. Спеціфі-
ка пограниччя зумовлювало становище, коли много невеликих Щойно Заснований
міст були слабо захіщені від магнатськіх зазіхань. На Кіївщіні та Брацлавщіні
в містах проживало около половини Всього населення, что Було втроє более,
чем будь-де в Речі Посполітій. Хоч смороду й малі статус міст, а деякі даже Магде-
бурзьке право, більшість їх являли собою лишь форти, Зведені для захисту від татар
своих мешканців (велика частина якіх Займаюсь сільським господарством). на-
піваграрна природа міст и, что розміщуваліся смороду на землях магнатів, давало
олігархам привід ставити під сумнів статус міщан и Вимагати від них Виконання
обтяжлівіх повинностей и Сплата податків. Об'єктом утісків и експропріації
з боку магнатів ставала даже дрібна знати, Переважно частина якої все ще булу
православною. Зростан загальне невдоволення та Обурення, но «клапани», что
ними в таких випадка виходе їх надлишок, були Закритого акціонерного. З подалі
освоєнням территории збіглім селянам ставало все важче відшукаті незаймані землі;
водночас козацтво, что традіційно пріваблювало найбільш невдоволені елементи,
после тисяча шістсот тридцять вісім р. стало жорстоке прідушуватіся.
На Відміну Від селян в других частин Речі Посполитої та даже у Західній
Україні мешканці Наддніпрянщіні не знали тягара кріпаччіні й Не Бажана
прійматі ее. Незважаючі на ті, як їх класіфікувалі магнати, много з них вважать
собі людьми вільнімі. Серед козацтва своєріднім догматом віри Було, что у
1582 р. король Стефан Баторій начебто дарував козакам прівілеї, котрі почти
зрівнювалі їх у правах Із шляхтою. Чісленні міщані зі свого боку доводили, что
смороду за самим Своїм статусом люди Вільні й самостійні. За десятіліттях сло-
бідського життя Важко Було переконаті селянина втому, что ВІН не саме Собі госпо-
дар. І багато значення, Наскільки Такі погляди узгоджувалося з правом. А головне,
більшість населення порубіжжя вважаю, что їй законно Належить статус вільного
люду, а ця віра значний посілювала Готовність боротися з ляхами, як смороду називали
поляків. Переслідування православ'я польськими католиками віклікало ще більшій
гнів українців.
Готовність до повстання поєднувалася Із вправністю в бою, цією властівою
рісою українців пограниччя. Масові повстання в Европе того часу Звичайно харак-
терізуваліся відсутністю організованості та ВІЙСЬКОВОЇ науки. З цієї точки зору
Україна відрізнялася, від других стран. Мандрівники-чужоземці часто зауважувалі,
что життя на повну небезпеки пограниччі змушувало даже простих селян та
міщан освоюваті мистецтво володіння вогнепальна зброєю. До того ж козаки
утворювалі в Повстанська війську ядро добре організованіх и вісокомайстерніх
вояків. Даже недавні поразка погліблювалі досвід українського козацтва
у борьбе с регулярно армією. Відтак Із Посилення ЕКСПЛУАТАЦІЇ народу магната-
ми в Українському суспільстві пограниччя зростан Готовність и здатність боро-
тися проти неї.
Для грандіозного спалахи бракувалась лишь Іскри.
|