Галицька битва в контексті коаліційної війни

Галицька битва в контексті коаліційної війни

Весь маневрений період Першої Світової війни - від 1 серпня 1914 року до 4 січня 1915 року - цілком правомірне розглядати як одне гігантське бій, що розгорнувся відразу на чотирьох фронтах.

Перша Світова війна була унікальна в тому відношенні, що її основні учасники не воювали всерйоз понад 40 років. Франція бавилася колоніальними кампаніями на Мадагаскарі і в Індокитаї - в основному вдалими. У Німеччині та Австро-Угорщині не було навіть такого досвіду. Англія і Росія мали порівняно свіжий досвід важкої, але периферійної війни, кожна - своєї. З втягнутих до війну нейтральних країн Бельгія не воювала взагалі ніколи, зате Сербія за 1912-1913 роки пройшла дві успішні війни, що дало країні неоціненний бойовий досвід, але ціною істотного ослаблення армії: витрачений в ході Балканських воєн військове спорядження все ще не було відновлено.

Не маючи досвіду сучасної війни, командування воюючих імперій, проте, було переконане в баскому коні й повний успіх своїх армій. Така впевненість частково була зумовлена ​​нерозумінням масштабу майбутніх битв, а почасти - цілком обгрунтованою вірою в себе. Не буде перебільшенням сказати, що ніколи - ні раніше, ні пізніше - на фронтах не стикалися настільки підготовлені війська і такі грамотні командири.

У загальних рисах плани сторін малюються наступним чином:

Для Німеччини необхідно швидко розгромити Францію - у всякому разі, здобути над нею незаперечну військову перемогу, взяти Париж, по шляху окупувавши Бельгію і, в обов'язковому порядку, порти на узбережжі Ла-Маншу. При цьому Східний фронт повинен зберегти свою цілісність, хоча допускається втрата Східної Пруссії і серйозної поразки Австро-Угорщини. Німецький план ведення війни втілився в бій під Льєжем, Прикордонна битва і битву на Марні. На Марні німецький наступ було зупинено, і почалася зовсім інша гра.

Для Франції важливо було витримати перший удар німців, цією метою була перейнята свідомість всіх - від головнокомандувача до останнього рядового. Здавалося б, Франція обере розумний оборонний план. Замість цього французи вирішили наступати, вплуталися в Арденнах в бої з переважаючими і краще організованими військами супротивника і були відкинуті до Парижу. У нових умовах для Франції була життєво необхідна активність російських військ у Східній Пруссії, чого французьке командування наполегливо домагалося.

Для Великобританії було важливо зберегти свою армію, французького союзника і порти Ла-Маншу, все інше не мало значення. У загальному і цілому це завдання англійці вирішили, але не без пригод.

Австро-Угорщина на початку війни виявилася в відверто безглуздому становищі. Приводом до війни послужив її конфлікт з Сербією, тому Сербський фронт набував важливе політичне значення. Крім того, всі можливі вигоди від війни, все завоювання лежали для двоєдиної монархії на півдні. Але на сході нависала громада Росії. За ідеєю, австрійцям слід сконцентрувати достатні сили проти Сербії, обмежившись російською фронті жорсткої обороною. Але принципи військового мистецтва жорстко вказували, що спочатку необхідно розгромити головного противника - яким, безсумнівно, була Росія. В результаті Австро-Угорщина дивиться в дві сторони і намагається вести на двох фронтах дві наступальні операції, а також не може визначитися з розподілом сил між фронтами.

Тут потрібно сказати, що вбивство Франца-Фердинанда і його дружини, висловлюючись сучасною мовою, стало «актом державного тероризму». «Сербський слід» в цьому злочині був видимим досить чітко, і можна припускати, що кайзер Франц-Йосиф, а так само, і начальник генерального штабу Австро-Угорщини Конрад фон Гетцендорф, з цієї причини розраховували на можливий нейтралітет Росії. Вони вважали, що російський самодержець не підтримає вбивць спадкоємця престолу і їх пособників. Здається, аналогічні ілюзії були якийсь час і у Вільгельма І. В кінці липня Конрад приймає бажане за дійсне і наказує зосередити 2-у армію на Балканському фронті. Вже 1 серпня стає ясно, що це рішення помилково, але механізм уже запущено, і нічого зробити не можна: доведеться вести корпусу в Сербію, розвантажувати їх там - і лише після закінчення інших перевезень знову садити в вагони і везти в Галичину. Ну не було тоді комп'ютерів, що дозволяють маніпулювати сотнями ешелонів в реальному часі! Насправді їх немає і зараз. Як би там не було, австрійський штаб припускав на півдні швидко розгромити Сербію, а на сході - нанести рішучий удар Росії, наступаючи на північний схід і відрізаючи від імперії Царство Польське. Для успіху цієї операції були потрібні дві умови - необхідна і достатня. Необхідно було за всяку ціну забезпечити стійкість південного крила фронту, де росіяни, безсумнівно, збиралися наступати. Достатньою умовою було зустрічне наступ Німеччини зі Східної Пруссії на південний схід, до Седлеце. Але такого наступу Німеччина насправді не планувала і, строго кажучи, австрійцям не обіцяла.

Австрійський план призвів до декількох послідовним боям на Балканах і грандіозної Галицької битві.

Для Сербії не було ніякого іншого плану, крім «гри другим номером» - жорстко оборонятися на природних рубежах, узгоджуючи свої зусилля з діями супротивника.

Положення Росії у війні було, в загальному, так само безглуздим, як і положення Австро-Угорщини. Вона була змушена захищати Сербію, навряд чи відчуваючи від цього велике захоплення. Заради Сербії імперія, недавно перенесла програну війну і революцію, вступала в смертельну боротьбу з найсильнішою континентальної державою - Німеччиною.

І знову постає питання, що робити, як розподілити сили? Привід до війни лежить на півдні - це Австро-Угорщина. Там і території, які Росія з задоволенням приєднала б до Прівіслінском краю - Галичина зі столицею у Львові. Головний же противник - на півночі.

Російське командування відринула формальні принципи військового мистецтва в ім'я швидкої і гучної перемоги. Воно залишило основні сили проти Австро-Угорщини, залишивши проти Німеччини менше третини готівки військ.

Тут потрібно підкреслити, що на увазі розмірів Росії розгортання російської армії відставало від розгортання німецьких і австро-угорських військ. Російський Генштаб перетворив цю проблему в перевага: на початку війни Росія не створювала ніяких серйозних резервів - резервами автоматично ставали прибувають на фронт корпусу другої і третьої черги.

В історичній літературі до російської схемою розгортання ставляться досить критично, вказуючи на розпорошеність сил між фронтами. Дійсно, російський план війни не давав гарантії розгрому Австро-Угорщини - ні в його здійснилася в реальності версії «А», ні тим більше в версії «Г», яка була створена на той малоймовірний випадок, якщо Німеччина направить всі свої сили на Східний фронт . З іншого боку, у версії «А» проти Німеччини прямувало занадто багато сил для оборони, в той час як для настання їх могло виявитися недостатньо. Аналогічним чином в версії «Г» австрійський фронт був залишений занадто сильним.

Ця критика була б правильною, якби вся війна обмежувалася Східним фронтом.

Російське військове керівництво задоволене правильно представляло собі загальний малюнок майбутньої війни: Німеччина головними ^- силами нападе на Францію, а не на Росію, тобто буде здійснена версія розгортання «А». Мобілізацію Франція і Німеччина проведуть швидко і чітко, в результаті чого перша криза на французькому фронті виникне вже на 20-й день мобілізації. До цього часу російська армія буде готова приблизно на дві третини, тобто буде розгорнуто від 60% до 70% складу, причому практично повсюдно без тилових структур і важкої артилерії.

Військова наука вимагала чекати зосередження військ. Однак 90% готовності Росія досягла б тільки на 45-й день мобілізації. До цього часу у Франції все вже могло закінчитися. Російське командування вважало, що розгром Франції надасть саме несприятливий вплив на Східний фронт, незважаючи на будь-які досягнуті там успіхи. По суті, воно теж вважало, що доля Австро-Угорщини буде вирішуватися на Сені, а не на Бузі.

Отже, потрібно було почати допомагати французам на 20-й день мобілізації. Французькі позики, на які часто натякають в міжвоєнній літературі, тут, ймовірно, ні до чого: логіка коаліційної війни настійно вимагала активних дій на сході саме в момент кризи на заході.

Отже, російські війська повинні були вторгнутися в Східну Пруссію. Крім усього іншого, потрібно було мати на увазі, що зв'язування боєм 8-ї німецької армії, а краще - відтискування її до Вісли стало б кращою гарантією проти несподіваного удару з півночі проти Люблінського угруповання російських військ

Складність операції в Східній Пруссії російське командування недооцінило, але все-таки виділив для неї дві армії, залишивши в Галичині чотири.

Русский план ведення війни призвів до двох великих битв - в Галичині та в Східній Пруссії.

Подальший хід подій малюється в такий спосіб:

До 5 серпня - захоплення німцями Люксембургу, вступ Великої Британії у війну, перестрілки на Сербській фронті, безглузда активність французів в Ельзасі.

З 5 по 16 серпня - битва за Льєж і його форти, перша велика операція війни. Німці виграли її, але втратили багато сил і як мінімум чотири важливих дня активного часу. Зате штурм Льєжа виявив в досить пересічному бригадному генералові Еріх Людендорф незвичайний військовий талант. Через три тижні ця обставина призведе до великих несподіванок на іншому кінці військової карти - в Східній Пруссії.

16-19 серпня - бій у гори Цер на Сербській фронті. Тут австро-угорська армія зазнала своєї першої поразки: атака була відбита, причому австрійські втрати перевищили сербські в 4 рази.

Доречно сказати, що командувач сербськими військами воєвода Радомир Подорожній початок війни зустрів в Австрії, де лікувався на водах. Подорожній спробував виїхати, але був заарештований в Будапешті. За законами воєнного часу його чекав, чи полон, або інтернування - що в даному випадку було б одним і тим же. Однак Конрад фон Гетцендорф особисто наказав звільнити ув'язненого і відправити його на батьківщину. Важко сказати, чому він так вчинив. Чи вважав він, що старий і хворий Подорожній не представляє ніякої військової цінності? Або, як хотілося б вірити, Конрад просто надійшов порядно, давши можливість своєму противнику увійти в історію як бойового генерала - яким Подорожній і був, - а не старого маразматика, ухитрився стати першим військовополоненим великої війни і одним з небагатьох за всю історію полонених фельдмаршалів ?

З 21 по 25 серпня йшло Прикордонна битва, яке можна розділити на окремі операції - бій у Монса, бій у Шарлеруа, бій в Арденнах, бої в Лотарингії. У всіх цих операціях і в усьому битві в цілому німці досягли серйозного успіху. Союзні армії не були розбиті до кінця, але зазнали важких втрат і були відкинуті до Парижу.

Вже 17 серпня боєм у Шталлупенена почалася Східно-Прусська операція російської армії. 20 серпня відбулося метушливий Гумбінненское бій, що почалося і закінчилося з невиконання наказів. Бій носило нерішучий характер - що для німців, які розраховували розгромити 1-у російську армію до підходу 2-й, було еквівалентно поразки. Якщо врахувати, що корпус Макензена був розбитий і відкинутий на 20 кілометрів на захід, а інші корпуси втратили зв'язок між собою, неважко зрозуміти ту похмуру обстановку, яка панувала ввечері 20-го числа в штабі 8-ї армії.

Прітвіц прийняв рішення відійти за Віслу. В цілому це не суперечило передвоєнним задумам німецького командування - але не в перший же день боїв! Східну Пруссію, прекрасно підготовлену для оборони, слід тримати якомога довше: вона була важлива не сама по собі, а тим, що, нависаючи з півночі над Прівіслінском краєм, сковувала всяку російську активність на Середньої Вісли. Тому Прітвіц був негайно замінений, і в командування армією вступив викликаний з відставки генерал Гінденбург. Його начальником штабу став Людендорф, герой Льєжа, який дуже швидко прибрав до рук і старого Гінденбурга, і 8-у армію.

25 серпня Мольтке робить вирішальну помилку: порахувавши, що на заході справу вже зроблено, він перекидає з Західного фронту на Східний два армійських і один кавалерійський корпусу.

З 17 по 30 серпня триває битва при Танненберг. Людендорф точно реалізував ідею Шлиффена для Східної Пруссії - атаку внутрішнього флангу однієї з російських армій. В результаті 2-я армія зазнала катастрофічної поразки, втратила вбитими пораненими і полоненими 56 ТОВ людина, 230 знарядь, 23 генерала. Командувач армією генерал Самсонов застрелився.

2-го вересня 1914 року французький уряд покинуло Париж, до якого наближалися німецькі армії.

А на півдні Польського виступу з 18 серпня йшла Галіція-ська битва, що складалася з Люблін-Холмської, Галич-Львівській та Городоцькій операції. Все до того ж дня 2 вересня Люблін-Холмська операція була програна російськими військами.

У цей день німецькі армії, здавалося, стояли на порозі перемоги. І на Західному фронті, і на Східному їх війська на вирішальних напрямках просувалися вперед, брали трофеї і полонених.

На Східному фронті тепер виникла серйозна загроза удару з півночі на Седлець і поширення битв в Галичині і Східної Пруссії на Середню Віслу. На щастя для росіян, Людендорф на цю авантюру не наважився і зайнявся повільним і безпечним видавлюванням зі Східної Пруссії 1-ї армії, що тривало до 14 вересня.

До цього часу важлива сторінка військової історії була перевернута.

По-перше 3 вересня російські армії зайняли Львів, а 4 вересня - Галич.

По-друге, 5 вересня розпочався контрнаступ союзників у Франції - битва на річці Марні. План Шліффена був в своєму роді шедевром, він міг навіть пробачити виконавцю одну-дві оперативні помилки, але Мольтке зробив занадто багато цих помилок. Схоже, тією останньою соломинкою, яка зламала хребет верблюдові, стала перекидання після гумбо із заходу на схід двох активних корпусів.

Союзники перегрупувалися, зосередили на своєму відкритому фланзі свіжу 6-у армію і спробували виграти фланг обходить противника. Контрманевр германців поставив 6-у армію на грань катастрофи, але відкрив «марнские пролом», куди проникли частини англійської та 5-й французької армій. Все висіло на волосині, і німці ще не вичерпали всіх шансів, коли Мольтке відправив в турне по штабах німецьких армій свого порученця в званні полковника. Полковник Хенч, об'їхавши армії правого крила, подумав - і віддав наказ про відступ.

Історія - дивна штука: найважливіше рішення війни, рішення, яка визначила кінцевий воєнної поразки Німеччини, причому в найгіршій з усіх можливих версій, прийняв полковник розвідки. Можливо, він врятував німецькі армії на Марні від повного розгрому. Але навіть такий розгром з подальшим колапсом Західного фронту був би для німців кращим виходом, оскільки, по крайней мере, їм не довелося б боротися ще чотири роки без будь-якої надії на перемогу.

Як би там не було, німецька армія відступила на річку Ена.

Тим часом російська Ставка заткнуло дірку на Середньої Віслі за рахунок нарешті підійшли резервів. Між 1-й і 2-й арміями на північному заході розташувалася 10-я армія, більш-менш страхуючи Південно-Західний фронт від можливої ​​загрози з півночі. Правіше 4-ї армії розгорнулася 9-я армія. 3-тя армія отримала суворий наказ наступати на північ-північний захід - у фланг і тил комаровської угрупованню австрійців. Але армія Ауффенбаха вислизнула від цього удару: Конрад відвів її на південний захід, зосередивши разом з 2-й і 3-й арміями для атаки Львова. Це призвело до важких боїв 10 вересня за Рава-Руську.

Австрійське наступ зупинився. Тим часом на північному фланзі битви 1 - я австрійська армія відкочувалася на річку Сян і не могла зачепитися за місцевість навіть для короткої паузи. Продовжувати бій на півдні, де розраховувати на швидкий результат не доводилося, було неможливо, і Конрад дав наказ на загальний відступ. К 21 вересня російські армії форсували Сан і обклали Пере-Перемишль. Тим часом серби, вірні російському розуміння взаємодії фронтів в коаліційній війні, перейшли в наступ в Боснії.

До середини вересня стало ясно, що всі старі стратегічні плани рухнули, а скласти нові вже немає часу. Почався період тактичних імпровізацій.

На заході німці зупинили союзників на річці Ена, після чого обидві сторони стали швидко перекидати резерви на відкритий західний фронт: почався «Біг до моря», який складався з боїв на Соммі і Уазі з 15 по 28 вересня, боїв на річці Ськарпа з 25 вересня по 1 жовтня, боїв на річці Лис, що закінчилися 15 жовтня. Нічого позитивного з цих боїв сторонам витягти не вдалося, а фронт розтягнувся ще на 180 кілометрів на захід і досяг узбережжя Північного моря. Накреслення нового фронту було вигідно союзникам, оскільки стратегічно важливі порти Ла-Маншу залишалися в їх руках, але подібне накреслення фронту було обумовлено не майстерністю і доблестю англофранцузов, а виключно особливостями накреслення дорожньої мережі в цьому районі.

За час «Бега до моря» німці взяли оточений Антверпен, але примудрилися випустити бельгійську армію, яка після тривалого маршу по нічийній землі долучилася до союзників у Фландрії.

Людендорф, фактично очоливши Східний фронт, прийшов до висновку, що Австро-Угорщини терміново потрібна допомога, причому наступ на Седлец вже запізно. У цих умовах він починає операцію на Середньої Вісли, наступаючи силами нової 9-ї армії Макензена на Варшаву і Івангород. Російське командування угадало його задум - втім, в умовах, що склалися нічого іншого запропонувати було неможливо, і рокіровка армій до Варшави і Івангород напрошувалася сама собою. По суті, це був своєрідний східноєвропейський аналог «Бега до моря» - противники крок за кроком заповнювали вільний простір між фронтами битв в Галичині і Східної Пруссії.

Наступ 9-ї німецької і 1-й австрійської армій почалося 28 вересня і розвивалося успішно, але повільно. ДО 8 жовтня німці на всьому фронті операції від Варшави до Перемишля вийшли на лінію Вісли і Сяну і загрузли в боях за варшавські форти, за зміцнення Івангорода і за передмостові зміцнення в районі Козєніце. Командувач арміями Південно-Західного фронту Н. І. Іванов, природно, наказав перейти в контрнаступ - тим більше, що загальна перевага в силах на Середньої Віслі був на боці росіян.

Форсування Вісли вимагало величезних зусиль і багато часу. Людендорф зосередив проти російської варшавської угруповання всю 9-у армію, зажадавши від Данкля у що б то не стало наступати на Івангород. Це була вже третя непосильне завдання, поставлене перед 1-й австрійською армією за два місяці війни. К 26 жовтня російські взяли Радом, відтіснивши 9-у німецьку армію від Варшави. Армія Данкля була відкинута назад, відкриваючи суміжні фланги всього австро-німецького фронту. Позиція втратила зв'язність, і 27 жовтня Людендорф почав відступ.

В середині жовтня Фанкельгайн, який змінив Мольтке, робить останню серйозну спробу наступу на заході. Нова 4-а армія, сформована з чотирьох свіжих корпусів, намагається прорвати фронт союзників у Фландрії. Бельгійська армія подається назад на Ізере, але Фош вмовляє короля Альберта триматися. Бельгійці відкривають шлюзи в гирлі Ізера, широкий розлив розділяє війська противників, на чому бій на Ізере припиняється. На північ від, під Іпром, бої тривають до середини листопада.

Австрійці в цей час намагаються відігратися на Сербії. 5 листопада вони починають загальний наступ і нарешті домагаються успіху, відтіснивши сербські війська від Дунаю. Серби, втім, відходять організовано: їм навіть вистачає часу на евакуацію столиці, яку австрійці займають лише 2 грудня.

Людендорф продовжує свої спроби якось утримати розвалюється фронт на сході. Він попереджає підготовлене російське загальний наступ вглиб Німеччини своїм несподіваним і сильним ходом: приховано перекидає 9-у армію разом з підійшли до неї новими корпусами в район Торна і 11 листопада завдає удар у стик 1-й і 2-й російським арміям. Починається Лодзьке бій, яке триває два тижні і закінчується невизначеним результатом: німці зірвали генеральний наступ російських, але операція Людендорфа на оточення провалилася. Обходить група Шеффера сама потрапила в котел, але зуміла викрутитися й прорватися на північ. Фронт на сході стабілізувати.

В принципі, його зображенням могли бути задоволені всі, крім Австро-Угорщини. Російські виграли два бої з чотирьох, один звели внічию і лише одне програли. Вони перенесли війну в межі Австро-Угорщини, блокували важливу фортецю Перемишль, форсували Сан і піднялися в Карпати, зав'язавши боротьбу за перевали. Німці утримали Східну Пруссію і навіть отримали шматок Прівіс-ський краю; їх оборона на сході протрималася набагато довше за тих двох місяців, на які розраховував Шліф-фен в своїх найкращих мріях. На жаль, «бойова нічия» на Сході не могла компенсувати вирішальне стратегічна поразка на Заході. Відтепер Німеччина не мала позитивного плану війни і не могла його створити.

Що ж стосується Австро-Угорщини, то до нового року вона встигла програти ще один бій. Після того, як в день Аустерліца, 2 грудня, Потіорек зайняв Белград, воєвода Подорожній завдав контрудару по розтягнувся бойовим порядкам австрійців і відразу ж прорвав фронт. 15 грудня Белград був звільнений, а армії австрійців були відкинуті в те положення, яке вони займали на 1 серпня. За цю безрезультатно завершився кампанію австрійці заплатили 227 ТОВ убитих, поранених і полонених. Сербські втрати також були вкрай важкі і склали 170 ТОВ осіб.

Положення Сербії стало безрадісним після того, як 30 жовтня в війну на боці Центральних держав вступила Туреччина. Але воєвода Подорожній з чудовим мистецтвом ще майже рік утримував безнадійну позицію. Лише вступ у війну ще й Болгарії зумовило крах сербської оборони і окупацію країни.

Туреччина вступила у війну не зовсім по своїй волі і на три місяці пізніше за інших, тому до середини грудня, коли кампанія 1914 вже закінчувалася, турки ще тільки входили у смак війни і були охоплені тим же ентузіазмом, що німці, австрійці, росіяни і французи в серпні. На хвилі цього інтересу турецька головнокомандувач Енвер-паша прийняв рішення розгромити російську Кавказьку армію і вторгнутися на територію російського Закавказзя. Це рішення призвело до останньої великої битві 1914 року - парадоксального Саракамишскому бою. Опис перипетій цієї дивної операції, де проти росіян було все, починаючи від раптовості і оперативного угруповання і закінчуючи тією обставиною, що командувач Кавказької армією кинув її напризволяще і поїхав до Тифліса, віддавши наказ по корпусам: «Рятуйся, хто може», виходить за межі даної роботи. Що ж стосується результату, то в підсумку 3-тя турецька армія зазнала страшної поразки, а її обходить угруповання була знищена повністю.

Саракамишское бій завершилося 4 січня, хоча остаточно бойові дії на Кавказькому фронті припинилися до середини місяця.

Гігантська битва, перші постріли якої були зроблені під Льєжем 5 серпня 1914 року, а останні прозвучали між Саракамишем і Кепрі-Кєєм 19 січня 1915 року, нарешті, закінчилася. Вона тривала 167 днів, охопила простір від Ла-Маншу до Західного Бугу і від Північного моря до Чорного і була виграна Антантою.

Треба визнати, що колосальна кампанія 1914 року провадить дещо дивне враження. Занадто висока активність військ сторін, занадто швидко операції змінюють одна одну, іноді накладаючись один на одного, надто розмашисто імпровізують командири і штаби перекидання цілих армій. Усе це видається лежачим на межі реального і неможливого, і нагадує скоріше стратегічну рольову гру.

Роль Галицької битви в цьому фантасмагоричному «генеральній битві культур і цивілізацій» дуже велика. По суті, саме Марна на Заході і Галичина на Сході визначили результат кампанії.

Але структурно Галицька битва набагато складніше Марн-ської.

Структурний аналіз Галицької битви Театр військових дій

Простір Галицької битви обмежена зі сходу Дніпром, із заходу - Карпатами.Умовної південним кордоном можна вважати магістраль Київ-Козятин-Жмеринка - Черновіци, а умовної північній - розмежувальну лінію між Південно-Західним і Північно-Західним російськими фронтами, яка проходила дещо південніше магістралі Ченстохова-Варшава-Білосток.

Місцевість перетинається річками Західний Буг, Вісла, Сан і Дністер, витягнутими в меридіональному напрямку. Свою роль в розгортанні битви зіграли численні притоки Дністра, орієнтовані з півночі на південь.

Вододіл Дністра і Сяну утворений паралельними пасмами пагорбів заввишки 200-400 метрів, полого підвищуються до Карпат. По правому березі річок Танєв і Сан від Рави-Руської до Сандомира розташовувалася смуга Таневс-ких лісів, що зробила опеределения вплив на хід Люблін-Хомський операції Південно-Західного фронту.

В цілому простір досить відкрите, яке вони перетнули численними дорогами і багате населеними пунктами. Не доводиться дивуватися тому, що і в Першій, і в Другій світових війнах на ньому розгорталися величезні армії і відбувалися численні бої. На північ місцевість знижується і переходить в широку улоговину між Віслою і Західним Бугом з мінімумом доріг і величезною кількістю річок, струмків і потічків з низькими болотистими берегами.

Для російських величезне значення мала залізнична магістраль Варшава - Люблін - Холм - Ковель - Рівне гілками на Смоленськ від Любліна і на Київ від Холма. Аналогічну роль для австрійців грала дорога Станіслав - Стрий - Самбір - Перемишль - Ярослав - Сандомир з гілками на Ново-Сандеція від Самбора і на Краків від Перемишля. Крім того, австрійське розгортання прикривало важливі магістралі Станіслав-Галич - Львів - Рава-Руська - Белжець і Ярослав - Рава-Руська - Сокаль. Володіння цими дорогами на першому етапі битви давало австрійцям значну перевагу, яке Конрад фон Гетцендорф намагався реалізувати на першому і другому етапах битви.

Накреслення доріг зумовлювало важливі для розгортання битви населені пункти. Необхідно наголосити на особливому значенні Перемишля як сильної фортеці.

Для такої складної операції, який є Галицька битва, визначення центру позиції представляє серйозні труднощі. Російське командування, мабуть, вважало таким важливий залізничний вузол і адміністративний центр Львів. Конрад абсолютно правильно надавав значення району Любліна. Якщо розглядати Варшава-Івангородськоє операцію як логічне просування Галицької битви, стає зрозумілим значення Сандомира як «осі», що розділяє поля битви на Сані і на Середньої Вісли. Але, звичайно, під час боїв власне в Галичині Сандомир залишався практично поза полем битви.

Але була ще одна точка, володіння якої грало дуже важливу роль: Рава-Руська - місце перетину двох важливих доріг, розташована в самому центрі гігантської битви. Як це нерідко буває, жодна зі сторін не зрозуміла для себе значення цього населеного пункту. Втім, те, чого не побачило командування, відчули війська, і за Раву-Руську як російські, так і австрійці билися на смерть.

Розгортання: справа полковника Редля

Історія Галицької битви починається з загадки гіршого детективного спрямування.

25 травня 1913 року в Відні застрелився полковник Альфред Редль, колишній керівник військової контррозвідки Австро-Угорщини. Причиною самогубства було викриття: виявилося, що Редль протягом 10 років працював на російську розвідку. Він був завербований в 1903 році під загрозою оприлюднення його нетрадиційну сексуальну орієнтацію. В літературі стверджується, що Редль передав російським відомості про австрійських агентів в Петербурзі, а також план розгортання австрійських армій. Є й різночитання: за даними енциклопедій це був план австрійського розгортання проти Сербії, проте ряд джерел з історії Першої Світової війни стверджує, що це був план австрійського розгортання проти Росії.

Увага, перше запитання: звідки полковник контррозвідки взагалі міг знати план стратегічного розгортання - все одно, проти Сербії або проти; Росії? В Австро-Угорщині, звичайно, панував рідкісний бардак, але не до такої ж міри!

Питання друге: чому російське командування повірило Редліх? Тільки тому, що він здав кількох агентів не найвищого класу? Або просто дуже хотіло повірити: все-таки за таку блискучу розвідувальну операцію, як виявлення плану розгортання противника, можна отримати чималі нагороди.

Третє питання: чому схема австро-угорського розгортання після викриття Редля була докорінно змінена? Між самогубством Редля і початком війни пройшло достатньо часу - більше року.

Або, може бути, полковник А. Редль не була подвійним, а потрійним агентом, і вся ця історія - свідчення рідкісної за красою та значущості розвідувальної операції? У цій версії Редль і Конрад фон Гетцендорф повинні діяти спільно. Для забезпечення операції російської розвідки «скармливаются» дійсно дуже цінні відомості, починаючи з списку агентів в Санкт-Петербурзі. Дуже може бути, що передається і реальний план розгортання на Балканах - в кінці кінців, операція в Сербії була розрахована швидше на силу, ніж на раптовість і оперативний маневр; в разі війни з Росією Балканський фронт залишався суто допоміжним, і від ходу операцій там нічого, по суті, не залежало. І, нарешті, російської розвідки вручається перев'язаний стрічкою план розгортання австро-угорських армій в Галичині, практично повністю співпадає з реальним, але відрізняється від нього в одному важливому пункті: розгортання Редля винесено до російського кордону, а нині розгортання віднесено на захід - за Львів, на лінію Сандомир - Самбір. У такій розвідувальної операції навіть не потрібно було створювати помилковий план розгортання - використовувався справжній план, але в його «пропатченний» граничної версії.

У всякому разі, не підлягає сумніву, що росіяни почали Галицьку битву, маючи спотворене уявлення про розташування австрійських армій.

А самогубство Редля стало останнім аргументом, придавшим російської розвідки впевненість в істинності переданих полковником документів: «справа міцно, коли під ним струмує кров ...» ¹

Після війни розкрити контури цієї розвідувальної операції міг тільки Конрад - але він, звичайно ж, не був зацікавлений в правді. Блискуче обдурити противника, отримати дуже сильний козир в самому початку війни - і все-таки програти. Тому Альфреду Редліх судилося залишитися в історії зрадником Батьківщини і подвійним агентом.

Розгортання: плани сторін

Вважаючи, що австро-угорська армія зосереджується на схід від річки Сан на лінії Сандомир - річка Сан - річка Танєєв - Рава-Руська - Кам'янка - Броди - Тарно-поль, російське командування передбачало скувати ворожі війська силами 5-ї і 3-ї армій і виграти обидва стратегічних флангу настанням 4-ї армії на півночі і 8-ї армії на півдні. Наступ в практично «безповітряному просторі» виводило 4-у армію на фронт Тарнов - Ярослав, перерізаючи найважливішу дорогу на Краків. 8-а армія просувалася в район Галич - Стрий. 3-тя армія просувалася до Львова, 5-я - до Томашева. Основна частина австро-угорських військ виявлялася скупчена в чотирикутнику Ярослав - Томашів - Львів - Самбір і були змушені до відступу через Карпати. Таким чином, планувався повний розгром ворожих армій.

На виконання цього задуму 4-я армія генерала Залки розгорнулася від Любліна до Холма з винесеним вперед правим флангом. Всього до 18-серпня було зосереджено 6,5 піхотних і 3,5 кавалерійських дивізій.

Південніше - від Холма до Володимир-Волинського - збиралася 5-я армія Плеве, маючи 17-й корпус витягнутим до Ковелю. У складі 5-ї армії було 8 піхотних і 3 кавалерійських дивізії.

Третя армія Рузского вибудовувалася на лінії Луцьк - Дубно - Кременець, маючи кавалерійську завісу на лівому фланзі витягнутої до Тернополя.

Замикала фронт 8-я армія Брусилова в складі 8 піхотних і 3 кавалерійських дивізій, що розгорнулася від Проскурова до Кам'янець-Подільському та прикордонної станції Ларга.

Що ж стосується австрійців, то в реальності їх розгортання було віднесено на кілька переходів назад від тієї лінії, яку малювала в своїй уяві російське командування - і яка, можливо, була зображена на карті полковника Редля.

Перша армія Данкля розгорнулася по річці Сан від гирла до зміцнення Сенява, її лівий фланг прикривався армійської групою Куммера в складі 2,5 піхотних, 1 кавалерійська дивізія - 45 батальйонів, 27 ескадронів, 120 знарядь.

Від Ярослава до Перемишля уздовж Сана була зібрана 5-я армія Ауффенберга - 8 піхотних, 2 кавалерійських дивізії.

Таким чином, на північному крилі битви австрійці мали перевагу в силах, що виражається округлено в 5 дивізій. При цьому їх розташування було більш ніж вигідним: армія Зальца вже на рівні розгортання програвала фланг армії Данкля, група Куммера ж могла діяти в оперативній порожнечі, по крайней мере, до Радом.

Третя армія Брудермана зібралася в районі Львів - Сам-бор, маючи в наявності тільки 6 піхотних і 3 кавалерійські дивізії - 102 батальйону, 92 ескадрону, 336 знарядь. Другий армії ще не було в природі, в районі Самбір - Львів - Тарнополь - Станіслав - Чернівці були розкидані 8 піхотних і 3 кавалерійських дивізії неповного складу, що становлять військову групу Кевеса.

На південному крилі російські мали 20 дивізій проти 14. Це перевага ускладнювався розкиданістю і неготовністю групи Кевеса і маятникових рухом австрійських корпусів з Галичини до Белграду і назад.

Нарешті, простір, що розділяє райони Східно-Прусської і Галицької операцій, було прикрито з німецької сторони ландверних корпусом Войрша, а з російської - розгортаються другочергова корпусами, які в майбутньому складуть 9-у армію.

Австрійський план передбачав жорстку оборону на півдні, в той час як на півночі передбачалося ударами з обох флангів розгромити 4-у і 5-у російські армії, захопити Люблін, Холм, Ковель, маючи на увазі в перспективі наступ на Седлец - Брест-Литовський - Кобрин у взаємодії з німецькими військами, діючими зі Східної Пруссії. Слід зауважити, що австрійці в своїх передвоєнних розрахунках недооцінювали темпи зосередження південного крила армії і не чекали серйозних неприємностей на ділянці фронту на південь від Тернополя - по крайней мере, відразу. Так що їх розгортання також можна назвати упередженим.

Взагалі дуже важко порівнювати російське і австрійське розгортання. Швидше за все, вони були приблизно рівноцінними, а всю передвоєнну роботу російського та австрійського штабів можна оцінити досить високо. У всякому разі, таке розгортання відповідало поставленим стратегічним завданням - на відміну, наприклад, від розгортання англійського експедиційного корпусу, який неждано-негадано опинився на напрямку головного удару супротивника, що командування союзників усвідомило лише в розпал бою. Воно не вимагало швидких імпровізованих змін після першого ж бойового зіткнення, в той час як французький штаб весь перший місяць війни займався «роботою над помилками». І воно, звичайно, не зумовлювало поразки однієї зі сторін.

Все повинно було вирішитися безпосередньо в зіткненні армій супротивників. Прагнення австрійців захопити ініціативу на півночі, а російських - на півдні мало при-вести до напруженій боротьбі за темп.

Люблін-Холмська операція: бій у Красника 23-26 серпня

Для російських військ все почалося дуже погано.

І 4-а російська армія, і 1-я австрійська прагнули до початку загального наступу, наміченого на 26 серпня, зайняти вигідні вихідні позиції на виході з Таневскі лісів. Це призвело до зустрічного зіткнення в максимально несприятливої ​​для 4-ї армії обстановці:

• Зальца не уявляв собі угруповання і сили противника, в той час як Данкль встановив положення російських корпусів досить точно;

• 4-а армія налічувала 6,5 дивізій проти 9 дивізій супротивника;

• на північному фланзі австрійці мали практично вільний зайвий армійський корпус, який до того ж міг бути посилений за рахунок армійської групи Куммера;

• північний російський фланг був висунутий вперед і повинен був першим зіткнутися з противником.

У цих умовах фланг 4-ї армії повинен був відразу ж виявитися зім'ятим - що, власне, і сталося.

До вечора 23 серпня 14-й корпус був відкинутий на 10-15 кілометрів на південно-західному напрямку, ясно виявився обхід правого флангу 4-ї армії на правому березі Вісли. У порожній двадцатіпятікілометровий проміжок увійшли 3,5 австрійських піхотних і одна кавалерійська дивізія - перед ними до самого Любліна не було нічого. На лівому березі річки група Куммера просунулася на лінію Сандомир - Опатов, а корпус Войрша вийшов до Радому. Зауважу, що інші корпусу російської 4-ї армії зіткнень з противником ще не мали.

Спочатку Зальца віддав розпорядження 16-го корпусу атакувати у фланг північну угруповання Данкля. Інерція початкових задумів штовхала гренадерський корпус з наданою йому кавалерійською дивізією вперед в південно-західному напрямку. Однак за ніч він, командувач армією з'ясував стан 14-го корпусу і наказав відступати в північно-східному напрямку. Наказ цей дійшов до 16-го і гренадерського корпусу лише близько полудня, коли ці сполуки вже вплуталися в бій. «Order, controrder - disorder *. Обидва корпуси втратили до третини особового складу і насилу відійшли на схід.

Штаб Південно-Західного фронту в цей день обмежив свою діяльність зміною разгранлініі між 4-й і 5-й арміями і наказом відновити наступ, взявши трохи на північ. Набагато більше здорового глузду проявила Ставка, терміново направила до Радому гвардійський корпус, на правий берег Вісли - 18-й корпус і на лівий - 3-й кавказький корпус. Ці сили могли прибути тільки 28 серпня. На щастя, війська групи Куммера також запізнювалися.

Протягом двох наступних днів 4-я армія вийшла з бою і відкотилася назад, обидва її флангу були відкриті приблизно на 30 кілометрів кожен, і до Любліна залишався один перехід.

Загальну оцінку дій 4-ї армії в битві біля Красника дав її новий командувач генерал Еверт:

«... З докладені мені ходу дій за 23-25 ​​серпня приходжу до переконання, що велика частина боїв відбувалася незв'язно, коли одна дивізія корпусу б'ється, інша відходить. Належного управління боєм і зв'язку по фронту і в глибину не спостерігається ... Стрілянина ведеться з далеких дистанцій, а на ближні не вистачає патронів, і дивізії відходять, не використавши всіх засобів боротьби, не переходячи в багнети ... зіткнення з противником втрачається. Розвідка ведеться вкрай неенергійним. Кінний загін Туманова не дав майже ніяких відомостей про ворога. У 45-й дивізії не знали, чи зайнятий ліс, який перебував в 3-х верстах перед фронтом позиції. У всіх корпусах частини займали свої ділянки суцільною лінією без резервів. Вищі начальники обмежувалися розпорядженнями про заняття позицій по карті, не проводячи особистого огляду і не переконавшись, так чи позиція зайнята, як ними було припущено. Найближчий тил частин занадто захаращений обозами, серед яких немає порядку і було кілька випадків паніки. В тилу частин спостерігалася велика кількість солдатів, що відбилися від своїх частин, до збору яких і повернення в стрій заходів не приймалося. Зв'язок, як загальне правило, періоди не діяла абсолютно, і телеграми часто доходили до адресата лише на другу добу ».

Однак ж 4-я армія розбита не була і зберігала цілісність і боєздатність. Вона вислизнула від охоплює руху Данкля, який теж не використав усіх можливостей для розвитку успіху.

Люблін-Холмська операція: бій у Томашова 26-28 серпня.

24 серпня генерал Іванов, стурбований ситуацією на своєму північному фланзі, змінює завдання 5-ї армії. Тепер вона повинна була діяти у фланг і тил 1-й австрійської армії, для чого було потрібно розгорнути армію на північний захід і зблизитися з 4-ю армією. При цьому зникала всяка надія якось пов'язати російські операції на правому і лівому крилах фронту, збільшувався проміжок між 5-й і 3-й арміями і, понад те, 5-а армія сама попадала під загрозу флангового удару - причому не справа, а зліва. Іншими словами, рішення було найбільш невдалим з усіх можливих. Розуміючи це, командувач фронтом зажадав від 5-ї армії одночасного настання ще і в південному напрямку. Армія розбивалася на два загони, які виконують дві абсолютно різні завдання.

Задуми сторін знову провокували зустрічний бій - і знову в гранично невигідною для російських обстановці.

25-й корпус, повертаючи на захід, був атакований одним дивізією з фронту і двома - у фланг, зазнав втрат і після двох днів напружених боїв відійшов на 30 кілометрів до Краснославу, маючи обидва фланги відкритими.

Зате 19-й корпус на півдні успішно просунувся в напрямку Томашова. На наступний день, 27 серпня, він був полуокружен, затиснутий між 9-м, 2-м і 6-м австрійськими корпусами і атакований з трьох напрямків. Уміло маневруючи артилерією командир корпусу генерал Горбатовский відбив всі атаки, захопив трофеї і полонених, утримав за собою поле бою і лише вночі відступив на 8-10 кілометрів, оскільки 5-й і 17-й корпуси російських перебували в переході на схід і прикрити вільний фланг не могли. При спробі просунутися вперед вони зіткнулися з австрійськими частинами і були зупинені.

Таким чином, наказ командувача фронтом про зміну фронту 5-ї армії викликав кризу в двох північних корпусах і відставання двох південних корпусів з порушенням загальної цілісності фронту армії. Фактично до 28 серпня 5-а армія була змушена боротися в трьох окремих групах, обидва фланги кожної були відкриті, а ініціатива повністю належала противнику.

У проміжок між 5-й і 3-й російськими арміями початку втягуватися трехдівізіонная група Йосипа-Фердинанда і 17-й австрійський корпус. Назустріч їм був кинутий російський корпус під тим же номером, також трехдівізіонний. Передбачалося нове зустрічний бій - і як вже повелося, в невигідною для російських військ оперативної конфігурації.

Почалося все, однак, з великого успіху російського 5-го корпусу, який «зловив» на марші 15-ю гонведських дивізію, оточив і знищив, захопивши 22 гармати і 4000 полонених. Зрозуміло, що австрійська оборона на цій ділянці дала тріщину, і корпус просувався вперед майже безупинно. Проте, 19-й корпус він так і не наздогнав, що в черговий раз доводить крайню нераціональність повороту 5-ї армії в сторону 4-й.

Ауффенберг взяв реванш, точно так же «піймавши» 17-й корпус, який діє на південний схід від 5-го. Корпус наступав уступом, трьома дивізійними колонами, причому і командир корпусу, і командири дивізій прийняли за істину в останній інстанції заяву фронтовий розвідки про те, що на південь від лінії їх руху на відстані до півтора переходів великих частин противника не виявлено. Розвідка переглянула трехдівізіонную групу Йосипа-Фердинанда!

Дивізії 17-го корпусу були розбиті окремо і відкинуті на північ, відкриваючи тил 4-го корпусу. Було кинуто 74 знаряддя, десятки кулеметів, деякі полки втратили від половини до 75% особового складу, тили дивізій перемішалися.

Таким чином, до кінця дня 28 серпня 5-а армія Плеве виявилася в дуже важкому становищі: її флангові корпусу були розбиті і відступали, в той час як 19-й і 5-й корпуси в центрі навіть просувалися на захід. Ауффенберг міг ставити перед собою завдання оточення і розгрому всієї 5-ї армії. Йому всіляко допоміг Плеве, який наказав 19-му і 5-му корпусах наступати на захід, тобто додатково збільшувати розрив між корпусами.

Галич-Львівська операція: бій на річці Золота Липа 26-28 серпня

3-тя австрійська армія набувала форму між Львовом і Самбором - в шести-семи переходах від кордону. Росіяни, які очікували зустріти супротивника на лінії Сокаль - Броди - Тарнополь, зрозуміли, що австрійське розгортання віднесено на захід, тільки між четвертим і п'ятим днями операції, тобто 23-24 серпня. У свою чергу, австрійці нарахували на південь від Володимира-Волинського «не більше десяти дивізій супротивника», хоча в одній тільки 3-й армії цих дивізій було дванадцять.

Третя армія прямолінійно наступала на Львів, маючи завдання вийти на лінію Куликов - Миколаїв, в той час як 8-я армія діяла на південь і на просувалася до лінії Ходорів - Галич. Однак уже 24 серпня командуючий Південно-Західним фронтом генерал Іванов своїм наказом змінює завдання арміям, зрушуючи їх на північ: тепер 3-тя армія повинна маневрувати на північ від Львова, а фронт Львів - Миколаїв передавався 8-ї армії. Галич і Станіслав залишалися поза простором операції, і лівий фланг армії Брусилова зависав в повітрі.

Зрозуміло, що Іванов, повертаючи 5-у армію Плеве на північ, був стурбований долею цієї армії, що потрапляє під фланговий удар групи Йосипа-Фердинанда. Але ліки було гірші за хворобу: загальне розгортання зміщувалося на північ, 3-тя армія втрачала час на перегрупування або сама повинна була почати уступообразное рух, по черзі підставляючи супротивнику фланги корпусів. Рузский відповів ухильно, пославшись на накреслення доріг в Галичині. Тоді штаб фронту зажадав змістити на північ хоча б правий фланг армії, направивши його на Мости - Вельки.

Рузский знову відповів ухильно, продовжуючи наступати в колишньому напрямі. І під час війни, і в післявоєнних мемуарах його засуджували за ненадання своєчасної допомоги 3-ї армії - але з точки зору військового мистецтва командарм-3 був, звичайно, має рацію. Як справедливо зауважив Шліффена, наступ повинно бути направлено на віддалений тил, а не на найближчий фланг ворога. Рузский жертвував тактичним успіхом в ім'я стратегічної мети - заняття Львова і виходу в тил обом австрійським арміям, що наступає в Польщі. В ім'я цієї мети він відмовився роздрібнити свою армію і тим більше виконувати свідомо запізнюється маневр заходження. Здається, Плеве точно так же слід орієнтуватися на передвоєнний план, а не на безперервні прохання про допомогу з боку Зальца і Еверт. Якби 5-я армія прийняла бій в нормальної конфігурації, користі від її дій було б більше.

У 20-х числах серпня австрійці підсилюють свою 3-ю армію і витягають її 3-й і 12-й корпуси на схід від Львова. До вечора 24 серпня формується «фронт опору» з 3-ї армії в складі 11-го, 3-го, 12-го корпусів, 11-ї піхотної і 8-ї кавалерійської дивізії і 2-ї армії Бем-Ер-моли, в яку була перетворена армійська група Кевеса. Армією вона була лише за назвою: 2 кавалерійські дивізії, 2 ландверних бригади, що прибуває до складу армії маршова бригада, що прикриває Галич, ландштурмная бригада в Чернівцях. Чекали ще одну дивізію - час, виграний за рахунок віднесення розгортання на захід, було втрачено на маятниковий рух 2-ї армії між Галичиною і Балканами.

Успіх армії Данкля на північному фланзі битви спонукав Конрада віддати на 26 серпня наказ про загальний наступ. Перша армія оріентіровалалась на Люблін, 5-я - на Пагорб, група Йосипа-Фердинанда - на Грубешів. Третьою армії за сприяння другий, яка повинна була охопити південний фланг Рузского, ставилося завдання відкинути противника на лінію Броди-Тарнополь або хоча б затримати його рух.

Оскільки Рузский і Брусилов продовжували рух вперед, намічалося чергове зустрічний бій. Але цього разу угруповання була прямо-таки катастрофічною для австрійців: на Львівському напрямку російські мали 12 дивізій проти 8,5, а на Галицькому у Брусилова було 8 дивізій проти лише 3 дивізій Бем-Ер-молі.

З австрійського контрудару відразу ж нічого не вийшло: відкрито наступаючі частини були зметені артилерійським вогнем з відкритих позицій. Але і форсування Бугу і Золотої Липи російськими військами було пов'язане з не меншими труднощами: противник окопався, зайняв сильні позиції по схилах висот і залізничного насипу дороги Львів-Броди, тому просування російських корпусів не перевищувало 3-5 кілометрів в день.

На наступний день австрійське головне командування зажадало від Брудермана відновити наступ на Злочев і Буйок, вказуючи, що від успіху цього наступу залежить результат всієї битви в Галичині. Передбачалося, що, розгромивши правофлангові корпусу 3-ї російської армії і забезпечивши цим наступ Ауффенберга, Брудерман зможе повернути на південь, парирував цим успіхи 8-ї армії.

Звичайно, з цієї авантюри нічого не вийшло, і до вечора 27 серпня на всьому фронті Рузского позначився великий успіх.На довершення всього Брусилов відреагував на розпорядження головкому посприяти 3-й армії зміщенням свого наступу на північ точно так же, як Рузский поставився до аналогічного наказу щодо 5-а армії-то є ухилився від його виконання, вважаючи, що армія, перш за все, повинна вирішувати свої власні завдання. Ця вірність розумного передвоєнному плану була винагороджена.

Протягом наступного дня австрійські війська відійшли на Гнилу Липу. Група Йосипа-Фердинанда була передана Ауффенбергу, а для її прикриття в порожньому просторі між 3-й і 5-я австрійськими арміями сформований кінний корпус Вітман в складі 2 кавалерійських дивізій.

Люблін-Холмська операція: бій у Томашова 29-30 серпня

25-й корпус, який діє на правому фланзі 5-ї армії Плеве, не тільки не зміг наступати на Замостя, як того вимагав командувач армією, але і втратив вранці 30 серпня

Краснослав, після чого став відходити до Пагорба. Вихід до цього найважливішого вузла доріг, де, до речі, розташовувався штаб армії, робив положення 5-ї армії абсолютно нестерпним. По суті, він означав ізоляцію 4-й і 5-ї армій і їх послідовний повний розгром. Плеве скасував наказ командира корпусу і зажадав 31 серпня під будь-що повернути Краснослав.

17-й корпус тримався стійкіше, але австрійці продовжували тіснити його на північ; під кінець 30 серпня їх обходять угруповання вже виграли обидва фланги 5-ї армії і погрожували зімкнутися протягом одного-двох днів.

А в центрі розташування 5-ї армії розгорнуті в півкільце 19-й і 5-й корпуси два дні відбивали безперервні удари семи дивізій супротивника, що наступають з трьох сторін. 19-й корпус Горбатовський продовжував творити чудеса. Наприклад, 29 серпня він був атакований трьома корпусами противника, відбив штурм, до вечора перейшов в контрнаступ, створивши локальне перевагу в силах, і захопив трофеї і полонених.

Галич-Львівська операція бій на річці Гнила Липа 29-30 серпня

28 серпня Конрад, вважаючи загальний стан несприятливим, звертається до німецького командування з проханням про сприяння наступом на Седлец. Оскільки до цього часу ще не завершилося бій під Танненбергом, жодної відповіді на це прохання очікувати не доводилося. 4-я австрійська армія загрузла в позиційних боях у Любліна і чекала підходу групи Куммера, але 5-я армія володіла ініціативою і розраховувала на великий успіх. Неодмінною умовою цього успіху була зупинка або припинення наступу 3-й російської армії. У цих умовах Конрад був змушений утримувати 2-ю і 3-ю армії на річці Гнила Липа, що провокувало чергове масштабне бій.

На 120-кілометровому фронті від Кам'янки до Галича зосередилися 8 російських корпусів. Австрійці в загальних рисах закінчили зосередження 2-ї армії і зібрали на цьому фронті 14,5 дивізій, 5 ландштурмних бригад і.4 кавалерійських дивізії, ще 6 маршових бригад було на марші. Втім, неготовність 2-ї армії ще давалася взнаки, особливо на її флангах, де зосередження військ затримувалося. По суті, питання стояло так: чи вдасться маневром маршовими батальйонами своєчасно заткнути дірки?

Рузский припускав затриматися перед Гнилий Липою - але тут, звичайно, має рацію був Іванов, який зажадав від 3-ї армії «стрімкого натиску». Російське командування не могло дозволити собі таку розкіш, як втрата темпу. 29 серпня почалося бій на Гнилий Липі.

У наступних боях всі спроби австрійців діяти активно були відображені. Російські армії, звичайно, затрималися на рубежі Гнилої Липи - але ціна, яку за це заплатив ворог, була дуже високою. 12-й армійський корпус був розбитий, приблизно половину його сил вдалося зібрати і повернути до ладу лише 2 вересня.

Проте за 29-30 вересня 3-тя і 8-а армії майже не просунулися до Львову.

Люблін-Холмська операція: бій у Томашова 31 серпня

На фронті 5-ї армії настала криза операції. На півночі розрив з 4-ю армією продовжував розширюватися, причому 25-й корпус навіть не позначив наступ на Краснослав і фактично продовжив відхід до Пагорба. 19-й і 5-й корпус були полуокружени, боєприпаси у них закінчувалися, а нові неможливо було доставити далі Грубешова, від якого до лінії фронту залишалося 35 кілометрів «нічийної землі». Вихід корпусів з бою був можливий тільки за кілометровим гатям, прокладеним через болота.

Плеве не мав ніяких резервів, крім двох козацьких кавалерійських дивізій, які він і направив на виручку 19-го корпусу - завдання, абсолютно непосильне для кавалерії. Вона була непосильна і для піхоти.

Імпровізований кавкорпус вночі прорвав лінію ворожого охорони і влаштувався на нічліг практично в розташуванні 2-го австрійського корпусу. Вранці цей корпус почав чергову атаку на позиції корпусу Горбатовський. У свою чергу, козаки атакували австрійські артилерійські позиції, а додані їм батареї відкрили вогонь з тилу по наступаючої австрійської піхоті, яка просто розбіглася. В результаті 19-й корпус повернув втрачені за ніч позиції, зміцнивши свій фланг. Вдалося просунутися вперед і 5-го корпусу. 17-й корпус реальної допомоги центральним корпусам не чинив - досить було і того, що він відбив наступ противника і навіть на 2-3 кілометри змістився на захід.

Положення на лівому фланзі армії Плеве початок відчутно змінюватися: на південь від 3-тя армія Рузского розвивала успішний наступ на Львів, 31 серпня її присутність почало відчуватися в тилах групи Йосипа-Фердинанда.

До вечора Плеве нічого не знав про успіхи козаків і про готовність південної групи корпусів не тільки боротися, але і перейти в наступ. Зате він отримав звістку про катастрофу в Східній Пруссії, оточенні центральних корпусів 2-ї російської армії і про самогубство її командира Самсонова.

У ніч на 1 вересня Плеве наказав всій 5-ї армії відійти на три переходи до лінії Холм - Новгород-Волинський.

Ауффенберг виграв цей бій і отримав почесну приставку «Комаровський» до свого прізвища. До речі, абсолютно марно - в Томашевський битві він «завівся» і наплював на стоять перед армією стратегічні завдання в ім'я оперативної мети - оточення центральних корпусів 5-ї армії. Заради цього він зажадав допомоги від Данкля, зміщуючи наступ 1 - ї армії з її північного флангу на південний. Заради цього він пов'язав боєм групу Йосипа-Фердинанда, підставляючи її при подальшому розвитку операцій під фланговий удар. Заради цього він підтримував бойове напруга в районі Комарова, безоглядно витрачаючи свою піхоту. В останні дні серпня він думав тільки про те, як «покарати» 19-й і 5-й корпуси і повністю ігнорував поточну обстановку на інших ділянках гігантського битви. І навіть в цьому, в «покарання» висунутих і напівоточенні російських дивізій, Ауффенберг в кінцевому підсумку не досяг успіху.

Люблін-Холмська операція: прорив на Травники 28 серпня - 1 вересня

Ми залишили генерала Еверт в момент відходу 4-ї армії до Любліна. 4-я армія перебувала в поганому стані, але австрійці вели переслідування досить повільно, тому оперативна конфігурація поступово відновилася. На правий фланг армії вийшов 18-й корпус, який зав'язав бої з групою Куммера і примусив її перейти до оборони. 14-й корпус, хоча і з труднощами, утримав свої позиції. З 29 серпня центр ваги битви зміщується на південь, де 5-й і 10-й австрійські корпусу атакують 16-й і гренадерський корпусу російських, намагаючись одночасно ще й просунутися до Краснославу для надання сприяння 5-ї армії. Захоплення Ауффенберга складною і тривалою операцією на оточення починає чинити негативний вплив на армію Данкля, зусилля якої роздвоюються.

31 серпня на фронті Еверт також настає криза. Його лівофлангові корпусу скуті ворожим наступом і не можуть утримати своїх позицій, в той час як позначився охоплення лівого флангу 4-ї армії. 24-я австрійська дивізія, рухаючись в оперативній порожнечі, що розділяє дві російські армії, в ніч на 31 - е зайняла Краснослав, звідки повернула на Люблін. Вранці вона раптової атакою розгромила 82-ю дивізію, а до ночі вийшла на залізницю Люблін-Холм, захопивши станцію Травники.

Еверт звернувся в Ставку з вимогою поставити 5-ї армії завдання на випадок залишення нею Любліна.

Галич-Львівська операція: 31 серпня - 1 сентября

31 серпня стало кризовим днем ​​битви. 3-тя австрійська армія відходить на Львів. Стає зрозумілим, що з виходом правофлангових дивізій Рузского в район Рави-Руської залишати армію Ауффенберга в районі Томашова не можна - тим часом від дій цієї армії австрійське командування очікує рішучого успіху.

Конрад не затверджує наказ Брудерманна про відхід до Городоцької позиції і наказує утримувати Львів. Столиця Галичини стає стратегічною віссю битви, дозволяючи продовжувати операції в районі Любліна та Комарова, де намітився великий успіх. Потрібно мати на увазі, що австрійці дуже процвітали в інформаційному забезпеченні війни, створивши у російського командування перебільшене уявлення про Львів як про велику сучасної фортеці, підготовленої до оборони. Відповідно, Рузский зосереджує свої сили для штурму цієї фортеці і наполягає на сприяння з боку 8-ї армії.

В результаті критичний день 31 серпня витрачений на повільне переслідування австрійців, що відходять на лінію львівських фортів і за Дністер.

Люблін-Холмська операція: відхід 5-ї армії, 1 -4 вересня

Рішення Плеве почати 1-го вересня загальний відступ виявилося несподіваним для командирів корпусів південної групи, які шість діб вели безперервні бої в невдалої конфігурації проти переважаючих сил противника, утримали свої позиції і готувалися наступати. Це рішення було несподіваним і для Ауффенберга. Але видається, що Плеве був абсолютно прав: саме швидкий відрив 5-ї армії від противника дав можливість провести другий етап Люблін-Холмської операції з усіма зручностями, включаючи зімкнуті внутрішні фланги 4-й і 5-ї армій.

Залишаючись в районі Томашова, 5-а армія надавала противнику тактичні шанси - особливо з огляду на становище 10-го армійського корпусу 1 - й австрійської армії в районі Краснослава і Травників. Відхід 5-ї армії на одну лінію з 4-й ставив австрійське командування перед серйозною проблемою: досягнутий великий успіх, але незрозуміло, як його використовувати, якщо великих підкріплень немає і не передбачається, а в тилу армії Ауффенберга наростає загроза, яка тільки посилиться з просуванням австрійських військ до Пагорба.

Ні Плеве, ні Іванов не передбачали блискучого стратегічного рішення Конрада фон Гетцендорф.

Галицька битва: 1 і 2 вересня

Першого вересня Конрад знову звертається до Мольтке з проханням направити війська на Седлець або хоча б перекинути в район Перемишля два армійські корпуси. Корпусів цих не існує в природі, і Конрад про це знає.

Назріває рішення відвести армії за річку Сян. Але так шкода втрачати результати прориву у Травників, охоплення Любліна, великого успіху під Комаровим, де російські несподівано почали глибокий відхід.

Конрад приймає наступне сміливе, красиве і зачаровує рішення:

• На півночі - посилити групу Куммера корпусом Вой-рша і відновити наступ в обхід Любліна. 10-го корпусу, розтягнутого між Травниками і Краснославом, пропонується утримувати свої позиції, 1 - му і 5-му корпусах - наступати безпосередньо на Люблін.

• У центрі - залишити проти розбитої 5-ї російської армії мінімальний заслін. Армію Ауффенберга розгорнути фронтом на південь.

• Залишити Львів, втягнувши 3-ю армію в оперативний мішок.

• концентричних настанням 2-й, 3-й і 4-ї армій на Львів розгромити 3-ю армію в районі цього міста і відновити становище в Галичині.

Ця блискуча стратегічна ідея призводить до запеклого Городбкскому бою, хоча у відношенні 2-ї армії наміри австрійського командування залишилися на папері. Вона все ще не була готова до активних дій!

Зі свого боку російське командування завершує залізничний маневр.Воно посилює 4-у армію декількома дивізіями, «об'єднує війська, які діють на північ від Любліна, в окрему 9-у армію, затикає парою дивізій прорив в районі Травників - Краснослава і призначає нове загальний наступ армій правого крила. Всього на ділянку Люблін-Холм було перекинуто 3 армійські корпуси, беручи до уваги другочергових дивізій 4-й і 5-ї армій, які прибували своєю чергою за довоєнним графіком.

Австрійці ж вважає 5-у армію Плеве «абсолютно розбитою». Ауффенберга турбує не стільки вона, скільки сумніви щодо того, чи не витлумачать його війська поворот на 180 градусів як відступ. 1 вересня він видає наказ № 1490, який зачитується всьому складу армії:

«4 - я армія вже заслужила подяку за свої блискучі дії. Однак на неї лягає друга велика задача, від виконання якої залежить доля всього походу - рушити на південь і, щонайменше, надати допомогу що знаходиться в бою 3-й армії. Ця рішуча операція пред'являє високі вимоги, але я вірю, що хоробра 4-я армія ці вимоги виконає ».

Городоцьке бій: вступний коментар

Стратегічне рішення, запропоноване Конрадом, не особливо вражає на людину, погано знайомого з особливостями армій 1914 року. «Ну, раніше атакували на північ. Тепер розвернемося і будемо наступати на південь. Що тут такого?"

По-перше, зауважимо, що навіть суто формально «розгорнути армію дещо складніше, ніж батальйон» ^1. Це технічно складне завдання, що вимагає часу. Необхідно повністю перебудувати громіздку і інертну систему постачання, намітити маршрути для руху частин і з'єднань, пункти збору та місця відпочинку, організувати охорону.

Дії Е. Людендорфа в битві під Танненбергом, коли він організував марш-маневр 8-ї німецької армії проти 2-ї російської армії, заслужено входять до золотого фонду військового мистецтва. Але це був армійський, а не фронтовий маневр силами, до того ж підготовлений до війни. Територія Східної Пруссії була спеціально оптимізована для подібного маневру по внутрішніх операційних лініях, а сам маневр вважався контрольним рішенням оперативної завдання, яку Шліффена любив давати випускникам Академії Генерального штабу.

Конрад ж імпровізував. Його план ведення війни, заснований на тому, що південна угруповання зможе хоча б затримати російський наступ в районі Львова, провалився. Швидкої перекиданням 4-ї армії на південь Конрад створював абсолютно нову оперативну конфігурацію, не передбачену в довоєнному плануванні навіть як можливість ні російськими, ні австрійцями.

Операція була розпочата в несприятливий момент: австрійці втратили Галич, Миколаїв, Львів, і це було відчутним ознакою ураження. У всіх рівних тактичних зіткненнях російська піхота і особливості артилерії демонстрували незаперечну перевагу. З початку війни пройшов вже місяць, і зосередження російських корпусів закінчувалося; з перших чисел вересня загальна перевага в силах у Галичині встановився на стороні Іванова, на його бік перейшла і перевага в оперативній угруповання військ. Проте Конраду вдалося різко качнути вже схиляється на бік російських армій чашу терезів, викликати кризу на Південно-Західному фронті і змусити російське командування вигравати Галицьку битву вдруге. Непогана спроба, яку в австрійських військових колах назвали «закликом до щастя»!

У зв'язку з цим варто сказати кілька слів про Моріц Ауффенберге.

Його розпорядження в ході Комаровського битви зовсім не вражають, але те, що вже ввечері 3 вересня 4-я армія закінчила поворот і вийшла на лінію Томашов - Ярчін - Корчмин в 18-20 кілометрах на південь від своєї вихідної позиції, викликає захоплення і подив. В організації перестроювання армії і проведенні маршів командарм-4 проявив справжнє військове мистецтво, вигравши принаймні два дня активного часу. До вечора 5 вересня Ауффенберг вже розвернувся 9-м, 6-м і 17-м корпусами на фронті Рава-Руська - Немирів, приготувавшись до наступу проти правого флангу 3-й російської армії.

Городоцьке бій 5-6 вересня

Городоцьке бій нагадує по своїй схемі марнские битву.

В обох випадках організовується маневр великими силами проти відкритого флангу успішно і швидко наступаючого противника. В обох випадках це призводило до зупинки наступу, контрманевру, появі розривів в лінії фронту у наступаючого, що, в свою чергу, провокувало оперативний криза. Різниця в тому, що на Марні союзники мали більш-менш стійкий центр, в той час як на Бузі міцність центру, де залишалася 1-я армія і група Йосипа-Фердинанда, забезпечити було нічим: зосередження німецьких військ на Середньої Віслі запізнювалася.

До вечора 5 вересня на фронт битви від Рави-Руської до Стрия виходили величезні і майже рівні сили: 3-тя і 8-а російські армії проти 4-й, 3-й і 2-й австро-угорських армій. 2-я австрійська армія відставала з розгортанням і могла повністю вступити в бій тільки 9 вересня. Однак за умовами місцевості і сформованої оперативного угруповання 8-а російська армія не могла використовувати ці темпи.

6 вересня авангард 3-й російської армії зіткнулися з авангардами 4-й австрійської армії у Рави-Руської. Треба сказати, що це зіткнення було несподіваним і для Рузского, і для Іванова, які вважали, що противник відходить до Перемишля. У цих умовах 3-тя армія наступає віялоподібно: вона прагне. вийти в тил «Томашівського групі ворога» і одночасно намагається обійти з півночі укріплену Городоцьку позицію 3-й австрійської армії. Всі корпуси знаходяться в русі і не можуть організувати взаємодію.

Проте Рузский реагує дуже швидко і точно, розгортаючи армію до Раві-Руській та залишаючи для прикриття Львова один армійський корпус. 11-й корпус він відразу ж витягає на північ, у бік Яворова, ставлячи перед ним завдання обійти фланг австрійців, які борються у Рави-Руської. Знову-таки напрошується паралель з діями фон Клюка на Марні - але треба визнати, що Рузский був набагато рішучіше в зосередженні сил і засобів на головному напрямку. Проте роздвоєність оперативної думки - нормальне слідство несподіваного флангового удару по знаходиться в русі армії - мала місце і у Рузского: завдання обходу північного флангу 3-й австрійської армії з порядку денного не знімається. Можна погодитися з М. Галактіонова, який говорить про інерції, що штовхає армію вперед:

«Порівняємо удар, вироблений 6-й французькою армією на Урке, зі схоплюванням за руку людини. Якщо останній стоїть на місці, то таке раптове схоплювання може, звичайно, поставити його в скрутне становище, але все ж він має значну свободу для парирування удару. Але припустимо, що людина схоплений за руку на бігу. Це відразу поставить його в небезпечне становище: міцно схоплений противником, він за інерцією подається вперед, і зупинка, яка все-таки неминуча, пов'язана з втратою рівноваги.

Як не слабка ця аналогія, вона все ж корисна для з'ясування того, що сталося на Марні. Якби в момент удару німецькі армії стояли на місці, ефект від флангового удару ген. Монурі був би дуже обмежений. Але вся справа в тому, що німецькі армії продовжували свій наступ по інерції, навіть в той момент, коли 1-а німецька армія була вже зупинена і прикута до фронту на річці Урк. Цей факт мав незліченні наслідки. У цей момент німецький фронт в цілому втратив свою стійкість і рівновагу ».

Подивимося, що буде в найближчі дні з рівновагою російського фронту в Галичині.

Городоцьке бій 7 вересня

7 вересня в наступ перейшли 3-тя і північний фланг 2-й австрійської армії, що відразу поставило в критичне становище 12-й корпус армії Рузського. На фронті у Рави-Руської остаточно визначилося, що мова йде не про заслін, нема про що жертвують собою ар'єргард, але про основні сили 4-ї австрійської армії. Ситуація в районі Львова відразу ж стала важкою. Командування ПЗФ зажадало енергійних дій від своїх 9-й, 4-й і 5-ї армій, що було настільки ж правильно, як і очевидно. Рузский зі свого боку ставить завдання на оволодіння Равою-Руською - оперативним центром всього простору Галицької битви. Але Ауффенберг також прекрасно розуміє значення цього пункту.

Галицька битва знову набула характеру темпової гри: що станеться раніше - крах російського фронту між Галичем і Равою-Руською або крах австрійського фронту між Люблиним і Холмом?

Контрнаступ північної групи 2-9 вересня

Після катастрофи 2-ї армії в Східній Пруссії російські війська, зосереджені на північному фланзі Галицької битви, були зобов'язані наступати. Альтернатива була одна, і вона навіть була позначена в офіційному документі: «в разі безумовної неможливості протягом найближчих днів досягти рішучих над австрійцями успіхів, буде вказано арміям Південно-Зап. фронту поступово відходити на р. Зап. Буг із загальним напрямком Дорогичин - Брест-Литовський - Кобрин ». Тобто мова йшла про залишення Варшави і всього польського ТВД; такий відхід, без сумніву, індуктивно привів би і до відступу з Галичини.

Російське командування, звичайно, ще не знало в той момент про перекидання 4-й австрйской армії до Раві-Руській і повинно було враховувати цю армію в оперативному балансі. Тим часом в реальності обстановка на півночі складалася дуже сприятливо для російської сторони: в складі 9-й, 4-й і 5-й армії налічувалося 26,5 піхотних дивізій. Австрійці ж разом з групою Куммера, групою ІосіфатФерді-Нанда і корпусом Войрша могли протиставити їм всього 15,5 дивізій. Якщо на півночі знаходилися більш-менш рівні сили, то на південь від 10-й корпус був полуокружен у Травників чотирма російськими корпусами. А ще далі на південь в цілому залишалася діра, прикрита недавньої вимученої перемогою 4-й австрійської армії, 2-м корпусом і групою Йосипа-Фердинанда, що знаходиться в боях уже 17 днів і весь цей час не отримувала підкріплень.

4-я австрійська армія з доданими їй частинами і з'єднаннями абияк протрималася до 8-9 вересня, потім під загрозою оточення початку відхід за Сан, відкриваючи 75-кілометрову вільний простір на фланзі і в тилу 4-ї армії

Ауффенберга, де в ці дні вмирала група Йосипа-Фердинанда.

10-11 вересня битви вже не було: північне крило російських армій перейшло до переслідування розбитого противника.

Успіх наступу між Любліном і Холмом визначався явною перевагою в силах, яке, в свою чергу, стало наслідком залізничного маневру, блискуче здійсненого російським головним командуванням. Нагадаю, що за все в армії правого крила було перевезено 4 армійські корпуси і 4 окремі дивізії - не рахуючи тих частин, які прибували в 4-ю і 5-ю армії по мобілізації.

Городоцьке бій 8-9 вересня

І знову ми бачимо повну аналогію з Марной: 4-я австрійська армія зупинена і на всьому фронті переходить до оборони. Контрманевр Рузского з неминучістю повинен був привести до виникнення напружень в стіні російських корпусів, які вишикувалися від Миколаєва до Рави-Руської, і в кінцевому рахунку - до відриву 3-й армії від 8-й. Австрійське командування це розуміє: відтепер ударною силою стає 2-я армія, нарешті зосереджена для настання на південь від Львова, де повинен був виникнути друга криза Городоцького битви.

Так і відбувається. 8 вересня 8-а армія Брусилова зупинена на всьому фронті і примушена до оборони, а у Рузского 10-й корпус, атакований чотирма дивізіями супротивника, відходить на північний схід, створюючи десятикілометрову пролом на стику армій. Склалася ситуація, яка загрожує обходом внутрішніх флангів 8-й і 3-й армій, що ще більше погіршилося невдачею на півдні 24-го і в центрі 7-го і 8-го корпусів армії Брусилова.

Прорив закриває спішно сконструйований з підвернулися під руку кавалерійських частин кавкорпус Де Вітта.

Городоцьке бій 10-11 вересня

Бої на фронті 8-ї російської армії досягають свого апогею. Друга і 3-тя армія ведуть безперервне дводобове наступ і просуваються на кілька кілометрів то на одній ділянці, то на іншому. До кінця днів 11 вересня положення 8-ї армії нестійкий, командувач наказує провести підготовчі заходи на випадок відходу до Львову.

В тому то й справа! Львів - сильна і природно укріплена позиція, 8-а армія похитнулася, але не розбита.Може бути, якщо зробити ще одне, останнє зусилля, кинути в бій останній батальйон, 8-а армія буде відкинута на Львів. На це австрійцям знадобляться добу. Ще добу будуть потрібні, щоб підготувати новий наступ в районі Львова, і принаймні два дня - щоб його взяти. Тобто при найсприятливіших умовах вирішальний результат на фронті 8-ї армії може бути досягнутий через 4-5 днів.

Цих днів у Конрада немає.

На півночі вже складається трагічна для нього обстановка: група Йосипа-Фердинанда і 2-й корпус не можуть стримати настання 5-ї армії, командування якої вже орієнтує свої лівофлангові корпусу на Цішанів, фронт Ауффенберга поставлений під фланговий удар з півночі; більш того, російські загрожують тилу всієї Городоцької угруповання австрійців.

Вранці 12 вересня, на 6-й день битви, австрійці залишили Рава-Руську. Городоцьке бій закінчився.

Потрібно сказати, що 4-я австрійська армія показала себе як маневрена сила, а 3-я і 2-я австрійські армії у фронтальних атаках домоглися більшого, ніж можна було очікувати від двічі розбитих декількома днями раніше військових з'єднань.

Рузский, Радко-Дмитрієв і Брусилов - «простими і неблестящая засобами», як і рекомендують перший чемпіон світу з шахів В. Стейніц і військова теорія, перевели темпову комбінаційну «гру» в позиційне русло, змусивши Конрада втратити кілька вирішальних темпів. Зрештою виявилося, що доля Городоцького битви вирішувалася не під Львовом, а у Любліна.

Загальний відступ австрійців 12-25 вересня і підсумки битви

Все це скінчилося. Порядок майбутнього відходу всіх австрійських армій за річку Сян був встановлений в директивах №№ 1877 і 1925, відданих 11 і 12 вересня. Вже 15 вересня 9-я армія без особливих проблем форсувала Сан. Був обкладений Перемишль. Відступ австрійців місцями приймає характер втечі, російські частини стримуються вже не стільки австрійськими ар'єргардами, скільки раптовим двометровим паводком на Сані. Але з 22 вересня починається викликана намітився настанням німців рокіровка армій на Середню Віслу. Назріває Варшава-Ивангородская операція, і «це вже зовсім інша історія».

Загальний підсумок битви відмінно передають цифри: Російська армія захопила Галичину і Буковину, в тому числі великий адміністративний центр Львів, міста Галич, Станіслав, Миколаєв, Чернівці, обклали фортеця Перемишль. Їхні втрати склали 190 ТОВ чоловік убитими і пораненими, 40 ТОВ полоненими, 94 гармати. Австро-угорська армія втратила 300 ТОВ убитими і пораненими, 100 ТОВ полоненими, 400 знарядь.

Галицька битва залишається в історії пам'ятником стійкості російських солдатів і марного майстерності австрійського командування.

«Найкраща армія, яку коли-небудь за багато століть свого існування стара Австрія виставляла проти ворога і яка в 1914 році була такою, незважаючи на всі недоліки, - загинула передчасно завдяки останнім», - цієї епітафією австрійських дослідників закінчуються майже всі описи Галицької битви , і я не хочу порушувати цю традицію.