Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


гетьманування Сагайдачного





Скачати 19.04 Kb.
Дата конвертації 05.12.2018
Розмір 19.04 Kb.
Тип реферат

Історія НЕ кожному лішає місця на своих Безсмертний скрижалях, та гетьману Петру Конашевичу Сагайдачному вона відвела Одне з найпочеснішіх - як видатний полководця, політику, патріоту своєї землі; Наслідки его ДІЯЛЬНОСТІ настолько значімі, что Повністю оцініті їх - справа майбутнього. Як Кожна видатних історична постать, гетьман Сагайдачний віклікає в нас необхідній Інтерес. Много історіків минувшини и сучасності досліджувалі его біографію, аналізувалі діяльність цієї незвічайної людини. Дерло науковим дослідніком життя и ДІЯЛЬНОСТІ Сагайдачного БУВ М. Максимович: самє ВІН у своєму Нарисі Вперше оцінів Сагайдачного як видатний особу в історії України.

Деякі Історики вважаю, что Сагайдачний народився около м. Самбора, інші - біля Перемишля, у Підгірі. Та сегодня ми можемо точно назваті місце его народження - село Кульчіці на Львівщині хоча рік его народження и досі невідомий.

Батько Сагайдачного - дрібний український шляхтич на ймення Конан або, по-малоросійскі, Конаш. Звідсі й Конашевич означає по батькові, а не Подвійне прізвище, як ворожили деякі з наших історіків.

Трівалій годину Петро Навчався в Острозькій школі на Волині, дере Українському навчальному закладі, Заснований около 1 576 р. князем К.К. Острозьким. Ця греко-слів ¢ яно-латинська колегія Набуль слави школи ВИЩОГО рівня, осередку культури та освіти на Україні. При ній булу даже власна друкарня.

Навчаючісь у школі, Сагайдачний НЕ МІГ не знати таких діячів Острозької школи, як Герасим Смотрицький, письменник и просвітітель, перший ректор школи и автор Друкований книг «Ключ царства небесного» и «Календар римський новий»; Іван Федоров, Котре заснував тут друкарню и видав «Буквар», «Новий звіт з Псалтиря», «Острозьку біблію». У Цій школі Викладаю Дем ¢ ян Наливайко, філософ и церковно-громадський діяч, письменник и видавець Василь Суразький, Мартін Праневській, Які утворілі антіуніатській літературно-науковий гурток, де народилася «Граматика слов'янських мови», перший у Східній Европе Друкований підручник граматики и логіки . Під вплива таких освіченіх учителів Сагайдачний и написавши свою «Розмова про унію», якові литовський канцлер Лев Сапіга назвавши «дуже ціннім твором».

Від природи допітлівій и кмітлівій, Сагайдачний ще у школі дійшов Переконаний про необходимость боротьбу за волю и культурний поступ свого народу, проніс їх через усе життя, втілюючі у своих ділах. ВІН один з дере козацьких гетьманів пізнав Ціну розуму, знань, культури, Ціну світу. І, може, тому у всех его вчінках ми вбачаємо розважліву поміркованість и статечність, Які, однак, гідно поєднуваліся з непорушний переконаністю, особливо коли Йому доводити вдаватся до Військових Дій.

З Острога Петро Сагайдачний переїхав спершись до Києва, невідомо з яких причин - чи навчатися в Київській школі, а чи шукати Собі заняття. Відомо такоже, что в Киеве ВІН служив домашнім учителем у міського судді Яна Дісака и звідті десь около 1601 року, з якіх сімейних непорозумінь, подаючи на Січ.

Початок гетьманування П. Конашевича Сагайдачного припав на 1605-1610 рр. На гетьманство его обирали декілька разів.

Центром тодішнього Запоріжжя Було гирло річки Чертомлін та ее найбліжчі урочища. Перебування запорожців в основном на Чертомліну Побачив у тисячу п'ятсот дев'яносто чотири году посол німецького імператора Рудольфа ІІ Еріх Лясета. Проти Сагайдачний, мабуть, решил, что зручніше розмістітіся вищє річки Чертомлін, навпроти острова Велика Хортиця, вищє гирла Чертомліна и нижчих залишуся порога Вільного, в урочищі найбільш зручне та безпечного. Очевидно, самє від Петра Сагайдачного до сегодня зберегліся назви «попелища Сагайдана» и уламки «Крісла Сагайдана» - навпроти острова Хортиця.

Петро Конашевич Сагайдачний БУВ дуже хоробре воїном и умілім полководцем. Про це свідчать много історіків.

З Розповіді Якуба Собеського: «Конашевич Надзвичайно Спритний, страшенно збентежівші ворога, злучівся Із Владиславом під самою Москвою, столицею держави Проніс переможні корогв своими БЕЗМЕЖНИЙ просторами, спустошів вогнем і мечем недружні землі, обернувшись в сумні руїни Такі Незвичайні, Сильні своєю позіцією та заставами міста як Єлець, Шацьк, Лівні, Калуга »

Історик Санавіч позначають, что замолоду Сагайдачний брав участь у молдавській й лівонській війнах, кінець якіх припадав на 1583 и 1600 роки. Тож коли ВІН прібув на Запоріжжя, літ Йому Вже Було чимало.

Історик Пантілов Каменських, характеризуючи Сагайдачного, пише, что це булу людина «низьких походження, но велика духом, розуму Незвичайна, Хоробрий, Бадьорого, проворний, малоречівій, ворог розкоші, вдачі жорстокої, несамовітої, людина, что карала за найменших злочин ...»

М. Максимович засвідчує, что коли гетьманами на Запоріжжі були Самойло Кішка, а потім Гаврило Крутневич, при них и досяг Петро Сагайдачний такой відної среди козацтва посади, як генеральний обозний, у віданні которого були вся артілерія, зброя и засоби пересування козацького війська.

Продовжуючи дело своих попередніків, Петро Сагайдачний самперед Пішов війною на татар и турків, здійснівші цілий ряд Дивовижний подвигів. У «Діаруті Хотинська походу» Яків Собеській - Сучасник Сагайдачного, якій не раз з ним спілкувався и добро знавши его - писав: «... Багато разів здійснював ВІН МОРСЬКИХ походів на човни на чолі запорізького війська и всегда частка спріяла Йому: Він всегда повертався зі славою ... »

Так, у 1607 году Сагайдачний спустошів два мусульманський міста, Очаків та Перекоп.

У 1608 та на качана 1609 року здійснів напад на береги Анатолії и зніщів там усе вогнем і мечем.

У 1612-13 ВІН утрутівся у внутрішні справи князівств Молдавії та Волонії, Які були васаламі Турции, и водночас постарався розташуваті свои війська в королівськіх маєтках у Польщі, беручи з них необхідне для свого війська продовольство.

У 1613 р. Сагайдачний двічі Вихід з козаками на Чорне море, «завдан много Шкоди татарам, спустошів кілька міст у Херсонесі Таврійському». Тоді супроти него турецький султан Ахмет І Віслав чималий армаду з галер та чайок до Очаківського порту, поблизу которого козаки за звичаєм Повертайся назад на Запорожжя. Проти січовікі Вночі напали на безтурботніх турків у самому порту и розгромили їх, а про свою победу Негайно повідомілі польський сейм І, кроме того, коронному гетьману С. Жолкевського.

Того ж, у 1613 року Сагайдачний напав на татар, Які во время его відсутності вторглися в Запорізькі землі и здобув над ними блискучії победу на березі Самари.

У 1614 року Сагайдачний з 2000 козаків знову Віпле у море. Дорогу січовікам на цею раз показував так звані потурнаки, тобто українські Бранці, Які несамохіть прийнять мусульманський віру, но потім витекли з полону и повернув на Україну. Чудово знаючи всі вказ в турецькі прибережні міста, смороду кермувалі Козацька флотілією. Запоріжці пристали до багатої и добреукріпленої гавані Сінопу, зруйнувалися там фортецю, вірізалі гарнізон, захопілі арсенал, спалили кілька мечетей, суден, вініще много жителей, визволу усіх невільніків-християн І, завдан туркам збитків загаль на 40 миллионов злотих, спішно подалися в море.

Звістка про взяття козаками Сінопу справила на турків пріголомшуюче враження. После цього султан Одразу ж відправів у море румелійского беглербека Ахмет-пашу и покаравши перестріті и вініщіті козаків. Уследівші загроза, смороду вірішілі пробитих крізь турецькі галери и піті угору по Дніпру. Запорожці боронилися мужньо и самовіддано, проти цього разу Певна перевага булу на боці їхніх супротівніків. Поступаючих Їм у сілі та бойовому спорядженні, козаки врешті-решт НЕ витримала натиску и зізналася поразка. Частина з них булу вбита, частина потоплена, и лишь незначна Кількість прорвалася уперед и подалася до Черкас и Канева. 20 козацьких бранців були доставлені у Царград и там жорстокости Страчені у прісутності жителей Сінопу, прібувшіх у столиці Із звісткою про спустошення міста козаками.

После Страті полонених козаків турецький уряд направив у Польщу послів з повідомленням, что ВІН руйнувати військом на Козацьку землю, аби раз и навсегда покласти край їхнім виходом у море та набігам на турецько-татарські володіння. Альо в Польщі розцінілі Виконання цього плану як Порушення існуючого між турками и поляками світу и відповілі, что против козаків виступили сам гетьман Жолкевський, а турки могут розташуватіся біля Дніпровського лиману и зніщуваті тих, хто тікатіме у Відкрите море.

Та несмотря на це напровесні следующего 1615 року гетьман Сагайдачний з козаками знову Віпле у Чорне море на 80-ти чайках, досяг Константинополя и підпалів біля него 2 прістані - Мізевну та Архіокі. У гірлі Дунаю между козаками и переслідувавшім їх турецьким флотом состоялся жорстокий бой, в якому турки зізналася ніщівної поразка: смороду Втратили усі свои судна. Відтак козаки благополучно підняліся угору по Дніпру и прібулі на Запоріжжя.

У 1 616 году Сагайдачний з 2000 козаків здобув Кафу, в Якій знемагало много невільніків-християн, Які були візволені и прієднані до козацької флотілії. Від Кафи Сагайдачний знову подаючи до Сінопу й далі до Трапезунд и здобув приступом обидвоє міста.

Дивовижна смілівість, ШВИДКІСТЬ и руйнівність усіх козацьких походів на Крим та Туреччина Важко вічерпно описати и можна поясніті їх лишь тім, что на чолі запорожців стояв такий геніальний проводира, як Петро Конашевич Сагайдачний. Подібніх Успіхів козаки до Сагайдачного та й после него, Ніколи НЕ малі. Своїми несподіванімі й Хоробрів набігамі смороду буквально піднялі на ноги увесь Крим і Туреччина.

Час Сагайдачного - це розпал БОРОТЬБИ православ ¢ я з унією та католицтва.

Політика польського короля Сігізмунда ІІІ что до ціх некатоліків булу жорстокости. Важко доводити від тієї політики усім підданім польсько-литовської держави православної віри. Становище православного населення в Польщі тім паче Було Важко, что воно Складанний в основном з простого народу, Який знаходив підтрімку в так званні церковних братствах, та нижчих духовенства. Вищий же клас, Спокушення польською культурою, ополячувався, а вищє духовенство 25 років багато у собі глави православної церкви - митрополита, оскількі польський уряд цього не дозволяється.

У тій годину, коли стара провідна верств українського Суспільства, магнати й шляхта, помалу сходити зі сцени через масового дезерцію своих Членів до польсько-латинський табору, а у міщанства Вже НЕ вістачало сил самим віносіті Тягар боротьбу за церкву й народність, Виступає нова суспільна сила , нова верств, что Вийшла з лона українського народу, - козаччина - и переймає на себе завдання буті головного опорою православної церкви и української народності.

Сагайдачний Робить Козацьку дело не стає, а загальнонародною: з часу его гетьманування козаки віступають захисник усіє української землі и водночас беруть під свою оборону православних віру, якові католицтва та унія сілкуваліся стерти з лиця землі. Сагайдачний добився того, что в Україні 1619 року з ¢ явився власний митрополит та 6 єпіскопів.

Слід відмітіті, что именно в тій годину Сагайдачний НЕ БУВ гетьманом: Він НЕ МАВ шірокої популярності в масі козацтва. Особливо ж були настроєні проти него так звані випищики, якіх ВІН на основе догоди з урядом вікреслів з реєстру. Використана момент, коли Сагайдачний Пішов з частин війська в похід під Перекоп (1620) козаки скинули его з гетьманства й Вибравши на его місце Якова Бородавку. Одначе Сагайдачний остался полковником І, як особа вплівова й авторитетна, за порозумінням з Київським Богоявленська братством, допоміг перевести Відновлення ієрархії.

У червні 1619 року повертався з Москви Єрусалімській Патріарх Феофан, Який 23 числа висвяті там Філарета Микитович в Патріархи Всеросійські. З Москви Феофан Тримай шлях у міста України. Коли ВІН з Путивля доїхав до Густинський монастиря, поблизу м. Прилук, то там его зустрів гетьман Сагайдачний и супроводу до Києва

Для зустрічі високого гостя до Києва з'їхалося много люду й духовенства.Здавай, сама Руська земля співчувала такій події своим Землетрус, что именно тоді ставити на Україні.

Як только патріарх пріїхав до Києва, відбулася нарада представителей з усіх частин України й Білорусії. Тут Було намічено кандидатів на митрополичу й на єпіскопські кафедри. Сагайдачний брав участь в Цій нараді, яка мала характер свого роду національного конгресу.

Сагайдачний звернув до патріарха Феофана з Проханов вісвятіті митрополита для міста Києва.

Проти патріарх Феофан, остерігаючісь польського короля та єзуїтів, а такоже НЕ маючі на ті Дозволу Константинопольського патріарха, котрому здавна булу підпорядкована Київська Митрополія, Довгий вагався.

Одначе тодішні події в Польщі допомоглі Сагайдачному схіліті на свой БІК патріарха и здійсніті свои намірі.

Для гетьмана Сагайдачного це БУВ Надзвичайно сприятливі момент, и ВІН Їм Повністю скорістався. 6 жовтня патріарх Феофан зі своими супровіднікамі Митрополитом Неофітом и стагангськім Єпіскопом Авраамієм висвяті ігумена Михайлівського монастиря Іова Борецького Київським Митрополитом, ігумена Межигірського монастиря Ісайю Копінського - єпіскопом Перемишльська, грека Авраамія - єпіскопом Туровська и пінськім, архімандріта Трахтемірівського монастиря Ієзекіїля Курцевича - єпіскопом Володимирська, архімандріта Братського Свято-Духовського Віленського монастиря Лілетія Смотрицького - архієпіскопом Полоцька, ігумена чер Нецька Ісакія Борисковича - єпіскопом Луцьк и Острозьким.

При вісвяченні митрополита та єпіскопів Їм Було поверніть много православних церков, монастирів та земель, одібраніх Ранее у православних уніатамі и католиками.

У тій годину, коли на Україні стало така важліва, видатний й Надзвичайна за своими наслідкамі Подія, турки, розгромили поляків під Цецорою, на цьом НЕ зупини: смороду зібралі Нові, ще грізніші сили, щоб удруге руйнує на Польщу. У свою черга, и польський уряд решил підготуватіся до Відсічі, для чого зібрав раду у Варшаві, куди Було запрошено такоже «великого и доброго делом Сагайдачного», як назіває его польський літописець Йоахим Єрліч.

Альо Сагайдачний НЕ Одразу погодівся їхати до Варшави. ВІН Побачив усю вигоди свого становища и спершись ухілівся від будь-якої допомоги полякам. Тоді смороду начали діяті на него через патріарха Феофана, Котре ще й досі перебував у Києві. Патріарх Феофан «широкими словами» мовів и переконував Сагайдачного, аби ВІН з усіх своих сил «чинів кривавий наступ на ворога Божого и християнського». Тільки после цього Сагайдачний зголосівся помочь полякам, та й то за умови, если патріарх Феофан и Королівський посол Бартоломей Обілковській гарантуватімуть, что король підтрімуватіме нововісвяченіх православних митрополита и єпіскопів. І только коли король погодівся задовольніті вимоги Сагайдачного, тоді й ВІН Із свого боку погодівся їхати до Варшави. Це свідчіть про мудрість и далекоглядність гетьмана Сагайдачного и як політика, и як «хранителя Православія» в Україні.

У Варшаві Сагайдачному виявило велику шану и пріслухаліся до великих порад. Сам король звернув до гетьмана зі словами: «Я посилаю сина до Хотин и доручаю его тобі».

Проти Сагайдачний НЕ задовольнявся лишь одним люб'язно прийомом короля и вісунув перед поляками умови, Які просив Розглянуто тут же у столице, в его прісутності. ЦІ умови були Такі:

1) Скасування посади козацького старшого, призначуваних козаками польським УРЯДОМ;

2) офіційне Визнання власти українського гетьмана над Україною;

3) Скасування обтяжлівіх Розпорядження относительно козацтва;

4) Надання населенню України свободи віросповідання.

Ось і відолана можлівість для Сагайдачного Нарешті здійсніті свои Давні мрії про долю України та ее народу.

Коли всі ЦІ умови були прійняті й ЗАТВЕРДЖЕНІ, лишь тоді Сагайдачний поспішів до Києва и відпустів звідті в Єрусалим патріарха Феофана.

Урочисте Було прощання народу з патріархом, з великим смутку и плачем проводжало его населення Києва. После проводів у Києві залишкової прощання з патріархом відбулося на кордоні руської землі, в Буші.

Відомій український вчений XIX ст. М.М. Максимович позначають, что Якби Сагайдачний здійснів лишь две справи - підтрімав Київську школу й відновів Православної мітрополію, - то й цього Було б Досить, аби обезсмертіті своє имя. Звісно, ​​це булу найважлівіша справа в жітті великого гетьмана, та не остання.

Даже дуже хворий, гетьман Сагайдачний, як людина високих моральних якости, що не МІГ НЕ піклуватіся про подалі частку рідного краю та рідного народу. Останні 5 місяців життя ВІН Присвятої внутрішнім справ України.

З усім Козацька військом Сагайдачний вступив у Київське Богоявленська братство, взявши его таким чином під свою опіку. У своєму Заповіті ВІН віділів на него кілька тисяч злотих, а такоже кілька тисяч на оновлення Богоявленського монастиря та Утримання его школи.

У тій же година гетьман оновив ще деякі церкви, споруд нову в Києві при Фролівському монастіреві, пославши 15 000 золотих червонців братській школі у Львові, залишились Грошові вклади іншім Монастір, церквам, школам на Україні. Традіцію, Закладення Петром Сагайдачним, - дбати при Київську Братського школу, продовжувалі й інші гетьмани Війська Запорозького та України.

После ціх благодійніх справ Сагайдачний уладнавши Особисті справи и призначила опікунамі свого майна та «душі-прикажчик» митрополита Іова и наступником в гетьманстві Оліфера Остаповича Голуба.

Про час кончини Сагайдачного є Різні Свідчення. Например, Червоноруській літопис повідомляв, что гетьмана застрілілі турки у 1 620 году під Хотином, а Тіло его поховали в Києві. А Митрополит Євгеній у своєму творі «Короткі Відомості про початок Київської духовної академии» подає свідоцтва, Ніби Сагайдачний помер у 1629 р.

Альо насправді це сталося 10-20 квітня тисячу шістсот двадцять дві р. від ран, отриманий у Хотінській Битві 1621 р. На провідному тіжні 1622 року цілий Київ з великою урочістістю Хован козацького героя в братській церкві на Подолі. Над его могилою студенти Богоявленської братської школи промовляв жалібні вірші, складені ректором Касіяном Саковичем, в якіх прославляли заслуги покійного перед рідним краєм и перед православною. Похований гетьман в Києво-Братському монастирі.

Життя людини, а тім більш такой, что залиша после собі помітній и дуже вагомий слід в історії, є, безперечно, цікавім и ПОВНЕ ще нерозкрітіх Таємниць як для сучасніків ее, так и для нащадків.

Час, коли Сагайдачний Виступивши на політічну арену, БУВ дуже складним для України: То був час важкий випробувань и БОРОТЬБИ українського народу за визволення з-під гніту Речі Посполитої и Утворення власної держави. То був час обострения класової БОРОТЬБИ в Україні у зв'язку з Посилення польського кріпосніцького, національного и релігійного гніту; То був час чисельного козацько-селянських повстань, як наслідок протиставлення польської влади и українців. То був час, коли один одного безперестанно змінювалі Козацькі ватажки, які не залішаючісь Довгий на Цій посаді. Тому, коли Сагайдачний посів скроню посаду гетьмана, перед ним став цілий ряд дуже відповідальніх завдання: Він узявсь в свои руки не лишь Гетьманська булаву - від него залежався у тій годину частка усієї України.