|
план
Вступ
1 У Туреччині
1.1 Понтийские греки-мусульмани
1.2 Критські греки-мусульмани
1.3 Епірського греки-мусульмани
1.4 Македонські греки-мусульмани
1.5 Кіпрські греки-мусульмани
2 В Криму
3 На Близькому Сході
Список літератури
Греки-мусульмани
Вступ
Греки-мусульмани або грекомовні мусульмани - мусульмани грецького походження, що живуть в основному в Туреччині, Греції та на Близькому Сході. [1] Поняття «греки-мусульмани» не слід плутати з поняттям «мусульмани Греції». Останнє може включати себе як власне греків, які сповідують іслам, так і представників турецького, албанського, помакского і циганського меншин в Греції. Більшість греків-мусульман покинуло Грецію і переселилося до Туреччини в результаті греко-турецького обміну населенням в 1920-х роках, за лозаннським мирним договором. За домовленістю між двома країнами, релігія з'явилася основним критерієм для переселення, в той час як мовним чинником боку знехтували (див. Ст. Караманліди).
1. У Туреччині
Грекомовне мусульманське населення Туреччини представлено як автохтонами (нащадками ісламізувати греків Візантії, зберегли рідну мову), так і нащадками іммігрантів-мусульман з Балкан. Відрізняються такі групи:
1.1. Понтійські греки-мусульмани
Понтійці, етнографічна група греків, яка проживає в районі Трабзона, історично зазнала сильної туркізаціі, що виразилася в зміні релігії і часткову зміну мови. За даними фольклориста Омера Асана, в 1996 році в Туреччині проживало 300 тисяч людей понтійсько-грецького походження. Як і більшість турків, вони належать до ханафітського гілки суннітського толку ісламу. Поширені суфійські вчення Кадиров і накшбанді. Громада в цілому демонструє сильну прихильність ісламу. У околонаучной літературі існує ідеалізоване думку, ніби серед понтійцев Туреччини донині поширене кріптохрістіанство.
1.2. Критські греки-мусульмани
Критські мусульмани, також звані критськими турками, - нащадки ісламізувати греків Криту, здебільшого витіснені з острова православним населенням. Грецьким сьогодні володіють лише кілька представниць старшого покоління, які називають свою мову «крітським» (грец. «Критика», тур. «Гірітче»). Імміграція в Туреччину протікала у вигляді трьох хвиль - після 1897 роки (набуття Критом автономії), після 1908 роки (приєднання Криту до Греції) і особливо в 1920-х роках, в результаті обміну населенням. Основна їх маса розселилася на Егейському та Середземноморському узбережжі Туреччини від Чанаккале до Центр, частина переселенців осіла на Близькому Сході, а також в Лівії (в Тріполі і особливо Бенгазі і його околицях, де сьогодні їх можна обчислити за грецькими прізвищами) і Єгипті (в Олександрії).
1.3. Епірського греки-мусульмани
Мусульмани Епіру, звані по-турецьки «яньяли» (букв. «Янінци») і по-грецьки «туркояніотіс», прибули до Туреччини в 1912 і після 1923 року. Незважаючи на те, що більшість мусульман Епіру були етнічними албанцями, громади греків-мусульман існували в містах Яніна, Превеза, параміта, Сули, Маргариті, Лурос і Коніца. [2] [3] [4] [5] Першим перекладачем робіт Аристотеля на турецьку мову був грек-мусульманин з Яніни - Ходжа Есад-ефенді (XVIII століття). [6] Сьогодні громада повністю інтегрована в турецьке суспільство.
1.4. Македонські греки-мусульмани
Мусульмани, які проживали в долині річки Альякмон в Македонії, говорили по-грецьки. [7] Їхні предки-християни перейшли в іслам в XVII-XVIII століттях. Ця група відома під загальною назвою «валлаадіс». До Туреччини вони прибули в 1923 році і сьогодні повністю асимілювалися серед турків, хоча знання грецької мови частково зберігається. Незважаючи на зміну віри, звичаї макендонскіх греків-мусульман виявляють відгомони християнської культури, як то святкування Нового року і споживання хліба «василопіта» (традиція, висхідна до Св. Василя Кесарійського). [8] За розрахунками Тодора Симовського, в 1912 році у всій Грецькій Македонії проживало 13.753 грека-мусульманина. [9]
1.5. Кіпрські греки-мусульмани
За даними 1878 року мусульманське населення Кіпру поділялося на дві групи: етнічних турків і так зв. «Нео-мусульман». Останні мали грецьке походження і говорили на грецькій мові і за характером були ближче до християнського населення острова. У них, на відміну від місцевих турків, які не спостерігався мусульманський фанатизм, і деякі з них продовжували таємно сповідувати християнство. [10] Останні кіпрські греки-мусульмани залишили острів в 1936 році, оселившись в Анталії, і з часом втратили грецьку мову. [11]
2. В Криму
Незважаючи на часткову мовну асиміляцію кримськими татарами (див. Ст. Урум), греки Криму в цілому продовжували сповідувати православ'я аж до кінця XVIII століття. Незадовго до приєднання Криму до Росії в 1777-1778 роках Катерина II звеліла насильно переселити православне населення півострова в район сучасного Маріуполя. Частина греків, бажаючи уникнути депортації, перейшла в іслам. Татароязичних греки села Керменчик (перейменованого в Висока в 1945) довго зберігали грецьке самосвідомість і таємну прихильність християнству. У XIX столітті верхня частина села була населена греками-мусульманами, а нижня - підсів до них православними греками з Туреччини. На час сталінської депортації 1944 року, мусульманське населення Керменчик вже ідентифікувалися як кримські татари, розділивши долі останніх і будучи переселених в Середню Азію. [12]
3. На Близькому Сході
Сьогодні в ліванському місті Тріполі проживає 7 тисяч, а в сирійській аль-Хамід - 3 тисяч греків. [13] Більшість з них - мусульмани критського походження. Вони переселилися сюди між 1866 і 1897 роками, [13] за особистим розпорядженням султана Абдул-Хаміда II, стурбованого долею мусульманського населення, яке залишилося в християнському оточенні. На честь султана і було названо сирійське поселення.
Греки-мусульмани Лівану здебільшого зберегли мову і традиції. Християнські традиції як і раніше побутують у них: вони моногамні і не сприймають розлучення. До Громадянської війни в Лівані громада була тісно пов'язана, а шлюби укладалися практично виключно всередині неї. Багато греків покинуло Ліван внаслідок війни. [13]
Населення аль-Хамід в Сирії на 60% складається з греків. Грецьке самосвідомість продовжує залишатися сильним. Представники громади добре володіють грецьким. Полігамія не поширена. Зв'язок з історичною батьківщиною підтримується за допомогою супутникового телебачення та родичів. [13]
У 1988 багато греки-мусульмани Близького Сходу скаржилися на дискримінацію за релігійною ознакою, з якої вони стикалися в грецькому посольстві. Працівники посольства ставилися до представників громади з байдужістю і навіть неприязню, і нерідко відмовляли у видачі віз до Греції. [13]
Список літератури:
1. Barbour, S., Language and Nationalism in Europe, Oxford University Press, 2000., ISBN 0-19-823671-9
2. Municipality of Paramythia, Thesprotia. Paramythia.gr
3. Historical Abstracts: Bibliography of the World's Historical Literature. Published 1955
4. Handbook for Travellers in Greece by Amy Frances Yule and John Murray. Published 1884. J. Murray; p. 678
5. Das Staatsarchiv by Institut für auswärtige Politik (Germany), Berlin (Germany) Institut für ausländisches öffentliches Recht und Völkerrecht, Germany Auswärtiges Amt Today. Published 1904. Akademische Verlagsgesellschaft mbh; p.31
6. Dimitris Tziovas, Greece and the Balkans: Identities, Perceptions and Cultural Encounters since the Enlightenment by Dēmētrēs Tziovas. Published 2003. Ashgate Publishing, Ltd .; p.56
7. Jubilee Congress of the Folklore Society by Folklore Society (Great Britain). Published 1930; p.140
8. Peter Alford Andrews, Rüdiger Benninghaus, eds. Ethnic Groups in the Republic of Turkey Wiesbaden: Reichert, 1989; p. 103
9. Who are the Macedonians? by Hugh Poulton. Published 2000, Indiana University Press; p. 85
10. The Contemporary Review by A.Strahan. Published 1878; p. 148
11. Peter Alford Andrews, Ethnic Groups in the Republic of Turkey, Dr. Ludwig Reichert Verlag, 1989, ISBN 3-89500-297-6
12. The Russian World: Kermenchik - Crimea's Lonely Spot? by I.Kovalenko
13. Greek-Speaking Enclaves of Lebanon and Syria by Roula Tsokalidou. Proceedings II Simposio Internacional Bilingüismo.
Джерело: http://ru.wikipedia.org/wiki/Греки-мусульмане
|