|
В історії кожного народу є свої герої. І більшою мірою це воїни-захисники. Їм приписуються ідеальні риси характеру й ідеальні вчинки. Ними пишаються, їх наслідують, їх переказують. А щодо героїчного епосу, то знамениті подвиги воїнів-захисників знайшли свої відгуки в подальшій творчості талановитих нащадків.
На жаль, література Середньовіччя не могла дійти до нащадків в повному обсязі. Але безсмертні зразки і досі вражають своєю досконалістю.
Героїчний епос епохи Середньовіччя зберігся краще, ніж інші жанри, так як поширювався він дружинними співаками. У більш пізні роки Середньовіччя епос записувався і доходив до нащадків в обробленому вигляді.
Література Середньовіччя найбільш яскраво представлена французьким героїчним епосом. Справа в тому, що на території сучасної Франції жили племена галлів, які, після завоювання їх римлянами, почали швидко розвивати культуру. Але з часом ще одні завойовники, французькі, змішалися з цими племенами, прийнявши їх більш високу культуру. Саме тому з усіх героїчних епосів Європи найбільш значимим став французький епос, який зберігся у вигляді поем.
Вершиною французького героїчного епосу є поема «Пісня про Роланда», яка увійшла в «Королівський цикл».
Складена близько тисяча сотого року на основі народного героїчного епосу, вона дійшла до нас в декількох записах, найкращий з яких - оксфордський рукопис.
Сюжет поеми має історичну основу: в сімсот сімдесят восьмому році Карл Великий на прохання одного мусульманського володаря втрутився у чвари іспанських маврів. Похід був невдалим. Повертаючись додому вузькою гірською дорогою, ар'єргард французів випробувати ворожого нападу з боку місцевих басків, яких так і не вдалося покарати.
З моменту цієї події минуло більше трьохсот років, поки з'явилася поема. Тому в творі, як і в народній творчості, історичні факти і події поступово переплелися з поетичною вигадкою.
«Пісня про Роланда» починається з оспівування перемог Карла Великого в Іспанії, хоча насправді ми знаємо, що він мав там свої інтереси. За сім років війни з сарацинами Карл завоював усі сарацинські міста. Крім Сарагоси, де сарацинський цар Марсилій, зібравшись зі своїми васалами, радився, як позбутися франків.
Марсилия автор поеми показує людиною безчесної, оскільки той брехливо клянеться Карлу у вічній дружбі і обіцяє прийняти християнство і охрестити всіх підданих. Карл, з точки зору автора, - людина принципова і порядна. Причому, з позицій того часу Карл не рахується загарбником, оскільки мета його походів благородна - охрестити мусульманське поселення Іспанії.
У змісті поеми відбилися важливі протиріччя Середньовічної Франції. По-перше, країну терзали внутрішні феодальні чвари, по-друге - країні загрожувало іноземне нашестя, по-третє, в десятому столітті загострилася боротьба між християнською Європою та мусульманським Сходом. Але справжньою причиною хрестових походів було бажання пограбувати багаті мусульманські країни. І в очах народу вчинки християн сповнені благородства, так як і їх мета. Тому Карл повірив брехливим запевненням Марсилия і повернув своє військо.
Визвольний пафос твору протиставляється феодальному егоїзму Марсилия і зради Ганелона. Саля Ганелон, посланець Карла, виявився зрадником, увійшовши в змовницьки брехня Марсилия. Ганелон винний у смерті свого пасинка Роланда, який очолював двадцятитисячний ар'єргард франків під час підступного нападу чотирьохсоттисячний ворожого війська.
Ганелон - не випадкова зрадник, а типовий приклад феодальної непокори. Він керується власними інтересами і спричиняє загибель десятків тисяч співвітчизників. Автор твору, як передова людина свого часу, розуміючи необхідність державної єдності, засуджує феодальне свавілля й уславлює патріотизм франків, адже боротьба французів з арабськими завойовниками ототожнювалася з релігійним подвигом.
До речі, «божественну» місію франків автор показує через вигадані небесні знамення. Так, на прохання франків бог продовжив день, а самого короля від смертельної рани зцілив архангел Гавриїл.
Вигадкою є і вік короля, у творі йому двісті років, а під час походу було лише тридцять шість. Напевно, це пов'язане з тим, що возвраст асоціюється з мудрістю і розсудливістю.
Перебільшено також і мужність Роланда, коли він, смертельно поранений, наганяє жах на ворогів. У творі розкриваються доблесть і духовна краса героя:
«Мій добрий меч, в Дюрандале вірний,
Коли я помру, ти більше не потрібен!
А скільки битв з тобою виграв я,
А скільки царств завоював тобою,
Для імператора з сивою бородою!
Ти не потрапиш в руки боягузам, -
Тобою володів такий васал,
Яких не знає вже Франція-краса! »
Для освітлення образу герой перебільшений також кількість військ, які зіткнулися в ущелину. Вигаданої є не тільки кількість сарацинів, а і кількість франків. Це надає більшої ваги перемозі французів і слави їхньому ватажкові:
Роланд почув себе в обіймах смерті - Смертельний холод в голові і серці. Лягає під ялину ниць Роланд, Притиснув до серця меч і Оліфант. Він ліг обличчям до країни маврів, Щоб Карл сказав своїй дружині знаменитої, Що граф Роланд умер - і переміг.
Об'єднання історичної правди і вигадки в поемі «Пісня про Роланда», гіперболізація сили і хоробрості героя та жорстокості і підступності ворогів є традиційним фольклорним засобом, властивий не лише літературі Західної Європи, а й літературі Київської Русі. Знайомлячись з «Піснею про Роланда», проводиш паралель зі «Словом о полку Ігоревім», адже твори ці було створено в одну історичну епоху. Ще однією спільною рисою є те, що проблема «авторства» багатьох творів тих пір це полемічна проблема.
Важливим залишається те, що поеми епохи Середньовіччя є гідним пам'ятником героїчного подвигу в ім'я батьківщини.
|