Історія міста Уфа

Раняя ІСТОРІЯ ОКОЛИЦЬ Уфи

Рання історія околиць Уфи сягає в далеке минуле, в часи давньокам'яного віку (палеоліту), коли люди жили материнським родом. Основним заняттям була колективне полювання на великих звірів. Знаряддя праці виготовлялися з каменю, кістки і дерева.

Більш повно тут представлений среднекаменний століття (мезоліт, XV - V тисячоліття до н.е.). Стоянки давніх людей відомі на правому березі р.Уфи, навпаки села Дудкін і поблизу Затона у д.Міловка. Найважливішим винаходом цієї епохи є лук і стріли, що дозволили успішно полювати на дрібних тварин. Чималу роль відіграє також і рибальство.

Новокаменнийстоліття (неоліт, V-III тисячоліття до н.е.) представлений на території Уфи лише кількома фрагментами глиняного посуду, знайденими на північній околиці д. Нові Турбасли (нині у складі Орджонікідзевського р-ну).

В епоху бронзи (II-початок I тисячоліття до н.е.) первісні племена навчилися використовувати метал (мідь і бронзу), знаряддя з якого поступово витісняють менш зручні кам'яні. Мисливство та рибальство відступають на другий план, основу господарства становлять скотарство і землеробство. Цікавим пам'ятником епохи бронзи є Демська стоянка, виявлена ​​в 1934 році у гирла р.Деми в районі Бєльського залізничного мосту. Під час розкопок тут були знайдені кістки домашніх тварин (коні, корови, свині), вироби з бронзи і кістки. Скотарство і металургія висунули на перший план чоловіка; відбувається перехід від материнського роду до патріархату.

Найбільша кількість археологічних пам'яток на території Уфи відноситься до епохи заліза, яка починається з VIII-VIIвв. до н.е. Виготовлення та застосування в господарстві залізних знарядь помітно підвищило продуктивність праці, дало можливість накопичувати значні багатства в руках окремих родів. Військові набіги на сусідів стають звичайним явищем. Постійна загроза нападу змушує населення споруджувати свої поселення на високих важкодоступних берегех річок, зміцнювати їх валами і ровами. Одне з таких укріплених поселень, відоме нині під назвою "Чортове городище", розташовувалося на крутому правому березі р.Уфи на території нинішнього санаторію "Зелений Гай". Спорудження городища відноситься IV-III століть до н.е. З трьох сторін майданчик обмежена крутими схилами, з боку поля - земляним валом і ровом довжиною 97 м. По верху валу в давнину йшов частокіл з колод. Вперше згадує про городище П. С. Паллас (XVIII ст.). У 1878 році Ф.Д.Нефедов справив невеликі розкопки. Під час розкопок 1910, 1912 (рук. В.В.Гольмстен) і 1972 (рук.Ю.А.Морозов) були знайдені уламки кераміки, кістки домашніх тварин, кістяні наконечники стріл, заліз. ножі та ін. предмети. Виявлено залишки землянки і кам'яні вимостки. За валом розташовувався могильник, в якому було досліджено близько 30 грунтових поховань. Скелети лежали в могильних ямах витягнуто на спині, переважно ногами до річки, поруч знаходилися бронзові наконечники стріл і копій, скроневі кільця, персні, разл. бляшки і підвіски. Знахідки з Чортова городища зберігаються в історико-краєзнавчому музеї.

На вузькій високій стрілкою правого берега р.Уфи знаходиться Усть-Уфимское городище. У 1967 році на правому березі р.Белой, там де нині розташовується пам'ятник Салават Юлаєв, виявлені залишки укріпленого поселення, яке було населені не менше 3-4 століть.

Залишки аналогічних поселень поширені на вузькій прибережній смузі правого берега р.Белой від г.Стерлитамак до г.Бірска. За порівняно повно вивченого городища біля г.Благовещенска (біля озера Кара-Абизов) ці пам'ятники об'єднані в так звану кара-абизскую культуру. Вчені одностайно вважають, що кара-абизци належали до стародавніх фіно-угорським племенам. Вони вели осілий спосіб життя, займалися скотарством і землеробством.

C III століття нашої ери починається епоха "великого переселення народів", викликана рухом гуннских племен на захід (гуни - кочовий народ, склався в II-IV століттях в Приураллі з тюркомовних хунну і місцевих угрів і сарматів). В кінці IV - початку V століття в Південне Приуралля просунулася велика група кочових племен, швидше за все неоднорідна в етнічному відношенні. Вони вступили в тісний контакт з місцевими осілими племенами. Збереглося багато археологічних пам'яток, залишених прийшлими племенами. Серед них найбільш повно досліджено Ново-Турбаслінскій курганний могильник. Датуються кургани V-VII століттями н.е. У зв'язку з приходом кочівників збільшується роль скотарства, особливо конярства.

У VIII-X століттях в зв'язку з активізацією в євразійських степах кочового, переважно тюркомовного населення, на територію Південного Уралу просунулися значні групи кочівників монголоїдного вигляду. Курганні могильники цих племен широко представлені в південних і північно-східних районах Башкирії. Прихід великої маси кочівників привів до глибоких змін в житті місцевих племен. Частина з них змушена була піти на захід або північний захід, частина - поглинена прибульцями, яких багато дослідників відносять до древнебашкірской народності. У зв'язку з кочовим способом життя прийшлого древнебашкірского населення територія Уфимського півострова приходить в відносне "запустіння". У всякому разі, осіле землеробське населення стає дуже рідкісним.

ЗАСНУВАННЯ МІСТА

Територія сучасної Уфи має своєрідне і зручне для поселення людей географічне положення. Рання історія району сучасної Уфи сягає в далеке минуле, в часи палеоліту.

В XI-XIII століттях, особливо в період монгольської навали, басейн р.Белой стає ареною постійних пересувань багатьох тюркомовних племен. Основна частина башкирів була підкорена монголами в 1219-1220 роках. Монголи, утвердившись в південно-західній частині країни башкирів, перетворили її в головну базу для подальших завоювань. Інша частина краю була завойована до 1223 році. До 1236г. монголи підкорили землі булгар, кипчаків, буртасів і мордви. Землі, заселені башкирами, були розділені між двома улусами. Приуральських башкири увійшли до складу особистого улусу хана Батия, зауральські - улусу хана Шиба (молодший брат Батия). Кордон між улусами проходила по р.Яік.

Як і ін. Підкорені народи, башкири обкладалися ясак, несли дорожню, поштову, бруківку та ін. Служби, повинні були віддавати до війська хана озброєння. людей з річним запасом продовольства. Основний тягар податкового обкладення і ін. Повинностей лягала на рядових башкирів. Місцеві феодали виступали в ролі посередників між ними і центр. ханської владою. Незадоволені своїм становищем башкири не раз піднімали повстання.

У XIV столітті в басейні р.Деми і в низов'ях р.Уфи розселяється одне з найбільших башкирських племен - плем'я хв. Яскравим свідченням міцної заселеності території є чудові пам'ятки середньовічної архітектури - мавзолеї (кешене - іран. "Будинок мертвих") Тура-хана (XIV-XV ст., Розташований поблизу Уфи в басейні р.Дема) і Хусейн-бека, (XIV ст., Розташований поблизу ж.д.станціі Чишми, в 60 км від Уфи. Надземна частина з куполом побудована в 1911р.).

У період феодальної роздробленості Золотої орди (з 2-й пол. XIV ст.) Територія Башкирії неодноразово ставала ареною зіткнення протиборчих угруповань. Одне з великих битв сталося 18 червня 1391 року на р.Кундурче. В середині XV століття Золота Орда розпалася на кілька ханств. Територія Башкирії була розчленована між Сибірським, Казанським ханством і Ногайської Ордою. територія сучасної Уфи опинилася під владою Ногайської орди.

Після розгрому Казанського ханства і взяття Казані (1552г.) Військами царя Івана Грозного російське підданство прийняли західні башкирські племена, що були раніше під владою казанських ханів. У 1555-1556 роках до складу Російської держави увійшли землі, які підпорядковувалися Ногайської орді, в тому числі територія і околиці сучасної Уфи. У 1556-1557 роках башкирські посли їздили в Москву, де отримали царські жалувані грамоти з викладом умов їх входження до складу Російської держави. Цар Іван Грозний "жалував" своїх нових підданих спеціальними грамотами, в яких визнавалося вотчинне право башкир на їх землі і давалися гарантії захисту від військових набігів. За це башкири зобов'язувалися платити ясак (спочатку хутром і медом, пізніше - грошима).

У 1957 в Уфі на честь 400-річчя приєднання Башкирії до Російської держави встановлено монумент Дружби.

Трохи пізніше до складу Росії увійшли зауральські башкири. Вони прийняли російське підданство в 80-90-ті роки XVI ст. - поч. 20-х років XVII ст. в процесі боротьби і розгрому Сибірського ханства. Російське уряд гарантував башкирам захист від домагань ногайських і сибірських ханів, від вторгнення зовнішніх ворогів; зберегло за башкирським народом займані ними землі на умовах вотчинного права; обіцяв не посягати на релігію башкирів і не переводити їх в іншу віру; зобов'язалося не втручатися у внутрішню. життя башкирського суспільства, залишивши владу на місцях в руках башкирських біев і князів. Башкири, визнавши себе підданими російського царя, зобов'язалися за свій рахунок нести військову службу і вносити в казну поземельну подати (ясак) медом і хутром.

Управління Башкирією здійснювалося московським наказом Казанського палацу. Територія краю склала Уфимський повіт, який ділився на чотири дороги (області): Казанську, Сибірську, Ногайський і Осинського. Такий поділ відбувалося з колишньої політичної роздробленості краю і приблизно відповідало колишнім володінь Казанського і Сибірського ханств і Ногайської Орди. Осінський дорога охоплювала вузьку смугу між Сибірської і Казанської дорогами. Термін "дорога" походить від монгольського Даруга, який означав посаду начальника області або міста у Золотій Орді. Уже в XV столітті термін "Даруга" мав значення не стільки адміністративної посади, скільки територіальної, тобто Даруга називалися певні області Башкирії. Дороги ділилися на волості, які розпадалися на пологи (аймаки). Межі всіх чотирьох доріг сходилися там, де зливаються річки Біла і Уфа. Це місце є природно-географічних і адміністративно-економічним центром Башкирії.

Спочатку безпосередню владу і збір данини здійснював казанський намісник. Для закріплення своєї влади у знову приєднаному краї, організації управління ним і перетворення його в плацдарм для проникнення в казахські степи і Сибір царського уряду був потрібен опорний пункт. У свою чергу башкири, що страждали від частих набігів войовничих степовиків, потребували постійної збройної допомоги Російської держави. Таку допомогу їм міг надати тільки гарнізон міста-фортеці. Башкирам місто потрібен був і як місце сплати ясаку, який до цього вони змушені були возити в далеку Казань.

1574 року загін російських стрільців під керівництвом воєводи Івана Григоровича Голого на високому правому березі р.Белой недалеко від гирла річки Уфи збудував невеликий укріплений пункт, який розташовувався виключно вигідно з оборонної точки зору. На півдні річка Біла представляла степовиків майже непереборну перешкоду. Протікала з півночі на південь річка Метушня захищала зміцнення зі сходу. З північного сходу воно оборонялось особливим земляним валом, залишки якого зберігалися до кінця XIX століття.

Основу майбутнього міста спочатку становив "кремль", закладений в 1574-1586 роках. Він займав південний край високого мису на правому березі р.Сутолокі, пр впадінні її в р.Белой. Вид кремля представляв собою ламаний чотирикутник, загальна площа якого не перевищувала 1,5 гектара, довжина його стін становила приблизно 440-450 метрів. Стіни були споруджені з поставлених вертикально величезних дубових колод, тому башкири спочатку Уфу називали Імен калу (Дубова фортецю або Дубовий місто).Крім того до складу укріплень входили три рубані з дуба башти, дві з яких були проїжджі, а одна - пішохідна. Обидві проїзні башти були двох'ярусним (восьмигранник на восьмиграннику) і завершувалися високими шатровими покриттями. Північна вежа називалася Михайлівською, південна - Микільської (Сутолоцкой).

Щодо походження назви міста Уфи існує кілька гіпотез, однак найбільш імовірним здається іменування нового міста під назвою річки Уфи (згадаємо, наприклад, г.Тобольска, заснований в 1587 році на Іртиші поблизу гирла річки Тобол).

Місто Уфа, за словами П.І.Ричкова, був оточений великими горами і знаходився "між восьми великих і глибоких байраків, з яких в одному, кой йде поперек міста, тече річка, іменована штовханиною". На лівому березі штовханини розташовувалися посади, де жили служиві люди.

У 1579 році в Уфі "освячено кам'яна церква в ім'я Смоленської Божої Матері". Існування кам'яної церкви говорить про наявність значного для того часу населення, що склав церковний прихід. У 1586 році Уфа отримала статус міста. Уфа стає адміністративним центром Башкирії. Управління краєм здійснювалося Уфімським воєводою, підлеглим казанському намісникові.

Поява міста-фортеці в центрі Башкирії степовими сусідами башкирів (ногайскими мурзами, сибірським ханом та іншими кочівниками) була зустрінута вкрай вороже. На Уфу здійснювалися неодноразові напади, але всі вони успішно відбивалися гарнізоном.

УФА В XVII - XVIII СТОЛІТТЯХ

Протягом XVII і перших десятиліть XVIII століття Уфа залишалася прикордонної фортецею, висунутої далеко на південний схід від загальної лінії укріплень Росії, і служила опорним пунктом в організації захисту державних кордонів від набігів сусідніх кочових народів.

XVII століття

Постійне населення міста у першій половині XVII століття було невеликим. Певне уявлення про розміри міста дає переписна книга Уфи 1647 року, в якій враховано всього 66 дворів. З урахуванням дворів стрілецького загону (близько 100) загальна кількість дворів у місті навряд чи перевищувало 200. Основний склад населення була російська, але в числі перших Уфімцев були і представники татар, башкир, мордви і деяке число іноземців. Майже всі вони незабаром прийняли християнську віру ( "новохрещених").

Однак історію формування Уфи неможливо уявити без слобід, сіл і сіл, що з'явилися на Уфимском півострові і тісно пов'язаних з містом. На самому початку XVII століття в 18 км від міста з'являється невелике село під назвою Нова Слобода, яку заснував Іван Кадомец (хрещений башкирів). З 1613р. слободу стали називати Кадомцева селом. Після завершення будівництва церкви 1622 року село стало називатися інакше - село Богородське. Надалі Богородское стало досить значним селом, тут знаходився волосний центр, була щорічний ярмарок (нині мікрорайон Інорс).

З 1591-1592 років в північній частині сучасної Уфи в відвідної книзі згадується "підгородна татарська слобода" на р.Урюзя. На ім'я засновника Шугур-Алі Конкузова слободу почали називати Шугурова селом або просто Шугуровкой. Річку Урюзя теж стали називати Шугуровкой (Шугуркой). Село нині поглинена містом, а річка тече, хоч і обміліла.

В кінці XVI або самому початку XVII століття в числі служивих людей з Москви приїхав Іван Черніков. Перший раз йому відвели земельну дачу в 1607 році. 1615 року Черніков подав цареві чолобитну з проханням підтвердити йому старий відведення і заново оформити документально, записавши в нову книгу. Користуючись службовим становищем (Черніков служив дозорним, тобто відвідників і отмещіком землі), при новому оформленні він збільшив розміри володіння. Селі Черніковке судилося в XX столітті стати містом Черніковского, який згодом з'єднався з Уфою і утворив її північну частину.

З ростом міста старі кремлівські зміцнення і примітивні оборонні загородження, зведені навколо слобід, стали недостатніми. До того ж дубові зміцнення кремля до середини XVII століття занепали і втратили свою колишню боєздатність. Рішення про зведення нової оборонної лінії московське уряд прийняв в 1664 році. Будівництво нової фортеці затягнулося в зв'язку з її порівняно великими розмірами, так як стіни повинні повинні були охопити всі поселення, включаючи приміські слободи. Нова фортеця одержала назву "Нового" або "Великого" острогу, кремль ж став називатися "старим" або "верхнім містом". Стіни нової фортеці були вирубані з дуба і досягали висоти 2 сажнів (понад 4-х метрів).

XVIII століття

На початку XVIII століття Уфа посіла чільне місце в зносинах Росії з казахськими жузамі. У 1730 році хан Молодшого жуза (з XVI ст. Група західно-казахстанських племінних об'єднань) Абулхаир надіслав в Уфу посольство з проханням про прийняття його в російське підданство. Переговори завершилися тим, що 10 жовтня 1731 хан Абулхаир і старшини Молодшого жуза принесли присягу російському уряду.

На початку XVIII століття місто починає зростати в західному напрямку - квартали житлових жомов будуються за Іллінська і Фроловським воротами, щільно заселяється Шугуровское гора. Для зв'язку її з центром будується міст через Ногайський яр, який також отримав назву ногайського. До цього часу в Уфі налічувалося вже понад 650 дворів.

У 30-х роках XVIII століття Уфа стала базою для будівництва Оренбурга. У зв'язку з організацією Оренбурзького козачого війська в нове місто переводять 185 уфимских козаків. Створення Оренбурзької лінії фортець призвело до значного відпливу з Уфи і інших груп служилого населення.

У зв'язку з просуванням державних кордонів далеко на південний схід Уфа до середини XVIII століття втратила своє колишнє стратегічне значення, хоча і продовжувала грати роль військового центру Башкирії. В 1736 складається новий план Уфімської фортеці, за яким передбачалося навколо міста побудувати 12 земляних бастіонів; яри між горами планувалося перегородити подвійною лінією палісадів, в яких влаштувати стулчасті ворота для спуску весняних вод. Але цей проект залишився нереалізованим, так само як і більш ранній проект 1728, який передбачав перенесення укріплень на гору на захід від існуючих. Були проведені тільки ремонтні роботи та некотороя модернізація укріплень. Подвійне кільце оборонних споруд зберігалося аж до середини XVIII століття.

Пожежа 1759 року і його наслідки

Згубним для кремля так само, як і для всього міста, стала пожежа 1759 року зіграв велику роль в зміні планування Уфи. Пожежа виникла 23 травня від блискавки, що влучила в Михайлівську вежу кремля. з неї вогонь перекинувся на інші тісно стояли дерев'яні споруди. Лихо не обмежилася кремлем. Воно охопило найближчі до нього вулиці Малої Ріпне слободи і навіть частина стін великого міста. Всього згоріло 210 дворів.

У діловодстві Уфімської провінційній канцелярії збереглося докладний опис цього стихійного лиха:

"... від якого (від пожежі) складалася в кремлі Михайлівська вежа, а від неї гоубтвахтная, вартова хата з сеньмі і воєводський будинок, так і канцелярія з деякими указами, протоколами, журналами і протчімі справами і кілька гербовою і простого паперу, та в соборній церкві кілька ж церковних прикрас і на дзвіниці бойові годинник, в'язниця з острогом, дівочий монастир з двома церквами і протчее ... згоріли ".

Після пожежі кремлівські зміцнення вже не відновлювалися, так як в них не було необхідності. Територія колишнього кремля перетворюється в адміністративний центр міста; між ним і житловими кварталами залишається вільна від забудови зона щоб уникнути "небезпечних випадків".

Поступово відновлюються пошкоджені вогнем зміцнення великого міста; вони існують аж до Селянської війни 1773-1775 років. Відроджуються і житлові квартали міста. Остаточно оформляються його вулиці і провулки. Саме у третій чверті XVIII століття вони отримують свої назви, хоча ще й нестійкі. Деякі вулиці мають подвійні назви. Старі назви Ріпне вулиць (по слободах) поступово витісняються употреблявшимися паралельно з ними назвами по дорогах: Мала Репная - Великий Казанської (нині вул. Жовтневої революції), Велика Репная - Сибірської (нині вул. Мингажева). Крім них в 50-60-х роках існували вулиці: Іллінська (вул.Фрунзе), Фролівська (ул.Тукаева), Покровська (пізніше Посадському) по правому березі р.Сутолокі; на сході за штовханиною - Успенська (ул.Сочінская), БУДАНІВСЬКИЙ (ул.Е.Сазонова), Кафтанова (біля р.Белой).

До 2-ій половині XVIII століття належить виникнення нової слободи, заснованої переселенцями з вотчин графів Шереметьєвих, що знаходилися в Нижньогородській губернії. 50 кріпаків по вирішенню власника переїхали до Уфи і оселилися спочатку на лівому березі р.Сутолокі в районі Усольський (нині ул.Сакмарская) і Буданівської вулиць, де займалися шкіряним і шевським ремеслами. Пізніше вони перенесли свої майстерні на вільні землі у Білій, трохи на захід кремлівського пагорба. Виникла тут слобода отримала назву Ніжегородкі за місцем початкового проживання поселенців.

Уфа - адміністративний центр краю

У XVII столітті Уфа залишалася центром управління Башкирією і її багатонаціональним населенням. Влада на місці здійснювала створена ще в XVI столітті Уфимская наказовому хата, на чолі якої стояли надсилалися з Москви і періодично (раз на 3 роки) змінювані воєводи. Спочатку уфимський воєвода підкорявся Казані, але поступово Уфимская адміністрація отримувала все більшу самостійність. Нерідко, минаючи Казань як Орган, що приймає, Уфімська наказовому хата входила в безпосередні зносини з перебували в Москві Наказом Казанського Палацу.

На початку XVIII століття, при створенні Казанської губернії, Уфимская воєводська канцелярія (змінила наказовому хату) перейшла у відання казанського губернатора. Відособленість Уфимського повіту і особливі умови призвели до утворення в 1715 році Уфімської провінції. На чолі її замість воєводи був поставлений обер-комендант, тільки номінально підпорядковувався казанським владі. Обласна реформа 1719 року надала "Обер-комендантської провінції" ще більш широку самостійність і Уфимський комендант підпорядковувався безпосередньо Сенату і колегіям.

Особлива підвідомчість Уфімської провінції зберігалася до 1734 року, коли на неї поширилося загальне положення і вона повернулася до складу Казанської губернії. У тому ж році організовується Оренбурзька експедиція з метою просування кордонів Росії на південний схід. Розмістився в Уфі (1734-1736 роки) глава експедиції обер-секретар Сенату І.К.Кіріллов мав необмежені повноваження

Відома самостійність Уфімського повіту висловилася у створенні в 1740 році особливої ​​посади віце-губернатора. Першим віце-губернатором був П.Воейков, якого незабаром змінив П.Д.Аксаков.

У 1744 році при створенні Оренбурзької губернії Уфимская провінція увійшла до її складу з підпорядкуванням воєводи (посада віце-губернатора була ліквідована) Оренбурзькому губернатору. Значення Уфи як адміністративного центру Башкирії знижується, тому що ряд важливих загальних функцій переходить до губернського центру.

З початку XVIII століття в Уфі створюється ратуша - орган міського самоврядування, в 1722 році перетворена в магістрат. У підпорядкуванні цих установ спочатку знаходився широке коло судових, поліцейських, господарських і фінансових питань. З 1743 року компетенція магістрату обмежилася в основному судом і розподілом державних повинностей і зборів. Склад членів магістрату був строго визначений становими і майновими рамками. Управління справами магістрату здійснювалося двома особами - бурмистром і ратманов. Першими членами магістрату, обраними городянами в 1722 році, були бурмистр С.Перфільев і Ратман П.Данілов.

Губернська реформа 1775 року висловилася в ліквідації в 1781 році Оренбурзької губернії, коли замість неї було засновано Уфимське намісництво в складі двох областей - Уфімської і Оренбурзької.Уфімська область включала 8 повітів, Оренбурзька - 4. Міста були виділені в особливі адміністративні одиниці. На чолі адміністрації намісництва стояв генерал-губернатор (намісник), наділений великою владою.

У 1796 році в зв'язку з перейменуванням Уфімського намісництва в Оренбурзьку губернію з центром в г.Оренбурге Уфа знову стала повітовим містом. Тільки в 1802 році вона знову отримала статус губернського міста - резиденції цивільного губернатора і губернських установ. Оренбург залишився резиденцією генерал-губернатора (військового губернатора).

Військова історія Уфи

Прикордонне положення міста зумовило для XVII століття переважання військових функцій уфимских воєвод над усіма іншими. Воєвода був перш за все главою уфимського гарнізону і городового війська. Вся міське життя цього часу проходила під постійною загрозою набігів загонів татар Сибірського ханства, нерідко в поєднанні з підтримували їх калмицькими тайша.

В 1635 об'єднаний загін російських і башкирських воїнів розбив сили сибірських царевичів Аблая і дзявкаючи, підступили до Уфі, причому обидва царевича потрапили в полон. Тривожні чутки про можливі набіги степовиків розбурхували городян аж до кінця 50-х років XVII століття, коли калмики прийняли підданство Російської держави.

В обов'язок уфимских воєвод входила регулярна посилка "роз'їжджаючи варт" і "сторож" - прикордонних дозорів. Приймали уфимские служиві люди участь і в далеких походах.

Діяльну участь уфимские служиві люди брали в будівництві нових міст на території краю. У 1664 році в наказі уфимскому воєводі стольнику Ф.І.Сомову пропонувалося обнести дерев'яною стіною село Архангельське на р.Бірі і зміцнити солеварні містечко. Цей наказ поклав початок двом містам Башкирії - Бірськ і Табинской, які виросли на базі старих поселень.

Значне місце в історії міста XVIII століття займає тривала оборона Уфи в Селянській війні 1773-1775гг.

УФА В 1-Й ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ

У 1802 році Уфа отримала статус губернського міста, що сприяло розвитку містобудування та міського господарства.

Будівництво міста

До XIX століття будівництво в місті йшло стихійно, без єдиного плану. У зв'язку з цим за затвердженим в 1803 році плану передбачалося перенести місто на порівняно рівну і суху місцевість. Однак через нестачу коштів намір це залишилося невиконаним.

Генерал-губернатор Г.С.Волконскій представив новий проект плану, який був затверджений царським урядом 3 березня 1819 року. За цим планом передбачалося розширення міста від вулиці Телеграфної (нині ул.Цюрупи) до вулиці Микільської (нині ул.М.Гафурі) і від річки Білій до ул.Богородской (нині вул.Революційна).

Забудова міста проводилася головним чином на кошти населення, так як на ці цілі уряд відпустив лише 200 тис.рублей. Половина цієї суми призначалася для видачі городянам позики на будівництво будинків. Інша половина - на земляні роботи і спорудження мостів через рови та яруги.

Особливо швидко місто почало рости з 20-х років XIX століття. До 1860 року в новому місті налічувалося 139 кварталів, а в старому - 41. Якщо для старого міста характерні криві, вузенькі вулиці і провулки, то в новому місті оформлялися прямі і порівняно широкі вулиці, великі площі. Місто складалося з груп будинків, відокремлених один від одного досить просторими садибами. Майже всі вони були дерев'яними. У 1824 році в Уфі було всього лише 5 приватних кам'яних будинків, а 1857 року їх налічувалося 59. Помітно збільшилася кількість будинків у володінні дворянства, духовенства і купецтва. Це пояснюється, по-видимому тим, що позичкою на будівництво будинків користувалися в основному городяни цих станів. У той же час серед домовласників різко зменшилася частка козаків і солдатів, частина яких була переселена на нову прикордонну лінію між Орської і Троїцької фортецями.

У 20-х роках XIX століття на Верхньо-Торговій площі було розпочато будівництво Торгових рядів за проектом, розробленим петербурзьким професором архітектури А.І. Мельниковим. Будівництво торгових рядів тривало близько 40 років, Торгові Ряди постійно змінювали форму, розвивалися. Після реконструкції 1864 року будинок торгових рядів було збільшено і набуло форми злегка витягнутого з півдня на північ прямокутника. Ряди представляли собою десятки купецьких крамниць, вибудуваних по периметру всередині кварталу, утвореного вулицями Олександрівської (нині Карла Маркса), Центральної (нині Леніна), Великий Успенської (нині Комуністичної) і Пушкіна.

Великих будинків в Уфі було мало. Найбільш примітними серед них були будинок губернатора (нині поліклінічне відділення міської клінічної лікарні № 1, ул.Тукаева, 23), будівля духовної семінарії та ін.

Будинок губернатора побудований на початку 50-х років XIX ст. за проектом академіка Академії мистецтв А. Д. Захарова. Губернський архітектор А.А.Гопіус зумів прив'язати проект до досить складного рельєфу місцевості. Будинок губернатора з'явився останнім будівлею, що завершив формування Соборної площі, яка представляла зразок розвиненого міського ансамблю пізнього класицизму. За планом В.І.Тесте на площі розмістився весь адміністративний центр міста, що складається з будівлі Присутствених (Губернских установ) (1839, нині донорський пункт НДІ вакцинації і сироваток ім. І. І. Мечникова, вул. Фрунзе, 45), Чоловік гімназії (1830-е, нині вул. Фрунзе, 47), Духовної семінарії (1827, нині вул. К.Маркса, 3). Домінантою ансамблю став Воскресенський кафедральний Собор.

Пам'ятником архітектури першої половини XIX століття є побудоване в 1852 році будинок губернського дворянського зібрання (нині Уфимський інститут мистецтв, вул.Леніна, 14).

Для губернського міста, з трьох боків оточеного повноводними ріками, велике значення мала можливість регулярного зв'язку з периферією. У 1795 році була зроблена невдала спроба будівництва моста через р.Белой. Тому навесні і влітку єдиним засобом зв'язку городян із зовнішнім світом були звичайні плавучі засоби - пороми і човни. У південні райони Уфімцев їхали через Оренбурзьку переправу, на захід - через вавіловской, на південний захід - через Стрешневскую, на північ - через Сафроновскій перевіз (все через річку Білу). На схід шлях лежав через річку Уфу через Дудкину і Кам'яну переправи.

Влітку 1808 на Оренбурзької переправі спорудили перший в Уфі плашкоутний (на човнах) міст.

міське господарство

Аж до 40-х років уфимские вулиці не благоустраивались. Навесні і восени по місту неможливо було проїхати через непролазній бруду, виникнення якого зумовлене сміття і гною, викидається жителями прямо на вулицю. Для поліпшення проїжджої частини було засновано спеціальний грошовий збір в розмірі 1 відсотка з оціночного рубля обивательських будинків. З тих пір почалося пристрій мостових. Були вимощені Соборна (нині вул. Я. Гашека), Велика Казанська, Олександрівська (нині початок вул.К.Маркса) вулиці, Соборна площа (нині територія Башкирського державного академічного театру драми ім. М.Гафурі), Верхньо-Торгова площа (нині територія Уфимського Державного Авіаційного Технічного Університету).

У 1833 році в районі перетину вулиць Фролівська, Садовій (нині вул. О. Матросова), Іллінської та Телеграфної був закладений перший громадський сад для відпочинку городян. Позбавлений нагляду, сад скоро захирів і став здобиччю ненажерливих кіз. Тільки в 1860-1861 роках на цьому місці знову розбили публічний сад.

Справжнім лихом для Уфімцев були майже щороку виникали великі пожежі. У 1803 році в місті згоріли 77 будинків, в 1804 р - 83, 1815р. - 400, 1821г. - 331 будинок. Часті пожежі були наслідком скупченості будинків, безладного їх розміщення, особливо в старій Уфі, будівництва промислових підприємств, кузень і лазень поблизу житлових будівель, а також відсутність протипожежних засобів в місті дерев'яної забудови. Як відомо, населення міста відчувало нестачу води, яка розвозилася по домівках водовозами від Оренбурзького перевозу на р.Белой. Тільки в 30-40 роки в Уфі стали з'являтися перші криниці та пожежні водойми.

У 1827 році на кошти городян створюється перша в Уфі пожежна команда з 12 чоловік з відповідними інструментами. В середині XIX століття вона складалася вже з брандмейстера, двох унтер-брандмейстерів і 46 рядових пожежних; пожежних коней налічувалося 38. З метою боротьби з пожежами поліція ввела круті заходи, наприклад: за куріння тютюну на вулиці, кип'ятіння самовара у дворі був встановлений штраф у розмірі до 1 рубля сріблом.

промисловість

У XIX століття Уфа вступила містом чиновників і солдатів, зі слабо вираженою економічним життям, відірваним від основних промислових і торгових центрів країни. Проте кількість промислових підприємств в першій половині XIX століття збільшилася в 5,4 рази (з 7 в 1800 році до 38 в 1861 році).

До кінця 30-х років помітне місце займало шкіряне виробництво, яке потім у зв'язку із занепадом тваринництва і зменшенням продажу худоби башкирами різко скоротилося. Розширення міського будівництва призвело до швидкого зростання виробництва цегли і кахлів. Харчове виробництво було представлено олійниця і горілчаними підприємствами, жирове - миловарний, салотопенние і свічковими заводами.

Це були дрібні капіталістичні підприємства, засновані на застосуванні ручної праці. Робочий день доходив до 15-16 годин на добу. За даними на 1860 рік середня місячна зарплата уфімського найманого робітника становила 3 ​​рубля (на хазяйських харчах) або 6 руб (на власних).

населення Уфи

Як видно з таблиці праворуч, в перші десятиліття XIX століття відбувається порівняно швидке збільшення населення Уфи.

Дані про соціальний склад показують, що в Уфі і раніше було багато військовослужбовців. Але питома вага військових (службовців і відставних) поступово знижується (1837р. - 33,4%, 1856р. - 19,9%), що можна пояснити поступовим приєднанням до Російської імперії Казахстану і остаточного "умиротворення" башкирського населення.

Уфа була самим дворянським містом на Уралі. На частку потомствених і особистих дворян доводилося в 1837 році 8,8%, в 1856 році - 16% (!) Всього населення. Як правило, на літо дворяни виїжджали в свої маєтки. Невелика частина їх служила в гарнізоні, в губернських і повітових цивільних установах. В цілому дворянство відігравало важливу роль в суспільно-політичному житті міста.

Відчутно зросла частка селянського населення, приплив яких склав важливе джерело зростання населення Уфи в 1-й половині XIX століття. У міру зростання товарно-грошових відносин все більше селян йшло в місто, стаючи, головним чином, вільнонайманими робітниками промислових підприємств.

Дані про національний склад населення за цей період відсутні. Цей недолік певною мірою компенсується відомостями про віросповідання городян. У 1859 році в Уфі проживало 97,7% християн і тільки 2,3% мусульман. Якщо врахувати, що християнство сповідували, в основному, російські, а іслам - башкири і татари, можна зробити висновок, що і в середині XIX століття місто залишався російським.

управління містом

Вищою владою в місті був губернатор. Він керував за допомогою поліції, на чолі якої, починаючи з 1816 року, стояв поліцмейстер. Виборним органом, підлеглим губернатору, була міська дума, що займалася міським господарством і благоустроєм, міськими фінансами і т.д. Вибори гласних в думу проводилися по станам раз на 3 роки.

Міський бюджет складався думою і затверджувався губернатором.Основну частину доходів (58%) бюджету Уфи становили надзвичайні збори (з громадян при записі в обивательську книгу, від продажу міського майна, виморочні маєтків, приватних пожертвувань), 18,3% становив поземельний збір. Лише 5,6% становили збори з промислових і торговельних підприємств.

Велика частина доходів (72,9%) йшла на утримання міських установ і поліції.

Просвітництво і культура

Головне народне училище в Уфі було відкрито ще у вересні 1789 року, проте через 8 років його перевели в Оренбург, до Уфи, в свою чергу, переїхало мале училище. 6 грудня 1818 року мале училище перетворюється в Уфимське повітове училище, згодом він став одним з найбільших повітових училищ губернії.

У 1828 році після багатьох клопоту засновується губернська гімназія. Двоповерхова будівля для неї було побудовано в 1847 році (нині адміністративний корпус Медичного інституту, вул.Фрунзе, 47). В гімназії навчалися діти дворян і чиновників. Кількість гімназистів поступово збільшувалася і в 1847 році досягло 198.

Видавнича справа в Уфі зародилося в 1801 році, коли грунтується губернська друкарня, друкувала офіційні матеріали місцевої адміністрації. 1 січня 1838 року в друкарні був видрукуваний перший номер першої в губернії газети "Оренбурзькі губернські відомості". Газета, яка виходила один раз в тиждень, складалася з офіційної і неофіційної частини. "Ведомости" не мали постійних співробітників і засобів для оплати праці своїх добровільних кореспондентів. Тому за активну участь в житті газети їм оголошувалася подяка. Число передплатників було досить великим, до 1855 року воно досягло 477. Крім того, екземпляри газети безкоштовно розсилалися в усі присутні місця, церкви і поліцейським становим.

Видання газети зіграло важливу роль в розвитку краєзнавства. На її сторінках було опубліковано ряд робіт відомого дослідника краю уфимського судді В.С.Юматова, присвячених історії Башкирії. У статтях "Думки про історію Оренбурзької губернії" і "короткий історичний погляд на первісних жителів Оренбурзького краю" він наводить цінні відомості з історії Башкирії і Уфи. Юматов, вивчивши доступні йому матеріали, одним з перших Уфімцев прийшов до висновку, що місто засноване в 1574 році.

Багато сторінок опису рідного міста присвятив в своїх творів уродженець Уфи, відомий російський письменник С. Т. Аксаков.

Губернатор і вчений-краєзнавець Я.В.Хаников склав "Географічне огляд Оренбурзького краю", в якому наводяться дані про чисельність, соціальний склад населення Уфи і губернії. У 1859 році уфимской друкарнею був видрукуваний капітальна праця викладача духовної семінарії В.М.Черемшанского "Опис Оренбурзької губернії в господарсько-статистичному, етнографічному та промисловому відношеннях".

Систематичного вивчення історії, економіки і культури краю сприяв заснований в 1834 році в Уфі губернський статистичний комітет. Комітет почав видавати матеріали з народонаселення, промисловості, сільському господарству і торгівлі губернії, а з 1851 року приступив до регулярного випуску "Адрес-календаря Оренбурзької губернії", що містить цінні відомості з історії та економіки Уфи.

УФА ВО 2-Й ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ

У перші роки після скасування кріпосного права (1861) Уфа залишалася резиденцією цивільного губернатора Оренбурзької губернії, а з 1865 року стала головним містом виділилася з неї Уфімської губернії в складі 6 повітів (Уфимського, Белебеївському, Бірського, Стерлитамакского, Мензелінского і Златоустівського).

Будівництво міста

Розвиток в Уфі капіталістичної промисловості, перетворення її в крупний транспортний вузол, сприяло розширенню території Уфи і зростання населення. Місто забудовувався в двох напрямках: з сходу на захід і з півдня на північ.

У 1879 році межі міста проходили на півдні вже по правому березі р.Белой, на схилах якого виділялися слободи Золотуха, Труніловка і Архіерейка. На заході межа забудови - по вулиці Микільської, відокремленій від слободи Ніжегородка незабудованих простором; на півночі - по ул.Богородской; на сході - по Великій Сибірській вулиці (нині ул.Мінгажева); На схід від р.Сутолокі межа йшла на північ від ул.Копейкіна (нині ул.Сун Ятсена) до кладовища і від нього на південь до слободи Золотуха.

Подальше зростання міста пов'язаний із залізничним будівництвом. У короткий термін було забудовано вільний простір між Микільської вулицею і залізничною лінією від мусульманського кладовища до товарної станції. На північ від Богородської вулиці з'явилися Лазаретная і Сафроновская слободи, Мала Бекетовська вулиця (нині ул.Белякова), на східній околиці виникла Мала Сибірська вулиця (нині ул.Ветошнікова). За 40 років, з 1864 по 1904 рік, заселена площа міста зросла в 1,7 рази.

Домоволодіння в Уфі зберігали риси садибного побуту. Місто було забудоване невеликими дерев'яними одноповерховими будинками, але в центрі зустрічалися двоповерхові і триповерхові будівлі. За даними середини 80-х років дерев'яні житлові будинки становили 93%, кам'яні та змішані - 7%. В архітектурному відношенні для Уфи того часу характерний дерев'яний особняк, в більшості випадків з трьома вікнами на вулицю, з подовженим дворовим фасадом в середній частині і обов'язково з мезоніном. На виступах мезоніну були криті тераси з фронтоном. Парадні двері влаштовувалися у вигляді лоджії з міцним дерев'яним перекриттям.

На загальному тлі виділялися своїми розмірами і архітектурним оформленням казенні та громадські будівлі: будівля Магометанського духовного управління (1863р.), (Нині приміщення Відділу фізики і математики Академії Наук, ул.Тукаева, 50), будівля міського Поліцейського Управління та міської пожежної охорони (нині управління пожежної охорони МВС РБ, вул.Жовтневої революції, 14), Залізничний вокзал (стара будівля), Поштамт (нині телеграф, вул.Чернишевського, 61).

Центральної вважалася Велика Казанська вулиця, яка з'єднувала стару частину міста з центром його нової частини. У 90-х роках велике значення стали набувати вулиці, що з'єднували місто з залізничним вокзалом і Сафроновской пристанню: Лазаретная, перейменована в Центральну (нині вул.Леніна), Олександрівська, Каретна (нині ул.Аксакова). Велике рух проходило по Великій Вавіловской вулиці (нині вул.Пушкіна).

У центрі нової частини міста знаходилася Верхньо-Торгова площа, яка займала більше 15 десятин. "У площа, - писав народник С.Я.Елпатьевскій, який відбував у першій половині 80-х років заслання в Уфі і Благовіщенському заводі, - вливалися майже всі вулиці, а кругом площі розмістилася вся Уфимская цивілізація - тяглися довгі ряди, стояли будинки, навіть в три поверхи, тут була і пошта, і аптека, і палати, і Дворянське зібрання, і "Гранд-готель" з номерами. Красувалася вивіска "Дамська портная", а обвитий сіном обруч і без вивіски говорив тямущим людям, що тут заїжджий двір ".

міське господарство

У другій половині XIX століття, як і раніше, найгострішою проблемою для Уфи було постачання населення питною водою. У 1875 році міська Дума звернулася до підприємців з пропозицією побудувати на свої кошти водопровід з підйомом води з Білої, отримуючи прибутки від його експлуатації протягом 50 років. Але охочих не знайшлося. Тоді дума заснувала особливий фонд для будівництва міського водопроводу. До 1879 року вдалося зібрати 11 тис. Рублів, що було недостатньо.

У 1898 році Уфімська дума звернулася до уряду з проханням дозволити їй випуск облігаційної позики на 300 тисяч рублів строком на 37 років з розрахунку 5% річних. У червні того ж року дозвіл було отримано. Кошти від реалізації позики повністю прежназначалісь на будівництво водопроводу. Нарешті, в 1901 році була здана в експлуатацію перша черга водогону, яка обслуговує центральну частину міста.

1 лютого 1898 року почала давати струм перша електрична станція, побудована на свої кошти гірським інженером Н.В.Коншіним. Основними споживачами електроенергії були сім'ї багатіїв, казенні та громадські установи, промислові та торговельні заклади. Центральні вулиці висвітлювалися 50 дуговими ліхтарями.

промисловість

Затвердження капіталістичного способу виробництва в Росії в цілому прискорило розвиток промисловості в Уфі другої половини XIX століття. У 60-70-х роках в промисловості міста продовжувало панувати дрібне виробництво, засноване на ручній праці. У той же час з'явилися перші підприємства мануфактурного типу в деревообробній і силікатної промисловості, в яких через трудомісткість і сезонності виробничого процесу була потрібна значна концентрація робочої сили.

У 80-ті роки починається механізація промислового виробництва, на лісопильних заводах купців Ф.С.Стуколкіна і П.С.Чікова з'являються перші парові двигуни.

Розвиток окремих галузей промисловості Уфи відбувається нерівномірно. До 1890 року перестали існувати текстильне і хімічне підприємства, переживали занепад силікатні, дерево-обделочние і жиро-воскові. З іншого боку, швидкими темпами росла харчова промисловість, обсяг виробництва якої з 1861 року збільшився в 10 разів.

Промисловий підйом 90-х років викликав бурхливий розвиток фабрично-заводського виробництва в Уфі. З 1890 по 1900 рік чисельність робітників у фабрісной промишденності збільшилася в 3 рази, річний обсяг виробництва - в 3,7 рази. Частка промислових підприємств, що мали не менше 16 робочих, становила 82%.

Пароплавне сполучення по річці Білій

У 1857-1858 роках за клопотанням місцевих промисловців було вироблено обстеження річки Білої. Комісія знайшла її зручною для судноплавства від гирла до г.Стерлитамак і почала переговори з параходнимі товариствами Нижнього Новгорода про відкриття на Білій пароплавства.

11 серпня 1858 року до Уфі підійшли пароплави "Грозний" і "Швидкий", а 7 вересня - легкий пароплав "Русалка", який піднявся по Білій на 12 верст вище гирла р.Нугуш. У січні 1860 року правління нижегородського суспільства "Дружина" заснувало в Уфі контору для організації пароплавного сполучення, але невивченість фарватеру річки, відсутність упорядкованих пристаней сильно утрудняли повідомлення, тому суспільство незабаром закрило контору. З 1863 року по Білій курсував лише буксирний пароплав "Надія" уфимського купця Сафронова, а з 1867 року - пароплав "Манатура" поміщика Базилевського.

Тільки з установою в 1870 році суспільства "Більське пароплавство" на Білій встановилося регулярне пароплавне повідомлення. Уже в 1871 годусовершалі рейси 5 пасажирських суден, з них 3 між Уфою і Казанню, 2 - між Уфою і Нижнім Новгородом. З'явилися буксирні пароплави. До кінця XIX століття по Білій курсувало 57 товаро-пасажирських пароплавів. Уфа стала центром Бєльського річкового шляху і великої пристанню.

Розвиток залізничного сполучення

Будівництво Самаро-Златустовской залізниці зіграло величезну роль у піднесенні економічного та культурного жихни Уфи. Громадськість міста, міське управління більше 10 років домагалося проведення Сибірської залізниці через Уфу. 9 січня 1885 року уряд затвердив проект залізниці Самара - Уфа - Златоуст -Челябінськ - Єкатеринбург.

23 жовтня 1885 року почалися будівельні роботи на Самаро-Уфімської ділянці дороги. Урочиста закладка вокзалу та інших залізничних спорудження в Уфі відбулася 26 квітня 1886 року. Будівництво велося високими темпами. Рух на Самаро-Уфімської ділянці відкрилося 8 вересня 1888 року. У цей день будівельники передали залізничникам міст через р.Белой. А рівно через два роки 8 вересня 1890 року, були були прийняті в експлуатацію Уфімської-Златоустівський ділянку дороги і міст через р.Уфу.

На будівництві Уфімської-Златоустівського ділянки дороги інженером-дослідником працював письменник Н.Г.Гарін-Михайлівський. У своїх творах (заключна частина відомої тетралогії "Інженери", оповідання "Варіант" та ін.) Він використовував епізоди і досвід цієї своєї діяльності, неодноразово бував в Уфі у службових справах.

У серпні 1888 року в Уфі стали до ладу головні майстерні Самаро-залізної дороги (нині Тепловозоремонтний завод) і депо.Майстерні складалися з трьох окремих будівель, в яких розміщувалося 5 цехів і 4 відділення. У 1889 році в них працювало 167 робітників, в подальшому їх число різко зросла. У 1890 році майстерні були оснащені передовою на той час технікою і виробляли роботи з капітального ремонту і складання паровозів, вагонів і котлів.

населення Уфи

Населення міста зростало високими темпами. Як видно з таблиці, за 33 роки його чисельності збільшилася в 2,5 рази. В основному населення поповнювалося за рахунок переселенців з інших місць. До кінця XIX століття Уфа стає багатонаціональним містом, хоча російське населення залишається безумовно переважаючим. У 1897 році росіяни, українці і білоруси складають 85,36% населення Уфи, решта - башкири, татари та інші народності.

управління містом

На основі нового городового положення, затвердженого Олександром II в 1870 році, була проведена реформа міського самоврядування. Вибори за новим положенням в Уфі відбулися з 25 листопада до 16 грудня 1870 року. Виборці були розділені на 3 окремі курії (зборів). Перша курія складалася з найбільших власників, які сплачують третину загальної суми міських податків (31 осіб). До другої курії ставилися власники середніх станів, таже спільно вносили третину надходять з виборців податків (118 осіб). До третьої курії відносилося все інше населення, що мало виборче право (1126 осіб). Вони обрали 69 гласних міської думи, по 23 від кожної курії. У думі першого скликання засідали 40 купців і почесних громадян, 17 дворян і чиновників, 1 представник духовенства і 11 міщан і селян. Дума виділила міську управу в складі міського голови, трьох членів і секретаря.

Дума і її управа відали міським господарством, благоустроєм міста, торгівлею, промисловістю, лікарнями, школами та інше. Основними джерелами коштів думи (міського бюджету) були спеціальні збори з нерухомого майна городян, торгівлі і промислів, доходи від міських земель, підприємств і споруд, відрахування з річного прибутку міського банку і т.д.

Діяльність міської думи протікала під постійним контролем губернатора і спеціального адміністративного установи - губернського по міським справам присутності.

Просвітництво і культура

У 1864 році статистичний комітет заснував в Уфі губернський краєзнавчий музей. У 1886 році в одному з будинків Верхньо-Торговій площі він був відкритий для відвідувачів.

У 1865 році, в зв'язку з поділом Оренбурзької губернії на Уфимську і Оренбурзьку, яка виходила в Уфі щотижнева газета "Оренбурзькі губернські відомості" була перейменована в "Уфимские губернські відомості". З липня 1894 року газета стала щоденною. У 1879-1883 роках видавався щомісячний журнал "Вісник Уфимського земства", а в 1879 році почав виходити (2 рази на місяць) журнал "Уфимские єпархіальні відомості". Всі видання були російською мовою.

У 1876 році на місці згорілої будівлі театру жіночої гімназії по проекту губернського архітектора Р.О.Карвовского було побудовано нову двоповерхову будівлю театру на 800 місць. Так як постійного професійного театрального колективу в Уфі не було, будівля здавалось в оренду гастролюючим трупам.
З вересня 1890 року по травень 1891 року в приміщенні театру виступала оперна трупа антрепренера Семенова-Самарського, до складу якої в Уфі був прийнятий тоді ще нікому не відомий 17-річний хорист Федір Шаляпін (1873-1938). Тут, замінюючи хворого артиста, він виконав свої перші партії - Стольника в опері "Галька" С.Монюшка і Фернандо в опері "Трубадур" Д. Верді.

У 1862 році в Уфі, в інтелігентній родині купців народився відомий художник М. В. Нестеров.

УФА НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

На початку XX століття Уфа була типовим провінційним містом, відрізняючись, однак, від багатьох навколишніх губернських центрів (Симбірська, Вятки, Оренбурга і ін.) Порівняно швидкими темпами розвитку. Уфа ставала важливим адміністративним, економічним і культурним центром Південного Уралу.

Промисловість і торгівля

Перші роки XX століття характеризуються подальшим підйомом фабрично-заводського виробництва. Вартість промислової продукції з 1900 по 1913 року зросла в 2,1 рази. Велика кількість сировини і величезна залізничне будівництво сприяли швидкому розвитку лісопереробну промисловості (лісопильні заводи, столярні та деревообробної майстерні), яка як по валової продукції, так і за чисельністю робочих вийшла на перше місце. У зв'язку з великим житловим будівництвом значітельнон розвиток отримали предапріятія будівельних матеріалів (в 1913 році в Уфі налічувалося 20 цегельних заводів). Харчове виробництво та переробка сільгосппродукції відійшли на другий план.

Значне місце в економічному житті Уфи належало торгівлі, оборот якої помітно виріс в порівнянні з кінцем XIX століття. Великі оптові угоди укладалися на біржі. Роздрібною торгівлею займалося близько 1500 закладів. Найбільші і упорядковані з них як і раніше розташовувалися в центрі міста. Численні магазини розташовувалися в приміщеннях Гостиного двору, найвідомішого на початку XX століття торгового місця Уфи.

Будівництво міста

Початок XX століття характеризується подальшим швидким зростанням території міста, ущільненням забудови старих територій, збільшенням поверховості будинків, особливо в центрі. Нові квартали виникають в основному в північній частині міста (від вулиці Богородської в сторону залізничного вокзалу і параходной пристані).

Основним будівельним матеріалом залишалося дерево, проте все більш широко застосовувався цегла. До 1915 року в місті було 1562 кам'яних будови (більше 20%) забудови. До 1916 року в місті було більше 400 двоповерхових і 40 триповерхових будинків.

Серед новозбудованих будинків виділялися будівлі Великої Сибірської готелі, Комерційного училища та торговельної школи (нині Уфимський авіаційний технікум) і будинок Чижев (нині приміщення Республіканського краєзнавчого музею РБ).

Будинок А.Ногарева, уфимського мільйонера, власника чавуноливарних заводів на Південному Уралі, являв собою комплекс, що включає готель і ресторан. Готель "Метрополь" по вул. Центральної (нині вул.Леніна, 10) відкрилася в 1899 році, а ресторан і школа з підготовки кухарів по вул. Пушкінській (нині вул.Пушкіна, 104) - в 1909 році. Арочні ворота з боку ул.Губернаторской (нині вул.Радянська) і огорожа як би замикали всю архітектурну композицію. Будівля відобразило естетичні погляди зодчих кін. XIX - поч. XX ст., Коли архітектура Уфи розвивалася в дусі стилизаторства, що відображає народницькі устремління так званого "російського стилю".

Будинок П.І.Костеріна і С.А.Чернікова (Уфа, вул.Пушкінська, нині вул.Пушкіна, 86, зд. Інституту тваринництва і кормовиробництва). Побудований в 1907 за проектом самарського архітектора А.Щербачева, є зразком раннього "образотворчого модерну". Будинок здавався заїжджим купцям. У 1985 році проведена реставрація.

Селянський поземельний банк (вул.Радянська, 14, нині Національний музей РБ) являє собою яскравий зразок стилізованого модерну, який зв'язав елементи давньоруського і романського стилів. Використано метал, бетон, скло, керамічне облицювання. Будівля будувалося в два етапи. Частина Селянського поземельного банку побудована в 1906 році. Друга половина будівлі, виконана в ідентичному стилістичному ключі, була побудована в роки Великої Вітчизняної війни.

Будівництво будівлі Народного дому С.Т.Аксакова (нині Башкирський державний театр опери і балету) почалося за рішенням містечку думи про зведення вогнища культури і мистецтва в ознаменування 50-річчя від дня смерті Аксакова, щоб увічнити його пам'ять. У 1909 році почався збір пожертвувань, а Петербурзьке товариство архітекторів оголосило всеросійський конкурс на кращий проект будівлі. Але жоден з представлених 24 проектів не був прийнятий журі. Зрештою було вирішено звести Народний дім за проектом уфимського архітектора П.П.Рудавского. До 1914 року будівельники завершили кладку і приступили до оздоблювальних робіт. Остаточно будівлю було добудовано на початку 20-х років.

міське господарство

З ростом і розвитком Уфи ускладнювалися і завдання з обслуговування міського господарства. З 1900 року до 1913 року бюджет міста збільшився майже в 4 рази. Однак міська дума відчувала постійний брак коштів і не виходила з важкої фінансової кризи. Багато років дума робила спроби викупити міську електростанцію, але всякий раз зустрічала відмова власника, який одержував від неї величезні прибутки. Нарешті в 1916 році він поступився її місту за 300 тис. Рублів.

Багато років в думі йшли розмови про будівництво міської каналізації, але знайти кошти для цього так і не вдалося. Як і раніше гостро стояло питання про водопостачання населення.

Не змогла дума вирішити питання і про трамваї. Головним засобом пересування були приватні кінні екіпажі і візники, яких, наприклад, в 1913 році було зареєстровано 395. У 1914 році в особистому користуванні найбільш багатих дворян і буржуа було 15 легкових автомобілів і 8 мотоциклів.

Слабо розвинена була телефонна мережа. Міська телефонна станція у своєму розпорядженні всього 230 номерами. 10 жовтня 1914 року відкрито для загального користування 5 телефонних ліній, що зв'язали центр з селами: Надеждине, Ново-Троїцьке, Охлебініно, Семенівка, Топорнін.

населення Уфи

За 15 років кількість жителів Уфи подвоїлося за рахунок прийшлого населення, головним чином, розоряється селянства. Новим явищем було швидке зростання числа башкир, в пошуках заробітку залишали рідні аули. Вони займалися самої некваліфікованої роботою: пилою дров, доглядом за худобою, прибиранням сміття і нечистот.

Уфа в роки першої російської революції

Ще в 70-80 роки XIX століття в Уфі революційну роботу вели народники. У 1875 році утворився народницький гурток, до якого входили фельдшер О.Курчатов, його дружина, С.В.Саліхов і ін. Члени гуртка збиралися на сходки, поширювали прокламації, однак через поліцейських переслідувань його діяльність незабаром припинилася.

У 1885 році за участь у революційному русі з Петербурга до Уфи був висланий П.І.Кларк, який організував народовольческий гурток. Гуртківці створили підпільну друкарню, проводили сходки, підтримували зв'язок з Петербурзької організацією "Народна воля". У записнику А.І.Ульянова, заарештованого у справі 1 березня 1887 роки (спроба замаху на життя Олександра III), вказані адреси та план місцезнаходження квартир П.І.Кларка і його помічника І.Мерзлякова. Припускають, що після замаху на царя його учасники мали намір сховатися в Уфі. У 1887 році жандарми розгромили гурток.

Перша марксистська група в Уфі утворилася в 1895 році. До неї увійшли кілька колишніх народників і студентів. Керівником гуртка став М.М.Шоур. У березні 1896 року група була рагромлена поліцією. У 1898 році в місті з'явилася нова соціал-демократіч6ская група, яка почала пропаганду марксизму серед робітників. У неї входили прибув незадовго до цього професійний революціонер А.Д.Цюрупа, в минулому видатний народник. Значну роль в групі грав І.С.Якутов, робітник залізничних майстерень, колишній учасник студентського соціал-демократичного гуртка в Казані.

В кінці 90-х років група уфимских соціал-демократів переживала період розколу і дікуссій.Згуртуванню марксистів сприяв приїзд до Уфи В.І.Леніна. Вперше він приїхав до Уфи на кілька днів разом з Н. К. Крупської 6 лютого 1900 року по дорозі з Сибіру (із заслання в с.Шушенском). В Уфі Надії Костянтинівні належало відбути термін, що залишився посилання. Він зустрівся з місцевими соціал-демократами на квартирі В.Н.Крохмаля по ул.Уфімской (нині вул.Чернишевського, 83).

Другий раз В.І.Ленін приїхав до Уфи 15 червня 1900 роки (на пароплаві), щоб відвідати Н.К.Крупської перед від'їздом за кордон. Цього разу він провів в Уфі близько трьох тижнів і виконав величезну організаторську роботу по створенню опорного пункту загальноросійської газети (майбутньої "Іскри"). За його активної участі завершується створення Уфімської соціал-демократичної організації, що стала в той час найсильнішою і впливової на Уралі. Очолив її А.Д.Цюрупа. У лютому 1901 року ці фірми отримали перший номер газети "Іскра", а потім наступні номери. Уфимские соціал-демократи займалися розповсюдженням газети в Башкирії, багато уваги приділяли посилці кореспонденцій. У перших 50 номерах "Іскри" було опубліковано 33 статті і замітки, які безпосередньо стосуються Уфімської губернії.

У 1905 році, в рік першої російської революції, в Уфі також проходили збори, страйки і страйки. 5 липня більше 2 тисяч робітників залізничних майстерень і депо припинили роботу, вимагаючи встановлення 8-годинного робочого дня, скасування надурочних робіт, поліпшення медичного обслуговування, звільнення заарештованих товаришів, свободи зібрань, недоторканності страйкуючих. У наступні два дні до них приєдналися робітники інших підприємств. Страйк став загальноміський. Вимоги страйкарів були частково задоволені.

У жовтні 1905 року робітники уфимских підприємств приєдналися до всеросійської політичної страйку, в результаті якої цар Микола II був змушений оприлюднити маніфест, в якому обіцяв народу "непорушні основи громадянської свободи на засадах дійсної недоторканості особи, свободи совісті, слова, скликання законодавчої думи".

У листопаді-грудні обстановка ще більше загострюється. У відповідь на чорносотенні погроми і маніфестації монархічних організацій Уфимський комітет РСДРП організував робочу міліцію, перетворену потім в бойову дружину. Дружина налічувала близько 400 осіб, мала штаб на чолі з інструктором - начальником штабу. Командувачем став більшовик Іван Кадомцев, інструктором - його брат Еразм, офіцер, учасник російсько-японської війни. Головними труднощами було забезпечення дружинників вогнепальною зброєю. Холодна зброя виготовлялося на підприємствах, на конспіративній квартирі була організована майстерня з виготовлення бомб. Вона розміщувалася в будинку Е.Ф.Салтиковой на розі ул.Пріютской (нині вул.Кірова) і Солдатського провулка (нині ул.Каховская).

Найвищою точкою революційних виступів в Уфі став озброєний відсіч дружинників силам поліції і козаків на мітингу робітників залізничних майстерень 9 грудня 1905 року. Але сили були нерівні, виступ робітників зазнало поразки, почалися масові арешти і звільнення. Революційний рух був придушений, але не знищено.

З жовтня 1906 року в Уфі більше двох років видавалася нелегальна більшовицька газета "Уфимський робочий", тираж якої доходив до 5 тис. Примірників.

Уфа в роки Першої світової війни

Хоча Уфа перебувала в глибокому тилу, війна справила величезний вплив на всю її життя. У перший же рік були припинені будівельні роботи, закрилося більшість цегельних заводів. Згортання виробництва тривало і пізніше. Значне розширення виробництва спостерігалося лише на тих підприємствах, які виконували військові замовлення. Хоча загальна кількість робітників у Уфі з 1913 по 1915 рік вона збільшилася на 14,4%, значно ширше почали застосовувати жіноча і дитяча праця, що заміняв мобілізованих кадрових робітників. Міське господарство через брак коштів занепало.

Ціни на продукти харчування стали підвищуватися з першого місяця війни. К1 липня 1916 року ці фірми зросли в порівнянні з січнем 1914 року більш ніж в 3 рази. У листопаді 1916 року було запроваджено карткову систему на борошно, цукор, сіль і інші

РЕВОЛЮЦІЯ І ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА

Лютнева революція 1917 року

27 лютого (ст.стіля) 1917 року в Росії перемогла буржуазно-демократична революція. Населення Уфи захоплено зустріло звістку про повалення самодержавства. Всюди стихійно виникали збори, мітинги. Хвиля активності захлеснула політичні партії.

· 2 березня на екстреному засіданні Уфімської міської думи створюється губернський комітет громадських організацій.

· 1-2 березня в місті виникає організація соціалістів-революціонерів (есерів), газети яких "Земля і воля" і "Ірек" ( "Воля") почали виходити 30 березня.

· 2 березня в приміщенні готелю "Метрополь" (нині вул.Леніна, 10) відбулося перше легальне збори вийшли з підпілля уфимских соціал-демократів більшовиків і меншовиків. Збори вибрало комітет Уфімської об'єднаної організації РСДРП. Головою комітету став меншовик І.А.Ахтямов, скарбником - більшовик А.Д.Цурюпа.

· 5 березня заявляє про своє існування комітет Бунда.

· 5 березня відбулося перше засідання Уфимського Ради робітничих і солдатських депутатів. Більшість місць в Раді отримали есери і меншовики.

· 6 березня в Уфі відбулися перші організаційні збори конституційних демократів (кадетів). Незабаром був сформований губернський комітет Уфимського відділу кадетської партії на чолі з великим поміщиком графом П.П.Толстим. Рупором місцевої організації кадетів стали газети "Уфімська життя" і "Уфимський вісник".

· 8 березня приступив до виконання службових обов'язків губернський комісар Тимчасового уряду, наділений повноваженнями колишнього губернатора.

Політика Тимчасового уряду, спрямована на підготовку наступу на фронті, викликала зростаюче невдоволення мас, в червні почалися хвилювання в запасних полицях і серед мобілізованих.

Бурхливі події липневих днів (розстріл 4 липня демонстрації в Петрограді, закриття опозиційної газет, введення на фронті смертної кари і т.п.) поклали кінець двовладдя і активізації контрреволюції. Помірне більшість Уфимського Ради засудило виступ петроградських робітників і солдатів і висловилося за підтримку Тимчасового уряду "в теперішньому складі в усіх його діях".

джерело

Інтернет

сайт www.misufa.ru