|
ДАВНЬОГРЕЦЬКА ТЕАТР
Походження давньогрецької драми і театру. Появі драми в Греції передував тривалий період, протягом якого чільне місце займали спочатку епос, а потім ліріка.Все ми знаємо багатий героїчний епос-поеми "Іліада" і "Одіссея", дидактичні (повчальні) епоси-поеми Гесіода (VII ст. До н.е.); це твори ліричних поетів VI ст. до н.е. Народження грецької драми і театру пов'язано з обрядовими іграми, які присвячувалися богам-покровителям землеробства: Деметрі, її дочки Корі, Діонісу.Такіе обряди іноді перетворювалися в культову драму.Напрімер, в місті Елевсіні під час містерій (таїнств, на яких були присутні лише присвячені) влаштовувалися ігри, під час яких зображувалося одруження Зевса і Деметри, викрадення Кори Плутоном, блукання Деметри в пошуках дочки і повернення Кори на землю. Діоніс (або Вакх) вважався богом творчих сил природи; пізніше він став богом виноробства, а потім богом поезії і театра.Сімволамі Діоніса служили рослини, особливо виноградна лоза.Его часто зображували у вигляді бика або цапа. На святах, присвячених Діонісу, співали не тільки урочисті, але і веселі карнавальні песні.Шумное веселощі влаштовували ряджені, що складали свиту Діоніса.Участнікі святкової ходи мазали особу винною гущавиною, надягали маски і козлячі шкури. З обрядових ігор і пісень на честь Діоніса виросли три жанри давньогрецької драми: трагедія, комедія і сатировская комедія (названа так по хору, який складався із сатирів) Трагедія відбивала серйозну сторону діонісійського культу, комедія-карнавально-сатіріческую.Сатіровская драма рекомендувалася середнім жанром. веселий ігровий характер і щасливий кінець визначили її місце на святах на честь Діоніса: сатировскую драму ставили як висновок до уявленню трагедій. Трагедія, за свідетельсьву Аристотеля, брала початок від заспіву дифірамба, комедія-від заспіву фалічних пісень, тобто. пісень, в яких прославлялися плодоносні сили пріроди.К діалогу, який вели ці заспівувача з хором, приєднались елементи акторської гри, і міф як би оживав перед учасниками свята. Багато чого про походження грецької драми можуть сказати самі слова трагедія і комедія.Слово трагедія походить від двох грецьких слів: трагос- "козел" і оде- "пісня", тобто "Пісня козлів" .Це назва знову веде нас до сатирів-супутників Діоніса, козлоногим істотам, що славили подвиги і страждання бога.Слово комедія походить від слів комос і оде. "Комос" - це хід підхмеленої натовпу ряджених, що обсипали один одного жартами і насмішками , на сільських святах на честь Діоніса. Отже, слово комедія позначає "пісню комоса". Грецька трагедія, як правило, брала сюжети з міфології, яка добре була відома кожному греку.Інтерес глядачів зосереджувався не так на фабулою, а на трактуванні міфу автором, на тій суспільній і моральної проблематики, яка розгорталася навколо всім відомих епізодів міфа.Іспользуя міфологічну оболонку, драматург відображав в трагедії сучасне йому суспільно-політичне життя, висловлював свої етичні, філософські, релігійні воззренія.Поетому роль трагічних уявлень в суспільно-політичному і етичного в харчуванні громадян була величезна. Уже в другій половині VI ст.до н.е. трагедія досягла значного развітія.Антічная історія передає, що першим афінським трагічним поетом був Феспид (VI ст.до н.е.). Перша постановка його трагедії (назва її невідома) відбулася навесні 534 р до н.е. на святі Великих Діонісій.Етот рік прийнято вважати роком народження світового театру. Феспиду приписують удосконалення масок і театральних костюмов.Но головним нововведенням Феспида було виділення з хору одного виконавця, актера.Етот актор, або, як його називали в Греції, гипокрит ( "відповідач"), міг звертатися до хору з питаннями, відповідати на питання хору , зображати по ходу дії різноманітних персонажів, покидати сценічну площадку і повертатися на неї. Таким чином, рання грецька трагедія була своєрідним діалогом між актором і хором і за формою нагадувала скоріше кантану. При цьому, хоча кількісно партія актора в початковій драмі була невелика і головну роль грав хор, саме актор із самої своєї появи став носієм діючого, енергійного початку. У комедії набагато ширше, ніж у трагедії, до міфологічних мотивів домішувалися життєві, що поступово стали провідними або навіть єдиними, хоча в цілому комедія як і раніше вважалася присвяченій Діонісу.Так, під час комоса стали розігруватися невеликі сценки побутового і пародійно-сатиричного змісту. ці імпровізовані сценки являли собою просту форму народного балаганного театру і називалися мімами (в перекладі означає "наслідування", "відтворення", виконавці цих сценок також називалися мімами) .Гер ями мімів були традиційні маски народного театру: горе-воїн, базарний злодюжка, вчений-шарлатан, простак, дурачащий всіх, і т.д. Пісні комоса і міми-це головні початки древньої аттичної комедії. Виникла з аттического комоса комедія V ст. до н.е. була політичною за своїм содержанію.Она постійно піднімала питання політичного устрою, зовнішньої політики Афінської держави, питання виховання молоді, літературної боротьби і ін. злободенність стародавньої аттичної комедії усуглублялась тим, що в ній припускалася повна свобода в карикатурному зображенні окремих громадян, виведених до того ж під своїми справжніми іменами (поети Есхіл, Софокл, Евріпід, Агафон, керманич афінської демократії Клеон, філософ Сократ і інші є у Арістофана) .При цьому давня аттическая комедія створює про раз не індивідуальний, а узагальнений, близький до маски народного комедійного театра.Напрімер, Сократ в "Хмарах" Арістофана наділений не рисами реальної особи, але усіма властивостями вченого-шарлатана, однієї з улюблених масок народних карнавалов.Такая комедія могла існувати тільки в умовах афінської рабовласницької демократії.
Театр демократичних Афін.V століття до нашої ери. Свого найвищого розквіту давньогрецьке театральне мистецтво досягло у творчості трьох великих трагіків V ст.до н.е.-Есхіла, Софокла, Евріпіда-і комедіографа Аристофана, діяльність якого захоплює і початок IV ст. до н.е.Одновременно з ними писали й інші драматургі.Однако до нас дійшли тільки невеликі уривки їх творів, а іноді-лише імена і убогі відомості.
Есхіл (525-456 до н.е..). Його творчість пов'язана з епохою становления Афінської демократичної государства.Ето держава формувалося в період греко-перських воєн, які велися з невеликими перервами з 500 до 449 р до н.е. і носили для грецьких держав-полісів визвольний характер. Есхіл походив із знатного рода.Он народився в Елевсіні, поблизу Афін.Ізвестно, що Есхіл брав участь у боях при Марафоні і Саламіне.Бітву при Саламіні він описав як очевидець в трагедії "Перси" Незадовго до своєї смерті Есхіл відправився на Сицилію, де і помер (в місті Гелі) у написі на його надгробку, складеної, за переказами, їм самим, нічого не говориться про нього як про драматурга, але сказано, що він проявив себе мужнім воїном у битвах з персами. Есхіл написав близько 80 трагедій і сатиричних драм.До нас дійшли цілком тільки сім трагедій; з інших творів збереглися невеликі уривки. Трагедії Есхіла відбивають основні тенденції його часу, ті величезні зрушення в соціально-економічному та культурному житті, які були викликані аварією родового ладу і становленням афінської рабовласницької демократії. Світогляд Есхіла в основі своїй було релігійно-міфологічним. Він вірив, що існує споконвічний світопорядок, який підпадає під дію закону світової справедлівості.Человек, вільно чи мимоволі порушив справедливий порядок, буде покараний богами, і тим самим рівновагу восстановітся.Ідея невідворотності кари і прагнення справедливості проходить через усі трагедії Есхіла. Есхіл вірить в долю-Мойру, вірить, що їй підкоряються навіть богі.Однако до цього традиційного світосприймання домішуються і нові погляди, породжені розвивається афінської демократіей.Так, герої Есхіла-ні безвольні істоти, які беззастережно виконують волю божества: людина в нього наділена вільним розумом , мислить і діє цілком самостоятельно.Почті перед кожним героєм Есхіла стоїть проблема вибору лінії поведенія.Моральная відповідальність людини за свої вчинки-одна з основних тем трагедій драматурга. Есхіл ввів у свої трагедії другого актора і тим відкрив можливість більш глибокої розробки трагічного конфлікту, підсилив діючу сторону театрального представленія.Ето був справжній переворот в театрі: замість старої трагедії, де партії єдиного актора і хору заповнювали всю п'єсу, народилася нова трагедія, в якій персонажі зіштовхуються на сцені один з одним і самі безпосередньо мотивували свої дії. Зовнішня структура трагедії Есхіла зберігає сліди близькості до дифирамбу, де партії заспіву перемежовувалися з партіями хору. Майже всі дійшли до нас трагедії починаються з прологу, у якому міститься зав'язка действія.Затем слід народ-пісня, яку виконує хор, вступаючи на орхестру. Далі йде чергування пісодіев (діалогічних частин, що виконуються акторами, іноді при участі хору) і стасимов (пісень хору) Заключна частина трагедії називається ексодом; ексод-це пісня, виконуючи яку хор залишає сцену.В трагедіях зустрічаються також гіпорхема (радісна пісня хору, звучить, як правило, в кульмінаційний момент, перед катастрофою), комоси (спільні пісні-плачі героїв і хору), монологи героїв. Звичайно трагедія складалася з 3-4 епісодіев і 3-4 стасімов.Стасіми поділяються на окремі частини-строфи і антистрофи, суворо відповідні за структурою одна другой.Прі виконанні строф і антистрофи хор рухався по орхестре то в одну, то в іншу сторону. Строфа і відповідна їй антистрофа написані завжди в одному і тому ж розмірі, а нові строфа і антистрофа-в другом.Такіх пар в стасиме буває кілька; їх замикає загальний епод (висновок). Пісні хору обов'язково виконувалися під акомпанемент флейти.Кроме того, вони нерідко супроводжувалися танцамі.Трагіческій танець називався еммелейя. З дійшли до нашого часу трагедій великого драматурга особливо виділяються наступні: "Перси" (472 р. До н.е.), де прославляється перемога греків над персами в морській битві при острові Саламіні (480 р до н.е.); " Прометей Прикутий "-можливо, найвідоміша трагедія Есхіла, що розповідає про подвиг титана Прометея, який подарував вогонь людям і жорстоко за це був покараний; трилогія" Орестея "(458 р. до н.е.), відома тим, що єдиний до нас повністю зразок трилогії, в якій майстерність Есхіла досягло свого розквіту. Есхіл відомий як кращий виразник громадських устремлінь свого времени.В своїх трагедіях він показує перемогу прогресивних почав у розвитку суспільства, в державному устрої, в моралі. Творчість Есхіла зробила помітний вплив на розвиток світової поезії і драматургії.
Софокл (496-406 до н.е..). Софокл походив із заможної сім'ї власника збройової майстерні і одержав гарну образование. художня обдарованість проявилася вже в ранньому віці: з шістнадцяти років він керував хором юнаків, які прославляли Сала перемогу, а пізніше сам виступав як актор у власних трагедіях, яка користується великим успехом.В 486 м Софокл здобув на конкурсі драматургів свою першу перемогу над самим Есхілом.Вообще вся драматургічна діяльність Софокла супроводжувалася незмінними успіхами: він жодного разу не отримував третьої нагороди-займав частіше всього перші і рідко другі місця. Софокл брав участь і в державному житті, займаючи відповідальні должності.Так, він був обраний стратегом (воєначальником) і разом з Периклом брав участь в експедиції проти острова Самоса, що вирішив відокремитись від Афін.После смерті Софокла співгромадяни шанували його не тільки як великого поета, але і одного зі славнозвісних афінських героїв. До нас дійшло тільки сім трагедій Софокла, написав же він їх понад 120.Трагедіі Софокла несуть у собі нові черти.Еслі у Есхіла головними героями були боги, то в Софокла діють люди, хоча і декілька відірвані від действітельності.Поетому про Софокла кажуть, що він змусив трагедію спуститися з неба на землю.Основное увагу Софокл приділяє людині, його душевним пережіваніям.Конечно, в долях його героїв відчувається вплив богів, навіть якщо вони і не з'являються по ходу дії, і ці боги також могутні, як і в Есхіла, -вони можуть зруйнувати челов ека.Но Софокл малює насамперед боротьбу людини за здійснення своїх цілей, його почуття і думки, показує страждання, що випали на його долю. У героїв Софокла звичайно такі ж цільні характери, як і у героїв Есхіла.Сражаясь за свій ідеал, вони не знають душевних колебаній.Борьба втягує героїв у найбільші страждання, і іноді вони гібнут.Но відмовитися від боротьби герої Софокла не можуть, тому що їх веде цивільний і моральний борг. Шляхетні герої трагедій Софокла тісними узами пов'язані з колективом громадян: -це втілення ідеалу гармонійної особистості, який був створений в роки розквіту Афін.Поетому Софокла називають співаком афінської демократії. Однак творчість Софокла складно і протіворечіво.Его трагедії відбили не тільки розквіт, але і кризу, системи, що закінчилася загибеллю афінської демократії. Грецька трагедія у творчості Софокла досягає свого совершенства.Софокл ввів третього актора, збільшив діалогічні частини комедії (епісодіі) і зменшив партії хора.Действіе стало більш живим і достовірним, так як на сцені могли одночасно виступати і давати мотивування своїм вчинкам три персонажа.Однако хор у Софокла продовжує грати важливу роль у трагедії і число хоревтів було навіть збільшено до 15 чоловік. Інтерес до переживань окремої особистості спонукав Софокла відмовитися від трилогії, де простежувалася звичайно доля цілого рода.По традицією він подавав на змагання три трагедії, але кожна з них була самостійним твором. З ім'ям Софокла також пов'язано введення декораційного живопису. Найбільш відомі трагедії Софокла з фіванського циклу міфов.Ето "Антігона" (близько 442 до н.е..), "Цар Едіп" (близько 429 до н.е.) і "Едіп в Колоні" (поставлений у 441 р до н .е., вже після смерті Софокла). В основі цих трагедій, написаних і поставлених у різний час, лежить міф про фіванського царя Едіпа і про нещастя, яке обрушилося на його род.Сам того не знаючи, Едіп убиває свого батька і одружується на своїй матері.Через багато років, дізнавшись жахливу правду, він виколює собі очі і добровільно відправляється в ізгнаніе.Ета частина міфу лягла в основу трагедії "Цар Едіп". Після довгих мандрівок, очищений стражданнями і прощений богами, Едіп божественною уявою вмирає: його поглинає земля.Ето відбувається в передмісті Афін, Колоні, і могила страждальця стає святинею афінської землі.Об це розповідається в трагедії "Едіп в Колоні". Трагедії Софокла явилися художнім втіленням громадянських і моральних ідеалів античної рабовласницької демократії періоду її розквіту (Софокл не дожив до страшної поразки афінян в Пелопоннесской війні 431-404 рр. До н.е..). Цими ідеалами були політична рівність і свобода всіх повноправних громадян, самовіддане служіння батьківщині, повага до богів, шляхетність прагнень і почуттів сильних духом людей.
Евріпід (близько 485-406 до н.е.). Соціальна криза афінської рабовласницької демократії й обумовлена їм ломка традиційних понять і поглядів найбільш повно відбилися у творчості молодшого сучасника Софокла-Евріпіда. Батьки Евріпіда, очевидно, були заможними людьми, і він отримав хорошу образованіе.В протилежність Софокла Еврипід не приймав особистої участі в політичному житті держави, проте він жваво цікавився громадськими собитіямі.Его трагедії повні різноманітних політичних висловлень і натяків на сучасність. Великого успіху в сучасників Еврипід не мав: за все своє життя він отримав лише 5 перших нагород, причому останню-посмертно.Незадолго до смерті він залишив Афіни і переїхав до македонського царя Архелая, де користувався почетом.В Македонії він і помер (за декілька місяців до смерті Софокла в Афінах). Від Евріпіда дійшла до нас повністю 18 драм (усього він написав від 75 до 92) і велика кількість уривків. Драматург наблизив своїх героїв до дійсності; він, за свідченням Аристотеля, зображував людей такими, "якими вони є" Персонажі його трагедій, залишаючись, як і в Есхіла і Софокла, героями міфів, наділялися думками, прагненнями, пристрастями своєрідними поету. У ряді трагедій Евріпіда звучить критика релігійних вірувань і боги виявляються більш підступними, жорстокими і мстивими, ніж люди. За своїми суспільно-політичними поглядами був прихильником помірної демократії, опорою якої він вважав дрібних землевладельцев.В деяких його п'єсах зустрічаються різкі випади проти політиків-демагогів: тішачи народу, вони домагаються влади, щоб використовувати її в своїх корисливих целях.В ряді трагедій Еврипід жагуче викриває тиранію: панування однієї людини над іншими людьми всупереч їхній волі йому представляється порушенням звичайного цивільного порядка.Благородство, по Еврипиду, полягає в особистих достоїнства і добродет Чи, а не в знатному походженні і богатстве.Положітельние персонажі Еврипіда неодноразово висловлюють думку, що нестримне прагнення до багатства може штовхнути людину на злочин. Заслуговує на увагу ставлення Евріпіда до рабам.Он вважає, що рабство-це несправедливість і насильство, що природа у людей одна і раб, якщо в нього шляхетна душа, нітрохи не гірше вільного. Еврипід часто звертав увагу в своїх трагедіях на події Пелопоннеської войни.Хотя він пишається військовими успіхами співвідчизники, але в цілому ставиться до війни отріцательно.Он показує, які страждання несе війна людям, насамперед жінкам і детям.Война може бути виправдана тільки в тому випадку, якщо люди захищають незалежність своєї батьківщини. Ці ідеї висувають Евріпіда в число самих прогресивних мислителів людства. Евріпід став першим відомим нам драматургом, в чиїх творах характери героїв не тільки розкривалися, але й одержували свій развітіе.Прі цьому він не боявся зображувати низькі людські пристрасті, боротьбу суперечливих прагнень в однієї і тієї ж человека.Арістотель назвав його найтрагічнішим із усіх грецьких драматургів . Слава прийшла до Еврипиду після смерті.Уже в IV ст. до н.е. його називали найбільшим трагічним поетом, і таке судження про нього збереглося на всі наступні століття.
Театр епохи еллінізму. В епоху еллінізму (VI-I ст. До н.е.) грецький театр класичної пори перетерпів істотні зміни, що стосуються і драматургії, і акторського виконання, і архітектури театрального зданія.Еті зміни пов'язані з новими історичними умовами. У театрі елліністичної епохи як і раніше ставляться комедії і трагедіі.Но від трагедій IV в. до н.е. збереглися лише невеликі фрагменти, і, по-видимому, художні достоїнства елліністичної трагедії були невелікі.Гораздо більше даних є для судження про комедію, так як до дійшли цілком одна п'єса і декілька уривків з інших п'єс найбільшого комедіографа того часу-Менандра. Комедію елліністичної епохи називають новою аттичної (або новоаттической) комедіей.Время її розквіту-кінець IV-III ст. до н.е.в нової аттичної комедії по-своєму відбилися зміни, які відбулись в суспільно-політичному житті Греції до середини IV ст. до н.е.На зміну уявлень про божественне світопорядку і вірі в кінцеве торжество справедливості приходить переконання у всемогутності случая.Жізнь людини, її особисте щастя, суспільне становище-все залежить від волі случая.Случай визначає виникнення і рішення конфліктів і в самій комедії, яка ставить своєю задачею відтворювати сучасне їй життя тільки в плані сімейно-побутових отношеній.Большую роль в новій комедії грає мотив любові. Автори нової аттичної комедії широко використовували психологічну теорію учня Аристотеля Теофраста, згідно з якою всі властивості характеру виявляються в зовнішності людини і в його поступках.Фізіогноміческіе опису Теофраста безсумнівно впливали і на оформлення масок, що допомагали глядачам розпізнавати той чи інший персонаж. У новій комедії помітний вплив Евріпіда.Блізость багатьох його героїв до життя, розкриття їх душевних переживань-ось те, що нова комедія взяла в Евріпіда. Основною особливістю нової комедії була відсутність хору, який був би органічно пов'язаний з розвитком дії, -хор виступав тільки в антрактах.В пролозі новій комедії давалося короткий виклад подій, що повинно було допомогти глядачу розібратися в складній інтризі. Іншою особливістю нової комедії балу її гуманно-філантропічна направленность.В кращих творах проводилися передові ідеї елліністичної філософіі.Несмотря на відсутність політичної тематики, у новій комедії одержували відображення такі важливі проблеми, як методи виховання, ставлення до жінки, до представників різних станів, до чужоземців .Прічем постійно проповідували м'якші, більш гуманні відносини між людьми. Нова аттическая комедія користувалася величезним успіхом у публікі.Зрітелей приваблювало те, як розробляється навіть банальний сюжет або звична маска: пружиною дії стала спритно улаштована інтрига, розвиток якої велося тонко і майстерно.
Архітектура давньогрецького театру. Спочатку місце для вистав влаштовувалося вкрай просто: хор із своїми співами і танцями виступав на круглій утрамбованої майданчику-орхестре (від дієслова орхеомай- "танцюю"), навколо якої і збиралися зрітелі.Но в міру того, як зростало значення театрального мистецтва в суспільному та культурному житті Греції і в міру ускладнення драми виникла необхідність в усовершенствованіях.Холмістий ландшафт Греції підказав найбільше раціональний устрій сценічної площадки і глядацьких місць: оркестр стала розташовуватися біля підніжжя пагорба, а глядачі розміщувалися по схилу. Всі давньогрецькі театри були відкритими і вміщували величезна кількість зрітелей.Афінскій театр Діоніса, наприклад, вміщував до 17 тисяч осіб, театр в Епідаврі-до 10 тисяч. У V ст. до н.е. в Греції склався стійкий тип театрального спорудження, характерний для всієї епохи антічності.Театр мав три головні частини: орхестру, театрон (місця для глядачів, від дієслова теаомай - "дивлюся") і скену (скене- "намет", пізніше дерев'яна або кам'яна будівля ). Розмір театру визначався діаметром орхестри (від 11 до 30 м) Скена розташовувалася по дотичній до окружності орхестри.Передняя стіна скени-проскеній, звичайно мав вигляд колонади, -ізображал фасад храму або дворца.К скене примикали дві бічні прибудови, які називалися параскеніями. параскенії служили місцем для зберігання декорацій та іншого театрального майна. Між скеной і місцями для глядачів, які займали дещо більше половини круга, знаходилися проходи-пароди, через які в театр до початку спектаклю входили глядачі, а потім вступали на орхестру хор і актори. Простота сценічного устаткування була обумовлена не слабким рівнем розвитку античної технікі.В театрі класичної пори увага глядачів зосереджувалась на розвитку дії, на долю героїв, а не на зовнішніх ефектах. Планування грецького театру забезпечувала гарну слишімость.Кроме того, в деяких театрах для посилення звуку серед глядацьких місць розміщалися резонуючі сосуди.Занавеса в давньогрецькому театрі не було, хоча можливо, що в деяких п'єсах якісь частини проскенія тимчасово закривалися від глядачів.
РИМСЬКИЙ ТЕАТР
Витоки римського театру. Витоки римського театру і драми сходять, як і в Греції, до обрядовим ігор, багатим карнавальними елементамі.Таков, наприклад, свято Сатурналій-на честь італійського божества Сатурна.Особенностью цього свята було "перевертання" звичних суспільних відносин: панове на час ставали "рабами ", а раби" панами ". Одним з джерел римського театру і драми були сільські свята збору урожая.Еще у віддалені часи, коли Рим являв собою невелику громаду Лациума, по селах справлялися свята у зв'язку із закінченням жатви.На цих святах виспівували веселі грубуваті пісні-фесценніни.Как і в Греції , зазвичай зазвичай виступали при цьому два полухория, які обмінювалися жартами часом дошкульного содержанія.Зародівшісь ще при родовому ладі, фесценніни существалі і в наступні століття, і в них, за свідченням Горація, знаходила відображення зі іального боротьба між плебеями і патриціями. Існувала й інша форма примітивних видовищ-сатура.Основой для сатур послужили мімічні танці етруських плясунов.В 364 м до н.е. Рим спіткало морова поветріе.Чтоби умилостивити богів, вирішили влаштувати сценічні ігри.Із Етрурії були запрошені актори-танцюристи, коториет виконували свої танці під акомпанементфлейти.Етрусскім акторам стала наслідувати римська молодь, яка додала до танцю жартівливий діалог, написаний нескладними віршами, а також жестікуляцію.Так виникли сатури (в перекладі означає "суміш"). сатури були драматичними сценками побутового і комічного характеру, що включали в себе діалог, спів, музику і танці. Ще одним видом драматичних вистав комічного характеру були ателлани, які були запозичені в інших племен, що населяли Апеннінський півострів, з якими Рим вів безперервні войни.Молодежь захопилася цими іграми і стала влаштовувати їх в дні свят. У ателлане діяли чотири постійних комічних персонажа: Макк, Буккон, Папп і Доссен.Твердого тексту ателлани не мали, тому при їх виконанні відкривався широкий простір для імпровізації. До народної драмі сходить і мім.Как і в Греції, мім відтворював сценки з народного побуту, а іноді пародіював міфи, виводячи вблазнівському вигляді богів і героїв. Таким чином, в Римі існували приблизно ті ж обрядові ігри, що і в Давній Греціі.Но далі слабких зачатків драми розвиток народного театру не пошло.Ето пояснюється консервативним укладом римського життя і сильним опором жрецов.Поетому в Римі не склалося самостійної міфології, яка в Греції послужила "грунтом і арсеналом" мистецтва, в тому числі драми.
Римський театр епохи республіки. Римляни взяли літературну драму в готовому вигляді у греків і перевели її на латинську мову, пристосувати до своїх понять і смаків. Після победононого окнчанія перший Пунічної війни, на святкових іграх 240 р.до н.е., було вирішено влаштувати драматичне доручили грека Лівії Андроник, який перебував в рабстві у римського сенатора, який і дав йому латинське ім'я Лівій.После відпущення на волю , він залишився в Римі і став навчати грецької і латинської мови синів римської знаті.Етотвчитель і поставив на іграх трагедію і, ймовірно, також комедію, перероблені нею з грецького зразка чи, може, просто перекладені з грецької мови на латинський. Ця постановка дала перший поштовх розвитку римського театру. З 235 р до н.е. починає ставити на сцені свої п'єси драматург Гней Невій (близько 280-201 до н.е..). Він був уродженцем латинського містечка в Кампанії і належали до плебейського роду.Послезакінчення першого Пунічної війни, в якій він брав участь, Невий оселився в Римі і почав займатися літературною діяльністю. Гнея Невия з повною підставою можна назвати першим самобутнім поетом.Его вірші (сатура), драми, епічна поема "Пунічна війна" відрізнялися самостійністю в художньому та в ідейному відношенні. Спочатку своєї драматургічної діяльності Невій писав трагедії за грецьким зразком на тему троянського циклу міфов.Но незабаром він виступив з трагедіями на сюжети з римської історіі.Такаятрагедія називалася у римлян претекста.Позднее претексти використовували в якості сюжетовне тільки історичні, а й сучасні події. Проте найбільшої слави Невій досяг в області комедії (на відміну від грецьких драматургів він писав твори в двох жанрах) .Невій був творцем паліатив-літературній комедії, яка представляла собою переробку новоаттической, тобто. побутової комедіі.Палліата ставилася в Римі протягом III-II ст. до н.е.Свое назву вона отримала від грецького широкого плащапаллія, тому що дія паліатив завжди відбувалося десь у Греції і герої її носили грецьку одяг. Хоча Невий і дотримувався грецьких оригіналів, але обробляв їх горад вільніше, ніж Лівій Андронік.Невій першим застосував так звану контамінацію, тобто. з'єднання в римській комедії сюжетних ліній двох або трьох греческіх.Возможно, що Невий став основоположником і римської національної комедії-тогати.
Плавт (близько 254-184 до н.е.). Продовжувачем справи Невия як комедіографа був його молодший сучасник Тит Макций Плавт.Его творчість належить до того періоду, коли Рим з сільськогосподарської громади перетворюється на найсильніший держава-спочатку Апеннінського півострова, а потім і всього басейну Середземного моря. За одностайною оцінкою древніх, Плавт був блискучим представником палліати.Ізлюбленний персонаж Плавта-хитрий, зухвалий раб, що допомагає молодому господареві залагоджувати любовні дела.Секрет успіху Плавта полягає насамперед у тому, що його комедія будучи переробкою грецьких, самобутні за духом, в них яскраво відбиті риси римської жізні.Плавт співчутливо відноситься до плебейським низам рабовласницького суспільства і засуджує людей, що прагнуть до наживи. Плавт умів майстерно поєднати нову аттическую комедію з елементами народної римської ателлани, з її буфонадою, жвавістю дії, з її часом непристойними, але дотепними жартами. Велике місце в комедіях Плавта приділяється співу і музике.В нової аттичної комедії спів і музика використовувалися тільки в антрактах. У Плавта ж музичний елемент у деяких комедіях кантики (від лат.canto- "співаю"). Одні з кантиков виглядали арії, інші виконувалися речитативом під музичний акомпанемент. П'єси Плавта відрізняє динамічність, вони пройняті пафосом невичерпною енергії і здорового оптімізма.Прі цьому самі характери його героїв статичні, позбавлені складності та психологічної глубіни.Поетзвертає основну увагу на подієву сторону, а все, що стосується внутрішнього розвитку образу, спрощується, відступає на другий план.Тем не менше властивий Плавта прийом гротеску робить його персонажів театрально виразними. Від Плавта дійшли до нас 20 комедій повністю і одна в отривках.Почті все комедії починаються з пролога.Прологі набагато довше, ніж в новій аттичної комедії, але служать тієї ж целі.В них розповідається про події, що передували початку дії, і про те, як буде розвиватися інтріга.Сюжет багатьох комедій був настільки заплутаним, що глядачам важко було стежити за ходом дії, що не познайомившись попередньо зі змістом. Більшість комедій Плавта представляють собою веселі фарси або розробку відверто комічної ситуації з нескінченними обманами, тонко сплетеною інтригою, хитромудрими витівками, душею яких зазвичай був слуга-раб. Комедії Плавта прожили більшу історичне життя, хоча в середні віки Плавт був грунтовно забутий: богослови вважали, що в його п'єсах багато безнравственного.Зато в епоху Відродження Плавт знову воскрес для європейського театра.Его п'єси переводять, створюють різні переробки і подражанія.Мотіви комедій Плавта оброблялися численними драматургами: Аріосто, Арентіно, Шекспіром, Мольєром і іншими.
Теренцій (близько 185-159 до н.е..). Теренцій, який працював, як і Плавт, в жанрі паліатив, належав вже до наступного покоління драматургов.Уроженец Карфагена, Теренцій ще хлопчиком був привезений в Рим, де став рабом римського сенатора Зауважимо видатні здібності юнака, сенатор дав йому добру освіту, а потім на волю.Теренцій знаходився в дружніх відносинах з багатьма знаменитими людьми, які входили в коло освіченого патриція Сципіона Молодшого-прихильника грецької культури і грецької освіти. Теренцій написав шість комедій, і всі вони сохранілісь.Сюжетицих комедій він, як правило, запозичує у Менандра, причому свідомо підкреслює їх грецький колоріт.Конфлікти в комедіях Теренція носять сімейний характер, і основною метою драматурга є гуманізація моралі. У Теренція звичайно немає такої динаміки в розвитку подій, як у Плавта, він відмовляється також від театральних засобів і прийомів ателлани, якими охоче користувався його попередник, -від буфонади, грубих і соковитих жартів, безпосереднього звернення до глядачів під час дії і т.д Зате Теренцій прагне дати більш поглиблену психологічну характеристику своїх персонажів, створюючи цікаві, життєві образи. Одна з найбільш відомих комедій "Брати" (160 до н.е.) - ставить питання про виховання молодежі.В комедії перемагають нові погляди, представники яких вважають, що треба бути поблажливим до витівкам молодих людей, виховувати їх наказами і покараннями, а добрими порадами. Комедії Теренція знайомили римських глядачів зі світом більш складних, ніж у героїв Плавта, душевних переживань (хоча і обмежених сімейними рамками) У цьому відношенні його твори ближче до їх загального першоджерела-Менандру. Теренцій можна назвати попередником нової європейської драми.Европейскій театр неодноразово звертався до його творчеству.Вліяніе його комедій "Формион" і "Брати" відчувається в творчості Мольєра. Новий інтерес до гуманістичних тенденціям драматурга виник у XVIII ст., В період формування буржуазної "міщанської" драми.Дідро вважав Теренція своїм попередником, Лессінг в "Гамбурзької драматургії" дав докладний аналіз "Братів", вважаючи цю комедію зразковою.
Римський театр імператорської епохи. У I ст.до н.е. республіка в Римі пала.После вбивства Цезаря і перемоги над Антонієм в 31 р до н.е. імператором в Римі став Октавіан, що отримав згодом почесне прізвисько серпня ( "Священний"). серпень добре розумів суспільне значення театру і всіляко сприяв його развітію.Прежде за все, серпень хотів відродити на римській сцені трагедію грецького типу, бачивши саме в ній засіб поліпшення і виховання звичаїв своїх граждан.Еті прагнення Августа підтримано одним з видатних римських поетів, Горацієм, і знайшли відображення в його "Науці поезії". Проводячи політику серпня, Горацій виступає за ідейний, змістовне мистецтво, основою якого є мудрость.Поет, з одного боку, повинен бути високоосвіченою людиною, так як він виступає як вихователь і наставник граждан.С другий-його мистецтво повинно бути емоційно, вишукано, тому йому потрібно шліфувати свої твори, перш ніж виставляти їх на суд публіки. Проте всі зусилля серпня відродити на римській сцені серйозний жанр не увінчалися успехом.Хотя уявлення влаштовувалися часто, вони носили головним чином розважальний характер.Общественная роль театру помітно снізілась.Такая тенденція особливо посилилася при наступників Августа. Зниження ідейної ролі театру позначилося насамперед на його репертуаре.После встановлення Октавіана трагедія прийшла в упадок.Еслі трагедії і ставилися за часів імперії, то тільки у вигляді окремих ефектних сцен, що давали змогу акторам показати своє мастерство.Еті актори (їх називали трагедії) надягали костюми і маски, як для виступу в трагедії, однак їх роль зводилася в основному до співу, так як акторські арії складали головну частину представленія.Ісполненіе арій з трагедій як самостійне уявлення сохр нилось в Римській імперії аж до останніх днів її існування.
Сенека (близько 4-65 н.е..). Від трагедії імператорської епохи до нас не дійшло нічого, крім трагедій філософа Сенеки. Луцій Анней Сенека був вихователем імператора Нерона, у свій час займав при ньому вищі посади в державі, але потім був звинувачений у змові проти імператора і за наказом Нерона наклав на себе руки, розкривши собі вени. Трагедії Сенека почав писати в останні роки життя, коли ставлення до нього Нерона змінилося і він змушений був обережніше висловлювати свої вегляди на існуючі порядкі.Всего він написав 9 трагедій, запозичуючи їх сюжети з грецької міфологіі.По своєю будовою трагедії Сенеки теж мало відрізняються від грецьких: партії хору чергуються у нього з партіями героїв, на сцені знаходяться не більше трьох акторів одновременно.Но під впливом соціальних і політичних умов трагедії Сенеки отримали нову направленность.Мрачная епоха Нерона, з її жестокостями і погрозами кривавої розправи, як дамоклів меч що висіла над кожним, визначила розробку тем. Герої Сенеки-люди, наділені сильними, спопеляючим страстямі.Ізображеніе цих пристрастей, мимоволі приводять героя до загибелі, зображення сильних афектів, жахливих вад, станів, близьких до патології, -все це стає головним для поета. Серед героїв Сенеки-жорстокосерді тирани, що зневажають всі закони людяності, здатні на будь-які злочини заради задоволення своєї страсті.Героіні, жінки з чоловічою душею, теж не зупиняються ні перед чим заради задоволення своїх бажань. Персонажі трагедій Сенеки однолінійні: драматург виділяє яку-небудь одну рису в характері і доводить її до предела.В драмах Сенеки постійно зустрічаються сцени страшної помсти, кривавих преступленій.Очевідно, це було віддзеркаленням тодішнього життя з її атмосферою жорстоких репресій. До сих пір залишається спірним питання про сценічного життя трагедій Сенекі.Скорее всього вони призначені для читання, але не для постановки: трагедії позбавлені динаміки, деякі сцени технічно неможливо виконати. Творчість Сенеки справило величезний вплив на формування трагедії нового времені.Іменно через нього гуманісти епохи Відродження почали своє знайомство з античною трагедіей.В XIV-XVII ст. драматурги всіх західноєвропейських країн навчалися у Сенеки мистецтва трагічного-майстерному зображенню пристрасті, напруженості діалогів, отточенности стіля.Шекспір і Бен Джонсон в Англії, Корнель, Расін та інші представники французького класицизму вивчали і використовували трагедії Сенеки у своїй творчій практиці.
Організація театральних вистав. Уявлення влаштовувалися в Римі під час різних державних праздніков.Пьеси йшли на святі патриціїв-Римських іграх, що проводилися у вересні на честь Юпітера, Юнони і Мінерви, на святі плебеїв-Плебейських іграх, що відбувалися в листопаді; на Аполлонова іграх-в липні. Постійного театрального будівлі в Римі не було аж до середини I в. до н.е.; спорудження його не хотів консервативний сенат.Для уявлення зазвичай форумі споруджувався дерев'яний поміст заввишки в половину людського роста.На сценічний майданчик вела вузька драбинка в 4-5 сходинок, по якій актори піднімалися на сцену.В трагедії дія відбувалася перед дворцом.В комедіях декорації майже завжди зображували міську вулицю з що виходять на неї фасадами двох-трьох будинків, і дія розгорталося перед домом.Зрітелі сиділи на лавках перед сценой.Но іноді сенат забороняв влаштовувати місця в цих брешемо нних театрах: сидіти на уявленнях, на думку сенату, було ознакою ізнеженності.Все побудоване для театральних ігор спорудження ламалося відразу ж після їх закінчення. Грали в постановках вже не аматори (як в ателланах), а артисти-профессіонали.Іх називали акторами або гістріонамі.Рімскіе актори походили з середовища вільновідпущеників або рабів і в порівнянні з грецькими займали набагато більш низьке суспільне положеніе.Актери об'єднувалися в трупи на чолі з господарем-антрепренером, який за домовленістю з владою організовував театральну виставу, де сам зазвичай грав головні ролі.Все жіночі ролі виконувалися чоловіками, жінок у трупи не брали. Актори-професіонали, які виступали в трагедіях і комедіях в III-II ст. до н.е., грали без масок.Маска з'явилася в цих жанрах досить пізно-в 130 р до н.е.Поетому, на відміну від греків, римляни могли стежити за мімікою актеров.Маскі використовувалися і раніше, але лише в особливих випадках-коли треба було, наприклад, обіграти мотив двійника в комедіі.В масках також грали актори-аматори, які належали до вищих верств суспільства. Важливою подією в театральному житті Риму була поява першого постійного театру, побудованого з камня.Етот театр був споруджений в 55 г до н.е. Гнеем Помпеєм Великим і вміщував до 40 тисяч человек.В кінці I ст. до н.е. в Римі було побудовано ще два кам'яних театру: театр Бальба і театр Марцелла.От останнього до сих збереглися залишки зовнішньої стіни, розділеної на три поверхи, що відповідає трьом внутрішнім ярусах.
ТЕАТР СРЕДНЕВЕКОВЬЯ
Літургійна і полулітургіческая драма.Однією з форм театрального мистецтва раннього середньовіччя стала церковна драма.Борясь проти залишків античного театру, проти сільських ігрищ, церква прагнула використати дієвість театральної пропаганди в своїх целях.Уже в IX столітті театрализуется меса, виробляється ритуал читання в особах епізодів з легенд про життя Христа, про його поховання і воскресеніі.Із цих діалогів народжується рання літургійна драма.Существовало два цикли такої драми-різдвяний, розповідає народження Христа, і великодній, передавальний історію його оскресенія. У різдвяній літургійної драмі посередині храму ставили хрест, потім його загортали в чорну матерію, що означало поховання тіла господнього. У великодньому літургійної драмі розігрувалася сцена трьох Марій і ангела у труни Христа (їх зображали четверо священиків) .Ангел питав: "Кого ви шукаєте в труні, християнки?" Марії хором відповідали: "Ісуса Назарянина, розп'ятого, про небожитель!" І ангел промовив до нього: "Його тут немає, він повстав, як передбачив раньше.Ідіте сповістіть, що він повстав з гробу!" Після цього хор співав молитву, восхлавлявшую воскресіння Христа. Згодом літургійна драма ускладнюється, урізноманітнюються костюми "акторів", створюються "режіссерскеіе інструкції" з точним зазначенням тесту і двіженій.Всем цим займалися самі священики. Організатори літургійних уявлень накопичили постановочний досвід і стали майстерно показувати народу піднесення Христа та інші євангельські чудеса.Прібліжаясь до життя і використовуючи постанавочние ефекти, літургійна драма вже не приваблювала, а відволікала парафіян від служби.Развітіе жанру таїло в собі його самознищення. Аби не допустити відмовитися від послуг театру й не в силах впоратися з ним, церковні влади виводять літургійну драму з-під склепінь храмів на паперті.Нарождается полулітургіческая драма (середина XII ст.). І тут церковний театр, формально перебуваючи у владі духовенства, підпав під вплив міської толпи.Теперь вона вже диктує йому свої смаки, змушує давати вистави в дні ярмарків, а не церковних свят, повністю перейти на рідній, зрозумілий натовпі мову. Піклуючись про успіх, церковники стали підбирати більш життєві сюжети, і матеріалом для полулітургіческая драми стають біблійні сюжети, схильні до побутового толкованію.Біблейскій легенди піддаються з часом поетичної обработке.Вводятся і технічні нововведення: остаточно встановлюється принцип симультанній декорації, коли одночасно показується кілька місць дії ; збільшується число трюків. Однак, незважаючи на все це, церковна драма продовжувала зберігати тісний зв'язок з церковью.Драма ставилася на паперті, на церковні кошти, її репертуар складався духовними особами (хоча учасниками уявлень, поряд зі священиками і миряни). Так, химерно об'єднуючи взаємовиключні елементи, церковна драма існувала довгий час.
Світська драматургія. Перші паростки нового реалістичного напряму зв'язуються з ім'ям трувера (т.е.трубадура) Адама де Ла-Аль (близько 1238-1287) з французького міста Арраса.Де Ла-Аль був пристрасно захоплений поезією, музикою і театром.Он жив в Парижі і в Італії (при дворі Карла Анжуйського) і отримав досить широку популярність як поет, музикант, драматург. У творчості Адама де Ла-Аль народно-поетичне початок поєднувалося з сатіріческім.В його творах були зачатки майбутнього театру Возрожденія.Но протягом середньовіччя цей драматург у відсутності продолжателей.Жізнерадостность і вільна фантазія мерхнули під впливом церковних строгості і прозової тверезості міст. Сатиричне початок народних видовищ драматургії Адама де Ла-Аль знайшло своє продовження в фарсах, героями яких були то ярмарковий зазивала, то лікар-шарлатан, то цинічний поводир слепца.Однако жанр фарсу досяг свого розквіту пізніше, в XV веке.В XIII ж столітті комедійна струмінь заглушалась театром міракля, теж мали своєї темою життєві події, але зверненим до релігії.
Міракль. Сама назва міракль походить від латинського слова "диво" .І справді, всі конфлікти, часом дуже гостро відбивали життєві протиріччя, в цьому жанрі дозволялися через вмещательства божественних сил-святого Миколая, діви Марії і т.д. З плином часу ці п'єси, зберігаючи релігійну моралізації, все гостріше показували свавілля феодалів, силу темних пристрастей, що володіли знатними і багатими людьми.В першому з відомих нам міраклей- "Гра про святого Миколая" (1200) -в центрі уваги було диво, здійснене святим для порятунку християнина, п полеглого в язичницький полон, і історія в нього лише відгомоном хрестових походов.Более пізній "Міракль про Роберта-диявола" давав вже загальну картину кривавого століття Столітньої війни (1337-1453) і страшний портрет безсердечного феодала. Саме час-XIV століття, повний воєн, народних хвилювань і нелюдяних розправ, -пояснює розвиток такого суперечливого жанру, як міракль.С одного боку, селянські маси бралися за сокири, повставали, з іншого-підпорядковувалися важкої жізні.Отсюда і елементи критики, і релігійне почуття в міраклях. Більшість мираклей будувалося саме на побутовому матеріалі-з життя міста, з життя монастиря або середньовічного замка.Разоблачая гнобителів народу, міракль про Берті малює в позитивному світлі тих людей із середовища, які не схильні до пороків і пристрастей, властивим знаті, і можуть, потрапивши в середу простих трудівників, бути серед них своїми людьми. Двоїстість міракля пов'язана з ідеологічною незрілістю міського бюргерства того времени.Но випадково міракль, що починався зазвичай з викривального зображення дійсності, завжди закінчувався компромісом, актом каяття і прощення, що практично означало примирення з хіба що показаними злочинами, бо припускало у кожному лиходії можливого праведника. це влаштовувало і бюргерський свідомість, і церква.
Містерія. Час розквіту містеріального театру-XV-XVI століття, час бурхливого розквіту міст і загострення соціальних протіворечій.Город вже значною мірою подолав феодальну залежність, але ще не підпав під владу абсолютного монарха.Містерія і стала вираженням розквіту середньовічного міста, його культури.Она зросла з так званих "мімічних містерій" -міських процесій на честь релігійних свят, на честь урочистих виїздів королей.Із цих свят поступово складалася майданна містерія, яка використовує ранній досвід Среднев кового театру. Уявлення містерій організовувалися не церква, а міськими цехами та муніціпалітетамі.Авторамі виступали діячі нового типу-вчені-богослови, юристи, врачі.Несмотря на те, що керувала постановками вища буржуазія міста, містерії були масовим майданних самодіяльним іскусством.В виставах брали участь сотні людей. Мистериальная драматургія поділяється на три цикли: "старозавітний", має своїм змістом цикли біблійних сюжетів; "новозавітний", що розповідає історію народження і воскресіння Христа, і "апостольський", в якому сюжети п'єс були запозичені з "Житія святих" і з мираклей про святих. Яскравим прикладом ранньої містерії може служити величезна (50 тисяч віршів, 242 дійові особи) "Містерія Старого завіту", що містила 38 окремих епізодов.Ее головними героями були Бог, ангели, Люцифер, Адам і Ева.В містерії показувалося створення світу, повстання Люцифера проти Бога, біблійні чудеса. Містерія розсунула тематичний діапазон середньовічного театру, накопичила величезний сценічний досвід, який використали наступними жанрами середньовіччя. Виконавцем містерії був міської люд.Отдельние епізоди величезного театральної вистави виконувалися представниками різних міських цехов.Прі цьому містерія давала можливість кожній професії проявити себе якомога повніше. Містерії розвинули театральну техніку, затвердили в народі смак до театру, підготували деякі особливості ренесансної драми.Но 1548 року містеріальних товариствам, особливо широке поширення у Франції, забороняють показ містерій: дуже відчутною стала критична комедійна лінія містеріального театра.Прічіна загибелі ще і в тому , що вона не отримала підтримки з боку нових, прогресивних сил общества.Релігіозное зміст відштовхувало людей гуманістично налаштованих, а майданна форма і крітічекіе елементи викликали гоніння церкви . Історична приреченість містерії було вирішено внутрішньої суперечливістю жанра.К того ж містеріальний театр втратив і свою організаційну грунт: королівська влада викорінює все міські вольності і забороняє цехові союзи.Містерія піддається різкій критиці з боку як католицької церкви, так і реформаційного руху.
Мораліте. Реформаційний рух (Реформація) розгорнулася в Європі в XVI в.Оно носило антифеодальний характер і набуло форми боротьби з ідеологічною опорою феодалізму-католицькою церквою. Реформаційний рух стверджує принцип "особистого спілкування з Богом", принцип особистої добродетелі.В руках заможного бюргерства мораль стає зброєю боротьби і проти феодалів, і проти незаможних міських масс.Стремленіе надати святість буржуазному світогляду породжує театр мораліте.Он виростає з містерій, в яких повчальна дидактика полягала в релігійні форми і часто втрачала сенс через сусідство побутових комічних сцен.Мораліте звільнило моралізації як від релігійних сюжетів, так і від побутових відволікань і, обос бившись, знайшло стильова єдність і велику дидактичну направленность.Однако при цьому було втрачено дієвість порушення й вирішення життєві риси персонажів. Основною ознакою мораліте був аллегорізм.В п'єсах діють алегоричні персонажі, кожен з яких уособлює якийсь людський порок або добродетель.Еті персонажі позбавлені індивідуальних характерів, і навіть реальні речі в їх руках перетворюються в сімволи.Столкновенія героїв будувалися відповідно боротьбі двох начал: добра і зла, духу і тела.Етот конфлікт найчастіше зображувався як протиставлення двох фігур, двох персонажів, що уособлюють собою добре і зле початку, що впливають на людину. Розумні люди йдуть по шляху доброчесності, нерозумні ж стають жертвами пороку-цю основну дидактичну думку стверджували на різні лади всі мораліте. Авторами деяких мораліте були ранні гуманісти, професора середньовічних школ.В Нідерландах твором і постановкою мораліте займалися патріоти, Боря проти іспанського засілья.Іх п'єси були сповнені сучасних політичних натяків, за що автори і актори нерідко переслідувалися. У своєму розвитку мораліте частково звільнялося від суворої аскетичної моралі: під впливом нових суспільних сил в ньому виявлялося деяке прагнення до реалізму.Протіворечія жанру були ознакою зближення з жізнью.В інших мораліте вже можна було зустріти мотиви соціальної критики. Історичне значення алегоричного жанру було в тому, що він вніс в середньовічну драматургію чіткість, поставив перед театром завдання побудови типового образа.Но, будучи у владі догматичної моралі, цей жанр не зміг породити нічого значного.
Фарс. Базарною плебейський фарс виділяється в самостійний театральний жанр з другої половини XV века.Однако він до цього пройшов довгий шлях прихованого развітія.Само назва походить від латинського farta ( "начинка"). І дійсно, організатори містерій часто-густо писали: "Тут вставити фарс ". Веселі масляні уявлення і народні спектаклі дають початок "дурним корпораціям"-об'єднання дрібних судових чиновників, різноманітної міської богеми, школярів, семінарістов.В XV в. блазенські суспільства поширюються по всій Европе.В Парижі були чотири великі організації та регулярно влаштовувалися огляди-паради їх фарсових представленій.В цих парадах висміювалися виступи єпископів, сперечання суддів, в'їзди королів в город.В відповідь на це світські і духовні влади переслідували фарсеров, виганяли їх з горда, кидали до в'язниць. Фарс повернуть усім своїм змістом і художнім ладом до действітельності.Он висміює солдатів-мародерів, ченців-торговців індульгенціями, пихатих дворян, скнарість купцов.Остро помічені і змальовані риси характерів несуть сатирично загострений життєвий матеріал. Головними принципами акторського мистецтва для фарсеров були характерність, доведена до пародійної карикатури, і динамізм, що виражає активність і життєрадісність самих виконавців. Сценічної завданням фарсеров було відтворення певних типів: спритного міського молодика, хвалькуватого солдата, хитрого слуги і т.п.Но при визначеності сценічних типів-масок була розвинена і імпровізація-наслідок живого спілкування фарсеров з гучної ярмарковою аудиторією. Доля веселих комічних аматорських корпорацій фарсеров від рік в рік ставала все плачевнее.Монархіческая і церковна влада все сильніше наступала на міське вільнодумство і на одну з форм його-фарсовий театр.В кінці XVI-початку XVII в.под ударами влади припиняють існування найбільші корпорації фарсеров . Фарс справив великий вплив на подальший розвиток театру Західної Европи.В Італії з фарсу народилася комедія дель арте, хто в Іспанії-творчість "батька іспанського театру" Лопе де Руеда; а Англії з типу фарсу писав свої інтерлюдії Джон Гейвуд, в Німеччині-Ганс Сакс; у Франції фарсові традиції живили мистецтво геніального Мольера.Іменно фарс став ланкою між старим і новим театром.
Список використаної літератури:
1.Підручник з історії середніх веков.Із-во "Просвіта", Москва, 1984 р
2.Большая Радянська Енциклопедія. 2-е видання, тому 18, стор 507-510.
3. "Історія зарубіжного театру", під редакцією проф. Г.Н. Бояджиєва і
проф. А.Г. Зразковою. Вид-во "Просвіта", Москва, 1981 р
4.І.М.Тронскій "Історія античної літератури". Вид-во "Вища
школа ", Москва, 1988 р
|