Ле-о-нар-до да Вин-чи був жи-во-піс-цем, вая-ті-лем і зод-чим, пев-цом і му-зи-кан-те, сти-хо-твор-цем- їм-про-ві-за-то-ром, тео-ре-ти-ком ис-кус-ст-ва, ті-ат-раль-ним по-ста-нов-щі-ком і бас-но-піс- цем, фі-ло-со-фом і ма-те-ма-ти-ком, ін-ж-ні-ром, ме-ха-ні-кому-з-бре-та-ті-лем, пред-вест- ні-кому віз-ду-хо-пла-ва-ня, гід-ро-тех-ні-кому і фор-ти-фі-ка-то-ром, фі-зи-ком і ас-тро-но-мом , ана-то-мом і оп-ти-ком, біо-ло-гом, гео-ло-гом, зоо-ло-гом і бо-та-ні-кому. Але і цей пе-ре-чень не справ-чер-пи-ва-ет його за-ня-тий.

Під-лін-ної сла-ви, все-про-ще-го при-зна-ня Ле-о-нар-до до-біл-ся, за-кон-чив гли-ня-ву мо-дель кон-ної ста-туї Фран чого ско Сфорім-ца, тобто ко-ли йому б-ло вже з-рок років. Але і по-сле це-го за-ка-зи не по-си-па-лись на НЕ-го, і йому при-хо-ді-лось по-преж-ні-му на-стій-чи-під до -МО-гать-ся при-ме-ні-ня сво-його іс-кус-ст-ва і зна-ний.

Ва-за-ри пі-шет:

«Сер-ді його мо-де-лей і ри-сун-ков був один, по-середовищ-ст-вом до то ро-го він об'єк-яс-понял мно-гим ра-зум-ним гра-ж -так-нам, стоячи щим то-гда у гла-ве Фло-рен-ції, свій план при-під-няти фло-рен-тий-ську цер-ковь Сан Джио-ван-ні. На-до б-ло, не раз-ру-ша церк-ві, під-вага-ти під неї ле-ст-ні-цу. І та-ки-ми переконатися-ді-тель-ни-ми до-по-да-ми він со-в-во-ж-дав свою думку, що де-ло це і справді як буд-то ка-за- лось мож-ли-вим, хо-тя, рас-ста-ва-ясь з ним, ка-ж-дий внут-рен-ні ство-на-вал не-мож-ли-во ність та-ко-го перед- при-ємства.

Це од-на з при-чин НЕ-уда-чи Ле-о-нар-до в по-ис-ках мож-ли-вих спо-со-бов при-ме-ні-ня сво-їх зна-ний: гран-ді-оз-ність за-ми-слів, пу-гав-шая так-же са-мих про-све-щен-них со-ча-мен-ні-ков, гран-ді-оз-ність, вос -тор-гав-шая їх, але все-го лише як ге-ні-аль-ва фан-та-зія, як иг-ра розуму.

Глав-ним з-пер-ні-кому Ле-о-нар-до був Мі-ке-ланд-же-ло, і по-бе-да в їх со-рев-но-ва-ванні ока через-лась за по-слід-ним. При цьому Мі-ке-ланд-же-ло ста-ра-ся уко-лоть Ле-о-нар-до, дати йому як мож-но біль-неї по-чув-ст-во-вать, що він, Мі -ке-ланд-же-ло, пре-вос-хо-дить його в ре-аль-них, про-ще-прі-знан-них дос-ти-ж-ні-ях.

Ле-о-нар-до да Вин-чи слу-жив раз-ним го-су-да-рям.

Так, Лю-до-ви-ко Мо-ро він по-ра-до-вал пред-став-ле-ні-му під на-зва-ні-му «Рай», де по ог-ром-но-му кру-гу, з-бра-жав-ше-му не-бо, вра-ща-лись з пе-ні-му сти-хов бо-ж-ст-ва пла-ні.

А для фран-цуз-ско-го ко-ро-ля, в гер-бе ко-то-ро-го ли-ща, він через го-то-вил лева з хіт-рим ме-ха-низ-мом . Лев дві-гал-ся, йшов на-зустрів чу ко-ро-лю, раптом груди його рас-даху-ва-лась, і з неї до но-гам ко-ро-ля си-па-лись ли-ща .

При-йшлося Ле-о-нар-до слу-жити і Це через-рю Борд-Жіа, хіт-ро-розум-но-му по-лі-ти-ку, але ти-ра-ну, убий-це , замість-сте з від-цом сво-їм па-співай Алек-сан-дром VI мно-го про-лив-ше-му кро-ві в на-де-ж-де до-бити-ся вла-сти над всій Іта-ли-їй. Це-Зарь при-ка-зал ока-зи-вать вся-че-ське со-дей-ст-віє сво-йому «слав-ней-ше-му і при-ят-ней-ше-му при-бли- дружин-но-му, ар-хі-тек-то-ру і ге-ні-раль-но-му ін-ж-ні-ру Ле-о-нар-до да Вин-чі ». Ле-о-нар-до со-кричу-жав для не-го ук-ре-п-ле-ня, про-ри-вал ка-на-ли, ук-ра-шал його двір-ці. Він був в сві-ті Це через-ря, ко-ли той про-ник в Сін-га-Лію під перед-ло-гом при-мі-ре-ня з на-хо-дів-ши-ми-ся там со-пер-ні-ка-ми. З-збе-ні-лись за-пі-сі про ті дні, ко-ли він слу-жив це-му страш-но-му че-ло-ве-ку.

Як і слід-ним по-кро-ві-ті-лем Ле-о-нар-до був фран-цуз-ський ко-роль Фран-циского I. За його при-гла-ше-нию вже ста-рею-щий ле-о-нар-до став при фран-цуз-ському дво-ре під-лін-ним за-ко-но-да-ті-лем, ви-зи-вая шанобливе загальне вос-хі-ще-ня. За сві-де-тель-ст-ву Бен-ве-ну-то Чел-ли-ні, Фран-циского I за-яв-вав, що «ні-ко-ли не по-ве-рить, що-б на-йшов-ся на све-ті дру-гой че-ло-вік, до то рий не тіль-ко знав би настільки-ко ж, як-ко Ле-о-нар-до, в скульп-ту- ре, жи-во-пі-сі та ар-хі-тек-ту-ре, а й був би, як він, ве-ли-чай-шим фі-ло-со-фом ».

До шес-ти-де-ся-ти пя-ти го-дам сі-ли Ле-о-нар-до на-ча-ли зда-вати. Він з тру-дом дві-гал пра-вої ру-кою. Од-на-ко про-дол-жав пра-цю-ва-ти, уст-раї-вая для дво-ра пишний-ні празд-ні-ст-ва, і про-ек-ти-ро-вал со-еди- Ні-ня Луа-ри і Со-ни біль-шим ка-на-лом.

«При-ні-травня у вни-ма-ня збіль-рен-ність в смер-ти, але не-уве-рен-ність в ча-се оной», Ле-о-нар-до со-ста-вив 23 ап-ре-ля 1518 р за-ве-ща-ня, точ-но рас-по-ря-дів-шись про всі де-та-лях сво-їх по-хо-рон. Помер він в зам-ке Клу, поблизу Ам-Буа-за 2 травня 1519 р шес-ти-де-ся-ти се-ми років.

Всі його ру-ко-пі-сі дос-та-лись по за-ве-ща-нию Мель-ци. Той ма-ло по-ні-малий в нау-ках і не при-вів їх в по-ря-док. Ру-ко-пі-сі пе-ре-йшли за-тим до його на-слід-ні-кам і б-ли раз-роз-ні-ни. Як вже ска-за-но, на-уч-ве їх изу-че-ня на-ча-лось бо-леї трьох сто-ле-тий СПОВ-тя по-сле смер-ти Ле-о-нар-до. Ба-гое з то-го, що вони за-клю-ча-ли, не міг-ло бути по-ня-то со-ча-мен-ні-ка-ми, і по-то-му ми име-ем бо-леї яс-ве, ніж вони, пред-став-ле-ня про все-об'єк-ем-лю-щем ге-ванні це-го че-ло-ве-ка.

Список використаної літератури:

1. Лев Лю-бі-мов - «Іс-кус ст у За-пад-ної Єв-ро-пи». М., 1982 р

2. Батхін Л.М. - "Леонардо Да Вінчі". М., 1990 г.

3. Муль-ти-ме-дій-ва ен-цик-ло-пе-Дія «Leonardo da Vinci»,

© EMME Interactive, 1996.

4. Муль-ти-ме-дій-ва ен-цик-ло-пе-Дія «Le Louvre. Palace & Paintings », © Montparnasse Multimedia, 1995

5. Муль-ти-ме-дій-ва ен-цик-ло-пе-Дія «ART. Історія мистецтв",

© фір-ма "Будиночок-рон", 1996

6. Леонардо да Вінчі. Вибрані природничонаукові твори. М., 1955 р

7. Біль-Шая Со-вет-ська Ен-цик-ло-пе-Дія

8. Гарем Е. - «Проблеми італійського Відродження». М., 1986 р