|
план
1. Кирило-Мефодіївське товариство
2. Західноукраїнська Народна Республіка. Внутрішня и зовнішня політика ЗУНР
література
1. Кирило-Мефодіївське товариство
После Віденського конгресу (вересень 1814 - травень 1815 р.) Європа в течение Першої половини XIXст. вірувала. Трівала безкомпромісна боротьба между силами Реакції Які Вимагаю Відновлення и Зміцнення монархічніх режiмiв, та прихильники республіканськіх форм правлінні и демократичних констітуцій. Своєрідною кульмінація цього противостояние стали революції 1848-1849 рр., И ЦІ прокотилися Францією, Німеччіною, Австрією, Італією, Угорщиною. Шукаючи оптимальних варіантів суспільного розвитку, у цею годину активно розвивалась філософська думка. Значного Поширення Набуль західноєвропейські філософські системи Гердера, Гегеля, Шелінга, Ідеї християнського соціалізму Леру та ламені. Саме на цьом ґрунті представник польських романтіків А. Міцкевич у праці "Книги польського народу та книги польського пілігрімства" Створив концепцію польського месіанстві кроме Нових Ідей, одна за одною з'явилися моделі таємних ОРГАНІЗАЦІЙ, что боролись за соціальне та національне визволення, - карбонарії в італії, "Молода Європа" у Швейцарии, декабристи в России та ін.
У 30-ті роки змінюються акценти у Внутрішній політіці Російської імперії. Новий министр народної освіти граф С. Уваров наполягав на тому, что шлях до Процвітання російської держави лежить через Зміцнення трьох принципова важлівіх суспільніх основ - самодержавства, православ'я, народності. З'явилися пропагандистсько гасла "народності" означала что інше, як Посилення процесса русіфікації та новий наступ на права національніх меншин. У цьом контексті й слід спрійматі и оцінюваті з'явиться тисяча вісімсот сорок шість р. у Києві української Політичної організації- Кирило-Мефодіївського товариства (братства). Це об'єднання, з одного боку, стало яскраве свідченням невмірущості Політичної традиції обстоювання українського автономізму, з Іншого - закономірнім виявило загальноєвропейськіх тенденцій и процесів. Таємна організація вінікла під Вплив обострения противостояние в Европе между силам абсолютизму и демократії; ідеологічно сформувалася на основе передових західноєвропейськіх філософських систем та Ідей польського романтизму; організаційно згуртувалася, наслідуючі ЄВРОПЕЙСЬКІ таємні организации; стала своєрідною реакцією українського народу на Посилення настане царату на его права.
Засновниками Кирило-Мефодіївського товариства були В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, Маркевич. Пізніше до его складу увійшлі Г. Андрузький, О. Навроцький, М.Д.Пильчиков, І. Посяда, М. Савич, О. Тулуб. У работе товариства активну участь брав и Т. Шевченко. Основні Програмні положення цієї организации сформульовані у "Книзі буття українського народу" і "Статуті слов'янського братства св. Кирила і Мефодія". Характерною для цього об'єднання булу чітка, яскраве віражах релігійна спрямованість. Про це свідчіть, что общество названо на честь відоміх слов'янських просвітітелів, православних святих Кирила й Мефодія и что форма организации булу запозічена в українських церковних братств. Глибока релігійність пронізує и Програмні документи кирило-мефодіївців, у якіх домінують соціальні ідеалі первісного християнства, чітко наблюдается ідея обстоювання загальнолюдського цінностей - справедлівості, свободи, рівності й братерства.
"Книга буття українського народу" - це синтезного модель перебудови суспільного життя, в Якій Було Зроблено спроба врахуваті Релігійні, соціальні та національні Чинник. Концепція кирило-мефодіївців передбачало: 1) створення демократичної Федерации Християнсько слов'янських республік; 2) знищення царизму и Скасування кріпосного права та станів; 3) утвердження в суспільстві демократичних прав и свобод для громадян; 4) Досягнення рівності у правах на розвиток национальной мови, культури та освіти всіма слов'янськими народами; 5) поступове Поширення християнського ладу на весь світ.
Побудовали на ідеях українського національного відродження та панславізму, ця програма виходом далеко за межiвласне української проблематики. Характерно, что, перебуваючих під Вплив західноєвропейськіх філософів та польського романтизму, у якіх у цею годину чітко наблюдается популярна народно-месіанська ідея, кирило-мефодіївці разработали свой вариант "месіанізму": головні особою їхніх широкомасштабних планів МАВ дива скривдження, поневолення, но Нескорений український народ. Саме цьом відводілася Миссия визволителям росіян від їхнього деспотизму, а поляків - від аристократизму, роль рятівника іоб'єднувача усіх слов'янських народів.
Програмні документи товариства народжуваліся в діскусіях. Саме ЦІМ, очевидно, пояснюється їх сінтезність та поліфонічність, Аджея пріорітетну роль національніх Ідей обстоювалося П. Куліш, СОЦІАЛЬНИХ - Т. Шевченко, а загальнолюдського и Християнсько - М. Костомаров.
Костомаров Микола Іванович (1817-1885) - громадсько-політичний діяч, історик, письменник Iпубліціст, археограф, фольклорист и етнограф. Народився в с. Юрасівці Острогозького повiту (ніні Ольховатського р-ну Воронезької обл. России) в сім'ї нащадків козаків-переселенців и українки-кріпачкі. Закінчив Воронезький гімназію (1833), Харківський університет (1836). У1844 р. получил степень магістра історічніх наук, у 1844-1845 рр. вчітелював, у 1846-1847 рр. - ад'юнкт-професор Київського унiверситету Один Із засновніків та ідейній провідник Кирило-Мефодiївського братства, автор его найголовнішіх програмних документів, зокрема "Книги буття українського народу". У 1847 р. БУВ заарештованій делу братства, в 1847-1848 рр. - в'язень Петропавлiвської фортеці, в 1848-1855 рр. - політичний засланець у Саратовi 1859-1862 рр. - екстраордінарній професор Петер6урзького університету. З 1 862 р. и до кінця життя займався Наукова діяльністю.
Характерно, что, даже вироби компромісну концепцію суспільніх Перетворення, члени братства Суттєво розходу у пітанні про шляхи ее реализации. Розбіжності в подивиться були значними: від Ліберально-поміркованого реформізму (В. Білозерський, М. Костомаров, П. Куліш) - до революційніх форм и методів (Г. Андрузький, М. Гулак Т. Шевченка).
Навесні 1 847 р. после доносом студента О. Петрова Кирило-Мефодіївське товариство Було вікріто и розгромлено. Нечісленність организации, вузька сфера ее впліву, в основном культурніцькій та пропагандистських характер ДІЯЛЬНОСТІ создали в офіційної влади на качана слідств Ілюзію, что Кирило-Мефодіївське товариство не в є серйозною загроза для самодержавства. Зокрема, шеф жандармів граф Орлов позначають у своєму лісті до Миколи І: "Суспільство було не більше як вчений марення трьох молодих людей". Проти глибші Вивчення творів Т. Шевченка та документiв братства діаметрально змінілі мнение влади, Які врешті решт побачим в них чітку антімонархічну спрямованість, Прагнення радикально Шляхом досягті СОЦІАЛЬНОГО визволення, обґрунтування права українського народу на ВЛАСНА державність, демократію. Через це усі члени организации без суду попали на заслання.
Отже, напрікінці XVIII- на качана XIXст. в Україні розгорнувся процес національно-культурного Відродження. У цею годину активно Збирай та Вивчай історичні документи, етнографічні експонатів, Фольклорні пам'ятки. На цьом ґрунті Було Зроблено Перші Спроба создания узагальнюючіх праць з історії України. Поступово вiдроджується мова, розшірюється сфера ее вжитку, самперед среди української еліти. Цьом процесса спріялі з'явилися Першої друкованої граматики та словника української мови. Заявляє про себе іменамі Т. Шевченка, Є. Гребiнкі, Г. Квітки-Основ'яненка українська література, яка только збагачує, удосконалює мову та розшірює жанровий дiапазон, а й активно пропагує демократичні, антікріпосніцькі Ідеї, ненависть до національного гноблення.
Суттєві зрушення, Які відбуліся напрікінці XVIII - на качану XIX ст. в історичній науке, літературі, розвитку мови, стали своєріднім підґрунтям пробудження в народу национальной свідомості, спріялі усвідомленню ним своєї самобутності, зростанню бажання відстоюваті свои права.
Утворення та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства Фактично поклали початок переходу від культурніцького до політічного етапу боротьбу за національний розвиток України. Це булу спроба передової части национальной еліти осмісліті та візначіті місце и роль українського народу в сучасности світовому історичному контекстi. Заслуга Членів Кирило-Мефодіївського товариства Полягає в тому, что смороду, врахувавші уроки СВІТОВОГО досвіду i спроектувавші ПЕРЕДОВІ західноєвропейські Ідеї на український ґрунт, сформулював основні постулати українського національного відродження, визначили форми та методи Досягнення поставленої мети.
2. Західноукраїнська Народна Республіка. Внутрішня и зовнішня політика ЗУНР
Перша світова війна та жовтневі події в России стали Чинник, Які кардинально змінілі співвідношення міжнародніх сил та геополітічне лица світу. Багатовіковi імперії захіталіся під потужного лещата революційніх вітрів. Зізналася поразка и намагаючися Зберегти імперію, новий австрійський Цісар Карл 16 жовтня 1918 року ви дів МАНІФЕСТ, суть которого пролягав в Предложения народам, что входили до складу Австро-Угорської імперії, создать Власні Сейму, Які б представляли новостворені держави (ідеал майбутньої держави вбачався в становленні Федерации на теренах колішньої Австро-Угорської імперії).
Саме у руслі ціх Положень законослухняні українські посли українського парламенту, депутати Галицького й Буковинського сеймів, Лідери політічніх партій и греко-католицького духовенства 18 жовтня 1918 року утворілі и во Львове Українську Національну Раду. Нове представніцьке Утворення Одразу поставило питання про об'єднання західноукраїнськіх земель в Одне ціле и проголошення Української держави. Така позиція українців вступила в против річчя з намірамі поляків, Які Вже 28 жовтня в Кракові создали польську ліквідаційну комісію, основне завдання якої пролягав у розформуванні австрійськіх органiв управління и переданні всієї повнотіла власти в краї представник польської адміністрації. Акт передання МАВ вiдбутіся 1 листопада 1918 року.
За ціх обставинні українська сторона, якові представляли молоді українські офіцері, Які ще у вересні 1918 р. утворілі Центральний військовий комітет, решила взяти ініціатіву в свои руки. В ніч з 31 жовтня на 1 листопада почти 1,5 тис. українських вояків на чолі з сотником Українського Січового стрілецтва Д. Вітовськім оволоділі Головними позіціямі у Львові, взяли під контроль ратушу та інші Державні установи и ВСТАНОВИВ свою владу в місцi. Спіраючісь на Активність молодих патріотів та підтрімку місцевого населення, Українська Національна Рада Згідно ширше свой Вплив на значний теріторію. Загальновізнане право народів на самовизначення дало шанс західнім українцям на розбудову власної державності. 11 листопада Було утворено виконавчий орган влади - Державний Секретаріат на чолі з К. Левицьким, а Вже через два дні Було Затверджено Конституційні основи новоствореної держави - вона рішала Назву Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР), ее територія охоплювала 70 тис. км 2, а населення становіломайже 6 млн. осіб. Гербом ЗУНР став Золотий Левна синьому тлі, а прапором - блакитно-жовте знамено.
Оговтавшісь после українського превентивного удару, польськасторона Почаїв крок за кроком відвойовуваті ее позиции в західноукраїнському краї. Краще підготовлені збройні формирование поляків, очолювані значний кiлькістю офіцерів (в українців відчувався їх Гостра дефіціт), Досить Швидко Вийшла зі скрутного становища и 21 листопада захопілі Львів. Невдовзі польські війська контролювалі 10 Із 59 повітів, у якіх ЗУНР проголосила свою владу. Уряд Західноукраїнської Народної Республики змушеній БУВ переїхаті до Тернополя, а потім до Станiслава.У цею годину молода українська держава енергійно шукала ПІДТРИМКИ на міжнародній Арені. ЗУНР відкріла посольства в Австрії, Угорщині, Німеччині, заснувала діпломатічні представництва в Чехословаччіні, Канаді, Iталії, США, Бразилии ТОЩО. Проти русский Державнiсть світове співтоваріство, особливо країни Антанти, візнаваті НЕ поспішалі.
За ціх обставинні Уряди ЗУНР и Діректорії, намагаючися взаємно зміцніті свои позиции та реалізуваті на практике споконвічні мрії українців, 1 грудня 1918 року у Фастовi постелили попередня догоду про об'єднання ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) та УНР (Наддніпрянська Україна).Урочисте проголошення Акта з'єднання відбулося 22 січня 1919 року в Києві. Відповідно до закону "Про форми Україні", затверджених трудовими конгрес України, ЗУНР Було перейменовано в Західну Область Української Народної Республики (ЗОУНР). На жаль, ця історична Подія мала суто сімволічній характер и до справжнього об'єднання справа НЕ дійшла, оскількі и ЗУНР, и УНР втрачалі у цею годину позицию за позіцією, теріторію за теріторією. Водночас політичне зближені західноукраїнського регіону з Наддніпрянською Україною все ж дало певнiпрактічні Наслідки. Зокрема, під час реорганізації Української Галицької Армії (УГА) на зразок регулярних армiй (3 корпуси по 4 бригади, Які Складанний з 3-6 куренiв) значний роль відігралі офіцері, рекомендовані УРЯДОМ УНР, І самперед генерал М. Омелянович-Павленко, Який ставши Командувачу (начальний вождь) УГА, та полковник С. Мішковській. Омелянович-Павленко Михайло Володимирович (1878-1952) військовий діяч, генерал-полковник Армії УНР. Закінчив Омській Кадетський корпус (1898), Павлівське військове училище (1900), Міколаївську академію Генштабу (1913). Учасник Російсько-японської Війни (1904-1905), Першої Світової Війни. Один з активних провідників українізації в російській армії. Влітку 1917 р. - командир української бригади в Катерінославі, з грудня 1917 р. - iнспекторГенерального секретаріату Військових справ на румунський Фронті, генерал-майор. За часів гетьманату - командир 11-ї піхотної дивізії, отаман Катеринославського козацького коша. Підтрімав антігетьманське повстання Діректорії. 3 грудня р. 1918р. до качана червня 1919р. - Командуючим УГА. 3 червня 1919р. - військовий радник диктатора ЗУНР, 3 грудня 1919р. - командир Запорозького корпусу и Командуючим Армією УНР. 3 листопада 1920 р. перебував у таборі інтернованіх вояків у Калiшi, Тарнові. У1924 р. переїхав до Праги, де у тисячі дев'ятсот двадцять п'ять р. Очола Музей визвольних змагань України. У 1944-1948 рр. - військовий министр правительства УНР в екзилі. Один Із засновніків Української Национальной Заради (1948). Похований у Паріжі.
Реорганізована УГА, что налічувала у своих лавах у середіні січня 1919 р. почти 60 тис. осіб, дедалі впевненіше почувалася в ході польсько-українського противостояние i незважаючі на хронічну нестача оружия, боєприпасів ТОЩО, методично вітісняла поляків з Галичини. Намагаючися остаточно взяти стратегічну ініціатіву до своих рук, збройнi формирование ЗОУНР розпочалі в середіні лютого 1919 р. Вовчухівську операцію. Відповідно до розроблення штабом УГА плану події малі розгортатіся в такій послідовності: на Першому етапі передбачало оволодіння залізнічною лінією Львів - Перемишль, на іншому - здобуття Львова, на третьому - визволення Перемишля та вихід на лінію р. Сян.
Успішній початок операции (Фактично Було виконан завдання первого етапу) БУВ перерваній втручанням у польсько-український Конфлікт представителей Антанти. Прагнучі втріматі розвиток подій під своим контролем, західні держави направили 22 лютого 1919 року до Галичини місію на чолі з ФРАНЦУЗЬКИЙ генералом Ж. Бартелемi. Делегація Антанти намагались переконаті керівніцтв ЗОУНР у необхідності припиненням польсько-українсько противостояние та перенесення питання про державну належність Галичини на Розгляд майбутньої Паризької мірної конференции. Умів реализации цього плану Було встановлення демаркаційної Лінії (Лінії Бартелемі) между воюючи сторонами. Ця лінія булу проведена так, что до Польщі вiдходіло Фактично 40% территории Східної Галичини, в тому чіслі Львів та Дрогобицький-Бориславський нафтовий басейн. Представник Антанти запевне, что в разі Прийняття цієї догоди вона візнає ЗОУНР як державу.
З одного боку, антантівська пропозиція давала можлівість об'єднаній українській державі (ЗУНР и УНР) пріпініті боротьбу на два фронти и сконцентруваті сили для БОРОТЬБИ на Сході, а це БУВ шанс Зберегти ще Слабкий русский державність у критичних условиях Збройних Протистояння. З Іншого боку, заяв в ультіматівній форме Проект демаркаційної Лінії БУВ грабіжніцькім та образлівім для української сторони. До того ж відмовлятіся від Галицької столице та багатших Родовище земель за вдалині розпочатої воєнної операции українці НЕ Хотіли. ЦІ аргументи не спріялі поиск компромісу. Рішучість української Сторони вікрісталізувалася в афорістічній фразі М. Омеляновича - Павленка "Хай нас Розсудів залізо и кров!".
Час, Який Було втрачено ЗОУНР на переговори, поляки Використана для перегрупування сил та Зміцнення своєї армії. Тому УГА начинает катастрофічно втрачати здобуткі первого етапу Вовчухівської операции - польські збройні формирование відтіснілі ее від Львова та поновили Залізничне сполучення з Перемишлем. Стратегічна ініціатива знову віслізнула з рук української сторони. За ціх обставинні Рада стран Антанти знову предложили воюючи сторонам укласті перемир'я. Цього разу керівництво Опис ЗОУНР Погода з пропозіціямі делегації Антанти, якові очолював генерал Л. Бота. Українців Цілком задовольняло, что нова демаркаційна лінія (лінія Боти) Залишайся під контролем ЗОУНР Дрогобицький нафтовий басейн, но именно це положення пропонованої вгодити не влаштовувало поляків. Внаслiдок цього ще одна спроба замирення за посередництво Антанти закінчілася Невдача.
У травні 1919 р. польський уряд, намагаючися посіліті свои позиции, направивши на український фронт в Галичину та на Волинь 80-тисячний армію генерала Й. Геллера. Ця армiя булу сформована, озброєна та навч у Франції и Складанний Із польських військовополоненіх, Які воювали на ЛЬВОВІ ТА Фронті в складі німецької армії. Спочатку Антанта передбачало использование армії Й. Геллера Виключно для БОРОТЬБИ проти більшовицьких войск, но невдозі з геополітічніх міркувань (Польща - союзниця Франции) Пішла назустріч польському правительства. З'явилися на польсько-Українському Фронті свіжіх, добро озброєніх сил кардинально змінила сітуацію на Користь поляків. Вже на качана червня 1919р. польські війська контролювалі почти всю Галичину, за вінятком трикутника между Днiстром, Збручем и Заліщікамі.
За ціх обставинні ЗОУНР провела реорганізацію Власний Владніл структур. Уряд С. Голубовича Склаві свои шіні повноваження, а вся повнотіла ВІЙСЬКОВОЇ та ЦИВІЛЬНОЇ власти, за рішенням Української Национальной Ради, перейшла до диктатора ЗОУНР Є. Петрушевича.
Петрушевич Євген Омелянович (1863-1940) - державний iполітічній діяч, один Із керівніків української революції 19174 1920 р. Народився в сім'ї священика у м. Бузько на Львівщині. Освіту здобув у Академічній гімназії у Львові и на Правничий факультеті Львівського університету. Доктор права. У 1907-1918 рр. посол до австрійського парламенту, заступник голови, в 1917 - 1918 рр. - голова Українського парламентського представництва. З 1910 р. - депутат Галицького сейму. У1914-1918 рр. -член Головної Української Ради та Загальної Української Ради, 19 жовтня 1918 року як президент Української Национальной Заради проголосує создания ЗУНР. 4 січня 1919 року избран президентом Західноукраїнської Национальной Заради (Фактично - президентом ЗУНР). После проголошення 22 січня 1919 року Акту злуки УНР и ЗУНР став членом Діректорії УНР. 9 травня 1919 року політична ситуация заставил Українську Національну Раду оголосіті Петрушевича диктатором Західної області УНР. Діректорія, що не признал законності цього акту, вівела Петрушевича зі свого складу Політичні суперечності, что вініклі между С. Петлюри и Петрушевичем относительно союзу УНР з Польщею, заставил последнего віїхаті за кордон, до Відня. У серпні 1920 р. Петрушевич Очола т. Зв. Уряд диктатора в екзилі, головні метою которого стало Відновлення Політичної незалежності ЗУНР дипломатичними засоби. 15 березня 1 923 року после решение Заради послів Антанти про передання Галичини Польщі уряд Петрушевича Припін свою діяльнiсть. У 20-х роках Петрушевич перейшов на позіції радянофілільства, однак после краху політики українізації отказался от подібніх поглядів. Помер у Берліні.
Начальний вождь Було Призначено генерала О. Грекова. Саме під его командуванням УГА провело Чорткiську офензиву (7-28 червня 1919 року) - широкомасштабна наступальну операцію, что мала на меті стабілізуваті сітуацію та знову перехопіті стратегічну ініціатіву Із рук ворога. Ця операція для українців спочатку розгорталася Досить успешно - за два тіжні Було відвойовано значний часть Галичини, відкрівався шлях до визволення Львова. Проти цею визвольний похід поглінув останнi сили УГА. Хронічна нестача оружия та боєприпасів, Посилення МІЖНАРОДНОГО тиску, перегрупування польських сил призначення Командуючим польськими військамі в Галичині Ю. Пiлсудського ТОЩО стали основними причинами поразок, Які розпочаліся после 27 червня 1919 року, и Їм потужного ударами ворога дедалі более слабіюча УГА Вже встояті не могла. 16-18 липня ее формирование перейшлі р. Збруч и вхідна Галичина опинилась під польською окупацією.
Отже, зумовлені дерло світовою війною революційні процеси прізвелі до Падіння Австро-Угорської імперії. Однiєю з держав, что утворілісь на ее уламки, стала Захiдноукраїнська Народна Республіка. З моменту ее Виникнення вона зіткнулася з претензіямі на західноукраїнськi землі сусідніх держав, особливо Польщі, збройно агресією на теріторію ЗУНР, міжнароднім невізнанням ТОЩО. За ціх обставинні об'єднання ЗУНР та УНР в одну державу Було Спроба війт з глухого політічного кута та реалізуваті споконвічні мрії українців про возз'єднання. На жаль, Акт злуки МАВ декларативний, сімволічній характер. Сторони, что, об'єднувалися, що не малі достатньої кількостi державотворчих сил, щоб вістояті в складних тогочасної условиях. Пiд ударами Польщі, якові підтрімувалі країни Антанти, ЗУНР, несмотря на відчайдушні Спроба відстояті
Незалежність, втрачає контроль над, власною теріторією.
Л ітература
1. Історія України. - Львів, 1996..
2. Історія України: Курс лекцій у двох книгах. - К., 1992.
3. Історія України: Навчальний посібник. - К., 1997..
4. Історія України в особах IX-XVIII ст. - К., 1993.
5. Історія України в особах XIX-XXст. - К., 1995.
|