|
план
Вступ
1 Створення Карельського полку
2 Участь у бойових діях
3 Проблеми в стосунках Карельського полку і білої російської адміністрації
4 Зміни в структурі Карельського полку
5 Кемский з'їзд
6 Участь у повстанні фінського легіону
7 Карельський добровольчий батальйон
Список літератури
Вступ
Карельський легіон (також зустрічаються назви Карельський полк, Карельський добровольчий батальйон і Карельський загін) - був створений англійцями в липні 1918 року з місцевого карельського населення, що знаходиться в зоні дії союзних сил на півночі Росії під час Громадянської війни. У тому чи іншому вигляді проіснував до вересня 1919р.
1. Створення Карельського полку
Союзницькі сили на півночі Росії відчували безнадійну потребу в людських ресурсах. 22 червня 1918 р. командувач всіма силами союзників на півночі генерал-майор Пул відправив у військове міністерство Британської імперії телеграму, в якій повідомляв про першому зіткненні між союзниками і карельськими сільськими жителями. Згідно з рапортом якогось британського офіцера, який прибув з півдня, підрозділ союзників, надіслане для оборони Кемі, зустріло там теплий прийом з боку російського населення міста. Делегація від карельського населення Вокнаволок (Вуоккініемі), що представляє більше 300 чоловіків, передала союзним офіцерам прохання про отримання зброї і тижневих тренувань під їх керівництвом, після чого вони були б готові негайно виступити проти білофінів. Кандидати в новобранці вже відслужили в російській армії. На якомусь народному зборах 16 червня 1918р., Жителі села Суйкку також постановили запропонувати союзникам взяти на службу все чоловіче населення села, і озброїти його тією зброєю, яка, по можливості, вони виберуть.
Такий стан справ досить влаштовувало командувача британськими експедиційним корпусом генерал-майора Мейнарда, що дав у липні команду британським офіцерам організувати Карельський полк, вербування в який пройшла швидко.
2. Участь в бойових діях
У другій половині серпня, коли склад полку налічував 1200 чоловік, з яких 600 були повністю готові до служби, його відправили проти захопили навесні західну і центральну частину Віена білофінськими добровольців.
Карельський полк висунувся в напрямку Ухти і фінського кордону і зайняв позиції в районі Кемі. Одночасно на захід від Кандалакші рухався Фінський легіон. Метою цієї спільної операції, яка тривала весь вересень, було витіснення білофінів на територію Фінляндії. 01.10.1918г. Карельський полк і Фінський легіон з'єдналися - сталася зустріч їх розвідувальних груп. Завдання було виконано - білофінни були вигнані з більшої частини територій Віена. Однак, командувач групою британських військ генерал-майор Мейнард невисоко оцінював бойові якості карело-фінських формувань, які він називав "двома маленькими, наполовину варварськими групами допоміжних військ".
3. Проблеми в стосунках Карельського полку і білої російської адміністрації
Взимку 1918-1919гг. союзницькі війська зі стратегічних причин були змушені покинути Кольський півострів і зайняти зимові квартири в Архангельську. Але і ця "зимівля" на зимових квартирах була досить нелегким завданням для британського командування. Довга і сувора арктична зима негативно впливала на бойовий дух і загальний стан військ. Доводилося докладати чималих зусиль по їх підтримці. Крім того, положення британського командування ускладнювалося наявністю трьох різноспрямованих військово-політичних сил:
1. Радянської Росії з комуно-патріотичної ідеологією; 2. Незалежна Фінляндія з її претензіями на територіальне розширення, що знаходять позитивний відгук у середовищі національно налаштованих карелів, зовсім недавно ігнорували такі заклики через близьких відносин Фінляндії та Німеччини; 3. Біла російська адміністрація, прагнула проводити підкреслено незалежну від британського командування політику, і прагнула переманити на свій бік місцеве населення для боротьби як проти Радянської Росії, так і проти Фінляндії; при цьому, карели не виявляли ні найменшої поваги до адміністрації Північної області.
За настання зими розлад між карелами і білими російськими, про який Мейнард телеграфував до Лондона, став рости, поки не перетворився на помітну політичну проблему. Справа дійшла до того, що в районах, населених переважно карелами, останні стали заарештовувати чиновників білої російської адміністрації, які виконують на місцях свої обов'язки. В ході подібних арештів навіть були відзначені випадки насильства.
На початок 1919 антиросійські настрої переросли в рух карелів за незалежність, яка набула до цього часу досить чіткі риси. Центром руху за незалежність став Карельський полк. Значення національного карельського руху сильно зросла через те, що їм керували карельські офіцери, які завдяки силі зброї мали реальну владу в карельських селах. Біла російська адміністрація відкрито їм заздрила, оскільки знаходиться під британським командуванням Карельський полк нагадував їм про свої невдачі в наборі рекрутів з місцевого населення. В період з жовтня по грудень 1918 року чисельність полку зросла з 1500 до 3600 осіб, в той час як чисельність російської Північної армії за той же період змінилася з 359 до 943 осіб.
Зростанню ідей про національну незалежність в Карельському полку чимало сприяв його командир, підполковник (полковник [1]) Філіп Джеймс Вудс (Вудс), що, в свою чергу, сприяло зростанню чисельності особового складу полку. Оскари Токой характеризує, Вудса як ірландця (з Белфаста [1]) - "гарячого поборника ірландської незалежності". Не дивно, що національно-визвольні прагнення карелів знайшли свого прихильника в особі командира полку. За спогадами сучасників, саме Вудз придумав емблему полку у вигляді трилисника конюшини на помаранчевому полі [1], (яка нашивалася на мундири як знак полку) а також національний прапор Карелії (той же лист конюшини на помаранчевому полі). На користь "ірландського сліду" цієї емблеми говорить те, що подібний трилисник є також офіційним символом святкування Дня святого Патріка в Ірландії, державним символом Ірландії, а також офіційним прикрасою особового складу Королівського Ірландського полку Британської армії, встановленим королевою Вікторією для солдатів з Ірландії в знак визнання заслуг ірландських воїнів, які відзначилися під час Англо-бурської війни (ця традиція продовжується і до цього дня солдатами як Ірландської Республіки, так і Північної Ірландії, несм тря на їх поділ в 1921 році) [2].
Важливою фігурою в русі за незалежність був згадуваний в зв'язку зі створенням фінського легіону карелів Ііво Ахава. Після того, як Алекс Туора, другий керівник "червоних" фінів, покинув британців і перебрався в Петроград, де приєднався до фінським більшовикам, Ахава поступово виявився серед людей, які боролися між собою за владу над легіоном. На початку вересня 1918 р. Ахава перейшов на службу в Карельський полк офіцером, хоча зберіг при цьому досить тісні відносини з "червоними" фінами. За допомогою токо було отримано дозвіл на випуск в Карельському полку власної багатотиражної газети, участь у виданні якої брав К.Хямяляйнен, який перейшов в штаб полку з групи "червоних" фінів.
4. Зміни в структурі Карельського полку
В кінці 1918 р почали відбуватися поступові зміни в структурі Карельського полку. Оскільки його підрозділи набиралися з великої території, яка визначається географічними особливостями місцевості, було зрозуміло, що в міру просування військових дій на південь, слід було очікувати припливу новобранців з Олонецкой Карелії. З цієї причини в кінці грудня був заборонений прийом новобранців в усі підрозділи полку, крім 4-го карельського батальйону, що діяв на південному напрямку. 12 січня 1919. було вирішено заснувати штаб батальйону в селі Ругозеро (фін.) рос., куди з-під Олонца могли б прибувати підрозділи, які виявили бажання боротися проти більшовиків. Таке рішення поставило батальйон в скрутне становище, оскільки у Ругозеро було спільний кордон з окупованої фінами провінцією Реболи. Хоча в батальйоні була група вихідців з Реболи, що приєдналися до нього після вигнання їх фінами з рідного повіту, командир батальйону, незважаючи на цю обставину, намагався дотримуватися, відповідно до отриманих інструкцій, мирних відносин з фінами.
7 лютого 1919р. командувач британським експедиційним корпусом генерал-майор Мейнард, здійснив виїзд в Кемь для нагородження медалями карелів, які брали участь в боях проти білофінів. Це нагородження сильно поліпшило атмосферу як в Карельському полку, так і в фінському легіоні.
У цій поїздці у Мейнарда з'явився план, згідно з яким полк готувався до переходу під російське командування після евакуації союзників, наміченої на більш пізній період того ж року. Для поліпшення відносин між російськими і карелами, підполковник Вудс і командир 237-ї піхотної бригади, до складу якої входив Карельський полк, генерал Г.Д.Прайс, вирішили призначити на ключові посади в полку російських офіцерів.
Рішення про виведення Карельського полку з під управління союзників пояснювалося, перш за все, тим, що Мейнард став проявляти увагу до побажань чиновників білої російської адміністрації, сподіваючись таким чином досягти якогось взаєморозуміння.
На переговорах віце-губернатора білої російської адміністрації Єрмолова з представниками штабу союзників, що відбулися 12 лютого 1919р. було схвалено багато своїх пропозицій російської адміністрації. Крім усього іншого, було погоджено наступне рішення: для запобігання поширенню сепаратизму встановлювалася південний кордон дій Карельського полку; Олонецкий (4-й) карельський батальйон полку об'єднувався з уже існуючим під командуванням британських офіцерів Слов'яно-Британським легіоном. Назвою нового формування повинно було стати "Олонецкий батальйон союзного слов'яно-британського легіону". Передбачалося, що новою частиною будуть командувати британські офіцери, але згодом планувалося замінити їх російськими "в тій мірі, в якій потрібно, і при наявності необхідних кадрів". Всі новобранці з півдня підлягали включенню в цей батальйон, а жителі південних сіл, вже службовці в Карельському полку, повинні були бути переведені туди.
5. Кемский з'їзд
У той самий час, коли союзники приступили до виконання рішень по організації союзного слов'яно-британського легіону, бродіння в Карельському полку привели до з'їзду, який тривав три дні, 16, 17 і 18 лютого в Кемі. На ньому були присутні представники 10 районів Віена і 2-х - Олонецкой Карелії.
Штаб союзників отримав інформацію про з'їзд і телеграфував в Кемь вказівки. Командир гарнізону в Кемі, генерал Прайс, прибув на з'їзд і зачитав яка прибула з Мурманська телеграму, в якій повідомлялося про те, що керівництво союзників не підтримує ніяких пропозицій по відділенню Карелії від Росії, оскільки залежність Карелії від метрополії приносить користь обом сторонам. Командування союзників обіцяло, однак, і надалі контролювати рівень прав і свобод карелів, але лише за умови визнання ними підданства Росії.
Домінуючою фігурою середина з'їзді був Ііво Ахава. Він відкрив з'їзд, висував важливі пропозиції і виконував обов'язки секретаря. В тому числі, Ііво Ахава висунув пропозицію, що вимагає оголошення Карелії незалежною державою. Незважаючи на погрози, з'їзд схвалив цю пропозицію. Питання про подальше приєднання до Фінляндії або Росії залишалася на розгляд карельського народу. Представники обрали Карельський національний комітет з 5 членів (голова Єгор Лесонен і члени Ііво Ахава, Олексій Маткевич, Іівана Гаврилов, Семен Єпіфанов), якому доручили виконання рішень з'їзду. Комітет уповноважили почати переговори "з найближчими сусідами, Північної Росією і Фінляндією" для визнання незалежності Карелії, і послати двох представників з тією ж метою на Паризьку мирну конференцію.
Однак протоколи не розкривають іншого важливого обставини - а саме того, що Токой був керівної фігурою, але знаходився він за лаштунками з'їзду.Токой написав зачитану Ахавою мова, яка містить всі схвалені депутатами найважливіші пропозиції. Але оскільки Токой перебував під підозрою, як головний порушник спокою через його раптової січневої авантюри на фінському кордоні (див. Мурманський легіон) він не був присутній на з'їзді з обережності. Однак, за словами одного з учасників з'їзду, депутата Пістоярві, Токой знаходився в найближчій коморі і у нього іноді питали поради з різних питань, а також він допомагав вести протокол.
Проведена карелами політика вела до відкритого протистояння з білою російською адміністрацією. Однак, позиція карелів була ослаблена зростаючими у союзників побоюваннями в тому, що багато солдатів Карельського полку мали симпатії до червоних. Побоювання не були порожніми; так в разведрапорте від початку березня повідомлялося, що Карельський полк ненадійний, і що до можливих спроб хвилювань слід ставитися з усією серйозністю. Якби такий відкритий російсько-карельський конфлікт раптом виник, то у керівництва союзників не було б іншого виходу, як підтримати росіян. 3 березня 1919 року було прийнято рішення вилучити у Карельського полку патрони до кулеметів і ручному зброї.
Події почали розвиватися ще більш загрозливо, коли Національний комітет передав протоколи з'їзду генералу Мейнарду і просив його про допомогу. Штаб союзників негайно, 11 березня 1919р., Довів до відома віце-губернатора Північної області Єрмолова, що знаходиться в той час в Мурманську, про який відбувся з'їзді, і повідомив, що проголошення незалежності свідчить про "повністю помилковому поданні карелів про становище у власній країні", а також вирішив, що Мейнарду необхідно розглянути це питання під час найближчої планованої поїздки на південь. Єрмолов відправився разом з Мейнардом, і двічі за час поїздки радився з ним з питання вирішення даної проблеми. Зі спогадів Мейнарда випливає, що Єрмолов закликав його піддати карелів жорстокому покаранню - метод, який Мейнард зі свого боку відкинув. Також Мейнард прийняв керівників карелів і заявив їм рішучу відмову у виконанні їх прохання на тій підставі, що депутати не були законними представниками карельського народу, а якби й були такими, райони, які вони представляли, становили лише одну шосту частину від території, незалежність якої вони оголосили. Мейнард вже дав суворі вказівки полковнику Вудсу припинити політичну діяльність і заохочувати карельський сепаратизм. Генерал ще вірив, що положення можна виправити за допомогою суворої дисципліни.
6. Участь у повстанні фінського легіону
Чаша терпіння керівництва союзників по відношенню до карелів переповнилася, коли в кінці березня 1919р. Карельський полк зробив спробу домовитися з особовим складом фінського легіону по організації повстання проти союзників.
Складно оцінити ступінь залучення Карельського полку в карело-фінський змову. Але не викликає сумнівів той факт, що деякі люди з його особового складу Карельського полку приєдналися б до Лехтімякі. В одному з рапортів розвідки "якийсь карельський офіцер" звинувачується у веденні пробільшовицьки розмов, які збирають велику аудиторію з осіб, що підтримують більшовиків і підозрюваних в підготовці заворушень серед російського населення Мурмана і в багатьох містах по залізниці. Були отримані також відомості про якийсь окремий підрозділ фінської червоної гвардії, що прорвався через фронт союзників на півдні через день після передбачуваного початку повстання, що підтверджує теорію про існування широкомасштабного плану вигнання союзників. Згідно зі спогадами О.В.Ітконена, колишнього легіонера, Лехтімякі збирався діяти спільно з карелами, але потім був змушений відмовитися від початкових планів, оскільки переконався в тому, що карели довіряють союзникам. Хоча Мейнард був впевнений, що багато хто з карелів в даній ситуації приєдналися б до фінам, він визнав пізніше, що в загальних рисах полк залишився вірним союзникам.
Факт наявності змови надав білої російської адміністрації додаткові аргументи на користь ліквідації Карельського полку, як самостійної бойової одиниці.
В Архангельську Линдли заявив, що вербування карелів в національні підрозділи було помилковим рішенням з самого початку.
6 квітня військові чиновники заарештували в Кемі Ііво Ахава. Протягом того ж місяця в районах, що знаходяться під контролем військ союзників, були проведені широкомасштабні арешти, і на початку травня понад 400 підозрюваних у зв'язках з більшовиками були вислані за лінію фронту союзників в райони, зайняті радянськими військами. Лехтімякі вдалося безперешкодно потрапити до червоних, але Ахава був застрелений в той час, коли він йшов уздовж залізниці. З чуток, вбивство було скоєно сербським загоном за наказом білої російської адміністрації. Через кілька тижнів після цих подій почалося повальне дезертирство, яке Мейнард пов'язав з почався на півдні настанням фінських добровольців. Але, оскільки чутки про розформування Карельського полку ходили вже давно, карели просто хотіли уникнути призову в частині, що знаходяться під командуванням російських. Дезертирів було стільки, що з початкового складу полку залишилося лише кілька людей. Наказ про переформування полку був відданий 20 травня 1919р.
7. Карельський добровольчий батальйон
Карельський полк проіснував до 30 червня 1919р. і був скасований, солдат перевели в інші підрозділи під командування російських офіцерів. З особового складу колишнього Карельського полку був сформований Карельський добровольчий батальйон, який негайно став джерелом заворушень. У перший тиждень липня Мейнард і російський генерал В.В.Марушевскій прибутку в Кемь і зробили заяву, погрожуючи карелам примусовим призовом до російських частин, якщо ті вирішать не підкорятися нововведень. Ефект, вироблений виступом генералів, важко оцінити, оскільки, відповідно до спогадів Марушевская [1], відсутність заперечень у карелів слід цілком віднести на рахунок розквартированого в Кемі сербського батальйону. У другій половині липня між підполковником Вудсом і підлеглим йому командиром добровольчого батальйону спалахнула сварка. Вудс бачив причину недавніх заворушень у відсутності елементарної порядності у російського офіцера і звинуватив його в тому, що він "звертається з карелами як з неграми". Офіцер подав заяву про звільнення, яке Вудс підписав. Однак, всього через кілька днів командування союзників призначило того ж самого офіцера на ту ж посаду, але вивело його з підпорядкування Вудса. Дане рішення було прийнято з політичних мотивів, оскільки підполковник Вудс багатьма оцінювався, як здібний офіцер в Північній Росії. Крім того, поряд зі зміною керівництва, в кінці вересня 1919р. Карельський добровольчий батальйон був примусово розформовано, а особовий склад розподілений по інших частинах.
Список літератури:
1. Марушевський Володимир Володимирович, «Білі в Архангельську»
2. Трилистник (символ)
Джерело: http://ru.wikipedia.org/wiki/Карельский_легион
|