|
2
«Національні и Політичні проблеми України у творчості М. Костомарова»
Зміст
І. Вступ.
ІІ. Національні и Політичні проблеми України у творчості М. Костомарова:
2.1. Архетип України в творчості М. Костомарова. Ментальні Особливості українців.
2.2. М.І. Костомаров и розвиток Політичної думки в Україні. Державно-правові погляди М. Костомарова.
ІІІ. Висновок.
Література.
Вступ.
Українська політична думка Першої половини XIX ст. чітко відобразіла основні РІСД економічного и соціально-політічного життя епохи - криза феодально-кріпосніцькіх отношений, генезис капіталізму та процес національного відродження, что йшов через розвиток історічніх традіцій и пробудження почуття української народності.
Національне відродження Було представлено плеядою освіченої української інтелігенції, яка працювала в Галузі історії, літератури, етнографії, археографії. Чільне місце среди діячів українського національного руху займає творча та громадська діяльність відомого історика, етнограф, письменника М.І.Костомарова. Его Політичні та наукові погляди склалось під Вплив и глибоким осмислення романтичної німецької філософії Гердера и Шеллінга, Які сінтезувалі науково-філософські шукання ХVІІІ ст. и сформулював ідею гармонійної єдності розвитку природи, світу и людської історії.
Наукова діяльність Костомарова, его доля у Суспільно-політічного жітті України були Досить багатогранні. У списку праць нараховується более трьохсот публікацій, у тому чіслі десятки монографій, збірніків історічніх документів, дослідніцькіх критико-полемічніх статей.
Неоціненну роль відіграв М.І. Костомаров у розвитку української історіографії, якові збагатів чисельність фундаментальних творами, новімі історико-філософськімі ідеямі та публікаціямі історічніх пам'яток.
Присвятитися життя своє народові, вчений віддав Йому весь свой талант, Вивчаючи глибінь народного життя и допомагаючі становлення его свідомості.
Микола Костомаров дере у вітчізняній історіографії звернув Рамус на народ як найважлівішій обєкт історічного дослідження. Утверджувала Ідеї народніцтва, федеративного союзу вільніх слов'янських народів. У народному жітті бачив Вплив єдиного духу як першооснові буття.
М. Костомаров - основоположник народніцького напряму в українській історіографії. Метою історичної науки вважаю дослідження Минулого людської громади, народу.
ІІ. Національні и Політичні проблеми України у творчості М. Костомарова:
2.1. Архетип України в творчості М. Костомарова. Ментальні Особливості українців.
Романтична філософія та історіософія середини XIX віку НЕ були абсолютно новою істіною для української культури. Перманент-ні Ідеї, что розвіваються на тісячолітньому відтінку годині, єднають культурні пласти в моноліт. На них віплекано русский літературу, власне українськість, національне и космогонічне світовідчуття, образи-символи. Стосовно последнего компоненту, компоненту-системи, то ми витвором матріархальну тріаду (а чи тризуб) образів-сімволів: язічніцька берегиня - Пресвята Діва Марія - Україна державна.
М.Костомаров, досліджуючі Слов'янський міфологію, фольклор, Історію, орієнтується на Цю тріаду як на наріжній камінь української культури. А відтак его праця "Книга буття українського народу" спріймається НЕ як політичний документ, а синтетичний культурологічній. У ньом М.Костомаров швідше письменник, філософ, аніж історик чи політик.
Тріада Ідей Мислі М. Костомаровим зовсім або почти ототожнено. Слов'янський ідея та ідея Волі перевіряється Святим Письмом, узгоджується з ним. Костомаров вірить у детермінованість історичної долі України. Справедлива вона чи ні, но треба сподіватісь и просити в Бога Краще майбутнього: "... I встане Україна з своєї могили, и снова озоветься до своих братів всех словян, и снова почують крик". Парадокс, но найчастіше в могилу ее клали свои ж, брати-словяни. Одначе в Дусі християнської моралі Костомаров цього не «бачіть", ВІН - прощає. Образ України матеріалізовано в людський плоть; вона единогласно, одноголосний, як действительно єдиний організм, а не Мільйони окремий індівідуальностей. Колективна свідомість стала свідомістю монообразу. Прігадується образ України Із драми «Милість Божа» невідомого автора. Від цього барокового образу до романтичного Шевченківського чи костомарівського образу розвівається пєрманентна ідея Волі або образ-символ України державної.
Костомаров у "Книзі буття ..." Переконаний, "що Україні Призначено Виконати священну місію: обєднати словянщіну. Альо ні России, ні Польщі ВІН цього НЕ довіряє, и там, I там - неволя, цар чи король, Гордін, кріпацтво. Тільки етичний чистий, духовний ідеал, Який зберегла в своєму лоні Україна, может здійсніті місію. Отже, українці - Богообраній народ? За Костомаровим - так, однак месіанізм український НЕ має Нічого Спільного з єврейськім, например, чи з російськім. Месіанська роль України - страждаті и жертвуваті, терпіті и невпокорюватісь: "Лежить в моги и України но не вмерла "/п.100/.
Історик назіває сусідні країни сестрами, но від Котре Україна витирала сльози. М Костомаров прістрасно заклікає, уповаючи на Бога, будуваті Суспільний лад на основе Християнсько цінностей. Це єдиний порятунок для України и всієї Словянщіні від загібелі, Втрата своєї окремішності. А тому вместо категорій народ, нація вжіває - "племено", - як категорію, что Історично є первісною. Думаю, тут причина - філологічна, тобто стільова. "Плем'я" звучить найдавніших, вагомий; в ньом Відкритий генезис. Парафраз Із пятікніжжя Мойсея и Євангелій такоже в цьом сміслі НЕ вігадкі [6].
Уперше в українській науке М. Костомаров звернув до проблем етногенезі українців, а такоже започаткував етнопсіхологію, намагався порівняті з психологічного Огляду українців, росіян и поляків.
М. Костомаров МАВ достаточно підстав для того, Щоби дійті Висновки про неможлівість мирного співжіття українців и росіян. Проти ВІН намагався навязаті протилежних мнение. За его Переконаний, українці и Росіяни взаємодоповнюються, у «південноруське плем'я», Пожалуйста Упродовж трівалого історічного ПЕРІОДУ начебто довело нездатність свою до державного життя. Тому український народ мусіть жити з росіянамі, дати такому співжіттю одухотворене початок ". Коментарі Зайві: українці - народ недержавотворчій, тому смороду пріречені жити в тій державі, якові сформувалі, розвинулася и зміцнілі Росіяни. Отож, Сфера діяльності українців НЕ Вихід поза Межі духовної культури .
Тенденційність М.Костомарова ще яскравіша, коли йдет про взаєміні українців и поляків. "Якщо, пише ВІН, - південноруській народ далі від польського, чем від великоруських, за складом мови, то натомість набагато Ближче за народними властівостямі и основами народного характеру". А відтак навчань доходити парадоксального Висновки: между українцями и поляками -прірва, бо в одних затвердив мужицтво, а в других - панство. Проти польсько арістократія Надто демократична на протівагу арістократічній південноруській демократії. «Там (у Польщі) панство шукає рівності в межах свого стану; тут народ, Який Рівний за правами и за становищем, віпускає зі своєї масі відмітніх осіб и потім прагнем поглінуті їх у життя без масі ». Хто долучився до поляків, українці, за М. Костомаровим, Нічого НЕ здобудуть, но могут стати їх здобіччю. Про взаємодоповнення українців и поляків НЕ может буті мови: від останніх українці могут запозічіті лишь панство, а воно "вбиває нашу народність".
Хітану М. Костомарова очевідні при порівнянні "Двох руських народностей" з "Книгами буття українського народу", Які напісані на 15 років Ранее.
Тверджень про роль українців як моральних цівілізаторів Другої "руської народності» не витримала іспіту годині. У Російській імперії через три роки после Публікації "Двох руських народностей" посил гоніння даже на українську мову. Тепер навчань змушеній переконувати царський уряд в Цілком очевидному - у праві українського народу користуватись рідною мовою, хоча бі "для домашнього вжитку", бо для вживання ее в науке начебто Ще не настав час ". Таким емоційнім захист української мови М. Костомаров лишь доводити хібність попередніх вісновків про спільність росіян як державотворчої "народності" і українців, Які в Російській імперії пріречені на денаціоналізацію [1; 65-66].
2.2. М.І. Костомаров и розвиток Політичної думки в Україні. Державно-правові погляди М. Костомарова.
Наукова діяльність М.І. Костомарова в Галузі історичної науки складає важліву сторінку української історіографії. А Вплив его на розвиток історичної дамки на Україні Важко переоцініті. Уже перша его праця "Богдан Хмельницький", яка побачим світ у 1857 р., Віклікала Поштовх до осмислення подій ПЕРІОДУ візвольної БОРОТЬБИ українського народу як з боку російської історіографії и публіцістікі, так и української. Даючі оцінку Цій праці, М.Г. Чернішевськяй писав, что М.І. Костомаров уважний и повно Вівче джерела, "... з якіх много у перший раз відкриті его невтомнімі руками, перевірів Кожний факт, шкірні слово, виявило справжні стосунки осіб, станів и племен, про Які и до того часу малі Самі суперечліві Поняття, и , Нарешті, - віклав Наслідки своих пошуків у бліскучій, действительно драматічній оповіді, Цілком обєктівно. Вчені цінують у его творі вченість, прінціповість и Вірність погляду ".
Значний Поштовх до розвитку історичної дамки на Україні були вікладені М.І.Костомаровім у своих багаточисельних Працюю Ідеї про вічеве самоуправління у Київській Русі в удільній период, про українсько-російські стосунки, стосунки между Україною и Польщею, про джерела народних рухів на Україні и в России та ін. Що ж стосується історії самє України, то виклади ним у Працюю вона и до сегодня є важлівішім Чинник подготовки Нових праць, и на лишь у плане їх густої насіченості Джерело, много з якіх на вбереглося до сьогоднішнього дня, а й у плане постановки вопросам, Які потребують дальшої Наукової розробки,
З позіцій Нових підходів важлівім є започаткована М.І. Костомаровим боротьба за право української мови, розробка самє української історії, противостояние ее велікодержавної Концепції з боку дореволюційної державної влади, яка, на жаль, віявляється и сегодня. ЦІ проблеми є провіднімі в багатьох Працюю СУЧАСНИХ історіків: В.Г. Сарбея, М.Ф. Котляра та ін.
Важліво відзначіті, что дієвім напрямком розвитку історичної дум-ки на Україні є дослідження життя, Наукової та Суспільно-Політичної ДІЯЛЬНОСТІ самого М.І. Костомарова. Починаючі з історика Г. Карпова, Який написавши Першу працю про М.І. Костомарова, цьом багато уваги пріділілі П. Драгоманов, М. Грушевський та інші Історики. Таким чином, як наукові праці, так и самє життя М. І. Костомарова багато спричиняв українській історичній науке, ее подалі розвитку [6].
В історіографічній спадщіні М.І. Костомарова велику роль відіграє федералістська концепція, котра в условиях самодержавної дійсності, як течія Суспільно-Політичної думки, Набуль революційного звучання и булу зустрінута Шалених татусів опором з боку консерваторів. Серед праць, присвячений вісвітленню цієї Концепції особливо місце посідає, зокрема, его стаття "Думки про федеративні початку в Стародавній Русі", яка увійшла до 1-го тому "Історичних монографій" М.І. Костомарова.
В работе "Думки про федеративні початку в Стародавній Русі" Костомаров пріділів Переважно Рамус вісвітленню самє Принципів демократичного федералізму.Немаловажлівім є такоже и, что Сейчас твір На Відміну Від чисельності монографій и ДОСЛІДЖЕНЬ Костомарова, Досить глибока пояснює его історіографічну теорію, покладених ним, зокрема, й в основу Концепції історії України.
Ідеї федералізму, котрі пропагував М.І. Костомаров и Які відбіліся в Програмі Кирило-Мефодіївського братства, а такоже и в багатьох науково-публіцістічніх та поле-мічніх творах історика. Демократичний федералізм Миколи Івановича нельзя ототожнюваті з іншімі его різновідамі, зокрема, з національно-державному федералізмом. Будучи федералістом-самостійніком, прібічніком загальнословянської Федерации и демократизації России, ВІН маніфестував в ній права українського народу на создание власної держави, вільний розвиток национальной мови, культури, тощо. Его ідея панславізму грунтується не так на зверхності однієї народності над іншімі, а на рівноправності и Загальній свободі.
Федералістська концепція Костомарова раз-у-раз накликала на него атаки з боку офіційніх Кіл, Які, справедливо вбачалася за Миколою Івановічем бажання внести суттєві директиви сучасній практічній політіці. Відповідаючі своим антагоністам, М.І. Костомаров Постійно підкреслював, что ВІН займається Вивчення и аналізом федеративних Принципів Минулого только як історик и не более. І Дійсно, вчений демонстрував своє відмежування від практичної політики, проти его позиція Із зазначеним вопросам не могла не читати между рядками - дійсне самоврядування и федерація неможліві без знищення централізму и абсолютизму, Визнання права за шкірних народом на розвиток власної державності, культури [4; 56 -80].
М.І. Костомаров захопівся ідеєю словянської спільності и словянської Федерации Які розглядав разом з концепцією відродження української нації. Основна наукова проблематика вченого булу зосереджена на історії України. Глибока Вивчаючи історичні документи, фольклорний епос, ВІН приходити до висновка, что історія українського народу Знайшла своє відображення в героїчному епосі.
Микола Костомаров - Яскрава особистість, чия творчість охоплювала найшірші наукові та Суспільно-політичні Захоплення передової української інтелігенції середини та Другої половини XIX ст. ВІН БУВ представником "нової української інтелігенції" за вислови М.Грушевського, что у жертву принесений фундамент федеральної Концепції в розвязанні проблем национальной державності. Саме на цьом фундаменті розвиватись далі державно-правові погляди М. Драгоманова та других відоміх міслітелів кінця XIX ст. На Цю основу, за власним Визнання, спірається М. Грушевський, розбудовуючи свою федеративну концепцію. Вчений збірався присвятитися Спеціальне дослідження Федеративної ідеям М. Костомарова и для цього став підбіраті матеріали про федеративну теорію Костомарова и віклікану нею політику. ЦІ Ідеї були Вперше проголошені М. Костомаровим у Трактаті "Закон Божий / Книга буття українського народу /" 1846 р. Цей Унікальний за змістом и частиною твір Викладає Програмні положення Українсько-слов'янських товариства святих Кирила і Мефодія, більш відомого нам під назв Кирило-Мефодіївського братства. Основні положення цього трактату були прійняті братчиками за програму їхньої подальшої ДІЯЛЬНОСТІ относительно Поширення Ідей національного відродження України.
Центром Всього ідейного НАВАНТАЖЕННЯ твору стала любов до України, до ее истории. Автор подає уроки історії України на тлі Загальної історії людства, в біблійно-епічному стилі вікладаючі трагічне минуле українського народу. ВІН Робить Висновок, что Рівність, а отже и щастя країни, народів Забезпечує только свобода. Тільки вільний народ может жити з іншім народом "нерозділімо и несмісімо".
Як представник прігніченої нації, М.Костомаров відстоює принцип рівності й свободи всех народів. Голос України зве "усю Словянщіну на свободу и братство".
У заключний параграфі 109 автор вісловлює Впевненість у тому, что Україна буде непідлеглою річчю Посполитою в союзі словянськім.
Кілька разів у "Законі Божому" наголошується біблійне: "Вся влада од Бога". Однако вчений підкреслює, что влада винна підлягаті закону і "сонмищу", тобто народному зібранню. А представник законної влади ма ють буті слугами народу, працювати для Громадського потреб.
Програмні положення "Закону Божого" нашли своє практичне втіленія у відозві "Брати українці!", Напісаній М.І.Костомаровім и вілученій у М.Гулака во время обшуку в Олексіївському равеліні 2 квітня 1847 р.
На мнение автора, в союзі слов'ян Кожний народ повинен побудуваті свою державність - и управляти "несмислімо з іншими". У Кожній державі повинен буті свій "правитель", в них має панувати Рівність и свобода. Обєднавшісь у Союзі оловянському, народи ма ють создать раду Слов'янський, де б сходилися, депутати від усіх «Промов Посполитої» (держав) для вирішенню справ, "котрі належали до цілого Союзу слов'янських".
Ідеї федеративного початку у розвязанні проблем национальной державності розвіває Костомаров и в статті-листі "Украйна", яка булу Надруковано в "Колокол" 15 січня 1860 року. Стаття стверджує, что всі тяжкі проблеми національного буття українців у царській России віклікані згубно централізацією, викладання НЕ рідною мовою, а Офіційно-російською, цензурою, фальсіфікацією всієї історії України.
Ідея панславізму трансформується автором у світлу, форму Хедера - союзу слов'ян, в якому Кожний народ зберігав би свои Особливості при Загальній особістій и Громадській свободі.
Україна в цьом союзі винна складаті окреме, суверенне ціле на всьому пространстве, де народ розмовляє українською мовою, Із збереженням єдності, что ґрунтується нема на згубній централізації, а на ясному усвідомленні рівноправності и Власний інтересів.
Трактуючі Минулі історичні події, М. Костомаров відстоює Політичні та Особисті права и свободи кожного громадянина, Незалежності від віри, породи, народності, переконань. ВІН пішається тім, что на Україні в часи козацтва Глибока поважаю права людини.
Деякі міркування автора, можливо віглядають не так, як ми бачим сьогодні, но загаль его розуміння державно-правових и національно-правових проблем чітке и ясне. У Праця М. Костомарова були закладені наукові наукові обгрунтування національного відродження українського народу, Які розбудовувалісь Наступний поколіннямі.
Отже, в творчості М.Костомарова відчутна протілежність Наукової обєктівної та Політичної тенденційності. Як науковець ВІН збагатів русский мнение, намагався обгрунтувати генезу українців, хоча нечіткість понятійно-категоріального апарату ускладнює аналіз его ДОСЛІДЖЕНЬ. Водночас треба зважіті, что вчений працював у жорстокости условиях Царське режиму, тому его Висновки віплівалі зі суспільніх процесів, особливо з історії взаємін українців з росіянамі и поляками [1; 67-68].
Висновок.
Микола Костомаров - основоположник народніцького напряму в українській історіографії. Віходячі з того, что метою історичної науки є дослідження минув, ВІН у своих Працюю відстоював самостійність української нації, самобутність українського історічного процесса, Який, на его мнение, БУВ втіленням волелюбного демократичного руху українського народу.
Особливе місце у Великій спадщіні Костомарова посідають наукові праці, что побачим світ у 1861-1862 рр - «Риси південноросійської історії», «Про федеративний початку стародавньої Русі», «Дві руські народності». У них ВІН становится на захист національніх прав українського народу, его культурно-історічніх традіцій, духовних цінностей. Зокрема, в статті «Дві руські народності» на підставі історічніх, етнографічніх, психологічних, релігійніх Даних візначає тіпологічні РІСД українського и російського народів, розкріває Історично сформовані Відмінності между Національними характерами представителей ціх народів. Порівнюючі та аналізуючі ЦІ дані, М.І. Костомаров намагався віявіті національно самобутнє, притаманне только того чи ІНШОМУ народові в системе Історично зумовленіх поглядів, ідеалів, побуту та звічаїв.
Віходячі з того, что характер людей візначає Суспільний и державний лад, ВІН писав: українці всегда схільні до особістої свободи. Це спонукало їх утворю-вати «Добровільні товариства», Які НЕ порушувалі права особістої свободи. Зрештою, все це вело до Федерации, а Росіяни «прагнулі утворіті міцне громади Тіло на віковічніх засадах, что прізвело до єдіновладдя и міцної держави». Проти нельзя погодитись з думкою Костомарова, что «південноросійське плем'я у мінулій історії довело нездатність свою до державного життя», бо в історії України маємо приклад козацької державності - Гетьманщини - яка проіснувала понад 130 років.
М.І. Костомаров у своих працюю, зокрема «Історичне значення пів-денноруської народної пісенної творчості», вислови ідею про вінятковість и самобутність українського народу поміж других народів, что візначається его «демократичною однорідністю». Звелічував козацтво як віразніків «національного духу» народу, что пов'язано все з тією ж ідеєю его вінятковості, безкласовості. Ця своєрідна роль козацтва зумовлює и провідне становите української нації в Майбутній Федерации слов'янських народів.
Активно роботу провівши Костомаров як член Археографічної КОМІСІЇ. ВІН знайшов и опрацював велику Кількість доку-ментів, что увійшлі до багатотомного видання «Акти относяшиеся до історії Південної і Західної Росії, зібрані і видані Археографічної комісією». Микола Костомаров БУВ редактором трьох випусків «Пам'ятників старовинної руської літератури», «Трудов етнографічно-статистичної експедиції в західноруська край, спорядженої Російським географічним товариством», взявши участь у Публікації «Руської історичної бібліотеки».
Значення праць М.І. Костомарова як вченого-історика Полягає в тому, что ВІН НЕ только збагатів нашу історіографію фактологічно та концептуально, но значний мірою демократізував історичне Висвітлення минув, бо «основне начало форм суспільного та політічного життя, Вивчення якіх займається історія, є народ ...»
література
1. Гринів О. Українська націологія: ХІХ - початок ХХ століття. Історичні нариси. - Львів: Світ, 2005. - С. 63-68.
2. Державні, Політичні та Громадські діячі України: Політичні портрети. Навч. посіб. для студ. вищ. навч. Зал. / В.І. Астахова, К.В. Астахова, Є.О. Бахдарєв та ін .: За заг. ред. М.І. Панова. - К .: Видавничий дім «Ін Юре», 2002. - С. 185-189.
3. Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького; Редкол .: Ю. І. Римаренко (відп. Ред.) Та ін. - К .: Довіра: Генеза, 1996. - С. 848-849.
4. Молода нація: Альманах / Редкол. О. Бабкіна, Т. Батенко, О. Білий та ін. - К .: Смолоскип, 2002. - С. 38-44, 56-80.
5. Костомаров Н.І. Історичні твори. Автобіографія / Упоряд. і ист.-біогр. Нарис В.А. Замлинського, Прим. І.А. Бутича. - К .: Вид-во при Київ. Ун-ті, 1989. - 739 с.
6. «Костомаров і проблеми суспільного та культурного розвитку української нації». Тези доповідей науково-практичної конференции, прісвяченої 175-річчю від дня народження М.І. Костомарова / Рівне, 1992. - 242 с.
7. Пінчук Ю.А. Микола Іванович Костомаров. - К .: Наук. думка, 1992ю - С. 232.
8. Тисяча років української Суспільно-Політичної думки. У 9-ти т. - К .: Дніпро; 2001. Т. 5, кн. 1. - ХІХ ст. / Передм., Упор., Прим. О. Сліпушко. - С. 236-251.
|