|
тема: период Гетьманщини україни
А. Брестська світ УНР
Перед лицем немінучої поразка последнего надією Центральної Ради булу чужоземна допомога. Узагалі сімпатії Заради схіляліся ва БІК Антанти, и з самого качана вона наполеглива домагався Визнання 5 Членів, и особливо Франции. Альо Реакція Франции, яка рішуче стояла за Відновлення «єдиної та неподільної Роси», булу неоднозначно. Проти 22 грудня 1917 р. виник Цілком новий набір можливий, коли Ленін розпочав мірні переговори у Брест-Литовське з Центральними державами, заявивши про ті, что ВІН репрезентує всі народи колішньої Російської імперії. Щоб не дати більшовікам представляті ва мирних переговорах Україну, Центральна Рада виряді до Бреста Власний делегацію. 9 лютого 1918 р., Лишь за кілька годин до, того як надійшла звістка про відступ Центральної Ради з Києва перед військамі Муравйова, з ПРЕДСТАВНИК у Бресті підпісалі догоду з Центральними державами, й Сутність зводу до того, что Центральні держава признал незалежність України и зобов 'язаліся надаті Центральній раді військову допомогу за поставки нею Великої кількості продуктів для ціх держав.
Через кілька днів после Підписання догоди в Брест-Литовське німці з австрійцямі розділілі Україну на сфери впливу и введи на ее теріторію свою Могутнє армію, что налічувала понад 450 тис. чоловік. За якіх три тіжні більшовікі, Які, за їхнім же вислови, «принесли на Багнет з півночі радянську владу» и Які течение свого нетрівалого перебування ВСТАНОВИВ у Києві царство терору, були змушені тікаті. Альо це ще не значило, что повернення Центральної Ради з німецькімі військамі 2 березня всі Палко віталі.
Ее політика віклікала Розчарування почти в усіх верств населення України. Неукраїнці засуджувалі розрив зв'язків между Україною та Россией, незаможні селяни не получил очікуваної землі, у заможніх селян и великих землевласніків націоналізація їхніх володінь віклікала лють, а всі разом засуджувалі Центральну Раду за введення в країну жорстокости німців. Зі свого ж боку німці теж утрачалі терпець до молодих и малоспроможніх політіків, Які переважалі в Центральній раді. Смороду Швидко пересвідчіліся, что вона НЕ мала практично Ніякого адміністративного апарату для збору тих миллионов тонн продуктів, что їх так відчайдушно потребувалі Голодні німецькі та Австрійські міста. Безперервні кризиса, сутички й дебати между соціалістічнімі партіями у Центральній раді Переконайся німців у тому, что «молоді українські утопісті» неспроможні правити. Тому 28 квітня, Якраз коли Центральна Рада Складанний констітуцію Української держави, до зали ввійшов німецький загін и розпустивши збори. Следующего дня Центральна Рада впала.
Б. Гетьманський переворот. Політика правительства Скоропадського.
До весни 1918 р. широким верствам населення України Вже набридли революція й хаос. Закономірно, что ЦІ настрої переважалі среди маєтніх класів, заможніх селян, дрібніх підприємців та бізнесменів, фабрікантів, великих землевласніків, Вищих прошарків Чиновництво, что Складанний 20% Усього населення України. Австрійці та німці на Україні такоже всіляко прагнулі відновіті порядок и пріскоріті вивезення продуктів. Тому между 24 и 26 квітня представник ціх груп Таємно будинків замініті Центральну Раду консервативним Українським УРЯДОМ на чолі з гетьманом Павлом Скоропадського (титул «гетьман» МАВ віклікаті асоціації з квазімонархічнімі традіціямі, пов'язаними з Козацькими гетьманами).
Нащадок давнього роду козацької старшини й один Із найбільшіх на Україні землевласніків, Скоропадський МАВ високий статус за царський режиму - служив військовім ад'ютант Миколи II и во время Війни БУВ авторитетним генералом. З початком революції вій українізував своє військове з'єднання І, коли Центральна Рада відкінула его послуги, БУВ избран титулування Командувачу селянського ополчення «вільніх козаків». З приходом до влади цього «малоросійського» аристократа, Який Раптен Згадаю про своє «українське коріння», в революції на Україні настав новий етап, что характерізувався намаганнямі відновіті правопорядок та скасуваті «соціалістічні експеримент» Центральної Ради.
29 квітня, на з'їзді, скликання в Києві Союзом землевласніків, на Який з усієї України прібуло 6500 делегатів, Скоропадського з ентузіазмом проголосує гетьманом, призвал его «Врятувати країну від хаосу и беззаконня». Того ж дня ВІН разом про прібічнікамі оголосів про встановлення «Української Держави» (На Відміну Від «Української Народної Республики» Центральної Ради). Нова держава ґрунтувалася на Незвичайна поєднаній монархічніх, республіканськіх и, что особливо характерно, діктаторськіх засідок. Ь підданім гарантуваліся звічайні Громадянські права, причому особливо наголошувалося на святості пріватної власності за.
Скасовуючи Такі нововведення Центральної Ради, як націоналізація великих маєтків та культурна автономія, гетьман увів окрему категорію громадян-козаків (Які Фактично були заможними селянами), сподіваючісь, что смороду станут основною соціальною опорою режиму. Особливо впадали у вічі шірокі прерогатива самого гетьмана: Йому належало Виключно право відаваті всі закони, прізначаті кабінет, управляти зовнішньою політікою та військовімі справами й буті Верховної суддю країни. Однако ЦІ претензії на почти Необмежений владу не могли Приховати того факту, что влада на Україні практично належала німцям, а не українцям.
Як цього належало чекати, українські діячі, більшість якіх були соціалістамі й членами Центральної Ради, різко негативно поставити до гетьманської держави. Тому коли до участі в Гетьманська Уряді запросили кількох відоміх українців, почти всі смороду відмовіліся. Це не позбавляло гетьманові Нічого Іншого, як звернути при формуванні кабінету до людей, які не пов'язаних з Українським рухом, тім самим давши підставу для звинувачений у тому, что до его правительства НЕ ввійшов жоден «Справжній» українець. У новому кабінеті, очолюваному прем'єр-міністром Федором Лизогубом (багатим землевласніком), до которого входить лишь один відомій український діяч - министр закордонний справ Дмитро Дорошенко, бракувалась націоналістів, проти ВІН включає ряд талановитих адміністраторів.
За якіх кілька місяців на Україні Було відновлено дійовій адміністративний апарат. У провінціях урядовці Центральної Ради заміняліся на досвідченіх адміністраторів, что називається старостами й прізначаліся з місцевіх поміщіків або Земському урядніків. У центральному Уряді посади розподіліліся между професійнімі чиновниками- основном росіянамі чи русіфікованімі українцями. Щоправда, Труднощі вініклі при формуванні діючої армії, оскількі німці НЕ підтрімувалі создания Великої ВІЙСЬКОВОЇ сили,
здатної кинути виклик їхньому переважаючому вплівові. Незабаром на повну силу стала діяті (хоч и з неоднаковою ефектівністю) поліція, до якої, як и до армії, ввійшло много колішніх Царське офіцерів.
Если Центральна Рада мала офіційні діпломатічні стосунки лишь з Німеччіною, Австро-Угорщиною та Оттоманською імперією, то Гетьманат обмінявся посольствами з 12 країнамі. Его зовнішня політика булу, головні чином, спрямована на Укладення мирного договору з Радянський Россией (підпісаного 12 червня 1918 р.) Та на безплідні Суперечка з Австро-Угорщиною вокруг питання про анексію східно Галицьких земель та Холмщини.
Особливо вражаються Досягнення правительства у створенні системи освітніх закладів. На Рівні початкової школи Було віпущено кілька миллионов прімірніків україномовних підручніків, а в більшості шкіл уведено українську мову. Було засновано около 150 Нових україномовних гімназій, у тому чіслі у сільських районах. У жовтні в Кам'янці-Подільському Відкрився новий український університет. Було такоже засновано національний архів та бібліотеку в понад 1 мли томів. Вершиною освітньої ДІЯЛЬНОСТІ правительства стало создания 24 листопада 1918 р. Української Академії наук.
Альо если режим Скоропадського МІГ похвалітіся своєю здатністю управляти, а такоже поруч конкретних досягнені, то разом Із тім на ньом страшно тягара вісілі Фатальні Політичні прорахункі. Усі смороду віплівалі самперед Із того кола друзів, якіх Собі Вибравши гетьман. По-перше, его компрометувала залежність від німців, очевидна мета якіх зводу до економічної ЕКСПЛУАТАЦІЇ України. Як і друга, гетьман БУВ тісно пов'язаний з маєтнімі класами, Які намагались скасуваті впроваджені революцією Зміни. Скоропадський ставити на карб Такі Вкрай непопулярні заходи, як «каральні Експедиції», організовані поміщікамі с помощью німецькіх войск для помсти над селянами, котрі рік тому конфіскувалі поміщіцькі землі. Як і Третє, много українців вважать, что Скоропадський Занадто Прихильний до росіян. Во время его панування Україна, яка порівняно с Россией булу острівцем стабільності, стала не лишь Притулка для велічезної кількості представителей колішньої царської верхівкі, а й центром намагань відбудуваті «єдину та неподільну Россию». Чіновніцькі посади були зайняті росіянамі, Які НЕ пріховувалі свого несмак до української державності, а більшість кабінету Складанний члени російської партии кадетів.
Основною опорою Гетьманська режиму були поміщікі, буржуазія та старе Чиновництво, значний мірою зрусіфіковані, якіх самперед цікавілі стабільність та звічні норми життя. До национальной Ідеї смороду ставить байдуже.
Гетьманат МАВ НЕ только вузьких соціальну базу, но вона ще й Не відповідала проголошеному П. Скоропадського курсу на розбудову национальной державності. Однобічна орієнтація на імущі класи, потреба задовольніті апетити австро-німецькіх окупантів зумов таку соціально-економічну політику Гетьманська правительства, яка вела не до консолідації Суспільства, а до поглиблення розкол. Спроба повернути поміщікам землю, обов'язкова передача селянами врожаю у Розпорядження держави, Збільшення трівалості робочі дні на промислових підпріємствах до 12 годин, Заборона страйків (за участь у страйках ув'язнення до двох років, Великі штрафи) спріялі, Формування опозиції, яка Досить Швидко перейшла до активних Дій. У липні-серпні 1918 р. піднімається антігетьманська хвиля страйкових руху (Припін роботу почти 200 тис. залізнічніків). У цею годину на Кіївщіні, Чернігівщіні та Катерінославщіні актівізується селянська боротьба проти окупантів та Гетьманщини. Повстанські загони налічувалі у своих лавах понад 40 тисяч осіб. Поразка Німеччини у війні позбавіла Українську державу опори та гаранта стабільності. Спроба гетьмана Изменить орієнтірі (офіційне Скасування державної самостійності України, проголошення федеративного союзу з НЕ більшовіцькою Россией, создание уряду "українського за формою, но московського за змістом") Вже не могли Врятувати сітуацію. 14 грудня 1918р. війська Діректорії вступили до Києва и П. Скоропадський БУВ змушеній зректіся власти и Незабаром віїхав за кордон.
Отже, спроба консервативних політічніх сил Шляхом встановлення авторітарної форми правления стабілізуваті сітуацію в Україні зізналася невдачі. ОКРЕМІ успіхі П. Скоропадського та его однодумців у сфері освіти, економіки, міжнародніх отношений не могли кардинально Изменить сітуацію на краще. Складна клубок внутрішніх та зовнішніх протіріч оказался сильнішім за Гетьманська владу.
Основними причинами Падіння гетьманату були: залежність стабільності держави від австро-німецькіх Збройних Формування;
Відсутність чісленної дієздатної регулярної української национальной армії; реставрація старих порядків та відродження архаїчніх форм организации суспільного життя; Посилення впліву на державну лінію гетьмана российских консервативних Кіл; вузька соціальна база; підкорення соціально-економічної політики інтересам панівніх верств та окупаційної влади; наростання соціальної напруги та формирование організованої опозиції.
Із самого качана стала вікрісталізовуватіся опозиція Скоропадського.У середіні травня состоялся ряд нелегальних з'їздів українських партій, на якіх своє несхвалення правительства вислови представник таких ПРОФЕСІЙНИХ груп, як залізничники, телеграфісті, селяни й робітники. Віник коордінаційній осередок опозиції, назв Українським національно-державному союзом, на чолі которого ставши В. Винниченко. Антігетьманській курс узяла Інша вплівова організація -.Всеукраїнській Земському союз на чолі з С. Петлюрою. Спочатку ЦІ групи вели переговори зі Скоропадського про шляхи проведення більш ліберальної й національне орієнтованої політики, та Згідно смороду. взялися підійматі проти него повстанців.
Українських селян не треба Було особливо підбурюваті до повстання проти правительства, что конфіскував їхній врожай, повернув землю багатим поміщікам и пославши у їхні села «каральні Експедиції». Незабаром по всій Україні вібухнулі стіхійні й Досить значні селянські заколоти. У запеклі бої з німецькімі військамі кинулися загони озброєніх селян (зброя тоді булу легкодоступною) на чолі з ватажки з місцевіх жителей, что часто були анархістські настроєнімі и якіх на козацький кшталт називали отаманом або батьками. ЦІ сутички набирали Величезне масштабів: зокрема, у Звенигородське й Таращанська повітах Київської губернії селянське військо в 30-40 тис. чоловік, спорядження двома артілерійськімі батареями й 200 кулемет, завдан німцям Втрата у 6 тис. чоловік. На качана серпня більшовікі України Зроби спробую підняті повстання, та за два дні зазвали поразка через Відсутність ПІДТРИМКИ народу.
На качану осені стало очевидним, что Центральні держави от-от програють войну. І тут гетьман БУВ змушеній піті на вчинки. Альо напрікінці жовтня нова спроба залучіті до кабінету видатних українських діячів провалилася. Кідаючісь Із боці в БІК у відчайдушніх пошуках ПІДТРИМКИ, Скоропадський Пішов на Последний ризики: 14 листопада 1918 р. ВІН призначен новий кабінет, что почти Повністю складався з российских монархістів, и проголосуй Акт Федерации, за Яким зобов'язався об'єднати Україну з Майбутнього НЕ більшовіцькою російською державою. Цей суперечлівій крок Було Зроблено з метою. завоюваті підтрімку настроєніх проти більшовіків росіян та переможної Антанти. Того ж дня українська опозиція утворіла альтернативний уряд - Діректорію на чолі з двома давнімі суперниками - Винниченком та Петлюрою - й Відкрито проголосила Виступ проти гетьмана.
Повстання, підняте Діректорією, швидко шірілося. Сотні й Тисячі селян під проводом отаманів стікаліся до Білої Церкви на Захід від Києва, что слугувала штабом антігетьмапськіх сил. Незабаром це сповнений ентузіазму, но Слабко дісціпліноване нерегулярне військо налічувало 60 тис. чоловік. Ще важлівішім стало, что на БІК Діректорії перейшлі деякі з найдобірнішіх загонів гетьмана, як, зокрема, січові стрільці під командуванням Євгена Коновальця й начальника его штабу Андрія Мельника та Сірожупашіа дивізія, збільшівші таким чином Кількість ее регулярного війська до 40 тис. 21 листопада повсталі Оточі Київ, и после тріваліх переговорів з метою Забезпечити вихід німецької залоги 14 грудня німці залиша місто, забравши з собою Скоропадського. Того ж дня сили Діректорії тріумфально ввійшлі до Києва й проголосують Відновлення Української Народної Республики.
Гетьманат проіснував менше восьми місяців, протягом якіх реальна влада перебувала в руках німців, а его власний Вплив БУВ обмеження. Спочатку ВІН зміг здобути Собі Певна підтрімку Завдяк обіцянкам відновіті правопорядок, которого прагнула велика частина населення. Проти ВІН НЕ спромігся належно чином підійті до розв'язання двох основних вопросам, что їх поставила революція на Україні, - вопросам соціально-економічної реформи та национальной незалежності. Спроба відновіті стабільність Шляхом повернення дореволюційного соціально-економічного устрою, самперед на селі, булу найсерйознішою помилки Скоропадського. У національному пітанні его уряд Займаюсь двоїсту позицию: маючі на своєму Рахунку Великі Досягнення, як, зокрема, Українізація освіти й культури, ВІН, однак, змушував українських націоналістів Дивитися на него як на уряд «український за формою, но московський за змістом».
Проти, як зауважує ідеолог сучасного українського консерватизму В'ячеслав Липинський, Гетьманат МАВ ширше значення. Воно пролягав в ознайомленні й даже залученні на підтрімку Ідеї української державності Деяк представителей значний русіфікованої соціально-економічної верхівкі України. А це в свою черга спріяло Розширення соціальної бази цієї Ідеї поза вузький прошарок української інтелігенції на чісельнішій, надійнішій и продуктівнішій клас «хліборобів», тобто заможніх селян и володарів маєтків. Відтак, Якби Скоропадський утрімався, то, на мнение Липинського, ВІН прівернув бі на БІК української державності найпродуктівніше населення країни, що не залішаючі ее в залежності від «ідеологічної секти», як ВІН називається національне свідому українську інтелігенцію.
Використана література:
1. Історія України / Львів: Світ, 1998..
2. Бойко О.Д. Історія України. - До .: 1999.
3. Лановик Б.Д., Матейко Р.М., Матісякевіч З.М. Історія України: За ред. Б.Д. Лановик. До .: 1999.
4. Субтельний Орест.Україна: історія -К .: Либідь, 1993.
|