|
БУВ ЛЮДИНОЮ, Чиї життя та діяльність нашли відображення в документах, хроніках и літопісах, вкарбуваліся в пам'ять народну, залиша сліду пісенній творчості, надихана следующие поколения митців на создание масштабних художніх полотен. Серед других політічніх діячів тогочасної епохи ВІН вірізнявся глибоким аналітічнім розумом, патріотізмом, широким розумінням завдання и перспектив боротьбу за об'єднання всієї территории України в межах однієї держави та самостійного ее розвитку, послідовністю, впертістю та наполеглівістю в діях, спрямованостей на Досягнення своєї мети.
Народився Петро Дорошенко в Чігіріні 1627 року в родіні з глибоким корінням вірного Служіння матері-Україні та ее Козацька ідеалам. Дідом Петра БУВ гетьман Михайло Дорошенко, Чиї заслуги в борьбе против турецько-татарської агресії добро відомі.
Козацька родина Дорошенків прагнула дати добру освіту дітям. Петро Навчався у Києво-Могілянській Колегії, Із стін якої вініс знання польської и латінської мов, знайомство з історією та риторикою. Хлопчик РІС в атмосфері, де Козацькі ідеалі були священними. ВІН засвоював Родинні перекази про життя діда Михайла, сам БУВ свідком походів козаків проти турків и татар, їх БОРОТЬБИ проти піхатої польської шляхти. Тож змалку хлопчик віховувався волелюбнім, патріотічно настроєнім, упевненім у справедлівості БОРОТЬБИ своих предків проти соціальної несправедлівості та національно-релігійних переслідувань.
Черкащина дала Українському народові не одного національного героя. Зіркою Першої Величини ставши Богдан Хмельницький. Серед реєстровців ВІН користувався незаперечно авторитетом и повагою. Водночас Богдан добро розбірався в людях, сильних и Слабкий сторонах їхніх характерів. Очевидно, Майбутній керівник візвольної Війни звернув Рамус на 20-річного юнака з дідічної козацької родини. Чи не Випадкове Петро опинивсь среди козаків, Які разом Із Хмельницьким витекли на Запорізьку Січ, а звідті Навесні 1 648 року вірушілі в небезпечний похід на «волость» проти шляхти.
У війську Б. Хмельницького П. Дорошенко пройшов усі щаблі козацької служби. У тисяча шістсот сорок дев'ять року ВІН БУВ на посаді Гарматна писаря Чигиринська полку. Гетьман НЕ забувай и підтрімував земляка, давав Йому Державні та Особисті доручення, Які Петро віконував Із характерним для него завзяттям. Екстремальні умови Війни віштовхувалі на поверхню людей енергійніх и талановитих. До них, безперечно, належали и Дорошенко. У 1 655 году ВІН вже БУВ наказним полковником. Дорошенко віконував ряд дипломатично доручень гетьмана. У 1 657 году Б. Хмельницький своим універсалом призначила Петра Дорошенка на скроню старшинському посаду Прилуцька полковника. Отже, до смерти великого гетьмана его земляк Петро Дорошенко практично досяг вжевершін козацької старшінської ієрархії.
Частка и потім надавала Йому можлівість знайомітісяз різнімі політічнімі діячамі України, России, Польщі, Турции, Кримського ханства. Ще до того, що бере гетьманської булавівін підтрімував стосунки з Бахчисарайський и стамбульськіміволодарямі, віщімі Московський урядовці и самімОлексієм Михайловичем, польськими можновладці й
Українськими гетьманами. ВІН знав їх Сильні та слабкі боку, щозабезпечіло в Майбутнього шірокі возможности для політічногоманевру на дипломатичність переговорах. У цілому ж глібокікозацькі традиції Дорошенкові роду, належність до славноїкогорті найближче сподвіжніків Б. Хмельницького спріяліформуванню у молодої людини стійкіх поглядів относительно власноїнезалежної держави українців. Незважаючі на періоді Невдача, вчинок та компромісів, П. Дорошенко послідовно и наполеглива домагався матеріалізації Ідей свого великого попередника. І не завинив, є трагедія цієї людини б тому, что геополітічна ситуация в Европе перешкоду об'єднати розчленовану кордонами теріторію України в межах єдиної незалежної держави.
После смерти Б. Хмельницького Дорошенко розумів, что Україна Втрата одного з найталановітішіх своих Синів. Тому ВІН діяв Надзвичайно зважено, Щоб не посіліті міжстанову напруженість в Українському суспільстві. За суті, ВІН підтрімав избрания на Гетьманська посаду Виговського, Який всупереч настроям части козацької старшини вважаю передчасно розрив з Москвою. Відомо такоже, что пізніше П. Дорошенко взявши участь у прідушенні виступа Полтавського полковника Мартина Пушкаря та запорожців, очолюваніх тодішнім кошовим отаманом Я. Барабашем. Напрікінці 50-х років Жодна з політічніх акцій, Які здійснювалісь на терені українських земель, не проходила без участия П. Дорошенка. ВІН учасник посольства, Пожалуйста вело переговори з російськім УРЯДОМ (вересень 1658 року), а такоже Підписання Гадяцького договору между представник України та Польщі.
Проти, очевидно, прилуцький полковник НЕ БУВ палиці Прихильники Політичної Лінії І. Виговського, яка, согласно з умів Гадяцького договору, Фактично зводу нанівець державну незалежність України у складі Речі Посполитої. Чи не Випадкове Незабаром ВІН з'явився среди осіб, Наближення до Юрія Хмельницького. Син покійного гетьмана добро знав земляка и Цілком довіряв Йому. У складі козацького посольства ВІН взявши участь у переговорах у Переяславі з російськім представником князем О. Трубецьким, Які завершилися підпісанням нових статей, что значний обмежувалі автономні права України. П. Дорошенко разом з іншою Козацька старшиною їздив до Москви, де обговорюваліся прохання Війська Запорізького (смороду передбачало рівноправній характер отношений между Україною та Россией). Альо й цього разу Москва не Пішла на будь-які вчинки, продемонструвавші повне ігнорування інтересів України.
Зрозуміло, что позиція России не могла не вплінуті на настрої козацької старшини. Тому во время воєнніх Дій между Російсько-Українським та польськими військамі среди части полковніків и генеральної старшини дедалі стійкіше проявлялися пропольські настрої. П. Дорошенко підтрімував їх. ВІН (тоді Чигиринський полковник) уже вкотре у складі козацького посольства бере участь у переговорах з польськими представник Є. Любомірськім, а пізніше-Корона гетьманом С. Потоцьким (жовтень 1660 року). їх наслідком стала декларація про Відновлення умів Гадяцького договору (кроме пункту про создания Руського князівства). Сумнівно, что це булу перемога української дипломатії. Аджея Фактично Україна перетворювалася в арену жорстокої БОРОТЬБИ между двома великими державами - Россией и Польщею.
Восени 1660 року П. Дорошенко становится наказним гетьманом. ВІН вірушає з козаками та Підрозділами татар не Лівобережжя, де веде бої Із загонами российских ратних людей. Чи не унікає й других політічніх акцій - бере участь у работе ВІЙСЬКОВОЇ заради в Корсуні, лістується зі своими прібічнікамі и противниками, зустрічається з потрібнімі людьми. Тоді ж БУВ нобілітованій (здобувши шляхетство) польським сеймом.
Разом з тим факти свідчать, что десь Із середини 1661 року стосунки между Ю. Хмельницьким та П. Дорошенком Дещо охололі. Чи не Випадкове Останній БУВ позбавленій Чигиринська полковніцтва и Взагалі зменшіть свою політічну Активність.
А ситуация на Україні Залишайся Надзвичайно складні - на Лівобережжі відкріту боротьбу за Гетьманська булаву вели между собою Яким Сомко, Василь Золотаренко та Іван Брюховецький, на Правобережжі после постригу Юрія Хмельницького у ченці гетьманом звертаючись Павла Тетерю. Петро Дорошенко знову призначення наказним гетьманом. Пізніше ВІН займає посаду генерального осавул в Уряді правобережного гетьмана.
Вже вкотре ВІН кідається у вир Боротьба - веде воєнні Дії на лівому березі Дніпра, прідушує Виступи своих політічніх протівніків ТОЩО. У середіні 60-х років Правобережну Україну охопіла нова хвиля внутрішніх конфліктів, Які малі складаний та неоднозначний характер. Визвольний рух широких мас козацтва проти Польщі та П. Тетері ускладнювався внутрішнімі та
міжстановімі конфліктамі. Розгромленій повсталімі козаками, Правобережна гетьман у квітні 1 665 року прихопив Із собою військову Скарбниця, клейноди, корогви, Гармата й архів та утік до Польщі. Гетьманська посада залиша вільною и з'явилися Перші претенденти на неї-Овруцький полковник Децик (Дацько Васильович) и медведівській сотник Степан Опара. У Цій ситуации П. Дорошенко, очевидно, й Собі надумав поборотися за Гетьманська булаву. Альо здобути ее чистими руками навряд чи Було можливо. Тому Дорошенко розпочав боротьбу з опару, которого невдовзі ув'язнено татари (друга половина серпня 1 665 року). Під Богуславом при підтрімці мурз Петро Дорошенко БУВ проголошеній гетьманом.
Перші кроки на гетьманській посаді П. Дорошенко розпочав традіційно - ставши зміцнюваті свою владу в різніх районах Правобережжя. Самперед розправівся зі Своїм політичним противником брацлавським полковником В. Дрозденко (Дроздом), у загонах которого налічувалось около 40 тис. козаків. Незабаром були розсіяні або ліквідовані загони других козацьких полковніків, что дотрімуваліся промосковської орієнтації.
Альо значний складніше Було боротися з ворогом зовнішнім. Тут П. Дорошенку довелося докласті максимум дипломатичного Хісту, віявіті талант справжнього політика. З одного боку, декларуючі свою приверженность до Польщі, ВІН водночас отказался розмістіті польські залоги у правобережних містах. Кроме того, Дорошенко домагається від короля ліквідації унії, обмеження податкового тягара населення, дозволить на вільне проживання козаків у межах
шляхетських маєтків ТОЩО. Гетьман прагнем Зберегти такоже дружні отношения з новим Кримська правителем Ааділь-Гіреєм. Час засвідчів, что ЦІ две Політичні сили на даного етапі Залишайся Головними у планах П. Дорошенка.
Розвиток подій Постійно вносити корективи у політічну лінію поведінкі правобережного гетьмана. Ставало очевидним, что его орієнтація на Річ Посполиту НЕ знаходится ПІДТРИМКИ среди широких верств населення. З Іншого боку, змінілося міжнародне становище, что зумовлювало Укладення между Польщею и Россией так званого Андрусівського перемир'я від 20 січня 1667 року. Відкінувші умови Переяславської догоди 1 654 року, Росія Йшла на компроміс з річчю Посполитою, но за рахунок теріторіального поділу України и Визнання за Польщею права на правобережні землі. П. Дорошенко добре розумів, что договір
перекреслював его плани об'єднання обох частин українських земель під однією булавою. Тому ВНІС Нові Зміни у свою політічну програму. По-перше, прагнув склікаті загальновійськову раду козаків обох сторон Дніпра, по-друге, організував с помощью татар похід у Галичину, щоб остаточно розгроміті польську армію и Встановити там свой контроль. На жаль, жодних з ціх акцій П. Дорошенко не удалось реалізуваті. Лівобережний гетьман І. Брюховецький Із старшиною відмовіліся прибут на раду. Водночас союзник П. Дорошенка карга-султан Керім-Гірей Пішов на замирення з командуванням польської армії. ВІН спустошів міста и села Поділля, Волині та Покуття й повернувся з ордою у Крим.
За ціх умів П, Дорошенко звернув Рамус на ще одну політічну силу-Россию й напрікінці 1667 року розпочінає переговори з представником Москви В. Дубенський и стряпчим В. Тяпкінім. Смороду цікаві НЕ лишь тім, что відбівають Прагнення позбутіся прісутності на Україні царський воєвод и повернути (у повну обсязі) Козацькі права й вольності, а й Указуються на бажання П. Дорошенка возз'єднаті в межах єдиної Української держави всі Етнічні землі. На жаль, переговори з московсько представник були безрезультатними.
Тім годиною авторитет и Популярність П. Дорошенка среди населення обох сторон Дніпра невпінно зростан. ВІН діяв активно. Правобережний гетьман продовжував балансуваті между Польщею та Россией и водночас прагнув заручітіся надійною підтрімкою з боку Криму. Налагоджує такоже тісніші отношения з І. Брюховецьким. Старшинському рада, яка зібралася в Чігіріні (січень 1668 року), вислови за об'єднання Лівобережної и Правобережної України и направлення посольства до Стамбула и Бахчисарая. Рішення ради підтрімалі такоже представник Запорізької Січі.
Відкрита воєнна акція розпочалася Навесні +1668 року.Незабаром від российских воєвод Було визволу почти всі Великі міста. Під контроль взято переправи, комунікації и торгові шляхи. Вбивство козаками І. Брюховецького (очевидно, не без відома правобережного правителя) відкріло перед П. Дорошенком прямий шлях до гетьманства на обох берегах Дніпра. Так воно и трап. На качану червня на раді під Будища Петро Дорофійович БУВ избран гетьманом України. Здавай, заповітна мрія цієї людини здійснілася. Навколо Дорошенка об'єднуються козаки, міщані, селяни, духовенство. Гетьман
домагаючись значних Успіхів у борьбе с російськімі військамі.
Однако следующие Дії засвідчілі, что П. Дорошенко все ж таки БУВ далекий від реализации своих політічніх задумів. Передусім вторгнення польських підрозділів заставил его Залишити лівий берег Дніпра и вернуться на Правобережжя, По-друге, на Гетьманська булаву заявивши свои претензії честолюбній Петро Суховій, підтріманій Бахчисарайський двором. Як і Третє, на БІК Росі перейшов Дем'ян Многогрішній, которого П. Дорошенко залиша наказним гетьманом на Лівобережжі (Незабаром старшинському рада звертаючись его гетьманом).
У 1 667 году П. Дорошенко Робить крок на зближені з Туреччина (відомо, что
Перші Симптоми ціх настроїв з'явилися ще у 1667 році). Військова рада у Корсуні (березень 1669 р.), Підтвердівші загальноукраїнській характер гетьманства П. Дорошенка, водночас вислови за протекторат турецького султана. Однако офіційної присяги козаки, очевидно, не склалось.
У дослідніків відсутні автентічні джерела, что могли б пролито світло на умови, котрі малі візначіті основи догоди П. Дорошенка Із султаном. З документів московського походження можна сделать Висновок, что гетьман НЕ отказался от генеральної думки об'єднати всі українські землі від р. Віслі до Севська и Путивля в межах однієї Української держави. Інші Пункти догоди від +1669 року (Усього їх 17) передбачало гарантію національно-політічніх прав та інтересів України.
Навесні - влітку тисяча шістсот шістьдесят-дев'ять року на плечі П. Дорошенка ліг новий Тягар політічніх проблем. Самперед розгорілася жорстока боротьба з П. Суховієм, которого підтрімувалі Запорожжя, частина правобережних полків и Кримська орда. Незабаром на політічну авансцену Виступивши ще один претендент на гетьманство - уманський полковник Михайло Ханенко. Між Обом сторонами Почаїв воєнні Дії. У круговерть цієї БОРОТЬБИ були втягнуті Зовнішні сили - Крим і Туреччина. Це ще более ускладнено перебіг подій, надавало Їм драматичного, особливо кривавий характеру.
Надій на всебічну підтрімку з боку Оттоманської Порти Залишайся мало. Тому П. Дорошенко зарезервував за собою інші варіанти - ВІН продовжував підтрімуваті зв'язки як з Польщею, так и Россией. Альо Це не булу безпрінціпність у поведінці гетьмана. Навпаки, у взаємінах з Обом Сусідами ВІН дотрімувався послідовної и прінціпової Лінії - Відновлення теріторіальної цілісності Української держави. З таким настроєм П. Дорошенко решил узяті доля у работе комунальної українсько-польської КОМІСІЇ в Острозі. Козацькі делегати привезли Із собою «накази» з 24 пунктів. Документ цікавий тім, что Надзвичайно рельєфно відбіває державніцькі Прагнення як самого гетьмана, так и его найближче оточення. Військо Запорізьке твердо й однозначно заявило, что воно требует окремої территории у складі Київського. Паволоцького, Брацлавського, Уманського, Кальницький, Подільського, Торговіцького, Чигиринська, Черкаського, Канівського, Корсунського и Білоцерківського полків, на Які пошірювалася Виключно козацька юрісдікція. Чи не Менш важліве значення малі статті, что стосуваліся прерогатив у сфері державного будівництва, а такоже тихий, что малі конфесійній, культурно-освітній та економічний характер (свобода православної віри, рівноправність представителей різніх конфесій, Заснування шкіл и друкарень, повна Амністія повстанців ТОЩО). Однако, незважаючі на великий політичний досвід генерального писаря Михайла Вуякевіча, Який очолював українську делегацію, польська сторона не Бажала йти даже на найменші вчинки. Більше того, Варшава Пішла на переговори з М. Ханенком, представник которого 23 серпня постелили в Острозі догоду. Аналіз змісту цього документа свідчіть, что несмотря на его урочістість ВІН, по суті, Повертайся Україну до складу Речі Посполитої в межах поав, Які існувалі напередодні візвольної Війни.
Позиція ж П. Дорошенка относительно Існування незалежної Української держави позбавляється незмінною. Це підтверджують чісленні факти. Например, у лістуванні державних діячів Речі Посполитої, что зібрав и видав у кількох томах титулярний київський єпископ А. Залузькій, є лист М. Вишневецького до М. Ханенка, тоді ще Уманського полковника. ВІН писав, что «Дорошенко не бажає, щоб польські дворяни вступили в свои спадкові маєтки, а бажає, щоб Україна булу Незалежною під его Верховної управлінням».
Джерела польського и російського походження свідчать, что восени 1670 року П. Дорошенко Зробив ще один крок до зближені з Портою. Гетьман збірає у Чігіріні раду, яка решила присягнути турецькому султанові Водночас Правобережний правитель наживо ряд ЗАХОДІВ относительно Розширення кола своих союзніків у борьбе с ворогами. Щодо цього, очевидно доцільно розглядаті его контакти з курфюрстом Бранденбурзьких и російськім УРЯДОМ. Кроме того, як відомо, Деяк годину ВІН підтрімував зв'язки з Донського отаманом Степаном Разінім, Який Очола Селянська войну в России. Альо активна зовнішньополітічна діяльність П. Дорошенка ускладнено настане польської армії Я. Собеського на Поділля. Впали кріпосні мури ряду міст, були захоплені сотні СІЛ и десятки містечок. Уже вкотре в українсько-польські Війни втрутіліся Крим і Туреччина. Восени +1671 року кровопролітні бої за участю татарської орди точіліся в районі Ладижина, Умані, Тростянця. У травні 1672 року похід
«На Ляхистан» розпочала 100-120-Тисячна турецька армія. Вступ у войну падишаха істотно змінів сітуацію на Користь Дорошенка. Одне за одним Складанний присягу на Вірність гетьману Подільські місто. Поразка за поразка зазнаватися поляки й козаки М. Ханенка.
П. Дорошенко зустрівся Із султаном 16 серпня тисячі шістсот сімдесят дві року. З бунчуком и прапором ВІН увійшов до намету Мухамеда IV, від которого получил каптан, булаву й породистого коня. А Незабаром Почаїв Облога фортеці Кам'янця. Вона трівала недовго (з 18 по 27 серпня). Чи не допомоглі полякам й німецькі найманці. Мури фортеці впали, а з ними зникло й надії польської сторони на успішну войну з турками. Розпочаліся переговори, Які завершилися підпісанням Бучацька мирного договору, согласно з Яким Туреччина одержувала теріторію Подільського воєводства. П. Дорошенко Небагато Виграй від перемоги Оттоманської Порти. За ним візнаваліся лишь традіційні Межі козацької территории ( «в старих кордонах»).
Політика Турции не могла не позначітіся на налаштовані П. Дорошенка. Гетьман дедалі более розчаровується в діях стамбульського двору. ВІН розпочінає переговори з Польщею, а Згідно-с Россией. На жаль, смороду завершилися безрезультатно. Більше того, на качану 1674 року об'єднані сили Г. Ромодановського и нового лівобережного гетьмана І. Самойловича, розпочавші наступ, захопілі Правобережжя (кроме Чигирина). 17 березня на раді у Переяславі І. Самойлович БУВ проголошеній гетьманом «обох сторон Дніпра». Альо цею тріумф московської політики БУВ нетрівалім. Незабаром на Правобережжя вдерлися татарські орди, сіючі розруха и смерть. На допомогу П. Дорошенку вірушів сам турецький султан.
Палау міста и села, Тисячі бранців гнали у Крим, прокляття на адресу турків та їх союзника П. Дорошенка лінулі над заюшеное кров'ю по-русски землею. Альо знаходится люди, Які боронилися від ворога. Всі без вінятку вітчізняні Літописці відзначають героїчну оборону Ладижина. Цілий тиждень трівалі жорстокі бої під Уманню. Даже после Падіння Фортечний муру уманці НЕ Припін опору. За свідченням очевідців, жителі міста захищали шкірних вулицю, двір, будинок. Тоді «кров текла річкамі» -туркі НЕ жалілі ані дітей, ані старих. Наштовхнувшісь на вперто Опір з боку місцевого населення, турки такоже змушені були пріпініті наступ и відійшлі за Дністер.
Дорогу Ціну Сплата П. Дорошенко за победу над політичним противником. У руїнах лежали колись квітучій край. Про свои претензії на українські землі заявила Польща. Новообраній король Ян Собеській кинувши добірні війська на Поділля. Почаїв Нові бої. Були и Нові переговори з поляками. Альо непоступлівість Варшави у державно-політічніх харчування, Які піднімав гетьман, робіла їх, по суті, безперспективна.
На середину тисяча шістсот сімдесят п'ять року становище П. Дорошенка стало критичним. Его залиша Вірні «серденята» и найбліжчі соратники, друзі и даже Родичі. Важко тягара на душу гетьмана лягла смерть митрополита Йосипа Тукальський - НЕ лишь порадник, а й найближче одного. Повз его Рамус НЕ пройшли воєнні Приготування І. Самойловича и российских воєвод, Кримська татар, готових вдертіся на Правобережжя. Гетьман гарячково шукав вихід І, здавалось, знайшов его. ВІН решил Скласти присягу на Вірність цареві, но ні перед лівобережнім гетьманом або російськімі представник, а перед І. Сірком. Кошовий отаман на чолі об'єднаного загону запорожців и донців Негайно поїхав до Чигирина. Водночас Правобережний гетьман передавши Сірку часть клейнодів - булаву и прапор, а такоже Деяк зброю и боєприпаси, что зберігаліся у фортеці.
Зрозуміло, что зважено на цею крок І, особливо, заручившись підтрімкою Запорізької Січі, П. Дорошенко думав віграті годину и зміцніті свои позиции. З цією ж метою ВІН Направляє до Москви посольство на чолі з Чигиринська городовим отаманом Іваном Сенкевичем. У надісланій правобережному гетьманові царській грамоті твердо, что «все минуле Було Забуте». Альо водночас у ній містівся наказ з'явитися на лівий берег Дніпра, щоб Скласти присягу перед князем Ромодановським и гетьманом І. Самойловичем.
П. Дорошенко Деяк годину ще трімався у Чігіріні. ВІН лістувався з 1. Самойловичем та І. Сірком; пошірюваліся чуйні про его контакти з турками и татарами. Альо капітуляція правобережного гетьмана булу Вже делом годині. Дізнавшісь про Виступ российских та українських войск, П. Дорошенко змушеній БУВ здати. Акт присяги состоялся 19 вересня 1 676 року Неподалік Чигирина в таборі Ромодановського та І. Самойловича. Водночас були віддані клейноди, зброя и турецькі Гармата. После повернення колишня гетьмана до Чигирина ключі від міста й артілерія перейшлі до рук Нових господарів. Фортецю зайнять російські стрільці та козаки Чернігівського полку.
У второй половіні жовтня тисячі шістсот сімдесят шість року в Москві відбулася церемонія передачі клейнодів П. Дорошенка. Вона булу обставлена Надзвичайно урочистих и мала самперед політічну мету. После Демонстрації московському люду та іноземним дипломатам прапори, булава, бунчук и султанські санджаки Було передано до Оружейної палати. Пізніше І. Самойлович надіслав до Москви такоже часть архіву колишня правобережного правителя.
Здавай, життя Дорошенка входити у нормальну колію. І. Самойлович своим універсалом віддав Йому у власність Сосницю, дозволив оселити там матері Петра Дорофійовіча (невдовзі вона стала ігуменею Покровського жіночого монастиря). Альо це трівало недовго. Нові хмари начали збіратіся над
головою колишня гетьмана. Всупереч попереднім запевненням розпочаліся трівалі переговори Вищих российских чіновніків з І. Самойловичем з приводу висілком П. Дорошенка до Москви. Заради справедлівості слід Сказати, что Лівобережний правитель у Цій делу проявивши своєрідну Гетьманська солідарність. ВІН Деяк годину чинів Опір ЦІМ домаганням, наводячі Різні аргументи на Користь своєї правоти. Аджея Незабаром, говорів Самойлович, має відбутіся Судовий процес над особами, Які організувалі проти него змов. На суді як свідок МАВ обов'язково віступіті и П. Дорошенко. Кроме того, на мнение гетьмана, цареві слід дотримуватись своих обіцянок, Які ВІН давши колишня правобережному правителю. Важлівім доводом були й міркування чисто морального характеру - як на Україні, и зокрема на Запорожжі, спріймуть ПОВІДОМЛЕННЯ про насільніцьку відправку П. Дорошенка до Москви.
Здавай, аргументи І.Самойловича вплінулі на российских урядовців. Альо це трівало недовго. Вже Навесні +1677 року стольник Семен Алмазов заявивши у Батуріні, что питання вірішене, и П. Дорошенко повинен Негайно прибут до Москви. І. Самойлович, повагавшись, з ЦІМ погодівся.
Можна лишь здогадуватісь, з Яким настроєм зустрів П. Дорошенко звістку про свою висілком. Збіг один день, виділений для зборів, и вісь вже 8 березня ВІН назавжди залишилась рідний край и у супроводі Алмазова, генерального судді Домонтовича й генерального писаря Прокоповича вірушів у дорогу. Ніщо не могло поліпшіті настрій 50-літнього козака. Добре, дуже добре знав ВІН московські прідворні звичаї й Ціну Царське слова.
Сонячно Березнева днем зустрічала его Москва. На аудієнції у царя 20 березня Йому Пригадай попередні «вини й злочини» и водночас покарали, як підданому Федора Олексійовіча, залішатіся в Москві и віступаті порадник при веденні справ з Туреччина и Крим.
Петру Дорофійовічу, по суті, довелося розпочаті своє життя заново. Аджея БУВ перекресленій утвердження в течение багатьох десятіліть уклад життя. Перебування у великому місті, Відсутність власного будинку, залежність даже у віборі и харчування від місцевої царської адміністрації, безперечно, прігнічувалі душу старого козака. Годиною Дорошенко просто голодував. Чи не вістачало харчів и вина. Дошкулялі горласті караульні-сотник и семеро стрільців, Які щоночі піячілі и Розважайся. Листи колишня правобережного гетьмана (адресатом в основному БУВ І. Самойлович) передаються его душевний стан. Смороду сповнені Проханов подбаті про залишенню господарство, надіслаті до Москви харчі та вино. Окремо йшлось в листах про перевезення до Москви его Дружини Єфросінії. У круговерть ціх подій були втягнуті Родичі Петра Дорофійовіча (мати, брати) и царські чиновники, І. Самойлович и генеральна старшина. Кроме небажаним самой Єфросінії їхати в далеку Москву, існувалі ще якісь Особисті міркування Дорошенка. Альо невдовзі Єфросинія Нарешті прібула до Москви. Лише после цього Дорошенко получил новий будинок, грошове й продуктові жалування.
Обставинні Складанний нема на его Користь. Спустошлівім смерчем по Україні пронеслися Чігірінські походи 1677 и 1678 років, во время якіх булу зніщена традиційна резиденція українських гетьманів. Повернення Ю. Хмельницького до влади не принесло Спок пошматованому краю. Там панували турки, ніщіліся міста и села, в Ясір забирали людей. Новий поворот життя готувало самому Дорошенку. У жовтні тисячу шістсот сімдесят дев'ять року ВІН здобувши царський наказ про призначення его воєводою у Великий Устюг. Альо Дорошенко не згодівся. За це взимку Дорошенко БУВ призначення воєводою у Вятку (на Цій посаді перебував до 1682 року). После повернення звідті Йому «пожалував» с.Ярополче Волоколамського повіту.
Дорошенко доживав віку в оточенні новой сім'ї. Колишній гетьман займався власним господарством, віховував дітей, прийомів знайомиться ТОЩО. Разом з тім НЕ забувай про земляків-українців, за якіх клопотався перед Московський урядовці.
Помер Петро Дорошенко 9 листопада 1698 року. Поховали его на березі р. Ламі під правим криласи місцевої церкви.
|