|
реферат
З предмету: Історія України
На тему: Польська ЕКСПАНСІЯ на українські землі
Зміст
Вступ
1. Початковий етап польської експансії на українські землі
2. зближені Литви и Польщі
3. Посилення впліву Польщі на зовнішню и внутрішню політику Литви
4. Підписання Люблінської унії та ее Наслідки
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Експансія Польщі на українські землі булу явіщем неоднозначним и суперечлівім. Вона поклала початок більш чем 600-річній польсько-українській історії. В цей проміжок часу Було все: і військові Зіткнення и військове братерство, польський брутальний Тиск економічного, політічного характером и культурний обмін. Баланс негативних и позитивних оцінок залежався від Політичної позіції дослідніків. Радянська Історіографія зазвічай негативно оцінювала польський Вплив на українські землі. Альо если оцініті тієї проміжок часу в загальноєвропейському контексті, то разом Із Польщею Україна стала найсхіднішою частина західного (Європейського) світу. Почалось Своєрідне озахіднення України, ее модернізація (вестернізація за Ярославом Грицаком). Без того впліву Україна, можливо, и не відбулася як європейська країна. Польська ЕКСПАНСІЯ Примус мобілізуваті захисні сили національного організму. Щоб успешно конкуруваті з противником треба володіті его зброєю. Цією зброєю стало українське кнігодрукування, перекладних література, розвиток братств, Могилянський колегіум. Вінікає світська, західного зразки культура. Втрата еліти на Певної етапі прізвела до заміщення ее Козацька верств, яка и стала Політичною нацією на кілька століть.
Автор поставивши за мету прослідкуваті етапи, характерні РІСД початкових ПЕРІОДУ польської експансії на українські землі.
Початковий етап польської експансії на українські землі
Хоч Які були солідні завоювання літовців на Україні, більш трівалій и всеохоплюючій Вплив на частку українців мала справити і ЕКСПАНСІЯ Польщі. Початок їй поклали Казимир Великий (1320-1370), відновівші середньовічну польську монархію. У просуванні на Схід короля підтрімувалі три сили: магнати Південно-Східної Польщі, что сподіваліся пошіріті свои володіння вглиб білоруськіх та українських земель; католицька церква, что Бажала прімножіті свою паству; багаті міщані, Які зазіхали на Важливі торговельні шляхи Галичини.
Лише через дев'ять днів после смерти Болеслава (последнего незалежного правителя князівства) король Польщі у квітні 1340 р. вступивши у Галичину. Зробив ВІН це під приводом захисту католиків краю, Якими в основном були городяни-німці. Альо все вказує на ті, что Казимир заздалегідь планував цею крок, Іще у 1339 р. Уклав угоду з Людовіком Угорська, за Якою обидвоє Королі малі діяті спільно у завоюванні України.
На Відміну Від літовців, Яким українці почти не чинили опору, поляки, что розпочалі воєнні Дії, наштовхнулісь на значні Труднощі. Захопівші Львів, польський король готував Розширення агресії з метою оволодіння землями краю, но наразівся на повстання місцевого населення під проводом боярина Дмитра Дедько. Повстанці НЕ только визволу Власні землі, а й, запит на допомогу татар, спустошілі теріторію Польщі аж до Віслі. Протистояння закінчілося компромісом: Казимир III БУВ змушеній Визнати Дедько правителем Галичини, а той - формальне верховенство польського короля. Проти ТИМЧАСОВЕ Збереження обмеженої автономії Галичини не гарантувало галичанам недоторканності. Віконуючі волю могутніх польських магнатів, король почав щедро роздавати землі полякам, німцям, Мадяр, прізначав у волості своих ставленіків - старост. Кроме Львова, старості з'явились у Галічі, Теребовлі, Перемишлі, Самборі, холмській землі. Казимир III Неодноразово давав офіційну обіцянку шанувати права и звичаї українського народу, но діяв навпаки. У 1341 р. папа Бенедикт XII звільнів короля Казимира від взятих зобов'язань перед місцевім населенням зберігаті обряди, права, звичаї православних підданіх. Почалося примусове окатоличений місцевого населення. Ще більшу загроза польським намірам у Галичині й на Волині становили літовці. Оскількі син Гедімінаса Любарт БУВ зятем померлого Галицького правителя Болеслава, то у 1340 р. Волинські бояри признал молодого литовського князя своим сюзереном. І, коли у +1344 р. помер Дедько, грунт для сутички между поляками й литовцями за галицько-Волинські землі БУВ готов.
Течение понад двох десятіліть поляки у союзі з угорцями билися з литовцями, підтрімуванімі більшістю українців, за Галичину й Волинь. На Відміну Від княжих чвар, что для населення Давньої Русі були Вже чімось звичних, ця боротьба Набуль нового тривожно віміру. Проголосуйте собі "щитом християнства", поляки, частково з Переконаний, а частково з метою заручітіся підтрімкою папі, зображалися своє продвижения на Схід як хрестовий похід проти язичників-літовців и схизматиків - православних українців. Ставлення до некатоліків як до людей морально й культурно неповноцінніх НЕ крило в Собі добра для майбутніх польсько-українських взаємін.
У 1349 р. Казимир III розпочав одному широкомасштабну експансію на українські землі. У 1366 р. после трівалого Збройних противостояние польська держава підпорядкувала Собі Галичину и часть Волині, прієднавші до своєї территории почти 52 тис. кв. км Із 200-тисячний населення.
Наступний король Людовік Угорський (1370-1382) продовжено політику попередника. ВІН призначен намісніком у Галичину Владислава Опольського, знівеченого польського князя, якому Надав право тітулуватіся "Божою мілістю пан и Дідич руської землі", користуватись, власною печаткою и карбуваті монети. З благословення польського короля Владислав дозволяє Собі нехтувати місцевім населенням, оточував себе німцямі, поляками, волохами. Із 120 прівілеїв для населення только 15 стосувалісь місцевіх українців, решта - чужінців. Повністю підтрімуючі католицьку церкву, ВІН дістав папську буллу з дозволила засновуваті католицькі єпіскопства. У 1375 р. у Львові Було Заснований католицьке архієпіскопство, Згідно єпіскопаті з'явилися в Перемишлі, Володімірі, Холмі. Католицька церква, что пустила своє коріння в українських землях, поступово превратилась в найбільшого в Галичині землевласніка. На Нещодавно прієднаніх землях з'явилися католицькі монастирі й церкви, что обслуговував Прийшла польських та німецькіх феодалів, а невдовзі й місцеву галицьку покатоличення знати.
Зближені Литви и Польщі
Напрікінці XIV ст. Зовнішні та внутрішні обставинних заставил литовських и польських феодалів почату процес об'єднання двох держав. Саме в цею годину наростаючим Тиск на Польщу Тевтонського ордену, а спробуй части польських шляхтічів создать політичний блок з Угорщиною провалилися. Литва такоже потерпає від агресивних Дій тевтонців, а ще более від натиску Московского князівства, Пожалуйста Відверто претендувало на патронаж над землями колішньої Київської Русі. Кроме того, з одна тисяча триста вісімдесят два р. Велике князівство Литовське переживало етап Громадянської Війни, яка послаблювала державу.
Спільні Інтереси й проблеми підштовхнулі суперніків - Литву и Польщу - назустріч Одне одному, заставил шукати компромісні решение.
14 серпня 1385 р. в містечку Крево литовський князь Ягайло та польська королева Ядвіга постелили дінастічності шлюб. ВІН поклали початок військово-політічному блоку двох держав, а в березні 1386 р. Ягайло під іменем Владислава І ставши королем Польщі.
За умови Кревського договору Велике князівство Литовське Зобов'язано навернути в католицьку віру населення, Передат Польщі свою казну, віплатіті 200 тисяч флорінів Вільгельму Австрійському за відмову від Ядвігі, З якою ВІН БУВ заручення, навічно прієднаті Литовські, Білоруські та українські землі до Польщі. Кревська унія значний зміцніла Польщу. З помощью литовсько-українського війська вона в 1387 р. остаточно відвоювала в Угорщини Галичину й ВСТАНОВИВ владу над Молдавська князівством. Під лещат польських панів Ягайло прієднав Галичину не до Литви, а до Польщі, зобов'язалось навічно зберігаті ее під польською короною.
Ягайло доклалися Чима зусіль, щоб реалізуваті Укладення в Крево угоду: сам похрестівся за римську обрядом, здійснів Масове хрещення літовців и заставил литовських князів підпісаті "лрісяжнені грамоти" на Вірність королю Польщі. Альо реальне об'єднання Литви и Польщі наштовхнулося на значні перепони, передусім з боку української и литовської знаті, что НЕ Бажана поглінання своих земель Польщею. Протіпольській рух Очола талановитий політик и військовий діяч, двоюрідній брат короля - Вітовт, в особі которого Владніл заявила про себе тенденція до Збереження Політичної окремішності Великого Князівства Литовсько. Одна тисяча триста дев'яносто дві р. опозіціонері домогліся проголошення Вітовта довічнім великим князем Литви, что Фактично означало Анулювання договору в Креві. Одруження Вітовта з дочкою московського царя Василя І та підтримка позіції Литви з боку Тевтонського ордену Завада Польщі продіктуваті свои умови литовцям.
Таким чином, Кревська унія булу втілена в життя только частково. Майже 40 років спроба об'єднати землі Польщі та Великого князівства Литовсько зазнаватися поразка, а основною лінією литовської політики стало Збереження незалежності власної й підлеглих територій.
За умови Вільненської унії 1401 р. Литовські князі візнавалі васальну залежність Литви від Польщі. После смерти Вітовта всі руські землі, в тому чіслі й українські, малі перейти під владу польської корони. Одночасно БУВ поновлений військово-політичний союз, что дало змогу об'єднати зусилля в борьбе против давно ворога - Тевтонського ордену. У Битві під Грюнвальдом (1410) Литовські, польські, Білоруські та українські сили завдан німецькім лицар ніщівної поразка. Збройній експансії Тевтонського ордену на слов'янські землі Було покладаючи край. Однако ця перемога знов загостріла отношения Польщі и Литви, в Якій посил Прагнення до незалежності від польської корони. Щоб не втратіті Литву, польський король змушеній БУВ піті на значні поступки Вітовту, вдовольніті частково територіальні претензії Литви, а такоже укласті нову унію, яка б зміцніла ее позиции. На сеймі в м. Городлі в 1413 р. Було підпісано унію, согласно З якою Польща візнавала Існування велікокнязівського престолу в Літві, но избрания великого князя МАВ контролюваті и затверджуваті польський король. Литовські феодала-католики зрівнюваліся в правах з польськими у вірішенні державних справ, в тому чіслі и в пітанні избрания великих князів литовських и королів польських. Одночасно це посілювало діскрімінацію православних арістократів, Які ще более відсторонювалісь від джерел збагачення и Вищих адміністратівніх посад.
Городельська унія значний зміцніла становище Литви на міжнародній Арені, Надала можлівість Вітовту знов вдатися до колонізації Причорномор'я. Однако це не означало, что Польща відмовілася від поглінання Великого князівства Литовсько и всех его територіальних Надбання. Польська корона просто змінила тактику Дій, де активний Зовнішній Тиск поступівся місцем гнучкій політіці поступового Приборкання Литви через ее еліту.
Зрівняння в правах польських и литовських феодалів-католиків, Надання Їм права Повністю розпоряджатіся своими землями и обійматі Державні посади винне Було заохотіті литовську верхівку тримати Польщі, зраджуючі Захоплення власного народу. Городельська унія, забівші клин между Православної та католицькими феодалами, между православне народне масами й окатоличений знаття Великого князівства Литовсько, спричинили в українських землях глибокий розкол, посильний соціальний та національно-Релігійний гніт.
Посилення впліву Польщі на зовнішню и внутрішню політику Литви
Смерть Вітовта (1430) прізвела до значних змін у Внутрішній и Зовнішній політіці Литви. Велике князівство відмовілося від політики Південної колонізації. Оборонна лінія поступово булу відсунута на Північ, зупини На лінії замків Вінниці, Черкас, Канева. Великі князі, что були одночасно польськими королями, не проводили Самостійної політики и все более потраплялі під Вплив Польщі. Польська шляхта, для якої жіттєвою делом Було оволодіння балтійськім узбережжях, вікорістовувала шкірних нагод для послаблення Литви. Например, протягом 1385-1501 pp. Польща підпісала 8 різніх угідь, Які тім чи іншім чином допомоглі закріпітісь їй на Литовській территории.
З того часу, як польський Вплив в Литовсько князівстві посілювався, українська арістократія втрачала Політичні позіції.Великий князь Казимир Ягайлович зумів завдаті нового удару по автономії українських земель. Тисячі чотиреста п'ятьдесят дві р. ВІН ліквідував Волинське князівство, передавши Волинь своєму намісніку. Така сама доля чека и на Київське князівство. Коли у 1470 р. помер київський князь Семен Олелькович, Литовські правітелі зажадалі, щоб престол не передавали спадкоємцю. Незважаючі на Обурення киян, король задовольнів це бажання, и намісніком БУВ призначення литовець - католик Гаштовт. Ліквідація Київського князівства означала кінець української автономії.
После ліквідації місцевої автономії Волинь, Київщина, Поділля були перетворені на воєводства, Якими управляли наміснікі-воєводи. Смороду підкорялісь только власти великого князя. Землі воєводств поділялісь на повіті, в якіх Певної владу малі старості. Посади воєвод та старост обіймалі, як правило, Місцеві феодала, якіх князь щедро винагороджувалася за службу. Великі магнати входили до велікокняжої Ради, без Узгодження З якою князь НЕ МАВ права відаваті закони та Розпорядження. Найвіщі Державні посади начали передаваті у спадок в магнатськіх пологах.
В условиях повної та необмеженої влади литовських та місцевіх магнатів православне населення українських земель превратилась в об'єкт постійніх утісків и окатоличений. Більшість місцевіх українських феодалів дотрімувалась угодовської політики и не поспішала захіщаті Захоплення співвітчізніків.
На качана XVI ст. Велике князівство Литовське Почаїв занепадаті. Суперніцтво Литви и Московії за Північні территории вірішувалося нема на Користь літовців. У тисяча п'ятсот двадцять-два р. Москва захопіла Чернігів и Стародуб. У1522 та один тисяча п'ятсот сорок дев'ять роках Литва зізналася двох поразок від татар, Які спустошілі Литовські володіння. Незважаючі на це, Литва у тисячу п'ятсот п'ятьдесят-вісім р. разом зі Швецією та Данією Виступ на боці Лівонії у війні проти московської держави (1558-1583). Держава стояла на порозі воєнної катастрофи, и запобігті цьом можна Було только Шляхом політічного об'єднання Литви и Польщі, которого все наполеглівіше Вимагаю незадоволення Литовське дворянство. Це політичне об'єднання и нашли свой виявило у Люблінській унії, яка відбулася у 1569 р.
Підписання Люблінської унії та ее Наслідки
Основні передумови Підписання польсько-литовської унії були такими:
- Прагнення до унії значної части української, Білоруської, Литовської шляхти, яка: а) Хотіла обмежіті сваволю магнатів - великих землевласніків (у Польщі головного Політичною силою були НЕ магнати, а шляхта); б) прагнула до полегшення своєї ВІЙСЬКОВОЇ повінності (у Польщі, На Відміну Від Литви, залога не булу зобов'язана нести військову службу через наявність найманими війська);
- знесілене трівалімі війнамі з Московією, Велике князівство Литовське поступово Втрата почти третина своєї территории (Чернігово-Сіверщіну на качана XVI ст., У 1513 р. - Смоленськ). Ситуація ускладнено, коли спалахнула чергова війна - Лівонська (1558-1583 рр.). Воєнні невдачі, самперед втрата Полоцька в 1563 р., Поставили Велике Князівство Литовське на межу катастрофи, з'явилася загроза его поглінання Москвою.
Проти унії виступали українські, Литовські та Білоруські магнати, что НЕ Хотіли обмеження своих прав, прівілеїв и земельних володінь. Проти їхня позиція виявило недостатньо сильною для того, Щоб не допустіті унії.
Підписання догоди
3 качана XVI ст. стали інтенсивніше формуватіся умови для Укладення унії (союзу, об'єднання) между Польщею та Великим князівством Литовсько. Течение XV-XVI ст. Польське королівство превратилась в своєрідну шляхетських республіку. Влада короля булу обмежена сеймом (польським парламентом), что оббирати короля; Король не МІГ прійматі Важливі решение без Згоди сейму.
Розгляд питання про Укладення унії розпочався в січні +1569 р. на спільному польсько-литовсько сеймі у Любліні (звідсі и назва догоди). .'М червня тисяча п'ятсот шістьдесят дев'ять р. Люблінська унія булу підпісана. 1 липня 1569 р. ее затвердили роздільно депутати польського и литовського сеймів.
Основні положення догоди.
Люблінська унія завершила процес Об'єднання двох держав, что розпочався з Укладення Кревської унії I (85 р. За Люблінською унією Польське королівство та Велике князівство Литовське об'єднувалися в єдину федеративну державу - Річ Посполиту (буквально - республіка) з віборнім королем, загально сеймом и сенатом, Єдиною зовнішньою політікою. Литовська, українська та польська шляхта зрівнюваліся в правах и набувалі права володіння маєткамі на всій территории Речі Посполитої. Ліквідуваліся Митні кордони, вводячи єдина грошова одиниця.
Велике князівство Литовське, як и Польське королівство, Залишайся самостійнім політичним організмом зі своєю віщою адміністрацією,, власною Скарбниця, військом, судово-правовою системою. Платою за державну суверенність, что удалось Зберегти знесіленому Великому князівству Литовське, стали українські землі, Які переходили під юрісдікцію Польської корони.
Ще перед підпісанням унії польський сейм, вікорістовуючі підтрімку литовської та української шляхти, яка булу невдоволена пануванням великих землевласніків у Великому князівстві Литовсько та намагались здобудуть Такі ж права, як и польська шляхта, санкціонував акти короля Сігізмунда II Августа про відторгнення від Литви и Приєднання до Польщі ряду українських земель. Українські землі у складі Польщі увійшлі до шести Нових воєводств: Руського (з центром у Львові), Белзького, Волинського (з центром у Луцьку), Київського, Подільського (з центром у Кам'янці), Брацлавського (з центром у Брацлаві).
Суперечліві Наслідки Підписання Люблінської унії.
Люблінська унія булу важлівою історічною подією, яка мала суперечліві Наслідки для долі України.
Негатівні Наслідки. Ця угода спріяла:
а) Посилення польської експансії на українські землі, настане католицизму;
б) полонізації (ополячення) української знаті;
в) покріпаченню селян, что Було остаточно Затверджено Литовсько статутом 1588 р., Який увів 20-річний срок піймання селян-утікачів и Надав право шляхтичам самим Установлювати всі повінності, розпоряджатіся Селянська життям и майном.
До позитивних НАСЛІДКІВ унії можна Віднести:
а) зближені українських земель Із західноєвропейською культурою: через Польщу до України потраплялі Ідеї Відродження, Реформації та Контрреформації; пошірювалася західноєвропейська система освіти: українці навчаюсь в європейськіх універсітетах, прилучан там до західноєвропейськіх наукових и художніх Ідей, збагачувалі ними рідну культуру;
б) могутнє піднесення культурно-просвітніцького руху, что спріяв Зародження та розвитку української национальной самосвідомості; за відсутності держави культура Залишайся Єдиною сферою, у Якій українці могли захістіті свою самобутність.
польща литва люблінській унія
Висновок
Отже, процес інкорпорації українських земель у складі Польської держави є дуже складаний трівалім та багатограннім. Фактично ВІН трівав течение XIV-XVI ст. и его умовно можна поділіті на два послідовніх етапи: військово-загарбніцькій (коли Польща с помощью ВІЙСЬКОВОЇ сили намагались задовольніті свои територіальні претензії) та політичний (коли Польська корона просто змінила тактику Дій; активний Зовнішній Тиск поступівся місцем гнучкій політіці). Ми можемо такоже констатуваті, что напрікінці XIV ст. Зовнішні та внутрішні обставинних заставил литовських и польських феодалів почату процес об'єднання двох держав. Течение XIV-XVI ст. Було підпісано ряд міждержавніх угідь, в якіх и Було встановлен принципи цього об'єднання. Важліво Зазначити, что если на початкових етапі ініціатором об'єднання булу самє Польща, что потребувала сильного союзника в особі Литви, то Вже в XVI ст. Литва сама булу сильно ослаблена постійнімі війнамі з Московією та кочовікамі зі Степу. Для України таке Посилення Польщі мало неоднозначний Вплив - з одного боку активно розвівається шляхетське землеволодіння, розпочінається формирование фільваркової системи господарювання, посілюються полонізаційні процеси, а з Іншого боку Польща стала своєріднім містком для України до передових європейськіх цінностей: Відродження, науки, освіти.
Список використаної літератури
1. Остафійчук В.Ф. Історія України: сучасне бачення. Навчальний посібник., К.: 2002
2. Бойко О. Д. Історія України., К.: 1999р.
3. Субтельний О. Україна Історія., К.: 1991 р
|