|
.
Право, як і багато ін. Соц. явища, які є основою людської життєдіяльності, не піддається однозначному визначенню, що не піддаються визначенню і ті чинники і процеси, які призводять до появи цих феноменів. Найбільш вірне визначення права лежить на шляху пізнання такого соціального явища, як свобода, реалізована на даному історичному відрізку часу в тих чи інших формах. Ідея права як реалізованої свободи і дозволила зародитися таку науку як історія права. Свобода є акт пізнання людиною самого себе. Це пізнання відбувається через деят., Направленнкю на навколишній світ, і в залежності від результатів деят. людини можна судити наскільки він пізнав себе (був вільний).
Також і в праві. Виділивши себе спочатку в якості самостійного суб'єкта права, людина реалізує свою суб'єктивність в отнош. з ін. йому подібними. У міру порівняння фактів (своїх минулих дій) з сьогоднішнім своїм станом чол. з минулого вибирає те, що йому здається найбільш прийнятним. Поступово найбільш прийнятне отримує форму джерел права - звичаю, судового рішення.
Усвідомивши себе стороною в цьому процесі, людина починає виступати як суб'єкт правовідносин. Реалізоване в цих відносинах самосвідомість людини призводить до формулювання основних принципів права, які обростаючи різними соціологічними і нормативними особливостями, становлять правову систему тієї чи іншої цивілізації старовини.
Це і є предмет науки.
Під наукою про право можна розуміти спробу дати пояснення, тлумачення цього явища, як соціального, так і фізичного світу. Т.ч. під наукою про право, у вузькому значенні цього слова розуміються ті способи пізнання і визначення права, які взагалі прийнятні для пізнання права як такого.
Предметом юриспруденції явл. право у відношенні до ін. явл. чол. т-ва
Метод (гр. Шлях до істини) ділиться на загальний і спеціальний.
Під загальними методами науки історії права розуміються способи вивчення найбільш загальних проблем даної галузі. До них можна отнсті дедуктивний і індуктивний.
Дедуктивний допомагає за допомогою логічних операцій складний комплекс явищ, склад. право. Індуктівний- виведення загальних закономірностей шляхом зіставлення різного роду фактів. За допомогою цих методів можна спостерігати розвиток права.
Др. загальний метод - герменевтика. Наукова обробка права у вигляді тлумачення, тобто його тлумачення вченими юристами. тлумачення джерел права. Також згадують герменевтику - тлумачення предметів культури одним з яких є право.
Загальнотеоретичні побудови моделей і схем дозволяють зв'язати воєдино масу суперечливих фактів.
До спеціальних методів відноситься історико-порівняльний метод-наявність загальної ідеї права, яка постійно прявляет себе в історії.
Систематичний метод. До революції практикувалося розподіл науки історії права на внутрішню і зовнішню. Під внутрішньої історією розуміється історія розвитку та освіти юридичних норм і інститутів. Під зовнішньою - історія джерел права або виробляють право сил, а також результати дії цих сил.
Також активно використовувався такий метод як періодизація, тобто поділ історії права за часовими періодами з метою або об'ємніше викласти матеріал, або підкреслити формаційні особливості стану інститутів права і держави в той чи інший відрізок часу їх існування.
Завдання дослідження в рамках даної науки
Під завданнями можна розуміти шлях дослідження. Найголовніше уникнути модернізацій. Щоб цього уникнути потрібно перейти від фантастичних доводів до наукових, позитивним. Необхідно критично підходити до тлумачення текстів пам'яток, пов'язувати текстовий матеріал з даними статистики, економіки та ін. Соц проявів життя людського суспільства. Необхідно визначати спільні точки дотику різних тенденцій, факторів, що вплинули на розвиток права з тим щоб встановити загальну закономірність розвитку права як цілісного, комплексного соц. явища.
З огляду на вищесказане можна приєднатися до визначення науки історії російського права, даного А.Н. Філіпповим: "Історія російського права є історія самопізнання російського народу, як культурного цілого в області права і справедливості. Це право російської нації в її тисячолітній минулому.
Вітчизняна школа права.
Зародження справжньої науки історії російського права відноситься до часу діяльності великого кодификатора російського права - графа М.М. Сперанського. Вперше здійснена інкорпорація всього корпусу російського права поставила перед ним і його співробітниками питання про загальні принципи та напрямки розвитку національного права. Величезний обсяг правового матеріалу, необхідність в його систематизації, обробки і що, найголовніше, оцінки та порівнянні його з аналогічним матеріалом західних країн, перетворило працівників II відділення Власної Його Імператорської Величності Канцелярії в перших істориків російського права.
Батьком-засновником вітчизняної науки історії російського права по праву вважається К.А. Неволін. Його праці "Енциклопедія законознавства", "Історія Російських цивільних законів" явл. першими дійсно науковими працями з історії російського права. З дореволюційних істориків права, які дотримувалися плідного методу Неволіна слід назвати К.Д. Кавелина, Б.Н. Чичеріна, ін.
Разом з тим наука про правеможет вважати своїми засновниками не тільки російських вчених, а й німців: Йоганн Філіп Густав Еверс, і Олександр Магнус Фромгольд Рейц.
Їх висновки зробили істотний вплив на науку. Крім того роботи Еверса і Рейц з'явилися блискучим підтвердженням продуктивності методу Гегеля і Савіньї, довівши, що російське право і державність розвивалися за тими самими законами, що й право західноєвропейських країн, народів.
Наступною великою віхою в розвитку науки історії права слід назвати школу слов'янофілів. Основною метою цієї школи явл. заповнення недоліків західницького підходу до з'ясуванню таких понять, як "народ", "особистість", "суспільство", "гос-во", явл. ключовими в історії кожного народу. Найбільший внесок в розвиток слов'янофільського напрямки історії російського права був зроблений такими вченими як Н.Д. Іванищев, І.Д. Бєляєв, В.Д. Лешков і ін. Через свою історичну обмеженість школа не змогла проявити справжньої наукової гнучкості в суперечці з науковим позитивізмом. Наслідком цього стало виникнення в другій половині XIX століття школи юридичного позитивізму. "Позитивність" (лат) була сприйнята вченими як ідеал, до якого має прагнути (повнота методологічної імперативності). Суттєвою позитивною стороною цієї школи слід визнати повноту досліджень, проведених даної школою. Комплексний підхід, такий як застосування досягнень ек. науки (статистики), соціології, психології, загальної антропології та ін спец. наук дозволили провідним діячам цього напрямку домогтися успіхів у цій галузі.
Великий інтерес представляє школа М.М. Ковалевського. Вона використовувала історико-порівняльний метод. Порівняння з інститутами західного права і держави. Зіставляючи російське право, як частть права загальнослов'янської, абсолютно логічно виглядає і зіставлення слов'янської правової сім'ї з західної правової сім'єю.
|