1920-ті роки

Зміст

Вступ.

Період НЕПу - чи не найскладніший з усіх періодів радянської історії. У той же час саме він найбільш значимий для нас сьогодні. Яке його загальний соціально-історичний зміст і значення? Існує три основних відповіді на це питання.

Відповідно до першого, безроздільно панувала в радянській історичній літературі, НЕП являв собою один з етапів будівництва соціалізму в СРСР. Змушений особливими обставинами, що склалися після закінчення громадянської війни, і який відрізнявся значною своєрідністю, він при всіх витратах, з ним пов'язаних, зіграв у цілому корисну роль, давши країні можливість залікувати рани, завдані війною, і підготуватися до нового, вирішального етапу соціалістичного будівництва. До кінця 20-х років значення НЕПу виявилося вичерпаним, унаслідок чого він і зійшов зі сцени, поступившись місцем періоду індустріалізації і колективізації.

Друга відповідь можна визначити як «зміновіхівські»: НЕП - свого роду епоха Реставрації; наткнувшись на нездоланні перешкоди, більшовицька революція покотилася назад. Правда, не докотилася: історично позитивний процес повернення був обірваний І.В. Сталіним.

Третя відповідь, що пропонувався рядом західних дослідників, зводилася до того, що НЕП треба розглядати як особливу, ринкову модель соціалізму, що володіла рядом достоїнств, але не зуміла впоратися з властивими їй протиріччями, чому їй і довелося поступитися місцем державному соціалізму сталінського зразка.

У кожному з цих відповідей є, мені здається, своя доля істини, але, на жаль, не більше ніж частка. Перший Не добра вже тим, що загладжує і випрямляє хід історичного процесу, применшує корінну протилежність сталінської і непівської економіки, ігнорує "вибуховий" характер, як народження НЕПу, так і його припинення. Друга відповідь мала право на існування лише в пору «відступу», тобто при переході від «воєнного комунізму» до НЕПу; протягом наступної, більшої частини періоду про нього вже можна було не згадувати. Нарешті, третя відповідь, найбільш переконливий, має той корінний недолік, що залишає нез'ясованим, модель якого соціалізму в цьому випадку мається на увазі.

Період НЕПу - єдиний час у радянській історії, коли пліч-о-пліч існували капіталізм і соціалізм. Соціалізм і капіталізм протистоять один одному як два соціально-економічних укладу: перший - в тотально усуспільненої промисловості, другий - в кількісно переважному приватному секторі.

НЕП почався з удару по точці найбільшої небезпеки, як сільськогосподарська політика, націлена на отримання більшої кількості продуктів харчування за рахунок надання нових стимулів селянству; потім він розвинувся в комерційну політику заохочення торгівлі і обміну, включаючи фінансову політику, спрямовану на стабілізацію валюти, і, нарешті, він став промислової політикою. Щоб скласти собі більш чітке уявлення про який нас цікавить періоді, найкраще зіставити НЕП з його прямим попередником - періодом "воєнного комунізму".

«НЕП» - це коротке слово швидко стало чином, якому судилося назавжди залишитися в пам'яті народу символом суперечливою, повчальною, хоча і дуже короткою смуги в історії країни. А коли поняття «НЕП» народилося, в ньому було і енергійне «ні» недавнього минулого, і співзвуччя з головним, чого тоді бракувало: «хліб». Саме НЕП, говорив Ленін, відкривав шлях до позбавлення «від нашого жебрацтва, від безперервних голодовок ...» [1].

Історіографія НЕПу Представлена ​​роботами численних авторів, але при великій кількості публікацій на тему можна констатувати, що ми про нього знаємо дуже і дуже мало. При розгляд теми мені довелося зіткнутися з різними думками і судженнями. Ось деякі з них.

Берхін І.Б. [2] розповідає про розробку Леніним корінних питань соціалістичної економіки, про перші перетвореннях у цій галузі. Висвітлюється також економічна політика Радянської держави в 1917 - 1922 рр .; показаний перехід до НЕПу і пов'язана з цим перебудова економіки.

У виданні «Історія соціалістичної економіки СРСР» [3] дана докладна характеристика економіки країни в період попередній НЕПу, а також передумови переходу до нової економічної політики. Розглянуто економіка цікавить нас періоду (НЕПу) і результати цієї політики для економіки країни. Наведено статистичні дані з різних галузей народного господарства.

Данилов В.П. і ін. [4] одними з перших в умовах перебудови радянського суспільства спробували відповісти на питання: що ж таке НЕП. Робота побудована у вигляді полемічних бесід за «круглим столом», які ведуть між собою видатні фахівці. У центрі уваги нові підходи до проблеми нової економічної політики.

Борисов Ю.С. [5] в своїй роботі розглядає основні щаблі НЕПу: політична криза 1921 р перехід до НЕПу, труднощі початкового етапу, а так само з'явилося в період НЕПу поняття «госпрозрахунку». Автор приділяє увагу і зовнішньої політики молодої радянської держави, перед яким стояло завдання не тільки торгового, але і політичної угоди зі світовим співтовариством. Він приходить до висновку, що нова економічна політика всередині стани і нова зовнішня політика були взаємопов'язані в ленінської концепції будівництва соціалізму.

Горинов М.М. [6] повністю присвятив свою роботу проблеми НЕПу. Він розглядає, як складалася доля НЕПу, які причини того, що нова економічна політика була перервана вже в кінці 20-х років. Своєю роботою автор не "закриває" питання, а навпаки спонукає читачів до самостійних роздумів над складними проблемами 20-х років.

Горинов М.М. в співавторстві з Цакунов С.В. [7] продовжує розглядати тему НЕПу в іншій своїй роботі. Тут основним ставати розгляд еволюції поглядів Леніна на проблему нової економічної політики. Приділяється також увагу внутріпартійної боротьби у розглянутий період.

У навчальному посібнику «Історія менеджменту» [8] період НЕПу розглядається з точки зору управління народним господарством. Вказані ключові позиції нової економічної політики і її результати.

Мерль Ст. [9] в своїй роботі розглядає НЕП з позиції рівня життя населення. Наводить приклади і статистичні дані щодо різних категорій населення, а так само порівнює нове суспільство з довоєнним періодом. Автор розглядає і новий елемент еліти - партійних функціонерів.

Ю. Іванов [10] проводить паралель між новою економічною політикою і сучасним етапом. Розглядає останні роботи Леніна, як теоретика НЕПу.

Ю. Буртин [11] розглядає період НЕПу з двох сторін: перший - це економічна політика в даний період, труднощі її реалізації та недоліки. І друге - В.І. Ленін. Автор вважає, що неможливо серйозно говорити про НЕП, які не придивившись до хід думок його автора, не осмисливши те нове, що приніс період НЕПу в образ В.І. Леніна - не тільки в його практичні дії політика, організатора, але і в самі основи його світогляду.

І.Б. Орлов [12] розглядає сучасну вітчизняну історіографію НЕПу: її досягнення, проблеми та перспективи.

Для аналізу такого важливого періоду в Російській історії не можна обійти стороною джерела даного періоду.

Безсумнівно, джерелом по темі служать роботи В.І. Леніна про НЕП. [13] Він є автором і розробником ідеї нової економічної політики, тому його роботи представляють особливий інтерес для вивчення і аналізу.

Крім цього цікаві роботи і спогади очевидців подій. Одним з них є Валентинов Н. (Н. Вольський). [14] Його ім'я мало кому відомо тепер. Меншовицьке минуле, позбавлення - напередодні сталінських репресій - від радянського громадянства сприяли його забуттю. Його мемуари розповідають про НЕП, відтворюють також атмосферу ідеологічних конфліктів в керівній еліті, в основі яких лежали часто і глибоко особисті мотиви боротьби за владу.

«НЕП і госпрозрахунок» [15], це офіційні документи, статті радянських економістів, присвячені проблемам НЕПу з 1921 по 1927 р.р. Ці матеріали дозволяють висвітлити задуми перекладу промисловості на госпрозрахунок, методи його практичної реалізації, що виникали суперечності в управлінні державним сектором господарства та методи їх вирішення.

У своїй роботі я спробую розглянути причини, що призвели до виникнення НЕПу, хід розвитку нової економічної політики і результати її проведення для країни.

Структурно робота представлена ​​наступним чином. У першому розділі роботи проводиться аналіз періоду, який припадає на закінчення громадянської війни. Потім у другому розділі аналізується безпосередньо період НЕПу. На мій погляд тут потрібно звернути увагу на розподіл даної глави. Вона складається, як і перша глава з двох параграфів, Перший параграф присвячений переходу до нової економічної політики. А в другому параграфі розглядається відновлення народного господарство в умовах непу. Висновок будується на основі аналізу і висновків подій відбувалися в період з 1921 р по 1925 р А також з точки зору сучасних ідей та ідеалів.

Глава I. Радянська країна після закінчення громадянської війни.

§1 Економічна розруха.

Створення необхідних умов для переходу до мирного будівництва, при всій своїй важливості було лише однією стороною справи величезна труднощі цього переходу полягала в тому, що здійснювати його доводилося в обстановці важкої господарської розрухи в країні.

З 1918 по 1920 рр. американські, англійські і французькі імперіалісти (японські до жовтня 1922 г.) вели військову інтервенцію проти молодої радянської республіки. Вони чинили жахливі розправи над радянськими людьми на захоплених ними територіях. Вони використовували зброю блокади, для того щоб «кістлявою рукою голоду» задушити радянський народ.

В результаті кривавої розправи інтервентів загинули багато тисяч і десятки тисяч трудящих Радянської країни, були знедолені мільйони людей. Досить сказати, що число, біженців, які перебували на утриманні Радянської держави, досягало в 1918 р 1250 тис. Осіб (до 1921 р число цих біженців знизилася до 700 тис.); число інвалідів громадянської війни становило в 1921 р 300 тис., число інвалідів - жертв погромів, організованих інтервентами і їх найманцями - білогвардійцями, досягало до 1921 р 5000 тис. чоловік. [16]

Громадянська війна захопила майже всю територію Радянської республіки. Вугільні райони Донбасу, Уралу і Сибіру тривалий час перебували в руках інтервентів і білогвардійців.

Ці особливості громадянської війни визначили розміри руйнувань, і потім масштаби відновлювальних робіт, які повинні були охопити всю величезну країну від краю до краю.

Наслідки інтервенції були ще більш руйнівними, ніж наслідки світової війни.

Американські, японські, англійські і французькі інтервенти варварськи спустошували окуповані ними території Радянської держави на Півночі, на Далекому сході, на Україні, в Білорусії, на Північному Кавказі і в Закавказзі, на Дону, на Середній Волзі і в Сибіру, ​​в Середній Азії, в Криму.Вони руйнували величезна кількість промислових підприємств і промислового устаткування, цілі міста, масу селищ, сіл і сіл. Іноземні інтервенти заподіяли колосальної шкоди радянському транспорту, як залізничному, так і водному. До двох третин російської залізничної мережі знаходилися в окремі періоди в руках інтервентів і їх найманців, які при відступі під ударами Червоної Армії підривали і знищували залізничні колії, мости, дороговказні споруди і житлові будинки, майстерні, депо та рухомого складу. Чи не обчислюється збиток був нанесений сільському господарству - землеробства і тваринництва. Іноземна військова інтервенція перевела до різкого скорочення посівних площ, зменшення кількості худоби та інвентарю.

Але інтервенти не тільки знищували фабрики і заводи, транспорт, селянські господарства. Вони займалися нахабним і відкритим грабунком матеріальних цінностей, що належать радянському народові. Вони вивезли велику кількість російського золота, платини, а також хліба, нафти, лісу, льону, хутра, металу, промислового обладнання, пароплавів.

Таким чином інтервенти наносили страшні рани народному господарству Радянської країни.

Ступінь занепаду промисловості і сільського господарства в 1920 р в порівнянні з 1913 р була надзвичайно велика. Продукція великої промисловості в 1920 році була майже в 7 разів менше довоєнної [17].

Падіння промисловості по окремих галузях було далеко не однаково.

ВРНГ у своєму звіті до IX з'їзду Рад наводив такі дані про стан промисловості в 1920 р в порівнянні з 1913 р (дані наводяться вибірково, не по всіх галузях промисловості) [18]:

Таким чином, менше падіння показали ті галузі виробництва, які були пов'язані з першочерговими державними і особливо військовими потребами. Видобуток палива впала менш інших галузей. Відомий мінімум видобутку вугілля і нафти рятував промисловість і транспорт від повного паралічу. Понад 60% потреби в паливі задовольнялося в 1920 р дровами. Але це створювало додаткові труднощі: важку повинність для селян по вивезенню дров і перевантаження транспорту. [19]

Найбільш серйозний удар інтервенція і громадянська війна завдали металургійної промисловості (видобуток руд становила 1,7%, виплавка чавуну - 2,4% до військового рівня). У зв'язку з падінням випуску продукції великої промисловості різко зросла питома вага дрібної кустарної промисловості. Країна стала ще більш аграрної - частка промисловості в економіці країни становила в 1921 р 25%, частка сільського господарства - 75% [20].

Сільське господарство також переживало важкий занепад. Збір зернових культур становив лише близько половини до військового (4300 млн. Пудів в 1913 р, потужність 2200 млн. Пудів в 1920 р). Країна стала вдвічі біднішою хлібом. У довідці, складеній Наркомземом РРФСР в 1921 р, в такий спосіб характеризувалися зміни в посівних площах: загальна площа посівів по Європейської Росії за період с1912-1921 рр. скоротилася всього на 26,6млн. десятин, або на 37%; на Україні посівна площа скоротилася з 17998 тис. десятин до 14309 тис. десятин, тобто на 20,5%. Падіння посівів було не однаково по різним культурам. Найбільш різке скорочення спостерігалося в посівах пшениці, вівса, ячменю. Посівна площа під кукурудзою майже не змінилася. Площа під Буряківка на Україні впала з 700тис. до 140 тис. десятин [21].

Результати інтервенції позначилися і на стані поголів'я робочої худоби. Про це говорить наступна таблиця:

Кількість робочої худоби

(в тис. голів) [22]

Руйнування, завдані інтервентами, були дуже високі і жахливі саме тому, що імперіалісти переслідували свідомо поставленої мети - довести країну до повного економічного виснаження і домогтися її повного закабалення. Імперіалістам не вдалося повалити радянську владу, але вони домоглися такої міри господарського розорення країни.

В результаті глибокої розрухи в країні здійснювався гострий недолік найнеобхідніших предметів споживання: хліба, жирів, м'яса, взуття, одягу, сірників, солі, гасу, мила. Поки йшла війна, люди мирилися з цими недоліками. Але коли війна скінчилася, нестерпно цих недоліків і недостач стала особливо відчутно.

Під час війни, поки існувала загроза повернення поміщика, селянство мирився з продрозверсткою, мирився з нестачею товарів. Але з закінченням війни селянин став висловлювати невдоволення тим, що з продрозверстки у нього вилучалися всі надлишки, став вимагати, щоб його постачали достатню кількість товарів.

Величезні труднощі після військової обстановки з особливою силою позначилися в перші місяці 1921 г. Це знайшло своє вираження перш за все в подальшому посиленні і загостренні паливного, транспортного та продовольчої криз, викликаних що панувала в країні розрухою.

Після звільнення Донбасу, Баку і Грозного паливні ресурси республіки відразу ж значно зросли, але українська вугільно-металургійна база, Бакинські і грозненські нафтові промисли перебували в стані занепаду і розрухи. [23]

Для того що б отримати мінеральне паливо, необхідні були великі відновні роботи. А потреба країни в паливі після закінчення війни зростала з кожним днем ​​все більше і більше.

Без палива не можна було починати в скільки-небудь широких масштабах відновлення промисловості. Спроба пустити в хід якомога більше фабрик і заводів не в плановому, а в стихійному порядку, яка подекуди мала місце, при незабезпеченості паливом приводила неминуче до невдачі. Ленін говорив з цього приводу на Х з'їзді партії: «Ми знаємо, що ті паливні ресурси, з якими ми в звітний рік входили, були більше, ніж раніше. І на цьому грунті збільшення наших паливних ресурсів ми зробили помилку, допустивши відразу таке широке розподіл палива, яке вичерпало ці паливні ресурси, і ми опинилися перед паливною кризою раніше, ніж перевели усі на правильну роботу »[24].

Розширення території, звільненої від ворога, призвело і до відповідного розширення мережі залізниць, які треба було забезпечувати паливом. Залізнична мережа збільшилася в 1920 р з 36 тис. Верст на початку року до 60 тис. Верст в кінці року. Але наявні резерви палива не могли забезпечити вступає в дію залізничні лінії на звільнених територіях. На початку січня 1921 року було прийнято рішення про закриття на 10-дневеий термін 19 залізничних ліній в зв'язку зі зростаючим паливною кризою.

Надалі, в кінці січня, було закрито рух ще на 12 залізничних лініях [25]. На початку лютого залізничне сполучення було тимчасово призупинено 31 залізничної лінії.

Це в свою чергу ускладнило провезення товарів до основних промислових центрів країни. У другій половині січня 1921 р продовольче становище Москви і Петрограда різко погіршився. Труднощі були настільки значні, що довелося піти навіть на тимчасове скорочення хлібного пайка.

Пояснюючи причини загострення продовольчих труднощів, Ленін у своїй промові на засіданні пленуму Московського Ради 28 лютого 1921 р говорив:

«Тепер, навесні, продовольчі наші страждання загострилися знову, хоча трохи раніше ми і спостерігали поліпшення продовольчого становища. Тут вийшло так, що ми не розрахували. Коли був складений план розкладки, то успіх показав нам можливість поліпшення. Народ наголодувався так, що потрібно було поліпшити його становище у, щоб це не стало. Треба було не тільки допомогти, а треба було саме поліпшити ... Ми не розрахували, що відразу витратили свої ресурси, ми не розрахували тих ресурсів, які у нас були в запасі, і ми не залишили не чого на чорний день. Це взагалі просте правило, і це правило зрозуміло кожному селянинові в його нескладному звичайному господарстві. Але в державному масштабі ми весь час перебували в такому положенні: який там запас, аби нам прожити цей день, і ось в перший раз, коли довелося зіткнутися з цим запасом, підійти до нього з практичної точки зору, ми і не змогли влаштувати це так, щоб цей запас залишити на чорний день ^»[26].

Вказуючи на окремі недоліки в плануванні та користуванні природних ресурсів, В.І. Ленін разом з особливою гостротою підкреслив безперервними зв'язок всіх господарських труднощів з політичною обстановкою, що склалася в країні, з підривною діяльністю класового ворога, навмисно посилює ці труднощі.

У лютому в Сибіру розгорівся великий куркульський заколот, на чолі якого стояли есери і залишки колчаковцев. Більше двох тижнів телефонний зв'язок між Москвою і Сибіром була перервана. Делегат Сибіру на Х з'їзді партії Ем. Ярославський розповідав в своїй статті, що до заколоту з Сибіру відправлялося щодня не менше 5 маршрутних поїздів з продовольством, а під час перерви повідомлення відправка зовсім припинилася. Ці дані були опубліковані в правді 8 березня 1921 г. [27]

28 лютого, виступаючи на пленумі Московської Ради, Ленін повідомив про щойно отриманої їм телеграмі з Сибіру, ​​що сповіщає, що сполучення відновлено і до Москви рухаються 7 маршрутів з хлібом.

Труднощі внутрішнього становища, викликані господарською розрухою, посилилися тим, що агентура імперіалістів всередині країни в особі класових ворогів пролетаріату, ворогів соціалізму намагалося, у що б то не стало, будь-якими засобами посилити ці труднощі і скористатися ними для того, щоб зірвати напад до відновлення народного господарства.

У «Директиви Політбюро для друку», написаної в першій половині травня 1921 р тобто вже після переходу до нової економічної політики, були розкриті причини особливого загострення продовольчих труднощів в перші місяці 1921 р

У цій директиві Політбюро ЦК, підписаній В.І. Леніним, В.М. Молотовим і М.І. Калініним, говорилося: «Погіршення продовольчого положення треба цілком приписати діям банд, що оперували до останнього часу в тамбовського губернії, в деяких заволзьких районах і в Сибіру. Організовані і керовані есерами банди, діючи за заздалегідь наміченим планом, грабували державні зсипні пункти і маршрутні поїзди з продовольством, псували залізничні колії, що мають продовольче значення і, нарешті, систематично винищували продовольчу агентуру »[28].

Скорочення підвезення хліба з видобувних районів, говорилося далі в директиві, трудящі столиці та Центрального промислового району «зобов'язані есерів, меншовиків і кадетам, які намагаються підірвати Радянську владу зсередини ...

Але як не вдалося їм підірвати Радянську владу через Кронштадт, так не вдається їм досягти тієї ж мети шляхом внесення розлади в справу постачання країни »[29].

За первинними даними, наведеними в директиві Політбюро, куркульські банди розграбували і розкрали близько 6 млн. Пудів хліба. Дані, що надійшли в наступні тижні, показували, що розмір збитку, нанесеного бандами, далеко перевищував цю цифру. М.І. Калінін у своєму виступі на Надеждинської заводі на Уралі 3 липня 1921 р говорив, що куркульські заколоти в Тюменській, Омській і Тамбовської губерніях на початку 1921 р значно погіршили продовольче становище країни, так як банди розграбували, розсипали і розтягнули на висипних пунктах близько 20 млн. пудів хліба [30].

При значно впала товарності сільське господарство не здатне було задовольняти потреби міського сільського населення в продуктах харчування, а промисловості в - сировина. Неврожай 1920 р різко погіршив становище в країні, викликав величезну нестаток кормів, падіж худоби, подальші руйнування селянських господарств. Посилилися труднощі зі збором розверстки. Завдання підйому економіки країни впиралося в необхідність першочергового збільшення сільськогосподарського виробництва.

Без продовольства, без сировини не можна було відновлювати промисловість. Отже, відновлення всієї економіки залежало від підйому сільського господарства. Починати боротьбу з розрухою треба було з селянського поля.

§2 Політична криза 1921 і нова «хвиля» боротьби з радянською владою.

Тим часом різко погіршилася політична обстановка в країні. Робочі багатьох промислових центрів, знемагає від утоми й голоду, стали висловлювати невдоволення Економічної політики радянської влади. Навесні 1921 р меншовиків та есерів вдалося в деяких містах, в тому числі в Петрограді і в Москві, використовувати невдоволення робітників і спровокувати їх на страйк.

З особливою силою політична криза позначилася в селі. Основне невдоволення селян викликала система заготівлі та розподілу продуктів, тобто в розподілі і заборона свободи торгівлі. Отримавши в ході громадянської війни землю, покінчивши із залежністю від капіталістів поміщиків, селянство мріяло про право розпоряджатися на свій розсуд і творами продуктів. В умовах війни воно мирився з розверсткою, бачачи яку загрозу, представляє повернення поміщиків і капіталістів. Із закінченням війни селянство зажадало запровадження нормованих зобов'язань перед державою (податку) і надання йому права вільно продавати на ринку надлишки продуктів і купувати необхідні промислові товари.

Продовження політики «військового комунізму» вело до посилення політичних коливань селянства, яким скористалося в першу чергу куркульство. З осені 1920 р куркульські заколоти охопили ряд районів України, північного Кавказу, Поволжя, центральних губерній Росії, Південного Сходу і західної Сибіру. Розширилася не тільки географія контрреволюційних виступів, а й чисельність їх учасників. У руху часто залучалися середники, а іноді і біднота. Все це вело до послаблення соціальної бази радянської влади і посилення дрібнобуржуазної стихії.

В на початку березня 1921 країна була вражена повідомленням про заколоті в Кронштадті, який очолили вороги радянської влади - білогвардійці, меншовики, есери. Втягнуті в заколот матроси в своїй більшості складалися з селян. Це було наочним підтвердженням того, що селянське невдоволення збільшувалася. Економічні проблеми нерозривно злилися з кардинальними питаннями політики про союз робітничого класу і селянства, про союз робітничого класу і селянства, про ставлення селян до політики «воєнного комунізму». «Економіка весни 1921 перетворилася в політику: Кронштадт» [31], писав В.І. Ленін.

Але політична криза полягав не тільки численних заколотах, які влаштовували вороги радянської влади, спираючись на селянство, змучене політикою «воєнного комунізму». Політична криза так само полягав в спробі вибуху радянської влади зсередини шляхом створення контрреволюційних заколотів, про які було сказано вище. Цей момент Е.Б. Генкина в своїй книзі «Перехід радянської держави до НЕПу (1921-1922 рр.) Пов'язує з появою нової тактики класового ворога, яку він прагнув застосувати в нових умовах, коли надія на відновлення інтервенції була втрачена. Найбільш яскравим проявом цієї нової тактики класового ворога з'явився Кронштадтський заколот.

Розкриваючи сенс нової тактики класового ворога, яка проявилася під час кронштадтського заколоту, В.І. Ленін показав, що гасло «Ради без комуністів», висунутий кронштадтці, є гаслом всієї контрреволюційної буржуазії, яка прагне до реставрації будь-якою ціною капіталістичних порядків [32].

Сам питання про нову тактику боротьби з радянською владою виник серед білогвардійської еміграції ще в грудні 1920 р відразу ж після розгрому П.М. Врангеля. У січні 1921 року в Парижі відбувалася нарада колишніх членів Установчих зборів, на якому були присутні кадети, есери, кілька трудовиків і октябристів. На нараді був створений постійний орган у вигляді виконавчого комітету наради членів Установчих зборів і намічена нова тактика боротьби проти радянської влади. Там же народилося і так зване «непартійне об'єднання» - контрреволюційний блок кадетів і есерів.

Майже одночасно з паризьким нарадою в Константинополі було також скликано нараду кадетів і октябристів (так званий «парламентський комітет»), на якому були присутні П.М. Врангель, В.Н. Львів, та ін. Учасники наради проголосили себе прихильниками «старої тактики» боротьби з радянською владою шляхом збройної інтервенції.

Прихильники «нової тактики» змушені були запропонувати і нові гасла боротьби. Радянська влада за три роки свого існування завоювала найбільше довіру і любов широких верств робітничого класу і селянства, що бачили в ній свою кровну, рідну владу. Тому ідеологи «нової тактики», і в першу чергу лідер Кадетів П.М. Мілюков, пішли на відмову від старого гасла «Вся влада Установчих зборів» і висунули нове гасло: «Радянська влада ..., але без комуністів!». Уже сам по собі факт подібного «перефарбування» в нібито «прихильників» радянської влади надзвичайно показовий. Це було визнання власної слабкості. Одночасно це була спроба зіграти на невдоволенні селянства розверсткою, підняти його на боротьбу проти радянської влади під контрреволюційним гаслом «Ради без комуністів» [33].

Таким чином, в умовах політичної кризи 1921 р вороги радянської влади розділилися на два табори: прихильників інтервенції і прихильників «нової тактики». Розкриваючи зміст цієї нової тактики класового ворога, В.І. Ленін нещадно викривав контрреволюційну балаканину есеро-меншовиків про те, що існує «третя сила», яка нібито стоїть «між більшовизмом і реставрацією» і веде країну з «зачарованого кола» [34].

«Третя сила» - це поміщики і капіталісти. «Цю силу ми не бачимо, вона перейшла за кордон, але вона живе і діє в союзі з капіталістами усього світу, які підтримують її також, як Колчака, Юденича, Врангеля, підтримують фінансуванням, підтримують іншими способами, тому що вони мають свою міжнародний зв'язок ... Треба ясно знати свого ворога. Його не так видно, коли він перейшов за кордон, але подивіться - він пересунувся не дуже далеко, найбільше на кілька тисяч верст, а пересунувшись на яку, причаївся. Він цілий, він живий, він чекає. Ось чому треба до нього придивлятися, тим більше що це не тільки біженці. Ні, це прямі поміщики всесвітнього капіталу, на його рахунок які приносить і разом з ним діючі »[35].

Ось що таке «третя сила» в умовах, коли диктатура пролетаріату вже завойована, пояснив Ленін. Це, перш за все і раніше за все сила капіталістичної реставрації, яким би гаслами і фразами вона не прикривалася. Переможений не хоче здаватися, і після закінчення війни намагається спертися на дрібнобуржуазну стихію, переважну в країні [36]. Роз'яснюючи сутність кронштадтських подій, Ленін казав: «Дрібнобуржуазна стихія переживає кризу, тому що останні роки їй дісталися важко, хоча не так важко, як пролетаріату дістався 1919 рік, але все ж важко. Селянство повинно було врятувати державу, піти на розверстку без винагороди, але воно вже не може витримувати такого напруги, і тому в ньому розгубленість духу, коливання, хитання, і це враховує ворог-капіталіст, який говорить лише б колебнуться, шатнуть, а потім вже покотитися. Ось що значать кронштадтських події, освітлені з точки зору обліку класових сил у всеросійському і в міжнародному масштабі »[37].

Особлива небезпека дрібнобуржуазної стихії проявилася в той момент, коли посилювалися коливання, вигідні для П.Н Мілюкова і йому подібних. Не дати буржуазним реставраторам використовувати ці коливання, ліквідувати умови, що народжують ці коливання, розкрити справжнє обличчя ворога, як би він не маскувався, - така була основна задача партії. Суть нової тактики і нових гасел класового ворога, так яскраво проявилася в кронштадтському заколоті, в тому й полягала, що б, у що б то не стало здійснити пересувку влади від більшовиків до меншовиків, есерів, навіть анархістам, аби домогтися повалення радянської влади і реставрації капіталізму.

Існувала також прямий зв'язок кронштадтцев і кронштадтських контрреволюційних гасел з тією боротьбою, яку антипартійні угруповання на чолі з троцькістами вели в цей час проти партії. Своєрідність новітніх тактичних прийомів ворогів радянської влади в тому й полягала, що, переконавшись у безнадійності контрреволюції під відкрито білогвардійських прапором, вони напружували всі зусилля, щоб використовувати боротьбу всіх ворожих елементів усередині партії проти лінії партії. «Використання ворогами пролетаріату всяких ухилень строго витриманою комуністичної лінії, - говорилося в історичній ленінської резолюції« Про єдність партії », - з найбільшою наочністю показало себе на прикладі кронштадтського заколоту ...» [38].

Боротьба антипартійних угруповань проти партії під час профспілкових дискусій надала пряму підтримку кронштадтським заколотникам. Більше того, провокаційні дії троцькістів і зинов'ївців в Петрограді на початку кронштадтського заколоту явно було на руку всім ворогам радянської влади.

У найважчих умовах кінця 1921 - початку 1921 все вороги більшовизму, все антипартійні угруповання на чолі зі зрадником Троцьким, який був уже в той час прямим агентом іноземних розвідок, організували мерзенну атаку проти партії, прагнучи зірвати перехід на мирне будівництво

Ще коли йшли бої у Перекопу, коли троцькісти, бухаринці і інші антипартійні угруповання нав'язали партії дискусію про профспілки. В.І. Ленін вважав профспілкову дискусію «недозволеною розкішшю», що відволікає партію від головних завдань [39].

У важких умовах переходу від війни до миру, який відбувався навесні 1921 р, партія знайшла правильний шлях вирішення предстоявших великих завдань, шлях, що відповідав новим умовам, що створилося після закінчення громадянської війни.

ГЛАВА II. ЕПОХА НЕПу.

§1 Перехід до НЕПу.

Перехід до НЕПу був історично неминучий і закономірний. Він був обумовлений вимогами об'єктивних економічних закономірностей, повністю відповідав лінії на перемогу соціалістичного будівництва, наміченої комуністичною партією.

З ліквідацією інтервенції і закінченням громадянської війни відпала необхідність проведення політики воєнного комунізму. Країна отримала можливість повернутися до проведення тієї політики, основи якої були намічені ще на початку 1918 р і забезпечити міцний економічний союз робітничого класу і селянства для будівництва соціалізму, економічний стрибок міста і села на базі збереження товарного виробництва (обміну через купівлю продаж), як єдино прийнятною для селянства на даному етапі форми економічної зв'язку з містом.

Перехід до НЕПу вимагав величезної роботи, ретельного обліку конкретних умов, що склалися до початку 1921 р

Підготовка до скликання Х з'їзду РКП (б), покликаного прийняти історичне рішення про перехід до НЕПу, почалося ще наприкінці 1920 р Перше повідомлення про скликання з'їзду та його порядок денний було опубліковано в «Правді» 12 грудня 1920 г. Спочатку термін відкриття з'їзду намічався на 6 лютого, але потім з'їзд був відкладений на місяць і почав свою роботу 8 березня 1921 [40].

Однією з причин відстрочки з'їзду стала зрадницька відривна робота троцькістів та інших антипартійних угруповань, яка особливо посилилася в період названий ними партією профспілкових дискусій. Атака троцькістів, бухарінців та інших ворожих елементів проти партії відвернула від головного, а головне полягало в організації переходу до НЕПу.

У січні, лютому 1921 р В.І. Ленін і І.В. Сталін взяли участь в складанні проекту постанови Х з'їзду РКП (б) з питання про роль і завдання профспілок. 2 лютого 1921 року на засіданні політбюро ЦК під керівництвом Леніна були розглянуті тези до Х з'їзду партії про глас політосвіти і агітпроп роботі, а кілька днів по тому - 5 лютого - тези І.В. Сталіна «Про чергові завдання партії в національному питанні».

Особливо велику увагу ЦК приділяв практичної розробки основного вирішального питання порядку денного з'їзду - питання заміну продовольчої розкладки продовольчим податком. Уже наприкінці 1920 р В.І. Ленін дав найважливіші вказівки з цього питання.

Х з'їзд партії відбувся в Москві 8 - 16 березень 1921 г. На з'їзді було представлено понад 730 тис. Членів партії.

З'їзд затвердив порядок дня, внісши в нього лише одна зміна: пункт 5 ( «Чергові завдання господарського будівництва») були замінені двома іншими: 1) обговорення питання про продрозкладки і продподаток; 2) доповідь комісії, обраної ЦК, з питання про паливній кризі.

Відкриваючи Х з'їзд РКП (б), В.І. Ленін зазначив, що в перші після Жовтневої революції партійний з'їзд збирається в умовах, коли ворожих військ підтримуваних імперіалістичними силами всього світу, на території Радянського держави немає. Перед партій стали «неймовірною труднощі завдання» завершити розпочатий перехід від війни до мирного соціалістичного будівництва. Ці завдання стосувалися не тільки перспективного плану, основ господарського будівництва, «але основ самих відносин між класами, які в нашому суспільстві, в нашій Радянській республіці залишилися. Самі відносини між класами зазнали зміни, і питання це має бути, - я думаю, ви всі з цим погодитеся, - одним з головних питань, які вам, - говорив В.І. Ленін, звертаючись до делегатів з'їзду, - має бути тут розібрати і дозволити »[41].

На з'їзді було заслухано звіт про політичну діяльність ЦК, звіт Контрольної комісії, доповідь про чергові завдання партії в національному питанні, про заміну продрозкладки натуральному податком, про єдність партії і ін. Ленін виступив з промовою під час відкриття з'їзду, потім з доповідями про політичну діяльність ЦК , про заміну розкладки податком, про єдність партії і анархо-синдикалістському ухилі. Крім того, він виступав з промовами з інших найважливіших питань з'їзду.

Ряд проектів, рішень з'їзду - про кооперацію, про поліпшення становища робітників і селян, про єдність партії - був написаний особисто В.І. Леніним.

У звітній доповіді про політичну діяльність ЦК В.І. Ленін освітив зовнішнє і внутрішнє становище радянської республіки. Міжнародне становище Радянської республіки, вказував він, значно зміцнилося. Радянський народ з честю витримав випробування, нав'язані нашій країні міжнародними імперіалістами, зовнішні вороги були розбиті, внутрішня контрреволюція теж в основному була розгромлена. У доповіді з'їзду про внутрішнім становищі країни Ленін говорив, що країна переживає продовольчу і паливну кризу, що матеріальне становище робітників і селян вкрай важке [42].

В.І. Ленін вказував, що поле Жовтневої революції відбулися величезні зміни в соціальних шарах селянства. «Селянства стало набагато сильнішим, ніж раніше, суперечності згладилися, земля поділена в користування набагато більш зрівняльний, кулак підрізав і в значній частині експропрійовано ...» [43]. Середняцкие маси є вирішальною силою в селі. Звідси витекла завдання зміцнення союзу робітничого класу і середняцьких верств селянства.

У своїй доповіді про заміну розкладки натуральним податком В.І. Ленін показав, чому певне пожвавлення капіталістичних елементів у зв'язку з допущенням приватного капіталу в торгівлі і дрібних підприємствах не призведе і не може привести до відродження капіталізму. Свобода товарообігу, звичайно, вела до деякого пожвавлення капіталістичних елементів. Однак, вказував Ленін свобода торгівлі викличе господарську зацікавленість у всього селянства, розпочнеться значний підйом сільського господарства. Це і буде основою для відновлення і підняття державної промисловості, потужної соціалістичної індустрії, на базі якої будуть знищені залишки капіталізму.

Надання селянам вільно розпоряджатися надлишками розвивало приватну торгівлю, а отже, вело до відомого пожвавленню капіталістичних елементів. У цьому полягала суть відступу. Однак приватний капітал був поставлений під контроль диктатури пролетаріату. В руках Радянської держави знаходилися всі командні висоти народного господарства. Політичне керівництво Комуністичної партії направляло розвиток країни в бік перемоги над елементами капіталізму.

З'їзд затвердив рішення «Про заміну розкладки натуральним податком». У рішенні вказувалося, що продподаток вводиться для більш правильного і вільного розпорядження селянським урожаєм, а також для підняття продуктивності селянських господарств. Але разом з тим і селянство повинно виконувати свої зобов'язання перед державою, точно встановлені радянським урядом. Податок буде стягуватися у вигляді процентного відрахування від вироблених в господарстві продуктів, виходячи з обліку врожаю, числа членів сім'ї та фактичної наявності худоби [44].

Продподаток був удвічі менше продрозверстки. Продподаток носив прогресивний характер, так як бідняцькі господарства звільнялися від оподаткування податком. Пільгове оподаткування вводилося для кооперативних і середняцьких господарств, які користуються працею найманих робітників.

Здійснюючи нову економічну політику, партія не ставила собі за мету негайний перехід до соціалістичних форм виробництва. Основним змістом нової економічної політики було створення фундаменту соціалістичної економіки. Це був перехідний період від капіталізму до соціалізму.

Велике значення в реалізації основного завдання непу мали рішення з національного питання. У доповіді «Про чергові завдання партії в національному питанні» І.В. Сталін вказував, що радянська влада в Росії ліквідувала панування одних націй над іншими. В країні вже немає безправних націй, немає метрополій, колоній. Однак це не означало, що можна було виключити національне питання з політичної програми партії.

«Суть національного питання в РРФСР, - говорив І.В. Сталін, - полягає в тому, щоб знищити ту фактичну відсталість (господарську, політичну, культурну) деяких націй, яку вони успадкували від минулого, щоб дати можливість відсталим народам наздогнати центральну Росію і в державному, і в культурному, і в господарському відношеннях »[ 45].

Історичне значення всіх цих рішень полягала насамперед у тому, що були визначені шляхи переходу країни до соціалізму через нову економічну політику. Рішення з'їзду забезпечували зміцнення економічного союзу робітничого класу і селянства і тим самим зміцнення диктатури пролетаріату.

Практичне здійснення рішень Х з'їзду почалося в березні 1921 року.

19 березня відкрилася друга сесія ВЦВК восьмого скликання. Сесія заслухала і обговорила доповідь М.І. Калініна про проект закону, що передбачає заміну продрозкладки податком. На сесії було прийнято «Звернення до селянства РСФСР».

21 березня 1921р. було опубліковано постанову ВЦВК про заміну продрозкладки податком. Декретом Раднаркому від 28 березня того ж року встановилися розміри податку. Продподаток за умови середнього врожаю (без України та Туркестану) визначався в розмірі 240 млн. Пудів хліба, в той час як при розподілі на 1920/21 рік передбачалося отримання з селянства 423 млн. Пудів хліба [46].

В кінці березня був прийнятий декрет про вільний продаж хліба, картоплі в тих губерніях, де було закінчено виконання розкладки на 1920 рік. У указних губерніях знімалися загороджувальні загони. У 1921 року кооперація отримала право вільно заготовляти продукти сільського господарства для продажу населенню. У травні був дозволений вільний обмін, покупка і продаж залишилися у селян після виконання продподатку продуктів. Дозволявся вільний обмін кустарних виробів і продукції легкої промисловості

Комуністична партія і радянський уряд розгорнули велику роботу з роз'яснення суті нової економічної політики.

Заходи партії і уряду користувалися найширшою підтримкою з боку селянських мас. Навесні 1921 року по всій країні проходили губернські, повітові і волосні конференції безпартійних селян, на яких обговорювалися питання про посівну кампанію і про продподаток.

У травні була опублікована брошура В.І. Леніна «Про продовольчий податок», в якій популярно містилося зміст нової економічної політики.

§2 Відновлення народного господарства.

Відразу ж після подій пов'язаних з переходом до непу, почалася перебудова всієї господарської діяльність радянського апарату. Знадобилося проведення державних заходів по об'єднанню націоналізованих підприємств у трести і переклади їх на господарський розрахунок. Декрет Раднаркому «Про кустарної і дрібної промисловості», опублікований 7 липня 1921 року, дозволяв відновлювати кустарні промисли і організовувати дрібні підприємства приватним особам.

Велика увага приділялася питанню відновлення залізничного і водного транспорту. Народним комісаром шляхів сполучення був призначений Ф.Е. Дзержинський, який в той же час залишався на посаді голови ВЧК.

У центрі уваги стояли питання поліпшення матеріального становища робітничого класу і трудящої інтелігенції.

Одночасно Радянський уряд провело ряд заходів, спрямованих на поліпшення землеробського виробництва, розвитку тваринництва і т.д. 3 листопада 1920 Раднарком РРФСР прийняв декрет про створення єдиного тракторного господарства. У той час в Українській РСР налічувалося 600 тракторів, з них на Північному Кавказі - 188, в Московській області - 92, Середньоволзька - 91, на Україні - 63 [47].

Відновлення промисловості наштовхнулося на ряд труднощів: абсолютна більшість підприємств і електростанцій було зруйновано, не вистачало палива і сировини, держави не мало ще достатніми фінансовими засобами. Особливо тяжке становище було в рудної і гірничодобувної промисловості.

Радянський уряд змінило систему управління промисловістю. Було реорганізовано апарат управління, керівництво було наближено до підприємств, створювалися виробничі об'єднання у формі трестів (центральних і місцевих), поліпшувалося планування і т.д.

Пожвавлення народного господарства почалося вже в перший рік непу. До кінця 1922 року промисловість досягла 25-26% довоєнного рівня (проти 14% в 1920 р) поступово ліквідовувався паливний голод.

Відновлення сільського господарства наштовхнулося на величезні труднощі. Влітку 1921 року Радянську республіку збагнув неврожай, що викликав голод, який охопив територію в 25 млн. Чоловік. Центральний комітет партії і радянський уряд вживали необхідних заходів для надання допомоги голодуючим.

«Наше основне завдання - відновлення великої промисловості, - говорив В.І. Ленін на Х партійної конференції в травні 1921 року - А для того, щоб нам хоч скільки чи серйозно і систематично перейти до відновлення цієї великої промисловості, нам потрібно відновлення дрібної промисловості [48]. Першочергове відновлення дрібної промисловості і галузей легкої промисловості, які виробляли предмети народного споживання, необхідно було для негайного поліпшення матеріального становища трудящих після війни, розрухи і голоду. Це було також необхідно для налагодження змички між містом і селом, товарообігу між промисловістю і сільським господарством.

Відновлення промисловості здійснювалося планомірно, в певній послідовності.Радянські господарські плани забезпечували першочергове вирішення головних завдань господарського будівництва, визначених Комуністичною партією і радянською владою, на той чи інший період з урахуванням назрілих потреб суспільства і реальних можливостей і засобів для їх здійснення.

Зважаючи на обмеженість ресурсів держава не могла відразу почати відновлення всієї промисловості. Не вистачало сировини, палива і фінансів для підприємств, продовольства для робітників, а також кваліфікованих кадрів. Тому з загальної маси промислових підприємств плановими і господарськими органами відбиралися найважливіші для економіки і оборони країни фабрики і заводи і на них в першу чергу налагоджувалося виробництво; інші підприємства тимчасово заривалися, багато дрібних підприємств здавалися в оренду.

Основні підприємства великої соціалістичної промисловості знаходилися в безпосередньому управлінні держави через ВРНГ. До кінця 1922 року на таких підприємствах об'їдених в трести, було зайнято понад 80% усієї кількості робочих державної промисловості [49]. Для розвитку і відновлення державної великої промисловості прямувала максимальна частина загальнодержавних ресурсів: сировинних, продовольчих, паливних і грошових. Багато державні підприємства перебували у віданні місцевих рад народного господарства.

Важлива особливість планування промисловості в умовах непу стало широке застосування методів економічного регулювання, використання госпрозрахунку в якості методу планового господарювання. Під час війни і господарської розрухи при нестачі матеріалів, сировини і палива, швидким падінням купівельної спроможності неможлива була господарська організація роботи промисловості. Державні фабрики і заводи, кооперативні підприємства, все господарські організації були переведені на кошторисно-бюджетне фінансування. З переходом до мирного господарського будівництва з'явилася можливість широкого застосування госпрозрахунку, який вимагає порівняння в грошовій формі витрат і результатів господарської діяльності, відшкодування витрат галузей і підприємств їх власними доходами, забезпечення рентабельності виробництва [50].

В умовах непу при використання товарного виробництва і грошового господарства виробничий підприємства і тресту був нерозривно пов'язаний з планом фінансовим: контроль рублем почав відігравати важливу роль в господарському керівництва. У рішенні XI партійної конференції зазначалося, що керівництво державною промисловістю в нових умовах вимагає найсуворішого дотримання загальнодержавного плану промисловості заснованого на точному обліку ресурсів виробництва та бюджету кожного державного підприємства і всіх їх разом. Ленін вчив, що велика машинна індустрія і перш за все важка промисловість, електрифікація країни є основою народного господарства, матеріальною базою соціалізму, що без відновлення та розвитку важкої індустрії неможливі перемоги соціалізму і забезпечення зовнішньої безпеки країни.

«Без порятунку важкої промисловості, без її відновлення, - говорив Ленін, ми не зможемо побудувати ніякої промисловості, а без неї ми взагалі загинемо як самостійна країна ... Порятунком для Росії є не тільки хороший урожай в селянському господарстві - це ще мало, - і не тільки хороший стан легкої промисловості, що поставляє селянству предмети споживання, - цього теж мало, - нам необхідна також важка індустрія »[51].

Радянська держава відновлювало господарство за рахунок внутрішніх сил і засобів, без допомоги ззовні, опиняючись від кабальних позик і кредитів, для цієї мети планомірно використовувалися кошти накопичуються за рахунок вилучення доходів капіталістичних елементів. Для розвитку промисловості залучалися кошти дрібнотоварного селянського господарства. В.І. Ленін пропонував як крайній захід знаходити кошти для відновлення основних фондів промисловості «шляхом оподаткування податком всіх предметів споживання, довівши до максимуму на такі предмети, як цукор, пиво. Мати на увазі внутрішній примусова позика і прибутковий податок »[52]. Надалі все більш зросла роль внутрішньопромислових накопичень для відновлення і підйому індустрії.

В області важкої індустрії першочерговим завданням було відновлення вугільного Донбасу і нафтової промисловості Баку. В.І. Ленін вказував, що «ні про яке відновлення великої промисловості в Росії, ні про яке справжнє будівництво соціалізму не може бути й мови, бо його не можна побудувати інакше, як через велику промисловість, якщо ми не відновимо, не поставимо на потрібну висоту Донбас». Донбас, - говорив Ленін на ХI з'їзді РКП (б), - «справжня основа всієї нашої економіки» [53].

Рада праці та оборони в постанові 27 травня 1921 р висунув завдання складання обгрунтованого плану відновлення кам'яно вугільної промисловості Донбасу, визнавши цю роботу «виняткової державної ваги»; пропонувалося виходити в цьому плані з досягнення довоєнного рівня - збільшення видобутку вугілля до 25 млн. т. (1,5 млрд. пуд.) до 1926 г. На основі державного плану головні сили і засоби зосереджувалися на відновлення великих і технічно оснащених шахт Донбасу.

Відновлення паливної промисловості створило умови для підйому інших галузей промисловості і транспорту. XIII партійна конференції в січні 1924 р відзначала, що транспорт перебувати в такому стані, коду він без особливих труднощів здатний задовольняти всі пред'явлені до нього народним господарством вимоги. Життя перевершила мінімалістські проектування буржуазних фахівців на 1923-1927 рр., - по вантажообігу залізниць вона виявилася виконаною в два з лишнім роки; при цьому замість запланованого дефіциту в 107 млн. руб. залізні дороги дали за це п'ятиріччя понад мільярд рублів чистого доходу [54].

Після відновлення паливної промисловості та транспорту Комуністична партія зосередила основні засоби на підйомі металопромисловості. Розвиток цієї найважливішої галузі важкої індустрії було проголошено XIII з'їздом партії найважливішим завданням наступаючого періоду: «Після того, як забезпечено справу з паливом, як піднятий транспорт, як зрушена грошова реформа, - черга за металом» [55]. Металева промисловість висувалася на перший план і стала отримувати від держави все більше потребує матеріальних та фінансових коштів. У 1924/25 р продукція металопромисловості подвоїлася в порівнянні з минулим роком. Це була велика перемога на господарському фронті. Однак в цілому виробництво чорних і кольорових металів ще сильно відстає від довоєнного рівня (1913 р).

Перші виробничі плани по промисловості, складені на початку непу, обмежувалися мізерними ресурсами палива та продовольства. Однак багато проектування господарських планів відновного періоду були мінімалістськими.

Радянські господарські плани удосконалювалися з року в рік. Після подолання розрухи народне господарство стало відновлюватися швидкими темпами. Нове і особливе в нашому господарському керівництві, - зазначав І.В. Сталін в травні 1925 р - полягає в тому, «що наші господарські плани стали відставати від дійсного розвитку нашого господарства, вони виявляються недостатніми і, часто-густо, не встигають за дійсним зростанням господарства» [56]

Відновлення промисловості було в основному завершено в 1926-1926 рр. У високих темпах відновлення промисловості наочно виявилися переваги нової системи господарства, нових виробничих відносин, що склалися у великій промисловості.

З переходом до непу була докорінно перебудована організація праці та заробленої плати в націоналізованої промисловості. У планах починає послідовно проводитися принцип: хто краще працює, той отримує вищу заробітну плату, тим самим більшу кількість предметів споживання, культурних благ і т.д.

Все це знайшло вираження в підвищенні продуктивності праці. У відновний період (1921-1925 рр.) Чисельність робочої сили збільшилася в два рази, а валова продукція промисловості зросла майже в п'ять разів [57]. Отже приріст валової продукції відбувався в значній мірі за рахунок зростання продуктивності праці. Найважливішим досягненням відновного періоду стало зміцнення в промисловості соціалістичного укладу, який успішно витіснив капіталістичні елементи. У перші роки непу приватна промисловість ще збільшувалася в абсолютних розмірах, але соціалістична - державна і кооперативна - промисловість зростала швидше, тому питома вага приватної промисловості безперервно падав. Уже в 1924/25 р соціалістична індустрія давала близько 80% всього обсягу промислового виробництва, а приватна промисловість - близько 20%. Основні фонди державної соціалістичної промисловості в 1923/24 р становили 85,4% фондів всієї промисловості. XIV з'їзд партії зазначив як незаперечний факт перевага соціалістичної системи над капіталістичними елементами в промисловості СРСР

Висновок.

Отже, яке ж значення мав НЕП для Росії?

Основним успіхом НЕПу, безумовно, є відновлення зруйнованої економіки в країні, яка після революції виявилася в міжнародній ізоляції, з якої емігрувало значне число фахівців, інтелігенції, одним словом, тієї частини суспільства, яка необхідна для нормального розвитку держави. У цих умовах проведення достатньо успішної економічної політики є безсумнівним успіхом нової влади. Однак саме з тієї причини, що в результаті революції і наступної громадянської війни Росія позбавилася кваліфікованих кадрів, неминучі були помилки і прорахунки в економіці.

Головними протиріччями в роки Непу була явна розбіжність в економічній політиці і політичній системі Росії. Саме в роки НЕПу, коли з одного боку в економіці відбувалися зміни спрямовані на «реабілітацію» товарно-грошових відносин і введення елементів вільної ринкової економіки, нехай навіть і дуже обмеженої і цілком знаходиться під контролем держави, в той же самий час остаточно установилася більшовицька монополія на владу. Саме в роки НЕПу більшовики остаточно розправилися зі своїми політичними противниками та до того ж саме в цей час встановилася жорстка структура всередині партії більшовиків, фактично не допускає освіти фракцій та іншого «вільнодумства» в РКП (б).

Наслідком цих протиріч з'явилися і головні труднощі епохи НЕПу. Як не значними були темпи розвитку економіки Радянської Росії, лише до 1926-1927 років вдалося досягти економічних показників довоєнних років. Політична нестабільність, відсутність гарантій приватної власності, занадто жорсткий контроль з боку держави над економікою, нарешті, відверто вороже ставлення до непманів з боку, як держави, так і з боку значної частини нового суспільства призвели до того, що основний приватний капітал пішов в основному в спекулятивні посередницькі операції, але не в довгострокові виробничі проекти, які були дійсно необхідні економіці. З цієї ж причини не вдалося досягти і значного припливу іноземного капіталу, чому в чималому ступені сприяла і зовнішньоекономічна політика більшовиків.

Всі ці факти наводять на думку, що все-таки НЕП був саме змушеною мірою, до якої більшовиків змусили вдатися надзвичайні обставини. Розвал економіки вимагав рішень, однак, терор не був в змозі вирішити проблеми, що стоять перед Росією. Піти на повне зняття всіх обмежень на шляху вільної ринкової економки більшовики не могли - це означало б занадто вже явне відмовлення від власних позицій, а в кінцевому рахунку - втрата влади. Вільна ринкова економіка має на увазі і вільне суспільство - і тоді кінець владі більшовиків. Однак і нічого не робити теж неможливо - країна перебувала на межі голодної смерті. Збереження влади - ось мета, яка змусила Леніна переглянути свої підходи до побудови нового суспільства. Так, що може бути дійсно, роки НЕПу були кращими роками епохи правління більшовиків. Можливо, роки НЕПу для багатьох радянських людей були кращими роками епохи правління більшовиків. Підйом економіки після руйнівної громадянської війни, безсумнівно, став можливим завдяки відновленню, хоча і не повного, ринкових відносин у радянській економіці, відмови від багатьох ідеологічних догм в економіці. Тільки завдяки НЕПу більшовикам вдалося втриматися при владі, остаточно усунути своїх політичних суперників в особі інших політичних партій і внутрішньої опозиції. Разом з тим, відносна лібералізація економіки не призвела до демократизації в суспільному і політичному житті в Радянському Союзі. Для будь-якої, успішно функціонуючої ринкової системи, абсолютно необхідна політична стабільність, гарантії власності, інвестицій і т.д., однак нічого подібного більшовики пропонувати не збиралися. У цій ситуації розвиток приватного сектора обмежувалося лише дрібним підприємництвом і спекуляцією, що явно не сприяло успішному розвитку економіки. Але в цілому, після декількох років терору перехід до нової економічної політики дозволив підняти економіку країни з розрухи.

Започаткований в країні, де люди вмирали з голоду, НЕП являв собою радикальний поворот в політиці, акт колосальної сміливості.Але перехід на нові рейки змусив радянський лад протягом року з гаком балансувати на краю прірви. Після перемоги в масах, які під час війни йшли за більшовиками, поволі наростало розчарування. Для партії Леніна НЕП був відступом, кінцем ілюзій, а в очах супротивників - символом визнання більшовиками власного банкрутства і відмови від своїх проектів.

Список використаних джерел та літератури.

[1] Ленін В. Повна. Собр. Соч.Т.44. С. 312

[2] Берхін І.Б. Економічна політика Радянської держави в перші роки Радянської влади. М., 1970

[3] Історія соціалістичної економіки СРСР. Т. 2. Перехід до НЕПу. Відновлення народного господарства СРСР 1921-1925 р.р. М., 1976

[4] Данилов В.П. та ін. НЕП і його доля // Історики сперечаються. М., 1988

[5] Борисов Ю.С. [5] Ці важкі 20-30-ті роки // Сторінки історії радянського суспільства. М., 1989

[6] Горинов М.М. НЕП: Пошуки шляхів розвитку. М., 1990.

[7] Горинов М.М., Цакунов С.В. 20-і роки: становлення і розвиток нової економічної політики // Історія Батьківщини: люди, ідеї, рішення. - М., 1991

[8] Історія менеджменту. М., 1997.

[9] Мерль Ст. Економічна система і рівень життя в дореволюційній Росії і Радянському Союзі: Очікування і реальність // Вітчизняна історія. - 1998. - N1. - С.97-117

[10] Іванов Ю. НЕП, ринок, соціалізм // Вільне мислення. - 1998. - N3. - С.71-81

[11] Буртин Ю. Три Леніна. НЕП в світлі теорії конвергенції // Жовтень. - 1998. - N12. -

С.129-154

[12] Орлов І.Б. Сучасна вітчизняна історіографія НЕПу: досягнення, проблематика, перспективи // Вітчизняна історія. - 1999. - №1. - С.102-116

[13] Ленін В. Повна. Собр. Соч. т. 43 М., 1963

[14] Валентинов Н. (Н. Вольський). Нова економічна політика і криза партії після смерті

Леніна М., 1991

[15] НЕП і госпрозрахунок М., 1991

[16] Берхін І.Б. Економічна політика Радянської держави в перші роки радянської влади. М., 1970

[17] Поляков Ю.Л. Перехід до НЕПу. М.,: Знання, 1972. с. 12

[18] Генкина Е.Б. Перехід Радянської держави до НЕП (1921-1922 рр.). М.,: 1954. с. 47

[19] Струмилин С.Г. На плановому фронті. М., 1958

[20] Там же

[21] Генкина Е.Б. Перехід Радянської держави до НЕПу (1921-1922 рр.). М.,: 1954. с. 48

[22] Генкина Е.Б. Перехід Радянської держави до НЕПу (1921-1922 рр.). М.,: 1954. с. 49

[23] Генкина Е.Б. Перехід Радянської держави до НЕПу (1921-1922 рр.). М., 1954. с. 50

[24] Ленін В., Полн. Собр. Соч. т. 32. с. 150-151.

[25] Генкина Е.Б. Перехід Радянської держави до НЕПу (1921-1922 рр.). М., 1954. з 50

[26] Ленін В., Полн. Собр. Соч. т. 32, с. 128-129

[27] Генкина Е.Б. Перехід Радянської держави до НЕПу (1921-1922гг.). М., 1954. с.52

[28] Поляков Ю.Л. Перехід до НЕПу. М., 1972, с 15

[29] Там же

[30] Генкина Е.Б. Перехід Радянської держави до НЕП (1921-1922 рр.). М.,: 1954. с.53

[31] Ленін В. Повна. зібр. соч. т. 43. с. 387.

[32] Генкина Е.Б. Перехід радянської держави до НЕПу (1921-1922 рр.). М., 1954. з 54

[33] Генкина Е.Б. Перехід Радянської держави до НЕПу (1921-1922 рр.). М.,: 1954. с. 56

[34] Там же

[35] Ленін В. Повна. Собр. Соч., Т. 32, с. 256

[36] Генкина Е.Б. Перехід Радянської держави до НЕПу (1921-1922 рр.) М., 1954. с. 56

[37] Ленін В. Повна. .Собр. соч. т. 43, с. 258.

[38] «КПРС в резолюціях і рішеннях», ч. I. М., 1954. с. 528.

[39] Генкина Е.Б. Перехід Радянської держави до НЕПу (1921-1922 рр.) М., 1954. с. 58

[40] Генкина Е.Б. перехід Радянського держави до НЕПу (1921-22 рр.), М., 1954 с. 88

[41] Ленін В.Л. Повна. зібр. соч. т. 43, с.4

[42] Лукашова О.М. Радянська країна в період відновлення народного господарства М., 1957. с.21

[43] Ленін В. Повна. Собр. Соч., Т. 32, с. 193

[44] Лукашова О.М. Радянська країна в період відновлення народного господарства М., 1957. с.22

[45] Цит. з. Лукашова О.М. Радянська країна в період відновлення народного господарства М., 1957. с. 23

[46] Лукашова О.М. Радянська країна в період відновлення народного господарства М., 1957 с.25

[47] Лукашова О.М. Радянська країна в період відновлення народного господарства М., 1957, с. 27

[48] ​​Ленін В. Повна. Собр. Соч. т. 43, с. 386

[49] Радянське народне господарство в 1921-1925 рр. М., 1960. с. 60

[50] Радянське народне господарство в 1921-1925 рр. М., 1960. с. 61

[51] Ленін В. Повна Собр. Соч., Т. 43, с.388-389

[52] Радянське народне господарство в 1921-1925 рр. М., 1960. з 62

[53] Ленін В. Повна. Собр. Соч. т. 43, с. 267

[54] Струмилин С.Г. На плановому фронті. М., 1958, с. 286-288.

[55] «Директиви КПРС і Радянського уряду з господарських питань», т. 1, с. 463.

[56] Цит. з. Радянське народне господарство в 1921-1925 рр. М., 1960. с. 63

[57] Маслова Н.С. Продуктивність праці в промисловості СРСР. М., 1953, с. 45