|
план
Вступ
1 Передумови
2 Початок революції
3 Селянське питання та Краківське повстання
4 Національні конфлікти в революції
5 Поразка революції
6 Значення революції
Вступ
1. Передумови
Галичина була однією з найвідсталіших в економічному відношенні провінцій Австрійської імперії. Тут найбільшою мірою збереглася кріпосна залежність селянства, феодальні повинності, застарілі методи господарювання. Положення ускладнювалося національної строкатістю населення: якщо поміщиками-землевласниками в переважній більшості були поляки чи угорці, то селянство, особливо в східних областях, було по-перевазі, русинською. Провінція не мала внутрішньої автономії, державною мовою була німецька. Режим Меттерніха не припускав наявності вільної преси і національних організацій і переслідував будь-які прояви ліберальних ідей. З іншого боку, польський національний рух мало довгу історію і сильні традиції самоврядування, підживлює пам'яттю про колись єдиному Польській державі.
Єдиною суверенної польської територією після Віденського конгресу 1815 року залишалася Краківська республіка, в якій зберігалося демократичний рух і ідеї відновлення незалежності Польщі. У лютому 1846 р в Кракові спалахнуло національне повстання на чолі з Едуардом Дембовского, яке було підтримано польськими лібералами Галичині. Однак центральної влади вдалося демагогією і обіцянками скасування кріпацтва спровокувати конфлікт між галицьким селянством і поміщиками. Масове селянське повстання, що розгорнувся в провінції навесні 1846 p року і яке увійшло в історію як Галицька різанина, сміливо польське ліберальний рух і жорстоко розправився з його учасниками-дворянами. У той же час австрійська армія окупувала Краків і приєднала територію колишнього вільного міста до Австрійської імперії.
Придушення революційних рухів 1846 роки не усунуло соціальних і національних протиріч в Галичині. До 1848 року в країні зберігалася напружена обстановка, в 1847 році знову почався голод, пріведщій до масових смертей в Карпатах. Катастрофічне становище спостерігалося в Кракові: ціни на продукти харчування підскочили в 3-6 разів, внаслідок розриву традиційних економічних зв'язків з Королівством Польським та ліквідації автономії різко впало виробництво, багато підприємств і ремісничі майстерні розорилися. Податки в Кракові виросли в 4 рази в порівнянні з періодом республіки.
Розгром демократичних гуртків Галичині в 1846 році сильно послабив ліве крило ліберального руху. В країні були відсутні організації, що можуть взяти на себе підготовку до революції, не було плану дій лібералів на найближчу перспективу. Головною вимогою галицьких лібералів і раніше залишалося відновлення незалежної польської держави, тоді як буржуазні перетворення вважалися вторинними. Демократи, які виступають за негайне звільнення селян і введення свободи слова, друку, зборів і недоторканості особи, в Галичині були вкрай слабкі. Під впливом Галицької різанини 1846 в національному русі широкого поширення набула ідея примирення з селянством шляхом скасування панщини як добровільного дару дворянства.
2. Початок революції
Известия про революцію 13-17 березня 1848 року в Відні викликали масові демонстрації в Кракові та Львові. Гофкоміссар Кракова під тиском мітингувальників звільнив політичних ув'язнених. Повсталі сформували національну гвардію. Перший час в Галичині не висувались рішучі соціальні і національні вимоги, мітинги обмежувалися виступами на підтримку Австрійської революції і необхідності здійснення ліберальних перетворень. 19 березня у Львові пройшла масова демонстрація на підтримку революції, в ході якої була прийнята програма національного руху Галичини, оформлена у вигляді адреси імператору Фердинанду I. Серед вимог цієї програми були скасування панщини і ліквідація кріпацтва, автономія Галичини та введення польської мови в школах і державної адміністрації, видалення іноземних чиновників, проголошення демократичних свобод, введення рівності громадян перед законом і реорганізація провінційного сейму. Адреса підписали близько 12 тисяч жителів Львова, що становило майже шосту частину всього населення міста. Губернатор Галичини Франц Стадіон фон Вартгаузен пішов на поступки революціонерам, санкціонувавши формування національної гвардії і видаливши з уряду ненависних чиновників. 21 березня за спробу губернатора заборонити проведення зборів у Львові спалахнуло повстання, причому вперше був сформований революційний орган - Комітет Народовий (Національний комітет), яким керували Ян Добжанський, Юзеф Дзежковскій і Лешек Дунін-Борковський. Правда, під тиском Стадіону Комітет незабаром був розпущений.
3. Селянське питання та Краківське повстання
19 березня львівські ліберали відправили до Відня делегацію, яка повинна була представити адресу імператору з програмними вимогами революції. По дорозі до столиці делегати активно популяризували революційні ідеї Львівського адреси, одночасно зазнаючи також впливу спалахнули в цей час національних повстань інших народів Австрійської імперії. До моменту прибуття до Відня делегати вже висували вимога скликання Національного комітету Галичини з правом здійснення реформ. Однак імператор відмовився обговорювати з львівськими делегатами питання будь-яких перетворень в Галичині.
Проте вже 5 квітня в Кракові був сформований перший постійно діючий революційний орган - Національний комітет, а 13 квітня у Львові була утворена Рада Народова, організація стала центром всього ліберального руху провінції. По всій Галичині були створені місцеві комітети, підпорядковані Раді Народовой. Особливістю цих органів революції стала їхня крайня обережність по відношенню до селянства: дворянсько-інтелігентське більшість національних комітетів побоювалося повторення подій 1846 р Досить помірне пропозицію польських лібералів відмовитися в добровільному порядку від панщини не була підтримана галицькими землевласниками. Тим часом в країні почалися селянські хвилювання, масовий характер набули відмови селян від виконання панщинних повинностей. Нерішучістю лібералів скористався губернатор Стадіон. Він, заручившись згодою імператора 22 квітня оголосив про скасування з 15 травня всіх панщинних повинностей з подальшим винагородою поміщиків за рахунок держави і передачі наділів у власність обробних їх селян. Таким чином, в Галичині була проголошена аграрна реформа, більш ліберальна, ніж в сусідніх польських і українських землях Росії та Пруссії. Скасування кріпацтва зверху різко послабило національне ліберальний рух і позбавило його опори на широкі верстви населення.
26 квітня в Кракові спалахнуло стихійне повстання, викликане арештом групи польських іммігрантів на австрійському кордоні. Повсталі озброїли національну гвардію, почалися сутички з урядовими загонами. Губернатор Стадіон наказав про артилерійський обстріл міста і оточив Краків військами. Незабаром повстанці були змушені капітулювати. Національна гвардія і Національний комітет були розпущені. Придушення повстання 26 квітня в Кракові стало першим успіхом контрреволюції в Європі.
4. Національні конфлікти в революції
25 квітня було опубліковано проект конституції Австрійської імперії, що передбачає введення демократичних свобод і ліквідацію пережитків феодалізму. Це викликало новий сплеск ліберального руху в Галичині. Центром революції стала Рада Народова у Львові, під керівництвом якої в містах і містечках провінції була створена ціла мережа революційних органів управління та відділення національної гвардії. Вибори в імперський парламент сприяли розвитку місцевої преси і згуртуванню польського дворянства, городян і інтелігенції навколо Ради Народової.
Лібералізація політичної системи привела також до підйому національного руху серед галицьких русинів. На чолі русинського руху встала уніатська церква. Була сформована перша русинська політична організація - Головна Руська рада (укр. Головна Руська Рада, Галицька рада), яку очолив єпископ Григорій Яхимович. До складу Ради входили такі діячі національного відродження як Михайло Куземський, Іван Борисикевіч, Михайло Малиновський. 15 травня у Львові вийшов перший номер газети «Зоря Галицька», що стала друкованим органом Галицької раді. При раді було сформовано особливий полк стрільців по типу національної гвардії. Особливістю русинського національного руху цього періоду була різка ворожість польським лібералам, які представляють інтереси поміщиків, і підкреслена лояльність імператору. Це зумовило появу елементів національного конфлікту в революції 1848 р в Галичині.
З ініціативи Галицької раді в Східній Галичині стали формуватися місцеві русинські комітети з представників інтелігенції та духовенства. Були висунуті вимоги розширення прав русинів в Галичині і розділу провінції на дві частини: польську Західну Галичину і русинську Східну. У червні 1848 р питання про розподіл Галичини обговорювалося на Слов'янському з'їзді народів імперії в Празі. Представники Ради Народової і Російської раді брали активну участь в роботі цього з'їзду, формуючи особливу Польсько-русинську секцію. Одним з рішень цього заходу стала угода 7 червня про визнання рівності національностей Галичини.
На виборах в австрійський парламент в Галичині, проведених по ліберальному виборчим законом, перемогу здобули представники поміркованого крила національного руху. Серед депутатів, обраних від Галичини 31 чоловік були селянами, 17 - священнослужителями (9 уніатів, 6 католиків, 2 рабина), 26 - поміщиками, 25 - представників інтелігенції і губернатор Стадіон. Серед всіх провінцій імперії селяни Галичини отримали найбільше представництво. У парламенті більшість галицьких депутатів зайняли проімперські позиції і підтримали рішення про придушення Угорської революції.
5. Поразка революції
До осені 1848 р національні рухи в Галичині все більш поляризувалися: польська Рада Народова підтримала революцію в Угорщині та Італії, організувала відправку добровольців до Угорщини, які приєдналися до армії Юзефа Бема, видатного польського генерала на службі Угорської революції. З іншого боку, помірне крило ліберального руху, в тому числі Російська рада, не бажали конфлікту з імператором, сподіваючись на здійснення перетворень зверху.
Під впливом повстання у Відні 20 жовтня 1848 року у Львові також спалахнуло стихійне повстання. На вулицях міста почали зводити барикади, між повсталими і урядовими військами і національною гвардією зав'язалися бої. 2 листопада місто піддався масованому артилерійському обстрілу. До Львова вступили загони австрійської армії. Було оголошено про введення стану облоги, заборону зібрань і товариств, національна гвардія і національні організації були розпущені. 10 січня 1849 р стан облоги було поширене на всю Галичину. Революція була пригнічена.
6. Значення революції
Незважаючи на крах революції і досить довгий (до 1854 г.) період військової диктатури в Галичині, головні завоювання 1848 р були збережені: селяни зберегли особисту свободу і стали власниками своїх наділів, кріпацтво було скасовано. Відсутність необхідності для селянина платити викуп за ліквідацію феодальних повинностей вигідно відрізняло аграрну реформу в Галичині від стану справ в сусідніх регіонах Пруссії і Росії. Революція надзвичайно оживила політичне життя в Галичині. Це стосується як польського національного руху, значно зміцнився після революції і в 1873 р добився широкої автономії провінції, так і русинського національного руху, вперше яскраво заявив про себе саме під час революційних подій 1848 р
література
· Історія Польщі, М., 1954.
· Європейські революції 1848 р, М., 2001..
· Семененко В. І. Історія України, 2003.
· Тимовський М., Кеневіч Я., Хольцер Е. Історія Польщі, М., 2004.
Джерело: http://ru.wikipedia.org/wiki/Революция_1848_года_в_Галиции
|