|
(нім. Volkstum; «народність») - властива пізній фазі романтизму тяга до ідеалізації національного минулого і культури. Сторіччя романтичного націоналізму в європейській історії - це період від кінця наполеонівських воєн (1814) до початку Першої світової війни (1914). Підйом національного почуття залишив незгладимий слід в європейській історії, а в Німеччині, Італії, Греції та ряді інших країн він привів до утворення національних держав.
Епоха романтизму характеризувалася незадоволеністю «вульгарної», тривіальної сучасністю і захопленням минулими епохами в житті країни. Історичні романи Вальтера Скотта та інших авторів стимулювали загальний інтерес до середньовіччя, до витоків національної державності. Найбільший інтерес привертали ті історичні періоди, коли та чи інша нація перебувала на піку могутності: наприклад, в Скандинавії це була епоха вікінгів, а в Польщі - часи шляхетської «золотий вольниці».
Історичний аспект романтизму доповнювався лінгвістичним. Як сили, що об'єднує націю в єдине ціле, розглядалася не тільки історична традиція, а й наявність спільної мови. Почалося складання словників «живого» і «народного» мови (в Росії це був словник Даля) і переробка на його основі літературної норми. У таких країнах, як Норвегія і Греція, рух за «очищення» мови від «чужорідних» привнесень мало дуже серйозні наслідки, ставши основою для складання сучасної літературної мови.
Пліч-о-пліч з вивченням мови йшов збір і вивчення народних переказів, казок, билин, приказок і т. Д. Піонерами в цьому відношенні стали брати Грімм. Велася активна публікація середньовічної літератури епічного складу, в якій нібито найбільш повно виразився «дух народу». У Німеччині поширювався культ «Пісні про Нібелунгів», в Британії - «Беовульфа», у Франції - «Пісні про Роланда», в Швеції - «Саги про Хервер», в Росії - «Слова о полку Ігоревім». Відсутність в країні середньовічного епосу компенсувалося написанням стилізацій під нього (приклад - фінська «Калевала»).
Теоретичним обґрунтуванням сплеску національного почуття служили вчення німецьких філософів - Гегеля, Гердера, Фіхте. Зі словника німецьких авторів був запозичений термін «народність». У школах і університетах насаджувався культ витягнутих з історичного континууму «великих подій» і «великих людей», таких, як Куликовська битва в Росії або Вільгельм Телль в Швейцарії. Якщо в більш ранню епоху пам'ятники на вулицях і площах увічнювали монархів, то романтичний націоналізм змістив акцент на збереження пам'яті про національних героїв. Уряди заохочували археографічні і археологічні дослідження. Великий резонанс отримували гучні археологічні знахідки (наприклад, розкопки Чорної могили під Черніговом або королівських курганів Уппсали).
Вивчення матеріальної культури минулих століть дозволяло реконструювати вигляд того часу на театральних підмостках і в історичних полотнах. Звідси - розквіт історичного живопису на національні теми (Матейко, Арбо, Васнецов). Значущі суспільні будівлі (навіть сучасного призначення, як, наприклад, вокзали) трактувалися як вітрина національного архітектурного стилю: в Західній Європі - неоготики, в Іспанії - неомавританському стилю, в Росії - псевдо-руському стилі. Інтерес до народної музики надавав національне забарвлення музиці таких композиторів, як Глінка, Сметана, Гріг, учасники «Могутньої купки».
Романтичний націоналізм особливо потужно проявив себе в країнах Східної та Північної Європи. В епоху Просвітництва національні еліти цих країн рабськи орієнтувалися на французькі і німецькі зразки, списуючи національні традиції на пережитки середньовічного варварства. Підйом національного самознанія вилився в визвольні рухи в Греції та Бельгії, надав особливої гостроти прокотилася по Європі революційній хвилі 1848-49 років. У зв'язку з формуванням доктрини національного самовизначення політичним ідеалом багатьом бачилося мононаціональна держава (пор. Сіонізм).
Націоналістичні ідеології на кшталт слов'янофільства були чреваті перехлеста: на правій закраінке політичного спектра вони часто перетікали в проповідь національної переваги або в імперський націоналізм. Місцеві діалекти часто розглядалися як загроза для національної єдності і обмежувалися; в Російській імперії справа доходила до заборон на друкування книг на мовах національних меншин. Актуальність набували проекти розширення національних кордонів на зразок Великої Румунії та Великої Болгарії (пор. Панславізм, пантюркизм, пангерманізм). В умовах принижень Першої світової війни ці явища дали початок реваншистсько-націоналістичним течіям в політичному житті Європи (див. Фашизм).
Джерело: http://ru.wikipedia.org/wiki/Романтический_национализм
|