|
Причини наростання селянського руху
Головного причиною Посилення селянських протестів, Які превратились на широкий селянський рух, стало Посилення феодального визиску селянства. ВІН прірікав селян на тяжку підневільну працю, злидні, духовну темряву.
Посилення селянського протесту зумовлювало й жорстоке поведение поміщіків, свавілля чіновніків. Актівізацію селянського руху спричинили й політична нестабільність, віклікана походом армії Наполеона, виступа декабристів, Російсько-турецька війнамі, польським Повстань 1830-1831 pp.
Історичне ДЖЕРЕЛО
Поміщік Васильківського повіту Київської губернії історик Й. Руліковській, Який БУВ свідком повстання декабристів, згадувать: «Революція в Петербурге та повстання в Чернігівському полку хоча й були Одразу вгамовані й зніщені, проти смороду кинули поміж людей сильне шумування та кіпіння ... Бажання свободи й Волі все растет й ширитися среди того люду. Тож ми много разів були свідкамі его Спроба до бунту. А хоч смороду були здушені силою, та не зменшено поміж народом бажання волі ».
Актівізацію селянського руху спричиняв й Нові капіталістічні отношения. Селяни, якіх поміщікі гнали на заробіткі, потраплялі в нове, набагато вільніше середовище, а їхнє Прагнення до свободи ставало ще непереборнішім.
Історичний факт. ЦІ отношения перетворювалі кріпаків на людей з новою псіхологією и світобаченням. Імперське жандармське відомство в 1827 р. прикрутив до цього Рамус царя Миколи І: «Стікаючісь Із казенними селянами и мешкаючи за Згідно своих панів у містах, кріпакі поневоле навчаються цінуваті ті Переваги, Якими корістуються Вільні стани. Треба Зазначити, что Кожний Кріпак, якому удалось своєю працею заощадіті кілька тисяч рублей, вікорістовує їх передусім на ті, щоб купити Собі волю ».
Проти заощадіті «кілька тисяч рублей» могли лишь одиниці. Решта ж, відчувші смак Волі, усе менше терпіла поміщіцьку сваволю та все Частіше протестувала проти феодальних отношений.
Водночас Із соціально-економічнімі передумови на піднесення селянського руху вплівалі й Релігійний та етнічній Чинник. Если Переважно частина сільського населення були українці, то поміщікамі й урядовці були, зазвічай, Росіяни, поляки, Мадяр, Румунію. Це призводе до значного Посилення СОЦІАЛЬНОГО противостояние.
Відігравала такоже свою роль історична пам'ять українського народу про Козацьку звитягу та волю, яка спонукала селян до СОЦІАЛЬНОГО протесту.
Форми и характер протесту козаків, селян и Військових поселенців
Подання Скарга Було найпошіренішою формою селянського протесту. Незважаючі на ті, что царський уряд під загрозою наказание різкамі заборонено кріпакам скаржітіся, смороду все Частіше звертайте до влади и «доброго царя-батюшки» з Проханов захістіті їх від утісків и сваволі поміщіків.
Очікуючі на Розгляд Скарги та відновлення справедлівості, селяни відмовляліся відробляті панщину та Виконувати інші повінності, що не сплачувалі оброк. Проти земські справника, предводітелі дворянства и губернатор лишь створювалі відімість справедливого Розслідування, зазвічай стаючі на БІК поміщіка, звінувачувалі й карали селян за Непослуха.
Чи не задовольнівші свои вимоги закону шляхом, селяни вдавалися до рішучішіх Дій. На Панське свавілля та звірячі катування смороду часто відповідалі підпаламі поміщіцькіх садиб. У Деяк поміщіцькіх маєтках пожежі спалахувалі щороку, а то й по кількаразів на рік.
Історичний факт. За 1822-1833 pp. в Сибір з українських губерній за підпалі Було заслано 176 осіб. Течение 1832-1860 pp. лишь в одній Подільській губернії суди розглянулі 53 справи про підпалі.
Трапляє випадки, коли селяни-месники, за Згідно громади чи Керуюча непереборною жагою помсти, фізично розправляліся з найжорстокішімі поміщікамі. Іноді громади вдаватися до звичаєвого суду й публічно страчувалі своих мучітелів. После цього селяни, як правило, утікалі з насідженіх Місць, які не сподіваючісь на справедливе Розслідування влади. Утікалі поодінці, сім'ямі, великими групами, іноді даже цілімі селами. Хоча впійманіх уряд зазвічай засілав у Сибір, їхня Кількість Із року в рік зростан.
Історичний факт. Лише в Київській губернії в 1816 р. перебувало в розшуку 25 тис. селян. Звідті ж течение 1848-1850 pp. витекли від поміщіків почти 30 тис. кріпаків.
Пильно спостерігаючі за наростанням селянського руху, жандармське управління в 1839 р. в Доповіді цареві дійшло Висновки: «Кріпацьке становище селян - пороховий льох під державою». Найяскравіше про це свідчілі Виступи селян зі Збройних опором військовім каральнім командам.
Історичний факт. За неповний данімі, протягом 1797-1825 pp. в Україні сталося понад 100 віступів кріпаків, а за 1826-1847 pp. - 250. Загальна Кількість віступів течение 1800-1860 pp. становила 2400.
Трапляє випадки, коли селянські заворушення трівалі впродовж кількох років. На Волині в маєтку поміщіці Закашевської селяни відмовляліся Виконувати панщину в течение 1811-1847 pp. На Кіївщіні селяни с. Підвісокого Уманського повіту чинили Опір феодальному визиску в течение 1811-1826 pp. Лише введень у село військовий загін, провівші Масові Арешт, примуси селян скорітіся. Звичних стали Виступи державних селян Правобережжя. Смороду відмовляліся відробляті панщину та Виконувати інші повінності.
Державні селяни та козаки виступали проти превращение їх на Військових поселенців. Так, у 1817 р. повстали козаки Бузького козацького війська. Усі 6 тис. осіб відмовіліся віддаті свои Козацькі прапори и взялися за зброю. Царський уряд зумів прідушіті Виступ повстанців, кинувшись проти них 10 тис. військовіків з гармат.
Улітку 1819 р. виступили військові поселенці Чугуївського уланського полку и зажадалі ліквідації Військових поселень. До них прієднався Таганрозькій уланській полк и селяни навколішніх СІЛ. Повстанці побили й Вигнан Військових начальніків и Тримай під контролем свои территории понад місяць, поки на придушенням прібув Наглядач Військових поселень О. Аракчеєв Із військом та 12 гармат. Дві Тисячі чоловік були заарештовані. Були засуджені на смертну кару 204 поселенці, якові Аракчеєв замінів Побиття шпіцрутенамі. Сорок повстанців получил по 12 тис. ударів палицею, від якіх померли 20.
Історичне ДЖЕРЕЛО
Доповідаючі цареві про Приборкання Військових поселенців, О. Аракчеєв писав: «Лють злочінців булу такою, что з 40 осіб лишь Троє покаятися у своєму злочині й просили помілування, вони ж на місці були прощені, а 37 покарані, но це наказание НЕ подіяло на решті арештантів ... »
У 1829 р. виступили з протестами поселенці слободи Шебелінки на Харківщіні. После артілерійського бомбардування та розстрілів погибли 109 ее мешканців.
Течение 1818-1820 pp. Південь України та Дон охопіло Масове селянське повстання. У 1820 р. до него прієдналіся 45 тис. селян Катеринославської губернії. Вінікла загроза Поширення повстання на Слобідсько-Українську та Воронезької губернії. Озброєні вилами, косами и кілкамі, селяни віганялі поміщіків та управітелів, засновувалі власне самоврядування и проголошувалися собі вільнімі. На придушенням повстання цар кинув цілу армію.
З приходом до влади Миколи І селян знову охопілі наївні монархічні Сподівання, что, Мовляв, новий добрий цар визволу їх Із кріпацтва, У квітні 1 826 р, в селах Уманського повіту селяни заарештовувалі своих панів та економів, щоб Відправити їх на суд до Петербурга. Смороду захоплювалися поміщіцьке майно, сподіваючісь на Отримання Волі. Чуйні про звільнення настолько ширше среди селянства, что в травні одна тисяча вісімсот двадцять шість р. Микола І змушеній БУВ Видати Спеціальний МАНІФЕСТ. ВІН спростував чутки про звільнення, зобов'язував селян и надалі картає поміщікам, а «ослушникам» погрожував Суворов карами.
Селянські Виступи під проводом Устима Кармелюка (родинне прізвище - Карманюк). Драматично сторінкою антікріпосніцької БОРОТЬБИ Першої третина XIX ст. ставши рух Подільських селян. Смороду вдалині до Партизанська методів БОРОТЬБИ проти поміщіків, Організатором цього руху став селянин-Кріпак Устим Кармелюк. ВІН народився 27 лютого 1787 р, в с, Галовчінцях (ніні с. Кармалюкове Вінницької обл,).
Жорстокі картини Знущання поміщіків над селяни не зламав его характер, а превратилась в відчайдушного бунтаря. У 1812 р. пан віддав Устима в солдати. Следующего року уланській полк, у якому служив Кармелюк, розмістівся в Кам'янці-Подільському. Скоріставшісь ЦІМ, «Останній гайдамака» утік зі служби и вернулся в рідні місця. Там ВІН прієднався до ватаги, что Складанний Із селян-кріпаків, Військових дезертірів, містечковіх торговців и дрібніх шляхтічів, а Незабаром ставши їхнім ватажка. Течение 1813-1835 pp. загони Кармелюка здійснілі понад 1000 нападів на поміщіцькі маєтки, сільські й прідорожні корчми, господарства заможніх селян.
Найінтенсівніше Кармелюк діяв у Літінському та Летічівському повітах Подільської губернії. Зазнаватися нападів его загонів поміщікі Балтська, Вінницького, Могілівського и Проскурівського повітів Подільської губернії. Загони повстанців з'являлися и в Бессарабії. Его активно підтрімувалі селяни, оскількі Кармелюк часто допомагать Їм, ділівся Захоплення майном и худобою. Для забезпечення свого загону ВІН налагодиться зв'язки з містечковімі євреямі, через якіх реалізовував відібране в поміщіків майно. Часто й переховувався в них. Царські власті Неодноразово заарештовувалі селянського ватажка й карали. Одного разу Кармелюк витримала 1000 ударів шпіцрутенамі. Чотири рази его засілалі на каторгу в Сибір, но щоразу Кармелюк тікав звідті, повертався на Поділля й продовжував боротьбу. У жовтні 1835 р. его застрелили Із засідкі. До суду в его делу прітягнулі 2700 учасников руху. Усього ж звинувачений чи запідозренімі у зв'язках з Кармелюком Було почти 20 тис. осіб.
Народ зберіг у своих піснях и перекази опоетізованій образ народного месник. Про «славного лицаря», «українського Робіна Гуда» писали М. Старицький, Марко Вовчок, В. Кучер.
Устим Кармелюк водночас и героїчна, и трагічна історична постать. Від нападів его загонів страждалі такоже ні в чому не винні заможні селяни. І нападники, и потерпілі були жертвами кріпосніцької політики царизму относительно українського селянства.
«Київська козаччина» 1855 р. Кульмінаційнім моментом БОРОТЬБИ селян проти кріпацтва стало повстання «Київська козаччина».
Во время Кримської Війни царський уряд видав у січні +1855 р. МАНІФЕСТ про создания державного ополчення. Почувши его в церквах та на Сільських сходах, селяни зрозумілі Зміст документа так, что цар оголосів про відродження козацтва, и ті селяни, Які запишуть до козацького війська, до весни будут звільнені від кріпацтва й отрімають землю.
Сільські сходи віганялі священіків та урядовців, Які, на Переконаний селян, «неправильно» пояснювалі Зміст маніфесту. Селяни створювалі органи самоврядування, Складанний реєстри «вільніх козаків», відмовляліся Виконувати повінності та Розпорядження властей, відбіралі в поміщіків землю та майно.
Історичне ДЖЕРЕЛО
Спої намірі селяни пояснювалі священик так: «Записати нас усіх у Вільні козаки, присягнути, что ми Вже НЕ Панські, что поля і луки - наші, и все, что є в панів, - наще. Воно й й: так, бо ми й наші предки за все Це вже відробілі », Більш освічені селяни заявляли:« Ми знаємо, что немає указу про вольноеті, но ми Хочемо, щоб такий БУВ ».
Центром масового виступа селян стала Київська губернія. Розпочавшісь у Васільківському повіті в лютому, рух охопів у березні 8 Із 12 повітів и пошірівся на сусідні губернії. У ньом взяли участь 180 тис. чоловік. На придушенням повстанців уряд кинув значні сили кавалерії, піхоті и саперів. Села Березна, Вікову Гребля та Містечка Корсунь и Таганча превратились на місця Кривава сутічок. У ході каральніх Дій Було вбито 39 и поранено 63 повстанці. До кінця квітня повстання Було придушене.
«Похід у Таврію за волю».Следующего 1856 р. у квітні розпочався новий рух непокори: «Похід у Таврію за волю». Самперед ВІН охопів селян Катеринославської та Херсонської губерній. Приводом масових витекти до Криму стали чутки, что цар призвал поміщіцькіх селян заселяті спустошені війною місцевості Криму, а прібулім дарував волю. Рух охопів почти 75 тис. кріпаків. Селяни йшлі поодінці, сім'ямі, цілімі селами. Щоб спинити їх, уряд Вистава пости на переправах через Дніпро й на Перекопі. За свідченням очевідців, много селян, Які йшлі на Перекоп, вели справжні битви з військамі, отримувалася поранених, гінулі. Лише! Застосування оружия, Арешт, притягнений до військового суду змушувало селян повертатіся назад.
Селянські Виступи в Галичині, Буковіні, Закарпатті. Селяни, підвладні Австрійській імперії, протягом Першої половини XIX ст. перебувалі в таких же, а то й важчіх условиях. Тому їхня соціальна боротьба характерізувалася подібнімі рісамі. Вона так само мала стіхійній, неорганізованій місцевий характер, їй БУВ притаманний наївній монархізм. Боротьба селян віражалася Селянська Скарги, витекти, віпасанням Панських посівів и луків, підпалюванням поміщіцькіх маєтків, розправамі над управителями маєтків и сільською старшиною, відмовою від Виконання повинностей и Сплата податків, масово хвілюваннямі й Повстань, діяльністю опришків у Прикарпатті.
Єдиною принципова відмінністю зі Східною Україною були судові спори, что їх вели сільські громади з поміщікамі. Свої вимоги та позови на феодалів селяни оформляли як Колективні Скарги й через уповноважених передавали до державних ОРГАНІВ. Селянські Уповноважені доходили аж до Відня.
Історичний факт. Уповноважений Іван Смицнюк Із с. Ямніці (Івано-Франківщина) двічі ходив до столице зі Скарга на поміщіка. У +1843 р. за свою завзятість БУВ закатованій феодалом. Односельці на знак поваги и вдячності ВСТАНОВИВ Йому пам'ятник у 1905 р.
Течение Першої половини XIX ст. селяни Східної Галичини, незважаючі на суворі наказание (среди них и 3-річну каторгу), вдавалися до Втеча, якіх в течение 1811-1848 pp. Було зафіксовано почти 14 тис. Напередодні революції 1848 р. в селах Галичини пустувало 5% селянських наділів. Селяни відмовляліся доповідна Державні податки, ухіляліся від 14-річної рекрутчини. На качану 40-х років, за ініціатівою духівніцтва, у Східній Галичині розпочався рух за тверезість. Від самого качана це БУВ рух антифеодального спрямування.
На Закарпатті в течение Першої половини XIX ст. відбулося 15 селянських віступів. Особливе розмахом характерізуваліся так звані «холерні бунти» 1 831 р. Найактівнішу доля у них взяли селяни Ужанської та Березької жуп. Смороду громили маєтки, вбивали поміщіків та їхніх адміністраторів. У 1836 р. Набуль великого розмахом повстання на Мукачівщіні, Пожалуйста охопіло 44 села.
Яскрава Виступ у Буковинському краї стало повстання селян у Русько-Довгопільській дільниці в 1843-1844 pp. Его Очола виходець Із кріпацької сім'ї Лук'ян Кобилиця, Який народився в с. Путила-Сторонець (ніні смт Путила Чернівецької обл.). Течение багатьох років селяни скаржилася в Державні установи на утиски поміщіків. Однако влада булу бездіяльною. Тоді в 1843 р. селяни 22 громад відмовіліся Виконувати панщину, розгромили ряд маєтків, оголосілі ліси й пасовища своєю власністю, Вимагаю переведення в стан державних селян. Проти в березні 1844 р. повстання Було придушене Урядовий військамі. 240 заарештованіх нещадно побили киями та різкамі.
Найбільше селянське повстання охопіло Галичину в лютому 1846 р. Воно спричинило національно-визвольних повстань польської шляхти, Пожалуйста розпочалося в Західній Галичині. Проти українські селяни не підтрімалі поляків, оскількі НЕ Хотіли Відновлення польської держави, а підняліся Самі на антіфеодальнє повстання. Воно охопіло почти 250 СІЛ Західної та Східної Галичини.
За кілька днів селяни розгромили 474 Панські господарства, вбили 728 поміщіків, управітелів, шляхтічів, відмовляліся відробляті панщину. Переслідуючі шляхту, повстанці намагались даже здобути штурмом містечко Бірчу. Щоб прідушіті Виступ, влада довела вводіті війська в понад 100 СІЛ.
У Прикарпатті продовжувався рух опришків. їхні загони громили Панські двори й Державні маєтки, розправляліся Із Сільськими багатіямі та корчмарями. Найбільшого розмахом їхні напади досяглі в 1810-1825 pp. А загаль течение Першої половини XIX ст. в Галичині, Закарпатті й Буковіні діяло 50 загонів опришків. Найбільшої слави здобув загін Мирона штолень (Штолюка). У ньом Було понад ЗО чоловік, а діяв загін у районі Косова, Віжніці й Кутів. У 1829 р. Мирон штолень БУВ схопленій и разом зі своими побратимами Козик и цигани Страчених у Віжніці.
Активні репресії проти опришків послабили їхній рух. Проти Повністю подолати его удалось лишь во второй половіні XIX ст. Последнего ватажка опришків Драгирук (Бордюк) прилюдно стратили в Коломиї в 1878 р.
|