шпори

1.Перечислите основні фактори історичного процесу в Росії.

Сприяв екстенсивним методам землеробства та розвитку народного господарства в цілому (ризиковане. З \ Х); створював можливість стихійної колонізації на околиці, послаблював соціальну напруженість в центрі (тому що територія була великою і слабозаселеній); утримання величезної армії; реформи течуть з різною швидкістю, дальність відстані послаблювала зв'язок місць з центром, приводячи до сепаратизму окремих князівств. Це одна з причин феодальної роздробленості; на противагу сепаратизму стала посилюватися централізація, складається і зміцнюється самодержавство; Росія займала проміжне становище між Сходом і Заходом (Азія і Європа) і була відкрита впливу культури Сходу і Заходу (серединна цивілізація, багатонаціональна, многоконфессіоннное держава, своєрідність культури); відкриті кордони (незахищеність при нападі) відірваність від морів (погана морська торгівля, розвиток армії на ведення воєн); специфіка річкової мережі (великі річкові системи, виникнення міст в гирлах річок, ліс, степ).

2. Яку роль відігравала держава в російській історії? Росія була державою з оригінальним ладом, яскраво вираженим і притаманному тільки йому принципом, покладеним в основу державної системи.

Виявляється: в могутність руських князів (необмежена влада князя над усіма іншими); князівсько-подданніческіх відносинах (на відміну від західних країн різні верстви суспільства не мали ніяких привілеїв, здатних обмежити сваволю монарха); деспотизмі верховної влади (держава відігравала вирішальну роль в регулюванні суспільних відносин (в той час як ці відносини повинні були бути саморозвивається і саморегулюючої системою); можливості необмеженого і безконтрольного управління країною за допомогою повністю залежних чиновників; ототожнення влади і особистості самодержавца з державою; використання державою примусових заходів при повній безкарності; бюрократизація апарату управління і його централізація.

3. Дайте характеристику економічного і політичного ладу давньоруської держави.

Економіка: землеробство, скотарство, полювання, рибальство, бджільництво, ремесла (теслярські, гончарне, шкіряне, ковальське), феодальний характер, натуральне господарство. Торгівля: вивезення - сировина (пенька, дерево, льон), раби; ввезення - зброя, тканини, прянощі. Географія торгівлі: Візантія, Західна Європа, Схід. Центри торгівлі: міста - Київ, Новгород, Смоленськ, Суздаль, Рязань, Володимир, Ярославль, Чернігів. Політичний устрій (структура державної влади і управління): ранньофеодальна держава. Князь - законодавець, військовий ватажок, верховний суддя, адресат данини. Старша дружина = Боярська Дума: Склад: бояри, посадники (князівські намісники в областях), старійшини міст, тисяцькі, вище духовенство. Функції: участь у державному управлінні, у військових походах, в управлінні військами і областях. Віче - народні збори, які скликаються в міру необхідності; в Новгороді - вища законодавча влада. Молодша дружина - Склад: рядові воїни, дрібні управителі, слуги. Функції: виконавча влада. Княжа адміністрація = Княжий двір; формувався зі старшої та молодшої дружини Склад: посадники, тисяцькі, чиновники державного управління (скарбники, друкар, митник), особисті слуги князя (стольники, ловчі). Функції: виконавча влада. Нижчі верстви населення: люди, смерди, раби = челяді = холопи.

4.Охарактерізуйте найважливіші наслідки хрещення Русі.

Перехід до християнства мав величезне історичне значення і позначився на всіх сферах життя давньоруського суспільства.

Хрещення допомогло подолати язичницький ізоляціонізм східних слов'ян, об'єднало їх в єдине давньоруське суспільство, створивши духовну основу російської державності. Русь стала визнана як християнська гос-во, що дало новий рівень взаємовідносин з європейськими країнами і народами. Також це сприяло зміцненню держ. влади і територіальної єдності Русі.

Церква сприяла зміцненню самодержавної влади; християнські норми моралі; сприяла об'єднанню окремих земель в єдину державу; поширення освіти і культури, охорону сім'ї; психологічний фактор: вплив церкви на російський характер: смиренність, доброзичливість, віра в монарха, милосердя, прагнення до цілісності буття, розуму, почуттів.

Боротьба проти язичницьких пережитків: багатоженство, кровна помста. Раби - теж християни. Початок російського мистецтва. Принесла писемність в Росію.

Існували протиріччя між церквою, яка прагнула зміцнити свої позиції, і великокнязівської владою, яка прагнула підпорядкувати церкву.

Особливі суперечності виникли на рубежі XV і XVI століть, потім під час опричнини і при патріарха Никона. Церковна реформа Петра I (1721) підпорядкувала православну церкву самодержавству, а в кінці XIX століття церква остаточно перетворилася в офіційне відомство православного віросповідання, підлегле світської влади. У державній політиці російська православна церква виконувала важливі функції: вона була вірною опорою царизму, проповідувала в народі вірнопідданість по відношенню до влади, проводила політику русифікації неросійського населення країни.

5.Проаналізіруйте передумови об'єднання руських князівств навколо Москви в XIV столітті. Чому центром об'єднання стала Москва? На рубежі 13-14 вв. роздробленість Русі досягла апогею. До середини 14 століття намітилися передумови об'єднання російських земель: розвивалося велике феодальне землеволодіння, соціальна боротьба селян вимагала посилення центральної влади, розвивалися економічні зв'язки між землями, необхідність дати відсіч Золотій Орді, зберігся російський дух єдиного народу, все князі йшли з одного роду Рюриковичів. Мудра політика московських князів, які де силою, де за допомогою грошей, збільшили територію Московського князівства (особливо - Іван Калита, його онук Дмитро Донський); Залучення до служби у Московських князів людей з татар, половців; Перенесення резиденції митрополита в Москву (Іван Калита); Зіграли роль єдина віра, культура, мова. Всі удільні князі, що ворогували між собою, належали до однієї династії Рюриковичів, тобто мали спільне коріння; Зручне географічне положення Москви (центр, 3 дороги); Москва стала торговим центром; перетікання народу в Москву; економічний підйом в 14-15 ст., формування централізованої держави на феодальної основі; Боротьба проти зовнішніх ворогів (татари, золото-ординське ярмо), необхідність згуртування.

1380 - Куликовська Битва під московськими прапорами.

6. Дайте коротку характеристику внутрішнього розвитку Русі в 15-16 ст.

Які реформи провів Іван Грозний? Яке їхнє значення? Вибрана рада не була державною установою, по суті була урядом Росії протягом 13 років керувала від імені царя. 1) Створення центр. органів держ. управління наказом. До них: государева палац і государева скарбниця. 2) Прийняття нового Судебника-зводу законів гос-ва (1550) зі збереженням Юр'єва дня і розширенням прав бояр 3) Стоглавий собор РПЦ в 1551г провів уніфікацію церковних обрядів і вжив заходів щодо поліпшення прав духовенства.

Створення Стоглава (відповіді церковних діячів на питання Івана IV) і Домострою (збірка побутових, морально-моральних і юр. Правил). 4) Обмеження місництва. Молоді аристократи повинні були починати службу з нижчих посад (1550). 5) Скасування годувань і реорганізація місцевих органів влади. Раніше на користь намісника, який одержував визна. територію в годуванні йшла чимала частина податків, тепер гроші йшли безпосередньо в казну.

Влада намісника на місцях тепер перейшла в руки виборних губних старост (з-поміж дворян), в містах вибиралися земські старости. 6) 1556г земська реформа, скасування воєводських правлінь, введення наказів 7) 1556 Ухвала про військову службу поміщиків і вотчинників - створення царської гвардії, офіцерських кадрів 8) Торгівля з Англією 9) Опричнина (1565-1572) Іван IV створив опричнину для зміцнення своєї влади і боротьби зі своїм противниками. Опричнина ознаменувалася розгулом страшного террора.10) Була введена єдина російська монетна система, єдина одиниця податного податку. В цілому реформи сприяли зміцненню, посилення військової потужності. Привели до великим військовим і зовнішньополітичним успіхам (приєднання Казанського й Астраханського ханств, успішний початок Лівонської війни).

7.Прічіни Смути в Росії на початку 17-го століття, її етапи. Які соціальні сили брали участь в Смута? Які були її наслідки? Причини: 1. Династична криза пошуки народного царя. 2. У політ сфері протиріччя між боярською і князівської аристократії і монархом.

(Обмежена боярська владу після смерті Івана IY прагне до відновлення своїх прав і обмеження самодержавства). 3. Падіння авторитету царської влади після опричнини. Глибокий підрив віри в природність (захисника народу) царя Івана IY. 4. Спроба зречення від престолу Івана IY і посадки на престол хрещеного турка Сигізмунда. 5. Боротьба між боярами і дворянами (опорою самодержавної влади). 6. У соц. сфері-жорсткість експлуатації селян у міру збільшення маєтків дворян призводить до соц. кризі. Посилилися міграційні процеси, в результаті яких відбувалося спустіння центр районів і освоєння Поволжя, занепад с / г. Народні бунти, заколоти, повстання (бавовни, І. Болотникова), розбій козаків і швидких холопів. 7. Економ. сфера: виснаження ек ресурсів внаслідок Левонской війни і опричнини, порухи 70-80-х років. 8. Демограф. криза: опричнина + голод + епідемії + війна. 9. Падіння моральності, звичка до насильства і жорстокості, явище самозванства. 10. Общегосуд. криза: шалений мовчання всього світу, невдоволення порядками (бояри незадоволені жорстокістю царя і втечею селян, дворяни тяготами військової служби, купці численними податками, селяни експлуатацією). Наслідки: 1. Було відновлено территор. єдність Росії, хоча частина російських земель залишилася за Річчю Посполитою і Швецією. 2. Значно зросла рол дворянства і верхівки посаду, служивого людини. Їм були забезпечені більш міцне придбання маєтків, володіння селянами, просування по службі та участь в держ. управлінні.

Ця обставина сприяло розладу местнічества.3. У боярство увійшли нові демократичні елементи (дворяни, прикази дяки, купці). 4.

Створення розгалуженого бюрократичного апарату. 5. Усвідомлення регіонами і центром необхідності сильної державності. 6. Зміни торкнулися самої людини, його понять і почуттів. Усвідомлення гос-ва як загальної землі, а не тільки царської вотчини у свідомості людей перемогла ідея віддати все заради загального блага, а не шукати особистої вигоди. 7. Обраний шлях подальшого розвитку Росії: 1) самодержавство як форма політ правління; 2) кріпосне право як основа економіки; 3) православ'я як ідеологія; 4) становий лад як соц.

структура.

8.Проаналізіруйте основні заходи внутрішньої і зовнішньої політики перших Романових (М.Ф. і А.М.).

1. Возз'єднання з Україною. Велика частина України в першій половині 17 ст.

входила до складу Речі Посполитої. Населення України і Білорусії крім феодальної експлуатації, важкого економічного становища зазнавало національні і релігійні утиски. Богдана Михайловича Хмельницького, очолив рух опору в 1648 р З початку визвольної війни Б.

Хмельницький звертався до російського уряду з проханням прийняти Україну в російське підданство. Цар Олексій Михайлович не поспішав вирішувати питання позитивно, так як Росія не готова була до війни. Нарешті, 1 жовтня 1653 р

Земський собор у Москві прийняв рішення про возз'єднання України з Росією.

Росії вступила у війну з Польщею за Україну (1654-1656 рр.). 2. Війна РФ з Польщею і Щвеции. Росія, побоюючись надмірного посилення шведів, уклала з Польщею перемир'я. У травні 1656 р російський цар оголосив війну шведському королю.

Початок її було успішним для Росії.Але для закріплення успіху потрібні були союзники, а їх не було. Росія пішла на укладення трирічного перемир'я зі Швецією, за яким за російськими залишалися всі території, завойовані на даний момент.

Загроза польсько-шведського військового союзу змусила Росію розпочати переговори про мир. Російсько-шведська війна закінчилася для Росії невигідним світом 1661 р по якому Росія поступилася всі раніше завойовані місцевості, прилеглі до Фінської затоки, і залишилася відрізаною від морських берегів. 3.

Кримсько-турецьке питання. Ослабіла від внутрішніх негараздів Польща з ворога Росії перетворюється на її союзника по боротьбі з Туреччиною, яка претендує на українські землі.

Війна з Туреччиною (1677-1681 рр.) За Правобережну Україну не принесла успіхів Росії.

4. Просування на Схід Протягом XVII ст. російські звіролови, промисловці і служиві люди просунулися до берегів Тихого океану, Камчатки і Курильських островів. По шляху проходження землепроходцев закладалися міста та остроги Красноярськ (1628 г.), Якутськ (1632 г.), Іркутськ (1652 г.) Приєднання земель проходило не шляхом винищення народів, а в результаті встановлення мирних відносин.

9.Охарактерізуйте систему органів влади та управління України в 17-м столітті.

У XVII в політичному вигляді Росії відбуваються суттєві зміни. У другій половині століття починають розвиватися тенденції переходу до монархії абсолютної. Посилюється влада царя. Це виразилося в появі титулу самодержець і в зміні соціального складу боярської думи в бік збільшення там представництва дворян. У 1682 р було скасовано місництво, ті принцип заняття державних посад по знатності роду. Для посилення влади царя і подолання роздробленості в управлінні 1654 р був утворений Наказ великого государя таємних справ, у відання якого перейшов ряд важливих державних справ, що знаходилися раніше у веденні Боярської думи.

Тенденція до встановлення самодержавної влади царя виявилися в перемозі Олексія Михайловича над патріархом Никоном, який прагнув активно втручатися в управління державними справами. З 1653 р практично припинився скликання Земських соборів. Самодержавна влада при вирішенні державних питань обходилася без їхніх порад. Зміни відбувалися і в наказовій системі. Число наказів непомірно збільшувалася, функції їх переплелися, що не були строго розмежовані, що призвело до роздроблення і ускладнення управління. Уряд прагнуло подолати заплутаність і роздроблення в управлінні і зосередити владу в своїх руках. Щоб цього домогтися, воно зливали і реорганізовуються накази, підпорядковував цілі їх групи одній особі. Уряд намагався централізувати і управління на місцях. Росія ділилася на 250 повітів. У чолі яких стали об'єднуватися під владою одного воєводи в так звані розряди. З 1613 р 33 міста Росії отримали воєводське управління. В руках воєвод, що призначаються урядом, була зосереджена адміністративна, судова і військова влада, нагляд за збором податків і податей.

10. Проаналізуйте адміністративні реформи Петра 1. Яке їхнє значення? Але як би не були успішні економічні реформи, найбільше Петро I досяг успіху в реформуванні адміністративного устрою, затвердивши абсолютизм як політичну систему держави. Зразком для реформи Петро I обрав шведський державний устрій, заснований на функціональному принципі.

Реформа передбачала ломку всієї країни, традиційних державних установ, і, перш за все Боярської думи і наказів. Нові умови життя вимагали нових урядових установ.

Реформа почалася зверху. У 1708-1710 рр. уряд провело обласну реформу: країна була розділена на 8 губерній на чолі з губернаторами, що володіли на ввіреній території всією повнотою адміністративної та судової влади. Губернії ділилися на провінції, а останні на повіти.

Проведення обласної реформи в цілому відповідало найбільш актуальним потребам самодержавної влади, але в той же час значно збільшило штат чиновників, які, подібно до сарани, спустошували керовані території всякого роду зборами та податками, а також поборами на свою користь.

Слідом за обласною реформою в 1711 р замість Боярської думи було створено новий вищий заклад Сенат. Він призначався для колегіального управління державою: в разі відсутності в столиці Петра I Сенат повинен був стежити за діями всіх влад. Установа цього органу стало важливим кроком на шляху формування абсолютизму в Росії. Сенат, що складався з 9 чоловік, був слухняним знаряддям самодержавства. Всі призначення і відставки сенаторів відбувалися за іменними царським указам. Формувався Сенат за новим принципом не по знатності і рід, а по компетентності, "по розуму", вислугою і близькості до особи государя. Тому не випадково в числі сенаторів виявлялися і представники старовинних боярських прізвищ, і нові люди незнатного походження.

На відміну від Боярської думи створення і пристрій Сенату сприяло вдосконаленню вищого управління та його бюрократизації. Про це свідчили постійний склад сенаторів, елементи колегіальності, особиста присяга государю, програма роботи на тривалий період, сувора ієрархічність управління, створення канцелярії з великим штатом службовців і ін. Петро I часто був присутній на засіданнях Сенату і вимагав, щоб сенатори говорили не по написаному, а своїми словами. Сенатори щороку їздили в губернії для інспекції.

Однією з головних завдань Сенату була підготовка заміни наказів колегіями, наказовий системи колегіальної. Введення колегіального управління (1718-1721 рр.) Петро I мотивував тим, що істина краще знаходиться колективним рішенням, ніж одноосібним. Колегії були центральними державними установами. Їм підпорядковувалися губернатори, віце-губернатори, воєводи і канцелярії.

На відміну від наказів колегії ділилися на певну кількість відомств.

Замість 80 наказів спочатку було 10 колегій. Кожна колегія мала загальнодержавну компетенцію, що посилювало централізацію. Причому на перше місце висувалися три колегії, що вважалися пріоритетними: колегія закордонних справ, військова та адміралтейська. Фінансові функції забезпечували три колегії: збір доходів, розподіл коштів, контроль над тим і іншим. Всього до кінця першої чверті XVIII в. в Росії діяло 13 колегій. Щоденна присутність колегії складалося з президента, віце-президента, 4 радників, 4 асесора і одного секретаря. Один з радників або асессоров був іноземець (для передачі корисного досвіду). Крім цих осіб були численні виконавці.

Президентами колегій призначалися близькі соратники Петра I.

У новій колегіальної системі відбилося і зміна статусу церкви в петровську епоху: був створений Святійший Синод (1721 г.) вищий державний орган управління справами церкви. На чолі Синоду стояв обер-прокурор, який призначався імператором. Одночасно була скасована посада патріарха. Організація Синоду означала повне підпорядкування духовної влади світській.

Колегіальна система відрізнялася від наказовій більш суворим розподілом обов'язків, чіткими інструкціями. Вони були викладені в загальному законодавчому акті Генеральному регламенті (1720 г.) статут діяльності колегій, який визначав склад їх членів, компетенцію, функції та ін. Таким чином, адміністративні реформи Петра Великого стали першими перетвореннями нового часу, що втілили в собі модернізацію і європеїзацію.

Новими рисами петровської адміністративної системи в порівнянні з наказовій системою Московської держави стали: уніфікація, централізація, колегіальність, диференціація функцій адміністративного апарату, мілітаризація.

Створена державно-адміністративна система виявилася досить стійкою і в головних рисах проіснувала до 1917 року, а деякі її ознаки простежуються в сучасних реформах в Росії та в інших країнах.

11.В чому суть економічної політики Петра 1? Економічні перетворення Першорядне увагу Петро I приділяв становленню вітчизняної промисловості.

Не випадково його економічні перетворення історики називають форсованої індустріалізацією. Вона почалася з реорганізації важкої промисловості і насамперед тих галузей, які були пов'язані з війною: будувалися залізоплавильні, збройові і інші заводи, всіляко заохочувалося пристрій суконних і полотняних фабрик, до управління якими цар залучив і своїх наближених (графа Толстого, адмірала Апраксина і ін .). В результаті в кінці правління Петра I в Росії налічувалося понад 200 мануфактур, на яких широко використовувалася примусова кріпосну працю. Залізоробні заводи будувалися в центрі країни, а також на півночі, в Карелії, де були засновані Повенецкий, Кончезерскій і Петровський заводи. Особливо велике значення придбав Уральський металургійний район: до 1725 три чверті виплавленого чавуну давали заводи Уралу.

Коли в 1719 р театр військових дій змістився на Захід, Петро I пішов на всіляке заохочення приватної підприємницької діяльності російських людей, перш за все купецтва. Відомим підприємцям він давав дворянські звання (наприклад, Демидовим). У 1719 р будь-якому жителю країни було дозволено шукати корисні копалини і будувати заводи по їх переробці. Набула поширення практика передачі державних підприємств приватним власникам або спеціально створеним для цього компаніям ( "кумпанствам").

У 1724 р був прийнятий митний тариф, який полегшував вивезення за кордон вітчизняної продукції і стримував ввезення іноземних товарів. Завдяки морським перевезенням в 1726 р торговий оборот Петербурга в 12 разів перевищував торговий оборот Архангельська. Діяли і інші порти на Балтиці.

Не так динамічно розвивалася життя російського села, яка несла на собі основний тягар податкового тягаря. Але і тут відбулися деякі зрушення: освоювалися нові райони Поволжя та Сибіру, ​​розширювалися посіви нових культур (винограду, тютюну); поряд з серпами для збирання хлібів стали застосовуватися коси; з Голландії в Росію була завезена високопродуктивна порода корів і т.д.

Однак ці перетворення не зачіпали основ кріпосницької аграрної політики уряду.

Незважаючи на те, що реформи проводилися на кріпосницької основі, вони дали поштовх для розвитку продуктивних сил. В результаті економічних перетворень Росія ставала сильною європейською державою.

Головною особливістю економічного розвитку Росії стало активне втручання держави в розвиток продуктивних сил. Перш за все це відбилося на промисловості та торгівлі. Стали з'являтися заводи, що працюють перш за все на потреби армії. Петро 1 зробив акцент на створення державних підприємствах, так як усвідомлював, що у приватних осіб немає коштів на це.

Але після того як виробництво налагоджувалося, підприємство передавалося в приватні руки. У Петровську епоху відбувся стрибок у розвитку мануфактурної промисловості (результат Північної війни). Отримали пільги купці, що засновували приватні мануфактури. Велику роль зіграло те, що з кінця 10-х - початку 20-х рр.

18в.

було дозволено купувати села. Це означало, що селяни тепер могли належати підприємствам. Промисловість розвивалася на рабську працю, а отже мала обмежені можливості подальшого розвитку. У торгівлі проявилася державна політика меркантилізму, тобто прагнення до накопичення багатств за рахунок перевищення вивозу товарів над ввезенням. З 1722 Росія почала експортувати залізо, в тому числі і в Англію. В імпорті з'явилося сировину для промисловості. Пожвавилася і внутрішня торгівля, стримувана, однак, наявністю внутрішніх митних зборів (скасовані в 1754г.). Таким чином, протягом першої половини 18в. Росія економічно стала входити в ряд розвинених європейських держав. Кілька стримувало розвиток те, що 4/5 витрат держави йшли на війну. Це вело до підвищення податків. Вводяться численні непрямі податки: на двері, на вікна, на труби, на перевіз через річку, на носіння бороди. При цьому подушнуподати платили 3 категорії людей: кріпаки і державні селяни і посадські населення.

12.Проаналізуйте військові реформи Петра 1, покажіть їх значення.

Пильна увага Петро I приділяв реформування армії та створення військового флоту. Причина цього полягала не в особливій войовничості Петра I або у війнах, які стали звичними для царя, який з 36 років царювання провоював 28. Справа в іншому. Петро I був переконаний, що армія, флот і корабель найбільш досконалі громадські структури, що вони повинні стати гідною моделлю всього суспільства.

На його думку, військова дисципліна це те, без чого не можна виховати в людях порядок, працьовитість, свідомість, християнську моральність. Тому не випадково в 1716 р Головний військовий закон Військовий статут за прямим указом Петра I був прийнятий як основний акт, обов'язковий в установах усіх рівнів.

Реформуючи армію, Петро I в першу чергу змінив терміни військової служби: вона стала для дворян вже не тимчасовою, а постійною. Змінився і сам принцип формування армії створювалася постійна армія на основі рекрутської повинності. Створена великим реформатором регулярна армія зайняла провідне становище в житті російського суспільства. У Росії XVIII-XIX ст. не армія була при державі, а навпаки, держава при армії.

Особливу увагу Петро I приділяв створенню військово-морського флоту, без якого не може існувати велика морська держава. Військово-морські сили Росії були створені за короткий термін. Побудовані на російських верфях суду з морехідним якостям і бойовому оснащенню нерідко перевершували іноземні. Завдяки створеному Петром I потужному військово-морського флоту на Балтійському морі була досягнута перемога в Північній війні.

Чиновництво. Табель про ранги. Важливим підсумком адміністративних реформ Петра I стала знаменита Табель про ранги (1722 г.) звід законів про порядок державної служби. Сенс Табелі полягав у систематизації служби: замість принципу походження, знатності роду був покладений принцип службової придатності.

У соціальному плані це означало відому демократизацію правлячого стану, оскільки було узаконено придбання титулу дворянства через вислугу або дарування государя, а не тільки шляхом наслідування. Але ідея Петра I про те, що людина буде отримувати чин і посаду по справедливості, в повній мірі не спрацювала. У підсумку замість старого боярського місництва з'явилося нове чиновництво, що відрізняється залежністю від монарха, сувору ієрархію установ та посадових осіб, поглибленням поділу чиновницького праці. За Петра I бюрократичний апарат різко виріс кількісно, ​​чиновництво пронизало всі сфери життя імперії, його роль державі стала зростати.

Таким чином, твердження абсолютизму в Росії призвело до встановлення нових відносин між правлячою елітою, бюрократією і армією.

13. Які реформи були проведені при Катерині 11 і які їхні наслідки? У чому сутність фінансової політики Катерини 11? У другій половині 18в. в Росії став розкладатися феодально-кріпосницька система і почав складатися капіталістичний уклад. Однак гальмом на його шляху став абсолютистський лад. Перед Росією постало питання, яким шляхом йти далі: або зберегти непорушним існуючий лад, або шляхом реформ пристосувати його до нових відносин, або усунути самодержавство і кріпацтво. Це питання повинна була вирішити Катерина 2. Катерина 2 прийшла до влади шляхом повалення свого чоловіка - Петра 3, і не мала законної підстави на владу. Тому вона намагалася забезпечити собі підтримку дворянства, розширюючи і зміцнюючи його права за рахунок інших станів і перш за все селянства. При Катерині кріпосне право досягло свого апогею: в 1766г. поміщики отримали право засилати селян на каторгу, а в 1767г. селянам було заборонено скаржитися на поміщиків. За роки її правління поміщикам у володіння було роздано 850 тис. Селянських душ. Катерина роздавала дворянству і землі. Для розширення державного земельного фонду в 1764г. була проведена секуляризація церковних земель, тобто вилучення церковних земель на користь держави. У 1763г. була проведена сенаторская реформа. Сенат був розділений на департаменти і втратив свою первісну функцію. Це ще більше зміцнило самодержавну владу. Свою продворянскую політику Катерина 2 стала проводити в формі освіченого абсолютизму. Основний зміст цієї політики полягала в прагненні законсервувати існуючий лад шляхом укріплень позицій дворянства, посилення його прав і привілеїв. Для цієї політики характерне використання ідей просвітителів. Іншими словами, необмежена влада монарха поєднувалася з прогресивним законодавством. Однак пізніше Катерина відходить від цих принципів, чому значною мірою сприяла Французька революція і Пугачевский бунт, і намагається ще більше посилити владу над селянством.

14.Дайте аналіз станового ладу Росії кінця 18-го століття. У яких документах зафіксовані права і обов'язки станів? На початку 18 століття Петровська реформа призвела до розпаду колись єдиного стану - дворянства (служивих людей). Верхівка служилого стану перетворилася в дворян, а низи стану стали державним селянами. Причому, якщо освіту станового дворянства було не тільки наслідком процесу диференціації служилого стану, а й результатом свідомої діяльності влади, то стан державних селян було прямо організовано за планом царя. Петро 1 вирішив об'єднати в одну стан різноманітні категорії некрепостного населення країни. Політика царя була орієнтована на обмеження прав державних селян, звуження їх можливостей, якими вони мали у своєму розпорядженні як люди, особисто вільні від кріпацтва.

Кріпосне селянство теж було перетворено. Відбулося злиття в одну стан кріпаків і холопів. Холопство на Русі було ліквідовано переписом душ 1719-1724г., Коли холопи остаточно втратили право отримання свободи.

При правлінні Катерини 2 дворянство посилило свої позиції, а кріпак гне все посилювався. Росли протиріччя в самому дворянстві, між дворянством купецтвом, яке з'явилося в результаті зародження нового капіталістичного ладу, між купецтвом і державою. Жалувана грамота дворянству давала дворянам всі привілеї і права. Але цих прав було позбавлено решта населення. Загострювалися суперечності через збережених феодальних порядків, при яких купецтво не могло повністю реалізувати свою діяльність. До кінця 18 століття в законодавчих актах були зафіксовані права і обов'язки станів: привілейованих (неподатних) - духовенство, дворянство, купецтво; і непривілейованих (податкових) - міщани, селяни та ін.

15.Охарактерізуйте перші реформи 19-го століття в Росії. Яка система органів влади і управління діяла при Александре1? Перший період царювання Олександра ознаменований проведенням ліберальних реформ. Початком свого правління він підтвердив ліберальну налаштованість майбутніх перетворень: була знищена Таємна канцелярія, дарована свобода політичним в'язням і засланцем, були заборонені тортури, які стали неодмінною частиною судочинства. Особливо велику увагу імператор приділяв питанням скасування кріпосного права і обмеження самодержавства. Вирішення цих питань та інших обговорювалося Олександром серед його однодумців, що входять в Негласний комітет (П.А. Строганов, В.П. Кочубей, М.М. Новосильцев, А.Д.

Чарторийський). Уже в 1802 р була здійснена адміністративна реформа, яка полягала в заміні колегій 8-ю міністерствами: військовим, морським, закордонних справ, юстиції, внутрішніх справ, фінансів, комерції, народної освіти. Одночасно створенням міністерств була здійснена і сенатська реформа. Сенат проголошувався верховним місцем імперії, чия влада обмежувалася лише владою імператора. Міністри повинні були подавати в Сенат щорічні звіти, які той міг опротестовувати перед государем. Але все ж Олександра бушувало рішення селянського питання, по-перше, він припинив практику роздачі державних селян у кріпаки дворянам, по-друге 20 лютого 1803 вийшов Указу про вільні (вільних) хліборобів, який встановлював правила звільнення кріпаків і наділення їх землею, однак надання свободи він відносив до вирішення самих власників маєтків. Цей Указ формував особливу соціальну категорію вільних хліборобів, володіють землею на праві приватної власності з відміну від державних селян. Що стосується практичних результатів цього Указу, то вони були невеликі. Загальна кількість кріпаків, звільнених після його публікації, склало близько 50 000 чоловік.

У 1803 р була проведена ще одна важлива реформа реформа в сфері народної освіти. 24 січня 1803 р Олександр затвердив нове положення про побудову навчальних закладів. Територія Росії була розділена на шість навчальних округів, в яких створювалися чотири розряду навчальних закладів: парафіяльні, повітові, губернські училища, а також гімназії та університети. Останні повинні були представляти собою вищий щабель освіти. Якщо до цього часу в Росії існував лише один університет Московський, заснований в 1755 р, то тепер були відновлені багато старі університети і створені нові.

Хоча освіту як і раніше залишалося недоступним для значної частини населення, перш за все селян, нова система освіти відповідала потребам суспільства в грамотних, кваліфікованих фахівцях.

Новий етап реформ, що почався в 1803 р вимагав нових людей, цими новими людьми стали А.А. Аракчеев і М.М. Сперанський. Перший займався переважно питаннями, пов'язаними з реорганізацією армії, другий розробкою планів нових реформ.

Реформи Сперанського.

План реформ, запропонований Сперанським, являв собою думки самого імператора. По-перше, він пропонував реформувати систему державного управління шляхом здійснення поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову.

По-друге, в плані реформ розглядалося питання про громадянські права, якими передбачалося наділити все населення країни, включаючи кріпаків. До числа таких прав він відніс неможливість покарання будь-кого без рішення суду. Правом же участі у виборах передбачалося наділити лише два перших стану держави дворянство і купецтво.

Реалізація плану Сперанського мала перетворити Росію в конституційну монархи, де влада монарха була б обмежена двопалатним законодавчим органом парламентського типу. Втілення плану Сперанського в життя почалося в 1809 - 1810 рр. 1 січня 1810 р створено Державну раду (законодавчим орган), який мав координувати діяльність всіх трьох галузей управління.

Здійснення наступних етапів реформи затяглося, влітку 1810 почалося перетворення міністерств: було ліквідовано Міністерство комерції, створені міністерства поліції і шляхів сполучення, а також ряд нових Головних управлінь.

Державна дума так і не була створена. Запропонований Сперанським проект реорганізації Сенату, суть якого полягала в поділі його на два урядовий і судовий, був відкинутий членами Державної ради.

Після цілого ряду невдач Сперанський попросив про відставку. Причини невдачі нових реформ: - сама особистість Сперанського, який піднявся з низів, викликала заздрість і злість в придворних колах.

- по-друге, реформи Сперанського зазіхали на давно усталений і дуже зручний для дворянства і чиновництва порядок.

Реформи Аракчеєва.

Реформи Аракчеєва стали переходом від лібералізму до реакції, відмітною ознакою якого стало проведення військової реформи, яка полягала створенні військових поселень. Усвідомивши, що будь-яка спроба скасування кріпосного права викличе невдоволення з боку поміщиків, Олександр вирішив зробити своїм головним опорою армію. Однак армія сама залежала значною мірою залежала від дворянства: половина рекрутів бралася з кріпаків, більшість харчів також йшло з дворянських маєтків. Першочерговим завданням було створення самозабезпеченості армії. Звідси і виникла ідея військових поселень. У військових поселеннях військове навчання поєднувалося з продуктивною роботою.

Очікувалося, що: 1) армія стане самозабезпеченості в економічному і фінансовому відносинах; 2) солдати будуть наділені землею і засобами для існування; 3) військові поселення позбавлять нас-е від необх-ти сплати податків, що йдуть на сприяння з-ня армії.

Однак благополучних військових поселень було не багато, в основному солдати не схвалювали цю ідею, оскільки тут вони зіткнулися з новими утисками з боку адміністрації, що спричинило за собою низку повстань, жорстоко придушуються помічниками Аракчеєва.

До кінця свого правління Олександр і зовсім забув про реформи, проводячи реакційну політику і діючи на догоду поміщикам. Була заборонена діяльність масонських лож, поміщикам дозволялося засилати винних селян на поселення до Сибіру.

Всі історики говорять про те, що причиною невдачі проведених і планованих реформ стала слабкість Олександра перед дворянством, який не бажав міняти ті устої, які їм були зручні. Крім того наголошується непослідовність в проведених реформах: імператор і його співробітники вирішили вводити нові державні установи раніше, ніж будуть створені відповідні цивільні відносини, хотіли побудувати ліберальну конституцію в суспільстві, половина якого перебувала в рабстві.

В результаті адміністративної реформи, проведеної під керівництвом М.М.

Сперанського, при Олександрі була сформована система державних органів влади, заснована на принципах поділу влади на законодавчу (Державна рада), виконавчу (міністерства) і судову (Сенат). Всі гілки влади замикалися на государя.

16. У чому причини руху декабристів і які його наслідки? У 1816г. молоді офіцери А. Муравйов, С. Трубецькой, С. і М.

Муравйов-Апостол, М. Муравйов заснували перше таємне політичне суспільство Союз Порятунку. Її члени ставили перед собою два завдання знищення кріпацтва і боротьба з самодержавством. СС в 1818г. був закритий і перетворений в Союз благоденства.

Нове суспільство, в якому перебувало понад 200 осіб, вважало основною метою формування в країні громадської думки, яке представлялася декабристам головною революційною силою, рушійною силою суспільства. Ідейна боротьба всередині організації, поглиблена робота над програмою, пошуки кращої тактики, більш ефективних організаційних форм зажадали глибокої внутрішньої перебудови суспільства. Доноси про діяльність СБ досягли Олександра I і таємне товариство в 1821г. саморозпустилася. В результаті утворилися Південне (Пестель) і Північне (Н. Муравйов) товариства декабристів. У 1824г. Південне товариство прийняло програмний документ (Російська правда П.І. Пестеля), висунув завдання встановлення республіканського ладу. Росія ставала суворо централізованою державою. Земельний фонд ділився на суспільну і приватну половину. Звільнені селяни отримували земельні наділи. У промисловості встановлювалася вільна конкуренція. За конституцією М. Муравйова, що обговорювалася в Північному Товаристві, Росія бачилася конституційною монархією, організованої на принципах федерації. З відміною кріпосного права землі залишалися у колишніх власників, селяни отримували по 2 десятини землі. Обидві програми скасовували становий розподіл і проголошували цивільні і політичні права. 18 листопада 1825р. в Таганрозі раптово помер Олександр I. Після з'ясування питання про престолонаслідування присяга новому імператору Миколі Павловичу була призначена на 14.12.1825г. Керівники Північного товариства К.Ф. Рилєєв і А.А. Бестужев вирішили діяти. До того ж Миколі стало відомо про змову. За планом повстання, 14.12 війська повинні були змусити Сенат оголосити маніфест до російського народу з коротким викладом програми північно суспільства. Передбачалося захопити Зимовий палац, Петропавловську фортецю, вбити Миколу. Однак план бал з самого початку порушений.

Присутні на Сенатській площі війська (близько 3 тис. Чол.) Були оточені частинами, присягнув новому царю. Повстанці відбили кілька атак кінноти, але в настання не перейшли. Диктатор воссстанія князь С.П. Трубецькой на площу не з'явився. Цар наказав стріляти з гармат. Під градом картечі повсталі побігли, і незабаром все було скінчено. У Південному суспільстві за доносами були арештовані Пестель і Юшневський. 29.12 повстання почали С.І.

Муравйов-Апостол і М.П. Бестужев-Рюмін. Після декількох невдалих переходів в пошуках сочуствующих частин повсталий чернігівський полк 3.01.1826г. був розгромлений урядовими військами. З 579 чол., Залучених до слідства, 289 були визнані винними. К.Ф. Рилєєв, П.І. Пестель, С. І. Муравйов-Апостол, М. П.

Бестужев-Рюмін, П. Г. Каховський 13 липня 1826р. були повішені. Решта розжалувані, заслані на каторгу в Сибір і в кавказькі полки.

Наслідки повстання знаменні. Виявилися закономірності російського революційного руху. Освічене суспільство Росії переконалося, що народ байдужий до західних ідеалам свободи і політичного руху взагалі, і що прямі революційні дії не можуть привести Росію до свободи. Відповідна реакція уряду: залізна зима, бюрократія, поліція.

17. Які зміни в російському суспільстві відбулися за Миколи 1? Політичні погляди Миколи були цілісні самодержавство уявлялося йому непорушним догматом, поняття про право залишалося для нього недоступним.

Справжньою в останній інстанції були його власні уявлення. Звідси основною якістю, яке він вимагав від оточуючих його людей, було слухняність.

Все це обумовлювало твердження навколо Миколи I системи брехні, підлабузництва лицемірства. Царювання Миколи I період найвищого світанку абсолютної монархії в її військово-бюрократичній формі. Посилення і централізація бюрократичного апарату досягли за Миколи I небачених масштабів.

Криза феодально-креп. системи в другій чверті. 19в. знайшов своє відображення в економ.

політиці Нкілоая 1. Прагнучи зміцнити істот. політ. сиситему і не довіряючи чиновницькому апарату, Микола 1 значно розширив функції власної його імператорської величності канцелярії. Найбільше значення мало Третє відділення цієї канцелярії управління таємницею політичне життя. поліції. На початку царювання Ніколай1 стрем реформувати існуючі держ. установи.

У роки правління Ніколая1 був складений Звід законів Російської імперії - кодекс всіх діючих до 1835 законодавчої. актів. В області нар. освіти було встановлено суворий принцип становості. У 40-і рр. 19 в. вперше в історії Росії була сформульована офіційна ідеологія, автором кіт. став граф С.С. Уваров.

Теорія офіційної народності грунтувалася на трьох принципах самодержавство, православ'я і народність. Але після революційних потрясінь 1848р. в Європі Нік. 1 розчарувався в дієвості офіційної ідеології і перейшов до рішучого застосування поліцейських заходів по відношенню до суспільства.

Лютувала цензура, передові люди Росії піддавалися гонінням і репресіям.

Найбільш важливим питанням внутр. політики Нік.1 був селянський. Нік.1 розумів необхідність скасування креп. права, але не міг здійснити цього через протидію дворянства і боязні "загального потрясіння". В силу цього він обмежився такими незначними заходами, як видання закону про зобов'язаних селян, частковим проведенням реформи держ. селян. Реорганізація управління держ. селянами полягала в офіційному введенні общинного самоврядування селян. Губернії ділилися на округи, а ті в свою чергу, на волості і сільські товариства. Управління округами покладалося на окружних начальників з дворян. А в волостях і сільських суспільствах вводилося селян.

самоврядування. В результаті опікунську реформи становище і добробут держ. селян покращився. У 1828-29 були оголошені особисто вільними селяни Молдавії та Валахії, а їх повинності на користь поміщиків були точно регламентовані. Однак, незважаючи на політику консервації існуючих феод.

інститутів, хід розвитку суспільства об'єктивно приводив до ряду заходів, що сприяли економіч. розвитку Росії: створення мануфактурних і комерц.

рад, організація пром. виставок, відкриття ВНЗ, в т.ч. технічних.

Збільшилося, всупереч волі Нік.1, кількість різночинців в пор. і вищих уч.

закладах. Були звільнені у відставку найбільш одіозні особи олександрівського царювання, які викликали б загальну ненависть, - Аракчеєв, Рунич і Магницкий. 6 грудня 1826р. був заснований Секретний комітет для обговорення програми перетворень в управлінні та соціальній сфері.

18. Дайте характеристику фінансової реформи Канкрина.

У 1802 р було створено Міністерство фінансів, яке виконувало загальнодержавні функції складання бюджету, визначення джерел поповнення скарбниці, вироблення економічної політики і митних тарифів.

Оскільки на частку Росії в першій половині XIX ст. випало безліч випробувань Росія брала участь у ряді міжнародних конфліктів, її територія піддалася навалі армій Наполеона, в середині століття сталася руйнівна Кримська війна державний борг зростав рік за роком, створюючи дефіцит бюджету. Діяльність перших міністрів фінансів (А. Васильєва, Ф.А. Голубцова) анітрохи не покращувала ситуації, навпаки, в їх перебуванні фінансове становище різко погіршилося: збільшився випуск паперових грошей асигнацій, що викликало падіння їх курсу, навіть збільшені податків, введення добавок до податках і зборів не поліпшило становища. У 1810 р Міністерство фінансів очолив Д.А. Гур'єв, його призначенням сприяв М.М. Сперанський. Гур'єв не підтримував фінансові проекти Сперанського, а діяв власними методами. У 1810 він вводить монетну систему на принципі грошового монометалізму, не скорочуючи при цьому випуск асигнацій. Гур'єв домігся маніфесту, вводив однакове звернення банківських асигнацій. Всі платежі, в першу чергу подати і мита, дозволялося виплачувати асигнаціями за курсом того дня, коли вони проводилися. Це призвело грошовий обіг в країні майже до повного безладу. Реформи Сперанського були більш послідовними і більшою мірою сприяли стабілізації фінансової сфери. Сперанський склав План фінансів, метою якого була ліквідація бюджетного дефіциту, цього передбачалося досягти за допомогою збільшення податків, в тому числі на дворянські маєтки, введення нових митних тарифів (політика протекціонізму), скорочення державних витрат. Частина передбачаються Сперанським заходів була реалізована: був введений нових митний тариф, введені нові податки на винокуріння, дворянські маєтки розширилася сфера кредиту. Однак пропозиція Сперанського підвищити податки, багато в чому сприяло відсторонення його від справ, оскільки породило масове невдоволення цим заходом. Гур'єв протримався в кріслі міністра фінансів до 1823 року, а змінив його на цій посаді Е.Ф. Канкрин. На відміну від своїх попередників, він мав професійну освіту і великий практичний досвід управління. Як попередники Канкрін намагався забезпечити бездефіцитний бюджет. Для цього була проведена торгова, або гільдейскіх реформа, яка обмежила можливості монополізації торгівлі купцями I гільдії і розширила права середнього купецтва.

Реформа дала ще одне джерело поповнення бюджету, т. К. Були введені платежі для торгували міщан, ремісників і селян, які раніше не вносили в казну гильдейских платежів.

Важливим етапом для досягнення поставленої мети стала грошова реформа на рубежі 30-40-х рр., Необхідність цієї реформи зріла давно, оскільки спільне звернення металевих і паперових рублів призвело до того, що паперовий рубль став в 3,5 4 рази дешевше металевого. Першим кроком у підготовці грошової реформи стало збільшення золотого запасу Росії. Наступним етапом став випуск в 1831-1839 рр. казначейських білетів (допоміжний засіб в грошовому обігу). Вони поєднували в собі характер кредитного термінового зобов'язання і державного грошового знака. У 1839 р Міністерство фінансів заснувало депозитні каси, випускали депозитні квитки, забезпечені сріблом копійок за рубль. Маніфест Миколи I від 1 липня 1839 року оголосив срібний рубль головною законною монетної одиницею Росії, а асигнації допускалися як другорядного знака почався перехід від ассигнационного звернення до кредитного. До 1843 р

процес вилучення асигнацій з обігу і обміну їх не кредитні квитки йшов успішно.В кінці діяльності Канкрина Росія мала бездефіцитний бюджет.

Однак Кримська війна знову повалила російські фінанси в глибоку кризу, подолання якого розтягнулося на другу половину XIX ст.

23. Дайте коротку характеристику ліберальних реформ Олександра 11 (60-70-ті рр.

19-го століття) Селянська реформа 1861 року була найбільшим соціально-економічним і політичним перетворенням в історії Росії, що спричинило за собою інші ліберальні реформи. Зв'язок цієї реформи з подальшими підкреслюється з огляду на те, що надання селянам особистої свободи вимагало створення умов її здійснення з в соціальній, культурній та економічній сферах. Ці умови були надані проведеними ліберальними реформами, здійснення яких полегшилось зміною природи Російської держави. В основі взаємозалежності селянської реформи з реформами 60-70-х рр.

лежить те, що вони здійснювалися в єдиному руслі ліберальних настроїв, необхідність яких назріла після панування політичного режиму Миколи I.

Лібералізму властиво підкреслювати відсутність класових, групових і національних забобонів, індивідуалізм, самоцінність особистості. Тому всі реформи були націлені на подолання класової дискримінації по відношенню до селянства. Земська реформа 1864 р створила перше справді місцеве самоврядування для всіх класів, які існували ще з допетровських часів. Селянам надавалися політичні права: виборче право передбачало участь селян у виборах членів земських зборів (виборні від селян входили складу третьої курії). В першу курію входили землевласники, а в другу - міські виборці. Створені органи місцевого самоврядування в губерніях (губернські збори і губернські управи) і повітах (повітові збори і повітові управи) повинні були здійснювати контроль над школами, лікарнями, поштою, шляхами сполучення, торгівлею, страховий службою, статистикою та ін. Міська реформа 1870 передбачала проведення заходів, схожих по духу на земську реформу, спрямованих на удосконалення міського управління.

Виборці також ділилися на три курії. Роль земств у другій половині XIX ст. велика. Розвиток селянського господарства підтримувалося і стимулювалося земським позиково-ощадними товариствами і різними формами кооперації. Судову реформу 1864 р, проведення якої очолив С.І. Зарудний, була спрямована на поліпшення судової процедури. В ході неї були створені коронний і світової суди. Спеціально для селян були створені волосні суди. Хоча судова реформа і зберігала деякі риси клановість, вона сприяла отриманню селянами права на справедливе суддівство, оскільки раніше суд над селянами вершили самі поміщики, слідуючи своїм інтересам, а не букві закону.

Військова реформа 1874 р вводила загальну військову повинність. Цей закон за своїм духом був глибоко демократичним, оскільки до цього часу введену Петром I рекрутську повинність несли лише податкові стани (селяни, міщани та ін.). станові відмінності в армії і особливо на флоті зберігалися, хоча по заслугах будь-який солдат міг стати офіцером. Фінансова реформа, очолена міністром фінансів лібералом М.Х.

Рейтерном, в ході якої були проведені наступні заходи: - скасовані винні відкупу, відкупу на сіль, цукор, нафту, введена акцизна система; - проголошені принципи гласності, законності та контролю за адміністрацією; - збільшені податки і зменшені витрати; - 1859 р ліквідована система казенних квитків; - створена розгалужена мережа кредитних установ, що складається з Державного банку (1860 р) і приватних комерційних банків. В результаті цих дій в 70-х рр. в Росії почався фінансовий і промисловий підйом. Залізнична мережа зв'язала південні і північні райони країни і виросла в 11 разів. Отримало поштовх подальше освоєння перелогових земель на півдні Росії, зменшилася малоземелля селянства.

Реформа народної освіти надавала університетам широку автономію: вони могли самі вирішувати наукові, навчальні та адміністративно-фінансові питання.

Селяни, які отримали особисту свободу, повинні були користуватися правом отримання освіти, проте фінансові труднощі не дозволяли їм цього робити.

Тому Міністерство народної освіти виділяло гімназій спеціальні фонди для навчання обдарованих дітей за казенний рахунок. Оскільки всі реформи проводилися з метою надання всім громадянам рівних прав, необхідно було надати жінкам можливість здобувати освіту, початок якому було покладено в 70-х рр.

Підсумки ліберальних реформ 60-70-х рр .: - реформи позначили курс держави на створення третього стану стану дрібних власників.

- формування в Росії громадянського суспільства і правової держави.

24. Коли під керівництвом С.Ю. Вітте була проведена грошова реформа? У чому її суть? Передумови золотий реформи: - діяльність попередніх міністрів фінансів Бунге і Вишнеградський, які брали всіх можливих заходів на шляху створення бездефіцитного бюджету; - Кримська війна значно погіршило фінансовий розвиток Росії, для того щоб вивести країну з ситуації постійного дефіциту бюджету, необхідно було поставити нашу валюту на міцну основу; - було необхідно поліпшити стан державного господарства країни, особливо забезпечити можливість промислового розвитку.

Результати золотий реформи: - грошова реформа зміцнила зовнішній і внутрішній курс рубля; - грошове господарство було поставлено на один рівень з господарством західноєвропейських держав; - золота реформа поліпшила державне господарство взагалі і дала значний поштовх розвитку промисловості Росії; - стабілізація курсу рубля сприяла розширенню зовнішньоторговельних зв'язків Росії; - грошова реформа дала Россі можливість порівняно благополучно перенести японську війну.

25. Особливості освіти політ. Партій в Росії. Які партії були створені в Росії на початку 20-го століття? Слід зазначити, що партії складалися поступово. Спочатку формувалися громадські рухи, виникали гуртки та групи однодумців, намічалася ідейно-політична платформа, вироблялися ідейні та організаційні засади майбутньої партії і лише після цього наступав момент оформлення партії, приймалися програма і статут, створювалися місцеві організації, починалася активна політична діяльність. Освіта політичних партій в Росії проходило під впливом загальних закономірностей, характерних для всіх країн капіталізму. Передумови: Економічне зростання спричинив за собою надзвичайну політизацію суспільного життя Демографічний вибух призвів до малоземелля: 2,5 млню селянських господарств опинилися без наділів До кінця 19 ст весь курс ліберальних реформ Олександра 1 був вичерпаний.

Контрреформи при Александре3 посилили протиріччя в суспільстві.

У Росії не було профспілок, як на Западенедовольство робітничого класу Невдоволення інтелігенції правлячим режимом Поразка в російсько-японській війні економічна криза 1900-1903гг Разом з тим були і свої особливості освіти, пов'язані зі специфікою економічного, політичного, соціального і національного розвитку:  гострота соціальних і національних проблем призвела до початкового оформлення п \ партій на национ. околицях, причому вони мали соціалістичну забарвлення  Багатопартійність в Росії пояснюється багатонаціональним складом населення, незавершеність процесів класової диференціації.

 Формування партій не знизу, коли соц. група делегувала відстоювання своїх прав своїм представникам, а, навпаки, представники інтелігенції поділили між собою сфери представництва.  У Європі перші партії були ліберальні, а у нас революц. У цих умовах почався процес формування політичних партій, який розпочався в передреволюційні роки, а закінчився в період першої російської революції 1905-1907гг. Раніше інших виникли партії радикального спрямування (РСДРП, ПСР).

26. Які причини російсько-японської війни і її наслідки для Росії? Після 1856р. Росія поч. проводити активну міротворч. пол-ку. Найбільш яскравою сторінкою такий пол-ки стало скликання в 1899р. з ініціативи НікII Гаазької конференції, яка поставила питання про разооруженіі, створенні системи міжнар. безоп-ти. Однак колоніаль. захвати Росії в Серед. Азії і на д.восток тривали. Чи не наважуючись вступити в прямий конфлікт з європейськими державами, царизм вирішив кинути виклик більш відсталою Японії, яка, однак, на поч. XX століття переживала ек. підйом. Однією з цілей війни було досягнення нац. єднання всередині країни і придушення ліберального і революційного руху. Однак маленька переможна війна проти Японії, якою її бачили з Петербурга, відразу ж обернулася низкою ганебних поразок. Майже відразу ж була виведена з ладу порт-Артурської ескадри рос. флоту. Підвіз військ на д.восток був утруднений тому Сибірська ж / д не була закінчена. Японск. армія вступила в Корею і Маньчжурію. Росс. армія зазнала поразки в багатоденній битві під Ляояном, наприкінці 1904р. був зданий Порт-Артур. Все це викликало в країні серію антиурядових виступів, на які прав-во відповіло пропозицією встановити відносини довіри з заг-вом. Але критичні виступи проти бюрократич. ладу і кінець 1904р. був ознаменований пожвавленням ліберального руху, відбувалося створення профспілок. Всі вимагали змін, але НікII погодився лише на деякі реформи. Револц. настрій в країні весь час підігрівалося ураженнями рус. армії, що підкреслюють слабкість самодерж.

режиму. У февр. 1905р. японці здобули перемогу під Мукденом і Цусімській протоці.

У авг.1905г. було укладено мир з Японією, в рез. якого Росія позбавлялася Маньчжурії, Пд. Сахаліну і Квантунської п-ва. Війна привела в рух не тільки лібералів, а й низи рос. т-ва.

Таким чином, посилилася революційна ситуація в країні. Посилився невдоволення в суспільстві і різко ослабли позиції царизму як в країні в цілому, так і в збройних силах.

27. Причини і наслідки революції 1905-1907 рр.

Причини:  Відбувалося наростання протиріч у країні, пов'язаних зі збереженням пережитків кріпацтва в економічному і політичному житті країни. Ці протиріччя визначали характер революції як буржуазної за своїми цілями.  Але одночасно виникла інша "соціальна війна", пов'язана з розвитком капіталістичних відносин. Це боротьба робітничого класу і селянської бідноти проти експлуатації, за перебудову суспільства на нових засадах. Їхнє становище було дуже поганим.

 Національне питання, вимоги політичної і культурної автономії нац. меншинами.

 Російська інтелігенція різко негативні-но ставилася до самодержавства, до чиновництва, до відсталою п \ системі  Невдоволення царизмом в армії, де через селянського складу солдатської маси, відносини солдатів з офіцерами були напруженими Особливості: Антифеодальна, т. К. Вимагала знищення феодальних пережитків буржуазно-демократична за характером Загальнонародна за складом учасників Цілі революції: 1.Сверженіе самодержавства 2.Установленіе демократичної республіки 3.Введеніе демократичних свобод 4.Ліквідація помещечьего землі Ладен і наділення селян землею.

Етапи революції.

Революція тривала 2,5 року (з 9 січня 1905р до 3 червня 1907 р) Прологом революції з'явилися події в Петербурзі загальний страйк і Кривава неділя. 9 січня було розстріляно робочі, які йшли до царя з петицією, яка була складена учасниками Зборів російських фабрично-заводських робітників під керівництвом Г.А. Гапона. У відповідь робітники стали братися за зброю і будувати барикади.

Перший етап .. З 9 січня до кінця вересня 1905 р.- початок і розвиток революції по висхідній лінії, розгортання вглиб і вшир. У неї втягувалися все нові маси населення. Вона поступово охоплювала всі району Росії. Основні події: січнево-лютневі страйки і демонстрації протесту у відповідь на Кривава неділя під гаслом Геть самодержавство! ; весняно-літні виступи робітників у Москві, Одесі, Варшаві, Лодзі, Ризі та Баку; створення в Іваново-Вознесенську нового органу влади Ради уповноважених ддепутатов; повстання матросів на броненосці Князь Потьомкін-Таврійський; створення селянського союзу, який виступив з політичними требованіямі.Под напороі революції уряд обіцяв створити Державну думу.

Другий етап.Жовтень грудня 1905р вищий підйом революціі.Основние події: загальна Всеросійська Жовтнева політичний страйк і вирваний в уряду Маніфест 17 жовтня Про вдосконалення державного порядку; бунти крестьянбунти селян, виступ в армії і на флоті (повстання в Севастополі під керівництвом лейтенанта П. П. Шмідта); грудневі страйку і повстання в Москві, Харкові, Читі, Красноярську та ін. містах.

Уряд придушив всі збройні виступи. 11 грудня в 1905 був опублікований указ Про зміну положення про вибори до Державної думи.

Утворилися політичні партії: кадети, октябристи, чорносотенні організації.

Третій етап. З січня 1906 по 3 червня 1907 спад і відступ революціі.Основние події: ар'єргардні бої пролетаріату; селянські хвилювання (горіла половина поміщицьких маєтків в центрі Росії); повстання моряків (Кронштад і Свеаборг); національно визвольний рух (Польща, Фінляндія, Прибалтика, Україна). Центр тяжкості в громадському русі перемістився на виборчі дільниці і в Державну думу.Завершеніе російської революції.

30. Основні напрямки столипінської аграрної реформи. Які її підсумки? Головна справа життя Столипіна аграрна реформа.Помещікі поступово розорялися, закладали і продавали свої землі. Прав-во і поміщики розуміли, що тільки заможні селянські госп-ва можуть стати їм опорою, але для цього селянам потрібно дати землю. До того ж без руйнування громади кулаки будуть зазіхати на поміщицькі землі.В травні 1906 р з'їзд дворянських товариств запропонував Столипіну комплекс заходів: дозволити селянам вільно виходити з общини і ставати приватними власниками або продавати свої наділи, ввести вільне переселення на окраіни.Правітельством Столипіна, за згодою Миколи 2, було вирішено скасувати сільську громаду в ім'я трьох головних цілей: 1. Створення опори царизму в селі в особі міцних приватних господарів 2. Переселення селян на вільні землі (колонізація Сибіру, ​​Алтаю, Казахс., Ср. Азії) 3. Приріст робочої сили для пром-ти, будівництва жел. доріг, міст.

Аграрна реформа почалася з Указу від 9 листопада 1906 г. Цей указ вводив важливі зміни в землеволодінні. Незважаючи на те що загальний аграрний закон був прийнятий Думою лише в 1910 р, цей указ почав наводитися в дію відразу після виходу.

Положення столипінської аграрної реформи: 1. Вільний вихід селян з общини без згоди сусідів, тільки за заявою самого селянина. 2. Земля передавалася у володіння окремим домохозяевам, а не всьому двору. 3. У громадах, де останні 24 роки не було переділу земель, селяни отримували у власність вже були у них землі. У громадах, де переділи були, питання вирішувала землевпорядна комісія. 4. Надлишки земель селяни отримували в беспередельних громадах безкоштовно, якщо переділи були - то за символічними цінами 1861 року. 5. Селяни могли вимагати надання земель одним шматком. 6. Селянському банку було передано частину державних і питомих земель для продажу селянству за пільговими цінами. 7. Всі бажаючі могли переселитися на нові землі (в основному в Південну Сибір). Результати реформи: Незважаючи на те що аграрні закони 1906-1912 рр. носили прогресивний характер (скасовували середньовічне надельное землеволодіння селян, дозволяли вихід з общини, скасовували викупні платежі і т.д.), аграрна реформа Столипіна зазнала краху. Причини цього: 1. Реально з громади вийшло 25% селян. 2. Короткий час дії реформи (1907-1911 рр.) - смерть Столипіна. 3. Реформа не зачіпала поміщицьких земель. 4. На її проведення було відпущено мало коштів. 5.

Непопулярність Столипіна. Але тим не менш, незважаючи на невдачу реформи, невеликі результати вона принесла: 1. З 1906 по 1915 рр. в країні зросла врожайність на 14%. 2.Товарний хліб стала виробляти не тільки громада, а й хуторяни. 3. Збільшився експорт зерна. 4. Зросли грошові вклади фермерів. 5.

Виросла чисельність робочого класу за рахунок міграції селян.

31. Причини 1-ї світової війни. Стан російської економіки під час війни.

Перша світова війна сталася внаслідок крайнього загострення геополітичних і економічних суперечностей між головними гос-вами Європи в кінці ХІХ-початку ХХ веков.Первая світова війна носила загарбницький характер і була викликана: 1.Неравномерность економічного розвитку гос-в світу в індустріальну епоху.

Особливо швидко росли молоді гос-ва США, Німеччина, Японія. Старі гос-ва Європи, імперії Великобританія, Франція, Австро-Угорщина відставали у військово-економічному змаганні з ними. В аграрній Російської імперії, завдяки скасуванню кріпосного права і реформ Столипіна, прискореними темпами розвивалася економіка, але вікова відсталість, а також консерватизм царизму, великих поміщиків і основної маси селянства гальмували почався прогрес.

2.Стремленіе великих держав переділити колонії і сфери впливу в світі, щоб придбати нові ринки збуту, великі запаси сировини і дешеву робочу силу за рахунок слаборозвинених країн. 3.Военная-економ. і етно-політ. наслідками воєн і конфліктів кінця ХIХ початку ХХ ст. Основними регіонами протиріч були Балкани, Китай, Корея, Близький і Ср. Восток.4. Назрілими національно-державної реєстрацiї.

проблемами та ідеями безпосередній. причини загострення геополит. протиріч між великими державами в Європі на початку ХХ ст .: 1.Протіворечія між Німеччиною і Англією, стикалися їх колоніальні інтереси.

2.Протівор. між Францією і Німеччиною, що виникли після франко-німецької війни 1870-1871 рр. Фран. буржуазія вимагала повернення своїх земель.

3.Росія і Австро-Угорщина протиборствували на Балканах, де в ряді країн росли нац.-освобод. сили слов'янських народів, традиційно зверталися за підтримкою і допомогою до православної Росії.

4.Торговая війна між Росією і Німеччиною, їх суперництво на Балканах.

5.Проблема належали Туреччині Чорноморських проток, необхідних для проходу торгових судів Росії, а також утиски слов'янських народів на Блканах Османською імперією, привели до загострення російсько-турецьких відносин. Туреччину підтримували Німеччина та Англія.

6.Нарастаніе робітничого руху і революційних настроїв у багатьох країнах Европи.Целі Росії: 1. Приєднання Галичини, Угорської Русі та Буковини для возз'єднання українського народу. 2. Ліквідація Східної Пруссії як вогнища німецької агресії проти слов'янських народів (розділ її між Росією і Польщею). 3. Приєднання до Росії проток Босфор і Дарданелли, міста Константинополь і прибережних районів Туреччини.

32. Причини і наслідки Лютневої революції. Яку економічну політику проводило тимчасовий уряд.

Лютнева революція 1917 р в Росії сталася під гаслами світу, хліба, свободи. За характером вона була революцією народної. Причини Лютневої революції: 1.Продолжающаяся вже третій рік невдала війна, ненависна всьому народу.2.Крізіс верховної влади: а) Імператор Микола II верховний головнокомандувач втратив авторитет і довіру у офіцерів і генералів армії, у командувачів фронтами і флотами, через нездатність успішно вести війну і керувати імперією. Микола II вирішив відректися від престолу за себе і сина Олексія на користь брата великого князя Михайла. б) Державна Рада і Рада міністрів також втратили здатність керувати країною і будь-яку довіру армії і народу, а також всіх опозиційних сил, лівих і правих. в) Святійший Синод і православна церква не змогли надати необхідний вплив на державну владу і народ, щоб уникнути катастрофи. Розпалася ідейна основа Російської імперії: православ'я, самодержавство, народність .3.Крізіс продовольчого постачання столиці Петрограда.4..Крізіс економіки держави: а) товарообмін був порушений, б) фінанси засмучені інфляцією, в) шляхи сполучення, головним чином залізні дороги, не справлялися з перевезеннями продовольства та військових вантажів, г) різко впала продуктивність праці в промисловості і сільському господарстві.

Підсумки революції: 1.В державі фактично встановилася буржуазна республіка 2.Создать двовладдя: Тимчасовий уряд на чолі з князем Г.Є. Львовим і Петроградська рада робітничих і солдатських депутатов.3.Реальную влада мали не Тимчасове прав-во, а Поради та комітети, обрані робітниками, солдатами і матросами, фабзавкоми пр-й і хрест Совети.4. Продовжувалася окопна війна. З Німеччиною не було укладено мир, діяв гасло прав-ва оборона революційної Росії .5.Старий гос-ий апарат в центрі і губерніях поступово замінювався новим. 6. Проблеми ек-ки і фін-ів продовжували поглиблюватися.

1.Введени все політ і громадянські свободи (дозволені політ партії, амністія політ ув'язнених, рівність чоловіків і жінок, скасування смертної кари і військово-польових судів, автономія нац меншин).

2.Сместілі всіх губернаторів, на їх місця посадили комісарів; створення волосних земств.

3. Війна до переможного кінця - але це гасло не користувався популярністю в масах.

4.Нет принципових изм-ий в ек-ці, при спробі нововведень (введення монополій на на хліб, цукор. Коли ввели моноп на вугілля почалися труднощі з паливом. Батьківський контроль ие на прибуток капіталістів привело до приховування прибутку) натикалися на саботаж.

5.Аграрная пол-ка: указ про предачі гос-ву кабінетські і питомих земель, що складали собст-ть царської сім'ї, були віддані розпорядження про притягнення селян до кримінальної отв-ти за участі в аграрних заворушеннях. 6.Дефіціт бюджету: збільшення податків, огр-ие прибутку підприємств; позику свободи - гос-во бере в борг гроші у населення 3млн.руб надходжень до бюджету, але цього все одно недостатньо, тому що війна дороге задоволення. Два рази проводилась ден емісія думки, керенки. Тимчасове правательство не мало реальною владою діяло тільки з дозволу Петроградської ради. Совтояло в основному з кадетів, а вони не користувалися підтримкою в заг-ве: в березні 1917 за них голосувало в круп містах від 12,5-20% населення, в провінції 5% .Реформи провалилися також через відсутність класу власників (середнього класу), т.к 66процентов населення становили бідняки.

Прийшовши до влади, тимчасовий уряд не ставив за мету змінити економічні та суспільні відносини в країні. Воно мало намір лише кілька оновити державні інститути, надавши Установчих зборів зайнятися проведенням фундаментальних перетворень. Програма уряду стверджувала: проголошення громадянських свобод, губернатори і комісари на місцях скасовувалися, поліція замінена міліцією, амністія політичних в'язнів, скликання Установчих зборів, скасування смертної кари, припинення будь-якої станової, релігійної та національної дискримінації, визнання право Польщі і Фінляндії на незалежність, обіцянку автономії національних меншин.

Уряд закликав народ до продовження війни до переможного кінця. Тимчасовий уряд був за приватну власність і поділені селянських земель. Але в документах обходилися багато важливих питань, і, перш за все, аграрне питання. У перший місяць своєї діяльності уряд здійснив загальну амністію, скасував смертну кару, оголосило про усунення колишньої адміністрації, приступило до розробки виборчого закону про вибори до Установчих зборів.

33.Прічіни взяття влади більшовиками в жовтні 1917 р

Жовтневий переворот став можливим в результаті взаємодії трьох основних факторів. 1. Стрімке наростання стихії народного протесту і самодіяльності у вирішенні найбільш насущних проблем землі, хліба, миру. 2.

Перетворення цієї народної стихії в політичну форму з вимогою передачі влади в центрі і на місцях. 3.Настойчівие зусилля більшовиків з максимального розширення народного руху. Керівництво більшовицької партії політично дуже точно відреагувало на піднімається хвилю революційного нетерпіння, озлоблення, озброївши маси відповідними політичними програмами. Декрети більшовиків вчасно врахували негативний досвід Тимчасового уряду. Більшовики фактично дали селянам те, що вони вже взяли самі (Декрет про землю).

Причини перемоги більшовиків можна розділити на два блоки: 1.Суб'єктивні: після краху Корнілова тільки Ленін і більшовики могли дати Росії порядок; більшовиків підтримувала армія. 2.Об'ектівние: більшовики обіцяли дати народу те, що йому було необхідно (світ, земля, хліб); сталася радикалізація мас (злиття революціонерів з народом).

а) Крайня гострота класових протиріч ускладнювала досягнення угод між імущими класами та працівниками. Буржуазія не була готова йти на поступки трудящим б) Практика показала неспроможність і політичну недосвідченість буржуазії і дрібнобуржуазних демократів, їх нездатність реалізувати реформістські можливості.

в) Буржуазія продемонструвала схильність до авторитарних методів управління, що особливо яскраво проявилося після липневих подій. Вона явно хотіла встановлення військової диктатури, активно діяла в цьому напрямку.

г) Есери і меншовики дискредитували себе участю в Тимчасовому уряді.

д) Підтримка більшовиків армією (15 млн. чол.) е) Жорстка дисципліна більшовицької партії і суттєва роль Леніна (добре відчуває, що треба народу).

Ж) Вр править-во не вирішило головних питань: війна, наділення селян землею, наведення порядку в пром-ти, і як наслідок йде поглиблення кризи.

34. Причини громадянської війни. Які соціальні сили діяли на боці червоних і білих.

Причини гр. війни: 1. Прагнення повалених революцією класів повернутися до колишніх порядків: повернути владу, привілеї і велику власність. 2. У листопаді 17 р проти рад виступило духовенство на чолі з патріархом, кіт.

заявив, що церква не визнає Червону республіку. 3.В відповідно до декрету про пресу були закриті всі опозиційні газети. 4. Розгін установчих зборів. 5. Кадетська партія була оголошена ворогом народу. Пішовши в підпілля, кадети співпрацювали з усіма внутр. і зовн. ворогами радянської влади, хоча їх роль в гр. війні і в білому русі була невелика.

На стороні червоного руху діяли партії влади: більшовики і в травні 1920 р партія лівих есерів визнала за необхідне боротися з контрреволюцією і підтримувати Червону армію. Білий рух: колишні заможні класи були позбавлені громадянських і політичних прав, права видавати газети, продовжувати політичну діяльність. У країні не залишилося легальної опозиції, і в безпосередньому зв'язку з цим сформувалася опозиція військова білий рух. Воно було вкрай неоднорідним і за партійним, і за становим складом. У нього входили монархісти і ліберали, демократи і прихильники військової диктатури, інтелігенція і офіцери, буржуазія і дворянство. Всіх їх об'єднувала ненависть до більшовиків, які руйнували на їх очах російську державність і культуру. Через політичні розбіжності у білого руху не було єдиного визнаного лідера, його організатори та ідеологи не змогли ясно і відкрито сформулювати і проголосити загальнодержавну політичну і економічну програму, яка змогла б залучити на їх бік більшість народу.

35. Зміст політики військового комунізму.

Економічна та адміністративна система, що склалася в Радянській Росії в роки громадянської війни, отримала назву військового комунізму. В галузі промисловості вона виражалася в максимальному зосередженні засобів виробництва в руках держави: в листопаді 1920 р націоналізація, що охопила вже велику і середню промисловість, поширилася і на дрібну промисловість. Керувала державним сектором економіки жорстко централізована система ВРНГ, його центри та главки. Зрівняльний розподіл здійснювалося методами насильства і примусу. Ленін навесні 1918р. не говорив про розвиток торгівлі, кіт. повинна була стати найважливішим регулятором госп. життя; він орієнтувався на прямий продуктообмін міста і села, організований гос-м. Причому товарообмін був надання товарів в основному бідноті, яка сприяла вилученню хліба у середняків і куркулів.

Подальший розвиток отримав принцип продовольчої диктатури. У 18г.

введена хлібна монополія, яка встановила ціни в 2-3 рази нижче собівартості. У січні 1919 р була введена продрозкладка: держава стала вилучати у селян всі надлишки хліба (іноді і необхідні їм запаси) і ін. Продукти.

Для сприяння вилученню хліба і для конфіскації у куркулів надлишків землі декретом ВЦВК від 11 червня були утворені комбіди, кіт. по суті підмінили собою Поради. Діяльність продзагонів супроводжувалася жорстокістю: система заручництва, розстріли за укривання хліба і опір і т.д.

Гроші у військових умовах стрімко знецінювалися: повсюдно вводилася оплата за працю натурою. Запроваджено карткову систему. Розміри продов. пайка визначалися за класовою ознакою (діти отримували однаково). До кінця гр.

війни п.п. стали майже безкоштовними, так само, як житло і транспорт. Широко поширилася вирівнююча оплата праці. Запроваджувалася трудова повинність: в 1918 р для представників експлуататорських класів, в 1920 р загальна.

Багатьма рисами військовий комунізм, що склався під диктатом надзвичайної обстановки, нагадував то безкласове, вільний від товарно-грошових відносин суспільство майбутнього, яке більшовики вважали своїм ідеалом звідси і його назва. Причому, в очах багатьох більшовиків це були аж ніяк не надзвичайні, вимушені заходи, а зовсім закономірні кроки у вірному напрямку до соціалізму і комунізму. Недарма багато військово-комуністичні заходи були прийняті в 1920 році, коли війна вже затихла.

36. Сутність національної політики більшовиків. Утворення СРСР.

Нац.-держ. будівництво було найважливішою частиною політики більшовиків. Безумовно, була об'єктивна основа для відновлення єдиного держ. освіти на території Росії. Особливо тісний взаємозв'язок економіки різних районів підштовхувала їх до об'єднання. При цьому в роки гражд. війни відбувалися як двосторонні договори між незалежними республіками і Української РСР, так і входження республік і авт. областей в РРФСР.

Військова загроза з боку імпер. держав настійно вимагала проведення усіма республіками єдиної зовнішньої політики і зміцнення їх обороноздатності. Також після гражд. війни панувала розруха і злидні, подолати яку можливо тільки при взаємодопомоги регіонів. Наприклад, РРФСР потрібна була нафта Кавказу, вугілля Донбасу, а Кавказу - український хліб, метал і т.д.

Основи нац.-держ. будівництва відображаються в Декларації прав трудящого і експлуатованого народу (листопад 1917 г.), де в основу покладено: право націй на самовизначення, рівність і суверенітет народів, вільний розвиток нац, меншин, соціалістична федерація і т.д Зближення з РРФСР почалося спочатку на договірній основі. Так, 1 червня 1919 Декрет ВЦВК оформив договірні відносини РРФСР з Україною, Білорусією, Латвією і Литвою. У квітні 1920 р відбулося приєднання Азербайджану, в листопаді 1920 р - Вірменії, а в лютому 1921 р - Грузії. Були також укладені договори з народними радянськими республіками в 1920-1921 рр. - Хивинской, Бухарської, Тувинської і т.д. Слід зазначити, що положення в більшості цих республік було вкрай важким. А внутрішня і зовнішня нестабільність породжувала бажання об'єднатися з сильним союзником, який міг би навести порядок.

Для 1919-1920 рр. були характерні три форми автономії: авт. республіка, авт.

працю. комуна, авт. область. З них авт. республіка є вищою формою, тому що в ній були вищі органи влади та управління, своя конституція і урядів. система і навіть в ряді випадків свої збройні сили. Останні дві форми автономій мали статус губерній. Загалом, авт. освіти всередині РРФСР стали створюватися в кінці 1917 року, напр., Естляндську трудова комуна.

Підготовлений під керівництвом Сталіна проект припускав радянським республікам стати частиною РРФСР. В.І. Ленін відкинув цей проект і наполіг на ухваленні ідеї утворення СРСР на засадах рівноправності всіх незалежних радянських республік і дотримання їх суверенних прав.

Особливу зацікавленість у відновленні унітарної держави виявляли російськомовні анклави. Для російського населення відновлення держави було хіба набуттям національної гідності, відновленням звичного світу.

До 1922 року в складі РРФСР були 7 авт. республік (Башкирська, Горська, Кримська Татарська, Киргизька, Якутська і Туркестанская Радянська Социалістіч.

Республіка); 2 працю. комуни (Німців Поволжя і Карельська) і 8 авт. обл.

(Комі, Калмицька, Марійська і ін.).

Процес створення союзної держави повинен був демонструвати повний розрив з минулим. Для дій і політики більшовиків в цьому питанні була характерна двоїстість. Вірні гаслу права націй на самовизначення, більшовики в основу утворення СРСР закладали національний принцип. Республіки зберігали атрибути державності: Раднаркому, наркомітети, ЦВК, ЦК національних компартій і ін. Частина повноважень віддавалися центр. органам влади.

Дискутувалося питання про державність росіян. Межі автономних республік нерідко визначалися без урахування нац. чинників. Ставилося завдання ліквідувати нерівності націй шляхом розвитку у відсталих районах промисловості, насадження соціалістичної культури.

Актом установи СРСР став договір, укладений між РРФСР, Україною, Білоруссю і Закавказької Федерацією (Вірменія, Грузія, Азербайджан), підписаний 27 грудня, 30 дек. 1922 Договір був схвалений 1 Всесоюзним з'їздом Рад. У 1922-1929 рр. тривала розробка основ держ. пристрою, які після численний дискусій були сформульовані в новій Конституції, прийнятої 31 січня 1929 р результаті об'єднання територія стала придатна для нормального життя відновилися традиційний економічні зв'язки, відроджувалася життя на основі непу. І це явний позитивний підсумок.

37. Причини суспільно-політичної кризи 1921 р .. Суть НЕПу. Які її протиріччя? НЕП передбачав збереження партійної диктатури і тимчасове використання елементів ринкової економіки до перемоги світової революції, очікуваної в 1921-23гг. У політично-ідеологічному плані НЕП являв собою жорсткий однопартійний режим, в економіческом- змішання Вибрані. і ринкової системи господарювання. НЕП поєднував в собі: 1. деяку свободу дрібнотоварного приватного господарства в селі з роздільною здатністю оренди землі та найму робочої сили; 2. держвласність на транспорт, велику і частина середньої пром-ти; 3.частний сектор в пром-ти з економ. і законод. обмеженнями, які гальмували розвиток; 4.

госкапіталізм- концесії та оренду держпідприємств; 5. відносно вільну торгівлю, нееквівалентний обмін між містом і селом, заснований на продподаток і ціновій політиці; 6. обмежений госпрозрахунок в пром-ти на рівні трестів з централізованим перерозподілом прибутку через ВРНГ; 7.сдельную оплату праці на держпідприємствах; 8. часткову децентралізацію управління народним господарством; 9. фінансову реформу для стабілізації бюджету і створення твердої валюти; 10. монополія зовнішньої торгівлі, зв'язок зі світовою економікою мінімальна. Спочатку НЕП був задуманий як продподаток. Навесні 1921 р між промисловістю і с / г відбувався прямий товарообмін через Наркомпрод і кооперацію. Пообіцявши не забирати надлишки, більшовики сподівалися переконати селян збільшити виробництво продовольства. Однак цього не сталося і почався голод. Боячись втратити владу, більшовики (осінь 21р.) Пішли на розширення поступок, а 9.08. 21г. був прийнятий Наказ РНК про проведення в життя почав НЕП, в зв'язку з чим 1) відбувалася децентралізація управління галузями пром-ти, скоротилася чисельність главків; 2) держпідприємства переводилися на обмежений госпрозрахунок, вводилося матеріальне стимулювання, підприємства отримали деякі права, в т.ч. право збуту власної продукції; 3) закриття дрібних, які не орендованих підприємств. У грудні. 1922р. великі держпідприємства давали 92% вартості продукції, більшість дрібних було орендовано, але на них було зайнято лише 12% робочих, в 1923 р вони давали лише 5% всієї вартості пром. продукції. Чи не отримав розвитку і держкапіталізм, ідея концесій в результаті виявилася непривабливою через занадто великих обмежень. В рамках НЕПу була проведена фінансова реформа, яка дозволила зміцнити рубль. Навесні 25г. зробили нові поступки: збільшили допустиму кількість найманих робітників (з 10-20 до 100 чол.) на приватних підприємствах, дозволили довгострокову оренду землі до 12 років; скасовані обмеження на застосування найманої праці і створення кредитних товариств; дозволений вихід з громади, створення хутірських, відрубних госп-в. Але восени 25г.

режим більшовиків знову йде на звуження рамок НЕПу.ОСНОВНІ ПРОТИРІЧЧЯ НЕПУ: 1. Потужний держсектор, централізована система управління народн. господарством при лише тимчасове допущенні приватного в с / г, легкої та харчової пром-ти.

2.Адміністратів. і економ. обмеження приватного сектора не сприяли розвитку виробляє. сил. 3. В неповній мірі використовувалося матеріал.

стимулювання і госпрозрахунок. 4. Перешкоди на шляху розвитку оренди та госпрозрахунку. 5.Монополія зовнішньої торгівлі. 6. НЕП був спочатку задуманий як тимчасовий захід, відступ від ідеалів соціалізму. 7. Економічні свободи не були доповнені демократичними в політ. життя суспільства. Головне протиріччя полягало в тому, що більшовики намагалися створити, використовуючи ринкові елементи, планову економіку.

38. Хар-ка фінансової реформи в період НЕПу.

Для впорядкування і оздоровлення фінансів був створений в кінці 21г.

Державний банк, кіт. і була доручена емісія банківських квитків-червінців в 22г. На Х з'їзді була створена фінансова комісія під керівництвом Преображенського, кіт. зайнялася проблемами пристосування до непу кредитної системи, грошова. звернення, податків і бюджету. У листопаді 22г. наркомом фінансів був призначений Сокільників, він провів систему заходів щодо стабілізації фінансів: 1. Скорочення держвидатків і формування бездефіцитного бюджету. 2.

Диференціація місцевих бюджетів і державного. 3. Грошові податки повністю замінили натуральні. 4. Введення фінансової дисципліни та звітності.

5. Грошова реформа. У 1922 р випущений новий грошовий знак - червонець, який мав золоте забезпечення. Початковий курс - 1 червонець = 60 тис. Совзнаков. У 24г. Держбанк викупив радзнаки у населення. На додаток до червінцю в 24г. були випущені казначейські білети (5, 3, 1 рубль) і розмінна монета (мідна та срібна). Червонець на світовому ринку дорівнював 5.14 $ US. Грошова реформа мала величезне політичне і економічне значення. Народне господарство країни отримало тверду грошову одиницю, частково конвертовану і досить стабільну, щоб з її допомогою вести валютно-торгові операції як усередині країни, так і за кордоном. Панівний режим довів свою здатність проводити економ. політику, що сприяє накопичень капіталів і збереженню заощаджень населення. Однак надалі, в зв'язку з кризовими явищами, для покриття витрат держава випустило масу грошових знаків, не забезпечених товарами, що зводило нанівець грошову реформу 22- 24гг., Спроби стабілізації фінансів Росії. 39. Результати НЕПу і причини згортання.

Поряд з досягненнями у зовнішній і внутрішній політиці Сов.гос-ва в 1921-28гг.

були присутні і недоліки, тому підсумки були неоднозначні. 1. Гнучка зовнішня політика дозволила уникнути війни і налагодити дипломатичні відносини з сусідніми країнами, більшістю європейських держав. 2. Встановлення жорсткого режиму забезпечило політичні умови, необхідні для встановлення нар. госп-ва. 3. За рахунок внутрішніх резервів відновлені с / г і промисловість.

4. Госпрозрахунок на рівні трестів дозволив за рахунок легкої та харчової пром-ти через механізм централізованого розподілу прибутку підняти важку пром-ть і транспорт. 5. У с / г продподаток сприяв відновленню посівних площ і поголів'я худоби, що забезпечувала як продовольством, так і сировиною для пром-ти. 6. Проведено фінансова реформа, яка принесла країні тверді держбюджет і валюту і сприяла відновленню економіки країни в першій половині 20-х років. 7. Були в основному створені умови для відродження народного господарства.

Відмова від неп був визначений, тому що спочатку більшовики намагалися побудувати планову соціалістичну економіку ринковими методами.

ПРИЧИНИ ЗГОРТАННЯ: До об'єктивних причин згортання НЕПу відноситься непропорційне розвиток сільського господарства і промисловості (щодо 60% до 40%), яке необхідно було міняти. Іншою причиною є соціальні контрасти в суспільстві. Фінансові ресурси перекочували в руки непманів, а робітники як і раніше жили впроголодь. Збільшувалися масштаби безробіття. Робочі існували у важких умовах: у той час як зарплата у текстильниць становила 93 коп. за см, пуд хліба коштував 3,5 руб.

Суб'єктивними причинами згортання НЕПу є проблеми, що виникли в результаті кон'юнктурних помилок Бухаріна. Це перш за все криза хлібозаготівель, що відбувся в зв'язку з переходом до золотого рубля. Селяни швидко втрачали інтерес до постачання зерна на ринок, до продажу його хлібозаготівельників, так як на виручені гроші не могли купити промислових товарів. Через брак промислових товарів держава встановлювала низькі закупівельні ціни на хліб. Адже всі матеріальні засоби і ресурси прискореним порядком перекачується на будівництво індустріальних гігантів, а не заводів і фабрик, які виробляють товари народного споживання. Влада намагалася вирішити проблему шляхом лавірування, проте коли держава не підвищувало закупівельні ціни, селяни знищували урожай. У підсумку на рубежі 1927-1928 рр.

державні засіки після закупівель селянської продукції залишилися порожніми.

Під загрозою голоду залишилися міста і армія. Більшовики за прикладом епохи воєнного комунізму вдалися до насильницьких методів вилучення зерна, тобто замість того, щоб вирішувати проблему, знову використовували надзвичайні заходи. Крім того, відбулися стихійні деформації НЕПу і проникнення адміністративно-командних методів в багато галузей господарства. Вся торгівля перебувала в руках держави, яке і встановлювало ціни. Самостійність і госпрозрахунок були дозволені лише на рівні трестів, а не підприємств.

Крім цього, НЕП був приречений на завершення хоча б тому, що включав в себе елементи ринкової системи господарювання, що жодним чином не входило в плани більшовиків. Незважаючи на те, що в сільському господарстві, в легкій і харчовій промисловості був тимчасово допущений приватний сектор, зберігався потужний державний сектор і централізована система управління народним господарством. Свобода економічної діяльності не була доповнена демократичними змінами в політичному житті суспільства. НЕП було вороже зустрінутий рядовими комуністами і сприймався як відступ від ідеалів соціалізму.

40. Завдання і підсумки індустріалізації.

Індустріалізацією називається технічна реконструкція, перетворення всього господарства на основі великої машинної індустрії. Найважливішими завданнями індустріалізації були наступні. Через загрозу війни виникла необхідність зміцнення обороноздатності і створення власної військової промисловості.

Однією з цілей індустріалізації було насичення ринку промисловими товарами для проведення еквівалентного обміну між містом і селом. Індустріалізація повинна була підвищити життєвий рівень робітників. Необхідно було дати високопродуктивну техніку селу, щоб стимулювати піднесення сільського господарства. Крім аграрного сектора, потрібно забезпечити абсолютно всі галузі господарства сучасною технікою. Результатом індустріалізації повинно було стати придбання техніко-економічної самостійності та незалежності від зарубіжних країн, подолання відставання від розвинених країн. На момент початку перетворень 1/4 текстильного обладнання, 1/2 парових турбін, 70% металорізальних верстатів постачалося з-за кордону.

В результаті проведеної великомасштабної реформи можна виділити наступні підсумки. Сталося подвоєння промислового потенціалу країни (за деякими показниками в 4-8 разів). Прискорилися темпи розвитку в 4 рази. За абсолютними показниками був досягнутий і перевершений (крім США) рівень розвинених європейських країн окремо. Досягнуто рівня розвинених країн за структурою народного господарства. З'явилися нові галузі (тракторобудування, комбайнобудування, військова промисловість, автомобілебудування), як галузі склалися чорна металургія, хімія, машинобудування. Росія перетворилася в одну з 3-4-х країн, що виробляють всі сучасні види продукції. Досягли єдиної із Заходом техніко-технологічної стадії розвитку. Відбулися зміни в розміщенні продуктивних сил: реконструювалися старі і будувалися нові міста і селища (в Сибіру і на Дал. Сході). Сформувалася нова культура праці людей, збільшилася кількість фахівців (з 0,5 млн. Чол. В 1928 р до 2-2,5 млн. Чол. В 1940 г.). Проводилось більш швидке формування кадрів для промисловості за рахунок районів Поволжя, Сибіру і Ср. Аз. Припинився ввезення с / г машин та імпорт бавовни, скоротилися витрати на покупку продукції чорної металургії з 1,5 млрд. До 88 млн. Руб.

Однак поряд з високими валовими показниками, було відставання з виробництва продукції на душу населення в 3-7 разів. Індустріалізація мала точковий (вогнищевий) характер, так як були охоплені не всі галузі, а переваги були у базових галузей, особливо у військовій промисловості. Існували диспропорції між споживанням і накопиченням - витратами на розвиток виробництва, які становили всього до 30% в 1930 р і до 44% в 1942 р В результаті індустріалізації відбувалися процеси міграції з села в місто, гіперурбанізація, виникали проблеми житла для робітників, підвищення їх кваліфікації і культурного рівня. Крім усього іншого, успіхи індустріалізації були досягнуті дуже дорогою ціною. Джерелом послужило викачування коштів з селян, застосовувалися методи жорсткої централізації, масових репресій, командні і примусові заходи, використовувався ентузіазм трудящих.

41. Цілі, методи і підсумки колективізації.

У 1927 р в країні налічувалося 24-25 млн. Селянських господарств, кожне з яких в середньому мало 4-5 га посіву, мінімум робочої худоби. Лише 15, 2% господарств мали ті чи інші машини кінної тяги. Господарська діяльність селян була пов'язана з обробкою дрібних клаптиків землі за допомогою примітивних знарядь, тому колективізація повинна була укрупнити селянські господарства, оснастити їх сучасною, високопродуктивною с / г технікою. Передбачалося, що колективізація допоможе встановити контроль над селянством, знищити товарно-грошові відносини, таким чином втіливши ідеї марксизму-ленінізму в с / г життя. Однак першочерговим завданням колективізації було створення матеріально-сировинної бази для проведення індустріалізації, перекачування максимально можливої ​​кількості ресурсів з с / г виробництва в промисловість.

Для цього використовувалися надзвичайні методи такі, як встановлення непосильних, величезних норм по хлібозаготівлях, масове розкуркулення з виселенням та конфіскацією майна, примусове об'єднання в колгоспи, жорстокі репресії по відношенню до селян і працівникам партійного апарату в селі.

В результаті колективізації сільськогосподарське виробництво країни виявилося зосередженим в 237 000 колгоспах і 4 000 радгоспах. Причому в колгоспах існувало так зване самоврядування, а радгоспи були державними підприємствами, у розпорядженні яких було 684 000 тракторів і 182 000 комбайнів. Однак слід зазначити, що застосування техніки носило точковий характер і механізовані були лише окремі операції.

Формування колгоспів і радгоспів проходило в один спосіб (зверху), керівництво здійснювалося командними методами, в тому числі і призначення керівників.

Скоротилося кваліфікації працівників за рахунок вилучення найбільш досвідчених працівників (куркулів, середняків). На керівні пости в селі призначалися міські жителі. Знизилася матеріальна зацікавленість працівників на селі в результатах своєї праці, була відсутня ініціатива, самостійність. Всього було задіяно недостатня кількість фахівців (65 000 агрономів і зоотехніків), що становило 3% від числа висококваліфікованих працівників у народному господарстві. Незважаючи на зростання посівних площ (з 94,4 га у 1913 році до 100,4 га в 1939 р) обсяг виробництва зерна виявився на рівні довоєнного, впала врожайність.

Однак та ж продуктивність досягнута з використанням праці меншої кількості працівників (15-20 млн.чол. ввійшли до міста) за рахунок використання техніки. Частка зайнятих у сільському господарстві скоротилася з 80% до 55%. Протягом порівняно невеликого терміну були створені мінімально достатні умови для індустріалізації. Відбулося зростання товарності (виходу хліба з села) з 11 до 36 млн. Тонн, так як 40% виробленого хліба вилучалося насильницьким шляхом, решта купувалося за дуже низькими цінами (практично теж безоплатно вилучалося), які були в 10 разів нижче ринкових. Вдалося забезпечити промисловість технічно незамінюваних сировиною. Забезпечили гарантований мінімум продовольства для городян, робітників і службовців. Все це виявилося рятівним резервом під час війни.

Однак ціною колективізації стали людські жертви. Було розкуркулено 1 100 господарств (7,7-9,9 млн. Чол.). Виселили 356-381 тис. Сімей (1,5 млн. Чол.), В тому числі 111 тис. Сімей в межах району. 3-5 млн. Чол. померло від голоду, 1-2 млн. загинуло в таборах. З 1931 по 1937 рр. 100 тис. Розкуркулено без виселення.

43. Аналіз основних процесів в політ. Життя країни в 20-30-і рр. Яка політ.

Система склалася в СРСР до кінця 30-х рр.? Соціальну систему, яка сформувалася в СРСР до кінця 30-х рр., Багато суспільствознавці визначають як державний соціалізм. Соціалізм - так як відбулося усуспільнення виробництва, ліквідація приватної власності і базувалися на ній класів. Державний - тому що усуспільнення було не реальним, а ілюзорним: власністю і владою розпоряджався партійно-державний апарат, номенклатура, а в значній мірі - єдиновладний вождь Сталін.

Економіку даної політичної системи можна визначити як директивну. Для неї характерно фактично повне одержавлення засобів виробництва, хоча формально існувало два види соціалістичної власності: державна і колгоспно-кооперативна. Товарно-грошові відносини були згорнуті, але були відсутні в повному обсязі, як того вимагав соціалістичний ідеал.

Об'єктивний закон вартості був деформований - ціни визначалися адміністративним шляхом, а не на основі ринкового попиту та пропозиції. В управлінні був присутній жорсткий централізм, господарська самостійність на місцях була мінімальна. Ресурси і готова продукція розподілялися адміністративно-командними методами.

Були налагоджені потужні важелі позаекономічного примусу. Введення паспортного режиму різко відокремив село від міста, так як паспорт отримували тільки городяни. Селяни, таким чином, фактично прикріплялися до землі, до своїх колгоспам. У 1940 р була введена судова відповідальність за самовільне звільнення з підприємств і з установ, за прогули і запізнення на роботу.

Жорсткий контроль і дисципліну підтримували масові репресії. В результаті почалися на рубежі 20-30-х рр. масових репресій значна частина населення країни перемістилася за колючий грати (за неофіційними оцінками - 10-15 млн. чол., тобто близько 20% всіх зайнятих в галузях матеріального виробництва). Табори і колонії давали величезну кількість ловили в країні ресурсів (руди, деревину). Зусиллями ув'язнених будувалися цілі міста (Магадан, Норильськ), канали (Біломорсько-Балтійський, Москва-Волга), залізні дороги (БАМ-Тинда). Масові репресії усунули реальних і потенційних противників І. В. Сталіна, які заважали остаточного затвердження режиму його особистої влади.

Поради фактично не виконували ніяких законодавчих функцій, а виконували волю Сталіна. Насправді основою режиму були дві владні системи: партійні органи і держбезпека. Партійні органи підбирали кадри для різних управлінських структур і контролювали їх роботу. Контроль над усім життям країни, в тому числі і над самою партією, здійснювали органи безпеки, безпосередньо керовані Сталіним. Вся номенклатура жила під постійним страхом репресій: її ряди періодично перетрушувати, не даючи їй консолідуватися і перетворюючи її в простого провідника волі партійно-державної верхівки на чолі зі Сталіним. Кожен радянський громадянин був залучений в систему ідеологізованих організацій. Найнадійніші - в партію (бл. 2 млн. Чол.) І Поради (бл. 3,6 млн. Чол. Депутатів і активістів), молодь - до комсомолу (9 млн. Чол.), Діти - в піонерські дружини, робочі і службовці - до профспілок, творча інтелігенція - в особливі спілки (Союз письменників). Всі вони пов'язували партійно-державне керівництво з масами, концентрували їх соціально-політичну енергію і направляли її на рішення чергових завдань радянської влади.

44. Осн. Напр-я зовн. Політики СРСР в 30-і рр.

У грудні 1933 року радянський уряд запропонувало створити систему колективної безпеки, при якій держава-агресор повинно було зустріти опір всіх європейських країн. Для пропаганди цієї ідеї активно використовувалася трибуна авторитетної міжнародної організації - Ліги Націй, куди СРСР вступив в 1934 році. У 1935 році Радянський Союз підписав договори з Францією і Чехословаччиною, що передбачали допомогу, в тому числі і обмежену військову, в разі нападу агресора. Москва засудила фашистську Італію, яка почала загарбницьку війну в Абіссінії (Ефіопії), надала допомогу антифашистським силам в Іспанії, а також Китаю.

Однак у зовнішній політиці Москви була і друга (закулісна) сторона. Тепер вона проводилася не через Комінтерн, який в 1935 році виступив за освіту широких антифашистських фронтів за участю соціал-демократії і помітно послабив підривну діяльність в європейських країнах. Вона реалізовувалася через довірених осіб Сталіна - співробітників радянських установ за кордоном (головним чином через торгового представника в Берліні Д. Канделакі). Вона мала на меті домогтися - на випадок непереборних труднощів з формування системи колективної безпеки - певних політичних угод з Німеччиною з тим, щоб обмежити її агресивні устремління рамками капіталістичної системи, відвести вогонь розгорається війни від СРСР.

На рубежі 1938-1939 рр. в Берліні визначили напрямок подальшої агресії.

Планувалося захопити Польщу, а потім, нагромадивши необхідні сили і зміцнивши тили, виступити проти Англії та Франції. У березні 1939 року Німеччина захопила всю Чехословаччину. Відносно ж СРСР нацисти беруть курс на інсценізацію нового Рапалльского етапу. Так охарактеризував цей курс сам Гітлер, маючи на увазі свій намір перетворити СРСР у тимчасового союзника прагне до світового панування Німеччини, і тим до пори до часу нейтралізувати його, не допустити його втручання в бойові дії на англо-французькій стороні.

Незважаючи на невдачу першої спроби навести мости між Москвою і Берліном (конфіденційні розмови на цю тему були перервані в середині 1937 по ініціативи німецького керівництва), Сталін і його оточення як і раніше не виключали можливості зближення з Німеччиною як альтернативи іншого зближення - із західними демократіями. Тим часом, останнім ставало все більш проблематичним. Проходили в Москві в липні-серпні 1939 р

англо-франко-радянські переговори закінчилися невдачею. При цьому 23 серпня 1939 року відбулося підписання між СРСР і Німеччиною пакту про ненапад і секретних протоколів до нього про розподіл сфер впливу в Сх. Європі.

45. Причини 2МВ, її характер, цілі воюючих країн.

Друга світова війна була породжена всім попереднім ходом економічного і політичного розвитку капіталістичного світу. Напередодні війни відбулося подальше посилення нерівномірності розвитку капіталістичних країн, що призвело до нового співвідношенню сил між головними капіталістичними державами, тобто головною причиною війни були протиріччя, що виникли між державами. А міжнародних відносинах і загостренні обстановки в світі особливо агресивну роль виявляла Німеччина. І після приходу до влади Гітлера обстановка в світі значно ускладнилася. Німеччина і Японія рвалися на ринки, прагнули до верховенства, а країни-лідери (США, Англія, Франція) намагалися зберегти свої прибутки. Японія і Німеччина боролися проти світової фінансової гегемонії США. У цьому головна причина другої світової війни. Другою причиною була природна боязнь лідерів розвинених країн (Черчілль, Чемберлен та ін.) Поширення ідей і практики соціалізму-комунізму. Таким чином, в 30-і роки утворилося два основні вогнища війни: на Сході на чолі з Японією, на Заході з Німеччиною. Цілі Німеччини у війні були: 1. Ліквідація СРСР і соціалізму, як держави, системи та ідеології.

Колонізація країни. Знищення 140 млн зайвих людей і народів.

2. Ліквідація демократичних держав Західної Європи, позбавлення їх національної незалежності і підпорядкування Німеччини.

3. Завоювання світового панування. Привід агресії - неминуча загроза нападу з боку СРСР.

Цілі СРСР визначилися в ході війни. Це: 1. Захист свободи і незалежності країни і соціалістичних ідей.

2. Звільнення поневолених фашизмом народів Європи.

3. Створення демократичних чи соціалістичних урядів в сусідніх країнах.

4. Ліквідація німецького фашизму, прусського і японського мілітаризму.

46. ​​Хар-ка осн. Заходів по перетворенню країни в єдиний бойовий табір.

Небезпека, що нависла над нашою країною в 1941 році, зажадала корінної перебудови всього життя держави на воєнний лад, прийняття комплексу надзвичайних заходів по перетворенню СРСР в єдиний військовий табір, переведення економіки на потреби оборони. Що ж конкретно робилося радянським керівництвом для перетворення країни в єдиний бойовий табір? 1. У політичній сфері. Для координації цивільних і військових сторін управління був створений Державний комітет Оборони (ДКО), сконцентрувати всю повноту держ. і військової влади, головою якого став Сталін; розширили інститут парторгів ЦК ВКП (б) на підприємствах; були створені політвідділи в МТС і радгоспах, а також спеціальні комісії для керівництва підпільною роботою. 16.07.41 прийнято постанову Про реорганізацію органів політичної пропаганди і введення інституту військових комісарів в Робітничо-Селянської Червоної Армії.

Були перерозподілені партійні сили з територіальних в військові організації.

На фронт було відправлено 1/2 складу ЦК, 13850 керівних партійних працівників; за 6 міс. було мобілізовано 1100 тис комуністів; до кінця війни 60% складу партії знаходилося в Збройних Силах. 2. У соціально-економічній області.

Були перерозподілені матеріальні, фінансові і трудові ресурси для забезпечення потреб фронту (однак до кінця війни золотий запас склав 2000 т).

Всі галузі народного господарства були переключені на військове виробництво, будували нові і відновлювали старі заводи. Найважливіші підприємства із західних і південних територій переміщалися в глибокий тил (на Урал, в Поволжі, Сибір, Середню Азію та ін.). Перебудовувалася також робота транспорту (за війну перевезено 1,4 млрд т. Колгоспно-совхозная система, незважаючи на катастрофічне скорочення орної землі, надійно забезпечувала сировиною пр-ть, продовольством армію і населення. Була вирішена проблема робочої сили. З перших же днів війни місце пішли на фронт в цехах, у мартенів, у вибоях, на полях і фермах добровільно займали жінки, молодь, ветерани праці. надалі стала проводитися планова мобілізація в пр-ть і будівництво працездатного міського населення, включаючи досягли їх 14-річного віку підлітків. 3. У військовій області.

Організаційна структура Збройних Сил та органів військового управління була вдосконалена: до кінця війни 6 танкових армій, 10 арт. корпусів, 94 арт.

дивізії, 17 повітряних армій. Була проведена величезна військово-мобілізаційна робота: вже до 1 липня було мобілізовано 5,3 млн чол, а всього в 1941 сформовано близько 400 дивізій. Армію і флот поступово оснащували новим озброєнням і технікою. Було організовано партизанський рух і створено народне ополчення; укріплені зв'язку фронту і тилу; створений і заповнений бойової резерв; проведена підготовка командних кадрів; розвивалися оборонні організації (наркомати).

47.Причини невдач в перші місяці Великої Вітчизняної війни.

Перший період війни (22.06.41-18.11.42) був вкрай невдалим для Червоної Армії.

Ці невдачі зумовлені сукупністю об'єктивних і суб'єктивних факторів: 1. Гітлерівська Німеччина задовго до нападу перевела економіку на військові рейки. За рахунок окупованих країн і сателітів її пр-ть мала у своєму розпорядженні більш потужної матеріально-технічної і сировинної бази, ніж оборонна пр-ть СРСР.

Німецько-фашистська армія (5,5 млн чол) мала 2-х річний досвід ведення війни з масовим застосуванням авіації, танків, мотопіхоти і артилерії. Вона була повністю відмобілізувати, зосередженої в 3 сильні компактні угруповання, розгорнуті уздовж західних кордонів СРСР, добре технічно оснащеною. На Заході залишено мінімум сил. На боці Німеччини виступили Італія, Фінляндія, Румунія, Угорщина, Іспанія, що призвело до різкого збільшення фронту від Чорного до Баренцева моря (до 4500 км).

2. У роки індустріалізації в СРСР була створена військово-економічна база, а в передвоєнні роки чимало було зроблено для оборони. Однак багато здійснити не вдалося: радянські збройні сили перебували в стадії реорганізації, переозброєння і перепідготовки. Необхідні мобілізаційні запаси були створені, оборонна пр-ть не встигла перейти на масовий випуск нових зразків.

Тому техніку і зброю довелося освоювати в бою. Армія і авіація до моменту навали не володіли досвідом ведення сучасної війни, що не були відмобілізувати.

Більшість дивізій були недостатньо озброєні. Недостатньо враховувалася організація військ противника і його тактика, хоча спроби робилися. Досвід розпочатої війни не вивчався в належній мірі.

3. СРСР 150 дивізій один відбивав напад фашистської Німеччини та її сателітів (184 дивізії і 18 бригад). Вороже курс японських мілітаристів не дозволяв зосередити на радянсько-німецькому фронті всі свої Збройні Сили.

63 дивізії довелося тримати на Сході проти японської армії.

4. Раптовий напад Німеччини посилило сприятливі для ворога обставини і дозволило гітлерівському командуванню захопити стратегічну ініціативу.

Раптовість поняття відносне. Радянське керівництво знало про підготовку агресії Німеччини, але заходи вживалися половинчасті і не конкретні. Вина в цьому Сталіна з його оточенням, Генерального штабу Червоної Армії і наркома оборони. 5. Наслідки масових репресій проти командного складу і політпрацівників Збройних Сил. Тільки з травня 1937 по вересень 1938 р репресіям піддалися близько 40 тис чол, в т.ч. командувачі округами і флотами, члени військових рад і начальники політуправління військових округів і флотів, командири корпусів, майже всі командири дивізій і бригад, близько 1/2 командирів полків. Було переміщено 70% кадрового складу. До початку війни лише 7% командного складу мали вищу військову освіту, а> 1/3 не пройшли повного курсу навчання. Деякими дивізіями і полицями командували капітани і старші лейтенанти. Репресіям піддалися і керівники військової науки і промисловості, конструктори (Туполєв та ін.). вже на початку війни були розстріляні видатні військові керівники.

6. Причиною невдач стало також створення те, що Сталін відкинув план Генштабу, який передбачав, що головним напрямком наступу німецько-фашистський військ буде московське напрямок. Перероблений план оборони країни передбачав головним напрямком удару німецьких військ київське, з метою захоплення України.

Був і прорахунок Сталіна в термінах нападу Німеччини і, звідси, запізнення директиви про приведення військ у бойову готовність. Сталін допустив багато суттєвих помилок напередодні і на початку війни. Тому деякі аналітики вважають Сталіна головним винуватцем всіх невдач на початку війни, так як він був керівником партії і держави, що володів всією повнотою політичний і військової влади.

48. Підсумки битви за Москву.

Незважаючи на героїзм і самовідданість Червоної Армії ворог ціною великих втрат до кінець вересня 1941 р захопив Молдавію, значну частину України, Білорусію, Прибалтику, більшу частину Смоленської та інших західних областей. З кінця вересня почалася битва за Москву. У гігантській битві з обох сторін брало участь понад 2 млн. Чол., Близько 2,5 тис. Танків, 1,8 тис. Літаків і понад 25 тис. Гармат і мінометів.

Група німецьких армій Центр мала перевагу над радянськими військами західного напрямку в людях - в 1,4 рази, в танках і в артилерії - в 1,7 і 1,8 рази. 30 вересня. Фашисти перейшли в наступ.

В результаті запеклих жовтневих боїв гітлерівці вийшли на рубежі в 80-100 км від Москви. З 19 Жовтня. У столиці та її околицях було введено стан облоги. ДКО прийняв надзвичайні заходи для посилення оборони московського напрямку і зміцнення найближчих підступів до міста. На початку листопада наступ на М. ворожих військ було зупинено. 15-16 листопада почалося друге генеральний наступ противника на столицю. До М. залишалося 40 км.

Контрнаступ Кр. Армії почалося потужними контрударами в районах Тихвіна і Ростова. Ростов був звільнений. Розгром противника під Тихвіном зірвав з'єднання німецько-фашистських і фінських військ для захоплення Ленінграда.

З 6 дек. 1941 року на величезному фронті від Калініна до Єльця розгорнулося стрімкий наступ Кр. Армії. Німецько-фашистські війська, несучи величезні втрати, відступили на 100-250 км. Розгром німецько-фашистських військ під Москвою і успішний наступ Кр. Армії взимку 1941-1942 рр. мали величезне воєнно-політичне і міжнародне значення. Перемога Кр. Армії під М. завершила крах гітлерівської стратегії блискавичної війни проти СРСР. Це була перша поразка німецьких військ у другій світ. війні і вирішальне військово-політична подія першого періоду ВВВ.

Перемога Кр. Армії під Москвою надихнула народи світу на посилення визвольної боротьби і партизанського руху в поневолених німецьким фашизмом і японським мілітаризмом країнах Європи і Азії. Перемога під Москвою допомогла Англії утримати свої позиції в Єгипті, на Середземному морі і зняла загрозу німецького вторгнення в Англію.

Битва під Москвою також вплинула на формування антигітлерівської коаліції. 1 січня. 1942 г. 26 гос-в - СРСР, США, Англія та ін. - підписали декларацію про спільну боротьбу проти фашистської Німеччини та її спільників у Європі. Було також досягнуто домовленості про відкриття Англією і США в 1942 р другого фронту в Європі.

Поразка німецьких військ під Москвою і успішний наступ Кр. Армії взимку 1941-1942 рр. погіршили військово-політичне становище Німеччини. Війна набула затяжного характеру.

49. Корінний перелом. Битви.

Незважаючи на героїзм і самовідданість Червоної Армії, ворог ціною великих втрат до кінець вересня 1941 захопив Молдавію, значну частину України, Білорусію, Прибалтику, більшу частину Смоленської і ін. Західних областей. Але важкі випробування не зломили бойового духу воїнів, не похитнули стійкості і мужності нашого народу. З кінця вересня 1941 почалася битва за Москву. У гігантській битві з обох сторін брало участь понад 2 млн чол, близько 2,5 тис танків, до 1,8 тис літаків і понад 25 тис знарядь і мінометів. Група німецьких армій Центр мала перевагу над радянськими військами західного напрямку в людях в 1,4 рази, в танках і в артилерії в 1,7 і в 1,8 рази. В результаті запеклих боїв німецько-фашистські війська були розгромлені. Ця битва мала величезне воєнно-політичне і міжнародне значення: крах гітлерівської стратегії блискавичної війни проти СРСР; перемога надихнула народи світу на посилення визвольної боротьби і партизанського руху в поневолених німецьким фашизмом і японським мілітаризмом країнах Європи і Азії; погіршився військово-політичне становище Німеччини і т.д. Головними напрямками літнього наступу 1942 німецько-фашистських військ були Кавказ і Сталінград. На Сталінградському напрямку радянські воїни витримали такий натиск, якого не доводилося відчувати жодної армії в світі.

125 днів вели радянські війська найбільшу оборонну битву під Сталінградом. В ході контрнаступу Червоної Армії було оточено і знищено 22 дивізії і більше 160 частин, розгромлена 8-а італійська, частина 3-й румунської армії. Сталінградська битва стала вирішальним етапом в досягненні корінного перелому у війні, поклала початок масовому вигнанню загарбників з радянської землі. Історична перемога під Сталінградом знаменувала початок корінного перелому у Великій Вітчизняній війні і Другій світовій війні в цілому. Перемога Червоної Армії зміцнила моральний дух радянського народу, віру в незламну силу Збройних Сил та їх перевагу над німецько-фашистської військової машиною.

Підвищився міжнародний авторитет СРСР і його Збройних Сил, зміцніла віра народів поневолених фашизмом країн у звільнення. Японія і Туреччина остаточно відмовилися від вступу у війну на боці Німеччини. В результаті зимового наступу 1942-43 рр. Червона Армія звільнила сотні міст і тисячі сіл, завдала військам Німеччини та її союзникам величезні втрати в живій силі і бойової техніки. Проте Гітлер і його оточення вважали, що війна ще не програна і робили всіх заходів для того, щоб виправити важке становище, підняти свій престиж. Німецько-фашистське командування надавало виняткового значення операції під Курськом. Але радянське командування разгадало задум ворога і підготувало сили до відбиття наступу і до розгрому ворога. Перейшовши 12 липня в контрнаступ, радянські війська 5 серпня 1943 звільнили Орел і Бєлгород. Курська битва найбільша битва Другої світової війни, в ній радянські війська розгромили головну ударну силу гітлерівської армії танкові війська.

Історична перемога під Курськом завершила корінний перелом у ході Великої Вітчизняної війни і всієї світової війни. Стратегічна ініціатива була остаточно закріплена за Червоною Армією. Поразка під Курськом ще більше посилило суперечності між Німеччиною та її сателітами і підвищило авторитет СРСР.

50. Підсумки 2МВ і ВВВ. Яка ціна перемоги СРСР у війні? Отже, спроба фашистської Німеччини розширити життєвий простір за рахунок території інших країн, і в першу чергу СРСР, зазнала краху.

Війна підтвердила той факт, що сильного агресора можна перемогти лише шляхом об'єднання зусиль всіх країн.

Розгром Німеччини та Японії прискорив національно-визвольний рух, розпад колоніалізму.

Перемога у ВВВ мала всесвітньо-історичне значення. Радянський народ позбавив свою країну і все людство від фашистського поневолення, врятували світ, цивілізацію, надали допомогу мільйонам народам Європи і Азії у звільненні від поневолювачів.

Перемога у Другій світовій війні - спільна заслуга більше 50 гос-в і народів, що вступили в боротьбу проти фашистських Німеччини, Італії та мілітаристської Японії. Для вирішення мирним шляхом світових проблем була створена ООН.

Історія показала, що народи нашої багатонаціональної Батьківщини, згуртовані єдиною метою, являють собою могутню силу і можуть постояти за себе. Військові випробування згуртували народи і привели до перемоги.

Перемога СРСР у війні зміцнила його міжнародний авторитет.

Ціна перемоги радянського народу у ВВВ непомірно велика. Загинуло 27 млн. Громадян СРСР (половина всіх загиблих у другій світовій війні), з них на фронті - 12,6 млн., Решта - населення. Кр. того, 18 млн. покалічених, поранених, контужених, обморожених.

Але перемога у війні і суперечлива. По-перше, з одного боку, вона зберегла і зміцнила незалежність СРСР, а з іншого - зміцнила особисту диктатуру Сталіна.

По-друге, в результаті поб6еди були зруйновані фашистські режими в європейських країнах, але одночасно на ці країни поширилося вплив сталінізму.

По-третє, імперські тенденції сталінської дипломатії, величезні втрати СРСР породили самовпевненість правлячих кіл НАТО, тривалу і руйнівну холодну війну.

Перемога дісталася радянському народу величезною ціною. Це пов'язано з тим, що радянсько-німецький фронт був головним фронтом Другої світової війни, саме тут вирішувалося і було вирішено питання подальшого розвитку людства: демократія або фашизм.

Кр.того, німецький фашизм здійснював свої человеконенавістние наміри проти народів СРСР методами геноциду.

Слід зауважити, що готовність СРСР до війни була недостатньою, непрофесіоналізм і бюрократизм адміністративно-командної системи, жорстокість і масові репресії тоталітарного режиму посилили напередодні війни становище в країні і збройних силах.

У війні застосовувалася теорія перемоги за всяку ціну, були поширені жорстокі накази не тільки по відношенню до воїнів армії і флоту, але і їх сім'ям.

Та, незважаючи на величезну ціну перемоги, ми з гордістю вимовляємо слова Перемога, і наш борг перед лицем усіх загиблих у цій війні - пам'ятати, якою ціною була здійснена перемога.

51. Зміни в світі після закінчення 2МВ. Холодна війна .

Війна завдала тяжкого шкоди народному господарству СРСР. Гітлерівської окупації піддалася територія, де проживало 88 млн. Чол., Вироблялося 33% промислової продукції і знаходилося 47% посівних площ Рад. Союзу. Загальні втрати були величезні.

Представники межд-ой імперіалістичної реакції розраховували, що Рад. Союз не зможе відновити хоз-во і змушений буде піти на кабальні угоди з імперіалістами. Однак ці розрахунки повністю провалилися. План відновлення і розвитку народного госп-ва СРСР на 1946-1950 рр. був успішно виконаний і навіть з багатьох важливих завданням перевиконано. Це сприяло подальшому зміцненню авторитету Рад. Союзу на межд- ой арені.

Була усунена історична несправедливість щодо радянських кордонів на заході і завершено возз'єднання українського, білоруського і молдавського народів; в результаті розгрому імперіалістичної Японії повернення Рад.

Союзу південній частині Сахаліну і Курильських островів була укріплена безпеку Далекого Сходу.

У результаті Другої світової війни Польща, Чехословаччина, Румунія, Болгарія, Угорщина, Албанія, Югославія, КНДР відпали від кап. системи. У них почалися революційно-демократичні перетворення, що призвели до ліквідації панування поміщиків і капіталістів, до встановлення влади народу в формі революційно-демократичної диктатурипролетаріату і крестьянства.

Створення у 1949 році КНР під керівництвом комуністичної партії завдало удару по кап. системі.

З відпадінням від кап. системи ряду країн в Європі й Азії відбулися серйозні зміни у ставленні сил на межд-ой арені на користь соціалізму. Відпали від системи капіталізму нові д-ви утворили разом з Рад. Союзом єдиний потужний табір соціалізму і демократії, очолюваний СРСР і КНР.

Отже 2 світових паралельних ринку: ринок соціалістичних країн і ринок кап-х країн. След-но боротьба за ринки збуту, джерела сировини і сфери додатка капіталу.

У країнах Зап. Європи зміцнення світових сил демократії знайшло своє вираження у зростанні межд-го робочого і комуністичного руху, в зростанні впливу раб-го класу і комун-х партій в народних масах. Почалося національно-визвольний рух в колоніальних і залежних країнах, що привело до різкого загострення кризи колоніальної системи імперіалізму. Народи Азії та Африки своїми силами вели успішну боротьбу проти японських, німецьких та італійських окупантів. На спроби імперіалістів відновити і зміцнити колоніальні порядки народи колоній відповіли рішучим опором.

Колишні колонії і напівколонії (Китай, Корея, В'єтнам) випали з системи капіталізму. Від колоніального режиму звільнилися також Індія, народи Бірми, Індонезії, Цейлону, Сирії, Лівану, Єгипту та ін. Народи Сходу стали активними учасниками межд-х відносин. Після закінчення війни американський імперіалізм захопив значну частку світового кап-го ринку. Із закінченням війни гостроту придбали американо-англійські протиріччя. Інтереси амер-х і англ-х монополій зіштовхувалися на всіх ринках капит-го світу, особливо на Близькому і Середньому Сході і ряді районів Азії.

США, незадоволені поширенням впливу СРСР, відмовилися від межд-го співробітництва, грубо порушили взяті на себе межд-ті зобов'язання і почали розпалювати холодну війни проти СРСР і всіх волелюбних народів.

52. Критика Хрущовим культу особи Сталіна. Ліквідація наслідків.

Хрущов з'явився виразником критичного, антисталінського напрямку в партії, яке не могло виступити відкрито за життя Сталіна.

Уже відразу після смерті Сталіна керівництво країни прийняло заходи по припиненню вихваляння Сталіна у пресі. Маленков на засіданні Президії ЦК КПРС висловився за припинення політики культу особи.

Були припинені репресії: звільнили учасників справи лікарів, припинили фабрикувати мингрельское справа, не відбулася задумана Сталіним масову депортацію євреїв до Сибіру. У 1953 р був усунутий Берія - керівник держбезпеки. Розстріл Берія в грудні 1953 р породив в мучеників ГУЛАГу надію на звільнення. Режим в таборах був пом'якшений, дозволені побачення з рідними. У 1955 р повернулися додому всього близько 10 тис. Чол. І кілька тисяч були реабілітовані посмертно.

Однак система Гулака ще зберігалася. У ряді таборів спалахнули повстання в'язнів, жорстоко пригнічені із застосуванням танків. Було багато жертв.

Хрущов хотів радикально вирішити питання про ліквідацію ГУЛАГу звільнити всіх невинно засуджених. Хрущов запропонував включити до звітну доповідь до ХХ з'їзду КПРС розділ про критику культу особи. Але пропозиція не пройшла.

Свій відомий доповідь Про подолання культу особи і його наслідків Н.С.

Хрущов прочитав закритому засіданні з'їзду 25 лютого. В СРСР доповідь було опубліковано лише в 1989 р З особливою ненавистю і жорстокістю говорив Хрущов про Сталіна. Він оголосив його прямим і головним винуватцем поразки на фронтах в початковий період війни.

Хрущов поклав на Сталіна відповідальність за поразки Червоної Армії в 1941-1942 рр. і окупацію величезних територій. Він навів дані про масові необгрунтовані репресії військових кадрів. У доповіді була намальована страшна картина масових необгрунтованих арештів людей, в тому числі великих партійних і державних діячів. У доповіді наводилися численні факти тортур і катувань, яким піддавалися заарештовані. Але всієї правди про сталінські репресії Хрущов не сказав, тому що і сам в них брав участь.

Сталін був винен і в розвалі з / х допустив серйозні прорахунки в зовнішній політиці, порушив внутрішньопартійну демократію, встановив режим особистої влади.

Таким чином, Хрущов критикував Сталіна, але не систему; він не міг порвати з комуністичною ідеологією, він продовжував залишатися переконаним комуністом.

Згодом критика Сталіна була пом'якшена. Але, незважаючи на це, у країні активно йшов процес реабілітації політв'язнів, руйнування всесильного колись ГУЛАГу. Переглядалися матеріали судових процесів 1936-1938 рр. Був спрощений порядок реабілітації.

Сміливим кроком Хрущова була реабілітація і повернення на колишні місця проживання народів, депортованих Сталіним під час ВВВ: чеченців, інгушів, кабардинців, карачаївців, калмиків. Однак він не довів справу до кінця: не були поновлені автономні республіки кримських татар і німців Поволжя. При відновленні автономій перекроювалися їх межі, що створювало основу для майбутніх конфліктів.

У 1957 р була спроба усунути Хрущова від влади і розвернути країну назад.

Але Хрущов здобув перемогу і продовжив курс демократизації країни.

Під тиском Хрущова ХХII з'їзд КПРС прийняв рішення про винесення тіла Сталіна з Мавзолею і поховання його на Красній площі.

Вперше Хрущов поставив питання про те, що до інакомислячих в партії не повинні застосовуватися репресивні заходи. Однак ідеологічна основа тоталітарного ладу практично не похитнулася під дією. Хрущов залишався прихильником авторитарної влади.

53. Економ. І соц. Політика Хрущова.

Час правління Хрущова стало переломним у розвитку соціальної сфери країни.

Досягненням послесталинского керівництва в 50-х роках було масштабне підвищення рівня життя населення, порівнянне Хіба що з періодом непу. 1. Широко розгорнулося житлове будівництво. За 1956-1960 рр. новосілля справляють майже чверть населення країни (54 млн. чоловік). У цьому сім'ї все частіше отримують не кімнати, а хоча і малогабаритні, але окремі квартири.

Міський житлового фонду збільшився на 80%, що дозволило в короткі терміни сильно просунутися у вирішенні житлової проблеми. Правда, подолати житлова криза не вдалося через переїзду в міста мільйонів селян. 2. Введено паспорти і пенсійне забезпечення селянам, що урівняв їх в правах з іншими працівниками. Пенсії були збільшені вдвічі. 3. Регулярно підвищується зарплата, у т.ч. низькооплачуваним категоріям працівників, зайнятих в освіті, охороні здоров'я і т.д. Значно зросли доходи населення і споживання населенням промислових та продовольчих товарів. Припиняється випуск обов'язкових облігацій держпозик, практикувався при Сталіні, кіт.

становили не менше місячної зарплати працівника. 4. Реформаторські віяння торкнулися також вищу і середню школу. Скасовуються всі види плати за навчання.

Зростання потреб у фахівцях стимулював збільшення кількості вузів насамперед в галузі знань, безпосередньо пов'язаних з передовими галузями науки і виробництва. При цьому на перший план вийшло вечірній і заочна освіта для людей зайнятих на виробництві. У 1959 р 39% робітників і 21% колгоспників мали середню (іноді навіть вища) освіту, тоді як в 1939 році таке утворення мало лише 4,3% зайнятих фізичною працею. У 1957 р було введено нові правила прийому до вищих навчальних закладів: переваги під час вступу отримували особи, які мали стаж роботи не менше двох років або демобілізовані з Радянської Армії.

Незважаючи на позитивні моменти в зв'язку з цим знизився рівень підготовки вступників на перший курс, успішність студентів і якість їх знань. Ще більш суперечливою була реформа загальної середньої освіти, розпочата в 1958 р Замість семирічного вводилося обов'язкове восьмирічне навчання, засноване на поєднанні навчання в школі з продуктивною працею. Термін навчання збільшувався з 10 до 11 років, а випускники крім атестата зрілості отримували свідоцтво про спеціальність. Однак професійна підготовка часто носила формальний характер (у шкіл немає матеріальної бази, а підприємства-шефи рідко були зацікавлені в праці школярів). Лише невеликий відсоток випускників працював за спеціальностями, отриманими у школі. У той же час погіршилася загальноосвітня підготовка учнів. В середині 60-х років політехнічна частину шкільної реформи була скасована. 5. У 1956 - 1960 рр. завершився переведення робітників і службовців на 7-годинний, а на підземних роботах на 6-годинний робочий день. Введена 5-денний робочий тиждень з двома вихідними. І хоча мізерних зарплат часто бракувало на життя, а мільйони сімей продовжували тулитися в комуналках, все ж держава щось давало не тільки одним обраним, але і простим людям, в тому числі селянам.

54. Економ. Реформи 1965 р суть і результати.

У 1965 р почалися ек-ие реформи, підготовлені ще за Хрущова. Одна з них була направлена ​​на підйом сільськогосподарського пр-ва шляхом використання ек-х важелів. Були серйозно підвищили знизили, знижений план обов'язкових поставок гос-ву, за здачу надпланової продукції встановлювалися надбавки до ціни, намічалося посилити електрифікацію аграрного сектора, розширювалася колгоспна демократия.

У сфері управління промисловістю відновлювався галузевий принцип (міністерства замість раднаргоспів), розширювалася самостійність підприємств, вони переводилися на госпрозрахунок, скорочувалася кількість планових показників, що спускаються зверху, підвищувався науковий рівень, орієнтація на якісні показники.

На якийсь час реформи дали імпульс розвитку економікі.1966-1970 роки були найбільш сприятливими за Брежнєва. Нац-ий дохід в 1970 р порівнянні з 1965 р виріс на 41%, виробництво електроенергії - на 54%, продукція машинобудування і металообробки - на 74%, середньорічний валовий обсяг с / г продукції - на 21%.

Середньомісячна з / п робітників і службовців збільшилася на 26%, оплата праці колгоспників - на 42%.Швидкими темпами розвивалося житлове будівництво.

Однак не все було безхмарно: тривав курс на екстенсивний розвиток економіки. За п'ятирічку було побудовано 1800 нових підприємств, тобто щодня вводився в дію один завод або фабрика. Капіталовкладення в нове буд-во помітно опережівалі вкладення в оновлення застарілого обладнання. Розвиток маш-я відставало від потреб народного госп-ва, великий був витрата металу на одиницю продукції, низька кач-во. Відставала від потреб суспільства легка промисловість, нестача товарів народного споживання.

Отже, до кінця п'ятирічки реформи почали буксувати. Причини їх невдач: соц.

система, реформи не вийшли за її рамки: збереглися держ. власність на засоби в-ва, централізоване планування і розподіл ресурсів. Крім того, тривало партійне командування економікою. Трудові права гуртів не розширювалися, трудящі не були задіяні в реалізації реформ. Консервативна позиція Брежнєва в чималому ступені сприяла провалу реформ.

ХХIV з'їзд КПРС (1971) обгрунтував новий курс. Були намічені конкретні заходи: 1. розвиток випереджаючими темпами маш-я для забезпечення ПТП 2. на цій базі - різкий стрибок в продуктивності праці (до 40%) 3. прискорення темпів зростання легкої промисловості 4. жорстка економія сировини, матеріалів, електроенергії 5. підвищення кач-ва продукції 6. вдосконалення планування і управління економікою 7. зміцнення дисциплін: гос-ой, планової, фінансової, технологічної, трудової.

Але ці заходи не могли вписатися в адміністративно-командну систему соціалізму. Наростав криза.

Підсумки ек-го розвитку країни до кінця правління Брежнєва: незважаючи на оголошений курс на інтенсифікацію економіка продовжувала розвиватися екстенсивно. Мляво йшов НТП. Народне госп-во було несприйнятливо до технічних нововведень. Ще більш посилилася занедбаність маш-я: приблизно третина всіх машин потребувала заміни або істотної модернізації.

Багато грошей витрачалося на військові витрати (40% від нац. Доходу і 25% від ВВП (стверджував А. Д. Сахаров)). нізкій рівень життя, злидні пенсіонерів та інвалідів, недостатнє фінансування науки і культури, скоротилася частка витрат на охорону здоров'я.

Труднощі в аграрному секторе.недостаток продовольства, стали імпортувати. Зрівнялівка в з / п. Дефіцит товарів народного потребленія. відкладений спрос.вклади в ощадкаси.

Причини всього цього: антиринковий характер економіки, де виробник не є господарем, не зацікавлений в результатах. Планування.

56. За якими напрямками розгорнулася економічна реформа в роки перебудови, проголошеної М.С. Горбачовим? Відразу слід зазначити, що до часу М.С. Горбачова до влади, фактично, всі сфери життя СРСР потребували докорінного реформування, а економіці, яка перебувала в кризовому стані, це реформування було просто необхідно.

Необхідність реформ усвідомлювалася значною, найбільш активною частиною суспільства, але при цьому майбутнє мислилося виключно в рамках затвердилася системи, але при її поліпшенні, прискоренні розвитку. Спроба реформувати країну, не виходячи за рамки соціалістичного вибору, отримала назву перебудова, яка нерозривно зв'язується з ім'ям М.С. Горбачова, який став в 1985 р

Генеральним секретарем ЦК КПРС.

Економічні реформи були покликані надати радянській економіці новий імпульс, зберігши в руках правлячого класу всі важелі влади. Улітку 1988 р 19 Всесоюзна конференція КПРС визначила основні напрями перетворень суспільства. Було взято курс на радикальні реформи, але при цьому зберігалися всі підвалини соціалізму: суспільна власність на засоби виробництва, плановий характер економіки, керівна і спрямовуюча роль КПРС.

Серед законодавчих актів у галузі економіки найбільш суттєвими були: Закон СРСР Про бригадному підряді 1986 р Про державне підприємство 1987 року і Про кооперацію в СРСР. Всі вони виявилися недосконалими і практично непрацюючими в умовах відомчого диктату. Особливо це стосувалося закону про кооперацію, який відповідав умовам ринкової економіки. У 1989 р був прийнятий закон про оренду і орендні відносини в СРСР.

Однак реальні зрушення в розвитку економічної реформи відбулися лише в 1990 р, коли з'явилися закони про мале підприємство, АТ, спільних підприємствах та комерційних банках. В результаті стало швидко зростати кількість недержавних підприємств. Незважаючи на збереження високих податків на прибуток (від 35 до 45%), закони 1990 створили умови для розвитку комерційних структур. До кінця 1991 р так і не було вирішено питання про землю, яка реально належала місцевим Радам і колгоспам, що перешкоджають розвитку фермерських господарств, що було однією з причин падіння с \ г виробництва.

Головна мета економічної реформи - зробити економіку вразливою до постійно змінюються і розвиваються потребам суспільства, здатної ефективно впроваджувати досягнення НТП і реагувати на будь-які прояви творчої ініціативи.

Передбачалося здійснити переведення всіх підприємств і установ на госпрозрахунок і самофінансування; перебудувати організаційні структури управління в центрі розвитку кооперативного руху, різноманітних форм руху оренди і підряду.

Ставилося завдання фінансового оздоровлення господарства, що вимагало реформи ціноутворення, наведення порядку в бюджеті, в фінансово-кредитної системи і діяльності банків. При цьому слід зазначити, що єдиної, до кінця продуманої програми економічних перетворень прийнято не було. Основою прискорення, запорукою успішної реалізації п'ятирічного плану була творча активність мас, поворот до якісних показників роботи, підвищення продуктивності праці і економії матеріальних ресурсів.

Економічні перетворення, спроба перекладу промисловості на ринкові відносини призвели до спаду виробництва (в 1990 - на 2%, в 1991 р падіння ВВП від 6% до 10%, а по окремих галузях - на 20 - 25%), падіння життєвого рівня основних мас, розвитку інфляційних тенденцій. Але незважаючи на всі негативні тенденції, які відбуваються під час проведення реформ і після цього, ці економічні реформи мали неабияке значення для переходу до сучасних ринкових відносин і виявилися найбільш суттєвим кроком для повної відмови від соціалістичного розвитку країни.

59. Які, на ваш погляд, причини розпаду СРСР в 1991 г.? Вже з середини 80-х рр. Структурна криза в СРСР охопила всі сфери: економічну, соціально-політичну, духовну, влада і управління. Уже не було сумнівів, що панівна політична система (влада КПРС) не могли забезпечити не тільки суспільний прогрес, але і взагалі стабільність. СРСР до початку 90-х рр. стояв на порозі глобальних змін, і цей процес був практично не оборотним.

Перебудова, проголошена М. Горбачовим, дала значний імпульс розгортання реформаторської діяльності, і, без сумніву, багато в чому прискорила перехід в іншу стадію суспільного розвитку, тобто перехід від соціалістичної моделі розвитку до капіталістичної. Найважливішими досягненнями перебудови були демократичні процеси, розвиток гласності і т.д.

На мій погляд, до причин розпаду СРСР можна віднести: відсутність зворотних зв'язків в промисловості і сільському господарстві; втрата загальнодержавних цінностей; нераціональне використання матеріальних ресурсів; розвал РЕВ; розгубленість широких мас населення - все це стало благодатним грунтом для дій політичних сил, зацікавлених у катастрофі СРСР як єдиної держави.

Ухвалення закону про громадські об'єднання легалізувало багатопартійність і стимулювало процес формування політичних партій. У березні 1991 р

почалася офіційна реєстрація партійних партій.

1991 р приніс нове загострення в обстановці країни, посилення відцентрових тенденцій в рамках СРСР. Наростання протиріч між республіками, прагнення до суверенітету і незалежності спостерігалося з середини 80-х рр. Загострилися міжнаціональні взаємини.

Важливе значення в розрядці міжнаціональної напруженості мало розмежування функцій центру і республік. Республіки все частіше стали ігнорувати рішення центру. Незважаючи на прийняття таких демократичних актів, як Закон СРСР Про розмежування повноважень між СРСР і суб'єктами федерації та ін. Все більше республік виражало бажання про свій вихід зі складу СРСР. Нові умови вимагали визначення нових норм взаємовідносин між союзними республіками. У 1991 р була спроба керівництва замінити договір 1922 року на новий союзний Договір. Але вони не увінчалися успіхом, тому що всупереч Закону зі складу СРСР вийшли Латвія, Литва, Естонія. Україна також відмовлялася підписувати союзний договір Щоб зірвати підписання цього Договору частина вищого партійно-державного керівництва спробувала захопити владу (серпневий путч 1991 г.). Після поразки путчу в багатьох великих містах пройшли масові маніфестації проти КПРС, що фактично повністю припинило її діяльність.

Отже, в суспільстві не виявилося впливових сил, здатних зберегти СРСР.

У грудні 1991 р представники 3-х республік (Росії, України, Білорусії) підписали угоду про співдружність незалежних держав / СНД /. Вона була підписана в Мінську Б. Єльциним, Л. Кравчуком, С. Шушкевичем.

Навесні 1989 - влітку 1990 рр. стало очевидним, що реформи в рамках існуючої системи буксують, не дають ефекту. Рівень життя падав: товарний дефіцит, талони на важливі продукти, що було яскравим показником стану країни.