|
Дніпропетровський державний університет
внутрішніх справ
Кафедра «Історії та Теорії держави та права»
реферат
з дисципліни «Історія України»
на тему: «Списки Руської Правди»
Виконаю:
_______________________
Перевірів:
_______________________
_______________________
Дніпропетровськ, 2007
план
Вступ
1. Загальна характеристика Списків Руської Правди.
2. Редакції Руської Правди. Поділ Руської Правди на артикули.
література
Вступ
Справа нового наукового видання Руської Правди за всіма, что дійшлі до нас, списками, є одна з найактуальнішіх справ Нашої історіографії. Єдине наукове видання Руської Правди - Калачова ( "Попередні юридичні відомості для повного пояснення Руської Правди", СПБ, 1846) - Вже застаріло. Калачем не МІГ вікорістаті всі списки, что стали нам відомі тепер, а, кроме того, и самий способ его видання, власне, розбівка артікулів Руської Правди по Розділах, залежних від того, чи стосують ті чи ті артикули до державного, Цивільного, карного або процесуального права, не відповідає методологічним Вимоги СУЧАСНИХ наукових видань. Додані до Калачова видання особливі табліці, что показують числову відповідність артікулів видання до артікулів у тих первопісах, что їх Використана Калачов, мало допомагать при такому відтворенні тексту. До Всього цього треба ще Додати, что й це застаріле видання давно стало бібліографічнім раритетом.
Інші видання, того ж таки Калачова, Сергєєвіча, Владімірського-Буданова ТОЩО, по суті ма ють навчальний характер. Видання ЦІ Зроблено за небагатьма (4 - 6) списками, и Звичайно смороду НЕ могут правити за материал для будь-скільки відповідальніх ДОСЛІДЖЕНЬ, Якщо не вдаватся додатково до "Попередні відомості" Калачова або до самих первопісів.
Тепер Відсутність нового наукового видання особливо дається взнаки. Назбиралося дуже много вопросам, что стосують и до Тлумачення артікулів и до зовнішньої історії Нашої пам'ятки и їх нельзя розв'язати, чи не прітягуючі всех, что дійшлі до нас и відомі нам, Списків. Досить Сказати, что Такі питання, як питання про юридичне становище окремий СОЦІАЛЬНИХ груп давньої Русі, питання про Спадкове право, много вопросам карного права, не можна більш-Менш вічерпліво поставити, Якщо не відновіті Попередній текст основних редакцій, а це можна буде сделать тоді , коли перед очима дослідніків будут по змозі всі, что дійшлі до нас, списки.
1. Загальна характеристика
«Руська Правда» - (тут правда в значенні лат. Iustitia, грец. Διχαίομα) збірка стародавнього українського права, склад в Київській державі у XI-XII ст. на основе звичаєвого права. Руська Правда мала безпосередній Вплив на всі правові пам'ятки литовської доби в історії України (например, Судебник Казимира, 1468); за посередництво Литовсько Статутів (1529, 1566, 1588) деякі норми увійшлі до українського права гетьманської доби.
Руська Правда - найвізначнішій збірник стародавнього українсько-руського права, важліве джерело для дослідження середньовічної історії права та суспільніх отношений Руси-України и суміжніх слов'янських народів. Орігіналу Руської Правди Полтава, натомість збереглася значний Кількість ее Списків з 13-18 ст. Досі Відкрито їх 106. Історія постанов Руської Правди та ее Списків, что їх поділяють на три редакции (коротку, широку и Середній), ще досі НЕ є Повністю досліджена. Руську Правду (коротку редакцію) відкрів В.Татіщев +1738 в тексті Новгородська літопису, написаного у 1440-їх pp., Надрукував ее А. Шльоцер (1767). Згідно Відкрито кільканадцять Списків короткої Руської Правди, найстарішімі з якіх є Академічний и Археографічній, обидвоє з того самого часу. Серед сотні Списків шірокої Руської Правди найстарішімі є Синодальний (Збереження у тексті Корячої книги з +1282) та Троїцький (Віднайдений у тексті Правничий збірника «Міріло праведних», списання у второй половіні 14 ст.). Широку Руську Правду Вперше опублікував +1792 І. Болтін. Від цих двох основних Списків Руської Правди Дещо відрізняються списки середньої Руської Правди (відомі з тексту Кормчої Книги з 17 ст.), Яка, на мнение більшості дослідніків, булу лишь СКОРОЧЕННЯ шірокої ред. (М. Максимейко, А. Зімін); и походити з 15-17 ст. (М. Тіхоміров й ін. Відносять Середні до Другої половини 12 ст. Й уважають ее за основу для шірокої редакции).
З видавців текстів Руської Правди, кроме згаданіх, слід назваті А. Мусіна-Пушкіна, Н. Калачова, П. Мрочек-Дроздовський, М. Владимирський-Буданова, В. Сергійовича, С. Юшкова (видання АН УРСР), Б. трекових, А. Зіміна та інші. Руську Правду німецькою мовою видали Ґ. Еверс (1826), Е. Тобіен (1843-44), Л. Ґетц (1910-13); французькою - М. Шефтель (1963), польською - І. Раковецкі (1820 - 22) й А. Кухарскі (1838), англійською - Г. Вернадський (1947). Повний корпус усіх досі відоміх текстів вміщено в 3-томів віданні AH CРCP «Правда Руська» (1940 - 63; за редакцією Б. Грекова).
Досліди над історією Руської Правди и сістематізацією ее Списків вели Н. Калачов, В. Ключевській. В. Сєргеевіч, Л. Ґетц та інші. Джерела Руської Правди, а зокрема чужонаціональні впливи на неї, досліджував Н. Карамзін (візантійське канонічне право і право цісарське, зокрема Номоканон). Н. Калачов і В. Ключевській добачувалі в Руській Правді твір духовенства, призначення для духовних судів у світськіх справах для, опертий на звичаєве право, а Дехто знаходив у Руській Правді впливи болгарського права 9 - 10 ст. В СРСР Досліди над Руською Правдою ведуться самперед над суспільними відносінамі Київської Русі й феодального устрою (Б. Греков, Л. Черепнін й ін.) Та ее культури (Б. Романов), а такоже над внутрішньою історією поодиноких правних норм та їх змістом (С . Юшков й ін.).
Коротка Руська Правда (43 статті) поділяється на 4 части:
1. Правда Ярослава - найстарішу, як ее назівають досліднікі, что НЕ Погоджують з подивимось, что Руську Правду проголосує князь Ярослав Мудрий (В. Сергеєвіч, А. Пресняков, М. Тіхоміров); вона охоплює статті від 1 до 18;
2. Правда Ярославічів - кличуть входити кож Статутом Ярославічів (статті 19 - 41);
3. Покон вірний - встановлює оплати вірників (ст. 42)
4. Урок мостникам (ст. 43).
Правда Ярослава, на мнение одних дослідніків, постала біля 1016, ініх - у 1030-їх pp. Постанови цієї найстарішої Руської Правди сягають 8-9 ст., А то й ранішіх часів, з якіх вона перебрала інститут кривавої помсти, что ее Згідно замінено (хоч НЕ Повністю) грошовою карою. Правда Ярославічів склад на з'їзді Ярославових Синів: княхів Ізяслава, Всеволода и Святослава у Вішгороді 1 072 (М. Тіхоміров, С. Юшков, Л. Черепнін) або у 1032-1054 (Б. Греков, А. Зімін). Норми Правди Ярославічів з особливими Увага охороняють Захоплення князя, его домінальне господарство, урядовців и майно. Різні Грошові карі за вбивство, залежних від суспільного становища вбитого, вказують на розшарування Суспільства. Найбільше норм коротка Руська Правда прісвячує охороні життя, здоров'я і майна; вона складається з норм карного й карно-процесуального права.
Широка Руська Правда (121 стаття) булу найбільш ширше. Віднайдені біля 100 Списків поділяються на три групи: Синодальної-Тіроїцьку, Пушкінську и Карамзінську. Щодо часу постанов ее та ее частин думки поділені: за С. Юшкова та А. Зімінім - ее склад во время князювання Володимира Мономаха (после 1113), що за Б. Рибаковим - за князювання Мстислава Володимировича, а за М. Тіхоміровім и Л. Черепнінім - до 1209.
Зміст шірокої Руської Правди у ділянці карного права характерізується заміною норм кривавої помсти - копійчаних викуп та державн карами - вирами. Відповідальність за невідомого вбивцю пошірюється на всю громаду (верв), на территории якої доконала вбивство (дика вира); за пораненими, образу честі, поряд відшкодування покривджених, треба Було платіті державну кару (продаж); за найважчі злочини (розбій, підпал загороди, конокрадство) булу встановлен кара «потік и розграбленіє», яка торкає НЕ лишь майна, но Дружини и дітей та самого злочинця. Руська Правда знає ряд чіткіх норм Цивільного (позики, відсотки, ґрунтові спори, спадщінні Приписами) и процесуального права (свідки: видоки и послухи, ордалії; проба заліза и води, «звід», леґальна самодопомога; злодія, зловленого на гаряче, «убиют у пса місце »). ЦІ й інші норми Руської Правди дають багатий матеріал до всебічного дослідження соціально-економічних и побутових отношений середньовічної України.
До середньої Руської Правди стосується все, что сказано про широку.
Несмотря на упрівілейоване становище Вищих прошарків Суспільства, всі Вільні перебувалі під опікою Руської Правди, головні завдання якої Було давати можлівість сторонам боронити свои права на життя, здоров'я і майно, а судові - підставу до справедливого вироку. Типова прикмета Руської Правди булу еволюція в БІК гуманності (например, заміна кари смерті грошовою карою).
Руська Правда є важлівім історічнім Джерело, Пожалуйста допомагає досліднікам відтворюваті діяльність адміністративного княжого апарату, віявляті нюанси суспільного розшарування, досліджуваті виявило ФІНАНСОВИХ операцій, стежіті за технікою управи ріллі, господарсько знаряддям та врожаєм. Руська Правда ставити важліве джерело для Пізнання найдавнішіх норм українського звичаєвого права, а Згідно княжого законодавства и СУДОВИХ віроків, вона мала безпосередній Вплив на всі пам'ятки литовсько-руської доби, а зокрема на Судебник Казіміра Яґеллончіка одна тисяча чотиреста шістьдесят вісім и Литовський Статут. За посередництво Литовський статут норми Руської Правди вміщені такоже у найвізначнішій пам'ятці укрїнського права гетьманської доби «Права, по яких судиться малороссійскій народ" (1743). Сліді Руської Правди помітні такоже у Працюю та Правничий збірніках других слов'янських народів, зокрема польських статутах короля Казіміра В. 14 ст. та других. Проти, за тверджень Ф. Леонтовича, «Московське законодавство в годину Судебніків губити усяк зв'язок з старовина-руським правом».
2. Редакції Руської Правди. Поділ Руської Правди на артикули.
Загаль існують Такі редакции:
І. редакція (Академічний список)
II. редакція:
А. (Сінодальній ізвод)
Б. (Пушкінській ізвод)
В. (Троїцький ізвод) (2) (3)
III. редакція (Карамзінській список) (2)
IV. редакція (Руська Правда об'єднана з Судебником царя Костянтина) (2)
V. редакція (типу списку Оболенського)
Зміни в порядку тепер до питання про поділ тексту Руської Правди на артикули. У попередніх виданнях ми спостерігаємо різну нумерацію. Нумерація Тобіна відзначалася надмірною дрібністю. Калачов у своєму віданні об'єднав много его артікулів в один артикул. Сергєєвіч у багатьох випадка вернулся до нумерації Тобіна и в кожнім разі давши далеко более артікулів, чем Калачов (нзпр., В Акад. Списку у него 50 артікулів проти 43 артікулів Калачова, у Троїцькому списку - 155 проти 115 Калачова).
Поділ Руської Правди на артикули "є результат тлумачення містяться в ній норм", як справедливо каже М. А. Дьяконов. ВІН может мати значення только тоді, коли ті чи ті Тлумачення артикулу є Цілком незаперечно и не збуджує жадібно сумнівів. Тім годиною такого незаперечно Тлумачення Ми не маємо относительно багатьох артікулів.
З іншого боку, предложено нумерація, хоч як Обережно НЕ ставівся б видавець до пам'ятки, кінець-кінцем, що не дает жадної возможности вічерпліво відзначіті ту розбівка тексту, что ее дает переписувача, чи пишучи кіновар'ю літери, чи якімсь іншім способом. Ми тут не можемо погодитись Із Сергєєвічем, что запевняв, Ніби поділ рукопису для нас не має значення. Навпаки, цею поділ, хоч як би ВІН НЕ здавався нам недосконалостей и мало доцільнім, часто показує нам, як розумілі тієї чи тієї артикул тоді, коли перепісувалі список, тобто Інколи ще в ту добу, коли Руська Правда булу чіннім Джерелом права. Все це начебто зумовлює недоцільність поділу Руської Правди на артикули. Та все ж цілий ряд практичних міркувань спонукує нас сделать такий поділ. Справа в тому, что цитувати Руську Правду за артикулами давно стало Вже загальнопрійнятім способом; более того, вместо наводити артикул Цілком, часто зазначаються нумер артикулу відповідного видання. Если відмовітіся від нумерації артікулів, то це спонукатіме дослідніків, что корістуються з нашого видання, розшукуваті видання Калачова чи Сергєєвіча и вжіваті їхньої нумерації. Кроме того, відаючі текст, ми однаково прімушені віділяті ОКРЕМІ норми, відокремлюваті їх в ОКРЕМІ Абзаци; отож лишається только пронумеруваті ЦІ Абзаци и сделать з них таким способом звічайні артикул.
Але, коли ми прімушені з таких міркувань Розбита Руську Правду на артикули, то тут неминучий постає питання, якої системи треба нам Додержуватись: Тобіна, Калачова, чи Сергєєвіча?
Поділ Тобіна, як зазнача, БУВ Незвичайна дрібний; ВІН розрівав окрему норму на ряд артікулів; кроме того, его мало вживатися в літературі; тому не может буті мови, щоб вернуться до цієї системи.Поділ Калачова загаль далеко задовільнішій за поділ Тобіна, але І ВІН НЕ бездоганно. Сергєєвіч у своих критичних уваг на видання Калачова Цілком правдиво відзначів ряд примеров, де в Калачова невдало проведено поділ. Например, ВІН зазначилися, что неправильно поділено текст, поданий в 33 и 34 арт. І редакции; что об'єднано две норми в одному артікулі: в арт. 15 II редакции, и в арт. 94 II редакции (про відповідальність вітчіма, коли ВІН бере на себе права й обов'язки опікуна, и про права молодшого сина в порядку спадкоємства без Заповіту), тощо.
Своєю Черга и поділ Сергєєвіча НЕ может НЕ віклікаті цілого ряду критичних зауваження. Сергєєвіч часто так само, як и Тобін, розріває єдину норму на ряд окремий артікулів, а думка окрема артикулу лишається недоговорив. Например, арт. 14 (І ред.) Ставити ДОПОВНЕННЯ арт. 13; арт. 18 и 19 (II ред.) - ДОПОВНЕННЯ до арт. 17. Особливо впадає в око, что ВІН віділів в окремий артикул - обрубування арт. 14 III ред: "такоже й за бояреск". Можна навести Чима других примеров на ті, что Сергєєвіч НЕ всегда віконував свою обіцянку - "триматися того правила, щоб кожна окрема думка повинна бути виражена в особливій статті" і "те, що говориться в її розвиток, може увійти в цю статтю".
Отже, всі дотеперішні системи поділу Руської Правди на артикули и їхня нумерація ма ють Хібі. Цілком природно, что намагання збуту ціх ХІБ, давно відзначеніх в літературі, виробляти до СПРОБА в віданні УАН дати свою систему, а ця, Звичайно, матіме свои Хібі и теж буде НЕ бездоганну. Альо в кожному разі ми всяк намагались шкірних действительно окрему правову норму віділіті як окремий артикул, Щоб не Було обрубування норм. Разом Із тім, в віданні УАН ми пільнувалі відзначаті поділ на артикули, что БУВ чинний у перепісувачів Руської Правди. Нарешті, ми відзначілі в нашому віданні и нумерацію Калачова та Сергєєвіча, бо много дослідніків вже скорістуваліся з тієї нумерації. Ось чому ті, хто має наше видання, могут Цілком орієнтуватіся в системе поділу и Калачова, и Сергєєвіча; Їм нема спожи розшукуваті ЦІ видання для довідок. Цифра грубим шрифтом візначає артикул за нумерацією Калачова; цифра нормального шрифту - артикул за системою Сергєєвіча; цифра грубшім шрифтом чем нумерація Калачова, візначає нашу нумерацію; коли збігаються нумерації, то Попереду идет цифра Нашої нумерації, далі цифра нумераці, Калачова и далі - Сергєєвіча. Щоб запровадіті одноманітність цитування окремий артікулів Руської Правди за нашим виданням, Ми пропонуємо такий способ цитувати: Р. Пр. Юшк. І, 15 або II, C 16. Римська цифра візначає редакцію, Арабською - артикул; літера (С, П, Т) - ізвод (ізводі є только у II редакции).
§ 5. Щодо транскріпції видання, то ми намагались, скільки дозволяли нам це друкарські засоби, що не відступаті від автентичного тексту. Альо тут ми робимо різніцю между списками Покладення в основу видання, и списками, что з них наводяться только відміни (варіанти) 1)
При друкуванні перший цивільний шрифт доповнювано такими церковнослов'янську літерами: ї, ı, є, ѥ, ѡ, ѿ,'ı, ү, ѧ, ѫ 2).
1) Тільки відаючі основний текст V редакции, ми прімушені були спростіті правопис, бо текст основного списку Належить до кінця XVII ст., Писано его скорописом и вживання церковно-слов'янськік літер Було Випадкове, а незакономірне.
2) Наводячі варіанти, ми вважаю НЕ только за доцільне, а й за потрібне спростіті їхню транскріпцію. Бо, коли вважаті за варіант вживання чи не вмівання в даного списку церковно-слов'янських літер, то и справжні, найінтересніші з історічного та Історично-юридичного подивимось відміни розпорошаться у масі суто філологічних. Тому ми НЕ Вважаємо за варіант наявність чи Відсутність церковно-слов'янської літери, а такоже "ь".
Щоб спростіті видання, ми признал за доцільне відкінуті всі надрядкові знаки, что НЕ ма ють фонетічного значення, а так само Розкрити Прості й літерні титла.
Щодо знаків розділовіх, то ми розставілі їх за змістом, взявши проти на Рамус ті знаки, что їх ставили перепісувачі.
Ми прімушені були, щоб ущільніті текст нашого видання, Вжити цілого ряду умовних знаків та СКОРОЧЕННЯ Позначення. Например, друкуючі основний текст, там, де ми текст відбудовуємо и певні, что вставлене слово або речення действительно Було в тексті, ми ставімие Прямі дужки []; коли ж даємо заміну на дефект в основному тексті, ми ставімие круглі дужки (), відзначаючі в варіантах ті слово або вирази, что его ми Вважаємо за дефектні.
Наводячі варіанти ми вжіваємо таких знаків: + визначавши додаток до тексту основного списку, - Відсутність слова або речення, як порівняті з основного списку; дефектність слова й вирази в основному тексті відзначаємо літерою "т." (текст); при складнішіх відмінах тексту вжіваємо знака], что візначає слово "вместо" (найчастіше его вжіваємо при перестановках окремий слів).
Кіновар відзначаємо грубим шрифтом.
Ми вживатися таких СКОРОЧЕННЯ Позначення:
1) Впр. - виправлено; при чому нове слово або літера стоит Попереду "впр.", а слово або літера, что їх виправлено, - позаду цього СКОРОЧЕННЯ вислову; напр., "про впр. а "- візначає, что було" а "и его виправлено на" о ".
2) Зчр. - закреслено.
3) Рзн. пчр. - написано різнімі почерками, іншою рукою.
4) Нап. в. - написано по вітертому, по підчіщеному.
5) Рзн. Чрн. - написано іншім чорнилами.
6) Над. с. - написано над рядком;
7) || || (Слово або речення, что вміщено между подвійнімі лінейкамі) написано на берегах.
8) т. = - текст обрівається.
9) т. О. - текст поновляється.
10) Зб. - на берегах або вгорі и внизу Сторінки.
література
1. Історія України. - К. - 2006 р.
2. РУСЬКА ПРАВДА. Тексти на основе 7 Списків та 5 редакцій. - проф. С. Юшкою.
3. Українська енциклопедія.
|