|
1
Реферат на тему
Україна на початку XX ст.
ПЛАН
1. Соціально-економічний розвиток українських земель.
2. Суспільно-політичний І НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ В УКРАЇНІ на початку XX століття.
3. Революція 1905--1907 років
4. Століпінська аграрна реформа в Україні.
5. Україна в Першій мировой війні
1. Соціально-економічний розвиток українських земель
Промисловість українських земель у складі Російської імперії на початку XX ст.
У кінці XIX ст. Почаїв світова економічна криза. В Україні Ознака кризиса проявити в кінці 90-х рр., А найбільш виразности форм вона Набуль в 1900 - 1903 рр. Криза охопіла найрозвінутіші Галузі промисловості України, особливо металургійну и камяновугільну. Швидко зніжуваліся ціни на залізо, чавун, вугілля. Много металургійних и гірнічорудніх підприємств Припін роботу. Криза охопіла частково и легку промисловість, у тому чіслі й цукровий.
Криза 1900 - 1903 рр. в українських губерніях, порівняно з російською и загальносвітовою, булу глибші и трівалішою. Це пояснюється тім, что важка промисловість тут дуже залежаний від залізничного будівництва, Пожалуйста у цею годину скороти, а цукроваріння відносілося до одного з «китів», на якому Тримай економіка України.
Деяке пожвавлення у промісловості Почалося во время Російсько-японської Війни 1904 - 1905 рр. Альо воно не переросло у піднесення, бо Підвищення виробництва відбувалося лишь в тих галузь промісловості, Які безпосередно задовольнялі воєнні спожи. Господарство перебувало в стані депресії (застою). Збідніння значної части населення звузіло Внутрішній ринок. Важкий економічний стан НЕ МІГ заохотіті іноземних капіталістів до інвестіцій. Усе це загостріло депресію. ее поглібів и неврожай 1905 р., что негативно вплінуло на купівельну спроможність селянства.
Світова криза супроводжували поглінанням слабшіх підприємств сільнішімі, Зменшення чісельності дрібніх фабрик и заводів та збільшенням великих. Це явіще Було характерним для усіх стран и здобуло Назву «концентрація виробництва». В Україні концентрація виробництва досягла великих, даже у порівнянні з західноєвропейськімі країнамі, Розмірів. У 1 901 р. тут Було только 17 підприємств з числом робітніків на кожному з них более Тисячі, а в 1913 р. їх вже налічувалося 42.
Великі підприємства, як правило, не належали одній особі. Це були акціонерні товариства. У таких обєднаннях капітал поділявся на паї (Акції), и ВЛАСНИКИ паїв (акціонери) відповідалі за справи АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА та отримувалася Частка прибутку у відповідності до свого паю. У 1905 р. в Україні НЕ Було Вже жодних великого металургійного заводу, Який бі не входить в акціонерну компанію. Акціонерні товариства пріскорювалі процес концентрації виробництва и підготувалі з'явилися монополій (у перекладі - «один продаю»).
Монополії начали створюватіся напрікінці XIX - на початку XX ст. великими ПРОМИСЛОВЦІВ и банкірамі з метою Подолання господарських криз перевіробніцтва, что в условиях Вільної конкуренції періодічно повторюваліся. Це були обєднання підприємств певної Галузі чи місцевості, Які регулювалися обєм виробництва, розподілялі ринкі збуту продукції, встановлювали ціни, закривається неприбуткові фабрики и заплави.
Найпошіренішою формою монополій у початковий период їх Існування стали синдикати - догоди самостійніх у виробничому відношенні власніків підприємств про Спільний продажів продукції через утворюваній ними обєднаній орган по збуту.
В Україні одним з дере ще в кінці XIX ст. виник цукровий синдикат. У 1902 р. засновано Найбільший у металургії синдикат «Продамет». Мета его - торгівля виробами заводів цього обєднання. На початок 1908 р. «Продамет» зосередів у своих руках две третина Всього виробництва заліза и Сталі Південної України. У 1903 р. Було засновано «Прода РУД» (для продажу руди). Тоді ж виник «Продвагон» и т. Д. Дуже велику роль у розвитку монополістічного Капіталу в промисловості України відіграв вугільний синдикат Донбасу «Продвугілля», на Який припадало около 75% Усього відобутку вугілля в Донбасі. Таким чином, металургійна, камяновугільна, Цукрова й інші Галузі промісловості на початку XX ст. Вже були сіндіковані.
З'явилися монополій неоднозначно вплівала на виробництво й соціальну сітуацію в суспільстві. З одного боку, монополії, если й Не усувалі ціклічні промислові кризиса, то все ж значний помякшувалі їх руйнівну дію. З Іншого, їх Власник, Контролюючим значний часть виробництва в тій чи іншій Галузі, З метою підвищення цен на свою продукцію часто штучно підтрімувалі в стране голод на фабрично-заводські вироби, вугілля ТОЩО.
Кризу 1900 - 1903 рр. и пізнішу депресію, яка трівала до кінця 1909 р., змініло промислове піднесення. Різко зріс Попит на промислові вироби. Це дало Поштовх розвитку гірнічорудної и металургійної промисловості України. У порівнянні з 1900 р. виробництво чавуну у 1913 р. збільшілося удвічі, а Видобуток вугілля у 2,3 рази. Швидко розвивалась харчова промисловість, у т. Ч. Виробництва цукру, борошна, спирту.
Альо істотніх змін в структурі промислового виробництва в условиях передвоєнного економічного піднесення НЕ відбулося. Україна зберегла всі РІСД аграрно-сировинний придатку центральних губерній Російської імперії, Якою вона булу в XIX ст. Майже половина загально обєму ее промислової продукції 1913 р. віроблялася в гірнічій, гірнічозаводській, металургійній та харчовій промісловості. У тій же година з центральних районів России, мовляв, не виро-щувалася бавовна и не добувалася Залізна руда, везли для реализации в Україну товари текстільної и металообробної промісловості. Сировина для взуттєвої промісловості доставляти з України до России, а звідті привозять готове взуття, Пожалуйста з великою вигоди для российских фабрікантів продавати в Україні.
Таким чином, передвоєнне економічне піднесення спріяло Посилення господарського визиску України.
Сільське господарство Наддніпрянської України на початку XX ст.
Розвиток сільського господарства в Наддніпрянщіні на початку XX ст. гальмувався поміщіцькім землеволодінням, Пожалуйста Залишайся зосередженням відсталіх и малоефектівніх форм виробництва, и Селянська малоземеллям. В Україні на 1905 р. у руках 32,5 тис. дворян Було 10,9 млн. десятин землі - у Середньому по 334 дес. на маєток. У тій же година 3 млн. Селянських господарств малі 20 млн. Десятин надільної землі, тобто у Середньому около 7 дес. на Одне господарство. Маючі Такі земельні площади, поміщікам НЕ обовязково Було займатіся копіткою делом капіталістічної перебудови своих маєтків. Можна Було без Зайве клопотів пересідіті на селянських відробітках та Орендного виплат селян. Аджея 7 десятин землі Було явно недостатньо для создания на них Високоефективний фермерського господарства.
На початку XX ст. посил спеціалізація окремий районів, что визначили ще в Попередній период. У Степовій Україні поміщікі й заможні селяни намагались щороку розшірюваті посіви зернових, а на Правобережжі (частково й на Лівобережжі) -технічніх культур: цукрових буряків, картоплі, Тютюн. Если поміщік-степовик займався Виключно Сільськогосподарським виробництвом, то Правобережний, а нерідко й Лівобережний поміщік БУВ ще й ПРОМИСЛОВЦІВ. У правобережних и лівобережніх маєтках много Будували цукрових, спиртових заводів та других підприємств. Порівняно незначна місце в сільському господарстві належало тваринництво.
Провідну роль у сільському господарстві України відігравало виробництво зерна, особливо озимої пшениці. На початку XX ст. на українських землях Збирай более 75% загальноім-перських врожаю цієї культури.
Альо ця обставинних мала й негативні сторони. Результатом однобічного зернового напрямку сільського господарства для України Було, зокрема, ті, что вона довозили з других районів імперії Такі продукти сільського господарства, як льон, коноплі, частково даже картоплю.
Незважаючі на деякі успіхі землеробства, Україна Залишайся краєм з відсталім сільським господарством. Про це передусім свідчілі недостатнє использование СУЧАСНИХ знарядь праці, сільськогосподарських машин, нізькі врожаї.
Соціально-економічні суперечності в Українському селі загостріліся неврожаєм 1901 р. и голодом 1902 р. Альо и у ціх Вкрай несприятливим условиях родючі українські чорноземі, щедро політі Селянська потім, забезпечувалі продовольством населення, а сировина - промисловість. Чи не пріпінявся експорт зерна.
Посилення міграції українських селян
Залишки кріпосніцтва и демографічній бум Другої половини XIX ст. віклікалі в Україні велике аграрне перенаселення. У Наддніпрянщіні в 1860 - 1910 рр. сільське населення зросли на 86%, а площа селянських земель лишь на 32%. Надлишок РОБОЧОЇ сили стає примерно 9,3 млн. Осіб, а промисловість України могла поглінуті НЕ более 1 млн. Основна маса селян вірушала на сільськогосподарські заробіткі в Степовому Україну, Бессарабію, на Дон, Кубань, Нижнє Поволжя. Уряд НЕ забороняв еміграцію українського селянства за Урал, до Сібіру, на Далекий Схід. Між +1896 и 1906 рр., После спорудження Транссібірської магістралі, на Схід переселилося около 600 тис. осіб.
Створення сільськогосподарських спілок (КООПЕРАТИВіВ)
Ведення господарства Вимагаю від селянина НЕ лишь важкої щоденної праці - від зорі до зорі, но й економічної кмітлівості. Мало Було Щось виростити чи вігодуваті. Необходимо Було ще и вігідно продати, щоб потім закупити сільськогосподарський реманент чи Високоякісне елітне зерно, мануфактуру, гас, цвяхи, сірники и много ще Вкрай необхідного для життя в селі.
Селянський Попит породжував и пропозіцію. До СІЛ наїжджалі цілі ватаги перекупніків и торгівців, Які пропонувалі вірішіті усі селянські проблеми покупки та збуту Всього необхідного, готові були Видати Їм позички (кредит), помочь покласти Вільні гроші у банк. Часто усі ЦІ послуги пропонував місцевий поміщік чи односельчанин, якому поталанило вібітіся в багатії. Альо почти у всех випадка це були грабіжніцькі операции, Які підрівалі и без того Слабкий селянське господарство.
Частково вихід з цього глухого кута нашли у створенні сільськогосподарських спілок. Цей шлях селянам Наддніпрянщіні підказав Микола Левитський (1859 - 1934), громадський діяч, которого назвали «батьком» спілчанського руху України. Ще у 1887 р. з его помощью були створені хліборобські спілки в Олександрівському повіті Катеринославської губернії. У 1914 р. у Наддніпрянській Україні діяло 3 тис. спілок, и за ЦІМ Показники вона посідала Перше місце в Російській імперії. У кооперативному апараті Працювала Тисячі демократично налаштованих українських інтелігентів, Які з великим співчуттям ставити до селянства.
Для коордінації ДІЯЛЬНОСТІ спілок у Києві и Вінниці були засновані Союзі СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ. Були плани Утворення всеукраїнського кооперативного обєднання. Альо на шляху стали Керівники російської КООПЕРАЦІЇ, Які діялі заодно з Царське чиновниками. Всі смороду вбачалася в Незалежності кооперативному Русі України Загроза Економічній и Політичній цілісності імперії. У российских кооперативних центрах у керівніцтві переважала інтелігенція соціалістичного спрямування. Вісуваючі гасло «всеросійської кооператівної єдності», ЦІ діячі доклалися много зусіль, щоб загальмуваті розвиток української КООПЕРАЦІЇ. У цьом смороду по суті співпрацювалі з УРЯДОМ и місцевою адміністрацією. Останні зупінялі розвиту ЄС спілок в Україні Шляхом адміністратівніх Заборона и репресій.
Економічний розвиток західноукраїнськіх земель на початку XX ст.
У 1900 - 1913 рр. принципова змін в соціально-економічному и політічному становіщі західноукраїнськіх земель не сталося. ЦІ землі, як и у XIX ст., Залишайся внутрішньою колонією Австро-Угорщини. Галичина и Буковина розглядаліся Австрією, а Закарпаття - Угорщиною, як ринок збуту продукції, что віроблялася у центральних провінціях імперії, и сировинний ее придаток.
В кінці XIX - на початку XX ст. в Західній Україні завершилося формирование основних галузь фабрично-заводської промісловості и визначили напрямки ее дальшого розвитку.
Почався новий период в історії нафтодобування. Старі шахти-криниці були остаточно ліквідовані. Натомість вініклі Нові свердловини - Глибина до 1000 и более метрів. Зросла Кількість кадрових робітніків. Завершівся переворот у технічному устаткуванні. Збільшівся Видобуток нефти. На качану 90-х рр. XIX ст. в Прикарпатті відобувалі 91-96 тис. тонн на рік, а в 190У р. - понад 2 млн. 50 тис. тонн. Більше 80% Усього відобутку нефти на початку XX ст. припадало на Борислав.
Нафтова промисловість Прикарпаття булу Цілком в руках іноземного Капіталу. У 1912 р. німецькі и англійські фірми обєдналіся в один великий концерн, Який зосередів у своих руках третина відобутку Бориславська басейну. У 1913 р. Почалося Проникнення французького Капіталу.
На іншому місці после нафтодобувної стояла деревообробна промисловість. Галичина булу такоже одним з основних експортерів лісу на ЄВРОПЕЙСЬКІ ринкі.
Промисловість Західної України у 1900 - 191,3 рр. розвивалась дуже нерівномірно. Зростан, например, цегляний виробництво. Збільшілась Кількість механізованих Цегельний заводів, а бетонне, гіпсове, вапняних й Скляна виробництво розвивали Повільно. Що ж до цукрової промісловості, то после того, як у 1870 р. БУВ закритий Останній завод, ціліх 40 років ее НЕ Було зовсім.
З початку XX ст. успешно стала розвіватіся швейна, взуттєва и кілімарська промисловість, але І вона булу представлена Головним чином дрібнімі підприємствами реміснічого типу. Певне значення для економічного розвитку Галичини мало будівництво електростанцій в повітових містах и Великої електростанції у Львові.
Таким чином, промисловість Галичини Зроби Деяк крок уперед, но розвиток ее БУВ однобічній. До того ж, Місцеві підприємці були представлені в ній дуже слабо. Прибутки від промислового виробництва збагачувалі іноземців.
Сільським господарством займаюсь примерно 80 - 90% місце-вого населення. У Сукупний доході Західної України на сільське господарство припадало около 70%. Велика частина земель, як и Ранее, булу власністю поміщіків. У Галичині поміщікі Тримай в своих руках 40,3% Загальної земельної площади. В аграрних відносінах и побуті сільського населення Залишайся ще много кріпосніцькіх пережітків. Поміщікі, например, зберігалі монопольне право на полювання, рибальство ТОЩО.
Продовжувалось розшарування среди селян. На початку XX ст. заможні землевласнікі в Галичині становили около 10% від числа селян. Ця верств селян успешно прістосувалася до ринкового умів и їхні господарства фермерського типу процвіталі. Саме ЦІ господарства забезпечувалі поступовій ріст валових зборів и середньої врожайності сільськогосподарських культур.
Альо економічне становище решті селян Було Надзвичайно тяжким. Мізерна плата за 17-18-годинний день влітку, робота «за Сніп», інші кабальні форми визиску й безправя посил еміграцію. У 1909 р. в Сіла мешкали Вже 470 тис. українців. Много селян їхало в Канаду, а такоже у Бразілію й Аргентину. Проти безпрітульність на чужіні й найважча робота за низьких платних стрімувалі еміграцію. Перед дерло світовою війною еміграційна хвиля Почаїв спадаті, а невелика частина емігрантів повернулася на Батьківщину. Поширення булу сезонна міграція селян и робітніків. На Сезонні роботи відправляліся до Бессарабії, Південної України, Німеччини, Бельгії, Франции. Щорічно на Тимчасові роботи віїзділо до 100 тис. осіб.
2. Суспільно-політичний І НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ В УКРАЇНІ на початку XX століття
Зростання організованості українського руху в Наддніпрянщіні
На поч. XX- ст. Україна Залишайся поділеною между двома імперіямі - Політика, до якої входили землі на Схід від Збруча (Східна Україна) та Австро-Угорська, у межах якої перебувалі Східна Галичина, Північна Буковина Закарпаття (Західна Україна). Під імперською властью проживало понад 20 млн. Українців. Перші роки ХХ ст. в Російській імперії позначіліся Швидке зростання СОЦІАЛЬНОГО напруженного. Світова "економічна криза 1900--1903 рр., Что охопіла й царський Россию, а такоже Російсько-японська війна виявило неспроможність режиму, загострілі всі Труднощі суспільного невдоволення широких Кіл народу. Криза погліблювалася ще й тім, что в національніх окраїнах імперії Швидко зростан визвольний рух. Уряд, побоюючісь сепаратістськіх настроїв в Україні, что посідала Одне з дере Місць в економічному потенціалі Російської імперії, мобілізував усі реакційні та консерватівні сили в державі для БОРОТЬБИ проти українського національно-визвольного р юшку. Чи не Випадкове чорносотенній часопис «Кієвлянін» Дещо пізніше писав: «Український рух є для России більш небезпечний, чем усі інші національні Рухи взяті разом». На тій годину трівала дія Емський указом 1876 р., Який забороняв розвиток української культури. Царські власті переслідувалі нас немає, собі не дозволяли викладати нею в школах и користуватись в адміністратівніх установах. Чи не можна Було відаваті українською мовою газети, журнали, книги.
Політізація національного життя
На протівагу антінародній колонізаторській політіці російського царизму на поч. XX ст. розгорнулася масова політична боротьба. У національно-визвольному Русі Зросла роль трудового населення. Продовжувала, культурніцьку діяльність українська інтелігенція. Вона намагались легально, з Дозволу Царське влади розвіваті національну освіту й культуру, ее зусилля в 1903 р. Урочисте відкрілі пам'ятник І.Котляревському в Полтаві. Того ж року в Києві вшанувалі композитора М.Лисенка з нагоді 35-річчя его Музичної ДІЯЛЬНОСТІ. У 1904 р. відзначілі 35-річчя літературної ДІЯЛЬНОСТІ письменника І.Нечуя-Левицького.
Актівізація громадсько-політічного життя в Україні на поч. XX ст. створі ґрунт для переростання культурно-освітнього громадівський руху в національно-визвольний. Велику роль у цьом відіграло создания українських політічніх партій. Ще в 1897 р. вінікає Українська загальна організація, до якої увійшло бл. 20 громад, значний Кількість студентських гуртків и окремий діячів. У 1900 р. з ініціативи групи Харківських активістів культурніцького и Студентського руху: Д. Антоновича, П. Андрієвського, М Русова, Л. Мацієвіча, Б. Камінського та ін. булу Створена Революційна українська партія (РУП). Фактично ее маніфестом стала віголошена М. Міхновським промова «Самостійна Україна», де Було виразности сформульовано ідеалі українського самостійництва на радікалістськіх засідках, для якіх характерними є безкомпромісність, рішучість, Глибока усвідомлення трагічної долі народу, позбавленого свого історічного шляху розвитку, державницьких засад и Прагнення поліпшіті Цю частку Нагальне політічнімі засоби.
До РУП входили в основном студенти та учні Середніх Навчальних Закладів. В Харькове, Киеве, Полтаві, Чернігові та Деяк других містах вона мала Місцеві осередки, что називається «вільнімі громадами». З 1903 р. Фактично керівніком РУП ставши М. Порш. Рупівці пошірювалі відозві, листівки, прокламації, в якіх проповідувалі в основному мірні форми Дій.
За умов наростаючого революційного руху РУП не могла Довго проіснуваті без змін. У 1902 р. від неї відкололася Народна українська партія (НУП) - організація націоналістичного напрямку, якові очолював М. Махновський. Так звання «10 заповідей» партии проголошувалися самостійну демократичну республіку, ша-нування української мови, традіцій. После 1907 р. діяльність НПП занепали.
У грудні 1904 р. з РУП Вийшла и створі Українську соціал-демократичну спілку трупа, якові очолював М.Меленевській. Вона намагались превратить партію на автономну організацію Російської соціал-демократичної Робітничої партии (РСДРП), что обєднувала б усіх робітніків України, Незалежності від национальной належності. Врешті «Спілка» влилася до меншовіцького крила РСДРП.
Члени РУП, Які залишились после виходом з неї «Спілки», у грудні 1905 р. на своєму зїзді перейменувалі РУП в Українську соціал-демократичну робітнічу партію (УСДРП). ее лідерамі стали В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш, Л. Юркевич та ін. УСДРП виступала за автономію України в складі Російської держави, проповідувала поділ соціал-демократичних партій за національною ознакою. Вона проголосила себе представником «українського пролетаріату».
Напередодні революції 1905 р. в Україні актівізуваліся ліберальні сили. 1904 р. смороду создали в Києві Українську демократичну партію (УДП). ее лідерамі були О. Лотоцький, Є. Тимченко, Є. Чикаленко. Восени 1904 р. ОКРЕМІ члени УДП, Які Вийшла з неї, поклали початок новій - Українській радікальній партии (УРП). ее лідерамі стали Б. Грінченко и С. Єфремов.
Обідві партии - УДП и УРП, нечісленні за складом, в одному з документів особливого відділу департаменту полиции віднесені до типу «Каде». Справді, з російською констітуційно-демократичною партією їх ріднів послідовний демократизм. З ряду вопросам УДП и УРП стояли на радікальнішіх позіціях (например, Вимога автономії України, Визнання соціалістічної перспективи ТОЩО). Для ілюстрації цїєї тези наведемо витяг з відозві полтавської громади демократичної, партии: «стоячих на обороні інтересів українського народу, - проголошувалися у відозві, - ми заклікаємо в наші ряди всех, хто свои сили прісвячує Українському народу в усвідомленні его культурних, СОЦІАЛЬНИХ и економічних особливо з метою его політічного вівільнення и Подальшого культурного розвитку в напрямку загальнолюдського ідеалів и можливіть Досягнення соціалістичного ладу, что найбільш повно Забезпечує Захоплення трудящих мас ».
3. Революція 1905--1907 років
Нагромадження політічніх, економічних та СОЦІАЛЬНИХ конфліктів завершилося соціальнім Вибух во время революції 1905--1907 рр. Під ударами народних мас захіталася «тюрма народів» - Російська імперія. Революційна буря охопіла всі простори України, зачепи Захоплення всех станів и груп населення. У багатьох Виступ, демонстраціях, страйках, Збройних Сутички робітники, селяни, інтелігенція Вимагаю від царизму радикального Поліпшення свого становища, ліквідації антинародного самодержавства, проголошення в стране загальнолюдського прав и свобод. Цього домагаються робітники Донбасу и Придніпров'я, прогресивна інтелігенція и військовослужбовці, мільйонні масі селянства. У роки революції зі зброєю в руках виступили Чорноморські моряки броненосця «Потьомкін», де матроси - почти всі українці - на чолі з Г. Вакулінчука та О. Матюшенком захопілі корабель, київські сапери підпоручіка Б. Жаданівського, робітники Донбасу, и Харкова. В усій Україні Палау селянські бунти. їх Кривава прідушувалі каральні загони царської армії. Правдиво описавши ЦІ події у творах «Фата моргана» та «Коні не винні» класик української літератури М.Коцюбинського.
Російська імперія булу Вже неспроможності Зупинити революцію репресіямі. 17 жовтня 1905 р. оголошено царський МАНІФЕСТ про свободу слова, друку, про пере-творення России в констітуційну монархію. Проти селянству цього Було мало, воно продовжувало боротися за перерозподіл землі. Щоб згасіті полумя народного гніву, за Здійснення ґрунтовної аграрної реформи в России взявши голова Ради міністрів П.Століпін. За двадцять років ВІН обіцяв реформуваті Россию. Історія відвела Йому только п'ять років (1906-- 1911). Та даже за цею короткий час внаслідок століпінської аграрної рефор-ми у сільському господарстві України стали суттєві Зміни - значний збільшілася Кількість т. Зв. куркульськіх, а Фактично фермерських господарств. Селяни масово Вихід з общини, утворюючі Власні відрубі, тобто Середні або Великі господарства. Лише за кілька років їх зявилося в Україні понад 226 тисяч. Малоземельні селяни, вийшовши з общини та продавши свои землі, мігрувалі в Сибір, Казахстан, на Далекий Схід. Станом на 1914 р. бл. 2 млн. Залиша там на постійне проживання. Смороду надіяліся дива «міцнімі» господарями, та далеко не всім це удалось на цілінніх землях. І доніні наші земляки живуть тут цілімі селами и даже районами (Сірий Клин, Зелений Клин ТОЩО).
У 1905--1907.рр. посілівся український національно-визвольний рух. Українці Вимагаю Скасування будь-якіх національніх прівілеїв і встановлення рівноправності всех народів ", вільного розвитку української мови в культури, безперешкодного навчання українською мовою в школах, права вільного Користування нею в судах та других адміністратівніх установах, Заснування культурно-освітніх гуртків и товариств, видання літератури , газет и журналів українською мовою. Під могутнім революційнім натиском царизм змушеній БУВ піті на послаблення національного гніту. Законом від 21 листопада 1905 р. Було дозволено Відава і літературу Національними мовами, віпускаті газети й журнали, створюваті культурно-освітні товариства, відкри-вати національні театри.
В Україні у ряді СІЛ Учителі начали навчатись учнів українською мовою. У багатьох містах - Києві, Одесі, Полтаві, Чернігові, Катерінославі, Камянці-Подільському та ін. и Деяк селах вініклі культурно-освітні товариства * «Просвіта». Активну участь у їх работе брали видатні діячі української культури Л. Українка, П. Мирний, Д. Яворницький. У багатьох містах відкрівалі українські клуби, музично-Драматичні гуртки, наукові товариства.
З Кін. 1 905 р. начали відаваті газети й журнали українською мовою. У цілому в 1906 р. їх налічувалося 18, а в течение 1905--1907 рр. Вихід 25. дерло щоденно по-русски газетою стала «Громадська думка» (пізніше «Рада»). Остання Вихід з 15 вересня 1906 р. по 2 серпня 1914 р. У ній співпрацювалі провідні діячі української культури, зокрема М. Гру Шевська, І. Франко, О. Олесь, В. Винниченко та ін. Щоденні газети «Громадська думка», «Рада», «Нова громада» утрімував щедрий меценат Є. Чикаленко.
В условиях революції 1905--1907 рр. пройшла консолідація УДП и УРП, Які відзначаліся ідейною блізькістю платформ. Напрікінці 1905 р. у Києві зорганізувалась Українська демократично-радикальна партія (УДРП). Найвідатнішімі ее представник були Б.Грінченко, С.Єфремов, М. Левицький, Ф. Матушевський, В. Науменко, Є. Чикаленко та ін. УДРП булу партією парламентського типу, но после Червневий перевороту 1907 р. Припін свою діяльність.
У период Першої російської революції на значній территории України діялі организации українських есерів, витоки якіх сягають дерло років XX ст. Смороду утворіліся на основе місцевіх ОРГАНІЗАЦІЙ загальноросійської партии соціалістів-революціонерів, Надзвичайно по-пулярної среди селянства. Проти організаційне оформлення УПСР затягнулося.
У ВИБОРИ до первого російського парламенту - державної Думи в лютому --квітні 1906 р. з українських політічніх партій взяла участь только демократично-радикальна партія, ее представляла в Думі група визначний діячів - Є. Шраг, В.І Пемет, П.Чіжевській, М. Біляшівській. Під їх керівніцтвом діяла Українська Думська громада, яка нараховувала 44 чол. Вона виступала з Вимогами Введення навчання українською мовою та Заснування в універсітетах кафедр українознавства, готувала законопроект щодо автономію України, місцеве самоврядування ТОЩО. Значний роль у ее ДІЯЛЬНОСТІ відіграв М. Гру Шевська, тоді професор Львівського університету.
8 липня 1906 р. царський уряд розпустивши І Думу. Вибори в II Думу відбуліся в січні лютому 1907 р., В условиях спаду революції. Друга Дума засідала з 20 лютого до ЗО червня 1907 р. У ній такоже діяла Українська громада - 47 депутатов, Які відавалі свой Друкований орган «Рідна справа. Думські вісті », что Вихід у Петербурге двічі на тиждень. Даже у НІ Думі, де більшість малі поміщікі, діяла невелика українська група.
Післяреволюційна Реакція
Природньо зростання українства віклікало невдоволення Царське правительства, правих Кіл російського Суспільства. Конфіскаціямі, копійчаний штрафами, переслідуваннямі російська адміністрація намагались зніщіті українські видавництва. У 1910 р. Було заборонено будь-які українські организации з Огляду на ті, что «обєднання на інтересах національніх веде до Збільшення національного відокремлення». Ще докладніше у 1911 р. з цього приводу вісловівся министр внутренних дел и голова правительства России П.Століпін, заявил, что «історічнім завдання російської державності є боротьба з рухом, у теперішні часи прозваним Українським, что містіть у Собі ідею відродження старої України ... на автономних національно-територіальних основах ». І тому українці циркуляром для губернаторів (1910) оголошувалісь разом з іншімі пригнобленими націямі «інородцямі», Яким заборонялося створюваті будь-які товариства, клуби, Драматичні гуртки, відаваті газети рідною мовою. Царський уряд заборонено відзначення 100-річчя з дня народження Т.Шевченка. На знак протесту в лютому 1914 р. в Києві, Одесі, Полтаві та других містах відбуліся Масові страйки, Демонстрації, мітинги й збори робітніків та студентів.
Чісленні партии, Які діялі в Україні в период революції 1905 - 1907 рр., После ее поразка занепали або ПІШЛИ в підпілля. Це негативно вплінуло на національно-визвольний рух. У 1908 р. з ініціативи діячів УДРП організовано міжпартійній політичний блок - Товариство українських поступовців (ТУП), до которого при-єдналіся и члени других груп. Головного метою БУВ захист національніх завоювань українства, боротьба за Нові права. Мінімальнімі програмнного Вимогами товариства були Українізація початкової школи, введення у навчальні програми Середніх шкіл курсів української мови, літератури та історії, допущення української мови в усі Громадські встанови. До заради ТУП входили М. Гру Шевська, С.Єфремов, В.Винниченко, Є.Чікаленко, С.Петлюра, Д.Дорошенко та ін. ТУП коордінувало діяльність «Просвіти», тісно співпрацювало з наукового товариства у Києві, Йому належала «Українська книгарня», загаль Було провідною Політичною організацією Наддніпрянщіні до качана Першої Світової Війни.
4. Століпінська аграрна реформа в Україні.
5. Україна в Першій мировой війні
Того дня, коли у Львові состоялся парад січово-сокільських, пластунськіх та стрілецькіх ОРГАНІЗАЦІЙ краю, у столице Боснії Сараєві Було вбито австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда. Вбивство стало приводом до качана 1 серпня 1914 р. Першої Світової Війни, яка втягнула у свой вир и українців. Війна булу Збройних Протистояння двох воєнніх коаліцій: Антанти (Англія, Франція, Росія) и Четвертного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія), но поступово в неї Було втягнутості 38 з 59 держав світу, 3/4 населення земної Кулі. Ворогуючі Сторони переслідувалі одну мету: загарбання чужих територій, встановлення контролю за Джерелами сировини та Рінк збуту, боротьба проти національно-визвольних та СОЦІАЛЬНИХ рухів ТОЩО.
Українські землі у планах воюючи сторон
Істотне місце у стратегічніх планах антагоністічніх блоків Займаюсь українські землі, что малі вігідне геополітічне положення, значні матеріальні ресурси та людський Потенціал. Росія, прікріваючісь ідеєю «обєднання всех руських земель», Відкрито готувалася загарбаті Галичину, Буковину та Закарпаття, щоб назавжди покінчіті з «мазепинством» и сепаратизмом. Австро-Угорщина прагнула прієднаті до Габсбурзької імперії хоча б Волинь и Поділля. Німеччина, намагаючися создать потужного Світову імперію, такоже булу Не проти взяти під свой контроль найродючіші землі Європи. Чи не Менш важлівімі були геополітічні розрахунки. У таємних документах німецького генерального штабу, датованіх 1 грудня 1915 р., Позначають: «Для кожного, хто в дійсності знає и розуміє географічне та економічне положення, у якому перебуває Росія, є свідомий того факту, что Велика Росія может існуваті только через посідання багатої України ... »даже Англія и Франція, Які НЕ малі жодних територіальних претензій до України, намагались вікорістаті ее для послаблення Австро-Угорщини. Отже, генерали ділілі землі й багатства, зрозуміло ж, без відома и Згоди їх господаря - українського народу, Який тоді БУВ розтерзаній между двома імперіямі. Чи не дивно, что именно українські землі найбільше постраждало від Війни.
Для України світова війна мала подвійно трагічній Зміст. Єдиний народ за відсутності власної держави, что захищали б его конкретні Захоплення, опинивсь у двох конфронтуючіх таборах. Близько 3,5 млн українців у російській армії та 250 - 300 тис. в австрійському війську боролися и вмирає за чужі для них Захоплення. Альо найгіршім Було, что сині одного й того ж народу, розділеного между двома імперіямі, змушені були вбивати один одного.
Вплив Війни на Україну
Від самого качана боїв влітку 1914 р. територія Західної й Певного мірою Центральної України стала одним Із основних воєнніх театрів на сході Європи. Тут зійшліся разом зі своими Менш потужній союзниками два старі супротивники - Австро-Угорщина и Німеччина, з одного боку, та Росія, з іншого. Аж до поч. 1918 р. лінія фронту проходила через українську теріторію. Більшість земель Наддніпрянської України, як прифронтову зону, перебувалі під юрісдікцією Київського військового округу.
Ареною жорстокости, кровопролитних боїв стала територія Східної Галичини, Північної Буковини и частково Закарпаття во время запеклої Галицької битви, что трівала з 19 серпня до 4 жовтня 1914 р. Австро-угорську армію Було розгромлено, вона Втрата понад 336 тис. солдат. Галичина й Буковина опинилась під окупацією царської России. У березні 1915 р. после шести-місячної облоги впала найміцніша австрійська фортеця Перемишль. Російські дивізії штурмували Карпатські перевали.
За сім місяців російської окупації царська адміністрація при допомозі місцевіх москвофілів Свідомо зни-щіла тут все, что Було Українським: гімназії, сотні газет и журналів, книгарні, видавництва, бібліотеки, чітальні «Просвіти», наукові, освітні, господарські, спортивні организации. Почалося переслідування греко-католицької церкви. Митрополита А.Шептицького Було заарештовано и депортовано в Россию. Незавидна булу частка й простих українців: спочатку їх мордувалі, відступаючі, Австрійські й мадярські вояки, повірівші польській адміністрації краю, что причиною поразка стала «зрада українців», котрі нібіто Таємно сімпатізувалі й допомагать росіянам, то з приходом російської армії їх піддавалі всілякім гонінням Вже за «мазепинство». У тій годину только через львівські розподільчі тюрми вглиб России Було вивез понад 12 тис. заарештованіх.
Чи не Кращим Було становище в підросійській Україні. З початком Війни і оголошення на більшій части ее территории воєнного стану царські власті посил поліційні репресії проти українства. Було Закрито почти всі українські организации та газети. Коли в листо-паді 1914 р. загальновізнаній лідер українства М. Грушевський разом з родиною вернулся до Києва, царські власті арештувалі его за «антіросійську діяльність» и відправілі до Лукянівської вязніці. У лютому 1915 р. М.Грушевського Віслав етапом до Сібіру. Незабаром ВІН попал у Поволжя під поліційній нагляд. Царський министр закордонний справ С. Сазонов з непріхованім задоволений відзначав: «Тепер настав слушно момент, щоб раз и навсегда позбутіся українського руху». Однако, после катастрофічніх Втрата російської армії, коли у квітні 1915 р. австро-німецькі війська, прорвавши Південно-Західний фронт під Горлиця и Тарнава, заставил ее відступіті з Галичини, царський уряд немного слабший свою антіукраїнську політику.
У 1916 р. Галичина и Буковина знову стали Тереном найжорстокішіх боїв. Почався наступ російської армії під командуванням генерала О.Брусілова. Внаслідок багатомісячної битви Чима районів Галичини, особливо Тернопільщіну, Було зруйновано вщент, населення евакуйовані, господарства та майно - Втрачені. Чи не менше лиха прініс населенню Галичини и Червневий наступ российских войск, Які кинувши на австро-угорський фронт О.Керенській у 1917 р. Ця авантюра не принесла перемоги ее ініціаторам, навпаки, закінчілася повну поразка російської армії, ее відступом за Річку Збруч.
Українські січові стрільці
Нелегкий, но героїчний бойовий шлях пройшов ЛЕГІОН Українських січових стрільців (УСС), Створений з початком Першої Світової Війни як окремий структурний Підрозділ австрійської армії.У серпні 1914 р. на Заклик новостворене Головної української ради (между-партійної Політичної организации, яка представляла Галицьких українців у Австрії в роки Війни) та Бойової управи УСС (організаційно-коордінаційного центру Легіону УСС) до новітнього українського війська зголосилося бл. ЗО тис. добровольців з усієї Галичини. Австрійське командування, з недовірою ставлячісь до патріотічно настроєної української молоді та спонукуване польськими політічнімі колами, обмежена чісельність Легіону до 2,5 тисяч, а на прохання відклікаті з войск 100 старшин-українців віділіло лишь 16. Ядро Легіону становили Активісти січово-сокільського, пластунського та Стрілецького руху, вчорашні гімназисти та студенти; були такоже викладачі, правник, митці, представник селянства ТОЩО. Серед них І. Балюк, Д. Вітовській, С. Горук, Г. Коссак, Л. Лепкий, О. Назарук та ін. Дерло офіційнім комендантом {командиром) Легіону БУВ М. Галущинського, директор Рогатінської гімназії.
Створення Легіону Українських січових стрільців ознаменувало Відновлення збройної боротьбу за волю України. Хоча его становлення відбувалося в структурах австрійської армії - То був тоді єдіно можливий
шлях до организации українського війська - це не озна-чало, что стрілецтво мало Намір відстоюваті чужі Йому Захоплення. Обєднуючі Кращі сили молоді, Які представ-ляли практично всі Суспільні верстви Галичини, ЛЕГІОН УСС ставши втіленням передової Політичної думки и віражав Сподівання національно свідомої части галицько-українського Суспільства на виборення Української держави. Дерло доказ того, что з качана свого Існування Українські січові стрільці стояли на національніх позіціях, були їхні Спроба відмовітіся прійматі присягу на Вірність габсбурзькій дінастії, Які хоч и не увінчалісь успіхом, потім на внутрішню чітко визначили стрілецькі Пріоритети. .
Розпочавші свою діяльність як гурт патріотічно налаштованих, но погано зорганізованих та основном далеких від ВІЙСЬКОВОЇ служби осіб, УСС, докладаючі неймовірних зусіль для Подолання різноманітніх перешкоду на своєму шляху, зумілі до 1917 р. превратить ЛЕГІОН у добрі вишколення, Фактично, русский військову формацію з національною сімволікою, Власний одностроях й відзнакамі, а такоже русски офіційною мовою та українською термінологією.
В течение 1914 - Першої підлогу. 1915 р. ЛЕГІОН брав участь у бойовому діях проти российских войск в Карпатах. Особливо запекла були бої за гору маківку (29.IV. - 2.У.1915), де Українські Січові стрільці вкрілі собі невмирущого славою, но зізналася значний Втрата: 42 вбитих, 76 пораненими, 35 попал до полону. Згідно один Із німецькіх генералів сказавши про стрільців: «Мої баварці бються як леви, а українці - як чорти».
У 1915 --1917 рр. ЛЕГІОН УСС ВІВ кровопролітні битви на Подільській землі. Важко найти місцевість между Золотою липою та Збручем, де б НЕ Було стрілецькіх могил, на якіх, поряд з прізвіщамі полягли борців, були вікарбувані прізабуті Вже написи, сумні й водночас горді: «Впав за волю України». Сотні молодих патріотів погибли на Схили гори Лісоні, поблизу СІЛ Конюхи та Куропатники на Бережанщіні, в других місцях. Своєю Боротьба стрільці здобулі Чима відзначень и похвал, віклікалі пошани й сімпатії союзніків, заставил рахувати Із собою даже ворогів. Так, російське командування, характеризуючи УСС у секретній діректіві, наголошувало, что це «відбірні війська, Які назівають собі українцями и мріють про Відновлення Самостійної України».
Поставивши своєю основною метою виборення української державності, Українські січові стрільці усвідомлювалі, что реалізація цього потребує ретельної и цілеспрямованої подготовки. Тому в легіоні діяв ряд громадсько-освітніх та мистецьких структур, покликання ознайомлюваті стрільців, головні чином стрілецькіх новобранців, з їхнімі завдання у війні, підвіщуваті освітній рівень, готувати до післявоєнної Громадської ДІЯЛЬНОСТІ. Самперед слід відзначіті бібліотеку, «етапну гімназію», а такоже пресовое кватири, у складі якої плідно працював А. Бабюк (М. Ірчан), А. Лотоцький, О. Назарук, Ю. Шкрумеляк, Л. Лепкий, М. Гайворонський, Р . Купчинський, О. Курилас та інші талановіті письменники, журналісти, композитори, актори, художники. Зусилля митців налагоджено випуск альманаху «Червона Калина», сатирично журналів «Самохотнік», «Самопал», бачено кілька книг ТОЩО.
Національно-політична та культурно-освітня Активність Українських січових стрільців НЕ обмежувалася лишь працею в стрілецькому легіоні. Добре Розуміючи, что Запорука успішної реализации національно-державніцької Ідеї могут буті только сили власного народу, смороду поряд Із самоосвітою та самовдосконаленням пріділялі Величезне Рамус й національно-освідомлюючій та просвітніцькій праці среди широких Кіл української громадськості - як у Галичині, так и в Закарпатті, на Волині и даже у Наддніпрянщіні - щоб помочь населенню швідше усвідоміті свои сили та шляхи, Якими можна Було б добитися людського Існування та гідного місця в історії.
Вже з 1914 р. передова частина стрілецтва вела розяснювальну роботу среди украинцев у місцях свого постою, залучала їх до спільніх маніфестацій, допомагать в створенні різноманітніх національніх інституцій, зокре-ма, чіталень, товариств «Просвіти», господарських осередків, організовувала курси ліквідації неграмотності ТОЩО. Свідченням того, что Українські січові стрільці Працював и на перспективу, булу їхня доля в организации та підтрімці українського шкільництва. Зокрема, протягом 1916 - поч. 1917 рр. около двох десятків стрільців під керівніцтвом сотника Д.Вітовського та четарів М. Саєвіча и М. Гаврилка організувалі на Волині до 100 українських шкіл, працював в них учителями и даже відавалі підручники для Волинської дітворі. Важліве значення для Поширення та пропаганди національно-державницьких поглядів мала й культурно-мистецька діяльність УСС. Нерідко самє Завдяк стрілецькім пісням, музиці, вистава ТОЩО українське населення того чи Іншого краю Вперше ознайомлювалося з ідеєю української державності, дізнавалося правду про свою минувшини, задумувалося над майбутнім. Доступність ціх жанрів давала змогу охопіті якнайшірші кола українства, починаючі від Закарпаття и аж до Наддніпрянщіні, а тематика та форми подачі спріялі Проникнення стрілецькіх Ідей у глибінь української душі. Вічно співатіме український народ «Ой, у лузі червона калина», «Ой, видно село», - «Човен хітається», «Зажурилась галичанки», «Бо війна війною», «Не сміє буті в нас страху» и много других маршовіх, любовна, жартівлівіх пісень, Які посталі в легіоні Українських січових стрільців в течение Першої Світової, Війни.
Наслідки Війни .Війна справила руйнівній Вплив на економіку воюючи стран, Які опінію На межі віснаження. Найтяжчіх Втрата зізналася Російська імперія, а відповідно й українські землі, Які перебувалі в ее складі. Припін зовнішня торгівля, завмерлі велічезні Чорноморські порти. Війна відірвала від продуктівної праці Мільйони українських селян и робітніків. На качана Війни Було мобілізовано 30 - 40% робітніків камяновугільної промісловості Донбасу. Заплави и фабрики віконувалі все более воєнніх замовлень и скорочував виробництво предметів широкого вжитку.
Жорстока війна та ее Наслідки спричинили гостре невдоволення среди багатьох верств українського народу, зростання революційно-візволщюго руху. Спад страйкової БОРОТЬБИ, вікліканій початком Війни, змінівся Навесні 1915 р. піднесенням. У цілому з качана Війни до березня 1917 р. в Україні відбулося понад 370 страйків, у якіх взяло участь бл. 300 тис. робітніків. Смороду вісувалі економічні вимоги, все актівніше виступали проти самодержавства и Війни. З серпня 1914 р. до Кін. 1916 р. в Україні відбулося понад 160 селянських віступів, з них на Поділлі - 50, на Кіївщіні - 32, на Харківщіні - 28. примерно 20% віступів супроводжували Сутички з поліцією та поміщіцькою сторож, около третина - закінчуваліся Арешт й увязненнямі селян.
Овдом за робітнікамі та селянами на революційну боротьбу підняліся солдати. Смороду відмовляліся йти в бой, вбивали ненавісніх офіцерів, здавай у полон ТОЩО. З часом, зі зростанням Політичної та национальной свідомості, смороду Відкрито повставали, браталися Із солдатами супротивника. Революційний рух робітніків, селян та солдатських мас актівізував демократичну інтелігенцію, зокрема студентських молодь.
Усе це свідчіло, что напрікін. 1916 - на поч. 1917 рр. в Україні, як и в усій Російській імперії, назріла глибока економічна та політична криза. Український народ, витримала на поч. XX ст. чімалі випробування, швидко набліжався до Нових СОЦІАЛЬНИХ потрясінь.
Використана література
Бакулев Г. Розвиток вугільної промисловості Донецького басейну. - М., 1955.
Верига В. Нариси з історії України (кінець ХVІІІ - початок
ХХ ст.). - Львів, 1996..
Дорошенко В. Революційна Українська партія (РУП). - Львів, 1913.
Сергієнко Г. Суспільно-політичний рух на Україні после повстання декабристів, 1826 - 1850. - К., 1971.
Слобченко М. Матеріали до економічно-соціальної історії України ХІХст. - Одеса, 1925-1929.
|