|
анської Світової держави. Кроме того, после берлінської кри були посілені американські війська в Европе. Внаслідок Усього цього радянські Керівники бачили Россию попал у небезпечне положення, Пожалуйста пріпускає войну на два фронти: на Западе - з Західною Європою, яка володіє ядерною зброєю, и до того ж прікрівається американська ядерною парасолька, и на Сході - з Кітаєм, Який почав процес ядерного Озброєння. Таким чином, почату американцями нарощування озброєнь и сформована в 1962 р. міжнародна ситуация виглядаю, з подивимось Москви, загрозліво для СРСР. Дії Хрущова були наступальнім ходом на периферії Північної Америки з метою создать ефективного відповідну погрозив або прінаймні сделать враження на президента Кеннеді. Тому кубінська кризу булу не просто епізодом, а дерти проявити Швидко наростаючої конкуренції между двома світовімі державами в області перегони стратегічніх озброєнь.
Непросто розвивалась отношения й Із країнамі соціалістичного табору. У 1955 р. БУВ Створений військово-політичний союз стран - учасниць Варшавська Договору (СРСР, Польща, Угорщина, Румунія, НДР, Чехословаччини, Болгарія, Албанія), что зобовязаліся коордінуваті свою оборонну політику й віробляті єдину військову стратегію. На протівагу Нарешті зявився НАТО. Урегулювавші свои протіріччя з Югославією, СРСР заявивши про Готовність зважаті на національні Особливості стран соціалізму. Альо Вже в 1956 р. радянське керівництво Опис відступілося. Антікомуністічне повстання в Будапешті Було придушення с помощью Радянська Збройних сил. Із цього часу СРСР вернулся до Надзвичайно твердої політики Стосовно соціалістичних стран, жадаючі від них твердої пріхільності Радянській моделі соціалізму. Тім годиною критика культу особистості Сталіна НЕ булу підтрімана керівніцтвом Китаю й Албанії. Китайська Комуністична партія претендувала на лідерство у світовому комуністічному Русі. Конфлікт Зайшов так далеко, что Китай вісунув до СРСР територіальні претензії, а в 1969 р. спровокував військові Зіткнення в районі острова Даманській.
2.2 Доктрина «Л. Брєжнєва »
Прихід у Жовтні 1964 р. до керівніцтва партією и державою Л. Брежнєва та его «командіровку" не ВНІС кардинальних змін в концептуальні основи зовнішньої політики СРСР. Як и Ранее, ее двома Головна «китами» Залишайся мирне співіснування и Пролетарська, Соціалістичний Інтернаціоналізм. Водночас у теоретічній інтерпретації та практичному втіленні ціх Принципів виявило певні новації.
По-перше, На Відміну Від М. Хрущова, Який проголосує мирне співіснування Генеральний лінією зовнішньої політики СРСР, Л. Брежнєв уже в Доповіді 6 листопада 1964 р. продемонстрував Інший підхід: на Перше місце ВІН поставивши завдання згуртування соціалістичних стран, Надання ПІДТРИМКИ національно-візвольній борьбе народів азії, Африки, Латінської Америки, и лишь потім йшлось про політику мирного співіснування. У такій самій послідовності перелічуваліся зовнішньополітічні Пріоритети Радянського Союзу у виступили Л. Брежнєва на партійніх форумах до качана 80-х років.
Як і друга, з імям Л. Брежнєва пов'язана з'явилися Концепції, якові на Западе назвали «доктриною обмеження суверенітету». Цю доктрину, яка розвивалась принципи «братерської взаємодопомоги» та «соціалістичного інтернаціоналізму», Було сформульовано в период подготовки та Здійснення в 1968 р. військового втручання СРСР та его союзніків у події в Чехословаччіні з метою обгрунтувати правомірність цієї Акції. У ряді віступів влітку - восени 1 968 р. Л. Брежнєв наполеглива «просував» тезу, согласно З якою ніхто НЕ вправі втручатіся ззовні в процеси побудова соціалізму в странах «соціалістічної Співдружності». У разі ж Виникнення Загрози соціалізмові в тій чи іншій стране відповідальність за долю соціалізму в ній лежить на всех членах «Співдружності», и передусім на Радянський Союзі. В узагальненому виде «доктрина обмеження суверенітету» дістала відображення в тезі «Захист соціалізму - інтернаціональній обовязок комуністів», яка заходила в суперечність Із такими основоположними демократичними принципами спілкування между народами и державами, як право кожного народу на самостійній вибір шляху розвитку своєї держави та поважання ее суверенітету.
Як і Третє, розвиваючий прагматічні Тенденції політики М. Хрущова, радянське керівництво Опис в период правления Л. Брежнєва взяло курс на Подолання високого уровня міжнародної напруженості та конфронтації, характерного для часів «холодної Війни», и політику розрядкі міжнародної напруженості, яка справила благотворний Вплив на міжнародні отношения во второй половіні 60-х - 70-ті роки. Радянська сторона визначавши розрядку як стан міжнародніх отношений, протилежних тому їх станові, Який Прийнято назіваті «холодною війною», як Подолання «холодної Війни», Готовність розвязати розбіжності та спори не міццю, а мирні засоби, за столом переговорів, як Певна Довіру та вміння рахувати із Законом інтересами один одного. Разом з тим радянська концепція розрядкі такоже мала класового аспект. На XXV зїзді КПРС Л. Брежнєв стверджував, что розрядка жодною мірою НЕ скасовує и не может скасуваті або Изменить закони класової БОРОТЬБИ, что розрядка є Шляхом создания більш сприятливі умов мирного соціалістичного й комуністічного будівництва.
Розділ 3. Нові засади зовнішньої політики СРСР - нове політичне мислення
3.1 Криза старої зовнішньої політики
Суттєвий Вплив на розвиток міжнародніх отношений на зламі 70-- 80-х років продовжував Здійснювати Радянський Союз, у внутрішньому розвитку, Зовнішній політіці та геополітічному становіщі которого виразности назрівалі серйозні Зміни.
Глибина основою ціх змін булу недосконалість економічної системи СРСР, что виробляти до дедалі БІЛЬШОГО економічного відставання цієї країни від розвинутих держав Заходу. Спроба Політичної верхівкі Врятувати сітуацію Шляхом косметичний господарських реформ у середіні 60-х та кінці 70-х років НЕ лишь не дали очікуваніх результатів, а й пришвидшити візрівання економічної кри. Оскількі ж принципи соціально-економічної та Політичної организации радянського Суспільства були з самого качана навязані й іншім країнам «соціалістичного табору», что входили до складу Ради економічної взаємодопомоги та Варшавська Договору, то економічна криза тією чи іншою мірою охопіла практично весь цею «табір», прізводячі до наростання дезінтеграційніх тенденцій и загально ослаблення ще донедавна доволі потужного блоку соціалістичних держав - альтернативи ЛЬВОВІ ТА капіталістічному Світові.
Внутрішня криза супроводжували деградацією зовнішньої політики СРСР. Замість тверезої ОЦІНКИ новой ситуации та своих реальних можливости політичне керівництво Опис Радянського Союзу всіляко намагались продовжуваті політику силового тиску на Захід. Всесоюзні зїзді правлячої комуністичної партии (1976,1981,1987 рр.) Незмінне констатувалі у своих рішеннях «поглиблення кризи» капіталістичного світу и «зростання сили и могутності» СРСР и Всього «соціалістичного табору». Як аргумент на Користь ціх вісновків робіліся посилання на агентство успіхі діпломатії соціалістичних стран у Гельсінкі (1975 р.), На економічні Труднощі західніх держав, повязані з підвіщенням світовіх цен на НАФТА, на Падіння останніх фашістськіх и профашістськіх режімів у Европе (Португалія, Іспанія, Греція ) ТОЩО.
Однако західнім державам Незабаром удалося врегулюваті негаразди в цінах на НАФТА, и Наступний здешевіння цієї стратегічної сировини болісно вдарило Вже по економіці Радянського Союзу як експортера нефти и нафтопродуктів. Успіх діпломатії Радянського Союзу и стран «соціалістичного табору» на Нараді в Гельсінкі такоже Незабаром обернувши новімі труднощамі в їхньому внутрішньому розвитку и забезпеченні МІЖНАРОДНОГО престижу. Справа пролягав в тому, что зафіксовані в заключний акті Гельсінкської Наради основні права людини були для політічного керівніцтва СРСР та других соціалістичних стран значний мірою ціною, сплачений західнім державам за їхні вчинки в других харчування. Ця ціна з самого качана стала здаватіся Москві Надто скроню, оскількі принципи Гельсінкі мало впісуваліся у комуністічну ідеологічну схему. Уряди соціалістичних стран дедалі віразніше стали віявляті свою нездатність Забезпечити Дотримання прав людини, під чим підпісаліся у 1975 р. в Гельсінкі, и на цьом ґрунті стали Незабаром зазнаваті критики на міжнародніх натішиться, покликання стежіті за виконання Гельсінкськіх угідь, - спочатку в Белграді, потім у Мадріді.
З Іншого боку, недотрімання в СРСР та других странах «соціалістичного табору» прав людини прізвело до пожвавлення тут політічного дисидентство, что формуван СПЕЦІАЛЬНІ спостережні групи за Дотримання Гельсінкськіх угідь. Висновки таких груп, что широко вісвітлюваліся на Западе и не могли не ставаті відомімі певній части населення самих соціалістичних стран, підточувалі міжнародний авторитет соціалістичного світу и становили загроза Внутрішній міцності последнего.
Традіційною реакцією на такий поворот подій стали Спроба Москви и Урядів других соціалістичних стран создать Нові перепони «ідеологічному Проникнення» Заходу, однак в условиях інформаційної революції кінця XX ст. смороду були Вже абсолютно утопійнімі и Бажаном результату не давали, а лишь додавали аргументів до критики СРСР та его партнерів.
Внутрішнє ослаблення СРСР и Всього соціалістичного світу, чому великою мірою спріялі доля СРСР у гонці озброєнь и конвульсівні Спроба всіляко підтрімуваті військово-політичний паритет зі сполучення Штатами Америки, з одного боку, и намагання, як и Ранее, Проводити політику «залізної завіси» относительно західного світу, з Іншого, підрівалі результати розрядкі и виробляти до нового обострения СТОСУНКІВ зі сполучення Штатами Америки та іншімі західнімі країнамі.
Дерло харчування, довкола которого посил тертого у стосунках радянського керівніцтва Із західнімі партнерами, стало Дотримання прав людини в СРСР та других странах «соціалістичного табору». Політика «залізної завіси» относительно західного світу, постійні гуманітарні проблеми, повязані з намаганням Москви обмежіті потік еміграції з СРСР, что дедалі посілювався, домінування в Радянський Союзі та его сателітах комуністичної ідеології, что Вихід з доктрини «загнивання капіталізму» й «торжества соціалізму» у всесвітньому масштабі, переслідування на цьом ґрунті політічного дисидентство - все це призводе до охолодження СТОСУНКІВ между західнім світом и СРСР НЕ лишь на Рівні політічного керівніцтва, а й на Рівні Громадської думки.
Застій и деградація у Внутрішній політіці такою ж мірою негативно відбіваліся на Радянській діпломатії. У второй половіні 70-х років Радянський Союз не зміг скористати сприятливі можливости для налагодження СТОСУНКІВ з Кітаєм, что вініклі у звязку зі смертю Мао Цзедуна (1976 р.) I зміною політічного керівніцтва у Цій стратегічно важлівій для розвитку міжнародніх отношений стране. Короткий период нерішучості радянського керівніцтва относительно Подальшого розвитку СТОСУНКІВ з Кітаєм змінівся Незабаром подалі погіршанням останніх. Залишкова розрив состоялся у +1979 р., Коли Спалахнув Гостра воєнній Конфлікт между двома соціалістічнімі країнамі - Кітаєм и Вєтнамом - у прікордонній зоне между ними. Радянський Союз Надав усебічну допомогу Вєтнаму, різко засудили Дії Китаю як агресію.
Такою сітуацією вміло скорісталіся Сполучені Штати, домігшісь, на протівагу СРСР, помітного Поліпшення своих СТОСУНКІВ з Кітаєм. У результате посил міжнародна ізоляція СРСР: усі Головні центри міжнародної могутності - США, Японія, Китай и Західна Європа - опінія у спільному таборі, что протистоять Йому.
Становище СРСР погіршувалося й негативними процесами, что стали розвіватіся в самому «соціалістічному таборі» на фоні поглиблення економічної й Політичної кризиса в Радянський суспільстві.Дедалі более відставання темпів економічного розвитку СРСР и его союзніків по Варшавська Договору й раді економічної взаємодопомоги від розвинутих західніх держав, швидке Збільшення розріву в рівнях життя населення стран двох систем віклікалі Зростаючий невдоволення громадян соціалістичних держав політікою своих Урядів. У такій ситуации, бачачі нездатність консервативного керівніцтва СРСР адаптуватіся до Нових реалій СВІТОВОГО розвитку, уряд окремий соціалістичних стран, зокрема Соціалістічної Федератівної Республики Югославії, стали шукати Шляхів упровадження ринкового отношений в економіку при збереженні соціалістичного суспільного ладу, беручи в цьом приклад з нового політічного керівніцтва Китаю . Тенденцію до зближені з Кітаєм стали віявляті й соціалістічні Румунія та Албанія. Гостра Реакція Москви на таку поведение своих партнерів, традиційна оцінка Дій Урядів ціх стран як проявів «ревізіонізму» й «націонал-комунізму» лишь посілювалі політічну кризу в соціалістічній системе.
У 1980 р. загальне невдоволення промосковського політікою власти, что вбачалася однією з головних причин занепад економіки і Падіння уровня життя населення, вілілося в Польщі у Гостра політічну кризу. Москва кваліфікувала це як результат «підбурлівіх Дій імперіалізму» й усіляко допомогла новій польській власти «Встановити порядок» у стране. Альо ставало очевидним, что «Соціалістичний блок» починаєм тріскатіся по швах.
На тлі зростання розбіжностей у соціалістічній системе й тривожно сімптомів относительно ее майбутнього розвитку загострювалася криза й у міжнародному комуністічному Русі в цілому. Всі Спроба Москви склікаті ще одну міжнародну Нараду комуністічніх и робітнічіх партій не дали результату. Ледве удалось організуваті в Берліні лишь Зустріч представників європейськіх компартій (1976 р.). Альо заключний заява цього Зібрання Вже ледве маскувала серйозні розбіжності среди комуністів. На протівагу компартіям соціалістичних стран Східної Європи, Які, хоч и не без проблем, но продовжувалі рухатіся у фарватері Москви, три найбільші комуністічні партии Західної Європи - італійська, французька та Іспанська (їх Москва називається єврокомуністічнімі) - заявили про свою окрему позицию и спробувалі даже організуватіся между собою. Полеміка между партійнімі блоками зводу нанівець єдність комуністічного руху даже у рамках Європейського континенту. Тепер, з утратою комуністічнім рухом всесвітнього, універсального характеру, східноєвропейській союз дедалі более зводівся до простого блоку держав, у якому домінувала одна «наддержава».
Чималий Вплив на розвиток дезінтегратівніх процесів у соціалістічному блоці здійснювало в условиях розрядкі послаблення зовнішньої Загрози, особливо з боку Західної Німеччини. У Перші повоєнні десятиліття можлівість воєнного реваншу Заходу булу одним з найголовнішіх чінніків, что згуртовував Варшавський політичний блок. Тепер же, коли самє соціалдемократічна Федеративна Республіка Німеччина булу однією з найголовнішіх дійовіх осіб у процесі розрядкі міжнародної напруженості, на перший план у східноєвропейськіх соціалістичних державах стали віступаті економічні, соціальні, гуманітарні питання, невдоволення дрібязковою опікою Москви. І хоч Радянський Союз, несмотря на Власні економічні негаразди, продовжував надаваті Своїм східноєвропейськім партнерам широкомасштабну економічну допомогу, самперед енергоносіямі, в очах дедалі ширше верств населення стран Східної Європи ВІН усе более виглядаю як гнобителів, особливо после вторгнення в Чехословаччини.
Стала пережіваті кризу й політика СРСР относительно стран «третього світу». Добрі стосунки з радикальними режимами молодих держав азії, Африки и Латінської Америки Тримай в основном на багатомільярдній Економічній підтрімці, якові надававши Радянський Союз. После поразка у стосунках з Кітаєм така підтримка розглядалася Москвою як компенсація у віконанні СРСР роли центру СВІТОВОГО революційного и визвольного руху.
Однако Радянська Союзові, что сам переживав далеко не найкращі часи в економічному розвитку, ставало дедалі складніше відшукуваті возможности для ПІДТРИМКИ попередніх обсягів економічних інєкцій прорадянськім режимам стран «третього світу». Цім скорісталіся Сполучені Штати та їхні західні партнери, Які, перехопівші ініціатіву, стали посілюваті свой Вплив у згаданіх регіонах, завдаючі Москві поразка за поразка. Та й сама політика Москви после серйозно провалу в Єгипті Почаїв давати Нові осічкі, повязані зі складністю прогнозування розвитку національно-визвольного руху. Так трапи, зокрема, з перебігом СТОСУНКІВ ІЗ Сомалі й Ефіопією: у 1976 р. на ХХУ зїзді КПРС Москва урочистих вітала диктатора молодої сомалійської держави Сіада Барре як «товариша по борьбе», а через п'ять років, на Наступний партійному зїзді, змушена булу з такою ж урочістістю прійматі его противника - ефіопського диктатора Менгісту Хайле Маріама (Сіад Барре в цею годину ВІВ войну против Ефіопії).
Зайве казати, что підтримка Москвою радикальних режімів у різніх кінцях світу не без підстав розцінювалася заходити як реалізація цілеспрямованого плану Світової експансії, а це призводе до ще БІЛЬШОГО ускладнення СТОСУНКІВ СРСР зі США и підріву результатів розрядкі. На цьом ґрунті в західніх суспільствах зростан недовіра до Радянського Союзу и Варшавська блоку.
Серйозно прорахунком зовнішньої політики Радянського Союзу, что остаточно підірвав результати розрядкі, стало введення войск у Афганістан.
Афганістан, розташованій на південніх середньо-азійськіх кордонах Радянського Союзу, здавна БУВ обєктом пільної уваги Москви. Ще на качана свого Існування Радянська Росія підтрімала Афганістан у его третій війні за державну незалежність и дерло признал суверенітет країни (1919 р.). У тисяча дев'ятсот двадцять одна р. Було укладі радянсько-Афганський договір, что відкрів смугу тісніх СТОСУНКІВ двох держав, у якіх Афганістан продовжував відіграваті започатковану ще в попередніх століттях роль своєрідного буфера между Російської та Британська імперіямі в районі Середнього Сходу. У 50-х роках дружній Радянська Союзу Афганістан приєднавшись до Руху позаблоковіх стран, что користувався підтрімкою Москви.
Радянський Союз Постійно підгрімував свой Вплив у Афганістані, надаючі Йому дипломатично й економічну допомогу (будівництво промислових підприємств, прокладання Шляхів, тунелів, спорудження аеропортів, стипендії для студентів, військові місії ТОЩО). Останній король Афганістану Захір (1933--1973 рр.) Дозволив даже своєму міністрові Дауду Повністю довіріті СРСР Озброєння й підготовку армії.
Однако у тисячу дев'ятсот сімдесят чотири р. Дауд, спіраючісь на підтрімку створеної у 1 965 р. комуністичної партии, заставил короля Захіра зректіся престолу и ВСТАНОВИВ у Афганістані свою диктатуру, что віклікало значний підозру до Радянського Союзу з боку ряду держав, особливо Китаю, у прічетності до перевороту в Кабулі. У 1978 р. в Афганістані ставить новий державний переворот, організованій на цею раз Груп офіцерів, котрі закінчілі військові академии в СРСР й називали себе марксистами. Один Із них, Таракі, замінів повалених Дауда на посту Президента РЕСПУБЛІКИ. Радянський Союз хоч и запевняв у життя без непрічетності до ціх подій, Надав Таракі значний допомогу фінансами й Радника.
Однако Незабаром зясувалося, что промарксістські ініціаторі перевороту не малі достатньої легітімності в суспільстві Із значними Залишки племінних отношений и мусульманський культурою. Опозиція новому режімові, что дуже Швидко переросла у Збройний Партизанський рух, без Зайве проблем Знайшла підтрімку у сусідньому Пакистані, а такоже в Ірані, де саме завершилася ісламська революція. Новий державний переворот, організованій соратником Таракі Аміном (такоже випускник ВІЙСЬКОВОЇ академии в СРСР), сітуацію НЕ врятував.
Боячися, и не без підстав, несприятливого для себе розвитку подій і встановлення в Афганістані ворожок СРСР правительства, Москва зважено на введення до цієї країни своих войск (решение про військову експедіцію в Афганістан, прийнятя 12 грудня, Почаїв реалізовуватіся 29 грудня +1979 р.). Во время розгортання ціх подій Аміна, у свою черга, Було вбито й замінено на посаді Президента Афганістану Бабрія-ком Кармалем.
Радянське військове вторгнення в Афганістан віклікало Бурхливий реакцію СВІТОВОГО співтоваріства. 14 січня 1980 р. Генеральна Асамблея ООН 104 голосами проти 18 засудила ЦІ Дії як агресію. Даже традіційно дружня Радянська Союзові Індія прієдналася до цієї резолюції. Стали знікаті сімпатії до СРСР и в других странах, что входили до Руху позаблоковіх держав. Президент США Картер прізупінів ратіфікацію договору осо 2; натомість Сполучені Штати стали надаваті допомогу руху опору в Афганістані фінансами и зброєю. Таку ж допомогу афганській опозиції надававши и Китай, а Пакистан взявши на себе місію транзітної країни для постачання опозіційніх Афганська сил, Притулка чисельність біженцям и для проведення нескінченних переговорів между керівнікамі груп опору. На ґрунті такого співробітніцтва посил зближені США и Китаю. Все це Вкрай негативно позначілося на міжнародніх позіціях и міжнародному авторітеті Радянського Союзу.
Що ж стосується самого Афганістану, то всупереч сподіванням Москви, вторгнення Радянський войск лишь ускладнено сітуацію. Громадянська війна Набуль характеру боротьбу за незалежність проти іноземної навали. Радянські війська виявило не готові до Бойового Дій в условиях партизанської Війни в гірській місцевості и стали зазнаваті дедалі більшіх втрат, безглуздість якіх дедалі віразніше ставала зрозумілою Радянська людям несмотря на всі Спроба офіційної пропаганди поясніті їх Виконання СРСР свого «інтернаціонального обов'язку». Війна проти визвольного руху деморалізувала радянські війська. Економіка ж Радянського Союзу, что, як Вже позначають, й без того переживає не найкращі часи, стала ще более віснажуватіся Величезне витратами на войну, Якій не видно Було кінця.
Ставало чімдалі очевідніше, что вторгнення в Афганістан загрожувало Радянська Союзові ще більшою поразка з точки зору МІЖНАРОДНОГО становища и внутрішнього розвитку, чем нею стала свого часу для сполучення Штатів Америки вєтнамська експедиція.
У звязку з таким розвитку подій Зовнішні отношения СРСР на качана 80-х років знову опинилась в атмосфері «холодної Війни». Чергові Олімпійські ігри 1 980 р. малі відбутіся у Москві. Цей вибір Було Зроблено ще в условиях розрядкі, и Москва ретельно готувалася до ігор, плануючі вікорістаті їх для Демонстрації тріумфу своєї політики. Альо американський Президент Картер в Останній момент, у відповідь на вторгнення Радянський войск в Афганістан, оголосів про бойкот Олімпіади. Ігри відбуліся, но без тріумфу, бо в них не взяли участь спортсмени Із США, Китаю, Західної Німеччини й ряду других стран.
Одночасно Картер наклав ембарго на економічні отношения з Радянський Союзом. А его наступником на посту Президента сполучення Штатів, Рейган, проголосують програму переозброєння, збільшівші американські військові витрати вдвічі. Це Було Зроблено з розрахунку на ті, что Москві ставало дедалі важче встігаті за Америкою. Нав'язана сполучення Штатами гонка озброєнь, з одного боку, и віснажліва війна в Афганістані, з Іншого, катастрофічне позначали на стані економіки і Рівні життя населення СРСР, остаточно підріваючі его потугу й авторитет як Світової держави.
Дипломатична ізоляція СРСР супроводжували Зростаючий НЕ сприйняттів его політики за кордоном в очах Громадської думки, особливо после того, як напередодні Олімпіади 1980 р. в Москві Було заарештовано, позбавлено всех нагородили и Віслав до м. Горького відомого вченого-Правозахисник академіка Андрія Сахарова. Цей и ряд других аналогічніх арештів, здійсненіх у самий розпал всесвітньої боротьбу за права людини та ще й на фоні Війни в Афганістані, спріймаліся Громадська думка як ще одна ознака Політичної НЕ цівілізованості СРСР.
Отже, зовнішня політика СРСР в усіх основних безпосередньо переживала дедалі глибшому кризу.Ця криза булу складових Частина І наслідком Загальної кризиса радянського Суспільства и настійно Вимагаю Реформування последнего.
3.2 Відмова від «доктрини Брежнєва»
У листопаді тисяча дев'ятсот вісімдесят дві р. відбулася зміна ВИЩОГО політічного керівніцтва СРСР, пов'язана зі смертю Леоніда Брежнєва. Однако у стране власне Нічого Суттєво НЕ змінілося, оскількі его місце на посаді Генерального секретаря ЦК КПРС зайнять представник тієї ж «командіровку старців» з Політбюро ЦК партии Юрій Андропов. Розпочаті ним заходи относительно «наведення порядку и дисципліни» в стране й кілька огрядних СУДОВИХ справ проти представителей корумпованого оточення покійного Брежнєва були чисто косметичний и малі швідше пропагандистсько характер в условиях дедалі глібшої економічної та Політичної кризиса.
Чи не відбулося практично жодних позитивних змін и в Зовнішній політіці Радянського Союзу. Стосунки зі США продовжувалі погіршуватіся, досягаючі іноді критичних позначок, як, например, у вересні 1983 р., Коли над островом Сахалін Було збити лайнер корейської ЦИВІЛЬНОЇ АВІАЦІЇ з 269 пасажирами на борту, помилковості чинний за ворожок розвідувальній літак. Чи не відбулося жодних прогресу ні в Афганська пітанні, ні в пітанні относительно «євроракет», ні в других Вузловий проблеми радянсько-американських СТОСУНКІВ. Дійшло до того, что Президент США Рейган оголосів свого роду хрестовий похід проти СРСР, назвавши его «імперією зла».
Найбільше ж ускладнено обстановку проголошення сполучення Штатами плану создания «космічного щита» - орбітальної антіракетної системи, здатної блокуваті найсмертоноснішу зброю. Для Москви це віщувало або кінець «стратегічної рівновагі», або початок новой, тепер уже геть фантастічної для тодішньої економіки фази гонки озброєнь.
Правления смертельно хворого Андропова трівало лишь немного более року. У лютому 1984 р. Йому на зміну прийшов такоже тяжко хворий 73-річний Костянтин Черненко. Ще менший за годиною период Черненка (помер у березні одна тисяча дев'ятсот вісімдесят п'ять р.) БУВ позбавленій даже тих незначна проблісків нововведень, что зявляться за Андропова. Стара політика СРСР - внутрішня и переживала глибокий агонію.
Сподівання на краще посталі, коли после смерти Черненка посаду Генерального секретаря ЦК КПРС Нарешті посів відносно молодий (54 роки) енергійний Михайло Горбачов, Який Одразу ж проявивши себе як реформатор. Вищі ешелону політічного керівніцтва країни стали поступово заповнюваті, на зміну попереднім перестарілім консерваторам, партійні Лідери нового поколения, Які називали себе «дітьми XX зїзду» (прихильники традіцій хрущовського анти сталінського партійного зїзду 1956 р.).
У Галузі внутрішньої політики М. Горбачов вісунув гасло «прискореного соціально-економічного розвитку». Це БУВ традіційній Намір добиться пожвавлення економічного й СОЦІАЛЬНОГО життя без суттєвої Зміни господарського механізму та Суспільно-Політичної системи.
Однако життя дуже Швидко показало угопійність ціх намірів: Надто глибока булу загальна криза Суспільства. Тому на зміну гасла «прискореного» Незабаром прийшла віголошена на XXVII зїзді КПРС (1986 р.) Формула «перебудови» всех сторон суспільного життя. Ця формула передбачало Вже «широку демократизацію» и «гласність» як основні рушійні сили Реформування країни. Курс на перебудову стосувався й СФЕРИ зовнішніх зносин Радянського Союзу. Нові підході у Цій сфере віплівалі з проголошеної М. Горбачовим тези про необходимость «нового мислення». Маліся на увазі Нові погляди на світ як єдине ціле з тіснім взаємозвязком между его частинами. Саме під таким кутом зору та патенти Було підходіті до вирішенню суперечностей и конфліктів, что неминучий вінікалі через незбіг різніх інтересів, оскількі розвиток СУЧАСНИХ Військових технологій, самперед ядерних, прізвів до переростання цієї проблеми у проблему виживання людства. З з'явиться и нагромадження Нових озброєнь, доводив М. Горбачов, «людство Втрата и своє безсмертя», бо если справа дійде до «ядерного потопу», «іншого Ноєвого ковчега Вже НЕ буде».
У звязку з ЦІМ М. Горбачов призвал усіх політіків відмовітіся від традіційніх поглядів на войну як на продовження політики іншімі засоби, тому что в сучасній ядерній війні Вже НЕ буде переможців. А отже, в міжнародніх стосунках необходимо відмовітіся від самого образу ворога, оскількі в сучасности мире, як в одному кораблі, «даже противники змушені разом шукати шлях до комунальної безпеки». Зіткнення Ідей та інтересів ма ють знаходіті свой вихід у мирному змаганні, что предполагает за питань комерційної торгівлі обставинних и Співробітництво.
У такому контексті ідея перебудови, вісунута Радянська політичним лідером, стосувалася зовнішньої політики НЕ лишь СРСР, а й Усього світу. «Перемогті повінні всі, інакше всі програють», - писав М. Горбачов у життя без Книзі «Перебудова й нове політичне мислення для СРСР и всього світу», что булу переклад різнімі мовами й покликала роз'яснити міжнародному співтоваріству суть реформи внутрішньої й зовнішньої політики Радянського Союзу .
У руслі Концепції «нового мислення» керівництво Опис СРСР вісунуло завдання докорінно переглянутися традіційні радянські погляди на зовнішню політику. Йшлось про ті, что у Цій сфере на зміну принципам ідеологічної нетерпімості й класової БОРОТЬБИ малі прийти Захоплення виживання людства перед загроза глобальних катастроф. Мирне співіснування стран з різнім соціально-політичним устроєм мало розумітіся Вже НЕ як спеціфічна форма класової БОРОТЬБИ, а як політика взаємніх компромісів, зіставлення своих позіцій з позіціямі других, коордінація й обєднання зусіль у вірішенні глобальних проблем. «Сучасні політики, --заявляв М. Горбачов, --мають буті здатні до сприйняттів інтелектуального потенціалу других стран та других народів; інакше їхня діяльність приречена на провінційність, на національну обмеженість або й Щось гірше ».
Возможности сприйняттів Нових Ідей світовім співтоваріством посілюваліся з Огляду на ті, что смороду малі Певного мірою універсальний характер и стосуваліся всех держав світу - «великих» и «малих», что були розташовані на різніх континентах й належали до різніх соціально-політічніх систем.
Щодо Європи М. Горбачов пропонував будуваті всі стосунки между державами цього континенту, віходячі з Ідеї про «Спільний дім», и ставив завдання Подолання розкол на две части, что Склаві тут Історично. У звязку з ЦІМ ВІН заявляв про Готовність СРСР переглянутися свои Взаємовідносини з соціалістічнімі країнамі Східної Європи в БІК забезпечення рівноправніх СТОСУНКІВ, котрі б віключає НЕ лишь утиски з боку Радянського Союзу, а й односторонні радянську гегемонію. Принципова значення в цьом плане мала відмова СРСР від «доктрини Брежнєва», что віправдовувала прямо, в тому чіслі військове, втручання у справи стран, котрі входили до СФЕРИ радянського впліву. После частково віборів у Польщі в червні 1989 р., У результате якіх правляча Робітнича партія булу позбавлено монополії на владу, Лідери ряду ортодоксальних комуністічніх режімів стали пропонуваті силою повернути ПОРП керівну роль у Польщі. Виступ М. Горбачова в раді Європи 6 липня 1989 р. остаточно підвів ризику під цімі спорами. «Будь-яке втручання у внутрішні справи, - заявивши ВІН, - будь-які Спроба обмежіті суверенітет держав - як друзів и союзніків, так и кого б щось не Було - недопустімі».
Формулюючі завдання Радянської зовнішньої політики относительно стран азії й Азійсько-Тихоокеанського регіону, радянський лідер докоряли Міністерству закордоних справ у «надмірній заамеріканізованості», зазнача, что хороші стосунки з країнамі АТР «Не Менш Важливі для нас, чем стосунки зі сполучення Штатами», хоч « ніхто й Не думає заперечуваті головну роль, что Належить США ». У сфері діпломатії М. Горбачов акцентував Рамус на необхідності більшої відкрітості й відмові від Політичної заангажованості. Метою переговорів, наголошував ВІН, має буті Досягнення догоди на условиях взаємної поваги інтересів и поглядів Одне одного.
Щодо розвитку взаємін держав у гуманітарній сфере лідер СРСР підкреслював необходимость рішучого повороту в БІК реального Дотримання прав людини, заявляючі про недопустімість надалі брати це Поняття в лапки.
Такі заяви нового радянського керівніцтва розтоплювалі кригу недовірі до СРСР з боку его около и далеких сусідів та створювалі спріятлівішій клімат для практичної діпломатії й Подолання міжнародної ізоляції, повязаної з військовім вторгненням Радянського Союзу в Афганістан.
Висновки
Радянський период истории трівав 74 роки. У порівнянні з більш чем тісячолітньою історією країни це, здавалось б, Небагато. Альо в ЦІ десятиліття постелили життя декількох поколінь. Радянська влада, что зявилася на світ в крівавій заграві революції й Громадянської Війни, Припін своє Існування практично без опору, немов підтверджуючі тім самим, что ее історична роль зіграна.
За роки свого розвитку в ХХ ст. радянський соціалізм Створив Певного типу економіку, науку, культуру, виробничу й соціальну сферу, систему забезпечення транспортом, житлом, продовольством и т.п. Альо на течение Радянської історії смороду НЕ змоглі задовольніті зростаючі споживи людей, а при інтернаціоналізації господарського життя, розміванні границь после смерти Сталіна, порівняння виявило явно не в радянську Користь. Звідсі - вінікла в суспільстві підозра до офіційніх гасел про Підвищення матеріального добробуту народу, что до того ж з кінця 70-х років переставши зростаті.
Пануюча в Радянський Союзі психологія «фортеці в облозі», замкненість позбавленого демократії Суспільства, ізоляція від других народів, настороженість и підозрілість, - усе це давало Підстави ініціаторам «хрестовий походів» проти соціалізму представляті радянську державу як уособлення образу ворога.
«Холодна війна» в 1947--1953 р. не раз приводила світ до порогу справжньої ( «гарячої») Війни. Обідві сторони виявляють завзятість, відмовляліся від серйозна компромісів, розроблялі військово-мобілізаційні плани на випадок глобального конфлікту, что включали можлівість Нанесення дерло ядерного удару по супротивників.
После приходу до влади Хрущова, відбулося певне потепління в міжнародніх стосунках СРСР та других держав. Альо довгий час двома Головна «китами» зовнішньої політики СРСР Залишайся мирне співіснування и Пролетарська, Соціалістичний Інтернаціоналізм.
Початок перебудови ознаменувався різкімі змінамі в Радянській Зовнішній політіці. Суть проголошеного Горбачовим «нового мислення» в області зовнішньої політики пролягав в Наступний: вся людська цивілізація тісно звязана, у сучасности мире Неможливо домагатіся своих цілей силовими засоби, та патенти, відмовітіся від конфронтації, заснованої на ідеологічніх розходження, и зосередітіся на спільному рішенні глобальних проблем, Які стояти перед людством.
За п'ять років світ невпізнанно змінівся. Припін противостояние двох наддержав, зупини віклікана ЦІМ Протистояння смертельна гонка ядерних озброєнь, відійшов в область історії післявоєнній розкол Європи на два ворогуючі табору. Міжнародні позіції Радянського Союзу різко ослабли: країна Втрата колішніх союзніків, Втрата Колишній Вплив. З Іншого боку, СРСР позбувся непосильного тягару перегони озброєнь и противостояние співтоваріству розвинення стран.
Список використаної літератури:
1. Бережков В.М. Сторінки дипломатичної історії .-- М., 1984;
2. Волкогонов Д.А. Тріумф і трагедія. Політичний портрет Сталіна: У 2 кн. - М., 1989;
3. Горбачов М.С. "Роки важких рішень" .-- М., 1993;
4. Дмитренко В.П., Есаков В.Д., Шестаков В.А. Історія Батьківщини, XX століття: Навчальний посібник для загальноосвітніх навчальних закладів. - М .: Видавничий дім «Дрофа», 1995. - 338 с .;
5.Дубинський А.М. Радянсько-китайські відносини в період японсько-китайської війни 1937-1945 гг .-- М. 1980;
6. Дьяков Ю.Л., Бушуєва Т.С. Фашистський меч кувався в СРСР. - М., 1992;
7. Земсков І.М. Дипломатична історія другого фронту в Європі. - М., 1982;
8. Зубкова Є.Ю. Повоєнне радянське суспільство: політика і повсякденність. 1945 - 1953. - М .: РОССПЕН, 1999. - 229 с .;
9. Ісраелян В.Л., Кутаков Л. Н. Дипломатія агресорів. - М., 1967;
10. Історія Росії. ХХ століття: Підручник / Відп. ред. А.Н. Сахаров. - М., 1996.
11. Мілюков П.Н. Спогади. - М., 1991;
12. Невідома війна .-- М., 1990;
13. Росія і світ: Навчальний посібник з історії: В 2 ч. / За заг. ред.
14. А.А. Данилова. - М .: Владос, 1994. Ч.1 - 496 с .;
15. Росія і світ: Учеб. кн. з історії: В 2 ч. / За заг. ред. А.А. Данилова. - М .: Владос, 1994. Ч.2 - 352 с .;
16. Семиряга М.І. Таємниці сталінської дипломатії. 1939-1941 .-- М., 1992;
17. Славинський Б.Н. Радянська окупація Курильських островів і план захоплення північної половини Хоккайдо. // Знайомтеся - Японія, 1993, №1;
18. Соколов А.К., Тяжельнікова В.С. Курс радянської історії. 1941-1991: Навчальний посібник для вузів. - М .: Вища школа, 1999. - 414 с.
19. Фляйшхауер І. Пакт: Гітлер, Сталін і ініціатива німецької дипломатії 1938-1939. - М., 1990;
20. Цвєтков Г.М. Шістнадцять років невизнання. Політика США щодо Радянського держави 1917-1933 рр. - К., 1971;
21. Черняєв А.С. "Шість років з Горбачовим". - М., 1993;
22. Черчілль Уїнстон. Друга світова війна. У 3 кн. - М., 1991;
23. Шишкін В. Смуга визнання і зовнішньоекономічна політика СРСР. / 1924-1928 рр ./.-- М., 1983.
...........
|