Анабасис Ксенофонт книга 1

Анабасіс
Ксенофонт

XENOPHONTIS. EXPEDITIO CYRI
ΞΕΝΟΦΩΝΤΟΣ ΚΥΡΟΥ ΑΝΑΒΑΣΙΣ

КНИГА I ^[1]

глава I

(1) У Дарія і Парісатіда було два сини: старший Артаксеркс і молодший Кир ^[2]. Коли Дарій захворів ^[3] і відчув наближення смерті, він зажадав до себе обох синів. (2) Старший син знаходився тоді при ньому, а за Киром Дарій послав в ту область, над якою він поставив його сатрапом ^[4], призначивши його також начальником всіх військ, місцем збору яких була долина Кастоли ^[5]. І ось Кир відправляється вглиб країни, взявши з собою Тіссаферна ^[6], як одного, і 300 еллінських гоплітів ^[7] з їх начальником Ксенія з Паррасий. (3) А коли Дарій помер і Артаксеркс був посаджений на царство, Тіссаферн наклеветал брату на Кіра, ніби той чатував проти нього. Артаксеркс повірив і наказав схопити Кіра, щоб зрадити його смерті; але мати вимолила його у царя і відіслала назад в підвладну йому область ^[8].

(4) Коли Кір виїхав, пізнавши небезпеку і зазнавши безчестя, він прийняв рішення надалі ніколи більше не віддавати себе у владу брата, але, якщо це виявиться можливим, змінити його на престолі. Мати допомагала Кіру, так як вона любила його більше, ніж царського Артаксеркса. (5) З усіма приїжджали до нього наближеними царя Кир обходився таким чином, що коли він відпускав їх додому, вони виявлялися більш відданими йому, ніж царю. А що стосується до складалися при ньому варварів ^[9], то Кир дбав не тільки про їх належної військової підготовки, а й про те, щоб вони були до нього розташовані.

(6) Еллінське військо він збирав у великій таємниці, прагнучи застигнути царя ^[10] як можна більш непідготовленим. Набір війська проводився наступним чином. Начальникам всіх гарнізонів, скільки їх не було у нього в містах, Кир наказав набрати найкращих солдатів пелопоннесцев, під тим приводом, що Тіссаферн задумав недобре проти міст. Справа в тому, що іонійські міста ^[11] спочатку були віддані царем Тіссаферну, але в цей час всі вони, крім Мілета, передалися Кіру; (7) а в Милете Тіссаферн, передбачаючи там точно такі ж наміри на користь переходу до Кіру, одних стратив, а інших вигнав з міста. Кир прийняв вигнанців і, зібравши військо, обложив Мілет з суші і з моря, намагаючись повернути назад вигнаних. Це, знову-таки, служило йому зайвим приводом для набору війська. (8) Відправляючи посольства до царя, він просив його, як брата, віддати йому ці міста і не залишати їх під владою Тіссаферна, і мати сприяла йому в цьому. Таким чином, цар не помічав ворожих задумів, але вважав, що Кир витрачається на військо заради війни з Тиссаферном, і анітрохи не засмучувався їх чвар, бо Кир відсилав царю, данина з тих міст ^[12], якими раніше володів Тіссаферн.

(9) Інше військо наступним чином набиралося для нього в Херсонесі, що знаходиться проти Абидоса. лакедемонянин Клеарх ^[13] був вигнанцем. Наблизивши його до себе, Кир полюбив його і подарував йому 10000 Дарико ^[14]. Той прийняв золото, набрав на ці гроші військо, виступив з Херсонеса і став вести війну з фракійцями, що живуть по той бік Геллеспонта, допомагаючи еллінам. Міста, розташовані у Геллеспонта, охоче доставляли йому кошти для утримання солдатів. Таким чином, і це військо потай було напоготові для Кіра.

(10) Аристипп-фессаліец був пов'язаний з Киром узами гостинності ^[15]. Під натиском повсталими проти нього на батьківщині ворогами, він приходить до Кіру і просить тисячі дві найманців і тримісячне для них платню, щоб таким чином здолати повсталих. Кір дає йому близько 4000 найманців і платню за 6 місяців і просить Аристиппа не припиняти військових дій, не порадившись з ним. Таким чином, і це військо в Фессалії потай готується для Кіра.

(11) проксенію-беотийцев ^[16], пов'язаному з ним узами гостинності, Кир наказав взяти з собою якомога більше солдатів і прийти до нього під виглядом майбутнього походу на пісідійцев ^[17], що турбують область Кіра. Стімфалійцу Софенету ^[18] і ахейців Сократу, також пов'язаним з ним узами гостинності, він наказав прийти до нього з максимальною кількістю солдатів, під приводом майбутньої війни з Тиссаферном, спільно з милетскими вигнанцями. Вони так і зробили.

глава II

(1) Коли Кір вирішив, що настав час вирушити вглиб країни, він зробив це під приводом повного вигнання пісідійцев з його області; адже він і збирав військо як варварське, так і еллінське нібито через походу проти них. В цей час Кир дає знати Клеарх, щоб той приєднався до нього, взявши з собою всіх своїх солдатів, і Арістіпп наказує замиритись зі своїми ворогами на батьківщині і відіслати до нього все своє військо; Ксенію з Аркадії, який командував його найманцями в містах, він наказує прийти до нього, захопивши всю військову силу, крім загонів, необхідних для охорони акрополей ^[19].

(2) Він викликав також облягали Мілет і просив вигнанців супроводжувати йому в поході, обіцяючи їм в разі вдалого завершення того підприємства, заради якого він починає війну, не припиняти військових дій до проштовхування їх назад на батьківщину. Вони з радістю корилися, так як вірили йому; захопивши з собою зброю, вони з'явилися в Сарди. (3) Отже, Ксенія прибув в Сарди з загонами з міст в кількості приблизно 4000 гоплітів. Проксен з'явився, маючи при собі близько 1500 гоплітів і 500 гімнетов ^[20], [а Софенет з Стимфалія - 1000 гоплітів], Сократ-ахеец приблизно з 500 гоплітів, а Пасій з Мегари прийшов з 300 гоплітів і 300 пельтастов ^[21]; останній, так само як і Сократ, був з тих, що брали в облогу Мілет. Ось хто з'явився до Кіру в Сарди.

(4) Але Тіссаферн, дізнавшись про це і вважаючи військові приготування більш значними, ніж якби мався на увазі похід проти пісідійцев, щосили поспішає до царя в супроводі приблизно 500 вершників. (5) І коли цар почув від Тіссаферна про військові приготування Кіра, він, в свою чергу, став готуватися до війни.

Кір з вищеназваними військами виступає з Сард ^[22] і проходить по Лідії в три переходи 22 парасанга до річки Меандру, шириною в 2 плетри ^[23]; на ній був міст, наведений на 7 судах. (6) Переправившись через річку, він проходить по Фрігії (Великої) в один перехід 8 парасангов до велелюдного, багатого і великого міста Колос. Там він пробув 7 днів і до нього тут приєднався Менон-фессаліец від 1000 гоплітів і 500 пельтастов, долопамі, еніанамі і олінфянамі ^[24]. (7) Звідси в три переходи він проходить 20 парасангов до фрігійського міста Келен, міста густо населеного, великого і багатого. Тут у Кіра був палац і великий парк ^[25], повний диких звірів, на яких він полював верхи, коли вважав за потрібне поупражнять самого себе і своїх коней. Посеред парку протікає річка Меандр, але витоки її знаходяться в палаці; вона протікає також через місто Келени. (8) У Келен знаходиться також укріплений палац великого царя біля витоків річки Марсія під акрополем; ця річка також протікає через місто і вливається в Меандр. Ширина річки Марсія дорівнює 25 футів ^[26]. Там, кажуть, Аполлон зняв шкіру з Марсія ^[27], здобувши над ним перемогу в музичному змаганні, і повісив її, в печері, звідки беруть свій початок витоки; з цієї причини річка називається Марсием. (9) Розповідають, ніби Ксеркс, повертаючись з Еллади після понесеного там поразки ^[28], побудував цей палац і акрополь Келен. Кір пробув там 30 днів; до нього приєднався тут Клеарх, лакедемонський вигнанець, від 1000 гоплітів, 800 фракійських пельтастов і 200 критських лучників. У той же час з'явився Сосіс-сіракузянін з 300 гоплітів і аркадец Софенет від 1000 гоплітів. Тут, в парку, Кир справив огляд і підрахунок еллінському війську, і виявилося, що всього в наявності є 11000 гоплітів, а пельтастов близько 2000.

(10) Звідси він пройшов в два переходи 10 парасангов до велелюдного міста Пельт. Там він пробув 3 дня. Протягом цих - днів аркадец, Ксенія, зробивши жертвопринесення, відсвяткував Лікеї і влаштував агон; нагородою були золоті стленгіди ^[29]. Кір також був присутній на змаганні. Звідси в два переходи; він проходить 12 парасангов до Базару корам, міста багатолюдного і розташованого біля самого кордону Місіі.

(11) Звідти він пройшов в три переходи 30 парасангов до велелюдного міста Кастропедіона. Там він пробув 5 днів. Солдатам було отримати платні більше, ніж за 3 місяці, і вони багато разів приходили до його дверей і вимагали грошей. А Кир обнадіював їх, відсилав назад і. мабуть, був засмучений, тому що не в його характері було мати і не давати. (12) Сюди до Кіру приїхала Епіакса, дружина Сіеннесія, Кілікії царя. Кажуть, вона подарувала Кіру багато грошей. Тоді Кір заплатив війську платню за 4 місяці. Кілікіянка мала при собі охорону з кілікійців і аспендійцев. Кір, кажуть, зійшовся з кілікіянкой.

(13) Звідти Кир проходить в два переходи 10 парасангов до велелюдного міста Тімбрія. Там, біля дороги, знаходилося джерело, що носить ім'я Мідаса, царя фрігійців; тут, кажуть, Мідас спіймав сатира, змішавши воду джерела з вином ^[30]. (14) Звідти Кир в два переходи пройшов 10 парасангов до велелюдного міста Тіріейона. Там він пробув 3 дня. кажуть; ніби кілікіянка просила Кіра показати їй військо; охоче погоджуючись на це, він справив огляд еллінам і варварам на рівнині. (15) Кир наказав еллінам побудуватися і стояти в прийнятому у них бойовому порядку ^[31], причому кожен начальник повинен був побудувати свій загін. Вони вишикувалися по чотири людини в глибину: на правому фланзі знаходився Менон зі своїм військом, на лівому - Клеарх і його солдати, середину ж займали інші стратеги ^[32]. (16) Кир спершу справив огляд варварам; вони проходили перед ним побудованими по ескадрону і полкам. Потім він дивився еллінів, проїжджаючи уздовж рядів на колісниці, а кілікіянка - в закритій возі. На всіх еллінів були мідні шоломи, пурпурні хітони і кнеміди ^[33], а щити були вийняті з чохлів. (17) Об'їхавши всі військо, він зупинив колісницю перед центром фаланги і відправив перекладача Пігрета до еллінським стратегам з наказом оголити зброю і рушити в атаку всією фалангою. Ті передали наказ солдатам. І ось, по трубному сигналу, елліни підняли зброю і пішли в наступ. Потім вони з гучними криками прискорили крок, який сам собою перейшов в біг у напрямку до наметів. (18) І тут варварами опанував жах: кілікіянка бігла в своїй возі, а варвари, що знаходилися на базарі, покидали свої товари і зникли. А елліни зі сміхом наблизилися до наметів. Кілікіянка дивувалася блиску і стрункості війська, а Кир радів, спостерігаючи страх варварів перед еллінами.

(19) Звідси Кир в три переходи пройшов 20 парасангов до Іконіон, прикордонного міста Фрігії. Там він пробув 3 дня. Звідти він пройшов по Лікаонії в п'ять переходів 30 парасангов. Він дозволив еллінам грабувати цю країну, як країну ворожу. (20) Звідти Кир відіслав кілікіянку в Кілікію найкоротшим шляхом; разом з нею він відправив Менона з його загоном ^[34]. А Кир з рештою війська пройшов по Каппадокії в чотири переходу 25 парасангов до багатолюдного, великого і багатого міста Дани. Там він пробув 3 дні; в ці дні Кир стратив перса Мегаферна, царського порфіроносца ^[35], і якогось іншого вельможу [з підвладних правителів], звинувативши їх у змові проти нього.

(21) Звідти вони спробували вторгнутися в Кілікію ^[36]. Туди вела проїжджаючи дорога, дуже крута і непрохідна для війська в разі протидії з будь-чиєї сторони. А за чутками, Сіеннесій знаходився в горах і охороняв вхід в країну; тому Кир протягом одного дня залишався на рівнині. На наступний день прибув вісник, який повідомив, що Сіеннесій покинув вершини, коли дізнався, що військо Менона вже знаходиться в Кілікії, по ту сторону гір, а також з причини дійшли до нього чуток про проходженні з Іонії в Кілікію Тамос з тріерамі лакедемонців ^{[37 ]} і самого Кіра. (22) Отже, Кир піднявся на гори, не зустрівши опору, і він бачив намети на тому місці, де раніше стояли на сторожі кілікійці. Звідти Кир спустився в велику і прекрасну долину, рясно зрошену і порослу деревами різних порід і виноградом; рівнина приносить також багато кунжуту, гречки, пшона, пшениці і ячменю. З усіх боків вона оточена тягнуться від моря і до моря крутими і високими горами. (23) Спустившись з гір, Кир пройшов по цій долині в чотири переходу 25 парасангов до Тарса, великого і багатолюдного міста Кілікії, де знаходяться палаци Сіеннесія, царя кілікійців. Посередині міста протікає річка на ім'я Кідну, шириною в 2 плетри. (24) Жителі цього міста, крім власників харчевень, пішли пмосто з Сіепнесіем в укріплене місце на горах; залишилися на місцях тільки жителі прибережних міст Сол і Іс ^[38].

(25) Епіакса, дружина Сіеннесія, прибула в Тарс 5 днями раніше Кіра; але при переході через гори в долину загинули два лоха ^[39] Менона. Одні розповідали, ніби вони були порубані кілікійці під час якогось грабежу, інші - що вони відстали від своїх, не змогли знайти ні товаришів, ні дороги і, врешті-решт, заблукали і загинули. (26) Цей загін складався з 100 гоплітів. Решта солдати, прийшовши в Тарс, в гніві за загибель товаришів розграбували місто і знаходилися в ньому палаци. Коли Кір прибув в місто, він викликав Сіеннесія до себе. Той спершу відповів, що і раніше він ніколи не давався в руки сильнішого і тепер не бажає йти до Кіру, але потім дружина переконала його, і він отримав застави вірності ^[40].

(27) Коли вони після цього зустрілися, Сіеннесій дав Кіру багато грошей для війська, а Кир обдарував Сіеннесія такими дарами, які вважаються найбільш почесними у царя, а саме: конем із золотою вуздечкою, золотою гривною, браслетом, золотим акінаком і перським сукнею, і обіцяв більше не грабувати його країну; а тих людей, які вже були відведені в рабство, він обіцяв, у разі, якщо вони знайдуться, повернути назад ^[41].

глава III

(1) Кир і його військо пробули там 20 днів. Солдати відмовлялися йти далі; вони, адже, вже підозрювали, що йдуть на царя, а наймалися вони, - такими були їхні слова, - ні з цією метою. Спершу Клеарх став примушувати своїх солдатів йти вперед, але, при спробі виступити в похід, солдати почали кидати каміння в нього і в його в'ючних худобу. (2) Клеарх тоді ледь уникнув побиття камінням, а потім, зрозумівши, що насильство ні до чого не приведе, він скликав своїх солдатів на збори. Спершу він довго стояв і плакав, а солдати дивилися, дивувалися і мовчали. (3) Потім він сказав приблизно наступне: "Воїни, не дивуйтеся тому, що я так засмучений нинішнім становищем. Справа в тому, що я пов'язаний з Киром узами гостинності, і коли я втік з батьківщини, він зробив мені багато добра і, між іншим, подарував мені 10000 Дарико. Прийнявши гроші, я не відклав їх для себе і не змарнував на розваги, але витратив на вас. (4) Спершу я воював з фракійцями, і ми з вами допомагали Елладі, виганяючи фракійців з Херсонеса, так як опи хотіли забрати землю у живуть там еллінів. Коли Кір закликав мене, я відправився в шлях, захопивши вас з собою і маючи на увазі допомогти йому з вдячності за надані мені благодіяння, якщо він цього потребуватиме. (5) Але раз ви не хочете йти з ним в похід, то мені доведеться або змінити вам і продовжувати користуватися дружбою Кіра, або виявитися перед ним обманщиком і залишитися з вами. я не знаю, чи правильно я поступлю, але я вибору вас і разом з вами претерплю все, що випаде на нашу долю. Ніхто ніколи не буде мати право сказати, що, привівши еллінів до варварам, я зрадив еллінів і вважав за краще їм дружбу варварів. (6) Раз ви не хочете мені коритися, я піду за вами і претерплю все, що б мені не довелося випробувати. Адже ви є для мене і батьківщиною, і друзями, і соратниками, і, не розлучаючись з вами, я буду в пошані, де б я не знаходився, а без вас, здається мені, я не буду в змозі ні надати послуги одного, ні помститися ворогові. Отже, знайте, я буду з вами, куди б ви не пішли ".

(7) Так він говорив, а солдати, як його власні, так і інші, почувши, що він говорить, ніби не піде на царя, схвалювали його. Більше 2000 солдатів Ксенія і Пасія зі зброєю і обозом отаборилися біля палатки Клеарха. (8) Кіра це повалило в подив і тривогу, і він послав за Клеарх. Той відмовився піти, але потай від солдатів відправив до нього вісника з радою не турбуватися, так як все влаштується, як повинно. Він також просив Кіра послати за ним, а сам заявив, що не піде до нього.

(9) Після цього, зібравши своїх власних солдатів, а також перейшли до нього і всіх бажаючих з інших загонів, він сказав приблизно наступне: "Воїни, абсолютно ясно, що Кир перебуває зараз в такому ж становищі по відношенню до нас, в якому ми знаходимося по відношенню до нього. Адже ми вже не є його солдатами, оскільки ми більше не слідуємо за ним, а він вже не перебуває нашим наймачем. (10) Я знаю, він вважає себе скривдженим, тому, хоча він і посилав за мною, я не хочу йти до нього, головним чином через сором, так як всіляко усвідомлюю себе обманщиком пе ред ним, але також і через страх покарання, якому він міг би, схопивши мене, мене піддати за нанесену йому образу. (11) Я думаю, зараз не час нам заспокоюватися і бути безпечними. Необхідно порадитися про те, що робити з огляду на становища, що склалося. Отже, поки ми тут, нам слід, на мою думку, подумати про те, щоб я міг пробувати в можливо більшій безпеці, а коли ми вирішимо виступити в зворотний шлях, то треба теж іти, перебуваючи в цілковитій безпеці і розташовувати продовольством; без продовольства, адже, немає ніякого толку ні від стратега, ні від простого солдата. (12) А Кир - людина безцінний для друзів і дуже страшний для ворогів, так як він володіє збройною силою не тільки пішої, а й кінної, а також флотом, і це ми всі досить добре бачимо і знаємо, оскільки ми, здається, знаходимося досить-таки близько від нього. Отже, прийшов час кожному висловитися, як на його думку краще вчинити ". На цьому він закінчив.

(13) Тоді почали виступати, одні за особистим бажанням з викладом своїх думок, інші - підбурювані Клеарх. Останні вказували на те, в якому скрутному становищі вони виявляться, втративши розташування Кіра, - як залишившись на місці, так і зважившись піти. (14) А один із виступаючих, прикидаючись, ніби він поспішає скоріше відправитися в Елладу, навіть запропонував негайно обрати інших стратегів, якщо Клеарх відмовиться відвести їх назад; закупити продовольство - базар ^[42] мався на варварському війську - і збиратися в похід; потім, прийшовши до Кіру, просити у нього кораблів для зворотного шляху; якщо ж він не дасть таких, просити у нього провідника, який провів би військо через країну, як країну дружню; якщо ж Кир відмовить і в провіднику, то треба якомога швидке побудуватися в бойовий порядок і вислати вперед загін для заняття гірських вершин, "... щоб нас, - говорив він, - не попередили в цьому відношенні Кир або кілікійці, багато людей і багатств яких захоплено нами шляхом грабежу ". Так говорив цей чоловік.

(15) Після нього Клеарх сказав тільки наступне: "Нехай ніхто з вас не говорить, що я буду предводительствовать в цьому поході. Існує багато причин, за якими мені не слід цього робити. Але, того стратега, якого ви оберете, я буду всіляко слухатися, щоб ви бачили, що я вмію коритися не гірше будь-якого іншого ". (16) Після цього виступив інший оратор; і вказав на дурість ту людину, яка радив просити кораблів, як ніби сам Кир теж відправиться в зворотний похід. Він зазначив також, що безглуздо просити провідника у людини, справі якого ми завдаємо шкоди: "Якщо ми здатні довіритися тому провіднику, якого нам дасть Кир, то що може перешкодити Кіру також наказати зайняти раніше нас гірські вершини? (17) Я, по крайней мере, не зважився б зійти на корабель, наданий нам Кіра, побоюючись, щоб він не потопив нас за допомогою цих тріер, і я побоявся б слідувати за його провідником, який міг би завести нас туди. звідки немає виходу. Йдучи від Кіра проти його волі, я волів би приховати свій відхід, а це неможливо . (18) Але, втім, все це, на мою думку, нісенітниця; я пропоную кільком, відповідним для цього особам відправитися разом з Клеарх до Кіру і запитати його, на що він думає нас вжити, і якщо даний підприємство виявиться схожим з тими , для яких він і перш вживав найманців, то нам треба піти за ним і постаратися бути не гірше тих, хто раніше здійснював з ним походи. (19) Якщо ж з'ясується, що справа, розпочате ним тепер, значніше колишніх, важче і небезпечніше, то треба просити Кіра, або переконати нас іти, і тоді взяти нас з собою, л бо відпустити нас дружелюбно, самому, переконавшись в законності наших бажанні. Таким чином, супроводжуючи Кіру, ми пішли б за ним добровільно і в якості його друзів, а в разі відходу від нього, пішли б у безпеці. Відповідь Кіра будуть промовляти до тут, а ми вислушася його і будемо радитися ".

(20) Це було прийнято. Вибравши послів, спрямованих с, Клеарх до Кіру, і вони поставили йому запитання, згідно з постановою війська. Він відповів, що до нього доходять чутки, ніби Аброком, ненависний йому людина, знаходиться на Євфраті на відстані 12 переходів від них. Проти нього-то він, за його словами, і має намір йти. І якщо Аброком виявиться там, то він за допомогою солдат помститься йому належним чином, а якщо Аброком втече, то "... ми там обговоримо це на місці". (21) Вислухавши ці слова, послані передали їх солдатам. У тих, правда, залишилися підозри в тому, що Кир веде їх проти царя, але все ж вони вирішили піти за ним. Вони попросили прибавки платні. Кір обіцяв платити їм в півтора рази більше, ніж вони отримували до сих пір, а саме, замість 1 Даріка, 3 полударіка в місяць на кожного солдата. А про те, що їх ведуть проти хлопче, нікому і тоді не було оголошено, по крайней мере, відкрито.

глава IV

(1) Звідти Кир проходить в два переходи 10 парасангов до річки Псарі шириною в 3 плетри. Звідти він проходить і один перехід 5 парасангов до річки бенкетам шириною в 1 стадій ^[43]. Звідти він проходить в два переходи 15 парасангов до ІДС, крайнього міста Кілікії, розташованого біля моря, міста великого і багатого. (2) Там він пробув 3 дня. До Кіру сюди прибуло 35 кораблів з Пелопоннесу під начальством наварха лакедемонянин Піфагора ^[44]. Але з Ефеса їх вів єгиптянин Тамос разом з 25 іншими кораблями Кіра, за допомогою яких Тамос облягав Мілет, коли це місто було на боці Тіссаферна, а він воював на боці Кіра. (3) Крім нього, на цих кораблях прибув викликаний Киром лакедемонянин Хірісоф з 700 гоплітів, якими він командував, перебуваючи на службі у Кіра ^[45]. Кораблі встали на якір біля палатки Кіра. Тут же прийшли до Кіру 400 гоплітів-еллінських найманців, що відпали від Аброкома і приєдналися до походу проти царя.

(4) Звідси він проходить в один перехід 5 парасангов до "воріт" з Кілікії в Сирію ^[46]. "Ворота" складалися з двох стін, з яких одна - внутрішня, розташована з боку Кілікії, - охоронялася Сіеннесіем і киликийськой вартою, а зовнішня, розташована з боку Сирії, охоронялася, за чутками, загоном царських військ. Між цими стінами протікає річка на ім'я Карс, шириною в плетри. Весь простір між цими стінами дорівнює 3 стадіями. А пробитися силою, минаючи стіни, неможливо, так як прохід вузький і стіни доходять до моря, а над ними піднімаються обривисті скелі і на обох стінах, підносяться вежі. (5) Заради цього проходу Кир і викликав кораблі з метою висадити гоплитов [по сю і] по ту сторону "воріт" і відтіснити ворогів, якщо вони будуть охороняти сирійські "ворота", а Кир припускав, що це завдання покладено на Аброкома і численне військо. Насправді Аброком не виконав цього, але почувши, що Кир в Кілікії, повернув назад з Фінікії і відправився до царя, маючи при собі, як передавали, трьохсоттисячне військо.

(6) Звідси Кир проходить, але Сирії ^[47] в один перехід 5 парасангов до Міріанди, приморського міста, населеного фінікійцями.Це місце служило торговельним портом і там стояло багато вантажних суден. (7) Там він пробув 7 днів. Ксенія-аркадец [стратег] і Пасій з Мегари, зійшовши на корабель і погрозив на нього цінні речі, відпливли. На думку більшості, вони надійшли таким чином з ураженого самолюбства, тому що Кир дозволив їх солдатам, які перейшли до Клеарх, - заради повернення в Елладу, а не для того, щоб іти проти хлопче, - залишитися у Клеарха ^[48]. Коли вони зникли з очей, поширилася чутка, ніби Кир, переслідує їх на тріерах. Деяким хотілося, щоб їх, як трусів, зловили, інші ж сумували про можливу їх затриманні.

(8) А Кир скликав стратегів і сказав їм: "Ксенія і Пасій залишили нас. Але нехай вони, по крайней мере, знають, що їм не вдалося сховатися, бо я знаю, куди вони вирушили, і вони не пішли від нас, так як у мене є тріери для упіймання їх корабля. Але, клянусь богами, я не стану їх переслідувати, щоб ніхто не міг сказати, ніби я використовую людей, поки вони складаються при мені, а коли вони захочуть мене покинути, хапаю їх, завдаю їм зло і забираю майно. Отже, нехай собі йдуть, усвідомлюючи, що вони гірше надійшли з нами, ніж ми з ними. і хоча їхні діти і дружини, находящ еся під вартою в Трал, в моїх руках, - покинувши нас не позбудуться їх: вони будуть повернуті їм в ім'я колишніх заслуг переді мною ". Ось такими були його слова. (9) Що ж стосується еллінів, то, якщо серед них і були особи, налаштовані вороже по відношенню до походу вглиб країни, дізнавшись про великодушність Кіра, вони охочіше і з великим завзяттям пішли за ним.

Звідси Кир проходить в чотири переходу 20 парасангов до річки Гала, шириною в плетри, повної великих ручних риб, яких сирійці вважають богами і не дозволяють винищувати ^[49] [так само як і голубів]. Села, в яких вони розташувалися табором, були віддані Парісатіда "на пояс" ^[50]. (10) Звідти він проходить в п'ять переходів 30 парасангов до витоків річки Дардана, ширина якої дорівнює плетри. Там знаходилися палаци Велес, правителя Сирії, і дуже великий парк, гарний і повний всього, що росте в усі пори року. Кір зрубав його і спалив палаци. (11) Звідси він проходить в три переходи 15 парасангов аж до Ріки ^[51], шириною в 4 стадія. Там знаходиться великий і багате місто на ім'я Тапсак. Тут він пробув 5 днів. І скликав еллінських стратегів, Кир оголосив їм, що вони підуть на великого царя в Вавилон ^[52], наказав передати це солдатам і переконати їх слідувати за ним. (12) Стратеги скликали сходку і оголосили про це. Солдати розсердилися на стратегів і говорили, ніби ті давно знали в чому справа, але приховували від них. Вони заявили, що не підуть за Кіра, якщо їм не дадуть стільки ж грошей, скільки отримували учасники колишнього походу Кіра вглиб країни до батька, походу, початого, до того ж, не з військовими цілями, а за викликом Кіра батьком ^[53]. (13) Стратеги сповістили про це Кіра. Він обіцяв дати кожному солдату 5 срібних хв ^[54], коли вони дійдуть до Вавилона, і, крім того, виплачувати повну платню аж до того часу, коли він відведе еллінів назад в Іонію. Таким чином, більша частина еллінського війська погодилася йти.

А Менон ще перш, ніж з'ясувалося, як надійдуть інші солдати, підуть вони за Киром чи ні, зібрав своє військо окремо від інших загонів і сказав: (14) "Воїни, якщо ви послухайте мене, то, не наражаючись на небезпеку і без праці , досягнете у Кіра переваги перед іншими солдатами. Отже, що я раджу вам зробити? Зараз, Кіру потрібно, щоб елліни пішли за ним проти царя. І ось, я пропоную вам перейти Євфрат перш, ніж з'ясується, яку відповідь дадуть інші елліни. ( 15) Адже, якщо вони ухвалять слідувати за Кіра, то нас, як перше, про уществует переправу, вважатимуть причиною цієї постанови, і Кир відчує до нас подяку як до найбільш ревним воїнам, безсумнівно вкажіть її на ділі і зуміє це зробити краще всякого іншого. А якщо інші загони відкинутий пропозицію Кіра, то ми всі разом підемо назад, але нас , як єдиних слухняних і найвірніших йому солдат, Кир призначатиме фрурархамі і лохагамі ^[55], і в іншому, про що б ви його не просили, ви завжди, я в цьому впевнений, отримаєте від нього все, як від одного ". (16) І, почувши таке, солдати корилися і перейшли річку перш, ніж інші дали відповідь. Коли Кір дізнався про переправу війська, він зрадів і через посланого Глусем ^[56] він передав йому: "Зараз, воїни, я дякую вам, а про те, щоб і ви були мені вдячні, подбаю я сам: в іншому разі не кличте мене більше Кіра ". (17) Солдати, виконані великих надій, молилися про його здоров'ї, а Менон він, кажуть, надіслав щедрі дари. Зробивши це, Кир став переправлятися через річку, і решта війська в повному складі пішло за ним ^[57]. При переході через річку вода доходила людям тільки до грудей. (18) Жителі Тапсака говорили, ніби цю річку ніхто ніколи, крім цього випадку, не міг перейти вбрід, і переправа відбувалася завжди за допомогою човнів, які Аброком мимохідь спалив, щоб перешкодити переправі Кіра. Це було прийнято за непорушне божественне знамення: вирішили, що річка відступила перед Киром як перед майбутнім царем.

(19) Звідси він проходить по Сирії в дев'ять переходів 50 парасангов і досягає річки Араксу. Там знаходилося багато сіл, повних хліба і вина. Вони пробули там 3 дні і поповнили свої запаси.

глава V

(1) Звідси Кир проходить по пустелі Аравії ^[58], маючи Євфрат по праву руку, в п'ять переходів 35 парасангов. У цьому місці земля є рівниною, плоску, як море, і зарослу полином. Зустрічалися там ті чи інші рослини - чагарники або очерети - все прекрасно пахли, немов пахощі. (2) Там немає жодного дерева, а тварини різноманітні: зустрічалося багато диких ослів і великих страусів. Траплялися також дрохви і газелі. Вершники нерідко ганялися за цими тваринами. Осли, коли їх переслідували, тікали попереду зупинялися, так як вони бігали набагато швидше коней. Коли коні наближалися, вони знову робили те ж саме, і не було ніякої можливості їх наздогнати, хіба тільки в тому випадку, якщо вершники ставали в різних місцях і полювали по черзі. М'ясо спійманих ослів схоже на м'ясо оленів, але трохи ніжніше його. (3) Але ніхто не спіймав жодного страуса, а ті вершники, які пускалися за ними в погоню, швидко припиняли її: тікаючи, страус відривався далеко вперед, користуючись по час бігу і ногами і піднятими, як вітрила, крилами. Але дрохви можна було зловити, якщо швидко її сполохати, так як вона літає недалеко, як куріпка, і скоро втомлюється. М'ясо у неї надзвичайно приємне на смак.

(4) Проходячи по цій області, вони прибули до річки Маску, шириною в плетри. Тут був великий, але безлюдне місто, на ім'я Корсота, обтічний річкою Маском. Там вони пробули 3 дні і поповнили свої запаси. (5) Звідти Кир проходить по пустелі, маючи Євфрат з правого боку, в тринадцять переходів 90 парасангов і прибуває в Пили ^[59]. На цих переходах від голоду загинуло багато в'ючної худоби, бо там не було трави, абсолютно відсутні дерева, і вся місцевість була гола. А, місцеві жителі існують тим, що викопують біля річки жорнові камені і обробляють їх. Вони везуть їх у Вавилон, продають і купують на ці гроші продовольство. (6) Між тим, у солдатів скінчився хліб, а купити його було ніде, крім як на Лидийском базарі в варварському війську Кіра за ціною 4 сикля за капіфу пшеничного борошна або ячменю. Сикль ж дорівнює 7 1/2 аттическим обол, а капіфа вміщує в собі 2 аттических Хойниках ^[60]. Тому солдати жили, харчуючись м'ясом. (7) Деякі з цих переходів Кир дуже розтягував, особливо коли, він хотів дійти до води або до трави.

Одного разу, коли здався вузький прохід і болото ^[61], важко прохідні для візків, Кир з оточуючими його самими знатними і багатими персами зупинився і наказав Глусю і Пігрету взяти загін з варварського війська і протягнути вози. (8) Коли ж йому здалося, що вони працюють занадто повільно, він розсердився і наказав оточували його знатним персам привести в рух вози. Тут можна було бачити приклад зразкової дисципліни. Де б хто з них не знаходився, перси скидали з себе пурпурні каптани, кидалися вперед, іноді навіть з обриву, немов вони змагалися в бігу, причому на них були розкішні хітони і строкаті анаксіріди ^[62], а у деяких навіть гривні на шиї і браслети на руках. У цьому вбранні вони стрибали прямо в болото і швидше, ніж можна було очікувати, вивезли вози на руках. (9) Взагалі ж протягом всього шляху Кир, мабуть поспішав і зупинявся тільки заради поповнення запасів, або якщо траплялася якась інша неминуча затримка, вважаючи, що чим швидше він прийде, тим менше готовим до битви виявиться цар, а чим повільніше він буде рухатися, тим більшим буде зібране царем військо. Наглядова людина могла б помітити, що держава царя сильно великими просторами і безліччю людей ^[63], але слабкість його полягає в протяжності доріг і розкиданості сил в разі раптового нападу.

(10) По той бік річки Євфрату, в переходах по пустелі зустрівся великий і багате місто на ім'я Харманда. Там солдати закуповували продовольство, переправляючись туди на плотах наступним чином: були у них шкіряні покришки вони наповнювали сіном, потім пов'язували і зшивали їх, щоб сіно НЕ промокло ^[64]. На них вони переправлялися і забирали продовольство, вино, приготоване з плодів пальми, і хліб з проса, так як ці продукти є в тій країні в достатку.

(11) Тут же кілька солдатів Менона посперечалися через чогось з солдатами Клеарха, і розбирав цю справу Клеарх несправедливо вирішив, що солдат Менона неправий, і завдав йому удари. Прийшовши до своїх, солдат розповів про це. Товариші, вислухавши його, прийшли в обурення і сильно розсердилися на Клеарха. (12) В цей самий день Клеарх, прибувши до переправи через річку і, оглянувши там базар, їхав конем з невеликою свитою через військо Менона до свого намету. Кір в цей час ще не прибув у табір, а тільки підходив до нього. Один із солдатів Менона, коловшій дрова, побачив проїжджав Клеарха і запустив в нього сокирою. Він не потрапив, але потім один за іншим багато солдатів з гучними криками стали кидати камені. (13) Клеарх врятувався втечею до свого війська і негайно ж закликав його до зброї. Гопліти він наказав стояти на, місці, тримаючи щити поставленим до ноги а сам, захопивши з собою фракійців і вершників, яких в його війську було більше 40 чоловік, в більшості теж фракійців, попрямував проти військ Менона, так що ті, включаючи і самого Менона , злякалися і побігли озброюватися, а деякі стояли і перебували в нерішучості. (14) Проксен ж, який разом зі слідував з ним загоном гоплитов запізнився приходом до табору, прямо провів своїх солдатів в середину між обома ворогували загонами, наказав їм зупинитися і просив Клеарха не робити цього. Але Клеарх навіть розсердився на те, що в той час як він ледь уникнув побиття камінням, Проксен так легко говорить про те, що сталося, і наказав йому очистити проміжний простір. (15) У цей час прибув Кір і дізнався про те, що відбувається. Він одразу ж узяв в руки списи і разом з колишніми при ньому наближеними в'їхав в середину військ і сказав: (16) "Клеарх і Проксен та інші присутні тут елліни, ви не розумієте, що творите. Якщо ви вступите один з одним в бій, то, можете бути впевнені, я буду убитий в той же день, а ви трохи пізніше мене, бо, як тільки наші справи візьмуть поганий оборот, всі ці варвари, яких ви бачите, стануть більш ворожі нам, ніж ті, які знаходяться у царя ". (17) Почувши ці слова, Клеарх прийшов в себе, і обидві сторони склали зброю по місцях і припинили сварку.

глава VI

(1) Коли вони пустилися звідти в подальший шлях, то їм почали траплятися кінські сліди і послід.Сліди були приблизно от 2000 коней. Мимохідь вершники (царя) палили траву і все, що могло виявитися придатним Кіру. Тим часом, перс Оронт, родич царя і за чутками, один з найбільш майстерних в військовій справі персів, задумав змінити Кіру, так як він і раніше ворогував з ним, хоча потім і помирився. (2) Він сказав, що якщо Кир дасть йому 1000 кінних воїнів, то він або знищить їдуть попереду вершників-паліїв, влаштувавши їм засідку, або захопить багатьох з них живцем і перешкодить іншим палити і, у всякому разі, доб'ється того, що вони , як виявили військо Кіра, не зможуть сповістити про нього царя. Вислухавши його, Кир вважав справу корисним і наказав Оронт взяти по загону у кожного ватажка. (3) Оронт, вважаючи, що вершники готові піти за ним, пише царю лист і повідомляє йому про свій прихід з максимальною кількістю кінноти і просить його також наказати своїм власним вершникам прийняти його, як одного. У листі полягали також нагадування про колишню дружбу і вірність. Цей лист він дає надійному, на його думку, людині, а той, взявши лист, передає його Кіру. (4) Прочитавши лист, Кир бере Оронта під варту і скликає в свій намет знатних персів - сім наближених до нього осіб ^[65], - а еллінським стратегам наказує привести гоплитов і розставити їх зі зброєю в руках навколо його намету. Вони виконали це і привели близько 3000 гоплітів.

(5) Але Клеарха він покликав до намету на спільну нараду, так як, на думку самого Кіра та інших, той користувався найбільшою повагою серед еллінів. Вийшовши звідти, Клеарх розповів друзям, як стався суд над Оронт, бо це не було заборонено. (6) Він сказав, що Кир наступним чином почав свою промову: "Я закликав вас, друзі, з метою відновити справедливість згідно божеським і людським законам і відповідно вступити ось з цим Оронт. Мій батько спершу підкорив його мені. Але коли він, згідно власним визнанням, повів проти мене війну за намовою мого брата і утримував акрополь Сард, то я, воюючи з ним, добився припинення військових дій, причому я потиснув його праву руку і дав йому потиснути свою ". (7) Після цього Кир запитав: "Оронт, чи вчинив я проти тебе якусь несправедливість?". Той відповів негативно. Знову Кир запитав його: "Отже, потім, з чим ти і сам згоден, ти, не зазнав від мене ніякої образи, змінив мені на користь місійцев і, в міру сил, став завдавати шкоди моїй країні?". Оронт підтвердив і це. "І хіба, - сказав Кир, - коли ти усвідомив власне безсилля, ти не прийшов до вівтаря Артеміди, не розкаявся і, переконавши мене, знову не дав мені клятв вірності і не отримав таких від мене?". Оронт погодився і з цим. (8) "Яке ж зло, - сказав Кир, - зазнав ти від мене, що виявився в третій раз зрадником?" Коли Оронт сказав, що він не відчув нічого поганого, Кир запитав його: "Чи згоден ти з тим, що виявився винним, по відношенню до мене?". "Необхідно з цим погодитися", сказав Оронт. Тоді Кір знову запитав його: "Може бути, ти ще й тепер станеш ворогом мого брата, а мені другом і вірним слугою?". Він же відповів: "Якщо я і буду твоїм другом, про Кир, то ти вже не визнаєш, мене таким". (9) Тоді Кир сказав присутнім: "Ось що зробила ця людина, і ось які його слова. З вас ти перший, Клеарх, вислови свою думку, як ти вважаєш за потрібне вчинити. Клеарх сказав:" Я раджу негайно знищити цю людину, щоб надалі не потрібно було його остерігатися, і у нас була б можливість робити добро тим, які в даних обставинах виявляються відданими людьми ". (10) Те ж саме думка, за його словами, було висловлено і іншими.

Після цього, за наказом Кіра, вони доторкнулися до пояса Оронта, прирікаючи його тим самим на смерть, причому всі встали, в тому числі і родичі Кіра. Потім його вивели ті, кому це було доручено. А коли його побачили люди, перш падали перед ним ниць ^[66], вони виконали це і тепер, хоча і знали, що його ведуть на смерть. (11) Після того, як він був введений в намет Артапата, самого довіреної з скіптроносцев ^[67] Кіра, ніхто ніколи більше не бачив Оронта ні живим, ні мертвим, і ніхто також не міг достовірно розповісти про рід його смерті, припущення ж висловлювалися різні. Навіть могила його ніколи не була виявлена ^[68].

глава VII

(1) Звідси Кир проходить по вавілонської землі в три переходи 12 парасангов. На третьому переході Кир справив огляд еллінам і варварам на рівнині серед ночі: він припускав, що з настанням ранку прийде цар з військом, щоб дати бій. Кір наказав Клеарх командувати правим крилом, а [фессалійців] Менон - лівим, і сам побудував свої війська. (2) Після огляду на світанку прибули перебіжчики з війська великого царя.

Кір скликав еллінських стратегів і лохагов, радився з ними, як дати бій, і сам такий спосіб підбадьорював їх, збуджуючи в них мужність: (3) "Елліни, я веду вас з собою в якості союзників не через брак в людях (варварів). я тому приєднав вас до своїх сил, що вважаю вас доблесні і сильніше великої кількості варварів. Отже, будьте мужами, гідними тієї свободи, якої ви домоглися, свободи, яка, на мою думку, становить ваше щастя. і знайте - я не проміняв би волі на все, чим володію, і навіть на більше. (4) А для того, щоб и знали, яка вам належить битва, я, як людина обізнана, розповім вам про це. Військо царя - величезний натовп, і настає вона з гучним криком, але якщо ви встоїте, то в подальшому мені і самому соромно сказати, якими виявляться перед вами люди цієї країни. Якщо ви будете мужні, і справи мої складуться сприятливо, то того з вас, хто побажає повернутися додому, я влаштую повернення на заздрість його землякам, але я сподіваюся переконати багатьох з вас віддати перевагу службі в мене, а не повернення на батьківщину ".

(5) Тоді Гавлена, який був присутній там Самоський вигнанець і довірений Кіра, сказав: "І все ж, Кир, дехто каже, ніби ти багато обіцяєш зараз, тому що знаходишся в таких обставинах (на увазі небезпеку): якщо ж все обернеться на краще , ти не згадаєш своїх слів. А інші кажуть, що, навіть якщо ти будеш про них пам'ятати і залишишся при колишніх наміри, ти не в змозі будеш виконати своїх обіцянок ". (6) Вислухавши його, Кир сказав: "Воїни, але ж наше батьківське царство таке велике, що воно тягнеться на південь до тих місць, де люди не можуть жити через спеку, а на північ - до областей, в яких не можна жити через холод: усіма країнами, розташованими між цими областями, керують друзі мого брата. (7) у разі нашої перемоги ми зобов'язані дати нашим друзям влада над цими країнами. І я боюся того, щоб в разі успіху у мене не вистачило дарів для всіх моїх друзів, але того, що у мене не виявиться достатньої кількості друзів, яких я міг би Одар ть. Кожному з вас, еллінів, я також дам по золотому вінку ^"[69]. (8) Слухачі ці слова самі стали набагато більш ревними і передали ці слова іншим еллінам.

Тоді, ж до нього приходили (стратеги) та інші елліни і просили сказати їм, яка їх чекає нагорода в разі перемоги. (9) Він відпускав їх; задовольнивши бажання кожного. Всі розмовляли з ним переконували його не брати особистої участі в битві, але залишитися позаду військ. В цей час Клеарх задав Кіру приблизно таке питання: "Чи думаєш ти, Кир, що твій брат вступить з тобою в битву?". "Клянуся Зевсом, - відповів Кір, - оскільки він син Дарія і Парісатіда і мій брат, я не візьму цим царством без бою".

(10) Тут число еллінів в строю дорівнювала 10400 воїнів зі щитами гоплитов і 2500 пельтастов, а число наступних за Киром варварів було 100000 і близько 20 колісниць з серпами ^[70]. (11) Вороже ж військо, за чутками, складалося з 1200000 чоловік ^[71] і 200 колісниць з серпами. Крім того, там було 600 вершників, якими командував Артагерс: вони шикувалися попереду самого царя. Начальників царського війська (стратегів і вождів) було четверо (Аброком, Тіссаферн, Гобрій і Арбак) і у кожного начальника було по 300000 солдатів. (12) З цих сил в битві брало участь 900000 чоловік і 150 колісниць з серпами, бо Аброком, йдучи з Фінікії, запізнився до бою на 5 днів. (13) Так повідомляли Кіру перебіжчики від ворога (з боку великого царя) до битви, і ті вороги, які були взяті в полон після битви, підтверджували це.

(14) Потім Кир пройшов в один перехід 3 парасанга. Причому все його військо як еллінська, так і варварське знаходилося в строю. Він вважав, що в цей день відбудеться битва з царем, тим більше, що на середині цього переходу був викопаний великий рів шириною в 5 оргій і глибиною в 3 оргії ^[72]. (15) Рів тягнувся вгору по рівнині приблизно на 12 парасангов, аж до Мидийской стіни ^[73]. [Тут же проходять канали, проведені від річки Тигра, їх чотири, кожен шириною в плетри, і всі вони дуже глибокі, так що по ним плавають навіть суду з хлібом, вони впадають в Євфрат, відстоять один від одного на 1 парасангов, і на них є мости]. У Євфрату знаходиться вузький прохід між річкою і ровом, шириною приблизно в 20 футів. (16) Цей рів споруджений був великим царем замість зміцнення, коли він дізнався, що Кир йде на нього війною. Кір з військом пройшов тут (через прохід) і виявився по ту сторону рову. (17) Отже, в цей день цар не вступив в битву, але ясно було видно сліди численних відступаючих людей і коней. (18) Тому Кир викликав віщуна Силана з Амбракия і дав йому 3000 Дарико за те, що за 11 днів перед тим той зробив жертвопринесення і сказав йому, що цар не дасть битви протягом найближчих 10 днів. У той час Кир сказав: "Він, адже, і зовсім не буде битися, якщо не вступить в бій в ці дні. Якщо твої слова справдяться, то я обіцяю тобі 10 талантів". Це золото він віддав йому тепер, коли минули ті 10 днів. (19) А коли цар не чинив опору при переході Кіра і його війська через рів, то як Кир, так і інші вирішили, що цар відмовився від битви і тому на; Наступного дня Кир йшов вперед досить безтурботно. (20); А на третій день він здійснював похід, сидячи на колісниці, в строю перед ним знаходився лише невеликий загін, а головна частина війська йшла вільно, і багато солдатського озброєння везли на возах і в'ючних тварин.

глава VIII

(1) Уже настав той час, коли на базарі стає багатолюдно (полудень), і стоянка, де Кир припускав зробити привал, була недалеко, коли здався патеси, знатний перс з наближених Кіра, що мчить по щодуху на змиленому коні і кричущий всім зустрічним варварською і грецькою мовами, що наближається цар з великим військом, готовий вступити в бій ^[74]. (2) Тоді настав велике сум'яття. Елліни, та й все взагалі, відразу ж вирішили, що їм загрожує напад, поки вони ще не побудувалися до бою. (3) Кир, зійшовши з колісниці, надів панцир, сів на коня, взяв у руки списи і наказав усім повністю озброїтися і зайняти своє місце в строю. (4) Війська дуже поспішно вишикувалися, причому Клеарх помістився на правому фланзі біля річки Євфрату, Проксен примикав до нього, інші до проксенію, а Менон знаходився на лівому фланзі еллінського війська. (5) З варварського війська близько тисячі чоловік пафлагонскім вершників перебували у Клеарха на правому фланзі, так само як і еллінські пельтасти, а на лівому фланзі стояв Арією ^[75], головний помічник Кіра, і інше варварське військо. (6) Кир зі своєю кіннотою, в кількості приблизно 600 осіб, збройної, за винятком Кіра, панцир, набедренниками і шоломами, знаходився в середині ладу; Кір же пішов в битву з непокритою головою. [Кажуть, ніби й інші перси наважуються боротися з непокритою головою]. (7) На всіх конях [в загоні Кіра] були налобники і нагрудники; у вершників були також еллінські мечі.

(8) Уже настав полудень, а ворог ще не показувався. Після полудня з'явився стовп пилу, схожий на біла хмара, а деякий час по тому на рівнині, на далекій відстані, зросла як би чорна хмара. Коли ворог кілька наблизився, то заблищали якісь мідні частини і наконечники копій і можна було розгледіти полки. (9) На лівому фланзі ворога перебували вершники в білих панцир, говорили, що ними командував Тіссаферн. Поруч з ними йшли загони, озброєні легкими плетеними щитами, а поруч з останніми - гопліти з дерев'яними щитами, які доходили до ступні. Говорили, ніби це єгиптяни. Були там також різного роду вершники і стрілки. Все це військо йшло, розділене по народностям і побудоване у формі насиченого людьми каре ^[76].(10) Перед ним розташовані були на великій відстані один від одного, так звані серпоносних колісниці. Серпи у них насаджені навскіс на осі коліс і повернені під колісницями лезом до землі для того, щоб розрізати на частини все зустрічається на шляху. План персів полягав у тому, щоб вклинитися в ряди еллінів і розколоти їх на частини. (11) А що стосується до слів Кіра, сказаних на зборах еллінів, коли він вмовляв їх побоятися криків варварів, то в цьому відношенні Кир помилився: без крику, в повному, наскільки це було можливо, буде мовчати, спокійно і повільно рухалися вони вперед, зберігаючи рівну лінію фронту.

(12) В цей час сам Кир, який проїжджав з перекладачем Пігретом і трьома або чотирма іншими вершниками, наказав Клеарх вести військо на ворожий центр, так як там знаходиться цар. "Якщо, - говорив він, - ми отримаємо над ним перемогу, то все буде скінчено". (13) Але Клеарх бачив, що ворожий центр дуже щільний, і дізнався від Кіра, що цар знаходиться за лівим крилом еллінів, бо військо царя настільки перевершувало військо Кіра своєю чисельністю, що його центр містився за межами лівого крила Кіра, - і тому він не хотів відривати правий фланг від річки, так як боявся оточення. Кіру ж він відповів, що сам подбає про те, щоб все було в порядку.

(14) В цей час варварське військо наближалося розміреним кроком, а еллінська ще стояло на місці і будувалося, вбираючи в себе підходили частини. Кір роз'їжджав трохи попереду свого війська і дивився в ту і іншу сторону, спостерігаючи ворогів і друзів. (15) Помітивши його з еллінського війська. Ксенофонт-афінянин під'їхав до нього на близьку відстань і запитав, чи не буде від нього якого наказу. Притримавши коня, Кир вступив в розмову і наказав оповістити всіх про те, що жертви і знамення сприятливі ^[77]. (16) Віддавши цей наказ, він почув шум в рядах війська і запитав, що

там таке. Ксенофонт відповів, що передають пароль, який вже вдруге обходить військо. Кір здивувався, хто дав пароль, і запитав, яка вона є. Ксенофонт відповів: "Зевс-Спаситель ^[78] і перемога". (17) Почувши це, Кир сказав: "Я приймаю його, і нехай буде так!". Потім він пішов до свого місця.

Відстань між обома фалангами було вже менше 3 або 4 стадій, коли елліни заспівали пеан ^[79] і пішли на ворога. (18) При настанні частина фаланги кілька висунулася вперед, і відсталі перейшли на біг. І тут все підняли крик на честь бога Енніалія і побігли вперед. Розповідають, ніби деякі солдати також били щитами про списи, лякаючи коней. (19) Варвари здригнулися перш, ніж; стріли і списи стали долітати до них, і побігли ^[80]. Тоді елліни пустилися переслідувати їх щосили, причому вони криками закликали один одного не бігти, а слідувати в строю. (20) Колісниця понеслися - одні крізь ряди самих же ворогів, а інші, позбавлені візників, крізь ряди еллінів ^[81]. Але, елліни, помічаючи їх всякий раз, розступалися. Були й такі солдати, якими опановував жах, як на гіпподроме ^[82], навіть з них, кажуть, ніхто тоді не постраждав і взагалі ніхто з еллінів в цій битві нічого не зазнав, якщо не брати до уваги одну людину на лівому фланзі, який, як передавали, був поранений стрілою.

(21) Бачачи, що елліни перемогли стояли проти них ворогів і переслідують їх, Кир зрадів, а оточували його, вже почали кланятися перед ним до землі, як царю ^[83]. Тим не менш, він не захопився переслідуванням, але, стримуючи лад своїх 600 вершників, став спостерігати за діями царя. Він знав, що той перебуває в центрі персидського війська. (22) Та й все воєначальники варварів управляють своїми військами, залишаючись в їх центрі, вважаючи, що таким чином вони, захищені з двох сторін військової силою, нічого не загрожує, а якщо їм знадобиться віддати якесь розпорядження, то воно дійде до війська вдвічі швидше. (23) Цар, котрий у цей час в центрі своїх військ, все ж залишався поза межами лівого флангу Кіра. А так як ніхто не йшов йому назустріч, щоб вступити в бій з ним або з військами, побудованими попереду нього, то він зігнув лінію фронту півколом, як би маючи намір зробити оточення.

(24) Тоді Кір, побоюючись, щоб еллінське військо не було обійдено з тилу і знищено, кинувся назустріч ворогу. Провівши атаку зі своїми 600 вершників, він переміг і змусив утікати шеститисячного загін, що прикривав царя з фронту, і, як кажуть, сам власною рукою вбив його ватажка Артагерс. (25) Але коли почалася втеча, шестісотенних загін, кинувшись в погоню, розсіявся за винятком дуже небагатьох, які не залишили Кіра, майже тільки одних так званих його співтрапезників ^[84]. (26) Залишившись з ними, Кир побачив царя з його численним оточенням і відразу ж, не втримавшись, вигукнув: "Я бачу його!", - і кинувся на Артаксеркса, вразив його в груди і поранив крізь панцир, як розповідає лікар Ктесий ^{[ 85],} який сам, за його словами, лікував рану.

(27) У той час як він вражав царя, хтось зі страшною силою кинув в нього списом і потрапив нижче очі. Про те, скільки сподвижників царя було вбито по час розгорілася битви між царем і Кіра і їх соратниками, розповідає Ктесий, який перебував за царя. Сам Кір загинув і вісім чоловік з найбільш знатних його наближених полягли разом з ним. (28) Артанат, самий довіреність з його скіптроносцев, побачивши вбитого Кіра, як розповідають, зіскочив з коня і впав на тіло Кіра. (29) Одні передають, ніби цар наказав комусь заколоти його в той час, як він лежав на тілі Кіра, інші розповідають, що він убив самого себе, оголивши акінак, так як він носив золотий акінак, у нього також були гривня, браслети та інші прикраси, які носять знатні перси, Кир почитав його за відданість і вірність.

глава IX

(1) Так помер Кір, на думку всіх близько його знали, найбільш здібний і найдостойніший зайняти царський престол з числа всіх персів, що жили після Кіра Старшого ^[86]. (2) Коли він ще був дитиною і виховувався разом з братом та іншими хлопчиками, то в усьому перевершував їх. (3) Справа в тому, що всі сини високопоставлених персів виховуються при дворі царя ^[87]. Кожен може навчитися тут доброзвичайності, і нічого негідного не можна там ні бачити, ні чути. (4) Хлопчики бачать і чують, кому цар виявляє повагу і кому незадоволення. Таким чином, ще в дитячому віці вони навчаються як керувати, так і коритися. (5) Кир там, по-перше, вважався найскромнішими зі своїх однолітків і більш слухняними стосовно старшим, ніж ті, які були нижче його за походженням, і в той же час найбільшим любителем коней, прекрасно вмів з ними справлятися. Вважався він також самим допитливим і самим старанним у військовій справі, стрільбі з лука і метанні списа. (6) А коли він досяг відповідного віку, то став також і самим пристрасним і відважним мисливцем ^[88]. Так, одного разу, коли на нього напала ведмедиця, він не злякався і, хоча був знятий з коня і поранений, через що у нього навіть залишилися рубці, він все ж, врешті-решт, вбив звіра. А першого, який прийшов до нього на допомогу, він обдарував так щедро, що багато хто визнав його щасливцем.

(7) Коли батько послав Кіра на посаду сатрапа Лідії, великої Фрігії та Каппадокії, призначивши його також начальником всіх військ, яким належало збиратися в Кастольской рівнині, він відразу оголосив, що вище за все він ставить відсутність обману при укладенні договору і союзу, а також коли дається якесь обіцянку. (8) Тому підвладні міста вірили йому, вірили і приватні особи. Навіть ворог і той, якщо Кир укладав, з ним договір був упевнений, що йому не доведеться випробувати нічого противоречившего умов договору. (9) Тому, коли він воював з Тиссаферном, все міста, крім Мілета, добровільно віддали перевагу Кіра Тіссаферну ^[89], а мілетяне боялися його, внаслідок його відмови видати вигнанців. (10) Він говорив і довів це на ділі, що ніколи не зрадить їх після того, як вони стали його друзями, навіть якщо їх число скоротиться і положення ще погіршиться.

(11) Він славився своїм прагненням перевершити всіх, як робили йому добро, так і завдавали йому зло. Розповідали навіть про його бажання жити до тих пір, поки, віддам їм належне, він не відплатить з лишком тим, хто добре або погано з ним вступив. (12) І тому багато хто тільки йому одному з усіх сучасників прагнули віддати і своє надбання, і міста, і навіть саме життя. (13) І, тим не менше, ніхто не міг би сказати, ніби він дозволяє зловмисникам і поганим людям насміхатися над собою, так як він карав їх більш нещадно, ніж інші. Часто можна було бачити уздовж великих доріг людей без ніг, без рук або очей. І у володіннях Кіра всякий еллін або варвар, що не зробив нічого поганого, міг безпечно їздити зі своїм майном куди хотів.

(14) Відповідно до спільної думки, він особливо відрізняв людей - хоробрих на війні. Спершу він воював з пісідійцамі і місійцев. Особисто здійснивши похід в ці країни, він призначав начальниками підкорених областей тих осіб, в яких помітив готовність наражатися на небезпеку, а потім шанував їх і іншими дарами. (15) Таким чином, хоробрі виявлялися гідними найбільших багатств, а труси повинні були стати їх рабами. Тому у нього не бракувало людей, готових наразитися на небезпеку, якщо, на їхню думку, цей факт стане відомий Кіру. (16) Якщо хто-небудь виділявся своєю справедливістю, то, бажаючи показати приклад, він доставляв йому можливість жити заможніше, ніж жили ті, які досягли багатства шляхом несправедливим. (17) Тому він і взагалі мав у своєму розпорядженні ділових помічників і, зокрема, мав надійним військом. Справа в тому, що стратеги і лохагі, які прибували до нього заради збагачення, розуміли, що вигідніше добре служити Кіру, ніж просто отримувати місячне жалування. (18) У разі успішного виконання його доручення, він ніколи не залишав старанності без винагороди. Тому, як кажуть, найкращі помічники в кожній справі були у Кіра.

(19) Якщо він помічав доброго господаря, справедливо управляв ввіреній йому областю і збільшує доходи шляхом вдалих заходів, він ніколи нічого у нього не відбирав, але, навпаки, завжди збільшував його багатства. Тому люди охоче працювали і сміливо збагачувалися і, якщо нагромаджувати багатства, то найменше приховували їх від Кіра він не заздрив тим, які відкрито багатіли, але намагався скористатися прихованими багатствами.

(20) Про тих друзів, які, на його думку, були щиро до нього розташовані і здатні стати його помічниками в будь-якому задуманому ним підприємстві, він, на загальну думку, вмів особливо добре піклуватися. (21) Вважаючи, що йому самому друзі потрібні для того, щоб мати в своєму розпорядженні помічників, він, в свою чергу, намагався стати найдієвішим помічником своїх друзів, якщо помічав у них в чому-небудь недолік. (22) Я думаю, сам Кир отримував подарунків з різних приводів більше будь-якого іншого людини ^[90]; і все це він переважно віддавав своїм друзям, спостерігаючи за способом життя кожного з них і, погодившись з його потребами. (23) І скільки йому ні надсилали прикрасі військових або інших, він, кажуть, і тут висловлювався в тому сенсі, що стільки коштовностей недоречний на його власній персоні, а, згідно з його думку, добре одягнені друзі - краща прикраса чоловіки. (24) Немає нічого дивного в тому, що він набагато перевершував своїх друзів розмірами надаються благодіяння, так як він був набагато їх могутніше, але та обставина, що він перевершував їх також в турботах і в готовності прислужитися їм, здається мені особливо гідним подиву. (25) Часто, коли Кир отримував особливо хороше вино, він посилав друзям до половини наповнені судини і передавав їм при цьому, що протягом довгого часу йому не траплялося більш приємного вина: "Посилаю його тобі і прошу розпити сьогодні в суспільстві тих, кого ти найбільше любиш ". (26) Нерідко він посилав половину гусака, половину хліба і інше в тому ж роді, наказуючи він послові сказати: "Кір їв це блюдо, і він хоче, щоб і ти його покуштував". (27) Коли траплявся недолік в сіні, і він сам, маючи в своєму розпорядженні численними слугами і можливостями, міг зробити запас, він посилав сіно друзям і наказував віддати його їх верховим коням, щоб його друзів не возили голодні коні. (28) Під час подорожей, коли багато хто прагнув його побачити, він закликав своїх друзів і говорив з ними про важливі справи, щоб усі бачили, кого він шанує. Тому я, грунтуючись на наявних у мене відомостях, думаю, що ні один еллін або варвар не був такий сильно любимо такою великою кількістю людей. (29) Доказом цього може служити і наступне: коли Кир був васалом, жоден перс не втік від нього до царя, крім намагався це зробити Оронта. Але і щодо цього чоловіка, якому цар вважав вірним собі, він скоро переконався, що той більше розташований до Кіру, ніж до нього. А від царя багато хто перейшов до Кіру, коли вони стали ворогами, і це зробили саме ті, які особливо сильно про себе дбали, так як вони вважали, що, ставши наближеними Кіра, вони будуть в більшій пошані, ніж залишаючись у царя. (30) Але найсильніше доказ доблесті Кіра і його здатності правильно судити про вірних, розташованих до нього і надійних людей полягає в обставинах його смерті. (31) Адже коли він помер, все його наближені, друзі і соратники, крім арією, загинули, борючись за Кіра. Арією же знаходився на лівому фланзі і був перед кіннотою. Дізнавшись про загибель Кіра, він втік разом з усім військом, яким командував.

глава Х

(1) У Кіра тоді відрубали голову і праву руку.А цар [і його загін] при переслідуванні увірвався в табір Кіра. Війська арією не встояли, але побігли через свій табір до тієї стоянки, з якої вони вийшли [вранці]: кажуть, що довжина шляху дорівнювала 4 парасангов. (2) Цар і його люди розграбували більшу частину табору і, між іншим, взяли в полон фокеянку, наложницю Кіра ^[91], яка, за чутками, була розумна і прекрасна. (3) Схоплена людьми царя мілетянка була молодшою ​​і вона без верхнього одягу втекла до тих еллінам, які були озброєні і перебували при обозі і, опираючись ворогові, вбили багатьох грабували, причому загинуло і кілька еллінів. (4) Вони, однак, не бігли і врятували як мілетянку, так і майно, а також колишніх там людей. В цей час цар і елліни знаходилися на відстані приблизно 30 стадій один від одного, і одні переслідували тих, з якими вели бій, немов вони були переможцями, а інші грабували, як ніби повна перемога була на їхньому боці.

(5) Коли елліни дізналися, що цар зі своїм військом перебуває в обозі, а цар почув від Тіссаферна, що елліни перемогли своїх супротивників і, переслідуючи їх, рухаються вперед, тоді Артаксеркс знову зібрав своє військо і почав вибудовувати його в бойовому порядку, а Клеарх закликав Проксена, який був до нього ближче інших, і радився з ним - послати частину війська для надання допомоги табору, або йти туди всім. (6) Тут знову показався цар, який настає на них, як здавалося з тилу. Тоді елліни виробили поворот і приготувалися, припускаючи, що цар йде на них і їм доведеться вступити з ним в бої. Але цар не повів свого війська в цю сторону, але пішов там же, де він рухався при настанні, тобто повз лівого крила війська Кіра, повівши з собою перебігли під час битви [до еллінам,] а також Тіссаферна з його загоном. (7) Справа в тому, що Тіссаферн не біг під час першого зіткнення, але пробився до річки і до еллінським пельтастов. Проходячи повз еллінів, він нікого не вбив, а розступилися елліни рубали персів і вражали їх дротиками. Пельтастов командував Енісфеній з Амфиполя, який, як говорили, добре знав свою справу.

(8) Тіссаферн, військо якого понесло втрати, пішов, але не повернув назад, а прийшовши до табору еллінів, зустрівся там з царем, і, з'єднавши свої війська, вони знову виступили. (9) Але коли вони опинилися проти лівого крила еллінів, то останні злякалися нападу на фланг і знищення шляхом охоплення. Вони вирішили розгорнути крило, щоб мати річку позаду себе. (10) Поки вони радилися, цар, проходячи повз них, побудував своє військо в тому ж самому порядку, в якому воно стояло на початку бою. Коли елліни побачили перед собою, і до того ж близько, їх ряди, вони негайно, же заспівали пеан і напали на них набагато сміливіше, ніж в перший раз.

(11) Варвари знову, не витримали і побігли, коли елліни ще знаходилися на більшій відстані від них, ніж при першому зіткненні, а елліни переслідували їх до якогось села. (12) Там елліни зупинилися, так як за цією селом височів пагорб, куди згорнуло військо царя. Піхоти там не було, але пагорб до такої міри наповнився вершниками, що не можна було зрозуміти, що там відбувається. Кажуть, ніби там бачили царський штандарт - золотого орла, насадженого на держак списа ^[92]. (13) Але коли елліни рушили туди, вершники покинули і цей пагорб і вже не всі разом, а врозтіч. Холм очистився від вершників, і, нарешті, всі вони віддалилися. (14) А Клеарх не піднявся на пагорб, але зупинив військо у його підніжжя і послав Лікія з Сіракуз і ще одну людину на вершину пагорба, наказавши їм повідомити про те, що вони побачать по ту його сторону. Лікій поскакав і, оглянувши, доніс, що вороги біжать щосили. (15) Приблизно в цей час зайшло сонце.

Там елліни зупинилися, зняли зброю і перепочили. (16) У той же час вони дивувалися тому, що ніде не видно Кіра і що ніхто не приходить від нього. Адже вони не знали про його загибелі, але припускали, що він або пішов, переслідуючи ворогів, або пройшов вперед з іншої причини. (17) Елліни стали радитися, чи варто їм залишитися на даному місці і підтягнути сюди обоз або повернутися в табір. Вирішили піти і прибутку до наметів, приблизно до часу вечері. Так закінчився цей день. (18) Елліни застали майно здебільшого пограбованим в тому числі і зберігалися там припаси і питво, а також повні пшеничної муки і вина вози, які були заготовлені Кіра для роздачі еллінам в разі настання сильного голоду. (19) Кажуть, цих возів було 400. Їх теж тоді розграбували солдати царя. Таким чином, більша частина еллінів залишилася без вечері, а тим часом, деякі з них не встигли, і пообідати, так як цар здався перш, ніж солдати були відпущені на обід. Так провели вони цю ніч.

^[1] 1. Переклад зроблено з видання: Xenophontis Expeditio Cyr recensuit Guilelmus Gemoll. Editio minor. Bibliotheca Teubneriana Lipsiae, 1910. Частини тексту, взяті в квадратні дужки, вважаються Гемоллем не належать Ксенофонтові пізнішими вставками древніх видавців "Анабасіс". В круглих дужках укладені окремі слова, введені в текст перекладачем з метою необхідного іноді уточнення сенсу грецьких фраз.

Назва твору Ксенофонта - "Анабасис" (Ανάβασις - іменник від дієслова αυαβαίνω - в буквальному перекладі на російську мову означає "сходження, підйом". Однак греки застосовували дієслово "сходити" не тільки тоді, коли мова йшла про підйом на гору, але і коли мався на увазі далекий шлях в напрямку від берега моря вглиб материка. Саме такий сенс має і назву праці Ксенофонта. Його можна було б передати по-російськи приблизно як "Похід вглиб країни", в даному випадку - вглиб Малої і Передньої Азії.

^[2] Дарій II Нот, цар Персії з 423 по 405 р (вся зустрічається в примітках хронологія - до н.е.) Парісатіда - сестра і дружина Дарія II - відрізнялася владолюбством і жорстокістю, робила сильний вплив на чоловіка, а також на свого старшого сина - царя Артаксеркса II. Артаксеркс II Мнемона (пам'ятко) - син Дарія і Парісатіда, цар Персії з 405 по 358 р За одними известиям, він народився в 451 р, за іншими, - в 443 р Кир, згідно зі свідоцтвом Плутарха (Порівняльні життєписи. Артаксеркс, 2), народився після сходження Дарія на престол, тобто не раніше 423 р Отже, в рік смерті Дарія йому було не більше 18 років. Домагання Кіра на престол грунтувалася на тому, що він народився після воцаріння Дарія, тоді як Артаксеркс народився в той час, коли його батько ще не займав престолу. Известия про настільки значну різницю в віках Артаксеркса і Кіра сумнівні, так як, згідно зі свідоцтвом "Анабасіс" (I, IX, 2), (тут і далі в посиланнях на текст цього видання "Анабасіс" перша римська цифра позначає книгу, друга римська - главу, третя цифра, арабська, вказує параграф) обидва брати виховувалися разом, чого не могло бути навіть в тому випадку якби Артаксеркс був старше Кіра на 20 років.

Докладні відомості про Персії в епоху Артаксеркса II і Кіра Молодшого можна знайти в наступних роботах: Б.А.Тураєв. Історія стародавнього Сходу. Під ред. В.В.Струве і І.Л.Снегірева, т. II, 1936, Від. V, стор. 109-201 (особливо стор. 138-174); тут є і докладна бібліографія. - В.В.Струве. Історія стародавнього Сходу. ОГИЗ, 1941, гл. XXXII, стор. 376-388. - В.І.Авдіев. Історія стародавнього Сходу. 1948 гл. XVIII, стор. 443-476. - Спеціально Кіру Молодшому присвячується означена стаття: Е.Н.Саломонік. Кир Молодший. Уч. зап. Ленингр. Держ. унив., Сер. історич. наук, вип. 10, 1941.

^[3] Дарій перебував тоді в Мідії (Передня Азія), куди він попрямував в 404 р для придушення повстання племені кадусіев.

^[4] Сатрап - еллінізованних перське слово кшатрапаван, що означає - "охоронець області", тобто намісник. Перське царство поділялося на сатрапії, якими управляли сатрапи. В їх руках була зосереджена верховна адміністративна влада області. Військова влада часто належала іншій особі. При такому розподілі влади - сатрап і воєначальник взаємно контролювали один одного. Кір, який володів у своїй сатрапії всю повноту адміністративної і військової влади, був намісником Лідії, Великої Фрігії та Каппадокії (див. Текст, I, IX, 7; див. Також: Ксенофонт. Грецька історія, I, IV, 3). За Геродотом (III, 89 і сл.), Дарій I заснував в Персії 20 сатрапій, але це число не було постійним. У деяких областях Персії крім сатрапа були спадкові тубільні царі, князі та інші правителі, а також вільні міста, які перебували під верховним наглядом сатрапа. Детальніше про сатрапа і сатрапіях див .: Б. А. Тураєв. Історія Стародавнього Сходу. Під ред. В.В.Струве і І.Л.Снегірева, т. II, Від. V, 1936, стор. 138 сл.

^[5] Кастола - долина біля річки Гермоса в Лідії (західна частина Малої Азії). З приводу щорічних оглядів війська в Персії Ксенофонт (Домострой, 4) розповідає: "Ми згодні, що перський цар сильно піклується про військову справу: кожному правителю кожного народу, з якого він збирає данину, він наказав, скільки вершників, стрільців, пращників і збройних щитами він (правитель) повинен містити, скільки необхідно їх для управління підлеглими йому (цареві) і для захисту країни в разі навали ворога. Крім того, він (цар) містить гарнізони в акрополя. містить їх правитель, якому, це доручено, а цар ежего але робить огляд найманцям та іншим військам, яким наказано бути в повному озброєнні. Всіх, крім гарнізонів, він збирає в одне місце, де призначено збори. Тих, які (знаходяться) поблизу резиденції, він дивиться сам, а дивитися живуть далеко посилає надійних людей "(пров. Б.А.Тураева: Історія Стародавнього Сходу, т. II, 1936, стор. 141). У Кастоле збиралися на щорічний огляд війська тієї частини Малої Азії, яка розташована на захід від річки Галіса (сучасний Кизил-Ірмак) (Ксенофонт. Кіропедія, VI, 2, 11. - Ксенофонт. Домострой, 4, 6).

^[6] Тіссаферн син Гідарна - один з найбільших державних діячів Персії в кінці V і на початку IV до н.е. Після придушення повстання лідійцями Піссутна він був призначений в 413 р сатрапом Лідії, Карії і Іонійських міст. Артаксеркс II був одружений на дочці Тіссаферна статиром, а брат Тіссаферна Терітухм - на дочці Дарія II Амастриди. Терітухм склав змову з метою повалення Дарія, але змова була розкрита і, за наполяганням Парісатіда, були винищені всі нащадки Гідарна, крім Тіссаферна і статиром. У 407 р Артаксеркс II на вимогу Парісатіда відняв від Тіссаферна Лідію і передав її в управління Кіру. Звідси ненависть Тіссаферна до Кіру. Після загибелі Кіра Тіссаферн знову отримав в управління цю область. Парісатіда зуміла помститися Тіссаферну за смерть сина лише через багато пізніше. У 395 р, після невдалої для персів битви з греками, Тіссаферн впав в немилість у Артаксеркса. За наказом царя Арією, колишній найближчий помічник Кіра, заманив Тпссаферна в пастку і заарештував його. Тіссаферн був страчений в місті Келени у Фрігії. Його голову Артаксеркс відіслав своїй матері.

^[7] Гопліти - важко озброєна піхота, основна сила грецького війська. Озброєння гоплитов складалося з мідного панцира, шолома, поножей (див. Прим. I, 33), великого щита, довгого важкого списа і короткого меча (див. Прим., I, 31); (В посиланнях на примітки перша цифра вказує номер книги, друга - номер примітки) з історії військової справи в давні часи див .: Ганс Дельбрюк. Історія військового мистецтва в рамках політичної історії, т. I. Госвоеніздат, М., 1939. - Е.Разін. Історія військового мистецтва, ч. 1. Воениздат, 1939.

^[8] Плутарх (Порівняльні життєписи, Артаксеркс, 2, 3) передає іншу версію цієї події. Згідно з його розповіді, Кир готував замах на життя Артаксеркса в Пасаргадах, під час церемонії коронації, але був виданий брату своїм колишнім вихователем-жерцем і Тиссаферном. Мати врятувала Кіра від страти.

^[9] Греки називали варварами все негрецькі народи і племена.Цей термін не мав в давнину того презирливого відтінку, який він придбав згодом.

^[10] Під титулом царя, без позначення країни, греки мали на увазі царя Персії, своєю могутністю незмірно перевершував інших царів та царів Сходу, що знаходило собі вираз і в його перською титулі "царя царів". Персія була першою державою, що об'єднала під своєю владою весь Близький Схід.

^[11] Іонійські міста - грецькі міста Іонії (в центральній частині західного узбережжя Малої Азії), які перебували під владою Персії, зобов'язані були платити їй данину і надавати військову допомогу. Перське уряд через відповідного сатрапа і поставлених їм тиранів контролювало зовнішню і внутрішню політику міст, надаючи їм в іншому повну автономію. Під час Пелопоннеської війни цар Персії, за словами Фукідіда (VIII, 57), "... хотів урівноважити взаємне положення греків", надаючи допомогу то олігархічної Спарті, то демократичним Афінам, прагнучи, таким чином, затягнути війну і послабити обидві сторони, і, в залежно від цього, підтримував в грецьких містах Малої Азії то олігархічну, то демократичну партії. До кінця війни (в 411/10 р) Спарта шляхом відмови від незалежності грецьких міст Малої Азії домоглася того, що Персія схилилася на її бік і надала їй значну грошову допомогу. Провідником цієї дружньої Спарті політики перського царя був Кир, тоді як Тіссаферн заступався за Афіни. Ксенофонт в даному випадку викладає події неточно і висвітлює їх з упередженою, вигідною для Спарти, точки зору. Іонійські міста не самі відпали від Тіссаферна до Кіру, але були відірвані спартанцями під проводом одного Кіра Лисандра, який ввів в них олігархічний лад.

^[12] Грецькі міста західного узбережжя Малої Азії з часів Дарія I платили перського царя певну данину (Геродот, VI, 42). При Кірі і Камбізе підлеглі Персії області замість встановленої данини щорічно підносили царю подарунки (Геродот, III, 89).

^[13] Клеарх син Рамфія - видатний спартанський полководець згадуваний цілою низкою грецьких істориків: Фукідідом, Ксенофонтом, Діодор і іншими. Біографія Клеарха, викладена Ксенофонтом в "Анабасисі" (II, VI, 1-15) після розповіді про його смерті, в загальному передана правильно, за винятком періоду його життя від останніх років Пелопоннеської війни до знайомства з Киром. Висувається як талановитого полководця під час Пелопоннеської війни, Клеарх в 408/7 р зазнав невдачі при захисті обложеного афинянами Візантія (за відсутності Клеарха місто було здано ворогам декількома громадянами Візантія). У 403 р Клеарх був посланий ефорам (див. Прим., II, 24) в Візантії в якості гармостов (див. Прим., V, 26). Бажаючи помститися за свою колишню невдачу, він проявив таку жорстокість по відношенню до візантійцям, що ефори відправили військо з метою вигнання Клеарха з цього міста. Клеарх пішов у Фракію як вигнанця, так як ефори заочно засудили його до смерті за непослух. Ксенофонт, високо шанував Клеарха, промовчав про ці невигідних для Клеарха фактах. Але загальна характеристика, яку Ксенофонт дає Клеарх, безсумнівно близька до дійсності. Це був типовий для того часу військовий авантюрист, який шляхом військової кар'єри прагнув досягти влади.

^[14] Дарик - золота перська монета, вагою близько 8,4 м 3000 Дарико становили 1 талант (грецька вагова і грошово-вагова одиниця, рівна приблизно 26 кг).

^[15] Спілки гостинності укладалися між громадянами різних грецьких держав для взаємної охорони їх інтересів в межах цих держав. Союзи гостинності мали велике значення для врегулювання зовнішніх зносин міст, так як дія законодавства в кожному з них не поширювалося на громадян інших грецьких держав. Кір, який знав і любив грецьку культуру, користувався цією юридичною формою для зносини зі своїми еллінським помічниками.

^[16] Проксен-беотіец - один зі стратегів найманців Кіра, Друг Ксенофонта. "Анабасис" (II, VI, 16) повідомляє біографію Проксена і характеризує його як честолюбного, але благородного представника грецької молоді з вищих верств суспільства, що володів м'яким характером, мало підходить для ролі військового авантюриста. У своїй власній автобіографії (див. Текст, III, I, 4 і cл.) Ксенофонт розповідає, як Проксен переконав його взяти участь в поході Кіра.

^[17] Пісіда - гірська область на півдні Малої Азії, між Лікіей і Киликиїв. Пісідійци, так само як і мешканці суміжних областей - Лікаонії, Ісаврії і Памфілії, жили в розташованих на високих горах Тавра поселеннях і містах. До середини V. ст. вони підпорядковувалися перському пануванню, але потім, користуючись ослабленням центральної влади в Персії, відклалися і стали здійснювати набіги на сусідні, підвладні персам, області. Перси вже не були в змозі підкорити собі повністю як ці, так і багато інших гірських області Малої Азії (див. Текст. III-V).

^[18] Софенет з Стимфалія (Аркадія) - один зі стратегів в грецькому війську Кіра. Софенет відомий нам тільки по "Анабасіс" Ксенофонта але у Стефана Візантійського зустрічається згадка про те, що якийсь Софенет написав книгу Κύρου Αυάβασις - "Похід Кіра вглиб країни", і більшість сучасних вчених вважає, що автором цієї праці був Софенет, стратег найманців Кіра. Мес (Mess) в журналі "Rheinisches Museum" (1906, стор. 360-390) намагався довести, що мемуари Софенета послужили джерелом для Діодора в його оповіданні про похід найманців Кіра (XIV, 19-31), але ця гіпотеза не може вважатися загальновизнаною [див .: Pauly-Wissova. Realencyclopadie, Sophainetos (Bux). Надалі - RE].

^[19] Акрополь - піднесена і укріплена частина грецького міста, приблизно відповідна російському Кремля.

^[20] Гімнети - легко озброєна піхота, що не мала оборонної зброї. Гімнети ділилися на метальників дротиків, пращників і лучників. Так само, як і пельтасти (див. Сл. Прим.), Гімнети діяли переважно в розсипний строю.

^[21] пельтастов - рід війська, який займав середнє місце між гоплітами і гімнетамі. Своє ім'я вони отримали від "Пельтьє" - легкого круглого щита, який становив частину їх озброєння. Крім Пельтьє, у них були короткі полотняні панцирі, дротики і довгі мечі. Пельтасти як особливий рід піхоти з'явилися в грецькому війську лише під час Пелопонносской війни. Широке застосування вони отримали на початку IV ст. завдяки афінському полководцю Ификрата.

^[22] Кир виступає з м Сард ранньою весною 401 р Спочатку він направляється на південний схід (див. Карту в кінці книги) в сторону Пісідіі, бажаючи, ймовірно, як можна довше зберегти видимість походу gротів цієї країни. Але, дійшовши до гірського ланцюга Тавра, що утворює північну межу Пісідіі, він не намагається вторгнутися в цю область, а ухиляється вбік, спершу на схід, потім на північ і, нарешті, на південний схід, в Лікаон - країну, що межує з Пісіда з північного сходу. Так як він при цьому йде весь час уздовж Тавра, то його справжні плани ще не виявляються: військо могло думати, що Кир шукає зручного місця для вторгнення в Пісідію. Коли ж потім Кир через Тавр вторгається не в Пісідію, а в Кілікію, через яку проходив найбільш зручний шлях до Сирії і Месопотамії, його приховані наміри стають зрозумілими для грецького війська (див. Текст, I, III, 1 і сл.).

На підставі даних "Анабасіс" про дні, проведені найманцями Кіра в дорозі, і тривалості зупинок деякі вчені намагалися відтворити календарні дати всього походу. Але ці спроби засновані на припущеннях і не призводять до безперечних результатами, хоча б через те, що ніхто не знає день виступу з Сард.

^[23] парасангов - перська міра довжини; ймовірно, умовна величина, яка визначається кількістю часу, потрібним для проходження цієї відстані. Плетри - грецька міра довжини, рівна приблизно 3 м.

^[24] Менон - родом з Лариси в Фессалії, крім розповіді Ксенофонта відомий нам по діалогу "Менон" Платона і по згадках у деяких пізніх авторів. Нищівна характеристика, яку йому дає Ксенофонт (див. Текст, II, VI, 21-29), мабуть, упереджена. Менон був суперником Клеарха і претендував на перше місце серед стратегів грецьких найманців Кіра. Ксенофонт вважав його зрадником і винуватцем смерті чотирьох інших стратегів, в тому числі Клеарха і друга Ксенофонта Проксена, і сильно згустив фарби, оцінюючи Менона як воєначальника і людини. По крайней мере, у Платона Менон охарактеризований інакше. Однак погана слава Менона як зрадника зміцнилася серед еллінів і дожила до пізньої античності (див .: Афиней. XI, 505). Долопи - плем'я, що мешкало в Епірі; еніани - жителі південної Фессалії; олінфяне - жителі м Олинфа.

^[25] Ксенофонт в "Домострої" (гл. 4) розповідає: "Де б цар не жив, куди б не йшов, він піклується, щоб скрізь були сади, звані" Парадіс ", повні всім гарним і добрим з того, що може виробляти земля. У них він проводить більшу частину часу, якщо цьому не перешкоджає пору року ". Далі Ксенофонт передає анекдот про прогулянці Кіра з Лісандро в парку Сард, причому Лисандр висловлює своє здивування "... красі дерев і тому, що вони все однакового зросту, посаджені прямими рядами, під прямими кутами; що їх під час прогулянки супроводжували приємні запахи". А Кир в своїй відповіді запевняє Лисандра, що він сам "... все це розмір і розподілив, дещо навіть і сам посадив!".

^[26] Фут - грецька міра довжини; аттический фут дорівнює 0.296 м.

^[27] Мається на увазі відомий міф про сатиру (див. Прим., I, 30) Марсии, яка відважується вступити в музичне змагання з самим Аполлоном. Відповідно до цього міфу, Аполлон, здобувши перемогу над Марсием, в покарання за його зухвалість велів здерти з нього шкіру. Ксенофонт описує печеру і річку Марсий як бачену їм по шляху пам'ятка. Місто Келени згадується і Геродотом (VII, 26): "Після переправи через річку Галіс війська (Ксеркса) вступили у Фрігію, пройшли її і прийшли в Келени, де показуються ключі річки Меандру і інший, не поступається меандр за величиною і носить ім'я Катарракти; річка ця починається на ринку в Келен і виливається в Меандр. Біля цього ринку висить хутро зі шкіри сина Силена Марсія, щодо якого фрігійці розповідають, що Аполлон здер з нього шкіру і там повісив її ".

^[28] У 480 р

^[29] Лікеї - свято на честь верховного грецького бога Зевса, справлявшийся в Аркадії на Лікейського горі, де знаходилося дуже давнє святилище Зевса. Крім жертвопринесення Зевсу, на цьому святі відбувався також агон, тобто змагання, в даному випадку гімнастичне (гимнический агон, см. текст, IV, VIII, 25). Грецький воєначальник Ксений на чужині справляв звичай своєї країни. Стленгіди - скребки, за допомогою яких греки після гімнастичних вправ счищали з тіла бруд і масло.

^[30] Мідас - напівлегендарний цар Фрігії. Сатир - одне з нижчих божеств грецької міфології, супутник бога Діоніса, що живили пристрасть до "вологи Діоніса" - вину. Легенда про затримання сатира приурочивалась і до інших місцевостей (див .: Геродот, VIII, 138).

^[31] Прийнятий у греків бойовий порядок побудови війська - фаланга. Це тісно зімкнуті, безперервне лінійне побудова гоплитов. Фаланга мала велику протяжність в ширину і кілька шеренг в глибину (в даному випадку 4). Займати правий фланг вважалося особливо почесним. Це місце було найнебезпечнішим, тому що гопліти тримали щит в лівій руці. Атака велася паралельним фронтом, кроком або бігом, під звуки бойової пісні - пеана. У пеан криками "А-ля-ля!" призивався бог Енніалій - одне з найменувань бога війни Ареса. За допомогою фаланги елліни направляли "... всю тяжкість їх зосередженої і рухається маси на певний пункт ворожого фронту". (К.Маркс і Ф.Енгельс, Соч., Т. XI, ч. II. М., 1933, стор. 439. Див. Також: Е.Разін. Історія військового мистецтва, ч. I. 1939 стр. 59 і сл.).

^[32] Стратегія в Афінах спочатку називалися члени верховної військової колегії з 10 осіб, щорічно обиралися з числа повноправних громадян.В "Анабасисі" термін "стратег" вживається в значенні військового начальника.

^[33] Хітон - рід сорочки без рукавів. Кнеміди - поножи (металева броня, яка захищала коліно і гомілку воїна від ударів під час бою).

^[34] Кілікія - область на південному сході Малої Азії. Мала дуже велике стратегічне значення, так як через неї проходила найкоротша дорога до Сирії і Месопотамії (див. Текст, I, IV, 4). Ксенофонт вельми наочно описує цю країну, що являла собою родючу приморську рівнину, оточену труднопроходимими горами Тавра і тому абсолютно відокремлену. За часів Ксенофонта Кілікії належали також землі на північ і північний схід від Тавра. За перебігом Євфрату Кілікія в цей час межувала з Вірменією. Кілікія входила до складу Перської царства, але керувалася династією місцевих царів, залишеної при владі тому, що вона добровільно підкорялася Кіру Старшому. Згідно зі свідченням Курцій Руфа (III, 4), крім Кілікійської воріт в давнину відомо було ще два проходи в Кілікію через Тавр (див .: F.Shaffer. Die kilikischen Hochpasse und Menon's Zug nachTarsus; Jahrb. D. Oestr. Arch. Inst. , 1901, SS. 204-207. - Walter Siche. Der March des Cyrus durch Kappadozien und Zilizien. Petermanns Mitteilungen, 1919, 2.Halbband, SS. 233-236, Taf. 39). Шлях через Киликийские ворота доступний возів протягом цілого року. Решта два шляхи абсолютно непрохідні взимку, а влітку по ним можна рухатися лише пішки або верхи. Епіакса і Менон, ймовірно, попрямували по найбільш прямій стежці через Ларанд (нині Карамап) і Мару на Селевкию і звідти по березі моря до Тарса. Тривалість всього шляху близько 5 днів. Таким чином загін Менона зайшов в тил військам Сіеннесія, який охороняв Киликийские ворота, внаслідок чого ці війська і не були в змозі протидіяти армії Кіра, коли вона підійшла з м Дано до головного проходу в Кілікію. Це обхідний рух мав повний успіх.

^[35] Значення цього титулу не цілком ясно. Бути може, так називалися високопоставлені перси, що мали право носити пурпурні каптани, або прапороносці, так як перські прапори були пурпурного кольору, а може бути особа, що керувало царськими фарбувальної.

^[36] Кир Молодший вторгся в Кілікію через так звані "Киликийские ворота", єдиний удобопроходімий шлях через Тавр. Діодор (XIV, 20) описує його наступним чином: "Це вузький прохід" довжиною в 20 стадій (близько 3.5 км), замкнутий по обидва боки високими і крутими горами. З того і з іншого боку з гір до дороги спускається стіна і на її стику побудовані ворота ". Відповідно до опису В.Зіхе (див. Прим., I, 34), ущелині починається в 25 км на південь від м Дано (дині Кіліссе -Гісар) біля містечка Оваджік. тут Кир, ймовірно, перечікував догляд Сіеннесія з вершин. Від Оваджіка дорога дуже круто піднімається в гори і вступає в ущелині. у містечка Іоллек-Богаз ущелині має всього кілька метрів ширини, і тут, ймовірно, перебували ворота . Все гірську ущелину тягнеться приблизно на 87 км.

^[37] Тріера - корабель з трьома рядами веслярів. Див. Прим., I, 44.

^[38] Ісси - приморське місто в Кілікії, поблизу кордону Сирії. Знаменитий перемогою, здобутої в цих місцях Олександром Македонським над персами (333 р).

^[39] Лох - тактична одиниця піхоти в грецькому війську, приблизно відповідна сучасної роті. Чисельність лоха була постійною, але здебільшого дорівнювала приблизно 100 людям.

^[40] Підставами вірності могли бути клятви, скріплені взаємним потиском правої руки, випивкою і жертвопринесеннями, обмін заручниками і т.п.

^[41] Діодор (XIV, 20) інакше, ніж Ксенофонт, описує поведінку царя Кілікії Сіеннесія. За його словами, не будучи в змозі противитися Кіру силою, він вирішив повести подвійну політику. Одного зі своїх синів Сіеннесій відправив разом з Киром в похід проти Артаксеркса, давши йому військовий загін. Але одночасно таємно послав іншого сина до перського царя, щоб оповістити останнього про чисельність війська Кіра, про свою вірність і готовність зрадити Кіра при першому зручному випадку. Хитрощі Сіеннесія, мабуть, не мали успіху, так як в IV ст. його династія вже не правила Киликиїв, ймовірно, внаслідок пропуску Кіра через цю країну. Акінак - короткий перський меч.

^[42] Солдати в грецькому війську не отримували пайка. Вони повинні були самі себе утримувати, купуючи продукти на базарі, якщо військо перебувало в дружній країні. У ворожій країні військо зазвичай жило грабунком. Тільки у виняткових випадках, наприклад при переході через пустелю, військо щастило з собою запас продовольства. Однією з головних для стратега була турбота про наявність базару з їстівними припасами поблизу стоянок війська.

^[43] Стадій - грецька міра довжини, рівна грецьким 600 футів. Так як фут в окремих містах Еллади мав різну довжину, то відповідно коливалася і довжина стадія. Найбільшого поширення мав аттический стадій, рівний приблизно 0.177 км. Ксенофонт як афінянин вважає аттическими стадіями.

^[44] Перед нами в даному випадку приклад свідомого перекручення Ксенофонтом історичного факту, приклад, особливо цікавий тому, що той же Ксенофонт в іншому твори, а саме в "Грецької історії" (III, I, 1), викладає ті ж події в іншому , правильному освітленні. В "Анабасисі" Ксенофонт розповідає, що в Ісси прибуло 35 тріер лакедемонцев під начальством наварха (наварха - командувач спартанським флотом) Піфагора разом з 25 кораблями самого Кіра, причому з Ефеса весь цей флот вів єгиптянин Тамос, який допомагав Кіру при облозі Мілета. Тим часом в "Грецької історії" читаємо: "Через короткий час після цього (в 402/1 р) Кир, відправивши послів в Лакедемон, просив, щоб лакедемоняне взяли в ньому таке ж участь, яке він сам прийняв у них під час їх війни з афінянами. Ефори визнали його прохання справедливої ​​і доручили Самію, який займав тоді пост наварха, надати потрібну допомогу Кіру. Останній охоче виконав прохання Кіра: на чолі свого флоту і флоту Кіра він поплив уздовж берега в Кілікію і домігся того, що володар Кілікії Сіеннесій втратив можливість надавати на суші прот іводействіе Кіру, що йде походом на перського царя "(пров. С.Я.Лурье). В "Анабасисі" Ксенофонт замовчує про посольство Кіра в Лакедемон - факт, який згадується і іншими письменниками (Діодор, XIV, 19. - Плутарх, Артаксеркс, 6), а начальниками морської експедиції, замість Самія, він називає єгиптянина Тамос і вигадана особа - наварха Піфагора. Ксенофонт всіляко намагається замовчати пряма участь Спарти в поході Кіра. Причини, що спонукали Ксенофонта вчинити таким чином, розкриті Ед.Мейером (Ed.Meyer. Geschichte des Altertums, B. III, S. 278). "Анабасис" написаний між роками 379 і 371, коли Спарта була в добросусідських відносинах з Персією і її царем Артаксерксом. Тому спартанцям було бажано затушувати, їх участь в поході заколотника Кіра. А "Грецька історія" складена після 369 р, коли Персія встала на сторону ворожих Спарті Фів, через що вже не було ніяких перешкод для викладу даного факту згідно з дійсністю. Коли Ксенофонт писав свої спогади про похід Кіра Молодшого, він знаходився в повній політичній, а, ймовірно, і економічної залежності від Спарти і не міг не рахуватися з інтересами своїх покровителів (див. Текст. I, II, 21).

^[45] Згідно зі свідченням Діодора (XIV, 19), 800 спартанських воїнів під проводом Хірісофа були послані Кіру Спартою у відповідь на його прохання про допомогу.

^[46] Геродот (V, 52 і сл.) Розповідає, що на великих дорогах Персії, здебільшого на кордоні окремих сатрапій і в важкопрохідних за природними умовами місцевостях, були побудовані укріплення, які він називає "воротами" або "проходами". Ворота охоронялися гарнізонами, уряд мав таким чином можливість контролю над рухом по дорогах і в випадках потреби могло чинити збройний опір в даних укріплених пунктах. Описані Ксенофонтом "ворота" з Кілікії в Сирію, що згадуються і іншими грецькими письменниками, перебували, як передає Страбон (XIV, 5, 18; XVI, 2, 8), "... в самою природою укріпленому пункті", в тому місці, де гора Аман відгалужується від Тавра і, простягнувши уздовж Кілікії зі східного боку, підходить до моря. Прохід цей також називався Аманскімі воротами. У північного їх входу до теперішнього часу збереглися руїни стародавнього сторожового укріплення (див .: Explorations in Hittite Asia Minor in 1929. Oriental Inst. Of the Univ. Of Chicago. Orient. Inst. Communications, № 8, р. 59).

^[47] Мається на увазі заснована перським урядом так звана провінція по ту сторону річки, в яку входили області на південь від Тавра і Амана і на захід від Євфрату. До неї належав і Кіпр. Сюди ж, очевидно, була приєднана і арамейська область на схід від Євфрату, а також Месопотамская пустеля аж до кордону вавилонської області (див .: Ed.Meyer. Geschichte des Altertums, B. III, S. 136). Починаючи з цього пункту опис Ксенофонтом місцевостей, через які проходить військо, стає менш докладним.

^[48] Див. Текст, I, III, 7.

^[49] У культі семітичними богині Атаргатис велике значення надавалося священним рибам; головний храм Атаргатис знаходився в місті БОМБИК, розташованому на північний схід від річки Гал, недалеко від Євфрату і від шляху, по якому йшла армія Кіра. Культ богині був дуже поширений в населених семітами областях.

^[50] Члени царської родини, а також окремі перські магнати, отримували доходи натурою з міст і областей, подарованих їм з цією метою царем. Ці кошти йшли на утримання двору і на гардероб. Вираз "на пояс", ймовірно, означає "на наряди". Геродот (II, 98, 99) передає, наприклад, що місто Атілла в Єгипті поставляв перської цариці взуття. Доходи з згадуваних в "Анабасисі" (II, IV, 27) інших сіл Парасатіди йшли, мабуть, на інші цілі.

^[51] Євфрат - найбільша річка Передньої Азії, бере свій початок двома рукавами в північно-східній частині Малої Азії і впадає в Перську затоку.

^[52] Вавилон - стародавня столиця Вавилонського царства, заснована, ймовірно, в третьому тисячолітті. Перебував на річці Євфраті. Перський цар зазвичай проводив там зимові місяці.

^[53] Див. Текст, I, I, 2.

^[54] Міна - грецька міра ваги, що дорівнює приблизно 617 м

^[55] Фрурарх - начальник гарнізону. Лохаг - начальник, командир лоха.

^[56] Глусем - син єгиптянина Тамос, перекладач і один Кіра; після смерті Кіра перейшов на сторону Артаксеркса і згодом був адміралом перського флоту.

^[57] Після переправи через Євфрат військо Кіра вступає в Месопотамію і йде по Месопотамського пустелі, яка є продовженням Аравійської пустелі, відокремлене від останньої рікою Євфрат.

^[58] Ксенофонт неправильно називає Аравією область від річки Араксу до кордону Вавилонії. Аравія - область між Сирією і Месопотамією.

^[59] Слово "пили" по-грецьки означає "ворота". Тут проходив кордон вавилонської області. Очевидно в Пилах знаходилося зміцнення (ворота), що охороняло вхід в вавилонську область по великому торговому шляху від Вавилона в Кілікію (див. Текст, I, IV, 4; Прим., I, 46).

^[60] Капіфа - перська міра сипучих і рідких тіл, що дорівнює приблизно 2.3 л; сикль - перська срібна монета, вагою в 5.6 г .; обол - грецька дрібна срібна монета; Хойниках - грецька міра сипучих тіл, що дорівнює приблизно 1,1 л.

^[61] Між центральною частиною пустелі і Євфратом зустрічаються місцями величезні, вкриті рідким брудом, простору - результат випаровування опадів, що падають тут в період дощів, між листопадом і квітнем.

^[62] Анаксіріди - довгі і вузькі перські штани.

^[63] За підрахунком Ед.Мейера (Ed.Meyer. Geschichte des Altertums, B. III, S. 91), народонаселення перського держави становила не менше 50 млн. Чоловік.

^[64] Спосіб переправи через річку, що практикується в тих місцях і по теперішній день, описаний також у Арриана (Анабасис, III, 29, 4) і в Бехістунському написи Дарія.

^[65] Серед вищих перських сановників було сім радників - найближчих помічників царя. Кір як сатрап і царський син, очевидно, мав при собі таке ж число найближчих радників. Його двір був організований за зразком двору перського царя.

^[66] У Персії при появі царя все піддані зобов'язані були впасти перед ним на землю, висловлюючи цим поклоніння царю як божеству. Судячи з даного опису Ксенофонта, деякі перські вельможі отримували таку ж данину поклоніння від своїх, наближених.

^[67] Чи не пояснений ще перський придворний титул. Кузен (Cousin. Kyrus le jeune en Asie Mineure, р. 128 etc.) вважає, що його носили євнухи царського гарему.

^[68] Геродот (I, 137) каже: "Звичай цей (що відноситься до виховання хлопчиків в Персії, - М.М.) я знаходжу похвальним, так само як і той, що ні сам цар не зрадить нікого смерті за одну провину, ні інший хто-небудь з персів не карає смертю своїх слуг, що провинилися одного разу. тільки розслідувавши і переконавшись, що винний вчинив багато злочинів і що заподіяну ним шкоду перевищує заслуги винного, тільки тоді перси виливають свій гнів ". Геродот, безумовно, ідеалізує звичаї персів. Є багато свідчень жорстокості перських правителів по відношенню до підлеглих. Приречення на смерть шляхом дотику до поясу обвинуваченого засвідчено для персів і іншими античними письменниками (див .: Діодор, XVII, 30 та ін.).

^[69] У грецьких державах відзначилися громадяни нагороджувалися вінками. Золоті вінки вважалися високою нагородою. Кір тут слід еллінському звичаєм.

^[70] Відповідно до Ксенофонтові (Кіропедія, VI, 1, 30), звичайні бойові колісниці були перетворені в серпоносних колісниці при Кірі Старшому і з тих пір увійшли до вживання в перській війську. До осі з кожного боку були прикріплені залізні серпи довжиною в два лікті (близько 0.9 м), одна пара вістрям догори, інша - вістрям донизу. Ці серпи мали скришити все живе, що траплялося на шляху колісниць (Див. Також: Діодор, XVII, 53).

^[71] Згідно Діодора (XIV, 19 і 21), армія Кіра налічувала 70000 варварів, серед них 3000 вершників і 13000 грецьких найманців, головним чином пелопоннесцев, а армія, Артаксеркса складалася з 400000 чоловік. Деякі дослідники (див .: WWTarn. Cambridge Ancient History, t. VI, р. 7) вважають і ці цифри непомірно роздутими і припускають, що армії обох супротивників були приблизно рівні за чисельністю і складалися кожна приблизно з 30000 чоловік, але Артаксеркс мав велике перевага в кінноті - 6000 чоловік проти 2500 вершників Кіра, що і вирішило результат бою.

^[72] Оргія - грецька міра довжини, рівна 1,85 м.

^[73] Мається на увазі більш детально описане Ксенофонтом (див. Текст, II, IV, 12) загороджувальні споруди, побудоване Навуходоносором II (605-562) в тому місці Месопотамії, де Тигр і Євфрат всього ближче підходили один до одного. Східний його кінець упирався в Тигр, де згодом був побудований місто Селевкія на Тигру, а західний - в місто Сіннар, повз якого протікав в той час Євфрат, перемістившись згодом своє русло далі на захід. Довжина споруди дорівнювала приблизно 30 км. Це був глибокий, наповнений водою, рів, з земляним валом, укріпленим цегляної, покладеної в цемент, стіною (див .: RE Μηδίας Τειχος). Ед.Мейер поміщає цю стіну в інше місце. (Ed.Meyer. Sitzungsberichte der Preussischen Academie derWissenschaften, 1912, S. тисяча шістьдесят дві).

^[74] Восьма і десята глави першої книги "Анабасіс" присвячені опису вирішальної битви між Киром і Артаксерксом, так званої битви при Кунаксі, - найменування, запозичене з Плутарха (Артаксеркс, 9). Точне місце розташування Кунаксі не встановлено. Можливо, вона перебувала поблизу пагорба Куніе, приблизно в 82 км на північ від Вавилона. Опис битви у Ксенофонта відрізняється жвавістю і наочністю. Ще Плутарх відгукувався про нього з великою похвалою, кажучи, що Ксенофонт зумів зобразити хід бою з такою силою, що читач ніби сам відчуває небезпеку і переживає подія не як минуле, а як живе сьогодення. Але деякі вчені (див., Наприклад WWTarn. Cambridge Ancient History, t. VI, р. 7) вважають це опис неточним і вважають за краще йому виклад того ж події у Діодора (XIV, 23, 24). Згідно Діодора, вирішальне значення в битві мала численна кіннота Артаксеркса, яку Тіссаферн кинув в пролом, що відкрилася в строю Кіра внаслідок настання греків під командою Клеарха.

^[75] Арією - один Кіра і начальник його варварського війська. Як випливає з подальшого оповідання Ксенофонта, перший час після битви при Кунаксі він підтримував дружні стосунки з еллінським військом, але, отримавши від Артаксеркса обіцянку безпеки, він зрадив еллінів і взяв участь в полон і вбивстві стратегів і лохагов, скоєному за наказом Тіссаферна. Отримавши в управління сатрапії, Арією в 395 р за наказом царя схопив і стратив Тіссаферна (див. Прим., I, 6). У 394 році він, очевидно, взяв участь у повстанні проти перського царя (Ксенофонт. Грецька історія, IV, I, 27).

^[76] Каре будувалося таким чином, що його головний і замикає частини представляли собою фаланги, а бічні ряди - колони. Між сторонами каре, під прикриттям війська містилися легко озброєні, обоз і нестройові учасники походу.

^[77] У релігійному культі греків вельми важливе значення мало мистецтво тлумачити знамення, що посилаються, як вважали греки, богами людям для керівництва в житті (мантика). Подібні ворожіння проводилися головним чином по польоту і крику птахів і по нутрощах принесених в жертву тварин, а також шляхом тлумачення снів. До жертвоприносинам вдавалися і тих випадках, коли намічалися якісь важливі дії. На війні, як правило, не приймали ніяких рішень без подібних жертвоприношень (іероскопія). Ворожіння проводилися перед виступом в похід, під час переходу через кордон ворожої країни, перед битвою і т.д. Ксенофонт, вже будучи стратегом, хвалиться тим, що він нічого не робив, не порадившись з богами. Так як ворожіння на нутрощах тварин в поданні греків було справою складною і вимагали спеціальних знань, то воно зазвичай доручалося вченим жерцям-ворожбитів, які завдяки цьому набували великий вплив. Кілька таких віщунів складалося і в еллінському війську Кіра. Однак багато осіб, і в тому числі Ксенофонт, не будучи професійними гадателями, володіли достатніми знаннями в даній області і могли контролювати жреців. У разі несприятливого результату жертви, жертвопринесення зазвичай повторювалися до тих пір, поки не виходили гарні ознаки.

^[78] Культ Зевса-Спасителя був широко поширений по всій Елладі. Цей бог особливо часто призивався греками перед початком боїв. Див. Прим., III, 9.

^[79] Див. Прим., I, 31.

^[80] Перська піхота не мала оборонної зброї, крім легкого, обтягнутого шкірою, щита. Її озброєння не годилося для рукопашного бою з одягненими в шоломи, панцири і поножі еллінських гоплітами. Тому перське військо не могло витримати натиску важко озброєної еллінської піхоти.

^[81] В останньому розділі "Кіропедіі" (VIII, 8, 24 і сл.), Де розповідається про занепад військової справи у персів за часів Ксенофонта, повідомляється, що хоча серпоносних колісниці і раніше, як і в минулі часи, надсилаються в бій, але не приносять шкоди ворогові, так як візника до зіткнення з ворогами або падають з колісниць, або з них зіскакують, і останні, позбавлені управління, нерідко завдають більше шкоди своїм, ніж ворогові.

^[82] Греки дуже побоювалися паніки, що виникала іноді при змаганнях колісниць на гіпподромах внаслідок лякливості коней. При великій кількості одночасно що випускаються на пробіг колісниць (іноді до 40) паніка, дійсно, могла спричинити за собою тяжкі наслідки і для власників упряжок і для візників. На великих гіпподромах Еллади - в Олімпії, Дельфах і інших - існував вівтар, який носив назву "кінського лякала" (Ταραξίππος), присвячений якомусь місцевому героєві, який мав, відповідно до вірувань греків, силою наводити переляк на коней. На цих вівтарях візника перед змаганнями приносили жертви примирення. (Павсаній. Опис Еллади, VI, 20, 8).

^[83] см. Прим., I, 66.

^[84] співтрапезника називалися ті чиновники і наближені перського царя, які одного разу протягом дня харчувались в палаці за рахунок царя, У звичайні дні вони їли в окремому від царя приміщенні, але у свята і в урочистих випадках цар їв за одним з ними столом. Придворні звичаї сатрапа Кіра і в цьому відношенні копіювали великий двір царя.

^[85] Лікар Ктесий - грек, уродженець м Книда. Ктесий провів 17 років при дворі перського царя (з 414 по 398 р) і написав історію Сходу; він виклав у своїй праці і історію походу Кіра Молодшого. Плутарх використовував працю Ктесия для своєї біографії Ахашвероша. Як видно з даного місця "Анабасіс", Ксенофонт також читав Ктесия. До нас ця робота дійшла лише в витягах візантійського патріарха Фотія.

^[86] Дев'ята глава першої книги "Анабасіс" цілком присвячена характеристиці Кіра. Особистість юного претендента на перський престол (якщо вірити Плутарху, Кир загинув, маючи від роду щонайбільше 22 роки) справила на Ксенофонта сильне враження, і на протязі всієї першої книги "Анабасіс" фігура Кіра вільно чи мимоволі висувається у нього на перший план, залучаючи до себе симпатії читача. Заключна характеристика доповнює наскидане попутно з викладом подій походу образ Кіра, який безсумнівно був неабияким перським діячем, він володів великою енергією, широтою погляду, особистою мужністю і умінням привертати до себе людей; на відміну від інших знатних персів, він знав і любив грецьку культуру і міг пояснюватися на грецькій мові (див. текст, I, 8, 15); але все ж Ксенофонт сильно ідеалізував свого героя, не повідомляючи про менш привабливих сторонах його характеру - неприборкане честолюбстві, зарозумілості і жорстокості по відношенню до тих, хто стояв на його шляху (Кир стратив своїх двоюрідних братів Актобесака і Мітрея по одному підозрою в недостатньому до нього повазі ). Створений Ксенофонтом образ Кіра як би втілив в собі всі риси ідеального правителя держави, згідно з уявленнями самих персів, почасти сприйнятих Ксенофонтом. У своєму пізнішому творі "Кіропедіі" (Виховання Кіра) Ксенофонт докладно розвинув погляди на зразкового главу держави, стосовно особистості Кіра Старшого, але приписуючи останнім багато рис характеру Кіра Молодшого.

^[87] Про виховання синів знатних персів Ксенофонт докладно розповідає в своєму творі "Кіропедія".

^[88] Полювання було не тільки улюбленим дозвіллям перських вельмож, але на неї дивилися також як на вправу в військової доблесті і підготовку до військових подвигів. Знатні перські юнаки вступали один з одним в змагання під час полювання.

^[89] Див.Прим., I, 11.

^[90] Піднесення подарунків (одна з форм натуральної податі) царю і могутнім перським магнатам було обов'язковим для всіх осіб, так чи інакше входили з ними в зіткнення, а також для підвладних міст і областей. Історик Феопомп розповідає (F.Jacoby. Die Fragmente dergriechischen Historiker, В. 2. Berlin, 1927, SS. 526-617, Fragm. 125): "Усі наявні в перській державі продукти природи і ремісничі вироби доставляються царю у вигляді подарунків: килими , одяг, намети, меблі художньої роботи, золотий та срібний посуд, незліченна кількість зброї, крім того в'ючні тварини і забійний худобу, далі прянощі, шовк, паперові тканини і взагалі все, що може знайти собі якесь застосування ".

^[91] Ім'я цієї уродженки Фокеі - Мільто. Кир називав її Аспасія на ім'я знаменитої подруги Перикла (Плутарх. Перікл, 26-28. - Еліан. VariaeHistoriae, XII, 1). Вона стала наложницею Артаксеркса.

^[92] Царський штандарт згадується Ксенофонтом в "Кіропедіі" (VII, 1, 4): "Золотий орел, піднятий на довгий спис".