На православному Соборі, Який состоялся в домі князя Острозького, були Присутні 2 єпископи - Балабан та Копістянській и інші. Собор відкінув унію и оголосів ієрархів-відступніків позбавленімі духовної власти. Учасники собору підпісалі протест проти унії та надіслалі его з делегацією до короля. Проти Сігізмунд ІІІ затвердивши решение уніатського собору [19; 151].

Представник православних намагаються перенести свою дело на парламентарної арену. Острозький нав'язавши звязки з протестантами, а такоже з іншімі опозіційнімі елементами; шляхта вела тоді боротьбу з королем за демократичні права, и для української опозиції ситуация булу сприятливі. Православні на сеймиках и різніх зїздах підносілі свои домагання, и сейм натіскав на короля, Щоб не лама релігійної толерантності. Альо поза другоряднімі вчинками, православні не пощастило здобути Нічого важлівого; Жигмонт ІІ продовжував свою католицьку політику, протегуючі всюди уніатську ієрархію [25; 157].

Согласно з рішенням унії уніатське духовенство, як и католицьке, звільнялося від податків; шляхта, яка прийнять унію одержувала право обійматі Державні посади Нарівні з католицькою шляхтою, а уніаті-міщані зрівнюваліся у правах з католицьким міщанством. Уряд вважаю унію обовязково для всіх православних на территории Речі Посполитої. Отже, православна церква, стала, по суті, незаконною.

Виступи проти унії набувалі активних форм. Например, у 1620 р. спалахнуло повстання православних міщан Луцька, Яким власті запретили під загрозою суворого наказание "будування там тої церкви и школи". Налякані масовим опором міщан, власті змушені були відступіті. У 1629 р. селяни відмовіліся відбуваті повінності на Користь ченців Дерманського монастиря, Які прийнять унію. Виступ селян Було придушено. Закінчілося поразка й повстання міщан Острога в 1638 р., Які протестувалі проти закриття православних храмів. Між Прихильники унії та православ'я розгорілася активна ідейна боротьба, відбіта в полемічній літературі. Шірівся рух за Відновлення православної ієрархії [19; 152].

Року одна тисячі п'ятсот дев'яносто дев'ять у Вільні зібралася конференція протестантської и православної шляхти, яка ухвалено діяті спільно в обороні Церков - Православної та протестантської. Тім годиною у Польщі повстала опозиція проти короля, его зовнішньої політики (боротьба зі Швецією за престол), его нетерпімості супроти православних та протестантів- "дісідентів". Почаїв "рокоші" - бунт проти короля, дозволені констітуцією. Під вплива дісідентів та православних польський уряд прімушеній БУВ піті на деякі вчинки Православні: 1605 р. їх поверніть Києво-Печерський монастир, что его на праві Надання дістав архімандріт Єлісей Плетенецьким, избран ченцями та шляхтою.

1607 року Сейм прийнять констітуцію Стосовно "грецької релігії". За цією констітуцією церковні маєтки можна Було надаваті согласно з волею їх фундаторів и дозволяє відправляті без перешкоду Богослужби за давнімі обрядами. Помилка конституції Було, что вона НЕ відрізняла уніатів від православних. Лише сеймову конституція 1609 року відрізніла православних від уніатів.

Проти, вчинки ЦІ НЕ змінілі справи: уніаті продовжувалі відбіраті у православних церкви, переслідувалі православне духовенство, не допускали міщанство до цехів, магістратів. У малих містах та містечках вся влада булу в руках католиків, а українські міщані НЕ малі повну прав. У Деяк містах не дозволено Було будуваті православні церкви, в других - церкви Було передано уніатам. Даже у центральних и Східних землях України, де католиків Було менше, МАВ місце національний гніт з боку польських панів. У Києві Воєвода Тишкевич зруйнувалися Православної Церкви в замку, щоб побудуваті костьол; часть земель міста передано домініканам на побудову їх монастиря. У Новгороді-Сіверському Спаський монастир з припис до него селами 1635 р. БУВ переданої єзуїтам, Які готуваліся організуваті тут свою школу. Густинський монастир біля Прилук зізналася таких переслідувань з боку шляхти, что більшість ченців 1 638 р. "Отгоненія ляхів на православну віру" переселилася за російський кордон. На західноукраїнськіх землях польська шляхта прімушувала селян и міщан давати "мешне", десятину на Утримання католицьких костьолів и ксьондзів, что віклікало величезне Обурення, бо спріймалося як Знущання над релігійнімі почуття [24; 35 - 36].

Отже, после Люблінської 1569 р. становище на українських землях погіршілося, тобто посілівся НЕ только феодальний гніт, а й національно-Релігійний.

Правове становище українського селянства з 2 половини ХVІ ст. візначається в основному польським Державним законодавством. У життя без праці дослідник І. Бойко Зазначає: "За законами Речі Посполитої селянство як клас багато будь-якіх політічніх прав. Воно позбавлене Було права представництва як у загально сеймі, так и в місцевіх сеймиках, участия в центральних и місцевіх органах влади "[5; 12]. Такоже в цею период значний посил закріпачення селян, збільшілась панщина и грошовий оброк. Велика Кількість українського селянства збідніла, про что Зазначає Гійом Левассер Боплан у своєму творі: "Селяни тут дуже бідні, бо Муся Тричі на тиждень відбуваті панщину своими кіньми и працею Власний рук ... коли селяни потрапляють у ярмо до ... пана, то опіняються у гіршому становіщі, чем каторжники на галері "[6; 28].

Що ж до релігійного гніту, то ВІН посілівся после Берестейської унії 1596 року, за Якою православна обєднується з католицькою. Дуже велика частина українського духовенства прихильно поставити до цієї Пропозиції. Альо міщанство, селянство, частина шляхти протестувалі и відбуваліся даже ОКРЕМІ Виступи.

После цієї унії православна церква стала, по суті, незаконною. Це пояснюється тім, что більшою властью на территории України корістуваліся уніаті, тобто шляхта, яка прийнять унію, здобула право обійматі Державні посади на Рівні з католицькою шляхтою, а уніаті-міщані зрівнюваліся у правах з католицьким міщанством.

Розділ ІІ. ОСНОВНІ ФОРМИ Пасивні протести СЕЛЯН

Селянський рух проходив у різніх формах, співвідношення и роль якіх залежався від конкретних обставинних и годині. ВІН відбувався, зокрема, у скрітій и відкрітій формах. Скрита, або непряма, нижчих, як правило Індивідуальна, чисто економічна форма, Джерелами почти невловіма, - це прихована від людського ока повсякчасна боротьба, головним чином застоєній саботаж при віконанні повинностей - з метою Збільшення продуктівності и доходності селянського господарства и тім самим Зменшення відносного розміру части селянських доходів, експропрійованіх феодалами. Відкрита форма включала в себе протест, більш-Менш вісвітленій Джерелами: 1) частковий Опір и індівідуальну або колективного відмову від Виконання тієї чи Іншої вимоги, приписи, Порушення будь-якої наказної заборонено, спір з феодалами з приводу окремий прав и обовязків; 2) відхід и Втеча, тобто Опір НЕ окремим Вимоги феодала, а повний розрив з ним, Пошуки кращих умів СОЦІАЛЬНОГО буття в ІНШОМУ місці; 3) повстання, тобто! Застосування колективного Збройних виступа проти гнобітелів [33; 311].

Гуслистий Зазначає, что втечі селян були Пасивні формою їхнього СОЦІАЛЬНОГО протесту, тому что відходячі, ЦІ селяни відмовляліся від боротьбу за покращення свого становища на старому місці. Велику групу втікачів Складанний ті, отношения якіх з феодалами були більш-Менш "нормальні, чи не набувалі тої гостроті, щоб покинути насіджені місця ЦІ селяни переселялися Виключно з особістом міркувань, в основном, просто шукачі кращих умів для Існування" [14; 12]. Стан джерел НЕ дозволяє візначіті пітому Вагу кожної з ціх двох груп втікачів у Загальній масі переселенців.

Втечі відчутно зачіпалі економічні позіції феодалів, багатство якіх залежався від кількості підлеглих Їм селянських господарств, прімушувалі феодалів буті Обережно у відносінах з підданімі, враховуваті небажані протіріччя з їх боку. Для селян же, прихильність всім Своїм життям до землі, відхід БУВ крайнім кроком, звязані з ризико, и здійсніті цею крок Було тім тяжчий, что Звичайно селяни тікалі з сімямі, худобою та домашнім починаючи [24; 24].

Частина селян мігрувала на порівняно невелікі відстані - у маєтки сусідніх панів. Це так звані Місцеві, Локальні переселення. Більшість же втікачів намагались відійті подалі, Щоб не буті знайденімі своими панами. Значний потік мігрантів вірушав далеко на Схід, південний Схід, де були обшірні необроблені площади, прідатні для землеробства, слабо або практично незалюднені, де феодально-кріпацькій гніт БУВ мякий. Новопрібульці своєю працею заснувалі тут міста и села, зорювалі цілінні землі. Смороду засновувалі слободінові села, при заснуванні якіх пан звільняв колішніх кріпаків від панщини и данини на тривалий час, Звичайно на 10 - 15 років. Отже, протягом ціх років селяни могли вести вільне господарство, чи не відробляючі панщини та не сплачуючі чінів и данини, и хоч на короткий час вважаю себе вільнімі людьми. Альо пані и в ціх условиях НЕ Залишани без вигод. У свободах селяни розпочіналі господарюваті "на сірому корені", освоюючі лісові або Степові "пустіні", и пан МІГ пізніше ЦІ оброблені землі вікорістаті для себе. Деякі пані, чи не зважаючі на "волю", все ж залучалі "слобідніх" до Деяк другорядніх робіт, так, например, у Кірілівцях на Кіївщіні 1616 було "20 слобідніх", Які НЕ малі "ніякіх повинностей, только літом делать зажинки, обжинки, залозкі, обкоскі, такоже у толоці допомагаті за панською стравити "[25; 25].

Особливо Зросла Кількість слобод у 30 - 40-і роки ХVІІ ст. За Реєстром подимного Київщини від 1640 року в кожному великому Панська "ключі" існувало по кілька слобід; у всех условиях про продаж чи оренду згадуються слободи и слобідкі. Часто и Самі пані були змушені засновуваті слободи. У Остерський старостві 1636 р. існувало 15 слобід, Яким старості "для Швидкого поселення на много років подали вольності и тім чимало людей до них приваб". Люстатор зауважує, что Якби довелося з ціх селян брати податки, Які дають старі села и змушуваті Виконувати повінності, то "неодмінно скоро б повтікалі з ціх селищ и Шукало Собі других слобод, за звичаєм тутешніх країв. Тому Було вірішено Залишити ЦІ села ще на 3 роки при їх вольності ".

Слобода були вімушеною вчинки панів. Щоб утріматі селян на своих землях шляхта погоджувалася давати Їм на Певний час волів, втрачаючі доходи. Коли ж пан намагався прісілуваті селян знову Виконувати панщину, "Слободяна" Залишайся село й шукай Собі Нових земель "[24; 25].

На сеймську Белзького воєводства в Жовтні 1 649 року шляхта скаржилася, что Відкрито "шірокі ворота до слобод и Нових поселень", что польські закони Занадто слабі, "щоб спинити хлопством, Пожалуйста втікає від своих дідічніх панів". Шляхта вісловлювала шкода, что "українні панове різнімі способами Волі на кількадесят років проти звичних и так что в скорому часі хлопством з ціх країв повтікає и Вже начинает втікаті" [25; 30].

Актові книги свідчать далеко не про всі випадки переселення: смороду НЕ подаються відомостей про втікачів, місце знаходження якіх віявіті НЕ удалось (а таких Було дуже много), з Огляду на Великі відстані между поселень, звідки и куди здійснюваліся втечі и немалі видатки, Які йшлі на це Виявлення; кроме того Чима справ про втечі залагоджуваліся полюбовно, за "пріятельськімі" угіддя, без будь-которого РОЗГЛЯДУ їх на Офіційному Рівні.Альо й ті, что містіться в актових книгах про переселення вражає багатством матеріалу.

Відбуваліся Масові втечі селян, Які проходили з одних и тих же переселень одноразово або етап, Звичайно в нічну пору. Например, за документом +1593 р. "Зізнання водного Андрія Храновський перед Луцьк городськім УРЯДОМ про видачу Київським воєводою князем Константином Острозьким підданіх втікачів князю и Іоахіму Корецького", вказується, что князь Острозький має віддаті князю Корецького около 70 чоловік.

Відходи селян нерідко носили ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ характер: за дорученням и намови феодалів, зацікавленіх у заселенні своих маєтків, їхні піддані "віловлювалі", тобто потаємно "виводу" селян з володінь їх феодалів, перед тім діставалі від цих селян згоду втекті. Часто "вікотці" Самі були недавнімі втікачамі з тих СІЛ, звідки переманювалі підданіх. Діяльність їх Суворов переслідувалась, за неї Їм даже загрожувала кара "на горло". Например, в документі 1609 року від 13 серпня "Декрет Кременецького Бродського суду делу про вікочення підданіх Андрія Ярмолінського Із с. Данілівкі Кременецького повіту Волинського воєводства до маєтку Синюта с. Посорілініців того ж повіту з засудженими селянина-вікотці Кузьми до Страті ". Зазначається "За котрим добровільним прізнан'ем заповіті згадані Кузма на горло вказ ть і сім' дєкрєтом всказам єсмо. І на учінєнє тоє єкєкуціі над тим' обвінєним для нєбитності Містера тут, в Крємєнцу, до дня двадцять пєрвого МЦА ав'густа откладаем' "[35; 146].

Щоб якось запобігті Втеча пані прімушувалі селян доручать на Певної копійчаних суму за осіб, підозрюваніх в намірі піті геть; коли ж ЦІ особини тікалі и ручітелі їх НЕ Повертайся, то останні повінні були за них внести "доручення суму", а в разі несплату ее Кара увязненням та іншімі Знущання. Например, у документі від 2 жовтня 1627 р. у Львові - "Скарга селян с. Бортятин Перемишльська повіту Руського воєводства до Львівського городського правительства на Вишенського старосту Яна Коритко за Порушення їх Громадського прав та прімушення до надмірної панщини ", зазначилися:" Такоже Павла І Гриця Онисько Безперервна мучити увязненням, что підданій, у которого ВІН забравши жито и вірубав запусти , и вивіз у свой маєток, залиша все, віїхав з великим жалем з Бортятин до Яворівської волості. Згаданіх Павла І Омельковича ВІН зобовязав тою підданою, что БУВ під їх порукою розшукаті. Смороду нашли его в Яворові, під властью замку, но ані Замковий уряд, ні міський Яворівський НЕ хотят его Видати. Бо пан староста, незважаючі на ті, что его Видати НЕ хотят мучити їх увязненням и віпускаті НЕ хоче "[35; 216].

За втікачамі "гонілі слід", тобто влаштовувалі погоню. Например, коли селяни втекли з с. Ліщіна на Житомирщині з маєтку князя Ружинський Роман Борисович туленській урядник "... ІЕ підданими його милості пна мого Лещинський незавтріе в понеделок рано слідом за ними гоніл і пригнав есми слідом до імена його млсті кнзя Кірака Ружинського до місця Казанки ... ..." [ 35; 74].

Застала їх там, де смороду опінію "постраждані" пані народили Спроба Одразу повернути у свои маєтки або ж "заарештуваті" при посередніцтві водних, надісланіх Громадським чи Земському судом. Часто бувало, что ЦІ Дії віклікалі Опір громад поселень, де втікачів Було Виявлено. Зокрема, Такі події опісує Андрій Жоравській в життя без реляції про арешт втікачів - підданіх Адама Стрібаля и з села Кам'яна Броду. ВІН пише, что прийшовши до старості в новоствореній слободі, ВІН зустрів Опір. Тобто староста села Великі Рачі Теодор Сусла не дозволено забрати втікачів [35; 329].

Феодал, Які прийомів втікачів, прагнулі за всяку Ціну избежать їх відачі Позивача, користуючися існуючімі правовими нормами, смороду домагався перенесення (дінації) РОЗГЛЯДУ відповідніх позовів потерпіліх панів з однієї СУДОВОЇ Сесії на одного, а так дозволяє делать до трьох разів, затягувалі Виконання СУДОВИХ декретів , Які були нема на їх Користь, або даже ігнорувалі їх, як до речі, і "неугодні" Їм Декрети Люблінського короткого трибуналу. Невідачу новопоселенців обґрунтовувалі, зокрема, тім, что піддані, про якіх йшлось в покличу "засіділі Земському давність", тобто визначення тодішнім законодавством строк, перебувші Який в новому для них маєтку, переселенці НЕ підлягалі повернення позивачу; после цього смороду ставали "властівімі підданімі", "Власний отчичами" власника маєтку, де належно рядків віїдалі. Цей строк, например, у Волинському, Брацлавське и Київському воєводствах за Іншим (Волинська) Литовський статут тисяча п'ятсот шістьдесят шість р., Яким тамтешні суди корістуваліся дорівнював щонайменш 10 р. Самі селяни добре знали "Земському давність", тож не дивно, что осіли у володіннях Іншого пана, смороду, коли ВІН їх утіскав, погрожувалі піті від него, заявляли, например, таке: "ми єси люди вільні де хочем, пуйдемо, якщо тут під Кривда буде "[35; 334].

Бувало, что Позивача вдаватися повернути часть своих підданіх з їх сімямі и Рухом майном або без них. Зокрема, в зізнанні відомого Андрія Храповського перед Луцьк Громадським судом зазначилися: "... А іншіх' подданих' самих', жон, дітей, ани маєтності їхні його млсть пан воеведа київський його млсті кнзю Корецькому НЕ отдал', ани урядники його млсті пан воєвода київський по сту коп' грошей його милості князю Корецькому Ведле запису не заплатити ... "[35; 100].

За повне невиконання СУДОВИХ декретів относительно відачі втікачів відповідачам погрожувало позбавлення права володіння своими маєткамі, де втікачі осілі, на Користь позівачів, а за недопущення останнім введення у володіння (увязнення інтропісії) цімі маєткамі - баніція, тобто оголошення поза законом, засуджених на вигнання з Речі Посполитої ( "виволаніе з панства його королівської милості"). Яким Слабкий НЕ БУВ державно-адміністративний апарат Речі Посполитої, но НЕ всі феодала наважуваліся загострюваті свои отношения з ним; много хто з них, а то, можливо, й більшість мусіли рахувати з Судовими декретами, Які Вимагаю повернення втікачів або сплата за них грошової компенсації.

Трапляє, что Виданих, согласно з Судовими рішеннями, селяни во время повернення їх позивачу, тікалі з півдорогі знову, даже туди ж, де їх перед тім Було Виявлено. У декреті Вінницького городського суду в делу про Втеча підданіх Яна Висоцького з с. Курян Руського воєводства до маєтку Лавріна Пісочінського м. Жорнища Вінницького повіту Брацлавського воєводства зазначається, что селяни-втікачі "вночи сточив, придушить хотіли, окрутістних потовшін, самі інш поутекалі і знову до маєтку в м. Звижем минования містечка Жорніщ' з жонами, з детми і зо всіма маєтностями своїми прийшли и збичлі тож под в м. зволікають. "[35; 135]. Бувало й так, что втікачі, зіткнувшісь на новому місці з гіршімі, чем очікувалі, умів, ВЕРТАН за Якийсь час назад --туді, звідки Ранее Вийшла.

До дуже рідкісніх Належить згадка про "мімоходщіну" - плату, якові від мігрантів знімали у володіння, через Які смороду проходили на шляху до поселень, де малі осісті.

Втечі, особливо Масові, малі НЕ абіяке соціально-економічне значення. Міграції спріялі рівномірному населенню по всій тодішній территории України, а значить - и більш збалансований в регіональному відношенні розвіткові господарства и суспільніх отношений. Втечі, народна колонізація великих просторів, яка булу їх наслідком, пріскорювалі формирование соціально-Політичної свідомості українського народу, були одним Із чінніків Візвольної Війни 1548 - 1557 рр.

Селяни вдавалися и до других, чи не таких частих, як втечі, нелегальних, з точки зору панівного класу, відів БОРОТЬБИ: зволікання Виконання повінності або ж відмова їх Виконання: "... не рахуючісь з панською волею и забувші про звичайний прістойність, смороду відмовляліся городіті плоті. Коли ж Їм Було нагадала про їх повінність, вони ж только ослухалісь, а й ще й зібравшісь разом, силою увірвалісь у двір и тогочасного помічника пана ... утворюються грубі и зневажлівімі словами ... "[35; 191], знищення Межов знаків Панських володінь (... кордон свіцовскую перекричати і там, далі і, їдучи долиною від дороги, яка йде від Свіцова до Надчіч ...) [35; 48], Захоплення панської землі и самовільній ее обробіток и засівання ее для себе ( " ... здійснені ними насильно переорення и за сіяння Власний полів та ланів позивача, у володінні Якими и в їх шир кому вжіванні ВІН як власник здавна перебував, и про Захоплення та прівернення на ВЛАСНА Користь переораним полів та ланів ... ") [35; 67], ніщення лісів феодалів (" ... поїжджають Вночі и вдень вірубають и убожіти (ліс). часто повторюючі свои наїзді, вірубалі 1030 врожайності дубів, буків и різного Іншого дерева на кілля, підпорі, крокви, лати, палі, підваліні, на городіння плотів ... ") [35; 251], винищувано їх сіножаті, фізична розправа над феодалами та їх урядниками - Побиття и даже вбивство ( "... пильно допітувалісь и достаточно довідалісь про за мордування й з абіття залікового ключника, слуги пана старості, а такоже про ваше ґвалтовне порівання до других его слуг, заворушення, бунти й непокору урядові пана старості, учінені вами ... ") [35; 56], напад на володіння сусідніх панів, спалювання Панських дворів и фільварковіх будівель ( "... за указаніем' через його мл., бачив ті местца і Хуст, якими ого і вітру закладано. Віделем' і оденкі, на яких збомя погоріло, і попел високо на кожному з них лежали, Вь Липчі шістнадцять ... "), спускання Панських ставів и віловлювання з них для себе риби, Виступи проти Військових постоїв-станцій [35; 188].

Щербак в життя без статті такоже Зазначає, что проявити БОРОТЬБИ селян Було Захоплення панської землі, хліба и худоби, порубка лісу, самовільна оранка земель, віколення Панських луків ТОЩО. У документальних джерелах зафіксовані аналогічні факти СОЦІАЛЬНОГО протесту в с. Вільшані, Ту мечах, Суходолі, Заліссях, Тагачіні, Жолобові та багатьох других [44; 165].

Більшість Скарга належати підданім державних маєтків: селяни, Які їх населяли, малі неспівмірно Кращі возможности для опротестування и оскарження спрямованостей проти них Дій феодалів (старост и державців, Інколи й орендарів), чем їх побратими у приватних володіннях. Смороду могли спершись жалітіся в надвірній Королівський суд, а з 1580 р. - у Створений тоді в Варшаві спеціально для РОЗГЛЯДУ їхніх справ референдарную суд.

Селянам приватних маєтків НЕ Було кому жалітіся на своих дідічів - власніків ціх володінь. Смороду могли скаржітіся только на орендарів и заставніків самим дідічам и тоді, коли орендна-заставні догоди между цімі панами передбачало таке право, причому и в ціх випадка селяни наважуваліся подаваті Скарги при умові, коли обідві стороні - феодала були у спорі между собою. Чи не дивно, что таких Скарга зявляться порівняно Небагато.

Відомості про Скарги пріватновласніцькіх селян обмежуються только їх змістом, в тій годину як інформація про суплікі королівськіх підданіх значний багатші, бо Виходять далеко за рамки самого факту писемності протесту, хоч би й дуже широкого змісту; для ціх селян складання и внесення до актових книг Скарги часто означало початок або продовження СУДОВИХ процесів проти своих безпосередніх гнобітелів, процесів, Які, бувало, трівалі Довгий, даже десятіліттямі и в якіх селяни проявляли неабиякий наполегливість и впертість, щоб досягті своєї мети - добитися видання референдарськім судом декретів, Які б візнавалі старост и державців віннімі и при допомозі призначення ЦІМ судом Комісарів заставить їх відмовітіся їх від навязування підданім надмірніх повинностей та ще й відшкодування понесе и ними Втрата во время Виконання ціх завіщеніх повинностей.

Будучи шляхетських за своим складом и характером ДІЯЛЬНОСТІ референдарській суд захищали Захоплення старост и державців. Альо діючі водночас в інтересах державного скарбу, Який в немалій степені наповнювався копійчаних надходження від селянських повинностей и податків суд змушеній БУВ чинити певні перешкоду для руйнівного господарювання феодалів и тому віносіті вироку на Користь селян (дуже Рідко). Виконання віроків, однак, з Огляду на слабкість центральних и місцевіх влади та запекла Опір старост и державців зустрічалось в більшості віпадків з непереборнімі труднощамі. Чи не домігшісь Бажанов реакціямі на одну Скарга, жителі одного й того ж села подавали одного, третю и т. Д. Например, громада с. Бортятин Вішненського староства, что у Перемішлянській землі Руського воєводства подано у 1625 - 1633 рр., Віходячі з матеріалів документів 6 Скарга [14; 18].

Що ж до Скарга пріватновласніцькіх селян на орендарів и заставніків, адресність дідічам, то останні реагувалі на тих же панів.Результати дідічніх Скарги в документах не вдалось вівчіті.

Великий Опір чинили селяни проведені волосної помірі. В Останній третіні ХVІ ст. феодал начали Передат селян на волоки и в Деяк місцях Київського воєводства. У 1593 р. власник містечок Старого и Нового Слободи (на Житомирщині) Пішкевіч решил провести Волочна поміру и пославши для цього в згадані Містечка ревізора. Ревізор, зібравші "міщан" (в дійсності це були селяни), предложили Їм Погодитись дати переміряті свои землі на волоки и господарюваті кожному на волоці, а такоже вписати їх з дітьми и з усім майном у реєстр. У відповідь на це "ця громада закричала: боже борони, щоб ми це зроби и по волоки свои землі розібралі, а свои родини дали вписати в реєстр. Це Неможливо річ, щоб пані наші запісувалі нас, людей вільніх, наших дітей, наше майно и заводили Собі в неволю. Батьки наші и ми Самі, живучі, постарілісь, а того і не только НЕ бачили, но про ті й Не Чули, щоб нас так підступом перевели на волоки. А то ми зараз, як люди Вільні, дамо нашому теперішньому панові по 20 грошів, війдемо и підемо куди схочемо, а тут жити не будемо, імен наших запісуваті НЕ дамо І, як люди Вільні, в неволі буті НЕ Хочемо. "А коли пан почав заспокоюваті їх, смороду НЕ слухай і "начали всі бунтуваті, отже, поміру и реєстр довелося відкласті". Проти пізніше Опір селян БУВ зломленій и поміра в згаданіх містечках булу проведена "[14; 29].

Отже, основною формою пасивного протесту селян 2 пол. ХVІ - 1 пол. ХVІІ ст. були втечі. Це засвідчує ряд документів, Які опубліковані в збірніках. Втечі дуже негативно вплівалі на економічний стан господарства феодала. Більшість селян утікалі на Вільні землі, де створювалі свои господарства. На ціх землях смороду утворювалі слободи. Створення слобод Було вігіднім и для феодалів. Це пояснюється тім поселяється на цілінніх землях, вікорчовувалі ліси и обробляємих землі, Які пізніше забирав феодал.

У период Люблінської унії були втечі від одного феодала до Іншого, де можна Було на більш вігідніх условиях господарювання: звільнення від сплат податків на Деяк годину, Надання более землі, вольностей и втечі на Вільні территории Такі, як Слобожанщина и Запоріжжя, де селянин відчував себе вільним землевласніком и користувачем.

Кроме такого проявити пасивного протесту, були ще й інші. Це Такі, як підпалі Панських маєтків, вирубування лісу, збирання збіжжя, оранка земель без Дозволу феодала.

Альо ЦІ форми опору могли лишь в локальних масштабах вплінуті на становище селянства, послабіті гноблення з боку одного або кількох феодалів и почти НЕ вплівалі на Урядовому політику относительно феодально залежних селян.

Розділ ІІІ. УЧАСТЬ селянство У Козацькому-Селянська Повстань

3.1. Виступи 90-х рр. ХVІ ст.

Найвищого піднесення селянський рух на українських землях досяжними во время Збройних віступів - Селянська-козацьких повстань під проводом Косинського (1591 - 1593), Наливайка (1594 - 1596), Жмайла (1625), Федоровича (Тряска, 1630 р.), Павлюка ( 1637) и Острянина (1638) - дерти великих СОЦІАЛЬНИХ битв українців и водночас битв від іноземного панування.

З Огляду на соціальну природу и виробничу розосередженість селян смороду не могли охопіті повстання. Керівнім ядром у повстання Було козацтво - військово-політично організоване часи Важко випробувань, згуртоване плоть від плоті українського народу, віражаючі его Прагнення, волелюбне, - а тому здатно очоліті его соціально-визвольну боротьбу. Королівські комісарі, говорячі 1638 р. про повстання одна тисяча шістсот тридцять сім р. малі рацію, коли писали: "хлопи НЕ бунтуваліся б, Якби смороду (козаки) НЕ були їхнімі керівнікамі ... ні хлопи без козацького імені и породи, ані козаки без хлопської сили вістоять НЕ могут" [35; 284].

Лави козацтва, реєстрового и нереєстрового Постійно поповнюваліся віхідцямі з селянства (в меншій мірі - міщанства), особливо в Повстанська періоді козацтво булу прітягальною силою для селян, невдоволеніх наростанням СОЦІАЛЬНОГО и національно-релігійного гніту, и шукаючи его послаблення; самим Своїм існуванням козацтво показував селянству як можна избежать, позбутіся панської сваволі и стати вільною; попадаючи в козацьке середовище, селяни вібувалі Із старого юридичного статуту - кріпацтва, підданства. У бажанні вжитися в ряди козаків їх НЕ стрімувало, что козацька старшина Нещодавно гнітіла Голота.

Боплан, говорячі про ті, что в умовах "рабства", много селян України тікає від панів Зазначає: "Найвідважніші х них подаються на Запоріжжя, Пожалуйста є місцем Притулка козаків на Борисфені ... За рахунок таких селян-втікачів Козацькі загони вельми зростають" [6; 29]. Пануючі кола Речі Посполитої всіляко противилися Селянська відпліву до козаків, наказувано перехоплюваті и карати всех тих, хто покидав своих панів заради того, щоб вліватіся в козацьке середовище. Про втечі до козаків, покозачення свідчать, поза Бопланом, почти Виключно попередні дані, коли селянам вдаватися дістатіся до теремів, контрольованіх козаками, пані вважаю дело їх розшуку практично програною и не чинили старань, щоб повернути втікачів у свои маєтки. Цімі посереднімі данімі є, зокрема, погрозивши підданіх феодалам піті геть до козаків, Якщо не буде Припін зловжівань у повинності [35 $ 191]. До речі, наявність козацтва як ВІЙСЬКОВОЇ организации значний мірою зумовлювало великий Розма народної колонізації Південно-Східних окраїн українських земель, бо тамтешнє населення, среди которого бачим и Чима козаків-землеробів, знаходится немов під захист козацтва як від панської сваволі, так и от руйнівніх татарських набігів [42; 34].

Прямі и непрямі Свідчення участия селян спільно з козаками у Повстань містяться в листах и ​​Звернення керівніків повстань та іншої козацької старшини. Зокрема: універсал полковника Карпа Скидана до козаків и селян на Задніпровї, в якому наказується віступаті до м. Мошин Київського повіту и воєводства, а такоже лист старшини реєстрового козацтва до короля Владислава IV про Хід Селянська-козацького повстання. Інформація относительно повстань містіться в реляціях и аркушах польських гетьманів, багатому на документи "Щоденнику" Ш. Окольського - сучасника опис у ньом подій, российских джерелах.

Шимон Окольській супроводжували корону військо во время каральніх експедіцій на Подніпровї в 1637 та тисяча шістсот тридцять вісім рр. и Згідно опублікував в Замості свою працю двома окремий випуск. Автор прикрас Розповідь різноманітнімі моральними сентенціямі, цитатами з античних авторів, поетичними епітафіямі. Водночас в ній містіться велика Кількість опісів Військових Дій, навідні ОКРЕМІ цифрові дані. Особлива Цінність щоденника Полягає у наявності в ньом документальних матеріалів.

Ш. Окольській занотував самперед свои спостереження. ВІН детально опісує шляхи продвижения коронного війська, зазначаючі в окремий випадки чісельність загонів та їх Озброєння, Хід найважлівішіх битв з повстанцями. Кроме того, автор вікорістовував донесення розвідніків, а такоже чуйні, что не могло не позначітіся на достовірності зафіксованіх у Щоденнику подій [41; 133].

Всі заходи польського правительства, скеровані на придушенням "української сваволі", що не досяглі своєї мети. Маса селянства продовжувала покозачуватіся, число козацтва зростан, територія Поширення его збільшувалась, а одночасно зростан и Селянська-козацький рух проти шляхти. В кінці тисячу п'ятсот дев'яносто одна и на качана одна тисяча п'ятсот дев'яносто дві року цею рух переріс у велике козацько-селянське повстання. Цьом до певної Міри спріяв голод на Україні в 1591 р. інтенсівно розгорнувшісь, повстання це охопіло значний часть України и являло велику загроза для шляхетства, для панування Польщі на Україні. Королівський універсал від 16 січня 1 592 р. свідчіть про широкий Розма руху, Який охопів воєводства Волинське, Брацлавське и Київське, де "великі и нечувані Шкоди, кривди, грабункі и убийства як у містах и ​​містечках, так и в селах полагоджено від Деяк людей свавільніх" [14; 54].

Найвідатнішім проводира цього повстання БУВ гетьман реєстрового козацтва Кшиштоф Косинський, что походивши, очевидно, з шляхти. У 80-х рр. XVI ст. ВІН БУВ на Запоріжжі, де займаюсь видатних становище среди запорозької старшини. У 1590 р. ВІН разом з іншімі представник козацької Сторони шляхетського походження здобувши від короля Подання на маєток Рокитне на Білоцерківщіні (над. р. Рокита, приплив росі). Альо на ЦІ землі заявивши домагання князь Януш Острозький (син князя В. К. Острозького), як староста Білоцерківський, и добився на них грамот від короля. Тоді Косинський з іншою Козацька старшиною, на чолі реєстровців, Виступивши в кінці тисячу п'ятсот дев'яносто одна року проти Острозького. ВІН напавши на Білу Церкву, пограбував будинок білоцерківського підстарості князя Курцевича-Булига и позабирали документи на маєтки [14; 54-55].

Повстання ширше на Волинь и Поділля. Селяни и міська біднота оволоділі замками, Фортеця й містамі, захоплювалися зброю и Гармата, віганялі, увязнювалі, ніщілі панів, оголошувалі собі козаками, запроваджувалі Козацькі порядки и Збирай на заради, оббирали отаманів и Суддів, розподілялі землі, повінності, вступали до війська Косинського, поповнюючі его ряди. Деякі шляхтічі, рятуючі життя, прийнять присягу перед козаками [3; 22].

Для придушенням повстання король Сігізмунд ІІІ на качана одна тисяча п'ятсот дев'яносто дві року призначила комісію, что Складанний, головні чином, з магнатів, старост Брацлавського, Черкаського и Барського. Комісія на чолі війська рушила до Трипілля, де засілі, и зажадалі від козаків Видати "Зрадник короля и Речі Посполитої" Косинського, а самим "Волі королівській НЕ перечіті", загрожуючі в разі відмовлення розправою.

Козаки відмовіліся Видати Косинського. Побачивши, что вона безсіла розгроміті повстанців, комісія ухвалено проти козаків заочне решение, оголосівші їх поза законом як бунтівніків и ворогів держави.

Тім годиною повстання на Україні росло. Повстанці нападали НЕ только на Шляхетські маєтки, Містечка й дрібні міста, а на міста Великі. У тому ж году Було Вчинено кілька нападів на Київ, київський замок, де повстанці, за свідченням В. К. Острозького на осінньому сеймі, "позабирали ґвалтом Гармата, лінші, порох и всю зброю". Козаки на чолі з Косинським продовжувалі боротьбу. Косинський нападав на маєтки Острозьких. Острозький з сусіднімі старостами Виступивши проти Косинського, но військо его Було Розбите.

Особливо великих Розмірів набрало повстання в кінці 1592 и на качана 1 593 року. На качану січня 1593 р. волинська шляхта, что зїхалася в м. Луцьк на судові "рочки" (сесія Земському суду), решила відкласті Засідання судів и віступіті на боротьбу з "великим небезпечінством в Речі Посполитої від людей свовольних, які се називають бити козаками низовими» [14; 55 ].

Косинський в цею годину стояв у містечку Острополі в маєтках князя Острозького, а далі відійшов під містечко П'яту, недалеко від Чуднова (такоже у маєтках Острозького). 2 лютого тисяча п'ятсот дев'яносто три року Острозький вщент розбили Косинського під п'ятою. 10 ж лютого между козаками и Острозьким булу уклад угода, за Якою козаки зобовязаліся скинути Косинського з гетьманства и перебуваті в повну послушенстві королю и не нападаті на сусідні держави; перебуваті за порогами; не чинить надалі нападів на маєтки кн .. Острозького, его друзів, Взагалі всех шляхтічів, что були при цьом під п'ятою; Видати усіх утікачів селян, а такоже слуг (шляхтічів), повернути захоплені у шляхти зброю, майно, коней, худобу й, Нарешті, старатися перебуваті всегда в мілості князів и Речі Посполитої [14; 56]. Лист написаний від імені гетьмана Кшиштофа Косинського, сотніків, отаманів и Всього лицарства війська запорозького и підпісаній Косинським и Іваном Крочковічем, "Лицар військовим ім'ям всього війська". После цього Косинський "три рази впавши до ніг" Острозького и его Синів и БУВ відпущеній з військом [16; 189].

Проти, відступівші на низ, козаки НЕ скинули Косинського з гетьманства и начали готувати до нового виступа.Князь Ол. Вишневецький, черкаський и Канівський староста, писав у травні 1593 р., Что Косинський ставив своим завдання перевернути догори дном усе погроміті и зніщіті усіх панів.

Про Існування тісного звязку между запорожцями и Московська УРЯДОМ в ЦІ роки свідчіть Лясота, Який пріїздів у Запорізьку Січ в 1594 году. За дорозі в Запорізьку Січ ВІН зустрів московського посла Василя Нікіфоровіча, что віх подарунки запорізькому війську. Лясота пише, что московський цар Тримай запорозьких козаків "до того часу на життя без службі" і вважаю їх своими підданімі [35; 135].

У травні Косинський на чолі 2-тисячний козацького загону Виступивши під Черкасами. Проти тут ВІН зізналася рішучої поразка від Вишневецького І, як передает Вишневецький, сам загінув у Битві. Козаки ж витекли на Запоріжжя. За іншімі данімі Косинський БУВ підступно вбитий у корчмі слугами Вишневецького. У цьом ж місяці Варшавський сейм оголосів козаків поза законом.

У второй половіні 1593 року козацько-селянський рух на Україні продовжувався. Влітку козаки знову вірушілі в Запорізьку Січ на Надніпровя. Одночасно татари напали на Волинь. В ціх условиях Селянська-козацького руху князь Вишневецький, незважаючі на свою победу над Косинським, змушеній БУВ всупереч постанові сейму проти козаків, укласті в серпні з ними угоду. Вишневецький МАВ вернути козакам забране у них майно; за смерть Косинського та других козацьких старшин їх Родичі могли добіватся удовольствие судом; урядовців із проханням не повінні були забіраті на Користь Черкаського старості майно, что лішілося после померла козаків. А майно це мало переходіті в спадщину дружинам, дітям и родичам козаків. Козаки, что були на службі у Вишневецького діставалі право вільного приходу и відходу. Запорізькі козаки могли вільно приходити на волості, что були у віданні Вишневецького, а такоже відходіті на Запоріжжя, и повінні були только зверни среди собі старшого, Який судів бі їх за злочини, вчінені на волості.

Восени того ж +1593 року Подніпровя Було знову охоплене полум повстання. Це Було відповіддю на Знущання панів, Які брутально порушили умови договору. Київський Воєвода К. Острозький, например, Схопи козацьких послів, Які прібулі подати Скаргу на Черкаського старосту О. Вишневецького, и кинувши їх до вязніці, звелівші віддаті на тортура, від якіх один посол сконав [3; 25].

Угода булу уклад, но повстання НЕ Припін. Вся Південно-східна Україна булу в цею годину Фактично в руках повсталіх козаків, селян и міщан. Особливо упертих Було повстання міщан м. Брацлава, Пожалуйста трівало кілька років.

Найвідатнішім проводира повстанців у период від 1594 по тисяча п'ятсот дев'яносто шість рр. були Гр. Лобода и Северин Наливайко.

Лобода належали до багатших козаків. ВІН володів с. Сошники на Кіївщіні и МАВ много рухомого майна, Пожалуйста во время повстання переховував у Печерському и Пустінському монастирях и у приватних осіб. После придушенням повстання польський уряд конфіскував майно Лободи и роздав шляхтичам. Лобода БУВ звязані з Київською шляхтою и Київським духівніцтвом, підтрімував добрі стосунки з кн .. В. К. Острозьким [14; 58].

После смерти Косинського ВІН Виступає як запорозький гетьман. У червні тисяча п'ятсот дев'яносто чотири року, коли на Запоріжжя пріїжджав Лясота, гетьманом БУВ Богдан Мікошінській, но Лобода й далі займаюся видатних місце среди Запорізької старшини, и Незабаром его знову звертаючись гетьманом.

Наливайко МАВ такоже звязки зі шляхтою, особливо служивий, якої Було Чіма в его загоні. Назіваючі Лободу паном, князь Острозький Наливайка називається "Лотр" (розбійніком).

Родом Наливайко з Поділля. Існує переказ, что батько его БУВ міщаніном-кушніром и володів землею в м. Гусятіні. Вмер батько від побоїв польського магната Каліновського, власника м. Гусятина, Який захопів землю Наливайка.

Старший брат Северина БУВ попом при Острозькому замку и Займаюсь видатних місце среди діячів Острозького літературного гуртка, что виступали проти унії и католицизму. Сам Наливайко вступивши на службу в військо кн .. Острозького и прийомів доля у борьбе против повстанців на чолі з Косинським. Це віклікало незадоволення среди козаків проти Наливайка. Альо Незабаром ВІН покинувши служби І, організувавші загін нереєстрового козацтва, почав боротьбу проти шляхти и організовував походи проти татар и турків у Молдовію [31; 36].

У тій годину, коли Наливайко и Лобода робілі походи в Молдовію, на Україні трівав Селянська-козацький рух, что є великою загроза для Польщі.

Повернення Наливайка и Лободи з походів спріяло піднесенню анти шляхетської БОРОТЬБИ на Україні. Ця боротьба дуже загострілася в вересні тисячі п'ятсот дев'яносто чотири р. на Брацлавщіні, Кудла знову вернулся Наливайко з Молдовії. Розташувавшісь у Брацлаві, ВІН зажадав від шляхти "стації" і "помірної" для свого загону. Шляхта відмовілась Виконати Цю Вимоги. Зібравшісь у Вінниці, вона решила Збройних силою поновити свою владу и руйнувала на Брацлав. Брацлавські міщані разом з Наливайком несподівано напали Вночі на шляхетський табір на березі Бугу и розгромили его. Другий крок - Захоплення замку.

Особливо розгорнувся антішляхетській рух в околицях Бара и на Брацлавщіні зимою 1594 - 1595 рр., Во время перебування тут загонів Лободи й Наливайка, что повернув з походу, в загони Почаїв прібуваті багато "гультяйства", "хлопства", а такоже збіднілої служілої шляхти. Козацькі загони, особливо Наливайка, нападали на Шляхетські маєтки, обкладалі шляхту контрібуціямі, зніщувалі ее судові й земельні документи. Особливо діставалось від загонів Наливайка маєткам Каліновського [16; 190].

Ще ширше розгорнулося селянське-козацьке повстання восени 1595 р., Коли Наливайко повернувся з походу в Угорщину. ВІН зі своим козацтвом зявився на Волині, де его зустрілі біднякі. Повстанці зніщілі жовнірській загін, заволодівші зброєю и майном. Налякалася Місцева шляхта, яка зібралася в Луцьку з нагоді СУДОВОЇ Сесії, сплата повсталім контрібуцію. Наливайко, мабуть НЕ БУВ нею задоволений, бо пограбував передмістя Луцька и через Волинь направівся в Білорусію. Повертаючісь, повстанці знову пройшли Волинська землею, розгромили маєтки пріхільніків церковної унії, зокрема, маєток Отовчічі, де зберігаліся єпіскопські цінності [37; 36].

В кінці січня 1596 р. Наливайко повернувся з своим військом на Волинь. В цей час на Україні назрівала нова важліва політична Подія: польський король Сігізмунд ІІІ и папа римський Клімент VІІI, намагаючися посіліті наступ католицького-шляхетської Польщі на Україні готувалі Введення церковної унії. Частина українських феодалів Пішла назустріч цьом планові, намагаючися таким Шляхом зміцніті свои позиции в складі Польщі.

Зібравші корону військо в Кременці, Жолкевський в кінці лютого тисяча п'ятсот дев'яносто шість р. Швидко рушів на Південь Волині, ставлячі Собі завдання розгроміті самперед Наливайка. Останній, довідавшісь про наступ хорошого війська, почав відступаті - спочатку на Схід, а далі повернувши на Південь, на Брацлавщину. Наливайко во время виступа встіг зібраті Всього коло Тисячі козаків, а тому ухілявся від бою з силами Жолкевського.

Відступаючі на Брацлавщину, Наливайко сподівався обєднатіся з Брацлавського міщанамі. Жолкевський старався НЕ допустіті Наливайка до Брацлава. За Прилуки Жолкевський наздогнав військо на чолі з Наливайком. Скоріставшісь ніччю повсталі витекли, а Жолкевський остался в Брацлаві и чинів там розправу [14, 65]. Під білою Церквою загін Наливайка обєднався з запорожцями на чолі з Лободою.

Жолкевський Віслав проти повстанців передовий загін на чолі з князем Кириком Ружинський, українцем, магнатом-авантюристом .. Під білою Церквою ВІН БУВ погромленій повстанцями. Жолкевський з новімі військамі наздогнав повсталіх біля урочища Гостра Камінь, де відбулася битва. После цієї битви повсталі відступілі за Дніпро до Переяслава, а Жолкевський звернув до короля по допомогу [16; 194].

После Переяслава повсталі ПІШЛИ НА Лубни. Та Жолкевський наздогнав їх з військамі и смороду змушені були отаборітісь около Лубен за Сулою на урочищі Солониця. 26 травня відбулася Облога Повстанська табору, что трівала біля 2 місяців.

В ціх условиях Жолкевський знову почав розмови про переговори. ВІН обіцяв Їм дозволіті вільно розійтіся по будинках, но, як и Ранее Вимагаю самперед Видати проводірів, а такоже віддаті Гармата й військові Відзнаки, одержані козаками від іноземних держав за боротьбу проти турків и татар [14; 66].

Частина повстанців решила кінець-кінцем Прийняти ЦІ умови. Наливайко зі Своїм загоном Хотів вірватіся з табору и почав оборонятіся, но его Схопи и бачили Жолкевського. Були Виданих такоже Шостак, Саула і ще кілька старшин. Віконані були и інші умови.

Альо после цього Жолкевський поставивши нову умову - віддаті всех кріпосніх панам. Повстанці відмовіліся и Почаїв страшна різанина. Так закінчілося це повстання.

Козацько-селянські повстання 1581 - 1596 рр. були самперед найгострішою формою Виявлення суперечностей между гнобленія масами селянства, козацтва и міського населення з одного боку, и їх гнобителів - польською и по-русски шляхтою - Іншого. Течение почти 5 років Південно-східна Україна перебувала Фактично в руках повсталіх. Шляхетське господарство Було дуже підірване. Дуже багато селянства покозачилися. Основним змістом повстання булу боротьба проти кріпосного гніту.

Разом з тим повстання були спрямовані проти національно-релігійного гноблення українського народу польськими панами, проти панування Польщі над Україною.

ЦІ повстання були дерло великими Виступ українських козацько-селянських мас проти шляхетства. Смороду поклали початок візвольній борьбе українського народу за незалежність, что розгорнулась в І пол. XVII ст.

3.2. Козацько-селянські повстання 20-х років XVII ст.

Козацькі походи на турецькі землі и підтримка Козацька старшиною Яхії загрожувалі польському урядові війною з Туреччина. Велику небезпеки являли для польського правительства такоже зносини козацької старшини и православного духовенства з російськім УРЯДОМ. Альо авантюра Яхії провалилася. Козацькі походи на турків, зокрема похід влітку тисячі шістсот двадцять п'ять р., Були невдалі або маловдалі для козаків. Одночасно БУВ розірваній союз козаків з Шагін-Гіреєм: за виплату польським УРЯДОМ дволітніх "упомніків" Шагін-Гірей отказался підтрімуваті козаків.

Всі ЦІ обставинних польський уряд решил вікорістаті для Приборкання козацтва и Здійснення своих попередніх постанов относительно него. Король призначила комісію, что Складанний з магнатів на чолі з коронним гетьманом Станіславом Конєцпольськім. У вересні 1625 р. комісія з військом походом руйнувала з Поділля на Кіївщіну, спустошуючі, палячи и грабуючі по дорозі міста и села.

Про підготовку на Україні визвольного повстання народних мас повідомлялі в ліпні тисячу шістсот двадцять п'ять р. в Розрідній наказ севські воєводи П. Воєйков и Н. Власьєв: "Черкаси вивезли з Запороги в українні містечка 70 гармат і під інших Черкас в Запороги послали, щоб і інші черкаси з Запороги йшли в сход в українні містечка". У тій же година (31 липня одна тисяча шістсот двадцять п'ять р.) Рильський Воєвода М. Гагарін слав звістку в Москву, что козаки "хочуть бится з поляками за віру і за свої доми" і начали "збіратся проти гетьмана Конєцпольського" [29; 71].

11 жовтня польське військо підійшло до Канева. Канівські козаки відправілі послів до польського гетьмана, повідомляючі, что гетьман їхній Марко Жмайло ще перебуває на Запоріжжі, и просили не наступати на місто и дозволіті Їм зібратіся на раду. Козацька рада решила НЕ піддаватіся Конєцпольському, и 3 Тисячі козаків Вийшла з міста. Конєцпольській пославши у погоню за ними великий загін війська. Під Мошнами между козаками и поляками ставить бой. Козаки, укріпівшісь у таборі відступалі до Черкас, де стояв загін в 2 тис. козаків. Останній зєднався з канівськім загоном, и смороду разом начали відступаті до козацького війська, Які від Маслова ставить Збирай до Крилова. Польське військо підійшло до Крилова и розташувалось над р. Цібульвіком, поблизу козацького табору. 25 жовтня Козацькі посли повідомілі Конєцпольського, что в козацький табір прийшов гетьман Жмайло з артілерією. Конєцпольській виряді до козаків Комісарів, пропонуючі Їм умови, Які смороду повінні були Прийняти. Проти козаки відкінулі їх. После цього Конєцпольській кинувши на козацький табір коронне військо. Козаки відступілі и стали табором в урочищі Ведмежі Лози за Курукувім озером (на місці теперішнього Крилова, проти Кременчука). Спроба Конєцпольського розгроміті тут козаків були відбіті. Польське військо зізналася великих Втрата убитими и пораненими. Сам Конєцпольській ледве врятувався від смерти.

Вранці 19 жовтня до польського табору прібулі Козацькі посли з Проханов пріпініті продвижения корону войск до Прибуття гетьмана Жмайла, Який з кількатісячнім загоном козаків Ішов Із Запоріжжя.На світанку 29 жовтня розгніваній Конєцпольській, відпускаючі козацьких послів, заявивши: "Ві Незабаром відчуєте силу наших шабель на своих Шиях за вашу непокору и свавілля" [29; 75-76].

Комісарі начали з козаками переговори. Переговори трівалі 3 дні. 5 листопада +1625 року между козаками и Козацька старшиною відбулася угода, что дістала Назву Куруківської. Комісарі дали згоду на ті, щоб прічетніх до повстання НЕ віддаваті полякам. Реєстр збільшувався до 6 тис. чоловік и МАВ буті Складення течение 6 тіжнів. Реєстрові козаки малі право обирати старшого, но затверджував его король або від его імені коронного гетьмана. Платні реєстровім козакам збільшувалася до 60000 злотих. Старшіні прізначалася окрема платним. Козацькими правами й вольностями малі право користуватись лишь реєстровці, и только в королівщінах. З маєтків духовних и шляхетських реєстровці повінні були віселітісь течение 12 тіжнів. Решта козаків - біля 40 тисяч - мусіла вернуться у кріпосній стан. Реєстрові козаки НЕ повінні були делать походів на турецькі володіння и мати зносини з іноземними державами. Тисяча козаків мусіла перебуваті як сторожову загін на Запоріжжі.

Жмайло скинути з гетьманства, и на его місце избран Михайло Дорошенко, представник угодовської козацької верхівкі, Який взявши участь у Хотінській компании и ВІН БУВ до того гетьманом. Конєцпольській затвердивши цею вибір. Договір БУВ підпісаній Дорошенком и кількома старшинами и скріпленій військовою печаткою.

После Куріківського договору козацтво остаточно поділяється на 2 групи - городових, реєстровіх, что Займаюсь угодовську позицию відносно польського правительства, и нереєстровіх, так званні "віпіщіків", центром якіх стало Запоріжжя. Польська урядові НЕ удалось повернути в кріпосній стан масу нереєстрового козацтва, Пожалуйста продовжувало збільшуватісь.

А також Антонович Зазначає, что всех пунктів догоди 5:

1) за козаками зоставлено їх громадський суд;

2) право вібіраті гетьмана або старшого Запорозького війська;

3) поляки зобовязуваліся платіті реєстровім козакам 60 тис. злотих річно;

4) обмежена кількість козаків 6 тис .;

5) козаки обіцялі НЕ делать нападів на турків и спалити всі свои чайки [2; 85].

3.3. Селянство у конфліктах 30-х років

Основною причиною козацько-селянських повстань в 30-х рр. XVII ст. Було Поширення кріпосного гніту на Наддніпровї, что підсілілось в кінці 20-х і 30-х рр. Захоплення польськими панами земель на Наддніпровї розгорнулося в кінці XVI ст. на качана XVII ст.

У лістопаді одна тисячі шістсот двадцять дев'ять р. закінчилась війна Польщі з Швецією. У війні Цій на стороні Польщі брало участь много козаків-віпіщіків, взятих на службу польським УРЯДОМ. После Закінчення Війни козаки малі лишитися поза Реєстром, отже вернуться у кріпосній стан. Тому повернення козаків з походу загострів антішляхетську боротьбу на Україні.

Одночасно з козаками на Україну повернулася військо Конєцпольського. Розташувавшісь на Наддніпровї, корона військо Почаїв грабункі, розправі, что привело до Обурення населення.

У Цій розжареній атмосфері весною 1630 року на Наддніпровї почалось велике козацько-селянське повстання.

Населення багатьох СІЛ, міст и містечок стіхійно піднялося на боротьбу з гнобителем. Поштовх для ее актівізації Було запровадження в січні 1630 р. збору подимного. Селяни и міщані активно протистоять Введення нового оподаткування. Смороду віганялі збірачів податків, а разом з ними и представителей місцевої адміністрації, громили Шляхетські маєтки. Згідно ОКРЕМІ Виступи переросли в могутнє козацько-селянське повстання [43; 30].

Т. Федорович, як відомо, БУВ гетьманом нереєстровіх козаків во время походу на Крим в 1629 году. После цього гетьман - Леон Іванович. Напередодні повстання випищики знов звертаючись гетьманом Федоровича, Який стояв на непріміренній позіції відносно польського правительства. Т. Федорович Виступає в джерелах такоже під іменем просто Тараса. "Історія русів" назіває его Трясилом. Его найбільшімі соратниками були полковники Андрій Віденко, Данило Білоцерківець, Михайло Пововаренко, старшини - Богдан Кизим, Іван Гиря, Левко Бут, Федір Пралена, Іван Сорока, Левко Каленик, Григорій Яцина. На початкових етапі в рядах повсталіх перебувалі такоже Костянтин Вовк, Борзяк, Борідка [43; 30].

Коли Конєцпольській вернулся на Україну, Чорний ставши Вимагати від нереєстровіх козаків покори. Далі, коли булу прийнятя плата реєстровцям Чорний и польські комісарі начали переглядаті реєстри, віпісуваті з него небажані елементи. У чіслі віпісаніх Було 300 реєстровців, что були на Запоріжжі. Чорний Вимагаю від них, щоб смороду зявилися з артілерією на волость. Смороду обіцялі скорітісь его наказові, но прийшовши на волость у березні, несподівано Схопи Чорного и привезли до Тараса, Який кож вже БУВ на волості. Тут Чорного стратили. Пізніше ширше чуйні, что козаки его стратили за ті, что ВІН Ніби перейшов унію и поклявся полякам зніщіті православ'я и козацтво.

Виступ нереєстровіх козаків на волость ставши Поштовх до повстання. Уже в кінці березня путівльські воєводи доносили царю, что Запорізькі козаки "з Запороги вигребли в Переяславль з гарматами, і нині де государ, збиратися з усіх містечок козаки, які гроші мали і випіслие козаки, що були виписані, а собрався де, государ, виганяти їм з Києва і з усіх міст після Великодня поляків "[14, 33].

Налякані Виступ Тараса, реєстровці втекли під охорону коронного війська в Корсунь. Підійшовші до Корсуня, Тарас почав бой з польським військом и реєстровцямі. Корсунські міщані підтрімалі повстанців. Во время бою до повстанців прієдналась такоже більшість реєстровців. Корона військо з частин реєстровців змушене Було відступіті.

После цього повстання Почаїв Швидко пошірюваті на Наддніпровї. Козаки розпіналі універсали, в якіх закликали народ прієднуватіся до них для охорони віри, обіцяючі Козацькі вольності. Частина повсталіх загонів прієдналася до Тараса, а частина діяла самостійно, нападаючий на шляхту и польських жовнірів.

Перебування Селянська-козацького війська на Правобережжі справило позитивний Вплив на Розширення территории повстання. Вже в січні состоялся Збройний Виступ селян і "віпіщіків" у Трипільському старостві Київського воєводства, во время которого повстанці розгромили маєток пана А. Фірлея в містечку Обухові. У заяві Святської и М. Мікі в Житомирський городській суд від 12 травня 1630 року говориться про Дії народних месніків в районі Паволочі, Які спалили шляхетський маєток Із "всім нерухомости майном и документацією". Населення Києва, Василькова, Де метра, Білгородкі та ін. населених пунктів підтрімало повсталіх. У реляції сейму (одна тисяча шістсот тридцять один р.) Коронного гетьмана С. Конєцпольській позначають, что універсали Т. Федоровича та Заклик "Деяк осіб духовних и світськіх грецької релігії, в якіх сповіщалось, что їх віру убожіти ... роздратувалі чернь и всю Україну, розбурхаті так , что ніхто з тамошньої залога не БУВ у безпеці в своєму домі "[43, 33].

Повстання являло велику загроза для польських панів, тім более, что повстанці, за словами Конєцпольського малі план "трактуваті з Москвою и віддаті їй всі тамошні краї". На качану квітня Конєцпольській рушів з коронним військом з Бара в напрямку на Київ, розіславші перед ЦІМ універсали, в якіх призвал шляхту йти до коронного війська. Конєцпольській пославши вперед стражника коронного Самійла Лаща.

Просуваючісь до Києва, Лащ на перший день Великодня вдерся в містечко Лисянку и вірізав усе населення "як мужов, так и жон, так и дітей в церкві будучих, і попав ними" і по дорозі "людей невинних билт б тілько русин був, забивали" [14; 134]. Другий польський загін вірізав усе населення в містечку Діметрі.

Особливо Бурхливий розгорнуліся повстання на Лівобережжі в районі Переяслава. Туди ж рушів Із Своїм військом Тарас и розташувався табором під Переяславом.

Бої під Переяславом трівалі около трьох тіжнів. Уже перша битва з повстанцями булу невдало для Конєцпольського. У боях повстанці виявляв велику мужність и відвагу.

Рішучій бой состоялся между повстанцями и корона військом 22 травня. Цю битву автор "Історії русів" назвавши "Тарасова ніччю". Т. Г. Шевченка оспівав розгром Конєцпольського в своєму творі "Тарасова ніч", Використана для него оповідання "Історії русів" і, очевидно, народні перекази.

Повстанці розгромили польські загони в Коначеві, в Дімері, в Білгороді, під Києвом, коло Борішполя. Під Києвом булу зніщено "Золота рота", что Складанний Виключно з шляхтічів. Щоб не дати змогі корону військам переправітісь через Дніпро на допомогу Конєцпольському, повстанці спалили в києві 50 байдаків и силу човнів.

Конєцпольській змушеній БУВ вступитися з повстанцями в переговори, намагаючися договорітіся з реєстровцямі.

Ініціатором переговорів между сторонами Виступивши, очевидно, коронного гетьмана. У декларації, надісланій С. Конєцпольськім до табору Т. Федоровича під назв "способ заспокоєння гніву его королівської мілості за провини Війська запорозького, ВІН пропонував пріпініті військові Дії на таких условиях: а) Збереження в цілому Куруківського договором тисячі шістсот двадцять п'ять р .; б) видача Т. Федоровича, як головного прізвідця "бунту и на которого є певні докази, что ВІН МАВ зрадліві намірі относительно Речі Посполитої"; в) Визнання старшого, которого призначила король; г) обєднання реєстровіх, Які брали участь у боях з обох сторон в єдине військо; д) розпуск реєстровіх козаків; е) повернення полонених жовнірів "[43; 38].

Заможні козаки, як реєстрові, так и нереєстрові, Згідно піті на компроміс з Конєцпольськім. 8 червня 1630 р. під Переяславом между Конєцпольськім и Козацька старшиною БУВ Укладення договір. Куруківській договір лішався в сілі, но реєстр Фактично збільшувався до 8 тис. чоловік: чи не включені до реєстру повінні були розійтіся по будинках, но Їм гарантувалась "безпека".

Во время переговорів гетьманом козацького війська БУВ Антін Конашевич Бут. А при укладенні договору Конєцпольській затвердивши гетьманом Орендаренко. Частку Тараса МАВ вірішіті король, но до того ВІН лішався при війську.

Так закінчілось повстання 1630 р. Хоч воно не привело до значних змін в становіщі українського населення, но битва під Переяславом Надала більшої впевненості у своих силах.

Весною 1631 р. Т. Федорович розіслав на волості Заклик про продовження БОРОТЬБИ проти шляхти. Учасник переяславської битви Григорій Рубчінській розповідав у Севську, что на початок червня на них відгукнулося около 15 тис. козаків, что зібраліся в Черкасах, Переяславі, Каневі. Великі Козацькі загони зосереджувалися такоже у Лубнах и Острі [43; 40].

Наступний Селянська-Козацька Повстань в 30-х рр. XVII ст. Було повстання під проводом Павлюка. Причиною Було, что польський уряд надіславши на Запоріжжя Комісарів Потоцького и Киселя для переоглядання реєстру. На чолі цього повстання став Павлюк, что повернувся з Кримського походу.

Про Переважно Кількість селян у війську повстанців повідомлялі даже ОКРЕМІ польські джерела, незважаючі на ті, Що в них Селянська-Козацькі повстання інтерпретуваліся Виключно у виде БОРОТЬБИ козацтва за свои прівілеї. Так, Ш. Окольській зафіксував у своєму Щоденнику, что Павлюк наказувано "набирати якомога більше війська з середовища селян" [43; 58].

Повернувшись з кримського походу, Павлюк повів агітацію на Запоріжжі проти старшини реєстровців. У травні ВІН на чолі віпіщіків Виступивши на волость, захопів Козацьку гармату и вивіз ее на Запоріжжя.

Починаючі повстання Павлюк вісував програму:

- центром козацтва мало буті Запоріжжя;

- за запорізькімі нереєстровімі козаками малі буті візнані Козацькі права и прівілеї;

- все козацтво винне Було мати одну організацію и одного гетьмана на Запоріжжі [14; 140].

22 серпня Павлюк видав універсал до Всього козацтва и поспільства (тобто селянства и міщанства), в якому призвал усіх прієднатіся до его війська, пропонував ловити реєстрову старшину як зрадників и продажних людей, и пріставляті до него. Одночасно Павлюк послав у переяславський полк своих полковніків Скидана и Семена Биховця, Які пошірювалі листи з Заклик козаків и поспільства до повстання. Листи ЦІ малі Величезне Вплив.

У вересні 1637 року гетьман реєстрового козацтва Кононович и кілька старшин були схоплені Павлюком и Страчені. Частина реєстровців прієдналась до Павлюка, значний ж частина втратила при хорошому війську.

Повстання Швидко охопіло Наддніпровя. Шляхта втікала з своих маєтків.

З особливо силою розгорнулося повстання на Лівобережжі. Частина повстанців вірушіла на Могили на Кіївщіні, де Павлюк призначила збірні пункт для війська. Много загонів діялі на місцях. Швидко й великому Поширення повстання спріяв голод, что Спалахнув на Україні внаслідок неврожаю одна тисяча шістсот тридцять сім р.

З якою інтенсівністю пошірювалося повстання показує таке Свідчення польського гетьмана Миколи Потоцького: "На Задніпровї все до останків покозачилися, - писав ВІН на сонові донесень з кінця листопада 1637 р. - Міста княжі [Вишневецького] Ромні видають велічезні купи своєвільніків, и всі інші без вінятку, і мій Ніжин теж Пришиваючи до них. Замкові козаки, Котре Було 200 чоловік, Віторія службу "[12; 264].

Переяславський староста писав коронному гетьманові Станіславу Конєцпольському про події на Лівобережжі: "Кизим теж звів з Києва чималий купу за Дніпро; стоит тепер в Переяславі и там до него збіраються. Острянин з Полтави теж збірає їх до себе. В тамошніх містах, что належати до староств, все хлопством покозачилися; в самім Гадячу втекла в козаки 2 Тисячі "[2; 265].

Для придушенням повстання коронного гетьмана С. Конєцпольській виряді польного гетьмана М. Потоцького. 6 грудня 1637 року между повстанців на чолі з Павлюком и польською армією М. Потоцького ставить лютий бой під Кужейкамі на Черкащині. Корона військо Було краще озброєне и Займаюсь Зручне позицию. Битву почав Павлюк, пославши загін Лаща від Масіків до Кужейків. "Наступ селян, - пише Окольській, - є дуже показне видовища: смороду йшлі табором вішікуванім у 6 рядів з чотірма Гармата на чолі, двома з боків и двома в кінці, а Всередині между возами йшлось військо ... Ідучі, ворог сильним кроком, богохульством, лайка, непристойними словами Ганьба и зневажав шляхту, жовнірів, гетьманів и самого короля ... Козаки йшлі під майорячі ми прапорами, з Гарматна постріламі и гучнімі вігукамі. "А чи далеко гетьман буде ночуваті? Лящіку, побіжіш до хащіку! "[14; 147].

После дуже вперто бою коронному війську удалось вдертіся в табір повстанців. Повстанці билися Надзвичайно чоловікова. Сам Потоцький писав про це: "Було таке упертий и завзятий це хлопством, что ніхто з них не Хотів кричати" світу ", навпаки, только кричали, щоб одному на одному вмирати ... якій не ставало стрільбі и оружия, били жовнірів голоблямі й дишло ". Бій трівав до пізньої носі. Павлюк и Скидан відступілі на Південь для того, щоб зібраті более повстанців.

После здачі повстанців під Моровиц козацько-селянське повстання НЕ Припін. Центром его Було Лівобережжя, особливо Лубенщина, де после Скидана діялі Лялька и Скрібень.

Весною 1638 року на Наддніпровї знову почалось велике селянське-козацьке повстання. Уже за рік (1638) почінається нове повстання, и до него прістають тепер и селянські масі. Козаки зрозумілі, что без простого народу, смороду НЕ могут Нічого сделать, и через ті підіймають повстання тепер нема за права свого только стану а за права свого народу. Здається, что це повстання могло б мати успіх, но Вибравши на гетьмана Чоловіка слабкої Волі, що не здатно до ВІЙСЬКОВОЇ справи. Це БУВ Ясько Острянин [2; 98]. Поштовх до розгортання повстання БУВ денний Виступ запорожців на чолі з гетьманом Ясько Острянин на волость. Правою рукою Острянина БУВ Скидан.

10 березня Острянин відає універсал, в якому ВІН звертався до "по обом сторонам річки Дніпра в Малой России, вітчизні своїй, з предків своїх, від давніх часів мешкаючи, тут же і всьому посполитому народу малоросійського". У відповідь на жорстокі переслідування з боку польсько-шляхетських властей, позначають в універсалі, козаки й селяни підняліся на боротьбу за "визволення за допомогою Божої вас, народу нашого православного, від ярма, поневолення і мучительства тіранського Ляховського і для помсти підпорядкованих образ, руйнувань і мучітельскіх лайок "[45; 133].

Великі надії Острянин и Скидан покладали на допомогу Донська козаків, до якіх Було віряджене посольство.

Між запорожцями и донцями БУВ Укладення договір про взаємодопомогу. Як говорили в 1632 году донські козаки стрілецькому п'ятдесятника Угрюмову, - "у нас де, у донських козаків, з запороскім черкаси вирок учинений такий: як приходу звідки сподіватися якихось ... людей багатьох на Дон або в Запороги, і запороскім Черкасом на Дону нам, козакам, допомагати, а нам, донським козакам, допомагати запороскім Черкаси »[14; 15].

В кінці березня - на качану квітня Острянин и Скидан рушили по суші й воде в Запоріжжя на волость. Українське населення з нетерпінням чека з'явиться запорожців. У багатьох місцях готувалісь до повстання. Окольській з цього приводу писав: "Одні готують порох, другі дають людей, гроші и провіант. Уже влаштовувалі лікарню в Трахтемірові, Межигірський монастир посілає Їм Благословіння и Печерський віддає частину. На водах вже Готові переправи. Самі ріки Псел, Сула, Стариця и Дніпро несуть Острянина цибулі ... "[41; 140].

Виступ з Запоріжжя, Скидан Пішов по правому березі Дніпра під Чигирин, звідки частина его війська переправилася за Дніпро и підійшла до Іраклієва, де БУВ розташованій загін польського війська. Головні сили на чолі з Острянина, что плили човни по Дніпру, напали на Кременчук, заволоділі Хоролом и Ожельніком, а даної повернули до Голтву, міста князя Єремії Вишневецького, зайнять тут зручне позицию и добро укріпілісь.

Все Наддніпровя и Задніпровя, територія Сули, Хорола, Псла, місцевість межуючі з Слобожанщини, були охоплені вогнем повстання. Велике повстання спалахнуло на Чернігівщіні. Тут повстанці розгромили війська Чернігівського підстарості и его самого вбили [14; 152].

Під Сніпородом на Острянина напали Потоцький и Вишневецький. Чи не одержавши Вчасно ПІДТРИМКИ від козацького загону на чолі з Сокірявім, Острянин відступів назад до Лукомля. Сокірянін, що не знаючи про відступ Острянина, несподівано наскочив на польське військо и БУВ Розбитий.

3 червня 1638 р. повстанців на чолі з Острянина Було атаковано. Відбулася битва, в Якій предпочтение мало польське військо. Во время даної битви Острянин утік на Слобожанщину, де й оселівся.

После втечі Острянина повсталі звертаючись гетьманом Дмитра Гуню. Це дало змогу козакам протріматісь до вечора.

На другий день битва знову відновілася. Почаїв п5реговорі, но смороду НЕ малі успіху. Оскількі прийшла звістка про повернення Скидана з боєпріпасамі. Довідавшісь про це польське командування на зустріч Йому Віслав військо. У Битві Скидан БУВ взятий у полон.

Вночі з 11 на 12 червня (ст. Ст.) Гуня відступів з-під Жовтіна до гирла Сули и зайнять позицию при впадінні в Останню р. Стариця. Тут ВІН Зробив свой табір. Окольській з подивуватися пише про вінахідлівість Д. Гуні при организации оборони: "місцевість ця багата водою, лісом и пасовища для коней, Дніпровський берег неприступний, тепер же вона так добре булу укріплена Із середини и з боку поля, что ворота всегда позбавляє відкрітімі. Не один інженер дівувався вінахідлівості грубого хлопа и его мистецтву в таких споруд и Дивлячись на міцні вали, шааці, батареї и бруствер "[41; 35].

Корона військо на чолі з Потоцьким после кількох Невдалий атак Почаїв облогу Повстанська табору. Одночасно Потоцький розіслав загони польського війська по навколішніх селах з наказом зніщіті їх. Переконайся, что взяти Повстанська табору нельзя, Потоцький предложили повстанців здати, обіцяючі помілування. Гуня вступивши з ним у переговори, вімагаючі поновлень козацьких прав и вольностей. Далі ВІН погоджувався на світ на условиях поновлень Ку рухівськіх статей. Потоцький рішуче отказался от Пропозиції повстанців и розпочав нову атаку.

Повсталі 7 серпня вірішілі здати. Гуня з частин козаків утік на теріторію Російської держави, а ті, что залиша в таборі, прісяглі на Вірність королю. З таким результатом закінчілось це повстання [14; 153].

Таким чином, проаналізувавші козацько-селянське повстання 2 пол. XVI - 1 пол. XVII ст. можна сделать Такі Висновки:

- причинами всех повстань були Посилення СОЦІАЛЬНОГО та національного гноблення українського селянства, обмеження стають прав козаків;

- основнову масу повстанців становило селянство, но головного боєздатною силою Було козацтво;

- ході повстань були досягнуті певні результати, но смороду НЕ вплінулі радикально на становище мас селянства и козацтва;

- причинами поразок ціх повстань були:

а) стіхійність и неорганізованість повстань;

б) суперечності между реєстровімі (что перебувалі на службі в Речі Посполитої) и нереєстровімі козаками;

в) Відсутність єдиного командування, розрізненість селянських віступів;

г) погана озброєність;

- значення повстань у тому, что в ході повстань селянство та козацтво згуртовувалісь, набувалі досвіду БОРОТЬБИ проти СОЦІАЛЬНОГО та національного гноблення, готувалі ґрунт для Наступний подій, Які розгорнуліся во время візвольної Війни українського селянства середини XVII ст.

ВИСНОВКИ

После Люблінської унії 1569 р. до складу Речі Посполитої увійшлі Такі українські землі: Галичина з Холмщини и Частина Поділля, воєводство Волинське, Брацлавське и Київське, Чернігівщина. На ціх землях встановлюється польське панування, Пожалуйста супроводжується Посилення СОЦІАЛЬНОГО гноблення и національно-релігійних утісків з боку як польських так и місцевіх феодалів.

Становище селян после Люблінської унії значний погіршілося: По-перше, смороду НЕ малі ніякіх прав; по-друге, збільшілася панщина, Різні податки, а такоже посілювалося закріпачення ОСНОВНОЇ масі селянства; по-Третє, после Берестейської унії Почаїв утиски православної віри на территории України.

На середину XVI ст. остаточно склалось польське та Литовське феодальне землеволодіння, за Яким право Користування землею МАВ шляхетський стан. Селянство на землях феодалів перебувало під їхньою "Необмежений владою". В "Уставі про волоки" 1557 р. позначають, что селянин и его майно Повністю Належить феодалові. В течение 2 пол. XVI ст. польський и литовський Уряди відавалі ряд Законів Із Заборона селянам переходіті з місця на місце без Дозволу феодала-власника.

За Литовсько статутом 1588 р. остаточно селянство вводилося до закріпаченого стану. Селянин, Який проживши 10 р. на землі феодала, ставав кріпаком. Шляхтич МАВ право розпоряджатіся НЕ только майном селянина, а й его життям.

Розвиток товарно-копійчану отношений спонукав феодалів до превращение своих маєтків на фільварки, тобто власного господарства, Пожалуйста базується на Постійній щотіжневій панщіні. Норма відробітків булу неоднаковою у різніх регіонах України. Если взяти Галичину и Волинь, то в них селяни відроблялі 4 - 5 днів панщини, а на півночі Київського воєводства 2 - 3 дні на тиждень.

Кроме панщини селяни сплачувалі Різні данини - натурою або грішми.Серед данин натурою на Першому місці стояли данини хлібом. Такоже існувала данина худобою. Жителі лісовіх околиць постачалі куниця, лисиця и іншу звіріну, а ті, что селіліся вздовж річок - рибу. Сільські ж реміснікі були зобовязані доставляті до Панська двору свои вироби. Бортники сплачувалі Даніна медом, а жінки давали прядіво, пшоно.

Грошова данина вживатися рідше. Тільки в 40-і рр. XVII ст. шляхта все Частіше Почаїв заміняті панщину копійчаних чинш.

Становище селянства погіршувалося ще й унаслідок здачі феодалами своих маєтків в оренду. Орендар МАВ право розпоряджатіся на ціх землях на свой розсуд, что еще более посілювало експлуатацію селян.

Розвиток фільваркового господарства супроводжували Зменшення селянських наділів та зростанням числа малоземельних и безземельних селян. Зростан Кількість городніків, за городніків и комірніків, у маєтках збільшувалася Кількість "гультяїв", Які НЕ малі Ніякого майна.

Панство Якуб Накладал на селян Різні побори: за право віпасаті худобу, за помело зерна, за вола, за вулик на пасіці, за право ловити рибу в Панська ставі, за вирубування лісу. Державі селяни сплачувалі такоже податки на Утримання королівського війська.

За всякий Непослуха пані жорстокости карали селян: Саджан в "колоди", увязнювалі, наказувано бити, засуджувалі до смерти.

Все це призвело до протесту селян проти феодалів. Найпошіренішою формою протесту були втечі від одного феодала до Іншого та на Вільні землі (Слобожанщина, Запоріжжя).

Селяни утікалі як з сімямі, так и по Одинці. КОЖЕН шукав кращої долі в ІНШОМУ краї з іншімі людьми. Смороду знаходится захист у так званні слободах або волях. Це Нові поселення, при заснуванні якіх пан звільняв колішніх кріпаків від панщини и податків на 10 - 15 р. течение ціх років селяни розроблялі цілінні землі, вели вільне господарювання, что давало, хоч на короткий час, селянству відчуті собі вільним. Альо Такі вчинки були Вигідні феодалам. По-перше, селяни обробляємих Нові землі (цілінні), освоюючі лісові и Степові "пустіні" і пан МІГ вікорістаті ЦІ землі пізніше для себе. Як і друга, були випадки, коли пані, що не Дивлячись на волю селян, залучалі їх до Виконання другорядніх повинностей у своих маєтках.

Але, коли на Слобожанщіні начали розвіватіся слободи, водночас на західніх землях начали занепадаті феодальні маєтки. Це Було зумовлене великою кількістю переселень селян. Були випадки, что Залишайся пусті села - жителі повтікалі. Це призвело до того, что велика Кількість панів звертає до польського суду для вирішенню цієї проблеми. Для того, щоб Зменшити Кількість втікачів булу запроваджен кругова порука на селі, тобто громада доручала за селянина, а если ВІН утікав, то винна булу доповідна гроші або шукати его.

Кроме Втеча, селяни ще й відмовляліся відробляті панщину. Такоже без Дозволу пана Збирай врожай на полі, рубали ліс, косили сіно на луках. Пізніше ЦІ протести превратились у сутички з урядниками и підпалення Панських маєтків.

Втікаючі на Запоріжжя, селяни запісуваліся в стан козаків и жили за звичаєм Запорізької Січі. Козаки такоже були НЕ задоволені політікою польського правительства. Це призвело до обєднання їх в одну силу, яка має Назву повстання.

Найвищого піднесення селянський рух досяг во время Збройних віступів - козацько-селянських повстань, під проводом Косинського, Наливайка, Жмайла, Федоровича, Павлюка, Острянина.

Основною масово силою ціх віступів Було селянство, Пожалуйста прієднувалося до козаків. Оскількі, козаки були більш організовані, чем селяни и краще озброєні, то смороду очолювалі ЦІ повстання. Те ж, справедливо, на мою думку, їх назіваті Козацька. Але, оскількі селянство підтрімувало козаків и масово прийомів доля у ціх Виступ, то їх можна візначіті як козацько-селянські повстання.

В ході Даних повстань відстоювалісь у Першу Черга Захоплення козацтва и їх Наслідки НЕ малі впліву на становище ОСНОВНОЇ масі селянства України.

ЦІ Виступи малі велике значення в тому, что во время розгортання ціх подій козацтво згуртовувалося, набувало досвіду БОРОТЬБИ проти гноблення з боку правительства Речі Посполитої, а такоже готувало ґрунт для Наступний подій, Які розгорнуліся в середіні XVII ст. и Набуль характеру національно-візвольної Війни українського народу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

1. Антонович В. Коротка історія козаччіні.- Київ: Україна, 1991. - 158 с.

2. Антонович В. Про Козацькі часи на Україні. - Київ: Видавництво художньої літератури. "Дніпро", 1991. - 238 с.

3. Апанович О. Розповіді про запорізькіх козаків. - Київ: Київ: Видавництво художньої літератури. "Дніпро", 1991. - 334 с.

4. Баранович А. І. Україна напередодні визвольної війни середини XVII століття (Соціально-економічні передумови війни). - Москва: Изд-во АН УРСР, 1959. - 209 с.

5. Бойко І. Селянство України в 2 половіні XVI ст. - 1 половіні XVIІ ст. - Київ: Вид-во АН УРСР, 1963. - 332 с.

6. Боплан Г. Левассер Опис України від меж Московії до границь Трансільванії, складене Гельомом Левассер де Бопланом. - Київ, 1901. - 37 с.

7. Верстюк В. Ф. Україна від найдавнішіх часів до сьогодення: Хронологічній довідник / В. Ф. Верстюк, О. М. Дзюба. - Київ: Наукова думка, 1995. - 688 с.

8. Возз'єднання України з Росією. Документи і матеріали в 3-х томах. - т. 1, 1985. - 302 с.

9. Гарасимович В. Матеріали до історії козаччини XVIІ віку. - Львів, 1994. - 153 с.

10. Голобуцький В. А. Запорізьке козацтво. - Київ: Вища школа, 1994. - 539 с.

11. Грушевський М. С. Історія України-Руси в 11 томах, 12 книгах. - Київ: Наукова думка, 1991.

12. Грушевський М. С. Ілюстрована історія України. - Київ: Левада, 1999. - 696 с.

13. Гурбик А. Аграрна реформа в Україні XVI ст. - Київ: Інститут історії України НАНУ, 1997. - 64 с.

14. Гуслистий К. Нариси з історії України. Вип. ІІІ. Визвольна боротьба українського народу проти шляхетської Польщі в 2 пол. XVI ст. и в 1 пол. XVIІ ст. - Київ: Вид-во АН УРСР, 1941. - 187 с.

15. Документи з российских Архівів з історії України. т. 1. Документи до історії запорізького козацтва 1613 - 1620 рр. - Львів, 1991. - 442 с.

16. Дорошенко Д. Нарис історії України в 2-х томах. Київ: Глобус, 1991. - 238 с.

17. Історія України / ред. Ю. Зайцев. - Львів: Світ, 1996. - 488 с.

18. Історія УРСР у 8 т., 10 кн. - Наукова думка, 1979. - т.1. - 343 с.

19. Історія України. Курс лекцій. т. 1. Від найдавнішіх часів до кінця ХІХ ст. - Київ: Либідь, 1991. - 570 с.

20. Історія України: нове бачення: у 2 т. - Київ: Україна, 1995. - 496 с.

21. Історія УРСР в 10 т., Т.2. - Київ: Наукова думка, 1995. - 496 с.

22. Кіку І. О. Актові книги 1638 - 1648 рр. як джерела з історії селянства Волині // Архіви України - 1986. - №2. - С.67-70.

23. Коли земля стогнали. 2 пол. XVI - 1 пол. XVIІ ст. / В. О. Щербак. - Київ: Україна, 1995. - 432 с. (Історія України в прозові творах и документах)

24. Крип'якевич І. Б. Хмельницький. - Київ: Вид-во АН УРСР, 1954. - 535 с.

25. Крип'якевич І. Історія України. - Львів: Світ, 1992. - 556 с.

26. Легкий В. І. Селяни України в початковий період визвольної війни 1648 - 1654 рр. - Львів: Вид-во АН Ленингр. у-ту, 1959. - 175 с.

27. Лепявко С. А. Козацькі Війни кінця XVI ст. в Україні. - Чернігів: Сіверська думка, 1996. - 286 с.

28. Лепявко С. А. шляхетських Анархія и становище селян Волині в к. XVI ст. // Минуле и сучасне Волині. - Луцьк, 1989. - С. 151 - 154.

29. Марочкін В. К. антифеодального и визвольний рух на Україні в 1 ЧВ. XVIІ ст. - Київ: Вища школа, 1989. - 111 с.

30. Між двох вогнів: 2 пол. XVI - 1 пол. XVIІ ст. / І. О. Ворончук. - Київ: Україна, 1996. - 413 с. (Історія України в прозові творах и документах).

31. Мишко Д. І. Северин Наливайко. - Київ: Вища школа, 1962. - 120 с.

32. Полянська-Василенко Н. Історія України у 2 т., Т. 1. До середини XVIІ ст. Київ: Либідь, 1995. - 672 с.

33. Поршнев Б. Ф. Феодалізм і народні маси. - Москва, 1964.

34. Рибалка І. Історія України. Дорадянській период. Київ: Вища школа, 1991. - 607 с.

35. Селянський рух на Україні 1569 - 1647рр. Збірник документів и матеріалів. Київ: Наукова думка, 1990. - 534 с.

36. Смолій, Степанков С. Українська національна революція XVIІ ст. (1648 - 1676). - Київ: Альтернатива, 1999..

37. Субтельний О. Україна: історія. - Київ: Либідь, 1993. - 720 с.

38. Ткачук А. П. Структура комплексу документальних матеріалів по вивченню історії селянських рухів на Волині в 2 пол. XVI - 1 пол. XVIІ ст. // Минуле и сучасне Волині: Проблеми джерелознавства. - Луцьк, 1994. - С.76 - 78.

39. Ткачук А. П. Роль Волині у козацько-селянських повстань XVI - XVIІ ст. // Велика Волинь: Минуле и сучасне. - Житомир, 1993. - С. 34 - 36.

40. Україна перед Визвольний війною 1648 - 1654 рр. Збірка документів. - Київ: Вид-во АН УРСР, 1946. - 256 с.

41. Феодалізм на Україні: Збірник наукових праць / Смолій. Київ: Наукова думка, 1990. - С. 193.

42. Шевальє П. Історія Війни козаків проти Польщі. - Київ: Томі РІС, 1993.

43. Щербак В. О. Антіфеодальні Рухи на Україні напередодні візвольної Війни 1648 - 1654 рр. Київ, 1975.

44. Щербак В. О. антифеодального боротьба народних мас Волині в 40-х рр. XVIІ ст. - Луцьк, 1998. - ч. 1. - С. 163.