Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Звичаї, культура та побут запорізькіх козаків





Скачати 27.71 Kb.
Дата конвертації03.09.2018
Розмір27.71 Kb.
Типреферат

- 16 -

Міністерство освіти и науки України

Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського

Домашня робота на тему:

«Звичаї, культура та побут запорізькіх козаків»

Вінниця. 2007

Канцелярія запорозьких козаків

Канцелярії у власному розумінні слова в запорозьких козаків НЕ Було. Обовязки цієї части адміністрації віконував генеральний писар разом Із Своїм помічником. Усі справи йшлі до него, но від них не лішілося жодних писаного рядка. Чи не Було ні щоденника, ні записок для памяті. Коли приходили накази з двору, їх голосно читали перед Зборами й Негайно давали відповідь, якові вважаю слушно.

Суд над злочинця

У судах, во время наказание та страт запорозькі козаки корістуваліся неписаними законами, а стародавнім звичаєм, словесним правом та здоровим глузду. Писання Законів від запорожців годі Було чекати самперед тому, что громада козаків мала Надто коротке минуле, аби віробіті ті чи ті закони, надаті Їм системи и Висловіть на папері. Кроме того, писаних Законів у запорозьких козаків не могло буті ще й тому, что все їхнє історичне минуле Було Заповнено Безперервна війнамі, что ні дозволяло Їм пріділяті много уваги Влаштування внутрішнього ладу життя. Нарешті, писаних Законів козаки прагнулі унікат, боячися, аби смороду НЕ змінілі їх вольностей. Звичаї вместо писання Законів як гарантія твердих порядків у Запорожжі візнаваліся й російськім уряд, починаючі з царя Олексія Михайловича и кінчаючі царицею Катериною II.

Суддя у Запорозьких козаків булу військова старшина, тобто кошовий отаман, суддя, писар, військовий осавул; кроме того, довбиш, курінні отамане, паланочного полковник, а іноді и весь кіш. Кошовий отаман вважався віщим суддю, оскількі ВІН МАВ Верховну владу над цілим запорозьким військом. Та справжнім, офіційнім суддю на Запоріжжі БУВ військовий суддя; щоправда, ВІН лишь розбірав справи, давати поради посваренім, вже не проти затверджував остаточно своих постанов. Військо давало на це право лишь Кошового отаманові. Військовий писар іноді оголошував вирок старшини на раді, іноді сповіщав засудженим судові решение, особливо коли йшлось про осіб, Які жили не в самій Січі, а в паланках, тобто віддаленіх від Січі станах. Військовий осавул віконував роль слідчого, Виконавця віроків, поліційного урядника: Він розглядав на місці Скарги, стежа за виконання віроків кошового отамана та Усього коша, переслідував збройно розбійніків, злодіїв та грабіжніків. Військовий довбиш БУВ помічником осавул та приставом на екзекуціях; ВІН читав постанови старшини та Усього війська прилюдно на місці Страті або на військовій раді. Курінні отамане, Які часто віконувалі роль Суддів среди козаків своих куренів, малі при куренях таку силу, что могли розбіраті поклич между спірнімі сторонами и карати винного.

Наказание й страта у запорозьких козаків визначавши характером злочінів. З наказание практікуваліся: прівязування до гармат на майдані, Саджані на деревяну кобилу, Бітті під шибениці, ламаний кінцівок-- ніг та рук, грабування майна, заслання в Сибір.

Найпопулярнішім з-поміж ціх наказание та страт Було Бітті злочинця Кийко до смерти біля ганебного стовпа. До ганебного стовпа та кійків засуджуваліся особини, Які Щось вкрали або прихована украдене, учинили побої, насильство, дезертирство. Ганебній стовп всегда стояв на січовому майдані около січової дзвініці; біля него всегда стояла в`язанка сухих дубових кійків з головками, такими, як бійкі на ціпах для молотьби хліба. Если котрийсь з козаків вкравши Щось, хай даже дрібнічку, в Іншого козака, у самій Січі або поза нею, и его спіймають на цьом, то его приводили січовій майдан, до ганебного стовпа, и за звичаєм Тримай там в течение трех днів, а іноді даже более, Доті, поки ВІН не заплатити гроші за вкрадену річ. Во время стояння злочинця біля ганебного стовпа Повз него проходять товариші, при цьом хтось з-поміж них мовчки дивиться на прихильність; хтось, напившись, пяній лає та бє его; інші предлагают Йому гроші; ще інші приносять горілку та калачі, поять та годують его, и хоч злочінцеві не до їжі та пітва, ВІН мусіть це делать. "Пій, скурвий сину, злодію! Як не будеш пити, то будемо тебе, зкурвився сина, бити! "- кричали перехожі. Та коли Злочинець віпє, то козаки, Які взялися за него, казали: "Тепер же, брате, дай ми тобі немного відлупцюємо!". Марно тоді Злочинець благає пощади; на всі прохання помілуваті козаки вперто відповідалі: "За ті ми тобі, скурвий сину, й горілкою поїлі, что нам тобі треба лупцюваті!". После цього смороду завдавалі кілька ударів прихильність до стовпа злочінцеві й йшли Собі. За ними зявляться інші, потім йшлі ще й ще .. У такому становіщі Злочинець залишавсь добу, часто поспіль усі п'ять діб-- як ухвалять судді. Альо найчастіше Було так, что Вже через добу злочинця забивали на смерть, после чего его майно забирали на військо. Втім, трапляє, что Дехто Із злочінців НЕ лишь залишавсь живим после такой карі, а й даже одержував від своих п'яних товаришів гроші. Іноді Бітті Кийко замінялі смертну кару: у такому віпадкові у наказание відбіралі худобу та Рухом майно, при цьом часть худоби віддавалі на військо, часть паланочного старшіні, Решт худоби та все Рухом майно-- дружіні та дітям наказание, если ВІН БУВ жонатій.

Козак, Який вбивши Іншого козака, брикатися на труну вбитого, и его Хован живого, відповідно до принципу, за Яким усі козаки є брати, что повінні жити разом, чи не діючі Шкоди один одному. Если вбивця БУВ смілівім козаком, которого любили всі его товариші, ВІН МІГ избежать смерти за комунальної Згоди або ж відбуті інше наказание.

Боржника, Який відмовлявся або БУВ неспроможності платіті, прівязуваті до гармат на майдані, даки ВІН НЕ розквітається б або не знайде викуп за себе.

Дуже Суворов карали тих, хто продавав що-небудь дорожча за визначенням Ціну. Кошовий або отамане дозволяли козакам пограбуваті винного.

Звичаї запорозьких козаків

Запорозькі козаки носять як відмінний знак на маківці голови чуб, великий, наче жмуток піря. Решті голови смороду Голя. Смороду Надаються такого значення цьом чубові, что коли один козак Вирва его в Іншого, то мусіть Заплатити Йому п'ять карбованців.

Если один козак має таку злостівість, что вбє іншого з Умисне наміром, то его кладуть на Тіло вбитого и їх ховають в одній могилі. Цей звичай зберігався в запорозьких козаків аж до кінця їх Існування.

Найперше, чого вчать молодь, це є повага й шана до людей похилого віку. Це доводити, что нінішній устрій походити від патріархального ладу.

У запорожців курені стояти всегда відчінені. Будь-який мандрівник чи перехожий может туди зайти и зїсті все, что ВІН знайде їстівного, если даже Нікого немає вдома. Йому даже ніхто НЕ дорікне, як ВІН усе зїсть, но ВІН НЕ может Нічого забрати з собою, Якщо не хоче наразітіся на Суворов наказание, бо існує священний принцип недоторканності будь-якої РЕЧІ, что находится в курені.

З цього принципу, которого смороду ретельно дотрімуються, віпліває обовязок для того, хто знайде яку-небудь річ на Січі, прівязаті свою знахідку до високого стовпа й лишити ее там в течение трех днів, после того, Якщо не зявиться ее власник, ВІН может вважаті ее своєю. Та если ВІН заберу річ, що не вистава ее на огляд, и не відкріється, тоді его самого привязують до високого стовпа посередіні майдану й кладуть поряд Чима київ. КОЖЕН, хто проходитиме Повз прихильності, винен узяті кия и Тричі вдаріті винного. І если даже перший удар стане смертельним, то ніхто НЕ докорятіме, а всі Негайно схвалять Цю дію Оплески. После трьох ударів потерпілого частують чаркою горілки, посудина З якою стоит около, приказуючи: «пий, вражий сину!».

Від часу, коли козак залішає свой курінь, щоб Ніколи до него не повернуть, ВІН втрачає свою Назву козака-запорожця и дістає імя гайдамаки або розбійніка з битого шляху.

Щоб убезпечити себе від вошей, запорозькі козаки варять дуже жирну рибу, что звет осетрина. Коли жир вкріє воду у казані, козак занурює у него нову сорочку й лішає ее на Певний час просочітіся тім жиром. Потім ВІН вдягає ее и зніме лишь тоді, коли вона стане зовсім ветха.

Запорозькі й українські козаки малі звичай насіпаті курганів або пагорби, щоб ховати в них тих, хто чімось відзначівся. І если хто-небудь загінув у бою за Батьківщину, то Йому споруджують такий самий мавзолей, даже коли его Тіло НЕ Було знайдене. Ще й сьогодні можна Побачити много курганів у степах Очакова та Криму.

Коли козаки ма ють гарячка, то звичайна засоби проти неї служити половина заряду Гарматна пороху, розведення в горілці, что ее Вигнан з зерна. Проковтнувші Цю суміш, смороду лягають, засінають и прокідаються в доброму здоровї. Інші замінюють порох на попіл.

Коли їх поранено й нема кому подати Їм допомогу, смороду беруть жменю землі, розводять ее своєю сліною и змащують рану.

Во время походів козаки зміцнюють позіції своими возами и відчувають себе у безпеці за цімі ПЕРЕСУВНА укріпленнямі, что їх звуть "табір". Смороду абсолютно необхідні у пустині степах, де всегда нішпорять татари, и тисяча козаків, захищений таким чином, может опіратіся шести тисячам ціх невірніх, Які Ніколи НЕ злазять з коней и якіх может спинити рів або найменша загороджені. У будь-Якій іншій стране Було б Важко війську йти походом между возами, но цею край такий Рівний, як жоден Інший.

Козаки шкірного куреня мешкали разом зі Своїм отаманом. Для Приготування їжі у кожному курені БУВ кухар, якому допомагать кілька хлопчиків, что приносили Йому воду й чистили казани после обіду. Цей кухар одержував два карбованці на рік від куреня и по п'ять копійок від кожного козака, Який харчувався у курені.

Їжа булу дуже проста. Обід складався з двох страв. Перша звали "саламаха", вона нагадувала кашу, приготовання з борошна, водою та сіллю. Друга мала назви "тетеря" і являла собою суміш борошна, крупи та проса. Вона булу немного рідша за саламаху, бо в неї додавали много слабенького пива або рібної юшки. Провізію купували за гроші куреня. Згадані страви подавали у великих посудинах, Які звали "ваганкі", но Ніколи НЕ вживалися хліба. Козаки, Які НЕ задовольняліся Звичайно стравити, а Хотіли Їсти м'ясо або рибу, купували їх за Власні гроші у складку гуртом.

Козаки, Які це має належати до жодних куреня и заробляй Собі на життя Яким-небудь ремеслом чи торгівлею, мешкали у своих хатах на околиці, живучі за свой рахунок. Звичайно смороду малі ліпше харчування, чем отамане, й до того ж їли хліб.

Були й Такі козаки, Які Постійно жили поза куренями, полюючі або ловлячи рибу, и Такі, что позбавляє у своих зимовищу домівках, щоб буті Ближче до своєї худоби та коней. Смороду так само жили власним коштом и вживатися много запобіжніх ЗАСОБІВ проти пожежі, щоб Зберегти свои домівки. Смороду жили на березі Дніпра з боку Очакова, де інші річки перетінають степ и вліваються у Дніпро, від гирла Самари до гирла Дніпра и даже на березі Лиману.

Запорозькі козаки, знаючи, як охороняліся кордони татар и поляків, корістуваліся з цього й часто нападали на їхні країни. Загони козаків захоплювалися їхніх коней та худобу, а їх самих убивали або брали в полон. После нападу смороду Повертайся на Січ и розподілялі между собою здобіч. Потім смороду влаштовувалі велосипеді свято, кілька днів ПІДРЯД пили й танцювать й розповідалі на ВУЛИЦЯ про свою відвагу. Їх супроводжували люди, Які несли у великих мідніх казанах оковитої, горілку, пшеницю, перемішану з медом, пиво та питний мед, и музики, что співали Різні пісні. Смороду обіймалі селян и запрошувалі їх пити разом з ними. Если хто-небудь відмовлявся, смороду обсіпалі їх лайка, Незалежності від того, чи знали его Раніш. Отак смороду вітрачалі за кілька днів усе, что коштувала їхня здобіч, а часто й даже более, и з багачів Одразу ставали біднякамі кругом у Борго. Купці та реміснікі, Які малі в цею годину Великі прибутки, продаючи з свои товари по високих цінах, вітрачалі ЦІ гроші, п`ючі та гуляючи з іншімі козаками.

Козаки, что жили у зимовище осіли, так само проїдалі та пропивали усе что малі-- чи здобіч, чи ті, что заробляй гроші, продаючи виловлення рибу або шкури впольованіх лисиць чи вовків.

Усю свою свободу козаки вікорістовувалі для того, щоб жити у неробстві. Проводячі дні у піятіці або лінощах, смороду жили у життя без розпусті й помирали так, як жили. Тільки на війні смороду були справжнімі людьми, Хоробрів, слухнянімі та невтомнімі.

Тип запорожця

Зовнішнімі та внутрішнімі вартости запорозькі козаки становили собою найхарактерніші типи свого народу та свого часу. Як пишуть Сучасники, смороду були здебільшого середня зросту, плечісті, ставні, дужі, повновіді, кругляві и від літнього сонця та степової спекоті смагляві. З довгими вусами на верхній губі, з розкішнім оселедцем, або Чуприна на тімї, в смушковій гостроверхій шапці на Голові, всегда з люлькою в зубах, Справжній запорожець всегда позірав якось Сонячно й спідлоба долу, чужих зустрічав попервах непрівітно, відповідав на запитання дуже неохоче, но затім поволі мякшав, лица его поступово во время розмови ставало веселим, жваві пронікліві очі зловити БЛІСКОМ вогню, вся постать его надихана мужністю, хвацькістю, заразлівою веселістю и неповторним гумором. "Запорожці, - каже 116 літній дід Розсолода, сам нащадок запорожців, - не знали ні цоб, ні цабе, тому були дужімі, не знали хвороб и помирали более на війні, аніж удома. Тепер люди слабі, пусті й недовговічні: як 90 років проживши, то й стежки під собою не бачіть, а колись у сто рік чоловік только в силу вбірався. Тому-то запорожці жили й Довгого, и весело. А хлопці Які були! ВІН сів на коня-- НЕ струснувсь, що не здригнув! Торкнув ногамі-- и Пішов, и Пішов! Тільки курява стовп ... ". У внутрішніх якости запорозького козака помітно Було суміш чеснот та вад, Які, втім, всегда були прітаманні людям, котрі вважають войну головного заняття и головного ремеслом свого життя. Жорстокі, дикі й нещадні до своих ворогів, запорозькі козаки були добрими друзями, вірнімі товаришами, справжнімі братами один до одного, мирними Сусідами своим побратимам по ремеслу, Українським та Донська козакам. Хижі, кровожерні, нестрімні на руку, зневажліві до будь-якіх прав чужої власності за на землі ненавісного Їм ляха чи мізерного бусурмана, запорозькі козаки у себе вдома звичайна крадіжку якогось батога чи пута вважаю страшно Карно злочином, за Який винного карали на смерть.

Ясною рісою вдачі запорозьких козаків булу їхня добросердність, безкоріслівість, Щедрість, Вірність у дружбі, яка вельми високо цінувалася на Запорожжі, де, за Козацькими правилами, гріхом вважаю ошукаті чорта, коли ВІН потрапляв січовікам у товариші. Кроме того, яснімі рісамі вдачі запорозьких козаків були висока любов до власної свободи: смороду віддавалі предпочтение лютій смерти перед ганебнім рабством; глибока повага до старих и заслужених воїнів та й Взагалі до всіх "Військових ступенів", простота, поміркованість и вінахідлівість у скруті, у домашньому побуті або в різніх безвіхідніх випадки та при фізічній недузі. Например, від пропасніці смороду пили горілки з золю або рушнічнім порохом, кладучі на чарку піністого трунку пів заряду пороху; для гоєння ран прікладалі до Ураження Місць розтерту Із сліною на руці землю, а коли Їм бракувалась металевий посуд для готування страв, умудрялися варити їх у деревяних ковшах, підкідаючі в них Безперервна, один за одним, розжарені на вогні камінці, поки НЕ закипала вода, налита у посудину. До зайшла та проїжджіх людей запорозькі козаки всегда були гостінні й благочінні и ставили особисту чесність поряд з гостінністю та благо чинністю, як у себе на Запоріжжі, так и на війні Стосовно ворогів православної віри. "Хоч на Січі, - згадує один католицький патер, - Було різного люду, проти там були така чесність та безпека, что усі, хто пріїздів з товарами або по товар, у якіх других справах для, знали, что з їхніх голів и косина не впадаючи. Можна Було на вулиці Залишити свои гроші й Не боятися, что їх буде вкрадено. Будь-який злочин проти Чесноти гостя або січового жителя Одразу ж короваю смертю ".

На війні козак всегда відзначався розумом, хітрістю, умінням віграті у ворога вигоди, Раптовий на него напасті и зненацька заманіті, вражав ворога великою відвагою, дивовижний терпінням та рідкісною здатністю переносіті Спрага и голод, спеку й холод. Про хоробрість запорозьких козаків турецький султан сказавши: «Коли Навколишнє панство на мене повстає, я на обидвоє вуха сплю, а з козаками я мушу одним вухом слухати". Самі козаки про свою хоробрість казали: "Ми всегда завзято, Хоробрів й мужньо країни поганих руйнувалі та спустошувалі", а на погрозив з боку хвалькуватого султана заполоніті військом турецьким Січ сміліво й віклічно відповідалі: "Війська твого НЕ боїмося, - будемо битися з тобою землею та водою ". Війна для козака булу так само необхідна, як птахові крила, як рібі вода. Без Війни козак-- НЕ козак, ліцар-- НЕ лицар. Козак НЕ лишь НЕ боявсь, а й любив войну. ВІН дбав не так про ті, аби Врятувати своє життя, як про ті, аби вмерти так, як умірають справжні лицарі, у бою, тобто щоб про нього сказали: "Умів Шарпатов, умів и вмерти НЕ скіглячі".

Темними гранями вдачі запорозьких козаків Було, что много хто з-поміж них любив напустіті туману перед чужим, похвалітіся своими військовімі подвигами, похізуватіся своим убраний та зброєю; кроме того, смороду відзначаліся легковажністю й непостійністю, хоч и називали себе у листах та посланнях до царів та королів "вірнім військом" його королівської або царської велічності.

Надто ж відзначаліся запорожці своєю безпечністю; недаремно про них Склаві Якийсь співає вірша:

Се козак запорожець, не про чім НЕ тугіше,

Як люлька є й тютюнець, то Йому й байдуже,

ВІН ті только й знає:

Коли не ПЄ, так воші бє, а все не гуляє.

Великим недоліком запорозьких козаків булу такоже пристрасть до спиртних напоїв. "У піяцтві й бражніцтві, - каже очевидець, - смороду прагнулі віпередіті один одного, и навряд чи знайдуться в усій хрістіянській Европе Такі безтурботні голови, як Козацькі". Самі про себе запорожці казали: "У нас у Січі норов: хто отче наш знає, тієї вранці вставши, уміється та й чарки шукає". Втім, во время Військових походів запорозькі козаки Унікал піятік, оскількі усяк пяного кошовий отаман, як свідчіть Сучасник, Одразу вікідані за борт чайки. Нарешті, гуляючи та бенкетуючі, запорозький козак НЕ БУВ схожий на того зниклого пяніцю, Який пропивав свою душу в чорному й Брудний шинку: лицар даже у піятіці залишавсь лицаря. Кідаючісь у широку й Нестримна гульня, козак тім самим виявляв своєрідну Молодецька вдачу, особливий, так би мовити, епікурейській погляд на життя людини, яка марно обтяжує себе працею й клопотами и даремно НЕ розуміє справжнього СЕНС буття-- існуваті Задля веселощів життя. Та й про что козакові клопотатіся, коли:

Чи не сьогодні, так завтра поляжемо его голова,

Як од вітру у степу трава! ..

Висновок

Саме слово "Січ" означало столицю Всього запорозького козацтва, центр ДІЯЛЬНОСТІ і управління всіма військовімі справами. Поряд з ЦІМ терміном вживатися й слово "Кіш", під Яким розумілі центральний орган управління, что відав адміністратівнімі, військовімі, фінансовімі, судів та іншімі справами. На чолі Коша стояв кошовий отаман, Який обірався Козацька радою на 1 рік, но й МІГ буті переобранім на новий строк. У XVI-XVII столітті кошовий отаман назівався гетьманом. Во время походів ВІН МАВ Необмежений владу. Отаман та інші старші чини володілі великою дісціпліною, но основні питання вірішуваліся на народних зборах - крузі. Саме там прийомів решение про Виступи у походи, ділілі по Жеребкування земельні угіддя. Коли військо виступали у похід суходолом, то воно поділялося на полки, а КОЖЕН з них складався з трьох-чотірьох куренів. Курінь - це Постійна казарма, де жили козаки и адміністративна одиниця у самій Січі. На ворогів козаки кидалися відразу. В бою були дуже рухліві и всегда обходили ворожок табір з боків. Смороду билися завзято, забуваючі про своє життя. В повний смороду НЕ здавай. Це пояснювалося тим, что для більшості козаків НЕ Було для кого берегти себе. Щоб стрімуваті чужу кінноту смороду обгороджувалісь возами Із-за якіх відстрілювалісь з мушкетів, трімаючісь на місці по кілька тіжнів. Для того щоб Ворог не порозбивали возів, козаки прівязувалі їх один до одного ланцюга. У таких таборах козаки відбівалі вдесятеро більшу татарську силу, а коли ті Втрата Чима людей відступалі, козаки сідалі на коней, наздоганялі їх та ніщілі.

У XVI-XVII століттях мало хто доживав до старості - всі гінулі в боях або походах. Здебільшого похілі козаки Хован десь в печери, вікопувалі криниці и жили там до смерти.

У Великій шані в козаків перебувало побратимство. КОЖЕН козак віддавав своє життя за волю родічів и побратимів. На знак побратимства смороду міняліся хрестами з тела, а все інше Було СПІЛЬНЕ. Смороду дарувалі один одному коней, зброю. В боях билися поруч й рятувалі один одного або захищали своим тілом. Побратимство надавало Великої сили. Воно Було однією з таємних причин їх непереможності.

Повернувшись з походу, козаки ділілі здобіч. Потім починаю гуляти. У піяцтві та гулянні смороду намагаються перевершіті один одного. Альо вжіваті спиртне во время Військових походів Було заборонено. За піяцтво, як и за зраду, передбачало смертна кара. У жодній армії світу НЕ Було таких вимог.

Відгулявші кілька днів козаки Повертайся в буденне життя. Вставали до сходу сонця, йшлі на Річку купатися, їли житнє борошно з водою и засмажене олією. КОЖЕН носів свою ложку у халяві Чобота. Потім брали КОЖЕН до свого діла: хто латає, хто прав свой одяг чи Лагодів зброю, інші пора біля човнів та коней, займаюсь господарством. Юнаки змагає в їзді на конях, стрільбі, кидалися один на одного та боролися.

Віганяючі ворога з рідного краю, козаки брали Чима хлопців Із собою на Січ и віддавалі в науку до куренів. Коли хлопчікові віповнювалося 14 років, тієї козак, что прівіз его, взявши свого Вихованця щоб тієї чисто зброю, поравівшейся біля коня, всіляко допомагать у походах. Опівдні на башті Стріляли з гармат. Цім пострілом кликали на обід. Тоді ставали всі в коло біля образів и отаман читав Їм "Отче наш" і только после цього приступали до їжі. Надвечір подавали вечерю. Добре поївші, козаки Збирай на майдані або над Дніпром до пісень, жартів, танців. Коли ставало нудно, смороду починаєм готувати до нового походу.

За злочини наказание и Страті прізначаліся Різні. Застосовуваліся: прихильність до гармат за зневагу до начальства, за грошовий борг; шмагання нагаєм за злодійство. Найпопулярнішою Стратій Було забивання киями. Такоже вікорістовувалі шібеніці. Найстрашнішім Було закопування злочинця живим у землю.

Особливо на січі цінілася освіта. У школі Навчаюся біля 80-ти школярів, среди якіх були дорослі і діти. Смороду вчились читанню, співів и письма; малі особливий, но схожий на все військо громадський устрій; оббирали двох отаманів - одного для дорослих, іншого для дітей. Головного вчителем БУВ уставник, Який кроме прямих обовязків дбав про здоровя хлопчиків, сповідав и причащатися хвороби. Початкова предметами були грамота, молитви, закон Божий и лист.

Як за зовнішнім виглядах и за внутрішнімі якости козаки були характерними типами свого народу й свого часу. З довгими вусами и розкішнім "оселедцем", Вічно з люлькою в зубах. Світлий БІК характеру становили їх добродушність, Щедрість, Схильність до щірої дружби. Щодо сторонніх людей, козаки були вітальні и прівітнімі. Смороду вмілі Майстерня розповідаті та жартуваті. Альо любили похвалітіся своими воєннімі подвигами, похізуватіся своим одягом та зброєю. Виявлялася такоже легковажність та непостійність.

КОЖЕН християнин чоловічої статі, Незалежності від свого СОЦІАЛЬНОГО стану, МІГ прієднатіся до козацького братства. Міг ВІН и при бажанні покинути его. Альо щоб козака прийнять на Січ, ВІН винен БУВ: знаті нас немає, мати православну віру, вміті володіті зброєю, буті Неодружений, дотримуватись традіцій товариства та клятви вірності Йому. Сімейні козаки могли мати своє господарство та сімю и проживати за межами Січі.

До козацької сімволікі XVI-XVII століття належали клейноди й атрибути української державності: прапор, бунчук, булава, печатка, духові труби, мідні котли, Гармата.Смороду відображалі військовий й адміністративний уклад козацтва.

Козацькі символи, клейноди, стали визначний явіщем в історії державності й культури українського народу за часів середньовіччя.

Список використаних джерел

1. Антонович В. Про Козацькі часи на Україні. - 1991.

2. Апанович О. Агрокультура українського козацтва .// Українська культура. - 1998. - №9-10.

3. Апанович О. Культура козацтва. // Українська культура. - 1991. - № 1.

4. Аркас М.М. Історія України-Русі. - К .: "Вища школа", 1993.

5. Батіг С. Історія Україн -, Тернопіль, 2000..

6. Володимир Голубоцький. Запорозьке козацтво. - К., 1994.

7. Готюк О, Історія України. - Тернопіль, 2000..

8. Грачотті С. Українська культура 17 ст. // Всесвіт. - 1995. - № 3-4.

9. Гуржій О. Українська козацька держава. - К., 2001..

10. Запорізьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості. - Запоріжжя, 1997..

11. Ісаєвич Я. Д. Українська культура 18 століття .// Питання історії, 1980. №8.

12. Історія українського війська. Ред. Парцея М.П. - Львів: "Світ", 1992.

13. Коляструк О. А. Козацький Чинник у формуванні української национальной культури 17 ст. // Історія національно-державного будівництва в Україні. - Вінниця, 1995.

14. Крип'якевич І. П. Історія України. - Львів, 1990..

15. Лановик Б.Д. Історія України. - тисяча дев'ятсот вісімдесят п'ять.

16. Маланюк Є. В. Нариси з історії Нашої культури. - К., 1992.

17. Матейко Р. М. Історія України. - тисяча дев'ятсот вісімдесят п'ять.

18. Матісякевіч З.М. Історія України. - тисяча дев'ятсот вісімдесят п'ять.

19. Орест Субтельний. Україна: історія. - К .: "Либідь", 1993.

20. Паньків Є, Історія України. - Тернопіль, 2000..

21. Паньків М. Історія України. - Тернопіль, 2000..

22. Семчишин О. П. Тисяча років української культури. - К., 1992.

23. стеблового О. Історія України. - тисячі дев'ятсот вісімдесят три.

24. Українська культура Другої половини 17-18 ст .// Теорія та історія Світової и Вітчізняної культури. - Львів, 1992.

25. Флоря Б. М. Запорозьке козацтво .// Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Віп .: 1. - К; Одна тисяча дев'ятсот дев'яносто дві.

26. Щербак В. Козацтво и православ`я. // Київська старовина. - 1993. - № 5.

27. Яворницький Д. І. Історія запорізькіх козаків: в 3-х томах. Т. 1-3. - К., 1994.



  • «Звичаї, культура та побут запорізькіх козаків»
  • Суд над злочинця
  • Звичаї запорозьких козаків
  • Тип запорожця
  • Список використаних джерел