Ош №3 Кабінет історії

реферат

по темі:

"Берлінська стіна"

підготував

Учень 11-Б класу

Губанов Дмитро

Учитель: Матюхова Т. Е.

м Краматорськ, 2001р.

план

I. Вступ. Розділ Європи між Сходом і Заходом.

II. Зміни в культурному ландшафті Берліна.

III. Культурні та духовні відмінності східних і західних німців.

IV. Падіння стіни.

V. Відновлення стіни.

VI. Економічне та соціальне становище ФРН.

VII. додаток

Розділ Європи між Сходом і Заходом

У 1955 р остаточно оформився розділ Європи між Сходом і Заходом. Однак чітка границя протистояння розділила Європу ще не до кінця. У ній залишалося одне незакрите "вікно" - Берлін. Місто виявилося розділеним навпіл, причому Східний Берлін був столицею НДР, а Західний Берлін вважала своєю частиною ФРН.

Два протилежних громадських ладу вживалися в межах одного міста, при цьому кожен берлінець міг безперешкодно потрапити "із соціалізму в капіталізм" і назад, перейшовши з однієї вулиці на іншу. Щодня цей невидимий кордон перетинали в обидва боки до 500 тисяч осіб. Багато східні німці, користуючись відкритим кордоном, назавжди їхали на Захід. Щорічно так переселялися тисячі людей, що дуже турбувало східнонімецькі влади. Та й в цілому відкрите навстіж вікно в "залізній завісі" зовсім не відповідало загальному духу епохи.

В серпня 1961 радянські і східнонімецькі влади прийняли рішення закрити кордон між двома частинами Берліна. Прокинувшись вранці 13 серпня, берлінці несподівано виявили, що звична дорога в іншу частину міста перекрита. збройні прикордонники Її перегородила колючий дріт, і взяли під охорону.
Крім того, за одну ніч на всьому протязі міської межі виросла знаменита Берлінська стіна. Її спорудили з бетонних плит. Напруга в місті росло.

Якщо зі східної сторони стіну охороняли, то з західної - її намагалися кілька разів зруйнувати. Західні країни висловили протест з приводу поділу міста. Нарешті в жовтні протистояння досягло вищої точки. У Бранденбурзьких воріт і на Фрідріхштрассе, біля головних пропускних пунктів, вишикувалися американські танки. Їм назустріч вийшли радянські бойові машини. Більше доби танки СРСР і США простояли з націленими один на одного знаряддями.

Періодично танкісти включали мотори, як би готуючись до атаки. Напруга кілька розрядилася лише після того, як радянські, а слідом за ними й американські танки відійшли на інші вулиці. Однак остаточно західні країни визнали розділ міста тільки через десять років. Його оформило угоду чотирьох держав (СРСР, США, Англії та Франції) підписану в 1971р. У всьому світі зведення Берлінської стіни сприйняли як символічне завершення післявоєнного розділу Європи. Останньою віхою "холодної війни" вважають демонтаж Берлінської стіни. Тобто, можна говорити про її підсумки. Але це, мабуть, найважче. Напевно, підсумки "холодної війни" підведе історія, її справжні результати буде видно через десятиліття.

Зміни в культурному ландшафті Берліна.

Вона ще стоїть і, мабуть, залишиться стояти, як пам'ятник: розписана сотнею художників з усього світу кілометрова «галерея-стіна» навпроти східно-берлінського Центрального вокзалу. Але разноязикіе вуличні торговці біля Бранденбурзьких воріт, взимку 1989-90 року пропонували різнобарвні уламки цього самого спірного спорудження Європи легко розщедрюватися туристам по немислимим цінами, зараз насилу знаходять збут для свого товару. До падіння берлінської стіни давно встигли звикнути. Минулої відійшли присвячені йому ейфорійні святкування. На Бранденбурзьких воротах не видно знаменитої квадриги. Її, сильно пошкоджену вандалами, піднявшись тоді на ворота, все ще реставрують.

Повсякденність перетворилася в жорстоку реальність, особливо в східній частині формально знову єдиного міста. Особа цього міста відверто псують не тільки рани, нанесені "сорокарічної безгосподарністю" у таких областях, як архітектура чи житлове будівництво. Захід також втрачає свій блиск, придбаний виключно в результаті туристичного верхоглядства. Недалеко від міського фасаду, Курфюрстендамм, правлять свій огидний бал безробіття, непомірно зросла квартплата, наркоманія, алкоголізм, насильство над жінками та проституція.

У всьому цьому - паралельно з гігантським подорожчанням життя - може негайно отримати свою частку східний німець. Але за рівну працю він буде довгі роки отримувати мінімум на сорок відсотків менше, ніж його західний колега - таке рівноправність згідно з Договором про об'єднання. Свобода обходиться йому дорого. Демократію, нехай навіть капіталістичну, більш розвинену, ніж колишня соціалістична, не отримаєш безкоштовно. Який переможець добровільно ділиться з переможеним? Берлінська художниця і графік Нуріа Куеведо створила глибоко символічну картину: двоє людей відправляються в шлях, рятуючись від згуслого над ними темного неба. Перший міцно схопив за руку другого, ледве повзе на колінах. Священик Фрідріх Шорлеммер, борець за громадянські права, охарактеризував вироблений над східними німцями при об'єднанні експеримент таким безстороннім чином: «Нам відрубують ноги і при цьому, посміхаючись, вимагають: ну-ка, пробіжіться. Подивимося, як ви це зможете! »

Рішення німецького парламенту на користь Берліна при виборі майбутнього місцезнаходження уряду також, схоже, навряд чи пожвавить довіру і надії його мешканців. Брак 200000 квартир, чотириразове подорожчання квартплати на сході, де вже зараз кожен третій - безробітний. Хто може собі дозволити в таких жалюгідних соціальних умовах таку розкіш, як мистецтво? І ось багато діячів мистецтв втрачають засоби до існування - вони втрачають договори і покупців, змушені відмовлятися від ательє і закривати галереї. Заклик деяких політиків до економії і скорочень звучить щодо культури і мистецтва - незважаючи на певне дублювання театрів, музеїв і т. П. В силу довгого поділу міста - абсурдно. У Берліні, східному і західному разом, менше музеїв, театрів та опер, ніж в інших німецьких містах - Мюнхені, Кельні, Гамбурзі. Але якщо скорочення все ж відбудеться - в області культури у міста мільярдний дефіцит - то цілком зрозуміло, в якій частині міста це станеться: в східній.

«Врешті-решт, це НДР приєдналася до ФРН», - сказав недавно під час однієї дискусії сам генеральний директор східно-берлінських державних музеїв професор доктор Гюнтер Шаде. Сказав кілька покарань. Він знає, очем каже, адже суперечка про об'єднання різних берлінських музеїв ведеться вже півтора року. Йдеться при цьому про мільярдні суми і компетентності, і проблема вирішується саме в такій послідовності: у кого багато грошей, той і компетентний. Проти такого спрощеного підходу виступають вже навіть зарубіжні експерти; представники Міжнародної Ради музеїв (IСОМ), і Міжнародної Ради по захисту пам'яток культури (IСОМ0S). Вони проголосували за збереження берлінського острова музеїв, культурного ансамблю зі сто п'ятдесятирічної історією, що представляє собою разом з усіма будівлями і зборами єдине ціле, на якому можна простежити розвиток раннеазіатской, єгипетської, античної та християнської культур. Звичайно, складності об'єднання музеїв не обмежуються наведеними прикладами. Хочу звернути вашу увагу на статті професора Шаде, доктора наук Ірени Гайсмайер, що є директором східно-берлінської картинної галереї в музеї Боде і молодих істориків культури з Вільного університету Західного Берліна Миколаїв Бернау і Алексіса Іохімідес, виступи яких в широкій пресі сприяли тому, що дискусія за закритими дверима стала доступною громадськості і придбала загострено-аналітичний характер з обох сторін.

Безумовно, споживати культуру в цьому місті можна не тільки в знаменитих храмах муз. Великі виставки тим часом користуються меншою популярністю, ніж маленькі, інтимні заходи, що влаштовуються на комунальному рівні та приватними особами. В першу чергу некомерційні об'єднання діячів культури, заново створені майже в кожному районі східного Берліна, пропонують твори мистецтва, які не створені спочатку з розрахунком на ціну і продаж товару «мистецтво». Не всі за перший рік після об'єднання віддали за безцінь свої творіння цікавою заможної публіки з Заходу. Власники розпроданих ательє подорожують зараз по світу. Втім, це стосується, перш за все, до молодих митців.

«Метрополіс» - назва, що підпадає під категорію «великих виставок». Столичні любителі мистецтва і критики майже одностайно відмовили йому в підтримці. Власне, організатори виставки Христос Іохімідес і Норман Розенталь мали б винести урок з торішньої експозиції «Кінцівка свободи». Публіка майже бойкотувала задуманий з широким розмахом спектакль за участю митців інсталяцій, вихваляють як виставка «під вільним небом нарешті вільного міста». «Занадто дорого і мало користі», - цей досить прагматичний вирок був, звичайно, у багатьох жителів столиці крім іншого обумовлений їх соціальними труднощами, про які вже йшлося. На цей раз, при організації виставки «Метрополіс», пішли в пісок 5 мільйонів марок, пожертвувані лотереєю «Дойче Классен лотерей». У музеї «Мартін-Гропіус-Бау» понад 70 художників з двомастами полотен не змогли повторити успіх 1982 року, коли та ж команда з виставкою «Дух часу» закладала напрямки розвитку мистецтва 80-х. Пояснюється це охопила зараз весь світ кризою мистецтва? Навряд чи тільки цим. Символічним бачиться в зв'язку з цим гігантський «Клоун-балерина» Йонатан Борофского, розгойдується у внутрішньому дворі музею, цей величезний талісман, разюче схожий на телевізійних качок з макдональдівських серій - досить примітивна, банальна до нудьги рекламна жарт, та до того ж ще поставлений на тому самому місці, де в 1982 році стояв «Олень» Йозефа Бойса.

Відкриття «Метрополіс», інсценоване під акомпанемент галасу в засобах масової інформації, було відзначено несподіваною подією, передбачити яке не могли навіть організатори виставки - неоголошеним заздалегідь безкоштовним поданням дюжини незнайомців з зав'язаними білими особами. З цих «борошняних черв'яків» викуклілісь студенти восточноберлінской Вищої Школи мистецтв (художники, скульптори, дизайнери, архітектори). Таким чином вони висловили свій протест проти ухваленого міською сенатом рішення про закриття Школи. До слова сказати, їх крик про допомогу, підтриманий міжнародними фахівцями, був почутий: Школа мистецтв не було закрито.

Повернемося до «Метрополіс». Чому ж Іохімідес і Розенталь, менеджери зі світовим ім'ям, зазнали зі своїм проектом в 1991 році настільки нищівної поразки?

Тут легковажно робилася ставка на багато: на історію мистецтва в першу чергу, а також на знаменитий твір, покликане позичити своє ім'я, - фільм Фріца Ланга «Метрополіс» (1927). По-третє, на історичне місце, яке ніколи не відродиться, обтяжене спогадами про минуле, йохімідес: «Метрополіс сповіщає про минуле і про утопію, викликає дух Берліна двадцятих років з його різноманіттям культур, міста, що лежить на зрізі силових полів Сходу і Заходу, півночі і Півдня, і в той же час відроджує надмотівную ідею метропольної культури зразка Нио-Йорка, Лондона і Кельна ».

Чи можливо цю або подібну їй ідею реалізувати - інше питання, але режисери не зробили взагалі нічого, щоб здійснити свої претензії: в перенасиченому видовище, швидше за нагадує цирк мистецтв, неможливо виявити полеміку, суперечку і суперечливість різних підходів.Замість цього - високоповажні імена тих, кому часом нічого сказати: Роземарі Тро-кель, Джон М.Армледер, Жан Марк Бустаман, Франц Вест, Герхард Ріхтер і Георг ьазеліц також задовольнялися друго-третьосортними варіантами своїх кращих робіт. Боротьба мера Кунелліса з собою гідна поваги. У різнобарвною мішанині між досконалістю і гладкістю йому вдається двозначна метафора. Він розламав на частини і розкидав по залу стару, що відслужила свій вік рибальський човен. Асоціація з катастрофою корабля? До таємничим, поетичним меж відводять «Павільйон для монохромно-сті» Герхарда Мерца і «Кімната, в яку не можна увійти», зі стелі якої звисає безліч предметів, Отіса Лаубертса. А в загальному і цілому тут панують, за визначенням критика Маттіаса Флюг, спад і розгубленість.

Бачення покинули мистецтво. Його криза не можуть компенсувати постійне самоцитування і рефлексуванні. Філософія виставки, що закликає собі в прабатьки антиподи Пікассо і Дюшана, Бойса і Уорхола, очікує від глядача, що він представить собі те, чтоему не пропонується.

Оповідати про світові катастрофи так, як і про світові красу, але не бути в змозі дійсно на них реагувати - все це ми вже маємо в кіно і на телебаченні, пише Флюг в щотижневій общеберлінской газеті «Фрайтаг». Коли японець Морімура поміщає голі ляльки в розп'яття Кранаха, це вже навіть не інтелектуальний нуддізм. Це настільки ж технічно рафіновано, наскільки нудно до відрази. Досконале натикається на грубу безглуздість і непотрібність - і це треба розуміти як жваве бачення метрополії «а ля« Метрополіс »? Побоювання Флюг будуть актуальними в майбутньому, скрізь, де замість духу панують «тільки» гроші. До слова сказати, східноєвропейська культура взагалі не береться Іохі-Мідес і Розенталь в розрахунок. Так, давно живуть за кордоном представники Радянського Союзу Вадим Захаров і Дмитро Прігов покликані служити всього лише алібі для добре продається дзвінкою фрази «Мистецтво всього світу». Вони представлені, скоріше, осторонь, якось непереконливо Концептуаліст Прігов, ще рік-два тому-один з найсильніших художників соц-арту Москви, здається, зі своєю ілюстративно-втомленою інсталяцією «Прибирання», що представляє похований під бюрократичними горами паперів будинок - радянський Союз - постав ще більш безпорадним, ніж сам цей будинок. Мистецтво, відривається від свого коріння, засихає.

Допомогти Берліну на його важкому шляху до метрополії за допомогою культури означає, в першу чергу, зберегти його вже наявний культурний потенціал. Ще не вирішена доля Академії мистецтв у Східному Берліні, яка конституировалась в березні 1950 року в якості законної спадкоємиці прусської Академії і обрала своїм першим президентом великого німецького романтика і гуманіста Генріха Манна. Справа в тому, що і в Західному Берліні є - з 1954 року - своя Академія мистецтв. Правда, вона побудована зовсім по-іншому і обмежується в основному дослідженням модерну. Але тепер вона претендує на виняткові права. На противагу їй в матеріальному плані не особливо процвітаюча Академія НДР могла собі дозволити велику архівну та збиральної діяльність, багатогранні контакти з громадськістю та дослідницьку роботу в галузі музики, театрального і образотворчого мистецтва. Майже трьомстам, в більшості своїй користуються міжнародним визнанням вченим, загрожує зараз звільнення. Архіви по мистецтву XX століття, серед них Джона Хартфілда, Виланда Херцфельде, Анни Зегерс. Бехера, Брехта, Айслер, Кеті Кольвиц і Ернста Барлаха повинні бути - без відповідали за них співробітників - подарёни "Західним Берліном.

Президенту Академії Хайнер Мюллеру, який мріє про її перетворення в майбутньому в Європейську Академію мистецтв, вдалося поки судовим шляхом захиститися від сфабрикувати за закритими дверима грабіжницького, що суперечить Договору про об'єднання плану. Але що буде, якщо Академія перестане отримувати гроші з державної каси? Одне з найважливіших наукових заходів останнього часу - велика ретроспектива творчості фото монтажера Хартфілда, приурочена до його сторіччя, змогла відбутися тільки завдяки фінансовим впливам західнонімецької землі Північний Рейн - Вестфалея. В такому разі не виключено, що заслужений, і за часів НДР не скомпрометований орден Академії, приз Кеті Кольвиц, який присуджується щорічно видатним соціально заангажованим графіками, був вручений на початку червня 1991 року в останній раз. Цієї честі удостоївся берлінський художник і графік Манфред Буцман (р. 1942). Партизан освіти, що допомагає виробити критичне сприйняття сучасності і навколишнього світу і відобразити його оптично, стем, щоб завоювати довіру до своїх п'яти органів чуття, - так відгукується онімів доктор наук Дітер Шмідт, визнаний історик мистецтва і дослідник творчості Отто Дікса, вигнаний свого часу з НДР. Завдяки врученню призу стало можливим виставити в гідному місці гравюри Буцмана (акватинта), цикл «Кам'яний Берлін» і лістиіздругіх альбомів графіки - критично осмислені пейзажі великого міста. До них відносяться також випущені художником за власною ініціативою плакати, поштові листівки і роботи, підривають кордону традиційної художньої творчості, такі, як великі відбитки єврейських могильних пам'ятників. Буцман прийняв приз зі змішаними почуттями: «Отримай я його в 1989 році, це додало б мені сміливості надрукувати мій сумний плакат« Сталін зробив нас щасливими »до вересня 1989 року, хоча і це здалося деяким старим товаришам передчасним». З іншого боку, його радує, що в супроводжує приз грамоті вперше повністю наводяться знамениті слова Кете Кольвнц: «Я згодна з тим, що моє мистецтво переслідує мети. Я хочу діяти в цей час, коли люди так розгублені і так потребують допомоги »(1922). Нові жваві чиновники, завідувачі культурою Берліна, не зможуть залишити без уваги той факт, що подібна позиція залишиться традиційною для цього міста. Це чимала частина мистецтва НДР, що продовжує існувати, оскільки люди тут мають потребу в подібному мистецтві. Мистецтво Буцмана і раніше «не вдостоювався честі» потрапити в музей, і тепер воно теж не може переміститися куди-небудь в сховище, що загрожує деяким іншим картинам і статуям, перш за все із зібрання «Національне мистецтво НДР» в східно-берлінській галереї. Його вже перевели з передніх виставкових залів в Старому музеї на тісний верхній поверх Національної галереї. Там йому надана коротка відстрочка року на два, а потім воно, можливо, взагалі зникне. Від деяких імен і творів вже довелося відмовитися, в тому числі від Віллі Зітте. Необачний спосіб подолання минулого - навряд чи останнє слово в цій справі. А ось Маркс і Енгельс, виліплені свого часу скульптором Людвігом Енгельхард Том як держзамовлення, сидить, як ні в чому не бувало, на своєму родовому місці між закритим Палацом республіки і телевежею на Александерплац. «Ми не винні», - цю пропозицію написав хтось розпилювачем фарби на підніжжі пам'ятника. Що не кажи, але таке поводження з пра-свідчення Геродота-лями переможеного німецької держави говорить про гумор, а не про ненависть. Між іншим, тут є схожість з пропозицією Манфреда Буцмана, якому хотілося б, щоб все величезні кам'яні монстри сталинистского режиму не були зруйновані, а поступово, природним шляхом зарості зеленню і травою. Тоді у людей було б досить часу для роздумів про минуле, і був би можливий не просто поворот історії, а дійсні зміни. Це був би символ культури, розсудливості і примирення між людьми в місті, який допоміг би навчитися проводити межу між жертвами і катами, відчувати особисту відповідальність за поразку соціалізму, а й був би здатний вселити сміливість і нові надії.

Мистецтво може і повинно допомагати цьому процесу.

Культурні та духовні відмінності східних і західних німців.

Історія НДР як держави, хоча і закінчилася з її вступом у ФРН, знаходить все ж своє продовження у відносно самостійному розвитку регіону в складі єдиної Німеччини. Ніхто не припускав, що культурні і духовні відмінності між німцями зміняться замкнутої регіональної спільністю; але і просто зближення людей, можливо, займе життя цілого покоління.

Культурні та ментальні відмінності між західними і східними німцями харчуються трьома джерелами. По-перше, за сорок років самостійної державності накопичений різний політичний, духовний і культурний досвід. Для східних німців важливими, хоча і аж ніяк не єдиними його символами були Берлінська стіна, держава-опікун і внутрішня еміграція, зрівняльний суспільство дефіциту. Сюди ж відноситься і те, що по-нашому більшість з них взяло соціалістичний експеримент, а потім його було виявило крах. По-друге, розділеність німецького народу на дві держави стало соціальної разделенностью, що перетворила НДР в країну «маленьких людей», в держава спадкоємців і могильників пролетарського життєвого і ціннісного світів. Відповідні форми життя і ціннісні уявлення накладали свій відбиток на будні НДР і значною мірою служили скріпними соціокультурними елементами. По-третє, на відміну від західних німців, східні стали дійовими особами і жертвами подвійного краху-своєї суспільної системи і своєї держави. Вони є до того ж носіями всіх чеснот і пророків «революційного періоду». В німецьке єдність вони вступають як політично поляризована «часткова нація» з певними політичними сутичками і великими надіями.

З усіх колишніх соціалістичних товариств Європи, НДР разом з німецьким єдністю отримала і найкращі шанси без зволікання надолужити згаяне в розвитку якостей, притаманних сучасному суспільству. Однак перетворення колишньої НДР в сучасне суспільство і методи його проведення мають свою ціну. Отже, німці хоча і об'єднані, але в багатьох відносинах чужі один одному. Як держава і суспільство НДР завжди сильніше орієнтувалося на Федеративну республіку, ніж навпаки. Для більшості західних німців НДР була «територія інкогніто», про яку вони знають на диво мало. Взагалі ті образи, які німці складали собі один про одного, формувалися під великим впливом ідеології і засобів масової комунікації. І навіть особисті враження завжди означали тільки часткове пізнання відповідних умов праці та життя. Німцям ФРН досі були невідомі багато пласти життєвого та ціннісного світу східних німців. Безсумнівно, що в своїй більшості східні німці хотіли німецької єдності і наполягли на ньому в кінцевому рахунку для того, щоб жити краще, ніж досі, так як бачили в ньому найбільш природний вихід з кризи своєї суспільної системи. При цьому більшість думало і думає не про повну ліквідацію всього того, що в минулому становило їх життєвий світ, а про синтез «кращих» цивілізаційних стандартів Заходу з тими, які могли дійсно або навіть тільки уявно запропонувати стара НДР. І все ж, хочемо ми того чи ні, від колишньої НДР залишається більше, ніж ми припускаємо. Запорукою цього є хоча б уже спадкоємність і домінування корінного населення в нових федеративних землях. Крім того, про це говорить і суб'єктивний вибір більшості, бо майже 80% опитаних вважають: «За 40 років існування НДР виникли деякі речі, які я знаходжу хорошими і які повинні бути збережені в єдиній Німеччині». Тим самим в основі уявлень східних німців про вдалої національної інтеграції, кращого життя, соціальному підйомі або занепаді лежить подвійний критерій. З одного боку, вони визначаються бажанням бути нарівні з відповідними групами на Заході. І це бажання напевно домінує. З іншого, мірилом служить збереження того, що любимо і дорого, визнання і підтримку своїх життєвих досягнень. Цьому протистоять уявлення політиків, значної частини еліт і широких кіл населення Заходу і пристосування до західнонімецької «нормі». І навіть тоді, коли на словах робляться поступки, практика виглядає інакше. Замість національної інтеграції на шляхах співпраці здійснюється стратегія «щеплення» західних уявлень. Східні німці тепер вже прихильники всіх політичних напрямків-спантеличено відзначають, що від минулого не залишається нічого. Збереження розриву в життєвих можливостях між Заходом і Сходом, поряд з побоюваннями перед свого роду внутрішньою колонізацією, могло б стати опорою колективної свідомості східних німців і ФРН, що перекриває наявні соціальні та політичні відмінності між ними.

Падіння стіни.

І ще одна проблема. Її не назвеш перешкодою, тому що матеріальна перепона в цьому випадку звалилася. Радість в ніч на 9 листопада 1989 року біля ще недавно настільки ж грізною, як і зневажає Берлінської стіни, яка відразу стала придатною лише на сувеніри, найбільш зримо, як падіння Бастилії, сповістило нове європейське начало. У ті ж самі хвилини нову якість отримав один з найдавніших європейських питань - німецький. Бетонні блоки демонтується Берлінської стіни охоче розкуповуються західними колекціонерами. Як повідомляють, кожен такий блок нібито коштує 50 тисяч західнонімецьких марок і вище. Може звичайно перебільшували, але вирішили запитати у Фаншмідта. Пан Фаншмідт не став називати точні цифри, пославшись на комерційну таємницю. Однак підтвердив, що ціни коливаються. Вони залежать від «художніх достоїнств» кожного фрагмента, оскільки після зняття охорони біля стіни берлінці як з тієї, так і з іншого боку прикрасили бетонні блоки мудрими малюнками, написами і гаслами.

Відновлення стіни.

Проблеми з обміном валюти для населення не було. У будь-якому західноберлінському магазині можна було оплатити товар марками НДР по нелегальному курсу, який публікувався кожен день в західних газетах. Якщо комусь потрібна була готівка в марках ФРН, її можна було отримати в обмін на східнонімецькі марки в міняльних конторах, так званому «вексельштубе», хоча і незаконно, але цілком респектабельно - видавалися навіть квитанції на фірмовому бланку, як в державному банку. Другий грунтовний удар по чорному ринку було завдано чотири роки по тому як частина загальної протекційної політичної акції проти ФРН. Вище я був не цілком точний, хронологічно відносячи остаточний розкол Берліна до кінця 40-х - початку 50-х років, хоча так і прийнято вважати. Остаточний розкол все ж, по-моєму, має точну дату - ніч з 12 на 13 серпня 1961 року, коли вздовж всієї секторної кордону була споруджена бетонна стіна, що простягнулася на десятки кілометрів, відокремивши Східний Берлін від Західного мертвої смугою на тридцять років. На сторінках популярної, так і історичної літератури існує думка, що Берлінська стіна - це суто німецьке винахід. Технічно можливо. Але політично це була узгоджена акція, проведена урядом НДР, як свідчить у своїх мемуарах Н. А. Громико. З ініціативи країн Варшавського Договору, які запропонували встановити на кордонах Західного Берліна «такий порядок, який надійно перегородив б шлях для підривної діяльності проти держав соціалістичної співдружності». Втім, представники НДР не без гордості давали зрозуміти про свій пріоритет в цьому суверенній справі. Проте, зведення стіни проблем не вирішило. Витік населення НДР через Західний Берлін нелегальним шляхом практично припинилося, зате різко підскочило число інцидентів на секторної та державному кордоні, людські трагедії стали справжньою знахідкою для західної пропаганди в організації ідеологічного тиску на НДР. З точки зору економічного протекціонізму, це теж трохи дало, так як східні марки і деякі конкурентоспроможні товари, які знаходили контрабандний збут в західній частині міста, тепер пішли «в об'їзд», особливо після широкого визнання НДР, що викликав приплив іноземців, які посунули на її територію, - від членів депутатського корпусу до іноземних студентів і біженців з країн, що розвиваються та інших країн.

Економічне та соціальне становище ФРН.

Економіка колишньої НДР була в основному державної: у промисловості головну роль грали комбінати центрального та регіонального підпорядкування, які виробляли понад 9/10 всієї товарної продукції і концентрували близько 9/10 науково-дослідного потенціалу; в сільському господарстві - сільськогосподарські кооперативи та державні "народні маєтки", які зосереджували понад 9/10 усіх сільськогосподарських земель, більш 9/10 поголів'я худоби і виробляли більше 9/10 всієї сільськогосподарської продукції; в торгівлі - державні торговельні організації, які повністю панували в оптовій і зовнішній торгівлі і разом з підприємствами споживчої кооперації забезпечували близько 9/10 всього роздрібного товарообігу. Роздержавлення, яке стало головним напрямком соціально-економічної перебудови господарства в нових землях, було в основному завершено ще в першій половині 90-х років. Ключові позиції в промисловості зайняли західнонімецькі фірми, що приватизували колишні державні підприємства; близько 10-11% підприємств придбали іноземні фірми. В результаті до початку 1998 р половина персоналу східнонімецької промисловості працювала на підприємствах, що належать западногерманским і іноземним фірмам. Домінуючу роль в торгівлі також стали грати торгові концерни, що базуються в західних землях. У сільському господарстві виникло багато фермерських господарств, але основна частина землі залишилася у кооперативних господарств, що зменшилися в розмірах і змінили правовий статус.

Великі соціально-економічні зміни не супроводжувалися, однак, відповідним зростанням зайнятості. Навпаки, навіть в ті роки, коли в Східній Німеччині відзначається господарський зростання, спостерігаються зростання числа безробітних і скорочення числа зайнятих. За 1989-1998 рр. загальне число зайнятих в економіці Восточ- ної Німеччини скоротилася з 9860 до 6055 тис. чоловік, а число офіційно зареєстрованих безробітних зросла з нуля до 1375 тис. чоловік. Крім того, майже 1 млн чоловік були зайняті на громадських роботах, або проходили перенавчання, або користувалися іншими видами соціальної підтримки, і налічувалося 327 тис. "Чистих" човників (негативне сальдо по трудовим поїздкам), які працюють за межами нових земель.

Середній валовий дохід в розрахунку на одного найманого працівника в східних землях поступово наближається до рівня західних земель, але все ще менш 3/4 від західнонімецького. При цьому зближуються вони не постійно (в 1997 р - 74,4%, в 1998 р - 73,8%). Зростання доходів східнонімецьких працівників забезпечується не тільки виробництвом в самих східних землях, а й перерозподілом доходів між західними і східними землями, залежність яких від трансфертів зберігається.

Про нестійкості економіки Східної Німеччини в нових умовах свідчать відносно слабкі її позиції на зовнішніх ринках. При частці в загальній площі країни близько 30%, в населенні - близько 19% і в загальній кількості зайнятих в економіці - близько 17% на Східну Німеччину припадає лише близько 9% зайнятих в промисловості країни, 11-12% загального виробництва валового внутрішнього продукту, близько 6% виробництва промислової продукції, близько 4% виробництва товарної продукції обробної промисловості і лише близько 3% експорту промислової продукції. Частка експорту в загальній реалізації продукції обробної промисловості Східної Німеччини в 1998 р - 18,4%, майже вдвічі нижче, ніж у Західній (35,6%). Однією з ознак слабкості східних земель вважають недостатню увагу до наукових досліджень і розробці нової конкурентоспроможної продукції.

У промисловості, як і раніше відіграє основну роль у розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, у відносно більш сприятливому становищі перебувають галузі і виробництва, що працюють на ринок самої Східної Німеччини, особливо виробництва будматеріалів, продовольчих товарів, тютюнових виробів та ін. Поступово східнонімецька продукція виходить і на ринок західнонімецьких земель, особливо у підприємств, що входять в структури фірм, які базуються в ФРН. Це свідчить про розвиток процесів територіального поділу праці на внутрішньофірмової основі.

В опублікованому в середини 1999 р доповіді-звіті трьох авторитетних економічних інститутів робиться висновок, що "обидві частини Німеччини і через 10 років не утворюють економічної єдності", що і на перспективу центральним завданням залишається турбота про скорочення великого перепаду в економічній ефективності між Західною і східною Німеччиною. У Східній Німеччині не сформувалася збалансована господарська система, здатна до саморозвитку без підживлення ззовні. На думку авторів доповіді-звіту, пріоритетна підтримка державою східних земель через систему перерозподілу бюджетних доходів повинна зберігатися принаймні до 2004 року, а й потім вони будуть залежати від допомоги із західних земель.

У східних землях, за офіційними даними, безробіття майже вдвічі більше, ніж в західних (у 1997 р - відповідно, близько 20 і 11%).

У політичній сфері гарним індикатором відмінностей між обома частинами Німеччині можуть служити результати голосування виборців за Партію демократичного соціалізму (ПДС), що вважається політичною спадкоємицею Соціалістичної єдиної партії Німеччини (СЄПН), що грала головну роль в політичній системі НДР. Результати виборів в бундестаг ФРН, проведені в 1990, 1994 і 1998 рр., А також в ландтаги східних земель показують наявність у значної частини його населення ностальгії про недалеке минуле, яка не слабшає, а навіть має тенденцію до зростання. Якщо в Західній Німеччині ПДС, яка прагне перетворитися з східнонімецької регіональної партії в загальнонімецьку, до останнього часу не вдалося подолати п'ятивідсотковий бар'єр ні в одному з виборчих округів, то в Східній частка голосів, поданих за неї, ніде не опускається нижче 10%. У 1998 р в нових землях вона варіювала від 20,0% в Саксонії до 23,6 в Мекленбург-Передня Померанія, що забезпечило загальне підвищення по Німеччині частки голосів за ПДС до 5,1% і право на формування в бундестазі офіційної фракції, нараховує 35 депутатів. Можна припустити, що серед причин цих відмінностей істотну роль відіграють, крім провалів в соціальній політиці правлячих кіл сучасної Німеччини, також і спогади виборців про соціальні досягнення колишньої НДР - таких, як відсутність безробіття, низька квартплата, створення розвиненої системи допомоги багатодітним сім'ям та матерям одинакам, можливість практично майже безкоштовного користування дитячими яслами, садами, піонерськими таборами і т. п.

Є підстави для розгляду Східній Німеччині в якості особливого макрорегіону, в якому спільність корінних проблем розвитку важливіше внутрішніх відмінностей. Перепад між Східною і Західною Німеччиною, звичайно, буде зменшуватися в міру їх інтеграції. Але процес цей тривалий: він може зайняти не одне десятиліття, поки на зміну нинішнім не прийдуть нові покоління.

Список використаної літератури:

1. Журнали: «Ехо планети» (1990р.)

«Історія Німеччини» (1991р.)

«Новий час» (1989р.)

«Міжнародне життя» (1992р.)

2. Підручники: Всесвітня історія / Гол. ред .: Шевчук.

Новітня історія / Гол. ред .: Данин.

Історія 1917-1999гг. / Гл. ред .: Левітон.

3. Інтернет посилання: www. Referat.ru/index.htm

www.yandex.ru/index561~00c

www.aport.ru/histor~1c23

додаток

Зони окупації Берліна

в дні падіння Берлінської стіни глядачі перед стіною у Брандербургскіе воріт
10 листопада 1989года

оглядова вежа

оглядова вежа

Малюнок на Берлінській стіні, зроблений на рубежі 80-90-х років.Ендеерівську машина, на кшталт "Трабанта", пробиває стіну і виривається в західний світ. Прижилася ця малолітражка в світі "Мерседесів"?

Вибори в бундестаг ФРН 1994 р виборчих округах *