Команда
Контакти
Про нас

    Головна сторінка


Більшовіцька окупація України





Скачати 16.78 Kb.
Дата конвертації 25.12.2018
Розмір 16.78 Kb.
Тип реферат

РЕФЕРАТ

на тему:

"Політика більшовіків на территории України в 1918-1920 рр."


план

1. Повернення більшовіків на Україну в 1918-1919 рр.

2. "дипломатично" політика більшовіків на Україні после літа 1919 р.

3. Причини підкорення України більшовікамі

4. Використана література

1. Повернення більшовіків на Україну в 1918-1919 рр.

Розпорошені та дезорганізовані більшовікі України почти цілий рік готуваліся до повернення после того, як німці Вигнан їх на качана 1918 р. Серед вопросам, что стояли перед ними, найгострішім Було організаційне: чи утворіті окрему українську більшовіцьку партію, щоб піднесті свою Популярність на Україні, чи ж статі «регіональнім» відгалуженням російської партии, як того Вимагаю Ленін и як діктувалі традиції російського централізму? У квітні на партійній нараді в Таганрозі, де перевага булу на боці українця М.Скрипника и так званої Київської Фракції (чутлівішої до національного питання), проголосувало за Утворення окремої української партии. Альо в ліпні на з'їзді більшовіків України, скликання в Москві для формального проголошення Комуністичної партії (більшовіків) України (КП (б) У), гору взяла катеринославська Фракція, что вірізнялася сильно централістськімі тенденціямі й Складанний почти Виключно з росіян. Таганрозьку резолюцію Було скасовано, а КП (б) У оголошено невід'ємною частина російської партии з центральним органом у Москві.

Падіння Гетьманська правительства, евакуація німців и Виникнення Діректорії прізвелі до новой Суперечка среди більшовіків. Одна Фракція на чолі з Дмитром Мануїльськім и Володимиром Затонськім вважаю, что більшовікі на Україні Занадто слабкі (у ліпні 1918 р. Їх налічувалося лишь 4364), щоб удаватіся до СПРОБА Захоплення влади, й стояла за проведення мирних переговорів Із Діректорією, аби віграті годину для Зміцнення своєї организации. Інша група на чолі з П'ятакова и АнтоновімОвсієнком звернули до Леніна з Проханов підтримати Негайно наступ, Щоб не дати Діректорії твердіше "стати на ноги. 20 листопада 1918 р. После Довгих Ваганов Москва санкціонувала Утворення нового українського радянського правительства. Спочатку его очолював П'ятаков, но Згідно его змінів русіфікованій болгарський румун Християн Раковський. Майже всі Важливі посади в Уряді зайнять Росіяни. у грудні більшовікі були Готові розпочаті друга спроба завоювання України.

Спочатку більшовіцькі сили на чолі з Антоновим-Овсієнком Складанний з кількох загонів Червоної армії та розрізненіх нерегулярних Формування. Проти в міру їхнього загліблення в Україну партізанські загони один за одним кидали Діректорію й прієднуваліся до більшовіків. З січня 1919 р. перед більшовікамі впавши Харків, а 5 лютого смороду ввійшлі до Києва. Тоді їхні війська налічувалі 25 тис. чоловік. Альо за Наступний кілька тіжнів, коли до них прієдналіся два найбільшіх Партизанська отамане - Григор'єв и Махно ,. смороду більш чем подвоїліся. До червня, спіраючісь на їхню підтрімку, більшовікам удалося підпорядкуваті Собі велику часть України.

Другий український радянський уряд протрімався около семи місяців. За цею годину ВІН спромігся пріпустітіся НЕ менше критичних помилок, чем інші уряд, что намагались правити Україною. Цей уряд, сформованому в основном з росіян, євреїв та представителей других неукраїнськіх народів, сілкувався Проводити на Україні політику, опрацьовану в условиях России, без Огляду на ті, Наскільки вона відповідала місцевім обставинні. Его російська орієнтація з усією очевідністю проступила в Акції, якові Ленін назвавши «хрестовий походом по хліб». У 1919 р. російські міста відчувалі Гостра нестача харчів, тому на Україну Було віряджено 3 тис. робітніків Із Москви й Петрограда, Які відбіралі зерно - почти так само, як це рік тому робілі німці, - при необхідності вдаючися до сили. Альо більшовікі припустилися ще гіршої помилки. Смороду розпочалі наступ проти буржуазного принципу пріватної власності за Шляхом упровадження колективних господарств. Як и можна Було сподіватіся, ЦІ Дії розгнівалі НЕ лишь куркулів, а й середняків.

Уряд Раковського такоже устиг відштовхнуті від себе українську інтелігенцію лівіх поглядів, як, например, боротьбистів, відмовівшісь користуватись в управлінні українською мовою й нехтуючі необхідністю ее Впровадження в культурну та освітню діяльність. У відповідь на Зростаючий критику й Опір більшовікі спустили з прів'язу страшне й ненавісне Чека на чолі з Латиш Мартіном Лацісом, Пожалуйста свавільно арештовувало й страчувало «класового ворогів». Наслідки цього булоневажко Передбачити: селянські партизани, что лишь кілька місяців тому билися на боці більшовіків, тепер під проводом боротьбистів та українських соціал-демократів начали масово повставаті проти них. Особливо вірішальнім ставши вихід з їхньої армії у березні великих сил на чолі з Грігор'євім та Махном. До літа почти все українське село охопіло повстання проти більшовіків.

2. "дипломатично" політика більшовіків на Україні

после літа 1919 р.

У цею момент на Україну рушів Інший загарбників. У червні з Дону в наступ перейшла Біла армія на чолі з генералом Денікінім, яка до липня захопіла велику часть Лівобережжя. Водночас Пішла в наступ реорганізована армія Петлюри на Правобережжі. Нездатні чинити Опір, більшовікі за наказом Леніна ліквідувалі в середіні серпня 1919 р. другий український радянський уряд, а більшість его Членів повернулася до Москви. Згадуючи про Цю одному за два роки поразка на Україні, член колишня правительства Мануїльській зауважував з Розчарування: «Кожної весни ми віряджаємо на Україну Черговий театральний трупу, яка, Зроби своє турне, возвращается до Москви».

Зізналася напрікінці літа 1919 р. Другої поразка на Україні, більшовікі переглянулися свою політику. Українці в партии на чолі з Юрієм Лапчінськім виступили з Гостра критикою тих, хто був схільній нехтувати властівою Україні спеціфікою. Смороду доводили, что нельзя Прийняти як Щось готове форми життя, котрі розвинулася в России за півтора роки радянського будівництва. Керівництво партии неохоче признал, что реквізіції збіжжя віклікалі Гостра ворожість селянства до більшовіків и что Самі більшовікі грубо помиляюсь, недооцінюючі націоналізм, у попередніх експедіціях на Україну. Видатний роль у Цій самокрітіці відіграв и Ленін, Який признал необходимость енергійно боротися з залишком, хай и підсвідомімі, великоруська імперіалізму и шовінізму среди российских комуністів.

Позиція Леніна НЕ булу, однак, вчинки вимозі української незалежності - ні в розумінні незалежної державності, якої Хотіли націоналісти, ні в плане організаційної самостійності, якої прагнуло много українських більшовіків. Вона мала на меті надаті Радянській власти на Україні українського забарвлення. Тому Утворення 21 грудня 1919 р. третього українського радянського правительства супроводжували патріотична риторика, як, например: «знову постає з мертвих вільна и незалежна Українська соціалістична радянська республіка». Інший МАНІФЕСТ проголошувалися основною метою комуністів України «захист незалежності й неподільності Української соціалістічної Радянської РЕСПУБЛІКИ». Кілька українських Членів партии Було Призначено на Високі (проти НЕ ключові) посади в Уряді, партійні діячі получил вказівки при возможности користуватись українською мовою й віявляті повагу до Української культури.

Щоб заспокоїті українське селянство, більшовікі Припін колектівізацію, что на Україні зустрічала значний більшій Опір, чем в России. Проти, Продовжуючи відбіраті зерно, більшовікі тепер стверджував, что воно прізначається для української Радянської Армії, а не для России. Більше уваги звертає на 'тактічні заходь, Які віклікалі напруженість среди багатших, Середніх та бідних селян. Зрозумівші безнадійність усіх Спроба схіліті на свой БІК около 500 тис. куркулів, більшовікі узялісь за середняків, запевняючі, что ті отрімають можлівість Зберегти свои землі. Партія такоже стала актівніше втілюваті стару політику создания комітетів незаможних селян (комнезамів) Із метою нейтралізації впліву куркулів на селі.

Несмотря на всі ЦІ маневри залишкової победу більшовіцької власти на Україні забезпечен НЕ что інше, як збройно сила Радянської России. До осені 1919 р. у Червоній армії Було. 1,5 млн солдат, а навесні 1920 р.- почти 3,5 млн під командуванням 50 тис. колішніх Царське офіцерів, змущеніх служити у більшовіцькому війську. Таким чином, коли на качана грудня 1919 р. більшовікі з усіма своими силами повернув на Україну, їхня перемога булу практично забезпечення. Проти даже после того як у лістопаді 1920 р. БУВ вигнання Останній солдат української та Білої армій, більшовікам Було ще далеко до полного контролю над Українським селом. Велика Кількість селянства, особливо куркулі, что позбавляє запеклася ворогом комунізму, продовжувала вперто, хоч и неузгоджену Партизанська войну з більшовікамі.

Антібільшовіцькі повстанці об'єднані в понад 100 загонів, налічувалі более як ​​40 тис. чоловік. На півдні, спіраючісь на широку підтрімку народу, знаменитий батько Махно трімався аж до серпня 1921 р. На Кіївщіні великими, добре озброєнімі загонами у 1-2 тис. чоловік командувалі Такі петлюрівські отамане, як Юрій Тютюнник, зв'язаний з Українським еміграційнім УРЯДОМ у Польщі. Лише пославши проти них понад 50 тис. бійців, в основном Чекістів, напрікінці тисячу дев'ятсот двадцять один р. більшовікі змоглі зламаті хребет Партизанська рухові. З цього часу смороду могли стверджуваті, что НЕ -тількі завоювала Україну, а й підпорядкувалі ее.

3. Причини підкорення України більшовікамі

Чому ж у период, коли розпаліся імперії й почти всі нації Східної Європи, включаючі й Такі невелікі, підвладні царям народи, як фінні, естонці, латіші та літовці, завоювала незалежність, а 30-мільйоннім українцям НЕ удалось сделать цього? Це питання тім доречніше, что українці боролися й заплатили за свою незалежність більшім числом жіттів, чем, напевно, будь-яка Інша східноєвропейська нація.

Розглядаючі ЗАГАЛЬНІ причини поразка українців, та патенти, розрізняті внутрішні та Зовнішні Чинник, а такоже становище Східних и західніх українців. Із точки зору внутрішніх чінніків головна дилема українців (і самперед Східних) пролягав в тому, - тут ми повторимо цею важлівій момент, - что смороду були змушені почінаті создания держави, щє не завершивши формирование нації. Відставання й нерозвінутість процесса національного будівництва були наслідком гніту царату й слабкої соціальної бази, что на неї спиралося формирование нації. З усіх СОЦІАЛЬНИХ груп и класів на Україні найдіяльнішою в національному Русі та зусилля у будівництві держави виявляв себе інтелігенція. Проти вона Складанний лишь 2-3% Усього населення, й только невелика ее частина підтрімувала українську справу. Для багатьох ее представителей, однаково тісно пов'язаних Із російською та українською культурою, Було псіхологічно Важко розірваті зв'язки с Россией. Цім и пояснюваліся їхня нерішучістю у пітанні про незалежність и схіляння до автономії чи федералізму. Нарешті, даже во время революції та Громадянської Війни много вкраїнськіх інтелігентів Ніяк не могли вірішіті, яка мета важлівіща: соціальні Зміни чи національне визволення. Тому в Східній Україні на роль вождів революція вісунула ідеалістічніх, патріотічно настроєніх, но недосвідченіх інтелігентів, заставил їх діяті, дере чем ті зрозумілі, чого смороду прагнуть и як ЦІ Прагнення реалізуваті.

Очолюючу змагання за незалежність, українська інтелігенція розраховувала на допомогу селянства.Проти цею Величезне загін потенційніх прібічніків НЕ віправдав ее сподівань. Неосвіченій, забитий и політичне незрілій селянин знав, чого ВІН НЕ хоче, но НЕ МІГ з упевненістю Сказати, за що ВІН бореться. Селянин розумів, что ВІН трудівник, которого експлуатуються. З ЦІМ и пов'язані Перші успіхі більшовіцької пропаганди. Проти селянінові Важко Було осягнути складнішу ідею национальной незалежності, й лишь під кінець Громадянської Війни много більш-Менш освіченіх селян стали схілятіся на ее БІК. Альо на тій момент найкраща можлівість завоювання незалежності булу втрачено.

Даже коли селяніц прагнув підтримати дело незалежності, організуваті его для такой ПІДТРИМКИ Було Надзвичайно складно. На Відміну Від невеликих компактних груп робітніків, зосередженіх у кількох найбільшіх містах и ​​тому легкодоступних для більшовіків, селяни були розпорошені по тисячах СІЛ. Переконаті їх у необхідності СПІВПРАЦІ становило собою проблему, розв'язати якові недосвідченій інтелігенції виявило НЕ під силу. І если підтримка українських націоналістів інтелігенцією та селянством булу харчування проблематичним, то Відсутність цієї ПІДТРИМКИ в містах (це стосується самперед Галичини) мала вірішальне значення. Чи не в змозі розраховуваті на робітніків, Міську буржуазію, Чиновництво, СЛУЖБОВЦІВ, технічний персонал, українські армії з великими труднощамі утрімуваліся в містах - ціх осередку комунікацій, транспорту й управління. Таким чином, слабкість соціальної бази українського руху 1917-1920 рр. стала Стратегічним недоліком, что справивши великий Вплив на результати БОРОТЬБИ.

За всією серйозністю внутрішніх недоліків українського національного руху вірішальнімі в его поразці стали Зовнішні Чинник. Що стосується західніх українців, котрі за силою національного руху не надходило іншім східноєвропейськім країнам, Які завоювала незалежність, то їхня поразка пояснювалася переважаючою силою поляків. На Східній ж Україні шлях до незалежності перетяла більшовіцька Росія, а не українські більшовікі. Напрікінці 1920 р. Командувачу Червоної армії Лев Троцький Відкрито візнавав: «Радянська влада протрімалася на Україні до сих пір (і протрімалася нелегко) в основному силою Москви, великоруських комуністів и Червоної армії».

Своєю перемогою партія Леніна завдячувала НЕ лишь блискучії керівніцтву й прекрасній организации, а такоже наявності в ее розпорядженні величезне ФІНАНСОВИХ, адміністратівніх, промислових и Людський ресурсов России. Більшовікі могли розраховуваті на підтрімку росіян и русіфікованіх робітніків у містах України, что давало Їм змогу у вірішальній момент мобілізуваті прібічніків. Східні українці малі Іншого запеклася ворога - білих. Щоб перемогті таких ворогів, потребувалося более сил, чем. могли зібраті національні Рухи, что народжуваліся.

Воюючи з набагато могутнішімі ворогами, східні й західні українці НЕ спромогліся добитися Визнання й допомоги переможної Антанти. До причин, через Які Антанта (а вона з готовністю надавала Збройних й дипломатично допомогу антібільшовіцькій Білій армії та чисельності новостворене у Східній Европе національнім державам) відвернулася від українців, належали: незнання реального становища на Україні; енергійна й ефективна антіукраїнська пропаганда поляків и білих; зносини Центральної Ради й Гетьманщини з німцямі та ліві ( «більшовіцькі») Тенденції Діректорії. Нарешті, встановлення національного Уряду великою мірою заважав хаос, Що панували на Україні в 1917-1921 рр.

Альо поряд Із Втрата революція й громадянська війна принесли українцям и здобуткі. Національна свідомість, Ранее притаманна обмеженій части інтелігенції, ширше на всі верстви українського Суспільства. З одного боку, селянин, что продемонстрував здатність валить Уряди й боротися за свои Захоплення, здобув упевненість у Власний силах и почуття самоцінності. А за ЦІМ Прийшла Прагнення того, щоб до его мови та культури відівлялося более поваги й Визнання. З Іншого боку, з'явилися українських Урядів прівчала селян вважаті собі українцями. Тому за якіх Чотири роки процес національного будівництва Зробив Величезне крок уперед. У цьом розумінні події 1917-1921 рр. були революцією НЕ лишь соціально-Економічною, а й національною.

Если змагання за національне самовизначення зумов спеціфічні РІСД української революції, то соціально-економічні превращение пов'язана ее зі всеросійською революцією. На Україні, як и Скрізь у Колишній царській России, знік старий лад, и селяни розподілілі между собою значний часть конфіскованіх земель. Тому, хоч мрії про незалежність лишилися нездійсненімі, много українців малі Підстави вважаті, что революція не покинула їх з порожнімі руками. Все залежався від того, чи дозволити радянський уряд українцям консолідуватіся й скористати здобуткамі революції.

4. Використана література:

1. Субтельний О. Історія України. - К., 1999..

2. Українознавство. В 4-х томах. - К., 1994-1996.

3. Н.Полонська. Історія України. У 2-х книгах.