Галицько-Волинське князівство

Вступ

Галицько-Волинське князівство

Ярослав Осмомисл

Висновок

Використана література

Інші Надзвичайно Важливі Зміни відбуваліся на Південно-Західній Україні - в Галицький та Волинському князівствах. Коли якась Із старих Київських земель и могла кинути виклик зростаючій могутності російського Північного Сходу, тобто Суздалеві, Володимиру й щє не опереній Москві, то ними були Галицьке та Волинське князівства на південному Западе. Грушевський вважаю ЦІ два князівства найбезпосереднішімі спадкоємцямі Політичної та культурної традиції Києва. Інший видатний український історик - Томашівській - назвавши Галицько-Волинське князівство дерло безперечно українською державою, оскількі у XIII ст., В апогеї своєї могутності, ЦІ об'єднані князівства охоплювалі 90% населення, Котре проживало в межах нінішніх кордонів України. Князівства ЦІ були важлівімі и в других відношеннях. Простягаючісь по західніх окраїнах Київської Русі, смороду з самого качана стали ареною запеклої БОРОТЬБИ между українцями та поляками, что трівала, що не вщухаючі, аж до середини XX ст. Князівства ЦІ були такоже важлівім культурним кордоном. Смороду виступали або як найсхіднішій форпост католицького Заходу, або ж як найзахіднішій - православного Сходу.

Розташовану в Східних передгір'ях Карпат, у верхів'ях важлівіх річок Дністра й Пруту, что впадають у Чорне море, Галичину спочатку заселяли племена дулібів, тіверців та білих Хорватів. На сході вона широким кордоном межувала з розлогімі й лісістімі рівнінамі Волині, такоже заселеної дулібамі та білімі хорватами. На Схід від Волині лежало Київське князівство. Если Галичина на своих західніх та північніх кордонах мусіла боротися з агресивною Мадяр та поляками, то єдінімі чужоземнімі Сусідами Волині були Литовські племена на півночі. Обидвоє князівства малі вдале Розташування, недосяжне для Кочово нападніків зі степу. Волинь и особливо Галичина були густо заселеними, а їхні міста стояли на стратегічно важлівіх торгових шляхах Із Заходу. Кроме того, у Галичині містіліся Великі Родовище СОЛІ - товару, від которого залежався вся Русь.

У 980-990 рр. Володимир Великий відвоював у поляків Галичину й Волинь и прієднав їх до своих володінь. На Волині ВІН заснував місто Володимир, что Згідно стало велична столицею ціх земель. У Галичині політичний центр князівства перемістівся з Перемишля до міста Галича біля карпатських соляних копалень. Київським князям удалося закріпіті ЦІ землі за своим наступником, оскількі смороду належали до їхніх особістом володінь. Тому дерло в Галичині правили Ростіславічі, нащадки Онука Ярослава Мудрого. Тім годиною на Волині до влади Прийшли Мстіславічі, что вели свой рід від Володимира Мономаха.

Часто об'єднувані для зручності в історічніх дослідженнях Галичина и Волинь у XII-XIII ст. були Цілком різнімі князівствамі. Чи не найбільш вражаюча відмінність между ними - у природі верхівкі шкірного князівства. Галицькі бояри були найбільш свавільнімі, багата й могутнімі на всех руських землях. Вплив цієї арістократії БУВ настолько всепроникним, что Галичину часто вважають ідеальнім зразки олігархічного правления на Русі, Який поряд Із республіканськім Новгородом та абсолютістськімі Володимиром и Москва є собою третій Різновид політічного влаштую Київської держави. На мнение Радянська учених, вінятково велика влада Галицьких бояр значний мірою пояснюється Їхнім походження. На Відміну Від бояр в других князівствах, де смороду здебільшого походили з Княжої дружини, галицька арістократія, очевидно, розвинулася самперед Із місцевої племінної знаті. І свои маєтки вона дістала НЕ від князя, як це воділося, а узурпувавші общінні землі. Прийшовши сюди, Перші Рюріковічі наштовхнуліся на арістократію, что Вже добро вкорінілася й булу готова обстоюваті Власні Захоплення.

Інші Історики вказують на ті, что Завдяк відносно стабільному правлінню Ростиславичів в течение чотірьох поколінь бояри малі Досить годині й можливий, щоб стати на ноги. Кроме того, много з них торгувать сіллю, что забезпечувало добрі прибутки и зміцнювало їхнє й без того стабільне економічне становище. Внаслідок цього найбагатші бояри могли дозволіті Собі утрімуваті Власні Бойові Дружини з дрібнішіх феодалів. Нарешті, через віддаленість Галичини від Києва великому князеві Важко Було втручатіся в Місцеві події, тоді як сусідство з Польщею та Угорщиною НЕ лишь давало зразок панування арістократії, но й можлівість звертатися до чужінців по допомогу проти князів.

Зато бояри Волинського князівства На Відміну Від Галицьких були віліті на більш традіційній штиб. Більшість Із них Прийшли в ЦІ землі у складі дружин своих князів, что часто прізначаліся чи знімаліся за волею Києва, Який Завдяк незначній віддаленості справляється більшій політичний Вплив на це князівство, чем на Галицьке. Бояри ЦІ отримувалася земельні володіння за службу князеві. Волинська знати залежався від Княжої щедрості й тому виявляв Йому відносно більшу відданість и підтрімку. Власне, з цієї причини об'єднати обидвоє князівства змоглі самє Волинські князі, а не галицькі.

Галицькі Ростіславічі. З усіх князівств на территории сучасної України дерло відокремілася від Києва Галичина. Вікорістовуючі всі засоби - як чесні, так и нечесні, хитрому князеві Володимирко (1123-1153) удалось підпорядкуваті життя без власти все князівство и Згідно успешно протістояті намаганням великих князів Київських впліваті на розвиток подій у Галичині. Спіраючісь на це Досягнення, его обдарований син Ярослав Осмомисл (1153-1187), тобто «людина, что має Вісім відчуттів», розшірів кордони князівства аж до гирла Дністра, что у теперішній Молдові. Забезпечуючі Собі світ и Процвітання, Ярослав підтрімував дружні стосунки з угорцями та Фрідріхом 1 Барбаросса з Німеччини. Про славу й авторитет, Які МАВ князь на Русі, говориться в Похвалі Йому Із «Слова о полку Ігоревім»: «Галицький Осмомисла Ярославеі Високо сидиш ти на своим златокованім столі, підпер гори угорськії своими залізними полками, заступив королеві путь ...» З піднесенням Галичини процвіталі и ее бояри. За Ярославового правления смороду стали настолько вплівовімі, что Примус князя, Який перебував у апогеї могутності, зректіся своєї Другої жінки Анастасії и Згідно спалили ее на вогніщі.

За смерти Ярослава почався хаос. Его син Володимир (1187-1198), Останній Із дінастії Ростиславичів, за словами Літописця, «думи НЕ любив Із мужами своими». Незабаром бояри повстали проти него, заставил его рятуватіся в Угорщині. Угорський король Андрій обіцяв повернути Володимира на престол, но, прийшовши -у Галичину, проголосують Цю землю своєю. Коли проти чужінців начали вібухаті народні повстання, Володимир помірівся з боярами й Вигнан мадярів. До чого ж привели всі ЦІ роки сутічок и спустошення? Хоч Володимир урешті знову сів на престол, ВІН ставши залежаться від бояр более, чем будь-коли. Цей Прикрий епізод став типовим, что часто повторювався в течение Наступний 50 років: сильний князь об'єднує землі; бояри, побоюючісь Втрата своих прівілеїв, звертають до его слабшіх наступніків, тим часом даючі чужоземнім країнам привід для втручання; потім настає хаос, что триває, доки на Арені НЕ з'являється Інший сильний князь и не опановує сітуацією.

Галицько-Волинські Романовічі. Хоч піднесення Галичини переконливою свідчіло про Зростаючий значення окраїн, ее союз Із Волинню обіцяв принести ще вагоміші, даже епохальні Наслідки для всієї Східної Європи. Людиною, что здійсніла таке об'єднання, БУВ волинський князь Роман Мстиславич (1173-1205). Із самой юності ВІН порінув у політічну боротьбу. У 1168 р., Коли его батько, волинський князь Мстислав, змагався Із Суздальської князем Андрієм Боголюбський за київський стіл на півдні, Роман БУВ запитаної князюваті у Новгороді, щоб захістіті місто від агресивних зазіхань Суздалі на півночі. У 1173 р., После смерти батька, Роман сів на волинський стіл, відновівші розпорошені й занедбані маєтки свого роду. У 1188 р. галицькі бояри запросили его князюваті, но сделать це Йому перешкоду суперники й вороже настроєні боярські угруповання. Лише у 1199 р. ВІН зміг вернуться в Галичину та об'єднати ее з Волинню, створи на Політичній карті Східної Європи нову велична державу на чолі з енергійнім, діяльнім и талановитим князем.

У Внутрішній політіці Роман зосередів Рамус на зміцненні Княжої влади, тобто ослабленні бояр, много з якіх ВІН відправів у заслання чи страт. Его Улюблений пріслів'ям Було «Не вбівші бджіл, які не поласуєш медом». Як и в других странах Європи, союзниками князя в борьбе с олігархією виступали міщані та дрібні бояри. Проти найбільшу славу Романові принесли его успіхі в Зовнішній політіці. У 1203 р., Об'єднавши Волинь Із Галичиною, ВІН завдає поразка своим суперникам Із Суздаля й оволодіває Києвом. Відтак під владу одного князя попали всі, за вінятком Чернігівського, українські князівства: Київське, Переяславське, Галицьке та Волинське. Здавай, от-от має відбутіся об'єднання всех колішніх Київських земель, что складають теріторію сучасної України. ВРАХОВУЮЧИ ті, Наскільки князь Роман наблізівся до Здійснення цієї мети, сучасні українські Історики відводять Йому у своих дослідженнях особливе місце.

Щоб захістіті українські князівства, Роман провів ряд нечувано успішніх походів на половців, разом Із тім ВІН заглібівся далеко на Північ у польські та Литовські землі. Прагнення розшіріті Межі своих и без того величезне володінь стало причиною его смерти. У 1205 р., Йдучи польськими землями, Роман попал у засідку й загінув. Територіальне об'єднання, Пожалуйста ВІН створ, протрімалося Всього Шість років - Занадто короткий час, щоб Із него могло вікрісталізуватіся якесь стійке політичне ціле. І все ж Сучасники Романа на Визнання его видатних досягнені називали его «Великим» и «повелителем усієї Русі».

Незабаром после смерти князя Романа знову розгоріліся чвар между князями, боярські інтрігі, посильний чужоземне втручання - ЦІ три вічних нещастя, Які врешті-решт розвалі державу, что ВІН так невтомно ее будували. Его синам Данилу Було Всього Чотири, а Василькові - два роки, й галицькі бояри прогнали їх разом Із їхньою вольова матір'ю, княгинею Анною. Натомість смороду покликали трьох Ігоровічів, Синів героя «Слова о полку Ігоревім». Для багатьох бояр це стало фатальною помилки. Чи не бажаючих ділітіся властью з олігархією, Ігоровічі зніщілі около 500 бояр, поки й їх Нарешті НЕ Вигнан (пізніше галицька знать помста Їм, Схопи й повісівші всех трех Ігоровічів). Потім бояри вчинили нечуване -у 1213 р. смороду звертаючись зі свого середовища князем Владислава Кормильчича. Скоріставшісь обраних цімі зухвалімі діямі, польські та угорські феодала, начебто захіщаючі права Данила та Василька, захопілі Галичину й розділілі ее между собою. За таких обставинних молоді Данило та Василько начали «збіраті докупи» землі, Якими колись володів їхній батько. Самперед Данило утвердівся на Волині (тисячі двісті двадцять один), де его Династія й далі корістувалася пріхільністю як у знаті, так и у простого люду. Лише у 1238 р. ВІН зміг повернути Собі Галич и часть Галичини. Следующего року Данило здобув Київ і послав свого тісяцького Дмитра захіщаті місто від монголотатар. Тільки у 1 245 р., После рішучої перемоги у Битві під Ярославом, ВІН остаточно підкорів Собі всю Галичину. Таким чином 40 років Знадоби князеві Данилу, щоб повернути володіння батька.

113 років відділяють смерть могутнього князя Ярослава Мудрого (1054 р.), Який завершивши об'єднання велічезної Київської держави, від смерті князя Ростислава 1, его правнука (+1167 р.), Последнего авторитетного «патріярха» среди князів. За цею годину оформівся розклад Київської держави на ряд окремий земель. Принцип сепаратизму переміг Прагнення творити єдину державу з централізованою владою.З усіх князівств на территории сучасної України дерло відокремілася від Києва Галичина.

Галицько-Волинська земля відокремілася НЕ внаслідок розпад Київської держави.Залюднена з Х ст. дулібамі, тиверців, білімі (Карпатська) хорватами, вона ввійшла до складу Київської держави, после того, як поруч походів Володимир прієднав Перемишль та ївші міста. Можливо, что за Заповітом Ярослава Галицька земля булу пріділена онукові его Ростіславові, но цею Останній рано номер, и лишь 1084
року Ростіславові сині - Рюрик, Володар та Василько - заволоділі Галицького землею, багатою головного чином Завдяк підкарпатськім Джерело солі.

Розташовану в Східних передгір'ях Карпат, у верхів'ях важлівіх річок Дністра й Пруту, что впадають у Чорне море, Галичину спочатку заселяли племена дулібів, тіверців та білих Хорватів. На сході вона широким кордоном межувала з розлогімі й лісістімі рівнінамі Волині, такоже заселеної дулібамі та білімі хорватами. На Схід від Волині лежало Київське князівство. Если Галичина на своих західніх та північніх кордонах мусіла боротися з агресивною Мадяр та поляками, то єдінімі чужоземнімі Сусідами Волині були Литовські племена на півночі. Обидвоє князівства малі вдале Розташування, недосяжне для Кочово нападніків зі степу. Волинь и особливо Галичина були густо заселеними, а їхні міста стояли на стратегічно важлівіх торгових шляхах Із Заходу. Кроме того, у Галичині містіліся Великі Родовище СОЛІ - товару, від которого залежався вся Русь.

У літопісах згадується сіль в околицях Коломиї, на шляху до Жидачева (Зудеч), в Старій Солі. Можливо, відобувалі ее такоже в других місцях и вісілалі до західніх земель та Києва. Значення підкарпатськіх соляних джерел вростають в господарстві Київської Русі после того, як кочовікі перетялі шлях до Чорного моря. Кроме того много важіло для багатства країни, что через Підкарпаття пролягає торговельні шляхи на Захід. Це робіло Галицько-Волинське Україну одною з головних ланок європейської торгівлі тих часів.

Головну Рамус Ростіславічі спрямовувалі на захист своих володінь від сусідів - угрів, поляків, а року 1099 - від Святополка П Київського. Розмірній спокій Використана смороду для колонізації південніх земель печенігамі, торки: так, у XI ст. колонізовано Середнє Подністров'я, пониззях. В XI ст. покладаючи підваліні дальшого незалежного Існування Галичини під проводом власної дінастії. После смерті Володаря та Василька їх князівства поділено между їхнімі синами, но Незабаром об'єднав їх володарів син, Володимир. Тільки частина Із Звенигород залиша его братанічеві Іванові Ростиславичу.

Вікорістовуючі всі засоби - як чесні, так и нечесні, хитрому князеві Володимирко (1123-1153) удалось підпорядкуваті життя без власти все князівство и Згідно успешно протістояті намаганням великих князів Київських впліваті на розвиток подій у Галичині. Спіраючісь на це Досягнення, его обдарований син Ярослав Осмомисл (1153-1187), тобто «людина, что має Вісім відчуттів», розшірів кордони князівства аж до гирла Дністра, что у теперішній Молдові. Забезпечуючі Собі світ и Процвітання, Ярослав підтрімував дружні стосунки з угорцями та Фрідріхом 1 Барбаросса з Німеччини.

Ярослав Осмомисл, одержавши від батька велику теріторію Галичини, ширше ее, колонізуючі Дністер, и посідання его доходили аж до Дунаю. ВІН підтрімував добрі отношения з Угорщиною, Німеччіною. 1165 року ВІН признал залежність від Фрідріха 1 Барбароса.

Найбільшої могутності Галицьке князівство досяг-о за часу правления Володіміркового сина Ярослава Осмомисла, батька оспіваної у "Слові о полку Ігоревім" Ярославни. ЙОГО володіння сяга вздовж Дністра Досить далеко на Південь; даже землі в Нижній течії Пруту й Дунаю опінію у певній залежності від Галича . зростан значення Дністра у міжнародній торгівлі, что, в свою черга, спріяло розвіткові міст князівства.

Галицький князь користувався авторитетом на міжнародній Арені, підтрімував діпломатічні взаєміні НЕ лишь з Сусідами, а й Із Візантією, священний Римський імперією. З щирим подивуватися говориться про Ярослава у "Слові о полку Ігоревім":

Галицький Осмомисла Ярославе!

Високо сидиш ти на своим золотокованім

престолі, підпер гори Угорські своими залізними

полками ...

З піднесенням Галичини процвіталі и ее бояри. За Ярославового правления смороду стали настолько вплівовімі, что Примус князя, Який перебував у апогеї могутності, зректіся своєї Другої жінки Анастасії и Згідно спалили ее на вогніщі.

Альо цею могутній князь прімушеній БУВ НЕ только рахувати з Бажаном боярства, но й поступат перед ним. Це виявило, зокрема, в его родінній трагедії. Одружений батьком з Ольгою, дочкою Юрія Довгорукий, Ярослав покинувши ее и взявши Собі, як нешлюбну жінку, Настасю Із знатного Боярський роду Чагрова. Це віклікало незадоволення групи бояр, Які, що не добівшіся від него розлуки з Настасья, оголосілі ее чарівніцею й спалили в 1170 году. ВІН НЕ МІГ Врятувати ее. Ярославів заповіт - Передат синові ее Олегові Галич, БУВ после его смерти порушеннях. Галичиною заволодів син від правної дружини, Володимир П.

За смерти Ярослава почався хаос. Его син Володимир (1187-1198), Останній Із дінастії Ростиславичів, за словами Літописця, «думи НЕ любив Із мужами своими». Незабаром бояри повстали проти него, заставил его рятуватіся в Угорщині. Угорський король Андрій обіцяв повернути Володимира на престол, но, прийшовши у Галичину, проголосують Цю землю своєю. Коли проти чужінців начали вібухаті народні повстання, Володимир помірівся з боярами й Вигнан мадярів. До чого ж привели всі ЦІ роки сутічок и спустошення? Хоч Володимир урешті знову сів на престол, ВІН ставши залежаться від бояр более, чем будь-коли. Цей Прикрий епізод став типовим, что часто повторювався в течение Наступний 50 років: сильний князь об'єднує землі; бояри, побоюючісь Втрата своих прівілеїв, звертають до его слабшіх наступніків, тим часом даючі чужоземнім країнам привід для втручання; потім настає хаос, что триває, доки на Арені НЕ з'являється Інший сильний князь и не опановує сітуацією.

Течение ста років после занепад Києва Галицько-волинське князівство слугувало опорою української державності. У Цій роли обидвоє князівства перейнялі велику частко Київської спадщини й водночас запобігалі Захоплення західноукраїнськіх земель Польщею. Тім самим у переламний момент історії смороду збереглі в українців, чи русинів, як їх тепер називали, почуття культурної та Політичної ідентічності. Чималий роль у цьом відіграв славний князь Галицько-Волинського князівства Ярослав Осмомисл.

Таким чином, Фактично Галицько-Волинське держава, це друга велика держава на українській землі, збудована Українськими руками, яка зуміла об'єднати біля себе більшу часть української етнографічної территории свого часу, Фактично в половіні ХIV ст. перестала існуваті. Альо півтора століття ее Існування НЕ промінулі безслідно як для подальшої долі українського народу, так и его культури. Власне ця держава, на мнение багатьох вчених, зберегла самобутність України перед передчасно опануванням и асіміляцією з боку Польщі.

Галицько-Волинська держава, перейнявші культурно-національні традиції Київської Русі, свою політічну й соціальну революцію розвивалась під сильним Вплив тих отношений, Які існувалі в тогочасній Центральній Европе.

Використана література:

1. Орест Субтельний. Історія України. - К., 1996..

2. Наталія Полонська-Василенко: Історія України. - К., 1993.

3. Крип'якевич І. та ін. Історія України. - Львів: "Фенікс", 1994.