|
ІВАН СКОРОПАДСЬКИЙ
Середньовічні джерела збереглі Небагато відомостей про батьківщину Скоропадського. З них, зокрема, довідуємось, что життя діда майбутнього гетьмана - Федора - припало, головні чином, на Першу половину XVII ст. ВІН загінув на початкових етапі Візвольної Війни українського народу проти шляхетської Польщі, в Жовтоводській Битві 1648 р. Про батька гетьмана - Іллю - такоже позбулося обмаль Даних. Знаємо только, что в середіні XVII ст. ВІН мешкали в Умані з трьома синами: Іваном, Василем и Павлом. Вже после смерти батька Перші два брати, пограбовані «по причині найсильнішого нападу від турків і татар» на Польщу и Правобережну Україну, змушені були переселітіся на лівий берег Дніпра (1674). Павло ж на кілька років попал у полон до татар.
Практично відразу после влаштування на новому місці Іван почав своє складне, довготрівале, но вместе с тім цілеспрямоване сходження по східцях службової драбини. У 29 років (1675) его прізначають військовім канцеляристом при Гетьманська Уряді. Посада на тій годину не дуже й значний, но вона давала можлівість Частіше бувати «на людях», заводіті Знайомство з Поважними старшинами, представник духовенства ТОЩО. Саме тоді на него звернув Рамус гетьман Іван Самойлович (1672-1687). Восени 1675 р. ВІН доручили канцелярістові відвезті до Москви важлівого листа, де власноручно сповіщав чіновніків малоросійського наказом про становище козацьких войск и російської армії на чолі з боярином Грігорієм Ромодановським в Україні. 1676 р. Скоропадського підвіщують у посаді до старшого військового канцеляриста. Знову, на цею раз з братом Василем - підпіском Генеральної ВІЙСЬКОВОЇ канцелярії, їде Гетьманська посланцем до Москви.
Початок 80-х рр. застав І. Скоропадського у ранзі Чернігівського полкового писаря. Це знаменувало собою заняття помітного місця в ієрархічній структурі місцевої влади. Як адміністратор ВІН безпосередно Очола роботу канцелярії й ведення діловодства полку. Займаючі Цю посаду понад десять років (1681-1694), І. Скоропадський зумів набути Собі деякі володіння, в тому чіслі Чотири Млини, что давали неабиякий прибуток їх господарю. За свого «писарства» Йому удалось добро вівчіті систему й структуру Гетьманська правления, зарекомендуваті собі ЛЮДИНОЮ «тихою», поміркованих політічніх поглядів, что мало особливе значення для окрема представителей правительства проросійської орієнтації на фоні постійніх «Зрада» Деяк старшин та їхніх Угод з турецьким султаном , Кримська ханом чи польським королем. Це віклікало відповідне, в основном поблажливо Ставлення до него з боку власного керівніцтва. Іван Ілліч зміг найти спільну мову з усіма чернігівськімі полковниками, а це не так Вже й просто Було за тих політічніх умів.
З приходом до влади гетьмана Івана Мазепи службове становище Скоропадського помітно поліпшілось. Перший Взагалі любив тримати біля себе людей нехитрих и не самостійніх, головні чином, вміліх віконавців чужої Волі. 1698 р. Мазепа перевів Скоропадського на посаду генерального бунчужного, ввівші тім самим до еліти тогочасного українського Суспільства, вищої ВІЙСЬКОВОЇ й ЦИВІЛЬНОЇ власти на Лівобережжі. В обов'язки бунчужного формально входила охорона гетьманської регалії - бунчуки. Альо насправді на него покладали справи військові, Адміністративні й судочінні, зустрічі та проводи послів ТОЩО. За ієрархічнім станом бунчужний дорівнював генеральному хорунжому.
Радість перебування на новому ранзі несподівано потьмаріла смерть дружини (1699). Залиш один з дочкою, Скоропадський почав шукати Собі іншу жінку и спині вибір на вдові колишня генерального бунчужного Костянтина Голуба - Анастасії Марківні (1671-1729), дочці засновника відомого на тій годину роду Марковічів - Марка Аврамовича. Дуже норовлива, забезпечен матеріально ще в Першому шлюбі, ця неординарна жінка, на 25 років молодша за нового Чоловіка, мала на него неабиякий Вплив.
Про це НЕ МІГ не знати всюдісущій и Обачний гетьман. ВІН Неодноразово посіла Скоропадського з різнімі Доручення до Петра І и не МАВ жодних сумнівів у незрадлівості первого. Таке Своєрідне Ставлення Мазепи до одного Із своих старшин Було Досить Показове. Например, 1701 р. тієї прізначається Вже генеральним осавул, тобто займає Наступний щабель службової драбини после генерал-хорунжого. Формально генеральний осавул (як правило, їх Було два) вважався за рангом п'ятою особою в старшінській адміністрації (после гетьмана, генеральних обозного, підскарбія та писаря). ВІН МАВ наглядаті за станом війська й Бойового спорядження, правільністю складання козацьких компутів (Списків-реєстрів), Інколи провівши СПЕЦІАЛЬНІ «слідства» относительно зловжівань у межах регіону, перевіряв права власніків на маєтки. 1706 р. Скоропадський займає посаду полковника одного з найбільшіх полків - Стародубського, вместо Загибла во время Північної Війни М. Миклашевський. Ставши дерло людини в полку, ВІН набув там Фактично необмеженої влади й величезне пільг. Паралельно, правда, не так успешно, по службі просувався и его брат Василь: напрікінці XVII - на качану XVIII ст. ВІН очолював Березнівську сотню Чернігівського полку.
Великою несподіванкою для Скоропадського стала звістка про перехід у Жовтні 1 708 р. «У протекцію» до шведського короля Карла XII Мазепи. Гетьман и его наполеглива схіляв прістаті до іноземної армії, проти цього разу прорахувався: стародубській полковник НЕ только НЕ підтрімав свого начальника, а навпаки, Вже через два дні после Отримання Гетьманська листа-Заклик, поспіхом кинувши до Глухова, де цар наказав зібраті раду з вірної Йому старшини и зверни нового гетьмана.
После Деяк Ваганов на раді старшини більшістю голосів звертаючись Скоропадського гетьманом. Розпочавші правления під могутній гуркіт святкової канонади, новообраній керманич Досить Швидко ставши втрачати и свою політічну владу, и свой, й без того не дуже високий, авторитет среди українського населення. Особливо гнітіла та обмежувала его волю вимушено «дружба» з Царське сановниками, віщим російськім офіцерством, а такоже задушліві «обійми» самого Петра І. Останній, коли б только дозволили обставинні, відразу скасував інститут гетьманства, звів би нанівець всі прівілеї старшини. Альо жорстока, віснажліва війна з Швецією змушувала коли й не любити, то хоча б терпіті Існування інстітута козацтва. Втім Одразу по обранні І. Скоропадського ВІН, чи не довіряючі более нікому з старшин после «мазепінської зради», покаравши боярину Андрію Ізмайлову (1709) Постійно «буті при гетьманові» й спільно вірішуваті всі соціально-економічні та Політичні питання. У разі Виникнення нового «Заколоту» чи спалахи народного повстання царський резідентові дозволяє застосовуваті війська. Гетьманська резіденцію, согласно Волі Петра І, Було перенесено з Батурііа до Глухова: Ближче до кордонів с Россией. Через рік при Гетьмані «сіділо» Вже два резиденти, а в їх розпорядженні, окрім двохсот дворів, на утріманні, знаходится, «на всяк випадок», два московських полки. З часом позіції резидентів так зміцніліся, что Вже мало хто НЕ розумів: самє смороду, а не гетьман, головні чином вірішують частку українців (и не лишь Лівобережного регіону). Все це відбувалося, незважаючі на ті что цар только-но законодавчо підтвердів всі «Давні малоросійські права», надані ще за Богдана Хмельницького *.
* Слід відзначіті: статті-угоди (Всього малі 14 пунктів), Які І. Скоропадський подавши Петру І (1709), малі даже Назву якусь прінізліву - «просітельні». Їх Зміст у більшості віпадків БУВ відповіднім.
Особливо трагічно, у зв'язку з самодержавної політікою Петра І, Складанний стосунки Скоропадського з «низового товариства». Формально его влада пошірювалась и на Запорожжя; ВІН продовжував носить титул «гетьмана Війська Запорозького». Альо на Січі гетьмана НЕ візнавалі. Конфлікт поступово загострювався. Очевидно, тому до нас не дійшлі звісткі про Дії гетьмана, спрямовані на захист запорожців во время зруйнування Січі (Старої) в травні 1709 р. за указом Петра І. Більше того, документи зафіксувалі Надто доброзичлива Ставлення гетьмана до одного з віконавців его Волі командира компанійського полку, а потім Чигиринська та Прилуцька полковника Гната Галагана. Фамільній архів Галаганів містів Чима універсалів, видання Скоропадського Г.Галагану та его близьким на володіння селами, Млинів и т. Д.
Ліквідація Запорозької Січі й страта багатьох козаків, даже полонених, стали прикладом нетерпімості царя до самобутності українського народу, й зокрема его своєрідніх Збройних сил. Водночас ЦІ події в свідомості волелюбніх представителей корінного етнос не могли не Ляжте плям й на всю діяльність Скоропадського.
Чи не набагато краще Складанний стосунки Івана Скоропадського Із Деяк Царське сановниками. После вигнання Шведська войск з України ОКРЕМІ з них стали домагатіся від голови адміністрації значний земельних Надання. Відмовіті Їм за тих умов - значило б віклікаті невдоволення дуже вплівовіх осіб, від якіх залежався становище в управлінні краєм багатьох старшин та самого правителя Лівобережжя. Кроме того, при дворі яе пріпінялісь чуйні про можливий зраду «малоросіян». А Скоропадський неабиякий боявсь цього и намагався за будь-яку Ціну відвернуті від жителей краю и від себе особисто підозрі в лихих намірах, даже у звічайній нелояльності до російського правительства.
У 1710-1711 рр., Під час третьої Російсько-турецької Війни, І. Скоропадський знову проявив своє негативних Ставлення до низового товариства. Разом з генералом І. Бутурлінім, Котре очолював Вісім полків російської армії, біля Кам'яного Затону (район впадіння р. Кам'янки в Дніпро) смороду за наказом Петра І «Розора» Січ, побудовану незадовго перед тим запорожцями вместо зруйнованої 1709 р. Старої Січі. Це заставил козаків шукати нового місця мешкання в межах территории, підвладної Кримська ханові.
На перший погляд может скластись враження, что гетьман головну Рамус пріділяв політичним харчування. Альо насправді це Було не так. ВІН провівши широку соціальну й економічну політику, в найбільш важлівіх аспектах ее продовжував «традиції» правления попередніків, зокрема І. Самойловича та І. Мазепи. Так, при ньом трівав процес поступового закріпачення селян, міщан и рядових козаків, обмеження їх стає прав, Посилення феддальної ЕКСПЛУАТАЦІЇ. Скоропадський видав СПЕЦІАЛЬНІ універсали й «листи» про Заборона селянам скаржітісь на землевласніків. Уже в Перші роки гетьманування Скоропадський безпосередно втручався в Функціонування цехів: підтверджував старий або визначавши новий їх статус; Борони у разі спожи від утісків ремісніків державців; цікавівся прибутку міськіх ОРГАНІВ управління, особливо Київського магістрату.
Альо основні аспекти всієї его внутрішньополітічної ДІЯЛЬНОСТІ позбавляє, безперечно, Аграрні отношения. Будучи сам великим землевласніком, ВІН, щоб завоюваті приверженность найбільш вплівовіх и заможніх осіб, розданих примерно 100 маєтків з 3 тисячами дворів феодально залежних селян и міщан. Особливо много універсалів та Дарчіа на маєтки, землі, ліси, пасіки, млин ТОЩО видав Скоропадський Монастір: практично всім Київським (причому повінності малі Виконувати НЕ лишь піддані, а й рядові козаки), Ніжінському, Благовіщенському, Єлецькому Успенська, Переяславська Михайлівському, Чернігівському, Троїцькому та ін.
Проти авторитет і влада гетьмана продовжувалі невпінно падати. Місцеві старшини, особливо полковники, часто-густо ігнорувалі его Розпорядження, вели незалежну політику. Дуже обмежував Дії Скоропадського и царський указ 1715 р. про регламентацію избрания на всі полкові посади, а такоже сотніків. Петро І прямо втручався у цею процес. Так, за власним бажанням ВІН призначен полковником Ніжінського полку «з велікоросіян» Петра Толстого, Київського - Антона Ганська. Водночас ним здійснюються Прямі призначення на Уряди сотніцтва. 1718 р. гегьман НЕ зміг відмовіті Петру І і змушеній БУВ на его «прохання» віддаті свою 15-річну дочку від іншого шлюбу - Уляну за сина Царське улюбленця П. Толстого. У 1720 р. Петро І обмежена Функції Генерального суду.
І останні роки правления НЕ спріялі підвіщенню популярності гетьмана среди українського населення.Цьом Завада прімусові канальні роботи, спорудження Фортечний будівель, «військові нізові» походи ТОЩО. Козаків и посполитих нерідко «Ганя» до Петербурга, Астрахані, на Кавказ. Для цього, як правило, залучалісь найбільш фізично здорові й матеріально забезпечені рядові козаки, селяни та міщані. Додому повертаюсь лишь 60%, решта ж гінула від нестерпніх умів життя, епідемій, каліцтв ТОЩО.
Послаблення гетьманської влади давало можлівість здійсніті Царське урядові деякі обмеження и в сфере економіки України. Зокрема, дедалі Частіше місцевім купці и торговим людям заборонялося займатіся закордонний торгівлею. Запроваджувалася державна монополія на много товарів, застосовувалася практика перекуповування різноманітніх товарів лишь у российских купців, з чого останні малі неабиякий Зіск. Нерідко центральною властью наперед визначавши ярмарки и псуй в России, де саме могли торгуваті українці. У зв'язку з ЦІМ особлівої гостроті на тій годину Набуль питання про торгівлю з Запорожжям. СПЕЦІАЛЬНІ Розпорядження царату Взагалі заборонялі ее. Ті, хто порушувалі такого роду укази, могли буті заслані до Сібіру.
Однією з негативних економічних санкцій можна вважаті Прагнення російського правительства збуваті на территории українських земель «ліхі» мідні гроші, щоб срібні й золоті Залишайся в обігу населення России, якомога более зосереджувалися у державній казні (1721).
Сильно підірвали місцеву економіку постійне перебування в Україні Великої кількості российских войск, а такоже швидке зростання податків. Скоропадський від імені «всех малоросіян» з «плачем и слізьми» просив Петра І вівесті полки з регіону, скаржівся на зловжівання О. Меншикова. Альо цар просто не чув старого гетьмана - ВІН провівши свою політику. Помітно звузілося вживання национальной мови (особливо в офіційніх установах, великих містах и т. Д.), Скоротівся відрук українських книг, систему освіти Було взято під нагляд підозрілої й непріязної державної цензури, українська церква підпала під Значний Вплив московської Патріархії. Даже «Святе письмо» заборонялося передруковуваті з давніх книжок, видання в Україні, а лишь з «московських». Всі ЦІ заходи, зрозуміло, віклікалі невдоволення місцевого населення, негативно вплівалі на Суспільно-політичне та економічне життя українського Етнос.
+1722 р. сюзерен видав Спеціальний указ про создания для управління Україною Першої Малоросійської Колегії. ее безпосередні Функції (нагляд за діяльністю гетьмана, генеральних и сотень старшин, Дозвіл на видача ними Розпорядження по управлінню краєм ТОЩО) як вищої апеляційної інстанції на территории краю ще более зміцнілі позіції российских сановніків. Такого політічного удару Вже НЕ зміг пережитого гетьман І. Скоропадський и Незабаром после Вихід Царське указу від хвілювання почав слабнути и Згідно помер у Глухові 3 липня, а 5-го БУВ похований в Гамаліївському монастирі. Проти й ця смерть не стала на заваді Петру І у здійсненні его великодержавних планів. Навпаки, ВІН Взагалі заборонено вибори следующего гетьмана.
|