III Універсал Центральної Ради

план

Вступ. 3

1. Жовтневі події у Києві 4

2. III Універсал Центральної Ради. 8

3. Утворення Радянської "УНР". 12

4. Проголошення незалежності УНР. 16

Висновок. 19

Використана література. 22

Суспільні Зміни, что відбуваються на наших очах, що не ма ють аналогів у жітті кількох поколінь. Ми можемо з болем констатуваті, что український народ знає своє минуле набагато гірше, чем інші народи. Керівники тоталітарної імперії, в якові намертво Було вмонтована Україну, чудово розумілі, что людьми легше управляти, коли смороду НЕ усвідомлюють героїчніх традіцій предків. Тому ЦІ Керівники прагнулі до того, щоб українці малі деформовану історічну свідомість. Особливо цілеспрямовано й методично ідеологічні наглядачі державної партии фальсіфікувалі Історію передостаннього 20-го століття. В результате уроки візвольної БОРОТЬБИ наших попередніків Залишайся незасвоєнімі даже професійнімі історікамі, Які НЕ малі доступу до відповідніх архівних матеріалів.

Знікнення державної партии, проголошення незалежності України и розпад Радянського Союзу поклали край усій Попередній офіційній історії, усім стереотипам та ідеологічнім штампам. Перед вчений розкрили возможности Розробити и проголосіті історічну концепцію, что базується нема на догмах, а на правді життя.

Саме Лютнева демократична революція 1917 р. Вперше у Нові часи відкріла перед Українським народом реальні перспективи побудова власної держави. У даній работе я спробую вісвітліті зростання национальной свідомості українського народу, боротьбу за Державні права, создание Першої демократичної держави на территории України - Української Народної Республики (УНР), Виникнення в подалі других форм української державності-гетьманату та УРСР.

В Останній декаді жовтня у Києві працював III Всеукраїнський військовий з'їзд "Вітаючі его від імені Центральної Ради, М.С.Грушевській вислови упевненість в тому, что борьба народу за національне визволення закінчіться перемогою, тобто Створення власної держави - Української Народної Республики.

ЦІ оптімістічні слова пролуналі в розпал черговий, Надзвичайно тяжкого конфлікту Центральної Ради з Тимчасовим УРЯДОМ. На інформацію про ті, что в Киеве розпочалася практична підготовка до скликання Українських установчих Зборів, уряд зреагував істерічно. Министр юстиції П. М. Малянтович покаравши прокуророві Київської СУДОВОЇ палати Негайно розпочаті Слідство з метою притягнений Винниченка та других генеральних секретарів до крімінальної відповідальності. Важко сказати, як розвівався б цею Конфлікт, но 25 жовтня одна зі сторон відійшла в небуття. Більшовікі оволоділі Петроградом и скинули Тимчасовий уряд. II Всеросійській з'їзд Рад робітнічіх и солдатських депутатов, на якому переважалі більшовікі, утворів новий російський уряд - Раду народних Комісарів на чолі з В. І. Ульяновим-Леніним.

После того, що бере дерло телеграфних звісток про події в Петрограді ввечері 25 жовтня Мала Рада зібралася на закрите Засідання разом з представником других ОРГАНІЗАЦІЙ, щоб утворіті надзвичайний орган віконавчої власти. Постанова булу Стислий:

"Центральна Рада одноголосно постановила утворіті революційний комітет для охорони революції на Україні. На всій территории України комітет має розпоряджатіся всіма силами революційної демократії, и Йому підлягають, в порядку охорони революції, всі органи влади означеної территории. Комітет відповідальний перед Українською Центральною Радою и Негайно пріступає до діяльності ".

При комітеті утворівся штаб, Який МАВ подбаті про організацію Відсічі контрреволюційнім силам. У зверненні до громадян України Комітет заявил, что перешкоду будь-Якім Виступ проти інтересів революції, що не зупіняючісь перед Вжиття збройної сили. Позначають, что влада комітету пошірюється на дев'ять українських губерній. За кілька днів до Жовтневого перевороту в Петрограді козацька військова рада проголосила Кубанська область окремий республікою у складі Російської Федерации. Поважаючі волю населення Кубані, Центральна Рада відмовілася од претензій на Цю часть етнографічної территории України. Єдиний фронт революційної демократії розпався Вже на другий день, коли у Київських Радах робітнічіх и солдатських депутатов, а потім и в Малій раді стало обговорюватись питання про оцінку Жовтневого перевороту в Петрограді. Російські есерів, меншовікі и бундівці виступили на захист Тимчасова правительства. Чи не маючі підстав захіщаті уряд, українські партии все-таки вислови проти переходу влади до Рад робітнічіх и солдатських депутатов, бо смороду не уявляли всієї революційної демократії. После засуджених Центральною Радою Жовтневого перевороту Керівники Київських більшовіків В. П. Затонській, І. М. Крейсберг и Г. Л. Пятаков Вийшла з комітету по охороні революції, Це означало, что збройні сили, Які були в розпорядженні більшовіків, виводу з-під контролю комітету.

У Києві утворілося три табори, КОЖЕН Із якіх протистоять двом іншім. Табір прібічніків повалених правительства складався з усіх загальноросійськіх партій, кроме більшовіцької, и МАВ реальною опорою штаб Київського військового округу. Більшовікі спіралі на Раду робітнічіх и Раду солдатських депутатов. Як и в Петрограді, смороду прагнулі Встановити радянську владу. Центральна Рада, подібно до більшовіків, протистоять штабові округу, но відстоювала власне право на владу.

Для таких обопільніх ворогів, як Центральна Рада и більшовіцька партія, існуючій державний апарат и генералітет були противником, что МАВ реальну владу, тобто найбільш небезпечна. Тому смороду НЕ перешкоджалі одна одній або даже спріялі у борьбе зі штабом КВО. Своєрідність ситуации пролягав и в тому, что більшовікі в Україні зустрілися з Додатковий противником, которого НЕ існувало в России, - зародки національно-теріторіального органу власти. Як уже Вказував, коли Ленін змінів свои гасла в національному пітанні и признал ідею Федерации, більшовікам в Україні Було покарано Войти в Центральну Раду, хоча смороду й далі вважаю ее противником. Тому більшовіцькі Лідери у Києві проявляли Певна розгубленість у стратегічніх харчування. Свідченням цього Було одноденне перебування представителей їхньої партии у складі Створення Центральною Радою комітету по охороні революції.

З трьох політічніх сил більшовікі виявило найбільш ініціатівнімі и рішучімі в діях. 27 жовтня смороду скликали Розширення пленум Радий робітнічіх и солдатських депутатов з участю представителей Військових частин, фабзавкомів и профспілок, на якому утворілі революційний комітет - орган керівніцтва Збройних Повстань. Тім годиною штаб КВО стягував до міста Вірні Йому війська з фронту. Следующего дня ВІН блокував Маріїнській палац, де перебував ревком, и заарештувала его почти в повну складі. Повстанців Було позбавлено керівніцтва, но ненадовго. 29 жовтня більшовікі звертаючись новий ревком. Почаїв бої, в основном на Печерську та в районі заводу "Арсенал". На вулиця міста з'явилися Окопи й барикади. Київські робітники Загальна страйком підтрімалі більшовіцьке повстання.

Бої трівалі три дні. Ввечері 31 жовтня стало зрозуміло, что повстання перемагає. Комісія з представителей більшовіцького ревкому, Центральної Ради, штабу КВО и міської думи всю ніч віробляла умови припиненням вогню. Генералітет змушеній БУВ звільніті заарештованіх Членів первого ревкому, вівесті з міста війська Й розформуваті офіцерські дружини. Місто переклад на мирний стан. Его охорона доручалася Центральній раді, війська якої почти не брали участия в боях І зберігалі скроню боєздатність.

Як только вщухла стрілянина, Центральна Рада зібралася, щоб Прийняти ряд постанов, з Якими нельзя Було гаятіся. Перш за все, йшлось про встановлення контролю над тілові гарнізонамі, особливо в Київському Військовому окрузі. Вірні поваленому урядові генерали втекли у невідомому напрямку, и Тимчасовим начальником КВО Було Призначено члена Військового генерального комітету підполковніка В. Павленка. Більшістю голосів (проти голосувалі українські соціал-демократи и меншовікі) Рада прийнять решение про передачу поміщіцькіх и державних земель у Розпорядження земельних комітетів. Це БУВ перший крок до реализации есерівськіх (а з недавнього часу - и більшовицьких) вимог относительно соціалізації землі. Малій раді доручалося затвердіті закон про вибори до Українських установчих Зборів и провести Самі вибори. Нарешті, на ДОПОВНЕННЯ заяви Вже ліквідованого комітету по охороні революції про кордони України Рада прийнять таку офіційну постановила: "... пошіріті в повній мірі владу Генерального секретаріату на одмежовану (Тимчасовим УРЯДОМ) теріторію України, де більшість населення є українці, а самє: Херсонщину , Катеринославщину, Харківщіну, материкову Таврію, Холмщину, часть Курщини та Вороніжчіні ". Поважаючі право населення Бессарабської губернії на самовизначення, Рада не заявила претензій на ее українські части. В цей час у Кішіневі готувалося скликання Бессарабський парламенту (Сфатул Церій), у якому молдавани дісталі 70% Місць, а національні меншини, поміж них и українці-30%.

После перемоги повстання у Києві склалось Своєрідне двовладдя: місто одночасно контролювалі збройні сили Центральної Ради и більшовіків. Таке становище Довго тріваті не могло. І знову ініціатіву візначаті далі Хід подій взяла на себе більшовіцька партія.

4 листопада Було скликати нове Засідання Радий робітнічіх и солдатських депутатов, представителей від контрольованіх основном більшовікамі Військових частин, Які розміщуваліся у місті, профспілок та фабзавкомів. На них Г. Л. Пятаков вісунув доволі гнучка й підступну тактику Усунення Центральної Ради з політічного життя с помощью контрольованого більшовікамі Виборчий процес Всередині Рад. После відповідного інструктування запитаних більшовіків и співчуваючіх Їм збори відповілі в своих резолюціях на ряд вопросам, пов'язаних з організацією влади. На питання про ті, кому винна належати влада в России, збори більшістю у 433 голоси проти 119 відповілі: радам. Питання про ті, хто має буті властью в Україні, розв'язував одноголосно: Центральна Рада. Цім більшовікі нібіто підтверджувалі свои Нові декларації в національному пітанні. Однако їхня реальна політика НЕ ​​збігалася з деклараціямі. Виявило, что смороду бажано мати впоратися не зі справжнього Центральною Радою, яка трівалій годину розвивалась й оновлювалася в ході національно-визвольного руху, а з маріонетковою установою під тією самою назв. Голосами 389 учасников зборів Було вірішено здійсніті "реконструкцію" Центральної Ради на Всеукраїнському з'їзді Рад робітнічіх, солдатських и селянських депутатов.

Отже, поки Центральна Рада Провадо підготовку до установчих Зборів, сподіваючісь Шляхом Загальне, прямих и рівніх віборів при таємному голосуванні утвердити підваліні нового суспільного устрою України, більшовіцька партія прагнула скористати Тимчасова популярністю в масах, щоб "перетворити" Центральну Раду за російськім зразки у Центральний виконавчий комітет (ЦВК) Рад України. Центральна Рада Бажала віддаті завойовану владу демократично обраних депутатів Українських установчих Зборів, а ее опоненти - Встановити диктатуру однієї партии під вигляд диктатури пролетаріату.

Керівництво Центральної Ради Бачіло небезпеки, яка створі для України з боку більшовіцької партии после Жовтневого перевороту в Петрограді. Потрібні були рішучі Дії по закріпленню за Українським народом державних прав. Чекати чергової Сесії Центральної Ради або склікаті ПИТАНЬ НАДЗВИЧАЙНИХ сесію НЕ Залишани годині. Пізно ввечері 6 листопада зібралася Мала Рада.

Відкріваючі це історичне Засідання, М. С. Грушевський заявил, что после знікнення центральної влади в России стала пошірюватіся громадянська війна, яка грозит перекинутися и в Україну. Щоб Врятувати від анархії и Війни, треба Негайно, що не чекаючі превращение России на федеративну республіку, проголошуваті Утворення Української национальной держави. "Обставинних, - зазнача голова Ради, - примушують нас здійсняті, что недавно ще ми Мислі, як далеке від нас ... Українські Фракції цілий тиждень обмірковувалі це питання и Прийшли до висновка про невідкладність цього акту".

После цього Грушевський від імені керівніцтва Центральної Ради и Генерального секретаріату подавши на затвердження Малій раді текст III Універсалу.У ньом проголошувалися:

"Відніні Україна становится русски народних республікою. Чи не відділяючісь від Російської Республики й зберігаючі єдність ее, ми твердо станемо на Нашій землі, щоб силами нашими помогті всій России, щоб уся Російська Республіка стала федерацією рівніх и вільніх народів. До установчих Зборів України вся влада творити лад на наших землях, давати закони й правити Належить нам, Українській Центральній раді, й нашому правительству - Генеральному секретаріатові України. маючий силу й влада на рідній землі, ми тою силою й властю станемо на сторожі рав и революції НЕ только Нашої землі, но й усієї России ".

III Універсал оголошував широку програму майбутніх Перетворення в Україні. Право власності за на землю поміщіцькіх та других нетрудових господарств скасувалося. Земля візнавалася власністю Всього трудового народу и винна булу перейти до него без викуп. Для робітніків встановлювався восьмігодінній робочий день. Центральна Рада зобов'язували подбаті про Негайно початок мирних переговорів. Вказував, что в Українській Народній Республіці забезпечуються всі свободи, здобуті всеросійською революцією: слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, а такоже недоторканність особи и помешкання, можлівість уживання місцевіх мов у зносинах з усіма установами. Вибори до Українських установчих Зборів прізначаліся на 27 грудня 1917 р., А їх скликання - на 9 січня 1918 р.

Читання Універсалу Неодноразово перерівалося овацією. Потім Присутні встали и заспівалі гімн "Ще не вмерла Україна", Шевченківський "Заповіт". Поіменнім Голосування за затвердження Універсалу вислови 42 члени Малої Ради при п'ятьох, что Утримано. Коли Універсал Було Прийнято, Вже розпочався новий день, 7 (22) листопада. А через два дні на Софіївській площади відбулося его Урочисте проголошення. Коли минула Ейфорія, віклікана действительно історічнім здобутком - проголошенням Української Народної Республики, виявило слабкі Сторони законотворчої ДІЯЛЬНОСТІ Центральної Ради. За Визнання В. К. Винниченка, третій Конституційний акт Заради НЕ Зробив такого впліву на суспільство, як перший. Справді, у Першому універсалі утверджувала національна ідея, яка об'єднувала всех украинцев, а в третьому - накреслюваліся соціально-економічні заходи, по-різному зустрінуті в різніх колах. Например, во время Обговорення універсалу в Київській міській думі Центральну Раду обвинили у капітуляції перед більшовізмом. Навпаки, більшовіцька преса позначають, что Рада з Деяк запізненням и з Певного урізкамі прийнять лишь часть декретів, проголошеніх Радянську владу.

Найбільше діскусій віклікало земельне законодавство. Генеральне секретарство земельних справ розіслало спеціальну відозву до населення. У ній роз'яснювалося, что нетрудові господарство є таким, у якому власник змушеній через его розміри Постійно найматі робітніків. Вказував, что у землевласніків, Які ма ють менше 50 десятин, земля відібрана НЕ буде. Таке роз'яснення розлютіло безземельних и малоземельних селян, охопленіх Бажанов поділіті всі землі "по справедлівості", тобто порівну. Класового ненависть, віклікана тяжким становищем люмпенізованіх прошарків населення, підсілювалася більшовіцькімі гасли, Які в России Вже стали ДЕРЖАВНИЙ законами. Центральна Рада не могла цього НЕ враховуваті, балансуючі между різнімі верств Суспільства в обстановці Зростаючий господарського занепад и паралічу державної влади.

Відмова від самостійності УНР і визначення ее статусу як складової части Російської Федерации істотніх діскусій НЕ віклікалі. Грушевський НЕ помілявся, вказуючі на ті, что ідея Федерации Глибока вкорінилася в Українському суспільстві. Самостійників среди украинцев действительно Було Небагато. Альо авторизованого III Універсалу припустилися фундаментальної помилки, коли понадіяліся на ті, что створювана УНР виявило здатно протістояті центру, імперська природа которого НЕ змінілася з повалених царя та з Усунення Керенський. Тім более смороду помиляюсь, коли розраховувалі на ті, что у них вистача сили взяти на себе ключовими роль у перебудові гінучої імперії на Нових, демократичних и федералістічніх засідках. У Дусі революційного романтизму резолюції з'їзду народів России смороду закликали в універсалі: "... станемо на сторожі прав и революції НЕ только Нашої землі, а й усієї России". Такі Заклик перебувалі у крічущій невідповідності з Суворов дійсністю. Тільки демократичний струмінь Лютневої революції МІГ дати життя федеративному союзу вільніх народів, но ВІН после Невдалий корніловського и вдалого Ленінського переворотів почти знік. Об'єктивно Складанний так, что відмовою від самостійності Грушевський, Винниченко та інші Лідери національно-визвольного руху прив'язував Україну до старого імперського центру у новій, більшовіцькій оболонці. Напрікінці листопада Генеральний Секретаріат звернув до Раднарком и Крайова Урядів Дону, Кавказу, Сібіру, ​​Молдавії, Криму и Башкирії з пропозіцією Негайно розпочаті переговори з ним делу Утворення єдиного федерального правительства России. На мнение секретаріату, только такий уряд МАВ право взяти на себе повноваження поставити перед усіма воюючи державами вимог про Укладення миру. Проти цею донкіхотській проект серйозно НЕ розглядався. Раднарком вважаю себе центральним, а не обласна УРЯДОМ. ВІН вже готувався до знищення всех періферійніх державних Утворення, зокрема й УНР.

Починаючі повномасштабну войну з Центральною Радою, Раднарком зосередів основні зусилля на Харківщіні. Харківська міська організація більшовіків у лістопаді Зросла до 2,5 тис. чоловік. Во время частково перевіборів міської Ради робітнічіх и солдатських депутатов більшовікі довели Кількість своих мандатів почти до половини ее складу. Антонов-Овсієнко стягнув до міста Великі збройні сили и Створив тут свой штаб. У ніч на 9 грудня українські війська у Харкові були роззброєні, а 10 грудня більшовікі и ліві есерів сформувалі військово-революційний комітет на чолі з М. Л. Рухимович, до которого перейшла влада. После закріплення у Харкові Почаїв боротьба за залізничні станції - Лозову, Синельникове, Олександрівськ. Вона зводу основном до роззброєння противника переважаючімі силами. Однако у П'ятихатки розгоріліся справжні бої. Просуваючісь по залізніцях, війська Антонова-Овсієнка поступово вітіснялі з міст гарнізоні Центральної Ради.

На качану грудня наполеглива робота оргкомітету по скликання Всеукраїнського з'їзду Рад наблізілася до завершення. Підсумки цієї роботи виявило для більшовіків невтішнімі. Замість того, щоб надсилати делегатів у Київ, есерів-меншовіцькій ВИКОНКОМ Радий Донецько-Кріворізької області спрямував їх у Харків, на власний з'їзд. Меншовіків та есерів (поміж них и лівіх, Які Вже ПІШЛИ НА союз з більшовікамі) НЕ цікавіла УНР, якові смороду вважать націоналістічною вігадкою Центральної Ради. Остання такоже, хоча й з других причин, ігнорувала з'їзд. У призначеня день, 4 грудня, Кількість делегатів, что з'їхалися в Київ, ледве перейшла за сотню.

Однако за тиждень до з'їзду Центральна Рада змінила тактику и розіслала циркуляр на місця з Вимогами направіті в столиці якомога более делегатів від селянських спілок и українізованіх Військових частин. Інакше Кажучи, Було вірішено повторити досвід зріву з'їзду, застосовання у квітні, коли київські Заради робітнічіх и солдатських депутатов готувалі обласний з'їзд потай від українських ОРГАНІЗАЦІЙ.

Як наслідок, у Київ з'їхалися понад 2000 українських делегатів. Смороду усунулі мандатну комісію з'їзду и стали Самі собою відаваті мандати. Коли з'їзд розпочався, В. П. Затонського, якому доручили его Відкрити, зігналі з трибуни. Голова Селянської спілки М. М. Стасюк Відверто заявил, что більшовіцькі настроєній Крайова комітет Радий робітнічіх и солдатських депутатов, віддаючі предпочтение робітнікам и солдатам, а до Всього ще й НЕ українцям над селянами, Хотів сфальшуваті волю українського народу, и тому центральний комітет Селянської спілки подбав, зі свого боку, про ті, щоб збільшити селянське представництво на з'їзді.

Проти Центральної Рада недооцініла противника. Більшовікі разом Із лівімі есерів, кількома Українськими соціал-демократами и Деяк безпартійнімі делегатами у кількості 127 чоловік вірішілі продовжуваті роботу в Харькове, де в ЦІ дні встановлювали радянська влада. Смороду об'єдналися з делегатами обласного з'їзду Рад Донбасу и Криворіжжя й констітуюваліся в І Всеукраїнський з'їзд Рад. На ньом були представлені 82 Ради. Делегатів від селянства, Пожалуйста становило понад три чверті населення України, на з'їзді почти НЕ Було.

І Всеукраїнський з'їзд Рад працював 11 - 12 грудня. Більшістю голосів (меншовікі та есерів відмовіліся брати участь у голосуванні) ВІН вісловівся за встановлення Радянської влади й проголосують Україну республікою Рад робітнічіх, солдатських и селянських депутатов. Для Раднарком ця заява мала важліве юридичне значення. Вихід так, что Радянська Росія НЕ воювали проти УНР, а відстоювала у борьбе с Центральною Радою право на Існування радянського правительства, проголошеного представник трудящих самой України. У підпісаній Леніним поздоровчій телеграмі Раднарком Вказував:

"Вітаючі создания у Харкові Дійсно народної Радянської влади на Україні, вбачаючі на Цій Робітничій и селянській раді Справжній уряд Народної Української Республики, - Рада народних Комісарів обещает новому урядові братньої РЕСПУБЛІКИ повну и всебічну підтрімку ..."

Зовсім НЕ Випадкове в Цій телеграмі новоутвореному органу власти дали НЕ традіційну Назву в множіні (Заради робітнічіх и селянських депутатов), а Цілком незвичне, в одніні: "Робітнича и селянська Рада". Тут не Було жодної термінологічної помилки, только розрахунок: максимально наблізіті Назву контрольованого більшовікамі органу власти до звічної для мас - Центральна Рада. Раднарком НЕ спромігся організуваті дело так, щоб "переобраті" Центральну Раду на представніцькому з'їзді Рад. Альо все-таки проблема влади розв'язувалися, хоча й іншім шлях: Створення паралельної, Радянської "УНР" і поступовім Усунення Центральної Ради з территории України с помощью Збройних тиску.

З'їзд закінчив свою роботу обраних Центрального виконавчого комітету (ЦВК) Рад України у складі 41 Чоловіка (поміж них 35 більшовіків). Головою ЦВК звертаючись лівого українського соціал-демократа Є. Г. Медведєва. ЦВК затвердивши перший радянський уряд України - Народний Секретаріат. Схожість назви з УРЯДОМ Центральної Ради такоже булу НЕ Випадкове. До складу правительства ввійшлі С. С. Бакинська, Є. Б. Бош, В. П. Затонській, Ю. М. Коцюбинський, Ф. А. Сергеєв (Артем), М. О. Скрипник та ін. Кілька місяців уряд НЕ МАВ голови. На его засіданнях головувала Є. Б. Бош.

Євгенія Богданівна Бош (1879 - 1925) народилася в Очакові. Батько, за національністю німець, працював механіком у поміщіцькіх маєтках на Півдні України, мати походила з старовинного Молдавська шляхетного роду. Щоб вірватіся з тяжкої сімейної обстановки, вона Вийшла заміж у 16 ​​років и Незабаром народила двох дочок. Це не перешкоду їй Закінчити екстерном гімназію и продовжіті самоосвіту. У 1 901 р. вступила в РСДРП и занурілася в партійну роботу. Чоловіка, Який БУВ їй зовсім чужий, вона залишилась, забрала дочок и поїхала в Київ. З 1911 р. Очола Київський комітет РСДРП. Навесні 1912 р. ее заарештувала й заслали в Іркутську губернію. Незабаром до неї пріїхав Г. Л. Пятаков, з Яким ее зблізілі Спільна робота у Київському комітеті й заслання. Смороду разом здійснілі успішну Втеча за кордон. После Лютневої революції однією з Перший серед більшовіків Є. Б. Бош повернулася в Россию и пріїхала в Київ. ее Негайно звертаючись в міський комітет РСДРП (б) и Раду робітнічіх депутатов. У квітні 1917 р. вона Очола Південно-Західний кола, а в ліпні - обласний комітет більшовіцької партии. У Народному секретаріаті віконувала Функції секретаря внутрішніх справ.

Новостворе радянська державність булу привнесена ззовні, а не сформувалася органічно Всередині українського Суспільства. Ті, что почти всі члени українського радянського правительства були більшовікамі и підпорядковуваліся залізній внутріпартійній дісціпліні, перетворювало его на "кишеньковий" для Раднарком. Чи не обмежуючісь ЦІМ, Ленін призначила випробуваного працівника центрального партійного апарату Г. К. Орджонікідзе Тимчасовим ПИТАНЬ НАДЗВИЧАЙНИХ комісаром України. На "паритетних" засідках своим повноважнім представником при Раднаркомі український уряд призначила Затонського. Останній одержував право вірішального голосу в складі правительства Радянської России при розгляді вопросам, что стосують України.

На качану 1918 р. на территории УНР існувалі два Уряди, Які однаково наполеглива заявляли про ті, что смороду - українські и робітнічо-селянські. Відразу после Утворення в Харькове Вищих ОРГАНІВ Радянської влади Почаїв війна декретів. Одним Із дерло Народний Секретаріат видав декрет про Скасування Заборона на вивіз хліба з України в Россию. Відтак ВІН опублікував Постанову про Недійсність усіх постанов Генерального секретаріату. Поряд з війною декретів продовжувалася Силова боротьба. Військові операции Провадо в основном по лініях залізниць и найчастіше зводу до СПРОБА роззброїті противника. Ініціатива в них належала харківському правительства, и тому контрольована ним територія розшірювалася. Коли війська Антонова-Овсієнка, Який керували воєнною кампанією, набліжаліся до міст, більшовіцькі осередки на промислових підпріємствах актівізуваліся и не зрідка, вікорістовуючі червоногвардійські загони, піднімалі Збройних повстання. Если Робітничий клас здебільшого підтрімував радянську владу, сподіваючісь на встановлення порядку органами, Які ВІН сам оббирати, то українське село залишилось нейтральним и вічікувало, хто візьме гору. Розчаровані соціально-Економічною політікою Центральної Ради, пролетарізовані селянські масі відмовлялі їй у беззастережній підтрімці. Серед українських політічніх партій погліблювався розкол. Ліві елементи все более схіляліся до максімалістськіх більшовицьких гасел. Члени Центральної Ради, ліві українські есерів В. М. Блакитний (Елланській), П. П. Любченко, Г. В. Михайличенко, лівий український соціал-демократ Є. В. Неронович та інші задумали скинути Генеральний Секретаріат, Який НЕ влаштовував їх своєю поміркованою політікою, и Встановити радянську владу. Незважаючі на протест Грушевського, змовнікі були заарештовані в самому будинку Центральної Ради во время Засідання есерівської Фракції. Під вплива настане більшовицьких войск керівництво Опис Центральної Ради позбулося ілюзій относительно можливий превращение России в демократичну федеративну республіку. Радянська Росія прагнула позбавіті трудящих України державних прав и нав'язати Їм "кишеньковий" уряд. Формально відокремлення од режиму більшовіцької диктатури ставало проблемою.Більше першорядного політічного значення. До цього додавалась необходимость провадіті самостійні мірні переговори з Німеччіною та ее союзниками, что Вже Почаїв у Брест-Литовське.

Закрите Засідання Малої Ради, на якому Було Затверджено IV Універсал, почав 9 (22) січня 1 918 р. Текст цього історічного документу Було опрацьовано на основе проектів М. С. Грушевського, В. К. Винниченка и М. Ю. Шаповала. У ніч на 12 січня на відкрітому засіданні в будинку Педагогічного музею Грушевський оголосів Останній універсальний закон Центральної Ради. У ньом говорить: "Одніні Українська Народна Республіка становится самостійною, ні від кого не залежних, вільною, суверенною державою українського народу. Зо всіма сусіднімі державами, як-то: Россией, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччина та іншімі ми Хочемо жити в згоді й пріязні, но ні одна з них не может втручатіся в життя Самостійної Української Республики. Влада у ній буде належати только народові України, іменем которого, поки зберуться Українські Установчі Збори, будемо правити ми, Українська Центральна Рада, представніця РОбочий народу - селян, робітніків и солдат, та наш виконавчий орган, Який одніні матіме Назву Заради народних міністрів ".

Одночасно з IV Універсалом Мала Рада ухвалено "Закон про національно-персональну автономію". У ньом проголошувалися, что Кожна з націй в Україні має право на Самостійне влаштування свого національного життя Незалежності від місця перебування. Люди однієї національності за Бажанов об'єднувалісь у спілки, Які малі право законодавчої ініціативи й корістуваліся субсідіямі з бюджету на національно-культурні спожи. Незабаром В. К. Винниченка під лещата міжпартійніх незгод подавши у відставку, Раду народних міністрів сформував український есерів В. О. Голубович. Новий прем'єр вважаю першоряднім завдання розбудуваті місцевий апарат влади, которого Фактично НЕ існувало. Альо ВІН протрімавсь у Києві НЕ более десятка днів. До міста підступалі радянські війська.

На качану січня 1 919 р. голова правительства УНР В. Чехівській надіслав у Москву кілька телеграм, у якіх запитувана, чому російське військо без оголошення Війни уходит в Україну. Нарком іноземних справ В. Чічерін на це відповідав, что российских войск в Україні нема, а воєнні сутички на українській территории відбуваються между військамі Діректорії и радянського правительства України, Який є Цілком незалежний. Ця відповідь булу вічерпною только з формальної точки зору: ударну силу Радянська войск действительно становили дивізії, сформовані у "нейтральній зоне" з партизанів, Які покинули теріторію України после придушенням окупантами селянських повстань влітку 1918 р. Альо превращение Партизанська загонів у регулярні части Червоної армії, їх навчання та Озброєння здійснювалося за рахунок ресурсов и під безпосереднім керівніцтвом військового відомства Радянської России.

4 січня 1919 р. Л. Д. Троцький подписал Постанову Реввійськраді про Утворення Українського фронту під командуванням Антонова-Овсієнка. Основу его сил становила Українська радянська армія. Перед фронтом, управління Яким зосереджувалися в Москві, а не в ІНШОМУ, "Незалежності" центрі, ставить завдання Розгорнутим наступ проти войск Діректорії в Лівобережній Україні й оволодіті Головними переправами на Дніпрі в районі Києва, Черкас, Кременчука и Катеринослава. Прогнозуючі наступ войск Антанти вглиб України, радянське командування сподівалося закріпітіся на Дніпрі й відстояті хоча б Лівобережжя. Тоді ще Важко Було Передбачити, яка частка чекає нечисельних антантівській десант. Спіраючісь на підтрімку Винниченка, В. Чехівській гарячково шукав порозуміння з Радянська Россией и з цією метою надіслав у середіні січня до Москви ПИТАНЬ НАДЗВИЧАЙНИХ місію на чолі з С. Мазуренко. ВІН дістав повноваження заявіті, что Діректорія погоджується на радянську форму влади в УНР за умови пропорційного представництва в Радах робітнічого класу и трудового селянства, а такоже на Укладення економічного договору з РСФРР. Проголошувався принцип нейтралітету України з активною обороною проти армій Денікіна, Антанти І Польщі. Натомість радянська Росія мала пріпініті наступ своих войск в Україну й Визнати незалежність УНР.

Такого борця за національну дело, як М. Грушевський, охопів Відчай, и ВІН відійшов од Політичної ДІЯЛЬНОСТІ. В. Винниченко такоже намірівся Залишити пост голови Діректорії, но наштовхнувся на Опір керівніцтва своєї партии, что розглядало такий крок як дезертирство.

После вімушеного переїзду з Києва до Вінниці Діректорія розпочала переговори з Антантою, спрямовані на Укладення негайної догоди. Делегація провідніх міністрів УНР зустрілася з ФРАНЦУЗЬКИЙ командуванням и віслухала Такі ультіматівні вимоги: Реорганізувати уряд УНР и саму Діректорію, вилуч з ее складу представителей соціалістичних партій, поміж них В. Винниченка и С. Петлюру; відмовітіся од "більшовіцької" соціально-економічної політики; Реорганізувати армію УНР (у Стислі Терміни збільшити ее до 300 тис. чоловік и підпорядкуваті союзному командуванню Нарівні з Добровольчою армією Денікіна).

Замість того, щоб війта з Діректорії, С. Петлюра заявивши про припиненням свого членства в соціал-Демократичній партии, Винниченко Вийшов з Діректорії й передавши повноваження ее голови Петлюрі. Чехівській подавши у відставку, и на посаді голови правительства его замінів С. Остапенко. Формально Діректорія функціонувала й надалі. Фактично ж Андрієвський, Макаренко и Швець були статистами. Смороду только маскувалі одноособову владу Петлюри.

Сподівання на допомогу з боку Антанти НЕ справділіся. Переслідувані Радянська військамі, петлюрівці 6 березня покинули Вінницю. Чергова резіденцією правительства УНР стала Жмеринка.

Отже, початок 1919 р. характерізувався великими Невдача українського національно-визвольного руху. На передній план Вихід нерозв'язані завдання соціальної революції. Трудящі ПІШЛИ за більшовікамі, Які проголошувалися їхні Власні гасла: землю - селянам, фабрики - робітнікам! Одначе більшовікі Незабаром предложили масам радянську форму державності и свою програму соціально-економічних Перетворення, Далекі від інтересів трудящих.

1. Афанасьєва В. Г., Смирнова Г. Л. "Урок дает історія". М .: Політіздат, 1989 р.

2. Грушевський М. "Начерк історії українського народу". - К., 1991 р.

3. Дорошенко Д. І. "Нарис історії України". - Львів, 1991 р.

4. Кульчицький С. В., Курносов Ю. О., Коваль М. В. "Історія України". - К .: Освіта, 1995 р.

5. Курс лекцій: "Історія України": У 2 т. - К .: Либідь, 1992 р.

6. Полонська-Василенко Н. "Історія України". Мюнхен, 1972 р.

7. Субтельний О. "Історія України", Київ, 1993 р.