|
ПЛАН
1. ВВЕДЕННЯ
2. Основна частина
2.1 Трохи історії ...
2.2 Підстава Санкт-Петербурга
2.3 Особливості побудови та архітектура нової столиці
2.4 Мости Санкт - Петербурга
2.5 Внутрішні і зовнішні економічні зв'язки нової столиці
2.6 Культурне життя Санкт-Петербурга
2.7 Кунсткамера
2.8 Література і театр
2.9 Музика і образотворче мистецтво
2.10 Свята і розваги
3. ВИСНОВОК
4. ЛІТЕРАТУРА
1. ВСТУП
Початок XVIII століття був знаменний для Росії помітними змінами значними досягненнями. Це епоха Петра Великого, його реформ в політиці і економіці, відбувалися великі перетворення суспільного життя Росії, культури. Російська імперія виходила на один рівень з європейськими державами.
Торкнулися перетворення і мистецтво. Змінилися його жанрова структура, зміст, характер, засоби художнього вираження. І в архітектурі, і в скульптурі, і в живописі, і в графіці російське мистецтво набувало риси загальноєвропейського шляху розвитку.
Найзначніші зміни відбувалися в архітектурі. Новий стиль, в якому будувалися міста за Петра I, був не схожий на старе московське зодчество. Він був дуже схожий на європейський, але все ж це був свій, російський стиль, з відбитком європейського мистецтва. Головним прикладом такого стилю є Петербург - нова столиця Росії Петра Великого.
Місто, який не знав у своїй історії класичного європейського середньовіччя, проте, є містом древнім, мудрим, в чем-то глибоко ірраціональним і цілком відповідним критеріям європейської «столичність».
2. Основна частина
2.1 Трохи історії ...
Як і людина, місто має знати, що було до нього, на чому він стоїть і росте, навіщо виник і що уготовано йому. Інакше це не місто, а тимчасове скупчення людей і будівель, якому судилося недовге буття і швидке забуття.
Зазвичай міста на Русі будували на височинах. Але Петербург побудували в болотистій низині.
А тисячі років тому тут гуляли хвилі післяльодовикового Анціловий озера. Воно було значно більше сучасного Балтійського моря і простягалося далеко на схід від нинішнього Фінської затоки, захоплюючи і майбутню Ладогу, і майбутнє Біле море.
Йшли століття, змінювалися обриси берегів, вода відступала. Утворювалися нові ділянки суші. Приблизно 6-7 тисяч років тому на місці Анціловий озера виникло Літоріновое море. Недовгий був століття нового моря, і, Літоріновое море змінило море Міа з майже сучасними обрисами берегів, островів, заток Балтики.
Є припущення, що землі в гирлі Неви, де зараз розташований Санкт - Петербург, були заселені людьми близько 10 тисяч років тому. Приблизно в 9 столітті цей край увійшов до складу Давньоруської держави.
Найближчі околиці Санкт-Петербурга багаті слідами культури кам'яного віку. Всі вони, крім неолітичної стоянки в Розливі, відносяться до часу 1800-2000 років до н.е. Стоянка в Розливі є найдавнішою і може бути датована на підставі геологічних даних IV тисячоліттям до н.е. Не менш живемо, був цей край і в більш пізній час, про що красномовно говорять її Сестрорецьку кургани, датовані X-XIII ст, і великий скарб арабських монет IX-X ст, знайдений на території Василівського острова. Велике пожвавлення на водних шляхах Східної Європи спостерігалося вже в VIII-XI ст, коли народи і племена, які жили в районі Балтійського моря, підтримували жваві зносини з Середньою Азією, Іраном, Близьким Сходом, Візантією, користуючись при цьому річкою Волгою і " великим шляхом з Варяг в Греки ". Частина цього шляху йшла по північно-східному березі Фінської затоки, а потім по річці Неві і Ладозького озера. Таким чином, Нева була початком великих водних шляхів - Волзького і з "Варяг в Греки".
Племена, що жили в районі Фінської затоки, в тому числі водь і іжори, здавна знаходилися в тісних стосунках з ильменскими слов'янами і разом з ними увійшли в IX ст. до складу Новгородського держави.
Перераховуючи складу володінь Великого Новгорода, літописець 1270 р писав: "Вся волость Новгородська - Плесковічі, ладожани, Карела, Іжора, вожанами". Ижорская земля входила до складу Вотской пятіни.
Землі на північ від Неви називалися Карелією, а південь - Ижорскую.
Майже все населення Ижорского і Спаського цвинтарів жило в селах і займалося сільським господарством. Вже на початку XIII в. густонаселена Ижорская земля була квітучим землеробським краєм, що привертає до себе жадібних до грабежу лицарів. З Невою же був пов'язаний і інший вид занять - судновий промисел. У число судовщіков включалися не тільки особи, які робили суду і власники їх, а й лоцмани, які добре знали "річковий хід" як по Неві, Ладозькому озеру, Волхову, так і по Фінській затоці. З промислів в Іжорській землі були особливо розвинені железодобивающій і железоделательний.
Фіни величали цю землю Інкерімаа, що означає «прекрасна земля». Шведи перейменували її в Інгерманландію.
Невські береги давно притягували шведів. Чотири хрестових походу були зроблені ними, починаючи з 1164 року. І після багатьох років війни між Росією і Швецією, в лютому 1617 року, в селі Столбова на річці Сясь, був підписаний мирний договір. Згідно Стовбове мирним договором, Швеція повертала Росії раніше захоплені Новгород, Гдов, Ладогу, Стару Руссу, Порхов. Шведам ж відторгалися Карелія, Ижорская земля, Копор'є, Івангород, Горішок, Ямгород - тобто все узбережжя Фінської затоки. Тим самим Росія втрачала вихід до Балтійського моря. Ця втрата стала серйозною перешкодою в економічному і культурному розвитку Московської держави. І життєво важливе завдання - вихід у Балтійське море - була вирішена лише через багато років, в результаті Північної війни 1700-1721 років. У цій війні першою великою перемогою російської армії стало взяття в 1702 року Нотебурга, колишньої російської фортеці Горішок. Петро 1 назвав її Шліссельбург - «ключ - місто». Саме він давав можливість безпечного проходу в Неву з боку Ладозького озера. Через сім місяців військом Петра була взята фортеця Нієншанц, розташована при впадінні річки Охти в Неву. Так Росії знову набувала вихід в Балтійське море.
Але будь-яка перемога, будь завоювання має бути закріплено. Для захисту звільнених російських земель на Балтійському узбережжі необхідно було створювати довготривалі військові укріплення - фортеці, добре пов'язані шляхами з іншими районами Росії. І в квітні 1703 Петро Олексійович особисто промерял глибини дельти Неви. Ці вимірювання необхідні були для визначення того місця, де слід було заснувати фортецю. Вибір припав на невеликий острів біля правого берега Неви. Називався він Заячий. З нього добре проглядалися і берега, і річкові простори. А єрик, яка відділяла Заячий від великого Березового острова, міг стати перешкодою для нападників.
Чи думав Тими ж днями Петро 1 про будівництво тут не просто фортеці, а великого міста? Є різні думки. Але в одну з світлих травневих ночей 1703 в табір російської армії з'явився дід - то чи Іжорец, то чи карелів. Він тлумачив про щось з царськими денщиками, а потім показав рукою в бік Фінської затоки і кілька разів повторив: «Бути граду Петра! ..»
2.2 ПІДСТАВИ САНКТ - ПЕТЕРБУРГА
У Санкт - Петербурзі, в Ермітажі, зберігається старовинний рукопис, яка свідчить про одне чудо, пов'язаному з підставою Північної столиці. Озаглавлена вона так: «Про зачатті і будівлі царюючого граду С. Петербурга в літо від перваго дня Адама 7211 і Різдва Ісуса Христа 1703». Ось скорочений текст цього рукопису.
«Май 14 - го царська величність зволив оглядати на узбережжі гирла Неви річки і островів і побачив зручний острів до будови міста (нім острів тоді був порожній, обрісши, був лісом) ...
Коли вийшов на середину того острова, відчув шум у повітрі - угледів орла ширяючого, і шум від ширяння крив його було чути; взявши у солдата багинет, вирізав два дерну, поклав Дерно на Дерно хрестоподібно і зробив хрест з дерева і, поставлений в пісанния дерну, зволив говорити: «В ім'я Ісуса Христа на цьому місці буде церква в ім'я верховних апостолів Петра і Павла».
... після протоки і ходи на острів, який нині іменується С. Петербургом, зволив простувати по берег увверх Неви річки і, взявши сокиру, ссёк кущ Ракитова ... і мало отшед зсік другий кущ (нині на оном місці перший палац, тобто . будиночок Петра Великого), і, сівши в шлюбку, прямував угору Невою рікою до Канецкой фортеці.
15 - го зволив послати кілька рот солдат, наказуючи берега онаго острова очистити, кущі вирубали, скластись в купу. При оной висіканні угледіли гніздо орлово того острова на дереві.
16 - го, тобто в день П'ятидесятниці, по Божественної літургії, з ликом святительським, генералітетом і статський чини, від Канец зволив простувати на судах рікою Невою і після прибуття на острів ... і по освяченні води, і після прочитання молитви на заснування міста, і по окроплення святою водою, взяв заступ і перший почав копати рів; тоді орел з великим ширянням крив від висоти спустився і ширяв над оним островом.
Царська величність отошед мало вирізав три дерну і зволив принести до означеного місця; в той час зачатого рову викопано було землі близько двох аршин глибиною, і в ньому було поставлено чотирикутний ящик, висічений з каменю, і по окроплення того ящика святою водою, зволив поставити в той ящик ковчег золотий, в ньому мощі святого апостола Андрія Первозванного і покрив кам'яною Покришів, на якій вирізано було: «Від втілення Ісуса Христа 1703 травня 16 - го, заснований панує град С. - Петербург великим государем царем і великим князем Петром Олексійовичем, самодержцем всеросійським»; і зволив на покришку того ящика вважати реченья три дерну з промовляємо: «В ім'я Отця, І Сина, І Святого Духа, амінь. Заснував царюю град С. Петербург ».
Орел видно було над оним островом ширяє ...
Царська величність отшед до протоку, між С.- Петербургом і Кронверк, по відслужена літургії і окроплення того місця святою водою, зволив розмірі де бути воротам, велів пробити в землі дві Діри і вирубав дві берези тонкі, але длінния, і вершини тих беріз свертел , а низи поставив в пробітия Діри в землю на подобу воріт, і коли першу березу в землю затвердив, а іншу поставив, тоді орел зійшовши від висоти, сіл на оних воротах, єфрейтором Одінцовим оно орел з воріт був знятий.
Царська величність про се добром ознаку вельми зрадів; у орла перев'язавши ноги хусткою і надівши на руку рукавичку, зволив посадити у себе на руку і повелів співати літургію.
Оно орел був в палаці по побудові на Котлін острові фортеці св. Олександра, і від його царської величності в оной Олександрівської фортеці відданий на гауптвахту з призначенням орлу комендантскаго платні ... »
Вважається, що Петро Великий не особливо вірив у прикмети і знаки долі, що не дуже довіряв прогнозам.Але все ж любив спостерігати за «своїм орлом» і зазначав щось незвичайне в його поведінці. А потім намагався по - своєму це «незвичайне» витлумачити.
За старовинним петербурзькому переказами, коли Петро оглядав місцевість для будівництва першої в новому місті верфі, його орел ширяв над південним узбережжям Березового острова. Налетів сильний вітер. Птах розпластала на всю широчінь крила, і на яке - той час зависла майже нерухомо, вітрової потік немов тримав її на одному місці.
Хтось із царської свити вказав на орла і зауважив:
- Бач, як парусит ...
Петро кивнув у відповідь:
- І справді крила, як вітрило, налилися вітром ... - І тут же додав: - Але ж завис - то орел над відповідним місцем для будівництва верфі. Ось і піднімуться тут справжні вітрила! ..
Минуло небагато часу, і зі стапелів нової Кронверкському верфі почали сходити бригантини, галери, яхти. І піднялися над Невою «справжні вітрила».
29 червня 1703 року, в день апостолів Петра і Павла, була закладена перша в новому місті - фортеці церква. Кажуть, і тут не обійшлося без «царського орла». Того ранку, коли цар радився з наближеними, де будувати церкву, високо над островом кружляло кілька воронів. Раптом звідки не візьмись, з'явився в небі орел. Стрімко врізався він у чорну зграю і погнав воронів геть. Лише два пір'їнки зронив в цій атаці. Пір'ячко довго кружляли, поки не опустилися прямо до ніг царя. Підняв він їх і звернувся до почту:
-Разогнал наш орел чорні сили, а заодно підказав, де зводити церкву ...
Місто без чуток, легенд пліток, анекдотів і переказів - ще не справжнє місто, а лише селище без своєї історії, душі і колориту. Але в Петербурзі все йшло стрімко: і поява нових будівель і вулиць, і виникнення своїх легенд і переказів.
І гуляла таємничим шепотом чутка серед перших новобудов: ніби обмінялися своїми «життєвими силами» цар і орел. Вб'єш орла - згине цар. Загине государ - помре і його птах.
І намагалися вороги Петра Великого через орла погубити його. Підкидали птиці отруєне м'ясо, та мудрий орел не приймав смертельних підношень. Не раз пробували підстрелити пернатого царя, та кулі і стріли пролітали мимо. Зате після кожного замаху летіли з плечей голови людські, так брижі йшла по Багно - озерця від криків, піднятих на дибу і завіяну батогами. І шепотіли в страху люди: «Те віщий орел вказав государю на смертельних ворогів ...»
До травня 1704 р тобто через рік після закладки фортеці на Неві, самі термінові й стратегічно важливі заходи щодо захисту Неви і очищенню від ворога околиць були закінчені. За цей рік на берегах Неви встиг вирости город.В 1706 почалося спорудження кам'яних бастіонів Петропавлівської фортеці (закінчено воно було лише в 1740 р), а в наступному році приступили до будівництва Кронверк по іншу сторону протоки, що відокремлює фортецю від Березового острова. Одночасно йшли роботи по зміцненню Котлина. На ньому були зведені постійні споруди, якими замінено собою існували до того тимчасові.
З перших же років після заснування Петропавлівської фортеці Петербург став розвиватися незвичайними темпами. Уже в тому ж 1703 р будівництво перекинулося на Петербурзьку сторону і на Васильєвський острів. У 1704 р на лівому березі виникає Головне Адміралтейство. Навколо нього розбивається еспланада (Адміралтейський луг), за яким виростає Адміралтейська слобода. На Березовому острові (Фомін острів), де ще вчора шумів дрімучий ліс, на прорубані просіках виникли перші вулиці. Їх заселення йшло по становим і професійними ознаками, що отримало відображення в назвах багатьох вулиць. Поблизу Троїцької площі з'явилися Велика Дворянська і Мала Дворянська вулиці, де оселилися дворяни. По сусідству утворилися Посадські вулиці. Далі в глиб острова - Рушнична, монетна, Пушкарская, Гребецкая і інші вулиці.
Уздовж самого берега річки були зведені будинки "іменних людей". Крім царської резиденції тут стояли добротні будинки найвизначніших сановників - А. Д. Меншикова, Г. І. Головкін, П.П.Шафірова, І.М.Зотова, М.П.Гагаріна та інших. Від того далекого часу зберігся лише Будиночок Петра I. Він був зрубаний з обтесаних соснових колод солдатами-теслями за три дні - з 24 по 26 травня 1703 р А 28 травня під гарматну пальбу засновник міста оселився в своєму новозбудованому палаці.
Наплив населення в Петербург був настільки великий, що протягом десяти з гаком років була забудована територія між Адміралтейством і Марсовому полем, а також і вельми протяжне узбережжі Неви від Фінської затоки і до Виборзької сторони. У 1710 р навпроти впадіння в Неву р. Охти, тобто на відстані 5 км. від "вихідного пункту" Петербурга - Петропавлівській фортеці, з'явилися перші дерев'яні будівлі Олександро-Невської Лаври, а через два роки між Адміралтейством і Лаврою почалася прокладка головної магістралі столиці - Невського проспекту. Таким чином, незважаючи на розкиданість забудови і наявність в межах міста великих "пустопорожніх" Перцік Е.Н. Географія міст. С.117. місць, Петербург петровського часу охопив величезну територію, що не поступалася в розмірах найбільшим європейським столицям. Це територіальне поширення міста, що викликало будівництво великих прямолінійних проспектів, завершених величезними Шпилеобразное вежами, назавжди визначила той широкий розмах, який властивий Петербургу.
Місце, де зводити Олександро-Невської лаври, Петро Олексійович вибирав сам. Після знайомства з літописами про діяння і життя Олександра Невського, він вказав ділянку на лівому березі Неви при впадінні в неї Чорної річки, де, як вважав Петро 1, за переказами, великий полководець розбив шведське військо.
У 1710 році Петро особисто поставив хрест на передбачуваному місці битви і майбутнього монастиря.
У лютому 1712 року санкт - петербурзький віце - губернатор Римський - Корсаков отримав царський наказ: «... на річці Неві, на гирлі річки Чорної побудувати монастир в ім'я святого Олександра Невського, а до того монастирю приписати Іверський монастир з усіма вотчини і доходи».
Через кілька місяців земля була відмежована майбутньому монастирю і почалося будівництво першої дерев'яної церкви Божої Матері.
У 1715 році за проектом архітектора Доменіко Трезини став зводитися весь комплекс Олександро-Невської лаври - четвертої з існуючих в той час на Русі.
Через два роки на північній стороні Чорної річки, поруч з могилою сестри Петра 1 царівни Наталії Олексіївни, завершилося будівництво невеликої кам'яної церкви Праведного Лазаря.
У 1721 році Петро вирішує здійснити свої давній задум: перевезти мощі Олександра Невського в Петербург з Володимирського Різдвяного монастиря. У серпні 1724 мощі були доставлені в село Усть - Іжори. Петро Олексійович своїми руками переніс їх в спеціально побудовану човен. Потім святиню перенесли в Благовіщенську церкву Олександро-Невського монастиря.
2.3 ОСОБЛИВОСТІ БУДІВЛІ ТА АРХІТЕКТУРА НОВОЇ СТОЛИЦІ
Обстановка, в якій відбувалося будівництво Петербурга в перші роки після його заснування, адже десятки тисяч людей різної соціальної приналежності назавжди і дуже поспішно переселилися до Петербурга. Але в Петербурзі вони не мали готових жител і навіть найнеобхідніших будівельних матеріалів. Указ Петра про заборону кам'яного будівництва у всій Росії, за винятком Петербурга, вийшов тільки в 1714 році, тому в перші роки будівництво велося з будь-яких матеріалів, що знаходилися під рукою. Дерево в колодах і дошках, глина для мазки дерев'яних стін і для виготовлення сирцевої цегли, хмиз і дерен для покриття будинків - все йшло в справу. При відсутності попередньо складеного генерального плану Петербурга таке будівництво могло призвести до непоправного хаосу. Однак цього не сталося, і навіть більше того - іноземці, які приїздили до Петербурга в двадцятих роках XVIII ст., Із захопленням відгукувалися про нову петровської столиці.
Що ж було зроблено для того, щоб запобігти стихійне розвиток міста і зробити його зручним, упорядкованим і красивим? Серед будівельних заходів петровського часу виділяються три головних, а саме: 1) держава прийняла на себе керівництво роботами по осушенню грунту і з прокладання вулиць і набережних; 2) держава посіла опорні пункти міського плану, з яких головним був центр Петербурга; 3) щоб приборкати стихію забудови вулиць і кварталів, приватним забудовникам були запропоновані зразкові будинки із зобов'язанням будувати будинок не всередині ділянки, а по "червоній лінії" вулиці, що також мало важливе протипожежне значення.
Приблизно в цей же час виходили укази Петра про перехід до регулярної забудові, про широке застосування посадки нових зелених насаджень і збереженні старих, про будівництво набережних і їх зміцнення, а в подальшому і про їх облицювання гранітом; про проведення осушувальних робіт, замощення та освітлення вулиць в нічні години. Все це склало цілий кодекс будівельних правил, характерних вже для нового міста, регулярного в своїй істоті. Звідси стає очевидним, що петровська епоха стала переломним періодом в історії російського містобудування.
Одночасно з рішучим переломом у всіх областях міського будівництва відбулися найбільші зрушення і в самих художніх поглядах російських зодчих. Для здійснення будівельної програми, особливо широко розгорнутої в Санкт-Петербурзі, були потрібні численні архітектурні кадри. На початку XVIII в. Москва, яка мала великими зодчими, все ж була берегинею старовини, і, отже, в новій обстановці, коли сам Петро прагнув до європеїзації російської культури, було необхідне запрошення іноземців. Знову, як і при Івані III, в Росію приїжджають іноземні архітектори. Більшість з них зосередилося в Петербурзі, де під керівництвом самого Петра і Комісії будівель, очолюваної Ульянов Сенявіним, здійснюються широкі будівельні роботи. Починаючи з 1713 в Петербурзі працюють Шлотер, Шедель, Леблон, Матарнові і ряд інших майстрів.
Самий факт запрошення іноземних майстрів архітектурної справи був викликаний історичною необхідністю і в світлі завдань, що стояли перед Росією петровського часу, був прогресивним явищем. У Петербург приїхали відразу і італійці, і німці, і голландці, і французи, тут вони живуть і працюють одночасно. Вони не тільки працювали поруч, будуючи одне біля іншого будинку чотирьох різних стилістичних типів, але найчастіше працювали всі над однією і тією ж будівництвом, причому кожен вносив в неї свої расові та індивідуальні особливості. Часто-густо проекти належали італійцеві, будівництво починав німець, продовжував її француз, потім вів інший італієць, а там з'являвся ще й голландець.
Окремі іноземні архітектори, особливо Трезини, Шедель і Леблон, зробили позитивний внесок у російське зодчество. Однак не можна перебільшувати творчого значення цих майстрів і тим більше вважати їх провідниками західноєвропейської художньої культури, нібито сприймалася в Росії без будь-яких істотних змін.
Слід також зазначити, що далеко не всі архітектори, що надійшли за Петра I на російську службу, виправдали себе в проектної та будівельної роботі. Надмірна довіра до іноземців з боку Петра відкривало широко двері всім бажали їхати в Росію, і, природно, тому поряд зі здібними людьми в Петербург потрапляли посередні або зовсім нікуди негідні архітектори-самозванці. Загальновідома невдача Расстреллі-батька, якому довелося відмовитися від архітектурної кар'єри і цілком зайнятися скульптурою.
Але при всьому при цьому, все творчість архітекторів, які працювали в Росії, не розмежовує між собою, і між їхніми першими і пізнішими роботами, немає значної різниці.
Так, наприклад, Доменіко Трезини, який тривалий час працював при королівському дворі в Копенгагені, приніс з собою в Петербург суворі форми скандинавського зодчества. Ця суворість знайшла втілення в дзвіниці Петропавлівського собору, яка піднімається над рівниною Неви подібно Шпилеобразное башт Стокгольма, Таллінна та Риги. Однак в подальшому під впливом російського зодчества архітектурні форми Трезини помітно пом'якшилися.
Ще більш наочну еволюцію демонструє творчість Шеделя, який прожив в Росії 40 років. Порівняння будівель Шеделя показує, як поступово, але неухильно тривало художнє мислення цього майстра, і як зміцнювалася зв'язок його творчості з національною російською архітектурою. Якщо перші роботи Шеделя в Оранієнбаумі і Петербурзі ще примикають до західних зразків, то його споруди для Києво-Печерської Лаври несуть в собі чисто російську м'якість і отримують багатий орнамент, дуже близький до мотивів народної творчості.
На жаль, ця сторона в біографіях іноземних зодчих, які працювали в Росії, залишається ще маловивченою, але можна з повною впевненістю стверджувати, що творчість іноземців, які потрапили на російський грунт, не залишилося незмінним. І навіть більше того, відірвані від Батьківщини і працювали протягом багатьох років в обстановці російської природи разом з російськими теслями, різьбярами, ливарниками і кам'яних справ майстрами, потрапивши нарешті в країну, що мала високу національну художню культуру, ці архітектори ставали майстрами російського мистецтва.
Звичайно, ставлення до іноземних архітекторам в епоху Івана III було іншим, бо тим майстрам пропонували забути їх рідної художню мову, а у іноземців епохи Петра охоче вчилися, і тим не менше було б помилкою вважати, що іноземці мали повну творчої незалежністю, бо на них впливали запити і вимоги російського національного побуту. Апраксин, Головкін, Кікіних, Шереметєва і ряд інших аристократичних прізвищ, ще недавно залишили Москву, формували громадську думку і в сильному ступені впливали на іноземців. Так, на російському грунті в спільній роботі з такими передовими архітекторами, як Земцов або Іван Зарудний, і при впливі російських запитів і вимог переплавлялось художнє мислення іноземних майстрів, органічно включилися в національне російське зодчество початку XVIII століття.
XVIII століття - це епоха панування в Європі нового стилю в мистецтві - стилю бароко. Безумовно простягнуті по фасаду лінії здаються неприємно різкими і просто невимушеними, їх намагаються або перебивати іншими формами, або просто викидають. Сама будівля вже більше не видається складеним з окремих каменів, а точно вилитим з одного гігантського шматка, швидше за виліпленим, ніж построенним.В гонитві за мальовничій грою світла архітектор відкриває глядачеві не відразу всі форми, а підносить їх поступово, повторюючи їх по два, по три і по п'ять разів. Око плутається і втрачається в цих п'янких хвилях форм, сприймає складну систему піднімаються і опускаються, що йдуть і що насуваються, то підкреслених, то пропадають ліній. Звідси враження якогось руху, безперервного бігу ліній і потоку форм.
Джерела всякої живопису - світла - художники бароко відводять головне місце. Ніколи ще просторі, широкі приміщення не були залиті таким морем світла, як тепер. А приміщення були дійсно грандіозні, відповідні «великий манері», яка передбачала неодмінно величезні споруди. У той час як ніколи раніше, ні пізніше, любили грати на контрастах, ще більш підкреслюють грандіозність задуму: дуже ощадливо вводили глядача з невеликого, непоказного вестибюля в велетенський за масштабом зал, грали на штучно підлаштований перспективі, обманюючи то щодо глибини, то щодо висоти .
Настав час пишного розквіту індивідуалізму. Знаменно, що саме стиль бароко, який оголосив війну класицизму, набагато ближче, ніж ренесанс, підійшов до однієї з найбільш захоплюючих сторін римської архітектури - створення грандіозних архітектурних просторів. Улюблений прийом бароко - центральність композиції. Старовинне розподіл храму на три нефа, характерне для готики, було утримано в епоху Ренесансу, і тільки в дні бароко поступилося місцем єдності простору, архітектурі великих мас. Зодчі прибрали геть усі перегородки і аркади, які заважали оці охоплювати могутній простір, і залили храм таким морем світла, якого ще не знали досі.
Планування і прокладка вулиць і магістралей Петербурга - явище по суті унікальне. Основна маса архітекторів їх планування пояснює впливом західноєвропейських планувальних композицій, висхідних до променевим магістралях Версаля і Риму. Однак неважко довести своєрідність петербурзької планувальної системи.
Порівняння променеподібних систем магістралей Риму, Версаля і Петербурга дає можливість зробити наступні висновки: якщо в Римі і Версалі променеві системи мають симетрією, при якій середня вулиця стає головною, то в Петербурзі такий симетрії немає. Навпаки, вирішальну роль в петербурзькій променевої композиції грає бічний, косо спрямований Невський проспект. І цей напрямок головної магістралі цілком себе виправдовує, бо комплекси, навколишні Адміралтейство, як і весь центр Петербурга, не володіють симетрією.
Широко розходяться петербурзькі проспекти не дають можливості бачити їх в цілому. У Петербурзі променева система розрахована на прямо протилежний оптичний ефект: якщо в Римі вулиці ведуть від планувального вузла, то в Петербурзі вони призводять до планувального вузла. Чудова Адміралтейська вежа, увінчана блискучою голкою, є оптичною "метою" для трьох петербурзьких проспектів і виробляє незрівнянно більш сильне враження, ніж римський обеліск або пустельний почесний двір Версальського палацу.
Саме закріплення вежею вихідної точки трьох променевих проспектів - є російське нововведення, вперше застосоване в Петербурзі. Широкий віяло петербурзьких проспектів знаходить повне виправдання в композиції генерального плану Петербурга, так як ці проспекти прорізають наскрізь лівобережну територію міста і міцно тримають кільцеві магістралі в найбільш істотних місцях, а саме: в точках перегину Фонтанки і Мойки. Променеві магістралі Петербурга надзвичайно зручні і в транспортному відношенні, на що вказує подальший розвиток цих проспектів.
Таким чином, променева планувальна система Петербурга лише при самому поверхневому розгляді може здатися варіантом Версальської або римської системи. Насправді вона є незалежним і живим рішенням, цілком належить російській містобудівній генію.
Будівництво в місті в 1709 р розвивалося порівняно повільно і тільки з усуненням безпосередньої військової загрози темпи забудови значно прискорилися.
Згідно з указом Петра для житлових будинків архітектор Трезини розробив типові проекти, яскраво відобразили класову структуру феодального суспільства. Будинки для "іменитих", "заможних" і "підлих" людей відрізнялися один від одного не тільки розмірами, плануванням і поверховістю, а й багатством архітектурного оформлення їх фасадів.
З огляду на велике міжнародне значення перенесення столиці в Петербург і значення Неви як основної транспортної магістралі міста, уряд указами зобов'язувало на берегах Неви і її головних проток будувати кам'яні будівлі. У зв'язку з цим, на набережній від Літнього саду до Адміралтейства будувалося після 1709 р велика кількість монументальних кам'яних і Мазанкове будівель, далеко перевершували зразкові будинки Трезини. Будинки вельмож будувалися також на території, розташованої від Літнього саду вгору по Неві. Про характер архітектури петровського Петербурга дають хороше уявлення збереглися до нашого часу архітектурні пам'ятники того часу.
До початку 80-х років XVIII в.Петропавловская фортеця вже значно змінила свій первісний вигляд, як про це можна судити по панорамі Зубова. Земляні вали і бастіони почали замінюватися цегляними на кам'яному цоколі. Зі східного боку до фортеці вели головні Петровські ворота, споруджені архітектором Трезини 1708 р з дерева, а в 1718 р виконані за його ж проекту з каменю. Вони збереглися до нашого часу.
У 1718 р у Неви на Сенатській площі почала будуватися кам'яна церква Ісаакія Далматського (майбутній Ісаакіївський собор). Вона була закладена замість спочатку існувала дерев'яної церкви і до кінця життя Петра ще залишалася недобудованою (закінчена в 1730 р)
У 1716 р почала складатися многолучевая композиція планування вулиць, орієнтованих на вежу Адміралтейства. Першим променем з'явилася Мільйонна вулиця (Халтуріна). Другий промінь - Невський проспект - був прокладений в 1711 р для поліпшення зв'язку Адміралтейського острова зі старою дорогою, яка вела з Москви і Новгорода до берегів Неви. Наступні три променя доходили тільки до річки Мойки. Останній промінь (шостий) - майбутній Вознесенський проспект - в той час доходив тільки до річки Фонтанки.
На Мільйонної лінії знаходився перший Зимовий палац Петра, побудований в 1711 р і розширений в 1725 р Забудова вздовж набережної Неви і Мільйонної лінії тягнулася до Царицина луки - сучасного Марсового поля - і закінчувалася у нього Мазанкове двоповерховою будівлею Поштового двору, в якому приїжджають в Петербург могли зупинятися.
Вся територія між Адміралтейством і Фонтанкой, Невою і мийкою була забудована і освоєна. Миття з'єднали з Фонтанкой, а також з Невою, для чого були прориті три канали, що отримали назву Лебяж'е канавки, Червоного каналу і Зимової канавки.
Намічена і прорита мережу каналів в місті і на островах мала трояку призначення. Канали служили на перших порах як дренажні магістралі, які сприяли осушенню території міста. Потім в основній своїй масі були розширені і поглиблені, та й служили постійними транспортними магістралями, а під час повеней - приймачами - розподільниками надлишків води з Неви, тим самим, зменшуючи рівень підняття води.
Взагалі Петро I надавав великого значення спостереженнями за норовливої і примхливою Невою. Регулярні вивчення коливань рівня в річці було розпочато за вказівкою Петра в 1715 р Перший водомірний пост з'явився у Петропавлівській фортеці. Тут була встановлена спеціальна металева лінійка з дюймовими поділами - футшток. Надалі спостереження за рівнем води в річці проводилися біля західного павільйону Адміралтейства в Кронштадті, а також і в ряді інших місць на Неві.
Виникнення і розвиток ансамблю Літнього саду сприяло забудові берегів Фонтанки. Весь ансамбль його створювався протягом майже двох десятків років. І вже в 1712 р, за словами сучасників, справляв враження впорядкованого і великого парку. Із значних архітектурних споруд Літнього саду слід назвати Літній палац Петра, побудований при впадінні Фонтанки в Неву, який зберігся до наших днів: грот, зсередини і зовні рясно прикрашений скульптурою і ліпленням, що був першокласним твором садово-паркової архітектури і деякі інші. Завдяки енергійної діяльності Івана Матвєєва було здійснено велику кількість робіт по плануванню, посадці дерев і влаштуванню фонтанів в Літньому саду. Земцов керував розстановкою алеями скульптур, завершуючи вигляд Літнього саду петровського часу. Фонтани Літнього саду харчувалися за допомогою водопроводу з Ліговському каналу, проритого в 1718-1721 рр. від річки Лигівка, і били під природним тиском.
У 1720 році Петром, як заміська резиденція для відпочинку, був побудований невеликий палац, який отримав назву Смольного палацу.Свою назву він отримав від знаходився неподалік Смольного двору, на якому для потреб флоту варилася смола.
Незабаром в столиці починає розгортатися будівництво кам'яних громадських будівель. До них слід віднести перш за все будівлю Дванадцяти колегій, Кунсткамеру і кам'яний Гостинний двір на Василівському острові.
Характерним прикладом приміських палацово-паркових ансамблів Петровського часу були Петергоф (Петродворец), розпочатий 1705 р Належний самому Петру композиційний задум Петергофа був надзвичайно простий. Територія парку була розсічена поздовжніми і поперечними перспективами, що з'єднували між собою Верхній палац, Монплезир, павільйон Марлі і Ермітаж. Групою архітекторів були створені водні каскади і фонтани Петергофа. На багнистих берегах Фінської затоки вже в петровський час була створена блискуча царська резиденція - світовий шедевр садово-паркової архітектури.
2.4 МОСТИ У САНКТ - ПЕТЕРБУРЗІ
Важко уявити Санкт - Петербург без мостів. Не випадково кажуть: без них не виникла б Північна столиця. Може, Петербург без мостів і існував би, але став іншим містом, з іншими долями його мешканців.
Потреба в мостах виникла з перших же днів заснування Петербурга. Так, в рік закладки нового міста - фортеці в гирлі Неви з Заячого на Городовий острів був наведений спочатку наплавний, а потім плашкоутний міст - з підйомними елементами. Так з'явився перший міст в Північній столиці.
Недовгою була його життя. Стрімко розвивався місто. З кожним днем зростала необхідність в більш досконалих дорогах, шляхах і зв'язках між островами в гирлі Неви. Та й численні водні протоки в місті викликали необхідність будівництва мостів.
У 1711 р існував дерев'яний підйомний міст, що з'єднував Петропавловську фортецю з Міським островом. Це був перший міст в місті.
Незабаром замість первістка Петербурзького мостобудування був зведений на його місці фундамент підйомний міст. Називали його і Петровським, і Червоним. Щоб давати прохід кораблям, за допомогою лебідок проводився підйом і опускання стулок моста.
Для створення і утримання мостів необхідні були чималі гроші. Тому спочатку за прохід і проїзд по ним стягувалася плата. Перехожий платив копійку, вершник - дві, а проїжджаючий в кареті - п'ятак. І лише в 1754 році імператриця Єлизавета Петрівна скасувала ці побори.
Один з перших мостів в місті називається Анічков. Був він побудований на Фонтанці в 1715 році солдатами підполковника Анічкова. Від його прізвища пішла назва моста, і слободи, в якій жили солдати - будівельники. Це дерев'яна споруда було приблизно в чотири рази довше сучасного Анічкова моста.
Громадська і економічна, та й особисте життя петербуржців завжди була пов'язана з мостами. На них призначалися зустрічі і побачення, поблизу розташовувалися трактири, і велася жвава торгівля, оголошувалися укази і веління государів.
Мости Санкт - Петербурга завжди знаходилися під пильною увагою градоначальства.
2.5 ВНУТРІШНІ І ЗОВНІШНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗВ'ЯЗКИ НОВОЇ СТОЛИЦІ
Промисловість Петербурга виникла і розвивалася одночасно з виникненням і розвитком самого міста і відображала умови його виникнення і розвитку.
Головними галузями в оборонній промисловості Петербурга були суднобудування і виробництво зброї. Всі інші галузі, так чи інакше пов'язані з військовими потребами, мали підсобне значення.
Великого розвитку в Петербурзі досягло шкіряне виробництво. Шкіряні підприємства виникали як приватні, так і казенні. Їхня продукція йшла на потреби армії та флоту, на експорт і на внутрішній ринок. Зародження їх відноситься до 1711 р
Незабаром після заснування Санкт-Петербурга в ньому виникли дві паперові майстерні-мануфактури. Обидві вони обслуговували, перш за все, потреби міста як столичного, адміністративного і все більш зростаючого культурного центру.
У різні роки за Петра I в Петербурзі було засновано 4 друкарні. Петербург став найбільшим центром книговидання.
Царський двір, урядові установи і знати, що жила в місті, споживали багато свічок. У зв'язку з цим в Петербурзі отримали помітний розвиток воскобелільние і свічкові підприємства.
Перший скляний завод був відкритий в Петербурзі в 1716 р Він справляв посуд, віконне скло, дзеркала та ін.
З 1725 в Петербурзі виникла гранувальні-шліфувальна фабрика, яка займалася не тільки шліфуванням і грануванням скла, але і дорогоцінних каменів.
Зростання міста, збільшення його населення привели до розвитку підприємств харчової промисловості. У Петербурзі знаходилася велика кількість борошномелів, іпатійович, підприємств з вироблення крохмалю, рослинного масла, пива, горілки, тютюну та переробки цукру з привізного цукру-сирцю.
Дуже істотним елементом розвитку міста, крім концентрації тут мануфактур і ремісничого виробництва, була торгівля. Петро I прагнув перетворити Петербург в "великий купецький магазин"
В області зовнішньої торгівлі з Західною Європою, Петербург в результаті виняткових заходів Петра I, який прагнув перетворити його в "притулок комерції", зайняв перше місце в Росії.
2.6 культурного життя САНКТ - ПЕТЕРБУРГА
Культурне життя столиці насамперед визначалася тим, що в ній були зосереджені різноманітні школи нового світського типу .Задачи зміцнення російської держави владно вимагали великих заходів в області культури. Уряд Петра проводило їх з тією ж енергією, з якою воно будувало заводи і фабрики для постачання армії і посилення оборони країни.
Освіта в новій столиці мало переважно світський і притому ясно виражений практичний характер. Для держави, для успішного завершення боротьби за вихід на морський простір, для будівництва флоту, для розвитку мануфактур потрібна була не церковна, а нова реальна наука.
Значну роль, в розвитку механіки і техніки, грала заснована на початку XVIII в. в Петербурзі токарна і інструментальна майстерні. А.К. Нартова був винайдений токарно-копіювальний верстат з супортом. Винахід супорта стало найважливішим етапом технічної революції в області металообробки.
Помітне місце в культурному житті столиці належало музеям. Більшість з них, виникнувши самостійно, пізніше увійшло в систему Академії наук. Найстаршим з музеїв була Кунсткамера, перший в Росії науковий музей.
Початок Кунсткамери було покладено Петром I. Під час поїздок за кордон він уважно знайомився з музеями Західної Європи. Європейські кунсткамери того часу ставили собі за мету не стільки повчати, скільки розважати відвідувачів. Під враженням побаченого, Петро вирішив відкрити подібний заклад і в Росії. Поставивши собі за такою метою, Петро став всюди збирати різні нові прилади, інструменти, машини, опудала тварин, анатомічні аномалії в спирту, одяг і т.д.
2.7 КУНСТКАМЕРА
Кунсткамеру, мабуть, можна назвати першим в Санкт - Петербурзі науковою установою.
Як і багато починань Петра 1, його колекція «рідкісних предметів» викликала невдоволення в країні.
Ще в 1698 році, коли він придбав в Голландії перші експонати, почалися нарікання: везе - де цар з-за кордону «дрібнички всякі», щоб створити «бісівське збіговисько» і бентежити православну Русь.
Нашіптували вороги Петра 1, ніби все, що він привіз з-за кордону - картини, зброю, інструменти, опудала тварин, книги, - «мічені антихристом», і що ці предмети не тримають свою тінь. Як тільки потрапляє на них світло від сонця або свічки - так тінь відокремлюється від господаря і починає самостійне життя.
Тому в перші роки існування Кунсткамери народ боявся туди ходити. Цар наказав вхід зробити безкоштовним. Мало того, велів кожного відвідувача музею пригощати горілкою, вином і кавою. Допускали туди всіх, крім селян.
На горілку і вино знаходилися бажаючі. По кілька разів на день приходили вони в Кунсткамеру «просвітлювати». Горілку випивали, кава спльовувати тут же на музейний підлогу і, трохи постоявши в одній з кімнат Кунсткамери, мчали до церкви замолювати гріх. А потім знову поверталися за черговий чаркою в музей.
Особливо сполохав народ царський указ, пов'язаний з колекцією, «Про принесення народилися виродків». Противники Петра часом суворо розправлялися з тими, хто не ховав померлих виродків, а збирався відвезти їх в царську наукову колекцію.
Знаходилися серед царських ворогів сміливці, які збиралися і зовсім розгромити Кунсткамеру, спалити «бісівське збіговисько». Але таких швидко вгамовували батогами і шибеницями, плахой і галерами, а задумане Петром справа хоч і з труднощами, але розвивалося.
У 1718 році перший в Росії загальнодоступний музей за указом Петра перевели в просторі палати адміралтейства - радника Олександра Кікіна. Сюди ж перейшла і перша державна бібліотека.
Незабаром музей переїхав з Кікіних палат у Смольного двору в нову будівлю на Васильєвський острів. В 1727 перевезли колекції Петра 1, а 25 листопада 1728 року відбулося урочисте відкриття Кунсткамери.
Багато жителів Петербурга зійшлися на думці, що місце для будівництва музею вибрано вдало. Будівля Кунсткамери було видно здалеку з різних кінців міста.
Михайло Ломоносов навіть зауважив з цього приводу, що Петро 1 хотів, щоб на Кунсткамеру все «дивилися серед своїх вправ, про науки думали і до них б любов'ю схилялися».
2.8 ЛІТЕРАТУРА І ТЕАТР
Найбільший центр науки і освіти, Петербург зіграв значну роль в розвитку російської мови і особливо - в розробці його норм.
Розвиток національного російської мови в XVIII в. супроводжувалося, перш за все, значним збагаченням його словникового фонду в зв'язку з розвитком виробництва, ускладненням суспільно-політичного життя та зростанням знань. Для позначення нових технічних, наукових, політичних, побутових понять потрібні були нові слова. Найпростіший шлях вирішення питання полягав в запозиченні іншомовних слів. На початку століття цим, до речі, надзвичайно зловживали, вставляючи іноземні слова до місця і не до місця: у мові, листах, книгах.
Петро Великий, борючись за доступність і общепонятном книги, наполягав на заміні в книгах церковно-слов'янської мови російською, тобто на наближення книжної мови до російської мови.
У літературному житті столиці в першій чверті XVIII ст. знайшли яскраве відображення нові погляди, породжувані соціально-економічним і політичним розвитком країни. З Петербургом пов'язана діяльність найбільших російських літераторів. Поети славили Батьківщину, блискучі перемоги російської зброї і успіхи російської освіти, вони зміцнювали почуття національної гордості, звали до нових подвигів.
І театральне мистецтво російського народу, що мало багатовікову історію, робить значні кроки в своєму розвитку. Петербурзька театральна культура XVIII в. продовжувала традиції, що склалися ще в Московській Русі. Але театр в Петербурзі не повторював, а розвивав ці традиції. З Петербургом пов'язано створення нового літературно-художнього театру і нової драматургії.
Петро I бачив у театрі один із засобів боротьби за світську культуру, звільнену від церковно-схоластичного впливу.Тому він ставився до організації театру як до справи, в розвитку якого держава зацікавлена не менше, ніж в школах, виданні книг та інших культурних заходах. Для створення театру була виписана німецька мандрівна трупа на чолі з антрепренером Йоганном кунст. Але Кунст не зміг підготувати очікуваного від нього репертуару. Театральне справу бере в свої руки сестра царя Наталя Олексіївна, жагуча любителька театру і головний помічник Петра I в його театральній політиці.
У Петербурзі спектаклі почали ставитися в 1714 р Містився цей перший петербурзький театр на теперішній вулиці Чайковського. Для уявлень був пристосований величезний порожній будинок, де влаштували партер і ложі. У театрі ставилися п'єси на злобу дня: про користь навчання молодих дворян за кордоном, викритті мінливості Польщі у війні зі Швецією і т.д. Щоб використовувати підмостки в якості своєрідної політичної трибуни, між діями п'єси розігрувалися короткі грубуваті інтермедії. І незабаром інтерес широких мас народу до театру зростає.
2.9 МУЗИКА І Образотворче мистецтво
Як в області театру, так і в музичному житті Петербурга XVIII в. ясно простежується прагнення правлячих кіл використовувати засоби мистецтва для зміцнення авторитету державної влади.
Музика звучала на петровських асамблеях, на яких дами і кавалери танцювали модні "галантні" танці під акомпанемент оркестру. Відвідування асамблей, як відомо, було обов'язковим для столичного дворянства і розглядалося Петром I як засіб виховного впливу. Подібними ж виховними міркуваннями керувався він, змушуючи петербурзьких дворян в вигляді обов'язкової повинності ходити на концерти інструментальної капели в будинку таємного радника Бассевича.
Серед освіченої частини столичного дворянства широко розвивається аматорське музикування. Поширеними в домашньому побуті інструментами були клавікорди, флейта, скрипка. Виконувалися сентиментальні пісеньки і невеликі інструментальні п'єси переважно танцювального складу - менует, сіціліони.
Розвиток живопису, скульптури та графіки в Росії в першій половині XVIII століття також багато в чому було пов'язане з молодим Петербургом, де в ту пору жили і творили багато майстрів російського мистецтва. Сам Петребург став справжнім містом-музеєм, де було зосереджено більшість найбільш важливих мистецьких пам'яток, створених художниками, скульпторами та графіками в XVIII столітті.
Петро I надавав великого значення образотворчого мистецтва: "Без живописця і градіровального майстра, - говорив він, - обійти неможливо буде понеже видання, які в науках чинитися будуть ... мають мальований і деградували бути" ?????????? ? ?.?. ??????? ???????? ????????? XVIII?. ? .-? .. 1940.?. 8 .. І дійсно, для друкування нових книжок необхідні були "градіровальние майстра", тобто майстра гравірування; для широкого будівництва молодого Петербурга потрібні були архітектори, для розпису стін, стель і створення портретів - живописці. Тому ще за Петра I виникає проект створення Академії мистецтв. На початку XVIII століття при петербурзької друкарні була заснована малювальна школа при Канцелярії від будівель, які зіграли велику роль в підготовці молодих художників і взагалі в розвитку російського мистецтва.
Якщо в давньоруському мистецтві художники, як правило, намагалися висловити релігійні уявлення в абстрактних образах іконопису, то майстри XVIII століття, навпаки, реальний світ, живу людину зробили основою свого мистецтва, джерелом творчості.
Багато нового внесли в історію російського мистецтва художники-гравери, які працювали в Петербурзі.
Різноманітної і обширної стала діяльність російських скульпторів і різьбярів. Багато з них знайшли застосування своєї праці на будівництвах Петербурга.
Одним з перших російських скульпторів, що працювали в молодому Петербурзі, був видатний зодчий і скульптор Іван Зарудний, який створив скульптурні прикраси для щойно збудованого Петропавлівського собору.
Відмінною особливістю російської портретного живопису і скульптури було прагнення художників до правдивого показу людини, незважаючи ні на які вимоги замовника або умовності стилю. Це було характерно для творчості всіх кращих російських майстрів епохи, і це відрізняло їх мистецтво від мистецтва іноземців.
Таким чином, в культурному житті Петербурга яскраво проявилися чудові успіхи російської культури першої чверті XVIII століття. Передові діячі російської культури, всупереч перешкодам, які ставив кріпосницький лад, напружено працювали над розвитком російської культури і її поширенням.
2.10 СВЯТА І РОЗВАГИ
Сучасники Петра Великого згадували, що керівник держави надавав свят і різних розважальних дійств велике значення. Вони були для нього не просто відпочинком і приємним проведенням часу. З їх допомогою він зароджуються нові традиції на Русі, почасти міняв життєвий уклад своїх підданих, «наближаючи Русь до Європи».
Цар знав, як свята і веселощі використовувати, перетворювати в політичне зброю, на них з'ясовувати потаємні думки наближених, підданих і іноземних гостей.
Умів Петро Олексійович здаватися п'яніший, ніж був насправді. Пильно бачив, чіпко чув, хто як поводиться в хмелю, про що говорять гості, спостерігав за їх жестами і виразом облич.
Нова столиця була саме тим місцем, в якому народжувалися нові свята, традиції, розважальні дійства. Але і від старих - віковічних - в Петербурзі не відмовлялися.
Нові свята на Русі Петро став вводити в перші ж роки свого царювання, ще до заснування Санкт - Петербурга.
19 грудня 1699 він видав указ «Про писанні надалі генваря з 1 числа різдва Христова, а не від створення світу» .Отнине, згідно з указом, вперше на Русі Новий рік треба було відзначати не 1 вересня, а 1 січня.
Нарікали противники Петра, але молодий цар був непохитний і всі наступні роки свого правління стежив, щоб оголошені ним свята відзначалися не тільки в Москві та Санкт - Петербурзі, але і по всій країні.
А свят на початку 18 століття ставало все більше і більше. Відзначалися військові перемоги, церковні свята, дні народження і ангела покровителя, початок і завершення будівництв будь-яких значущих об'єктів, і багато іншого. Словом, все, що святкується і в наші дні.
ВИСНОВОК
Сьогодні нам здається, що жорстоке Петрівське припис будувати нову столицю «на європейський манер» пояснюється лише його закоханістю в Голландію, та емоційним прагненням залучити Росію в русло єдиної з Європою цивілізацією. У цьому велика частка правди, але не вся правда. Людина державного розуму і хазяйського погляду на хід подій, він мав на увазі і істину суто земне: не тільки скупий, а й невіглас платить двічі. Безцінний європейський досвід містобудування, все те, що століттями було апробовано, відкинуто, викоренене природним шляхом або утвердилося природно творчому змаганні.
Зодчі різних країн, різних шкіл і творчих індивідуальностей їхали творити нову російську столицю. Тепер ми по праву можемо називати її культурною столицею Росії. Саме в цьому місті зосереджено саме великі кількість музеїв, парків і пам'ятників архітектури. Місто і донині вражає приїжджих своєю пишністю. Однак така розкіш була досягнута високою ціною. Адже місце, де зараз споруджений місто, був дуже болотистий, і велика вологість грунту не дозволяла будувати великі кам'яні споруди, т. К. Вони б просто пішли в землю внаслідок її пухкості. Однак Петро I не відмовився від своєї ідеї побудувати великий порт з виходом в Балтійське море і почалися активні роботи по осушенню боліт. Ця праця була дуже важким, безліч селян брало участь у здійсненні завдання. І до цього дня екскурсоводи, починаючи екскурсію, говорять про те, що Пітер стоїть на кістках людей. Необхідно відзначити, що протягом усього процесу історичного розвитку людства на жертовний вівтар прогресу було покладено чимало людських життів.
ЛІТЕРАТУРА
1. «Бувальщина і міф Петербурга» Н.П. Анциферов Пг., 1924р.
2. «Час петровських реформ» Е.В. Анісімов Л ,, 1989р.
3. «Історія Російська з найдавніших часів» В.Н. Татищев Т.7 Л., 1968 р.
4. «Історія російського мистецтва 18 століття» Н.І.Ковінская М-Л., 1940р.
5. «Наша спадщина» журнал. М., «Мистецтво», 06.1991г.
6. «Петрокрепость» П.Я. Канн, Ю.І. Корабльов Лениздат 1961р.
7. «Петро Великий і його час» В.І. Буганов М., «Наука». 1983р.
8. «Таємничий Петербург» В.Н. Бурлак. М., ТОВ «АіФ Принт» 2003р. ...........
|