Історія розвитку вільнодумства і атеїзму

3

Красноярський ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ САНКТ-Петербурзької АКАДЕМІЇ УПРАВЛІННЯ ТА ЕКОНОМІКИ (НОУ ВПО)

Факультет: «Соціального управління»

Спеціальність: «Соціально-культурний сервіс і туризм»

РЕФЕРАТ

З дисципліни: Історія і теорія релігії

По темі: «Історія розвитку вільнодумства і атеїзму»

виконав:

Студентка 1 курсу,

5-6331 / 1-1 групи

Голишева А. В.

перевірив:

м Красноярськ, 2008 р

Зміст.

Вступ .................................................................. .. ... ..с.3

1 Вільнодумство ............................................................... с.5

2 Зародження атеїзму ......................................................... с.6

2.1 Давньогрецьке вільнодумство і атеїзм ........................ .с.6

2.2 Атеїзм і вільнодумство середніх віків ........................... .с.7

2.3 Атеїзм і вільнодумство епохи Відродження ................ ... ..с.9

3 Атеїзм XVII- XVIII ст ................................................. ... .с.10

3.1 Епоха просвітництва .............................................. ...... .с.10

3.2 Теоретики атеїзму ......................................................... с.12

3.2.1 Фейєрбах ............................................................... ..с.12

3.2.2 Маркс ..................................................................... .с.13

3.2.3 Ніцше ..................................................................... с.14

4 Вільнодумство і атеїзм в Росії ....................................... с.15

5 Атеїзм в СРСР ............................................................... .с.19

6 Атеїзм в пострадянській Росії .......................................... .с.22

Висновок ........................................................................ с.24

Література ........................................................................ .с.26

вступ

Сучасний атеїзм - і як соціальний феномен і як форма поведінки людини - не є щось однорідне, монолітне. Цим поняттям охоплюється весь широке коло явищ: від байдужості, байдужості до релігії, яке здебільшого носить стихійний характер, тобто не спирається на науковий світогляд, до атеїзму, як різновиду світогляду, коли неприйняття релігії постає як продумана свідома позиція. Звичайно, ця диференціація рівнів атеїстичного умонастрої і поведінки носить досить загальний характер і не претендує на вичерпну повноту. Але суть справи не в ній, а в що стоїть за нею явище - зростаючому відході людей від релігії, явище, яке знаходиться в центрі уваги представників всіх релігій на всіх континентах світу. Було б помилкою вважати, що захід релігійності - наслідок тимчасового або часткового ослаблення позицій тієї чи іншої релігії. Знамення часу не криза тієї чи іншої релігії, а криза релігії взагалі як соціального інституту і як форми духовного життя.

Розвиток науки і її проникнення в психологію широких верств створило справжню прірву між мовою релігії і мовою світської культури. Яскраво виражена світська духовность- результат постійного накопичення знань і формування нового світогляду, що відбувалися протягом кількох століть і є невід'ємною складовою частиною прогресу сучасного наукового пізнання. Розвиток науки - це набагато складніший процес, ніж просте кількісне збільшення знань: знання, які збагачують скарбницю науки, постійно доводять свою істинність; тісно переплітаючись з різними аспектами соціального життя, вони матеріалізуються в практичній діяльності людей. Завдяки цьому наука і викликала певні зміни в психологічному настрої людей по відношенню до себе самої і видозмінила їх уявлення про природу і ролі науки в суспільстві.

Відділення суспільства від релігії не було, звичайно, одноразовим і чітко фіксується актом, пов'язаним з якимось певним подією в минулому або сьогоденні. У широкому соціологічному і філософському плані контури звільнення різних сфер суспільства від впливу релігії в Європі намітилися вже в період середньовіччя, коли політичне зміцнення міст призвело до поступового поділу світської і церковної влади.

Релігійні доктринери протягом століть бачили причину цього явища виключно в духовному порядку, не помічаючи того, що саме світське життя в найповнішому і істинному розумінні цього слова породжує атеїзм.

1. Вільнодумство

Ідейний конфлікт між релігійним духом верб різних конкретно історичних формах його прояви і світським духом налічує тисячоліття. Відомо, що з боку захисників релігії він не обмежується сферою ідей, а виходить за її межі, виливаючись у переслідування і гоніння інакодумців, аж до їх фізичного знищення.

Але ніякі переслідування з боку церкви не могли зупинити процес наукового пізнання. Новий час несе науці нові перемоги, серйозно похитнути позиції релігії: це геоцентрична теорія Коперника; біологічна теорія Дарвіна; прогрес наукового пізнання людської психіки і ін.

Вільнодумство проявляється в різних формах критики релігії. Термін «Вільнодумство» увійшов у вжиток в 18 столітті з появою трактату англійського деїсти А. Коллінза «Міркування про вільнодумстві». У середні століття, в епоху безроздільного панування релігійної ідеології, однієї з форм вільнодумства була теорія «двоїстої істини», в якій стверджувалося ідею про самостійне і рівноправному значенні наукових істин і релігійних поглядів.

Вільнодумство - вільнодумство, течія суспільної думки, якою відхилено релігійні заборони на раціональне осмислення догматів віри і відстоює свободу розуму в пошуках істини.

Видатними представниками вільнодумства були азербайджанський поет і мислитель 12 століття Нізамі Гянджеві, грузинський поет 12 століття Шота Руставелі, російський вільнодумець 16 століття Феодосії Косий. В епоху Відродження з позицій вільнодумства виступали видатні вчені, філософи, письменники (П'єтро Помпонацці, Ульріх фон Гуттен, Еразм Роттердамський і ін.).

2.Зарожденіе і розвиток атеїзму

Початкові елементи людського пізнання носили стихійно матеріалістичний характер і не були нейтральні або байдужі до долі людства. Так чи інакше, прямо чи опосередковано, але наукове пізнання з самого початку виявило свої гуманістичні тенденції. Вчені тих часів - від Демокріта до Епікура - вважалися одночасно і філософами, і моральними наставниками. Мета пізнання вони вбачала у звільненні людей від страху перед богами і від страху смерті. Філософи стародавньої Європейської цивілізації прагнули вселити людині переконання, що природа підпорядкована своїм законам, що вона пізнавана, що в ній зовсім не царюють капризи.

2.1. Давньогрецьке вільнодумство і атеїзм

Давньогрецький атеїзм, що виник у зв'язку з запереченням грецьких богів, культу і містерій, не представляє собою єдиної традиції, навіть належать до одного напряму Демокріт, Епікур і їх римський послідовник Лукрецій, що дають чимало підстав для того, щоб вважати їх атеїстами, пов'язані між собою не стільки особливим розумінням богів і негативним ставленням до релігійного культу, скільки спільністю атомистических уявлень про при-роді. В епоху класики і еллінізму вчення атеїзму виникають і зникають на тлі поступово руйнується античної міфології, суперництва релігії і культури, знайомства з іншими релігіями і чужоземними культами. Значна роль в об-мірщеніі релігії і міфології належить поезії, яка перевела античну міфологію на мову так-жественной літератури і театру, смішачи-ла її з вигадкою і стала зображати життя богів за аналогією з життям людей.

Однак особливістю грецького, а потім і римського атеїзму стає зв'язок з філософією; саме на цьому грунті «безбожництво» перетворюється в «світогляд» з претензіями на теоретичне обгрунтування і істину; тут в загальних рисах складається тип філософського невіри з усіма можливими підходами, точками зору і обгрунтуваннями, які, незважаючи на принципові відмінності між язичництвом і християнством, будуть характерними і для подальшої історії атеїзму в Європі. При цьому в Греції філософів, взагалі відкидали існування богів (т. Е. Атеїстів в сучасному розумінні цього слова), було мало; про це говорить «список атеїстів», складений автором трактату «Про навчаннях філософів» Клітомаха.

Атеїзм (від грецького відкидає богів, позбавлений Божества, безбожник), заперечення Бога, безбожництво. Історичними прикладами давньогрецького розуміння атеїзму стали: рішення афінського суду, що засудив Сократа до смертної кари за «введення інших богів», вигнання Анаксагора, звинуваченого в «безбожництві», втеча з Афін Аристотеля, який побоювався бути притягнутим до суду, і інші багато-чисельні випадки переслідування за дійсні або уявні рас-ходіння з узаконеним шануванням богів. Хоча неможливо стверджувати, що антична філософія зі сформованими в ній умоглядними способами обговорення проблем, в тому числі що стосуються богів або бога, з необхідністю вела до теоретичного «атеїзму», проте, очевидно, що античні філософські вчення, незважаючи на їх істотні відмінності - - від розуміння богів як явища «космічного життя» у Демокріта, Епікура і Лукреція до близьких до монотеїзму Сократа, Платона, Арісто-теля, Гребля, - швидше за розхитували традиційну релігію і міфологію, ніж зміцнювали її.

Однак не всі античні філософи виглядали в очах сучасників супротивниками народної релігії, в своїй більшості вони не відкидали культ - основу грецької та римської релігії, і тому вже не вважалися «нечестивими» і «атеїстами». Блаженний Августин навіть стверджував, що «мудреці їх, так звані філософи, школи мали різні, а храми шанували загальні».

2.2. Атеїзм і вільнодумство середніх віків

Для філософської думки середньовіччя атеїзм не характерний. У цю епоху філософія розглядалася як «служниці богослов'я», і незалежно від того, толковалась ця роль для богослов'я і філософії в позитивному або негативному сенсі, безперечно, що зв'язок християнського богослов'я і філософії виключала в теоретичній області саму можливість сумніву в існуванні Бога. Теорія «двоїстої істини», що здобула популярність в арабському арістотелізме і визнана лише деякими з схоластів, сприяла розмежуванню богослов'я і філософії, а потім і їх протиставлення, але не вела безпосередньо до атеїзму. Єретичні вчення, відпадає від християнства і з-супроводжуючих його протягом всієї історії, хоча в запалі боротьби іноді і називалися атеїстичними, а їх представники - атеїстами (безбожництво-никами), насправді такими не були.

У цей період вільнодумство стало форма ідейної боротьби опозиційних феодалізму соціальних верств проти «духовної диктатури церкви», яка захищала феодальні порядки. Соціальна база вільнодумства в суспільстві - селяни і міські верстви. Панування релігії у всіх сферах суспільної свідомості зумовило специфічну форму критики релігії, невільну від релігійних нашарувань. До того ж вільнодумство цього часу виступала не як система поглядів, а як сукупність окремих ідей, в тій чи іншій мірі підривали релігійний світогляд. Ідеї ​​ці спиралися на антирелігійні настрої народних мас, що виражалися в фольклорі, в так званій карнавальної культури. Вільнодумство проявлялося в світській літературі (історичні хроніки, любовні вірші і проза), в філософії, в єресях - соціально-політичних навчаннях, які виступали в релігійній формі. Під релігійною оболонкою єресі приховували цілком реальні вимоги громадян, а іноді і майнові рівності. Однією з особливостей середньо - віковий єресі був їх антиклерикалізм. Гнівні викриття соціальної політики церкви, аморальності, розбещеності духовенства створювали грунт для сумніви в ідеології, котра виправдовує існуючі порядки. У середньовічній філософії яскравим проявом вільнодумства було вчення про подвійну істину, що дозволяла прийти до висновку про право філософії на незалежність від теології (Ібн-Рушд, Сігер Брабантский, У. Оккам). Одним з напрямків вільнодумства в феодальному суспільстві було переосмислення ідеї монотеистического бога в нерелігійною дусі: відкидалося творіння світу з нічого, промисел Божий, загробний світ, заплату, безсмертя душі. Пантеїстична трактування бога в навчанні Давида Дінанський, Аморі з Бена, Мейстера Екзарта містила матеріалістичну тенденцію: визнання несотворімості світу в силу його співвічності з богом. Пантеїзм лежав в основі ряду єресей, спрямованих проти феодалізму. Спроба осмислити причини релігії проявилася у вченні про 3 брехунів - Мойсея, Христа і Мухаммеда, засновників іудаїзму, християнства та ісламу. В цілому сутність і причини виникнення релігії аналізу не піддавалися. Значну роль у розвитку вільнодумства в суспільстві зіграла боротьба проти авторитаризму і догматизму релігії, яка спиралася на раціоналізм і ідею досвідченого пізнання природи (Шартрський школа філософів, Р. Бекон і ін.). Це дозволило критично поставитися до святих книг, виявити і оприлюднити суперечності в їх утриманні. Вільнодумство в середні століття як найтісніше пов'язані з прогресивними явищами культури і, незважаючи на непослідовність, було плідним фактором її розвитку.

2.3. Атеїзм і вільнодумство епохи відродження

Епоха Відродження з її антропоцентризмом, опорою на людину і висуненням його як «заходи речей» на перший план, з невпинними спробами створення вільного від вимог середньовічного богослов'я культурного простору, обмірщеніем життя і виникненням автоном-ної (світської і політичної) моралі всього лише готує умови для майбутніх атеїстичних навчань, але в своїй основі все ще залишається релігійної, незважаючи на те, що кордони християнства розмиваються і стародавній світ з його релігією і культурою стає невід'ємною частиною зростання ожденческого гуманізму. Окремі нападки на релігію і інститут папства, прагнення «виправити» релігію, привести її у відповідність з культурними і життєвими запитами свого часу не можуть вважатися атеїзмом в строгому сенсі цього слова, перш за все тому, що вони передбачають, заперечення Бога і критику церкви поєднують з вірою в рятівну християнства. Характерна в цьому відношенні постать Еразма Роттердамського (1469-1536); найбільший представник «християнського гуманізму», перекладач і коментатор Святого Письма і праць отців Церкви з такою силою висміює звичаї католицького духовенства в своїх художньо-повчальних творах ( «Похвала глупоті» та ін.), що вони починають розглядатися мало не як атеїстичної літератури .

З великого числа різноманітних напрямків і течій філософської і суспільної думки епохи Відродження найбільш близький до атеїзму пантеїзм - світогляд, в основі якого лежить ототожнення Бога і природи. Це ототожнення, в разі послідовного його проведення, з необхідністю веде до заперечення особистого Бога, і тільки непослідовністю у висновках можна пояснити, чому багатьом прихильникам цього напрямку вдалося уникнути докорів в атеїзмі. З деякими застереженнями до атеїстів епохи Відродження слід віднести філософів, що стоять на позиціях пантеїзму, - П'єтро Помпонацці (1462-1525), Дж. Бруно (1548-1600), Т. Кампанеллу (1568-1639).

3. Атеїзм XVII - XVIII ст.

3.1. Епоха Просвітництва

У філософії Просвітництва в тісному зв'язку з абсолютизацією людського розуму, звільненого від «забобонів», вірою в розум як засіб вирішення всіх проблем і утопічними проектами перебудови суспільства на «розумних» засадах переоцінці піддається негативне ставлення до атеїзму. У теоретичних суперечках про «природні права» людини, «вільнодумстві» і «віротерпимість» робляться спроби реабілітувати атеїзм і зрівняти його з християнською вірою. Широке поширення отримує філософія деїзму, в своєму крайньому вираженні визнає Бога лише як Творця світу і заперечує Промисел Божий, що підмінює християнство «природною релігією», в якій немає місця для дива, таємниці, авторитету і священства (Вольтер, Ж. Ж. Руссо, Д. Юм та ін.).

Найбільш відомі представники французького деїзму - Вольтер (1694-- 1778) і Руссо (1712-1778) визнають існування Бога, але їх розуміння Бога не йде далі уявлень про нього як про анонімний Верховному Суті, в кращому випадку, що забезпечує правосуддя і моральний порядок . Формально не будучи атеїстами і виступаючи проти атеїзму, вони, тим не менш, залишаються противниками церкви і християнства.

У формуванні безрелігійної ідеології, що підготувала Французьку революцію з усіма її трагічними подіями, особливе місце належить французькому матеріалізму - вченню, яке зводить явища духу і душевну життя людини до «матерії» або до тілесної «природі» і, за своїми вихідним положенням, вороже релігійної вірі. Механістичні і натуралістичні вчення Ж. О. де Ламетрі (1709-1751), пізнього Д. Дідро (1713-1784) і К. А. Гельвеція (1715-1771) цілком можуть бути віднесені до атеїзму, однак найбільш завзято це світогляд, позбавлене філософської глибини і спирається на помилки розуму і почуттів, представлено в численних антирелігійних і антицерковних творах П. А. Гольбаха (1723-1789) і в головному його праці «Система природи», в яких походження релігії він пояснював необізнаністю людей, їх невіглаством, а також корисливими інтересами духовенства.

XIX столітті Німецька класична філософія, від Канта до Гегеля включно, незважаючи на ряд висунутих нею сумнівних ідей і навчань, однак, зберігає внутрішній зв'язок з християнством і вважає його абсолютної релігією. Це не завадило лівим гегельянцам еволюціонувати спочатку до деїзму і пантеїзму, а потім до відкритого атеїзму. (Д. Ф. Штраус, Б. Бауер, А. Руге, Л. Фейєрбах, К. Маркс та ін.). У числі лютих критиків Гегеля був його сучасник А. Шопенгауер (1788-- 1860), атеїст за своїми переконаннями, що розвивав не без впливу з боку буддизму філософію «ніщо» і заперечував існування Бога.

У XIX ст. набуває широкого поширення теоретичний атеїзм; він пов'язаний з філософськими напрямками свого часу - позитивізмом, антропологічної філософією, анархізмом, матеріалізмом і філософією життя. Пронизані духом невіри і скептицизму численні дослідження в галузі історії релігії, її походження і виникнення. Під впливом позитивної філософії і еволюційної теорії Ч. Дарвіна, механічно перенесеної на суспільне життя і тлумачення релігії, атеїзм починає розглядатися в якості необхідної складової «наукового світогляду».

До відомих атеїстів XIX в. відносяться ідеолог анархізму соціаліст П. Ж. Прудон (1809-1865), який стверджував, що «Бог - це зло»; вульгарні матеріалісти Л. Бюхнер (1824-1899), К. Фохт (1817-1895), Я. Молешотт (1822-1893), дослідник природи Е. Геккель (1834-1919), автор кн. «Світові загадки».

3.2. теоретики атеїзму

3.2.1. А. Фейєрбах

Творець антропологічної філософії, один з найбільших теоретиків, А. Л. Фейєрбах (1804-1872), він звертається до принципу суб'єктивності, але замість «трансцендентального суб'єкта» в основу філософії вважає вчення про людину. Якщо в своїй ранній книзі «Історія філософії Нового часу» (1833) Фейєрбах приймає вчення Р. Декарта, у якого докази буття Бога пов'язані з наявністю в людському мисленні вродженої ідеї Бога, то в пізніх творах він, використовуючи з деякими змінами ті ж ходи думки , приходить до протилежного результату - до переконання, що Бог є всього лише уявлення людини, що людина «не може шукати відповіді на запитання, що таке Бог сам по собі». Тим самим він повністю заперечує християнське вчення про Бога і Церкви, відкидає авторитет Священного. Писання та Передання. Заперечуючи існування Бога в Собі, Фейєрбах не помічає, що на підставі тієї ж логіки слід було б і світ тлумачити всього лише як людське уявлення.

Він пише: «Бог є одкровення внутрішньої суті людини, вираз його« Я »»; це означає, що людина роздвоюється, його сутність відчужується і «об'єктивується», отримує ідеальну реальність «Бога» і влада над людиною. «Божественна сутність є не що інше, як людська сутність, звільнена від кордонів природи»

3.2.2. К. Маркс

Інший теоретик атеїзму племінник головного рабина в місті Трірі К. Маркс (1818-1883). Значення атеїзму для вчення Маркса надзвичайно велике. До своєї філософії діалектичного та історичного матеріалізму він приходить через атеїзм. Однак атеїзм як «критики релігії», будучи вихідним пунктом всього світогляду і вчення Маркса, отримує своє обгрунтування через саме це вчення і тільки таким чином підвищується в своєму статусі і стає «науковим атеїзмом». Знайомство з працями Фейєрбаха зіграло важливу роль у формуванні атеїстичних поглядів Маркса і його сподвижника Ф. Енгельса. Визнаючи в цілому правильним вчення Фейєрбаха про Бога як проекції людських почуттів, сподівань і страхів і доповнюючи його теоріями «фетишизму» і «уособлення», Маркс і Енгельс, у міру розробки філософсько-політичного вчення, знаходять помилки в атеїстичних поглядах свого попередника. Основний недолік вони бачать в вузькості антропологічного підходу і тому вважають за необхідне виявити соціальні та економічні передумови виникнення віри в Бога і релігії. У створеній Марксом концепції суспільно-економічної формації релігія розглядається в якості однієї з форм суспільної свідомості, «надбудови», яка визначається «базисом» (або економічними відносинами) і повністю залежить від змін в ньому. Однак Маркс, який вважав, що історія, аж до комунізму як її завершення, характеризується послідовною зміною суспільно-економічних формацій (одного базису іншим), не помітив, що релігія, зокрема християнство, жевріє зі зміною «старого базису», як повинно було б статися згідно з його теорією. Це упущення намагався виправити Енгельс в роботі «Людвіг Фейєрбах ...», що доповнив теорію положенням про відносну самостійність «надбудови», але тим самим був обмежений головна теза Маркса про визначальну роль «базису» і все навчання придбало гаданий характер, втратило ясність і сенс .

3.2.3. Ніцше

3-й найбільший представник атеїзму, Ніцше, виходець з роду священиків, протягом усього життя вів тяжбу з Богом, що завершився тя-желим душевним захворюванням. Про важливість і невирішеності для Ніцше питання про Бога говорить той факт, що написані в стані хвороби тексти він підписує іменами «Діоніс» або «Розп'ятий».

Ніцше - творець нового різновиду атеїзму, містичного. Якщо Фейєрбах намагався обґрунтувати свій атеїзм з позиції «людини», Маркс - «суспільства», то для Ніцше основною темою стає «культура». Під культурою Ніцше розуміє цілісне історична освіта, тип життя, в основі якого лежить міф як «самоцінність». Культура як система цінностей, по Ніцше, народжується з міфу, живе вірою в міф і вмирає зі смертю міфу. Уже в ранній роботі «Походження трагедії з духу музики», намагаючись знайти ключ до розуміння античної культури, Ніцше звертається до аналізу грецької релігії і міфології і виділяє два визначальні начала - аполлоновское (краси, співмірності, розуму) і дионисийское (екстатично, хаосу, волі до життя), відповідні грецьким богам - Аполлону і Діонісу.

У концепції «нігілізму», що розробляється в пізніх творах, мова йде про кризу європейської культури, витоки якої Ніцше безпосередньо пов'язує з християнством і з християнськими уявленнями про Бога. Ніцше справедливо пов'язує нігілізм з атеїзмом, з втратою віри в Бога, але помиляється, подібно до інших атеїстів, вважаючи, що Бог створюється людьми; тільки цими міркуваннями можна пояснити слова Ніцше «Бог помер» і віру його в подолання епохи нігілізму шляхом «переоцінки цінностей», створення нового міфу як основи нової епохи. Таким міфом стає вчення про «надлюдину», і цим «надлюдиною», вважає Ніцше, потрібно заповнити зі «смертю Бога» порожнечу буття.

Ставлення Ніцше до християнства - вкрай негативне, до Христа - двоїсте, образ Христа його одночасно притягує і відштовхує.

4. Вільнодумство і атеїзм в Росії

У Росії 18 ст. ідеї вільнодумства яскраво висловлювали М. В. Ломоносов, І. А. Третьяков та ін. вільнодумства пронизане все творчість А. Н. Радищева; з позицій вільнодумства виступали і багато декабристів (П. І. Борисов, А. П. Барятинський, І. Д. Якушкін та ін.). З 2-ї половини 19 ст. принципи вільнодумства в країнах Західної Європи і в Росії захищали і обгрунтовували видатні вчені-природознавці.

Теоретичний атеїзм в Росії в силу особливостей її релігійного та історичного шляху набуває поширення лише в XIX ст.Витоки більшості атеїстичних навчань в Росії беруть свій початок в європейській філософії XVIII-XIX ст. Спочатку французькі просвітителі і енциклопедисти, потім Прудон, Фейєрбах і Маркс, послідовно змінюючи один одного, стають володарями дум опозиційно налаштованої інтелігенції в Росії, а через неї набувають популярність в самих різних шарах суспільства. Для кількох поколінь російських революціонерів до появи марксизму особливе значення в соціальних науках мали погляди Р. Оуена, Ш. Фур'є і Прудона, в філософії - антропологічне вчення Фейєрбаха, вульгарний матеріалізм і позитивізм. Основні ідеї Фейєрбаха - розуміння людини з природи і пояснення релігії з почуття залежності людини від світу - в російської викривальної філософської та публіцистичної літератури відтворювалися в різних варіаціях і, як правило, пов'язані з завуальованій критикою релігії, християнської етики і християнських уявлень про людину і його ставлення до Бога.

Російська атеїстична література XIX ст. не багата самостійними теоретичними та філософськими обгрунтувати ваниями атеїзму. Оригінальність російського атеїзму проявилася в іншому:

1) в продумуванні до крайніх меж тієї чи іншої атеїстичної концепції, незалежно від радикальності прямують з неї висновків і заперечень;

2) у перетворенні атеїзму в цілісний світогляд і жізнепоніманіе, в якийсь різновид віри;

3) в негайному практичному застосуванні «на ділі» цієї віри.

Можливо, цими обставинами пояснюються досить умовні кордони між теоретичним і практичним атеїзмом в Росії і майже неминуча трансформація теоретичної позиції в політичну.

Історія атеїзму в Росії, якщо мати на увазі його активні форми, тісно переплетена з історією політичної боротьби, атеїстична складова присутня у всіх політичних рухах, які поставили собі за мету повалення монархії; руйнування монархії в 1917 р і створення безбожного тоталітарної держави - сумні підсумки цієї боротьби.

Хоча послідовно продумана логіка атеїзму слідом за запереченням Бога вимагає заперечення «помазаника Божого», царя, виникнення і поширення атеїстичних переконань в Росії свідчить про існування зворотної логіки, коли опозиція влади і заперечення монархії привели до критики Церкви та релігії, до втрати віри в Бога і справжнісінькому атеїзму. Цим шляхом до атеїзму прийшли В. Г. Бєлінський, А. И. Герцен, Н. Г. Чернишевський, Д. І. Писарєв і мн. ін.

З початку XIX в. спостерігається поступово зростаюча роль атеїзму в розвитку суспільно-політичних процесів в Росії. Декабризм, нігілізм і соціалізм різних відтінків позначили основні віхи поширення атеїзму. У русі декабристів значення атеїстичних поглядів ще не велика. П. І. Пестель (1793-1826), один з головних теоретиків руху, дотримувався деістіческіх поглядів, що знайшло відображення і в написаній ним «Руській Правді», де спочатку говориться про «природному розумі», а потім про Євангелії. Безпосереднє відношення до атеїзму мало вірш А. П. Барятинського (1798-1844) «Про Бога», в якому автор наводить відомі по атеїстичної літературі аргументи і пише: «При вигляді зла, що покриває весь світ, якби навіть Бог існував, - потрібно було б Його відкинути ».

Нігілізм, незважаючи на його складний склад, який об'єднує різні антидержавні течії, споріднений атеїзму. «Нігілізм це логіка без структури, це наука без догматів, це безумовна покірність досвіду і покірливе прийняття всіх наслідків» писав Герцен, - не можна не побачити непрямого визнання бездуховності та безпринципності цього руху; основу «віри НІГІ-листа» становить боротьба з владою, заради якої всі засоби хороші. На думку Герцена, історія російського нігілізму починалася з Бєлінського і Бакуніна і була продовжена петрашевцами і нинішнім поколінням революціонерів. На питання: «Що ж наше покоління заповідав новому? - Герцен відповідав, - Нігілізм ».

М.А. Бакунін (1814-1876), один з родоначальників європейського анархізму, лютий критик релігії і церкви, революціонер за складом свого розуму і характеру, мав про християнство вкрай спотворені уявлення; звільнення людини від експлуатації і з-під влади держави він безпосередньо пов'язував з запереченням Бога. Використовуючи уявний аргумент від «свободи», Бакунін в одному зі своїх листів, опуб-тріумфували в якості самостійного трактату, писав: «Якщо Бог існує, то людина - раб; але людина може і повинен бути вільним; тоді Бог не існує ». Ще похмуріше звучить його наступний афоризм: «Вольтер сказав: Якщо б не було Бога, його слід було б придумати. А я ... кажу, що якби Бог існував, то було б необхідно Його знищити »

В.Г. Бєлінський (1811-1848), літературний критик і публіцист, в своїх релігійних і філософських поглядах пройшов складний шлях від примирення з дійсністю до неприйняття її та атеїзму; у відомому листі до М. В. Гоголю від 3 липня 1847 року він викриває російське духовенство і православну церкву, стверджуючи, що «вона завжди була опорою батога і угодницею деспотизму», вважає, що росіяни - «глибоко атеїстичний» народ, що Росії не потрібні ні проповіді, ні молитви.

Н.Г. Чернишевський (1828-1889), який народився в сім'ї священика, якийсь час поєднував щиру віру в Бога з любов'ю до творів Фур'є і Оуена; потім захопився читанням Фейєрбаха, з якого «знав напам'ять» цілі сторінки. Автор великої кількості соціально-політичних і економічних робіт, Чернишевський, не залишив спеціальних творів, присвячених обгрунтуванню атеїзму, про його атеїзм можна судити на підставі його загальної матеріалістичної концепції природи, вчення про людину і суспільство, в яких відсутня будь-яке згадування Бога, а самі теорії свідчать про те, що відповідно до переконань Чернишевського, немає ніякої іншої реальності, крім існуючого в часі світу.

Заперечення Православ'я і боротьба з Церквою набувають програмний характер в російській марксизмі. Незважаючи на деякі (тимчасові) тактичні поступки віруючим, з початку поширення марксизму в Росії стає очевидною принципова несумісність марксистської ідеології та релігійної віри. З позицій «войовничого атеїзму» написані статті російського марксистів Г. В. Плеханова (1856-1918) та ін. Особливо велика роль Леніна (1870-1924), теоретика атеїзму і ор-ганізатора масових переслідувань і арештів духовенства, священиків і мирян Російської Православної Церкви.

5. Атеїзм в СРСР

Атеїзм в СРСР бере початок в працях основоположників марксизму. Конкретні положення атеїстичного вчення з урахуванням умов Росії були розроблені в працях В. І. Леніна «Соціалізм і релігія» (1905), «Матеріалізм і емпіріокритицизм» (1909), «Про ставлення робітничої партії до релігії» (1909), «Класи і партії в їх ставленні до релігії і церкви »(1909),« Про значення войовничого матеріалізму »(1922), мн. ін. творах і в його листуванні. Критика релігії і Церкви для російських марксистів на початку XX ст. служила конкретної практичної мети - повалення монархії та приходу до влади. Для дореволюційної Росії, де панівною релігією було Православ'я, а законодавство не знало поняття «свобода совісті» (в сенсі права не сповідувати ніякої релігії), пропаганда атеїзму означала руйнування основ традиційної державності.

В СРСР атеїзм став не тільки панівною ідеологією, а й складовою частиною політичної практики. Можна виділити наступні напрямки в розвитку, атеїзму в СРСР:

1) продовження теоретичного обґрунтування атеїзму;

2) створення правової бази для обмеження діяльності (в деякі періоди - аж до ліквідації) релігійних організацій;

3) конкретні заходи держави і атеїстичної частини суспільства по боротьбі з релігією і релігійними організаціями.

Головна особливість радянського державного атеїзму - партійне керівництво всією атеїстичної роботою. Уже в перших декретах Радянської держави, спрямованих на секуляризацію церковного майна і на обмеження впливу Церкви, проявляється очевидна прихильність нової влади до атеїзму. Декрет про землю, прийнятий на З'їзді Рад 26 жовтня 1917 року, оголосив про націоналізацію всіх монастирських і церковних земель «з усім їх живим і мертвим інвентарем, садибними будівлями і всіма приналежностями». Потім пішли декрети «Про розірвання шлюбу» (16 грудня 1917), «Про цивільному шлюбі, про дітей і про ведення книг актів стану» (18 грудня 1917), які позбавили церковний шлюб юридичної сили і передали ведення актів громадянського стану державним органам. Постанова радянського уряду передало навчальні заклади, що належали релігійним організаціям, у відання Наркомату освіти. Вінцем радянського законодавства, що став основою розгортання атеїстичної пропаганди і агітації, атеїстичного виховання, став декрет від 23 січня 1918 року "Про, відокремлення церкви від держави і школи від церкви».

Наслідком цих законів і підзаконних актів стало повне вилучення належали релігійним організаціям матеріальних цінностей всіх видів, заборона на викладання релігії в навчальних закладах, припинився випуск релігійних журналів і газет. Серйозні перешкоди виникли для реалізації громадянами проголошеного новою владою права сповідувати релігію і створювати релігійні організації, оскільки реєстрація громад і надання їм приміщень для відправлення релігійних обрядів (богослужіння поза храмів були заборонені) тепер повністю залежали від сваволі атеїстичної влади.

Основи для розвитку атеїстичного законодавства містилися в радянських конституціях (1918, 1924, 1936 і 1977). Перші Конституції позбавили духовенство політичних і частини, цивільних прав і надали свободу дій атеїстів. Конституція 1924 гарантувала тільки свободу антирелігійної пропаганди, релігійна пропаганда була заборонена, права віруючих обмежувалися «відправленням релігійного культу». Конституція 1936 встановила рівність всіх громадян перед законом і у виборчих правах, проте діюче законодавство жорстко обмежив у правах на релігійну діяльність духовенство і віруючих, встановлюючи перешкоди в реєстрації громад, забороняючи відправляти богослужіння поза спеціальних приміщень, займатися релігійним вихованням своїх дітей, здійснювати церковний дзвін і хресні ходи.

Важливою частиною атеїстичної політики радянської влади були атеїстична пропаганда і атеїстичне виховання. Уже в перші роки існування Української РСР, потім СРСР були засновані періодичні видання, єдиною метою яких було поширення атеїзму: «Революція і церква» (1919-1924), «Наука і релігія» (з 1922), «Безбожник» (газета, 1922- 1934 1938-1941, в 1925-1941 виходив також журнал з такою назвою), «Атеїст» (1922-1930) і ін. у 1932 р в СРСР виходило 23 атеїстичних журналу і 10 атеїстичних газет.

Паралельно зі спеціалізованими періодичними виданнями в СРСР поступово налагодився випуск теоретичної атеїстичної літератури, дія якої було розраховано на тривалу перспективу. Для поширення атеїзму була створена мережа спеціальних наукових і культурно-просвітницьких установ і товариств, в експозиції краєзнавчих та інших музеїв часто включали розділи по атеїзму або окремі матеріали на цю тему.

Вся атеїстична діяльність організовувалася і спрямовувалася правлячої комуністичної партією, яка заперечувала будь-яку релігію і поставила стратегічну мету - викорінити релігійний світогляд і позбутися від релігійних організацій, як несумісних з соціалізмом, тим більше з комунізмом.

Захід панування атеїзму в СРСР почався близько 1987 р, Коли остаточно визначилася «лінія» партії на чистячі-ву демократизацію і реформування радянської системи. Відмова від панування атеїзму зафіксований в законі від 25 жовтня 1990 «Про свободу совісті та релігійні організації».

6. Атеїзм в пострадянській Росії

Відомості про кількість атеїстів в пострадянській Росії вельми суперечливі, тому що немає чіткого критерію щодо того, кого саме вважати невіруючим і всякого чи невіруючі-ного слід визнавати атеїстом. Для переважної частини невіруючих-щих пострадянської Росії характерна громадська пасивність.

Частина невіруючих, котрі ідентифікують себе як свідомих атеїстів, активізувалася в середині 90-х рр. Розвиток атеїзму в пострадянській Росії йде 3 шляхами: підтримуються традиційні форми войовничого безбожництва (небільшовицького атеїзм), атеїстичний світогляд осмислюється через ідеї гуманізму і вільнодумства (світський гуманізм), формується ідеологія «нового російського атеїзму». Для всіх 3 форм пострадянського атеїзму в різному ступені характерно негативне ставлення до участі церкви в житті суспільства.

Деяку смислове стрункість і організованість виступу атеїстів набули з середини 90-х рр., Виходячи переважно в Інтернеті. Існують атеїстичні сайти «просвітницького» характеру, наприклад, бібліотеки атеїстичної літератури «Філософія і атеїзм», розділ «Атеїзм» в російсько-ізраїльському інтернет-каталозі «Аріадна» та т. П. Робляться спроби налагодити в Інтернеті діалог між віруючими і атеїстами, в зокрема, через дискусійний клуб «Ареопаг», створений ініціативною групою християн і атеїстів. З 2001 р дискусії також щотижня проходять через ідеї гуманізму і вільнодумства в прямому ефірі радіостанції «Центр» в передачі «Про найголовніше».

У російському суспільстві в 90-х рр. формувався атеїзм в формі «секулярного (світського) гуманізму». Головна ініціатива в процесі його формування належить професору філософського факультету МДУ В. А. Кувакін, заснували в травні 1995 р разом з однодумцями Міжрегіональне громадське об'єднання «Російське гуманістичне суспільство» (РГТ), метою якого є «сприяння розвитку гуманізму, в тому числі розробці , поширенню та утвердження в російському суспільстві ідей світського, громадянського гуманізму, вільнодумства; сприяння вивченню принципів науково-атеїстичного та інших форм нерелігійного світогляду (скептицизму, агностицизму, індиферентизму по відношенню до релігії) ».

До кінці 90-х рр. діяльність прихильників «нового російського атеїзму» почала набувати політичні форми. 12 квітня 2001 р АТОМ (Московський рух атеїстів «Атеїстичне Суспільство Москви») провів прес-конференцію під назвою «Ні мракобісся в XXI столітті», на якій було подано декларацію «На захист свободи совісті та світської держави». У цьому документі «нові росіяни атеїсти» висловили «глибоку тривогу з приводу наростання в Російській Федерації проявів клерикалізму, особливо з боку РПЦ (Російської Православної Церкви)». Під текстом декларації підписалися 150 чол .: академіки РАН Гінзбург, В. Н. Страхов і Е. Л. Фейнберг, правозахисник С. А. Ковальов, депутат Держдуми В. Семенов, політологи і журналісти А. Бузгалин, Б. Кагарлицький та ін.

Дискусії навколо Закону про свободу совісті (1997), з питань про соціальну роль Церкви, можливості світського теологічної освіти і т. П. Продемонстрували складний процес осмислення в пострадянському суспільстві таких понять, як «вільнодумство», «свобода совісті», «світський» ( по відношенню до держави і утворення), і виявили прихильність атеістічес-кому світогляду багатьох сучасних вітчизняних релігієзнавців і правозахисників. Це пояснюється тим, що після краху «наукового атеїзму» як панівної ідеології більшість кафедр «наукового атеїзму» перепрофілювалися в кафедри релігієзнавства та історії релігій.

Події 90-х рр. XX ст. показали, що в умовах формування в Росії громадянського суспільства атеїзм мімікрують, набуваючи нових форм і прагнучи легалізуватися як громадська сила.

висновок

Релігія як суспільне явище-це історична реальність. У сучасному світі вона має ще соціальні і психічні основи. Проблема її виживання або відмирання аж ніяк не вичерпується тактичною майстерністю релігійних організацій, зацікавлених в її збереженні, або вмілої стратегією атеїстів, які ведуть із нею боротьбу. З точки зору пізнання проблеми, пов'язані з місцем релігії в житті сучасного суспільства, нічим не відрізняються від будь-яких інших, які наука вважає необхідними розробляти. Наукове дослідження релігії так само важливо, як і розробка інших наукових проблем. Історичні перетворення, здійснювані реформами суспільства, викликають глибокі зміни і в колективному і в індивідуальній свідомості. Ці зміни можуть стати плідним полем дослідження для вчених, в тому числі і для тих, хто займається сучасною еволюцією релігійних явищ.

Секуляризація означає торжество людини, повністю включився в перетворення суспільства, людини, для якого світ перестає бути створеним богом і перетворюється в природу. Людина, зайнятий в промисловості, як і житель, села, що переживає процес урбанізації, мають справу з дійсно новою природою. Вони учасники поступового формування такого способу сприйняття і оцінки природи, коли остання розглядається в плані її співвідношення з природними законами, а не з божественними силами.

Завдяки успіхам науки людина сьогодні займає набагато більш тверду і впевнену позицію щодо релігійних вірувань, що сягають своїм корінням в далеке минуле. Він знайшов незрівнянно більшу впевненість в собі і почуття власної гідності.

В умовах демократії гарантується свобода совісті для всіх громадян: кожен громадянин має право вірити і належати до будь-якого культу, визнаному законом, або ж не дотримуватися ніякої релігійної віри. Віруючі і невіруючі користуються однаковими цивільними правами: релігійні переконання людини, так само як і відсутність таких, не дають привід для його дискримінації, обмеження його цивільних прав та свобод.

література

1. Атеистический словник.- М., 1983

2. Беррар П. Релігія в світі.- М., 1979

3. Вікіпедія т.23 / Под ред. Прохорова.- М., 1976

4. Карташов А. Зібрання творів у 2 т. Т.1 Нариси з історії Російської церкві.- М., 1992

5. Нікольський Н.М. Історія Російської церкві.- 3-е вид.- М., 1983

6. Православна енциклопедія т.3. / Рук. Кравець С.Л.-, 2002

7. Словник іноземних слов.- вид. 5, стереотип. / Под ред. І.В. Лехина, Ф.Н. Петрова.- М., 1955

8. Християнство ЕС т.1.- М., 1993