1.ПРІЧІНИ и початок Італійськіх воєн XV-XVI ст.
До качана XVI ст. Італія продовжувала залішатіся політично роздробленості Країною. Ті внутрішні причини, у результате якіх у Европе Складанний в період з XI по XV ст. Великі централізовані монархії, діялі в Италии, як и в Німеччині, у набагато менших Ступені, чем у багатьох других європейськіх странах; Ранній розквіт італійськіх міст головного чином обумовлювався їхньою активною участю в транзітній торгівлі, внаслідок чого, віступаючі як суперники в Зовнішній торгівлі, смороду мало були зацікавлені в Політичній єдності країни.
До кінця XV ст. в Италии все-таки віділілося з хаосу дрібніх тіраній и міськіх республік п'ять більш-Менш великих держав: Мілан, де затвердили Тірані з роду Сфорпа, Венеція, де як и Ранее панували торговельна олігархія, Флоренція, яка перебувала під властью Медічі, Папська область и Неаполітанське королівство. Мілан, Венеція й Флоренція виросла НЕ только за рахунок прілягаючіх Сільських територій, но й за рахунок сусідніх більш дрібніх и Слабкий міст. Досить енергійну Агресивне політику проводило папство, что НЕ зупінялося при розшіренні своих володінь перед обманом, зрадництво и злочином. У Південній Италии - Неаполітанському королівстві - правила іноземна Арагонська Династія, что вело до залежності Південної Италии від Испании.
Політична роздробленість Италии, негаразди между італійськімі державами полегшувалі Здійснення агресивних задумів великих держав. Політична роздробленість робіла Італію легкою и зваблівою здобіччю сусідніх держав - во Франции й Испании, - шкірний з якіх закінчила своє об'єднання напрікінці XV ст. и превратилась в сильну централізовану монархію. Італійські держави, Які Постійно ворогувалі между собою, Самі дали привід до іноземних вторгнень - так мав звання італійськім війнам, Які спустошувалі теріторію країни в течение 65 років - з 1494 по 1559 р.
Французький король Карл VIII после смерти неаполітанського короля Фердинанда I (січень 1494 р.) Заявивши про свои домагання як спадкоємець Анжуйської дінастії (бічної Лінії французького королівського дому) на Неаполітанське королівство (Захоплення в Анжуйського дому в середіні XV ст. Арагонською дінастією). Восени 1494 Карл VIII Із сильною армією (до складу якої входить Значний загін швейцарських найманців) перейшов Альпи й рушів до Неаполю, заручившись активною підтрімкою міланського герцога Людовіка Моро (Який конфліктував з Арагонськім будинком Неаполя й сподівався с помощью французьких войск усталіті своє положення правителя Мілану) ; Венеція и папа Олександр VI зберігалі дружній Стосовно Франции нейтралітет. Частина дрібніх государів Италии Надала підтрімку Французька королю.
Чи не зустрівші серйозно опору держав Північної й Середньої Италии, французький король пройшов через Рим І, домігшісь від папи інвустітурі на Неаполітанське королівство (січень 1495 р.), У лютому 1495 захопів Неаполь.
Грабежі французької армії, введення Нових поборів Обур населення королівства, Карл VIII оказался перед погрозив Загальне повстання. Змініліся такоже и позіції італійськіх держав, наляканіх успіхамі французів. Для вигнання їх з Італії в березні 1495 р. булу Створена «Свята ліга» (або «Венеціанська ліга»), у якові ввійшлі Венеція, Мілан, римський папа; до ліги примкнули Імператор Максіміліан I и Іспанський король Фердинанд II Арагонській.
Карл VIII, боячися буті відрізанім від Франции, у травні 1495 р. покинувши Неаполь. Битва з армією «Святої ліги» відбулася 6 липня 1495 р. біля Форново; Французький військам удалось прорватіся й піті на Батьківщину (жовтень 1 495 р.).
После ряду поразок, Які завдали іспанські війська Французька гарнізонам, что Залишайся ще в Италии, Франція підпісала капітуляцію й очистила теріторію Неаполітанського королівства (грудень +1496 р.). Однако уміротворіння в Италии не настав; вторгнення французького короля пожвавіло експансіоністські Тенденції Деяк італійськіх держав и в Першу Черга - папства. Один за іншім спалахнулі вогнища внутрішніх воєн в Италии; найбільшім конфліктом виявило війна между Пізою и Флоренцією, что начали ще в 1494 р.
2. Друга хвиля Італійсько-французько-іспанськіх воєн
Чи не відмовілася від агресивних планів и Франція. Спадкоємець Карла VIII (помер в 1498 р.) Людовик почав в 1499 похід в Італію з метою завоювання Міланського герцогства (дінастічні претензії на герцогство ВІН пред'явив як онук Валентини Вісконті, рід якої правив у Мілані до 1447 р.). Попередньо французький король домовився про військову допомогу з Венецією й Флоренцією й про нейтралітет - з імператором и папою (Останній бачив у Франції опору в борьбе с італійськімі державами).
Розбите в ряді боїв в 1499-1500 рр. війська міланців, Людовик XII захопів Міланське герцогство й заволодів всією Ломбардією. У 1500 р. у Гранаді БУВ Укладення секретний договір между Францією й Іспанією про розділ между ними Неаполітанського королівства.
У 1501-1502 рр. французькі й іспанські війська завоювала Неаполітанське королівство; Однако Навесні 1503 р. между Францією й Іспанією почався Конфлікт через спірні області. У бої біля р. Гарільяно (29 грудня 1503 р.) Іспанські війська розгромили французькі війська. Франція змушена булу відмовітіся від домагань на Неаполітанське королівство, Пожалуйста стало володінням іспанської Корони (договір 1504 р. У Блуа). Так, у початковий период італійськіх воєн виявило Захоплення две найбільші держави Италии - Міланське герцогство й Неаполітанське королівство.
Єдиною італійською державою, яка мала вигода Із ціх воєн, булу Венеція, яка здобула после Падіння Мілану значні территории Ломбардії, Неаполя, ряд апулійськіх портів. Претензії Венеции на гегемонію в Италии стали загрожуваті інтересам НЕ только во Франции й Испании, но й других італійськіх держав. У грудні 1508 р. булу утворена антівенеціанська Камбрейська ліга, у якові ввійшлі тато римський, «Священна Римська імперія», Франція, Іспанія; до неї прієдналіся деякі італійські держави (Флоренція, Феррара, Мантуя й інші).
У квітні 1509 р. папа наклав на Венеціанську республіку інтердікт. Навесні 1509 р. Франція початінає воєнні Дії проти Венеции, у короткий строк захоплює ее ломбардські володіння, здобувші велику победу над венеціанцямі 14 травня 1509 р. біля Аньяделло. Війська імператора в червні 1509 р. зайнять Верону, Виченцу, Падую (якові венеціанці Незабаром зумілі відвоюваті).
Венеции, однак, удалось зруйнуватися коаліцію: вона дійшла згоден з Іспанією (відмовівшісь від усяк претензій на Південь Италии) и з папою римського (повернувши захоплені нею Ранее міста Романії). Ціною Величезне зусіль Венеція повернула значний часть своих володінь, но сили ее виявило підірванімі; после Війни з Камбрейською лігою венеціанська політика зводу головного чином до відстоюванню цілісності своєї территории.
Під егідою папи Юлія II утворілася нова, «Священна ліга» (жовтень 1511 р.) З метою вигнання з Італії французів. У союз Із папою увійшлі Венеція, Іспанія, Англія, Швейцарські кантони. Ряд італійськіх держав Виступивши на стороні Франции (Модена, Феррара), Флоренція зберігала Стійкий нейтралітет. Незважаючі на победу в бої біля дорівнює (11 квітня 1512 р.), Французи, Які зазнали велічезні Втрата, змушені були в течение 1512 р. звільніті Ломбардію (чому спріялі такоже антіфранцузькі повстання в ломбардськіх містах и Генуї); у Мілані булу відновлена влада Сфорца, у Флоренції - Медічі.
У листопаді +1512 р. в «священних лігу» вступив Імператор Максіміліан I. Навесні 1513 р. Венеція, змінівші орієнтацію, постелили в Блуа договір Із Францією про завоювання й розділ между ними Північної Италии. У травні 1513 р. на территории Италии знову Почаїв воєнні Дії. Напрікінці 1513 р. Франція підпісала перемир'я з Іспанією, у серпні 1514 р. у Лондоні - світ з Англією. Вступивши в 1515 р. на французький престол Франциск I відновів Італійські Війни.
Французькі війська, підтрімані венеціанськімі, розбили біля Маріньяно (13-14 вересня 1515 р.) Швейцарських найманців Міланського герцога. Франція знову затвердити в Мілані й Павії, а Венеція - у Бергамо й Бреше. У листопаді 1516 р. французький король подписал світ (Який получил Назву вічного миру) зі Швейцарського кантонами. За Нуайонськім світом (серпень 1516 р.), Підпісаному Французька и іспанськім королями, були візнані права Франции на Мілан, Испании - на Неаполь.
3. Нова «фаза» Італійськіх воєн за правления Карла V
После избрания в 1519 р. іспанського короля Карла I імператором «Священної римської імперії» (Карл V) відкрілася нова фаза Італійськіх воєн.
Імперія Карла V, включивши більшу часть Європи, Оточі Францію кільцем, загрожуючі ее теріторіальної цілісності. Єдиним проломом, что перервав комунікації между північнім и Південним володіннямі Карла V, були территории в Північній Италии, Які перебувалі під властью Франции. У ціх условиях володіння Міланом ставало для Франции Надзвичайно важлівім, а Карлу V для об'єднання своих володінь треба Було вігнаті французів з Північної Италии. У 1521 р. Карл V Уклав таємний договір з папою Левом Х про Відновлення в Мілані дінастії Сфорца. У тому ж году в Италии знову розгорнуліся воєнні Дії. Французьке військо, у Пожалуйста входили й Швейцарські найманці, потерпіло велику поразка від імперськіх войск у квітні тисяча п'ятсот двадцять два р. около Бікокке.
24 лютого 1 525 р. французька армія булу розгромлена біля Павії. Французький король попал у полон и БУВ перевезених у Мадрид. За Мадрідськім договором 1 526 р. Франциск I поступався Карлу V Міланське герцогство й герцогство Бургундію, но, повернувшись у Францію (заручниками залиша его сині), ВІН відрікся від договору.
Для вигнання імперськіх войск у травні 1526 р. за підтрімкою Англии булу оформлена Коньякська ліга, у якові ввійшлі Франція, папа Климент VII, Венеція, Флоренція, герцог Мілана. Дії войск ліги відрізняліся вкрай нерішучістю. У 1527 р. імперська армія (одним з Командуючим якої БУВ зРаду Франции коннетабль Ш. Бурбон), грабуючі й спустошуючі все на своєму шляху, рушила через Мілан до Риму, у травні захопіла его, піддавші страшному розгром; папа римський попал у полон. Франція намагались продовжуваті войну. Влітку 1527 р. французькі війська взяли Мілан, Павію; в 1528 р. завоювала значний часть Неаполітанського королівства. Однако закріпіті успіхі Франции НЕ удалось.
Папа римський Пішов на сепаратні переговори з імператором, відмовівшісь на его Користь від міст П'яченці, Пармі, Модені й Зобов'язано Сплатити викуп; между ними БУВ підпісаній у червні +1529 р. Барселонськими договір. Франція, покинута італійськімі союзниками, постелили з імперією мир у Камбрі (серпень 1529 р.); Франція зберігала Бургундію, но віддавала Фландрію й Артуа, відмовлялася від домагань на Італію; Франциск I повинен БУВ оженітіся на Сестрі Карла V, а Імператор за викуп Повертайся Йому Синів. Неаполітанське королівство оголошувалося іспанськім володінням, інші італійські держави потрапляли в залежність (у тій або іншій форме) від імператора.
У лютому 1530 р. у Болоньї Карл V урочистих вінчався італійською й імператорською коронами.
4. Боротьба народних мас проти чужоземніх загарбніків
У роки, коли Італія булу ареною БОРОТЬБИ между іноземними загарбників, у стране здобули дуже Широке Поширення опозіційні й революційні Виступи народних мас проти ненавісного Їм тіранічного режиму й проти Хижих феодалів Испании й Франции й банд найманців, Які вторглися в Італію и довершувалі своими систематичність грабежами руйнування країни. У Русі брали участь и ті збережені елементи буржуазії, Які були відтіснуті від влади й втрачалі в обстановці прогресуючого економічного занепад возможности займатіся Промислова й торговельна діяльністю.
Серед народних мас Північної й Центральної Италии були широко пошірені єретічні (вальденство, анабаптизм) и реформаційні вчення, Ідеї якіх ставали гасли опозіційніх рухів и повстань. Опозіційно настроєна частина заможніх городян намагались, вікорістовуючі невдоволення народних мас, відновіті республіканські установи й старі комунальні свободи.
У 1506 р.спалахнуло народне повстання проти іноземних загарбніків у Генуї, французи и їхні представник, что підтрімувалі, міський патріціат були вігнані з Генуї. З метою концентрації всієї влади в одних руках в обстановці напруженої БОРОТЬБИ повсталі звертаючись в 1507 р. дожем фарбаря шовку Паоло да Нові. На допомогу генуезці Прийшли селяни. Людовик XII сам Очола похід проти Генуї. Місто Було обкладено французькою армією й флотом, а такоже військамі вигнання представителей знаті. После нерівної БОРОТЬБИ 28 квітня 1507 р. Генуя здали. Влада французів у Генуї булу відновлена, на місто накладі контрібуція.
У 1512 р. проти французів підняліся Брешіа й Бергамо. Повстання були подавлені з вінятковою жорстокістю. У 1516 р. народні масі Палермо виступили зі зброєю в руках проти іспанського віце-короля й зруйнувалися Палаци знаті, а в 1517 р. спалахнуло Із ще більшою силою повстання, Пожалуйста охопіло значний часть Сіцілії. Прібулі з Неаполя війська розправіліся з повсталімі.
Звістка про розгарбування Риму в 1527 р. послужила Поштовх до нового повстання, Пожалуйста спалахнуло 16 травня у Флоренції, спрямованостей проти Медічі, Які були оголошені зрадниками, і проти чужоземніх завойовніків. Республіка булу відновлена. У городе кіпіла запекла боротьба между різнімі соціальнім угрупованнямі, Які прагнулі захопіті владу у свои руки. Боротьба закінчілася перемогою радикально настроєніх дрібніх ремісніків и торговців, до них приєдналися НИЗИ міського населення й спочатку частина буржуазії. На качану 1529 р гонфалоньєром РЕСПУБЛІКИ БУВ Вибраний Франческо Кардуччі. Повсталі відмовіліся вступаті в будь-які переговори з папою Климентом VII (Джуліано Медічі), Який прагнув відновіті тіранію. Климент VII сам направивши проти Флоренції только іспано-імперські війська, Які Щойно розграбувалі Рим, прієднавші до них свой власний загін. Проти 40 тис. іспанськіх и папськіх солдат peспубліка могла віставіті Всього лишь 13 тис. ПРОФЕСІЙНИХ воїнів. Оборону Флоренції Очола прихильники республіканського ладу, непріміренні вороги тіранії Медічі й папства - Франческо Кардуччі й Франческо Ферруччі. На Ферруччі, что Завдяк життя без мужності й видатних військовому таланту Придбай Величезне Вплив на флорентійців, БУВ покладених обов'язок боротися з ворогом поза стінамі обкладенню міста, звільняті Захоплення ворогом флорентійську теріторію й постачаті Флоренцію продовольством.
Одинадцять місяців трівала Облога Флоренції. Плебейські масі, реміснікі, селяни, Які Прийшли сюди з околішніх СІЛ, героїчно обороняли місто. У Цій обороні брав участь и геніальний скульптор Мікеланджело, Який завідував будівництвом фортіфікаційніх спорудження. Уряд дістав кошти на Утримання войск, продавши конфісковане ним майно зрадників и папську тіару, что перебувала у Флоренції; у багатіїв и духівніцтва були зроблені прімусові позики.
Буржуазія, налякалася радикально політікою правительства, Почаїв відходіті від руху. У серпні 1530 р. Ферруччі БУВ убитий, а его загін розгромленій імперськімі військамі. 12 серпня, незважаючі на героїзм народних мас, что захищали місто, віснажена голодом Флоренція впала. У ній остаточно затвердити с помощью Испании Медічі, Які ширше своє панування почти на всю Тоскану и здобули титул герцогів.
У 1532 р. у старожитні центрі шовкової промісловості - Лукка вібухнуло велосипеді повстання плебейськіх мас міста - так званні повстання страччоні (straccioni-мотальнікі шовку). У цею период у Лукка у зв'язку з різкім СКОРОЧЕННЯ виробництва шовку значний погіршілося положення ткачів, и смороду начали боротьбу зі скупнікамі Шовкова тканин. Конфлікт Швидко переріс у Збройний Виступ народних мас, Які на Якийсь час Фактично опанувалі містом. Коли минувши период розгубленості патріціату, его представник зібралі військо й 9-10 квітня 1532 р. здобулі победу над народним ополченням, Пожалуйста організовувалі повсталі. Пішли жорстокі репресії, много учасников повстання були Страчені. При власти в Республіці міцно затвердівся патріціат.
Широка змов з метою звільнення тосканськіх міст - Флоренції, Пізі, Сієні, Ареццо з-під влади Медічі й Відновлення в них незалежних республік булу організована в 1546 р. у Лукка. На чолі змов вставши Франческо Бурла-Маккі, один з начальніків міського ополчення. ВІН Плекан план об'єднання тосканськіх міст у федерацію, звільнення міст Папської області, Які повінні були прієднатіся до цього союзу, и обмеження світської влади папи. Бурламаккі зв'язував, таким чином, зі Своїм планом ідею об'єднання Північної й Середньої Италии, де ВІН Хотів Встановити Цивільну й релігійну свободу. Змов булу видана герцогові Козімо Медічі, Який звернув до імператора Карла V. Бурламаккі БУВ схопленій и Страчених.
5. Завершальний период Італійськіх воєн
Італійські Війни відновіліся в 1536 р., Чому передувало заняття імперськімі військамі Мілану после смерти герцога Ф. Сфорца. Французькі війська окупувавши П'ємонт и Савойю. У 1538 р. с помощью папі Павла III между Францією й імперією Було укладі в Ніцці перемир'я на 10 років. Вбивство на территории Міланського герцогства двох французьких посланніків, Які направляти до султана, виявило приводом до наступної Війни (1542-1544 рр.).
Франциск I заручівся союзом з герцогом Клеве, королями Данії, Швеции, турецьким султаном; англійський король став на сторону імператора. У 1543 р. франко-турецька ескадри взяла Ніццу, у квітні 1544 р. французькі війська здобулі блискучії победу над імперськімі около Черезоле. У цею ж годину імперські й англійські війська вторглися на теріторію Франции.
Світ у Крепі (вересень тисячі п'ятсот сорок чотири р.), Підпісаній імператором и Французький королем, повторював Камбрейській договір 1529 р. відносно територіальних домагань обох государів; кроме того, обідві Сторони зобов'язували звільніті территории, захоплені ними з 1536 р., и домовляліся про Спільні Дії проти «невірніх» (турків). У 1546 р. в Ардрі БУВ Укладення світ между Францією й Англією.
Однако французькі Королі НЕ відмовіліся від своих експансіоністськіх планів. Відновілі Війни в Италии между Францією й імперією. У 1547 р. БУВ вбитий герцог Парми (син папи Павла III), и герцогство Було зайнятості імперськімі військамі. Римський папа, Який прагнув затвердіті на герцогському престолі свого племінніка з роду Фарнезе, віклікав на допомогу французького короля. Це виявило приводом для воєнніх Дій, что розгорнуліся у 1551 р. между Французький й імперськімі військамі під стінамі Пармі й Мірандола.
У 1553 р. с помощью турецького флоту Франція відняла Корсику в Генуї (яка перебувала в залежності від іспанськіх Габсбургів). У 1552 р. при військовій підтрімці Франции Сієна домоглася незалежності, Вигнан зі своєї территории іспанців. У 1554 р. Сієну, обкладених іспано-флорентійськімі військамі, захищали французький гарнізон Б. Монлюка, но у квітні +1555 р. змушеній БУВ ее здати. У березні +1555 р. французькі війська окупувавши Касале в П'ємонті. У лютому 1556 р. в абатстві Восель между Французька королем и імператором Було Укладення перемир'я (по якому П'ємонт и Корсика Залишайся у Франції). Альо в тому ж году тато Павло IV, что перебував у ворожок відносінах з Карлом V, здобувши від французького короля обіцянку ввести в Італію війська для вигнання іспанців. У 1557 р. французька армія, Очола герцогом Ф. Гізом, руйнувала до Неаполя. Іспанський король Філіп II (на Користь которого Карл V отказался от Испании, Нідерландів, італійськіх володінь), на протівагу французькій інтервенції в Італію, направивши з Південніх Нідерландів на теріторію Франции іспанську армію на чолі з герцогом савойська (володіння которого були окуповані французами); під погрозив оказался Париж. Розгром французьких войск у Сен-Кантена (серпень 1557 р.) Заставил перерваті французький похід в Італію.
После цього іспанці під командуванням намісніка Нідерландів герцога Філіберта савойська вторглися у Францію. Смороду прагнулі НЕ допустіті з'єднання двох французьких армій, однією з якіх командував герцог Лотарінгії де Гіз, а іншою - маршал де Терма. 13 липня одна тисяча п'ятсот п'ятьдесят вісім року около укріплення Гравелин, розташованого в місці впадання ріки Аа в Північне море, состоялся бой между армією де Терма, что нараховувала 8,5 Тисячі чоловік, и 10-тисячний загоном Егмонт. В обох арміях боролися німецькі ландскнехти. Де Терма розташовував такоже французькою, а Егмонт - фламандською й іспанською піхотою. Позиція де Терма, что прагнув піті з награбованім у Фландрії відобутком у міцність Кале, булу Невдалий, оскількі шлях до відступу Йому перекрівала ріка Аа. Іспанські війська в Гравелин перепінялі Йому шлях до Кале.
Іспанська кіннота під командуванням Егмонт прорвала оборону французів. З моря позіції де Терма обстрілювалі 10 кораблів англійців - іспанськіх союзніків. Французька армія, что Втрата 2 Тисячі чоловік убитими, булу розсіяна. Маршал де Терма попал у полон.
После цієї поразка и Завдяк повну Фінансовому віснаженню Франции й Испании заставил їх піті на Укладення Като-Камбрезійського світу 1559 р., Який знаменував собою кінець французької експансії в Италии. Релігійні Війни, что начали у Франції, заставил французьких королів надовго відмовітіся від Спробуй завоюваті Італію, Смороду відновіліся только в середіні XVII століття
Італійські Війни зігралі відому роль у розвитку військового мистецтва: Вперше Знайшла Широке! Застосування ручна вогнепальна зброя, артілерія.
6. Політична карта Италии после світу в Като-Камбрезі
Відповідно до умов мирного договору тисячі п'ятсот п'ятьдесят дев'ять р. у Като-Камбрезі у Франції залиша в Италии лишь одна невелика область - маркграфство Салуццо. За Іспанією були візнані Міланське герцогство (Пожалуйста включало всю Ломбардію), Неаполітанське королівство (Пожалуйста з 1504 р. Було об'єднане Із Сіцілією й називається такоже Королівством обох Сіцілії) и Сардінія. Таким чином, більша частина Италии превратилась у володіння Испании, остаточно закріплені за последнего за умови цього перемир'я. Деякі дрібні італійські держави, что підтрімувалі во время воєн Іспанію, здобули територіальні Збільшення за рахунок сусідів: герцогу савойська булу повернута більша частина П'ємонту, герцог Мантуї здобувши маркграфство Монферрат.
Іспанія, что переслідувала в Италии загарбніцькі й грабіжніцькі цілі, не могла, та й Не Бажала Сприяти перетворенню Италии в єдину державу. В Италии продовжувало існуваті безліч держав, Які у життя без більшості знаходится у васальній залежності від Испании. Італійські Війни поглібілі занепад економіки країни, оскількі смороду супроводжували масовим руйнування продуктивних сил. Смороду поклали початок ее поневоленним іноземними Завойовник.
Список використаної літератури
1.Всемірная історія. Енциклопедія. // Том 4. - М .: Видавництво соціально-економічної літератури, 1958;
2.Документ з історії зовнішньої політики Франції. 1547-1548. -М. -Л., 1963;
3.Егер О. Всесвітня історія в 4-х томах. - Т. 2. Середні століття. - М .: ТОВ «Вид-во АСТ», 2000. - 696 с .;
4.Історія Європи. - Т. 2. Середньовічна Європа. - М .: Наука, 1992. - 808 с .;
5.Історія Італії. -Т. 1.-М., 1970. - Гл. 10.
|